CC BY
12
Вкник Нацюнального унiверситету "Львiвська полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 3 (27), 2020
КОНСТИТУЦ1ЙНЕ ТА М1ЖНАРОДНЕ ПРАВО
УДК 342.12 Бопв Ярина
Нацюнальний унiверситет "Львiвська полггехшка", 1нституту права, психологи та шновацшно! освiти, кандидат економiчних наук, доцент кафедри конституцшного та мiжнародного права
yaryna_bohiv@ukr.net ОЯСГО ГО: 0000-0001-5819-2023
МЕТОДОЛОГ1ЧН1 П1ДХОДИ У ДОСЛ1ДЖЕНН1 ПРОБЛЕМИ НАРОДНОГО СУВЕРЕН1ТЕТУ
http://doi.org/10.23939/law2020.27.212 © Бог1в Я., 2020
У науковш пращ здшснено систематизацiю наукових пiдходiв до розумiння сутностi народного суверештету та аналiз основних концепций, що складають докт-ринальну основу сучасних конституцiйних моделей народного суверештету. Автором з'ясовано причини формування основних концепцш народного суверештету; проведено анашз вщмшностей у розумiннi народного суверештету прихильнишв рiзних концепц1й; встановлено зв'язок мiж в1дпов1дними концепцiями та сучасними конституцшними моделями народного суверенiтету.
Метою дослщження е аналiз методологiчних пiдходiв розгляду народного суве-ренiтету у межах таких перiодiв: дореволюцiйного, радянського та державного.
Незважаючи на достатньо велику увагу науковщв до проблеми демократы, наро-довладдя та народного суверештету завдання створення щлкнот та несуперечливот теорн народного суверенiтету в УкраТш до кiнця не завершено. Тому трапляеться, що принцип народного суверештету протиставляеться щеТ прав людини, народного пред-ставництва, демократн. 1нколи його розглядають як такий, що несумкний з принципом державного суверештету. У результат цього народний суверештет сприймаеться як декларащя, певна абстракщя чи утопiя.
Наукове пiзнання народного суверештету потребуе ретельного добору вщповщного шструментарто - принципiв, засоб1в та способiв дослiдження, що становлять його мето-дологiю. Саме тому на сьогодш необхiднi сучаснi методологiчнi пщходи комплексного наукового дослiдження цiет проблеми. Народний суверештет е складним полггико -правовим явищем, яке не може бути осмислене в межах одшет з двох основних теорш праворозумiння - природного права чи юспозитивiзму. З одного боку, сутшсть народного суверенiтету пов'язуеться iз такими категорiями, як легiтимне державне правлшня, полiтична свобода, верховенство права, я^ неможливо вкласти у чiткi нормативш межi позитивiстського пiдходу. З шшого боку, це конституцiйний принцип, який знаходить свое вираження у конкретних правах: встановлювати та змшювати основи конституцшного ладу, формувати органи державнот влади, чинити опiр нелегiтимнiй влад1, якi пiдлягають аналiзу з точки зору нормативно'! теорй. Водночас,
реалн функщонування сучасноТ держави та практика забезпечення цих прав е
невщдшьним вiд громадянського сусшльства, i е вiдображенням суспiльного розвитку.
Ключовi слова: доктрина народного суверештету, народне представництво, фор-
ми народного суверештету.
Постановка проблеми. Беззаперечним надбанням сучасно1 цившзацп вважаеться доктрина народного суверештету, яка уособлюе певну сукупнють цiнностей захщно1 цившзацп, з якою пов'язуеться належний рiвень захищеностi прав людини та основ демократа, що гарантованi конституцiею. Протягом ХХ столптя поняття "народний суверештет" мiцно укоршився як в дер-жавно-правову, так i полiтичну та фiлософську науки. Бшьше того, це поняття стало одним з фундаментальних принцишв сучасного конституцiоналiзму. Поряд з цим говорити про загально-прийняту визначенiсть його змюту чи усталенi чiткi його межi не доводиться. Це, очевидно, можна пояснити рiзними гносеологiчними та аксюлопчними установками дослiдникiв, з одного боку, а з шшого - юторичними особливостями конституцiйного розвитку, сучасними реалiями функцюну-вання публiчноl влади пе! чи шшо1 кра!ни.
Питання народного суверештету стало предметом дослщження представниюв укра1нсько1 юридично1 науки, зокрема теори держави i права та конституцшного (державного) права. На рiзних етапах розвитку впчизняно1 юриспруденци теоретико-методолопчш пiдходи у вивченнi цього питання були дiаметрально протилежними - вщ домiнування теори позитивiзму до природного права.
Мета статть На сьогодш можливо видiлити три основнi юторичш перiоди, якi суттево змiнювали акцент наукових дослщжень народного суверенiтету, що дуже часто залежало вщ офщшно1 щеологи правлячого режиму - дореволюцшний, радянський та державницький. Кожен з них мае сво! особливостi. Саме тому метою дослщження е аналiз методолопчних пiдходiв розгляду народного суверештету у межах кожного iз таких перiодiв.
Виклад основного матерiалу. Дореволюцшний перюд, який хронологiчно припадае на кшець ХIХ-30-тi роки ХХ столггтя, характеризуеться науковою дискусiею мiж представниками теори юснатуралiзму (природного права), юспозитивiзму та соцюлопчно1 теори права, яка вщ-бувалася, переважно мiж украшськими та росiйськими вченими у межах двох iмперських держав -Роси та Австро-Угорщини. Радянський перiод охоплюе 40-вi-80-тi роки ХХ столiття, час, коли украшсью землi перебували у складi СРСР, як одна з п'ятнадцяти радянських республш - УРСР. Офщшною на цей час була марксистко-леншська iдеологiя, а в юридичнш науцi безальтернативно панувала теорiя юридичного позитивiзму. Державницький перiод розпочинаеться з 24 серпня 1991 року, шсля проголошення незалежностi Укра1ни, який тривае i сьогоднi. Вiн характеризуеться багатомаштнютю наукових пiдходiв, методологiчним плюралiзмом, який здебшьшого зумовлений впливом американсько1 та европейсько1 теорil конституцiоналiзму.
Дореволюцiйний перюд, який школи в науковiй лiтературi ще називають дорадянський перiод, проюнував до жовтневого перевороту 1917 року в Роси i до вересня 1939 року на Захщнш Украш. Вiн був представлений цiлою низкою наукових праць украшських та росшських юристiв, бiльшiсть яких працювали в межах одше1 держави - Росшсько1 iмперil. Серед них украlнськi вчеш:
B. Соколоський, Б. Кiстякiвський, М. Лазаревський, I. Малшовський, М. Палiенко; росiяни -
C. Алексеев, О. Жилш, В. Гессен, С. Котляревський, Ф. Кокошкш, Б. Чичерiн, Ф. Шерешеневич. Вагомий внесок у розвиток нацюнально1 юридично1 науки здiйснили вчеш Схщно1 Галичини, яка перебувала у складi Австро-Угорщини, аз 1919 року Польсько1 держави - С. Днютрянський, К. Левицький, В. Старосольський. Варто зауважити, що бiльшiсть з них були не лише вченими, але й громадськими дiячами та полгшками, яю безпосередньо впливали на формування сучасно1 доктрини народного суверенiтету, про що йшла мова у попередньому роздш. Так, Б. Кiстякiвський
сшвпрацював з урядом гетьмана П. Скоропадського, С. Днютрянський - автор Конституцп ЗУНР, В. Гессен, С. Котляревський, М. Лазаревський входили до складу Особливо! комюи по складанню проекту Основного закону Росшсько! республши при Юридичнiй нарадi тощо.
Однieю з проблем юридично! науки цього перюду було питання про сшввщношення державного та народного суверештеив. Про важливiсть теори народного суверештету вказували багато вчених - юриспв, яю вбачали в нiй основу для подальшого розвитку демократичних процешв в серединi Росшсько! iмперil. Однак суперечливють концепцп Ж.-Ж. Руссо, а головне незатребуванють 11 офiцiйною щеолопею, бiльше того, 11 небезпечнiсть для юнуючого монархiчного правлiння, зумовили поверхневий 11 розвиток в науцi державного права i неоднозначне 11 трактування. Так, В. Сокольський необхщними умовами буття держави, 11 елементами називав суб'екта владарювання в державi - верховну владу i об'екти владарювання - народ i територiю [1, с. 237]. Вчений фактично обгрунтовуе концепцш монархiчного суверенiтету, але при цьому не виключае можливiсть верховно! влади народу як полггичного цшого, хоча й називае народ об'ектом, а не суб'ектом влади. Це свщчить про суперечливiсть вчення В. Сокольського.
М. Лазаревський, аналiзуючи концепцш Ж.-Ж. Руссо, пщкреслював, що в нш знайшла свое вираження i наукове обгрунтування iдея про те, що шддаш не мають слугувати задоволенню династичних i особистих штерешв монархiв; що народ - це спшьнють людей, кожна з яких е особистютю, яка мае абсолютне право на iснування i на моральну повагу, що влада взагалi i влада монарха також вимагае морального виправдання, i таким виправданням влади може бути лише те, що вона служить народу [2, с. 242]. Вчений не вважав, що суверештет е властивютю виключно держави. Бшьше того, держави можуть бути як суверенш, шкому не шдпорядковаш, так i не суверенш, що побудованi на власнiй оргашзацп, на сво1х законах [3, с. 420]. Така точка зору була зумовлена поширеною в т часи iмперською формою державностi.
Позитивно оцшював концепцiю народного суверенiтету Ф. Кокошкш. Але, спираючись на розумiння держави як юридично! особи, вважав, що суверештет не може належати ш монарху, який е органом держави, ш народу, який е фiзичним субстратом держави. Народ не може бути вщок-ремленим вщ держави суб'ектом [5, с. 210]. При цьому, як вказував вчений, - це сукупнють тшьки "активних громадян", - тих, хто володiе полггичними правами, насамперед, виборчим правом. Однак i "цей народ" не мае влади, а е органом держави, оскшьки отримав сво1 права вщ не!. 1де! Ф. Кокошкiна сшвзвучш з поглядами Г. Gллiнека: якщо народ - орган держави, то остання визначае для цього "повноваження", встановлюе "компетенцш". Народ не володiе суверенiтетом, а державна влада не походить вщ нього i не належить йому. Для Ф. Кокошкша суверештетом володiе держава - юридична особа.
Наукова позищя Ф. Кокошкiна засвiдчуе, що формально-юридичне (позитивютське) розу-мiння держави як суб'екта чи об'екта права або як юридично! особи не дають можливосп виявити правову сутшсть суверештету, визначити рiзницю мiж суверенiтетом держави i народу. Такий пiдхiд унеможливлюе розумшня державно! влади як похщно! (установлено!) вiд суверенно! (установчо!) влади народу. Подiбних поглядiв дотримувалися бшьшють росiйських вчених-юристiв.
Певним пiдсумком розвитку поняття "суверенiтет" в дореволюцiйному державознавсга можна вважати працю вченого правознавця М. Палiенка "Суверенiтет. Iсторiя розвитку ще! суверенiтету i його правове значення" (1903). Грунтовно дослiдивши юторичний розвиток iде! суверенiтету, М. Палiенко розкрив правовий змiст суверенiтету. Вчений тлумачив суверештет як характер, властивють влади, в силу чого вона е вищою, незалежною, правовою владою [6, с. 437]. На думку М. Палiенка, суверенна влада держави оргашзуеться i визначаеться у своему владарюванш виключно сво!м правопорядком, а не правом шшого союзу чи зовшшшм для держави мiжнародним правом. Суверештет - це така юридична властивють держави, в силу яко! вона владарюе виключно за власним правом [7, с. 478-479].
На початку минулого столггтя М. Палiенко сформулював тезу, яка не втратила свое! актуальносп i сьогодш - "суверештет" е центральним принципом в понятп держави; це така
юторична KaTeropiH, що характеризуе собою i нинi юридичну природу державного владарювання, i е тим необхщним критерieм, який дае змогу вiдрiзнити державу вiд iнших публiчно-правових союзiв i вiдмежувати сферу владарювання кожно1 окремо1 держави як суб'екта суверенно!' влади в межах свое1 територiï [8, с. 566].
В той же час М. Палiенко висловив тезу про те, що "суверенитет буде юнувати поки юнують наци". Вчений розмежував полiтичне та юридичне значення суверенiтету. Полiтичне значення розкриваеться через ношя суверенiтету, а юридичне - через характер державноï влади. Вчений вважав суверенiтет (як монархiчний, так i народний) винятково полгтичною iдеею [9, с. 341]. Концепщя суверенiтету М. Палiенка е глибокою i послiдовною, а тому знайшла свое втiлення в сучасних теорiях суверенiтету та державотвореннi.
Наприкшщ ХIХ-першiй чвертi ХХ столiття в Украш набувае свого розвитку нацюнально-визвольний рух. Його лiдери (М. Мiхновський, М. Грушевський, В. Липинський, Ю. Бачинський, К. Левицький, I. Франко) активно пропагували щею украшсь^' нацiï, нацiональноï iдентичностi та державносп. Треба зазначити, що бiльшiсть полгтичних партiй цього перiоду в сво1'х програмних документах акцентували увагу на необхщносп формування полiтичноï нацiï, яка е полiетнiчною i може реалiзувати свою полiтичну волю в межах правово1' демократично!' держави. Так, один з щеолопв украшського консерватизму В. Липинський в Нарис програми Украïнськоï демокра-тичноï хлiборобськоï партiï (1917), вщстоюючи право Украшського народу на нацюнальне самовиз-начення, виступав проти гасла "Украша для украшщв". У трактат "Листи до братiв-хлiборобiв" (1926) вш писав: "Нацiя для нас - це вс мешканцi даноï Землi i всi громадяни даноï Держави, а не "пролетарiат", а не мова, вiра, плем'я. Коли я пишу в цш raroi про нас - "ми украшсью нацю-налюти", то це значить, що ми хочемо Украïнськоï Держави, обшмаючи всi класи, мови, вiри i племена Украïнськоï ЗемлГ' [9, с. 435].
Ця iдея знайшла свое вщображення i в працях украшських юристiв, для яких нацюнальний суверенiтет був нерозривно пов'язаний з становленням та розвитком демократичноï правовоï держави, яка е найкращим середовищем для реалiзацiï права кожноï людини незалежно вщ ïï ет-шчного походження. Саме такий пiдхiд став визначальним для Б. Юстяювського, I. Малшовського, С. Днiстрянського, В. Старосольського.
Загалом в украшськш та росшськш правовiй теорiï дореволюцiйного перiоду, так само як i в правовш наущ захiдних держав, вчення про суверенитет розвивалося в напрямi вщ суверенiтету монарха (гетьмана) до державного, народного i нащонального суверенiтету. При цьому можемо констатувати вщсутнють единого пщходу до розумiння сутностi суверенитету. Росiйська наука державного права, здебшьшого представлена вченими позитивiстського напрямку, оперувала, переважно, поняттями "самодержавство" i "верховна влада". Натомiсть, украïнськi вченi, бшьшють з яких були представниками соцiологiчноï школи права, прихильнiше ставилися до теори народного та нащонального суверенитету.
У радянський перюд категорда "суверенитет" вважали однiею з основних понять теори держави та права, за допомогою якоï розкривалися проблеми державного бущвництва. Радянська юридична наука зосередила основш акценти на розумшш суверенитету як верховноï влади соцiалiстичноï держави, ïï спiввiдношеннi з народним i нащональним суверенiтетами, визнаннi права нацш на самовизначення. Цi та iншi питання були предметом дослщження в працях С. Авак'яна [10], А. Безуглова [11], Л. Григоряна [11], Г. Гурвiча [13, с. 38-47], Ю. Дмитрiева [14], В. Дорогша [15] В. 1люхша [16], О. Кудшова [17], I. Левша [18], Я. Магазинера [19], Ю. Скуратова [20], Ю. Суднiцина [21,с. 3-11], I. Фарбера [22, с. 38-54], М. Фарберова [23], В. Чiркiна [24, с. 2129], В. Шевцова [25].
Незважаючи на велику кшьюсть робгт, що розглядали ri чи iншi аспекти суверенитету, спецiальних монографiчних дослiджень, присвячених безпосередньо народному суверенитету, практично не було. Монографи по цiй темi з'являлись вкрай рщко i носили переважно щеолопзо-ваний, публiцистичний характер та присвячувалися, зазвичай, ролi робiтничого класу (трудящих) у
будiвництвi "народних республш". Так, М. Фарберов у пщручнику "Державне право краш народно! демократн", виданому в 1949 р. зазначав, що "вся влада в Народних республшах походить вщ народу та належить народу. Народ здшснюе свою владу через представницью органи, починаючи з мюцевих та закiнчуючи вищими державними органами, яю обираються народом шляхом загальних, рiвних i вiльних виборiв, без будь-яких обмежень чи переваг для окремих груп або ошб, яю обме-жують участь мас в народному представнищш, що мае мюце в буржуазних крашах.... Основним принципом оргашзацп та дiяльностi системи оргашв державно! влади Народних республш е суверенiтет трудящих класiв, тобто переважно! бiльшостi народу, очолювано! робочим класом" [26, с. 77-78].
1деолопзащя науки зумовила те, що в юридичнш лiтературi, особливо в пщручниках, переважало твердження про повну неприйнятнють рiзноманiтних буржуазних концепцiй в теори держави i права. У зв'язку з цим,фактично, протягом вше! юторп СРСР ^норувався свiтовий досвiд, радянська держава будувалась та функцюнувала вщповщно до принципу едностi влади, яка, на думку радянських щеолопв, була втшенням повновладдя трудящих. Заперечувалась одна iз базових цiнностей европейсько! демократн - демократична правова держава. Радянсью щеологи та вченi вважали цю концепцiю помилковою. Заперечувалась роль парламенту i парламентаризму загалом як найбшьш ефективного шституту народного представництва. На його мющ з'явилися новi органи - Ради, яю поеднували законотворення i виконання закошв, законодавчу та виконавчу функцп. В основi !х органiзацiï i дiяльностi був закладений принцип "робггничо! корпорацiï", який розроб-лявся В. Ленiним за типом Паризь^' комуни.
З прийняттям Конституцiï УРСР 14 березня 1919 р., державною формою диктатури про-летарiату Конституцiя визначала Республiку Рад, де вся повнота державно'' влади належить трудящим у формi Рад робггничих, селянських i червоноармшських депутата. Це означало, що Республша Рад проголошена класовою органiзацiею. У результат цього заперечувалася правова природа народного суверенитету як спiльноï волi народу, яка вщображае iнтереси i потреби кожно'' людини, що е суб'ектом права. Виборча система 1919 р. забезпечувала робгтникам бшьшють в органах державноï влади в порiвняннi з шшими верствами населення. В першi роки соцiалiзму застосовувалось вiдкрите, а не таемне голосування.
Ц обмеження були скасоваш Конституцiею СРСР 1936 р. Поняття ж "народ" було введено лише Конститущею СРСР 1977 р. i, вщповщно, до Конституцп УРСР 1978 р. Згщно з останньою народ оголошувався суб'ектом, якому належить вся влада. В статп 2 зазначалось: "Вся влада в Украш належить народов^ Народ здшснюе державну владу через Ради народних депутата, як становлять полгтичну основу Украïнськоï РСР", а стаття 5 вперше встановлювала, що найважливiшi питання державного життя виносяться на всенародне обговорення, а також ставляться на всенародне голосування (референдум). Стаття 48 гарантувала низку полгтичних свобод: свободу слова, друку, зборiв, мгтинпв, вуличних походiв i демонстрацiй [27, с. 155-188].
Вчеш-юристи радянського перiоду придiляли значне мюце ролi Конституцiï СРСР у забез-печеннi принципу народовладдя. Як зазначав Б. Топорнш у колективнш монографiï "Конституцiя розвинутого соцiалiзму" пщ редакцiею В. Кудрявцева: "повновладдя народу е важливою передумовою та гарантаю побудови безкласового суспшьства. Поняття "народ" розкриваеться в статтях Конституцiï: це робгтничий клас, селянство та штел^енщя" [28, с. 41]. Як зазначали автори монографи, Конституцiя СРСР 1977 р. визначала рiзноманiтнi форми учасп народу в управлiннi державними справами: громадяни обирають та можуть бути обраними в Ради народних депутата, в iншi виборш державнi органи (наприклад, в суд); вони беруть участь у обговоренш та розробщ проекта закошв та ршень як загальнодержавного, так i мюцевого значення. Це свщчить про демократичний характер Основного Закону [29, с. 44].
Безперечно, що така оцшка Конституцп не могла бути науково обгрунтованою. Незважаючи на проголошення цих засад, влада народу була фштивною, оскшьки проголошеш демократичш пiдходи на практищ не реалiзовувалися i служили для прикриття фактичного антидемократичного
режиму, диктатури правлячоï комунiстичноï парти, i не мали шчого спiльного з принципом полiтичного плюралiзмi та народного суверенiтету.
Лише з 1970-х-поч. 1980-х рокiв радянськi вчеш почали звертатися до питання конститу-цiоналiзму i окремих його щнностей. Народний суверенiтет поряд з сощалютичним штернацю-налiзмом, керiвною роллю Комунiстичноï партiï в конституцiйному будiвництвi розглядалися як ознаки радянського конституцiоналiзму [30, с. 230-232]. В цей перюд поширення набула характеристика конституцшного (суспшьно-полгтичного) ладу як втiлення суверенiтету народу. Так, в 1974 р. була видана моногр. В. Ржевського "Суспшьно-полгтичний лад як втшення суверенитету радянського народу", в якш об'ектом дослщження був не суверенитет як властивють суспiльно-полiтичного ладу, а суспiльно-полiтичний лад як форма втшення суверенитету [31].
Ще однiею темою науки юриспруденци перiоду 1970 - початку 1980-х роюв стало питання народного та нащонального суверенитету та права нацш на самовизначення. Ця проблема була висвгтлена в монографiï В. Шевцова "Нацюнальний суверенитет (проблеми теорiï i методологи)". У цш працi, грунтуючись на марксистсько-ленiнському вченнi, автор дослщжував поняття нацiонального суверенiтету, зв'язок нащонального суверенитету i права нацiй на самовизначення, питання сшввщношення суверенiтету СРСР i суверештету союзних республш i низку шших, важливих на той час проблем [32].
З утвердженням незалежносп Украши в юридичнiй наущ кардинально змiнилися теоретико-методологiчнi тдходи дослщження проблеми народного суверенитету. Проголосивши демокра-тичну правову державу суспшьним iдеалом украшського народу, закрiпивши його в статп 1 Конституцiï Украши, перед украшськими суспiльствознавцями та юристами постало завдання доведення переваг лiберально-демократичноï щеологи над радянською, яка, за своею суттю була авторитарною. За основу була взята европейська доктрина конституцiоналiзму, в основу якоï було покладено принцип прюритету прав людини та народного суверенитету, а ïï цшлю - конституцiйне обмеження повноважень публiчноï влади. Аналiз останнiх досягнень у цш сферi захiдноï правовоï та полiтичноï науки, а також конституцiйноï практики демократичних держав, став визначальним орiентиром для вiтчизняних теоретиюв держави i права та конституцюналюив.
Значних досягнень у цiй сферi дiяльностi досягли фахiвцi у галузi конституцiйного права. Серед достатньо великоï кiлькостi наукових праць, в яких проблема народного суверенитету в тш чи iншiй мiрi була висвгтлена, на особливу увагу заслуговують науковi досягнення Ю. Барабаша [33, с. 29-52], М. Баймуратова [34], Н. Заець [35], Ю. Мiрошниченка [36, с. 34-39], Р. Максаковоï [37], А. Селiванова [38], О. Скрипника [39], М. Савчина [40], Ю. Тодики [41], О. Тодики [42], В. Фе-доренка [43], М. Шаповала [44, с. 2-6]. В працях цих авторiв народний суверенитет розглядаеться як основоположний принцип конституцшного ладу Украши, а демократична правова держава формою його вираження.
Детального висвгтлення означена проблема набула в моногр.х (дисертащях) фахiвцiв конституцшного права I. Куян та О. Щербанюк. В свош монографи "Суверенiтет: проблеми теорiï i практики: конституцшно - правовий аспект" I. Куян з'ясувала мюце i роль i^ï суверенiтету у функцюнуванш держави i суспiльства. З позицш конституцшного права Украïни вчена дослщила сутшсть i спiввiдношення державного, народного i нащонального суверенитету [45]. Автор монографп "Народний суверенитет i реалiзацiя владоспроможностi демократичноï держави" О. Щербанюк представила системш характеристики принципу конституцшного закршлення едностi народного суверенитету i влади народу: розкрила змют народного суверенiтету як джерела державного суверенитету; проаналiзувала сшввщношення народного суверенитету i владоспроможностi держави через теорда обмеженого державного суверенитету [46].
Значно менше системних аналгтичних дослiджень окресленоï проблеми представлено теоретиками держави та права, завдання яких е, з'ясування правовоï сутносп та щнносп цього суспшьного явища. З цим пов'язане й неоднакове тлумачення принципу та поняття народного суверенитету у юридичнш науцi та рГзж ставлення до нього наукових юридичних шкГл та течiй -
вщ повного заперечення його щнносп та оголошення фiкцiею, до визнання його основоположним принципом демократичноï правовоï держави i природного права. Така "конфлштнють" теорiï народного суверенитету, на думку I. Куян, зумовлена тим, що в ïï основi два дiаметрально про-тилежних принципи - iндивiдуалiзму та колективiзму. Переважання одного з них у процес практичноï реалiзацiï неминуче призводить до викривлення i^ï та вiдходу вщ iдеальноï моделi. Натомiсть, забезпечення 1х динамiчноï рiвноваги е метою i завданням теори та практики сучасного конституцiоналiзму [47].
Частково ця проблема виршуеться в дисертацiйних дослщженнях В. Гапотiя [48], В. Людвша [49], О. Скрипника [50]. Так, на думку вчених: суверештет - це не саме право, а певна властивють суб'екта, яка е умовою, пщставою виникнення вщповщних прав; це полгтико-юридична властивють народу, яка надае йому здатнють та реальну можливють бути верховним i повновладним суб'ектом у виршенш найважливших питань внутрiшньоï i зовнiшньоï полiтики у формах, що не заборонеш конститущею i законами; формою оргашзацп суспшьних вщносин в процесi реалiзацiï народного суверештету е народовладдя та безпосередня демократа. Концептуальш аспекти правовоï природи народного суверештету були викладеш в наукових статтях I. Слiденка [51, с. 9-28] та Ю. Ключ-ковського [52, с. 14-22].
Висновки. Попри значну увагу науковщв до проблеми демократа, народовладдя та без-посередньо народного суверенiтету, завдання створення цiлiсноï та несуперечливоï теорiï народного суверештету в Украш до кшця не завершено. Тому трапляеться, що принцип народного суверештету протиставляеться i^ï прав людини, народного представництва, демократа 1нколи його розглядають як такий, що несумюний з принципом державного суверештету. У результат цього народний суверештет сприймаеться як декларащя, певна абстракщя чи утошя.
Наукове шзнання народного суверенiтету, як i будь-якого шшого полiтико-правового явища, потребуе ретельного добору вщповщного iнструментарiю - принцишв, засобiв та способiв дослщ-ження, що становлять його методолопю. Саме тому на сьогодш необхiднi сучасш методологiчнi пiдходи комплексного наукового дослщження окресленоï проблеми. Народний суверенiтет е складним полгтико-правовим явищем, яке не може бути осмислене в межах однiеï з двох основних теорш праворозумшня - юснатуралiзму (природного права) чи юспозитивiзму. З одного боку, сутнють народного суверенiтету пов'язуеться iз такими категорiями, як легiтимне державне правлшня, полiтична свобода, верховенство права, як неможливо вкласти у чпта нормативнi межi позитивiстського пiдходу. З шшого боку, це конституцшний принцип, який знаходить свое вира-ження у конкретних правах: встановлювати та змшювати основи конституцшного ладу, формувати органи державноï влади, чинити ошр нелегiтимнiй владi, якi пiдлягають аналiзу з точки зору нормативноï теори. Водночас, реалп функцiонування сучасноï держави та практика забезпечення цих прав е невщдшьною вщ громадянського суспшьства i е вiдображенням суспiльного розвитку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Сокольсшй В. В. Краткий учебник русскаго государственнаго права. 2003. 2. Корнев В. Н. Проблемы теории государства в либеральной правовой мысли России конца XIX - начала ХХ века : моногр. 2005. С. 242. 3. Лазаревский Н. И. Русское государственное право. 2003. 4. Кокошкин Ф. Ф. Лекции по общему государственному праву. 2004. С. 210. 5. Палиенко Н. И. Суверенитет. Историческое значение идеи суверенитета и ее правовое значение. 1903. С. 437. 6. Палиенко Н. И. Суверенитет. Историческое значение идеи суверенитета и ее правовое значение. 1903. С. 478 - 479. 7. Палиенко Н. И. Суверенитет. Историческое значение идеи суверенитета и ее правовое значение. 1903. С. 566. 8. Палиенко Н. И. Суверенитет. Историческое значение идеи суверенитета и ее правовое значение. 1903. С. 341. 9. Липинський В. К. Листи до брат1в-хл1бороб1в. 2008. С. 435. 10. Авакьян С. А. Размышления конституционалиста : избранные статьи. 2010. С. 560 11. Безуглов А. А. Суверенитет советского народа: лекция. 1969. С. 80. 12. Григорян Л. А. Народовластие в
СССР. 1972. С. 296 13. Гурвич Г. С. Народ, народный суверенитет и народное представительство в советской системе. Советское государство и право. 1958. № 7. С. 38-47. 14. Дмитриев Ю. А. Концепция народовластия в современной России (государственно-правовые проблемы теории и практики) : автореф. дис. на соиск. уч. степени докт.юрид.наук. 1994. С. 66. 15. Дорогин В. А. Суверенитет в советском государственном праве /
B. А. Дорогин. 1988. С. 255. 16. Илюхин В. И. Нация-государство-безопасность (Вопросы теории и практики). 1999. С. 131. 17. Кудинов А. Н. О понятии "народ" в теории советского государственного права". Вестник Белорусск. Гос. Ун-та. 1981. Серия 3. Философия, научный коммунизм, экономика, право. № 1. 18. Левин И. Д. (1948). Суверенитет. 1948. С. 375. 19. Магазинер Я. М. Общая теория права на основе советского законодательства. 2006. С.325. 20. Скуратов Ю. И. Конституционное регулирование народного суверенитета в СССР (опыт систематизации основных институтов) : автореф. дис. канд. юрид. наук ; Скуратов Ю. И. Народный суверенитет - принцип советского государственного (конституционного) права. Конституционное законодательство и государственное управление : межвуз. сб. науч. трудов. Свердловск. 1977. № 51. 21. Судницын Ю. Г., Скуратов Ю. И. Народный и национальный суверенитет в Советском государстве. 1979. № 4. С. 3-11. 22. Фабер И. Е. Социализм и народный суверенитет. Проблемы Советского государства и права. 1972. № 1, 2. С. 195; Фарбер И. Е. Народный суверенитет в Советском государстве. 1973. С. 38-54. 23. Фарберов Н. П. Государственное право стран народной демократии : учеб. для юрид. инст. и юрид. ф-ов университетов. 1949. С. 327; Фарберов Н. П. Демократия развитого социалистического общества. 1975.
C.109. 24. Чиркин В. Е. Политическая и государственная власть. Советское государство и право. 1988. № 1. С. 21-29. 25. Шевцов В. С. Суверенитет Советского государства. 1974. С. 264. 26. Фарберов Н. П. Государственное право стран народной демократии. Учебник для юридических институтов и юридических факультетов университетов. 1949. С. 77-78. 27. Конститущя УРСР з1 змшами 1 доповненнями за станом на 21 вересня 1994 року (2011). С. 155 - 188. 28. Конституция развитого социализма: В помощь изучающим Конституцию СССР. 1978. С. 41-272 29. Конституция развитого социализма: В помощь изучающим Конституцию СССР. 1978. С. 144. 30. Скуратов Ю. И. Советский конституционализм: понятие и структура. 1980. С. 230-232. 31. Ржевский В. А. Общественно-политический строй как воплощение суверенитета советского народа. 1974. С.132. 32. Шевцов В. С. Национальний суверенитет (проблемы теории и методологии). 1978. С. 232. 33. Барабаш Ю. Г. (2011). Конституцшно-правов1 мехашзми захисту державного суверенитету. Конституцшно-правов1 засади державного суверенитету Украши. До 20-1 р1чнищ проголошення незалежносп Украши. Вiсник нацюнально'1 академИ наук. 2011. № 6. С. 3-16; Барабаш Ю. Установча влада Украшського народу як конституцшний феномен. Право Украши. 2009. № 11. С. 73-80; Барабаш Ю. Г. Вопросы непосредственной демократии в теории и практике конституционного права Украины. 2012. С. 2952. 34. Баймуратов М. А. Конституционный строй Украины и мировой правовой порядок. 2012. С. 800. 35. Заяць Н. В. Народне представництво: сутшсть, суб'екти та особливосп здшснення в Укра1ш : дис. докт. юр. наук : 12.00.02. 2013. С. 492. 36. М1рошниченко Ю. Теоретичш засади та проблеми конституцшно-правового регулювання форм народовладдя в УкраМ. Право Украши. 2012. № 1-2. С. 329-335; М1рош-ниченко Ю. Установча влада Украшського народу: сутшсть, зм1ст, проблеми та перспективи конституцшно-правового регулювання.Право Украши. 2011. № 10. С. 185-191; Мрошниченко Ю. Р. Конституцшно-правове забезпечення народовладдя в УкраМ: Моногр.. 2012. С. 360; Мрошниченко Ю. Р. Конституцшно-правов1 засади визначення категорп "народ" як основного суб'екта народовладдя в УкраМ. Бюлетень ММстерства юстицп Украши. 2011. № 12. С. 34-39. 37. Максакова Р. М. (2012). Конституцшно-правов1 проблеми оргашзаци та реал1зацп установчо1 влади в УкраМ : моногр.. 2012. С. 436; Максакова Р. М. Конституцшно-правов1 проблеми установчо1 влади в УкраМ : автореф. дис. докт. юрид. наук : спец. 12.00.02. 2013. С. 36 38. Сел1ванов А. Суверештет народу: його забезпечення публ1чною владою. Право Украши. 2009. № 11. С. 66-72.; Сел1ванов А. О. Конститущя. Громадянин. Суд. Професшш та суспшьш погляди. 2009. 560 с.; Сел1ванов А. О. Щодо реал1заци народовладдя через органи державно1 влади в УкраМ. Режим доступу: http://cau.in. иа/?р=470; Сел1ванов А. О.Доповщь Ком1сп з питань здшснення народовладдя щодо розумшня 1 реал1заци консти-туцшних положень "влада народу". Режим доступу: http://cau.in.ua/?p=444. 39. Скрипнюк О. В. Демокрапя: Украша 1 свиовий вим1р (концепцп, модел1 та суспшьна практика). 2006. С. 368. 40. Савчин М. В. Консти-тущонал1зм 1 природа конституцп: моногр.. 2009. С. 372. 41. Тодика Ю. Н. Основы конституционного строя Украины: Моногр.. 2000. С. 176. 42. Тодика О. Ю. Народовластие в условиях глобализации : моногр.. 2005. С. 336. 43. Федоренко В. Л. Конституцшно-правов1 основи всеукрашського референдуму: проблеми теорп та практики: автореф. дис.канд. юрид. наук. 1999. С. 18. 44. Шаповал В. М. Сучасний конститущонал1зм : моногр.
2005. С. 560; Шаповал В. Н. О смыслах народного представительства. Конституционное и муниципальное право. № 2. 2013. С. 2-6. 45. Куян I. А. Суверештет: проблеми теори i практики (конституцшно-правовий аспект) : моногр. 2013. С. 560. 46. Щербанюк О. В. Народний суверештет i реалiзацiя владоспроможносп демократично! держави : моногр. Книга II. 2013. 47. Куян I. А. Суверенитет: проблеми теори i практики: конституцшно - правовий аспект. С. 285. 48. Гапотш В. Д. Теоретичш i практичш аспекти суверенитету народу, нацii та держави: дис. на здобуття наук ступеню к.ю.н. 2005. С. 200. 49. Людвж В. Д. Принцип народного суверенитету в iсторii полiтико-правовоi' думки, теори права та полттичнш практищ : дис.канд. юрид. наук. 2009. С. 205. 50. Скрипнюк О. О. (2015). Реалiзацiя принципу народного суверенитету в Украíнi : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01. 2015. С. 22. 51. Слщенко I. Д. Теоретичш та конституцшш засади народного суверенитету. 2008. С. 9-28. 52. Ключковський Ю. Б. Суверенитет: держави, нацii чи народу? Публiчне право. 2013. № 3. С. 14-22.
REFERENCES
1. Sokol'skij, V. V. (2003). Kratkij uchebnik russkago gosudarstvennago prava [Brief textbook of Russian state law]. Kyiv: Jurid. kniga, 2003. 600 P. 2. Kornev, V. N. (2005). Problemy teorii gosudarstva v liberal'noj pravovoj mysli Rossii konca XIX - nachala XX veka [Problems of State Theory in the Liberal Legal Thought of Russia in the Late 19th - Early 20th Century] : monogr. Moscow : Jurlitinform, 2005. P. 242. 3. Lazarevskij, N. I. Russkoegosudarstvennoepravo [Russian state law]. Kyiv : Jurid. kniga 2003., 600 P. 4. Kokoshkin, F. F. Lekciipo obshhemu gosudarstvennomu pravu [Lectures on General Public Law]. Moscow : Zercalo-M, 2004. P. 210. 5. Palienko, N. I. Suverenitet. Istoricheskoe znachenie idei suvereniteta i ee pravovoe znachenie [The historical significance of the idea of sovereignty and its legal significance]. Jaroslavl': Tipografja Gubernskogo pravlenija, 1903. P. 437. 6. Palienko, N. I. Suverenitet. Istoricheskoe znachenie idei suvereniteta i ee pravovoe znachenie [The historical significance of the idea of sovereignty and its legal significance]. Jaroslavl' : Tipografija Gubernskogo pravlenija, 1903. P. 478-479 . 7. Palienko, N. I. (1903). Suverenitet. Istoricheskoe znachenie idei suvereniteta i ee pravovoe znachenie [The historical significance of the idea of sovereignty and its legal significance]. Jaroslavl': Tipografija Gubernskogo pravlenija. 1903. P. 566 . 8. Palienko, N. I. (1903). Suverenitet. Istoricheskoe znachenie idei suvereniteta i ee pravovoe znachenie [The historical significance of the idea of sovereignty and its legal significance]. Jaroslavl': Tipografija Gubernskogo pravlenija, 1903. P. 34. 9. Lypynskyj, V. K. Lysty do brativ-hliborobiv. Hrestomatiya z istoriyi politychnyx vchen" [Letters to the Baker Brothers. Readings on the History of Political Doctrines] : posibnyk. Charkiv : Dakor, 2008. P. 435. 10. Avak'jan, S. A. Razmyshlenija konstitucionalista [Constitutionalist Thoughts] : Izbrannye stat'i. Moscow : Izd-vo Mosk. un-ta, 2010. 560 p. 11. Bezuglov, A. A. Suverenitet sovetskogo naroda [Sovereignty of the Soviet people] : lekcija. Moscow : VJuZI., 1969. 80 P. 12. Grigorjan, L. A. Narodovlastie v SSSR [Democracy in the USSR]. Moscow : Jurid. lit-ra, 1972. 296 P. 13. Gurvich, G. S. Narod, narodnyj suverenitet i narodnoe predstavitel'stvo v sovetskoj sisteme [People, popular sovereignty and popular representation in the Soviet system]. Sovetskoe gosudarstvo i pravo. 1958. No. 7. P. 38-47. 14. Dmitriev, Ju. A. Koncepcija narodovlastija v sovremennoj Rossii (gosudarstvenno-pravovye problemy teorii i praktiki) [The concept of democracy in modern Russia (state-legal problems of theory and practice)] : avtoreferat disertacii na soiskanie uchenoj stepeni doktora juridicheskih nauk. Moscow, 1994. 66 p. 15. Dorogin, V. A. Suverenitet v sovetskom gosudarstvennomprave [Sovereignty in Soviet State Law]. Moscow : Jurid. lit., 1988. 255 P. 16. Iljuhin,V. I. Nacija-gosudarstvo-bezopasnost' (Voprosy teorii i praktiki) [Nation-State-Security (Questions of theory and practice)]. Moscow : Izd-vo OOO "Centrkniga", 1999. 131 p. 17. Kudinov, A. N. Oponjatii "narod" v teorii sovetskogo gosudarstvennogo prava" [On the concept of "people" in the theory of Soviet state law "]. Vestnik Belorussk. Gos. Un-ta. 1981. Serija 3. Filosofija, nauchnyj kommunizm, jekonomika, pravo. Minsk. No. 1 . 18. Levin, I. D. Suverenitet [Sovereignty]. Moscow: Jurid. izd-vo MJu SSSR, 1948. 375 p. 19. Magaziner, Ja. M. Obshhaja teorija prava na osnove sovetskogo zakonodatel'stva [General theory of law based on Soviet legislation]. Moscow : Juridicheskij centr "Press", 2006. 325 P. 20. Skuratov, Ju. I. Konstitucionnoe regulirovanie narodnogo suvereniteta v SSSR (opyt sistematizacii osnovnyh institutov) [Constitutional regulation of national sovereignty in the USSR (experience in systematizing the main institutions)] : avtoreferat disertacii kandidata juridicheskih nauk. Sverdlovsk, 1977. Skuratov, Ju. I. Narodnyj suverenitet -princip sovetskogo gosudarstvennogo (konstitucionnogo) prava [National sovereignty - the principle of Soviet state (constitutional) law]. Konstitucionnoe zakonodatel'stvo i gosudarstvennoe upravlenie : Mezhvuz. sb. nauch. trudov. 1977. Sverdlovsk. Vyp. 51 . 21. Sudnicyn, Ju. G., Skuratov, Ju. I. Narodnyj i nacional'nyj suverenitet v Sovetskom gosudarstve [People and national sovereignty in the
Soviet state]. Leningrad : Izd-vo Leningr. un-ta, 1979. No. 4. P. 3-11. 22. Faber, I. E. Socializm i narodnyj suverenitet [Socialism and Popular Sovereignty]. Problemy Sovetskogo gosudarstva i prava. Irkutsk, 1972. No. 1,2. 195 p. 23. Farberov, N. P. Gosudarstvennoepravo stran narodnoj demokratii [State law of the countries of people's democracy]. Moscow : Gosudarstvennoe izdatel'stvo juridicheskoj literatury, 1949. 327 p.; Farberov, N. P. Demokratija razvitogo socialisticheskogo obshhestva [Democracy of a developed socialist society]. Moscow, 1975. 109 p. . 24. Chirkin, V. E. Politicheskaja igosudarstvennaja vlast' [Political and State Power]. Sovetskoe osudarstvo i pravo. 1988. No. 1. p. 21-29. 25. Shevcov, V. S. Suverenitet Sovetskogo gosudarstva [Sovereignty of the Soviet state]. Moscow: Jurid. lit., 1974. 264 p. 26. Farberov, N. P. Gosudarstvennoe pravo stran narodnoj demokratii [State law of the countries of people's democracy]. Moscow: Gosudarstvennoe izdatel'stvo juridicheskoj literatury, 1949. P. 77-78 . 30. Skuratov, Ju. I. Sovetskij konstitucionalizm: ponjatie i struktura [Soviet constitutionalism: concept and structure]. Pravoporjadok i pravovoj status lichnosti v razvitom socialisticheskom obshhestve v svete Konstitucii SSSR 1977 g. Saratov, 1980. P. 230-232 . 31. Rzhevskij, V. A. Obshhestvenno-politicheskij stroj kak voploshhenie suvereniteta sovetskogo naroda [Socio-political system as the embodiment of the sovereignty of the Soviet people]. Rostov-na-Donu : Izd-vo Rostov un-ta, 1974. 132 P. 32. Shevcov, V. S. (1978). Nacional'nij suverenitet (problemy teorii i metodologii) [National sovereignty (problems of theory and methodology)]. Moscow: Jurid. lit., 1978. 232 p. 33. Barabash, Yu. G. (2011). Konstytucijno-pravovi mexanizmy zaxystu derzhavnogo suverenitetu. Konstytucijno-pravovi zasady derzhavnogo suverenitetu Ukrayiny. Do 20-yi richnyci progoloshennya nezalezhnosti Ukrayiny [Constitutional and legal mechanisms for the protection of state sovereignty. The constitutional and legal foundations of the state sovereignty of Ukraine. To the 20th anniversary of Ukraine's declaration of independence]. Visnyk nacionalnoyi akademiyi nauk. 2011. No. 6. P. 3-16 ; Barabash, Yu. (2009). Ustanovcha vlada Ukrayinskogo narodu yak konstytucijnyj fenomen [Constituent power of the Ukrainian people as a constitutional phenomenon]. Pravo Ukrayiny. 2009. No. 11. P. 73-80 ; Barabash, Ju.G. Voprosy neposredstvennoj demokratii v teorii i praktike konstitucionnogo prava Ukrainy [Questions of direct democracy in the theory and practice of constitutional law of Ukraine].Charkov: Pravo, 2012. P. 29-52 . 34. Bajmuratov, M. A. Konstitucionnyj stroj Ukrainy i mirovojpravovoj porjadok. Kurs konstitucionnogo prava Ukrainy [The constitutional system of Ukraine and the global legal order. Course of constitutional law of Ukraine] : uchebnik. Sumy : Universitetskaja kniga, 2012. T. 2. 800 p. 35. Zayacz, N. V. (2013). Narodnepredstavnycztvo: sutnist, subyekty ta osoblyvosti zdijsnennya v Ukrayini [People's representation: essence, subjects and peculiarities of implementation in Ukraine] : Dysertaciya doktora yurydychnyx nauk. Kyiv. 492 p. 36. Miroshnychenko Yu. Teoretychni zasady ta problemy konstytucijno-pravovogo regulyuvannya form narodovladdya v Ukrayini [Theoretical principles and problems of constitutional and legal regulation of forms of democracy in Ukraine]. Pravo Ukrayiny. 2012. No. 1-2. P. 329-335 ; Miroshnychenko, Yu. Ustanovcha vlada Ukrayinskogo narodu: sutnist, zmist, problemy ta perspektyvy konstytucijno-pravovogo regulyuvannya [Constituent power of the Ukrainian people: essence, content, problems and prospects of constitutional regulation]. Pravo Ukrayiny. 2012. No. 10. P. 185-191 ; Miroshny chenko, Yu. R. Konstytucijno-pravove zabezpechennya narodovladdya v Ukrayini [Constitutional and legal support of democracy in Ukraine] : Monografiya. Kyiv : "Feniks", 2012. 360 P. ; Miroshnychenko, Yu. R. Konstytucijno-pravovi zasady vyznachennya kategoriyi "narod" yak osnovnogo subyekta narodovladdya v Ukrayini [The constitutional and legal basis for defining the category of "people" as the main subject of democracy in Ukraine]. Byuleten Ministerstva yustyciyi Ukrayiny. 2011. No. 12. P. 34-39 . 37. Maksakova, R. M. Konsty^tucijno-pravoviproblemy organizaciyi ta realizaciyi ustanovchoyi vlady v Ukrayini [Constitutional-legal problems of organization and exercise of constituent power in Ukraine] : monografiya. Zaporizhzhya: Klasychnyj pryvatnyj universytet, 2012. 436 P. ; Maksakova, R. M. Konstytucijno-pravovi problemy ustanovchoyi vlady v Ukrayini [The constitutional and legal foundations of an all-Ukrainian referendum: problems of theory and practice] : avtoreferat dysertaciyi doktora yurydychnyx nauk. Kyiv, 2013. 36 p. 38. Selivanov, A. Suverenitet narodu: jogo zabezpechennya publichnoyu vladoyu [The sovereignty of the people and their provision by public authority]. Pravo Ukrayiny. 2009. No. 11. P. 66-72 ; Selivanov, A. O. (2009). Konstytuciya. Gromadyanyn. Sud. Profesijni ta suspilni poglyady [Constitution. Citizen. Court. Professional and public views]. Kyiv: UAID "Rada», 2009." 560 p. ; Selivanov, A. O. Shhodo realizaciyi narodovladdya cherez organy" derzhavnoyi vlady" v Ukrayini [Concerning the realization of democracy through state authorities in Ukraine]. Retrieved from: http://cau.in.ua/?p=470 ; Selivanov, A. O. Dopovid Komisiyi z pytan zdijsnennya narodovladdya shhodo rozuminnya i realizaciyi konstytucijnyx polozhen "vlada narodu" [Report of the Commission on the Implementation of the People's Rule on the Understanding and Implementation of the Constitutional Provisions of "People's Power"]. Retrieved from: http://cau.in.ua/?p=444. 39. Skrypnyuk, O. V. Demokratiya: Ukrayina i svitovy^j
vy mir (koncepciyi, modeli ta suspil na prakty ka) [Democracy: Ukraine and the World Dimension (Concepts, Models and Social Practice)]. Kyiv : Logos, 2006. 368 p. 40. Savchyn, M. V. Konstytucionalizm i pryroda konstytuciyi [Constitutionalism and the nature of constitution] : monogr. Uzhgorod : Lira, 2009. 372 p. 41. Todika, Ju. N. Osnovy konstitucionnogo stroja Ukrainy [Fundamentals of the constitutional system of Ukraine] : Monogr. Charkov : Fakt, 2000. 176 p. 42. Todika O. Ju. Narodovlastie v uslovijah globalizacii [Democracy in the context of globalization]: monografija. Charkov : Pravo, 2005. 336 p. 43. Fedorenko, V. L Konstytucijno-pravovi osnovy vseukrayinskogo referendumu: problemy teoriyi ta praktyky [The constitutional and legal foundations of an all-Ukrainian referendum: problems of theory and practice] : avtoreferat dysertaciyi kandydata yurydychnyx nauk. Kyiv, 1999. 18 p. 44. Shapoval, V. M. Suchasnyj konstytucionalizm [Contemporary Constitutionalism] : monogr. Kyiv : Yurydychna firma "Salkom", 2013. 560 P. ; Shapoval, V. N. O smyslah narodnogo predstavitel'stva [About the meanings of popular representation]. Konstitucionnoe i municipal'noe pravo. 2013. No. 2. P. 2-6. 45. Kuyan, I. A. Suverenitet: problemy teoriyi i praktyky (konstytucijno-pravovyj aspekt) [Sovereignty: problems of theory and practice (constitutional and legal aspect)] : monogr. Kyiv : VCz "Akademiya", 2013. 560 p. 46. Shherbanyuk, O. V. Narodnyj suverenitet i realizaciya vladospromozhnosti demokratychnoyi derzhavy [People''s sovereignty and the exercise of the power of a democratic state] : monogr. Kn. II. Kyiv : Logos, 2013. 47. Kuyan, I. A. Suverenitet: problemy teoriyi i praktyky: konstytucijno - pravovyj aspekt [Sovereignty: Problems of Theory and Practice: Constitutional and Legal Aspects]. 285 p. 48. Gapotij V. D. Teoretychni ipraktychni aspekty suverenitetu narodu, naciyi ta derzhavy [Theoretical and practical aspects of the sovereignty of the people, nation and state] : Dysertaciya na zdobuttya nauk stupenyu kandydata yurydychnyx nauk. Charkiv, 2005. 200 p. 49. Lyudvik, V. D. Pryncyp narodnogo suverenitetu v istoriyi polityko-pravovoyi dumky, teoriyi prava ta politychnij praktyci [Principle of People's Sovereignty in the History of Political-Legal Thought, Theory of Law and Political Practice] : Dysertaciya kandydata yurydychnyx nauk. Charkiv, 2009. 205 p. 50. Skrypnyuk, O. O. Realizaciya pryncypu narodnogo suverenitetu v Ukrayini [Implementation of the principle of popular sovereignty in Ukraine] : avtoreferat dysertaciyi na zdobuttya stupenya kandydata yurydychnyx nauk. Kyiv, 2015. 22 p. 51. Slidenko, I. D. (2008). Teoretychni ta konstytucijni zasady narodnogo suverenitetu [Theoretical and Constitutional Foundations of People's Sovereignty]. Kyiv, 2008. P. 9-28. 52. Klyuchkovs kyj, Yu. B. Suverenitet: derzhavy, naciyi chy narodu? [Sovereignty: states, nations or people?]. Publichne pravo. 2013. No. 3. P. 14-22
Дата надходження: 30.07.2020р.
Yaryna Bohiv
Lviv Politechnic National University, Department of Constitutional and International Law,
PhD in Economics, Associate Professor
METHODOLOGICAL APPROACHES IN THE STUDY OF THE PROBLEM OF PEOPLE'S SOVEREIGNTY
In the scientific work systematization of scientific approaches to understanding the essence of popular sovereignty and analysis of the basic concepts that make up the doctrinal basis of modern constitutional models of popular sovereignty have been carried out. The author has explained the reasons for the formation of basic concepts of popular sovereignty; analysis of differences in understanding of people's sovereignty of supporters of different concepts; a connection was made between relevant concepts and current constitutional models of popular sovereignty.
The aim of the study is to analyze the methodological approaches to the consideration of people's sovereignty within the following periods: pre-revolutionary, Soviet and state.
Despite the considerable attention of scholars to the problem of democracy, democracy and people's sovereignty, the task of creating a holistic and consistent theory of people's sovereignty in Ukraine has not been completed. Therefore, it happens that the principle of people's sovereignty is opposed to the idea of human rights, people's representation, democracy. It is sometimes seen as incompatible with the principle of state sovereignty. As a result, people's sovereignty is perceived as a declaration, a certain abstraction or utopia.
Scientific knowledge of people's sovereignty requires careful selection of appropriate tools- -principles, tools and methods of research that constitute its methodology. That is why today we need modern methodological approaches to comprehensive scientific research of this problem. People's sovereignty is a complex political and legal phenomenon that cannot be understood within one of the
two main theories of legal understanding--natural law or positivism. On the one hand, the essence of
people's sovereignty is associated with such categories as legitimate government, political freedom, and the rule of law, which cannot be placed within the clear normative boundaries of the positivist approach. On the other hand, it is a constitutional principle, which finds its expression in specific rights: to establish and change the foundations of the constitutional order, to form public authorities, to resist illegitimate authorities, which are subject to analysis in terms of normative theory. At the same time, the realities of the functioning of the modern state and the practice of ensuring these rights are inseparable from civil society and are a reflection of social development.
Key words: doctrine of people's sovereignty, people's representation, forms of people's sovereignty.
