CC BY
38
КОНСТИТУЦ1ЙНЕ ТА М1ЖНАРОДНЕ ПРАВО
УДК 321.01:325.455 Бопв Ярина
Навчально-науковий iнститут права та психологи Нацюнального унiверситету "Львiвська полггехшка" асистент кафедри конституцiйного та мiжнародного права
кандидат економiчних наук yaryna_bohiv@ukr.net
РОЛЬ ПРАВОСВ1ДОМОСТ1 В ПРОЦЕС1 РЕАЛ1ЗАЦ11 НАРОДНОГО СУВЕРЕН1ТЕТУ
© Бог1в Я., 2017
Розглянуто значення правосвщомост для реамзащ! народного суверенiтету. Проаналiзовано поняття народно"! правосвiдомостi як особливо"! форми сусшльно'! свiдомостi. Обгрунтовано, що правову свiдомiсть покладено в основу як безпосередньо'!, так i представницько'! демократ!. Визначено вплив правосвiдомостi на практику застосування шститу^в безпосередньо'! демократ. Дослiджено вплив правосвiдомостi на таю форми прямого народовладдя як вибори, референдум, народний контроль та народна штатива, а також народний спротив. Виявлено, що ефектившсть цих шститу^в демократ прямо залежить вiд р1вня народно'! правосвiдомостi.
Ключовi слова: правосвiдомiсть; народна правосвiдомiсть; народний суверенiтет; демокра^я; народовладдя; вибори; референдум; народний контроль; народна штатива; народний спротив.
Ярына Богив
РОЛЬ ПРАВОСОЗНАНИЯ В ПРОЦЕССЕ РЕАЛИЗАЦИИ НАРОДНОГО СУВЕРЕНИТЕТА
В статье рассмотрено значение правосознания в процессе реализации народного суверенитета. Проанализировано понятие народного правосознания как особая форма общественного сознания. Обосновано, что правовое сознание лежит в основе как непосредственной, так и представительной демократии. Определено влияние правосознания на практику применения институтов непосредственной демократии. Исследовано влияние правосознания на такие формы прямого народовластия как выборы, референдум, народный контроль и народная инициатива, а также народное сопротивление. Выявлено, что эффективность данных институтов демократии напрямую зависит от уровня народного правосознания.
Ключевые слова: правосознание; народное правосознание; народный суверенитет; демократия; народовластие; выборы; референдум; народный контроль; народная инициатива; народное сопротивление.
Yaryna Bohiv
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Constitutional and International Law
Ph.D.
THE ROLE OF LEGAL AWARENESS IN THE PROCESS OF POPULAR SOVEREIGNTY REALIZATION
The significance of legal awareness in the process of popular sovereignty realization is considered in the article. The notion of national legal awareness as the peculiar form of public conscience is analyzed. It is proved that legal awareness forms the basis of both direct and representative democracy. The influence of legal awareness over the practical usage of direct democracy institutions is determined. The research is done into the impact of legal awareness on such forms of direct democracy as elections, referendum, popular control, people's initiative and popular resistance. It is discovered that the effectiveness of these democracy institutions depends directly on the level of national legal awareness.
Key words: legal awareness; national legal awareness; popular sovereignty; democracy; people's power; elections; referendum; popular control; people's initiative; popular resistance.
Постановка проблеми. Важливим питанням, що ставиться перед сучасною юридичною наукою як на мiжнародному, так i на вгтчизняному piBm е актуальш проблеми реалiзащi теори народного суверенитету. Хоча вчення про народний суверенитет i мае багатовiковi юторичш традицп, проте практика здшснення народовладдя сьогодш постае перед новими викликами та перешкодами, зумовленими плином часу та невщворотною змшою сощальних та полгтико-правових реалш. З цими викликами довелось зштовхнутися i нашш державi, протягом усього перюду незалежностi Украiни ix було чимало. Таким викликом стала, зокрема, i мало розвинута правосвщомють украiнцiв, що, на жаль, дос не стала мiцним пiдrрунтям для задекларованого у Конституци принципу народного суверенитету. Правосвiдомiсть посiдае у процес реалiзацii народного суверенiтету одне з чшьних мiсць, що пояснюеться базовим характером цього явища та його спорщнешстю з правом як основним регулятором суспшьних вiдносин.
Аналiз дослщження проблеми. Дослiдженням теорii народного суверенитету займалися А. Заець, М. Козюбра, Н. Онiщенко, О. Петришин, П. Рабшович, В. Сiренко, О. Скакун, О. Скрипнюк, М. Цвiк, Ю. Шемшученко, О. Щербанюк та шшт Правосвiдомiсть у сво1'х працях розглядали таю вгтчизняш та зарубiжнi науковщ, як Л. Герасiна, О. Данильчин, Д. Ермоленко, Ю. Калиновський, О. М. Омельчук, О. В. Петришин, М. Цимбалюк, С. В. Чайковський та шшт
Мета дослщження. Завданням цього наукового дослщження е з'ясування значення правосвщомосп пщ час реалiзацii народного суверенитету. Одним iз найактуальшших питань у цьому контекстi е визначення ролi правово1' свiдомостi пщ час застосування форм прямого народовладдя - виборiв, референдуму, народного контролю та народно1' iнiцiативи, а також пщ час реалiзацii права народу на отр.
Виклад основного матерiалу. Аналiзуючи рiзнi аспекти реалiзацii народного суверенитету, помилкою було б оминути увагою правову свщомють, яку у процес здiйснення народовладдя варто розглядати як свщомють суспшьну, або ж масову, адже вона притаманна не однш особ^ а багатьом. З погляду правово1' науки суспiльною правосвщомютю е уявлення про право, яю властивi бiльшостi членам суспiльства, точшше - бiльшостi iндивiдiв, iнтегрованиx у державу i вiдповiдну
нацюнальну правову культуру [1, с. 136]. Такий пщхщ грунтуеться на розумшш природи народного суверенiтету, в основу якого покладено передуем колективну волю.
У^м, ведучи мову про правосвщомють як основу реалiзацп народного суверештету ми повиннi дослiджувати не просто суспшьну правосвiдомiсть, а особливу и форму - народну правосвiдомiсть. Вона притаманна особливому суб'екту права - народу. На думку В. Корчаки, народ у правовому розумшш це стшка сукупнють шдивщв, громадян держави вшх нацiональностей, що проживають на територп кра!ни i за и межами, якi складають суспiльство конкретно! кра!ни i основу 11 державного буття, володiють повною конституцiйною правосуб'ектнютю, тобто, правом через безпосередне i кiнцеве волевиявлення формувати публiчнi органи влади i вирiшувати питання державного i суспiльного життя [2, с. 148]. Таке юридичне розумiння поняття народ передбачае iснування певно! щеолопчно! i психолопчно! основи його правосуб'ектносп, а саме народно! правосвiдомостi як певного способу тзнання та осмислення правових явищ.
Влучним i доречним видаеться розмежування понять "народ" та "натовп", яке здшснив Ю. Калиновський. На думку науковця, народ як оргашзоване та структуроване утворення усвщомлюе як сво! права, так i обов'язки, а натовп лише прагне реалiзувати сво! бажання за будь-яку цiну [3, с. 80]. На основi цього можна припустити, що народна правосвщомють мае досить високий рiвень розвитку. Водночас, на думку вченого, правосвщомють народу е не тшьки вщображенням наявних правових традицш та звича!в, а й мютить негативний досвiд порушення прав i свобод того або шшого народу. Так, правосвiдомiсть народу е явищем структурованим, полiфонiчним та детермшованим як подiями сьогодення, так й юторичними традицiями [3, с. 81].
Можемо зробити висновок, що правосвщомють народу е результатом тривалого юторичного процесу, особливо! консолщацп громадян держави, !хнього духовного еднання навколо спшьних полггико-правових iдей, якими можуть бути як права людини та громадянина, так i принципи демократi! та народного суверештету. Визначальною рисою правосвщомосп народу е !! спрямованiсть на реалiзацiю публiчних iнтересiв, участь народу в управлшш державними справами.
Як слушно вказуе В. Шаповал, конституцшне закрiплення iде! народного суверенiтету обумовлюе створення механiзмiв !! реалiзацi! (способiв i засобiв органiзацi! та здшснення державно! влади), якi охоплюються поняттям безпосередньо! демократi! та представницько! демократа [4, с. 171]. З погляду О. Прiешкiно!, за своею юридичною природою народний суверештет е виразником конституцшно-правових вiдносин, а його основний суб'ект - народ, виступае його основним та единим ношем. Ззовш народний суверештет в Укра!ш проявляеться як державна воля !! громадян, яка реалiзуеться через конституцiйнi шститути народного волевиявлення та представництва: всеукра!нський та мiсцевi референдуми, вибори, iншi форми безпосередньо! демократi!, а також через парламент - Верховну Раду Укра!ни [5, с. 181].
Звичайно, правову свщомють покладено в основу як безпосередньо!, так i представницько! демократа. Проте мехашзми впливу правосвщомосп на здiйснення прямого народовладдя простежуються бшьш очевидно. Своею чергою, репрезентативна демократа в силу свое! правово! природи спираеться не на правосвщомють усього народу, а на правосвщомють щодо невелико! групи його представниюв, чи!м завданням е втiлення волi виборцiв. Вплив правосвiдомостi на реалiзацiю народного суверенiтету у цьому контексп мае сво! особливостi, що пов'язано як безпосередньо з рiвнем правово! культури виборчого корпусу, так i з формуванням правосвiдомостi полiтично! елгги кра!ни.
У зв'язку з цим доцшьно насамперед розглянути вплив правосвщомосп на практику застосування iнститутiв безпосередньо! демократа. Так, акт волевиявлення пщ час виборiв та референдуму зумовлений полггичною та правовою свiдомiстю громадян. Так само значущими е щ явища i пiд час реалiзацi! права громадян на звернення, здшснення громадського контролю за дiяльнiстю оргашв державно! влади, пiд час реалiзацi! народно! iнiцiативи, громадських слухань, а також у разi народного спротиву. Це зумовлено, власне, сутнютю явища правосвщомосп як такого, що притаманне ушм шдивщам, а також його структурою - наявнютю iдеологiчно!, психолопчно! та
вольово! складово! пiд час пiзнання та усвщомлення правово! дiйсностi, частиною яко! е необхiднiсть реалiзацi! публiчних штереив.
Так, вибори у правовiй наущ вiдносять до прiоритетних форм реалiзацi! народовладдя. Значення виборiв полягае в тому, що обраш через них у результат полiтичного волевиявлення населення органи або особи, набувають право приймати ршення вiд iменi те! спiльноти, яка !х обрала, представляти !хню волю [6, с. 151]. Таким чином, саме цей шститут безпосередньо! демократа повинен виступати основним способом забезпечення волi бiльшостi в управлшш державою, найефективнiшим та найповшшим засобом реалiзацi! загального iнтересу. Проте, це можливо лише за умови формування у суспшьсга особливо! електорально! культури, важливим компонентом яко! е правосвщомють виборщв.
Окрiм того, як зазначае В. Сшвак, одним iз факторiв пiдвищення рiвня виборчо! культури населення е вдосконалення виборчо! системи та виборчого законодавства. Дослщник влучно зауважуе, що про виборче законодавство як про компонент правово! культури учасниюв виборчого процесу можна говорити тод^ коли воно не лише вщоме, а й осмислене вшма учасниками виборчого процесу, тобто пройшло вс рiвнi правосвiдомостi, властивi певним категорiям учасникiв виборчого процесу. Законодавець повинен надавати можливють i час для того, щоб теоретичний рiвень правосвiдомостi представникiв науки, законотворцiв встигав забезпечувати коментування норм закону, практичний рiвень (органiзаторiв виборiв) - методику !хньо! реалiзацi!, а на повсякденному рiвнi - iнформування i просвггу виборцiв та iнших учасникiв виборчого процесу для активно!, свщомо! участ у виборах [7, с. 62].
Так, наявнють у виборцiв глибокого розумшня виборчого процесу та його мети, усвщомлення сво!х виборчих прав та засобiв !х захисту веде до утвердження демократичних засад державного управлшня. Схожий мехашзм впливу правосвщомосп i на реалiзацiю тако! форми безпосередньо! демократа як референдум. Особливосп зазначеного впливу пов'язанi перш за все iз специфiкою законодавчо визначено! процедури проведення референдумiв, а також iз !х предметом - тими питаннями, яю можна винести на всенародне обговорення. За своею природою таю питання потребують ретельного осмислення та хоча б мшмальних правових знань, адже на референдум можуть виноситися питання, що е виршальними для суспшьства та держави. Навггь якщо референдум мае лише консультативний характер, важливо, щоб прийняте на ньому ршення вщображало осмислений i зважений вибiр народу.
Тим щкашшою е думка з приводу того, що державно-правова наука взагалi не визнае обмежень щодо здiйснення народом свое! влади. Саме йому належить конституцшнодавча влада, бо народний суверештет покладено в основу суверештету державного. У разi застосування референдуму необхщно лише додержання вiдповiдно! встановлено! законодавством процедури [8, с. 125]. О. Щербанюк вважае, що для реального забезпечення реалiзацi! суверештету народу необхщно, щоб Конститущя та деяю iншi конституцiйнi закони (наприклад, закони про вибори народних депутата та президента) перед !х пщписанням Президентом Укра!ни виносились на всенародне обговорення, осюльки народ самостiйно повинен визначати базовi пiдвалини свого полiтико-правового iснування [9, с. 464].
Справд^ така ситуащя е найбажанiшою з погляду реалiзацi! народного суверенiтету. Конституцiйним Судом Укра!ни протлумачено ч. 2 ст. 5 Конституци Укра!ни. I! слiд розумгги так, що народ як носш суверенiтету i едине джерело влади в Укра!ш може реалiзувати на всеукра!нському референдумi за народною шщативою свое виключне право визначати i змiнювати конституцiйний лад в Укра!ш шляхом прийняття Конституцi! Укра!ни у порядку, який мае бути визначений Конститущею i законами Укра!ни. [10]. Водночас найефектившше ця норма основного закону дiятиме лише за умови високого рiвня правосвiдомостi народу, коли кожен окремий громадянин iз вщповщальнютю поставиться до свого вибору. У зв'язку з цим, правосвщомють народу повинна включати також розумшня власне явища народного суверештету, правильно оцшювати його значення для суспшьного життя.
Проте, з прикрютю варто зазначити, що у правосвщомосп укра!нського народу ще не визрiли iде! народного суверештету. Про це свщчить той факт, що сьогодш у пщсвщомосп багатьох
громадян Укра!ни, зокрема посадових ошб державних оргашв, на жаль, ще залишилося радянське розумiння мiсця людини стосовно держави: "держава над людиною, а не людина над державою"; "людина юнуе для держави, а не держава - для людини". У ру^ тако! концепци владних вщносин будь-яка активнiсть громадян у сферi управлiння власною кра!ною (державними, мюцевими та професiйними справами) сприймаеться (як передними громадянами, так i, тим бшьше, посадовими особами органiв державно! влади) як "тиск на владу". Крiм того, така активнiсть громадян сприймаеться саме як "тиск знизу", що не мае абсолютно шчого спшьного з проголошеним принципом народного суверештету, який е фундаментом системи "управлшня згори". Участь же громадян Укра!ни у процесах обговорення та прийняття управлiнських владних рiшень у кращому випадку забезпечуеться !х "залученням" до роботи в рiзних дорадчих i консультативних органах (переважно декларативних), що автоматично знижуе рiвень !х полiтично! активностi та вiдповiдальностi за наслщки !хнiх "порад" i "консультацш" [11, с. 35].
Ще одшею формою реалiзацi! народного суверенiтету е народний контроль. Право народу на контроль оргашв державно! влади, !х посадових i службових ошб е природним правом, оскшьки народ тим чи шшим способом делегував !м владу [12, с. 22]. Водночас контрольна дiяльнiсть вимагае вiд громадян активно! полггично! та правово! позици, зацiкавленостi у результатах поточно! роботи оргашв державно! влади. Головним же е те, що реалiзацiя народного контролю передбачае юнування певно! чггко встановлено! законодавством процедури, з якою народ як суб'ект контролю повинен бути ознайомлений.
Саме тому не можна не погодитись, що шститут народного контролю е важливим засобом реалiзацi! демократа та цшностей правово! держави. Недосконалють правового регулювання та практичного використання можливостей народного контролю в сучаснш державу недостатня його iнституалiзацiя, не розроблешсть принципiв, методiв та методологiчних основ його здшснення позначаються на переб^у соцiальних змш, призводять до розповсюдження негативних процешв у суспiльних вiдносинах [12, с. 23]. Чггке врегулювання механiзму народного контролю передбачае i певнi змши у правосвiдомостi громадян. Зокрема, донесення до них шформацп з приводу доступних форм контролю за дiяльнiстю державних оргашв та посадовщв, а також тлумачення норм права, що !х регулюють.
Як один iз способiв здiйснення народного контролю за дiяльнiстю органiв мiсцевого самоврядування позицюнуються у правовiй науцi громадськi слухання. Громадськi слухання е одним iз механiзмiв узгодження iнтересiв рiзноманiтних груп, що демонструють защкавленють у виршенш тiе! чи iншо! проблеми, яка становить суспшьний iнтерес. У багатьох демократичних кра!нах свiту громадськi слухання е пею винятковою формою залучення громади до процесу прийняття управлшських рiшень, яко! вимагае законодавство [13, с. 11]. На нашу думку, це одна з найдоступшших форм реалiзацi! народовладдя, проте !! порiвняно низька популярнiсть у нашiй державi зумовлюеться якраз низьким рiвнем правосвщомосп громадян, що включае !х недостатню пошформованють про проблеми громади, можливi варiанти !х вирiшення та загальну пасивнють у правовiй та сощальнш сферi. Популяризацiя цього способу реалiзацi! народного суверенiтету може бути здшснена за допомогою спрощення процедури громадських слухань, !! кращого iнформацiйного забезпечення та, звичайно, пщвищення рiвня правосвщомосп загалом.
Варто зазначити, що особливо високого рiвня правосвщомосп вимагае така форма реалiзацi! народного суверештету, як народна шщатива. Вона становить сформульоваш та пщтримаш визначеною законодавством кшьюстю виборцiв вимоги, внаслiдок реалiзацi! яких безпосередньо народ або парламент може ухвалити владш рiшення [14, с. 95]. Видшяють референтну, конституцiйну та законодавчу народну шщативу. Щодо останньо! Г. Задорожня слушно зазначае, що оргашзувати прийняття закону у парламент за народною iнiцiативою значно легше i дешевше, нiж на всеукра!нському референдумi; прийняття законiв у парламент значно мобiльнiший, нiж на референдуму порядок прийняття законiв у парламент здiйснюеться вiдповiдно до законодавчо визначено! процедури, тодi як процедура прийняття закошв на всеукра!нському референдумi потребуе як концептуального, так i процедурного опрацювання [15, с. 28].
Дieвiсть тако1 форми народовладдя великою мiрою залежить вiд доктринального та професшного pÎBHÎB правосвiдомостi представникiв наукового св^у та квалiфiкованих юристiв. Саме вони здатт спрямувати сво! знання та досвщ на розроблення законопроектiв, що вщповщають вимогам ефективностi та доцшьносп, а також основуються на найновших досягненнях юриспруденцiï та практичного досвщу. Очевидно, що залучення цих категорш громадян до реалiзацiï народноï шщативи повинно вiдбуватися на основi ïx професiйного та матерiального заохочення. Уим, демократичний шлях розвитку передбачае виховання у правосвщомосп юристiв таких правових установок та орiентацiï, що сприяли б 1'х залученню до правотворчоï роботи на благо суспiльства з мотивiв iншого порядку: розумiння необхщносп позитивних перетворень, бажання удосконалити правову систему власно1' держави та послужити на благо суспшьства.
Не можна оминути увагою ще один важливий, хоч i суперечливий спошб реалiзацiï суверенiтету народу - право на отр. З iсторико-правовиx дослiджень права на отр як форми безпосередньо1' демократiï випливае, що його як невщ'емну складову теорiï суспiльного договору розробили та обгрунтували видатнi мислителi пiзнього Просвiтництва Джон Локк i Жан-Жак Руссо. Саме завдяки 1'хшм напрацюванням ми можемо говорити про утвердження права народу на отр сваволi влад^ результатом чого стало визнання цього права в полггичних документах Сполучених Штатiв Америки i Францп кiнця XVIII ст. [16, с. 71].
Право на отр згадано в Конституци Украши опосередковано за допомогою вказiвки на право громадян збиратися мирно, без збро1' й проводити збори, мггинги, походи та демонстраций Проте, це право набуло особливо1' актуальностi у перюд незалежностi нашо1' держави. Уже двiчi, у 2004 та 2013 рр., украшський народ чинив спротив неправомiрним та антидемократичним дiям державно1' влади, чим демонстрував значне зростання рiвня суспшьно1' правосвiдомостi.
З iншого боку, слушною е думка В. Кравчука, який вважае, що застосування народом права на отр та повстання е значно радикальтшою формою народовладдя, тж шш^ i застосовуеться тод^ коли вони не спрацьовують [12, с. 23]. Своею чергою, О. Щербанюк пише, що проблема опору народу правлячш владi, яка дiе всупереч народу залишаеться в тш. Це пояснюеться насамперед тим, що потрiбна дуже ретельне розроблення цього права, щоб згодом усунути зловживання цим уткальним колективним правом [17, с. 51].
Одним iз найефективтших способiв уникнення зловживання правом народу на отр владi е тдвищення рiвня його правосвiдомостi, формування у нього адекватних уявлень щодо прав та свобод людини i громадянина, а також щодо 1'хшх обов'язюв. На цьому шляху важливо викоршити iз правосвiдомостi народу явища патерналiзму, нiгiлiзму та правово1' iндиферентностi.
Висновки. Простежуючи вплив правосвщомосп на реалiзацiю народного суверенiтету можна з впевненютю зазначити, що важливим його аспектом е формування особливо^ народно1' правосвщомосп. Об'еднання громадян в один народ, що здатен на основi власно1' волi управляти державою не е мехатчним процесом. Таке об'еднання вщбуваеться перш за все на рiвнi правово1' свiдомостi суспiльства, за допомогою консолщаци iндивiдiв навколо iдеï розвитку власно1' держави з метою забезпечення загального блага. За умови юнування високого рiвня народно1' правосвiдомостi достатньо ефективно будуть дiяти i форми безпосередньо1' та представницько1' демократiï. Особливого значення у цьому контексп набувають форми прямого народовладдя -вибори, референдум, народний контроль та народна шщатива, а також народний спротив.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1 . Четвернин В. А. Введение в курс общей теории права и государства :учеб. пособ. /
B. А. Четвернин. - М. : Институт государства и права РАН. - 2003. - 204 с. 2. Корчака В. М. Правова природа поняття "народ" / В. М. Корчака // Форум права. - 2014. - № 3. - С. 141-149.
3. Калиновський Ю. Ю. Правосв1дом1стъ народу та "правосв1дом1стъ натовпу" : пор1вняльна характеристика / Ю. Ю. Калиновський // Гумантарний часопис. - 2006. - № 4. - С. 79-86.
4. Проблеми теорИ' права i конституц1онал1зму у працях М. В. ЦвЫа /упоряд. : О. В. Петришин,
C. В. Шевчук, О. Р. Дашковська та т. ; вiдп.за вип. О. В. Петришин. - Х. : Право, 2010. - 272 с.
5. Пр!ешюна О. В. Народний суверентет як головна засада конституцтного ладу Украгни: загальнотеоретичш аспекти / О. В. Пр1ешшна // Конституцтно-правовий euMip в розвитку правовог системи Украгни : матер. МИжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 95^ччю з дня народження д-ра юрид. наук, профессора Стрельцова Льва Михайловича (1918-1979). Четвертi юрид. читання, 25 жовтня 3013 року, м. Одеса /уклад.: З. В. Кузнецова, А. В. Левенець ; за заг. ред. : Л. О. Корчевна ; ОНУ iM. I. I. Мечникова . - Одеса : Астропринт, 2013. - С. 170-181.
6. Конституцтне право Украгни / за ред. В. Я. Тащя, В. Ф. Погоршка, Ю.М. Тодики. - К. : Украгнський центр правничих студт, 1999. - 376 с. 7. Ствак В. I. Проблеми розвитку правовог культури виборiв: зарубiжний та украгнський досвiд / В. I. Ствак // Вiсник Центральног виборчог комiсiг. - 2007 - № 1 (7). - С. 56-65 8. Проблеми теорИ права i конституцiоналiзму у працях М. В. Цвта / упоряд. : О. В. Петришин, С. В. Шевчук, О. Р. Дашковська та т. ; вiдn. за вип. О. В. Петришин. - Х. : Право, 2010. - 272 с. 9. Щербанюк О. В. Визначальна роль народного суверештету для конституцтного принципу народовладдя / О. В. Щербанюк // Альманах права. -
2012. - Вип. 3. - С. 462-466. 10. Ршення Конституцтного Суду Украгни вiд 16 квтня 2008 року № 1-2/2008 (справа про прийняття КонституцИ та закотв Украгни на референдумi) [Електронний ресурс] // Режим доступу - http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v006p710-08 11. Мiрошниченко Ю. Р. Проблеми сприйняття украгнського народу як ноая сувернтету i единого джерела влади в конституцтно-правовому вимiрi / Ю. Р. Мiрошниченко // Наше право. - 2015. - № 6. - С. 33-39. 12. Кравчук В. М. Контроль як форма реалiзацiг народовладдя / В. М. Кравчук // Науковий вiсник Мiжнародного гумантарного утверситету. - 2014. - Вип. 12(1). - С. 21-24. 13. Громадсью слухання як зааб виршення проблем територiальних громад : практ. поаб. / [М. Д. Городок, А. В. Карташов, О. О. Радченко, В. Ю. Стасюк] ; за заг. ред. М. Д. Городка - К. : 2015. - 108 с.
14. Кириченко В. М. Порiвняльне конституцтне право: модульний курс : навч. поабник для студ. вузiв / В. М. Кириченко, О. М. Куракт; Запорiзький нац. техн. ун-т, Днтропетровський держ. ун-т внутрштх справ, Запорiзький юрид. т-т . - К. : Центр учбовог лт. (ЦУЛ), 2012. - 252 с.
15. Задорожня Г. В. Законодавчi повноваження Украгнського народу / Г. В. Задорожня // Юридичний вiсник. - 2009. - № 3 (12). - С. 25-28. 16. Зборошенко Д. М. Право народу на отр в iсторико-правовiй думщ: вiд зародження до утвердження / Д. М. Зборошенко // Науковi записки НаУКМА. - Т. 181. Юридичт науки. - 2016. - С. 69-72. 17. Щербанюк О. В. Конституцтний характер iдег народного суверештету / О. В. Щербанюк //Науковий вiсник Чертвецького утверситету : зб. наук. пр. / Чертвецький утверситет. - Чертвщ: Чертв. нац. ун-т, 2012. -Вип. 636: Правознавство. - С. 48-53.
REFERENCES
1. Chetvernyn V.A. Vvedenye v kurs obshchey teoryy prava y hosudarstva.Uchebnoe posobye (Introduction to the course of general theory of right and state.Train aid). Moscow, Ynstytut hosudarstva y prava RAN, 2003, 204 p. 2. Korchaka V. M. Pravovapryrodaponyattya "narod" [Legal nature of concept "people"]. Forum prava, 2014,vol. 3, pp. 141-149. 3. Kalynovs'kyy Yu. Yu. Pravosvidomist' narodu ta "pravosvidomist' natovpu" : porivnyal'na kharakterystyka [Sense of justice of people and "sense of justice of crowd" : comparative description]. Humanitarnyy chasopys, 2006,vol. 4, pp. 79-86. 4. Problemy teoriyi prava i konstytutsionalizmu u pratsyakh M. V. Tsvika (Problems of theory of right and constitutionalism are in labours of M. V. Cvika). Kharkiv, 2010, 272 p. 5. Priyeshkina O. V. Narodnyy suverenitet yak holovna zasada konstytutsiynoho ladu Ukrayiny: zahal'noteoretychni aspekty [Folk sovereignty as main principle of constitutional line-up of Ukraine: general theoretic aspects]. Konstytutsiyno-pravovyy vymir v rozvytku pravovoyi systemy Ukrayiny : materialy Mizhnar. nauk.-prakt. konf., prysvyach. 95-richchyu z dnya narodzhennya d-ra yuryd. nauk, professora Strel'tsova L'va Mykhaylovycha (1918-1979) [Constitutionally legal measuring in development of the legal system of Ukraine : materials of the International naukovo-praktichnoy conference, devoted 95-richchyu from the day of birth of doctor of legal sciences, professora of Strel'cova of Leo Mykhajlo (1918-1979)]. Odesa,
2013, pp. 170-181. 6. Tatsiy V. Ya, Pohorilko V. F., Todyky Yu. M. Konstytutsiyne pravo Ukrayiny [Constitutional right for Ukraine]. Kyiv, 1999, 376 p. 7. Spivak V. I. Problemy rozvytku pravovoyi
kul'tury vyboriv: zarubizhnyy ta ukrayins'kyy dosvid [Problems of development of legal culture of elections: foreign and Ukrainian experience]. 2007, vol. 1(7), pp. 56-65. 8. O. V. Petryshyn, S. V. Shevchuk, O. R. Dashkovs'ka ta in. Problemy teoriyi prava i konstytutsionalizmu u pratsyakh M. V. Tsvika [Problems of theory of right and constitutionalism are in labours of M. V. Cvika]. Kharkiv, 2010, 272 p. 9. Shcherbanyuk O.V. Vyznachal'na rol' narodnoho suverenitetu dlya konstytutsiynohopryntsypu narodovladdya [Determining role of folk sovereignty for constitutional principle of democracy]. 2012, vol 3, pp. 462-466. 10. Rishennya Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny vid 16 kvitnya 2008 roku 1-2/2008 (sprava pro pryynyattya Konstytutsiyi ta zakoniv Ukrayiny na referendumi) [A decision of Constitutional Court of Ukraine is from April, 16, 2008 # 1-2/2008 (business is about acceptance of Constitution and laws of Ukraine on a referendum)]. Avaible at; http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v006p710-08 11. Miroshnychenko Yu. R. Problemy spryynyattya ukrayins'koho narodu yak nosiya suvernitetu i yedynoho dzherela vlady v konstytutsiyno-pravovomu vymiri [Problems of perception of the Ukrainian people as a transmitter of suvernitetu and unique source of power in to constitutionally legal measuring].2015. vol 6. pp. 33-39. 12. Kravchuk V. M. Kontrol' yak forma realizatsiyi narodovladdya [Control as form of realization of democracy]. Naukovyy visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu, 2014, vol. 12(1), pp. 21-24 13. M. D. Horodok., A. V. Kartashov, O. O. Radchenko, V. Yu. Stasyuk Hromads'ki slukhannya yak zasib vyrishennya problem terytorial'nykh hromad: praktychnyy posibnyk [Public listening as mean of decision of problems of territorial societies: practical manual]. Kyyiv, 2015, 108 p. 14. Kyrychenko V. M. Porivnyal'ne konstytutsiynepravo : modul'nyy kurs: navch. posibnyk dlya stud. Vuziv [the Comparative constitutional right : module course: navch. a manual is for stud. institutes of higher]. Kyyiv, 2012, 252 p. 15. Zadorozhnya H. V. Zakonodavchi povnovazhennya Ukrayins 'koho narodu [Legislative plenary powers of the Ukrainian people]. Yurydychnyy visnyk, 2009, vol 3 (12), pp. 25-28. 16. Zboroshenko D. M. Pravo narodu na opir v istoryko-pravoviy dumtsi: vid zarodzhennya do utverdzhennya [A right for people is on resistance in an istoriko-pravoviy mind: from an origin to assertion]. Naukovi zapysky NaUKMA, vol. 181, 2016, pp. 69-72 17. Shcherbanyuk O. V. Konstytutsiynyy kharakter ideyi narodnoho suverenitetu [Constitutional character of idea of folk sovereignty]. Chernivtsi, 2012, vol. 636, pp. 48-53.
Дата надходження: 29.12.2016р.
