CC BY
32§Ш5 Wschodnioeuropejskie Czasopismo Naukowe (East European Scientific Journal) #5(57), 2020 33
UDC 341.231.14
ГРНТИ 10.87.27
Baboi A.M.
assistant of law department, Vinnytsia National Agrarian University
PROHIBITION OF TORTURE AND INHUMAN TREATMENT AS A RIGHT TO HUMAN DIGNITY
Бабой А. M.
асистент кафедри права, Вiнницький нацюнальний аграрний yHieepcumem
ЗАБОРОНА КАТУВАНЬ ТА НЕЛЮДСЬКОГО ПОВОДЖЕННЯ ЯК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА
НА ЛЮДСЬКУ ПДШСТЬ
Summury. The article examines the scope and content of the right to respect for human dignity and finds that the prohibition of torture is an integral part of the right to respect for human dignity. The state of compliance with Ukraine's obligations under Article 3 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms has been determined on the basis of an analysis of ECHR decisions in which Ukraine is responsible.
It is determined that the arbitrariness of state bodies, which is manifested in the excess of power, the application of physical and psychological violence to detainees, suspects, accused, defendants and prisoners, is not only a statement of cruelty and permissiveness of the state authorities, punishment on medical recommendations, which violates the principle of inevitability of criminal punishment. It is also found that any decision taken in favor of the applicant, alleging a violation of the Convention by the State of Ukraine, was subject to just satisfaction of the non-pecuniary or pecuniary damage suffered. It has been established that one of the most effective means of preventing ill-treatment of persons deprived of their liberty is a thorough investigation by the competent authorities of all complaints of such behavior and, where appropriate, the appropriate punishment of the guilty.
Резюме. В статп дослвджено обсяг та змют права на повагу до людсько! гадносп, встановлено, що заборона катувань е невщ'емною складовою права на повагу до людсько! гадносп. Визначено, на пiдставi аналiзу ршень £СПЛ, вадповадачем в яких е Укра!на, стан дотримання зобов'язань Укра!ною щодо статп 3 Конвенци про захист прав людини та основоположних свобод.
Визначено, що свавiлля державних оргашв, яке виявляеться в перевищенш владних повноважень, застосуванш фiзичного та психолопчного насильства до затриманих, падозрюваних, обвинувачених, падсудних та ув'язнених е не тшьки констатащею жорстокосп та вседозволеносп державних оргашв, а й може стати тдставою для зв№нення вад вадбування покарання за медичними рекомендациями, що порушуе принцип невадворотносп кримшального покарання. Також встановлено, що за кожним ршенням, прийнятим на користь заявника, в якому констатуеться порушення норм Конвенци з боку держави Укра!ни, йде справедлива сатисфакщя завдано! морально! чи матерiальноi шкоди. Встановлено, що одним з найб№ш ефективних засобiв запобиання жорстокому поводженню з особами, позбавленими вол^ е ретельне розслiдування компетентними органами вах скарг на таке поводження i, у разi потреби, вадповадне покарання винних.
Key words: human rights, natural human rights, human dignity, prohibition of torture, inhumane treatment, respect for human dignity.
Ключовi слова: права людини, природш права людини, людська гiднiсть, заборона катування, нелюдське поводження, повага до людсько'1 гiдностi.
Постановка проблеми. £вропейська Конвенция про захист прав людини та основоположних свобод [1] мае на меп забезпечити загальне та ефективне визнання i додержання проголошених у нш прав, забезпечення i розвиток прав людини та основоположних свобод у всьому свт. Держава Укра!на приедналась до Конвенци в 1997 рощ, чим взяла на себе зобов" язання привести законодавство, судову та адмшютративну практику у вадповадтсть iз нормами Конвенци. Перш за все, це використання практики £вропейського суду з прав людини нацюнальними судовими установами. Практика £вропейського суду дае змогу скласти уявлення про дiйсний обсяг зобов'язань за Конвенщею. Пiдтвердженням тому може слугувати
той факт, що Конституцiя Украши iмплементувала всi основнi положення мiжнародно-правових актiв про права людини, передуам Загально! декларацii прав людини [2]. Так, вадповадно до Плану дш Ради Свропи для Укра!ни на 2008 - 2011 роки було передбачено iмплементацiю Стльно! програми Свропейського Союзу i Ради Свропи «Боротьба з жорстоким поводженням i безкаршстю» [3], яка охопила кра!ни Швденного Кавказу, Укра!ну й Молдову. Ця програма сприяла розвитку нацiональних можливостей у проведеннi ефективного розслiдування скарг на жорстоке поводження з боку мшци (полщи) у вiдповiдностi до европейських стандартiв. Реалiзацiя цiеi програми стала неоцшенною допомогою для
пщвищення даевосп розслщування на нацюнальному р1вш тверджень про факти застосування катувань 1з наголошенням важливосп застосування належних санкцш у випадку, коли провину доведено, та для здшснення протиди будь-яким проявам безкарносп. Ц зобов" язання набувають чгтких образ1в у приписах судщв £вропейського суду, розкриваючи свш змют на приклада конкретних справ. Конвендая закршлюе на м1ждержавному р1вш ряд фундаментальних людських прав, гарантованих державою.
Актуальшсть дано! теми обумовлюеться тим, що пдшсть людини виступае як основа невщ'емних прав та свобод людини та правово! системи в цшому. Людська пдшсть е первинною та визначальною для вс1х шших сошальних, а також правових данностей, зокрема: свободи, справедливосп та формально! ршносп. Право на честь, пдшсть та дшову репутацш е найважлившою содаально-правовою цшшстю 1 необхадшстю для будь-яко! держави та суспшьства. Заборона катувань та нелюдського поводження е необхшною умовою забезпечення права на людську пдшсть. Саме тому, ця тема е перспективним напрямом для подальших дослщжень.
Аналiз останнiх досл1джень i публiкацiй. Багато впчизняних та шоземних науковдав присвятили сво! науков1 прада з'ясуванню обсягу та змюту ст. 3 Конвендай, визначенню обсягу та зм1сту права на повагу до людсько! гщносп. Серед них варто зазначити П.М Рабиновича, М.1. Хавронюка [4], В. Буткевича [5], Е. А. Лукашеву [6].
Метою стати е: визначення поняття та обсягу права на повагу до людсько! гщносп, анал1з ршень £СПЛ на предмет дотримання статп 3 Конвенци, вшповщачем в яких е держава Укра!на, визначення стану дотримання Укра!ною зобовязань по статп 3
екил.
Виклад основних результапв дослiджень.
Конститудая Укра!ни визнае пдшсть 1 честь людини, так само як 1 !! життя, здоров'я, недоторканшсть 1 безпеку, найвищими содаальними данностями, закршлюе право кожного на повагу до його гщносп [7]. Шхто не повинен зазнавати такого поводження 1 покарання, що принижуе його гщшсть, а також посягання на його честь та репутацш (ст.ст. 5, 12 Загально! деклараци прав людини [2]; ст.ст. 7, 17 М1жнародного пакту про громадянсьи 1 полтгичш права [8]).
Пдн1сть виступае як основа невщ'емних прав та свобод людини та правово! системи в цшому. Людська гвдшсть е первинною та визначальною для вс1х шших соц1альних, а також правових цшностей, зокрема: свободи, справедливост1 та формально! р1вносп. Право на честь, пдшсть та дшову репутацш е найважлившою сошально-правовою ц1нн1стю 1 необх1дн1стю для будь-яко! держави та суспшьства. П. М. Рабшович, обгрунтовано доводить необхвдшсть б1льш рельефно в1добразити значущ1сть гщност1 людини, як основи, фундаменту ус1е! системи !! основоположних прав 1
свобод, включивши це положення до ч.1 ст.21 КУ [9, с. 103-104]. Вщомий досл1дник у галуз1 прав людини О. Лукашева у цьому зв'язку зазначае, що пдшсть - це визнання сусп1льством сошально! ц1нност1, ун1кальност1 конкретно! людини, значущосп кожно! особи як частки людського сп1втовариства [6, с. 144]. Змютом права на повагу до гщност1 людини е законодавчо встановлена та гарантована державою сукупн1сть норм, яш дають кожн1й людин1 впевнен1сть у сво!й сусп1льн1й ц1нност1, можлив1сть усвщомлювати себе як особист1сть, поважати власш моральн1 принципи й етичн1 норми, наполягати на поваз1 до себе шших людей, державних оргашв та !х посадових 1 службових оаб, а також вимагати, щоб будь-яю сумн1ви щодо !! моральних якостей та етичних принцип1в були належним чином обгрунтован1 [4, с. 152].
Конституцшний Суд Укра!ни наголошуе, що людську пдшсть необхщно трактувати як право, гарантоване статтею 28 Конституцп Укра!ни, 1 як конституц1йну цшшсть, яка наповнюе сенсом людське буття, е фундаментом для ус1х шших конституцшних прав, м1рилом визначення !х сутност1 та критер1ем допустимост1 можливих обмежень таких прав. Наведене опосередковано п1дтверджуеться ун1кальним значенням людсько! пдносп в Конституц1! Укра!ни, за якою, зокрема, людина !! життя 1 здоров'я, честь 1 гщшсть визнаються в Укра!'н1 найвищою соц1альною цшшстю (частина перша статп 3); уа люди е в1льн1 1 р1вш у сво!й г1дност1 та правах (стаття 21); кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституц1! Укра!ни та закон1в Укра!ни, не посягати на права 1 свободи, честь 1 пдшсть шших людей (частина перша статп 68) [10].
Закршлене у статп 3 Конвенци право -заборона катування, нелюдського та такого, що принижуе пдшсть, поводження та покарання - е одшею з найважливших засад демократичного сусшльства та необхщною складовою права на повагу до людсько! пдносп. Конвенщя проти катувань та шших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують г1дн1сть, вид1в поводження 1 покарання визначае "катування" як будь-яку дш, якою будь-як1й особ1 навмисне заподшються сильний б1ль або страждання, ф1зичне чи моральне, щоб отримати в1д не! або в1д третьо! особи вщомосп чи визнання, покарати Г! за ди, як1 вчинила вона або третя особа чи у вчиненш яких вона п1дозрюеться, а також залякати чи примусити !! або третю особу, чи з будь-яко! причини, що грунтуеться на дискрим1нац1! будь-якого виду, коли такий б1ль або страждання заподшються державнимипосадовими особами чи 1ншими особами, яш виступають як оф1ц1йн1, чи з !х п1дбурювання, чи з !х в1дома, чи за !х мовчазно! згоди. [11] Стаття 3 Конвенци розмежовуе таш види поводження: катування (поводження найвищого р1вня жорстокост1), нелюдське, таке, що принижуе пдшсть. Формами забороненого поводження е не пльки ф1зичне насильство (побо!, катування), а й
ncuxiHHe HacujbcTBo, ^o, b cbom Hepry, Mo®e 3aßgaTH He MeHmnx crpa®gaHb. OTaTTa 3 KoHBeH^i Mae 6e3yMOBHHH xapaKTep, a TOMy noBHHHa BHROHyBaTHCb Ha Bcix pißHax gep®aBHoro ynpaßjiHHa i 6yTH HarajbHoM 3agaHeM gja gep®aBH. n0Tpi6H0 nigKpecjHTH, ^o aHajoriHHi HopMH npo 3a6opoHy KaTyßaHb, 3 geaKHMH oco6jHBocraMH IxHboro ^opMy^MBaHHa, 3aKpinjeHi TaKo® b pagi rnmux Mi^HapogHO-npaßOBHx goKyMemiß, HanpuKjag, b CTaTTi 7 Mi®HapogHoro naKTy npo rpoMagaHCbKi h nojiTHHHi npaßa [8], ge nepeg6aHeHo, ^o HiKoro He Mo®e 6yTH niggaHo KaTyßaHHM Ta ®opcTOKoMy, He^MgcbKoMy a6o TaKoMy, ^o npuHH®ye rigHicTb, noßog®eHHM hh noKapaHHM, a TaKo® y ct. 5 3arajbHoi geKjapa^i npaß jMgHHH [2]
He 3ßa®aMHH Ha Te, ^o yKpaiHa B®e 23 poKH e yHacHH^M KoHBeH^i, Ha npaKTH^ HacTo 3ycTpinaeTbca nopymeHHa KoHBeH^HHux HopM 3 6oKy gep®aßHHx opraHiß. nigTBepg®eHHaM цboro, e Ki^bKicTb CKapr, aKi ^opoKy poKy oTpuMye GßponencbKHH cyg 3 npaß jMguHH. 3a CTaTHCTHHHHMH gaHHMH y 2018 po^ yKpaiHa nocija 4 мicцe 3a KijbKicTM cnpaß b GOnn. Ha po3rjagi b GßponencbKoMy cygi 3 npaß jMguHH cTaHoM Ha KiHe^ 2018 poKy nepe6yßajo noHag 7200 cKapr, ßignoßiganeM y aKHx 3a3HaHeHa yKpaiHa. 3HaHHy HacTHHy TaKHx cKapr craHoßjaTb cKapru Ha nopymeHHa cTaTTi 3 KoHBeH^i - KaTyßaHHa, HejMgcbKe Ta TaKe, ^o npuHH®ye rigHicTb noKapaHHa Ta noßog®eHHa. OnpaßH ^ogo yKpaiHH 3a craTreM 3 KoHBeH^i' crocyMTbca pi3HoMaHiTHHx acneKTiß: HeHaje®Horo noßog®eHHaM 3 6oKy npegcTaBHHKiß gep®aBH Ta BigcyTHicTb e^eKTHBHoro po3cjigyßaHHa («A^aHacbeß npoTH yKpaiHH» [12], «reHHagiö HayMeHKo npoTH yKpai'HH» [13]; HeHaje®HHx yMoß TpHMaHHa nig BapToM («Bicjory3oß npoTH yKpaiHH» [14], «^aHKeBHH npoTH yKpaiHH» [15], «Koßajb npoTH yKpaiHH» [16] Ta iH.); He3a6e3neHeHHa cßoenacHoi Ta Haje®Hoi MeguHHoi gonoMoru («KyHepyK npoTH yKpaiHH» [17] Ta iHmi.
Oygga GOnn y вigcтaвцi, g.M.H., npo$. B.EyTKeßHH 3a3Hanae, ^o y пpaктнцi GOHH Mo®Ha BHaBHTH KoHcTaTaqiM HegoTpuMaHHa 3o6oß'a3aHb y Tpbox ochobhhx KaTeropiax nopymeHb MarepiajbHoro xapaKTepy: 1) HeHaje®Horo noßog®eHHa npaßooxopoHHHx opraHiß HaBMucHoro xapaKTepy (nig Hac apemTy i nicja, nig Hac gonury b noj^ii, $i3HHHe i ncuxojoriHHe HacujbcTBo ctocobho oci6, aKi 3HaxogaTbca nig BapToM, a caMe: 3fBajTyßaHHa, Kajiuraa, nepejoMH, HacujbHH^Ke rogyßaHHa 6e3 noTpe6u, ogaraHHa MimKa Ha rojoßy, no36aßjeHHa cHy i T.n.); 2) HeHaje®He noßog®eHHa nig Hac 3aKoHHHx a6o He3aKoHHHx gift nocagoßux hh cjy®6oßux oci6 gep®aßH (ßucjaHHa, eкcтpagнцia b KpaiHy, ge 3aaßHHKaM 3arpo®ye 3acTocyßaHHa gift, ^o nopymyMTb ct. 3 KoHßeH^i; TijecHi noKapaHHa, HaBMHcHe 3HH^eHHa MaÖHa, HenoßigoMjeHHa pigHHM Micua TpHMaHHa nig BapToM hh yß'a3HeHHa Ta iH.); 3) HeHaje®He noßog®eHHa aK pe3yjbrar yny^eHb hh 6e3giajbHocri nocagoßux i cjy®6oßux oci6 gep®aßH (HeHagaHHa MeguHHoi gonoMoru, ^o npu3ßejo go Ta®KHx HacmgKiß, He3ßijbHeHHa yß'a3HeHoro Hepe3
xajaTHe craßjeHHa go o6oß'a3Kiß, kojh TepMiH yß'a3HeHHa 3aKiHHHßca Ta iH.) [5].
Ha Hamy gyMKy, цe nuraHHa e Hag3BHHaHHo aKTya^bHHM b Ham Hac, ocKijbKH öoro gocjig®eHHa He jume npußepTae yßary go cßaßijja gep®aBHHx opraHiß, i, TaKHM hhhom, cnpuae öoro 3MeHmeHHM, a h Harojomye Ha ToMy, ^o Ba®jHßoM e He jume caMa KoHcTaTaqia ^arcry nopymeHb KoHßeH^i 3 npaß jMgHHH, a h Te, aK цe BnjHßae Ha cnpaßy h nogajbme ßig6yßaHHa noKapaHHa. ^cKpaBHM npuKjagoM ^oro e cnpaßa «KaBep3iH npoTH yKpaiHH» [11], aKa cTaja b cßiö Hac pe3oHaHcHoM. rpoMagaHHHa Kaßep3iHa (gaji - 3aaßHHK) 12 ciHHa 2001 poKy 6yjo 3aTpuMaHo 3a nigo3poM y BHHHeHHi geKijbKox b6hbctb 3a o6Ta®yMHHx o6cTaBHH Ta po36oM. nig Hac 3arpHMaHHa go 3aaßHHKa 6yjo 3acTocoßaHo cujy. nicja 3aTpuMaHHa 3aaßHHKa 6yjo gocTaßjeHo go ßiggijy Mij^ii, ge öoro, aK cTßepg®yßajoca, KaTyßajH HeßigoMi пpaцiвннкн мiJiцii 3 MeTOM oTpuMaHHa 3i3HaHHa y BHHHeHHi hhm 3joHHHiß, ^ogo aKHx öoro nigo3pMßajH. 3rigHo 3 Tßepg®eHHaMH 3aaßHHKa, nig Hac TaKoro ®opcToKoro noßog®eHHa, aKe Tpußajo ^e geKijbKa gHiß, ßiH oTpuMaß ymKog®eHHa oHeö, HacjigKoM aKoro 3pemToM cTaja noßHa BTpaTa 3opy. HacTynHoro gHa 3aaßHHKa 6yjo gonpaßjeHo go XapKißcbKoi jiKapHi mßHgKoi gonoMoru, ge öoro orjaHyju TpaBMaTojor, xipypr Ta Heöpoxipypr. 3aaßHHKoßi 6yjo 3po6jeHo peHTreHorpa^iro Hepena, a TaKo® B3aTo aHaji3H Kpoßi Ta ceHi. y Hboro TaKo® 6yju BuaBjeHi chh^ Ha rpygax, y 3oHi nonepeKy Ta HupoK, a TaKo® Ha M'aKHx TKaHHHax o6jHHHa Ta Ha noTHju^. HiKapi peKoMeHgyBajH gogaTKoBe o6cTe®eHHa 3aaBHHKa ypojoroM Ta aM6yjaropHHH Harjag HeßponaTojora. npoTaroM öoro TpHMaHHa nig BapToM y ХмeJbннцbкoмy 0130 3aaßHHK orjagaßca jiKapaMH Ta npoxoguß cпeцiaJiзoвaнe o^TajbMojoriHHe jiKyßaHHa y BepecHi h ®oßTHi 2001 poKy, a TaKo® y cepnHi, BepecHi i b jucTonagi 2002 poKy. geKijbKa pa3iß öoro gonpaßjaju go rpoMagcbKux jiKapeHb gja MeguHHHx o6cre®eHb. HiKapi giömju BucHoßKy, ^o 3aaßHHK He noTpe6yßaß npoßegeHHa xipypriHHoi onepaqii Ha oцi Ta Mir oTpuMaTH Heo6xigHe jiKyßaHHa y 0130. 23 BepecHa 2002 poKy 3a BKa3ißKoM cygy nepmoi iнcтaнцii MeguHHa KoMicia BcTaHoßHja, ^o 3aaßHHK cTaß noßHicTM cjinuM Ta, ßignoßigHo, Haje®aB go HaäßH^oi o$iцiннo BcTaHoßjeHoi b yKpaiHi rpynu iHßajigHocTi. HiKapi giömjH BucHoßKy, ^o 3aaBHHK noTpe6yßaß cTopoHHboro gorjagy gja 3a6e3neHeHHa ®HTreßHx noTpe6.
B o6rpyHTyßaHHi pimeHHa, GOnn HaßoguTb pag gonoßigeö Mi®HapogHHx ycTaHoß ßigHocHo goTpuMaHHa yKpaiHoM cTarri 3 Koнвeнцii. 3oKpeMa, gonoßigb GßponeöcbKoro KoMiTeTy 3 nuTaHb 3ano6iraHHa KaTyßaHHaM hh HejMgcbKoMy a6o TaKoMy, ^o npuHH®ye rigHicTb, noßog®eHHM hh noKapaHHM (K3K) ßig 1 rpygHa 2004 poKy: «noßog®eHHa 3 oco6aMH, no36aßjeHHMH ßoji cnißpo6iTHHKaMH onepaTHBHux ßiggijiß мiJiцii, 3ajumaeTbca g®epejoM cepöo3Hoi cTyp6oßaHocTi K3K i 3apa3, Hepe3 hothph pokh nicja öoro nepmoro ßi3HTy go yKpaiHH. 3Hoßy 6yjo oTpuMaHo 6e3jiH
скарг на фiзичне жорстоке поводження тд час затримання, особливо у ходi допипв». Безсумнiвно, одним з найбшьш ефективних засобiв запобiгання жорстокому поводженню з особами, позбавленими волi, е ретельне розслвдування компетентними органами вах скарг на таке поводження i, у разi потреби, вiдповiдне покарання винних. Це матиме сильний стримуючий ефект. Навпаки, якщо компетентт органи не будуть належним чином реагувати на скарги, спiвробiтники мiлiцii, схильт до жорстокого поводження, незабаром повiрять у свою безкарнiсть. У зв'язку з цим, треба з сумом зазначити, що делегацiя КЗК знову чула скарги, що прокурори й судщ не звертають уваги на заяви про жорстоке поводження, нають якщо в потерпiлого е наявт ушкодження. Це пiдтверджуеться i цифрами, наданими Генеральною прокуратурою Укра!ни. Протягом перших 10 мюящв 2002 року укратсьш прокурори не порушили жодно! кримiнальноi' справи проти спiвробiтникiв правоохоронних органiв за статтями 126 (образа й побо!) i 127 (катування) Кримiнального кодексу». КЗК дiйшов подiбних висновк1в i стосовно тверджень щодо жорстокого поводження з боку пращвнишв мшци та вiдсутностi ефективного розслвдування таких випадшв у сво!х доповвдях за результатами вiзитiв до Укра!ни з 9 до 21 жовтня 2005 року (пункти 15-38 доповщ 2005 року) та з 9 до 21 вересня 2009 року (пункти 12-25 доповщ 2009 року). У попередтх зауваженнях стосовно свого вiзиту до Укра!ни з 29 листопада по 6 грудня 2011 року, оприлюднених 12 березня 2012 року, КЗК зазначив, що «явище неналежного поводження з боку пращвнишв мшци залишаеться широко розповсюдженим та що особи несуть серйозний ризик бути тдданими неналежному поводженню, коли перебувають в руках мiлiцii' (зокрема, якщо вони швидко не зiзнаються у вчиненш злочинiв, у скоеннi яких вони пвдозрюються)»[18].
26 вересня 2007 року Комюар Ради Свропи з прав людини оприлюднив доповвдь за результатами свого вiзиту до Укра!ни з 10 до 17 грудня 2006 року, в якш вш, inter alia, зазначив, що «практично ва, з ким розмовляв Комюар, в тому числ1 й керiвники пол1тичних груп у Верховнiй Ращ, представники правоохоронних органiв i неурядових органiзацiй, подтвердили, що катування е дуже поширеним явищем в Укра!ш» (пункт 44 доповiдi ввд 26 вересня 2007 року). Пвд час свого вiзиту у листопадi 2011 року Комюар Ради Свропи з прав людини зробив у цьому контекст так1 спостереження (пункт 93 доповщ, оприлюднено! 23 лютого 2012 року): «Жорстоке поводження з боку мшци щодо оаб, як знаходяться пiд вартою, в Укршт е постшною проблемою, яка пiднiмалася в низц доповiдей Комiтету з попередження тортур Ради Свропи. Звiти мiжнародних неурядових органiзацiй вказують на те, що це явище тдтримуеться культурою безкарносп мiлiцii. Заявники, як1 висувають добре обгрунтованi звинувачення щодо серйозних порушень, часто отримують стандартну ввдповвдь, що «докази вчинення злочину ввдсутш».
Утiм, про переважну бiльшiсть випадшв, як серйозних, так i незначних, державним органам не поввдомляють взагал^ тому що жертви бояться помсти з боку мшци або не вiрять у те, що будуть вжип будь-яш заходи» [18].
Стурбовашсть з приводу «продовження iснування широко розповсюдженого застосування катувань» було висловлене Комитетом ООН з прав людини в його заключних зауваженнях щодо Укра!ни, оприлюднених у листопадi 2001 року. На сво!й тридцять восьмiй сеси (30 квiтня - 18 травня 2007 року) Комiтет ООН проти катувань розглянув п'яту перiодичну доповвдь щодо Украши. У вiдповiдних витягах з його висновшв зазначаеться таке:«Комгтет глибоко стурбований твердженнями про катування пвдозрюваних i жорстоке поводження з ними тд час тримання тд вартою, а також розповсюдженою шформащею про порушення, як1 мають мюце в перiод мiж затриманням i доставлянням затриманого до суддi, що не забезпечуе затриманим достатнiх правових гарантiй... Комiтет стурбований тим, що розслвдування скарг на катування i жорстоке поводження не шщшеться вчасно i не проводиться об'ективно й ефективно, зокрема, через проблеми, пов'язанi iз подвiйною роллю Генерально! прокуратури, яка уповноважена: 1) шдтримувати державне обвинувачення i 2) здiйснювати нагляд за належним проведенням розслвдування. Комiтет звертае увагу на конфлiкт iнтересiв мiж цими двома повноваженнями, що приводить до ввдсутносп незалежного контролю у випадках, коли розслвдування Генеральна прокуратура не шщюе. Крiм того, ввдсутш ввдомосп про роботу Генерально! прокуратури, таю як статистика кримшальних розслвдувань, обвинувачень i вирок1в, як, мабуть, ввдсутнш i механiзм збирання те! шформаци. Комiтет стурбований iснуючою системою розслвдування, за якою головним видом доказiв для обвинувачення служать визнавальш показання, що створюе умови, сприятливi для застосування до пiдозрюваних катувань i жорстокого поводження з ними. Комгтет шкодуе, що держава-учасниця не досить чгтко встановила тi правовi положення, як1 б гарантували те, що будь-яш сввдчення, отримаш пiд катуваннями, не приймалися б як докази у будь-якому проваджеш, як передбачаеться Конвенцiею. [11]»
У сво!й доповiдi 2002 року про порушення прав людини Мiжнародна Гельсшська федерацiя з прав людини навела таю результата спостережень щодо Украши: «Практика катувань та жорстокого поводження з боку правоохороншв продовжувала свое юнування, як i в попередш роки, а порушники рiдко притягувалися до вiдповiдальностi. Як поввдомляють, пращвники мiлiцii завдавали затриманим ударiв руками i ногами та застосовували до них рiзноманiтнi методи катувань, включаючи удушення. Перевiрки випадк1в стверд^ваних порушень з боку працiвникiв мiлiцii були пов№ш та неповнi. Згiдно з ведомостями Уряду було офiцiйно зафшсовано
близько 185 випадшв зловживання правоохоронцями владою у той час, коли у таких злочинах у 2000 рощ було обвинувачено приблизно 200 пращвнишв мшци. Як поввдомляють, протягом 2001 року Комгтет Верховно! Ради Украши з питань прав людини, нацюнальних меншин i м1жнац1ональних вiдносин, за поввдомленнями, отримав бiльше нiж 300 скарг на порушення пращвниками мiлiцiï прав людини, при цьому 50 з них стосувались фiзичного та психолопчного примусу» [18]
Оцiнiвши всi докази, £СПЛ зробив висновок, що скарги заявника стосуються як матерiального, так i процесуального аспекту статтi 3 Конвенци. 1. Щодо матерiального аспекту, Суд зазначае, що версп сторiн збiгаються в тому, що тшесш ушкодження, про як1 йдеться у скарз^ зокрема, травму очей, заявник отримав тд час сутички з працiвниками мiлiцiï. Цi тшесш ушкодження, як спочатку квалiфiкували як легш, виявилися настiльки серйозними, аби становити поводження, заборонене статтею 3 Конвенци. 2. Неодноразовi звернення заявника до судiв, як1 розглядали його кримшальну справу, зi скаргами на те, що зiзнання у вчиненш злочину було отримано вiд нього в результат катування, не були розглянуп анi в контекстi ощнки допустимостi цих визнавальних показань, аш в контекстi окремоï перевiрки. Суди ввдхилили цi скарги заявника як необгрунтоваш, спираючись виключно на постанову прокурора ввд 26 ачня 2001 року. Беручи до уваги вищезазначене, Суд вважае, що нацiональнi органи не виконали свого обов'язку розслвдувати скарги заявника про катування. Отже, мало мюце порушення статтi 3 Конвенци. 3. Суд зауважуе, що у спраш, яка розглядаеться, немае переконливих доказiв щодо обставин, за яких заявник зазнав тiлесних ушкоджень, зокрема, щодо того, яким саме був характер застосовано! до заявника сили i стушнь ïï застосування. Втiм, беручи до уваги ввдповвдш медичнi докази i доводи сторш, Суд вважае встановленим, що всю вiдповiдальнiсть за тшесш ушкодження заявника несе мшщя. Лише цього висновку Суду достатньо, щоб констатувати порушення статтi 3 Конвенци, незалежно вiд того, чи були заподiянi тiлеснi ушкодження тд час затримання заявника, чи згодом тд час допиту його в мшци. 4. Водночас, Суд не може не прийняти до уваги шформащю, яка, певною мiрою, наводить на думку, що тшесш ушкодження були заподiянi заявниковi не лише тд час затримання 12 ачня 2001 року. З цього приводу Суд надае особливого значення висновкам медичного експерта ввд 19 ачня 2001 року проте, що деяк тiлеснi ушкодження виникли у заявника за 3-4 дш до моменту обстеження, тобто 1'х було заподiяно 14 або 15 сiчня 2001 року. Крововиливи в бiлковi оболонки очей не були зафiксованi тд час першого медичного обстеження заявника 13 ачня 2001 року i все ж нaдaлi було встановлено, що вони е наслвдком проникаючого поранення. 5. Суд вважае, що характер i особлива тяжшсть тшесних
ушкоджень заявника сввдчить про те, що 1'х було зaподiяно зaявниковi умисно. Мета жорстокого поводження iз заявником полягала у спричиненнi йому сильного болю i страждань для того, аби домогтися вiд нього зiзнaння у вчиненш злочишв, в яких вiн пвдозрювався. 6. Суд повторюе, що надання необхiдноï медичнох' допомоги особам у мюцях тримання пiд вартою е обов'язком держави. Встановлюючи те, чи виконали державш органи своï обов'язки з надання медичноï допомоги особ^ яка перебувае пiд вартою i тд ïхнiм контролем, Суд мае оцшити як1сть медичних послуг, наданих так1й особi з урахуванням стану ïï здоров'я та «практичних вимог ув'язнення», i, якщо ïï було позбавлено aдеквaтноï медичноï допомоги, з'ясувати, чи становило це нелюдське i таке, що принижуе гiднiсть, поводження на порушення статп 3 Конвенци. Суд надае особливого значення тому факту, що з боку державних оргашв вiдповiдноï реакци на зазначену травму не було протягом шести мюящв з моменту ïï виявлення в сiчнi 2001 року. Уряд не надав пояснень щодо затримки надання зaявниковi необхiдноï медичноï' допомоги.Ввдповвдно мало мiсце порушення стaттi 3 Конвенци у зв'язку з ненаданням зaявниковi з сiчня до вересня 2001 року адекватно! медично! допомоги з приводу отримaноï ним травми очей.
У зв'язку з цим суд, одноголосно постановив, що було порушення статп 3 Конвенци у зв'язку з катуванням заявника пращвниками мшци, зв'язку з непроведенням органами влади ефективного розслвдування за скаргою заявника на катування, у зв'язку з ушкодженням ока заявника, у зв'язку зi стверджуваною ввдсутшстю a^^ar^aï медичноï' допомоги пвд час тримання заявника пвд вартою з вересня 2001 року до грудня 2008 року,у зв'язку iз застосуванням до заявника наручников в Дншропетровсьшй колони.Суд також постановив виплатати заявнику 40 тисяч евро вiдшкодувaння морaльноï шкоди. £СПЛ, таким чином, визнав порушення статп 3 Конвенцiï не лише при затриманш заявника, а й при подальшому розслвдуванння та ввдбуванш покарання. I, на жаль, це не единий випадок такого поводження оргашв держaвноï' влади стосовно пвдозрюваних та пiдсудних.
Через юлька рок1в пiсля прийняття рiшення Свропейським судом на користь Кaверзiнa Апеляцшний суд Вiнницькоï облaстi звiльнив 43-рiчного Кaверзiнa вiд вiдбувaння покарання. Зокрама, в ршенш казано наступне: «Згвдно з рiшенням Свропейського суду з прав людини ввд 15 травня 2012 року у спрaвi "Каверзш проти Украши" встановлено порушення статп 3 Конвенци про захист прав людини та основних свобод у зв'язку з катуванням заявника пращвниками мшци; порушення статп 3 Конвенци у зв'язку з непроведенням органами влади ефективного розслвдування за скаргою заявника на катування; порушення статп 3 Конвенци через ввдсутшсть у перюд з ачня по вересень 2001 року aдеквaтноï медичноï допомоги у зв'язку з пошкодженням ока;
порушення статп 3 Конвенци у зв'язку i3 застосуванням до заявника наручников у Днiпропетровськiй колони».
Отже, можна зробити висновок, що свавiлля державних органiв, яке виявляеться в перевищенш владних повноважень, застосуваннi фiзичного та психолопчного насильства до затриманих, шдозрюваних, обвинувачених, пiдсудних та ув'язнених е не тшьки констатацiею жорстокостi та вседозволеносп державних органiв, а й може стати шдставою для зв№нення вщ вiдбування покарання за медичними рекомендацiями, що порушуе принцип невщворотносп кримiнального покарання. Також, не варто забувати, що за кожним таким ршенням, прийнятим на користь заявника, в якому констатуеться порушення норм Конвенци з боку держави Укра!ни, йде справедлива сатисфакцiя завдано! морально! чи матерiальноi шкоди. За даними звиу Комiтету мiнiстрiв Ради £вропи лише за 2017 рiк £вропейський суд з прав людини присудив позивачам проти Укра!ни майже 1 млрд 200 млн евро "справедливо! компенсаци". Тому, якщо не боротись зi свавiллям державних органiв, значна частина державних кошлв буде виплачуватись як сатисфакцiя за рiшеннями £СПЛ.
Також показовою е справа «Медяшков проти Укра!ни». Заявник скаржився на зараження туберкульозом i гепатитом С тд час тримання його тд вартою та на ненадання належно! медично! допомоги у зв'язку з цими захворюваннями, стверджував, що щд час тримання пiд вартою вш не отримував необхiдну медичну допомогу та лiкування вiд туберкульозу та гепатиту С. Вш також заперечував правдивiсть доводiв Уряду щодо наданого йому лiкування. Вiн наголошував, що уа доводи Уряду стосовно його скарг на стан здоров'я супроводжувалися висновками про «полшшення» та «одужання». Щодо лiкування гепатиту у Стрижавськш виправнiй колони № 81 заявник зазначив, що насправдi лiкування складалося з пщтримуючо! терапи, а деяш лiкарськi засоби, як1 вiн ми приймати, надавалися його родичами. Насамшнець вiн зазначив, що у 2007-2008 роках вш не отримував жодного лшування вщ туберкульозу. Уряд стверджував, що протягом усього перiоду тримання пщ вартою заявник перебував тд постiйним медичним наглядом та отримував медичну допомогу i лiкування. Уряд також наголосив, що лiкування було належним, оск1льки заявник вщчував полегшення наприкiнцi кожного курсу.
Головними тдставами для висновку Суду у цих справах про ненадання заявникам належно! медично! допомоги були вiдсутнiсть оперативностi та необгрунтоваш затримки у проведеннi медичних обстежень, дiагностуваннi або початку л^вання. Повертаючись до обставин цiеi' справи, Суд, перш за все, зазначае, що хвороби, на яш страждав заявник, були достатньо серйозними, щоб вплинути на його повсякденну дiяльнiсть. Отже, вш мiг зазнати значного занепокоення щодо того, чи була належною надана йому медична допомога. Суду не
була надана повна медична документашя заявника. Однак заявник в обгрунтування свое! скарги за статтею 3 Конвенци надав iнформацiю щодо лшування, яке вш отримував пiд час тримання тд вартою, та пiдтвердив !!, inter alia, витягами з його медично! картки. Уряд не надав медичних доказiв на пiдтримку сво!х тверджень про належнiсть надано! заявнику медично! допомоги. Суд також зазначае, що л^вання заявника, як вбачаеться, тривае, i протягом одинадцяти та шести рошв вiн лiкувався вщ туберкульозу та гепатиту С вщповщно. На думку Суду той факт, що л^вання заявника тривало протягом такого значного перюду часу, свщчить, що воно не супроводжувалося комплексною терапевтичною стратегiею вiдповiдно до вимог статтi 3 Конвенцi!. Таким чином, наявна у справi iнформацiя не дозволяе Суду вважати, що заявник отримував належне лшування вiд туберкульозу та гепатиту С. У свил викладеного Суд доходить висновку, що надана заявнику медична допомога була неналежною. У результат неналежностi надано! йому медично! допомоги заявник зазнав страждань або труднощiв, як1 перевищують невщворотний рiвень страждання, притаманний триманню пiд вартою, а його пдшсть була принижена. Тому, Суд постановляе, що було порушено статтю 3 Конвенцi!, та постановив виплату заявнику компенсацi!.
Не зважаючи на статистичнi данi, за якими Укра!на посвдае вже четверте, а не перше мюце по кшькосп справ в £вропейському Суда, ситуацiя iз дотриманням ковенцiйних норм не покращуеться, органи державно! влади i надалi застосовують незаконнi, антигуманш методи в сво!й дiяльностi, шльшсть справ зменшуеться лише за рахунок списання аналогiчних справ.
Висновки. Людську гiднiсть необхiдно трактувати як право, гарантоване статтею 28 Конституцi!' Укра!ни, i як конституцiйну цiннiсть, яка наповнюе сенсом людське буття, е фундаментом для уах iнших конституцшних прав, мiрилом визначення !х сутносп та критерiем допустимостi можливих обмежень таких прав. Заборона катувань, нелюдського та жорстокого поводження е важливою та необх1дною умовою забезпечення природного людського право на повагу до пдносп. Cвавiлля державних органiв, яке виявляеться в перевищенш владних повноважень, застосуванш фiзичного та психологiчного насильства до затриманих, шдозрюваних, обвинувачених, пщсудних та ув'язнених е не пльки констатацiею жорстокостi та вседозволеностi державних оргашв, а й може стати пщставою для звiльнення вiд вщбування покарання за медичними рекомендацiями, що порушуе принцип невщворотносп кримiнального покарання. За кожним ршенням, прийнятим на користь заявника, в якому констатуеться порушення норм Конвенци з боку держави Укра!ни, йде справедлива сатисфакшя завдано! морально! чи матерiально! шкоди. За даними звиу Комггету мiнiстрiв Ради
бвропи лише за 2017 рж бвропейський суд з прав людини присудив позивачам проти Украши майже 1 млрд 200 млн евро "спрaведливоï компенсацн". Тому, якщо не боротись зi свaвiллям державних оргaнiв, значна частина державних кошпв буде виплачуватись як сатисфакщя за рiшеннями бСПЛ. Визначено, що одним з найбшьш ефективних зaсобiв зaпобiгaння жорстокому поводженню з особами, позбавленими вол^ е ретельне розслвдування компетентними органами всiх скарг на таке поводження i, у рaзi потреби, вiдповiдне покарання винних.
Список використаних джерел
1. Конвенция про захист прав людини та основоположних свобод: Мiжнaродний документ. Рада бвропи вщ 04.11.1950 р, № 995_004. Офщшний вiсник Украши. 1998 р. № 13. Ст.. 270.
2. Загальна деклара^ прав людини: Шжнародний документ Оргашзащя Об'еднаних Нaцiй вiд 10.12.1948 р., № 995_015. Офiцiйний вюник Украши. 2008 р., № 93, Ст. 89.
3. План дш для Украши на 2018-2021 рр.: Рада бвропи URL:https://rm.coe.int/coe-action-plan-for-ukraine-2018-2021ukr/1680925bec
4. Рабинович П.М., M.I. Хавронюк Права людини i громадянина: навч. поаб. Киïв. Атiкa. 2004. 464 с.
5. Буткевич В. Особливосп з'ясування правового змiсту ст. 3 бСПЛ та застосування основних стандарпв. В кн.: бвропейський суд з прав людини. Судова практика. с. 850.
6. Лукашева Е. А. Права человека: учеб. для вузов Москва. НОРМА ИНФРА. 1999. 573 с.
7. Конституция (Основний Закон) Украши : Закон Украши вщ 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. Вiдомостi Верховноï Ради Украши. 1996. № 30. Ст. 141.
8. Miжнaродний пакт про громадянсьш i полтгачш права: М1жнародний документ. Оргaнiзaцiя Об'еднаних Нaцiй вщ 16.12.1966 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043.
9. Опосьська Н. М. Права дитини в Укршш моногрaфiя, 2-ге видання, перероблене та доповнене. Вiнниця: ВНАУ, 2019. 289 с.
10. Ршення Вели^' палати Конституцiйного Суду Украши у спрaвi за конституцiйним поданням 49 народних депутaтiв Укрaïни щодо вщповщносп Конституцн Украши (конституцiйностi) пункту 12 роздшу I Закону Украши „Про внесення змш та визнання такими, що втратили чиннiсть, деяких законодавчих aктiв Украши" вщ 28 грудня 2014 року № 76-VTII вщ 22 травня 2018 року № 5-р/2018
11. Конвенцiя проти катувань та шших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гiднiсть, видiв поводження i покарання: Miжнaродний документ. Оргашзащя Об'еднаних Нащй вiд 10.12.1984, № 995_085. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_085.
12. European Court of Human Rights. Case of Afanasyev v. Ukraine (5 April 2005) URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-171863.
13. European Court of Human Rights. Case of Naumenko v. Ukraine (10 February 2004) URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-125702.
14. European Court of Human Rights. Case of Visloguzov v. Ukraine (20 August 2010) URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-172050.
15. European Court of Human Rights. Case of Dankevich v. Ukraine (29 April 2003) URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-125658.
16. European Court of Human Rights. Case of Koval v. Ukraine (19 October 2006) URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-125697.
17. European Court of Human Rights. Case of Kucheruk v. Ukraine (6 September 2007) URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-119781.
18. European Court of Human Rights. Case of Kaverzin v. Ukraine (15 August 2012) URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-110895
19. European Court of Human Rights. Case of Medyanikov . Ukraine (19 February 2019) URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-192321
