CC BY
4that minors will join other movements (including antisocial ones), as adolescents tend to form interest groups. In order to prevent such a situation, it seems advisable to offer young people alternative movements that can take their interests into account while at the same time developing a sense of patriotism and law-abiding behavior in them.
In order to prevent the spread of criminal anti-culture among youth, it is necessary to apply an integrated approach aimed at:
1) the development of minors' personal resources that create a psychological basis for opposing the imposition and adoption of criminal ideology. These include positive, stable and adequate self-esteem and an appropriate attitude towards other people, an internal locus of control, the ability to self-regulate in difficult life situations, communication skills, future prospects, emotional intelligence;
2) increased accountability for involving minors in the commission of antisocial actions;
3) amendment to Clause 5, Article 29 of the Constitution of the Russian Federation for the purpose of applying censorship in relation to the propaganda and romanticization of the attributes of the criminal world;
4) the promotion of family values and patriotism;
5) the effective implementation of the Concept of state family policy in the Russian Federation;
6) improving the educational level of law enforcement officers within developmental psychology, as well as youth communities;
7) ensuring the availability of leisure to minors (the introduction of free classes and workshops, involving minors in public life);
8) state support for social projects that contribute to the formation of active citizenship and law-abiding behavior among young people, ensuring a targeted approach to these projects. For example, it is advisable to direct the existing AntiAUE project to groups of minors already affected by the AUE movement in order to prevent "advertising" of this association among law-abiding citizens.
LEGAL BASIS OF THE IMPLEMENTATION OF INTERNATIONAL STANDARDS FOR THE PROTECTION OF THE RIGHTS OF CONVICTED PERSONS IN PLACES OF NON-FREEDOM OF
UKRAINE
Kolodchina A.
Postgraduate student of the Department of security management, law enforcement and anti-corruption activities of Private Joint-Stock Company «Higher education institution «Interregional Academy of Personnel Management»
ПРАВОВА ОСНОВА РЕАЛ1ЗАЦП М1ЖНАРОДНИХ СТАНДАРТ1В У СФЕР1 ЗАХИСТУ ПРАВ ЗАСУДЖЕНИХ У М1СЦЯХ НЕСВОБОДИ УКРАШИ
Колодчина А.Л.
Аспiрант кафедри управлтня безпеки, правоохоронно'1' та антикорупцтно'1' дiяльностi ПрАТ «Вищий навчальний заклад «Мiжрегiональна Академiяynравлiння персоналом»
Abstract
The article considers the legal basis for the implementation of international standards for the protection of the rights of convicted persons in places of non-freedom of Ukraine. It is provided their systematization. It has been proved that the application of international standards for the protection of the rights of convicted persons in places of non-freedom of Ukraine varies and depends on the level of their legal implementation in national legislation.
Анотащя
У статп розглянуто правову основу реалiзацii мiжнародних стандарта у сферi захисту прав засудже-них у мюцях несвободи Украши. Надано ix систематизацш. Доведено, що дгя мiжнародних стандарпв у сферi захисту прав засуджених у мюцях несвободи Украши е рiзноманiтною i залежить вщ рiвня правово. iмплементацii' ]х у нацюнальне законодавство.
Keywords: legal basis, implementation, international standards, protection, rights, convicted person, places of non-freedom.
Ключовi слова: правова основа, реалiзацiя, мiжнароднi стандарта, захист, права, засуджений, мюцях несвободи.
Постановка проблеми. Важливим аспектом формування правово! держави е забезпечення прав та свобод людини. I це недивно, оскшьки у статп 3 Конституци Укра!ни життя та здоров'я людини проголошеш найвищою сощальною цшнютю. Тому, коли до особи, яка вчинила злочин, за ршен-ням суду застосовують покарання у видi примусу та
певних правообмежень, юнуе високий стутнь ри-зику, що ця особа залишиться певним чином без за-хисту.
Отже, на сьогодш в Укра!ш юнуе нагальна потреба у створенш та затвердженш ново! концепци забезпечення прав засуджених у мюцях несвободи згвдно з мiжнародними стандартами поводження iз засудженими. Це надасть можливiсть засудженим
вшьно користуватися сощальними благами у мюцях несвободи, своечасно звернутися за захи-стом свого суб'ективного права до Мшстерства юстицп Украши, а в крайньому випадку до £вро-пейського суду з прав людини.
Метою статтi е розгляд правово! основи ре-алiзацil м1жнародних стандарпв у сферi захисту прав засуджених у мiсцях несвободи Украши.
Джерельна база написання стати грунтуеться на працях вiтчизняних i зарубiжних вчених, зокрема: К.А. Автухова, Ю. М. Антоняна, I. Г. Богатирьова, А. I. Богатирьова, В. В. Голши, Б. М. Головк1на, В. К. Грищука, I. М. Даньшина, С. Ф. Денисова, Т. А. Денисово!, О. М. Джужи, В. М. Дрьомша, О. О. Дудорова, А. Ф. Зелшського, В. В. Коваленко, О. Г. Колба, I. М. Копотуна, О. М. Костенко, В. М. Кудрявцева, О. В. Краснокутського, О. I. !ванькова, В. А. Льовочкша, О. В. Лисодеда, М. В. Романова, В. В. Лунеева, О. С. Мiхлiна, П. П. Михайленко, О. Г. Михайлика, С. С. Мiрошниченко, A. А. Музики, Ю. В. Орла, М. С. Пузирьова, Г. О. Радова, О. В. Старкова, А. Х. Степанюка, B. М. Трубникова, В. О. Туликова, Г. А. Туманова, П. Л. Фрюа, В. Б. Шабанова, О. О. Шкути, В. £. Южанша, Н. М. Ярмиш, М. М. Яцишина та шших дослвднишв.
Основний змкт статтi. Зважаючи на праг-нення Украши щонайшвидше iнтегруватися в евро-пейський простiр, на нашу думку, важливо воло-дiти знаниями про юторичне пiдгрунтя формування й виникнення мiжнародних стандартiв щодо захисту прав засуджених. Варто наголосити, що впчиз-няний вчений, практик В. А. Льовочкш у власному дослiдженнi, що присвячене нормативно-правовим та оргашзацшним засадам забезпечення реалiзащ! в Украш мiжнародних стандартiв iз прав i свобод засуджених до позбавлення волi, запропонував чо-тири етапи формування мiжнародних стандартiв поводження iз в'язнями, прав i свобод засуджених:
На I етат - наприкшщ XVIII ст. - у середиш XIX ст. - почало зароджуватися м1жнародне сшв-робiтництво з пештенщарних проблем й уперше спробували реформувати в'язничнi установи;
На II етат - у другш половит XIX ст. - на початку XX ст. - утворилися офщшш м1жнародш ор-гашзаци й було проведено м1жнародш конгреси з в'язничних проблем;
На III еташ - у середиш XX ст. - ввдбулася реальна спроба створення м1жнародних стандартiв з прав i свобод засуджених до позбавлення волц
На IV етапi - з 1945 року - i дотепер - було створено ООН та ухвалено низку м1жнародних стандарпв з прав i свобод засуджених до позбавлення волi [1].
Проведений нами аналiз усiх чотирьох етатв, виокремлених дослвдником, показав, що ва вони характеризують захист прав засуджених у мюцях несвободи шляхом реалiзацil мiжнародних стан-дартiв, проте в них не наведено узагальненого пiд-ходу до розв'язань проблем захисту прав засудже-них i не запропоновано шляхи !х подальшого вирiшення.
Водночас на момент подготовки вченим дисер-тацшного дослвдження ще не було прийнято КВК Укра!ни (2004 р.), Закону Укра!ни «Про виконання ршень £вропейського суду з прав людини» (2006 р.) та шших законодавчих акпв, яш мютять алгоритм упровадження та реал1зацИ м1жнародних стандарпв поводження i3 засудженими. Тому за су-часних умов i в межах ще! статтi доречно висвiтлити науково-практичнi подходи до форму-лювання вщповвдно! правово! основи. Такi подходи полягають у наступному.
Ухвалення 10 грудня 1948 року Оргашзащею Об'еднаних Нацш (далО - ООН) Загально! декла-раци прав людини, на нашу думку, започаткувало визначення способОв забезпечення прав засуджених у мюцях несвободи. У декларацп мютяться 30 статей, положення яких забороняють катування та жорстоке поводження Оз засудженими, наголошу-ють на повазО до прав людини, надають можливють захищати сво! права шляхом справедливого суду. Норми ще! Деклараци видаються простими та зви-чайними, однак вони мають важливе значення як норми м1жнародного права. Але треба зазначити, що попри свою важливють у сферО виконання кри-мшальних покарань, ця ДекларацОя спочатку мала рекомендацшний характер й юридично визнава-лася необов'язковою.
Через це за, дорученням Генерально! Асамбле! ООН (далО - ГА ООН), Комгая з прав людини повинна була розробити единий пакт про права людини, який мав охоплювати широкий перелш ос-новних прав i свобод. Як наслвдок, у 1966 рощ ГА ООН ухвалила Пакт про громадянсьш та полггичш права й Пакт про економОчш, сощальш та культурш права. Чинносп щ документи набрали у 1976 рощ.
Наголосимо, що стаття 10 Пакту про громадянсьш та полтгачш права е найважлившою для формування правового статусу засуджених, оскшьки !! положення активно застосовуються в практищ Комитету ООН з прав людини щодо захисту прав засуджених. У цш статп зазначено, що пенггенщарна система передбачае режим, який мае на мет виправлення i сощальну реабштацш. Себто особи, позбавлеш волО, не повинш бути суб'ектами поводження або шших обмежень, крОм результату обме-ження !хньо! волО, а також користуються уама правами, закршленими Пактом; вони е суб'ектами лише тих обмежень, що е неминучими у закритому середовищО [2].
Отже, можемо зазначити, що саме Загальна де-кларащя прав людини й ухвалеш для !! розвитку Пакти започаткували створення мОжнародно-право-вих засад у регулюванш прав засуджених до позбавлення волг Та, судячи зО змюту зазначених актОв, вони не мали достатньо ефективних засобОв регулювання правового статусу засуджених. Необ-хОдно було розробити акти, що мОстили б методи от-римання засудженими засобОв реалОзовувати надаш !м права. Варто звернути увагу на те, що саме зав-дяки засадничим принципам Загально! декларацО! прав людини набули подальшого розвитку мОжнароднО акти, що мОстили стандарти гуманОстич-них тенденцш поводження Оз засудженими.
Таким чином, виникла нагальна потреба ро-зроблення таких нормативiв, що визначили б мшмальш обов'язковi вимоги стосовно тримання, захисту i правового статусу засуджених. Так було сформульовано документ «Мшшальт стандартнi правила поводження з в'язнями» (Правила Ман-дели). 30 серпня 1955 року у Женев^ на першому Конгресi ООН з профшактики злочинностi i поводження з в'язнями, було одностайно затверджено новi правила. Конгрес також рекомендував Еко-номiчнiй i Соцiальнiй Ращ схвалити !х. Пiсля додат-кового обговорення Рада схвалила Мiнiмальнi стандартш правила поводження з в'язнями (резо-лющя 663 О (XXIV) вщ 31 липня 1957 року), за-твердженi першим Конгресом [3].
До реч^ у цих Правилах було сформульовано загальний принцип i основи практики поводження з в'язнями. Це - ттмальт умови, що розгляда-ються ООН як прийнятш i як такi, що покликанi також забезпечувати захист в'язнiв ввд поганого поводження, особливо в тому, що стосуеться шдтри-мання дисциплiни та застосування заходiв щодо щдтримання порядку в пенiтенцiарних установах.
Мшмальш стандартнi правила поводження з в'язнями закршлюють права засуджених, але е гра-ничними нормами, що припустимi для в'язнiв. Пункт 1 встановлюе, що Правила не мають на метi детально описувати взiрцеву систему пештенщар-них установ, а призначеш лише задля того, щоб на основi загальновизнаних досягнень сучасно! думки викласти те, що звичайно вважаеться правильним з принципового i практичного поглядiв у галузi поводження з в'язнями та в управлшш установами [3].
Варто наголосити, що стосовно мшмальних стандартiв, закладених в документi, досить гостро висловився М. В. Романов, на думку якого саме «Мiнiмальнi стандарти дозволяють залишитися живим, а не змшитися та попрацювати над собою» [4]. Свою думку вш розвивае у пращ «Криза карально! парадигми виконання покарань», де зазначае, що на сьогодш мiнiмальнi стандарти вже не можуть бути дороговказом для кримшально-виконавчо! д1яль-ностi в Укралш.
Щ стандарти, як зазначив вчений, е лише граничною межею, що сигналiзуе про катування та жорстоке поводження, ашж гарантована мiнiмальна норма, позаяк неможливо уявити собi норму в 4 квадратш метри на одну особу, вщввдання лазнi один раз на тиждень, перебування на св1жому повiтрi протягом години на добу. Ц стандарти, пвдкреслюе автор, i називаються мiнiмальними саме тому, щоб наголосити на !х критичности а не бажаностi. Тому вчений справедливо наголошуе, що цей мшмум умов для утримання людини в ув'язненнi, визначений у середиш мину-лого столiтгя, е неприпустимим.
Отже, аналiзуючи Мiнiмальнi стандартнi правила поводження з в'язнями, можемо дшти вис-новку, що це е прогресивний акт стосовно гуманного поводження iз засудженими до позбавлення волi, який мiстить фундаментальнi принципи забез-
печення прав в'язшв, як i будь-яких загальновизнаних прав людини. I хоча у преамбулi до цього документа зазначено, що вш не мае обов'язково! юри-дично! сили, рекомендовано брати до уваги принципи Правил шд час законотворчосп у кранах мiжнародноl спшьноти та впроваджувати ix у дiяль-нiсть виправних установ.
На нашу думку, доцшьно також розглянути Додаток до Мшмальних стандартiв поводження з в'язнями тд назвою «Процедури ефективного виконання мiнiмальниx стандартних правил поводження з в'язнями» (далi - Додаток) який мютить засади правового регулювання мiжнародниx шстру-ментiв захисту прав засуджених.
Серед правил та вимог, сформульованих в од-нiй з процедур Додатка, можна виокремити поло-ження про те, що держави, яш подписали Мiнiмальнi стандарти, iнформуватимуть Генерального секретаря ООН один раз на п'ять рошв про масштаби здшснення заxодiв i досягнутий прогрес тд час застосування Мiнiмальниx стандартних правил i про наявнi фактори та труднощ^ що впли-вають на ix застосування, також. Iншi процедури Додатка мають на метi створювати умови для пош-формованостi засуджених про застосовування стан-дартiв, i врештi-решт, реалiзацii прав самими засудженими [5].
Доповнюе перелiк мiжнародниx стандартiв у галузi забезпечення прав засуджених Конвенцiя проти катувань та шших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гiднiсть, видiв поводження та покарання. Цей документ було ухвалено в 1984 рощ, а чинносп вiн набрав у 1987 рощ. На сьогодш в повному обсязi Конвенцш ратифiкували 83 краши. Ще 162 краши тдписали документ iз за-стереженнями [6].
У Конвенци сформульованi вимоги щодо визнання катування незаконним i забезпечення на-лежного покарання стосовно тих, хто ix здiйснюе. Деяк1 положення Конвенцй' призначенi для ство-рення умов формування нацiональниx правових документа iз запобiгання катуванням. Так, ст. 2 Конвенцй' визначае, що кожна держава-сторона вживае ефективних законодавчих, адмшютративних, судо-вих та шших заxодiв для запобiгання актам катувань на будь-якш територй' пвд ii юрисдикцiею [6].
М1жнародна оргашзащя «Human Rights Watch» так охарактеризувала документ: «.. .ця Кон-венцiя забороняе катування за будь-яких обставин i створюе Комiтет ООН проти катувань. Зокрема, вона визначае катування, вимагае ввд держав вжиття ефективних правових та шших заxодiв для запоб^ання катуванням, заявляе, що жоден надзви-чайний стан, iншi зовнiшнi загрози, а також накази вищого офщера чи влади не може виправдовувати катування. За наявностi подстав вважати, що особа буде тддана катуванням, Конвенщя забороняе державам повертати бiженця до його краши.
Конвенцiя вимагае, щоб держави визнавали юрисдикцш, коли катування вчинене в ii межах та здiйснювали розслвдування самостшно або на вiдповiдний запит видавали п1дозрюваних iншому компетентному органу або суду.
Кожна держава зобов'язана проводити тдго-товку пращвнишв правоохоронних i вiйськових утворень по запобтанню катуванням, здiйснювати перевiрку сво!х методiв допиту та негайно роз-слвдувати будь-як1 твердження, що И посадовцi вчинили катування пiд час виконання сво!х службових обов'язк1в. Держава повинна забезпечити, щоб особи, як1 стверджують, що хтось вчинив катування проти них, мали право подати офiцiйну скаргу, шщшвати розслiдування i, якщо скаргу доведено, отримувати компенсацiю, включаючи повне медичне лiкування та виплати особам, що вижили, або якщо жертва помирае в результатi катувань.
Таким чином, Конвенщя забороняе державам визнати п1д час судового розгляду будь-як1 зiзнання чи заяву, зробленi пiд час або в результата катувань. Конвенщя також забороняе дiяльнiсть, яка не шдшмаеться до рiвня катувань, але е жорстоким або принизливим поводженням» [6].
У другiй частинi Конвенци мiстяться норми, покликанi регулювати мiжнароднi системи захисту людини, зокрема, i засудженого, вiд катувань. Збiр шформаци про катування у державах, яш ратиф^-вали Конвенцiю, але не виконують И вимог щодо незастосування катувань та жорстокого повод-ження, здiйснюе Комiтет проти катувань. Його го-ловним завданням е вплив на держави шляхом здшснення розслщувань фактiв катувань [6].
Варто зазначити, що основоположнi принципи Концепци знайшли свое водображення й у нащо-нальному законодавствi. Так, стаття 28 Конституци Украши встановлюе, що шхто не може бути пщда-ний катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижуе пдшсть, поводженню чи пока-ранню. А статтею 127 Кримшального кодексу Украш передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть за катування.
18 грудня 2002 року на додаток до Конвенци було ухвалено Факультативний протокол, який мав на меп створення системи регулярних вiдвiдувань мiсць, де перебувають позбавленi вол1 особи, неза-лежними мiжнародними та нацiональними органами з метою недопущення катувань та шших жор-стоких, нелюдських або таких, що принижують гiднiсть, видiв поводження та покарання.
Протокол передбачае створення Шдкомггету з недопущення катувань та шших жорстоких, нелюд-ських або таких, що принижують гiднiсть, видiв поводження та покарання Комитету проти катувань, якому надано таш функцп:
а) вiдвiдаиня мiсць несвободи та надання реко-мендацiй державам-учасницям стосовно захисту позбавлених волi оаб вiд катувань та iнших жор-стоких, нелюдських або таких, що принижують пдшсть, видiв поводження та покарання;
б) стосовно нацюнальних запобiжиих шстру-ментiв: консультування, за необхiдностi, держав-учасниць та сприяння !м у створенш таких шстру-ментiв; щдтримання прямих, а за необхiдностi -конфвденцшних, контактiв iз нацiональними пре-вентивними методами та пропонування 1м послуг у сферi професiйноl подготовки й техшчно! допомоги з метою змщнення !хнього потенцiалу [7, с. 123].
Отже, видаеться очевидним, що саме Конвен-щя та Протокол були одними з перших правових основ у яких було закладено сутнОсть мОжнародних стандартОв щодо захисту прав засуджених у мОсцях несвободи. Безперечно важливими щ акти е ще й тому, що ними передбачено створення таких дОевих органОв, якО б мали повноваження впливати на державу, де фОксувалися випадки катувань, здшснювати грунтовну перевОрку мОсць несвободи, робити узагальнення i надавити звОти, щодо виявле-них фактОв катування засуджених у мюцях несвободи.
Незважаючи на заборону мОжнародними нормами з прав людини катувань у будь-яких випадках i за будь-яких обставин, нелюдське поводження стосовно ув'язнених застосовуеться у багатьох кра!нах свиу. З метою надання кра!нам допомоги у розв'язанш глобально! проблеми у сферО захисту людини вОд катувань було розроблено авторитет-ний м1жнародний акт - Стамбульський протокол або Поабник з ефективного розслодування та доку-ментування тортур та Онших жорстоких, нелюдсь-ких або таких, що принижують гОднОсть, видОв по-водження та покарання. У ньому визначенО напрями здОйснення розслщувань випадк1в катувань та жорстокого поводження та наведеш методи цих роз-слОдувань.
У цьому документО застосовано досвОд, покла-дений в основу положень Протоколу Мшнесоти та Типового протоколу ООН стосовно юридичного розслОдування позасудових, свавОльних та сумар-них страт. У Стамбульський протокол уперше було включено провОднО способи оцОнювання катувань та жорстокого поводження.
НаявнОсть такого документа, а також застосу-вання його положень пОд час судових проваджень Свропейським судом з прав людини, роблять Стам-бульський протокол дОевим Онструментом у справО забезпечення прав засуджених. Стамбульський протокол складаеться з наступних роздОлОв: вОдповОднО мОжнародно-правовО стандарти; вОдповОдш етичнО кодекси; правове розслОдування фактОв застосування катувань; загальнО аспекти, якО потрОбно враховувати под час опитування; фОзичш докази катувань; психологОчнО докази катувань [8].
Отже, можемо резюмувати, що Стамбульський протокол е визначальним документом пОд час роз-слОдувань випадкОв тортур та жорстокого повод-ження Оз засудженими й мае концептуальний подхОд до регламентацО! дОй у дослОдженнО обставин, за яких е хоча б подозра на вчинення тортур.
Формуванню мОжнародних стандартов захисту прав засуджених у мОсцях несвободи також поспри-яли ухвалеш у другОй половиш ХХ ст. регОональнО нормативно акти. На нашу думку, серед них можна виокремити таю впливовО акти як Конвенщя про за-хист прав людини та основоположних свобод та £в-ропейськО пенОтенцОарнО правила.
КонвенцОю про захист прав людини i основоположних свобод було ухвалено вОдповОдно до За-гально! декларацО! прав людини з метою забезпе-чення проголошених у нОй прав людини, зокрема i
засуджених оаб. Конвенция офщшно набрала чин-ностi 3 вересня 1953 року. Варто зазначити, що у цьому документi не тiльки були закршлеш права та свободи особи, а й запроваджено судовий процес И захисту. Згодом пiд час застосування норм Конвен-ци було виявлено, що стосовно засуджених частше за все порушуються вимоги таких И статей: ст. 3 «Заборона катувань», ст. 5 «Право на свободу та особисту недоторканнють» та ст. 6 «Право на спра-ведливий суд».
Говорячи про правову основу реалiзацu мiжнародних стандартiв у сферi захисту прав засуджених у мюцях несвободи, не можна не згадати спецiальний м1жнародний орган, уповноважений розглядати справи стосовно захисту прав засудже-но! особи у мюцях несвободи. Мова йде про £вро-пейський суд з прав людини, створений зпдно iз Конвенцiею про захист прав людини i основопо-ложних свобод. На сьогоднi Свропейський суд з прав людини, безперечно, е найавторитетшшим i найдiевiшим регюнальним органом, проввдним зав-данням якого е захист прав людини. До реч^ вичиз-няний вчений О. В. Краснокутський вважае, що саме органи, яш створенi на пiдставi м1жнародно-правового акта i, як1 являють собою спещальний мiжнародний орган, що мае повноваження з приводу розгляду справ з питань захисту прав засудже-но! особи, в тому чи^ й на нацюнальному рiвнi, може забезпечити реалiзацiю мiжнародних стан-дартiв у сферi захисту прав засуджених в УкраМ [9, с. 254].
З такою позищею вченого варто погодитися, тому що мехашзм реалiзацil мiжнародних стандарта у сферi захисту прав засуджених у мюцях несвободи було прямо закршлено у Державнш цшьовш програмi реформування ДКВС Укра!ни на 2013-2017 роки, затвердженiй постановою Кабiнету Мiнiстрiв Укра!ни ввд 29 квггая 2013 р. № 345. Так, у роздш «Шляхи i способи розв'язання проблеми» визначено саме забезпечення в устано-вах виконання покарань i слiдчих iзоляторах порядку i умов тримання засуджених та оаб, узятих тд варту, ввдповвдно до м1жнародних правових норм [10].-
Висновок. Пiдбиваючи подсумки, наведемо систематизацш м1жнародно-правових стандартiв забезпечення прав засуджених у мюцях несвободи. По-перше, це рекомендаций, встановленi мiжнарод-ними актами, як1 потребують ретельного визна-чення процедур реалiзацil прав засуджених на нацюнальному нормативно-правовому рiвнi. Подруге, це процедури, якi безпосередньо закршлеш мiжнародними нормативними актами, що встанов-
люють порядок реалзацй, забезпечення або захисту вiдповiдного права або комплексу прав засуд-женого на нацiональному piBHi. По-трете, мiжнародно-правовi стандарти забезпечення прав засуджених в мюцях несвободи е обов'язковими для ввдображенням у нацюнальному законодавсга, а тому ix дотримання персоналом мюць несвободи е не що шше, як виконання на належному рiвнi сво].'х професiйниx обов'язк1в.
СПИСОК ЛГГЕРАТУРИ:
1. Льовочкiн В. А. Нормативно-правовi та ор-ганiзацiйнi засади забезпечення реалiзацii в Украiнi мiжнародниx стандартiв з прав i свобод засуджених до позбавлення волi: Автореф. канд. юрид. наук. URL: http://inter. criminology.onua. edu.ua/materi-als/avtoref/orgzasady.htm.
2. Мгжнародний пакт про громадянськ1 i полггичш права. Пакт. Мiжнародний документ 16 груд. 1966 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043.
3. Мшмальш стандартш правила повод-ження з в'язнями: Правила. Мiжнар. док. вiд 30 серп. 1955 р. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_212.
4. Романов М. В. Цш покарання: вiд iдео-логiчниx мiфiв до реальности URL: http://khpg.org/index.php?id=1489060894.
5. Оргашзащя Об'еднаних Нацiй. URL: https://trea-
ties.un.org/pages/ViewDetails.aspx?src=TREATY&m tdsg_no=IV-9&chapter=4&lang=en.
6. Комiтет ООН з прав людини. URL: http://www.hrweb.org/legal/undocs.html#CAT.
7. Фулей Т. I. Застосування практики £вро-пейського суду з прав людини при здшсненш пра-восуддя: наук.-метод. посiб. для суддiв. 2-ге вид. випр., допов. Киi'в, 2015. 208 с.
8. Стамбульський протокол: поабник з пи-тань ефективного розслщування i документування фактiв катувань та iншого жорстокого, нелюдсь-кого чи такого, що принижуе пднють, поводження або покарання. URL: http://www.un.org.ua/im-ages/documents/4157/Istanbul%20Protocol%20in %20Ukrainian.pdf.
9. Краснокутський О. В. Класифшащя мiжнародно-правовиx меxанiзмiв забезпечення прав засуджених до позбавлення волг Шдприем-ство, господарство i право. 2018. № 6. С. 251-255.
10. Державна цшьова програма реформування ДКВС Укра1ни на 2013-2017 роки: постанова Кабь нету Мiнiстрiв Укра1ни вiд 29 квiт. 2013 р. № 345. Офщшний вiсник Украши. 2013. № 38. Ст. 1341.
