З історії лікувальної справи тварин на західноукраїнських землях Текст научной статьи по специальности «Ветеринарные науки»

УДК 619. 477

Присяжнюк В.Я., кандидат ветеринарних наук, доцент © Vasyl Prysyazhnyuk @ ukr. net

Лье1еський нащональний ушеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт iмет С.З.Гжицького

З 1СТОР11 Л1КУВАЛЬНО1 СПРАВИ ТВАРИН НА ЗАХ1ДНОУКРА1НСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Наведено еiдомостi про профшактичш та лЫуеальт заходи при захеорюеаннях теарин, оргатзацт роботи фахiецiе на еиконання законодаечих актiе з метою попередження заразних захеорюеань теарин i людей.

Ключовi слова: захеорюеання, лжарсьт заходи, накази, теарини, етзоотп.

Вступ. Цша низка наукових публшацш в1тчизняних автор1в (2,3,6,8), присвячених ютори медицини, розкривае питання зародження, становлення та розвитку лжувально! справи, в тому чи^ у рiзних регiонах Украши в залежност вiд полiтичних i соцiально-економiчних умов. У значнiй кiлькостi наукових праць показано органiзацiю i становлення державно! ветеринарно! служби певного краю, област (1,4,5,7,9,10) чи Украши в цшому (6). Лише в поодиноких дослщженнях висвiтлюються питання дiяльностi фахiвцiв лiкувально! справи з метою недопущення захворювань та лiкування тварин в певних юторичних умовах. Завдання дослщження полягали в тому, щоб отримати даш щодо оргашзаци роботи фахiвцiв на виконання законодавчих актiв з метою зменшення захворюваностi тварин i людей, профiлактики заразних хвороб тварин на територп захщноукрашських земель у 16-17 стол^тях.

Матер1ал i методи. Матерiалом для вивчення лiкувально! справи тварин на захщноукрашських землях послужили окремi архiвнi документи, а також деяю вiтчизнянi та iноземнi л^ературш джерела, видання жрюдично! преси науково! бiблiотеки iменi В. Стефаника НАН Украши у м. Львовi.

Результати дослщження. У зв'язку з масовими захворюваннями коней i велико1 рогато! худоби вже в 15 ст. описаш так званi «коневые лекари» i «кровопускш». Таким чином, уже в цей перюд лiкувальнi фахiвцi тварин складали особливу професiю, яка мае давне юторичне корiння i витоки пiд назвою «ветеринарш лшарЬ>.

Поряд з питаннями, що стосувалися лiкування людей, в лiкувальниках була низка порад i настанов щодо л^вання тварин. Окремо були створеш лiкувальнi конюшнi, де iзолювали i лiкували хворих коней. З 1626 року ветеринарних спещалюив при великих конюшнях називали «коновалами».

У 17 ст. набули значного поширення захворювання тварин, вiд яких часто хвороби передавалися людям. Описанi випадки, коли при знятт шкiри з тварин

© Присяжнюк В.Я., 2010

216

проходило зараження людей, часто iз смертельними наслщками. Тварини гинули як у селянських, так i в господарствах багатих людей, князiв.

Таю факти зараження людей вщ тварин свщчать про поширення захворювання сибiрсько! виразки, про що описано в джерелах кiннозаводських справ. При цьому констатували ознаки сильного здуття, виразки на окремих дшянках, крововиливи у тварин. Набуло поширення захворювання коней сапом та шшими шфекцшними захворюваннями.

За цей тривалий перiод найбiльш спустошливими пошесними захворюваннями були чума, повальне запалення легень, зараза селезшкова, карбункул (сибiрка), ящур, вкпа овець.

Пошеснi захворювання розповсюджувалися у Gвропi, доходячи i до захщноукрашських земель, наносячи значнi економiчнi втрати власникам тварин. Сибiрка була зареестрована в Польщi у 1628, 1776 роках, чума велико! рогато! худоби розповсюджувалась з Iталi! в 1709 рощ по всш Сврот i тривала до 1717 року, шзшше повторювалась у 1726-1730рр., 1740р. i тривала майже до початку Х1Х ст. Втрати вщ чуми склали з 1735 до 1770 рр. понад 3 млн. худоби. Вкпа овець була зареестрована в Сврот у 1714 рощ.

Важливим було недопущення захворювання. З щею метою проводилися заходи щодо iзоляцi! хворих тварин. В стайш вiкна i дверi зрошувались оцтом та ялiвцем двiчi на день, стайш пров^рювались. Заборонялось iз заражених мiсць добувати шкури, жир, м'ясо. Проводили дезшфекщю примiщень сумшшю iз селiтри i сiрчано! кислоти, з яко! згодом утворювався дим, що очищав пов^ря. Перед годiвлею мили дерев'янi корита, жолоби, драбини, обору i дороги посипали вапном.

Якщо захворювання виникало, то хворих тварин розмщали вiддалено вiд будинюв. Мiсце для захоронення трупiв тварин (падалища) обгороджували, закопували !х на значну глибину i посипали вапном. Засоби догляду за хворою твариною спалювали, стiни i стелю стайш вимивали лугом, вибiлювали, одяг пастухiв прали в сильному лужному розчиш.

Таким чином, в тi далек часи, крiм господарiв, носiями народно! медицини були щлител^ знахарi, пастухи, вiвчарi, якi надавали першу ветеринарну допомогу при захворюваннях тварин.

Вщповщно до урядових наказiв з 17 ст. проводилися таю карантинно-полщейсью, профiлактичнi заходи, як закопування трутв тварин, якi загинули, та щла низка iнших.

Епiзоотi!, що поширювалися державами Свропи були наслiдком низького рiвня санiтарно-епiдемiологiчного стану кра!ни, широкого розвитку торгiвлi i перемiщення тварин без належного лiкарського огляду, вщсутност карантинних заходiв, митного контролю та недостатньо! кiлькостi фахiвцiв з л^вання тварин. Епiзоотi! наносили великих економiчних втрат господарствам, а також державам.

У зв'язку iз значним поширенням епiзоотiй у 1640 роцi був виданий наказ, яким заборонялося зшмати шкури з трупiв коней, а цих тварин необхщно закопувати глибоко в землю, хворих тварин не продавати i не купувати. За

217

порушення цих вимог наказу винних карали фiзично (батогом) i без будь-якого помилування. Також за порушення наказiв на винних накладали суворi стягнення: покарання батогом проводилося публiчно у торговi дш при великiй кiлькостi людей i в присутност членiв сiм'ï винуватця. Кiлькiсть ударiв батогом законом не регламентувалося, тому при цьому були смертш випадки.

При виникненнi етзоотш були органiзованi спецiальнi загони. На проïзних дорогах споруджували мiцнi у^плення, у селах викопували глибокi рови, яю завалювали деревами.

З 1665 року згщно з наказом заборонялося доторкатися до тварин, що загинули, а при закопуванш трупiв тварин користувалися шнурами i дерев'яними полицями. Закопували трупи у спецiально вщведених мiсцях, вiддалених вiд населених пункив.

Заходи боротьби з епiзоотiями здшснювалися через адмшютративно-медичнi, полiцейськi органи, бо спещальних ветеринарних органiв у 16-18ст. ще не було. У 17 ст. були видаш важливi законодавчi акти, якi передбачали iзоляцiю i карантинування хворих тварин, закопування трупiв далеко вiд житлових примщень, спалювання iнфекцiйних предметiв, проведення певних санiтарних заходiв при забоï тварин. Вже на той час було зрозумшо, що заразний збудник може перебувати як в тваринному органiзмi так i в зовшшньому середовищ^ може передаватися вiд однieï тварини до шшо1", а також вщ тварин людям та за допомогою рiзноманiтних предметiв.

Розумiння цих факторiв послужило основою для встановлення ращональних i ефективних методiв у боротьбi з епiзоотiями.

Починаючи з юнця 18 ст. на територiях захщноукрашських земель у складi воеводств створюються лiкарськi управи, що мали в штат iнспектора, акушера i оператора. Лжарська управа повинна була займатися i ветеринарною роботою, зокрема попередженням i припиненням загибелi тварин, виявленням заразних особливостей хвороби, обнародуванням профшактичних заходiв i лiкуванням. Але у зв'язку з недостатнiм штатом лiкарiв здiйснення ветеринарних заходiв покладалося на пов^ових керiвникiв. У селах щ обов'язки повиннi були виконуватися сшьськими старостами i десятниками.

З 1841 року було дозволено утримувати ветеринарних лiкарiв при управi воеводства, яю повиннi були навчати деяким заходам i початковш ветеринарнiй майстерностi селян i власниюв господарств великих поселень.

В архiвних документах зазначаеться про введення в штат ветеринарних лiкарiв i в окремих великих пов^ах старшого i молодшого ветеринарних лiкарiв. Але на посадах цих фахiвцiв було дуже мало.

Висновки

1. Виникнення i поширення заразних хвороб коней i рогатоï худоби у 16-17ст. було наслiдком низького рiвня санiтарного стану, вiдсутнiстю належного лiкарського огляду, карантинних заходiв та недостатньох' кiлькостi фахiвцiв з л^вання тварин на захiдноукраïнських землях.

2. Заходи боротьби з ешзооиями здшснювалися через адмшютративно-медичнi i полщейсью органи, бо ветеринарних тодi ще не було.

218

3. У кшщ 18 ст. на територiях захщноукрашських земель створюються управи, що займалися профшактикою i лiкуванням заразних хвороб тварин та людей.

Лггература

1. Аранчш С.В. Iсторiя ветеринарно! медицини Полтавщини/ Аранчiй С.В. -Полтава: Полтавський л^ератор. 1998. - 232с.

2. Богоявленский Н.А. Древнерусское врачевание в Х1-ХУПст./ Богоявленский Н.А. - М.,1980.-340с.

3. Верхратський С. А. Iсторiя медицини/ Верхратський С. А., Заблудовський П.Ю. - Ки!в.,1991. -431с.

4. Ветеринарна медицина Закарпаття на межi тисячолiть //Садварi Ю.Ю., Бахтин В.Ф., Дудаш А.В. та ш- Ужгород: Патент, 2000. - 228с.

5. Коломацький В.П. Iсторiя ветеринарно! служби Кiровоградщини/ Коломацький В.П. - Юровоград, 1993. - 196с.

6. Вербицький П.1. Iсторiя ветеринарно! медицини Укра!ни/ Вербицький П.1., Достоевський П.П., Рудик С.К. - К. Ветшформ, 2002. - 382с.

7. Куртяк Б.М., Нарис ютори ветеринарно! медицини Львiвщини/ Куртяк Б.М., Ткачук П.С. - Львiв: Трiада плюс, 2001. - 324с.

8. Рудик С.К. Укра!нсью витоки ветеринарно! осв^и / Рудик С.К. Вет. медицина Укра!ни, -2007. №9. - С.31-33.

9. Рудик С.К. Iсторiя ветеринарно! медицини Ки!вщини/ Рудик С.К., Бшюк 1.Ю. - К. Агросвiт, 2000. -191с.

10. Ситарчук В. Iсторiя ветеринарно! медицини Рiвненщини /Ситарчук В. -Рiвне, 2002. -234с.

11. Центральний державний iсторичний архiв Укра!ни у м. Львовi (ТТДТА), Фонд 52,Опис 2, Справа 823; Ф.52, Оп.2, С.182.

Summary

Prysyazhnyuk V.Ya., candidate of veterinary science, university reader Lviv national university of veterinary medicine and biotechnologies named

after S.Z. Gzhytskyj FROM THE HISTORY OF ANIMALS TREATMENT IN WESTERN

UKRAINE

This article covers certain issues regarding: animals' disease prevention service veterinary doctors' activity to fulfils legal grounds with the purpose of warning animals and people's infections diseases.

Key words: diseases, doctor grounds, orders, animals, epizootics.

Стаття надшшла до редакцИ 10.09.2010

219