CC BY
34Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 25 (64). 2012. № 2. С. 267-275.
УДК 342.6
взаемодш орган1в виконавчо1 влади 1з 1ншими органами державно1 влади
Велкодський Д. В.
Тавршський нацюнальний ун1верситет 1м. В. I. Вернадскього, м. Смферополь, Украта
У статт аиад1зуеться визначення взаемоди оргашв виконавчо! влади та сиецифжи коиституцшио-правового статусу рiзних видв оргатв виконавчо! влади Укра!ни та зарубiжних кра!н iз рiзною формою иравлшия. Розглядаються питання полiтично! вiдповiдальностi уряду та ефективносп парламентсько! системи.
Ключов1 слова: вщповщальтсть, виконавча влада, Конституция, парламент, реформа, уряд.
Прюритетного значения у процес дослщження феномену виконавчо! влади набувае анал1з взаемоди оргашв виконавчо! влади ¡з шшими органами державно! влади в зв'язку ¡з вдосконаленням коиституцiйио-правового регулювання суспшь-них вiдиосии в Укра!ш та завершениям започатковано! у 1998 р. адмшютративно! реформи, подальша реалiзацiя яко! неможлива без наукового обгрунтування, чiткого розумiння конституцiйно-правового статусу оргашв виконавчо! влади та його яюс-ного нормативно-правового забезпечення.
Не зважаючи на значну кшьюсть публiкацiй у окресленiй сферi, проблема визначення взаемоди органiв виконавчо! влади та специфши конституцiйно-правового статусу рiзних видiв органiв виконавчо! влади Укра!ни та зарубiжних кра!н iз рiзною формою правлiння залишаеться комплексно недостатньо недослщженою. Наведенi фактори зумовлюють необхщшсть узагальнення i аналiзу у дослщжуванш сферi, а також свщчать про !! актуальнiсть.
Вiдносини мiж законодавчою i виконавчою гiлками влади традицшно розглядаються в межах певно! системи «стримувань i противаг». Одним з найважливiших компонентiв тако! системи е вiдповiдальнiсть уряду перед парламентом. К^м тра-дицiйного значения в межах «стримувань i противаг», недопущения зловживань тощо, у перехщних суспiльствах вiдповiдальнiсть перед парламентом покликана сприяти дотриманию урядом послiдовно! програми полiтичних i сощально-економiчних перетворень. Вщтак механiзми вiдповiдальностi мають бути ефектив-ними.
Брак пол^ично! культури та недорозвиненють iнститутiв демократi!, зокрема партшно! системи, унеможливлюють покладання на традици. Натомiсть традицi! мають закладатися цiлеспрямованою дiею чiтко визначених правил гри.
З цього випливае необхщшсть закладення такого механiзму парламентсько! вщповщальносп уряду, який не призводив би до патово! ситуацп (наприклад, не-можливостi обрання нового уряду шсля вiдставки попереднього) чи безнадiйного
267
протистояння гшок влади (наприклад, нездатносп парламенту до формування бшь-шостi при неможливостi його розпуску). Таким чином, питання парламентсько! вщ-повiдальностi уряду е одним з найактуальшших питань у полiтичному житп Укра!-ни.
Полiтична вiдповiдальнiсть уряду - це конституцшна вiдповiдальнiсть, що мае подвiйну природу: полiтичну i юридичну. Полiтичним е змiст парламентсько! вщпо-вiдальностi уряду: парламент як представницький орган висловлюе довiру курсу, що його проводить уряд, i змушуе главу держави змiнити уряд в разi ненадежного вико-нання ним сво!х обов'язкiв. Однак шдставою для настання тако! вiдповiдадьностi е юридичний факт прийняття парламентом ршення щодо цього. До того ж ця вщпов> дадьнiсть настае за нормативно (найчаспше - конституцiйно) визначеною процедурою, що теж зумовлюе !! юридичну природу.
Найчастiше у правовiй доктриш згадуються такi види парламентсько! вщпов> дадьностi:
резолюцiя довiри (обговорювана на вимогу уряду, наприклад, при затвер-дженш програми його дiй);
резолющя осуду (оголошення парламентом вотуму недовiри уряду з власно! iнiцiативи - конструктивного (з пропозищею кандидатури нового прем'ер-мшютра) чи деструктивного); у деяких випадках в окремих кра!нах (Польща, Iталiя, Японiя; Укра!на до 1996 р. ) парламент може висловити недовiру окремому мшютру;
iнтерпеляцiя (офщшне звернення парламенту до уряду за роз'ясненнями щодо якогось питання);
запитання (усш й письмовi) парламентарий до уряду та його члешв.
Деяю автори додають ще дiяльнiсть слщчих комiтетiв парламенту, рахунково! падати i навiть омбудсменiв [1, с. 220-225]. Проте щ форми контролю належать до бшьш широких контрольних функцш парламенту i стосуються не лише уряду, тому автор обмежуеться аналiзом лише перелiчених чотирьох форм парламентсько! вщ-повiдадьностi уряду.
Така вщповщальшсть важлива для пiдтримки ефективностi й лептимносп ро-боти уряду. У першому випадку вона е стимулом для надежного врядування та не-допущення зловживань (пiд загрозою вщставки), в другому - iндикатором шдтрим-ки уряду (його полiтики) бшьшютю парламентарi!в. Однак цi теоретичнi настанови рiзною мiрою реадiзуються у кра!нах з рiзними формами державного правлшня.
Класичний приклад держави з парламентською формою правлшня - Великоб-риташя, де прем'ером стае голова партп, яка перемогла на виборах. Вщповщно, пар-ламентська бiльшiсть iде за вказiвками прем'ера, вiд якого залежить просування по службi кожного члена партшно! фракцi!. За таких умов вщставка уряду мождива лише ппотетично - якщо, певна рiч, не станеться внутрiшньопартiйна криза i уряд не буде змiнено в межах одше! партi!. Крiм того, зростае питома вага запипв парламентарий до уряду - опозищя таким чином не дае уряду дiяти неефективно i пiдвищуе власний iмiдж в очах виборцiв [2, с. 36-40].
Питання ж про довiру уряду можна використовувати як своерщний шантаж парламенту (Четверта французька республша), адже урядова криза призведе до не-обхiдностi знаходження нових компромiсiв мiж полiтиками, а в разi неможливостi !х досягти - i до розпуску парламенту [3, с. 273-274].
268
Вага подiбних маневрiв зростае у разi формування коалщшного уряду (Iталiя), оскiльки досягти компромюу мiж партiями (а особливо лише умовно близькими) важче, шж всередиш партi!. Втiм, певним засобом !х нейтралiзацi! може бути вимо-га конструктивного вотуму недовiри (ФРН, Польща). У такому разi вiдставка уряду автоматично означатиме формування нового, а отже, криза не матиме занадто сер-йозних наслiдкiв [4].
Ефектившсть парламентсько! системи безпосередньо пов'язана з юнуванням стабiльно! парламентсько! бiльшостi. З одного боку, в Укра!ш тако! бiльшостi не-мае, тому змша Конституцi! в бiк парламентського формування уряду, яка вщбулася у 2000 р. стала небезпекою урядових криз. Однак, з шшого боку, право формування уряду могло б стати потужним спонукальним чинником до структурування парламенту i партiйного оформления полiтекономiчних груп iнтересiв. До того ж це може знизити конфлштшсть у вщносинах мiж гiлками влади. Загалом, можливий позити-вний ефект таких змш проясниться лише тсля формування Верховно! Ради Укра!ни тсля жовтневих виборiв поточного року.
Класичним прикладом президентсько! держави е США. Президентсью режи-ми, встановленi в кра!нах Латинсько! Америки та Африки, зазнають на собi впливу низки чинниюв нестабiльностi (висока цiна посади i вiдповiдно жорстка боротьба за не!, небезпека протистояння з парламентом, патово! ситуацн у законотворчостi то-що). Цим пояснюються частi державш заколоти в цих кра!нах. Тому США визна-ються единим «тривалим» демократичним президентським режимом [5, с. 72-152].
Парламентсько! вщповщальност уряду в США у класичному виглядi не юнуе через те, що уряд формуеться президентом, йому пiдпорядковуеться, шдзв^ний йо-му i вiдповiдальний перед ним. Конгрес мае надати «пораду i пiдтримку» на запов-нення найвищих посад виконавчо! вертикалi, однак за традищею призначення президента затверджуються без проблем [6, с. 627].
Вщповщальшсть виконавчо! гiлки влади реатзуеться через процедуру iмпiч-менту президента, котрий !! очолюе, а також запити конгресмешв. У багатьох публ> кацiях зазначаеться важлива роль комгте^в, у тому числi спещальних, у контролi за дiяльнiстю виконавчо! влади. Велике значения мають також судовий нагляд i бю-джетний контроль [7].
Привабливють президентсько! моделi правлiння виводять з переваг концент-рацi! виконавчо! влади на час проведения реформ, а також iз набуття реального значения принципу «стримувань i противаг», що перешкоджае монополiзацi! влади од-нiею полгтичною силою.
В Укра!нi «президентська» республша (у тому розумiннi, що президент одноо-сiбно призначав уряд) юнувала з 1995 до 1996 р. , шд час дi! Конституцшного договору. Проте Договiр залишав за Верховною Радою право вщправити у вiдставку уряд в цшому або окремого мiнiстра. Як вщомо, Верховна Рада не використовувала це право, а тому говорити про ефектившсть ще! моделi важко.
Загалом вiдповiдно до президентсько! моделi стабiльнiсть i працездатнiсть iн-ститу^в державно! влади залежать вiд особистих рис глави держави та принцишв, яких вiн дотримуеться у кадровш полiтицi. Незважаючи на те що принцип «стримувань i противаг» теоретично мае працювати найефектившше, реалiзацiя його мож-ливостей потребуе структурування парламенту i формування стабiльно! бшьшостг Однак позапарламентське формування уряду позбавляе парламентарий можливостi
269
безпосередньо обговорювати i ухвалювати управлшсью ршення. Таким чином, са-ме через виконавчу владу виршуються основнi питання економiчно! полiтики, режиму власносп тощо. Це робить саме виконавч^ а не парламентсью кабiнети об'ектом уваги полiтекономiчних груп штерешв i, таким чином, не створюе для них стимулу для парламентського представництва та легатзаци (шститущатзаци) дiя-льностi.
Нарештi, прикладом президентсько-парламентського режиму е П'ята францу-зька республша (встановлена Конституцiею 1958 р. ). Однак у лiтературi часто не береться до уваги той факт, що Конститущя 1958 р. стада продуктом поеднання особистих устремлшь Ш. де Голля, необхiдностi виправити нестабшьнють парламе-нтiв i формованих ними урядiв Четверто! республiки, початку економiчно! (спад) i полiтично! (вшна в Алжирi) кризи та потреби закласти юридичш пiдвадини для того, щоб Францiя надада незалежнють сво!м колонiям [8, с. 374-375].
Повноваження президента дуже широю - зокрема щодо розпуску парламенту (шсля «консультаций з головами падат i урядом), оголошення надзвичайного стану (за невизначених умов «загрози i нестабшьносп») i формування уряду (одноосiбно) [9, с. 50]. Однак !х реатзащя зумовлена реадiями полiтичного життя Франци, де дь ють сильнi полгтичш партi!. Таким чином, обумовленi Конститущею «консультацi!» президента з керiвництвом парламенту при призначенш уряду вилилися у фактично примусове затвердження президентом кандидатури, пiдтримувано! бiльшiстю Нащ-онадьних Зборiв. Цьому сприяе також вимога вотуму довiри парламенту програмi уряду - без тдтримки бiльшостi уряд не зможе почати виконувати обов'язюв [10, с. 112].
Питання парламентсько! вщповщальносп уряду у Францi! вирiшуеться класи-чно, адже там дiють ус зазначенi форми вiдповiдадьностi. Найважливiшi з них, на думку дослщниюв, - резолющя довiри i запити депутата. Та, знов-таки, усшх фра-нцузько! моделi зумовлений високим рiвнем розвитку демократичних шститута i структурованiстю парламенту.
Зауважимо, що в Сврош «змшана» система непопулярна: крiм Францi!, Польщi i кра!н СНД вона юнуе лише в Iсландi! i донедавна юнувала у Фiнляндi!. Польща отримала «змiшану» систему у спадок вщ договору мiж владою i опозищею (угоди мiж «Солiдарнiстю» i В. Ярузельським про запровадження посади «президе-нта-арбiтра», умови яко! «Солiдарнiсть» шсля перемоги на виборах Л. Валенси (1992) виршила не змiнювати) [11, с. 55-69]. Пюля ухвалення Конституци 1997 р. повноваження гiлок влади були переглянуть Так, президент отримав право на формування уряду (що за малою Конститущею 1992 р. здшснював Сейм). Однак уряд мае отримати вотум довiри парламенту (шсля подання власно! програми).
Питання парламентсько! вщповщальносп уряду в Конституци Польщi пропи-саш дуже докладно, i !! механiзми становлять цшсну систему. У разi неотримання вотуму довiри програмою президентського кандидата у прем'ер-мшютри, нижня падата Сейму призначае свого прем'ер-мшстра, який формуе уряд. Якщо протягом двох тижнiв нижня падата не наважиться цього зробити, шанс призначити прем'ер-мшютра знову даеться президентов^ Якщо ж парламент не затвердить програму дiй i цього уряду, президент може розпустити нижню падату Сейму i призначити новi вибори.
270
Такий «тристутнчатий» процес, який надшяе повноваженнями номiнацi! прем'ера почергово главу держави i парламент, видаеться ефективнiшим за, напри-клад, росшську схему. У Росi! загроза розпуску Думи пiсля триразового незатвер-дження кандидатури прем'ер-мiнiстра (причому президент не зобов'язаний змшю-вати кандидатуру) перетворюе !! «згоду» на призначення прем'ер-мiнiстра на просту формальнiсть (що й було продемонстровано пiд час номшаци прем'ерiв С. Кирiен-ка, С. Степашина i В. Путша). У польському варiантi вихiд з глухого кута - не роз-пуск нижньо! палати, а надання !й шансу консолiдуватись навколо власного кандидата. Нездатшсть цього зробити об'ективно свщчитиме про непрацездатнiсть палати, лопчним висновком чого будуть перевибори.
Обумовлене в Конституцп Польщi i питания вотуму недовiри. Якщо депутати виступають з iнiцiативою про вщставку уряду, вони обов'язково називають кандидатуру нового прем'ер-мшстра. У разi оголошення уряду недовiри президент зобов'язаний прийняти його вщставку i затвердити призначеного Сеймом прем'ер-мiнiстра.
Треба зазначити, що недовiру може бути висловлено не тшьки уряду в цiлому, а й окремим мшстрам. Це уможливлюе «поточне коригування» якостi роботи окре-мих мшютерств, не вдаючись до крайшх заходiв вiдставки уряду. Подiбно до бшь-шостi кра!н, польськi депутати надшеш також правом запитiв до уряду.
Цей компромю дався полякам нелегко (5 роюв дискусiй шд час «конституцш-ного процесу») [12, с. 17-18]. Проте результат можна вважати досить вдалим прис-тосуванням «французько! моделi» до посткомунiстичних умов.
Формування уряду президентом дае можливють дотриматися популярних нинi вимог до створення «уряду професiоналiв» (що важче досягаеться у парламентських режимах, де вчорашнш мiнiстр лiсiвництва i рибальства сьогоднi може бути мшют-ром охорони здоров'я, а завтра - оборони). До того ж парламент виносить вотум довь ри не симпатичнш людиш, а програмi дш (за невиконання яко!, власне, лопчно i вщп-равляти у вщставку). Конструктивний вотум недовiри знiмае небезпеку урядово! кри-зи i сприяе структуруванню парламенту та утворенню стшко! бiльшостi: якщо парла-ментарi!в не влаштовуе дiяльнiсть чинного кабiнету, вони можуть взяти вщповщаль-нiсть на себе. Зрештою, якщо незадовшьною е робота окремого мшютерства, iснуе можливють змшити вiдповiдального за цей напрямок роботи мiнiстра, не наражую-чись на урядову кризу.
Отже, уш типи режимiв - президентський, парламентський, змшаний - мають переваги i недолiки, якi по-рiзному виявляються за певних юторичних умов. Тож як особливосп такого розвитку вплинули на ефектившсть механiзмiв парламентсько! вiдповiдальностi уряду?
Як уже зазначалося, певнi надн на полiтичне структурування суспiльства (^ отже, обрання до парламенту потужиих партiй, здатних створити стабiльнi фракцн) пов'язуються з конкурентною боротьбою мiж «групами iнтересiв». Коли однi з них завдяки наближенню до уряду ^ особливо Адмiнiстрацi! Президента) перемагають, iншi змушенi шукати важелiв противаги. Пiсля того як звичнi методи «оббивания поропв» остаточно доведуть свою маршсть, полiтична консолiдацiя мае шанси на утвердження. Але цьому мае сприяти i вiдповiдна iнституцiональна схема вщносин мiж гiлками влади (точшше, конкретними органами i посадовими особами гшок
271
влади). На жаль, доводиться констатувати, що «компромюна» Конститущя 1996 р. не вщповщае цьому завданню.
Проект, узгоджений Конституцшною комюею (КК) до 11 березня 1996 р. , вже був компромюним: до складу Комюп входили представники як Президента, так i Верховно! Ради. Проте в зат парламенту проект потрапив тд шквад критики. Як не дивно, результатом «доопрацювання» став документ, слабший за вихщний. Пщ час шукання компромiсу було втрачено цшсшсть, i Основний Закон породжуе б> льше проблем, шж розв'язуе.
Зокрема (що стосуеться нашо! теми) не визначено механiзму призначення прем'ер-мiнiстра. Як дiяти у раз^ якщо Верховна Рада не дае згоди на призначення прем'ер-мшютра? Скшьки разiв може вноситись та сама кандидатура?
У Конституци прямо не зазначено, що неприйняття програми дш уряду спри-чинюе його вщставку. Треба зазначити, що деструктивний вотум недовiри в укра!н-ських умовах завжди дае виконавчiй владi певш гарантi!: депутати не пiдуть на вщставку уряду, оскшьки це напевно означатиме необхщнють узгодження нового прем'ер-мшютра, запропонованого Президентом. Цей процес (зважаючи на згадану невизначенють умов такого узгодження) може затягтись на невизначений термш, що не сприятиме нормальнiй роботi анi уряду, аш парламенту i зрештою може тд-штовхнути Президента до розпуску парламенту, навт обминаючи Конституцiю, в якш питання можливого розпуску парламенту врегульовано надзвичайно слабо. Конституцшну норму прийняли як засiб боротьби проти «заборонено! збро!», яку використовувади депутати тд час конституцiйного процесу, - зриву засщань через вiдмову вiд реестраци. Однак така ситуацiя е штучною, i фактично розпуск парламенту в Укра!ш на конституцiйних шдставах нереальний. Можливо, за сучасних умов - зважаючи на авторитарш замiри деяких кiл в оточеннi Президента - цей фактор е радше позитивним. Iсторiя Веймарсько! Республши у Нiмеччинi застерiгае проти занадто частих перевиборiв. Можна погодитись, що пропонований спосiб розпуску парламенту, пов'язаний з неприйняттям програми дш уряду, далекий вiд до-сконалосп (оскiльки перетворюеться на засiб «викручування рук» для отримання вотуму довiри - аналог росiйських «трьох голосувань»). Проте правовий механiзм розпуску парламенту посщае важливе мiсце у стосунках мiж гiлками влади i тому шдстави та спосiб його застосування мають бути визначенi вичерпно.
У 1997 р. намагались вирiшити бшьшють з цих питань у рамках Закону Укра-!ни «Про Кабшет Мiнiстрiв Укра!ни». Та Президент Л. Кучма, який побачив у законопроект загрозу для власних повноважень i повноважень свое! Адмшютраци (по-садовi особи яко! згiдно з Указом про Адмшютращю Президента мають право вщ-давати урядовцям обов'язковi до виконання вказiвки [13, с. 9-10]), кшька разiв за-стосовував право вето. Вето було подолано лише у 2011 р.
Чинна Конститущя i закони Укра!ни передбачають застосування практично ушх класичних видiв парламентсько! вiдповiдадьностi уряду (якi сформульовано у загальному визначеннi «пiдзвiтностi i пiдконтрольностi» Кабiнету Мiнiстрiв Верхо-внш Радi):
резолюцiя довiри (при затвердженш програми дiй уряду);
резолюцiя осуду (обумовлена численними «рогатками» - забороною розгляду цього питання бшьше одного разу протягом сеси i протягом року тсля схвалення програми дш уряду);
272
штерпелящя (вщома в Украш як День уряду, коли попередньо встановлюеть-ся проблематика зв^у уряду, який noTiM обговорюють депутати);
запитання (усш й письмoвi) парламентарий до уряду та його члешв, вiдпoвiдi на якi е обов'язковими; у Регламент Верховно! Ради рoзрiзняються звернення (по-даються депутатом особисто) i запити (пiдтримyються бiльшiстю конституцшного складу Верховно! Ради) [14].
Зважаючи на зазначенi недoлiки, в Укра!ш реалiзацiя тако! схеми не сприяла анi стабiльнoстi уряду, анi структуруванню парламенту i формуванню стабiльнoï бшьшосп. Вiднoсний «спокш» у стосунках мiж парламентом i урядом пояснювався лише особистими якостями тодшнього прем'ер-мiнiстра В. Пустовойтенка, який дотримувався iмiджy «аполитичного господарника» i тримався у <тш» Президента, перенесенням протистояння мiж гшками влади на лiнiю Верховна Рада - Адмшют-рацiя Президента (особливо у зв'язку з виданням Л. Кучмою yказiв вiдпoвiднo до п. 4 Перехщних положень Кoнститyцiï) i небажанням депутапв брати на себе вщпов> дальнiсть за урядову кризу (в умовах, коли процедура формування нового уряду ви-значена лише у загальних рисах).
З висновку про неефективнють механiзмiв парламентсь^' вщповщальносп уряду в Украïнi випливае висновок про необхщнють його реформування. 1снують два напрями реформування вiднoсин мiж гiлками влади в Украïнi. Один з них пе-редбачае бшьшу кoнцентрацiю влади в руках глави держави, шший - залучення парламенту до формування уряду.
Пюля вщмши Кoнститyцiйнoï реформи 2004 р. було обрано перший напрямок - формування уряду здшснюе Президент але заради врiвнoваження системи «контролю i противаг» у такому разi необхщно спростити процедуру iмпiчментy президента.
Втiм, з урахуванням реалiй в Украш такий шлях небажаний. Iстoрiя 19951996 pp. засвiдчyе, що концентращя виконавчих повноважень у руках Президента зовшм не означае «прискорення реформ». Далi, iстoрiя iнших краш вчить, що навiть пoрiвнянo проста процедура iмпiчментy (США) застосовуеться вкрай рщко i ще р> дше закiнчyеться вiдставкoю президента.
Разом з тим, як уже зазначалося, перед Украшою стогть завдання вивести процес прийняття рiшень з «тiнi» - задля кращо!' кoнтрoльoванoстi (i вщповщно -ефективнoстi). Кoнцентрацiя ж владних повноважень в Адмiнiстрацiï Президента лише закршить сьoгoднiшнiй стан «oлiгархiчнoï краши». А парламент так i не отримае стимyлiв для структурування i залишатиметься надалi «болотним» органом, не здатним забезпечити ефективний контроль за дiями виконавчо!' влади, а вщтак -проведення справжшх, а не паперових реформ.
1нший принциповий напрямок реформи - посилення парламентського впливу на формування i дiяльнiсть уряду - теж не позбавлений вад. Насамперед небезпеку спричинюе можливють зловживання мехашзмом парламентськoï вiдпoвiдальнoстi уряду з боку бшьшосп. Щоб запoбiгти цьому, треба закласти достатньо жорстю умови застосування цих механiзмiв.
Визначимо заходи, спрямоваш на пoлiпшення якoстi парламентськoï вщпов> дальнoстi уряду, за прикладом розглянутих у робот краïн.
Встановити, що в разi вiдхилення запрoпoнoванoï Президентом кандидатури Прем'ера Верховна Рада мае у двотижневий (14 сесшних днiв пoспiль) термiн приз-
273
начити Прем'ер-мшютра сама. Якщо протягом цього термшу Прем'ер-мшютра не буде обрано, Президент матиме право розпустити парламент i призначити HOBi ви-бори.
Чтко встановити, що незатвердження парламентом Програми дiй уряду е ого-лошенням йому вотуму недовiри. Парламент у двотижневий термiн мае призначити нового Прем'ер-мшютра. Неспроможнють зробити це дае Президенту право на роз-пуск парламенту i призначення нових виборiв.
Запровадити конструктивний вотум недовiри: у пропозици про оголошення уряду недовiри мае бути вказане прiзвище нового Прем'ер-мiнiстра. У разi прийнят-тя цiе! пропозици названий кандидат стае новим Прем'ер-мшютром.
Передбачити вщповщальнють окремих мiнiстрiв: депутати двома третинами голошв вiд конституцшно! кшькосп можуть оголосити недовiру певному мшютру, що спричинюе його вiдставку. Новий мшютр призначаеться за звичайною процедурою: Прем'ер подае кандидатуру (^м тшьки-но звiльнено! з посади людини) на затвердження Президенту.
Пiдсумовуючи, треба зазначити, що «змшана система» в украшському варiа-нтi недосконала i не дае змоги анi сконцентрувати виконавчi повноваження i вщпо-вщальнють у глави держави, анi сприяти розвитку парламентаризму та формуванню парламентсько! бiльшостi, здатно! пiдтримувати стабiльний уряд. Щоб удосконали-ти систему вщносин мiж гiлками влади, варто внести до мехашзму парламентсько! вiдповiдальностi уряду пропоноваш тут змiни, про ефективнють яких свiдчить свi-това практика.
Список лггератури
1. Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. / А. А. Мишин. - М.: Белые альвы, 1996. - 400 с.
2. Simon J. British Cabinet Government. - London, 1992.
3. Крутоголов М. А. Центральные органы власти Французской Республики. Парламент, Президент Республики, Совет Министров. / М. А. Крутоголов. - М.: Госюриздат, 1956. - 287 с.
4. The Bundestag: The rise of Parliamentarianism in Germany / Department of Humanities Resources. - Dartmouth College, New Hampshire, 1998.
5. Riggs F. W. Conceptual Homogenization of a Heterogeneous Field: Presidentualism in Comparative Perspective // M. Dogan, A. Kazancigil (eds.). Comparing Nations: Concepts, Strategies, Substance. - Oxford, 1994.
6. Сравнительное конституционное право / [В. Н. Топорнин, В. Е. Чиркин, Ю. А. Юдин и др.]. Ред. кол.: В. Е. Чиркин (отв. ред.) и др. / РАН. Ин-т государства и права. - М., 1996.
7. Громыко А. А. Конгресс США. Выборы, организация, полномочия / А. А. Громыко. - М.: Изд-во ИМО, 1957. - 190 c.
8. Молчанов Н. Н. Генерал де Голль: 2-е изд. / Н. Н. Молчанов. - М.: Междунар. отношения, 1980. - 503 c.
9. Конституции зарубежных государств. Соединенные Штаты Америки, Великобритания, Франция, Германия, Италия, Япония, Канада. [Уч. пособие] / Сост. сб. В. В. Маклаков. - М. - БЕК,
1996. - 408 с.
10. Юлер Д. Моделi демократичного устрою у Франци ча^ П'ято! республжи: Еволющя ш-ститупв, дiячiв та режиму / Д. Кшер, М. Шейн // Розподл повноважень мiж гшками влади в умовах суспшь-но-еконотчно1 кризи (доповщ, презенгацп та дискуси): [Матерiали Наук.- практ. конф]. Кшв, 1995, 7-9 кит. - К., 1997.
11. Конституция Республики Польша: принята Национальным Собранием 2 апреля 1997 г. // Республика Польша. Конституция (1997) / [Пер. А. Кубик]. - Варшава, 1997.
12. Paradowska J. Boj w czterech rundach: Zgromadzenie Narodowe о kon- stytucji // Polityka. -
1997. - 8 marca.
274
13. Шкляр Л. Прокрустове ложе для президентсько! адмшстраци / Л. Шкляр // Рейтинг. -1997. - Ч. 1. - 320 с.
14. Конститущя Укра!ни. Прийнята на п'ятш сеси Верховно! Ради Укра!ни 28 червня 1996 року. [1з змшами, внесеними зпдно i3 Законом № 2952-VI ввд 01.02.2011, ВВР, 2011, № 10, ст.68]. - К., 1996.
Велигодский Д. В. Взаимодействие органов исполнительной власти с другими органами государственной власти /Д. В. Велигодский // Ученые записки Таврического нацюнального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Юридические науки. - 2012. Т. 25 (64). №2. 2012. - С. 267-275.
В статье анализируется определение взаимодействия органов исполнительной власти и специфики конституционно-правового статуса различных видов органов исполнительной власти Украины и зарубежных стран с разной формой правления. Рассматриваются вопросы политической ответственности правительства и эффективности парламентской системы.
Ключевые слова: ответственность, исполнительная власть, Конституция, парламент, реформа, правительство.
Veligodskiy D. Interaction of executive power with other state authorities / D. Veligodskiy // Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series : Juridical sciences. - 2012. - Vol. 25 (64). № 2. 2012. - P. 267-275.
The article examines the definition of interaction of executive power and the specific constitutional and legal status of various types of bodies of executive power of Ukraine and foreign countries with different forms of government. The questions of the political responsibility of the government and the effectiveness of the parliamentary system.
Keywords: responsibility, the executive branch, the Constitution, the Parliament, the reform, government.
275
