CC BY
129
тики, культура политической власти определяется как один из наиболее перспективных аспектов для изучения политической культуры общества.
Ключевые слова: Украина, постсоциалистическое общество, культура политической власти, демократия, демократизация, государственное строительство в Украине.
POLITICAL CULTURE IN UKRAINE: AUTHORITARIAN REFLEX OR DEMOCRATIC TRANSIT
Polischuk I. A., Mateta А. A.
We are looking at the development of the political culture of the post-socialist Ukraine. In the conditions when democratization becomes the most popular tendencies in the world politics, the culture of the political power is determined to be the most perspective one in studying of the components of the political culture of the society.
Key words: Ukraine, postsocialist society, culture of the political power, democracy, democratisation, the Ukrainian state building.
УДК 351:352(091)477
Г. П. Кл1мова, доктор фшософських наук, професор
1НСТИТУТ ПРЕЗИДЕНТСТВА У ФРАНЦП ТА УКРАШ1: ПОР1ВНЯЛЬНИЙ АНАЛ1З
Розглянуто мiсце та роль Шституту президентства у структурi державних оргатв у Францп та УкраЫ. Наведено порiвняльний аналiз конституцШних повно-важень президентiв цих крат.
Ключовi слова: тститут президентства, форма правлтня, президентська система влади, натвпрезидентська система влади, парламентська система влади, повно-важення президента.
Актуальтсть проблеми. У сучасних умовах вивчення шституту президентства набуло особливого значения у зв'язку з «третьою» хвилею демократизаций що охопила держави Центрально-Схщно! Свропи та республiки колишнього СРСР i зумовила формування ново! политично! системи, одним з основних елеменпв яко! виступае шститут президентства.
Анал1з останн1х джерел I публжацш. У науковш лiтературi проблем! функцiонувания шституту президентства придшяеться достатньо уваги. Вче-ш Укра!ни (В. Авер'янов, Ф. Бурчак, В. Погоршко, В. Тацш, Ю. Тодика, В. Шаповал, Л. Юзьков та ш.), а також Росп (Г. Атаманчук, В. Верш, С. Глуш-ко, М. Крутоголов, А. Мшин, Г. Решетшков, С. Рябов, Ю. Скуратов, Ю. Тихо-
110
© Ктмова Г. П., 2010
миров, В. Чиркш та iH.) i далекого заруб1жжя (В. Вшьсон, С. Лшсет, Дж. Уш-сон, Л. Фшер, Ф. Ардан, О. Дюамель, Ш. Дебаш, Ф. Шовен, К. Баум, Л. Оль-стон та ш.) дослiджують рiзноманiтнi аспекти шституту президентства: причини його утворення, мюце у системi подiлу влади, визначення iнституту президентства з виявленням його основних характеристик. Метою ща стат-mi е порiвняльний анатз конституцiйних повноважень президентiв Францп та Укра!ни, дослiдження закрiпленого в конститущях цих кра!н механiзму взаемоди президента з шшими державними органами.
1нститут глави держави сформувався у перюд становлення сучасно! дер-жавностi, але його народження та еволюцiя пов'язаш з феодальною державою i навиъ з бiльш раннiм перiодом, коли монархи (правител^ не тiльки висту-пали в ролi верховних носив влади, а й ототожнювались iз самою державою [3, с. 36].
Досвщ функцiонування iнституту президентства в рiзних кра!нах шд-тверджуе здатшсть президента виступати гарантом стабiльностi розвитку сусшльства i держави, оптимально! взаемоди законодавчо! i виконавчо! гiлок влади, забезпечення !х рiвноваги, розв'язання полггико-правових конфлiктiв м1ж ними.
1нститут президентства знаходиться в тюному зв'язку з формою правлш-ня, яка складае основу оргашзацп вищо! державно! влади в певнш полiтичнiй системi. Вона може бути виборною або наслщуваною. Звщси iснують понят -тя «республжанська форма правлшня» i «монархiчна форма правлшня».
При республiканськiй формi правлшня виникли рiзноманiтнi системи правлiння, як рiзняться м1ж собою конкретним типом вщносин м1ж виконав-чими i законодавчими органами державно! влади. При президентськш систе-мi влади вся повнота вищо! виконавчо! влади належить президентов^ який формуе уряд, а вищий законодавчий орган не може вщправити уряд у вщ-ставку через вираження вотуму недовiри.
Якщо президент роздiляе прерогативи вищо! виконавчо! влади з прем'ер-мiнiстром, який очолюе уряд, а сам уряд вщповщний як перед президентом, так i перед парламентом, то це полупрезидентська система правлiння. Нарештi, коли президент е лише конституцшним главою держави i його повноваження у системi вищо! виконавчо! влади жорстко обмежеш прерогативами прем'ер-мiнiстра, який зумовлюе курс уряду, котрий у свою чергу пщпорядкований парламенту, то така система правлiння е парламентською системою влади.
Зараз найбшьшого поширення набула полупрезидентська система правлшня, яка намагаеться створити мiцну, стаб^ну виконавчу владу, але в той же час политично вiдповiдальну перед законодавчими зборами. Виконавча влада розподшяеться м1ж двома конститущйними iнститутами — президентом i урядом.
Вщокремлення президента вщ виконавчо! влади призвело до формування iнституту президентсько! влади. Початок цьому вiдокремленню поклала
Конституцiя Францп 1958 р., яка встановила, що Президент е арбитром над умма владами, оскiльки «забезпечуе cboïm арбiтражем нормальне функцю-нування публiчних влад» [4, с. 98].
Ця формула вплинула на постсощалютичт краши, у тому числi на Украшу, в якш Президент покликаний в межах сво1х повноважень об'еднати вс гiлки влади, сприяти ïx узгодженому i ефективному функцюнуванню.
Порiвняльний аналiз iнституту президента у Францп та УкраЛш, в яких iснуе полупрезидентська система влади, свщчить про те, що в цих крашах глава держави обираеться шляхом проведения загальних виборiв.
Президентсью вибори мають прямий характер, де глава держави обираеться на основi абсолютноï бiльшостi поданих за нього голомв виборцiв. За умов, коли жоден з кандидапв не одержав необxiдноï кiлькостi голосiв виборцiв, проводиться другий тур голосування, в якому беруть участь два кандидати, за яких було подано найбшьше голомв виборцiв у першому турi. В Укра1ш для кандидатiв у Президента встановлено вшэвий ценз — 35 роюв, а у Францiï — лише 23 роки. У статт 103 Конституцп Украïни закрiплено деяк iншi цензи: кандидат у Президента повинен проживати в Украïнi про-тягом десяти останнix перед виборами роюв та володiти державною мовою. Конституцiï Францiï та Украïни встановлюють обмеження на переобрання президента: одна особа не може бути обрана президентом б^ш тж два рази. Конституцп Францп та Украши по^зному визначають порядок замiщения посади Президента, що стала вакантною достроково. У Францп — це саме Голова Сенату, а в УкраЛт — Прем'ер-мжстр (ст. 112 Конституцп Украши), як замiщують посади Президента (але лише до нових президентських ви-борiв, як мають вiдбутися в найближчий, визначений основними законами час — в УкраЛт згщно зi ст. 103 Конституцiï не тзтше 90 днiв з дня припи-нення повноважень Президента).
Компетенцiя глави держави i його шституцшне значення встановлюють-ся в конституцiяx у загальному виглядi: «Президент Украïни е главою держави i виступае вщ ïï iменi. Президент Украши е гарантом державного суверенитету, територiальноï цiлiсностi Украïни, додержання Конституцп Украши, прав i свобод людини та громадянина» (ст. 102 Конституцп Украши). У стати 4 Конституцп Францп записано, що «Президент Республiки стежить за вико-нанням Конституцп. Вш забезпечуе своïм арбiтражем нормальне функцюну-вання державних органiв, а також спадковiсть держави». Президент проголо-шуеться гарантом нацiональноï незалежностi, територiальноï цiлiсностi i виконання договорiв та угод. Вш ззовнi стоïть над сферою реалiзацiï вико-навчоï влади, хоча на практищ бере активну участь у здiйсненнi всix основних урядових повноважень.
Концепщя президеита-арбiтра вже давно знайшла свое мiсце в теори i практищ конституцшного права Францп [1, с. 69]. Про арбитраж глави держави 112
говорили ще за чамв формування Третьо! Республiки в 70-тi роки XIX ст. Французью вченi Ж.-Л. Кермон та Д. Шаньоло в робот «Органи державного управлiния Франци в перiод П'ято! Республiки» пов'язують змiст ще! концеп-цп з неприпустишстю привласнення президентом ролi лщера парламентсько! бiльшостi i керiвника уряду.
Роль президента-арбггра вподiбнювалася функцiям спортивного судщ: вiи не повинен був утручатись у дiяльнiсть державного мехашзму i окремих його ланок та мав дiяти у виняткових випадках, коли виникала кризова ситуацiя. З щею метою президенту надавалися повноваження вирiшувати конфлiкти, що можуть виникнути мiж державними органами, використовуючи й такий замб, як референдум. Але тсля 1958 р. стала домшувати концепцiя арбiтражу, за якою припускаеться активне втручання президента в державно-полггичне життя. Глава держави вже розглядаеться не просто як символ нацюнально! едностi, а як вождь наци, «нацюнальний поводар». Змiнився й реальний державно-правовий статус Президента Франци, основш повноваження якого закршила Конституцiя 1958 р.
Повноваження Президента Франци у багатьох випадках зб^аються з по-вноваженнями Президента Укра!ни, закрiпленими в ст. 106 Конституци Укра!ни. Президент Укра!ни:
— забезпечуе державну незалежшсть, нацiональну безпеку та право-наступництво держави;
— звертаеться з посланням до народу та щорiчними i позачерговими посланнями до Верховно! Ради Укра!ни про внутрiшне i зовншне становище Укра!ни;
— представляе державу в мгжнародних вглносинах, здiйснюе керiвництво зовнiшньополiтичною дiяльнiстю, веде переговори та укладае мiж-народнi договори Украши.
Крiм того, Президент Укра1'ни мае досить широк! повноваження у сфер1 нормотворчосп, галузi контролю за дiяльнiстю органiв виконавчо! влади та шших сферах державно-правового будiвництва, зокрема бере досить активну участь у законотворчш дiяльностi. Можна видiлити дек1лька його повноважень у цих сферах, що е елементами взаемодп законодавчо! та виконавчо! гшок влади.
По-перше, право законодавчо! шщативи.
По-друге, право Президента видавати укази та розпорядження на основ! та на виконання Конституци i законiв Укра!ни. Особливу увагу сл!д звернути на п. 4 роздолу XV Конституцi! «Перехiдиi положення», який закрiплюе за Президентом Укра!ни право протягом трьох роюв пiсля набуття чинностi Консти-тущею Укра!ни видавати схваленi Кабiнетом Мiнiстрiв Укра!ни i скрiпленi пiдписом Прем'ер-мшютра Укра!ни укази з економiчних питань, не врегульо-
ваних законами, з одночасним поданням вщповщного законопроекту до Верховно! Ради Укра!ни в порядку, встановленому ст. 93 Конституцп.
По-трете, Президент мае право вето щодо прийнятих Верховною Радою закошв Укра!ни (крiм закошв про внесення змiн до Конституцп Укра!ни) з на-ступним !х поверненням на повторний розгляд Верховно! Ради Укра!ни (п. 30 ст. 106 Конституцп Укра!ни).
По-четверте, Президент мае право призначати всеукра!нський референдум щодо змш до Конституцi! Укра!ни (п. 6 ст. 106 Конституцп Укра!ни).
По-п'яте, Президент мае право припинити повноваження Верховно! Ради Укра!ни у випадках, передбачених Конституцiею Укра!ни (п. 8 ст. 106), та при-значити позачерговi вибори до Верховно! Ради Укра!ни (п. 7 ст. 106).
Права Президента щодо виконавчо! гшки влади, закрiпленi низкою пунк-тiв ст. 106 Конституцi!, також за правовою природою е елементами мехашзму взаемоди законодавчо! та виконавчо! гшок влади. Наприклад, Президент мае право вносити за пропозищею коалщи депутатських фракцiй у Верховнiй Рад! Укра!ни подання щодо призначення Верховною Радою Прем'ер-мшютра Укра!ни в строк не шзнше н!ж на п'ятнадцятий день п!сля одержання тако! пропозицп (п. 9); вносити до Верховно! Ради Укра!ни подання про призначення Мшютра оборони Укра!ни, Мжстра закордонних справ (п. 10), а також подання про призначення на посаду та звшьнення з посади Голови Служби безпеки Укра!ни (п. 14) та ш.
До найважливших повноважень президентiв Укра!ни та Франци сл!д в!днести право вето i право повернути закон для повторного розгляду до парламенту (п. 30 ст. 106 Конституцп Укра!ни та ст. 18 Конституцп Францп). На вщмшу в!д передачi на повторний розгляд, вето на законопроект е 6!льш активним втручанням глави держави в законодавчий процес. Застосування вето потребуе повторного проходження в парламент^ хоча в спрощеному порядку. Остаточне рiшения приймаеться за результатами голосування на основ! квалiфiковано! 6!льшост!. За усп!шно! реалiзацi! цiе! процедури вето президента вважаеться подоланим.
Важливим повноваженням глави Французько! Республiки у сферi реаль зацi! законодавчо! влади е право розпуску нижньо! палати парламенту — На-цiональних 36ор!в (ст. 12 Конституц!! Францi!). Зпдно з п. 8 ст. 106 Конституцп Укра!ни Президент мае право розпустити Верховну Раду лише у випад-ку, якщо протягом 30 дшв однiе! чергово! сеси пленарнi засiдания не можуть розпочатися.
Традицшними можна вважати повноваження глав держав, пов'язаш з правом помилування, пом'якшення та скасування кримiнальних покарань, а також право нагородження державними вщзнаками, присвоення вищих в!йськових звань, вищих дипломатичних ранпв тощо.
Президенти Францп та УкраГни вщпрають також сутгеву роль у форму -ваннi судовоГ влади (призначення третини складу Конституцшного Суду УкраГни — п. 22 ст. 106, утворення судiв у визначеному законом порядку — п. 23 ст. 106, призначення та звшьнення з посади Генерального прокурора Украши — п. 11 ст. 106, призначення вперше на посаду професшного суддi — ст. 128 Конституци Украши).
Статт 20 та 21 Конституцп Украши визначають за Президентом право введения в УкраГш (чи в окремих Г! мюцевостях) надзвичайного або военного стану в разi загрози нападу, небезпеки державнiй незалежиостi УкраГни. Згщ-но зi ст. 16 Конституци ФранцiГ за умов, коли нацюнальна незалежнiсть, державнi iнститути, цiлiснiсть територи держави або виконання ГГ м1жнарод-них зобов'язань перебувають у «серйознш i безпосереднiй загрозЬ>, а нор-мальне функцiоиувания органiв державно! влади не вщбуваеться пiсля офь цшних консультацiй з прем'ер-мiнiстром, головами палат парламенту i кон -ституцшною радою президент вживае заходiв, що «диктуються обставинами» [4, с. 104]. Це право було використане лише один раз Президентом Шарлем де Голем у 1961 р. тд час спроби вшськового путчу.
Зпдно зi ст. 102 Конституци УкраГни Президент у встановленому порядку вживае заходiв щодо охорони суверенитету, незалежиостi та державно! цiлiсностi УкраГни. У цьому йому допомагае Рада нащональноГ безпеки та оборони УкраГни. Ршення Ради нацiональноГ' безпеки та оборони УкраГни вводиться в дга указами Президента УкраГни (ст. 107 Конституци УкраГни). До складу Ради нащональноГ безпеки та оборони УкраГни за посадою входять Прем'ер-мшютр УкраГни, Мшютр оборони УкраГни, Голова Служби безпеки УкраГни, Мшютр внутршшх справ УкраГни, Мшютр закордонних справ УкраГни.
Висновки. 1нститут президентства е важливим та необхадним елементом сучасноГ полiтичноГ системи як у Франци, так i в УкраГнi. Головне завдання президента — уособлювати державу всерединi краГни та за ГГ межами, регу-лювати дiГ всiх гiлок влади, забезпечувати Гх рiвновагу, дiйовий, консенсуаль-ний режим функцiоиувания державноГ влади в щлому.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бисаго, Ю. Iистигут глави держави в мехаиiзмi стримувань та противаг: поршняльно-правовий аиалiз [Текст] / Ю. Бисаго // Порiвияльио-правовi дослiджеиия. — 2006. — № 1. — С. 68—72.
2. Зелшська, М. Етапи трансформацп iиституту президентства в Укра1ш [Текст] / М. Зелшська // Полиичний менеджмент. — 2010. — № 1. — С. 68—75.
3. Кармазша, М. 1нститут президентства: походження та сутшсть феномену [Текст] / М. Кармазша // Полгтичний менеджмент. — 2004. — № 3. — С. 36—50.
4. Конституции зарубежных государств [Текст]. — М. : Наука, 2004. — 516 с.
ИНСТИТУТ ПРЕЗИДЕНТСТВА ВО ФРАНЦП И УКРАИНЕ: СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ
Климова Г. П.
Рассматрены место и роль института президентства в структуре государственных органов во Франции и Украине. Дан сравнительный анализ конституционных полномочий президентов этих стран.
Ключевые слова: институт президентства, форма правления, президентская система власти, полупрезидентская система власти, парламентарная система власти, полномочия президента.
PRESIDENTSHIP INSTITUTION IN FRANCE AND UKRAINE: CORPORATIVE ANALYSIS
Klimova G. P.
In this article the place and role of presidentship institution in the structure of the state bodies in France and Ukraine are considered and corporative analysis of constitution powers of the Presidents of these countries are given.
Key words: presidentship institution, form of government, Presidential government, semi-presidential government, the authority of Parliament, the authority of çresident.
УДК 321
I. Д. Денисенко, доктор фшософських наук, професор
ПРОБЛЕМНЕ ПОЛЕ МЕТОДОЛОГИ ПОЛ1ТИЧНИХ ДОСЛЩЖЕНЬ
Статтю присвячено розгляду результатiв найбтьш вiдомих наробок у сферi методологИ полтичних до^джень у контекстi визначення и основних проблемних лШй, що вимагають першочерговоУ демаркацИ. Особлива увага придтяеться визна-ченню методологiчних засад аналiзу росту теоретичних полiтологiчних знань.
Ключовi слова: полтична наука, методологiя, теорiя, понятiйно-категорiальний апарат.
Актуальтсть проблеми. В умовах сучасних сощальних трансформацш у контекст! прискорення глобалiзацiйних процемв значно посилюються ви-моги щодо р!вня розвитку политично! науки, насамперед Г! здатносп адекватно штерпретувати полтичне життя i продукувати ефективт полггичш практики. Зрозумшо, що виршення цього питання насамперед пов'язане з процесом удо -сконалення теоретико-методолопчних засад сучасних полтичних дослщжень. 116 © Денисенко I. Д., 2010
