CC BY
33
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcька полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 4 (32), 2021
УДК 340.5 Майя Пивовар
Нацюнальний ушверситет "Львiвськa полтехшка", Навчально-науковий пiдрoздiл 1нституту права, психологи та шновацшно! oсвiти, асистентка кафедри теорп та фшософи права, кoнституцiйнoгo та мiжнaрoднoгo права, доктор фшософи в гaлузi права (PhD) law.maya233 @gmail.com ORCID: 0000-0001-5495-5361
взасмод1я державно! влади та опозиц1! в пер1од демократично! трансформац1!: теоретико-правовий аспект
http: //doi.org/10.23939/law2021.32.015 © Пивовар М., 2021
У статл дослщжено взаeмодiю державно' влади та опозицп в перiод демократично' трансформацп. Така взаeмодiя зумовлена кторичними передумовами становлення опозицп, i"i моделей, типiв, форми державного правлшня та полiтичного режиму держави. Вщ цих чинникчв залежить ц1л1сна класифжащя правових засад i форм взаемодн державно'! влади та опозицп. Сьогодш в захiдноeвропейcькiй доктринi icнуe кшька узагальнених моделей пол^ично' опозицп, серед яких: 1) вестмшстерська модель; 2) шмецька модель; 3) французька нашвпрезидентська модель; 4) скандинавська модель.
Встановлено, що опозицiя як iнcтитуцiоналiзоване представництво iнтереciв гро-мадян на рiвнi ухвалення cуcпiльних р1шень, критичного оцшювання урядово' полгти-ки, вимоги ii' корекцп, приведення ii' у вщповщшсть дicним потребам, квалiфiкованого висування альтернатив. Мюя опозицп, полягае не в тому, щоб заперечувати чинну вла-ду, а в тому, щоб генерувати альтернативну щодо здшснюваного урядом курсу пол^ики. Опозицiя - це шститут, метою якого е вираження штереыв i цiнноcтей, якi не представлен в дiяльноcтi правлячого режиму. Так, опозищя виражае й консолщуе про-тестну активнicть населення, формуе вимоги, як опонують повед1нц1 влади або корегу-ють ii'.
На думку I. А. Побочого, сьогодш кнуе три форми пол^ично' взаемодп державно' влади та опозицп а саме пол^ичну боротьбу, cпiвробiтництво та нейтралгтет. Полiтична боротьба ведеться за завоювання й розподш державно'' влади, а в ii' оcновi лежить супе-речливicть об'ективних полiтичних iнтереciв рiзних cуcпiльних груп, клаciв, нацш тощо. Спiвробiтництво базуеться на збiганнi - у межах конкретно' тотожност - полiтичних iнтереciв cуб'ектiв, як сформувалися ситуативно. Нейтралiтет передбачае утримання суб'екпв вiд обмiну дiяльнicтю в умовах суперечност або збiгання 'хшх полiтичних iнтереciв, але з мiркувань тактики вiн пiдлягае розгляду як особлива форма полгтично' взаемодп.
Важливим завданням у забезпеченнi належних форм реалiзацii правових засад взаемодп державно' влади й опозицп е вироблення ефективних правових механiзмiв тако'
взаемодп, закршлених на рiвнi норм закону УкраТни, який врегульовуе правовий статус опозици та гаранты 11 дiяльностi.
Ключовi слова: взаeмодiя державно"! влади та опозици; демократична трансформа-цiя; конструктивна опозицiя; неконструктивна опозищя; моделi опозици; оптимальна пол^ика.
Постановка проблеми. Опозицiя забезпечуе баланс у пол^ичнш системi й захищае кра!ну не лише вiд загроз авторитаризму, але й вiд впливу суб'ективних чинникiв пiд час прийняття певних рiшень урядом, парламентом чи шшими владними iнститутами. Опозицiя, як природна противага владi, може призводити до певного напруження в пол^ичному середовищь Проте загрозливих рис це напруження набувае лише в тому раз^ коли опозицiя не мае можливостей впливати на ситуащю в кра!ш, не мае формальних та iнституцiоналiзованих можливостей виражати й вщстоювати сво! думку, позицп та штереси. Характер вiдносин мiж владою й опозищею може мати конструктивний або неконструктивний характер. Наявшсть конструктивно! опозици передбачае публiчнiсть пол^и-ки та робить можливими альтернатившсть, чiткiшу аргументовашсть у прийняттi рiшень органами влади, формування оптимально! пол^ики. Класичним прикладом е Великобриташя, а також кра!ни з "вестмшстерською" моделлю парламентаризму. Своею чергою, неконструктивна схема взаемо-вщносин мiж владою й опозицiею передбачае невизнання опозицi! та використовуе тиск проти не!.
Аналiз дослiдження проблеми. Питання взаемодi! державно! влади та опозици були та про-довжують бути предметом наукових iнтересiв учених рiзних галузей знання. Серед зарубiжних та вiтчизняних вчених полiтико-правово! думки до визначених проблем зверталися Р. Даль, Дж. Ст. Мiлль, Д. Болшгброк, Дж. Сарторi, Х. Лшц, А. де Токвiль, О. В. Совгиря, I. С. Словська, Л. М. Червона, I. В. Зарицька та ш.
Метою статт е здiйснити теоретичне дослiдження класифiкацi! правових засад взаемодi! державно! влади й опозици в умовах демократично! трансформаций а також негативш наслiдки неконструктивно! схеми вщносин мiж владою та опозищею.
Виклад основного матерiалу. Питання взаемодi! державно! влади та опозици були та про-довжують бути предметом наукових iнтересiв учених рiзних галузей знання. Власне, одним iз видатних творцiв сучасного концепту опозици та опозицшно! дiяльностi вважаеться Р. Даль. У сво!й фундаментальнш працi "Полiархiя. Участь у пол^ичному життi та опозищя" вчений визна-чив класичнi лiберальнi критерi! опозици: 1) можливост опонувати уряду; 2) утворювати полiтичнi органiзацi!; 3) висловлюватися з полiтичних питань, не боячись переслщувань iз боку влади; 4) знайомитися з альтернативними точками зору в ЗМ1; 5) брати участь у таемному голосуванш на виборах, тд час яких кандидати вщ рiзних партiй змагаються за голоси виборщв i пiсля яких кандидата, що програли, мирно поступаються переможцям правом обiймати вiдповiднi посади в органах влади [1, с. 20-21].
1нший класик пол^ико-правово! думки, Алексю де Токвiль, у пращ "Про демократа в Америщ", детально описуючи конституцiйний лад у Сполучених Штатах Америки, зазначав, що "...свобода створювати пол^ичш об'еднання стала необхщною гарантiею в боротьбi з тирашею та в протистояннi бшьшосп. В Сполучених Штатах, коли якась пар^я стае правлячою, вся влада переходить до !! рук; найзапеклiшi !! прихильники посiдають ус вiдповiдальнi пости, в !хньому розпорядженш опиняються й усi адмiнiстративнi структури. Видатнi дiячi iншо! партi!, яю залиша-ються за порогом влади, повинш мати право об'еднати сво! зусилля; i ця меншiсть повинна мати змогу протиставити влад^ яка стане !! ущемлювати, силу морального впливу на маси" [2, с. 164].
Й. А. Шумпетер у сво!й працi "Елiтарна демократiя i теорiя конкурентного лiдерства" про взаемодда мiж державною владою й опозищею зазначав, що пол^ики в парламент не повиннi дiяти
так, щоб завдати урядовi поразки чи спричинити певш труднощi в його робота У такiй ситуацп не-можливо провадити успiшну полiтику. Це означае, що прихильники уряду повинш погодитися на його провiдну роль i дозволити йому розробляти й здшснювати власну програму. Опозицiя, своею чергою, мае визнати лiдерство свого "тшьового кабшету" й дати йому можливють вести полiтичну вiйну в межах певних правил [3, с. 483]. Дж. Сарторi у пращ "Вертикальна демокраия", ведучи мо-ву про тирашю бiльшостi, зазначае, що вщносини бiльшостi й меншостi набувають трьох великих зумовлених контекстом сукупностей значень: конституцшно!, виборчо! (голосування) та суспшьно!. У конституцiйному контекстi увагу зосереджено на меншостях. Проблема, яка виходить на перший план у такому раз^ полягае в тому, що меншють або меншостi повинна/4 мати право опиратися, право на опозищю. Якщо опозицiю стримують, залякують, затоптують, тодi можна говорити про "тирашю бшьшосп" в конституцiйному значенш цього виразу [4, с. 488-489].
На переконання вченого, "бiльшiсть за своею природою схильна до реалiзацil шчим не обмежено! влади, тому в демократп вагомого значення набули шституцшш гарантп, що змiнюють "принцип бшьшосп" на принцип "змшювано! бшьшосп", коли рiзноманiтнi частини полiтичного оргашзму здiйснюють змiну влади" [5, с. 51].
Погоджуемось з думкою Л. Даймонда, що взаемодiя мiж державною владою й опозицiею на-лежить до елемешпв демократично! культури. Автор зазначае, що до важливих елемешпв демократично! пол^ично! культури належать таю: толерантшсть до опозицi! й незгоди; довiра до сво!х колег пол^ичних дiячiв; бажання спiвпрацювати, iти на компромю, а отже, певна гнучюсть, помiркованiсть, увiчливiсть i стриманiсть у захист сво!х партiйних iнтересiв. Звюно ж, такi усталенi риси, як помiркованiсть i примирливiсть, дають демокрапям змогу врiвнова-жувати конфлiкт i досягати консенсусу. Формування цих рис е одним iз важливих завдань, яю постають перед молодими й нестабшьними демократiями [6, с. 101].
1нститут парламентсько! опозицi! - це важливий механiзм забезпечення альтернативностi й багатоварiантностi у прийняттi рiшень органами влади, вщкритосп й рацiональностi цього процесу. Його iснування е оргашчним явищем, питомою характеристикою демократичного суспшьства, ефективним засобом цивiлiзованого розв'язання суперечностей мiж iнтересами рiзних соцiальних груп i невiд'емною складовою механiзму стримувань i противаг у структурi владних вiдносин [7, с. 1].
Сьогодш пiд опозицiею розумiють сукупнiсть суб'екпв полiтичного життя, якi виступають проти змiсту полiтики, реалiзовано! чинною владою, або методiв реалiзацi! цiе! пол^ики, й ведуть активну дiяльнiсть, спрямовану на те, щоб зайняти центральне мiсце у владнiй системi [8, с. 172-173].
Для точшшого й повшшого аналiзу правових засад i форм взаемодi! державно! влади й опозицп необхвдно дослiдити основш моделi та типи опозицi!. Сьогодш в захщноевропейськш доктринi iснуе кшька узагальнених моделей полiтично! опозицi!, серед них: 1) вестмшстерська модель; 2) шмецька модель; 3) французька нашвпрезидентська модель; 4) скандинавська модель. Вони розрiзняються за двома основними критерiями - це рiвень формально! iнституцiоналiзацi! (описуе ступiнь включення опозицшних партiй у формальнi структури парламенту) i рiвень законодавчого впливу (описуе роль меншост в законодавчому процеш). Аналiзуючи критерi!, за якими ддать цi моделi, варто пам'ятати, що ними е 1) рiвень формально! iнституцiоналiзацi!, який визначае ступiнь включення опозицшних партш у формальнi структури парламенту, i 2) рiвень законодавчого впливу, що описуе роль меншост в законодавчому процесс встановлену за формальними й неформаль-ними правилами та звичаями
Що стосуеться типiв опозицi!, то загалом можна знайти безлiч класифiкацiй тих чи шших авторiв. Розпочати потрiбно з типологi! видатного вченого Р. Даля. Структурною, за Далем, е така опозищя, яка прагне змшити головш сфери функцiювання держави (пол^ичний курс уряду, тип пол^ично! системи, тип полiтичного режиму, соцiально-економiчна структура) або за-побiгти змшам у них, тому що не подшяе погляди уряду щодо !х розвитку. Неструктурною опо-зицiею е така, що прагне здшснити деяю змiни в полiтичному курсi чи складi уряду або запобiгти !м. Вона може пiдтримувати конструктивнi вщносини з владою, залишатись лояльною до чин-
ного пол^ичного режиму, типу пол^ично! системи, обраного полггичного курсу та сощально-економiчно! структури держави [10, с. 167].
Р. Даль визначае також чинники й передумови, необхвдш для функщювання пол^ично! опозицп в демократичному суспiльствi: 1) свобода думки й висловлювань, можливють довести вщмшш позицi! меншостi до вщома iнших громадян i керiвних шститупв держави; 2) можливiсть брати участь у пол^ичному життi всiх без винятку громадян; 3) у разi полiтичного конфлiкту -контроль громадян над ршеннями уряду; 4) згода тд час прийняття полiтичних ршень про необхiднiсть мiнiмалiзацi! примусу стосовно переможено! меншостi та збiльшення кшькост громадян, якi вважають, що прийнятi рiшення вiдповiдають !х штересам; 5) мирний спосiб розв'язання конфлштв i мiнiмалiзацiя полiтичного насильства; 6) термшове вирiшення урядом полiтичних пи-тань, розцiнених значною частиною громадян або лiдерiв як важливi й невщкладш; 7) довiра в суспiльствi до Конституцi! й демократичних процедур.
А. Й. Француз вважае, що необхщно ч^ко видiлити два основш типи полiтично! опозицi!. По-перше, це парламентська опозицiя. До не! належать т депутатськi фракцi!, групи та !х об'еднання в парламент^ позафракцiйнi народнi депутати, полiтична позищя яких протисто!ть офiцiйному полiтичному курсу. Фактично, до парламентсько! опозицi! належать уш, хто не входить до парламентсько! бiльшостi або не висловив свое! солщарносп iз запроваджуваним нею курсом. Ця полiтична опозицiя повинна мати ч^ю гарантi! свое! дiяльностi, а також перелiк прав i повнова-жень, що закрiплюються за нею в парламент як вищому представницькому органi. Важливо, що навт попри те, що парламентська опозищя е за визначенням "меншiстю", парламентська бшьшють не мае права змшювати !! статус, вiдстороняти !! вщ правомiрно! участi в державному управлшш, накладати обмеження на висловлення i пропагування опозицiйних поглядiв чи поширення опозицiйно! iнформацi! [11, с. 10].
Пщсумовуючи рiзновиди типологi! опозицi!, варто зазначити, що будь-яка з них може юнувати, якщо в державi визнаватиметься принцип верховенства права, забезпечуватимуться основоположш права i свободи людини й громадянина та на практищ реалiзовуватиметься iдея розподiлу влади.
Разом iз тим, потрiбно звернути увагу, що, ^м розподiлу опозицi! на вщповщш моделi й типи, у наущ також дослiджуеться проблематика класифшацп моделей взаемодi! державно! влади й опозицп. Проблема взаемодi! влади й опозици входить до поняття процедурно! демократ!. Процедурна демократя в такому разi розкриваеться через положення про те, що державна влада змшюеться за правовими процедурами, заснованими на чесних i вшьних виборах.
Проблеми взаемодi! влади та опозицп розглядае у сво!й фундаментальнш працi Р. Даль "Полiархiя". Видшяючи три типи полiтичних режимiв (гегемошю, полiархiю та змiшанi полiтичнi режими), Даль зазначае, що гегемонп вирiзняються вкрай низьким рiвнем залученостi громадян до пол^ичного процесу, оскiльки не забезпечують шституцшних можливостей для цього. Натомють полiархi! представляють режими, яю забезпечують громадян усiею повнотою участ в полiтичнiй дiяльностi.
Своею чергою, в умовах полiархi! встановлюеться "гнучка" модель взаемодi! влади й опозицп. Коли характерш для полiархi! проблеми досягнення сощально! рiвностi й подолання конфлiктних тенденцiй розв'язуються вiдносно благополучно, опозицшш партi! й рухи виступають переважно як лояльш режимовi. Але полiархi! е системами гнучкими, рухливими, сприйнятливими до змiн, тому критична маса лояльно! до режиму опозицп не завжди залишаеться сталою. Кшькють !! пред-ставникiв може змшюватися залежно вiд успiху в розв'язанш проблем, якi постають перед суспшьством. В умовах змiшаних режимiв формуеться "напiвжорстка" модель взаемодi! влади й опозицп. У таких ситуащях нерщко вiдбуваеться звуження соцiально! опори урядово! полiтики й опозицiя, представляючи певш соцiальнi iнтереси, змiнюе свое ставлення до режиму вщ лояльностi до нашвлояльность Ще складнiше зберегти сощальну iнтегрованiсть у суспiльствi, якщо режим узагалi не бере до уваги штереси значних соцiальних груп та опозицшних партiй, якi представля-
ють !хш штереси. Погоджуемося з позищею В. В. Бусленка, який зазначае, що "в европейськш конституцiйнiй традицп сформувалися двi основнi моделi взаемин мiж опозицiею та урядом: конфронтацшна та консенсусна. Перша з них будуеться на засадах, що уряд та опозищя становлять двi стат конфлiктнi полiтичнi сили. Iхнi стосунки побудоваш на трьох таких шдходах: конкуренцi! з метою здобуття влади; толерантносп в часi !! реатзаци; змiни представникiв влади в перюд за-гальних виборiв" [12, с. 74]. Конфронтащя мiж сторонами можлива, коли ршення та дi! державних шститупв спрямованi на згортання демократа, бажанi для одних учасникiв i небажанi для iнших та суперечать загальним штересам. Вона супроводжуеться, як правило, взаемними звинуваченнями, погрозами, ультиматумами. Для цього виду взаемовщносин характерним е протистояння, викорис-тання опозищею неконвенцiйних форм полiтично! участi. Цшавою, на противагу конфронтацiйнiй теорi!, е консенсусна модель, яка передбачае, що мiж владою та опозищею може виникати усвщом-лення спшьносп штерешв в окремому питаннi та узгодження в шдходах щодо головних цшей роз-витку держави. Така модель характеризуеться утворенням рiзних союзiв i порозумiнням в окресле-них полгтичних питаннях та заснована на сшвроб^нищга, урахуваннi спiльних iнтересiв, орiентацiею на розв'язання конфлiкту.
В умовах сучасно! демократi! необхвдно уникати неконструктивно! схеми взаемовщносин мiж владою й опозищею. За тако! конструкцi! влада та опозищя використовують сво! "правила гри", якi виходять за межi закону для збереження свое! влади та впливу на суспшьство. Такий характер при-таманний суспiльствам iз нерозвиненими формами демократа та суспiльствам перехщного типу, у яких вiдбуваеться становлення демократi!. На думку Л. М. Червоно!, неконструктивна схема вщно-син у результат несе негативнi наслщки самiй владi: 1) зростае рiвень громадсько! пiдтримки i по-силюеться легiтимнiсть опозицi!; 2) вiдбуваеться консолщащя опозицi! (утворюються новi опози-цшш групи, що об'еднуються з !! ядром); 3) зростае вплив опозицп на пол^ичний процес, зокрема, через поширення опозицiйних настро!в у суспшьство
Висновки. Оскшьки взаемодiя - це той елемент комушкацп, який фшсуе й обмiн iнформацiею, i оргашзащю спiльних дiй, полiтична взаемодiя е взаемозумовленим впливом одних суб'екпв на шш^ а також керованим процесом реалiзацi! зв'язкiв. Взаемодiя з опозищею потребуе вщ влади лояльностi й готовносп до дiалогу з проблем корегування курсу реформ i реалiзацi! конструктив-них йому альтернатив. Для обрання щеально! моделi опозицi! в Укра!ш, вважаемо, що найопти-мальшшим варiантом е поеднання характеристик рiзних моделей опозицiйно! дiяльностi, зважаючи на нащональш, полiтичнi, iсторичнi, економiчнi, геопол^ичш, культурнi та соцiальнi чинники роз-витку для народу Укра!ни.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Даль Р. А. (2002) Пол1арх1я. Участь у полгтичному житт1 та опозищя / пер. з англ. О. Д. Бшо-горського. Х. : Каравела, 216 с.
2. Токшль А. (1999) Про демократiю в Америщ : у 2-ох т. / пер. з фр. Г. Фшпчука, М. Москаленка ; передм. А. Жардена. К. : Видавничий д1м "Всесв1т". 590 с.
3. Шумпетер Й. А. (2005). Елгтарна демократ1я 1 теор1я конкурентного лщерства. Демократгя : антол. / упор. О. Проценко. Ки!в : Смолоскип. С. 467-485.
4. Сартор1 Дж. (2005)Вертикальна демократ1я. Демократгя: антолопя / упор. О. Проценко. К. : Смолоскип. С. 486-532.
5. 8айог1 в. (1994) Теог1а demokracji / рг7е1. Р. Amsterdamski, Б. випЬе^. Warszawa : Wydaw. Naukowe PWN. 641 s.
6. Даймонд Л. (2005). Три парадокси демократа. Демократгя : антол. / упор. О. Проценко. К. : Смолоскип. С. 92-104.
7. Зарицька I. В. (2009) Парламентська опозищя як чинник функцюнування сучасно!' демократа : автореф. дис. ... канд. полт наук : 23.00.02 / Ки!вський нащональний ушверситет 1м. Т. Шевченка. К. 16 с.
8. Тарасенко К. В. (2013) Моделi конституцшно-правового регулювання опозицшно! дiяльностi в заруб1жних крашах. Пор1вняльно-аналтичне право. № 2. С. 113-118.
9. Dahl R. (1968) Political Opposition in Western Democracies. Front Cover. Yale University Press, 1968. Political parties. 458 p.
10. Француз А. Й. (2014) Правовий статус политично! опозицп в демократичнш державг Правничий вгсник Утверситету "КРОК". Вип. 19. С. 5-13.
REFERENCES
1. Dal R. A. (2002) Poliarkhiia. Uchast u politychnomu zhytti ta opozytsiia [Polyarchy. Participation in political life and opposition] / per. z anhl. O. D. Bilohorskoho. Kh. : Karavela. 216 p. [in Ukrainian].
2. Tokvil A. (1999) Pro demokratiiu v Amerytsi [On democracy in USA] / per. z fr. H. Filipchuka, M. Moskalenka; peredm. A. Zhardena. K. : Vydavnychyi dim "Vsesvit". - 590 p. [in Ukrainian].
3. Shumpeter Y. A. (2005) Elitarna demokratiia i teoriia konkurentnoho liderstva. Demokratiia : antol. [Elite democracy and the theory of competitive leadership. Democracy: an anthology] / upor. O. Protsenko. Kyiv : Smoloskyp. P. 467-485 [in Ukrainian].
4. Sartori Dzh. (2005)Vertykalna demokratiia. Demokratiia : antolohiia [Vertical Democracy. Democracy: an anthology] / upor. O. Protsenko. K. : Smoloskyp. P. 486-532 [in Ukrainian].
5. Sartori G. (1994) Teoria demokracji [Theory of democracy] / przel. P. Amsterdamski, D. Grinberg. Warszawa : Wydaw. Naukowe PWN. 641 p. [in Polish].
6. Daimond L. (2005)Try paradoksy demokratii. Demokratiia : antolohiia [Three paradoxes of democracy] / upor. O. Protsenko. K. : Smoloskyp. P. 92-104 [in Ukrainian].
7. Zarytska I. V. (2009) Parlamentska opozytsiia yak chynnyk funktsionuvannia suchasnoi demokratii [Parliamentary opposition as a factor in the functioning of modern democracy]. Doctor's thesis. K. : Kyiv T. Sh. U. [in Ukrainian].
8. Tarasenko K. V. (2013) Modeli konstytutsiino-pravovoho rehuliuvannia opozytsiinoi diialnosti v zarubizhnykh krainakh [Models of constitutional and legal regulation of opposition activities in foreign countries] Porivnialno-analitychne pravo. Kyiv: No. 2. P. 113-118 [in Ukrainian].
9. Dahl R. (1968) Politychna opozytsiia v zakhidnykh demokratiiakh [Political Opposition in Western Democracies]. Front Cover. Yale University Press, 1968. Political parties. 458 p. [in English].
10. Frantsuz A. Y. (2014) Pravovyi status politychnoi opozytsii v demokratychnii derzhavi. [Legal status of the political opposition in a democratic state] Pravnychyi visnyk Universytetu "KROK". Vyp. 1. P. 5-13 [in Ukrainian].
Дата надходження: 25.10.2021 р.
Maya Pyvovar
Lviv Polytechnic National University, Educational and Scientific Institute of Law, Psychology and Innovative Education,
assistant lecturer of the Department of theory and philosophy law, constitutional and international law,
Ph. D.
law.maya233@gmail.com ORCID: 0000-0001-5495-5361
LEGAL BASES OF INTERACTION OF THE STATE POWER AND OPPOSITION IN THE PERIOD OF DEMOCRATIC TRANSFORMATION: THEORETICAL AND LEGAL ASPECT
The article examines the interaction of state power and opposition in the period of democratic transformation. This kind of interaction is due to the historical preconditions for the formation of the opposition, its models, types, forms of government and political regime of the state. The integral
B3aeModin depwaenoi emdu ma ono3^ii e nepiod deMOKpammnoi mpanc^opMa^i:...
classification of legal bases and forms of interaction of the state power and opposition depends on these factors. Today, there are several generalized models of political opposition in Western European doctrine, including: 1) the Westminster model; 2) the German model; 3) the French semi-presidential model; 4) the Scandinavian model.
It is established that the opposition as an institutionalized representation of the interests of citizens at the level of public decision-making, critical evaluation of government policy, requirements for its correction, bringing it into line with the right needs, qualified alternatives. The mission of the opposition is not to deny the current government, but to generate an alternative policy to the government's course. The opposition is an institution whose purpose is to express interests and values that are not represented in the activities of the ruling regime. Thus, the opposition expresses and consolidates the protest activity of the population, forms demands that oppose the behavior of the government or correct it.
I. Pobochiy divides there are three forms of political interaction between the government and the opposition, namely political struggle, cooperation and neutrality. The political struggle is for the conquest and division of state power, and it is based on the contradiction of the objective political interests of different social groups, classes, nations, and so on. Cooperation is based on the coincidence -within a specific identity - of the political interests of the subjects that have formed situational. Neutrality implies keeping actors from exchanging activities in conditions of conflict or coincidence of their political interests, but, for tactical reasons, it should be considered as a special form of political interaction.
An important task in ensuring proper forms of realization of the legal basis of interaction between the government and the opposition is to develop effective legal mechanisms for such interaction, enshrined in the law of Ukraine, which regulates the legal status of the opposition and guarantees its activities.
Key words: interaction of state power and opposition, democratic transformation, constructive opposition, non-constructive opposition, opposition models, optimal policy.
