CC BY
52
ПОЛ1ТОЛОГ1Я
УДК 328.123 (477)
I. О. Полщук, доктор полггичних наук, доцент
ПОЛ1ТИЧНА ОПОЗИЦ1Я ЯК 1НСТИТУТ КОНТРОЛЮ ЗА ДЕРЖАВНОЮ ВЛАДОЮ
Проанал1зовано Iсторичну еволющю уявлень про суттсний зм1ст феномену по-лтичног опозицп. Розкрито сучаст тренди розвитку тституту полтичног опозицп. Зроблено висновок про те, що полтична опозищя е одним з детерм1нуючих громад-ських мехатзмгв боротьби з корупщею. Наведено рекомендацп щодо тдвищення ефективностЬ в д1яльност1 полтичног опозицп в УкраИт.
Ключовi слова: полтична опозищя, державна влада, полШичний режим, коруп-щя, контрольна функщя.
Актуальтсть проблеми. Модерна полггична наука та практичний досввд розвинених демократичних кра!н засвщчують, що публiчнiсть та конкурент-шсть политичного середовища, транспарентшсть политичних процемв е одними з найважливших чинниюв формування ефективно! полiтики. Важливим мехашзмом забезпечення альтернативностi, багатоварiантностi у прийнятп рiшень органами державно! влади, вщкритосп, рацiональностi цього про-цесу е шститут политично! опозицп. У ХХ ст. його юнування визнаеться абсолютною бiльшiстю дослiдникiв органiчним явищем та необхщною характеристикою демократично! политично! системи. Проте виникнення та ефек-тивне функцiонування цього шституту потребуе особливих умов i можливе лише в рамках тих режимiв, де гарантуються i забезпечуються права громадян на вираження i вщстоювання сво!х iнтересiв, на протест у разi !х порушення з боку оргашв державно! влади. Конституцiя Укра!ни гарантуе громадянам право на свободу думки та слова, на вшьне вираження сво!х поглядiв i пере-конань, а також на свободу политично! дiяльностi, не заборонено! Конститу-цiею та законами Укра!ни. Крiм того, Конституцiя встановила, що громадське 116 © Полщук I. О., 2010
життя в У^аж Гpyнтyeться на пpинципаx пoлiтичнoгo, екoнoмiчнoгo та ще-oлoгiчнoгo плюpалiзмy [1, с. 3]. Cyчасне пoлiтичне життя в ^шт e досить piзнoманiтним, однак кшьюсна стopoна не завжди e показником того, що piзнi пoлiтичнi сили мають мoжливiсть впливати на громадське життя. Опо-зицiя y цьому аспектi e одним з найб!льш ефективниx iнститyтiв, як! спpияють виявленню та заxистy iндивiдyальниx i гpyпoвиx iнтеpесiв гpoмадян в yсix сфеpаx житгeдiяльнoстi сyспiльства. Пiдвищення уваги до пoлiтичнoï опо-зицií та ïï poлi в Укpаíнi на сучасному етапi зумовлено тим, що зазвичай ïï пpезентyють впливов! полгтичш сили, якю пiдтpимye значна частина елек-тopатy. Кожен наступний електopальний цикл демoнстpye мiнiмальний в!д-сотковий poзpив голомв, наданиx опозицшним та ^авлячим силам. Вщсут-шсть чiткoï pегламентацiï д!яльносп oпoзицiï e значною пеpепoнoю на шляxy демoкpатизацiï пoлiтичнoï системи сyчаснoï Укpаïни, бiльше того, знижус ефективнiсть poбoти Веpxoвнoï Ради У^аши i як наслiдoк знецiнюe пoпеpед-ш демoкpатичнi здобутки. Cyчаснi ^оцеси, як! зм!нюють yкpаïнське сус-шльство та його пoлiтичне життя, e пiдтвеpдженням актyальнoстi та важли-вост звеpнення до аналiзy пол!тично1 опозицп як сyб'eкта полгтичного npo-цесу та шституту демoкpатiï. Кpiм того, не тшьки бшьшють пеpесiчниx громадин, а i пoлiтичниx дшч!в не мають чгткого poзyмiння даного политичного шституту, вщповщно не мають змоги будувати адекватнi вщносини з опози-цieю, як! б дшсно спpияли демoкpатизацiï сyспiльства. Тобто, як сучасна пoлiтична пpактика, так i недостатшсть теopетичниx poзpoбoк вимагають та актуал!зують poзгляд пpoблем, пoв'язаниx з фopмyванням пoлiтичнoï опозицп в У^аж та легiтимiзацieю ïï д!яльност!
Анал1з останн1х джерел i публтацш. Пpoблеми д!яльност! та шститу-щонал!зацп пoлiтичнoï oпoзицiï стали пpедметoм дослщжень заpyбiжниx i вiтчизняниx автopiв. Класифжащю oпoзицiï, вивчення ïï загальнoï ^обле-матики здшснювали як заpyбiжнi, так i вгтчизняш вчеш. Основними ^аця-ми в цш цаpинi вважаються дослщження Р. Даля, О. Кipкxаймеpа, Х. Лшца та Дж. Cаpтopi. Значну увагу цьому питанню пpидiляли також А. Ал!бамк, Д. Eлеpз, G. Колшськ!, Р. Mакpiдiс, К. Палеск!, Р. Паннет, Е. Шилз та ш. На пoстpадянськoмy ^oCTopi типи i модел! пoлiтичнoï опозицп дослщжують С. Пopшакoв, Ф. Рудич, С. Телешун, О. Циганков та ш. Iз сеpедини 1990-x poкiв вгтчизняш дослщники пpидiлили увагу анал!зу д!яльшсть yкpаïнськoï пoлiтичнoï oпoзицiï (Ю. Бадзьо, В. Литвин); пеpедyмoвам та дичинам ïï виникнення (I. Ваpзаp, Г. Демиденко, А. Колодш, I. Кypас, К. Савицький, В. Якушик); пpинципам, xаpактеpy, моделям та пеpспективам ïï взаeмoдiï з владою в У^аж (Р. Балабан, В. Беx, С. Бoндаp, Ю. Дpеваль, В. Жypавський, М. Mиxальченкo, О. Новакова, I. Шдлуська, С. Рябов); законодавчому pегy-люванню ïï пpавoвoгo статусу (I. Павленко, О. Совг^я); ïï poлi в политичному пpoцесi (Н. Вшничук, Н. Пiскаpьoва, Г. Щедpoва). Росшськ! дослщники в
контекст вивчення политично! системи укра!нського сустльства (В. Гельман, С. Кара-Мурза, О. Соловйов) також дослщжують проблеми розвитку укра-!нсько! полiтично! опозицп.
Метою статп е визначення специфжи становления та функцiй iнституту поттично! опозицi! в сучаснiй Укра!нi. Реатзащя поставлено! мети зумовила необхiднiсть розв'язання таких завдань: проанатзувати iсторичну еволюцго уявлень про полiтичну опозицiю та !! роль в суспiльствi; розкрити сучасш тренди та функцiональну складову розвитку iнституту полiтично! опозицi!; проаналiзувати мiсце опозицi! у процесi контролю за державною владою в контексп боротьби з корупщею; розробити рекомендацп щодо шдвищення ефективносп в дiяльностi полiтично! опозицi! в Укра!ш.
Виклад основного матер1алу. Проблема опозицп завжди посщала вагоме мiсце в працях полiтичних мислителiв. Уже Арiстотель у працях «Полгтика» та «Афшська полтя» зазначав, що опозицiйним можна вважати i протисто-яння мiж «парпею знатi» i «парпею народу». Крiм того, давньогрецький фь лософ аналiзував причини конфлiктiв у державi, провщною з яких визначае наявнiсть опозицп усередиш правлячого класу. Також одшею з причин е де-магооя, за допомогою яко! одна особа може зосередити всю владу в сво!х руках i стати тираном. А вже тиранiя виключае функцюнування вiдкритих форм опозицi!. Арiстотель, який у розвитку державотворення вбачав пере-важання еволюцiйного шляху, а не революцшного, вiдкидав можливiсть змiни влади внаслщок полiтично! боротьби опонентiв. По суп, вш описував процес шдвищення значущост людини у суспiльствi, що призводить до змь ни статусу: вщ архонта до басилевса [2, с. 460, 462].
Значний внесок у розвиток теори политично! опозицп зробив видатний представник французького лiбералiзму першо! половини XIX ст., юторик i державний дiяч Ф. Пзо. Його основною iдеею е обгрунтування необхiдностi участi опозицi! в процем здiйснення державно! влади. На думку Ф. Пзо, в умовах малопродуктивно! дiяльностi традицiйного державного апарату зро-бити управлiння суспiльством ефективним, збер^ши при цьому свободу та основш правовi гарантi! громадян, можливо лише за учасп полiтично! опо-зицп [3, с. 311—312].
Представник полiтично! науки XX ст. Й. Шумпетер у працi «Капiталiзм, соцiалiзм та демокрапя» зазначав, що iнiцiатива у висуванш питань на пар-ламентське обговорення, як правило, належить урядовi або ж «тiньовому кабiнету» опозицп, а не окремим депутатам. Ця думка свщчить про надання опозицп шституцюнально! форми «тiньового уряду» та !! неминучу участь у прийнятп державних рiшень. У той же час, учений вважав, що iнодi «поль тична машина не може сприйняти певних проблем, оск^льки вище керiвництво уряду та опозицiйних сил не вбачае в них поттично! щнносп або ж ця цшшсть насправдi сумнiвна. Такi питання беруть собi аутсайдери, як1 вiддають пере-118
вагу шдивщуальнш 6opo^6í за владу замють служшня в лаваx oднieí' з ю-нyючиx rapn®» [4, с. 238—239].
Шмецький полгтолог Р. Mixельс y ^ащ «Соцюлопя пoлiтичнoï паpтiï в yмoваx демoкpатп» poзгJIянyв феномен oпoзицiйнoï mpm i дшшов висновку пpo те, що «вс сили oпoзицiйнoí' mpm спpямoванi на випснення пpавлячoí паpтiï, аби помсти ïï мюце, шшими словами, замшити одне yгpyпoвання пpавлячoгo класу шшим. Та pанo чи тзно кoнкypентна бopoтьба м!ж о^еми-ми yгpyпoваннями пpавлячиx кламв закiнчyeться пеpемиp'ям, несвщомий мотив якого — збеpеження таким чином панування над масами або ж його poздiлення...» [5, с. 549—551]. У poздyмаx Р. Mixельса пpoстежyeться натяк на неoбxiднiсть кoнстpyктивнoстi пoлiтичнoï oпoзицiï. Очевидно, що для нього опозищя e не нoсieм альтеpнативниx шляxiв poзвиткy деpжави, а лише викoнye функщю замщення кланoвoí' влади.
Звеpнення до iстopичнoгo досвщу змyшye констатувати, що пpoтягoм тpивалoгo часу юнування сустльства опозищя вважалася явищем шквдливим, яке pyйнye пopядoк в ^аш i e джеpелoм yсiлякиx негаpаздiв [5, с. 197]. ^о-те сьогодш пpактичнo умм зpoзyмiлo, що сильна опозищя — запopyка ста-бшьносп деpжави. Iснyвання опозицп ствopюe баланс y полгтичнш систем! i заxищаe ^ашу не пльки вщ автopитаpниx кpайнoщiв, а й ^осто вщ впливу сyб'eктивниx чинниюв пpи пpийнятгi важливиx piшень ypядoм, паpламентoм та шшими владними шститутами. Зpoзyмiлo, що опозищя як пpиpoдна ^оти-вага влад!, як ïï постшний сyпеpник може пpизвoдити до певного на^уженяя в политичному сеpедoвищi. Однак загpoзливиx pис це на^ужен^ набувас лише в тому pазi, коли опозиц!я не маe можливостей впливати на ситуащю в ^ат, не маe фopмальниx та iнститyцiалiзoваниx можливостей виpажати та вщстоювати свою думку, свoí' пoзицií' та т^еси. Пpo таку опозищю можна сказати, що вона повшстю пеpебyваe поза межами владню взаeмoдiй в кpаï-т, поза межами системи владию вщносин. Отже, сдиною можливою, сдиною ефективною фopмoю д!яльност! для raï залишаються позасистемш акци, спpямoванi на дестабМзащю, дискpедитацiю та повалення юнуючого pежи-му. Тому питання шюдливосп чи кopиснoстi oпoзицií' часто-густо залежить не так вщ неï, як в!д умов ïï д!яльност!, що ствopенi владою. Вщ циx умов залежить залучешсть чи незалучешсть опозицп до системи владню вщносин y ^ат. Важлив!сть питання пpo опозищю зумовлена ще й тим, що опозиц!я (гoвopимo ж не ^о кoнкpетне сьогодення, а пpo ieropHH^ пеpспективy) — це потенцшна завтpашня влада. I дуже важливо, яке мюце вона помдала в систем! владниx в!дносин кpаïни, яким шляxoм пpийшла до влади, оскшьки згодом це пoзначаeться i на самому xаpактеpi влади, i на тому, наскшьки легко i безболюно вiдбyваeться зм!на влади. ^облема фopмyвання пoлiтичнoí oпoзицiï xoч i e одшсш з базoвиx y ^оцем демoкpатизацiï пoлiтичнoí' системи У^аши, пpoте в пол!тичн!й пpактицi та сусшльнш свщомосп гpoмадян ще
не юнуе 4iTKoro розумшня сусшльно-полиичних функцш, соцiальноï сутнос-ri, призначення опозицiï, ïï ролi у формуванш ладу, побудованого на засадах подiлу та збалансованостi влади. Це вимагае звернення до цiеï проблематики та Грунтовного ïï розроблення.
Полiтична опозицш мае мiсце у системi владних вщносин тодi , коли для ïï позицш характерним е те, що вона може мати владу без ïï акгуалiзацiï, без наявност ïï манiфестованих виявiв. Натомiсть опозицшш групи, як потребу -ють штенсивних екстремальних форм дiяльностi, визначаються як таю, що не мають мюця у системi владних вщносин або ж займають слабк позицп, а ресурси влади з'являються в ix розпорядженнi лише в процесi дiяльностi, тобто "х влада нерозривно пов'язана з ïï актуалiзацiею.
Можливостi полiтичноï опозицп в системi владних вщносин визначаються та розрiзняються у вщповщносп вщ наявностi в ïï розпорядженш чотирьох основних типiв владних ресурмв: 1) потенцiалу до влади; 2) влади як потен-щалу, або потенцiальноï влади; 3) латентноï влади; 4) безпосередньоï актуа-лiзацiï влади. Слщ розрiзняти належнi опозицп «владш ресурси» та «можли-востЬ» Якщо владнi ресурси е об'ективними та структурними передумовами розвитку опозицп i формуються пiд впливом системних, шституцшних та нормативних чинниюв, то можливосп е суб'ективними, формуються вщпо-вщно до «внутрiшнix якостей» опозицп [6, с. 201]. Попереднш розвиток по-лiтичноï опозицп в Украж вщбувався завдяки зростанню ïï можливостей на тлi практично говно]! вщсутност динамiки ïï владних ресурсiв, за винятком появи «потенцiалу до влади». Тому головним напрямом розвитку политичное опозицп в Украж слщ вважати збшьшення ïï владних ресурсiв.
Основними проблемами дiяльностi полiтичноï опозицп в Украт е невщ-повiднiсть ïï владноï позици та бази влади, а також поширешсть <алюзп» присутност опозицп в системi владних вщносин Украши, яка формуеться через нерегламентоване i дов^не надання окремим ïï представникам посад зi значними владними повноваженнями за одночасноï вiдсутностi вщповщних владних ресурсiв у опозицп як шституту. Невiдповiднiстю владноï позицп та бази влади, де позищя — це становище в системi владних вщносин, а база влади — сукупшсть ресурмв та можливостей, що можуть бути використанi в рамках даноï позицп, можна пояснити тривалий перiод iнертностi та невдач полiтичноï опозицп в Украïнi в боротьбi за розширення своïx повноважень. Специфжащя результатiв влади опозицп та перспектив ïï розвитку мае вщ-буватися за двома критерiями: об'ект та сфера, де об'ект — це певний шсти-тут, структура, державна агенщя, а сфера — галузь ïï впливу. Перспективи розвитку полiтичноï опозицп в Украш зосередженi головним чином у рамках розширення сфери застосування ïï влади.
Опозицшна политична дiяльнiсть — це окрема форма реалiзацiï полтики. Ця форма характеризуемся наявнiстю технологи опозицiонарноï активностi, 120
яка виражаеться в системних виявах опозицп. Тобто, опозицшна дiяльнiсть — це своерщний технологiчний полiтичний процес, який слщ розглядати поза виявами суб'ективних чинниюв реал1зацп полiтики.
Для розвиненого громадянського суспiльства з певним полгтичним по-тенцiалом населення пол^ично доцiльною моделлю е скандинавська, яка базуеться на спiвпрацi та взаемозв'язку мiж суб'ектами полгтчного процесу. Це пояснюеться тим, що функцюнування полггично1 опозицп в рамках дано1 моделi забезпечуе так! головнi критери громадянського сустльства, як само-регулювання та самосвiдомiсть.
Участь громадянського суспiльства на чолi з опозицiйними силами у <^куванш вщ корупцшно1 хвороби» е прюритетним напрямом його дiяль-ност у перехщних суспiльствах з нестшкою системою влади. Лiки вiд коруп -цп потрiбнi не плъки владi, а й самому сустлъству. Однак, «лгкарем» за таких умов не може бути головним чином сама влада ( це може бути лише найбшьш здорова И частина). Лжувати сощум вщ корупци може дiева опозищя, i процес л^вання вона мае почати iз себе. Боротися необхiдно не тшьки з виявами корупци, а в першу чергу з 11 причинами шляхом виявлення та нейтрал1зацп корупцшних ризикiв у дiялъностi органiв влади.
Зазначимо, що подолання корупци перетворюеться на надзвичайно склад-ну проблему, але водночас i реальну (щодо можливостi розв'язання), якщо ми вщмовляемося вщ И спрощених тлумачень як вияву «поганого» управлiння чи < неналежного виконання недосконалими людьми досконалих правил». Таке спрощення вводить в оману можливостi простих ршень — «достатньо покарати винних та замшити 1'х бiльш одними людьми i проблема буде розв'язана». Виникае прагнення робити ставку на методи репресш, а основним агентом протидп вважати правоохороннi органи. Усвщомленням хибност такого шляху стало прийняття Концепци боротьби з корупцiею, в якш уперше було чiтко визнано прюритетшсть не «боротьби», а попередження цього со-цiального явища. Поява Концепци породила надiю на змши, оскiльки вона давала досить реалютичне бачення ситуацп в Укршт, враховувала мiжнарод-ний досвiд та вщповщш стандарти, визначаючи всi найбiльш суттевi заходи, що могли бути здшснеш у сферi усунення передумов корупци. Але реальних змiн не вщбулося. Концепцiя залишилась лише полiтичним документом, а сама ситуащя погiршилась [7, с. 145]. Таким чином, ефективна боротьба з корупщею можлива лише за умов створення i реалiзацil належно! системи законодавчого та оргашзацшно-управлшського забезпечення здiйснення реформ, спрямованих на попередження корупци та активну участь у них гро-мадськосп.
М1желекторальний перiод для пол1тично1 опозицп в Укра1т — це час латентное' боротьби, пошуюв нових партнерiв, структурних змiн, критики уряду, подготовки кадрiв для можливого наступництва влади. Електоральний цикл, що
завершився у 2005 р. поразкою кандидата в Президента Украши В. Януковича, ознаменував собою появу новоï для Украïни iнституцiоналiзованоï форми по-лiтичноï опозицп — опозицiйного уряду. Його дояльшсть була спрямована не тшьки на традицiйну критику влади, а й на розроблення альтернативноï про-грами подолання полiтичноï та економiчноï кризи в державi. Та вщсутшсть легальних меxанiзмiв i усталених традицiй спiвпрацi влади та опозицп не дала змоги втшитися опозицшнш програмi в життя. Недолiком функцюнувания опозицiйного уряду можна також назвати ^норування функцп наступництва влади: склад колишнього «тiньового кабiнету» В. Януковича зазнав сьогодш значних змiн у втшенш Кабiнету Мiнiстрiв Украши М. Азарова, а саме на ана-лопчних «тiньовим» посадам iз 19 залишилися лише сiм мiнiстрiв.
Традищя формування тiньовиx кабiнетiв у мгжелекторальш перiоди зазнала нового витку розвитку тсля президентських виборiв 2010 р., новий опози-цiйний уряд очолив С. Соболев (фактично Ю.Тимошенко). Вектор його опо-зицiйноï д1ялъносп спрямовано на зовнiшню политику, показовють та вщкри-тiсть полiтичниx цшей. Наприклад, у сiчнi 2010 р. голова «тшьового кабшету» Украши вщвщала Брюссель, де зустрiлася iз президентом Gвропейськоï Комiсiï Жузе-Мануелем Баррозу, комюарами Бенiтою Ферреро-Вальднер, Пiтером Мендельсоном, Андрюом ПйбалГсом та Франко Фраттiнi, Високим представни-ком GC у справах спiлъноï зовнiшньоï та безпековоï политики Хав'ером Соланою та виступила перед членами Комитету у справах зовншшх вщносин Свропей-ського парламенту. Помггаого резонансу набула тема згортання демократ в Украш, яку опозицiйний уряд пропагуе серед зарубiжного полгткуму.
Правовою основою дiяльностi полiтичноï опозицп в сучаснш Украïнi е закони Украши вщ 5 квiтня 2001 р. № 2365-III [8] «Про полгтичш партп в Украш», вщ 10 лютого 2010 р. № 1861-VI [9] «Про Регламент Верxовноï Ради Украши». Певш норми дiяльностi опозицшних суб'ектiв полiтики мiстяться у Закош Украши вщ 10 липня 2010 р. № 2487-VI «Про вибори депутапв Вер-xовноï Ради Автономноï Республiки Крим, мiсцевиx рад та мльських, селищ-них, мiськиx голiв» [10]. У Законi № 2365-III полiтичним партiям гарантуеть-ся свобода опозицiйноï дiяльностi, можливiсть викладати публiчно i обстою-вати свою позищю з питань державного i сусшльного життя, вносити до ор-гашв державноï влади та органiв мюцевого самоврядування пропозицп, якi е обов'язковими для розгляду вiдповiдними установами, критикувати та ощ-нювати ди влади у засобах масовоï шформацп тощо. Политична партя визна-еться суб'ектом опозицiйноï дiяльностi, рiвень ефективностi якого мае вщпо-вщати визначеним критерiям, головним iз яких е можливiсть брати участь в уxваленнi державних ршень. Додержання цього критерию можливе лише за умови перемоги на парламентських виборах i презентаци у парламента Тоб -то, йдеться про переxiд вiд позапарламентськоï до парламентськоï форми полiтичноï опозицп. 122
У перюд з 1998 по 2007 роки у Верховнш Радi Украши було зареестрова-но 18 законопроекпв, що мали регулювати дiяльнiсть полiтичноï опозицiï. У зазначених документах остання визначалася як «парламентська опозищя», «парламентська меншiсть», «полiтична опозицiя» тощо, ïï функцiонування розглядалося як феномен парламентськоï та позапарламентськоï дiяльностi. В умовах вщхилення цих законопроектiв Регламент Верховноï' Ради Украïни залишаеться единим нормативно-правовим актом, який частково (оскшьки регламентуе виключно дiяльнiсть парламентськоï опозицп та «тшьового ка-бiнету») визначае сутшсть поняття «парламентська опозицiя», права парла-ментськоï' опозицiï' на розгляд питання Верховною Радою, ïï права на пленарному засщанш Верховноï Ради i право на представництво у керiвництвi Верховноï Ради та ïï оргашв, визначае можливостi опозицшного уряду.
Серед рекомендацш щодо пщвищення ефективностi дiяльностi опозицiï в Укршт слщ виокремити таю. По-перше, необхщно у правовий спосiб ш-ституцiоналiзувати полiтичну опозищю в Укралт. Ухвалити вщповщний закон про опозицгю, що мае врегулювати дiяльнiсть парламентськоï та позапарла-ментськоï опозицiï, чiтко окреслити ïï права та обов'язки, мехашзми сшвпра-цi iз владою.
По-друге, провщнш опозицiйнiй силi ВО «Батьювщина» на чолi з Ю.Тимошенко та шшим слiд раз i назавжди вiдмовитися вщ вождистського сектантства та будувати свою роботу за европейськими стандартами вщкрито].', демократичноï сили, яка орiентуеться не на одного лидера, а на культивування контрелгш.
По-трете, основну стратегию роботи опозицп слад будувати на стимуляцiï активностi мюцевих партiйних органiзацiй, адже у довгостроковш перспек-тивi високе оцiнювання 1'х дiяльностi мiсцевими територiальними громадами е значно бшьш ефективним механiзмом залучення на свiй бiк виборцiв, шж короткостроковi рекламнi кампанп.
Виходячи з викладеного, можна зробити так висновки.
1. За режиму полiархiï та у транзитивних режимах дiева, сильна опозищя е запорукою стабшьносп в робот усього державного мехашзму. 1с-нування опозицiï створюе баланс у полггичнш системi та захищае режим влади не тiльки вщ авторитарних виявiв, а й вщ впливу суб'ективних чин-никiв в ухваленш полiтичних рiшень урядом, парламентом та шшими влад-ними шститутами.
2. Проблема «шкiдливостi» чи «корисносп» опозицп часто-густо залежить не стшьки вщ œï само].', скшьки вщ умов ïï дiяльностi, що створеш владою. Вщ цих умов залежить залучешсть чи вiдчуженiсть опозицiï до системи влад-них вщносин в крашг
3. Полiтична опозицiя е одним з детермiнуючих громадських механiзмiв боротьби з корупцiею та шшими зловживаннями влади.
4. Головним напрямом розвитку политично! опозицп в Укра!ш слщ вва-жати збгльшення !! владних ресурсгв та врегулювання правового статусу опозицп.
Перспективи подальшого розвитку в даному напрямi пов'язанi з прове-денням компаративiстських студiй дiяльностi опозицi! на пострадянському просторi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Конститущя Укра!ни [Текст].- К. : Юргсконсульт, 1996.- 73 с.
2. Аристотель. Политика [Текст] / Аристотель // Сочинения. — М., 1983. — Т. 4. — 575 с.
3. Гизо, Ф. О средствах правления и оппозиции в современной Франции [Текст] / Ф. Ггзо // Классический французский либерализм : сборник : пер. с фр. — М. : Рос. полит. энцикл. (РОССПЭН), 2000. — С. 263—506.
4. Шумпетер, Й. Капгталгзм, соцiалiзм i демократия [Текст] / Й. Шумпетер. — К. : Основи, 1995. — 528 с.
5. Михельс, Р. Социология политической партии в условиях демократии (фрагмент) [Текст] / Р. Михельс // Антология мировой политической мысли в 5-ти т. — М. : Мысль, 1997. — Т. 2. — С. 186—197.
6. Христюк, Т. А. «Политична опозищя». Змгст, характеристика та гсторична еволющя [Текст] / Т. А. Христюк // Полгтолог. Вгсн. — 2003.- № 13. — С. 195 — 202.
7. Савицький, К. I. Генезис полгтично! опозицп: з укра!нського та зарубiжного до-свгду [Текст] / К. I. Савицький // Политична опозищя: теорш та iсторiя, сгвтовий досвгд та украшська практика. — К. : ТЕТ, 1996. — 347 с.
8. Закон Укра!ни «Про полгтичш партй в Укра!ш» [Текст] // Вiдом. Верховн. Ради Украши. — 2001. — № 23. — С. 23-54.
9. Закон Укра!ни «Про Регламент Верховно! Ради Укра!ни» [Текст] // Вгдом. Верховн. Ради Украши. — 2010. — № 3. — С. 53-95.
10. Закон Укра!ни «Про вибори депутатгв Верховно! Ради Автономно! Республгки Крим, мгсцевих рад та сгльських, селищних, мгських голгв» [Текст] [Електроний ресурс]: Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bm/laws/main.cgi?nreg=2487-17. — Загол. з екрану.
ПОЛИТИЧЕСКАЯ ОППОЗИЦИЯ КАК ИНСТИТУТ КОНТРОЛЯ ЗА ГОСУДАРСТВЕННОЙ ВЛАСТЬЮ
Полищук И. А.
Проанализирована историческая эволюция представлений о сущностном содержании феномена политической оппозиции. Раскрыты современные тренды развития института политической оппозиции. Сделан вывод о том, что политическая оппозиция является одним из детерминантных общественных механизмов борьбы с коррупцией. Приведены рекомендации по повышению еффективности в деятельности политической оппозиции в Украине.
Ключевые слова: политическая оппозиция, государственная власть, политический режим, коррупция, контрольная функция.
POLITICAL OPPOSITION AS A SUPERVISING INSTITUTION OF THE STATE POWER
Polishchuk I. O.
The historical evolution of the essential content of the political opposition phenomenon notions is analyzed. Modern trends of political opposition institution development are revealed. Political opposition is concluded to be one of the determinant social mechanisms of fight against corruption. The recommendations on increasing efficiency in political opposition activities in Ukraine are defined.
Key words: political opposition, state power, political regime, corruption, supervising function.
УДК 321
I. Д. Денисенко, доктор фшософських наук, професор
КАТЕГОР1АЛЬНО-ПОНЯТ1ЙНИЙ АПАРАТ СУЧАСНО1 ПОЛ1ТИЧНО1 НАУКИ: ПРОБЛЕМИ ЕКСПЛ1КАЦП ТА ДЕМАРКАЦП
Розглянуто проблемы eKcnniKa^i та демаркацп катeгорiально-понятiйного апа-рату cучаcноi полiтичноi науки у контeкcтi пошуку моделей, здатних найбыьш адекватно ттерпретуватирозвиток полтичних процеав i функщонування сусптьних структур в умовах трансформацшних змт.
Kiwuoei слова: полтична наука, катeгорiально-понятiйний апарат, полШика, polity, politics, policy.
Актуальшсть проблеми. Сучасний етап розвитку укра1нського сустльства передбачае (i вщповщно потребуе) формування нового рiвня усвщомлення та штерпретацп насамперед розвитку полгтичних процемв i функщонування сустльних структур в умовах трансформацшних змш як на макро-, так й на мжро- рiвнях.
Як свщчить анал1з в1тчизняних i заруб1жних наукових публшацш. присвячених вивченню теоретичних i методолоочних засад дослщжень полгтичних процемв (Т. Алексеево!, К. фон Байме, В. Бебика, А. Бутенка, А. Дегтярьова, М. Догана, Д. Мшлера, В. Осша, Дж. Сартор^, проблемне поле методологи остантх формуеться низкою стратегш, основними серед яких виступають: уточнення понятiйно-категорiального апарату дослiджень; демаркащя визначень i структурних компонентов поттично1 теори; розроблення © Денисенко I. Д., 2010 125
