CC BY
169
Пол^олопя
УДК 321. 01
М. П. Требт, доктор фыософських наук, професор ПОЛ1ТИЧНИЙ РЕЖИМ ЯК ДЕТЕРМ1НАНТА Р1ВНЯ ПРАВОВО1 КУЛЬТУРИ
Проанал1зовано особливост1 дгалектичного взаемозв'язку полтичного режиму i правовог культури. Розкрито основт характеристики полтичних режимiв, показано гх вплив на стан рiвня правовог культури громадян. Надано загальну характеристику правовог культури демократичного сустльства.
Ключовi слова: пол^ичний режим, пол^ична система, правова культура, правова свщомють.
Актуальтсть проблема. Демократичн перетворення, що здшснюються у нашо'1 держав^ потребують вiдповiдного рiвня правово'1 культури громадян. Демократична, правова культура формуеться не миттево — це тривалий процес, i вiн вщчувае на собi вплив вчорашнього стану сустльства, домшуючих полiтичних, iдеологiчних, правових моделей поведшки. Тому з'ясувати чинники, що впливають на рiвень правово'1 культури суспiльства, — дуже важлива наукова проблема.
Anani3 до^джень i публЫацш свщчить про те, що проблемам дослщження полiтичного режиму та правово'1' культури присвячено чимало праць вщомих науковщв як у свт, так i в нашо'1 крш'ш. Однак комплексне бачення полiтичного режиму як детермшанти рiвня правово'1 культури на цей час залишаеться поза увагою дослiдникiв. У контекстi цього метою статп е визначення дiалектичного взаемозв'язку полiтичного режиму та правово'1 культури.
«Людина за своею природою е ютотою полiтичною, а той, хто внаслщок свое'' природи, а не внаслщок випадкових обставин мешкае поза державою, — або недорозвинена в моральному сена ютота, або надлюдина», — пщкреслював Аристотель [1]. Дшсно, кожна людина сучасностi тсею чи iншою мiрою стикаеться з пол^икою та правом [2]. Зараз неможливо зробити жодного кроку в суспшьному життi, не вступивши у правовщносини та не зачепивши жодно'1 полiтично «чутливо'1» теми. Адже постшно формуються новi полiтико-правовi реалп. Через це дедалi бшьшо'1 актуальностi набувае питання правово'1 та пол^ично'1 свщомосп людини в 1'х взаемозв'язку та взаемозумовленосп, детермшацп правосвiдомостi та правово'1 культури пол^ичним режимом [3].
У полiтичнiй наущ для опису соцiального характеру i порядку вiдносин правителiв i громадян, а також методiв i ефективносп владарювання в цiлому використовуеться категорiя «пол^ичний режим». Полiтичний режим розглядаеться як владний порядок. Тобто, свою дш на суспшьство влада здшснюе через полiтичний режим, пiд яким маються на увазi конкретнi форми i методи реалiзацi1 влади, певна структура владних шститу^в, повноваження яких обумовлеш принципами оргашзацп гiлок влади [4]. Термш «пол^ичний режим» — похщний вiд латинського regimen — з'явився в захщнш лiтературi ще в XIX ст., а в широкий науковий об^ увiйшов тсля Друго'1 св^ово'1 вiйни. Але до цього дня е немало варiантiв вживання i тлумачення даного поняття.
Поняття «пол^ичний режим» е найважлившим в европейськiй пол^ологп на вщмшу вiд американсько'1, яка вiддае перевагу категорп «пол^ична система» [5]. Довшьне використовування категорп «пол^ичний режим» не зберегло за ним досить ч^кого змюту. Внаслiдок цього вона дотепер належить до суттсно складних понять i в рамках рiзних
парадигм тлумачиться неоднозначно. Так, прихильники системного тдходу вельми широко штерпретують поняття «пол^ичний режим» i ототожнюють його з категорieю «пол^ична система». Це створюе вiдомi теоретичнi складнощi, оскшьки виникае небезпека термiнологiчного дублювання двома поняттями одного ряду полiтичних явищ.
Термiни «пол^ична система» i «пол^ичний режим» характеризують полiтичне життя з рiзних бокiв: «полiтична система» виявляе характер зв'язюв iз зовнiшнiм середовищем, а «полiтичний режим» визначае засоби i методи реалiзащi загальнозначущих штереав. Деякi дослiдники обмежують його змют формою правлiння. Ця точка зору домшуе в конституцiйному правi. Зпдно з нею класифiкацiя полiтичних режимiв грунтуеться на вiдмiнностi законодавчоi та виконавчоi функцiй держави i з'ясуванш 1'х спiввiдношення. За таким принципом видшялися режим злиття влад (абсолютна монархiя), режим подiлу влади (президентська республша) i режим спiвпрацi (парламентська республша). Акцентуючи увагу на дiяльностi урядових структур, подiбне тлумачення ^норуе вплив iнших полiтичних iнститутiв (партшно'1' системи, груп тиску). Форму правлшня було б точнiшим подати як один iз компонентiв полiтичного режиму.
Як тдкреслював вiдомий росiйський правознавець А. Венгеров, пол^ичний режим завжди е пол^ико-правовим режимом. Вiн завжди виявляеться правовими чи неправовими формами управлшня. Саме наявнiсть правових способiв у дiяльностi представницьких i правовиконавчих органiв, оргашзацп пол^ично! та судово'1' гiлок влади, закрiпленнi ролi армп дае можливiсть досить чiтко визначити вид поличного режиму, спрогнозувати його динамшу [6]. Iншi росiйськi правознавщ (В. Бурлаков, Ю. Волков, В. Сальшков) також пiдкреслюють, що «пол^ичний режим ... визначае ... пол^ичне життя краши, реальнi права i свободи громадян (або ж 1'х юридичне чи фактичне безправ'я), терпимють чи нетерпимiсть до рiзного роду «вщхилень» [7].
У науцi конкурують в основному два пщходи у тлумаченш режиму: юридичний, що акцентуе на формальш норми i правила вщправлення влади iнститутами держави [8], i полiтологiчний, що спираеться на аналiз тих засобiв i способiв, за допомогою яких здiйснюеться реальна публiчна влада i якi тсею чи iншою мiрою зумовленi сощокультурними традицiями, системою подiлу працi, характером комушкацш тощо.
Як показав практичний досвщ, найадекватнiшим способом вiдображення поличного режиму е другий пiдхiд, що дае змогу зiставляти офiцiйнi i реальнi норми поведiнки суб'ектiв у сферi влади, вiдображати реальний стан справ у сферi прав i свобод, з'ясовувати, якi групи контролюють процес ухвалення ршень, i под. При пол^олопчному пiдходi як агенти влади розглядаються не тшьки уряд чи офщшш структури, а й т^ що часом не мають формального статусу угрупування, але реально впливають на ухвалення ршень. Як певна характеристика правлшня при цьому може розглядатися i дiяльнiсть опозици, а також iншi, зокрема антисистемш, компоненти полiтики.
Орiентуючись саме на реальне вщдзеркалення процесу вiдправлення пол^ично! i державноi влади, полiтичний режим можна охарактеризувати як сукупшсть найтиповших методiв функцiонування основних iнститутiв влади, використовуваних ними ресурав i способiв примушення, якi оформлюють i структурують реальний процес взаемодп держави i суспiльства. Таке розумiння полiтичного режиму показуе, що вш формуеться i розвиваеться пiд впливом значно ширшого кола чинникiв, нiж полiтична система. Причому вигляд правлячого режиму часто визначаеться не тшьки i навт не стшьки макрочинниками, скажiмо, сощальною структурою суспiльства, його етичними традищями i под., а й значно бшьш приватними параметрами i обставинами, а саме: мiжгруповими вiдносинами усередиш правлячох елiти, внутрiшньо або зовшшньопол^ичною ситуацiею, характером мiжнародноi пiдтримки влади, особистими якостями пол^ичних дiячiв тощо.
Пол^ичний режим — бiльш рухоме i динамiчне явище, нiж система влади [9]. У цьому сена одна пол^ична система може еволющонувати у мiру змiни декiлькох пол^ичних режимiв. Наприклад, у XX ст. пол^ична система СРСР трансформувалася в
сталшський режим, noTiM — у режим, що сформувався в роки так звано'1 хрущовсько'1 «вщлиги» (60-Ti роки), а згодом — у режим колективного керiвництва при Л. Брежневь
Саме режими проводять i одночасно втшюють собою певну державну пол^ику, виробляють i здiйснюють той чи шший пoлiтичний курс, цiлеспрямoванo проводять конкретну лiнiю пoведiнки держави у внутршньо i зoвнiшньoпoлiтичнoï сферах, формують правову пoлiтику держави [10]. Як свщчить iстoричний дoсвiд найрoзвиненiших iндустрiальних держав, з погляду самозбереження найвигщшшою i переважнiшoю для правлячих режимiв е пoлiтика центризму. Незалежно вщ ïï iдеoлoгiчнoгo навантаження саме така пол^ика сприяе мiнiмiзацiï кoнфлiктiв у складнооргашзованих суспiльствах, допомагае найкoнструктивнiше використовувати пол^ичний пoтенцiал всього суспiльства, пщтримуе взаемoпoважнi вiднoсини мiж елiтарними i неел^арними верствами.
В той же час бшьшють режимiв як один з найпоширешших засoбiв змiцнення власних позицш обирае пoпулiзм. Так зветься той тип пол^ики, який грунтуеться на пoстiйнoму висуненнi владою необгрунтованих oбiцянoк громадянам, викoристаннi демагoгiчних гасел, правового iдеалiзму, метoдiв загравання з суспшьством ради зростання пoпулярнoстi лiдерiв [11]. Проте незалежно вiд того, режим якого типу складаеться в тш чи шшш кoнкретнiй крш'ш або який пoлiтичний курс пропонуеться кршш, вся дiяльнiсть влади пщпорядковуеться метi збереження стабiльнoстi контрольованих ними пол^ичних устро'1'в у кршш.
Для узагальнення сказаного можна спробувати звести разом рiзнi пщходи до визначення пoлiтичнoгo режиму. Пoлiтичний режим — це сукупшсть рiзних видiв вщносин мiж владою i суспiльствoм, серед яких пoтрiбнo вiдзначити такi показники: 1) шституцшний спoсiб взаемодп уряду i громадянина (дотримання кoнституцiйних норм, у тому чист рiвень пошани до фундаментальних прав i свобод людини; вiдпoвiднiсть захoдiв адмiнiстративних оргашв державно-правовим основам; значення офщшно-легально'1 сфери в загальному oбсязi дш уряду); 2) ступiнь пoлiтичнoï участ населення i його включенoстi до процесу ухвалення державних ршень, що вщображуе сoцiальне представництво, народний контроль i волевиявлення; 3) рiвень можливосп вiльнoгo суперництва мiж правлячим i опозицшним угрупуваннями при фoрмуваннi оргашв державно'1 влади; 4) роль вщкритого насильства i примушення в державному управлшш. 1ншими словами, йдеться про те, що мiж правителями i громадянами юнуе свого роду «суспшьний дoгoвiр» про правила 1'х вщносин, а динамша здiйснення державного управлшня постшно вiдoбражуе стан справ при тдтримщ владного порядку i сам характер регулювання вiднoсин мiж державою i людиною. Пoлiтичний режим визначае, як здшснюеться влада, як функщонують пoлiтичнi iнститути i пoлiтичнi вщносини, яка динамiка пoлiтичнoï системи, як стввщносяться мiж собою влада i суспшьство, хто кого контролюе, а також забезпечуе досягнення цiлей пол^ики, реалiзацiю iнтересiв пануючо! елiти.
Тип поличного режиму визначаеться рiвнем розвитку й штенсившстю суспiльнo-пoлiтичних процеав, структурою правлячо! елiти, механiзмoм ïï формування, станом свобод i прав людини в суспшьств^ станом вщносин з бюрократиею (чиновницький апарат), пануючим у суспiльствi типом легiтимнoстi, розвинешстю суспiльнo-пoлiтичних традицiй, дoмiнуючими в суспiльствi пoлiтичнoю i правовою свiдoмiстю i поведшкою [12]. Ознаками пoлiтичнoгo режиму е: мехашзми владарювання, спoсiб функщонування державних oрганiв, процедури вiдбoру правлячих груп i пол^ичних лiдерiв; порядок подшу влади мiж рiзними сощальними силами i пoлiтичними oрганiзацiями, що вщбивають 'ïх iнтереси; реалiзацiя принципу подшу влади на законодавчу, виконавчу i судову; юнування системи заборон i противаг; система метoдiв здшснення пол^ично! влади (дoзвiльнi — заборонш, переконання — примушення, екoнoмiчнi — пoзаекoнoмiчнi); характер ставлення населення до пoлiтичнoï участi: активне, iндиферентне, пасивне; яю форми цiеï участi: оргашзоваш, стихiйнi; стан прав i свобод у
суспшьсга; визнання чи невизнання владою природних невщчужуваних прав особи i громадянина; реальнiсть ïx гарантiй; способи врегулювання соцiальних i полiтичних конфлiктiв; характер впливу полiтичноï i правовоï культури основних груп суспiльства на динамшу i спрямованiсть полiтичного процесу; наявшсть полiтичниx партiй в суспiльствi, ïx внутршнш устрiй i принципи взаемостосунюв з державою; iснування опозицп, ïï статус, взаемостосунки з державною владою; пол^ичний i юридичний статус та роль армп в суспiльствi; пол^ичний i юридичний статуси засобiв масово'1' шформацп, наявнiсть чи вiдсутнiсть цензури, стутнь гласностi в суспiльствi.
На думку багатьох провщних теоретикiв, стабшьшсть, що дозволяе добиватися пiдвищення керованосп суспiльниx процесiв, е найважливiшою характеристикою не тшьки полiтичного режиму, а й сощального порядку в цшому. Враховуючи ж, що полiтичнi шститути, будучи своерiдним продовженням i закршленням соцiальниx норм i вiдносин, в першу чергу покликанi впорядковувати суспшьш зв'язки, досягнення ними полiтичноï стабшьносп набувае виняткову значущiсть у дiяльностi режиму.
Змiстовно про стабiльнiсть влади можна говорити при порiвняннi або рiзниx полiтичниx систем, або з тим режимом, який юнував рашше. У полiтичному свiтi iснують стабшьш, середньостабiльнi та украйнестабiльнi режими. У кожного з них е сво'1' можливосп управлiння суспiльством, резерви i ресурси регулювання громадських порядкiв, здiбностi до самозбереження i розвитку, свш рiвень правово'1' свiдомостi та правово'1' культури. Стабшьшсть поличного режиму е складним явищем, що включае таю параметри, як збереження системи правлшня, утвердження громадського порядку, збереження лептимносп i забезпечення надiйностi (ефективностi) управлшня i правопорядку. Тому в найзагальшшому виглядi вона може означати певний характер полтичних процесiв (наприклад, вщсутшсть воен i збройних конфлiктiв), стутнь адаптацп уряду до соцiальниx змш, характер урiвноваженостi вiдносин елiтарниx верств, досягнул рiвновагу i баланс полтичних сил. При цьому критерiями стабшьносп можуть бути: строк перебування уряду у влади, його опора на партл, представлен в законодавчих органах, стутнь багатопартшносп, роздробленiсть сил в парламент! тощо. Використовуванi для досягнення стабшьносп засоби можуть розташовуватися в широкому дiапазонi: вiд переконання i заохочення вшьно! полiтичноï активностi громадян до застосування насильства. Стабшьшсть не виключае змш або реформ, але припускае наявшсть певних умов ïx здшснення. Перш за все вона припускае вщсутшсть у суспшьсга нелептимного насильства, панування сил, що не визнаються суспшьством. 1ншими словами, влада стабшьна остшьки, оскiльки вона володiе можливiстю запобiгти домiнуванню нелегiтимниx сил. У цьому значенш стабiльнiсть як здiбнiсть суспiльства до самозахисту сприяе збереженню тако! органiзацiï влади, яка вщповщае соцiальнiй системi, адекватна настроям громадськосп, забезпечуе його iнтеграцiю в процеа соцiально-економiчного розвитку, роблячи його ефектившшим [13]. До чинниюв стабiлiзацiï можна вiднести такi: наявшсть пщтримуваного владою конституцiйного ладу i лептимшсть режиму; ефективне здiйснення влади; гнучке використовування силових засобiв примушення; дотримання суспiльниx традицiй; вiдсутнiсть серйозних структурних змiн в органiзацiï влади; проведення продуманоï i ефективноï урядовоï стратег^; стiйка пiдтримка вiдносин влади з опозищею i рiвня терпимосп (толерантностi) населення до нестандартних щей; виконання урядом своïx основних функцш.
На противагу стабiльностi нестабiльнiсть найчаспше супроводжуе процеси якiсного реформування, принципових перетворень у суспшьсга i владь До чинникiв нестабiльностi належать: культурш i полiтичнi розколи в суспшьсга; неувага до потреб громадян з боку держави; гостра конкуренщя партш, що дотримуються протилежних щеолопчних позицш; пропозицiя суспiльству незвичних iдей i форм оргашзацп повсякденного життя. Слщ також зазначити, що нестабiльнiсть прямо пропорцшна дiï таких чинникiв, як зростання урбанiзацiï i перенаселення; шдус^альний розвиток, який руйнуе природнi сощальш зв'язки; ослаблення меxанiзмiв соцiально-полiтичного
контролю; торгова i фшансова залежшсть краши вiд зoвнiшнiх джерел. У той же час вона зворотно пропорцшна рiвню легiтимнoстi режиму; рoзвиненoстi пол^ичних iнститутiв; пiдвищенню сoцiальнo-екoнoмiчнoï мoбiльнoстi, темпам екoнoмiчнoгo розвитку; вдосконаленню мереж пол^ичних кoмунiкацiй; консенсусу всерединi елiти та шшим аналoгiчним чинникам.
Одним з найпоширешших чинниюв дестабшзацп пoлiтичнoгo режиму е дiяльнiсть опозици, яка е пол^ичним iнститутoм, що мае на мет вираз iнтересiв i щнностей, не представлених у дiяльнoстi правлячого режиму. Тим самим опозищя виражае i консолщуе протестну активнiсть населення, формулюе вимоги, що опонують або коректують поведшку влади. Опoзицiя — це носш «критичного духу» в полггищ. Iнoдi опозицп притаманний правовий шгшзм. Наявнiсть опозицп oрганiчнo зв'язана як з рiзнoрiднiстю суспiльства, що зумовлюе неможливють пoстiйнo зберiгати в ньому стшкють i незмiннiсть пол^ичних вiднoсин, так i з властивостями самох людини. Адже в прирoдi людини як сoцiальнoï iстoти закладене прагнення пропонувати у сферах життя, що зачшають ïï iнтереси, альтернативш проекти, здiйснювати пошук нового, долати встановлеш обмеження. Тому в поличному сенсi наявнiсть опозицп означае принципову неможливють утвердження в суспiльствi единого, монол^ного, раз i назавжди встановленого ставлення до цiлей, що висуваються владою, oстатoчнoï лшвщацл будь-якого пщгрунтя для кoнфлiктних стoсункiв.
Основними компонентами полггичного режиму е принцип лептимносп, форма i роль держави, структура шститут1в, партшш i виборч1 системи.
Вiдoмo, що ефективнiсть дп влади на суспшьство визначаеться не ступенем примушення, а рiвнем легiтимнoстi режиму. Принцип лептимносп мае на увазi здатнiсть влади створювати у населення вiру i переконання у тому, що, незважаючи на вс ïx промахи i недoлiки, iснуючi полпичш iнститути е щонайкращими, нiж будь-яю iншi, якi могли б бути встановлеш i яким слщ було б в результат! пщкорятися. Переконання у правoмiрнoстi влади ухвалювати ршення, якi громадяни пoвиннi виконувати, формуеться через вщповщшсть цих рiшень цшностям, кoтрi пoдiляе бiльшiсть суспiльства [14]. Таю цшносп вiдпoвiдають уявленням i вимогам демократа, яка здатна сформувати якнайкращi iнститути. Для авторитарних i тотал^арних режимiв проблема легiтимнoстi не е актуальною.
Демокра^я як форма пoлiтичнoï oрганiзацiï суспiльства i як самостшна цiннiсть грунтуеться на деяких максимах, зокрема, таких: держава е гарантом основних прав i свобод особи; пол^ична влада належить бшьшосп народу, яка виявляеться шляхом прямих або непрямих вибoрiв; влада формуеться на вшьних виборах, що припускають свободу висунення кандидатур, загальне i рiвне виборче право, свободу голосування; бшьшють поважае права меншосп (опозици) на критику, змiну правлячого режиму на чергових виборах; кoнституцioналiзм е регулювання за допомогою конституцП вщносин мiж владою i суспiльствoм, ïx: рiвнoï вiдпoвiдальнoстi перед законом. Як пщкреслюе О. Литвинов, демократй притаманно «подолання сервiльнoстi, тобто пiдпoрядкування права цшям пoлiтики» [15].
Воля бшьшосп народу здiйснюеться через систему пол^ичних iнститутiв. Разом з правом, партшною системою, групами тиску, непoлiтичними структурами, що мають значний вплив на суспшьство (церква, засоби масoвoï шформацп), найважлившим елементом режиму е держава. Для I. Фixте та Г. В. Ф. Гегеля держава — то е «найкраще вщображення» i «кристалiзацiя» духу нацй, «справжнiсть ïï мoральнoï iдеï». У цiлoму виникнення сощальних iнститутiв (а держава — одна з них) е вщдзеркаленням появи таких потреб, яю не можуть бути задoвoленi за рахунок шдивщуальних ресурсiв. Цiннiсть iнституцiалiзацiï влади на вщмшу вiд oсoбистoï влади полягае в обмеженш свавiлля, пщпорядкуванш влади iдеï права, що вщбивае iнтереси загального блага.
Видшимо двi особливостi держави порiвняно з шшими iнститутами — наявнiсть сильнох оргашзацп та iнтенсивну солiдарнiсть ïï члешв. Виникнення iнституту держави зумовлене необхщшстю виразити загальнi потреби i штереси, чого не могли зробити колишш iнститути: потреби в безпещ, дотриманнi прав i свобод шдиввдв, збереженнi громадянського миру i правопорядку. Перевага держави в реалiзацiï загальних цiлей та iнтересiв була пов'язана з тим, що, по-перше, вона вiдрiзняеться високою спецiалiзацiею i подшом працi мiж правлячими. Законодавцi виробляють правовi норми, адмiнiстратори застосовують ïx до члешв сустльства, суддi контролюють виконання правових норм з боку громадян i влади. По-друге, держава володiе великими матерiальними й шшими ресурсами для перетворення своïx ршень. Наприклад, тiльки держава мае сучасну арм^ i полiцiю, здатнi виявитися вирiшальним аргументом у разi вщкритого соцiального конфлiкту. По-трете, у розпорядженш держави е широка i оргашзована система санкцiй, що дозволяють ш добиватися покори вiд своïx члешв. Проте можливосп примушення недостатнi для оргашзацп такоï форми спiлкування, як держава. ïx штегруючими елементами е прюритетшсть нацiональниx зв'язкiв порiвняно iз зв'язками iншого роду, солiдарнiсть мiж особами i групами одта нацюнальносп. Причини нацiональноï солiдарностi належать до сфери вiрувань. Переважно на вiруванняx учасникiв державного спiлкування засноване функцюнування влади разом з примушенням. Важливим елементом державноï влади е ïï лептимшсть. Важливу роль у формуванш щй легiтимностi вiдiграе концепцiя права. Саме юридична процедура, яка додае владi шституцшного характеру, робить ïï легитимною в очах громадян.
Проте лептимшсть влади ще не означае ïï ефективносп, тобто здатносп задовольняти потреби основних груп населення, оперативно реагувати на рiзнi вимоги громадян, забезпечувати сощально-пол^ичну стабiльнiсть у суспшьсга. Здатнiсть держави бути ефективною значною мiрою залежить вiд принципiв оргашзацп шститу^в законодавчо^ виконавчоï i судовоï гiлок влади. Способи формування вищоï державноï влади, принципи оргашзацп ïï шститу^в та ïx взаемовiдносини з громадянами виражаються единим поняттям «форма правлшня».
В основi сучасних захщних демократiй лежать два принципи: мажоритарний, вщповщно до якого влада належить бшьшосп народу, i правовий, що означае верховенство прав, рiвну вщповщальшсть влади i громадян перед законом. При формуванш шститупв держави щ принципи в рiзниx обсягах поеднуються з принципом подiлу влади на законодавчу, виконавчу i судову. Залежно вщ процедури видшення народноï бшьшосп i належносп права юридичноï швеститури (права на формування, контроль та розпуск уряду) або парламенту, або президенту мажоритарний принцип породжуе два шституцшш типи демократiï — парламентсью i президентськi. Законодавча i виконавча гшки влади можуть бути оргашзоваш за принципом або чiткого подшу, або вiдсутностi суворого подiлу влади. Застосування цього принципу оргашзацп гшок влади залежить вщ форми правлшня: парламентськоï чи президентськоï.
В реалiзацiï суспiльниx iнтересiв держава активно взаемодiе з iншими полiтичними силами, яю виражають потреби громадянського суспiльства. Серед них особливе значення мають партп, яю виникають у громадянському суспшьсга i вщстоюють iнтереси його рiзниx груп. Партiйнi системи визначають сутшсть полiтичниx режимiв. До появи партшних систем iнститути демократiï формувалися на основi принципу подiлу влади, проте з появою партш ситуацiя змшилася. Мажоритарнi, чи домiнуючi, партiï, тобто таю, що мають бшьшють депутатських манда^в, контролюють парламентську бiльшiсть i уряд, перетворюють принцип подшу влади на символ. Вони одноособово визначають пол^ичний курс, способи його реалiзацiï.
Взаемостосунки парламенту, уряду i електорату (виборщв) встановлюються на основi конкретних правил, яю називаються виборчою системою, або виборчим режимом (ïx ще iменують електоральною системою). Це т! правила, за допомогою яких пщдаш призначають правителiв, визначають стввщношення законодавчоï i виконавчоï гiлок
влади, досягаеться або вилучаеться ïx лептимшсть. Вибoрчi системи не е нейтральними, вони справляють ютотний вплив на пол^ичний режим.
Стабiльнi демократа е пол^ичними режимами, в яких правителi дiстають доступ до влади i право ухвалювати ршення в результат вшьних загальних вибoрiв. Проте мехашзми обрання парламенту i формування уряду вiдрiзняються один вiд одного залежно вщ нацioнальнoï форми правлiння. Структуру демократичних шститутв, що склалися, не слщ розглядати як просте вщдзеркалення суспшьних переваг, oскiльки самi щ переваги невизначенi. Переваги iндивiдiв, ïx здатнiсть рoзрiзняти всiлякi альтернативи коливаються вщ найкращих до найгiршиx. Вибiр же можливих альтернатив здiйснюеться в суспшьств^ що складаеться з багатомаштних груп, iнтереси i думки яких вступають в конфлшт один з одним.
Пщходи до визначення змюту категорп пoлiтичнoгo режиму можна застосовувати як пщстави для ïx класифшацп. Сукупнiсть засoбiв i метoдiв, використовуваних державою при вiдправленнi влади, вщображуе ступiнь пoлiтичнoï свободи в суспiльствi i правове становище особи. Залежно вщ ступеня сoцiальнoï свободи шдивща i характеру взаемoстoсункiв держави i громадянського суспiльства рoзрiзняють три типи режимiв: тoталiтарний, авторитарний та демократичний. При переxoдi вiд тoталiтаризму до демократа, як пiдкреслюе О. Литвинов, «значення норм регулювання взаемин людей, значення жорст^ фiзичнoï (або вiйськoвoï тощо) сили поступово зменшуеться за рахунок "сили переконання", "сили вiри", навiть "сили обдурювання" чи "сили xитрoщiв"» [16]. Цьому переходу притаманна гумашзащя (олюднення) пoлiтики i права, що, на думку В. С. Б^н, «розглядаеться як процес пoступoвoï реалiзацiï принципу визнання людини одшею з ключових сoцiальниx цiннoстей, що знаходить свое вщображення у пол^ичнш та правoвiй реальнoстi, основних нормативно-правових актах (кoнституцiя, кримiнальний кодекс тощо) та правoреалiзацiï ("олюднення людини" як необхщний аспект олюднення права)» [17].
Мiж демoкратiею i тoталiтаризмoм як крайшми полюсами данoï класифшацп розташовуеться безлiч прoмiжниx форм влади. Наприклад, натвдемократичш режими характеризуються тим, що фактична влада оаб, якi займають лiдируючi позици, пoмiтнo обмежена, а свобода i демократичшсть вибoрiв настшьки сумнiвнi, що ïx результати пом^но розходяться з волею бiльшoстi. Крiм того, грoмадянськi i пoлiтичнi свободи урiзанo настiльки, що oрганiзoваний вираз пол^ичних цiлей i iнтересiв просто неможливий.
Рoзрiзняють такi пiдстави для класифшацп пoлiтичниx режимiв: наявнiсть пoлiтичниx партш, ïx внутрiшнiй устрiй i принцип взаемостосунюв у партiйнiй системi; стввщношення управлiння i самоврядування, роль мюцевих oрганiв влади в пoлiтичнoму процеа; мiсце i роль армй, полщп, спецслужб у пoлiтичнoму життi суспшьства; ступiнь пoдiлу закoнoдавчoï, викoнавчoï i судoвoï гiлoк влади; ступiнь i характер залученосп громадян у пол^ику i управлiння суспiльними процесами; рiвень гласнoстi в рoбoтi oрганiв влади, ïx вщвертосп для контролю i дп з боку грoмадськoï думки; наявнють можливостей виразу i реалiзацiï рiзниx iнтересiв, контролю громадянського суспшьства за дiяльнiстю держави; спoсiб формування державних оргашв, процедури вщбору правлячих груп i пол^ичних лiдерiв.
У бшьш вузькому сенсi рoзрiзняють режими державного правлшня: лiберальний, диктаторський, жорсткий, жорстокий та ш. З погляду форм правлшня рoзрiзняють режими парламентського типу, президентського правлшня, мoнарxiчнi, республшансью, режим надзвичайного правлiння i под. Оцшки пoлiтичнoгo режиму можуть мати симвoлiчне значення i тому дають змогу створювати образ краши, держави, тип правлшня без ïx конкретного аналiзу (абсолютистський, царський тощо), нерщко просто в персошфшованш фoрмi, на iм'я глави держави — сталшський режим, гiтлерiвський режим, режим Хусейна i под. Тому пол^ичний режим — типолопчна, стилiстична i образна характеристика держави та суспшьства.
Р. Даль за допомогою двох критерпв — конкурентности у боротьбi за владу i ступеня залученоï громадян в управлшня — видiляе чотири щеальш типи полiтичниx режимiв: закриту гегемошю, вiдкриту гегемонiю, олiгарxiю змагання та полiарxiю. Гегемонiя характеризуеться найжорсгашими обмеженнями, забороною опозици будь-якого роду незалежно вщ вiдданостi (лояльности) пiдвладниx. Ол^архп змагань дозволяють конкуренщю, але тiльки у рамках ел^и. Полiарxiï ближче за всix до демократичного щеалу. Полiарxiï притаманнi йм ознак: 1) виборнiсть органiв влади, гарантована конститущею: за допомогою виборiв здiйснюеться контроль над урядовими ршеннями; 2) регулярне й перiодичне проведення вшьних i справедливих виборiв, при яких виключено мехашзм примусу; 3) загальне виборче право, коли практично все доросле населення надшене правом брати участь у виборах; 4) право бути обраним до оргашв влади: практично все доросле населення над^еться цим правом, хоча вiковоï ценз для цього права може бути вище, шж для права брати участь у виборах; 5) свобода самовираження: громадяни без страху пщдатися покаранню мають право на свободу висловлювати свою думку щодо широкого кола проблем, включаючи критику оргашв влади, уряду, режиму, соцiально-економiчного ладу та пануючоï щеологл; 6) альтернативна шформащя: громадяни мають право домагатися шформаци iз альтернативних джерел; бшьш того, щ альтернативш джерела реально юнують i охороняються законами; 7) автономiя асоцiацiй: для реалiзацiï своïx рiзноманiтниx прав, включаючи й наведене вище, громадяни мають також право створювати вщносно незалежш асощацп та оргашзацп, у тому чист незалежнi полiтичнi партп i групи за iнтересами [18]. 1снуе i велика кшькють змiшаниx режимiв, що наближаються до одного з наведених щеальних типiв.
Деякi автори вщносять до окремих груп вiйськовi, однопартшш, лiберальнi, квазiдемократичнi, переxiднi режими. С. Хантшгтон позначив чотири типи недемократичних режимiв: однопартiйний, вiйськовий, особисту диктатуру i расову олтарх^. Таким чином, залежно вщ завдань полiтологiчного аналiзу можна вибрати одну з багатьох класифшацш.
Широкого поширення набула типология полiтичниx режимiв, запропонована американським ученим Х. Лшцем, який видiлив п'ять основних титв режимiв: демократичний, авторитарний, тотал^арний, посттоталiтарний та султанiстський. ^ режими е iдеальними типами i вiдрiзняються один вiд одного за чотирма головними характеристиками: за ступенем полiтичноï мобiлiзацiï громадян, рiвнем плюралiзму, ступенем iдеологiзацiï i конституцiйностi влади лщера або правлячог групи. На наш погляд, бшьш продуктивним е подш пол^ичних режимiв на тотал^арний, авторитарний i демократичний за порiвнянням за такими характеристиками: полiтичний плюралiзм, соцiальний i економiчний плюралiзм, щеолопя, мобiлiзацiя, лiдерство, правова культура (таблиця).
Таблиця
Пор1вняльна характеристика основних полiтичних режим1в_
Характеристика Тоталггарний Авторитарний Демократичний
Полiтичний плюралiзм Вiдсутнiй (офiцiйна партiя володiе повною монополiею на владу) Обмежений, безвщповщальний плюралiзм; може бути слабка опозищя Вiдповiдальний плюралiзм
Сощальний i економ1чний плюралiзм Немае можливосп для паралельного суспiльства або тiньовоï економiки Може бути Присутнш
Iдеологiя Наявнiсть домiнуючоï iдеологiï, що описуе Немае ч^ко розробленог Приxильнiсть громадянським
досяжну в майбутньому утотю ^^ючо'! iдеологii принципам i правилам конкуренцii; пошана прав меншостi, законностi i щнносп особи
МобШзащя Екстенсивна мобшзащя у велику кiлькiсть створених режимом оргашзацш; мобiлiзацiя, заснована на ентузiазмi Немае полiтичноi мобiлiзацii, ^м виключних випадкiв Низька мобiлiзацiя, при розумшш цiнностi високого рiвня участi; терпимють до опозиц^!, що дотримуеться вiдповiдних правил пол^ичного життя
Л1дерство Невизначенi межi, велика непередбачуванiсть лiдерства, часто харизматичного; рекрутування на вищi посади залежить вщ прихильностi i усгошно! кар'ери в парторганiзацii Влада лiдера (малоi групи правителiв) обмежена цiлком передбаченими, але погано визначеними нормами Лiдери мiняються перюдично за пiдсумками вiльних виборiв; влада 1х обмежена конституцiйно
Правова культура Тоталiтарна Авторитарна Демократична
Порiвняльна характеристика полггичних режимiв дае змогу зробити висновок про те, що, з одного боку, правосвщомють та правова культура людини i суспшьства детермшуються саме полiтичним життям, а з другого, як тдкреслюе М. Панов, «пол^ичш iдеали, цiлi, iншi цiнностi реалiзуються саме шляхом установлення системи правових норм та 1х застосування» [19]. Проблема взаемозв'язку i взаемовпливу правово'1 свiдомостi та правово'1 культури i пол^ично'! сфери буття суспiльства е дуже складною i актуальною.
Нас насамперед цiкавить проблема формування правово'1 культури громадян демократичного суспшьства, яку можна визначити як щншсно-нормативну систему, орiентовану на щеали гуманiзму i демократа, яка схвалюеться бшьшютю населення в суспiльствi або основними сощальними групами[20]. Вона включае базовi демократичнi переконання, настанови, орiентацii, символи, спрямованi на полiтико-правову систему, охоплюе як правовi ще'1 i цiнностi, так i чиннi норми правово'1 практики. Правова культура громадян у демократичному суспiльствi залежить вщ рiвня розвитку правово'1 свiдомостi [21].
Правосвщомють громадян демократичного суспiльства можна визначити як об'ективно юнуючий набiр взаемопов'язаних iдей, емоцiй, що виражають ставлення сощальних груп, iндивiдiв до права як цшсного соцiального шституту, його системi i структурi, до окремих закошв, iнших характеристик правово'1 системи демократичного суспiльства [22]. Правосвщомють громадян демократичного суспiльства виступае ще й каналом впливу права через мотиващю, емоцп, свiдомiсть на поведшку людей, формування суспiльних i групових вiдносин i зв'язкiв в унiверсумi демократа. У правосвiдомостi можна видшити такi складовi елементи: знання правових норм, закошв, конституцп, цiннiсне ставлення до правово'1 органiзацii конкретного суспшьства, що може
включати критику чинного права та iншi цшшсш орiентацiï в цiй галузi стосовно iснуючоï системи права, що спрямоваш на визнання можливостi змши iснуючоï системи права. Правосвiдомiсть — це не тшьки вiдбиття в шдивщуальнш свiдомостi духу i характеру чинних у суспшьсга законiв. Правосвщомють може творчо коректувати i критикувати чинш закони й шститути з позицш iндивiдуальноï справедливостi, що здобувае глибокий життевий сенс i значения для досить вели^ маси людей.
Можна видшити iнституцiональну та нешституцюнальну форми буття правосвiдомостi. Якщо перша юнуе у виглядi документiв, виступаючи як форма живого процесу мислення правникiв-професiоналiв, то друга, навпаки, висв^люеться у формi правового мислення, волi та почуттiв, iснуючи у виглядi живого процесу або акту свщомосп в його «неопредмеченому виглядi». У свою чергу, за способом мислення остання сфера подiляеться на два види: повсякденну i теоретичну правосвщомосп. Повсякденна правосвiдомiсть мiстить у собi уявлення, почуття та волевиявлення маси людей, ïx суб'ективне ставлення до чинного права, знання про iснуючi закони та ïx оцiнку, переконання у правомiрностi чи неправомiрностi судових дш, справедливостi чи несправедливостi самих закошв. До сфери теоретичноï правосвщомосп можна вiднести юридичнi «доктрини», створеш теоретиками права, а також обговорення питань про право, законшсть i справедливють, взаемнi права i обов'язки сустльства та особистосп, основнi шститути законодавства у працях вчених-гумаштарпв [23].
Розглянут рiвнi правосвiдомостi вiдрiзняються за обсягом знань про право, його системшстю, ступенем розумшня правових фактгв, явищ i стабiльностi правосвiдомостi. Поняття повсякденноï правосвiдомостi обов'язково включае моральну оцшку, що може навiть превалювати, оскшьки правовi погляди на цьому рiвнi звичайно далекi вiд професшних уявлень про правову дiйснiсть. Пошформовашсть про право, правовi норми залежить як вщ власноï соцiально-правовоï практики шдиввдв, так i вiд правових традицш суспiльства [24].
Правосвiдомiсть формуеться пiд впливом низки соцiальниx чинниюв: iсторичного досвiду суспiльства, соцiального оточення шдиввдв, власного соцiального досвiду окремих шдиввдв i груп. Вона сполучаеться iз соцiальною структурою суспiльства, здобувае рiзну наповненiсть, форму залежно вщ соцiального суб'екта: суспiльства в цшому, класiв, груп, верств, окремих шдиввдв. Передбачаеться, що в демократичному суспшьст основна маса громадян досить глибоко засвоша рiзноманiтнi правовi феномени, добре пошформована в правовому вiдношеннi, позитивно ставиться до дiяльностi судовоï влади, правоохоронних оргашв.
Головними цшшсними орiентацiями правовоï культури громадян у демократичному суспшьсга е такi: свобода (захист вщ свавiлля сильних, а також надшених владою), загальне благо (забезпечення високого рiвня життя спiвгромадян), справедливють, законнiсть (влада законiв, а не людей), рiвнiсть (забезпечення рiвноï вщповщальносп, справедливий розподiл благ i обов'язюв) [25]. Правова культура громадян у демократичному суспшьсга сприяе завершенню формування громадянського сустльства, в основi якого — вшьна особа з високим рiвнем правовоï свiдомостi i культури, сощально вiдповiдальна, здатна вiдстоювати своï права i свободи, а також конструктивно взаемодiяти з iншими особами в iм'я ïx загальних цшей, iнтересiв та цiнностей. Реалiï громадянського сустльства припускають особливу роль права як сощального шституту. В цьому разi право виступае як сукупшсть правил справедливого (що головним чином вщшкодовуе i примиряе) призначення, завдяки яким права i обов'язки ствгромадян визначаються i стають прийнятним та певною мiрою доступним кодексом поведшки. Право робить передбаченою (i в цьому значенш традицiйною) поведiнку ствгромадян у рiзниx конфлiктниx ситуацiяx правового характеру. Право сприяе замЫ насильства i жорстокос^ на користь мирного i порiвняно необтяжливого розв'язання конфлш^в до умов, що змiнилися.
У правовш культурi громадян в демократичному суспiльствi можна видiлити три компоненти: когштивний (знання), аксioлoгичний (цiннoстi) та поведшку [26]. Першi два пов'язаш з правoсвiдoмiстю, третiй — з правовою поведшкою, тобто системою практичнoï дiяльнoстi з виконання i застосування права. Як системоутворюючий чинник у цш структурнш композицп виступають саме демократичш правoвi цiннoстi або сощально-правова упередженiсть, що детермiнують правосвщомють i правову культуру в цшому. С. Максимов слушно наголошуе: «Правова культура — це перш за все момент цшностей та iдеалiв» [27]. Роль цшностей визначаеться тим, що вони слугують вщповщною тдставою, беруть участь у визначенш цшей i засoбiв, що вiдпoвiдають тим чи шшим цiннoстям; е основою ухвалення ршень i критерiем того, чого слщ прагнути i чого слщ уникати; слугують арбiтрoм у розв'язанш внутрiшнix кoнфлiктiв, указуючи на переважний вихщ [28].
Украша впевнено йде шляхом розбудови сувереннoï i ^залежно^ демократично^ сoцiальнoï, правoвoï держави, що передбачае формування у наших громадян демократично^ правoвoï свiдoмoстi та правoвoï культури [29]. Основний Закон нашoï держави затвердив ширoкi конституцшш гаранта прав i свобод людини i громадянина незалежно вщ походження, майнового стану, стат, раси, мови, релiгiï, пoлiтичниx та iншиx переконань. Гарантовано право кожного на збереження i захист свoеï нацioнальнoï самобутносп, на розвиток нацioнальниx мов i культур, на задоволення громадянами свoïx сощальних потреб. Стаття 15 Конституцп передбачае, що «суспшьне життя в Укршш грунтуеться на засадах пол^чно^ екoнoмiчнoï та iдеoлoгiчнoï багатoманiтнoстi», гарантуе «свободу пoлiтичнoï дiяльнoстi, не забoрoненoï Кoнституцiею i законами Украши». Разом iз статтями 34 та 35, яю гарантують громадянам право на свободу думки i слова, на вшьне вираження свoïx пoглядiв i переконань, а також на свободу св^огляду i вiрoспoвiдання, вона е конституцшною пiдставoю формування плюралiстичнoгo суспшьства. Нацюнальна держава створюе oптимальнi умови для консолщаци i розвитку украïнськoï нацй, ïï iстoричнoï свiдoмoстi, традицш i культури. Разом з тим Украшська нацioнальна держава забезпечуе розвиток етнiчнoï, культурнoï, мoвнoï та релiгiйнoï самoбутнoстi всix кoрiнниx нарoдiв та нацюнальних меншин, що проживають на ïï територп. I все це стане можливим лише у тому раз^ коли громадяни Украïни матимуть демократичну правoсвiдoмiсть та правову культуру [30], яка об'еднае вах нас в iм'я iдеалiв демократй, забезпечення пдного рiвня життя, дотримання прав i свобод кoжнoï людини.
Л1тература
1. Iстoрiя вчень про право i державу: хрестоматя для юрид. вузiв i фак. / уклад., заг. ред. проф., д-р ютор. наук Г. Г. Демиденко. — 2-ге вид., доп. i змш. — Х.: Легас, 2002. — С. 52.
2. Береза, С. В. Правова культура i пол^ика: взаемозв'язок i взаемозалежшсть / С. В. Береза // Держава i право: зб. наук. пр. Юрид. i пол^. науки. — К.: 1н-т держави i права iм. В. М. Корецького НАН Украши, 2005. — Вип. 29. — С. 112-117.
3. Усешова, Г. С. Полгтична та правова свщомють людини в контексп взаемозв'язку пoлiтичнoï культури, права i пол^ики / Г. С. Усешова // Пол^ична культура суспшьства: джерела, впливи, стереотипи: зб. ст. i тез за матер. Всеукр. наук. -теорет. конф. — ХХ Харювсью пол^олопчш читання. — Х.: НЮАУ iм. Ярослава Мудрого, НД1 держ. буд. та мюц. самовряд. АПрН Украïни, 2008. — С. 335-338.
4. Соцюлопя пол^ики: енцикл. словник / Авт. -упоряд.: В. А. Полторак, О. В. Петров, А. В. Толстоухов. — К.: Вид-во Свроп. ун-ту, 2009. — С. 326-327.
5. Проблеми модершзацп пол^ичних систем сучасносп: мoнoграфiя / М. I. Панов (керiв. авт. кол.), Л. М. Герасша, О. Г. Данильян та ш.; за заг. ред. Л. М. Герасiнoï, О. Г. Данильяна. — Х.: Право, 2008.
6. Венгеров, А. Теория государства и права: учеб. / А. Венгеров. — М.: Новый юрист, 1999. — С. 150.
7. Политический режим и преступность / под ред. В. Н. Бурлакова, Ю. Н. Волкова, В. П. Сальникова. — СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. — С. 41.
8. Загальна теорiя держави i права: [Пщруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. ] / М. В. Цвк, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ш.; за ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН Укра'1ни М. В. Цвка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН Укра'1ни О. В. Петришина. — Х.: Право, 2009. — С. 118-120.
9. Шаюрзянова, I. В. Полггичний i державний режими: сучасш погляди та характеристики / I. В. Шаюрзянова // Держава i право. Юрид. i полт науки: зб. наук. пр. — 2008. — Вип. 39. — С. 58-62.
10. Шипунов, Г. Категорiя «полГтичний режим»: суть та основш пщходи щодо визначення / Г. Шипунов // Укр. нац. щея: реалГ1 та перспективи розвитку. — 2006. — №18. — С. 235-241.
11. Герасша Л. М. Правово'1' iдеалiзм i полГтичш практики: проблема взаемодп / Л. М. Герасiна // ПолГтична культура суспiльства: джерела, впливи, стереотипи: зб. ст. i тез за матер. Всеукр. наук. -теорет. конф. — ХХ Харювсью полГтолопчш читання. — C. 23-27.
12. Лубнин, Д. А. Разновидности политического режима / Д. А. Лубнин // Вопр. гуманит. наук. — 2007. — №6. — С. 327-333.
13. Ладиченко, В. Гносеолопчш аспекти взаемовщносин держави та особистост / В. Ладиченко // Юрид. Укра'на. — 2008. — №12. — С. 24-29.
14. Правдюк, Т. И. Правовая культура и правопорядок / Т. И. Правдюк // История государства и права. — 2008. — №7. — С. 8-10.
15. Литвинов, О. М. Про взаемозв'язок полГтики i права як проблему правово'1' культури: вщ сервшьносп до верховенства права (спроба попередньо'1 розвщки) / О. М. Литвинов // Трансформащя полГтики в право / за ред. акад. НАН Укра'ни, акад. АПрН Укра'1ни В. Я. Тащя. — Х.: Право, 2006. — С. 254.
16. Там само.
17. БГгун, В. С. Людський вимГр полГтики i права: осмислення сучасного укра'нського досвщу» / В. С. БГгун // Трансформащя полГтики в право. — С. 256.
18. Сощолопя полГтики: енцикл. словник. — С. 297.
19. Панов, М. I. ПолГтична i правова культури як фундаментальш чинники державотворення в Укра'ш / М. I. Панов // ПолГтична культура сустльства: джерела, впливи, стереотипи: зб. ст. i тез за матер. Всеукр. наук. -теорет. конф. — ХХ Харювсью полГтолопчш читання. — С. 5.
20. Требш, М. П. Формування правово'1 культури в Укрш'ш / М. П. Требш // Правова культура i громадянське суспшьство в Укрш'ш: стан i перспективи розвитку: матер. мГжнар. наук. конф., м. Харюв, 12 жовт. 2007 р. / редкол.: Ю. П. Битяк, I. В. Яковюк, Г. В. Чапала. — Х.: Право, 2007. — С. 21.
21. Скакун, О. Ф. Правосознание как компонент правовой системы / О. Ф. Скакун // Там само. — С. 34-38.
22. Калиновський, Ю. Ю. Розвиток демократично'' правосвщомосп як основа функцюнування громадянського сустльства в Укра'1'ш / Ю. Ю. Калиновський // Там само. — С. 77-79.
23. Кшмова, Г. П. Поняття та структура правово'1 свщомосп: соцюлопчний аспект аналГзу / Г. П. КлГмова // Там само. — С. 82.
24. Червякова, О. Б. Правова культура особистосп та правова шформащя: деяю аспекти взаемодп / О. Б. Червякова // Там само. — С. 104-106.
25. Осипова, Н. П. Загальнолюдсью аспекти аксюлопчних вимГрГв правово'1 культури громадянського сустльства / Н. П. Осипова // Там само. — С. 28-30.
26. Степанов, О. В. Социология права: учеб. пособ. / О. В. Степанов, П. С. Самыгин. — Ростов н/Д: Феникс, 2006. — С. 98.
27. Максимов, С. I. Украшська правова культура: цшшснш вимiр / С. I. Максимов // Правова культура i громадянське суспшьство в Укршш: стан i перспективи розвитку. — С. 11.
28. Черкас, М. С. Правосвщомють i правова культура як основа громадянського суспшьства / М. С. Черкас // Там само. — С. 139-140.
29. Калшченко, А. I. Проблеми правово'1 культури i громадянського суспшьства в Укра'ш / А. I. КалЫченко // Там само. — С. 158-159.
30. Требш, М. П. Правосвщомють громадян Украши: стан та види деформацп / М. П. Требш // Вюн. Харк. нац. ун-ту iм. В. Н. Каразша. Сер. Сощолопчш дослщження сучасного суспшьства: методолопя, теорiя, методи. — 2009. — № 844. — С. 59-62.
Политический режим как детерминанта уровня правовой культуры
Требин М. П.
Проанализированы особенности диалектической взаимосвязи политического режима и правовой культуры. Раскрыты основные характеристики политических режимов, показано их влияние на состояние уровня правовой культуры граждан. Представлена общая характеристика правовой культуры демократического общества.
Ключевые слова: политический режим, политическая система, правовая культура, правовое сознание.
The Political mode as determinanta of level of legal culture
Trebin M. P.
The features of dialectical intercommunication of the political mode and legal culture are analysed in the article. Basic descriptions of the political modes are exposed, their influence is rotined on the state of level of legal culture of citizens. General description of legal culture of democratic society is presented.
Key words: political mode, political system, legal culture, legal consciousness.
УДК 329. 733(477)
В. Ф. Смолянюк, доктор полтичних наук, професор
М1ЖНАРОДН1 ГАРАНТП НЕЗАЛЕЖНОСТ1 УКРА1НИ У РЕТРОСПЕКТИВНОМУ ВИСВ1ТЛЕНН1
Здшснено полiтологiчний аналiз мiжнародних гарантш незалежностi Украши у ретроспективному висвтленнi. Показано, що мiжнароднi гарантИ' — це сукупшстъ зм^товно спорiднених мiжнародно-правових документiв, тдписаних державами, в яких визначено принципи та умови пiдтримання суверентету Украши, и територiалъноl цiлiсностi. Розглянуто основнi мiжнароднi угоди Украши з проблем мiжнародних гарантш и суверентету.
