CC BY
17
УДК 130.3:355
О. В. Громико, кандидат фшософських наук;
С. С. Семенов, кандидат фшософських наук
НЕНАСИЛЬНИЦЬКА ПОЛ1ТИКА: УТОП1Я ЧИ РЕАЛЬН1СТЬ ДЛЯ УКРА1НИ?
Розглянуто основт положення ненасильницькоI полтики, шляхи розв 'язання полтичних конфлiктiв, що заперечують насильство як метод, а також вплив релтг на проведення ненасильницькоI полтики в перехiдний перiод УкратськоI держави. Проаналiзовано проблему побудови вiдносин мiж владою та опозищею, роль останньоI в демократичному суспiльствi.
Ключовi слова: ненасильницька полтика, полтичний конфлiкт, опозищя, де-мократiя.
Актуальтсть проблеми. Останшм часом зарубiжнi та вичизняш полилоги дедалi частше звертаються до теми ненасильницько! полиики. Привш для цього е, причому вагомий. Наприклад, в Укра!ш котрий рiк вш-чуваеться непередбачена напруженють у полiтичнiй сферi. За так зване «мю-це шд сонцем» ведуть непримиренну боротьбу президентсьш та урядовi структури, парламентська коалщя та опозицiя, лiвi та украй правi партл тощо. У зовшшнш полiтицi конфлiктними залишаються вщносини з Роаею. I такий перелiк можна продовжити.
Мета ще! статтi - розкрити основш положення теори i практики ненасильницько! полiтично! боротьби. Шд полггачним ненасильством звичайно розумшть незбройну, нерепресивну боротьбу за людську справедливiсть i свободу.
Анал1з наукових джерел / публгкацш. У наукових i полiтичних колах здавна iснують два основних погляди на полгтичне насильство i його альтер-нативи. Перший вшстоюе необхiднiсть насильства, вказуе на нерозривний зв'язок полгтики з насильством, яке шбито е засобом для досягнення благих цiлей. Прихильники другого погляду обгрунтовують, що насильство за своею сутшстю е злом, навиъ якщо воно використовуеться з шляхетною метою, що будь-яку полiтичну проблему можна розв'язати ненасильницьким шляхом. Як свщчить iсторiя, певна частина людей, груп однодумцiв, суспiльних рух1в завжди вщкидала насильство в полiтику з етичних, моральних або релiгiйних мiркувань.
Ми переконанi, що в реальному громадському життi, якщо розгляда-ти полиичний феномен у його цшсносп, ненасильницька полiтика тiсно переплiтаеться з насильством, у тому чи^ зi змушеними репресiями. Останнi необхiднi, наприклад, державi (а воно е провшною ланкою поль
64 © Громико О. В., Семенов С. С., 2010
тично! системи) для захисту суспшьства вiд ворожих нападiв, вiд злочин-них елементiв тощо. Щоправда, не можна не погодитися з думкою тих суспшьствознавщв i полiтикiв, яш стверджують, що включення насильства в позитивний контекст сусшльних вiдносин можливо тшьки в окремих, виняткових випадках, суворо обмежених цiлях i контрольованих дозах. Зввдси навiть професiйний вшськовий повинен усвiдомлювати, що в коль зiях армшсько! служби, яка звичайно пов'язана iз застосуванням збро!, вбивством супротивника, знищенням матерiальних цiнностей, в його думках i дiях у кожному конкретному випадку обов'язково наявш критери морально! доцiльностi, багатоварiантностi, виваженостi при обраннi й прийнятл того чи iншого рiшення.
Залишаеться незаперечним фактом, що ненасильницьк1 ди одержали i одержують у свiтi «широку прописку», витiсняють насильство в багатьох сферах полггично1 дiяльностi. Вони яскраво виявляються при вiдстоюваннi певними верствами населения тих чи шших кра!н сво!х конституцiйних прав, у боротьбi за економiчнi та сощальт перетворення, громадянську свободу i демократизащю, нацiонально-визвольному русi, боротьбi проти диктатур, геноциду, антивоенних акщях. Та й досввд «помаранчево! революцп» в Укра-!ш ще раз пвдтверджуе, що здобути перемогу над правлячим режимом можна без кров^ не вдаючись до силових прийомiв, шляхом суспшьного морального тиску на тих, хто утримуе владу.
За пiдрахунками американського фшософа, фахiвця в галузi гсторп i соцюлогп ненасильства Д. Шарпа, ненасильницька боротьба в полтшчтй сферi мютить близько 198 форм i методiв [5].
Важко зрозумiти змiст i призначення ненасильницько! практично! поливки, не ознайомившись хоча б у загальних рисах з основними положення-ми фiлософi! ненасильства. Остання, як ввдомо, активно розвивалася у схвднш культурi, де споконвiчним було цшсне бачення миру як живого тша, живого оргаиiзму, а будь-який тиск стосовно нього вимагав вагомих моральних подстав. У цiлому ця фiлософiя за жодних умов не визнае корисносп, необхвд-ностi та законносп насильства.
Творцями фiлософi! ненасильницького опору можна вважати Г. Д. Торо (1817-1862), М. К. Гандi (1869-1948), Л. М. Толстого (1828-1910), М. Л. Кшга (1929-1968) та шших мислителiв i громадських дiячiв.
Так, американський фiлософ i письменник Г. Д. Торо першим надав моральне обгрунтування ненасильницько! революцi!, запропонував серiю дiючих мирних суспiльних акцш у ходi !! здiйснения.
Фiлософiя гандизму (отримала назву за iм'ям !! основоположника М. К. Ганд^ виходить iз вде! божественно! реальности що ототожнюеться з iстиною, досягти яко! можливо лише шляхом морального самовдосконалення. Джерелами ж останнього е «закон любовЬ» i «закон страждання».
До основних полгтичних принцишв i характерних рис гандизму слщ ввднести: досягнення незалежиостi кра!ни (у цьому разi йдеться про Iндiю, яка була свого часу колошзована англшцями) мирними засобами, шляхом залучення до визвольно! боротьби широких народних мас при дотриманш ними правила ненасильства; об'еднання в цiй боротьбi вах верств населения незалежио вiд касти, релiгi!, нацiональностi тощо пiд управлшням нацюналь-ного конгресу; ствердження можливосп досягнення класового миру i розв'язання конфлiктiв мiж класами шляхом арбиражу.
Розроблена Гандi i прийнята його послщовниками тактика ненасиль-ницько!' боротьби за незалежшсть одержала назву сатьяграхи (буквально - за-взятiсть в ютиш). Вона виражалася у двох формах: несшвробггаицга та не-покор^
Наприклад, неспiвробiтництво полягало у вiдмовi вiд титулiв, подаро-ваних англшцями мюцевим жителям, бойкотi урядових заклащв, оргашзацп мирних демонстрацiй. Громадянська непокора зводилася до порушення окре-мих закошв колонiально! влади, проведения полгтичних страйкiв, харталiв (припинення будь-яко! дшово! активностi) i навiть до ввдмови вiд сплати державних податкiв. Для тактики гандизму характерним було прагнення розв'язувати окремi конфлiкти з англшськими вiйськами, а також соцiальнi суперечносл шляхом переговорiв i угод на основi взаемних поступок.
Розробленням теори непротивления злу насильством свого часу предметно займався росшський письменник Л. М. Толстой. Вш мрiяв про такий устрiй життя, «за якого царюкта тепер розбрати, обмани i насильство будуть замiненi в№ною згодою, правдою та братньою любов'ю людей м1ж собою» [4]. Особливий штерес становлять теоретичнi погляди щодо ненасильства iдейного натхненника та практичного оргашзатора боротьби американських негрiв за громадянсьш права Мартiна Лютера Кшга, перу якого належить характеристика основних особливостей, на котрих грунтуеться теоретична система ненасильства.
Першу особливють М. Л. Кiнг зводив до того, що навiть ненасильниць-кий опiр - це все ж таки опiр, що не мае шчого спiльного з пасивнiстю. Вш, на думку дослiдника, е методом фiзичноl пасивностi та водночас потужно! духовно!' активностi. Це не пасивне непротивления злу, а активний ненасиль-ницький опiр останньому.
Другим важливим моментом при характеристицi ненасильства е те, що з його допомогою прагнуть не перемогти чи принизити супротивника, а за-воювати його дружбу i розумiния. Учасник ненасильницького опору змушений найчастiше виражати свш протест шляхом неспiвробiтництва або бойкопв, але вiн розумiе, що це е не власне метою, а пльки лише засобом для пробу-дження морального сорому в супротивника. Наслвдки ненасильства полягають у створенш спiльностi, тодi як наслiдком насильства е трапчна гiркота.
Третя особливють фшософп ненасильства полягае в такому: атака в не-насильницьк1й боротьбi спрямована проти сил зла бшьшою мiрою, нiж проти тих людей, яким довелося творити це зло. Саме зло прагне перемогти учас-ника ненасильницького опору, а не людей, що стали жертвами цього зла.
Четвертим пунктом, що характеризуе такий ошр, е бажання приймати страждання без вшплати - приймати удари супротивника, не вшповшаючи на них. Таким чином, учасник ненасильницького опору прагне прийняти насильство, якщо воно е неминучим, але школи не завдасть вшповшного удару.
П'ятий пункт, що визначае ненасильницький ошр, базуеться на тому, що за його допомогою можна уникнути не тiльки зовнiшнього фiзичного насиль-ства, а й внутрiшнього насильства духу. Борець за ненасильство вшмовляеть-ся не тiльки стрiляти в супротивника, а й ненавидгга його. Центром нена-сильства е принцип любовь
Шостою основною характеристикою фшософп ненасильницького опору е розумшня того, що на бощ справедливостi перебувае весь свiт. Тому той, хто вiрить у ненасильство, глибоко вiрить у майбутне, зазначав М. Л. Кшг [2].
Видiлимо цiлком «земш» корiння ненасильства полiтики, у тому чи^ вщносно Укра!ни.
Так, ютотними умовами поширення ненасильницько! полiтики е роз-винена демократiя, щире народовладдя, широке включення «простих людей» у полггачш процеси. За наявностi цих компоненпв суспiльство, як правило, активно просуваеться до вищого рiвня розвитку, в ньому за-безпечуються особисп i полiтичнi свободи, громадянський контроль, со-цiальна та економiчна справедлившть тощо. Звичайно ж, i сама демокраля мiстить чинники нестiйкостi. Але, створюючи поле для вияву рiзноспря-мованих позицш, вона завжди забезпечуе й баланс сил, необхiдний для громадянсько! стiйкостi.
У структурi базових елеменпв, що попереджують або, навпаки, поро-джують насильство, важливе мюце посiдають кiлькiснi та якiснi параметри соцiально-економiчного розвитку кра!ни, рiвень життя Г! населення. В1домо, що бшшсть у бiлъших масштабах завжди е чинником нестабшьносп, умовою для можливого протистояння влади i громадян, що може перерости в силове зикнення сторш.
Соцiальну основу ненасильницьких дш у полiтицi становить також ментальна особливють нацiй, зокрема вiдсутнiсть у нш войовничого духу, яких-небудь глибоко вкоршених претензiй до правлячо! елгш, спiвгромадян, сусiдiв, рiвень цивiлiзованостi, загально!, у тому числi полiтично!, культури. Немаловажним моментом е й панування майстерностi полiтичноí етики, «етики ввдповшальносп» (за М. Вебером) всiма урядовцями й урядами, лiде-рами рiзних партiй i громадських рухiв, професшними полiтиками.
Позитивну роль у здшсненш ненасильницько! политики вщграе вдеоло-пчний чинник, тобто постiйне втiления в масову свiдомiсть «золотих правил» моральности накладення заборони на пропаганду насильства i жорстокостi в суспiльствi.
Нарешп, дiючою умовою, що може вплинути на знижения насильниць-кого пресу, е загальна вщмова вiд прагнення до технологiчного устрою свiту. Мiнiмiзувати насильство можливо тодi, коли людство уникне сформованих стереотипiв створення розвитку постiндустрiально!, або (за визначенням В. С. Стьошна) «техиогенно!», цившзаци i перейде до гумаиiстичного бачен-ня устрою свiту. Бiльшiсть прихильник1в «традицшно!» цивiлiзацi! вважають, що новий споаб життя в цьому свiтi обов'язково мютитиме й стратегш не-насильства.
Особливосп нинiшнього полiтичного життя в Укра!т вимагають активного впроваджения консенсуально! моделi розв'язаиня соцiальних i полиичних суперечностей, конфлiктiв, згладжуваиия гостроти у боротьбi протилежиостей, знаходжения якщо не едносп, то хоча б компром^ м1ж ними. Адже миролюб-ство, неагресившсть, виваженiсть, неприйияття фатальностi завжди були при-тамаинi нашому народу. Укра!на поступово демонструе свою прихильнють до принципiв демократа. За рiвнем освiченостi громадян вона не поступаеться в рейтинговi будь-якiй цивiлiзоваиiй кра!ш. А це також вагомий аргумент на користь глибоко осмисленого, як правило, несилового тдходу украшщв до розв'язаиня будь-яко! конфлiктно! ситуацп. Наше сустльство ще не занадто поллизоване, населения не вiдрiзняеться значною вщдашстю тiй чи iншiй по-лггачнш силi. Його бiльше цiкавить не политика, а економiчнi (меркаитильнi) питания. Б^шютю укра!'нцiв виникакчi протистояння у верхшх ешелонах влади, а також м1ж полiтичними партiями завжди ввдповвдно аиалiзуються, не сприймаються болiсно, не беруться «близько до серця». Тому не народш маси, а безввдповщальш полiтики можуть спровокувати у кра!ш насильство в ходi проведения ие! чи iншо! акцi!, що стосуеться полиично1 боротьби.
Не можна не враховувати i роль релiгil у питанш утверджения в суспiль-ствi й державi морально! полiтики. Наприклад, в Основах соцiально! концеп-ци укра!нсько! православно! церкви зазначено, що !! завданиям у питаниях полиичних розбiжностей, суперечностей i боротьби залишаеться заклик до миру i сшвробпництва людей, що дотримуються рiзних полиичних поглядiв, у тому числi таких, яш явно призводять до дш, що суперечать православному вiровченню, православним нормам. У такий спосiб на перший план сьогодш усе бшьше висуваеться вимога помiрно! релiгiйно! политики.
Що стосуеться вiтчизняно! фiлософсько! i полiтологiчно! думки, то вона одностайна в одному: будь-якого суспшьного конфлту можливо уникнути, причому без застосування силових методiв. Що для цього потрiбно? Ефек-тивне управлiння конфл^ними ситуацiями в демократичному суспiльствi,
на думку M. I. Палача, пpипyскаe низку спещальнт пpоцедyp. Це, по-пеpше, взаeмний i опеpативний обмш достовipною iнфоpмацieю пpо iнтеpеси, на-мipи та чеpговi кpоки aropm, що беpyть участь у конфлшп. По-дpyге, свiдоме взаeмне yтpимання вщ застосування сили або погpози застосування сили, здатнт спpичинити некеpованiсть конфл^но1' ситyацiï; оголошення взаeм-ного моpатоpiю на дiï, що загостpюють конфлшт'; тдключення аpбiтpiв, без-стоpоннiй пдавд якиx до конфлiктiв гаpантований, а ïx pекомендацiï беpyться за основу ком^ом^^ дiй. По-тpетe, викоpистання юную^^ або пpийнятиx новиx пpавовиx ноpм, адмiнiстpативниx та iншиx пpоцедyp, що с^ияють зближенню позицiй стоpiн, яш втяглися до конфлiктy. По-четвеpте, ствоpення i пiдтpимання атмосфеpи дiлового паpтнеpства, а згодом i довipчиx вщносин як пеpедyмов pозв'язання поточного конфлжту i запобiгання аналогiчним конфлiктам у майбутньому [1].
Пеpелiченi пpоцедypи звичайно застосовуються стосовно не тшьки внyтpiшнix, а й мiжнаpодниx конфлiктiв.
Розглянута пpоблема вимагаe бiльш докладно зупинитися ще на одному актуальному ^актинному питаннi - побyдовi вiдносин мгж владою та опо-зицieю.
Жодна влада не e абсолютно ^авочинною i такою, що заслyговye на ^омадську довipy. Це аксiома. Тому владш стpyктypи в Укpаïнi покликаш спpиймати полiтичнy опозицiю як ^^одну ноpмy, як обов'язкове явище, постшно вpаxовyвати ïï констpyктивнi поpади, по-дшовому pеагyвати на кpитикy. Деpжава повинна мати за^шлену в законодавчому поpядкy чiткy пpогpамy, що вiдповiдаe стpатегiï i тактицi дiяльностi з незгодними. Напевно, не e випадковiстю пpактика багатьоx заxiдниx деpжав, як1 дозволяють собi pозкiш пестити i плекати опозицш. Подекуди навiть беpyть останню на <^p-жавне постачання», на своe yтpимання.
Ще напеpедоднi pозпадy СРСР, пвд час так звано1' пеpебyдови, в rapw-дичнiй ^еа, наyковиx виданняx шиpоко дискутувалася ^облема щодо того, як повинна поводитися деpжавна влада стосовно того, що в сощалютичнш кpаïнi заpоджyeться политична опозицiя. Нам iмпонye повчальний висновок, зpоблений тодi В. Mакаpенком. Сутшсть його в такому. Бyдь-якi твеpдi об-меження полiтичноï опозицiï з боку деpжави, зазначав дослвдник, шдсилюють ïï моpальнi пiдстави i зiштовxyють на позицiï pадикалiзмy дедалi шиpшi со-цiальнi пpошаpки. Неможливий тут i абсолютний лiбеpалiзм, оск1льки вш ствоpюe почуття безсилля влади i спpияe веpбyваннк в лаву опозици шдивь дiв, для якиx шчого не означають iдеологiчнi мотиви дiяльностi, - вони ^о-сто ^имика^^ до сильнiшоï' стоpони [3].
Важливою умовою полiтичного багатоpiччя пpавителiв i ypядiв e теpпи-ме, толеpантне ставлення до всix виявiв полiтичноï' дифеpенцiацiï, вмiння пеpебоpювати звичний «синдpом воpога» до будь-якого опонента.
Приклад добропорядного ставлення до опозици повинен подавати президент краши, який е не тшьки гарантом Конституци, а й своервдним арбiтром серед гравцiв на политичному полi.
У демократичнiй краïнi кожен мусить бути впевнений, що його належ-нiсть до опозицiï не викличе жодних ускладнень в особистому життi та про-фесiйнiй дiяльностi, у цiлому не зробить представнишв опозицiï персонами «нон грата». Не можна не погодитися з висловленнями деяких вичизняних полiтологiв, котрi ратують за надання можливостей безперешкодного вш'зду i3 краши скривджених представник1в опозици, яш незатишно почувають себе в «рвдних стiнах», амбiцiйних, марнолюбних та шших опозицiонерiв i ïx аналопчного повернення, коли 1м це завгодно i зручно, на Батьшвщину.
Це, так сказати, один бш медаль Тепер позначимо деяш правила пове-дiнки самоï опозицiï, якi можуть гарантувати ïï «безпечну» та ефективну життедiяльнiсть, а також вiдносний мир i спокш у суспiльствi.
Перший важливий принциповий момент - опозицшшсть не передбачае насильницьких дiй з метою захоплення державно1' влади. Класична опозицiя звичайно бореться не проти конкретних носiïв влади, а проти ïï дiяльностi, законодавчих iнiцiатив, публiчниx заяв i практичних методiв здшснення пев-ного соцiально-економiчного або сошально-полличного проекту.
Сила будь-якоï опозицiï' криеться в умшш тримати руку на пульс гро-мадськоï думки, а вщповвдно - у змiстовностi, народнш привабливостi ïï програмних намiрiв, визнанш рiзниx груп населення, гнучк1й тактищ поль тичноï боротьби. Заволодiння «серцями й умами» широких народних мас -запорука успixу опозицiйниx сил на будь-якому етапi боротьби за владу.
Розсудлива i рацiонально дшча опозицiя нiколи не робить рiзкиx ра-дикальних крокiв у той чи шший бiк, зокрема не ^норуе, не вiдмiтае комп-ромюи, не будуе своï вiдносини на моделi «ворог або друг» (у не].' е тiльки опоненти або партнери), не вдаеться до методiв, якi можуть дестабiлiзувати ситуацiю в краж або чинять мiцний психолопчний тиск на громадську свiдомiсть.
Звичайно опозищя активiзуе свою дiяльнiсть у перюд виборiв органiв влади та «перших» посадових осiб у держаи i на регiональному рiвнi. При будь-якому ïx результап не можна дiлити рядових виборцiв на переможщв i переможених. Електоральна рiзноголосиця, якщо на нiй пiсля виборiв акцен-тувати увагу, приховуе бiльшу небезпечнють розколу суспiльства за соцiально-економiчними, полiтичними, iдеологiчними та iншими мотивами.
Цившзована опозицiя завжди повинна мати мужшсть визнавати своï' помилки i безболюно переносити поразки в полггачнш боротьбi. Тактика не-гайного реваншу за упущену або недосягнуту перемогу може призвести до затяжноï' непримиренноï боротьби «стiнки на стiнку». У разi взяття опозицiею влади дуже важливо зберегти мир i згоду в суспiльствi, забезпечити наступ-
шсть за багатьма напрямами розвитку держави й суспшьства. Адже всяке «руйнування дощенту» викликае в людей нездорову реакцш, народжуе зво-ротну опозицiйнiсть.
Далекоглядна опозицiя, потрапивши у владт коридори, для завою-вання довiри серед меншостi, що !й опонуе, створення в громадськiй свiдомостi стереотипу гуманно! влади, лояльного уряду, нерщко дiлиться частиною «мiнiстерських портфелiв» з опонентами, робить !м поступки з шших питань кадрово! полиики, органiзуе проведення громадських фо-румiв згоди i примирення, уникае будь-яких форм помсти, зведення рахун-шв з неугодними тощо.
Як уважають багато полiтологiв, цивiлiзована опозицiя повинна вико-нувати такi обов'язковi функци: широко поiнформовувати населення про неправильт дil влади; спiвробiтничати i взаемодiяти iз владою у вирiшеннi тих питань, з яких (з погляду опозицii) влада дiе правильно; протиставляти себе владi у разi ii неправильних дiй, пiдштовхувати суспiльство до тиску на владу, щоб та реагувала в потрiбному напрямку на подiбний варiант зворот-ного зв'язку.
Висновки. Нарiжним каменем фiлософii ненасильства е щея ненасиль-ницького опору злу, що тд впливом добра мае здатшсть до саморуйнування, самознищення. Така фiлософiя припускае поважне ставлення до будь-яко! людини, групи людей, спiльностi, навиъ якщо вони виступали або виступа-ють у ролi носiiв зла. Ненасильницька поливка - не утошя, а реальнiсть.
Ненасильство як сустльно-полпичний рух мае свою конкретну мету (досягнення миру, добра, соцiальноi справедливосп тощо), технологш прак-тичних дш, певний досвiд !х здiйснення, прихильнишв на всiх континентах. В УкраКш е всi пiдстави для «безкровного» розв'язання внутрiшнiх конфлiктiв на основi пошуку шляхов примирення основних полличних сил, дотримання демократичних процедур у ходi нинiшнього та можливого надалi протисто-яння, протиборства рiзних сторш, усвiдомлення всiма того, що опозищя в демократичному суспiльствi - це не стороннш предмет, а його «обов'язкова складова» [3].
I останне. Будь-яка полiтика, в як1й превалюють диктат, погрози, шантаж i репресп, безперспективна. Вона не мае майбутнього.
Л1ТЕРАТУРА
1. Горлач М. I. Вибране : у 3 т. - Т. 2. Свгт повсякденносп / М. I. Горлач - Х. : Факт, 2003.
2. Кинг М. Л. Паломничество к ненасилию / М. Л. Кинг // Этическая мысль : науч.-публицист. чтения. - 1991 / общ. ред. А. А. Гусейнова. - М. : Республика, 1992.
3. Макаренко В. П. Кризис власти и политическая оппозиция / В. П. Макаренко // Государство и право. - 1990. - № 11.
4. Петров Г. И. Отлучение Л. Н. Толстого от церкви / Г. И. Петров. - М. : Знание,
1978.
5. Шарп Д. Ненасильственная борьба: лучшее средство решения острых политических и этических конфликтов / Д. Шарп // Этическая мысль : науч.-публицист. чтения. - 1991 / общ. ред. А. А. Гусейнова. - М. : Республика, 1992.
НЕНАСИЛЬСТВЕННАЯ ПОЛИТИКА: УТОПИЯ ИЛИ РЕАЛЬНОСТЬ ДЛЯ УКРАИНЫ?
Громыко О. В., Семенов С. С.
Рассмотрены основные положения ненасильственной политики, пути разрешения политических конфликтов, исключающие насилие как метод, а также влияние религии на проведение ненасильственной политики в переходный период Украинского государства. Проанализирована проблема построения взаимоотношений между властью и оппозицией, роль последней в демократическом обществе.
Ключевые слова: ненасильственная политика, политический конфликт, оппозиция, демократия.
FORCIBLE POLICY: IS IT UTOPIA OR REALITY FOR UKRAINE?
Gromuko O. B., Semenov S. S.
The major regulations of forcible policy, ways of resolution of political conflicts eliminating as a method, and also influence of religion on the conduct offorcible policy in a transition period of the Ukrainian stature considered in the article. The problem of construction of mutual relations between power and opposition, the role of opposition in democratic society is analyzed.
Key words: forcible policy, political conflict, opposition, democracy.
УДК 130.2-057.68
М. В. Триняк, кандидат педагопчних наук, доцент
ШТЕРКУЛЬТУРНА I ТРАНСКУЛЬТУРНА СКЛАДОВ1 1ДЕ1 УН1ВЕРСИТЕТУ
Розглянуто трансформаци iде'i Утверситету в теоретичнш i практичнш пло-щинах. Визначено спiввiдношення мiж и ттеркультурною i транскультурною скла-довими. Розкрито перспективу класичного утверситету, який втрачае сощальну i культурнурелевантностi через свою обмежену здаттсть до ттеркультурно! кому-
72
© Триняк М. В., 2010
