CC BY
13
УДК 340.12
A. В. Самшо
Львiвський державний ушверситет безпеки життeдiяльностi, старший викладач кафедри права та менеджменту у сферi цившьного захисту
B. В. Шишко
Львiвський державний ушверситет внутршшх справ, доцент кафедри теори та юторп держави i права,
канд. юрид. наук, доцент
О. В. Повстин
Львiвський державний ушверситет безпеки життeдiяльностi, завiдувач кафедри права та менеджменту у сферi цившьного захисту,
канд.екон. наук, доцент
Р. С. Яковчук
Львiвський державний ушверситет безпеки життeдiяльностi, доцент кафедри права та менеджменту у сферi цившьного захисту,
канд. техн. наук
ТЕРОРИЗМ У ФОРМ1 БОРОТЬБИ ЗА НАЦ1ОНАЛЬНИЙ СУВЕРЕН1ТЕТ: ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ
© Самыо А. В., Шишко В. В., Повстин О. В., Яковчук Р. С., 2015
Дослщжено фшософський змкт тероризму в контекст боротьби за нащональний суверештет. Розглянуто питання щодо взаемозв'язку нащонального суверенiтету та тероризму. Проаналiзовано спiввiдношення та вiдмiнностi мiж тероризмом i деякими актами боротьби за нащональний суверештет та партизанських воен. Установлена некоректшсть трактування тероризму як одного з лопчних продовжень i наслщюв нащонально-визвольноТ боротьби. З'ясовано, що тероризм можна визначити як полггику i практику екстремiстського впливу, основаного на незаконному насильс™ i зумовленого спотвореним видом меаанства. Видiлено три основш напрями в терорис-тичнш полiтицi i практицi.
Ключовi слова: нащональний суверештет, фiлософiя, тероризм, боротьба, партизанський тероризм.
А. В. Самило, В. В. Шишко, А. В. Повстин, Р. С. Яковчук
ТЕРРОРИЗМ В ФОРМЕ БОРЬБЫ ЗА НАЦИОНАЛЬНЫЙ СУВЕРЕНИТ: К ПОСТАНОВКЕ ПРОБЛЕМЫ
Исследован философский смысл терроризма в контексте борьбы за национальный суверенитет. Рассмотрены вопросы взаимосвязи национального суверенитета и терроризма. Проанализированы соотношение и различия между терроризмом и некоторыми актами борьбы за национальный суверенитет и партизанских войн. Установлена некорректность трактовки терроризма как одного из логических продолжений и последствий национально-освободительной борьбы. Выяснено, что терроризм можно определить как политику и практику экстремистского влияния, основанного на незаконном насилии и обусловленного искаженным видом мессианства. Выделены три основных направления в террористической политике и практике.
Ключевые слова: национальный суверенитет, философия, терроризм, борьба, партизанский терроризм.
A. V. Samilo, V. V. Shyshko, O. V. Povstyn, R. S. Yakovchuk
TERRORISM IN THE FORM OF STRUGGLE FOR NATIONAL SOVEREIGNTY BEFORE PROBLEM STATEMENT
This paper investigates the philosophical meaning of terrorism in the context of the struggle for national sovereignty. The question concerning the relationship of national sovereignty and terrorism. Correlation and differences between some acts of terrorism and the struggle for national sovereignty and guerrilla wars. Installed incorrect interpretation of terrorism as one of the logical sequels and consequences of the national liberation struggle. It is shown that terrorism can be defined as policies and practices of extremist influence, based on the illegal violence and caused a distorted view of messianism. Three major trends in terrorist policies and practices.
Key words: national sovereignty, philosophy, terrorism, struggle, guerrilla terrorism.
Постановка проблеми. Тероризм як кримшальне явище сшвюнуе з людським суспшьством багато тисячолггь i являе собою одну з форм сощального протесту, поряд з такими, як нащонально-визвольш рухи, партизансью ди, масовi заворушення тощо. Всi цi прояви мають на мет вирiшення соцiальних конфлiктiв, змшу ситуацп в суспiльствi.
Багато терористичних оргашзацш вже протягом тривалого часу керуються у свош дiяльностi концепщями, якi утверджують iсторичну необхiднiсть i моральну виправданiсть використання насильства в полггичнш боротьбi. До 1х числа можна вщнести концепцп партизансько! визвольно! боротьби, стратеги мiських партизанiв, стратеги напруженосп або концепцп, спрямованi на втягування населення в революцшну боротьбу за вщсутносп революцшно1 ситуаци в рiзних крашах свiту. Зокрема, останне характерно для ряду екстремютських оргашзацш Свропи, Латинсько1 Америки, Ивденно-Схщно1 Ази. На !х думку, необхiдне подолання певно1 полггично1 пасивностi населення систематичними методами "революцшного" використання терористичних та шших насильницьких актiв та поступового створення масового революцшного потенщалу. На цих позищях тривалий час дiяли, наприклад, лiворадикальна терористична органiзацiя РАФ у ФРН [1], "Червош бригади" в Ггалп, "Прямий вплив" у Францп та iн. [2].
У контекст вищезазначеного хотiлося б розглянути проблему, яка залишаеться спiрною протягом десятилггь i суттево перешкоджае практичнш боротьбi з тероризмом, зокрема, в межах мiжнародних органiзацiй, у тому чи^ Оргашзацп Об'еднаних Нацiй. Це проблема сшввщношення та вiдмiнностi мiж тероризмом i деякими актами боротьби за нащональний суверенiтет та партизанських воен. Рiч у тiм, що борцi за нацiональний суверенiтет i терористи постiйно вдаються до аналопчних методiв боротьби, таких, як замах, диверси, вибухи тих чи шших об'екпв, викрадення транспортних засобiв, захоплення заручниюв тощо. Це неминуче, оскшьки найчастiше нi тi, нi iншi не в змозi протистояти регулярнш армil у вiдкритих боях.
Звщси виникае невизначенiсть тероризму, що мае найсерйознiшi практичнi наслiдки. З одного боку, багато хто називае !х терористами, з шшого, терористи часто iменують себе партизанами, борцями за свободу, народш iнтереси i т. п. Тому при обговоренш вщповщних питань у м1жнародних органiзацiях постшно стикаються два п1дходи: тi, хто для одних е злочинцями i бандитами, в очах iнших можуть виявитися борцями за визволення, iнодi навiть нацiональними героями.
Аналiз останшх дослiджень та публiкацiй. Так, серед сучасних робiт, присвячених проблемi тероризму, можна зазначити науковi працi О. Будницького, М. Вершинша, Б. Дженкшса, В. Кудашева, У. Лакера, В. Сажина, О. Щеглова, G. Холмогорова та ш. Окремо1 уваги заслуговуе досвщ iнших держав та методи 1хнього ефективного спiвробiтництва у сферi боротьби з тероризмом, цьому напряму дослщжень багато уваги придiлили таю науковщ: О. Брасс, Ю. 1вашч, I. Карпець, I. Лукашук, С. Ляхова, Б. Нетаньяху, М. Черкес та ш.
З'ясовуючи проблеми сшввщношення феномена тероризму та фшософи права ми не можемо не звернутись до робгг М. Бахтша, Ж. Бодрийяра, Б. Дженкинса, А. Камю, У. Лакера, Ж.-И. Сартра, П. Ушкшсона, М. Хайдеггера, С. Хантингтон та ш.
Формулювання щлей статть Метою статп е аналiз спiввiдношення та вiдмiнностей мiж тероризмом i деякими актами боротьби за нащональний суверештет та партизанських воен.
Виклад основного MaTepiany. М. Горлач зазначае, що причина трансформацп повстання в терористичну практику - зростання рiвня i можливостей держав, незрiвняннi з можливостями повстанських рухiв. Цитуючи Джона Хенка Леурдика, вш вказуе на виокремлення ним ще двох видiв революцiйного насильства: нащонально-визвольне i партизанське. На його думку, мiжнарод-ний тероризм як рiзновид вiйни вирiс з недосягнення значних результата нащонально-визвольних рухiв, мiських i сiльських партизанських воен у 60-х роках. Терористи, стверджуе Хек Леурдик, перейшли мiжнароднi межi у сво!х дiях тому, що вiдчували: !хш проблеми можуть бути вирiшенi не у власному полгтичному оточеннi, а скорше, в столицях захiдного свгту. На Заходi багато хто розглядае дiяльнiсть нацiонально-визвольних i революцiйних рухiв у рiзних регiонах земно! кулi як основне джерело актiв мiжнародного тероризму. Але трактувати тероризм як одне з лопчних продовжень i наслiдкiв нащонально-визвольно! боротьби некоректно [3].
Будь-який тероризм - це своерщш акти полгтичного насильства, але не завжди подiбнi акти е тероризмом. Якщо цi акти викликанi колошальним гнобленням, експансiею, масовими репресiями тоталгтарних держав або рухiв, геноцидом, сощальним i нацiональним гнобленням i т.п., якщо вони виникають на хвилi загальнонародного обурення, незгоди, масово! визвольно! боротьби i е одним з li проявiв, чи можна !х - навiть за ютотно! формально! схожостi - називати тероризмом? Акти щ вiдрiзняються вiд тероризму тим, що вони е вимушеним заходом, якого часто не можна уникнути тд час боротьби за нащональний суверенитет. Зовш вони не вiдрiзняються вiд терористичних, але за суттю являють собою щось зовсiм шше, часто протилежне тероризму. Критерiем вщмшносп тут може служити наявнiсть або вщсутшсть зв'язку з громадянською визвольною боротьбою [4, с. 79].
Тероризм, як правило, не мае масового характеру, вш майже щлком "замкнутий на собГ', вузький, елiтарний, орiентований проти демократi! [4, с. 79]. Але явно не були такими, хоча схожими за сво!м змютом, а за суттю партизансью акцп, якi точилися пiд час визвольно! боротьби в Алжир^ В'етнамi, Афганюташ, хоча офiцiйна пропаганда робила величезш зусилля, щоб надати !м однозначно терористичного iмiджу. Те саме можна сказати про поди в Чечш. Ц подi! слiд розглядати як партизанську вшну, що йде з перервами вже бшьше двох сотень роюв, хоча нерiдко вимушено, як завжди в подiбних випадках, у формах, схожих до терористичних.
Проте е щлий ряд випадюв, коли вiдрiзнити тероризм вiд масового партизанського руху бувае надзвичайно складно. Чим е, наприклад, рух "Сендеро Люмшосо" в Перу, що мае дуже широку соцiальну базу? Або сепаратистський рух в 1ндп? Етно- або конфесшно-сепаратистсью, а iнодi й сощально-полгтичш форми тероризму не завжди просто вщмежувати вiд вiдповiдних форм нащонально-визвольно! i антитоталiтарно! боротьби. Чи можна вважати тероризмом вщповщш акцi!, що проводилися в рамках палестинського визвольного руху? Або боротьбу курдiв проти iракського i турецького диктату ? Чи можна вважати суто терористичною дiяльнiсть ЕТА в Iспанi! чи 1РА в Ольстерi? Вони не були пов'язаш з широким партизанським рухом, але спиралися на симпатп i пiдтримку значних верств баскського народу i католикiв в 1рландп [5].
"Терор е не що шше, як швидка, сувора i непохитна справедливiсть: тим самим вш е проявом чесноти", - переконував сшвгромадян Робесп'ер. Мiркуючи подiбним чином, вш прийшов до доволi своерщного навiть за теперiшнiх часiв висновку, що терор е "виведенням iз загального принципу демократi!, застосовуваним при крайнш нуждi Вiтчизни" [6, с. 210].
Одним iз найякiснiших заруб1жних дослщжень проблеми визначення тероризму як форми боротьби за нащональний суверенитет е робота Б. Ганора "Визначення тероризму: чи е терорист для одного борцем за свободу для шшого?" (Defining terrorism: Is One Man's Terrorist Another Man's Freedom Fighter?), у якш вш не тшьки надав власне визначення феномена "тероризм", але й спробував розмежувати поняття тероризму та нащонально-визвольно! боротьби [7, p. 9, 10].
Визначення, запропоноване цим автором, зводиться до тези про те, що тероризм - це навмисне використання або загроза застосування насильства щодо цившьних ошб або проти цившьних об'екпв з метою досягнення полгтичних цiлей.
Це трактування грунтуеться на трьох важливих складових:
1. Суть дiяльностi □ використання або загрози використання насильства. Згщно з цим визначенням, нащонально-визвольна боротьба - це дiяльнiсть, яка не мютить насильства або загрози насильства, як могли б бути визначенi як тероризм (це можуть бути ненасильницью акцп протесту, мирнi демонстрацiï тощо).
Л. Моджарян справедливо зауважуе, що "тут вщбуваеться змiшування цiлей нащонально-визвольного руху i методiв ïx досягнення. У всiх мiжнародних правових актах пiдкреслюеться, що нацiонально-визвольний рух мае вестися переговорними, парламентськими, полгтичними, а не терористичними засобами" [8, с. 82].
Оскшьки цiлi тероризму i нацiонально-визвольноï боротьби вельми схож^ а розмежувати ïx доволi проблематично, вщмшносп встановлюються за методами досягнення цих цшей. Нацiонально-визвольна боротьба, на вщмшу вiд тероризму, повинна вестися переважно мирними способами. Це можуть бути переговори з урядом, законш акцп протесту (мгтинги, демонстраций страйки), публшацп та виступи в засобах масовоï iнформацiï, делегування представникiв до оргашв влади тощо. I тшьки в тому випадку, якщо переговорний процес i консенсус стають неможливими, а держава насильницьким шляхом намагаеться зупинити нащональний рух, може поставати питання про допустимють збройного опору. Але й тодi така боротьба повинна вестися виключно вщповщно до Женевських конвенцш та iншиx норм мiжнародного права. Як вказуеться в Протоколi I до Женевських конвенцш 1949 року, сфера його застосування поширюеться i на "озброеш конфлшти, в яких народи ведуть боротьбу проти колошального панування, iноземноï окупацп та расистських режимiв для здшснення свого права на самовизначення, закршленого в Статутi Органiзацiï Об'еднаних Нацш та в Декларацiï про принципи мiжнародного права, що стосуються дружшх вiдносин i спiвробiтництва мiж державами вщповщно до Статуту Органiзацiï Об'еднаних Нацш" [9].
2. Полгтична мета дiяльностi. Основна мета нацiонально-визвольноï боротьби полягае в досягненш полiтичниx цшей: змши чинного режиму, змiни людей у влад^ змiни соцiальноï чи економiчноï полiтики i т. д. Боротьба за нащональний суверенитет передбачае наявнють полiтичноï мети, i за умов ïï вiдсутностi будь-якi ди, якi передбачають застосування терористичних методiв, беззаперечно, можна вважати тероризмом. Насильницью дiï щодо цивiльниx осiб, яю не мають жодно1' полiтичноï мети, е, в кращому випадку, актами кримшального правопорушення, вчиненням тяжкого злочину або просто актом безчинства, як не пов'язаш з тероризмом.
3. Цшями тероризму е цивiльнi особи. Саме цим тероризм в^^зняеться вщ iншиx видiв полiтичного насильства (партизансько1' вiйни або цивiльниx конфлiктiв i т. д.). Тероризм викорис-товуе вщносну вразливiсть громадянського суспiльства - навдавання страху, панiчниx настро1'в та штенсивно1' реакцiï ЗМ1, якi спричинеш нападами на цивiльнi об'екти. Автор тдкреслюе, що тероризм не е результатом випадкового пошкодження, нанесеного цившьнш особi або групi цивiльниx ошб, якi опинилися в зонi насильницько1' полiтичноï дiяльностi, а актом, який навмисне спрямований в бш цившьних осiб [10].
Так, у свош книз^ присвяченiй проблемi тероризму, Б. Нетаньяху цитуе сенатора Джексона, даючи зрозумгти помилковiсть iнтерпретацiй тероризму: "Терористи та борщ за свободу не можуть ототожнюватися. Борщ за свободу чи револющонери не шдривають автобуси, в яких цившьш люди, - це роблять терористи. Борщ за свободу не мають намiру захопити чи вбити школярiв, це роблять терористи.... Це ганьба, що демократя дозволяе асощювати "святе" слово "свобода" з терористичними актами [11, с. 18].
Професор Б. Нетаньяху зазначае, що борщ за свободу не здатш скоювати терористичних акпв: "бо на вщмшу вщ терориста, борець за свободу школи не застосуе зброю проти невинних. Вш школи не вбивае маленьких дгтей або перехожих на вулищ, або шоземних гостей, або iншиx цивiльниx ошб, якi опинилися чи проживають у зош конфлiкту, або просто пов'язаш етшчними чи релiгiйними ознаками з народом ще1' областi... Аж шяк не будучи носiем свободи, терорист е ношем гноблення i поневолення [11, с. 27].
Проте видасться, що у вищезазначених тдходах терористичне насильство не 30bcîm повно i Bce6i4HO вiдмежовуeться вiд шших його видiв. 3i змiсту поняття "тероризм" може виключатися не тшьки насильство, що розглядаеться як нащонально-визвольна боротьба, але i цiлий ряд шших його проявiв. У вгтчизнянш iсторiï насильство, що застосовувалося обома ворогуючими сторонами в Громадянськiй вшш 1917-1922 рр., отримало назву "червоний" i "бший" терор. Однак для радянсь^' системи було очевидним, що у змют поняття "тероризм" може входити тшьки "бший терор", оскшьки "червоний" визнавався "прямою необхiднiстю". Враховуючи це положення, в Кримiнальному кодекс РРФСР 1922 року вiдповiдальнiсть за участь у виконанш терористичного акту передбачалася тшьки в тому випадку, якщо вш вщбувався в контрреволюцшних цiлях i був спрямований проти представниюв радянськоï влади або дiячiв революцiйних робiтничо-селянських органiзацiй [12].
Учасник замаху на Олександра II народоволець Олександр Квятковський зробив таке зiзнання: "Повна неможливють якоï б то не було громадськоï дiяльностi на користь народу, повна неможливють користуватися будь-якою свободою своïх переконань, свободою жити i дихати - все це змусило росшських революцiонерiв, росшську молодь, за сво1'ми нахилами найгуманшшу, найбiльш людяну, пiти на таю справи, яю противнi за самою суттю свош людськiй природi людини" [13, с. 84]. У вщомому сенсi в цiй пишномовно1' фразi професiйного вбивцi лежить розумiння багатьох проблем росшсько1' революцiï. Вiн цшком усвiдомлюе всю протиприроднiсть сво1'х вчинюв, 1'х абсурднiсть, але необхiднiсть абстрактно!' суспшьно1' дiяльностi в iм'я не менше абстрактно!' соцiальноï справедливостi штовхае його на злочин.
Отже, тероризм - це система насильницьких акпв полiтичноï орiентацiï. Проте необхiдно пам'ятати, що щ акти жодною мiрою не пов'язанi з боротьбою за нащональний суверенитет. Партизанськi вiйни в^^зняються вiд тероризму тим, що вони основаш на масовiй пiдтримцi населення або значноï його частини (яка може мати сощальний, етнiчний, конфесшний та iнший характер), набувають форми акцш, якi зовнi можуть не в^^знятися вiд терористичних.
На думку автора, окремий напрям у розвитку уявлень про тероризм займае вивчення його зв'язку з екстремiзмом. ïх пов'язуе глибока спорщненють (генетична, сощальна й iдеологiчна). Вони дуже близью один до одного за своею сутнютю i порiвняно легко трансформуються один в одного i навпаки. Розгляд сшввщношення тероризму та екстремiзму доводить, що тероризм е особливим рiзновидом екстремiзму, сутнiсть якого в розривi з цивiлiзацiею i культурою, що проявляеться у тому, що терористи не бачать в обличчi супротивниюв людей, для них вони просто об'екти насильства, щодо яких будь-яка аморальнють дозволена. Внаслщок цього тероризм е особливим видом политики, що орiентуеться на досягнення певних сощальних цшей. Своею чергою, здшс-нення цiеï полiтики - основана на насильницьких методах практика тероризму. За сво1ми методами тероризм зближуеться з екстремiзмом. У тдсумку ж тероризм можна визначити як политику i практику екстремютського впливу, основаному на незаконному насильсти i зумовленому спотвореним видом мещанства. Таке визначення вщображае, на наш погляд, сутнють тероризму, i тому е основним у його характеристик.
Основною метою терориспв е: докорiнна змiна порядку полгтичного та цивiльного управлiння; боротьба за нащональне визволення ("Хамас", "Хезболлах" на Близькому Сход^; вiдокремлення вщ iснуючоï держави i створення свое1, особливоï держави. Наприклад, Пенджабу -вщ 1ндГ1, Чечнi - вщ РосП, Курдистану - вГд Туреччини. Завдання таких екстремiстiв полягае в шдривГ основ державностi, а в разi успГху - у повному руйнуванш самоï держави.
У результат такого оглядового опису можна видшити три основнГ напрями в терористичнш полГтицГ i практицi. Це прагнення впливати:
а ) на державу та ïï шститути;
б) на правлячу елгту;
в) на громадянське ствтовариство;
г) на свiтове ствтовариство.
ПорГвняльний аналiз партизанськоï вГйни i тероризму дозволяе зробити висновок: доки дотримуються закошв вшни i правил збройних конфл^пв, то дП, яю спрямованi проти держави,
повинш розщнюватися як партизанська вiйна. Як тшьки порушення цих правил стае стратепею, що виражаеться в систематичних атаках на безневинш жертви i нарощування пашки i страху, - це тероризм, i ощнюватися вш повинен вiдповiдно.
В. Устинов зазначае: "межа при цьому проходить за одшею ознакою - визнання або заперечення закошв вшни. Якщо особи чинять збройний отр владi, визнають такi закони i слiдують 1'м, тодi вони заслуговують ставлення до них, як до полiтичниx противниюв. Якщо вони заперечують ïx, то i поводження з ними повинно бути як з вшськовими злочинцями: шяких полгтичних переговорiв, iнакше як з позицш кримiнального кодексу" [14].
Беззаперечно, яскравим прикладом ощнки тероризму як форми боротьби за нащональний суверенитет можуть стати поди, яю вщбуваються на територiï Донецько1' та Лугансько1' областей.
Зокрема, пiд час проведення антитерористично1' операцiï украïнськi вiйськовi зiткнулися iз супротивом зi сторони населення цих двох областей. Для них, незважаючи на уш протиправш ди терористичних пiдроздiлiв, вони залишалися "борцями за свободу".
Ми маемо шдстави стверджувати, що вiдмiнними властивостями тероризму е його протизакон-ний кримшальний характер, застосування насильства i залякування, неадекватнiсть використовуваних способiв досягнення мети, аж до злочинiв проти людяносп, а також його нелептимшсть.
Незважаючи на вiдсутнiсть узгодженого на мiжнародному рiвнi визначення тероризму, очевидно, що терористичш акти не можуть виправдовуватися як зашб досягнення самовизначення або яко1-небудь iншоï мети. У раншх резолюцiяx Генерально1' Асамбле1', присвячених проблемi тероризму, конкретно пiдтверджувався принцип самовизначення. Так, у резолюци 3034 (XXVII) Генеральна Асамблея закликала держави виршувати проблему тероризму, викоршюючи причини цього явища [15]. Вона тдтвердила право вшх народiв на самовизначення i незалежнють, визнавши законнiсть нащонально-визвольних руxiв. Разом з тим iз часу прийняття Декларацiï про заходи з лшыдаци мiжнародного тероризму Генеральна Асамблея чгтко дае зрозумiти, що мета досягнення самовизначення не виправдовуе використання тероризму тими, хто до не1' прагне.
Аналопчну думку можна висловити i з приводу "партизанського тероризму". Термш "партизанський тероризм" навряд чи мае право на юнування. Партизанськими традицшно е форму-вання, яю дiяли приховано в тилу ворога з метою звшьнення певно1' територiï вiд вторгнення iноземниx загарбниюв. Страх i жах, якi партизани наводять на окупантв, не е складовою терору. Терор завжди е негативним сощальним явищем. У цьому сенс дiï, спрямованi на звшьнення Батьювщини вiд загарбникiв, навряд чи можна називати терористичними.
Необхщно також враховувати ще одну обставину. Масовий терор здшснюеться щодо невинних громадян, насамперед обивателiв. Жертвами терору, як правило, стають жшки, дгти, особи старшого вшу та т, яю не здатнi завдати опiр терористам i не мають прямого або непрямого вщношення до дш влади. Партизансью дiï здiйснюються стосовно тдготовленого противника -солдат i офiцерiв регулярних армiй, чиновникiв окупацiйниx шдроздшв. Отже, неприпустимо визнавати терором таю ди, якi основанi на навдаванш страху, панiки щодо конкретних ошб без переслiдування кiнцевоï мети - змусити ошб, надiлениx певними повноваженнями ( владних ошб ), вчинити певш дiï, вигiднi терористам.
Висновки. Отже, на пiдставi вищезазначеного можна стверджувати, що лише певною мiрою рiзновид тероризму як форма боротьби за нащональний суверенитет можлива тод^ коли способи цiеï боротьби не застосовуються до цившьного населення i не принижують його, не вщбуваеться порушення прав людини, яю прописаш Конститущею чи iншими нормативно-правовими актами, а саме: право на життя, на свободу i особисту недоторканють.
Щоб вiддиференцiювати випадки, коли терористичш акти намагаються подавати у формi "боротьби за нащональний суверенитет", необхщно, передусiм, утвердити в суспiльствi думку, що застосування сили - не виршення ситуаци, а використання шструментв, якi застосовують терористи у свош дiяльностi, □ протиправнi та вимагають осудження з морального аспекту.
Суспшьна спрямованють iдей проти силового виршення проблем та застосування насильницьких шструменпв, як i встановлення фактiв постшного порушення ними прав людини, мае бути прюритетною сферою дiяльностi шститупв права, iдеологi!, моралi у загальносвгтовому масштабi, а не в окремо взятш державi, як це доводять останш подi! в Укра!нi.
1. Фракщя Червоног Армп [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/.
2. Клавец Й., Зубро Т. П. Аналiз розвитку мiжнародного тероризму i характеристика терористичних груп / Й. Клавец, Т. П. Зубро. - К.: Центр духовног культури, - 2006. - № 58.
3. Горлач М. I. Полiтологiя: наука про полiтологiю / М. I. Горлач, В. Г. Кремень. - К.: Центр учбовог лтератури, 2009. - 840 с. 4. Яковлева Л .I. Тероризм як сучасний виклик легiтимностi влади / Л. I. Яковлева // Вiсник СевНТУ: зб. наук. праць. - Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2013. -Вип. 145. - С. 77-80. 5. Партизанськ втни i тероризм [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.lab.org.ua/article/749/. 6. Права человека, терроризм и борьба с терроризмом [Електронний ресурс] // Права человека: изложение фактов. - 2007. - Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Publications/Factsheet32ru.pdf. 7. Ganor B. Defining Terrorism: Is One Man's Terrorist Another Man's Freedom Fighter? / B. Ganor. // ICT Papers on Terrorism. - 2002. -P. 9-10. 8. Моджарян Л. А. Тероризм i нащонально-визвольт рухи / Л. А. Моджарян // Держава i право. - 1998. - №3. - С. 82-83. 9. Додатковий протокол до Женевських конвенцт вiд 12 серпня 1949 року, що стосуеться захисту жертв мiжнародних збройних конфлiктiв [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_199. 10. Ganor B. Defining Terrorism: Is One Man's Terrorist Another Man's Freedom Fighter? / B. Ganor. // ICT Papers on Terrorism. - 2002. - p. 9-10. 11. Netanyahu B. Terrorism: How the West Can Win / Binyamin Netanyahu. -New York: Farrar, Straus and Giroux, 1985. - 272 p. 12. Выдрин О. В. "Терроризм" в русском политическом языке (конец XIX-XX века) / О. В. Выдрин // Вестник Челябинского государственного университета, 2009. № 38 (176) - С. 138-143. 13. Крылов А. Н. Особенности национального терроризма / А. Н. Крылов // Новая юность. - 1999. - №39. - С. 80-84. 14. Усттов В. В. Мiжнародний досвiд боротьби з тероризмом: стандарты та практика / В. В. Усттов. - М: Юрлитинформ, 2002. - 310 с. 15. Резолющя ООН №3034 (XXVII) вiд 18 грудня 1972 р. [Електроннийресурс] - Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=A/RES/3034(XXVII).
