8ВПЛИВ МУЗЕЙНО1 ПЕДАГОГ1КИ НА ФОРМУВАННЯ НАЩОНАЛЬНИХ ЩННОСТЕЙ ОСОБИСТОСТ1
ФЫтчук Ната^^я OneKcaHdpieHa, кандидат педагог1чних наук, старший науковий ствробтник, докторант,
пров1дний науковий ствробтник eiddrny змтту i технологт педагог1чног освти 1нституту педагогiчноi освти i освти дорослих iMern 1вана Зязюна НАПН Украгни
DOI: https://doi.org/10.31435/rsglobal_ijitss/28022020/6948
ARTICLE INFO
ABSTRACT
Received 12 December 2019 Accepted 08 February 2020 Published 28 February 2020
KEYWORDS
museum pedagogy, culture-educational space, socio-cultural environment, world outlook, personality development, educational process, culture-historical heritage.
The article analyzes the museums' role in shaping the citizens' state consciousness, person's national values and in culture- educational activities. The basic principles of formation the museum pedagogy's ideological and functional orientation are revealed. It is determined that the museum pedagogy's leading function is the influence on the visitor's logical and emotional sphere, his outlook, convictions. The idea that museum pedagogy forms the integrative fields for the improvement of formal and informal educational spaces and helps to fill qualitatively the logical-cognitive and sensory process of personal development with new knowledge and meanings is substantiated. The article stressed that school or any other educational institution that restricts its activities by a narrow local area and is not integrated into socio-cultural environment institutes, is ineffective, unable to ensure the completely quality of educational work. The European countries experience of mainstreaming the museum pedagogy in the cultural and educational space is described.
Citation: Фшпчук Н. О. (2020) Vplyv Muzeinoi Pedahohiky Na Formuvannia Natsionalnykh Tsinnostei Osobystosti. International Journal of Innovative Technologies in Social Science. 2(23). doi: 10.31435/rsglobal_ijitss/28022020/6948
Copyright: © 2020 ©MnnyK H. O. This is an open-access article distributed under the terms of the Creative Commons Attribution License (CC BY). The use, distribution or reproduction in other forums is permitted, provided the original author(s) or licensor are credited and that the original publication in this journal is cited, in accordance with accepted academic practice. No use, distribution or reproduction is permitted which does not comply with these terms.
Вступ. Здобуття Укра!ною незалежносп, самостшницький державний шлях зумовлюють докорiнну змiну фшософи змюту нацюнального музеезнавства. Незважаючи на те, що поняття «щеолопя» не закршлено Конститущею Укра!ни, закони Укра!ни про освпу, культуру дають, насправд^ чпта орiентири щодо головних прюритетних завдань у системi освгш i музейно! справи, яю е щеолопчними за своею суттю. Адже, алопчним е тдхщ, коли намагаються (знову ж таки з щеолопчних, пол^ичних мотивiв) позбавити навчально-виховний, науковий, культурно-мистецький процеси iдей, сенсiв, цшшсних смислiв, якi вiдповiдають нацiональним штересам, державним i особистiсним цiлям. Аналзуючи Закон Укра!ни «Про освiту» (2017), зокрема його статтю 6 «Засади державно! полггики у сферi освгги та принципи освггаьо! дiяльностi», варто особливу увагу звернути на таю затверджеш прiоритети, як: «виховання патрютизму, поваги до культурних цiнностей Украшського народу, його iсторико-культурного надбання i традицiй»; «формування громадянсько! культури»; «нерозривний зв'язок iз свiтовою та нацюнальною iсторiею, культурою, нацiональними традицiями» [3]. У Закош Укра!ни «Про музе! i музейну справу» (1995) поняття «музей» трактуеться як «науково-дослiдний та культурно-освггаш заклад, створений, зокрема, i для популяризацi!' музейних предметiв та музейних колекцiй з науковою та освггаьою метою, залучення громадян до надбань нацiонально! та свiтово! культурно! спадщини» [4]. Опираючись лише на щ окремi означення принцитв i функцiй освiтнiх та музейних закладiв, можна, по-перше, осмислено стверджувати про закономiрнiсть iснування для них штеграцшного
поля. По-друге, стають зрозумшими л основш засади, на основi яких вибудовуетъся iдейна й функцiональна спрямованiстъ музейно! педагогiки.
Проблема розвитку музейно! педагопки та И вплив на формування цiннiсних орieнтирiв особистостi стала предметом багатоаспектного наукового вивчення. 1сторичний аспект розвитку музейно! педагопки дослщжували О. Валенкевич, Н. Ганнусенко, Б. Давидов, Л. Занков, В. Приходько, О. Очкарук, М. Ткаченко та ш. Дослiдження вiтчизняних науковцiв (Т. Белофастова, Ю. Омельченко, О. Караманов, Т. Ковальчук, Р. Силко, М. Юхневич, С. Чмихало та iн.) присвячеш визначенню освiтнъо-виховного потенцiалу музе!в та !х вплив на формування св^огляду особистостi. У працях Н. Дробна, О. Палшчук, О. Ключко, Г. Маслай, Г. Панахид, О. Топилка та ш. проаналiзовано напрями сшвпращ музе!в iз закладами освiти. Водночас попри значний штерес освiтян, музейниюв, науковцiв до проблеми розвитку музейно! педагопки в Укра!ш та за !! межами, потребуе бiлъш цшсного висвiтлення роль музейно! педагогiки, як мiждисциплiнарно!' галузi наукових знань, у збереженш нацiоналъних цiнностей та реалiзацi! принципу кулътуровiдповiдностi з метою оптимiзацi! кулътурно-освiтнъого процесу в Укра!нi.
Мета статт - окреслити вплив музейно! педагопки на формування нацюнальних цшностей особистостi, !! свiтогляду, поваги до культурно! спадщини; актуалiзувати роль музейно! педагопки в культурно-осв^ньому просторi тощо.
Виклад основного матерiалу. У вс часи якiстъ освiти, рiвенъ виховання залежали вiд кiлъкох основних чинниюв. Передусiм варто виокремити складову педагога, виховника, навчителя i соцiалъне культурно-осв^не середовище. Ще у кiнцi ХУШ ст. фiлософ i педагог Дж. Локк у сво!х «Думках про виховання» стверджував, що на становлення особистост «найбшьший вплив мае суспшьство i поведiнка тих людей, яю за нею доглядають» [2, с. 458]. У цьому висловi була сформована концептуальна модель осв^ньо! системи, в якш ключову роль вщпрають учитель та соцiокулътурне середовище. Справд^ значною мiрою вiд цих двох зазначених складниюв залежить не тшьки рiвенъ освiченостi й вихованостi Особистосп, але й прогрес у сощальному, економiчному, культурному, полiтичному поступi держави i народу. Отже, будь-якого характеру осв^ш реформи, модернiзацiя освiтнъо-виховних систем завжди залежатимуть вiд «здоров'я» соцюкультурного середовища й «культури» Педагога.
Безумовно, яюсть здоров'язбережно! нiшi вибудовуеться в багатьох сегментах, де вщбуваються життедiялънi процеси: сiм'я, школа-заклад освiти, безлiч iнших суспшь-но-культурних iнституцiй, сощальш iнтернет-мережi, духовний простiр. Iхнiй вплив настановлення i вихованння Людини, формування ключових компетентностей по-рiзному проявляеться, оскшьки залежить вiд багатьох специфiчних обставин i своерiдностей, в яких здшснюеться «творення» людини i суспiлъства. Проте очевидним е насамперед те, що середовище, в якому знаходиться Людина, починаючи з найбшьш раннього перюду життя, значно ускладнилось структурно, функцюнально, змiстовно. Часи, коли особистiстъ виховувалася, як зазначав укра!нський фiлософ Х1Х ст. П. Юркевич, сiм'ею, школою i церквою, давно пройшли. Св^ став бiлъш мобiлъним, агресивним, шформацшно насиченим, багатоманiтним.
Збiлъшення кiлъкостi факторiв зовнiшнъого впливу мiститъ у собi як позитивну характеристику для людського розвитку, так i наявнiстъ значного потенщалу викликiв, ризикiв, загроз, що здатт негативно трансформувати iнтелектуалъний, емоцшно-вольовий, духовний, фiзичний, психiчний внутрiшнiй проспр особистостi i суспiлъства. Таким чином аксюматичним правилом для педагогiчно! теорп i практики стае формування таких сощально-педагопчних умов, форм i напрямiв навчально-виховного процесу, якi б унеможливлювали функцiонування усталених соцiалъно деформованих середовищ i забезпечували б вiдповiднi оптимальш пiдходи для створення якiсного стану виховно! роботи. Причому цей вектор дп й педагогiчних устремлiнъ мусить зреалiзовуватися безперервно, незважаючи на постшт змiни соцiалъно-економiчного, полiтичного, iдеологiчного характеру. Адже здорове соцiокулътурне середовище е вiчно затребуваним iмперативом оскiлъки вщ нього залежав не лише устх у навчалъно-виховнiй дiялъностi, але й суспшьно-державний прогрес. Мiж школою, iншими освiтнiми iнститутами й соцiокулътурним середовищем мае вщбуватися взаемозв'язок, дiалог, взаемозбагачення, долаючи замкнутiстъ, локальну функцiоналънiстъ. Освгтне середовище нiяким чином не може задовольнятися окресленими лише формалъно-вiдомчими межами. Для усшшного формування ключових компетентностей, адекватних вимогам часу, необхiдно розширювати освiтнiй простiр, завдяки входженню туди як формальних, так i неформальних сусп1льних одиниць. Синергiя зусиль, iнтеграцiя освiтнiх та культурних iнституцiй уможливлюе творення бiлъш сприятливих умов для iнтелектуального, гуманного, духовного, громадянського розвитку особистосп, удосконалюючи
засоби, технологи, змют i методику освгтнього процесу. Тому виховна, навчально-дидактична, шформацшно-шзнавальна, професiйна функцi! отримують новi можливосп завдяки розширенню й удосконаленню освгтнього середовище. Отже, вихщ «школи» поза власш меж - у музе!, театри, фiлармонi!, бiблiотеки, творчГ майстерш, науковi лабораторi!, мистецъкi заклади Г колективи та до Гнших креативно-творчих ресурсГв - е актуальною Г затребуваною справою.
ПодГбт тдходи, коли доступ до культури стае стрижневим напрямом Г визначальним прюритетом для передових освгтшх систем, мають активно впроваджуватися в сучасну укра!нську освГтню модель. Музейна Г освГтня полГтика не просто утримують Г культивують, об'еднавши зусилля, таке значимо-суспшьне явище як музейна педагопка, вони здатш Г зобов'язат виробляти новГ стратеги шзнання свГту (передуем нацюнального!), бшьш ефективт навчально-виховт технологи, удосконалюючи методики виховання юторично!, естетично!, морально-етично! культури.
У формуванн державницько! свщомосп громадян кожна сощальна шститущя вщграе свою певну роль, зокрема Г музейна установа. Музе! рГзних профшв Г видГв надшет потенщалом для реалГзаци цього завдання. Вщ юторичних Г краезнавчих до художшх чи музичних - уа вони мютять експозицшт матерГали, артефакти, музейт предмети, яю варто використовувати у культурно-просвгтницькш чи науково-дослщницькш роботи в контексп державотворення. Причому цш мет мае пщпорядковуватися як внутршня функщя музею (збГр, збереження, дослщження експонапв), так Г, особливо, зовтшня (освГта, просвГта, екскурайно-туристична дГяльнГсть), що безпосередньо направлена на вщвщувача. У рГзш юторичт перюди внутршт Г зовтшт функци характеризувалися своерщними мотивами, сусшльними потребами, щеолопчними завданнями. Музей, як Г театр чи школа, передусГм виконував роль, яку йому замовляла держава. Закладалась вщповщна методолопчна база для здшснення тако! «виховно! щеологп», яка б вщповщала духу Г змюту конкретного сустльно-полпичного укладу. Дуже чГтко взаемопов'язанють прослщковувалася в часи панування тоталттарно-комутстично! щеологп Г практики. Уже XII з'!зд РКП(б) у 1923 р., проголосивши «необхщтсть революцшного виховання молодЬ» а також ршення першого в СРСР Музейного з'!зду (1930 р.), спрямован на тдпорядкування дГяльносп музе!в потребам сощалютичного бущвництва, повною мГрою визначили основну мету - впровадження комутстично! щеологп. Таким чином, «радянське музеезнавство визначало експозищю музею як цшеспрямований науковий показ пам'яток матерГально! Г духовно! культури минулого й сучасносп, побудований на основГ марксистсько-леншсько! методологи, формуючи комутстичний свГтогляд» [5, с. 83].
Нагальною необхщшстю стало впровадження в укра!нське музейництво нових щншсних укра!нознавчих установок, яю б з висоти погляду Укра!нського народу Г держави обгрунтовували Г репрезентували витоки нащонально! культури, юторп, духовно! Г матерГально! спадщини, сучасного Г майбутнього укра!нсько! Наци. Вщмова послуговуватися юторичними й шшими гуманГтарними концепщями Г доктринами, написаними чужинством у зарубГжних столицях - найпосуттшГ ршення, що дозволяли утверджувати власне «Я» в свщомосп громадян, стаючи суб'ектом у мГжнароднш полпищ. Таю напрями в музеезнавстта, педагопщ лише на перший погляд можна було впроваджувати безперешкодно. Проте на шляху, здавалось би, безболюно! трансформаций дГяли в негативному контексп внутршт Г зовшшт чинники. Адже на самому початку укра!нсько! незалежносп окремГ полтики впливових держав доволГ скептично (не без втручання Кремля) ощнювали сам факт «24 серпня 1991 р.». Наприклад, Маргарет Тетчер заявила (зГ ств редактора американського журналу «Сучасшсть» Т. Гунчака), що Антя не збираеться встановлювати дипломатичш вщносини з Укра!ною, даючи зрозумГти, що британщ не встановлюють дипломатичних вщносин з колошями [1, с. 41). Хоча таке негативне ствердження, яке шзшше було виправлено британською дипломапею, варто актуалГзовувати укра!нству Г для дшв сьогодшштх, нагадуючи, що Укра!на у сво!х стратепчних завданнях мае передбачати не ильки декомушзащю, але й деколошзащю суспшьно! свщомосп Г практики.
Музейна педагопка як науково-сусшльна та прикладна дисциплша, що «вивчае процеси освГти та виховання у просторГ музею е важливим засобом для реалГзаци освгтньо-виховно! функци музею» [6, с. 66], вщграе значну роль у тих новгтшх процесах, яю народилися завдяки виборенш незалежносп. На цю Гнтегративну дисципшну покладаються вщповщальт суспшьт мси -достовГрно, доступно, дохщливо, правдиво, по-громадянському гщно представляти експозицшт Г фондовГ предмети та матерГали (артефакти), переконливо впливаючи на аудиторда слухачГв, вщвщувачГв. Особливо значущою е подГбна позищя, коли питання торкаються чутливих питань юторп укра!нсько! державносп. Зважаючи на те, що музейна педагопка з чаав свого становлення виконувала важливу роль активного посередника мГж музейною колекцГею Г вГдвГдувачем, таке
«посередництво» мусить бути професшно i по-громадянському добротним. Мова йтиме не про звичайне усталене ознайомлення з предметами музейно! колекцi!, провiдна функцiя музейно! педагогiки - якомога сильнiше й ефектившше вплинути на логiчний та емоцшний апарат вiдвiдувача, його свгшгляд, переконання. Хоча музей як сощальна iнституцiя вiдокремлена вiд школи, ушверситету чи iншого навчального закладу, проте вiн е хоча i неформальним, але освiтнiм простором, в якому дiють, упроваджуються головнi педагогiчнi принципи. Часто тут застосовуються подiбнi методичт, дидактичнi, гносеологiчнi концепцi! й тдходи, щоби отримати тзнавальний, виховний ефект. Якщо порiвнювати гуманiтарнi орiентацi! Укра!ни iз европейськими кра!нами, то помггао, що !хнi культурно-освiтнi системи музейну педагогiку сприймають як значуще сощальне явище. У Польщi, наприклад, !! розглядають не iнакше як наукову дисципшну, яка передусiм забезпечуе реалiзацiю головно! функцi! - освiтньо!, що доповнюе двi iншi складовi -естетичну та функцiю збереження. У Швецп ця науково практична дисциплша стала дуже важливим чинником у навчально-виховному процесi. Тут музей вщграе водночас роль способу i засобу устшного навчання. Музей, музейнi предмети, колекцi! й раригетнi експонати достатньо вмiло, з точки зору педагопчно! майсгерностi використовують для кращого досягнення дидактичних i виховних цiлей i завдань.
Як варто оцiнювати тенденцп в багатьох европейських кра!нах щодо акгуалiзацi! музейно! педагогiки в культурно-освггаьому просторi? Очевидно, еволюцiя !! розвитку (понад столiтнiй перiод), офiцiйно розпочата в 1913 р., в кра!нах Свропи уможливила адаптацiю передусiм професшного середовища до цього дещо незвичного поняття. Проте домiнантну iдею, яку запропонував нiмецький мистецтвознавець А. Лiхтварк щодо освiтньо! функцi! музею як головно! i визначально! в музейнш справi, було пiдгримано. Можна стверджувати - такий пiдхiд став значним стимулятором для музейно! пол^ики. 1нший аспект, який необхiдно вiдзначити - европейсью нацiональнi освiтнi системи удосконалювали себе завдяки активному «входженню» культури в змiст навчально-виховного процесу шкш, коледжiв, лiце!в, гiмназiй. Культура ставала методолопчною основою змiсгу освiти, а один iз провiдних педагогiчних принцишв -кульгуровiдповiднiсть реально впроваджувався в життя. Скашмо, у Францi! на початок навчального року впродовж кшькох тижнiв учнi, студенти активно вщвщують музе!, виставки, картиннi галере!, культурно-юторичт пам'ятники i визначнi мiсця, ознайомлюючись, тзнаючи нацiональну культуру, iсторiю свое! кра!ни, народу. У Норвегi!, наприклад, дiе своерiдна програма «Ранець школяра», розрахована на впровадження впродовж усього перюду шильного життя. Шiсть основних культурно-мистецьких напрямiв, укладених в освггаю програму (нацiональна культурна спадщина, лггература, театр, кiнематограф, музика, живопис i образотворче мистещво) зумовлюють i стимулюють iнгереси до музеезнавства, удосконалюють форми i засоби музейно! педагогiки. Адже, усi цi види мистецтв, культурно-юторична спадщина презентуються багатьма рiзнопрфiльними музейними установами. Таю пiдходи сприяють розвитку тзнавальних iнгересiв, творчих нахилiв, забезпечують виховання громадянського i пагрiотичного ставлення до свое! батьювщини. Музейна педагопка формуе iнгеграцiйнi поля для удосконалення формального i неформального освiтнiх просторiв, допомагае яюсно наповнювати логiчно-пiзнавальний i почуттевий процес розвитку особистостi новими знаннями, сенсами i смислами.
Практика засвщчуе, що чим кращий, оптимальшший доступ населення до культурних цшностей, який твориться полiтичними, соцiально-економiчними, правовими, психолого-педагогiчними факторами i впливами, тим сприятлившими е умови для функцюнування музейно! педагогiки. Будь-якi обмежувальш заходи фiнансового, нормативного, режимно-часового характеру на рiвнi дiяльностi музе!в унеможливлюють доступнiсть для широко! громадськосп, зокрема шкiльно! молодi, студентiв до музе!в.
Школа чи будь-який шший заклад освiти, що обмежуе свою дiяльнiсть вузьким локальним простором, не штегрований в iнститути соцiокульгурного середовища, е малоефективним, нездатним повною мiрою забезпечувати як1сть навчально-виховно! роботи. Безумовно, на продуктивну iнгеграцiю освiтньо! установи i музею впливають багато чинниюв, передусiм соцiального характеру, а також хибна культурна полiтика держави чи оргашв мiсцевого самоврядування. Справдi, зубожшсть населення, вiдносно високий рiвень оплати за культурш послуги, слабка мат^ально-техтчна база культурних (й освiтнiх!) закладiв i низький статус соцiального забезпечення працiвникiв культурно! (бюджетно!) сфери, мiнiмiзацiя культурно-гуманiтарно! складово! в навчальних планах i змiстi освiти, недостатня п1дготовка педагогiв у конгекстi культурних компетентностей, вiдiрванiсть абсолютно бiльшо! частини народу вщ культурно! спадщини, музе!в, бiблiогек, геагрiв, кiнематографу, виставок, яю демонструють
культурш цшносп - все це прямо й опосередковано впливае на «окультурення» й «олюднення» суспшьства. Лише за умов, що вище означенi проблеми та ряд iнших будуть усшшно вирiшуватися, основнi положення закону Укра!ни «Про освiгу» ставатимуть реальнiстю в тш частинi (стаття 5), що «Освгга е державним прiоригетом, що забезпечуе... культурний розвиток суспшьства» [3].
На ставлення до музейно! педагопки впливають також усталенi погляди i стереотипи, сформованi радянським музеезнавством. Оцшки провiдних фахiвцiв та науковцiв, яю давалися цьому новому явищу, були достатньо критичними i несприйнятними. Передуем головною причиною цiе! зневаги до музейно! педагопки була щеолопчна установка про найкращий рiвень культурного музейного будiвницгва в СРСР. У 80-х рр. минулого столiгтя в шдручниках i посiбниках з музеезнавства зазначалося: «Марксистсько-ленiнська методологiя, всебiчна тдтримка з боку партп i держави сприяли тому, що радянське музеезнавство, розробивши новi основи усiх видiв музейно! дiяльностi, стало найпередовiшим у свт» [5, с. 108-109]. Таким чином, ва напрацювання у сферi музейно! справи за кордоном, особливо в розвинутих «капiталiстичних» кра!нах, нехтувалися й не бралися до уваги. Фетиш щеолопзацп музейництва, полiтична пропаганда на само-возвеличення брали верх над реальшстю часу. Стверджувалося, що буржуазне музеезнавство заперечувало необхiднiсть освiтньо-виховно! роботи, займаючись тiльки науковою дiяльнiстю, звужуючи коло вiдвiдувачiв, якi мають вiдповiдну тдготовку. Музе! соцiалiстичних кра!н вiддають перевагу i проводять масову роботу. Лише побiчно визнавалося про окремi аспекти !! проведення в кра!нах захщно! демократi!. В укра!нському посiбнику «Музеезнавство» зазначалося: «Останшм часом в таких катталютичних кра!нах, як ФРН, США, Антя, Францiя, Iталiя, Голландiя, Швещя, також почали придiляти належну увагу масовш роботi - «Музейнiй педагогщ», як !! там називають» [5, с. 103]. Висловлена в такш формi позицiя щодо культурно-педагопчного явища, яке на той час функщонувало майже сiм десятилiть у Сврош, засвщчувала, що «музейна педагопка» iснувала «там», але не в СРСР. З точки зору прихильниюв щеолопчно! цноти, це явище як спещальна науково-педагогiчна дисциплiна не могла впроваджуватися в освiтньо-кульгурному радянському середовищ^ оскiльки була «плодом» капiталiзму.
Висновки. До цього часу частина педагопчно! i музеолопчно! громадськостi продовжують вважати, що музейна педагопка немае того потенщалу, який би забезпечував суспшьний прогрес. Спосгерiгаеться певна вiдчуженiсть педагопв i музейникiв, намагаючись локалiзовувати дiяльнiсть у звичному для себе середовища У цьому е логiка, зокрема серед музейниюв, якщо за шерщею i надалi педагогiку сприйматимемо як авторитарне явище сталшського стандарту. I якщо освгта, педагогiчна наука на впчизняному рiвнi переживае не найкращi часи, то це не може поставити тд сумнiв соцiальну й сустльну загребуванiсть музейно! педагогiки. Тлумачення цього явища крiзь призму захщно! i схщно! iнтелекгуально! градицi! дае тдстави стверджувати про реальнiсть i закономiрнiсть функцiонування передусiм у музейному просторi дано! дисциплiни. Очевидно, статус музейно! педагопки у впчизняному культурно-освггаьому просторi посилюватиметься, якщо двi людинотворчi галузi - освiта i культура - отримають належну п1дтримку i розумiння держави i громадянського суспшьства.
Перспективою подальших дослiджень е аналiз iнновацiйних форм i методiв музейно! педагопки, яю можуть бути використаш у професiйному i особистiсному розвитку майбутшх учителiв.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бойко, В. (1994). 1сторИ потрiбна правда. Св1тловодськ: МП «Свило».
2. Локк, Дж. (1960). О гражданском правлении (Т. 2.). Москва.
3. Закон Укра!ни: Про освиу №2145-УШ. (2017). Закони про освту, 10(34), 9-10.
4. Закон Укра!ни: Про музе!' 1 музейну справу №249/95-ВР. (1995). Вiдомостi ВР Украти, 25, 191.
5. Мезенцева, Г. (1980). Музеезнавство. Ки!в: «Вища школа».
6. Панахид, Г. (2015). Музейна педагогiка: тематичний покажчик лiтератури. Льв1в: «Лта Льв1в».
