CC BY
27
УДК 821.161.2-14.09
О. О. Калашник
В1З1ОНЕРСБКА ПОЕТИКА МОДЕРНО1 ПОЕЗ11 (НА МАТЕР1АЛ1 ПОЕМИ «ЗОЛОТИЙ ГОМ1Н» П. ТИЧИНИ)
У статт1 пропонуеться ¡нтерпретащя поеми П. Тичини «Золотий гом1н» з точки зору теори в1з1онерського типу творчост1. Осмислюеться поняття в1з1онерського переживання у поези як вияв мгстичних почутт1в автора, що можуть мати р1зш джерела виникнення г мгстити як блажент, так й ¡нфернальт образи-символи. На основг аналгзу поетики поеми «Золотий гомгн» П. Тичини тдтверджуеться теза про яюсну зм1ну в1з1онерсько1 поези у модерну добу завдяки розкртаченню поетичног мови, що здатна передати динамту стану-переживання I через свою асощативну силу висловити р1зн1 м1стично-духовн1 видтня-одкровення автора на вс1хр1внях художньог оргатзаци твору.
Клю^о^^ слова: в1з1онерське переживання, в1з1онерський тип творчост1, трансцендентащя, блажент в1зи, ¡нфернальт в1зи, модерна поез1я.
Поема «Золотий гомш» вважаеться надзвичайно емоцшним i глибоким на образно-смисловому рiвнi лiро-епiчним твором у доробку Павла Тичини. Поетична рефлекая на юторичш поди проголошення автономи Украши у 1917 р. мае оригшальну, суто тичишвську рису - це транслящя психо-духовного стану, а не опис окремих подш. Тут вщсутня пол^ична риторика, дидактизм, навт фшософсью умовиводи, властивi жанру громадянсько'1 лiрики. Твiр «Золотий гомш» найперше передае стан тднесення, радосп i водночас тривоги, що збурюються в душi поета, яка мае дивовижну здатшсть схоплювати сутшсть речей, 1хне екзистенцшне значення в особистiсному, нацiональному, загальнолюдському i космiчному обширах.
Про останню - «наддухову сферу» (вислiв В. Стуса) поетових прозршь, вчувань, сприймань у збiрцi «Сонячш кларнети» неодноразово писали дослщники, зокрема: В. Барка, Г. Клочек, Ю. Ковалiв, В. Марко, А. Иковський, О. Поляруш, В. Стус та iншi. Л!тературознавщ доводять, що ця сфера присутня в поезп П. Тичини не стшьки на рiвнi ще'1, як на рiвнi переживання, що передаеться поетичною мовою через звук, колiр, барвозвук, музичну тональнiсть, ритм, образи-символи. Вона е визначальною i в просторi юторюсофсько'1 поеми «Золотий гомш». Вщчуття свободи й очiкуване нащональне вiдродження пререживаються тут на макрокосмiчному рiвнi: без свободи i воскресшня нацп свiтотворчi «дзвонш згуки» не здатш вiльно струмувати «музичною ржою» ^зь небесний i земний св^, об'еднуючи 1'х в одне цше. А тому неможлива космiчна гармошя, яку вiдчував i передавав поет у перших вiршах згадано'1 збiрки, зокрема у творi «Не Зевс, не Пан...».
Означена дослiдниками провщна сфера тичинiвського художнього свiту спорщнюе його з поетами вiзiонерського типу творчосп (термiн введений К. Г. Юнгом у працi «Психологiя i поезiя»). У данiй розвiдцi ми спробуемо довести цю спорiдненiсть, аналiзуючи свiтоглядно-художнi засади творчостi П. Тичини i поетику його поеми «Золотий гомш» з точки зору теорп вiзiонерськоi творчостi. Такий напрям дослщження поезп автора, як i теоретичш розробки явища вiзiонерства i вiзiонерськоi поези, е цiлком новими в украшському лiтературознавствi.
Сучасне л^ературознавство термiном «вiзiя» («видшня») в основному називае явище лiтературного жанру i прийому, започаткованого у давнш та середньовiчнiй лiтературнiй традицп. У найновшш «Л^ературознавчш енциклопедп» тiльки одним рядком згадуеться, що вiзiя - це «особливе бачення «очима духу, яке вщбуваеться увi снi, наяву, у пророчому або мютичному сташ» [4, с. 176]. Однак на теоретичному рiвнi не розрiзняються твори з жанровими ознаками видшня i твори, якi транслюють стан видшня-одкровення, що переживае автор. Вiдтак поняття «вiзiонерська лiтература» охоплюе дуже широке коло явищ, якi можуть бути абсолютно вщдалеш за своею суттю, як, наприклад, середньовiчне «Видiння Тнугдала», «Сон» Т. Шевченка i поетичш осяяння Р. М. Рiльке чи В. Стуса. Теоретичне заглиблення в цей аспект доповнить наукове осмислення явища л^ературного вiзiонерства й пролие св^ло на природу творчостi загалом.
Найвiдомiшi теоретики (К.-Г. Юнг, О. Гакош й 1хнш сучасний послщовник С. Гроф) вiзiонерства як психо^зичного i культурного явища сходяться на тому, що вiзiонерське переживання, що е основою вiзiонерського типу творчосп, - це, по-перше, не ращональне пiзнання, яке вiдбуваеться у роз^наному (змiненому) станi свiдомостi. О. Гак^ в есеях «Дверi сприйняття» i «Рай та Пекло» називае цей акт трансценденщею, що спрямована за межi звичайного людського досвiду у сферу нетзнанного, однак, «вона може бути представлена нам, як вщчутна iманентнiсть, пережита спiвучасть. Бути просв^леним - значить знати завжди про цшокупну реальнiсть в 1! iманентнiй iнакшостi...» [7, с. 69]. Просте переживання, як висловився К. Юнг, не здатне розiрвати космiчну завюу, а вiзiонерське «показуе картини космосу здолу догори й вщкривае погляд у незбагненш глибини того, що не сталося. Куди? В iншi св^и? Чи в затьмарення духу? Чи в прадавш першопочатки людсько'1 душi?» [8, с. 97]. Згадаш автори визначають вiзiонерський тип творчосп, як здатнiсть митця вiдчувати i транслювати такi духостани, у яких вш може бачити невидиму сутшсть речей i глибоко сприймати все те, що вщбуваеться чи у власному духовному свт, чи с^зь у Всесвт, тим самим шту'Гтивно прозираючи в таемничi закони буття, свiт архетипiв колективного несвiдомого, i навiть у майбутне. До появи згаданих психолопчно-культуролопчних праць це явище осмислювали нiмецькi поети-романтики, визначаючи вiзiонерське (мiстичне) переживання як здатшсть поета бачити еднiсть усього з уам, вiдчувати безкiнечне у конечному на вах рiвнях буття. Цшаво, що таке вiзiонерське бачення-срийняття невидимого у видимому, вiчного у тлшному, божественного в серцi людини шляхом молитов-медитацш розвивав у собi украГнський поет-фiлософ доби бароко Григорiй Сковорода. Вш залишив нащадкам не лише глибою роздуми на тему взаемодп матерiального й духовного свiтiв, але й свог художнi спроби вираження рiзних духовних осяянь i сташв. Як вiдомо, вчення фiлософа, його система образiв-символiв, навiть поетична пал^ра - колористика, звукопис, тональнiсть - стали пщгрунтям свiтогляду i художшх орiентирiв П. Тичини.
Психiчна увага поета тд час вiзiонерського переживання може мати два спрямування: штравертивне та екстравертивне. Перше виникае у процес авторових вiдкригтiв чогось нетзнаного у надрах особистого духовного св^у. Друге - у процесi суб'ективного вчування поета у св^ об'ективних сутностей, що юнують поза людиною. Тодi поет стае речником космiчного духу, голосу природи, св^ово! душ^ таГнства свiтотворення тощо. Аналiзуючи вiршi П. Тичини зi збiрки «Сонячш кларнети» В. Стус так висловився про екстравертивний тип поетичного вiзiонерства: «...автор у свогх сприйманнях-виявах (...) формуеться надсферною космiчною музикою, единим справжшм суб'ектом поезiй цього циклу. Бо сам Тичина - тшьки продукт 11 звучання. Свiт сфери в такш же мiрi тдпорядкований поетовi, в якiй поет тдпорядкований
сферЬ» [5, с. 268]. У цьому контекст! поезiя збiрки справдi народилася з вiзiонерського переживання космiчноi гармони, св^отворчо! божественно'1 музики, яка звучить не тшьки в Пiднебессi, але й тут, на Землi - голосом рши, шепотом трав, шумом гшв, арфами тополь, струнами дощiв, дзвiнкими пiснями пташок. В космогонп поета Небесне i Земне поки ще тотожш, !хня еднiсть ще не розколота драматичними звуками та образами, що позначатимуть у «Золотому гомош» i наступних збiрках автора зовам протилежш переживання - майбутньоТ катастрофи, вiйни, смертi.
Для вiзiонерськоi поезп важливий також фактор мови, про який теоретизували ще енсью романтики. Вони прагнули удосконалити поетичну мову так, щоб вона стала точним каналом передачi вiзiонерського стану, як це вдавалося робити архшчним поетам-медiумам тд час екстатичного ритуального дшства. Як вiдомо, !'хш (романтиюв) вiдкригтя музичностi письма, розкутох метафорики, символiзму, експерименти з ритмiкою й штонащею вплинули пiзнiше на розвиток модерноi поетичноi мови, яка нарешт дiстала повну свободу для своТх духовиражальних iнтенцiй. Здобутки модернiзму в таких сферах, як асощативнють слова, пошук оригинального авторського голосу, штонацп, вiдхiд вiд риторики, афористичностi, називальносп, логiчного висловлювання, ламання канонiв вiршування, жанрiв, синтаксису тощо, - е проявом щеТ свободи. Свiтоглядно-естетичнi змши доби Модерну стали благодатним грунтом для появи вiзiонерськоi поезп ново! якосп.
Чому ново!? Бо, як уже згадувалося вище, вiзiонерство у европейськш лiтературi проявлялося у виглядi середньовiчного жанру видiння, у рамках якого автори послуговувалися сталими типами образiв ^блшш, церковнi), визначеною тематикою (видшня-подорож, явлення, пророцтво) i прийомами (розмова, зус^ч, подорож зi святим чи потойбiчною сутнiстю тощо). Поет того часу, безперечно, м^ пережити iррацiональний мiстичний стан, видiння, однак написання художнього твору здшснювалося переважно лопчно i рацiонально, динамiка вiзiонерського стану в ньому не передавалася, бо до цього не була готова аш художня мова, аш европейська культура сприйняття художньо! творчосп.
Поема «Золотий гомiн» та багато шших творiв П. Тичини, - це приклад модерноi вiзiонерськоi поетики. Розкута, ексклюзивно авторська поетична мова стае суб'ектом творення, наштовхуе поета i читача на несподiване видшня-осяяння: створений образ чи символ тягне за собою iншi образи i символи шляхом асощацп, яка вщкривае таемничi непiзнанi свiти. Процитуемо зачин поеми:
Над Киевом - золотий гомт,
I голуби, I сонце!
Внизу -
Днтро торкае струни...
Предки.
Предки встали з могил;
Шшли по мгсту.
Предки жертви сонцю приносять -
I того золотий гомт!
Початок поеми - це вiзiя особливого стану св^у, у якому два плани буття -земний i небесний (духовний) - постають у едносп i взаемодп. Свгт духовний репрезентуе себе надприродним звуком - золотим гомоном (подовження звука «о» в словосполущ тдсилюе його звучання). За О. Гакст, здатшсть чути надприроднi i значущi звуки характеризуе вiзiонерську реальнiсть. Образнi лексеми «сонце», «голуби» i «золото», що е наскрiзними у творi, - символiзують Творця (Одвiчний Дух),
пiд патронатом якого вiдбуваеться дiйство воскресшня окремо'1 людсько'1 душi, украшського народу, а вщтак цiлого Всесвiту.
У поемi точкою поеднання двох свтв - реального i потойбiчного - стае Кшв, що «вогнем схопився у творчгй високостг». Вшами намолений золотоверхий Кшв став центром Всесвггу, у ньому зосередилися ус сили й енергл шших свiтiв. З потойбiччя приходять предки, «човни золоти 1з сивог-сивог давнини причалюють», i з'являеться Андрш Первозванний, щоб знову благословити святе мюто, тiльки тепер як майбутню столицю вшьно'1 украшсько'1 держави, про яку мрiяло молоде поколшня 20-их. Картина явлення святого i предкiв спорiднюе цей фрагмент поеми iз середньовiчним жанром видшня, що також пiдтверджуе правомiрнiсть нашо'1 штерпретацл твору як вiзiонерського.
Як писав Г.-Г. Гадамер, завдяки мiжсловесним комбiнацiям, ритму, вокалiзацii, у модернш поезл слово здобувае такий заряд енергл, що стае «промовлювальшшим, а промовлене - суттевшим, нiж коли-небудь» [1, с. 47]. Ось як це вщбуваеться в наступному фрагмент поетово'1 вiзii «духовного воскресiння iсторiософiчного нацiотворчого дiйства» [2, с. 7]: Уноч1
Як Чумацький Шлях сргблисту куряву простеле, Вийди на Днтро!
...Над Сивоусим небесними ланами Бог проходить,
Бог заЫвае.
Падають
Зерна
Кришталевог музики. З глибин В1чност1 падають зерна В душу.
I там, у храм1 душ1,
Над яким у неосяжнт високост1 в'ються голуби-молитви, Там,
У повнозгучтм храм1 акордамирозцвтають, Натхненними, як оч1 предк1в\
У наведених рядках вимальовуеться вервичка образних асощацш, що виникають у сприйнятп читача на основi фошки слова, актуалiзацii його «внутршньо'1 форми», колористики, буквального значення i конотативного. Поява словесних асощативних ланцюжюв вщбуваеться за принципом музично'1 iмпровiзацii. Спробуемо простежити 1'х у кожному рядку фрагмента:
1. Ср1блиста курява Чумацького шляху - асощюеться з р1кою Космосу, пщ нею - Земна р1чка Дн1про: тут-бо йдеться про священну мить з'еднання, взаемне перетiкання у темрявi ночi двох стихiй, двох свтв - горнього i дольнього, божественного i земного. Все, що е у макрокосм^ е в мшрокосм^ i навпаки. Як вщомо, ця формула сковородинських фiлософських прозршь е близькою П. Тичинi.
2. Тут же поет натякае, що божественний св^ зовам поруч i закликае: «Вийди на Днтро!». Автор називае Дншро Сивоусий, що можна прочитати i як древн1й, i як ср1бний (сивий), бо аж св1титься, ср1блиться вiд вiдображення куряви ср1блистих з1рок Чумацького шляху (слова «зорЬ> немае, але образ з'являеться).
3. Далi - зор1 - асощюються iз зернами, що Бог зас1вае кожному в душу. Образ Божих зерен також е алюзiею на «зерна-слова» мудросп та ютини на початку кожно'1 духовно'1 тсш у «Саду божественних пiсень» Г. Сковороди. Зерна падають (зорепад)
з глибин В1чност1 - знову асощащя з космiчною рiкою, якою людиш бачиться наша галактика.
4. Душа людини - як грунт, де мають прорости зерна кришталевоТ музики -
музики сфер, що, за тфагоршською теорiею, пронизуе ус планети сво!м прекрасним звучанням i здатна гармошзувати людську душу, створити з не! храм, якщо людина налаштуе сво! струни на 11 Лад.
5. Душа - як храм, яка мае свою неосяжну висоту, тобто уявляеться небо душ1, де в'ються голуби-молитви. Тшьки молитвою душа може накликати Божi зерна до себе, щоб вдовольнити свою душевну пр1рву, бо, як писав Г. Сковорода «Не буде плоттю ситий Дух», «Пр1рва пр1рву вдоволить враз» (Г. Сковорода. Пюня 11-та).
6. Останш два рядки про те, що зерна божественно! музики «у повнозгучнгм храмг акордами розцвтають, натхненними, як оч1 предкгв!», шби замикають коло щодо теми предюв на початку поеми. Через метафору i порiвняння створюеться непряма асощащя про незримий духовний зв'язок юторичних поколшь. Предки, як е ноаями божественно! мудросп, передають !! нащадкам. Цшаво, що у сво!х фiлософських працях Г. Сковорода теж осмислюе ютор^ людства через принцип коловороту: кшець е початком i навпаки. Тому «натхненш очi предкiв» будуть завжди спостерiгати за нами. I ми вщповщальш перед ними за збереження св^ового Ладу.
К.-Г. Юнг i О. Гакслi вiдзначають, що вiзiонерське переживання може бути блаженне та шфернальне. Звертаючись до мистецтва, вони наводять приклади семантично протилежних вiзiонерських образiв, що можуть мати рiзне джерело: бiблiйне, мiфологiчне, фольклорне, власно! уяви. У «Золотому гомонi» присутш обидва види таких образiв. На початку твору, як прошюстровано вище, спостер^аемо блаженнi образи-символи, що пов'язаш з вiдчугтям гармони, радостi, тднесення, щастя, краси, еднання з Абсолютом (золотий гомш, зерна музики, рiчка, голуби, Бог, Андрiй Первозванний тощо). Згодом у загальний тднесений настрш твору вплiтаеться iнфернальна вiзiя в образi чорнокрилля i чорнокрилого птаха, який зловще кряче над Киевом:
Чорний птах — у нього оч1-пазурИ —
Чорний птах 1з гнилих закутк1в душ1,
1з поля бою прилет1в.
Кряче.
У золотому гомонI над Киевом,
Над вс1ею Вкрагною —
Кряче.
О, бездушний пташе!
Цей образ, зважимося припустити, з'явився на екраш роз^нано! свщомосп автора шту'Гтивно. Пюля пасажу про те, що перед зором автора проходять калши, «бгднг, багат1, горд1, молод1, закохат в хмари I музику», дуже спонтанно i рiзко, як спалах видшня, поет вигукуе: «Чорний птах - у нього оч1-пазурИ». Цим образом П. Тичина передршае майбутню реальну нащональну катастрофу i смертоносну вшну, яка обрушиться на УкраГну. Слщ також вщзначити дуже давне, фольклорне походження цього образу (натрапляемо на нього у «Словi о полку Iгоревiм», укра!нських народних думах, тснях), що для укра!нсько! культури став архетипним.
Вiзiонерський стан як психо-духовне явище мае свою особливу динамшу. Динамiчний малюнок стану вщбиваеться у ритмi твору, штонуванш. Ритм - це той двигун, що розгортае вiзiю у чаа i просторi вiрша. Уповiльнення чи пришвидшення, акцентування чи, навпаки, «ховання» вiзiйного образу, - усiм цим керуе ритм. Свобода модерно! поезп у сферi форми дала поштовх для розвитку вшьних форм (вщомо,
вшьний вiрш веде свiй родовiд ще з фольклорних 4acÍB): верлiбру, некласичних форм -дольника, тактовика, акцентного вiрша. Як стверджуе Н. Костенко, «Золотий гомш» «являе рiдкiсний, суто тичишвський, музичний варiант «перетшання», переходу верлiбру в акцентний вiрш» [3, с. 159]. Модерш поетичнi тексти вiзiонерського типу часто постають у некласичних i вшьних формах, адже тодi нiчого не перешкоджае струмуванню енергетичного потоку, який втiлюеться у ритм, образ, звуко-смисловi конф^урацп, повтори, штонацшний малюнок. Щодо штонацп, то вона вибудовуеться завдяки паузам, що розбивають рядки i розставляють фразовi акценти. Пауза несе в ^6í тишу, умовкання для переведення подиху, вона увиразнюе приховану потенцiю слова i значущють образу.
Здiйснений аналiз поетики фрагментiв поеми «Золотий гомш» П. Тичини вiдкривае новi нюанси унiкального художнього свiту митця i доводить належнють автора до поетв вiзiонерського типу творчостi. Iнтерпретацiя поеми ^зь призму теорп вiзiонерства демонструе наскшьки вiльно i точно модерна поетична мова здатна передати динамшу стану-переживання, висловити на вах рiвнях художньо'1 оргашзацп твору мiстично-духовнi видшня автора. Перспективн1сть розробки теорп вiзiонерськоi поези полягае у глибшому i диференцшовашшому розумiннi природи поезп, ii зв'язку з динамiкою психiчних процеав, станiв автора, свiдомим i несвщомим.
Список використано! л1тератури
1. Гадамер Г.-Г. Герменевтика i поетика / Г.-Г. Гадамер. - Кшв : Юшверс, 2001. -280 с. ; Hadamer H.-G. Hermenevtyka i poetyka / H.-G. Gadamer. - Kyiv : Yunivers, 2001. -280 s.
2. Ковалiв Ю. Кларнетизм Павла Тичини - нереалiзована естетична концепцiя / Ю. Ковалiв // Слово i час. - 2003. - № 1. - С. 3-8 ; Kovaliv Yu. Klarnetyzm Pavla Tychyny - nerealizovana estetychna kontseptsiia / Yu. Kovaliv // Slovo i chas. - 2003. - № 1.
- S. 3-8.
3. Костенко Н. В. Поетика Павла Тичини : особливосп вiршування / Н. Костенко.
- Кшв : Вища школа, 1982 - 256 с. ; Kostenko N. V. Poetyka Pavla Tychyny : osoblyvosti virshuvannia / N. Kostenko. - Kyiv : Vyshcha shkola, 1982 - 256 s.
4. Лтературна енциклопедiя 2-х т. / авт.-уклад. Ю. Ковалiв. - Кшв : Академiя, 2007. - Т. 1 : А (аба) - Л (лямент). - 608 с. ; Literaturna entsyklopediia 2-kh t. / avt.-uklad. Yu. Kovaliv. - Kyiv : Akademiia, 2007. - T. 1 : A (aba) - L (liament). - 608 s.
5. Стус В. Феномен доби (сходження на Голгофу слави) // Стус В. Твори у 4-х т. 6-ти кн. / В. Стус. - Львiв : Просвгга, 1994. - Т. 4. - С. 259-346 ; Stus V. Fenomen doby (skhodzhennia na Holhofu slavy) // Stus V. Tvory u 4-kh t. 6-ty kn. / V. Stus. - Lviv : Prosvita, 1994. - T. 4. - S. 259-346.
6. Тичина П. Ранш збiрки поезй / П. Тичина. - Львiв : Лггопис, 2000. - 430 с. ; Tychyna P. Ranni zbirky poezii / P. Tychyna. - Lviv : Litopys, 2000. - 430 s.
7. Хаксли О. Двери восприятия. Рай и ад : трактаты / О. Хаксли. - Санкт-Петербург : Азбука-классика, 2006. - 215 c. ; Khaksli O. Dveri vospriyatiya. Ray i ad : traktaty / O. Khaksli. - Sankt-Peterburg : Azbuka-klacsika, 2006. - 215 c.
8. Юнг К. Г. Психолопя i поезiя / К. Г. Юнг // Антолопя свггово'1 лггературно-критично'1 думки ХХ ст. / за ред. М. Зубрицько'1. - Львiв : Л^опис, 1996. - С. 93-107 ; Yunh K. H. Psykholohiia i poeziia / K. H. Yunh // Antolohiia svitovoi literaturno-krytychnoi dumky ХХ st. / za red. M. Zubrytskoi. - Lviv : Litopys, 1996. - S. 93-107.
Стаття надшшла до редакцп 30.04.2018.
O. Kalashnyk
VISIONARY POETICS OF MODERN POETRY
(ON THE MATERIAL OF THE P. TICHYNA'S POEM «THE GOLDEN HUM»)
The article is dedicated to the visionary poetry of Ukrainian modern poet Pavlo Tychyna. The author raises the issue of theoretical comprehension of literary visionarism as 1) a vision genre and an artistic method, which is an established opinion in literary studies; and 2) an embodiment of the author's actual visionary experience (mystic feeling). On the basis of psychological and cultural works of K. G. Jung, O. Huxley and S. Groff theoretically developed a second aspect of the phenomenon of literary visionarism. We define the visionary type of creativity, as the artist's ability to feel and translate such spiritual states in which he can see the invisible essence of things and deeply perceive all that is happening either in his own spiritual world or everywhere in the universe, thereby intuitively looking into the mysterious laws of being, the world of archetypes of the collective unconscious, and even the future. The article argues that the ability of poetic language to accurately express the dynamics of the visionary state derives from the freedom of art which poets have been searching ever since the Romanticism and had managed to grasp during the Modernism period. On the example of Tychyna's poem we focus on the special role of modern language, which, through its associative power, becomes the subject of poetry, while demonstrating an almost irrationality of the writing process. The original interpretation of the poem «The Golden Hum» proves that Pavlo Tychyna achieves the visionary effect through the rhythm, intonation, metaphor, associativity of words and images. Poetic lines are interpretedfrom the point of view of the emergence of figurative associations that arise in the perception of the reader on the basis of the phonics of the word, actualization of its «internal form», colors, literal and connotative meanings. The image and symbolic content of the poem is investigated from the point of beatific and infernal visionary experiences (symbol of the sun, doves, golden hum, grains of crystal music, black bird, black wings). An analysis of the poetics of the fragments of the poem «The Golden Hum» by P. Tychyna, fully confirms its visionary nature and proves that the author belongs to poets of the visionary type of creativity.
The prospect of the development of the theory of visionary poetry lies in a deeper and more differentiated understanding of the nature of poetry, its connection with the dynamics of mental processes, states of the author, conscious and unconscious.
Key words: visionary type of creativity, visionary experience, transcendence, modern poetry, infernal visions, beatific visions.
УДК 821.161.2.09Федькович
Л. М. Ковалець
ОСИП МАКОВЕЙ У ПОШУКАХ ЮР1Я ФЕДЬКОВИЧА
У cmammi розглянуто вагомий федьковичезнавчий пласт науковог спадщини Осипа Маковея (1867-1925) на предмет рiвня психологiчного заглиблення до^дника в бiографiчний та художнт матерiал. З 'ясовано, що, скрупульозно вiдтворивши зовншню icторЮ Ю. Федьковича, устшно потрактувавши його вибраш тексти, О. Маковей не до юнця збагнув cуперечливi внутршш сфери поетового життя, загалом оcобливоcтi його складног творчог i людськог iндивiдуальноcтi.
Клю^о^^ слова: О. Маковей, Ю. Федькович, документ, бiографiчне, пcихологiчне, творча iндивiдуальнicть письменника, його зовншня та внутршня icторiя.
