CC BY
21Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации» Том 25 (64) № 1. Часть 1.С.171-179.
УДК 070.421 + 929 Тичина
Участь Павла Тичини в редакцшно-видавничому процес журналу "В^чизна"
Сем'!сенко А. О.
ДЗ "Луганський нацональний унiверситет 'мен Тараса Шевченка",
м. Луганськ, УкраУна
Статтю присвячено висв1тленню редакцтно-видавничог д1яльност1 Павла Тичини в журнал1 "Втчизна". На основ! вивчення арх1вних матер1ал1в, щоденниюв, нотаток, зауважень до рукопиав проанал1зовано ¡ндив1дуальний тдх1д до редак-торського анал1зу поетичних текст1в, заснований на цттсних дом1нантах д1яльнос-т1 Тичини-редактора, прораховано частотшсть коментар1в з точки зору зм1сту, структури, стилю та лог1ки.
Ключовi слова: редакцтно-видавничий процес, аксюлог1чт ор1ентири, комента-р1, поетичний текст, автор.
"Будь-яка активна форма людсько! дiяльностi потребуе моральних критерив ощн-ки, вщсутшсть таких критерив або невщповщнють !м може зруйнувати найгранд> ознiшi устхи практично! i науково! дiяльностi, полггики, економши, щеолоп!" [7, с. 445]. Так, редакцшно-видавничий процес подшений на етапи, кожен етап на тд-етапи, що передбачае лопчний ланцюг дш кожного лiтературного працiвника. Проте якими б "виваженими" не були теоретичш положення щодо творчих аспектiв редагу-вання, кожен редактор мае свою шдивщуальну модель редакцiйного функщонуван-ня. Засадами виникнення особисто! схеми роботи редактора е його власш щнносп, якi заснованi на iндивiдуальних моральних критерiях.
Феномен "цiнностi" сьогоднi е одним з тих явищ, яю найактивнiше дослщжують-ся вченими рiзних наукових галузей [1; 2; 3; 9]. Нашу увагу привернули щннюш домшанти через свою значущiсть у процесах саморедагування П. Тичини та реда-гування ним творiв шших авторiв: "Людина вибирае саме т цiнностi, якi найбiльш вiдповiдають !! уявленням про iдеал. Виникаючи внаслщок зiставлення зовшшньо! реальностi з потребами людини, цiнностi виражають ставлення останньо! до ще! ре-альностi, !! оцiнку" [8, с. 15].
Щд час трактування редакторських зауважень ми враховуватимемо лишень ду-ховнi (етичш) цiнностi, котрi "...виражають глибинну сутшсть людини, становлять ядро !! сутносп, зумовлюють усю мотивацiю !! поведшки. Саме вони закладають основи всього людського й стають стрижнем щннюно! системи iндивiда, сощально! групи, сощуму в цiлому, що дозволяе !х визнати тiею частиною свiдомостi, без яко! немае особистостi" [8, с. 17].
Дослщжуючи видання "З архiвних матерiалiв" про життя й рщ занять П. Тичини, у роздш "Документи лтературно! дiяльностi" ми вщнайшли запис пiд № 8, у ко-
трому письменник зазначав: "Як член редколеги журналу «Втизна» беру участь у редакцiйних нарадах, розглядаючи новi поези для журналу, окремi драматичнi п'еси, прозою i вiршами писаш" [4]. Перекладаючи цю цитату на мову дослiдника проблем видавничо! справи, ми можемо зауважити, що митець виконував найважливiшу час-тину редакцшно-видавничого процесу: ознайомлювався з надюланими до редакцп творами, робив редакторський аналiз (про що свщчать наявнi в архiвi зауваження до поетичних текстiв) i на редакцшних зборах остаточно вирiшував долю авторського оригшалу, тобто був одним з активних учасниюв пiдготовчого етапу - укладачем ви-давничого портфеля.
Вище зазначений вид працi е досить вщповщальним, оскiльки редактор власни-ми первинними дiями запускае масштабний процес послщовних крокiв працiвникiв видавництва. Вш повинен вiднайти твори, котрi б вщповщали програмним запитам редакцп й мали б свою читацьку аудитора; скласти уявлення про творчi можливосп автора, використовуючи прийом антиципаци, спрогнозувати, яким буде твiр у цшому, а також вирахувати, чим запропонований текстовий матерiал вiдрiзнятиметься вiд видань подiбних за тематикою.
Об'ектом нашого дослiдження стали архiвнi матерiали з життя i творчостi П. Ти-чини, його нотатки, щоденники, зауваження до авторських оригiналiв, а предметом - шдивщуальш особливостi редагування поетом творiв iнших авторiв, зумовлених цшшсними чинниками.
Актуальшсть i новизна публшацп полягае в тому, що до наукового об^у вперше залучаються архiвнi матерiали, якi висвiтлюють редакторську дiяльнiсть П. Тичи-ни, iнтерпретацiя котрих здшснюватиметься з урахуванням аксiологiчних домшант творчих дiй митця, що грунтуються на осiбних свiтоглядних принципах й пол^ичних орiентирах.
Мета - висв^лити редакцiйну дiяльнiсть П. Тичини в журналi "Вггчизна". Зазна-чена мета передбачае розв'язання таких завдань:
• дослщити архiвнi матерiали (нотатки, щоденниковi записи, редакцiйнi при-мiтки);
• розкрити особливосп аналiзу рукописiв Тичиною-редактором через призму аксюлопчних домiнант у його творчих дiях;
• визначити частотнють зауважень письменника рiзного виду: з точки зору змюту, структури лiтературного тексту, авторсько! оригiнальностi, мiри втiлення за-думу, що дасть можливють говорити про iндивiдуальний стиль П. Тичини як редактора i саморедактора.
Розпочинаючи аналiз архiвних документiв П. Тичини, його коментарiв до рукопи-сiв, надiсланих до редакцп, не можемо не зазначити, що митець робив здебiльшого досить лакошчш записи, занотовуючи, на нашу думку, тшьки опорнi пункти, за яки-ми, напевно, по^м проводив сшвбесщи з авторами, де i розкривав справжню суть доган.
Так, у нотатках до творiв I. Чендея, у майбутньому вщомого украшського про-за!ка, перекладача, спiвавтора сценарiю фшьму "Тш забутих предюв", Тичина-ре-дактор вщзначав: "«Ошкун» (оповiдання, 1949 р.). Гарно. Велико! сили твiр! Ешчш мiсця (як Анна померла i як 11 без сльозини навгг[ь] поховав Бережник. «Анна померла тихо, так, як прожила свш вш»)." [4]. В аналiзi цього невеличкого за розмiром текстового матерiалу на перший план виступила змютова наповненiсть фрази, яка во-чевидь вразила наставника важливютю сповнено! психолопзму оповiдi, загостреною правдивiстю художнього вщображення життя. Сам П. Тичина не раз звертався до ешчносп, наприклад, у поемах "Плач Ярославни", "На Переяславськш радi", "Ша-бля Котовського", тому цiлком мiг професiйно оцшити кропiтку роботу письменника у застосуванш багатогранного арсеналу лаконiчних зображальних засобiв.
У наступних прозових текстах I. Чендея: "Останнiй вечiр", "Ружена", "Весна" (1949 р.), митець помнив вплив видатних укра!нських прозашв (В. Стефаника, Т. Бордуляка, М. Коцюбинського), що говорить про обiзнанiсть I. Чендея з письмен-ницькою спадщиною рщно! землi й намагання автора створити щось оригiнальне, iндивiдуальне, знайти свое неперешчне мiсце в ютори лггератури: "Оповiдання «Ружена» - це великий устх автора. Вiн такою ж самою стане окрасою нашо! лтерату-ри, як, скаж1мо, «Модри камшь» Олеся Гончара. (Я тут не порiвнюю !х щодо змюту, а порiвнюю лише за !х майстернiстю)" [4].
Своерiднiсть творчо! iндивiдуальностi I. Чендея-проза!ка, який працював шд час "хрущовсько! вiдлиги", полягала в надмiрнiй увазi до найвищих категорш людсько! моральностi, упровадженнi аксiом гумашстично! платформи, що, у свою чергу, вщ-повiдало свiтоглядним уподобанням П. Тичини: "Щодо корови («Ружена»). I. Тургенев ми через Муму промовляти до сердець людей. I так само й Чехов через Каштан-ку, там де гусак iз цирку" [4]. Митець у вище наведенш цитап, використовуючи при-йом зiставлення аналiзованих лiтературних факпв iз подiбними явищами в творчосп видатних росiйських письменникiв, пiдкреслив зорiентованiсть лiтератури сер. XIX - XX ст. на етичш питання людинозображальних барв.
Аналiзуючи оповiдання "Листи", П. Тичину, "сшвця щастя вiльного народу", як полум'яного патрюта свое! Втизни, захоплюе запропонована автором тематична л> нiя твору, що розкривае працьовитють i вiдданiсть спiввiтчизникiв: "Як почали опи-сувати листа тiтцi, батьковш сестрi, то Петро, пилорамник заводу, неодмшно хотiв, щоб написали !й, що вiн е стахановцем (видшення наше - А. С.). Йчого! Зрозумiють там, що це таке. А то й ще пояснити !м можна буде" [4]. Будучи одним iз перших на лтературнш нивi (32 поетичнi збiрки, 5 творiв военно! тематики, 9 книжок лтера-турознавчих i публiцистичних творiв, 13 видань для дiтей, не враховуючи робгг ху-дожнього перекладу), Тичина-редактор прагнув спонукати реципiентiв до вщповщ-них дiй: " Патрютизм - це те перше, що вимагаеться вщ рад[янського] громадянина. Патрютизм - любити свою Батькiвщину, ненавидгги св[о!х] ворогiв. ... Тобто: кожен на своему м^сц кожен по свогй робот1 прославляе свою Батьювщину" (видшення наше - А. С.) [12, с. 128].
Здшснюючи нотатки про вiрш "Сусщка" (1958 р.) Д. Головка, що згодом став автором багатьох поетичних збiрок i книг для дггей, лауреатом преми iм. П. Тичини, письменник зосереджуе увагу на темпоральнш непогодженост складових безспо-лучникового складного речення, у якому двокрапка вказуе на те, що друга частина розкривае змют першо!, де йдеться про долю людську, мрда лiричного героя, проте друга, з'ясувальна частина лише вказуе на етзод у житп геро!в. Це досить тонке зауваження стосуеться логiчно!' структури поетичного тексту, й пом^ити таку девiа-щю мiг лише редактор з власним лтературним досвiдом: "Вiрю, / Одна пролягатиме путь, / Хоч зус^чаемось рщко: / Скоро зi мною / Ходить в шститут / Буде бшява сусiдка" [4].
Проглядаючи два уривки iз вiрша "Визволитель" (1959 р.) Н. Кащук, на той час письменника-початювця, а шзшше визнано! укра!нсько! поетеси, автора багатьох поетичних i прозових книг, Тичина-редактор зштовхуеться з вище наведеною проблемою часово! непогодженостi подш, двозначного трактування текстових рядкiв, через що у нього виникло багато запитань до молодого майстра слова. Розгляньмо:
Оригшал
А в надвеч1р'я д1вчина мала / Тебе в ругнах звуглених знайшла / Ти тут прийняв останнт, / смертний б1й /1 як затих военний грозов1й / ТвШ танк, твоя машина бо-йова /З1йшов на постамент, немов жива /Про тебе пам'ять...
Коли д1воча тсня лине в даль /Про матер1 скорботног печаль /Про те, що у Смо-ленсьюй сторон / Тебе чекае хтось багато дмв. / А танк, неначе в1чний вартовий
/ Охороняе спокШ трудовий /1 материнську усмшку ясну, /1 древтх башт сурову сивину. / Спадае тсня росами в полях /1 сонцем щедрий вересень пропах [4].
Письмовця в першому абзащ вразили брак двокрапки мiж складовими безспо-лучникового складного речення, неповне розкриття другою частиною речення змюту першого, що призводить до втрати основно! частини оповiдноï композицiï, а з тим i внутрiшньоï якостi текстового матерiалу: "Надто вже коротка бiографiя невiдомого друга. То тiльки знайшла i за цим зразу же кшець. А помiж цими двома моментами - провалля..." [4].
У наступнш строфi вимогливий редактор питае: "Чий спокiй? Чиeï матерi? А це вже про тсню? Чи про ту ж саму, що про печаль матерi розповiдае?" [4]. Ц зауваги, на нашу думку, досить прискшлив^ оскiльки поетичнi рядки присвячеш збiрному образу невiдомого солдата, тому доречними е авторсью вислови "спокш трудовий" -рiвновага вшх мешканцiв рiдноï землi, "скорботна печаль" - страждання всiх матерiв , що втратили сишв, а тсня все та ж.
Проте, треба зауважити, що в першш raroi поезiй Н. Кащук "Весняне пробуджен-ня" вiд 1959 року [5], де вмщено вiрш "Визволитель", вщсутш композицiйнi й ло-гiчнi виправлення, рекомендованi П. Тичиною, окрiм мовностилютичних коректив, оскiльки митець зiзнався, що не зразу зм^ глибоко усвщомити текстовий матерiал: " А ш! Вчитавшись утрете, вчетверте, я вже бачу, що тут один момент взято." [4].
В аналiзi вiршiв Л. Колесниковой уже знано1' украшсько1' поетеси, автора бага-тьох поетичних збiрок, письменник торкаеться питання авторсько1' iндивiдуальностi, стильово1' особливостi тексту, а саме: фазовосп, котра лаконiчно та повно розкривае сутнють конкретних деталей повщомлюваного ("Дiя. / Рух. / Лопка." [4] 1959 р.); шсенносп у вiдтвореннi почуттiв та плавно1' динамiчностi, що виникають завдяки трьохстопним анапесту та амфiбрахiю з чергуванням паракситонно1' та окситонно1' рим ("Налетша гроза, / Зашумiла дощем, / Загримша над свiтом громами" [6, с. 47]. Також вш порушуе психологiчну складову творчо1' дiяльностi лтераторки щодо за-стосування рiзних тишв художнiх деталей: "Нюхове сприймання далеко в меншому розмiрi помiтно у не1', анiж сприймання зорове й слухове" (видiлення напiвжиром П. Тичини, а курсивом наше - А. С.) [4]. Ми вважаемо, що подiбне зауваження доцшьне лише тсдо, коли порушуються логiчнi чи фактолопчш норми подання iнформацiï, як, наприклад, у поетичному творi "Щастя" (приблизно 1960 р.) В. Кузьменка, з часом визнаного украшського поета, автора багатьох поетичних збiрок. Порiвняйте:
Ориг1нал Правка П.Тичини
"Чи чув ти, як пахне земля..." Чи знав ти, як пахне земля."
Виправлення П. Тичини вказуе на фактолопчну хибу письменника. "Я вважаю, можна було б замють «чи чув» сказати «чи знав ти». Бо ж не вухом чують запах землГ' [12, с. 398], - зауважував майстер слова поетов^ пояснюючи, що недолш пов'язаний з тим, як особисто В. Кузьменко сприймае свщ оскшьки, iмовiрно, вiн належить до типу людей аудiалiв.
Перебуваючи пiд впливом радянських рецензентiв та критиюв, вiдчуваючи пиль-ний нагляд цензури, Тичина-редактор мусить сприйняти стереотипи масово1' свщо-мостi, пануючi в радянськш державi: вiдкинути символiзм i романтизм, наявний у його раншх творах, пропагувати щею реалiстичностi (яка, на його думку, може охо-пити вш лiтературнi напрямки) в мистещи, що в подальшому вщбилося на тдготов-чому та редакцшному процесах його творчо1' дiяльностi. Митець як член редакцш-но1' колеги журналу "Вiтчизна" особливо був уважним до розгляду опису правдиво!' военно1' дшсносп, оскiльки розумiв силу друкованого слова та соцiальноï вщпов> дальност перед реципiентом, тому й подав схвальш вiдгуки на вiршi Л. Левицько-го, украшського поета, що загинув шд час Великоï Вiтчизняноï вiйни (27.12.1943). У поетичних текстах збiрки "Недоспiвана пiсня" Л. Левицький намагався передати
життевi щнносп, якими керувалися фронтовi побратими. Отже, спираючись на ак-сiологiчну складову в редакцiйно-видавничому процес ("треба бути самому високо моральним, чистим i яскравим, як прожектор" [11, с. 291]), П. Тичина не ми не за-щкавитися духовними намiрами автора-початкiвця. "Чудесно-пречудесно! А ми ось так-то й не напишемо: Каска та шинеля - / Вся моя постеля. / Застваем, хлопщ, / Пюню про Кармеля. / Про Дшпро, про скел^ / Про Вкра!ну-неньку... / Ой хмелю, мш хмелю, / Хмелю зелененький!.." [4], - занотовував митець 1958 року, вщзнача-ючи майстершсть письменника, навiть вдався до зютавлення ("А ми ось так-то й не напишемо"). I дшсно, як лакошчно Л. Левицький змп за допомогою пiдтексту пере-дати основне джерело (усну народну творчють), а з ним i мотиви, що тдтримували психологiчний стан фронтовиюв пiд час бо!в. Так, звернення у вiршi до постатi У. Кармалюка, указуе на бажання бшщв наслiдувати благороднi прагнення народного месника - до кшця боротися за волю, справедливють; надавати допомогу тим, хто !! потребуе. А використання двох перших рядюв з однойменно! лiрично! пiснi про ко-хання "Ой хмелю, мш хмелю" свщчить про чутливу душу, начебто загрубших воякiв.
У "Думi про баварського машишста" (1960 р.) С. Данилейка, укра!нського поета-дебютанта, згодом автора двох збiрок, П. Тичина захопився мотивами несправедливо! вшни та дружбою народiв свiту. Автор "Чуття едино! родини" вважав наслiдування iнтернацiональностi (оствування реалiй життя, перспектив розвитку кра!ни, працi робiтникiв, вiдтворення суспiльно! динамши) за найбiльшу людську чесноту, тому й шдтримував прибiчникiв власних цшнюних домiнант: "Письменник - виразник дум та настро!в народу, його частка, плоть вщ плотi, кров вщ кровi. Творячи в сього-денш, вiн мусить бачити iсторичну перспективу розвитку, якомога сприяти поступу, показувати життя в рус, в дiалектицi", - зазначав лiтератор у виданш з промовистою назвою "Читаю, думаю, нотую" [13, с. 22].
Проте чудовий авторський задум про спробу звiльнення жшки та дiтей з шдпалено! клунi спотворюе невдала композищя. У творi С. Данилейко розглядае два часовi про-мiжки: сьогодення й минуле, якi подаються у зворотнш хронологiчнiй послiдовностi, однак, у цьому випадку, вiдсутнiсть часових прогалин щодо розгортання подiй призво-дить до порушення логiчно! складово!: у який саме момент вщбуваеться дiя? "Святко-вий день. / В селi пiснi звучать. / Вщ бiлих хат, повз сад зеленокрилий / Веде сивенька жшка онучат / До квiтами сповито! могили." [4]. Проблема полягае в тому, що про-цитований уривок вщбувся у часi пiзнiше, а сприймаеться як минулiсть, оск1льки зразу ж описуються подi! звiльнення вище зазначених персонаж1в iз рук супротивника.
Не менш проблематичним виявилося розкриття основно! подi!, коли баварський машинiст кинувся на допомогу: "Вiн вклав удар, щоб вибить з петель двер^ / I той удар, даруючий життя, / Не дав почути пострш офщера, / I на пори впустивши автомат, / Упав солдат, щоб бшьше не тднятись, / Щоб ж1нка та д1ждала онучат, / Щоб онучата йшли йому вклонятись..." [4]. Цшком доречно зауважив на щ мю-ця Тичина-редактор, тдписуючи "не розкрито!", адже вщсутнш опис причинно-на-слiдкових подш: чому удар дарував життя? як уповш вiдбувалася ситуацiя загибелi баварського машишста? хто такий баварський машишст - шмецький робiтник, iнтер-нацюналют? чи поряд з ним був радянський солдат, оскiльки, навряд чи загарбник рятував би так званого супротивника? Ще на прикшщ строфи вдруге присутнш ло-гiчно невиправданий часовий стрибок: останш два рядки переносять нас у сьогодення, i акт вщбуваеться вже на могилi солдата. Такi заплутанi послщовш зв'язки мiж поняттями i судженнями тд силу помiтити лише редактору з квалiфiкованим пiдхо-дом до лопчних аспектiв редагування.
Не оминув увагою митець й мовностилiстичного забарвлення вiрша. До душi припали йому яскравi епiтети, якi розкривали iндивiдуальнiсть мистецького сприйняття свiту С. Данилейка: "зеленокрилий", "розлючений вогонь", "задумлива мрячка", "ба-
лаганний крик", "моторошний трюк", "вогненосш руки". Однак П. Тичина наголо-сив на вiдшлiфовуваннi добору конкретизуючих слiв, оскiльки вони можуть призвес-ти до викривлення авторськоï думки: "I кидала присмалений платок / На вогненос-ш руки коло хати - тут для змалювання рук гiтлерiвських ка^в слово «вогненосш» надто вже високе й благородне" [4]. Аналогiчнi стилютичш недоречностi вiднайшов Тичина-редактор в уривку вiрша "Бухенвальд" (1963 р.) С. Реп'яха, чершпвського поета, публiциста, автора багатьох поетичних збiрок i наришв: "«Хор гестаповцiв» звучить аж надто високо й гордо. <...> Авторовi треба бути обережним щодо таких благородних слiв, прикладених до гесташвщв, бо цi слова всупереч авторовi повто-рюю, звучать високо i гордо (для воропв!!!)" [4].
Подiбних зауважень у Тичини-редактора завжди була цша купа, оскiльки вiн спирався на суворють, як на рушшну силу творчого процесу, розумiючи, що тшьки таким чином можна вдосконалювати свого пiдопiчного: "... Не припускати! Нi тд-хникувань, нi ослаблювань, або ж вiрнiше - розслаблюван[ня] волi; а половинчата критика цьому ж часто сприяе" [12, с. 324].
Стущюючи поезiю "Суд" (1962 р.) О. Лушя, пiзнiше вщомого украшського поета, публiциста, автора багатьох поетичних i прозових книжок, П. Тичина, узагальнюючи свое враження, дав позитивну оцiнку, хоча й наголосив, що автор здатен розкрити сутнють поетичного тексту набагато глибше. У зазначеному творi О. Лутя Тичина-редактор помнив тiльки одну - лопко-граматичну помилку, яка, на нашу думку, ви-никла через неуважшсть поета. Порiвняйте:
Ориг1нал Правка П. Тичини
Я хочу, слово мое, мов лас^вка Я хочу, щоб слово мое, мов лас^вка
Над вашими головами пролетшо. Над вашими головами пролетшо.
У зауваженнях на вiршi П. Мовчана, на той час 25^чного нiкому невiдомого парубка, а з часом шанованого украшського поета, есеюта, кшодраматурга, критика, перекладача, П. Тичина торкнувся провщного задуму творiв, гуманiстичних iдей: "Хороша думка в щм вiршi звучить - вшм останнiм сво1м подшитись" [4]. Не ко-ментуючи сво1х вражень, поетичнi тексти оцiнив позитивно. Зате не оминув увагою лтературну освгту письменника, що наштовхуе нас на думку про рiзний критерш оцiнювання поетiв-професiоналiв i авторiв-початкiвцiв, оскшьки цiнною в роботi з письменниками, що подають велик надiï, на погляд П. Тичини, була необидшсть у завищених вимогах: тiльки таким чином початювець розкриватиме рiзноманiтнi граш свого таланту. "Справдi, про тдвищення критерiю вимог до нашого мистецтва тшьки так i можна ставити питання. Бо ми ж, як художники, «впливаем на уми й серця мшьйошв» i не маемо права самi бути сирими, скороспшими й вщсталими. А в нас ще часто нахватане, хапком-лапком стулене, сяк-так гумiарабiком склеене вважа-еться за дозрше, вже носить марку на собi поеми, оповiдання, а то й роману!", - пише вш у книжщ "1з минулого - в майбутне" [11, с. 289].
У вiршах запорiзького поета П. Ребра, ошсля автора багатьох поетичних збiрок, лауреата Республiканськоï преми iм. П. Г. Тичини "Чуття единоï родини", таких, як "Ранок", "Урожай", "Аптатор" (1962 р.), на першому плаш було виправлення наго-лосу "злегт" (авторський варiант) - "злéгка" (редакторський варiант), росiянiзмiв "кухарка" (авторський варiант) - "куховарка" (редакторський варiант); "негодним" (авторський варiант) - "не&дним" (редакторський варiант), неправильного розта-шування займенникiв, що порушували лопку викладу матерiалу. Але в поетичних текстах "Гудуть, бiжать, спiшать машини", "Тридцять п'ять" (1962 р.) П. Тичина роз-глядав особливу форму творiв, використання автором "голосiвок" ("голошвками" i "шелестiвками" називали голоснi та приголосш звуки у 20-х рр. ХХ ст., та щ термши не прижилися, але в устах П. Тичини слово "голошвка" переосмислилося i стало означати звук надшений асощативним смислом - А. С.), що створювали звукове ви-
раження руху: "У-А-А-И - гудуть, бiжать, спiшать машини. Тут А-А - розкривання руху, наближення його, а кшечне И означае: в далечшь по1хали..." [4]. Звернення особливо! уваги на елементи музичносп у вiршах невипадкове, оскiльки митець мав музичну освiту й сам не раз вдавався до синкретизму в поеднанш звуку й образно! асощаци, створюючи то вiдчуття географiчного простору (поезiя П. Тичини "Стр> чайте юних"), то вертикального тривимiрного порядку: минуле - сучасне - майбутне (поезiя П. Тичини "Чорнобиль").
У примгтщ до поези "Де солодом пахне пшениця" (1962 р.) М. Сома, з часом вщо-мого украшського поета, лауреата преми СПУ i газети "Лiтературна Укра!на" iм. Во-лодимира Сосюри за кращу збiрку лiрики, митець не розшзнав ïï жанр, припускаючи думку про вклинення до тексту поези елемеипв стилю байки. Знаючи про сатирич-но-гумористичний стиль письменника, для П. Тичини, iмовiрно, було несподiванкою (хоча це досить суперечлива думка), що М. Сом написав лiричний твiр, тому очшував якийсь "сатиричний кшець?" [4], соцiальний пiдтекст. З позици сучасностi дивним здаеться, що шжний лiрик П. Тичина, яким вш був у молодостi, не ми розпiзнати у поезiï М. Сома константи лiричного слова. Просто у радянську добу не вiталася чиста лiрика, як словосполучення "мистецтво для мистецтва", твори для душi, адже вимогою соцiального реалiзму була обов'язкова присутшсть соцiального пiдтексту, якого не було у творi автора-початкiвця. Можливо, у зауваженнях Тичини-редактора завуальована майбутня розмова з поетом без цензури. Розглянемо приклад:
Ориг1нал
"Де солодом пахне пшениця, / Де поле осшне, рябе, / В твоïх темнокарих зшицях / Веселого бачу себе, / Так близько я вперше дивлюся / I в мене на думщ одне: / Якщо ти заплачеш - боюся / Ти змиеш сльозами мене" [4].
Претензшшсть на байку, на думку Тичини-редактора, викликана невеличким роз-мiром тексту й поданням ютори героя в двох планах: близькост з об'ектом обожню-вання (кохана) та переданням миттевих вiдчуттiв (переживання). Проте, наприклад, немае дiалогiчностi, алегоричносп, повчально-гумористичного чи сатиричного настрою - у творi чогось не вистачае, "чого саме?" [4], - звучить риторичне питання.
Захопившись розтзнаванням жанру й такою нехарактерною для письменника-початкiвця лiричнiстю, майстер слова зовшм не вдався до аналiзу великоï кiлькостi мовностилiстичних хиб. Загадкою для нас залишився той факт, що у збiрцi М. Сома "Дума над вогнем" (1968) [10], згаданий вiрш був опублшований без змш з виправ-ленням орфографiчних та пунктуацiйних помилок i названий мшатюрою, очевидно, як рiзновидом лiричного твору.
Отже, дослщивши архiвнi матерiали життя i творчостi П. Тичини ми дшшли висно-вку, що модель редакщйно-видавничого процесу митця в журналi "Впчизна" базувала-ся на наступних цiннiсних домiнантах: об'ективнiсть, сираведливють в аналiзi та оцiнцi якосп творiв; високоморальнiсть; патрiотизм; соцiальна вщповщальнють - адже пiд час редагування 19 вiднайдених творiв письменником унесено 23 зауваження, яю за ранжу-ванням розташованi наступним чином: 1) виправлення мовностилiстичних помилок - 8 (34,8 %), 2) логiчних - 6 (26 %), 3) змютових - 5 (21,7 %), 4) структурних - 4 (17,4 %). Ми розумiемо, що зiбрана статистика досить умовна, оск1льки вона продиктована наявтстю фактологiчного матерiалу, рiвнем освгти i загально1' культури автора, роботою редактора пiд тиском цензури тощо. Проте навiть невеликий за обсягом проаналiзований нами ма-терiал дае змогу вщтворити модель редакцiйно-видавничого процесу 50 - 70-х рр. ХХ ст.
Розглянувши аксюлопчний пiдхiд П. Тичини до процесу редагування як складово1' сощально1' комунiкацiï, передбачаемо у подальшш перспективi дослiдження розширити в майбутньому термiнологiчну базу теорiï та ютори видавничо1' справи та редагування, додаючи так1 провiднi аксiологiчнi елементи: оцшшсть як характерне означення редак-торсько!' дiяльностi та концепт як цшнюна домiнанта творчого процесу саморедагування.
Список лiтератури
1. Арутюнова Н. Аксиология в мехашзмах жизни и языка [Текст] / Н. Д. Арутюнова // Проблемы структурной лингвистики. - М. : Наука, 1984. - С. 5 - 32.
2. Буджурова Л. Про етичну журналютику i етичш аспекти [Текст] / Л. Буджу-рова // Сприяння поширенню толерантност у пол^ичному суспiльствi. - К. : Фонд "Свропа ХХ1", 2002. - С. 224 - 251.
3. Вардомацкий А. Сдвиг в ценностном измерении? [Текст] / А. П. Вардомац-кий // Социологические исследования. - 1993. - № 4. - С. 46 - 55.
4. З архiвних матерiалiв : Життя i творчють [Документи, шюстрацп, фотографп] // 1нститут рукопису iменi В. I. Вернадського (архiв А. К. Павлюка).
5. Кащук Н. Весняне пробудження : Поези [Текст] / Н. О. Кащук. - К. : "Радян-ський письменник", 1959. - С. 52.
6. Колесникова Л. Клени золот : Вибраш поези [Текст] / Л. М. Колесникова. -К. : "Дшпро", 1972. - С. 163.
7. Кузнецов В. Философия : Учебник [Текст] / В. Г. Кузнецов, И. Д. Кузнецова, В. В. Миронов, К. Х. Момджян. — М. : ИНФРА-М, 2001. — С. 519.
8. Кузнецова Т. Аксюлопчш моделi мас-медшно! шформаци : Монографiя [Текст] / Т. В. Кузнецова. — Суми : Ушверситетська книга, 2010. — С. 304.
9. Розов Н. Ценности в проблемном мире: философские основания и социальные приложения конструктивной аксиологии [Текст] / Н. С. Розов. - Новосибирск : Издательство Новосибирского университета, 1998. - С. 292.
10. Сом М. Дума над вогнем : Поези [Текст] / М. Д. Сом. - К. : Видавництво ЦК ЛКСМ "Молодь", 1968. - С. 99.
11. Тичина П. 1з минулого - в майбутне [Текст] / П. Г. Тичина. — К. : Дшпро, 1973. — С. 339.
12. Тичина П. 1з щоденникових запишв [Текст] / [упоряд. С. В. Тельнюк]. — К. : "Радянський письменник", 1981. — С. 410.
13. Тичина П. Читаю, думаю, нотую : Статп, нотатки, рецензи, штерв'ю [Текст] / [упоряд. С. В. Тельнюк]. — К. : "Радянський письменник", 1974. — С. 210.
Семисенко А А. Участие Павла Тычины в редакционно-издательском процессе журнала "Витчизна" // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации» - 2012. - Т.25 (64). - № 4. Часть 1. - С.171-179.
Статья посвящена освещению редакционно-издательской деятельности Павла Тычины в журнале "Витчизна". На основе изученных архивных материалов, дневников, очерков, замечаний к рукописям проанализирован индивидуальный подход к редакторскому анализу поэтического текста, сформированный ценностными доминантами Тычины-редактора, просчитана частота комментариев с учетом содержания, структуры, стиля и логики.
Ключевые слова: редакционно-издательский процесс, аксиологические ориентиры, комментарии, поэтический текст, автор.
Semisenko A. Participation of Pavlo Tychyna in the publishing and editing process in journal "Vitchyzna" // Uchenye zapiski Tavricheskogo Natsionalnogo Universiteta im. V.I. Vernadskogo. Series «Filology. Social communications». - 2012. - V.25 (64). - № 4. Part 1. - P. 171-179.
The article is devoted to coverage of the publishing activities of Pavlo Tychyna in "Vitchyzna". Based on the study of archival materials, diaries, essays, comments on the manuscript individual approach to editorial analysis of the poetic text, generated by value dominants of Tychyna-editor is analyzed, the frequency of comments with regard to the content, structure, style and logic is counted.
Key words: editorial and publishing process, axiological reference points, comments, poetic text, author.
nocmynuna do peda^ii 24.09.2012 p.
