CC BY
27Учет записки Тавртського нацюнального утверситету iMeHi В. I. Вернадського.
Серiя: Фiлологiя. Соцiальнi комунжаци. - 2014. - Т. 27(66), № 4. Частина 2. - С. 94-99.
УДК 821.161.2-1-09
ЖАНР В1З11 У ТВОРЧОСТ1 ПОЕТ1В ПРАЗЬКО1 ШКОЛИ
Шацький I. В.
РВНЗ «Кримський тженерно-педаголчний yHieepcumem» E-mail: [email protected]
У статт розглядаються проблеми, пов'язаш з осмисленням та штерпретащею ошричних фрагменпв у творчосп поетiв Празько! школи. З'ясовуються причини звернення до жанру в1зи. Висвггаюегься природа ошричних елементiв та !х функци. Розглядаються особливостi !х застосування у творчостi митщв. Утверджуеться думка, що онiричнi картини в творчосп митщв виступають своер1дними формами вираження авторських штенцш, орган1чною частиною встановлення зв'язкв зi свiтом. Форма художнього сну дозволяе в однiй точщ онiричного простору концентрувати найбшьш вагомi для митщв iдейнi блоки. В ошричному просторi твор1в поет1в-«пражан» ввдбуваеться самоiдентифiкацiя екзистента. Лiричний герой у психодинамщ еволюци його характеру великою мiрою творить образ автора i нiби змiцнюе власне автора в його реальних дiях.
Ключовi слова лiрика, поетика, вiзiя, онiрокритика, модус, екзистент, лiричний герой, лiричний персонаж.
У сво!й лiгерагурнiй пракгицi кожен письменник так чи шакше звергаегься до зображення несвщомого. Сновидшня екзисгенгiв, !х марення, взагал1 будь-яю холотропш стани, отже, стають предметом дослщжень лгтературознавщв, оскшьки в них часто закладено цшну шформащю для тлумачення творчосп митця, художнього твору як розумшня супровщних психолопчних подш, пов'язаних з його написанням. В1з1онерськ1 картини в творчосп митщв часто як своерщна м1зансцена промовляють до читача у форм1 знаюв, що е актуал1зованим простором дослщжень суб'ектно! сфери л1рики.
Д1апазон дослщницького штересу до творчосп поеив Празько! школи довол1 широкий i характеризуемся переходом вщ описових та ознайомчих праць до вивчення тексту на основi його внутршшх особливостей (Л. Череватенко, М. 1льницький, Ю. Ковалiв, М. Крупач, Б. Червак, Т. Салига, П. 1ванишин, Н. Заверталюк). Останнiми роками помггаим е активне звернення до релшйно-фiлософських аспектiв творчостi митцiв, !! стилiстики (О.Таран), емоцшно! темпоритмiки (Л. Чернявська), особливостей мовотворчосп поетiв (С. Ермоленко). Проте дослщженню онiричного простору мистецько! спадщини поетiв-пражан придiлено недостатньо уваги, що зумовлюе напрям аналiзу. Мета стаггi - з'ясувати мотиващю звернення поетiв Празько! школи до жанру вiзi!, зображення холотропних сташв екзистентiв, тiе! основи, на якш у процесi творчого мислення виникае потреба у такому зображенш, особливосп функцiонування онiричних елементiв як чинниюв змiстового наповнення твору.
Однiею з !х усталених властивостей е те, що вiзiонерськi образи завжди породжуються засобами символiзацi!. На думку К. Юнга, символ сприяе трансформацп психiчно! енергi! несвiдомого у енергiю практично! реалiзацi! мети
94
Жанр ei3iïу meop40cmi noemie празьког школи
[6, с. 188]. За спостеpеженням Е. Нойманна, "свп" символiв yтвоpюe мюток мiж свiдомiстю, яка боpеться за те, щоб вившьнити i систематизyвати себе, та колективним несвщомим i його тpанспеpсональним змютом. До того часy, поки цей свгг iснye i пpодовжye дiяти чеpез pитyали, культи, мiфи, pелiгiю та мистецтво, вiн не дае двом сфеpам pозколотися, оскiльки внаслщок дiï символу один бiк психiчноï системи постiйно впливае на шший i встановлюе з ним дiалектичнi взаемозв'язки" [4, с. 377].
Символiзацiя як спосiб синтезу онipичного обpазy не мае якоюь iншоï його кpеативноï схеми. Бшьше того, як зауважуе Т. Бовсушвська, «для онipичного символу вагомим е саме безкшечшсть езотеpичноï семантики, на яку вш спиpаeться, оскiльки саме на нш rpyнтyeться його "непpочитанiсть" до кiнця, його мiстична смислова тяглють. Лiтеpатypознавча iдентифiкацiя онipичного символу, отже, мае бути синкpетизацieю спостеpежених наукою закономipностей психiчного сновидного стану людини (де власне й yтвоpюeться сфеpа iмаго нiчноï мiстифiкацiï змюту, досвiд сновидiнь стае джеpелом таких yтвоpень) з теоpieю символу, а точшше, з кyльтypологiчним кpос-кyльтypним piвнем тако1' теоpiï символу. Психоаналiтичнi HpHrepn хаpактеpистики сновидiнь у бiльшостi випадюв можуть слугувати мотивацieю тематико-мотивно1' стpyктypи художнього онipичного тексту» [1, с. 17].
Вiзiонеpськi каpтини поетiв ^азь^ школи великою мipою обумовлюються загальним пафосом 1'х твоpчостi. Як ^иклад, наведемо вipш О. Ольжича «Змш»
У вipшi лipичним пеpсонажем виступае змш, який тpимаe в полош пpинцесy. У казках за тpадицiйним сюжетом змiя завжди пеpемагав лицаp, який мав за мету вpятyвати пpинцесy. Зазвичай у таких твоpах основна увага пpидiлялася змалюванню чеснот лицаpя, який виявлявся сильним, мужшм i здатним на самопожеpтвy. Лицаp (добpо) завжди пеpемагав змiя, який символiзyвав зло. О. Ольжич не змшив тpадицiйного сюжету: лицаp пеpеможе. Але оповiдь ведеться вiд iменi змiя. Вiн знае, що буде пеpеможений i загине, пpоте не вагаеться вийти на двобш i загинути. Тобто, за такою pелятивно пеpевеpнyтою ситyацieю вгадуеться цiлеспpямованiсть саможеpтовних iнтенцiй Ольжичевого лipичного геpоя.
Хаpактеp лipичного геpоя О. Ольжича зумовлюеться насампеpед в автоpськiй концепцiï бачення свггу й yсвiдомлення свого ^изначення. Релятивiзм же у пiдходi добpа i зла, думаеться, також мае сво1' пiдстави. Напpиклад, змiй ^блшна тваpина), спокушаючи Сву, видаеться дияволом (злом), але вш спокушае ïï яблуком пiзнання, i фактично - це пеpший кpок до тзнання людиною свiтy. Iмпpесiонiстичнiсть каpтини у твоpi досягаеться пеpедyсiм викоpистанням кольоpовоï лексики ("сpiбний мiсяць", "голубкою pожевою"). У поезiï звучить також мотив пеpедчyття власно1' долi. Лipичний пеpсонаж yсвiдомлюe майбутню поpазкy, пеpедчyваe, що загине, ^оте вiдстyпати не зб^аеться. Ствоpюeться вpаження, нiби вiн свщомо хоче загинути, бо тут вш втpатив сенс свого життя, бо коpолiвна до нього - "зимна", вона чекае свого лицаpя, а без коpолiвни втpачаeться сенс буття змiя ("Сiм голiв я маю, надокучливий, / Та едине œp^ маю я" [5, с. 67].
Ствзвучним е вipш "Вiзiя". Застаpiле значення слова "вiзiя" - це пеpедбачення власно!' долi. Вiзiя як художнш пpийом шиpоко застосовуеться в yкpаïнськiй
95
лггератур^ зокрема в жанрi поеми ("Сон", Т. Шевченка, "Пошл iмперш" Ю. Клена). Вiзiя як лiричний жанр набувае рис стшкосп, окреслюються постiйнi елементи цього жанру: опис картин негоди, мотиви передчування трапчного, кшцевосп, смертi, страх безвют майбуття, подекуди апокалiптичнi мотиви загибелi людства. Але, як правило, лiричнi медитацп вiзiй насиченi оптимютичними вкрапленнями. Такi твори знаходимо в поезп С. Маланюка ("Вiзiя"), О. Лятуринсько! ("I знову цiлу шч верзлося...")
Вiзiя О. Лятуринсько! "I знову щлу нiч верзлося..." близька до поези О. Ольжича "Змш". 1х об'еднуе використання засобу нашвмарення-нашвсну. Обидва твори починаються вказiвкою на перцептивний стан лiричного героя, поетична фантазш якого спрямована на шдсвщому репродукцiю власних вiдчуттiв: "I знову цшу шч верзлося..." (О. Лятуринська), "Цшу нiч верзлися сни недобри..." (О. Ольжич). Вiзiя "Змiй" насичена мiфiчними символами: Мева (чайка) -народнопоетичний символ, "^м голiв" - бiблiйний символ. Вiрш "I знову цшу шч верзлося..." побудований на основi конкретно-чуттевих асоцiацiй споглядання лiричним героем увi снi власних дш, фiзичного стану, змiни зорових образiв, якi асоцiюються з абстрактними поняттями ("За мною полум'я i дим, / Гаряча заграва над станом, / Безправ'я над добром мот"). Цей твiр пройнятий мотивом особисто! духовно! несвободи лiричного героя, якого шдбадьорюе надiя на власне звшьнення, що обов'язково здiйсниться: "Та прийде день мiй невблаганно, ще мить, ще мить".
Назва вiршiв О. Ольжича та С. Маланюка "Вiзiя" вказуе на !х жанрову специфшу. "Вiзiя" О. Ольжича розпочинаеться картиною негоди, сшвзвучно! з початком революцшного маршу, в якому вiдчуваеться впевненють лiричного героя у позитивних перспективах. Проте е i нотки хитань: "...I не в безвют шлях цей?". Ледь схоплено у творi й сцену прощання - традицшний народнопоетичний мотив: "На ганку ще раз мати, / А ти вже доп'яв стремен" [5, с. 76]. Немае пояснень мети i обставин походу, лише констатуються чуттевi реали. Мотиви трапчного й оптимютичного шби переплiтаються. З'являеться iлюзiя незавершеносп: iснуе тiльки теперiшне.
Маланюкова "Вiзiя" - це передбачення Страшного суду. Початок твору констатуе кшцесвггнють ситуацп: "Все, що мае статися, вже сталось". Перша строфа вiрша нагадуе тишу перед негодою. Початок справедливого суду Бога над людиною бачиться у страшних "кривавих небосхилах", "розчахненш височинi", хитаннi й падiннi башт. Благодатна буря "змете ру!ни, як смггтя", i людство "встане перед карою Руки". Свщком дiянь людини стане Вiчнiсть, що виписуе поди у величнш книзi Спостережень.
Мотиви Страшного Суду в поезп О. Ольжича штерпретоваш в душ пошуку ютини, справжньо! сутностi життя, геро!чного iдеалу. З творiв О. Ольжича виразно постае образ Долi та апокалштичний образ Кiнця. О.Ольжич був переконаний, що "Лаврами дш, а не слова, / Вшчае велика пора" [5, с. 81] - пора боротьби за нацюнальну свободу i державну самостiйнiсть. "Нащо слова? Ми дшо несемо" [5, с. 74], - категорично заявляе вш, маючи на увазi не поетичну творчють, а словесну демагогiю. У геро!чний час, вважав О. Ольжич, треба бути пдним "учинку, що горами руха" [5, с. 93], вщзначатися "дiлами i змаганнями сторукими" [5, с. 128],
96
"горгш i п'яшти, / Шоломом п'ючи, / I життя наопашки носити / На одшм плечГ' [5, с. 115]. Така зневага до смерт^ яка в юнацью роки пояснюеться максималiзмом, у зршому вiцi зумовлюеться насамперед передчуттям незабарно!, неминучо! величi Кiнця - як "найбшьшого чину", якого жадае револющя [5, с. 71], "найвищого вшка" буття повного, широкого i скорого, буття "небезпечно! гри" [5, с. 64]. Власну ж долю, значною мiрою передчуту до найтонших фiзичних i психологiчних нюансiв, поет обумовлював трьома рiвноцiнними i нероздшьними, в його розумiннi, чинниками: велшням незбагненного Всесвiту, своею духовною волею i впливом суспiльних обставин. Прикметно, що фаталiстичну дiю "неба" на О. Ольжича тонко вiдчула й стисло, але мютко визначила його дружина. "Вш приречений, - писала Катерина Бшецька-Кандиба у спогадах про чоловша. - Вiн передбачае свш неминучий кiнець, бо так йому писано вщ Бога" [5, с. 198]. Визнаючи, що "Господь багатий нас благословив / Дарами, що шкому не одняти: / Любов i творчiсть, туга i порив, / Одвага i вогонь самопосвяти!", О. Ольжич, проте, залишав за людиною право вшьного вибору: «1ди ж смiливо i бери один, / Твоему серцю найхмельшший келих» [5, с. 121]. Отож у свггосприйманш О. Ольжича сусiдять i фаталiзм, i визнання за людиною свободи волг
Мiфопоетичний мотив боротьби лицаря з чудовиськом вщтворено в образнш структурi поеми Ю. Клена «Пошл iмперiй». Цей мотив реалiзуеться у образах геро!в легенд, мiфiв, казок, геро!чного епосу, якi «збороли дракона». 1ван - дурник, що впшмав перо жар-птицi, св. Георгш - змiеборець, Зiгфрiд, Роланд, лицар Парсiфаль - шукач чашi Грааля - все це рiзнi шостас омрiяного автором героя - «лицаря срiбнолукого», що мае визволити царiвну - Укра!ну з-пiд влади чудовиська. 1нша iпостась цього образу - це Жшка, втiлення вiчно! жшочносп, яка мае врятувати свiт: «Де вона, жiнка, що, маючи свгт рятувати, стала б на чат^ срiбну лiлею тримаючи, в ясностях шати,- там, на високiй торг..» [2, с. 349]. Як пише Михайло Орест, «добро повинно накласти панцир i вступити з шфернальними силами в безоглядний бш... Примат абсолютного добра та абсолютно! ютини ... хоче перемогти i переможе дракона. Лицарi св. Грааля, господня рать покидають напрний замок духових прозрiнь та екстаз i йдуть в долини людсью, щоб оборонити там потоптану правду i зневажену чесноту... Так, свщомють правоти свого дша перед лицем вiчностi i !! непiдкупним судом породжуе могутнш психологiчний комплекс непiдхильностi, окрилено! скерованосп, вiдваги i витривалостi» [2, с. 603]. Втшенням iдеального во!на виступають в поемi античнi геро!: Гектор, Ахшл, Тезей, який здолав Мшотавра, рятiвник Андромеди Персей. Справжнiми лицарями змальоваш i поети-неокласики - Микола Зеров, Павло Филипович, «як небо, гордий, сильний, як земля, i скарано його, як Прометея», М. Драй-Хмара, а також Лесь Курбас «лицар без вад», поет Олег Ольжич («вш во!н був, був лицар, був поет»).
1дея шляхетно!, досконало! надлюдини, здатно! пожертвувати собою в iм'я прийдешнiх поколiнь, близька Ю. Клену, вiн i себе вважае поетом-во!ном, готовим стати золотим мостом у майбутне: «Що ти еси? Ти у майбутне мют над прiрвою знедоленого вшу» [2, с. 132]. Це нщшеанська щея, як i образ - концепт мосту, нас^зний в поемi, очевидно, запозичений з книги Нщше «Так казав Заратустра»,
97
де вш трактуеться як шлях до надлюдини. В iранськiй мiфологi! мют - чинват -роздшяв царства мертвих i живих. У релiгi! зороастризму розпорядником на цьому мост був Заратустра, який проводжав по ньому душi праведних. У Нщше сказано: «Людина - це линва, напнута мiж звiром i надлюдиною, линва над прiрвою... Я люблю тих, котрi живуть не iнакше, як приречеш на загибель: адже вони ступають по линвЬ> [3, с. 13].
Висновки. У сучасному лiтературознавствi ошрокритика стае дедалi бiльш популярною, оскшьки сновидiння екзистентiв художнього твору е вагомим засобом розкриття мистецького задуму. Першорядним завданням такого аналiзу е встановлення зв'язку ошричного фрагменту iз змiстом твору, його роль у розкритп художнього задуму.
Поети Празько! школи як репрезентанти традицшно! поетики середини ХХ ст. у сво!й творчостi втшюють iдейно-естетичнi iдеали, життеву позицiю, сво! осяяння, думки, переживання i розумшня життевих процесiв. Онiричнi картини в творчосп митцiв виступають своерiдними формами вираження авторських iнтенцiй, органiчною частиною встановлення зв'язюв зi свiтом. Форма художнього сну дозволяе в однш точщ онiричного простору концентрувати найбшьш вагомi для митцiв iдейнi блоки. Дослщжуючи !х тексти як певну цшсть, легко помiтити той внутршнш нерв, ту серцевину, що в'яже в едине цше рiзнi тематичш розгалуження i стильовi ознаки. Цим нервом, щею серцевиною е особистють автора, сповнена спраги мислi i дi!, тiе! активностi, що духовно поривае всю ютоту, часто розриваючи !! на частини, але це частини единого оргашзму. В ошричному просторi творiв митцiв вiдбуваеться самощентифшащя екзистента. Лiричний герой у психодинамщ еволюцi! його характеру великою мiрою творить образ автора i шби змiцнюе власне автора в його реальних дiях. I якщо власне автор все-таки живе тут 1 тепер, то його лiричний герой - у рiзних часопросторових вимiрах, його пам'ять легко ширяе в епохах, спрямовуеться iз давнини до сучасносп та прозирае майбутне. Велична мета зумовлювала всепоглинаючу вiру, яка у свою чергу породжувала безмежну вщвагу. Так формулювався характерний для лiричного героя поеив-пражан стан геро!чного пiднесення, у якому людське життя поза сво!м громадянським призначенням уявлялося позбавленим самоцшносп. Цiй iде!, шдкореш, зокрема, й вiзiонерськi картини поезп митцiв.
Список лiтератури
1. Бовсушвська Т. Достов1ршсть ошрокритики та !! постмодерш стратеги / Т. Бовсушвська // Сучасн1 л1тературознавч1 студу: Ошричш парадигма св1тово! л1тератури. - К. : Видавн. центр КНЛУ, 2004.
- С. 14-22.
2. Клен Ю. Вибране / Ю. Клен. - К. : Дншро, 1991. - С. 602.
3. Нщше Ф. Так казав Заратустра / Ф. Нщше.- К. : Дншро, 1993. - 122 с.
4. Нойманн Э. Происхождение и развитие сознания / Э. Нойманн. - К., М. : Рефл-бук, Ваклер, 1998.
- 448 с.
5. Ольжич О. Незнаному Вояков1 / О. Ольжич. - К. : Дншро, 1994. - 432 с.
6. Юнг К.-Г. Психология бессознательного / К.-Г. Юнг. - М. : АСТ, 1996. - 389 с.
98
Шацкий И. В. Жанр визии в творчестве поэтов Пражской школы / И. В. Шацкий // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2014. - Т. 27(66), № 4. Часть 2. - С. 94-99.
В статье рассматриваются проблемы, связанные с осмыслением и интерпретацией онирических фрагментов в творчестве поэтов Пражской школы. Рассматриваются причины обращения к жанру визии. Освещается природа онирических элементов и их функции. Рассматриваются особенности их применения в творчестве поэтов. Утверждается мысль, что онирические картины в творчестве поэтов выступают своеобразными формами выражения авторских интенций, органической частью установления связей с миром. Форма художественного сна позволяет в одной точке онирического пространства концентрировать наиболее важные для поэтов идейные блоки. В онирическом пространстве произведений поэтов-«пражан» осуществляется самоидентификация экзистента. Лирический герой в психодинамике эволюции его характера в значительной степени создает образ автора и как бы укрепляет собственно автора в его реальных действиях.
Ключевые слова: лирика, поэтика, визия, онирокритика, модус, экзистент, лирический герой, лирический персонаж
Shatsky I. V. Genre of vision in the Prague school poets' works / I. V. Shatsky // Scientific Notes of Tavrida National V. 1 Vernadsky University. - Series: Philology. Social Communications. - 2014. -V. 27(66), № 4. Part 2. - P. 94-99.
The problems of studying of literary oneirocriticism of Prague school poetry are analyzed and comprehended. The correlation of "literary dreams" with the conception emphasis and general inspiration of literary text is established. Consequently, the basic task in the system of this criticism is to search the scopes, properties and parameters of Prague school poets' lyrics.
Pictures of "literary dreams" in the works of artists are the kind of expressions of authors' intentions, an integral part of establishing the links with the world. The form of the "literary dreams" makes the possibility for poets to concentrate the most important ideological blocks at one point of the literary dreams' space. Analyzing their texts as a whole, it is easy to notice the inner nerve that unites different thematic branches and stylistic features together. This nerve, this core is the author's identity, which is full of thoughts and actions desiring and upraises the man's spirit often tearing it apart, but they are the parts of a single organism. In the oneirospace of the poets' works the self identification of the existent takes place. The great goal cause all-absorbing faith which in its turn gave rise to boundless bravery. This way was found the state of heroism which characterized the lyrical hero of the Prague-school poets and in which the human life beyond its civic mission considered to be deprived of self-value. The vision pictures of their poetry are submitted to this idea. Keywords: lyrics, poetics, vision, oneirocriticism, modus, existent, lyrical hero, lyrical person.
99
