АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА, ПЕРЕОЦІНКА АНАЛІЗУ ГРОМАДСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ СТИЛЮ СТАНІСЛАВА ШУМИЦЬКОГО Текст научной статьи по специальности «СМИ (медиа) и массовые коммуникации»

PHILOLOGICAL

Кривенчук В.М., здобувач кафедри журналктики та филологи, Сумський державний утверситет DOI: 10.24412/2520-2480-2020-2981-35-49 АКТУАЛЬН1 ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО Л1ТЕРАТУРОЗНАВСТВА, ПЕРЕОЦ1НКА АНАЛ1ЗУ ГРОМАДСЬКОÏ ПОЗИЦИ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ СТИЛЮ СТАН1СЛАВА ШУМИЦЬКОГО

Кривенчук В.М.,

соискатель кафедры журналистики и филологии, Сумской государственный университет

АКТУАЛЬНЫЕ ПРОБЛЕМЫ СОВРЕМЕННОГО ЛИТЕРАТУРОВЕДЕНИЯ, ПЕРЕОЦЕНКА АНАЛИЗА ГРАЖДАНСКОЙ ПОЗИЦИИ И ОСОБЕННОСТИ СТИЛЯ СТАНИСЛАВА

ШУМИЦКАЯ

Krivenchuk V.M.,

Candidate of the Department of Journalism and Philology,

Sumy State University

CURRENT PROBLEMS OF MODERN LITERATURE STUDIES, RE-EVALUATION OF THE ANALYSIS OF THE PUBLIC POSITION AND FEATURES OF STANISLAV SHUMYTSKY'S STYLE

АнотацЫ.

Стаття «Актуальш проблеми сучасного лтературознавства, переоцiнка анал1зу громадсько'1' пози-ци i особливостей стилю С. Шумицького» присвячена узагальненню дискусшних проблем постiндустрiа-льного iнформативного суспшьства, неоднозначного ставлення науковцiв до мистецьких лтературних напрямiв та ïx складових, обтрунтованню проблем лiтературного дискурсу творчостi С. Шумицького (20.03.1937-3.01.1974), анал1зу особливостей поетичного синкретичного стилю митця.

Аннотация.

Статья «Актуальне проблемы нынешнего литературоведения, переоценка анализа гражданской позиции и особенностей стиля С. Шумицкого» посвящена обобщению дискуссионных проблем постиндустриального информативного общества, неоднозначности отношения ученых к художественным литературным направлениям и их составляющих, обсуждению проблем литературного дискурса творчества С. Шумицкого (20.03.1937-3.01.1974), анализа особенностей поэтического синкретического стиля художника.

Abstract.

The article "Actual problems of modern literary criticism, reassessment of the analysis ofpublic position and features of S. Shumytsky's style" is devoted to generalization of debatable problems ofpost-industrial information society, ambiguous attitude of scientists to artistic literary directions and their components, substantiation of problems of literary discourse (20.03.1937- 3.01.1974), analysis of the features of the poetic syncretic style of the artist.

Ключовi слова: Статслав Шумицький, творчий лтературний дискурс, лтературт напрями та Их c^adoei, громадська позиця, переоцтка стилю.

Ключевые слова: Станислав Шумицкий, творческий литературный дискурс, литературные направления и их составляющие, общественная позиция, переоценка стиля.

Keywords: Stanislav Shumitsky, creative literary discourse, literary trends and their components, public position, reassessment of style.

Вступ

Актуалiзацiя уваги до проблем сучасного лтге-ратурознавства, переоцшка аналiзу громадсько1 по-зицп та особливостей стилю шютдесятнишв зумов-лена прагненням вивчити пошуки, зароджеш в 1960-х рр. ХХ ст., фшософськи розглянути нову творчу яшсть лиератури вказаного перюду, узага-льнити дискурсивш проблеми постiндустрiального шформативного сустльства, неоднозначнють ставлення науковщв до мистецьких лиературних на-прямiв та ïx складових. Мета й актуальнють завдань

ще1 статл зумовлена концентращею уваги на уза-гальненш аналiзу синкретизму стилю представника «другого ешелону» шютдесятнишв (за В. Дончи-ком) С. Шумицького, що i пояснюе деякою мiрою членство митця у литературному напрямi модернь змц реалiзацiю науковоï вде1 лiрики поета, спряму-вання основноï уваги рецишенпв на пере прочи-танш та аналiзi текспв поетичних збiрок «Ознаки вiрностi», «Сорок ударiв серця», «Героï приходять у пiсню» та творiв, надрукованих поза змiстом цих збiрок. Це дасть можливiсть уточнити i коректувати

дослвдницьке бачення персоналл автора, напри-клад, у чому полягае в добу брежнев1зму (у Хар-ков1) його активна европейська екзистенЦя; 1 хоча С. Шумицький працював у таких виданнях як «Ле-ншська змша», «Соц1ал1стична Харшвщина» штат-ним редакцшним пращвником, аргументувати спробу проголосити митця виразним дисидентом (його 1м'я не згадуеться у капггальнш антологп 2018 р. «Дисиденти»). Основний зм1ст штерпрето-ваного зосереджуемо на проблемах: актуальш аспе-кти сучасного лггературознавства; критичний дискурс джерелознавчо! бази С. Шумицького; синкретизм стилю С. Шумицького.

Основна частина

Актуальш проблеми сучасного лггературоз-навства: модершзм та його течи, постмодершзм

Модершзм дослщжували багато як укра!нсь-ких, так 1 заруб1жних науковщв, а серед них: В. Агеева, Ю. Безхутрий, Г. Вервес, Г. Грабович, Т. Гун-дорова, О Еременко, О. Жолковський, Д. Затонсь-кий, В. 1ванишин, Ф. Лютар, Дж. Мшлер, Моклиця, М. Наенко, Д. Наливайко, О. Школенко, С. Павли-чко, В. Руднев, Д. Чижевський.

Щодо змютового 1 формального р1вня модерш-зму, то дослщники мають спшьний погляд: модершзм виник як заперечення обгрунтовано! фшосо-ф1ею позитив1зму 1люзюшстсько-натурал1стично! практики художнього простору: «Модершзм усвь домлено виступив як теч1я, що протиставила себе пашвному реал1змов1» (Д. Чижевський), [32, 470].

Питання про взаемодш модершзму 1з 1ншими напрямами, теч1ями складне 1 суперечливе. Пол1фо-шчний характер носять як визначення лггературоз-навчих понять модершзм, авангардизм, постмодершзм, так 1 !х часово-просторов1 меж! Так, напри-клад, якщо М. Моклиця розглядае модершзм як фшософську, психолопчну та поетикальну структуру, то постмодершзм вона розум1е як епшог модершзму, як необхвдну фазу вив1льнення укра!нсь-ко! культури в1д внутршшх щеолопчних та естети-чних стереотишв [18], Г. Вервес зараховуе модершзм до свггового мистецького процесу [3]. Т. Гундорова розглядае модершзм як пошук нових форм вираження [7]. Шк модершзму дослвдниця за-значае м1ж двома свгговими вшнами. У тридцяп роки паралельно розвивалися реал1зм 1 модершзм. Якщо 1960-т1 рр. модершзм набрав ознак трансна-цюнального характеру (вщбуваеться повшьне зна-йомство 1з здобутками модершзму укра!нсько! та свггово! доби), то в 1980 рр. ввдчутш хвильов1 прояви як модершзму, так 1 авангардизму, зароджу-еться неомодершзм (вш же неоавангардизм, постмодершзм). Авторка наголошуе: формула «евро-пейський модершзм» змшилася на формулу «европейсьш модершзми [8]. Постмодерш досль дження постчорнобильсько! доби (1986) Т. Гундорова розглядае як дискурсш про загальш тенденцп як мистецтва, так 1 художнього напряму на меж1 ХХ-ХХ1 ст. [9]. Як синкретичне переплетення ус1х стил1в та можливостей - визначае модершзм шме-цький фшософ А. Гелен [15, 135]. Незважаючи на пол1гамшсть суджень науковщв про лтгератуш на-

прями, !х прояв та просторово-часов1 меж1, з впев-ненiстю можна стверджувати: неоднорщшсть елеменпв р1зних напрям1в окремого твору засв1д-чив синкретизм творчих 1ндив1дуальностей поет1в-експериментарор1в. Слушно шдтримали думку 1з вище зазначеного питання Н. Ференц та О. Школе-нко. Так у трактуванш О. Школенко модершзм ви-значаеться як ввдкрита динам1чна свггова система, що грунтуеться розма!ттям р1зних стил1в 1 викорис-товуе р1зш художш традици [20]. Н. Ференц визначае наступш три напрями модершзму: декаданс як прояв песим1зму у кризов1 моменти суспшьства, власне модершзм (ввд кшця Х1Х ст. до 60-х рр. ХХ ст.) та розум1е його як пошук найновших естетич-них форм вираження, авангардизм розглядае як специф1чну течш власне укра!нського модершзму. Постмодершзм розум1е як напрям лтгератури, спря-мований на пошуки найновших естетичних форм вираження [27]. Дослвдивши дискусшш проблеми сучасного лггературознавства, узагальнюемо насту-пне судження: чинниками модершзму в украшськш лггератур1 визначаються: фшософ1я серця, Зах1дна фшософ1я життя, естетичш критерп, нацюнальний чинник. Постмодершзм виник в останнш третиш ХХ ст. 1 в ХХ1 ст. та утвердився як лггературний ек-лектичний напрям, який поеднав р1зн1 фшософсьш системи. Проте з впевнен1стю можна стверджувати: неоднорщшсть елемент1в р1зних напрям1в окремого твору засввдчив синкретизм творчих 1ндив1-дуальностей поет1в-експериментарор1в.

Критичний дискурс джерелознавчо"! бази творчосп С. Шумицького.

Досл1дники першо! зб1рки «Ознаки в1рност1» (1963) [35] С. Шумицького, у реценз1ях «В1рн1сть правд1 життя» (Г. Генфандбейн) [10], «Гшв 1 н1ж-н1сть» (О. Черевченко) [28], «Ознаки в1рностЬ> (О. Дшстровий) [12], «£ слова у поета» (О. Гольдес) [5, 86-87] намагалися в1днайти в н1й сприйняття автора на майбутш творч1 усп1хи.

Г. Гельфандбейн, анал1зуючи зм1ст зб1рки шд-креслюе найб1льш ц1нну рису штимно! л1рики поета: в1н малюе психолог1чний образ людини, розпо-ввдае про 11 долю, вдаеться до ознаки неоромантизму, привертае увагу до чуттево! сфери людини 1 зазначае «кращ1 з таких його в1рш1в перетворю-ються на маленьш романи», 1 якщо в поези «Чер-вон1 маки» 1ще ввдчутш «1нтонац11 1 ритми л1рики В. Сосюри», то уже у в1ршах «Якби», «Фантастична балада» «звучить власне, свое», вщзначив лакон1зм та пол1фошю думок поезЦ «Лист» (тобто, уже у ран-н1х в1ршах першо! зб1рки рецензент слушно пом1-тив, кр1м насл1дування наставника в1ршування В. Сосюри, у в1ршах С. Шумицького ввдчутна власна манера творчого стилю - В. К.). Критик, анал1зуючи формотворч1 ознаки в1рш1в, слушно ввдзначив те, що в них «немае приблизного римування, яке зб1д-нюе звучання в1рш1в багатьох початк1вц1в», але за-уважуе, що у поез1ях «Феер1я», «Першоцв1ти» «го-нитва за красивютю обумовлюе появу того, що ш-акше як м1шурою 1 назвати не можна», (критик не пом1чае 1мпресюшстичну ознаку зазначених пое-з1й, прагнення в1дтворити найтонш1 вщпнки настрою поета, зародження ново! естетично! якост1 у

його збiрцi, зате в мiру свое! ангажованосп повчае автора - В. К.) називае «фальшивi коштовностi - ал-мази i рубiни, нiщо шше як звичайнiсiньке мщанс-тво, несмак, повнютю протипоказанi поезп» i вира-жае вiру в те, що автор збiрки «збереже вiрнiсть су-ворiй i прекраснiй правдi життя» [10], тобто залишиться вiрним принципам реалiзму (В. К.).

У рецензп «Гнiв i нiжнiсть» О. Черевченко ввд-значив: саме робота журналюта в газетi, постiйне спiлкування з людьми, допомогли С. Шумицькому вщшукати в життi «те велике, головне, що складае щастя людини» та зазначае «неабиякий поетичний талант автора». Аналiзуючи збiрку, критик зазна-чае: «книга щкава», виявляе «однин з бошв поетич-ного методу» митця i визначае його прагненням «надати людських рис образу», пояснюе особли-вють образу бiографа «коханого краю» як «збiрний образ нашого народу» [28]. Слушно подiляе вiршi збiрки на двi групи за !х смисловим характером на лiричнi та фiлософiчнi (В.К.).

О. Днiстровий у рецензп «Ознаки вiрностi» (березень 1964) зазначае: саме 1962 року в газет «Молодь Укра!ни» були надрукованi балади С. Шу-мицького «Сорок ударiв серця», «Фантастична ба-лада» «шричш, простi, сповненi щиростi, вони ввд-разу привернули увагу до себе». Рецитента вража-ють останнi рядки балади «Сорок ударiв серця». Критик розмiрковуе: «Людина знае, вона житиме iще сорок секунд, ще сорок ударiв серця вiдчуе у сво!х молодих грудях, а далi - небуття. Сорок перший удар обiрве гестапiвська куля». У цього молодого смшивця е десь свш дам, батьки, кохана, мри на майбутне, але вiн змушений мовчати: «1нколи можна просто мовчати - i це також геро!зм!». Боець прислухаеться до кожного удару серця, а !х повинно бути сорок. Самггнш лiричний герой оч^е сорокового удару серця i в цей час нацiлюе очi на ворога, i ненависть «хлюпае» [12] iз них. Критик помнив ввдмову поета вiд декларативностi, його напружеш роздуми спрямованi на еволюцш людських поглядiв, на знаходження головного у людсь-кому житп. Вiдзначив i те, що поетовi до болю до-рогi «першоцвгга». Святе почуття особливо помь тне у мшатюрах «Феерiя», «Не стало сдав».

О. Гольдес, у рубрищ журналу «Прапор» ^«Роздуми над прочитаним», рецензп «£ слова у поета», розмiрковуе над двома типами поепв: тих, як1 «вра-жають технiкою вiршування», а «за словесною ек-вiлiбристикою зяе порожнеча думки» та про тих, яш «не ввдразу вражають», але у текстовш тканинi змiсту яких завжди можна ввдшукати «глибину думки i почуття», С. Шумицький належить саме до ще! категори поетiв. I хоча «поряд з гарними вiр-шами» у поета «е й слабеньш», проте його перша книжка «Ознаки вiрностi» заслуговуе «на увагу». Поет приваблюе лiризмом, мотивом скромносп без «приниженостi», палким бажанням «бути в геро!ч-ному лiтописi наших дшв», особливим свгговвдчут-тям, умшням «чути подих часу» [5, 86-87]. Вщзна-чив вiдчуття у словах поета власного голосу - скромного, лiричного, мужнього.

На другу збiрку С. Шумицького «Сорок ударiв серця» (1966) [36] написали рецензп В. Боровий

«Нелегка розвщка» [1], О. Черевченко «Справжне й тдроблене» [30]. Нова збiрка поета викликала немало «суперечливих думок». Сучаснишв досль дження поетично! творчосп турбувала проблема нового «у вдачЬ» поета [30]. Вони прагнули всебь чно поцiнувати нову збiрку автора.

Аналiзуючи збiрку С. Шумицького «Сорок ударiв серця», В. Боровий спостертае творення автором проввдних мотивiв збiрки, зазначае безкомп-ромiснiсть i схвальнiсть поетично! розповiдi про вь рнiсть рiднiй землi, И високим идеалам. Рецензент зазначае, що саме вшьний розмiр балади «Сорок ударiв серця» (однойменно! назви збiрки), тривож-ний ритм добре слугують авторов^ вiдзначае вива-женiсть кожного слова балади та наголошуе: «баг-ряний фронтовий пломiнь, яким осяяло баладу, па-лахкотить заспiвом до вае! книжки». Вважае, журналiстська праця С. Шумицького, його зустрiчi з щкавими людьми зумовили «появу в його доробку сильних правдою i вiрою в добро поезiй». Критик слушно зазначае, що балади Шумицького «Остання облога», «Поштова скринька», «Балада про п'ятого», у порiвняннi iз його сучасниками «вигра-ють», замiсть енциклопедично! «премудросп» автор балади «Сорок ударiв серця» вдаеться до «биття молодого запального серця». Автор рецензп зосере-джуе увагу на своерiдностi поезш «Немов метал кипучий бесемеру, «Розплата», проте вiрш «Велике й дрiб'язкове» критик (несправедливо В. К.) називае «банальним», вважае, що тшьки у життi можна по-еднати велике i дрiб'язкове, чого неможливо допу-стити в поезil; «рядиться в трапчну тогу, коли зма-льовуе страждання собачати, (вiрш «Собака»)» (елементи психолопчного експресiонiзму худож-нього опису автора акцентують увагу на мiрилi зла i гуманностi людини В. К.) , радить поету не забу-вати, що поезiя - «вiчна i нелегка розвщка» [1], рецензент сподiваеться на майбутш здобутки поезil митця, створеш напруженою працею.

Однiею з кращих поезiй збiрки «Сорок ударiв серця» О. Черевченко називае вiрш «Велике й дрiб'язкове», саме вона визначае нову рису поета. Якщо визначальними рисами першо! збiрки С. Шумицького були: тонкий лiризм, легкий чистий сум, безпосередне враження радосп, захоплення [30]), перша збiрка поета «позначена» . _ «дитячою без-хмарнютю», яка з елементами розпачу ще залиши-лася i в деяких вiршах наступно! збiрки, то вiрш «Велике й дрiб'язкове» друго! збiрки поета «Сорок ударiв серця» визначае i додае нову рису творчосп митця «прагнення до фiлософiчностi, стислосп, яс-ностi». Виключно особистi переживання, розлука з коханою, спонукають автора замислитися над люд-ськими стражданнями i причинами цих страждань, як i «Балада про п'ятого», яка ненав'язливо спону-кае замислитися над джерелами мужносп душi людини, так i поезiя «Кiнь», у якш осмислюеться складна дiалектика почуття вольносп, як i етюд «Саламандра», в якому осмислюеться почуття зради (В. К.) та iншi поезil «ударного загону», вони поедну-ють збiрку композицiйно, переплiтаються з поезi-ями, в яких автору бракувало або майстерносп, або

натхнення. Мотив пращ залишаеться для поета «абстрактно-плакатним символом», як 1 бвда «Балади про сонце 1 бурЬ» яка постае в абстрактному образ! бург У зб!рщ злилося «велике й др1б'язкове» 1 тому важко визначити точну межу «вдалого 1 невда-лого», проте автору поезш «певною м1рою ще бра-куе справжнього, глибокого пафосу», шод1 вш «збиваеться на риторику й дидактику, то в жанр! елегп поет значно сильшший». Критик пом1чае на-строевий зв'язок елегш «Листя» С. Шумицького та «Айстри» О. Олеся «поепв двох р1зних поколшь» [30], символ смерп поеднуе образи квтв 1 листя, проте у першш проголошуе оптим1зм: «для цього варто зелешти - жить!» Пом1ж неоднорвдне скуп-чення найр!зноман!гшших форм чуттево! реакци на дшсшсть у поез1ях С. Шумицького привертае увагу читача смуток чи меланхолшна задума - ознака елегшносл в л1ричному жанр! [В. К.]. Рецензент звертае увагу на перероблену 1 поглиблену баладу «Сорок удар1в серця» 1 лакошчно окреслюе Г! мо-тиви: «Це балада про в!ршсть 1 зраду, про мужшсть 1 малодушшсть». Критик зазначае перевагу вдалого у зб1рщ та визначае дв1 и особливосп «велике 1 др1б'язкове, справжне й щдроблене» [30] та сподь ваеться на те, що праця 1 пошуки, вимогливють до себе стануть запорукою усшх!в поета.

Ощнщ третьо! зб1рки С.Шумицького «Геро! приходять (1971) [33] у тсню» присвятили рецензп С. Васильчук «На терезах почутпв» [2] та Ю. Ста-дниченко «Дарувати людям натхнення» [24, 90-92].

Дослвдивши опоетизован1 розповщ-присвяти (В. Дрошну, А. Кальченку та шшим) багатооб1цяю-чого роздшу «I мертвим, 1 живим ...» «про трудов! будш земляшв»: в!ршований нарис «Св!гло», баладу «В!рна маг!страль, «Шсню про Олександра Зубарева», «Монолог трудар!в», С. Васильчук, як ! Ю. Стадниченко, зазначили сух!сть ! спрощен!сть мови, наявн!сть недостатньо осмислених факпв, а зв!дси шаблонне змалювання образ!в, позбавлених !ндив!дуальност!, нерозкритий внутршнш св!т ге-ро!в. «За авторським описом нам так ! не вдалося розп!знати самого героя. Вш ледь-ледь видн!е, мов у туман!, ввдгороджений в!д читача здеб!льшого не-виразними ремарками» [2], вдаеться до абстракт-них образ!в (В. К.). С. Васильчук зважае на те, що «ще обмаль високохудожн!х твор!в про щоденний подвиг трудар!в лашв та завод!в», але не згоджу-еться на спрощування проблеми методом ство-рення невиразно! заримовано!, «б!ограф!! людей» ! нагадуе, що е поетичш твори, у яких «про людину прац! сказано вагомо й на надежному естетичному р!вн!» [2] та ввдсилае до !мен В.Симоненка, Б.Олш-ника, Л.Талалая, В. Забаштанського. Автор вдава-вся до в!дтворення абстрактних образ!в труд!вник1в у в!ршованих нарисах, саме так пояснив Ю. Стадниченко надм!ршсть пафосу та суху проза!'чн!сть, втрату ф!лософ!чност! та набуття «нових барв» л!-ричност!: проникливосл, прозорост! [24], С. Васильчук оцшив так! якост! як «брак поетичносп» [2]. Л!рик за своею поетичною природою С. Шумиць-кий см!ливо експериментував, опов!дний худож-ньо-публ!цистичний жанр нарису !з життевими фактами, под!ями про нелегку працю сво!х сучасник^в

прагнув наповнити складним ритм!чним малюнком верл!бру (вшьного в!рша), рядки якого мали р!зну довжину, р!зну к1льк!сть дов!льно розташованих наголос!в. Його в!ршован! нариси були особли-вими, мали л!ричн! обрамлення класично! побудови в!рша (В. К.), проте турбуеться, що л!рика втратила «ф!лософ!чн!сть» [24, 92] та застертае поета в!д по-верховост!, !люстративносп, як1 н!коли не надавали поезп естетично! якост! та п!дтримуе прагнення С. Шумицького повертати людям натхнення, яким вони наснажують поетичн! твори.

Сучасш поц!новувач! творчо! !ндив!дуальност! та писемного спадку С. Шумицького П. Губський [6], О. Олшник [21], В. Омельченко [22], О. Черев-ченко [29; 31; 39], I. Лисенко [17] ввдзначили твор-ч!сть С.Шумицького як талановитого лидера укра!-номовних шютдесятнишв Слобожанщини, см!ли-вого ! правдивого захисника правди, життелюба, таланта, який не зм!г у часи «брежневщини» повн!-стю реал!зуватися.

Таким чином, вивчивши спостереження крити-чних оцшювач!в автора, робимо узагальнюючий висновок шдрозд!лу: Сучасник!в С. Шумицького зац!кавила його творчють, про це св!дчить неодно-значне !х ставлення до його творчих здобутк!в як рецензент!в шютдесятих рок!в минулого стол!ття, так ! критик!в сучасност!. Анал!з критиками-рецензентами поетично! спадщини митця дае можливють умовно визначити безкомпром!сних критик!в ! тих, як! виходили за меж! насаджуваного канону, засто-совуючи загальнолюдсьш ц!нност! естетичних кри-тер!!в оцшки твору, творчост! за життя С. Шумицького. Перш! (В. Боровий, Г. Гельфандбейн, С. Васильчук, О. Гольдес) глибоко критично поцшовували творчий доробок С. Шумицького, а друг! (М. Воро-бйов, О. Дтстровий, Ю. Стадниченко, О. Черевче-нко), як ! сучасн! поцшовувач! культурного доро-бку поета, вщшукали у творчост! митця нову яшсть.

Отже, анал!з критиками-рецензентами поетично! спадщини митця дае можливють умовно визначити безкомпромюних критик!в ! тих, як! виходили за меж! насаджуваного канону, застосовуючи загальнолюдсьш цшносп естетичних критерив оц!нки твору, творчост! за життя С. Шумицького. Перш! (В. Боровий, Г. Гельфандбейн, С. Васильчук, О. Го-льдес) глибоко критично поцшовували творчий доробок С. Шумицького, а друг! (М. Воробйов, О. Дшстровий, Ю. Стадниченко, О. Черевченко), як ! сучасн! поцшовувач! культурного доробку поета, ввдшукали у творчост! митця нову яшсть.

Синкретизм стилю С. Шумицького

Основну увагу зосереджено на анал!з! синкретизму стилю митця. Синкретизм напрям!в ! пояс-нюе якоюсь м!рою членство С. Шумицького у л!ге-ратурному напрям! модерн!зму. Можлив!сть прина-лежност! одного твору одночасно до двох та бшьше р!зних л!тературних напрям!в обумовлена самою природою л!гературно-художньо! творчост!. Сль дом за О. Еременко, основними напрямами вважа-емо романтизм, класичний, психолог!чний реал!зм, модерн!зм тощо. Твори багатьох укра!нських по-ет!в можуть бути водночас про!нтерпретован! ! як

романтичнi, i як реалiстичнi тощо. Простеження дь ахронiчного та синхронiчного розвитку синкретизму дало змогу визначити: синкретизм виявляеться у рiзних аспектах мистецтва i глибше - культури як цшсшсть складного явища, недiлимiсть його на прост компоненти. Синкретизм у лiтературi - це злиття рiзних видiв ттературно! творчостi та 1хшх елементiв. Доводиться.

Вагомий вклад у розвиток теоретичних засад синкретизму зробили О. Веселовський , О. Поте-бня, О. Рисак, Л. Кавун, О. Еременко та iншi ученi. Так Л. Кавун слушно ввдзначила найважливша особливiсть синкретизму як цiлiсна едшсть, оргаш-чне спiвiснування явищ формального, функцюна-льного, семантичного рiвнiв, кожен iз яких ствввд-носний iз виокремленням рiзнорiдних компонентiв художнього твору [16]. О. Еременко дослвдила мо-дифiкацiю синкретизму в лiтературi. Дослвдницею шдкреслено: йдеться про неостаточне злиття рiзно-рвдних елементiв тексту, яке при цьому зберiгають сво! якосл i пропонуеться класифiкацiя синкретизму художнього образу iз чотирьох рiвнiв прояву синкретизму в лiтературi, видшяються так1 його типи: синкретизм напрямiв, жанровий, композицш-ний, стильовий синкретизм [14, 9]. Кладучи в основу шдроздшу теоретичнi постулати Л. Кавун [16], а особливо О. Еременко [13; 14], пропонуемо так1 напрямки аналiзу синкретизму у поетичному творi: синкретизм свiтоглядних засад як не розчле-нованiсть чуттевого споглядання i лопчно! дiяльно-стi мислення; синкретизм напрямiв; жанровi моди-фжацп; синкретизм створення тропiв та образiв; т-тературно-мистецький синкретизм. Дослiдження особливостей синкретизму напрямiв (стилiв, мето-дiв) дало змогу узагальнити: зближення рiзних на-прямiв (стилiв, методiв) i !х взаемна iнтеграцiя з часом призводить до !х переходу одного в шший. Таке перевтшення, взаемозамiна стае помiтною синкретичною рисою творчосп С. Шумицького. Увагу сконцентровуемо на ознаках синкретизму окремих вiршiв митця, видiляемо наступнi стильовi синкретичнi моделi: 1) «iмпресiонiзм, соцреалiзм та постмодернiзм» («Зупинки не буде»), 2) «соцреа-лiзм, iмажинiзм, постмодершзм та неоромантизм» («Вiтер i паруси»), 3) «ампресюшзм та експресю-шзм» («Я iду у весну», «Сорок ударiв серця», «Звуки», «Остання облога»), 4) «ампресюшзм, екс-пресiонiзм та футуризм» («Люботин»), 5). «ампресь ошзм, постмодернiзм та дадайм» («Продавець яли-нок»), 6) «романтизм, експресiонiзм, iмажинiзм та футуризм» («Балада про п'ятого», балада «Вiрна магiстраль», «Балада про сонце i бурi», «Фантастична балада», «Балада про чекання», «Саламандра»). Узагальнюемо: Аналiз творчостi С. Шумицького дозволяе виокремити особливосп моделей синкретизму стилю в украшськш поези шютдесятнишв.

На вiдмiну ввд XIX ст., коли англшсьш еволю-цiонiсти Е. Тайлор та Дж. Фрейзер говорили про ль нiйний розвиток людства, сьогоднi прийнято сшра-левидний синусо!дний розвиток культури, сучасна теорiя розвитку яко!, заснована культурологом бельгiйсько-росiйського походження I. Пригожи-ним, розвивае систему вщ хаосу до порядку, якщо

И наповнення вiдповiдаe впорядкованому стану. Саме тому поняття культура розумieмо як ввдкриту синкретичну систему, як дом^ючий синтез про-гресивних почуттiв i думок усього людства. Так С. Павличко, iнтерпретуючи дискурс модершзму в ук-рашськш ллератур^ розглядае авангардизм як рух, що присво!в собi певнi атрибути модершзму, який вона пояснюе як рiзнi фiлософськi експеримента-льнi явища, яш в повному обсязi не вщбулися, а лише проявилися у творчосп одного автор. Т. Гун-дорова дае енциклопедичне уявлення часових про-сторiв модернiзму як европейського процесу i поз-начае його меж1 з к1нця Х1Х до друго! половини ХХ ст. та слушно трактуе модернiзм як пошук нових форм вираження й тiсно пов'язаний з ним авангардизм (футуризм, конструктивiзм, дадш'зм, супрематизм, сюрреал1зм та iншi -iзми як набутки свггово! спiльноти) як найрадикальнiша форма модершзму, пов'язана з експериментами, що водночас виконуе функци його самореал1заци. I. Негршоран (досл1д-ник iз Серби) пропо^е розрiзняти двi глобальнi по-зицil постМОДЕРН1ЗМ (у ньому домшуе модернi-стська спадщина) i ПОСТмодершзм, який спрямо-ваний на переоцшку л1тературних цiнностей, скерований на переструктурування тексту, що й на-ближае його до пошук1в авангардистiв . Спираю-чись на спостереження передово! науково! думки сучасностi, можемо ствердити: модершзм, як лiва форма течi авангардизму, у серединi ХХ ст. став за-переченням як натурал1зму, так i соцiалiстичного реалiзму, характеризувався формотворчiстю, екс-периментаторством, руйнуванням традицшних конструкторських елементiв твору, був виразно ви-ражений елементами футуризму, екзистенцiалiзму, експресiонiзму, сюрреал1зму, дада!зму, театру абсурду. С. Шумицький належав до плеяди периферп молодих укорiнених украшських письменник1в другого ешелону шiстдесятникiв харшвського регi-о^ Слобожанщини, як1 перетерпши жахи вiйни, розруху, голод, виховання в iнтернатi, нацiональне в1дчуження та ввдчули жагучу потребу духовного ввдродження, вираженням настро1в, !дей, почутгiв яких стала поезiя. Фаза розквiту творчосп С. Шумицького припадае на 1961-1966 роки, вш жив у добу шдтримки миротворчих поборник1в Захщно! культури, проте, як i представники його покол1ння, на1вно вiрив у мiфiчне свiтле майбуття. Шумицький працював журналiстом, був л1дером i предста-вником iнформативноl культури, добре засво1в цiн-ностi ми^лих поколшь та сво1х сучасник1в, тому умшо орiентувався в iндивiдуальних людських потоках, проте, якщо представники столичного культурного ядра синтезували сукупшсть уах домiнан-тних рис культури (регулятивш норми права, забез-печення функцil табу, звичок, стiйкiсть i стабiльнiсть структури), то рiвень периферп у часи брежневщини, коли почалася ера наклепiв, доносiв, закритих судiв, замаскованих п1д кримiнал злочи-шв, забезпечував лише тi якiснi риси культури, яш дозволяли пристосовуватися до змш навколиш-нього середовища, подолавши протистояння такому рiвню новими цшшсними установками, моло-дий талант був знищений офщшною системою, не

встигнувши повшстю реал1зувати свш творчий по-тенщал. Однак, неординарн творч1 тдходи л1рика-1мпров1затора репрезентували порушення цшого спектру правдивих гумашстичних цшшсних, як ш-диввдуальних, так 1 вселюдських проблем, неодно-значшсть зображення тогочасно! дшсносп, в центр1 яко! дом1нувало вщображення внутршшх супереч-ностей духовного свпу людини, думок, пережи-вань, !! буттево! екзистенцп, у тому числ 1 европей-сько!. Анал1з дослщження сконцентрований на по-етичних текстах зб1рок, «Ознаки в1рносп», «Сорок удар1в серця», «Геро! приходять у тсню» та поезп, надруковано! поза змютом цих зб1рок дае право твердити: вш турбувався як за долю укра!нського народу, так 1 уае! планети, готовий був надати аль-тру!стську допомогу ус1м, хто !! потребував. Як 1 Р. Третьяков, Ю. Стадниченко, С. Шумицький проти-стояв щеолопчному ядру 1мперських цшностей (поезп «Помста», «Золото», поема «1менем революции), у сво!х в1ршах, таких як «Шршсть», «Балада про сонце 1 бур1» стимулювали нацюнальт укра!н-ськ1 почуття, боротьбу за громадсьш права людини («Кшь», «Цвгт папороп»). Визначаючи синкретизм свггоглядних засад у поезiях С. Шумицького за-значаемо наведен вище р1вш та типи його прояву . У такому аспект! дослщжуемо синкретизм поезп С. Шумицького, у творчосп якого проявилися ознаки нового 1ндив1дуального бачення свиу, власного стилю. На приклад1 анал1зу цитат окремих твор1в С. Шумицького визначено наступн свггоглядш синк-ретичн модели 1) за юторичним типом визначено, як «м1фолопчний та фшософський свгтогляди» (у таких поез1ях як «Сорочка», «Шсня серця мого»), «релтйний та фшософський» («В1ра, Над1я, Лю-бов»), «м1фолопчний, релтйний та фшософський свгтогляди» («Фантастична балада»); 2) свггоглядш юторичн модел за ступенем юторичного розвитку, визначено модел «давнш свгтогляд та сучасний» («Колиска», «Кшь»), «середньов1чний та сучасний свггогляди» («Караван»); 3) свггоглядт синкрети-чш модел1 за критер1ем загальностг визначеш мо-дел1 «андиввдуальний та загальний свгтогляди» («Найстрашшше», «Двое»), «вдивщуальний, гру-повий та загальнолюдський» («Поет»), «андиввдуа-льний та груповий свгтогляд» (тсня «Геро! приходять у тсню»). Пашвною тенденщею захшноевро-пейських кра!н була ор1ентащя на версифжацшн прийоми верл1бру, щею тенденщею переймалися 1 представники Нью-Йорксько! групи, верл1бр став одним 1з вдалих версифжацшних прийом1в 1 твор-чосп С. Шумицького. Вш тдтримував свгтову про-гресивну тенденщю щодо оновлення форм 1 засоб1в лгтератури, був солшарним 1з представниками Нью-Йорксько! групи щодо усвшомленого пошуку експериментаторського оновлення поезп. У 19651973 роках радянський молод1жний андеграунд тд-тримав протести американсько! молод1 проти вшни у В'етнаш, саме в цьому проявлялася його активна европейська екзистенщя та позищя. Його поез1я «Помста» була присвячена проти вшни США у В'етнам1, у поем1 1менем революци вш щиро турбувався про долю кубинського народу, як 1 за долю

всього людства. Поема «Именем революци» вшобра-жае еп1чн1 поди на Куб1, так званш Карибськш криз1, коли з червня по вересень 1962 року урядом СРСР були розмщеш ядерш боеголовки та балютичш ра-кети на кубинськш територи (колошальнш баз1 США). 25 жовтня фотографи з ракетними установками були продемонстроваш на засвданш Ради Без-пеки ООН, у виконавчому компот прийняли рь шення розпочати бомбардування остров1в Куби, таю ди мали привести до ядерно! вшни м1ж СРСР 1 США. Ця под1я стала найвищою точкою «холодно!» вшни, яка досягла сввдомосп свггово!, насамперед захвдно! громадськостг Президент США Дж. Кеннед1 запро-понував кер1внику СРСР М. Хрущову демонтувати установлен! ракети в обмш на гарантл США не на-падати на Кубу, не втручатися в полггаку соц1ал1сти-чно! ор1ентац1! кубинського лщера Фиделя Кастро, вивести американсьш ракети з ТурцИ'. Протягом 14 по 28 жовтня 1962 року силами радянських вшськ вивезена ядерна зброя з Куби. 20 листопада 1962 року була знята блокада Куби. Звертаючись до куби-нського народу, С. Шумицький у поем1 «Именем революций», друга назва «Кубинському народов!» написано! 28 жовтня 1962, проголошуе: «Кубо, далека земле, / Ти часточка нашо! дол1, / Серце мое недре-мне / На варт1 твое! волг / Кубо, незламна Кубо». Елементом оживления 1нтерес1в загальносв1тового значення (зверненням до Куби як до держави багато-страждального колон1ального народу) л1ро-еп1чна поема ствзвучна з «Кубинським етюдом» I. Драча. В1рш «Помста^» приваблююе як1сно-зримою вдеею боротьби проти деспотизму взагал1, на всш планет1, порушуе военн1 до у В'етнам1 (1965-1968 рр., вшни 1959-1975 рр. ). Сьогодш поез1я «Помста», в як1й автор виражае в1ру в те, що В'етнам здобуде перемогу, подолае нападник1в-агресор1в у справедливш борн1, усв1домлюеться як оновлена цшсна ор1ентац1я людства, як символ пробудження усього живого на пла-нет1, як виступ проти абсурду тимчасового життя. Емощйну експрес1ю С. Шумицький поглиблюе гше-рбол1чно: «Кайдани загрим1ли, як громи...». Саме вдало п1д1бран1 г1пербол1чн1 елементи посилюють почуття в1,дрази до абсурду, що несе саме лише руй-нування. Отже, поема «Кубинському народов!» та в1рш ^«Помста» засв1дчують активну европейську миролюбну позиц1ю С. Шумицького у часи прав-л1ння М. Хрущова та Л. Бреежнева.

Синхронний зр1з в1дсилань до авторських тек-ст1в поета дозволяе розм1рковувати про безпосере-дне контактне середовище 1з поетами-сучасниками та апелювати до !хшх поез1й. Близьким оточенням Стан1слава Шумицького були: Олександр Браг1нсь-кий, Роберт Третьяков, Олекса Марченко, Олек-сандр Юрченко, Василь Бондар, Ю. Стадниченко, Юрш Симонов, Иван Лисенко, Микола Сом. Ошку-вався Стан1славом Шумицьким поет старшого по-кол1ння 1гор Муратов. Неординарш особистост1 по-ет1в поеднувала гуман1стична тональн1сть, в1ра у свгтле майбуття, високоморальн1 1деали, ум1ння по-м1чати в житт1 прекрасне. Про наявшсть 1накомис-лення в поез1ях та вчинках С. Шумицького сввдчать наступн1 аргумени (б1льш1сть 1з них заф1ксоваш у

статгi «Глибиншсть» архiвних фактiв та синтез ос-новних вдей творчо! особистостi, див.: «Colloquium-journal» № 24 (48), 2019 С.50-54): 1) зi стенограми вечора обговорення творчостi молодих поепв щд головуванням П. Тичини в украшському республь канському «Будинку литератора» мiста Киева 21 ве-ресня 1962 р. доввдуемося: Ю. Бурляй звернув увагу на твори тих поепв, яких мало обговорювала критика - Б. Олшника, С. Шумицького, схвалив по-шуки ними «i власного голосу, i шукання чогось оригiнального», вiдчутгя «духовного свиу» лю-дини, вiдзначив поезш «Б'ють у крицi ковал1» Б. Олшника та афористичнiсть, баладу «Сорок ударiв серця» С. Шумицького. М. Сом назвав Б. Олшника i С. Шумицького «шiстдесятники», С. Тельнюк назвав Б. Ол1йника i С. Шумицького «графоманами, «поетичним айсбергом» поепв Свтушенка, Возне-сенського, Рождественського та Шумицького за його «етграми», намагання митцями «зобразити епоху» (див. матерiали ЦДАМЛМ Украши. Ф. 464 (П. Г. Тичини) [40]: Стенограма вечора-обгово-рення молодих поетiв. Оп.1. Спр. 11497. Арк. 1-77); 2) [41]. Уже 14.12. 1962 р. С. Шумицький опублшу-вав у «Леншськш змiнi» так званi «дружш шарж1» (iз елементами сатири та пародшвання, карикатур-ними малюнками до них заради рiзкого висмш-вання негативних спотворених рис людського характеру). 3). У книжщ поезш С. Шумицького «Сорок ударiв серця» (1966), увагу представнишв харшвсь-кого обкому привернула поезiя про долю трударя «Кiнь», уже тодi поет був суворо попереджений (П. Губський). 4). Вiн дружив iз нацюнальним поетом Василем Бондарем, за яким стежила мiлiцiя й каде-бюти, який, як i Олександр Брагшський загинув не своею смертю. 5). С. Шумицький попередив керiв-ника студи Харшвського унiверситету 1вана Лисенка про нашри кадебiстiв вщввдати студiю. 1м'я ке-рiвника студи тодi було занесене до обкомiвських списков, який встиг тодi сховати списки поезп £. Маланюка, Б. Антонича. ). 6) пiсля надрукування у пресi багатопроблемно! медитацп «Цвгт папоротi» 8 червня 1966 року, у якш найважливiшими проблемами виявилися: людина i природа, реал1защя тво-рчого «Я» у поезп, - автор мовою Езопа прагнув за-перечити соцреал1зм, поези С.Шумицького все рь дше стали з'являтися у пресг 7) 28.08.1966 р. у «Сощалютичнш Харкiвщинi» були надруковаш маленько прозовi гуморески про смшш пригоди iз життя в добродушному, жарпвливому тонi. 8). У 1972 р. Шумицький (тодi працював у заснованiй ним та О. Черевченком газет «Вечiрнiй Харкiв») опубл^вав спогади про Володимира Сосюру «Шуба» та «Зустрiчi з Майклом Йогансеном» тодi ше не реабiлiтованого автора антифашистських вь ршiв Олексанрда Коржа, опублжоваш матерiали викликали певний резонанс у Харковi (I. Лисенко). 9) 3 ачня 1974 року Сташслава Шумицького не стало,. Двадцять один день Сташслав Шумицький, у щджащ якого був паспорт i посвщчення члена Спiлки письменник1в та Сшлки журналiстiв, значи-вся невiдомим. Це ввдбулося тодi, коли поет шдго-тував для видавництва «Радянський письменник» (нинi «Укра1нський письменник») свою четверту

книжку iз 43 вiршами «Осiнь вiдкривае обрп». Не стало людини. Не була надрукована i збiрка вiршiв.

Елементи драми у поези. В багатьох вiршах поетом вводиться пряма мова, проте не в уах них просл1дковуються елементи драми. У С. Шумицького е рольова лiрика, у якш автор грае роль то од-ше1, то друго! особи. Таким вiршем, зокрема, е «Ль сова легенда»: «З губ злетiв протяжний крик, / Та гукнув йому чагар дикий: / «Ой, лкниче, лiсниче, / Мавка хутко утече, / Не привабиш ти ii криком». / Вт до клена прихиливсь, /За рушницю ухопивсь, / Та гукнула з гущини зозуля: / «Ой, лкниче, лкниче, / Мавка хутко утече, / Не зупинить то ii / Куля». Крiм того, у вiршi «Монолог трударiв» уже сама на-зва орiентуе на драматизацш. В той же час, за змь стом цей твiр тяж1е до машфесту, що надае йому певно! стилютики дадш'зму, створюе колажну худо-жню вiршовану форму, вдаючись до позахудожшх засобiв. В ньому проголошуються певнi принципи свiтогляду поета: «тотемш» (природнi, важк1) знаки роботи лишають «мозолi» не тiльки на руках, «на серщ», а i людських душах. I якщо тотеми (тварини, рослини в 1нда! та деяких iнших кра!нах) обожню-вали, !м приклонялися, то люди працi союзних кра!н залишаться безiменними в пам'ят! iсторil.

7. Елементи епiстолярного жанру у поези. Якщо жанр листа розумгга як синонiм епiстоляр-ного жанру, то листування можна читати рiзними способами. Тому особливо щкаво просл1дити, яким чином елементи листування мютяться у поетичних текстах. С. Шумицький по^зному вводить елементи листування у сво! вiршi. Вш, наприклад, непрямо передае змют листа, використовуючи елементи природно! мови: «Пише ненька, що погода хмура, / Ллють дощi - хоч з хати не ходи. /1, мiж iншим, що суадка Шура / Вийшла замiж, як цвши сади» («Лист») . В iншому випадку на те, що писав адресант, передаеться лише натяком: «Близька й далека, ти мене прости: / Сьогоднi прочитав тво'1'ли-сти...» («Тво!х лиспв я майже не читав...») [35, 32]. В цьому вiршi вщображено, що лист втшюе в собi якусь конвенцшну ритуальну комушкативну подш. Лист вiдноситься до дiалогового регiстру мовлення i е «зарядженою» на вiдповiдь дiею. Листам !х автори часто довiряють найпотаемнiшi думки i почуття, вважаючи, у свою чергу, що i в листах iнших людей теж можна iнодi прочитати те, що п думають насправдi. У вiршi «Зорi у вiкнах^> наяв-шсть самого листа згадуеться непрямо: «Бо мет, хлоп 'ятi-листоношi,/ По сьогодт вiроньки не йме, /Що у мiстi Золотоношi / Чоловж у сниж-ний впав замет./Лиш ввi снi його зустрiне скоро,/ Вт пригорне вiрную свою ...». Але з цих сл1в зрозу-мшо, що жшка одержала похоронний лист про за-гибель чоловжа. Отже, хоч ешстолярний текст i не наводиться прямо, проте ввдтворено його знакове, символ1чне звучання. Листи, як пише Ж. Деррвда, створюють та приводять у рух локально -оповвда-льну ситуац1ю. Одшею з ключових опозицiй у вiр-шах «Зорi у вiкнах», «Лист» е опозищя «вигадане / справжне». Так, у вiршi «Лист» проблема автенти-чностi-вигаданостi реал1зуеться в у заголовку, а та-

кож таких структурах, як передмова / тслямова автора. Зокрема, у «передмовЬ» автор пише про те, як сержант отримав листа: «Селище, засипане стгами, /Обступив густий сибгрський лгс... /Старшина сержанту лист вгд мами / У казарму ввечерг притс». Шсля переказу тексту листа йде «шслямова», яка м1стить опис поведшки героя, що одержав лист, його реакщю на прочитане: «Вт листа перечитав старанно, /По казарм! мовчазний ходив., а також власний коментар до листа: В цьому рощ надзви-чайнорано /На Вкрат вгдцвши сади». С. Шумиць-кий у в1ршах «Лист», «Зор1 у вшнах» виводить сво! сюжети через геро!в-адресапв 1 продовжуе розповь дати. У цих та шших його в1ршах з елементами ет-столярного жанру основний конфлжт виявляеться не в сфер! ввдносин людини з1 свпом, а всередиш само! особистостг Безумовно, саме ешстолярш елементи у оповщ виявляються максимально адек-ватними такому змщенню акценпв !з зовшшнього плану на внутршнш. Своервдшсть цих в1рш1в скла-даеться !з своершносп кожного з аспекпв !хнього художнього цшого: тематично! сфери (типов! влас-тивосл хронотопу 1 сюжету), мовно! структури (мь сце, роль 1 основн форми авторсько! мови, мови ль ричного героя, мови адресанпв, що припускаеться) 1 меж1 (часово! та семантично! ) м1ж свиом геро!в 1 дшсшстю автора 1 читача. Також поет уводить та-кий параметр, релевантний для ешстолярно! сфери комушкацп, як формат листа 1, зокрема, конверт: «... Я дивлюся на старI конверти» («Зор1 у в1к-нах»). Конверт набувае в русл як м1жнародно!, так 1 нащонально! традицп статус якогось артефакту, що сприяе створенню ефекту достов!рносп шфор-маци, що повшомляеться. Введення у текст опису конверпв шдвищуе силу прагматичного впливу умовного етстолярного тексту в цшому: Рожев1, бШ й голуб! конверти / 1з штемпелями: "Главпоч-тамп, Чита ..." («Тво!х лиспв я майже не читав»). Щкаво, що 1 поштовш скринщ поет ввдподить пе-вну роль як сховищу лиспв: Непоказна поштова скринька / Тулилась на околицI м1ськш./Зав-

жди-завжди цей мовчазний секретар / Приймав д1ла, що тс йому народ, /1 як н1хто, оберггав сек-рети («Поштова скринька»). Отже, це щдкреслюе той факт, що етстолярну комушкащю можна вва-жати р1зновидом «фактурно!» комушкацп, де не тшьки семантика слововживань, а й форма (конверт), м1сто його тимчасового сховища (поштова скринька) набувають регулятивну функщю. За до-помогою форми здшснюеться «уречевлення» лис-пв, набуття ними суб'ективностг

У творчосп С. Шумицького ушкальним 1 сам поетичний суб'ект з його синкретичною вдентичш-стю. З одного боку, його «л1ричш» тексти (елег!я-медитащя, штимна л1рика) пвдкреслено традицшш. З шшого боку, поет тяж1е до трансформацп жанр1в, отже, суб'ект - не тшьки поет, але також експери-ментатор 1 дослшник.

3.5 Прояви синкретизму у створенш тропiв та обралв

Синкретизм виявляеться в образах, утворених протиставленням. Синкретичн опозицп включа-

ють в себе абстрактний образ-символ, ощнний компонент, а також конкретне значення якосп та або шлькосп .

Так, протиставлення свило / тьма або бший / чорний, червоний / чорний вшображае нерозчлено-ван1 уявлення про наявшсть-вшсутшсть свплових коливань, про вертикальне розмщення в зв'язку з символами сакрального плану, про красиве 1 потво-рне, веселе 1 сумне, гарне 1 погане. Кр1м цих тради-цшних опозицш в щостил! письменника мютяться вар1ативн1 опозицп, як, наприклад, чорне / свиле: «Бо знов прийшла людина чорним-чорна / Й поета за собою повела. /1 чорне все Вино вгдверто чорне, /1 хл1б, I аль. /А свгтле - небуття» («Остання облога»). Инколи кол1р в опозицп називаеться не прямо, а метафорично: «Йому земля напевне буде пухом: /Вт кров 'ю-потом чорнозем зросив!» («Титан»). У в1рш1 «Велике та др1б'язкове», назва якого вже м1стить синкретичну опозицш, темрява стае синошмом др1б'язкового, а свило - великого, шд яким письменник розум1е Сонце: «I лгхтарям пов1к не здогадатись, /Що 1х звелгла темрява тма / Маленькими сонцями загорятись ... / Лише коли великого нема».

Особлива семютична роль традицшно выводиться опозицп чолов1чий - жшочий, яку(за В. 1ва-новим та В. Тороповим) розглядають як «згорнуту сер1ю» майже вс1х протиставлень. У поезИ' «Двое» ця опозищя допомагае створити образ подружньо! пари, майбутшх батьк1в, а риси чоловжа 1 ж1нки стають взаемодоповнюючими: «I тде гуляти в маях / Тривога твого материнства /1мужнгсть не-вбита моя». Кр1м цього, у цьому в1рш1 присутня опозищя початок/шнець, яка символ1зуе людське життя у онтолог1чному сенс1: «I нам без папергв, печаток / Потргбно життя дотворить, / Але I ю-нець, I початок /На совгстг нашт лежить».

Кр1м традицшних слов'янських опозицш, поет використовуе 1 авторсьш, наприклад, «гшв 1 шж-н1сть»: «Значить, треба I вогонь, I воду, / I "червону зиму" перейти, /Щобу пгсш для народу /Гн1в I н1-жтсть, мов сестер, звести» («Поет») , «сонце 1 бур1»: «I бурям I сонцю дивитимусь в оч1 /1 бурю в наш край не пущу, /1 сонце без бург приймати не хочу, /Як хмару I гр1м без дощу» . («Балада про сонце 1 бур1»). Кр1м того, трактування опозицш у поета не завжди ствпадае 1з традицшним. Наприклад, опозищя внизу/вгор1 у поези «Початок подвигу» бере участь у створенш образу молодо! людини, гордо! своею працею: «Внизу - поля, вгорг - блакить безмежна, / У сгчнг - зимно, в червнг - гаряче, /Зда-еться, повернись необережно - /1 сонце спотик-неться об плече. / Нехай хлопчинг т1льки двадцять л1т / ще на грудях не аяе орден,/ Але монтажник невимовно гордий, / Бо з висоти в1н дивиться на свт. / Бо звгдтшя, з небесно'1 глибт, / Куди й орлам, либонь, не долтать, /Вт бачить землю в тру-дов1м киптт, / Та й до з1рокрукою вже подать!» . Але якщо традицшно бшарна пара внизу / вгор! пов'язана не просто з уявленнями про ор!ентащю в простор!, а й про протиставлення позитивного ! негативного, то в наведеному в!рш! позитивними е обидва елементи пари. Протиставлення небо/земля

у поезп «Не спиняйся, людино» допомагае ство-рити образ цiлiсного всесвiту: «Безлiч зiрок у небi, / А на землi - дорг» . Протиставлення бше / чорне дозволяе створювати живописш, яскравi образи: «Друзi, я бачу яхту / Бшу, у Чорному морi» («Яхта мое! фантазп»).

В деяких випадках синкретичш образи утво-рюються за допомогою змши обсягу поняття вна-слвдок розвитку метонiмiчних переносiв (асоцiацiй по сумiжностi), що «... визначаеться важливютю не подiбностi, а спiльностi функци або чисто зовнi -сумiжностi (частина як цiле, рiд як сукупшсть видiв тощо)». Синкретичне значення такого поняття ви-ражаеться узуально закршленими в мовi формами двох i бiльше лексико-граматично пов'язаних слiв (дешлькома лексемами). Таке синкретичне значения засноване на метошми, причому саме мето-шми як перенесеннi за сум1жшстю. М. Пименова називае синкретичш моделi таких понять [174]. Де-як1 з них можна визначити на матерiалi поези С. Шумицького, зокрема:

1. Парш номшаци, що вказують на наяв-нiсть двох денотатiв, один з яких припускае iнший i на основi парностi яких виникае новий денотат: «Героизм не завжди i не скр1зь /Лиш атака й «ура» завзяте./ 1нколи можна просто мовчати -/ I це теж героЧзм!» [257, 26] («Сорок ударiв серця»); «I чорне все / Вино вiдверто чорне,/1 хлiб, i сшь. / А свiтле - небуття» («Остання облога»); «Пгзнш, ве-чорами темними, / Крiзь товщу подш i дат / Приходив до нього Лермонтов / I тихо розnовiдав» («Впер i паруси»); «... Менi наснились вiршiуночi. / Так струню за формою i змiстом» («Найкращий вiрш»); «То очима в нього попроси пробачення, / Знаю, зрозvмie i простить тобi» [247, 39] («Маки»); «Серце б 'еться молодо i дзвiнко - / Значить запал в ньому не помер» («Зупинки не буде!»); «У селi сьогоднi заручини - / Смiх i радiсть на пiв-села» («Неспошй»); «Примiрникiв з двiстi /Розда-рую товаришам, / Тим, з якими в селi i в мiстi /Жи-вемо ми в душу душа» [255, 3] («Вийде книжка»); «Я стояв, зачарований звуками, /НмжчеШШвЛШИ-хше води» [257, 35] («^ра, Нащя, Любов»).

Використовуються також антонiмiчнi пари: «Двадцять восьма весна моя. /Радюна i сумна» («Я вду у весну»); «I нам без nаnерiв, печаток /Потрi-бно життя дотворить, / Але i юнець, i початок / На совiстi нашш лежить» («Двое»); «I сонце з до-лонь - на орбiту, /1 дрvзiв, i недрvгiв - тьма ...» («Двое»); «Три ознаки великоI вiрностi в нашiм з тобою коханнi, /Хай помтили ми Их не першi i не остант» («Три ознаки вiрностi»); «Значить, треба i вогонь, i воду, /1 "червону зиму" перейти, /Щобу тсш для народу / Гнiв i нiжнiсть, мов сестер, зве-сти» («Поет»). Також зус^чаються синонiмiчнi пари: «"Як треба жить?" - як батька / Спiвроз-мовника /Негадано-неждано я спитав» («Свило»); «То й тдходжу з мiрилом космiчним / До земного життя-буття» («Голосую «за!»); «Йому земля на-певне буде пухом: /Вiн кров'ю-потом чорнозем зро-сив!» («Титан»).

Бшьшють з цих утворень е загальновжива-ними, впм, у творчосп С. Шумицького спостерта-емо також авторсьш утворення: «А янт, розвалив-шись на канапi,/ Сичав-цiдив ^зь гнилозубий смiх» («Помста»); «Вчора вигнала з дому господар-лю-дина - /1 за крихту пiдлеститись, мабуть, не зле («Собака»»); Трое вiрних дрvзiв-космонавтiв / Помирали в тишiлiсовiй» («Фантастична балада»); «Опе-цьок-о^н в глибит /1 неба шматок за Тратами» («Сорок ударiв серця»); «Розплескалось сонячне тепло, / На шибках нових будинюв грае, / Однокла-сник-штукатур Павло - /Щирим сонцем розчин ро-збавляе» («На порозi безсмертя»); «Хтось викладе сво'1 думки-тривоги» [247, 6] («Свило»); «Серпневе сонце, наче колща, /» («Напришнщ серпня»).

2. Етимолопчш ф^ури, що називають кшь-кчсно i якк'но «подвоений» денотат. За сутшстю, таш ф^ри е плеоназмами. Найчастше вони утво-рюються за допомогою складання двох однакових номшацш: «П/'д Харковом е зупинка / I станця тиха-тиха» («Хвилинка»); «На дорозi безлюдно: нкого-ткого, / ТЫьки сонце i лiто навкруг» («Шр-шсть»); «А мiж ними у платтi бшенькому, /Що на сонцi люстерком ая, /Походжала тоненька-тоне-нька /Вихователька - доля моя» («То уляжеться, то полине...»); «Лежать стги на полi бШ-бШ, Але весна стги сте дощем» («Березень»); «Iнколи-нколи й пiвсловом не згадуе / Про життевi дрiбницi» («У мого почуття немае iменi»); «Повтря свiже, небо чисте-чисте - / Пиши на тм поему про життя!» («Слова»); «Завжди-завжди цей мовчазний секре-тар /Приймав дша, що нк йому народ» («Поштова скринька»); «I пада сержант, мов пiдтятий ле-лека./А бша сорочка далеко-далеко» [247, 5] («Сорочка»). Але у творчосп С. Шумицького виявлено також ф^ри, утвореш за допомогою двох номша-цш, яш рiзняться за наголосом: «Але в душi, десь глИбоко-глибОко, /Я червотв, напевне, неспроста» («Саламандра») Також таш ф^ри можуть утворю-ватися з однокореневих ^в, що в^^зняються мор-фолопчно: «Примiрникiв з двiстi / Роздарую товаришам, / Тим, з якими в селi i в мiстi /Живемо ми в душу душа» («Вийде книжка»); «Бо знов прийшла людина чорним-чорна Й поета за собою повела» («Поет»); «Весну просурмили вiтри-сvрмачi» («Ле-лекам наснилась дорога»). Деяш з таких плеоназмiв е семантичними, тобто дублюеться лише значення у рiзних лексемах: «О, як минуле воскресить / Бодай на хвильку-мить» («Зрада»). Слова можуть ввд-рiзнятися лише за словоформою: «Ой, ти доле-до-ленько, та й гiрка, не зичена! / Де ти ходиш, судже-ний, скшьки лт?!» («Балада про чекання»). В деяких випадках повтори утворюють каламбур: «Комполку тихенько хлопчинi сказав: / - Ти, видно, сержанте, родився в сорочЩ. /- А як ви дознались? / - Подякуй сорочцi» («Сорочка»). Тут утворено фразеолопчний каламбур, заснований на стшкому виразi «родитися у сорочщ», тобто мати везшня. Йдеться, мабуть, про те, що сорочку було прострелено, а сержант виявився при цьому неушкодже-ним.

3. Словосполучення та складш слова з пос-тшними ештетами або стшкими атрибутами.

Еттет або атрибут може використовуватися також у вигляд прикладки, тод1 утворюеться складне слово: «Можливо,бачились йому/Сади врожевому диму /1 дгвчина-краса» («Балада про п'ятого»), «За вжном у супоког зелетм / Т1льки сонно коники сюр-чать /1 високI буйночубI клени / Як Ыан-царевич1 стоять» («Нлчний етюд»^; «I б1да Шндратов1 кругом, / Бо пошився в горе-женихи» («Ох, ох»); «То куди ж гй ти? У вовки-небораки? /Ш, прибитись наважилась знов до людей» («Собака»); «Сизий турман, / Хмарами, мов крилами, / Трточе, /Бо весну-голубку / Викликати хоче» («Березень»); «Ле-тить меш назустр1ч тсня-птах, /Здаеться, ютсть постша до мене» («Слова»). Деяш з таких утворень е авторськими: «Там, де за селом по зелен-лугу /Д1-вчина смуглява походжа» («Солов'!на тсня»); «Значить, треба мчати на тачанц / У шалетм ви-хор1 атак, / Щоб шинелю вогна-посланця / В мирнI дн змтити на тджак» «(«Поет»); «Мовчиш? Мо-вчи. Ще заскавчиш на кутнИ/1 тицьнув гирю-кулака тд тс» («Помста»); «Ракети у неб1 пишуть / Свог сигнали-слова» («Сорок удар1в серця»); «Ле-жить собг у хмарах-бур''янищI / Брати-вгтри в ро-зхристаних плащах / В чорити пальцI над землею свищуть» («Напришнщ серпня»); «Заплющив оч1, повжи-вжонниЩ, / Щоб не заглянули в душу» («Сорок удар1в серця»); « У тебе у чортм волоса / Зо-рши жаринки- з1рки» («Ти»).

4. Словосполучення з орудним обмеження, що е одним 1з засоб1в вираження оцшки: «I нжоли-тколи й пгвсловом не згадуе / Про життевI др1б-ниц1» («У мого почуття немае 1меш»).

5. Ста^ порiвняння, яш припускають один денотат, що упод1бнюеться шшому: «Наче хтось рукою в час розлуки, /Мов крилом, махае вдалит» («Поет»); «До мене враз потягнешсяуся, /Немов до сонця молода стеблина» («Знайди мене»); «Ти хит-нулася ледь, мов бер1зка од втру» («Феер1я»); «I ось тепер, вноч1, немов злочинець, /Палю я на вогт, палю очима» («Саламандра»); «На парерI шканди-бали рими, / Як тдбитг птахи на шляхах ...» («Спо-гад»); «Курок натиснув - I ворог зник, / Як тть т-сля в1дступу ноч1...» («Сорок удар1в серця»); «Зба-гнув? Скажи? Я/ Мовчання. Бритви зблиски - /1 кров, немов водиця, пролилась ...» [ («Остання облога»); «Хай серце згорае в земнш круговерт1, / Немов смолоскип на втру» («Балада про сонце 1 бурЬ);

Синкретичними е також багато шших тротв, створених С. Шумицьким, серед яких найбшьш вживаною е метафора. Найб1льш образними е ме-тафоричш зображення Мюяця та Сонця: «Ми уявля-емо М1сяць не мискою з галушками, /Ми уявляемо М1сяць серпом - /Древтм знаряддям свогм / хл1бо-робським» («Монолог трудар1в»), «Там двое край села щасливо обнялись - /I м1сяць, мов з ковша, гм сяйво лле на плечI» («Березень»), «... Повновидий м1сяць вечорами / Парубкуе в неб1 над селом («Веснянка»), I грае, грае м1сяць-татст / На струнах сяйва про чуття любов1» («Звуки»), «М1сяць зор1 в небесах пасе» («Продавець ялинок), «Надворг м1-сяць розливае мед» («До мене зор1 падають на стш»), «Та сонця хотши ми в жили - I ближче до

нього, до сонця, /Линули помисли наш1» («Монолог трудар1в»), «Солов'г стривожили округу, / Навть сонця променI дрижать» («Солов'!на тсня»), Здаеться, повернись необережно - /1 сонце спотик-неться об плече» («Початок подвигу»), «За силь-ними плинуть ржи /Ластяться быя тг, /1 сонце двадцятого в1ку /Приходить на Чхн1й пор1г» («В1тер 1 паруси»), «Розплескалось сонячне тепло, /На ши-бках нових будинюв грае, / Однокласник-штукатур Павло - / Щирим сонцем розчин розбавляе». («На пороз1 безсмертя»), «Нас двое у цшому свтг /I бг-льше нжого нема. /Ще сонце на землю не свтить: / Кохана в долонях трима» («Двое»). Не випадково головну увагу поет присвятив саме цим образом, адже вони, попри те, що символ1зують опозицш день/тч, синкретично допомагають створити образ цшсного гармоншного свгтоустрою. Нч 1 день як час ди ввдтвореш в поез1ях через спостереження за небесними свпилами.

Отже, синкретизм тротв та образ1в заснований на неоднозначносл слова, в якому можуть бути приховаш додатков1 смисли. Вони утворюеться за допомогою парних номшацш, що вказують на ная-вшсть двох денотапв; етимолопчних ф1гур, що на-зивають шльшсно 1 яшсно «подвоений» денотат; словосполучень та складних сл1в з постшними ет-тетами або стшкими атрибутами; словосполучень з орудним обмеженням; сталих пор1внянь. Метафо-ричний перенос, як своервдний мехашзм метафоричного бачення дшсносп, обумовлений транспону-ванням слова з плану предметного до образного за допомогою пор1вняння. Саме через двопланов1сть переносного значення сл1в формуеться певне синк-ретичне значення, що утворюе новий, шакомовний план.

3.6. Музичшсть . прики Шумицького

У Шевченшвсьшм саду Харкова на постаменп пам'ятника Т. Шевченку викарбуваш слова шсш С. Шумицького «Шевченшвський сад». Рштшзована музичшсть шсш 1мпонуе паралельному прояву по-дш людського життя 1 натурал1стичного опису картин природи, яю пов'язаш з настроем л1ричного героя: «Кожне деревце в мирнш тишиш / Голосом ди-тинства промовля, / Тут мене колись вранщ навесш / В дальню путь Кобзар благословляв. // Ставши на Сумськш, дивишся згори / В1чно 1 безмежно моло-дий. / Кожно! пори в син1 вечори / Сходяться зако-хан1 сюди // Лине в голубшь п1сня голосна / В нш живе шевченшвський вогонь. ...» (В. К.) [91, 106 -107; 114, 200]; [166]. Усталений сплав думки й почуття неореалютичного л1ричного струменя любов1 до р1дного м1ста увиразнюе народний композиц1й-ний прийом синтаксичного паралел1зму. П1сня стала неоф1ц1йним пмном Харкова.

Численн1 поезИ' С. Шумицького покладеш на музику Борисом Михайловським, Олекс1ем Еткало, Iллею Летюком. Композитор 1 виконавець шсш «Сшги» (на слова поези С. Шумицького) [247, 42] О. Еткало брав участь у «Шсенному вершсаж!» -2006-го року та здобув Гран-пр1 2007-го року.

Рштшзована плавн1сть поезИ' обумовлюе наяв-н1сть в н1й багатьох рис, под1бних до музичного ми-

стецтва. Впм, С. Шумицький використовував i до-датковi засоби, як1 дозволяють говорити про синк-ретичнiсть мистецтв у його творах.

У таких творах, як «Веснянка» , «Ох, ох», «Криниця» та ш. автор художньо ввдтворюе, наче живих, дiйових оаб iз специфiчними реплжами-ха-рактеристиками, iз звучанням пiсень, музики, зi звичаями, тональнiсть зображення яких тдпоряд-кована висвиленню ще!: «Та без не! хлопщ i дiв-чата, Як то кажуть, з мкця нi на крок. / Йдуть у поле чи в кто до клубу, /1 раптово хтось гукне: -Стривай! /Щось не видно помiж гурту Люби. /Гей, Веснянко, пiсню починай!» («Веснянка»). Тут пере-плелися три форми висловлювання: шсш, мовлення i нара^, у яких виявляе себе суб'ектний синкретизм (цшсшсть автора-героя-читача): «Подiбне вже було у назвах вiршiв. / Цього не буду заперечу-вать / нколи: / Це все одно, що раптом /усумни-тись / В моему i твот, читачу,/Iснуваннi «(«Цви папороп»). Народш мотиви помиш у шсш «Ох, ох». I! приств: «Ох, ох / Полюбив двох» ввдлунюе до народно! укра!нсько! шсш, яка мютить рядки «Ох, та не люби двох». Рядки «Ой тихiше, солов'1, тихiше / Щастя не сполохайте мое» з поези «Со-лов'!на тсня», «Ой, криниченько, кринице, / Ти, на-певне, чарiвниця» з поезп «Криниця» нагадують за своею структурою рядки фольклорно! шсш.

Деяш шсш С. Шумицький застосовуе для характеристики ди, вчиншв чи настрою людини, iншi включаються в слова лiричного героя чи мову героя вiрша. Так, у творах «Впер i паруси», «Зупинки не буде» С. Шумицький, щоб глибше показати настрш постреволюцшно! молодi, використовуе рядки ра-дянських пiсень тiе! доби за допомогою цитат або ремшсценцш: «Мы наш, мы новый ...», - набатом в пкнях / Ось вона де, романтика, /В революцшних днях!» («Впер i паруси»). «Наш паровоз, вперед лети ... / Пригадалось: юним пюнером /Я ствав у хорi залюбки, / Що лише в комунктичтй ерi / Ми зупиним паровоз стрiмкий» («Зупинки не буде»). Про можливють «осшвати» у вiршi навиъ прост побутовi речi говорить Шумицький у поези «Вийде книжка»: «Ой, нелегко дзвiнкою римою / Друзiв труд оствати мет. / Я у захватi подих стримую / А пiзнiш - починаю тсм». Щоб передати моменти найвищо! нервово! напруги, збудженост, шших емоцшних сташв, пвдкреслити !х, автор не лише безпосередньо вводить уривки тсень у текст, - за асощащею викликаючи у читачiв змiст пiснi в щ-лому, пов'язанi з нею подi! i переживання,— а й до-сягае настроевостi i завдяки власним рядкам, пода-бним, до народних тсень, iз запозиченням iз народно! пiснi повторiв, емоцiйно! наснаженостi фрази: «Ой ви, зорi, свiдки нш, Допоможть Миколi» («Сорок ударiв серця»); «Ой, ти доле-доленько, та й гiрка, не зичена!». («Балада про чекання»). Таким чином, тсня зпдно зi своею природою е «персоно-логiчним двоголоссям», у якому вiдсутня дилема «або-або», тобто тут говорить i герой, i автор одно-часно. Тут вчуваеться народнопiсенна iнтонацiя. Як бачимо, «суб'ект — вiн же об'ект» передае безпосередньо себе i не-себе, що е виявом суб'ектного синкретизму.

Але не пльки фольклорш та радянськ1 музичнi мотиви використовував С. Шумицький. У поезп «Майстершсть», повернувшись до вiчних закошв неокласистичного мистецтва, роздумуючи над тру-днощами життя, митець влучно-афористично заявив: «ПаганШ одну струну /Вилить змусив i смiх, i жалi, /1 народ, напевне, збагнув / Суть великого у малiм. // Я, бувае, почувши про те, / Власну немiч ховаю за смiх: / «На однш зiграти? Пусте! / Значно важче, як я - на вах!». У поезп «Звуки» згадуеться мелодiя Шопена iз юнацьких спогащв, яка напов-нюе лiричним почуттям: «/Мелодiя пливе, пливе до мене, /1 я здригаюся у напiвснi:/ Та це ж лунае му-зика Шопена /1 сяйвом звутв розтинае шч». Модель поезп «Звуки» заснована на системнотексто-вш референцп протиставлення текстових зв'язшв текст-текст, оприявлюе спшьну щею пошушв спра-вжнiх цiнностей людського буття. Система зв'язк1в м1ж текстами презентуе iнтимну лiрику, тему лю-бовi, архетип яко! символiзуе один iз характерних мотивiв любовi Ендiмiнiона «любов нездiйсненну», почуття без взаемносп. Глибок1 страждання штов-хають лiричного героя на непоправний вчинок: «з грудей назавше вирву серце», проте контрастна картина любо! серцю укра!нсько! природи за вiкном персонiфiкуеться, вибiрковiсть уточнюе мiру вира-зностi тексту, викликае зоровi образи: кружляння падолисту, танець тополь, гру мiсяця-пiанiста. По-еднуеться високодуховна европейська музичнiсть i високохудожня образнiсть рiдного й близького серцю, народжуеться дух особливо! шднесеносп. Пе-реплетення фольклорностi й романтизму зумовило цший ряд специфiчних прикмет творчого мислення С. Шумицького.

Отже, однiею iз особливостей поезi! С. Шуми-цького е музичшсть i пов'язана з нею схильнють до iмпровiзацi! певних тем, мотивiв, образiв. Музич-шсть пронизуе багато творiв поета. За рахунок асо-нансiв, алiтерацiй,

переноав, замовчувань, повторiв i iнших ф^р створюеться неповторний малюнок ритмомелодики вiршiв .

Складним за ршшчним малюнком вiршiв е «Земш орбiти». Вiн мiстить рiзнi типи рядкових пе-реносiв. Так, у наступних прикладах фраза розпо-чинаеться у першому рядку та повшстю зак1нчу-еться у наступному: «Безлюдно. Дзвтко. Рантм перехожим /Я вулицею неквапом iду; Я вулицями йду. Вони мене вiтають / То вогником, то шелестом ка-штатв». У наступних рядках коротка фраза, що починаеться у шнщ першого рядка, зашнчуеться на початку другого рядка, а попм розпочинаеться до-вга фраза, зашнчення яко! приходиться на увесь третш рядок: «Ось корть липи древньоН. Вiн виповз / На тротуар. Отут колись хлопчиськом / Я, бав-лячись, собi розквасив носа».

Алтгеращя у вiршах С. Шумицького не вiдрiз-няеться стаб№нютю, сталютю. За нею не закрш-лено певного мюця у строфi або навить у рядку. У наступному приклащ алггерують мiж собою наго-лошеш рядки у межах одте! строфи, але такий прийом порiвняно рiдкий: «I грiм над нею демон-

ськи Iржав, / I на свтанку люто, мов ножами, /Побила днище скриньчине ¡ржа. /1 випав лист. I зразу стало легко» («Поштова скринька»). Частите алгге-ращя е вшьною: «Тишу вигук фашистський порушив, /1 вт зрозум1в, що в полонI. / Заплющив оч1. Повжи - вжонницI» («Сорок удар1в серця»). Алгге-ращя може створювати разом 1з прийомом поетич-ного переносу ефект плавного мовлення, безперер-вносл оповщ: «Весну просурмили вгтри-сурмачг, / I птахи забули про тдстань I втому: / Лелекам на п1вдн1 наснилась вноч1 /Дорога додому» («Дорога»).

Наведемо приклад поеднання алггераци, чис-ленних повтор1в та переносу в одному з найб1льш складних за ритшчним малюнком в1рш1в С. Шуми-цького «Бш вприла». «Бт вгтрила, / Бш, / Наче крила / Милг /Лебедит. /Бл вгтрила, /Даль осяйна ... / Нинг /Бглим втрилам /Простгр вгдкрила /Весна. / То пливте /В любов I мр1ю: /Попуттй втер /Вашг крила лелге. /На причалах/Не знайдеш долг: / Вона, мов чайка, / Десь на роздолл1. /Я вгдкрити / Секрет свш мушу: /Я - теж вгтрильник, /Але - на суш1. / БЫ1 вгтрила / БЫ1, / Наче крила / Милг / Лебедит. /Бл вгтрила, /Даль осяйна ... /Нинг /Б1лим втрилам / Простгр вгдкрила / Весна. / То пливте / В любов I мр1ю, /Хай добрий втер /Ваш1 крила ле-л1е. / БЫ втрила. / БЫ1, бш». Цей в1рш е певною м1рою показовим, бо в ньому можна знайти вс1 компонента ритмшэ-синтаксично! 1 стил1стично! орга-шзацп в1рш1в С. Шумицького (рахунок головних наголошених склад1в у поеднанш з поетичним переносом, римування заюнчень в1ршованих рядшв). Загальна шльшсть склад1в у в1ршованих рядках не е стабшьною, вона варшеться в1д 2-х (б/л/ та ш.) до 7-ми (ваш! крила лел/е). У цьому в1рш1 щкаво також розглянути ще один прийом синтакпко-стилютич-но! оргашзацп - поетичний перенос . «Я вгдкрити / Секрет свш мушу». Це - емфатичний перенос, який розривае д1есл1вну групу «мушу вщкрити» (складе-ний д1есл1вний присудок), всередин яко! метиться додаток «секрет свш», що вимагае, на думку поета, просодичного видшення. На необхвдшсть такого видшення вказуе 1 незвичайне з точки зору порядку сл1в м1сце додатка, 1 те, що вш потрапляе з вол1 автора на початок рядка. З точки зору синтаксису, та-кий перенос належить до розряду несинтаксичних переноав.

Емфатичними е повтори у поези «Розлука». На початку в1ршу вони акцентують увагу на об'екп мовлення: «Це ж тебе проводжав до заводу на змту,/Це ж тобг я присвячував перш! вгршг, - /Це з тобою стргчався в метть бшотнну/ У промерз-лт саду, де навкруг н1 душ1». Пот1м повтори частки допомагають звернути уваги на ситуацш, що опи-суеться у в1рш1, на подробищ: «/ Т1льки втер колючий настирливо в1е,/ А в обличчя вогнем невбла-ганно пече,/ А у тебе тремтливI краплинки на вгях». В цьому ж в1рш1 автор використовуе об1рваш стру-ктури, речення, як1 незавершен! через певш ситуативно-прагматичн1 чинники. Так, конструкци «А прощалися ми в листопадову сльоту ... ; - Розлю-била, - сказала - лукавити гргх/... Т1льки губ твогх перший хвилюючий дотик» (див. Леншська змша. 1956. 12 груд. № 148) е незакшченими у зм1стовому

та штонацшному плаш. Нереал1защя реченнеутво-рювальних начал визначена трьома крапками як по-замовним чинником, а недомовлена 1нформац1я компенсуеться контекстом. Це стилютичний прийом апосюпези (умовчання).

Звукова 1нструментовка в1рш1в поета займае особливо важливе м1сце в його поетичному 1нстру-ментарй'. Адже головною Т! функц1ею е утворення смислу, коли звуки стали джерелом об'ективност1 проявлення смисл1в. Так, у в1рш1 «Веснянка» про-тягом усього в1рша ми можемо побачити велику ш-льк1сть в1дкритих звуков («а», «о»), що передають як образ геро!ш в1ршу Люби, так 1 безмежшсть простору, до якого включено св1т геро!н1: «У др1бному ластовинн1 носик, / А в згницях - враншня роса, / Хусточка накинута на коси / Кольору достиглого в1вса».

У в1рш1 «Звуки» на початку поезп ми бачимо алггерацш, утворену повтором з та с, яю асоцш-ються саме з1 звуками, звучанням: «Упало свгтло на мою постшь - /1 звуками наповнилась юмната. / О звгдки, ви? Напевне, що зв1дт1ль, / Де за Дтцем в саду сумуе хата» [257, 48]. Тут ввдчуваеться, що спершу л1ричний герой звертае увагу саме на незви-чайш звуки, але ще не розум1е !хньо! природи. Але вже в наступному рядку алггерацш створюють м та л, що вказуе на музичшсть цих звуков - звучить ме-лод1я: Мелод1я пливе, пливе до мене. У другш час-тиш поезИ' звуки допомагають створити враження своер1дного ансамблю: «Зшшлись тополг, як дгв-чата в змов1, /1 грае, граем1сяць-татст /На струнах сяйва про чуття любовI. / Любов, любов. /У нас ще справ моря /Мен1 кувати, аяти, спгвати». Тут слова з одшею 1 т1ею самою наголошеним голосним о немов би виконують функцш штонацшних по-втор1в, яш супроводжують основне звучання в1рша. Тут образи виникають спонтанно, п1д впливом без-посереднього враження л1ричного героя. Ритм вь рша нагадуе гру на роял1. Цьому сприяють р1зн1 синтаксичш пер1оди, анафори, асонанси, ал1терац1! сонорних звуков.

Такими чином, з анал1зованих в1рш1в С. Шумицького можемо зробити висновок, що музичш мотиви в його творчосп допомагають виразити вищ1 емоцй', оск1льки широка образна шформащя, яка розкриваеться через звукову гармонш, дозво-ляе досл1дити та ввдчути найскладн1ш1 1 най1нтим-шш1 псих1чн1 процеси. Народження музики з безпо-середнього враження 1 внутршньо! напруги, переход одного творчого стану в шший - саме це становить сюжет багатьох його л1ричних твор1в, головною особливютю цього сюжету е синкретизм вражень 1 сташв, 1нту!тивне в1,дчуття, 1мпров1защя.

3.7. Кольористика в поезil митця

У пошуках нових зображально-виражальних засоб1в С. Шумицький переносить у сво! в1рш1 фор-мотворч1 засоби живопису. Твори С. Шумицького приваблюють тонким ввдчуттям природи, ум1нням знайти в словеснш тканин1 вишукан1 й точш лек-семи, створити зрим1 картини й ввдтшки. Назви де-яких в1рш1в св1дчать про пошук поетом синтезу ми-стецтв, про перенесення закон1в живопису на св1т поезп. Наприклад, так1, що м1стять назви кольор1в

(«Червонi маки», «Золото», «Бш вiтрила», «Голу-бшь», описують певну композицiю («Осiнь ввдкри-вае обрп» , називають певш види творiв живопису «Нiчний етюд, Ульяновський етюд».

С. Крижанiвський зазначав, що творча шдивь дуальнiсть об'еднуе стиль зi змiнних i спйуих еле-ментiв. Таким стiйким елементом iндивiдуального стилю С. Шумицького е iмпресiонiзм, що просте-жуеться на мовнопоетичному рiвнi навiть у вiршах, написаних у рiчищi романтизму чи реалiзму. Його iмпресiонiстична манера надзвичайно чутлива до звуку й кольору у процес зображення явища чи героя, в особливостях композицшного оформлення матерiалу. Образний свiт С. Шумицького нередко твориться синестезiйно, i навiть звуки iнколи в ньому мають певне забарвлення: «Упали солдати на чорному полi, / Де битва шалено гула» («Геро! приходять у тсню»), Стоть насторожена тиша, / Бже паморозь всюди» [255, 7] («Осшь вщкривае обрi!»).

В той же час, не пльки iмпресiонiзм зосере-джуе увагу на кольорах, але також i експресюшзм -мистецтво рiзких, тривожних фарб, мистецтво крику. Сигнал стильово! домшанти тут - колiрна палiтра поези. Серед типовоекспресiонiстських пе-реважають чорний i червоний кольори: «I думи, думи - чорне вороння» («Остання облога»), «Упали солдати на чорному полi» («Геро! приходять у т-сню»), «Червоного прапора маемо» («Впер i паруси»). Функцiя кольору в експресюшстськш поезi! бувае незвичайною, оск1льки колiр виступае в яко-стi чогось бiльш первинного, шж форма, замiнюе собою опис предмета, юнуе нiби до понять: «Бо, може, як я, покаранi /На цше життя невiрнiстю /За нашi свiтанки прозорi» («Млсто мого мину-лого»).

Деяш кольори пронизують ту або ту поезш на-скрiзь. Так, наприклад, у поезi! «Голубшь» автор пише про голубi трави, голубi дiвочi коси, про синь, що «тече покосами». Це все дозволяе створити на-стрш пiзнього вечора, романтично! прогулянки бшя рiчки: «Над рiчковими водами / У годину пгзню / Я приходжу з пкнею, / З молодою вродою». В шшому ж творi - «Фантастичнш легендЬ» - голубий колiр навпаки створюе атмосферу хибного затишку, не-природностi, небезпеки: «Шд блакитним сонцем мараан /Мов сльоза на вiях, смерть виста / Зали-шалось жити мить якусь». Неприродним виглядае «павутиння голубих лiан». А «марсiянка в синьому вiнку» здаеться зовсiм чужою героям твору. Отже, за допомогою подiбних ввдпншв одного i того самого кольору поету у двох поезiях здалося створити зовам рiзний настрш, передати рiзну атмосферу.

Червош маки, що неодноразово зображувалися художниками-iмпресiонiстами, стали яскравим образом й однойменно! поезi! С. Шумицького. Червоний колiр закликаний пвдкреслити трагедш закоха-но! душi дiвчини. У поезi! прямо про це не мо-виться, але з не! можна зрозумiти, що йдеться про дiвчину, коханий яко! загинув: «Вже для тебе стало дорогою звичкою / Шд портретом ставити маки вогнянi. / <> / Чом тепер ти, дiвчино, отака засмучена, / Шби й не заручена, наче й не вдова ?

Маки символiзують !хне штимне почуття, те, що вь дбувалося тшьки мiж ними двома: Олексш приносив ¡х тршечки прим'ятими / У свот запилент си-нiм картузi, /1 тобi на подив маки пахли м'ятою / I завжди бентежили, наче березшь». В останшх рядках, коли поет «дозволяе» дiвчинi знайти нове ко-хання, вш знов згадуе про червош маки, i вони не-мов би пвдкреслюють, що геро!ня мала особливе ко-хання, i почуття до другого чоловжа може бути пльки зовсiм iншим: «I не заважатиме свiтлий образ третього / Аж до ранку росного кручами блу-кать... / Не давай лиш пиловi укривать портрет його, /А червоним макам без води зiв 'ять».

У вiршi «Золото» це поняття вжито у подвш-ному сми^ - i як метонiмiчна назва багатства, ста-тку: «(Не мiг, звичайно, дарувати золота <...> А нин в тебе досить того золота, Яке ховають по ночах у скрин/'), i як колiр осшнього листя (А пiд ногами - падолист загатою. / Коли з тобою повер-тали звiдси ми, / То ти була на золото багатою)». Завдяки використанню колоронiму «золотий» автору вдаеться передати щею, що справжнiм багатс-твом е кохання, душевна близьшсть, i воно найдо-рожче вщ матерiального багатства, того золота, який С. Шумицький назвав «дешевим». Тут синкретизм виявляеться в семантичнш дифузностi.

Модернiзм зробив iстотний внесок у свггову культуру на шляху вивчення синкретизму. Вiн дозволив митцям почати iнтенсивнi пошуки в осво-еннi мистецтвом всiх п'яти людських почуттiв, активно включити !х в процес сприйняття худож-нього твору. I щоб досягти полiфонiчностi поези, С. Шумицький також вдаеться до синкретизму образiв - зорових, слухових, нюхових, дотикових, як1 пов-сякчас перепли'аються i зливаються в одну цшсть. Навiть заголовки його творiв «Людинi очi зав'язала тьма», «Осшь ввдкривае обрi!», «Бiлi вiтрила», «Тш незабутих предков», «Нiчний етюд» та ш. показу-ють нам поета^мпресюшста, що пильно стежить за переливами в природi i зображуе !х через призму свого настрою. Тому важко виокремити поез1ю жи-вописну в1д музично! у творчостi С. Шумицького.

Отже, синкретизм штегруе ва елементи стилю митця. А особливосп колористики та iнших прийо-мiв живопису доповнюють естетичну складову його творчосп. Використання синкретизму дозволило поету здшснити! цiкавi здобутки в обласп лi-рики Ця поетична iмпровiзацiя, створена С. Шуми-цьким, ввдображае iнту!тивне розумiння лiричним героем свиу природи i свiту мистецтва. Через мистецтво автор вщкривае для себе навколишню дшс-шсть. Звiдси так1 несподiванi метафори, викорис-танi у його вiршах. Найуживашший синiй колiр, ко-нтрастовi кольори - чорний-бший, особливе мiсце займае жовтий колiр як символ тепла, що асоцш-еться iз сонцем та символом достатку, який асоцш-еться iз хлiбними зернами.

Висновки.

Отже, у сучасному лiтературознавствi не юнуе едино! думки щодо хронолопчних меж, типологiч-них рис модершзму, розмежування термiнiв модер-нiзм i декаданс, модернiзм i авангард, модершзм i

постмодершзм та сприйняття багатошаровосп iH-тертексту.

1з анал1зу вище наведених штерпретацш су-часних щлувальнишв творчо! особистосп випливае узагальнення: митець був опозицюнером до влади, його почуття смшиво проявлялися у творах, саме цим пояснюеться його ф1зична загибель як поета «другого ешелону» шютдесятнишв, нереал1зова-ного феномена Харк1вського регюну, смшивого скептика-шакодумця.

Сучасник1в С. Шумицького защкавила його творчють, про це сввдчить неоднозначне ïx став-лення до його творчих здобутшв як рецензенпв шютдесятих рок1в минулого стотття, так i критиков сучасносп, тому модершзм зробив iстотний внесок у свггову культуру на шляху вивчення синкретизму. BiH дозволив митцям почати штенсивн пошуки в освоеннi мистецтвом вах п'яти людських почуттiв, активно включити ïx в процес сприйняття худож-нього твору. I щоб досягти полiфонiчностi поезiï, С. Шумицький також вдаеться до синкретизму образiв - зорових, слухових, нюхових, дотикових, яш пов-сякчас перепл1таються i зливаються в одну цiлiсть. Навiть заголовки його творiв «Людинi очi зав'язала тьма», «Осiнь ввдкривае обрiï», «Бш вiтрила», «TiHi незабутих предков», «Нчний етюд» та iH. показу-ють нам поета-iмпресiонiста, що пильно стежить за переливами в природi i зображуе ïx через призму свого настрою. Тому важко виокремити поезш жи-вописну ввд музично1' у творчосп С. Шумицького.

Отже, синкретизм штегруе всi елементи стилю митця. А особливосп колористики та шших прийо-мiв живопису доповнюють естетичну складову його творчостi. Використання синкретизму дозволило поету здшснити щкам здобутки в областi ль рики Поетична iмпровiзацiя, створена С. Шумиць-ким, ввдображае iнтуïтивне розумiння лiричним героем свiту природи i свиу мистецтва. Через мистецтво автор ввдкривае для себе навколишню дшсшсть. Зввдси i несподiванi метафори, викорис-танi у його вiршаx. Найуживашший синiй колiр, ко-нтрастовi кольори - чорний^лий, особливе мiсце займае жовтий кол1р як символ тепла, що асоцш-еться iз сонцем та символом достатку, який асоцш-еться iз хл1бними зернами.

Синкретизм у поези С. Шумицького виявля-еться у рiзниx аспектах - у злит свггоглядних засад, напрямiв, жанрiв, у створенi тротв та образiв та у сиш^ мистецтв. Його риси виявляються на рь зних рiвняx художнього тексту: тематики (тема творчосп, мюта, природи), образно1' системи (динамь чш образи, вiдсутнiсть чiткиx меж мiж ними, пере-х1д образiв та iH.), л1ричного сюжету i композици (змiна вражень як основа сюжету, iмпровiзацiï тем i мотивiв), поетично1' мови (метафоричнiсть, мальо-вничiсть, музикальшсть). Лiричний герой С. Шумицького переважно осягае навколишнiй свiт за допо-могою iнтуïцiï та безпосереднього враження. Синкретизм рiзниx засад (побутового i буттевого, природного та особистого, рiзниx видiв мистецтв) визначае своервдшсть iндивiдуального стилю поета. В його поези оргаНчно поеднуються елементи

iMnpecioHi3My, експресюшзму, романтизму, симво-лiзмy, футуризму, реалiзмy.

Список використаних джерел

1. Боровий В. Нелегка розвщка: рецензiя. Соцiалiстична Харк1вщина. 1967. 21 ач. № 15 (12043). С. 4.

2. Васильчук С. На терезах почутпв. Лггера-турна Укра!на. 1971. 9 лип. № 54 (2854).

3. Вервес Г. Украшський авангардизм у кон-тексп европейських манiфестiв i програм. Слово i час. 1992. № 11. С. 37-43.

4. Веселовский А. Избранное: Историческая поэтика. М: Росспэн, 2006. 688 с.

5. Гольдес О. £ слова у поета: рецензiя. Прапор. 1964. № 12. С. 86-87.

6. Губський П. Видатш люди Каравана. Караван: iсторiя. Харшв : Просвгга, 1998. С. 110-118.

7. Гундорова Т. Проявлення слова. Дискурая раннього украшського модернiзмy. Постмодерна iнтерпретацiя. Вид. 2-ге, переробл. i допов. Ки!в : Либадь, 1999. 447 с.

8. Гундорова Т. Модерним в лггератург Моде-рнiзм | Енциклопедiя Сучасно! Укра!ни. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=68280 Дата звернення 2020.04.18.

9. Гундорова Т. Шслячорнобильська бiблiотека. Украшський л1тературний постмодерн. К.: Критика, 2005. 263 с.

10. Генфандбейн Г. Вiрнiсть правд життя. Со-цiалiстична Харк1вщина. 1963. 21 верес. № 187 (11187).

11. Дончик В. Г. Доля украшсько! лггератури -доля Укра!ни. Монологи й полiлоги. Ки!в : Грамота, 2011. 639 с.

12 . Дшстровий О. Ознаки вiрностi: рецензiя. Лiтератyрна Укра!на. 1964. 24 берез. № 23 (1992).

13. £ременко О. Лиературний образ у силовому пол1 синкретизму: (на матерiалi украшсько! прози друго! половини Х1Х-ХХ ст.). К.: £вшан-зшля, 2008. 302 с.

14. £ременко О. Синкретизм художньо! образ-носп укра!нсько! прози друго! половини Х1Х - початку ХХ столитя. Автореферат дисертаци на здо-буття наукового ступеня доктора фiлологiчних наук. К., 2008. 39 с.

15. Затонский Д. Модернизм и постмодернизм : Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. (От сочинений Умберто Эко до пророка Эклезиаста). Харьков : Фолио ; Москва : ООО АСТ, 2000. 256 с.

16. Кавун Л. Синкретизм як художнш принцип. Вюник Черкаського ушверситету. 2015. № 25 (238). С. 18 - 23.

17. Лисенко I. Поези видшня осяйне: лггера-турно-художне видання. Ки!в : Рада, 2002. 192 с.

18. Моклиця М. Модершзм як структура. Фiлософiя. Психолопя. Поетика. Луцьк, 1998. 295с.

19. Набитович I. Етнопсихолопя украшщв у лггературно-критичнш рецепци Дари Вжонсько!. Формування нацiональних основоположних подстав сучасного укра!нського народознавства та лгге-ратурознавства. Ки!в: Укра!нська л1тературна газета, 2018. Вип. 1. С. 163-175.

20. Школенко О. Лiтература у вимiрi часу: мо-нографiя. К.: Грамота, 2017. 152 с.

21. Олшник О. Сташслав Васильович Шу-мицький (1937-1974 рр.). Мiсто. 2006. 23 берез. № 10 (082). URL: http: //mistolubotin. ucoz.ua/publ/ stanislav_ vasilovich_shu-mickij_1937_1974_r_r/1-1-0-4.

22. Омельченко В. Там жили поэты... Пространство литературы, искусства и образования -путь к миру, согласию и сотрудничеству между славянскими народами : сб. науч. тр. VII Междунар. науч.-практ. конференции, 20 декабря 2012 г. / ред. А. Г. Романовский, Ю. И. Панфилов. Харьков : НТУ «ХПИ», 2013. С. 193199. URL: http://repository.kpi. kharkov.ua/handle/Kh PI-Press/31

23. Павличко С. Дискурс модершзму в украш-ськiй лiтературi : монографiя. Вид. 2-ге, переробл. i допов. Кшв, 1999. 447 с.

24. Стадниченко Ю. Дарувати людям натх-нення : рецензiя. Прапор. 1971. № 7. С. 90-92.

25. Татаренко А. Поетика форми в прозi пост-модершзму (досвщ сербсько! лiтератури) : моно-графiя. Львiв : ПА1С, 2010. 544 с.

26. Тичер С., Мейер М., Водак Р., Верер Е. Методы анализа текста и дискурса. Харьков : Гуманитарный центр, 2009. 356 с.

27. Ференц Н. С. Основи лггературознавства : шдручник. Кшв : Знання, 2011. 431с.

28. Черевченко О. Гшв i шжшсть : рецензiя. Червоний прапор. 1963. 2 листоп. № 217 (7196).

29. Черевченко А. Первый слева в ряду. Трава забвения (I). URL: webkamerton.ru>2015/04/trava-zabveniya-i/ (дата доступа: 13.04.2015).

30. Черевченко О. Справжне й щдроблене : ре-цензiя. Лiтературна Украша. 1967. 24 берез. № 24 (2410).

31. Черевченко А. Трава забвения. IMHOclub -Территория особых мнений. URL: https://imhoclub lv>ru/material/travazabvenija/ ctime/6 (дата обращения: 18.08.2014).

32. Чижевський Д. Порiвняльна ютор1я слов'янських лiтератур : у 2 кн. / переклад з шмець-ко!. Кшв : Академiя, 2005. 288 с.

33. Шумицький С. Геро! приходять у пiсню. Харшв, 1971. 48 с.

34. Шумицький С. Люова легенда : вiрш. Леш-нська змiна. 1968. 31 груд. № 156 (3457).

35. Шумицький С. Ознаки вiрностi : поезп. Харшв : Харшвське книжкове видавництво, 1963. 36 с.

36. Шумицький С. Сорок ударiв серця. Харкiв : Прапор, 1966. 78 с.

37. Шумицький С. Цвгг папороп : вiрш. Красное знамя. 1966. 8 черв. №112 (6963).

38. Сташслав Васильович. URL: https://uk.wikipedia. org/wiki. Шумицький_ Станiслав_Васильович (дата звернення: 06.06.2020).

39. Cherevchenko A. Grass zab-venyya. MHOclub- erritory osobyh mneny. URL: https ://imhoclub. lv>ru/material/ travazabven-ija/ctime/6(дата звернення: 17.08.2014).

40. цДАМЛМ Укра!ни. Ф. 464 (П. Г. Тичини). Оп. 1 (Зауваження Тичини П. Г. (подаеться котя листа секретаря редколегп журналу «Впчизна» Д. Гринька вiд 15 квггая 1957 р., справа 3297) до вiршiв молодих авторiв (поези С. Шумицького «Шсня», Ю. Стадниченка «Пiсля дощу» («Спогад про батька»)). Спр. 3296. Арк. 1-8 ; спр. 3297. Арк. 1 -11.

41. ЦДАМЛМ Укра!ни. Ф. 464 (П. Г. Тичини). Оп. 1 (стенограма вечора-обговорення молодих поепв). Спр. 11497. Арк. 1-77.