CC BY
19Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Биология, химия» Том 17 (56). 2004 г. № 2. С. 203-205.
УДК 595.13:599(477)
ВИВЧЕННЯ ТРИХШЕЛЬОЗУ ДИКИХ ССАВЦ1В В УКРА1Н1
fíiduK Ю. М.
ВСТУП
Трихшельоз - давно вщоме гельмштозне захворювання, що викликаеться паразитуванням трихшел (кишкових нематод, личинки яких мнрують в поперечносмугасп м'язи). В природних умовах заражения диких тварин (ведмед!, вовки, лисищ та ¡н.) проходить при по'щанш трушв ¡нвазованих тварин. Людина заражу еться тpиxiнeльoзoм при вживанш м'яса з ¡нваз|'йними личинками трихшел. Останш досягають статево'1 зршосгп в кишечнику тварини, a i'x личинки шкапсулюються в його м'язах. Таким чином, жодна стад ¡я розвитку паразита не виводиться в зовшшне середовище. Це робить його незалежним вщ будь-яких ириродноюпматичних умов i сприяе поширенню в р1зних географ1чних зонах, де мешкають сприйнятлив1 до швазй' тварини.
Хвор1ють на трихшельоз дик! та домашш тварини, пербважно хиж1 та всеТдш (вовк, лисиця, дикий кабан, домашня свиня, xyrpoßi 3ßipi, коти, собаки, пацюки та íh.), зрщка рослинощш (kohí, bíbijí), кр1м того, дик! птахи та рептилП', а також, людина. Завдяки дослщженням останшх poKÍB [1,2] встановлено, що рщ Trichinella (Raillet, 1895) мае в своему склад! декшька видш: Trichinella spiralis (Owen, 1895), Т. nativa (Britov and Boev, 1972), Г. pseudospiralis (Garkavi, 1972), Т. nelsoni (Britov and Boev, 1972), T. britovi (Pozio, La Rosa, Murrell and Lichtenfels, 1992), T. popua (Pozio, Owen, Rosa, Sacchi, Rossi and Corona, 1999), T. murrelli (Posio and La Rosa, 2000), a також, три спорщнеш генотипи: Trichinella Тб, Trichinella Т8, Trichinella Т9.
ВИВЧЕШСТЬ ПИТАНИЯ
Протягом 1960-2000 pp. в УкраТш дик i тварини дослщжувались в зонах природних вогнищ трихшельозу (1вано-Фрашавська, Р1вненська, Закарпатська облает^, а також, в Хмельницькш, Черкаськш i Донецькш областях, та на Захщному Подьхп (табл.1). I нш i per ¡они або взaгaлi не дослщжувались, або данш дослщжень стосуються заражения людей. Визначення видового складу трихшел в бшьшосп випадюв не проводили. До 1971р., коли в двох ¡золятах вщ звичайно! лисищ з ОдеськоУ облает! щентифжували Т. nelsoni [1], описували лише один вид - Т. spiralis. За данними Н, А. Куликово']' (1993) та I. Ю. Шелемба (1999) на Захщному Подшл] УкраТни можливо циркулюе - Т. nativa. Таке припущення автори роблять базуючись на морфолопчних, еколопчних, с и мб ¡too л or i ч н и х та зоогеограф(чних характеристиках видтених збудштав [3,4].
fliduK Ю. M.
ПОШИРЕННЯ ЗАХВОРЮВАННЯ
В yKpaÏHi зареестровано 22 види синантропних i диких тварин сприйнятливих до трихшельозу [5]. Щор1чно рееструють спалахи захворювання серед людей.
В результат! певних сощально-економ1чних причин в останне десятир1нчя ешдемюлопчна ситуащя по трихшельозу в KpaÏHi pi3KO попршилась. Часто джерелом швази для людей с м'ясо диких тварин (кабани, лисиц1, борсуки та ¡н.), добуте при полюванш. Так за даними I. Ю. Шелемба (1999), в Закарпатськш облает! трихшельоз людей зареестрований в 9 адмшютративних районах (68 % Bcieï TepHTopiï облает!), а ¡нваз^йн! тварини виявлеш в 11 з 13, переважно в прськш та передпрнш зонах - 71 %. Головна роль в структур! джерел швази належить дикому кабану (Sus scrofa L.) i становить - 74,25 %. За повщомленням автора, в 1996 р. на Закарпатп виникло два вогнища трихшельозу, в яких було зареестровано 54 людини, що вживали м'ясо або м'ясопродукти дикого кабана [4].
Таблиця1
Динамика швазованност1 трихшелами тварин Захщного Подшля __(1962-1987 pp., за H. А. Куликовою)__
Вид тварин Доапджено Заражено %
Вовк (Canis lupus L.) 9 2 22,20
Собака домашнш (Canis familiaris) 336 4 1,19
Лисиця ( Vulpes vulpes L.) 872 81 9,29
Куниця (Martes martes L.) 52 2 3,85
Клока домашня (Felis catus) 250 11 4,40
Результата обстеження тварин на трихшел! (1996-1997 pp., за I. Ю. 11 Таблиця 2 >оз в Закарпатськш облает! Лелемба)
Вид тварин Всього обстежено Виявлено швазованих %
Юшка домашня (Felis catus) 3 3 -
Вовк (Canis lupus L.) 6 3 50,0
Собака домашшй (Canis familiaris) 214 9 4,20
Лисиця (Vulpes vulpes L.) 38 11 28.9
Норка (Mustela vison Brisson) 190 0 -
Борсук (Meies meles L.) 1 0 0,00
Нутр1я (Myocastor coypus) 18 0 -
Пацюк (Rattus norvegicus Berk.) 9 0
Кабан дикий (Sus scrofa L.) 64 2 3,10
Дию ссавш е основиим резервуаром трихшел в природних умовах. Вони вщнрають головну роль в шдтриманш кругооб1гу паразита та формуванш тимчасових вогнищ трихшельозу, оскшьки штенсивно швазоваш 1 в значнш кглькост! заносяться в населенш гтункти мисливцями. Нерщко теля зняття шкури з вбитих на полюванш лисиць, енотовидних собак, куниць та шших хижаюв Ух тушки мисливщ' зшшшають на мющ (в поль лкп) або забирають додому повшетю 1 гизннне викидають. Часто щ тушки використовують в корм домашшм тваринам (юшкам,
ВИВЧЕННЯ ТРИХ1НЕЛЬ03У ДИКИХ ССАВЦ1В В УКРА1Н1
собакам, свиням). Таким чином мисливщ штучно створюють сприятлив1 умови для циркуляui'i трихшел. В результат! таких дш можуть формуватись антропогенш вогнища трихшельозу.
За позщомленнями рпних автор ¡в показники екстенсивност! iHBa3i'i диких ссавщв в деяких perioHax Укра'ши достатньо високь Так в Черкаськш та Донецькш областях в перюд з 1960 по 1996 pp. було дослщжено 3077 тварин (вовки, лисищ, куниц!, coHi, гризуни, енотовидш собаки та дию кабани). Трихшели знайдеш у лисиць (Vulpes vulpes L.) - 9,6 %, трьох сонь (Glis glis L.) та одного енота (Procyon lotor) [6]. Високий р!вень ураження диких тварин рееструеться в Закарпатськш области у вовка - 50 %, лисиц! - 2839%, дикого кабана - 3,1 % (табл. 2) [4]. В Хмельницьшй области заражешсть лисиць досягае 14 %, a Txopie - 5 %. В Чершпвськш облает! 12 % лисиць е трихшелоноыями [1]. За данними Булгакова В. Н. та Мельника М. Н., вовки заражен! по веш Укра'ш [7]. В Криму 56,6 % звичайних лисиць швазоваш трих!нельозом [8].
висновки
Високий р!вень заражения диких тварин (до десятое в!дсотк1в) рееструеться в пол^ькш та л!состепов!й зонах Укра'ши. Слщ вщм^ити, що в лковому бюценоз! цих зон фауна диких тварин-носив трих1нельозу бшьш р!зномаштна, а щшьн!сть Yx заселения вище у пор!вняшй 3! степовою зоною. В результат! цього в степовш 30Hi УкраТни менш сприятлив! умови для шдтримання круюобйу трих1нельозу серед диких гварин, Однак, за даними А. К. Нечаево1 (1963), в Одеськш облает! заражен!сть вовк!в становила 57,1 %, а рудих лисиць — 12,5 %.
Отже, сигуац!я ¡з трихшельозом в Укрш'н! досить напружена i до к!нця не з'ясована. Нагально необхщн! подальш! досл!дження ураженост! диких тварин трихшельозом в р!зних репонах краши, з метою встановлення видового складу збудниюв ¡нваз!!' та шлях!в и розповсюдження.
Список Л1тератури
1. Бритов В. А. Возбудители трихинеллеза. -М.: Наука, 1982. -270 с.
2. Moravec F. Trichinelloid nematodes parasitic in cold-blooded vertebrates. Academy of sciences of the Czech Republic. - Praha, 2001. - 429 p.
3. Куликова H. А. Биология и экология трихинелл в Западном Подолье / Автореф. дис... докт. биол. наук,-М., 1993.-33 с.
4. ШелембаИ. Ю. Ситуация по трихинельозу в Закарпатье 1984-1997 гт. // Мед. паразитология и параз. болезни, - 1999. - № 1.-С. 8-10.
5. Артеменко Ю., Синицин В., Дербаль М. Проблема трихшельозу в УкраМ // Ветеринарна медицина Укра'ши. - 1997. - № 2. - С. 24-26.
6. Самсонов О. В., Павлжовська Т. Н., Агаркова Л. Д. Особливост1 розповсюдження трихшельозу та його профшаггика в Украпп на сучасному erani // 1нфекщйш хвороби. - 1998. -№ 2. - С. 28-30.
7. Мельник М. Н., Булгаков В. А. Трихинеллез в Украинской ССР // Wiadomosci Parazytol. - 1975. -№ 4-5. - С. 549-555.
8. Каденации А. Н. К изучению формирования гельминтофауны наземных млекопитающих Крыма // Тез. докл. докл. 9 совещ. по паразитарным проблемам. - М - Л.: АН СССР, 1957. - С. 104-105.
Поступила в редакцию 06.04.2004 г.
