CC BY
1
УДК 316.3+13+338.245 DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2022.1(42).188-192
Григорш Васильович Задорожний
академж АЕН Украти д-р екон. наук, проф. ORCID 0000-0002-4488-4173
e-mail: i.business@karazin.ua,
Хар^вський нацюнальний утверситет iMemi В. Н. Каразта
УНОМ ЛЮДЯНОСТ1 ЯК БЕЗМЕЖНИЙ ТАСМНИЧИЙ ПОТЕНЦ1АЛ ГОСПОДАРЮЮЧО1 ОСОБИСТОСТ1 ТА ОНТОЛОГ1ЧНА ЗАСАДА ПЕРЕМОГИ У ЗАГАРБНИЦЬК1Й В1ЙН1
ХХ столитя минуло тд гаслом розкриття основного питання православного богоатв'я — екклезтлоги, де певним чином обговоренню тддавалася iдея главенства любовi над владою, тобто де панувала теза про не силу закону, а про усвщомлення взаемног любовi, яка е виразом любовi Свято! Тршщ. Початок нового ХХ1 столггтя ознаменувався тим, що було визначено новий фокус богословських — анmропологiчних розмиатв про суттсть людськог особистость «Що е людська осо-бистють?». Це запитання стало онтологiчно-актуаль-ним. Воно зводиться до виявлення того, «що означае бути особистютю-у-вщношенш згщно образу Божому як Пресвято! Тршщ?». При цьому вщразу необхщно вказати, що знайти правильну вiдповiдь у ру^ ращо-нальностi, у звичному ру^ механiко-матерiалiстичноi науки не видаеться можливим насамперед тому, що вона не визнае визначальног ролi духу, духовностi, як го-ловно! iпостасi людини-особистость
Сучасний аналiз цього питання, як показав етс-коп Каллст Дшклшський, мае чотири причини його ак-туалiзацii. По-перше, зростаючий процес урбатзацп та глобатзацп сприяють тому, що людина перестае бути людиною, а тому виникае необхщшсть затвер-дити свою унжальтсть й сталкть цiнностi кожног лю-дини в окремостi. У кожного мае бути знайдений внутршнш скарб, якого бшьше шкому не дано, а тому увага звернена до окремог особистостi, яка е неповторною i непередбачуваною.
По-друге, процес домнування машин сприяе роз-людненню, а тому стае надто важливою, необхщною безпосередня зустрiч особистостi з особистстю, ли-цем до лиця. Я е нетдробною особиспсшстю лише тсда, коли я звернений до нших, вступаю з ними у дiа-лог, коли я дивлюся !м у вiчi й дозволяю !м дивитися в мо! очь
По-трете, на рiвнi моральностi новгтш розробки генно! iнженерil пiдняли так! питання, яю не вини-кали перед минулими поколшнями: руйнацiя шсти-туту браку, вщторгнення традицшно! моралi у м1жста-тевих стосунках. Вiдповiсти на цi виклики можна лише через смливе i творче вiдродження нашого вчення про людську особистсть.
Ми - створшня з безмежним потенщалом, яким в дiйсностi досить часто не вдаетъся реалiзувати сво1 можливость Ми так на багато здатт, але в дiйсностi досягаемо так мало.
Етскоп Каллкт Дюклшсъкий
По-четверте, катастрофiчна екологiчна криза без-посередньо пов'язана з нашим розумнням того, що означае бути людиною. Ця криза е не кризою природного середовища, а кризою людського серця, антрополо-гiчною кризою, а тому проблема 11 розв'язання е особ-истсною i духовною. Ми забули про нашу справжню людятсть, забули про наше височайше покликання як пастирiв Божого творшня. Образ свту був спотво-рений, оскльки наш людський образ, наша самосвiдо-мсть були пошкоджет роковим чином. У нас юнуе недостача, головним чином, не у наукових дослщжен-нях, а у богослов! особистостi, чи, скорше у вщсутно-ст такого бого^в'я. Еколопчна руйнацiя — це не просто результат деяко! помилки у розмислах, а на-явне моральтсне i духовне зло. Тому вщ нас потрiбна не ще бшьша наукова компетентнiсть, а вселенське каяття.
Ц вказанi чотири причини досить наглядно свщ-чать про збочений погляд на суттсть цшсного свту, на те, що людина до сих тр не тзнала свою стинну едину тритостасну — духовно-бш-сощальну природу, що не розгадала змюту свого головного архетипу — свободи-вiдповiдальностi, а тому й не стала справжшм пасти-рем Божого творшня. Поверхнево-науковi дiалек-тично-вигадаш антилюдяш постулати сприяли умерт-влшню живих процеЫв, коли вони шддавалися натв-свщомому науковому оскопленню, яке антисуттсним чином змшювало свiдомiсть i свтосприйняття, не допускали висхщного розумшня того, що саме цшсна особистсть е базовим свободо-вiдповiдальним творчим суб'ектом усх цшсних господарських трансформацш у життествердному форматi любовi та людяность
При цьому слщ вказати, що ус щ викривлеш уяв-лення пануючого наукового свггогляду привели до тво-рення збочено-перекручено! дшсностi, коли сила закону, а вiрнiше антизаконтсть диктатури вщкинула цштсть божественно! взаемно! любовi, коли жалюпдне людське прагнення до абсолютно! насильницько! влади сьогодт привели до вшни Росп проти Укра!ни й укра!нського народу, укра!нсько! культури i укра!нсь-ко! самоiдентичностi. Спостерiгаеться не просто теро-ристичний характер военних дш, коли рашисти вою-
188
В1СНИК ЕКОНОМИНО1 НАУКИ УКРА1НИ ф
ють проти дней, жшок, стариюв, а св1домо i цыеспря-мовано нищать усе те, що створюе необхiднi умови для життя людей — житловi й пологовi будинки, лiкарнi, дитячi садочки, школи i унiверситети, промисловi щд-приемства та торгiвельнi центри. Ця життебивча вшна стала геноцидною, нищiвною для украшсько'1 наци. 1мперська рашистська амбiцiйнiсть, що протягом тридцяти роюв пiдiгрiвалася рашистською владою, ан-тиукра'1нською пропагандою i понадактивними маш-пуляцiями над свiдомiстю росiян, створила атмосферу всебгчного рабства, коли антилюдятсть ди ще'1 влади визнаються як позитивт переважною бiльшiстю на-скрiзь зомбованого населення Росп. При цьому военш злочини та 1х смертельт наслiдки подаються рашистською владою та зграйкою 11 добре проплачених про-пагандистiв як певнi фейки з тим, щоб не визнавати смертоносно! реальноста, коли гинуть ш в чому не по-винш дiти й дорослi, коли справжньому злу намага-ються придати вигляд добра, коли на щеолопчну брехню уетма силами намагаються нап'ялили трухляву одежину на правду.
З шшого боку, военнi амбщи рашистсько! влади обертаються свтовою кризою продовольства, загибеллю мыьйотв людей на планета вгд голодноИ смертг. Проте диктаторський режим лише сприяе поглибленню тако! ситуацп, а свгтовг бездшльш тституци в силу своеН функщональноИ безпорадностг змшювати реальнiсть не можуть, не вмдать, а здебшьшого й не хочуть. Це вка-зуе на !х надзвичайну слабюсть, неспроможнiсть практично продуктивно дiяти заради збереження життя на планета. Й виникае слушне питання: а навщо так мгжнародт оргатзаци, якщо вони не можуть не просто не вказати на мюце диктатору, але й практично про-тидiяти його антилюдяним дiям? Система свггово1 без-пеки, мжнародного права розлетыася на скалки. 1х скле!ти уже практично неможливо. Збочешсть одного диктатора-насильника показала усю хрупюсть словесно-пусто! за змiстом системи м1жнародно! безпеки, ненадiйнiсть та дiрявiсть м1жнародного права.
У цiй агресивно-вбивчш вiйнi проявилася уся розривтсть нишшнього свтоустрою, безпорадтсть глобальноИ елти, яка доа так зачарована поверхневими мантрами ринково! економiки, купiвельно-продажних вщносин, прибутку як юнцево'1 мети дiяльностi фiрм i корпорацiй. Грош1, а не люди, правлять у цьому бо-жевльному свМ перш за все тому, що сама людина, хизуючись своею збочено-матергалгстично-дгалектич-ною — бш-сощальною суттстю, не хоче розмiрковувати про свою стинну духовну природу, не змогла й дотепер засво!ти того, що все у свт1 натуральному мае своИ причини у духовному свМ (Е. Сведенборг). Зараз бездухов-тсть править бал, який постав глобальною кризою-ла-бгринтом, а вихщ з нього не спроможна вказати шяка наука. Колись Блез Паскаль писав, що потрiбно шу-кати той смисл, який узгодить усг протиргччя. Згщно наших глибоких переконань, яю напрацювалися протягом четвери столггтя фшософсько-релтйних, мето-долопчних розмиатв, таким смислом е людятсть як висх1дна онтологгчно-специфгчна потенцттсть особис-тост1 як представника людського роду. Людяшсть, як божа 1скра, що «запалюе» життя кожного, мае розгор-татися протягом вае! цы1сно1 його життедiяльностi.
Зухвало-агресивна традицшна механ1ко-матер1а-лктична наука, вщкинувши визнання наявноста духовного свггу, розумшня людини як насамперед духу, ви-схщно заклала, вкорiнила i широко «розвивала» ви-
@ 2022/№1
кривлений бездуховний свтогляд. У його занадто спро-щеному форматi людину не розглядали i не дослщжу-вали як духовну Iстоту, а зводила 11 до робочо! сили, виробничого чинника, простого гвинтика управлшня, а пiзнiше — техноiнтелектуала, штелагента, для яких цттсна ращональтсть була незрозумшою та й непо-тргбною, зайвою для матерiально-економiчного про-гресу. Наукове ратування про пiзнання цшсного свиу виявилося безсмисловими байками про незаперечне одноосгбне панування матери, 11 фiзико-хiмiчних влас-тивостей, а потам й так звано'1 сощальноИ матери, яку шхто не бачив, сутшсно не виявив i не зм^ описати. Наука, що сформувалася як самозадана i самовдолена самоцыь, не хотша розумiти сама себе, бо не змогла са-моусвгдомити, що вона сама е похгдною формою прояву духовного свту, а техшка, як 11 результат, лише вщби-вала — об'ективувала ¡деИ, яю потам через процес ви-робництва перетворювалися в речову форму.
Багато говорячи про те, що людина в умовах на-уково-техшчно'1 революцп немов би стала центром на-укових дослщжень, механжо-матергалгстична i про-фанна сощально-гуматстична бездуховна наука не змогли вщповюти на фундаментальнi запитання: хто така людина? В чому 11 онтологгчна специфка? Чому так званий техшчний прогрес за великим рахунком обернувся розлюдненням? А триваюча вшна актуалiзу-вала питання, чому концепт «руського м1ра» обернувся насправдi не мгром, а свгдомими вбивствами мирних жи-телгв Украти? Та й чому ж ниншш вищг арх1ре1 руськоИ православноИ церкви благословили загарбницьку вшну i освятили зброю для вбивства православних украшщв?
Вщповда на щ питання не знаходяться на схема-тично-поверхневому ргвт повсякденно1 свщомость Для 1х знаходження потрiбно заглибитися на ргвень духов-ностг, моральтсних цтностей, яю висхщно були закла-денi в уном боголюдяностг, з якого в кожному могла формуватися цшсна людина-особистгсть. При цьому необхщно зрозумгга, що, по-перше, система виховання I освти е лише похгдним засобом вироблення картини жипещяльноста, який певним чином вiдсвiчуе та нав'язуе юнуючу хибну сощальтсть, бо вона не враховуе Iстинних духовних засад-цтностей людяного свту. Сощальтсть — це лише певна взаемодiя шдивдав, яю не завжди е цшсними особистостями, бо зло в багатьох випадках визнаеться як добро — плюралiзм перекручуе i спотворюе ¡стинну реальтсть у поверхневу у пере-важних випадках протилюдяну дшсшсть. Пiднятися до статусу особистостг — це надзвичайно важка ттен-сивна напруга духу та свгдомостг, постшне ощнювання сво'1х думок I дш по со-Вгстг, яка незмшно вказуе на якгсть людяностг у людських вщносинах.
По-друге, наша гтотеза про уном людини певною мiрою спираеться на м1фолог1чну теор1ю початкового знания. У 11 висхщних постулатах закладена потенцштсть еволюцп руху в бiк одухотвореност1 Головна творча першопричина, що створила свгт, заснована на глибокому розумшт творчоН природи самоИлюдини («весь свгт створений за образом людським»); попередне знания, що передуе началу зародження i формуванню людини, розчинене в океат мудростг.
Через те, що в розумi людини закладено попередне знання: людина все одно здогадуеться про юнування шшого духовного свту, а тому вона мислить, виходячи з глибших, що «виходять за рамки свту», знань. У мь фологп джерелом подiбноl штущп зазвичай вважа-ються знання, котрi отриманг до народження. Вони е
189
пiдсвiдомuмu, що передують свту, та е пренатальними. Це те, що мае на увазi еврейський мiрдаш (тлумач бiб-лшного писання — Г. З.), коли приписуе знання дитит, що не народилася, в лот, кажучи, що над гг головою сяе свiтло, в якому вона бачить всю досконалсть свту.
Попередне знання, розчинене в океаш мудростi, виражае те, що, з одного боку, початкова мудрсть передуе свiтовi, тобто первинна по вщношенню до Его i виникнення свiдомостi. Мiфи кажуть, що ця початкова мудрють е пренатальною; з шшого боку, пояснють ту гшотезу, що уЫ знання е «пам'яттю». Завдання лю-дини у свт полягае в тому, щоб за допомогою свщо-мого розуму згадати знання, що снують до появи свi-домостi. У цьому плат можна стверджувати, що попередне знання, закладене в уном людини, несе в собi початкову мудрсть, а !! пригадування через розкриття пам'ятi спiввiдносuться з розгортанням уному в процеЫ жuттедiяльностi людини.
Мiфологiчна теорiя початкового знання анало-пчна фшософськш доктрин Платона щей та пам'яп про пренатальне сприйняття iдей та пам'ятi про них. Це пояснюеться тим, що початаога знання того, хто все ще згорнутий у досконалому стат, добре простежу-ються у психологи дитини. Згщно цього у багатьох при-мггавних культурах дтям придавали особлuвi знаки по-ваги. Для дитини велит образи та архетипи колектив-ного несвiдомого е живою реальтстю, вони дуже близью !й; дшсно, багато !! висловлювань i реакцш, запи-тання i вщповда, образи та фантазп виражають знання, яке все ще виходить з гг пренатального буття. Це — трансперсональний досвiд, не набутий шдивщу-ально, володтня, що прийшло «згори». Таю знання, як доводить трансперсональна психолопя, по праву вва-жаються спадковими, а дитина сприймаеться новона-родженим предком.
Результати наших багаторiчних дослщжень пере-конують нас в тому, що уном, де «мешкае» початкове, вuсхiдне знання мудростi, тотожно Людяностi, закладе-нш до процесу життерозумшня та життевщправлення. Уном, початкове знання мудростi е джерелом самофо-рмування людини в ходi побудови та розвитку особис-тост1 Вона стае ядром життевог дiяльностi, вико-ристовуе об'екти внутршнього та зовншнього свiту як бущвельний матерiал для своег цшсность Особисисть е завершенням самотворення, виступае самооргатза-щею людини. Проте це така самооргашзащя, яка тривае все свiдоме свободо-вiдповiдальне життя, бо людина у кожному своему ршенш та вчинку мае бути i постшно вiдтворюватuся людиною. Людятсть накладае свш вщ-биток на волю людини, бо в самому уномi вже започат-ковано висхщно-глибинний «архетип» «свобода-тдпо-вгдальтсть». З нього випливае, що я як програмний персонаж не е самовшьшстю (не)здшснення життя людяного, бо його вщмшна специфiка саме i задаеться единою людяною свободою-вiдповiдальнiстю. Свобода без вiдповiдальностi е дуже поверхневим й викривленим конструктом традицшно! побутово! свщомоси, граничить з самовыьтстю: що хочу — те й верчу.
По-трете, кожну людину слщ сприймати свое-рщним проектом «я», який е, насамперед, саме дшсним я, котре реалiзуеться в моему практично-реальному бутть Проект «я» надае життевий iмпульс для мого життя, а моя воля може здшснити або не здшснити цей закладений проект ще до мого саморозумтня. Але моя воля, як нам здаеться, е безмежною, але насправд^ як досить доказово доводить психолопя, не може ви-
правити, перетакшити, обшти або замтити онтоло-гiчнuй проект «я». Тому необхщно з неминучютю ви-знати, що людина е тим програмним персонажем, який покликаний здшснити, «побудувати» самого себе, перш за все через пригадування попереднього мудрого знання, що потенцшно закладене в уномi людяность У цьому аспеки життя у прямому значенш цього слова постае постшною драмою, бо воно е досить жорсто-кою боротьбою з речами (включаючи i особистий характер), боротьбою за те, щоб бути справдi тим, що мститься в нашому проектi. Цей проект «я» саме i за-кладений в уном людини, який покликаний розгорнути гг життя в гг господарствi, що здшснюеться нею, у самому широкому сенет, у значенш цльног, цшсног жит-тедiяльностi.
Сенс уному людяностi не визначаеться (в прин-цит не може визначатися!) у формата механжо-мате-рiалiстuчног науки, форматi матери, нехай навиъ сощ-альног, про яку ще поки що говорять ортодоксальт ма-терiалiстu. Бо мова унома походить вiд Отця, вона за-лишаеться тмою, доки я не захочу почути гг. Важливо розумгти, що сенс мови уному не буде розгаданий доти, доки я сам не поверну до нього погляду. «Сторуки мого дорожнього щоденника вже були заповнет — як це на-зиваеться? — симпатичним чорнилом — перш тж я ви-рушив у свою дорогу. Я можу написати там, що завгодно, але Бог чекае вiд мене, щоб я роздивився написане Ним, щоб за Його письменами провiв лти свогх шляхiв. 1стина нашого життя народжуеться ранше життя самого, ранше того, коли наше я здатне назвати себе. По-трiбно тшьки, щоб розум не схибив, щоб серце виявилося на мющ й мк сказати: ось я!, коли Слово Отця на мить просвiтлiе в нас, пройде поряд або удостогть видимог присутност1» (Свящ. В. Зеленський).
По суп, не називаючи унома, видатний фшософ свггового рiвня М. К. МамардашвЫ звертаеться до його опису у ру^ сво!х фшософських роздумiв. Вш пише, що свiтовi релгг, звернеш до особuстостi та припускають наявтсть у самт людит начала та ко-реня, який заданий у нш як певний внутрштй образ, чи голос. I досить чути цей голос i слщувати йому, опи-нившись вiч-на-вiч зi свггом, не чпяючись т за який зовншнш авторитет, жодну зовшшню отку, користу-ючись лише цим особистсним джерелом, щоб йти, i тодi в дорозi Бог допоможе. Вш допоможе тыьки тому, хто йде. Як говорив iз цього приводу один iз отщв Церкви, у строгому сенЫ нам не потрiбна при цьому навиъ така книга, як Бiблiя, якщо е це джерело, що означае, що, в принцит, в людину нщо ззовт не входить, воно вже мае бути всередит. У принцит, ззовт неможлuвi т передача знання, т управлтня, бо ди, що мають внутршне джерело, вони, як би розпрямляючись подiбно до пру-жини, зсередини кореспондують i узгоджуються, а не шляхом зовншньог оргатзаци. I знаемо ми про це не з книг, не iз зовшшньо! норми; ця свщомють не управ-ляеться зовншшм повчанням чи зовншшм насиль-ством, приведенням до одше! думки.
Тому вш й казав, що нам не потрiбна навиъ така книга, як Бiблiя. Але оскшьки людина слабка стота, то чисто прагматично, випадково вона все ж таки зму-шена звертатися до !! тексту. Хоча у строгому значенш слова, повторюю, текст цей як би не потрiбен, оскшьки вт сам собою снуе в людит у вuглядi внутршнього особистсного кореня чи джерела та орiентuру». Цей внутршнш потенцшний особистюний коршь, з
190
В1СНИК ЕКОНОМ1ЧНО1 НАУКИ УКРА1НИ ф
якого розвиваеться, розгортаеться життя людини, i е уномом людяноста.
Значення унома у господарсьюй дiяльностi по пе-ретворенню свггу важко переоцiнити на полi сучасного науково-фшософського дискурсу, бо весь творчий гос-подарський процес е його розгортаннямвдтворенням. В уномi закладена онтологiчна еднсть людини i свту. Ця онтолопчна едшсть може бути тзнана не через рацю-нальну свщомють, не через науку i теор1ю свiту, як вона розумшася рацiоналiзмом i просвiтництвом. Тому виникла досить св1жа iдея, що, можливо, зв'язок людини зi свiтом, злитасть ïï зi свiтом лежить зовст на нших рiвнях, тж передбачалося ранше. Уном1ка як нова штегральна наука про онтолопчну специфiку роду людського — людянсть вiдкривае новi горизонти до^дження природи людини та ïï свiтовоï житте-утверджуючоï мiсiï.
З онтологiчноï едностi людини i свиу, яка е реа-лiзацiею, розгортанням потенцiальностi уному, випли-вають i вiдкриваються так! глибиннi рiвнi та структури свiдомостi, в яких людина мае справу з неруйнованою едтстю суб'ективного та об'ективного, суб'екта та об'екта, думки та предмета. Тобто мова йде про те, що юнуе певне онтологiчне лоно сенсу, яке, по праву, можна назвати материнським лоном будь-яког' людини, де поко'йъся необхщна первинна едтсть ïï 3i свтом. З уному, як материнського лона, людина зачинаеться, формуеться, стае, розгортаеться у процес1 своеï госпо-дарськоï життедiяльностi, ви-являючи свою людятсть. Тому аналiз процесу розгортання уному свщчить про те, що «людина е зусиллям бути людиною», що у цьому зусиллi бути людиною розкриваеться суттсть людини-особистостi. I досить важливо розумгга, що мова йде не про якесь одиноке, точкове зусилля, а про постшно вiдтворюване зусилля, коли в кожний момент доводиться тдтверджувати свою людятсть.
Занадто важливим аспектом дослщження розгортання уному людяноста зараз стало виявлення й осми-слення военного сенсу життед1яльноста. Не розумшня уному людяностi, небажання чи невмшня його осмис-лено i св1домо реалiзовувати в процесi своеï житте-д1яльноста постае найбыьшим грхом перед Богом, Який посилае людит життя i лише Вш мае право його заби-рати. Вшна i вбивство iншоï людини — це явне св1д-чення того, що людина ще не стала боголюдиною, а тому й «наступив час, коли всякий, хто вбивае вас, буде думати, що вш тим служить Богу» (1н, 16, 2). Проте якщо у ш'я Бога вбивають, то це свщчить, що Бог для вбивць стае iдолом. Цей м1ф завжди на руку загарбникам: вш прикривае насилля, вшну, вбивства. Вбивщ забувають або ж школи i не задумувалися над тим, що людина — дар Божий, бо вона несе в собi образ Божий. I головне завдання людиномiрного тзнання зво-диться до того, «щоб представити будь-яку людину вдосконаленою у Христi Всуа» (Кол. 1, 29).
У цьому аспекта необхщно розкривати положення про благословення вшни i освячення зброг' для свщомого масового вбивства людей. Руська православна церква (РПЦ), яка перетворилася у сощальний тститут, який досить вправно владарюе над душами в1рян у формата грошових вiдносин через встановлення тарифiв за в1д-правлення церковних ритуалiв i «добровшьних» гро-шових пожертвувань, замаскованим чином творить первинне насилля над духовтстю людини. Друга быьш мантулятивна форма духовного насилля РПЦ через благословення вшни стае насиллям в квадратi, бо тут
2022/№1
об'ективуеться, по-перше, можливють вiдкуплення грi-хiв за грош!, як! правлять д1ями священнослужителiв; по-друге, РПЦ свщомо цшеспрямовано вiдходить вiд заповiдей Божих, головною з яких е «Не убш!», вщхо-дить в!д Бога, Божо! В1ста й Божо'1 благодать Божа В1сть i Божа благодать висхщно задають боголюдятсть як Божу юкру, що запалюе життя i народження людини, розгортае особисткну потенцштсть, яка розвиваеться Святим Духом, духовною енерпею, котра вну-тршньо задана людиш. Тому людина, як вказував М. Бердяев, не детермшована природним св1том, вона е проривом у ньому, а дух е божественним елементом, онтолог1чною засадою, яка е вираженням добуттевог глибини реальностi. Дух не лише божественний, вш — боголюдяний, бого-свгговий, здатний давати вiдповiдь божеству. Тому й людина, як тршпостасне боже тво-ршня мае тришостасну едину — духовно-бю-сощальну природу, не пщдаеться лише рацюнальному розу-мшню тому, що дух е 1ррац1ональним, позарацюналь-ним. Якщо природа приходить зовш, то дух йде з се-редини людини, з уному людяностi, з божог' скри твор-чостi живого нового.
Вшна вщбуваеться й знаменуе те, що людина не знае i не дотримуеться своег' духовног' тостаЫ. 1деолопя як шструмент формування вщповщно! поверхнево! свщомоста завжди е суспшьною формою насилля-запе-речення ктинного духовного свту, ютинних духовних цшностей i мотив1в цЫсно1 життед1яльност1. 1стор1я останшх стсшть свщчить, що формування наукового бездуховного свтського свтогляду — гуматзму неми-нуче породжувала антилюдятсть, а вшни ставали життевбивчою розв 'язкою свггоглядних протилюдяних катакл1зм1в, яю все накопичувалися й накопичува-лися. Помутншня людсько'1 свщомоста, коли щея Бога перетворилася у безлюдяшсть, а людина почала себе величати свавшьним творцем i вщчувати майже вседержителем, бачити себе абсолютним владолюбцем, коли влада стала заслшлювати все божественне i лю-дяне, розв'язана нищ1вна антилюдяна вшна стала кульмшащею безбожного розлюднення, ситуащею реал1зацп крайньо! форми панування рашистського суспшьства над особистастю.
По сут1, в остант три десятил1ття п1дтримка по-л1тики бездуховного гуматзму обернулася повсюдним насадженням тупост1 бездумного виконавництва, широким розповсюдженням с1ро1 посередност1, ура-пат-рютизмом та 1деями в1рнопщданства, де в кер1вництво просувалися люди «без ума, без почутгав, без чест1», а грошовий м1шок став ц1ничним мотивом устремлш-ням до влади. Наймаш чиновники р1зного рангу, яким дов1ряеться влада, часто зникають й замшюються ш-шими, бо вони сам1 по соб1 шяко'1 продуктивно'1 лю-дяно'1 сили не представляють, гх не осяюе ореол на-родно'1 законно'1 влади; вони завжди мають статус лише виконавщв указ1вок зверху. I головна б1да сус-пшьства, як писав колись поет: «беда стране, где раб и льстец одни приближены к престолу». Тому у такому рашистському сусп1льств1 жорстко подавляеться опо-зищя й незалежшсть. Свобода-в1дпов1дальн1сть не властива такому суспшьному управл1нню на ус1х його р1внях. Тому зараз в словесну повсякденшсть все больше впроваджуеться слово «шдивщ», а не особис-т1сть. Звичайно тих, хто пщтримуе в1йну, рад1е вбив-ствам людей, не можна вважати особистостями, а ско-р1ше — нелюдями, хоча й з людськими обличчями (в1рнше — хижими бездумними мордами).
191
Виникли актуальш й дуже болкч питання: чи може дух i в iм'я духу дiяти силою й насиллям? Чи е в людиш-загарбнику божественне начало, яке сильнше за усi насилля, що вiдбуваються пiд час вшни? Куди подшася Божа правда в управлшш людьми-варварами? Чому сила духу, сила любов^ сила моральности й со-Вiстi перестали перемагати зло i бездуховнiсть? Видно панування сучасних бездуховних дикарiв, яю пiдкоряються владi насилля, не вiрять в божественну силу ютини, сприяють глибинному розриву бого-людя-них звяз^в, насадженню збоченог свiдомостi, — це яв-ний прояв i сучасна межа божого покарання. Вiйна вь дбуваеться заради очищения свту, заради розумiння й опанування принципу людяностi, який висхщно за-кладений в уном людини. Вш е тим безмежним таем-ничим потенщалом господарюючог особuстостi, який мае реатзовуватися в перемозi добра, в оптимютичнш
вiдбудовi всього зруйнованого вшною, вiдкриттям широко! дороги для творення людяного майбутнього. Це стае можливим завдяки кардинальнш змт свiдомостi людей, коли божествент духовно-людят цiнностi ста-нуть визнаватися головним дороговказом для нашо! перемоги у цш загарбницькш вiйнi, коли майже увесь свгт уже усвщомив необхiднiсть об'еднання зусиль для захисту свободи i повально, але з усвщомленням необ-хiдностi пiдвищувати рiвень свое! вiдповiдальностi за людяне майбутне. Ця вшна стала початком усвщом-лення нагально! потреби виходу з ниншньо! глобально! кризи на нових принципах людuномiрного свтоба-чення, коли особистсть не подавляеться державою i суспшьством, а розумiеться як базовий свободо-вiдповi-дальний творчий господарюючий суб'ект ктинного божественного i людяного свту.
Стаття надшшла до редакцп 23.05.2022
Формат цитування:
Задорожний Г. В. Уном людяносп як безмежний таемничий потенцiал господарюючо! особистостi та он-тологiчна засада перемоги у загарбницькш вшнь В1сник економ1чно1 науки Украши. 2022. № 1 (42). С. 188-192. DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2022.1(42).188-192
Zadorozhny, G. V. (2022). Unom Humanity as the Boundless Mysterious Potential of the Managing Personality and the Ontological Basis of Victory in the War of Aggression. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy, 1 (42), рр. 188-192. DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2022.1(42).188-192
192
В1СНИК ЕКОНОМ1ЧНО1 НАУКИ УКРАШИ
