CC BY
9
DOI: https://doi.org/10.37405/2221-1187.2020.170-183
О.Г. Задорожна, к.е.н., доцент ORCID 0000-0001-6486-0710
e-mail: o.zadorozhna@karazin.ua, Харювський нацюнальний утверситет iMeHi В.Н. Каразта
Ц1НН1СНА РАЦЮНАЛЬШСТЬ ЯК СВ1ТОГЛЯДНА ЗАСАДА УПРАВЛ1ННЯ АНТИКРИЗОВОЮ ДЕРЖАВНОЮ ГОСПОДАРСЬКОЮ ПОЛ1ТИКОЮ
Проблема формування ново! постнекласично1 людиномiрноí науки, насамперед науки управлшня, е надзвичайно актуальною з точки зору реатзацп iмперативу виживання людини/людства. Су-часна глобальна криза i свiтова пандемiя коронавiрусу явно засвщ-чили, що неоекономiчна, неолiберальна наука не лише не здатна за-пропонувати продуктивш рекомендаци щодо виходу з нишшньо! кризи, але й гадки немае про те, яким чином зараз мають оргашзо-вуватися нацiональна i свiтова економiки для виходу на траекторт виживання людства. У цьому аспектi стае очевидним, що перш за все юнуюча iндивiдуaльно-дiaлeктичнa мaтeрiaльнa мeтодологiя привела економiчну науку i систему управлiння господарством до кризового стану. Практичш управлiнськi рекомендаци, що розроб-ляються за li схематизмами, мало сприяють хоча б незначному по-лiпшенню ситуацп як у нащональному, так i в св^овому господар-ствi.
Тому сьогоднi питання про нeобхiднiсть кaрдинaльноí змти упрaвлiння антикризовими i aнтикоронaвiрусними трансформащ-ями юнуючо! системи господарювання стае прiоритeтним як для економiчноl, так i для сощально1, упрaвлiнськоí людинознaвчоí науки. Св^ уже кардинально змшився. У ньому головним завданням стае збeрeжeння людини, на що й мають бути спрямоваш вс управ-лiнськi рiшення та ди як нащональних урядiв, так i наднащональних iнститутiв.
Прийшло усвiдомлення, що проблема виживання людства не може виршуватися зпдно з традицiйною методологiею економiзму, в рамках якого сформувалося юнуюче нинi поле управлiнських до-слщжень. У цьому аспектi виникае необхвдшсть переходу до ш-шого - благоносного формату методологи вивчення господарських
© О.Г. Задорожна, 2020
трансформацш, особливо в сучасних умовах поглиблення глобально! кризи людства, яка внаслщок пандемп набула незвично! анти-людяно! форми. Якщо визнати, що основний iдол сучасного свiту -економ!зм - призвiв до втрати життедайного пульсу сучасного сустльства, то виникае надзвичайно гостре проблемне питання: що за-лишиться в економюпв й управлiнцiв, якщо в них вгдгбрати еконо-м/зм?
У рамках традицшно! методологИ' 1ндив1дуал1зму, яка зараз пануе майже повсюдно, таке запитання е зайвим. Коронавiрус став своерщним знаменням того, що так дат жити не можна, що розмисли над сенсом життя стають чи не найголовшшим вектором розумшня глибинного змiсту часу-простору нинiшнього карантину. Таю розмисли вщбуваються в сферi духу, а тому духовнiсть та усвщомлення 11 iстинних цiнностей першочергово мають впливати на управлiнську науку i управлiнськi рiшення та ди, змiнювати 1'х якiсть на людяшсть i виживання людини. Сама людина - це насам-перед дух, а тому без духового вим1ру людини як базового свободо-в1дпов1дального творчого суб 'екта навряд можна говорити про со-терюлопчну функщю управлшня й управлшсько! науки. Мiж тим саме ця функцiя надзвичайно актуалiзуеться саме зараз, коли виживання людини/людства стае доленосним гмперативом.
Чи не найголовшша помилка традицшно! управлшсько! науки зводиться до того, що вона не вбачае у людиш 11 основоположное' духовног тостаа, повнiстю орiентуючись на матер1ально-грошо-вий свгт, на кшьюст показники функщонування держави чи приватного власника. Класик управлшсько! науки Итер Ф. Друкер наго-лошував, що «з тих пiр як у середин XVII столiття Декарт оголосив розмисли про духовну сутмсть людини недоречними, захщний св^ цгкавився лише тим, що гснуе поза людиною - природою i суспшь-ством... Протягом двох останнiх столт iсторiя Заходу крутилася навколо сустльства, його прав, функцш та дiяльностi» [1, с. 215] (видiлено автором). Такий тдхщ виходив з догми про бгосоцгальну природу людини, де проблеми духовности людини практично ггно-рувалися. Вони не були предметом наукових дослщжень взагал^ а також i науки управлшня ц1л1сним господарським розвитком. Цш-сшсть господарства визначаеться саме його духовним витоком i е його онтолог!чним вимгром.
Сучасна економiчна i управлiнська наука поки що не розумге того, що для сутшсного, глибинного аналiзу економжи необидно виходити з того, що вона е лише тдсистемою сустльства, а тому
тзнавати И сенс можливо лише через застосування методолопч-ного принципу ц1л1сност1 реальности цшсносп господарства, щ-люно1 господарюючо1 людини. Це потребуе насамперед розумшня того, що саме цтсна людина приймае економiчнi управлiнськi р> шення та бере активну участь у розгортанш господарських проце-ив, а вони е перш за все цгнтсно ращональними, бо духовно-моральнiснi цiнностi та мотиви задають формат благосного госпо-дарювання. Це досить доказово свщчить, що управлгння антикризо-вими трансформацгями сучасного господарства може бути ефек-тивними i усшшними за умови, коли таю трансформаци прово-дяться у цгншсно-культурному полг осмислення сьогодшшньо1 дш-сностi, тобто мають людяну спрямовашсть. Саме захист i збере-ження людини сьогодш стае головним вектором г полем управлгн-ських дт. Такий новий цгнтсно-оргентований, сотергологгчний формат наукових економiчних i управлiнських дослщжень надае фшософ1я господарства, яка виходить з того, що господарство е цтсною сферою життедiяльностi людини.
Об'ектами нового постнекласичного наукового тзнання ста-ють людинорозм!рт комплекси, де людина зi всiм 11 внутрiшнiм ду-ховним свтом - цiнностями, мотивами, вiрою, орiентацiями та iн. -е ядром таких комплекшв i головним суб'ектом, який сприяе само-розвитку комплексу через «тдключення» свое! свгдомостг, цттс-ного осмислення найгострших проблем сучасного розвитку. Саме у свщомост формуються тi ¡деальт культурш образи та сценарИ' господарського розвитку, як по^м виражаються у стратепчних i тактичних управлiнських рiшеннях та вщповщних сощально-еко-номiчних показниках. Свгдомгсть е актуальним структурним еле-ментом-засадою процесу життедiяльностi, коли вона з тдручного засобу дiяльностi стае головним 11 джерелом, метою i засобом, а постнекласична людиномiрна економiчна наука визнае розум г свг-домгсть як фундаментальний аспект реальностг, який е ще бгльш фундаментальним, шж звичш для людини простiр, час i матерiя. Таке розумiння стае необхщним для дослiдження i реалiзацil процесу продуктивного для людини управлшня.
Визначення такого поля осмислення кризово! дшсност дозволило стверджувати, що для виживання украшщв головною анти-кризовою управлiнською стратегiею повинна стати нова стратепя нацiонального вщродження Укра!ни - духовно-ноосферо-сталого господарського розвитку [2]. Сама назва ще! стратеги свщчить про те, що головними методом 11 розробки повинна стати триалектика, яка в1дкривае розум1ння тршпостасног - духовно-б1о-соц1альног
природи людини [3], i спонукае до реатазаци тргадногорозгортання синкретичностг, яю сприяють видiленню трьох проблемно-цгльо-вих блоюв управлшня нацюнальним господарським розвитком [4]: духовно-моральшсного та етико-морального (вщродження людя-ностг на основi розгортання глибинного особистюного архетипу свободи-вщповщальност^; б1о-генетично-оздоровчого (формуван-ня i забезпечення демографiчно обумовлених потреб iснування людини, им'1, особистого розвитку, забезпечення еколопчно-сприят-ливих умов проживання людини вщ природно-спокiйного перебiгу вагiтностi до космо-планетарного порядку взаемоди людини i Природи) та сощо-партнерсько-коеволюцтного (оргашзацшно-управ-лшсью та законодавчi передумови розгортання продуктивног взае-модИ' усгх суб'ектгв нащонального вiдродження i розвитку шляхом добровшьного об'еднання iснуючих рiзноманiтних ресуршв i свщо-мо1' вщповщально! участ у задоволеннi актуальних приватно-сус-пшьних iнтересiв через сощальне партнерство). Необхщшсть розгортання цих взаемопов'язаних проблемно-цшьових блокiв управ-лiння нацiональним господарським вщродженням мае стати фундаментальною засадою вдосконалення управлгння тдвищенням добробуту украшського народу.
Видшення цих трьох управлшських блокiв нацiонального вщ-родження задае формат цгншсного цглепокладання в управлшш соцiо-економiчним функцiонуванням i розвитком, коли цгнностг е фундаментом для знаходження людяно-значущих цглей державного управлшня, що мае вщображувати i гармошзувати загальнi сус-пiльно-особистiснi iнтереси та мотиви суб'екпв нацiонального вщ-родження.
Мета статтг полягае у теоретичному обгрунтуванш методо-логiчного положення про те, що формування цгншсного простору вибору управлшських ршень повинно передувати визначенню конкретних цглей соцiоекономiчного функцiонування i розвитку задля вщродження нацiонального господарського комплексу та зростання добробуту украшського народу.
Традицiйний шдхвд до державного управлiння визначаеться тим, що в ньому висхщно досить мехатчно визначаються деяю цглг розвитку, яю виражаються кглькгсними показниками. Тобто мова йде перш за все про бажану цыерацгональну полiтику, яка, як правило, не досягае визначених щлей, а тому бшьшють сощальноеконо-мiчних перетворень здебiльшого обертаеться сво!ми кризовими на-слгдками. Особливо такому процесу сприяе метод «ручного управлшня», коли вщбуваються ди по «латанню дiрок», а загальна си-
туащя не змшюеться на краще. Реформи обертаються деформами. Добробут населення знижуеться. Традицiйне цiлерацiональне мис-лення управлшщв спрямоване на суто кiлькiсне зростання, яке не-змiнно обертаеться дшсною картиною зубожiння як в окремих секторах суспiльного виробництва, так i в цшому негативно впливае на стан всього сустльства i окремо1 людини чи сiм'ï.
Спостер^аетъся ситуацiя, коли владне державне управлшня е в!докремленим вщ цгншсного змгсту цыепокладання. Цшшсний змiст управлiння антикризовим розвитком мае стати тим реальним вгстрям, навколо якого приймаються управлшсью ршення й роз-гортаються продуктивт для людини управл^нсью diï. Досягти цього можна, коли у краш розроблена i реалiзуеться едина цтсна нащо-нальна довгострокова стратепя вщродження народного господарства. Без та^' стратегiï уряд страждае короткозорiстю, керуеться сьогоденним лоскутним баченням i не завжди ефективно розв'язуе назрiлi гострi економiчнi проблеми. Соцiальна спрямованiсть вщки-даеться на заднiй план, криза лише поглиблюеться, рiзко падае до-бробут народу.
Вихщ з кризового стану економiчноï й управлiнськоï науки неможливий без кардинальноï змiни формату мислення вчених i по-лiтикiв, без розкриття широкого розмислювального предметного цiннiсно-людиномiрного знання. Традицшне мислення було штучно вiдгороджене вiд розумiння цшсног реальностi й тих наукових по-ложень, яю цтсно дослiджують людину-особистiсть. Без формату цiлiсностi лише продовжуе розгортатися невмаство тих вчених, яю сприяють розробщ та реалiзацiï у кiнцевому рахунку смерто-носних сценарiïв, котрi дшсно спрямованi на деградацiю людини, сустльства i Природи. Кардинальне оновлення економiчноï та управлiнськоï науки, всiеï людино- i суспiльствознавчоï науки ви-магае входження в метафiзичне виявлення сеншв та щнностей люд-ського життя. У цьому планi вже звучать заклики до розробки ро-зумноï й моральнiсноï економiчноï науки, де не прибуток i каштал е висхвдними й основними категорiями та щлями, а людина та ïï щ-лiсне свободо-вiдповiдальне господарство. Тим самим необхщно говорити про зняття пануючоï зараз неолiберальноï економiчноï науки через перехвд до цтсних господарствознавчих наукових до-слiджень, яю набагато всебiчнiше та глибше трактують життедiяль-нiсть людини як господарюючого суб'екта.
При цьому важливо зрозумгти, що наукова творчiсть i новаторство завжди е своерщним актом штелектуального бунту тому, що творчють виростае на старому грунтi. Старий порядок зараз не
сприяе людяному розвитку тому, що творення нового без цттсних засад осмислення життя, розумшня його людяного сенсу - це най-быьша помилка наукового механико-материалистичного тдходу. В цьому ключi слщ розум^и i висловлювання Р. Хайлбронера про ре-зультати дiяльностi економiстiв-дослiдникiв - «мешканцiв еконо-мiчного пiдпiлля», теори яких не визнаються так званим науковим економ/ксичним ютеблшментом, але саме «пiдпiльники» вщкрива-ють нове, не «офiцiйне» знання, ггнорування якого не бажаючою ми-слити науковою бiльшiстю обертаеться тупиком для економiчноl науки й трагед1ею для людей [5, с. 28].
У цьому сенс е ус шдстави говорити про наростання неком-петентностг економiстiв i управлiнцiв, якi вже згуртувалися у так звану «касту непробиваемих». Бшьше того, «для збереження свого мюця в бiльш широкому суспiльному колi шляхом увгчнення комплексу iдей, яю це товариство вважае корисними, якими б дис-функщональними не були вони для наукового розумшня того, як працюе економтс. 1ншими словами, економ!кс не бажае притри-муватися ешстемолопчних принцишв, що вгдргзняють наукову дгяльшсть вщ iнших форм штелектуального життя, оскiльки це могло б тддати загроз1 позицп економ1ксу в якост захисника пану-ючог пол1тичног вгри». Збереження цих постула^в у якост неокла-сичного ядра «гарантуе, що лише т^ хто не хоче пом1чати недол1ки економтсу зараз, - включаючи ненаукову ешстемолопю та всю частину емтрично недостовгрних щей, - будуть оцгнеш як компе-тентт спец1ал!сти. Отже, воно допомагае гарантувати вгдтво-рення суспшьно! системи, котра представляе економгчну професда в незм!нному виглядт [6, с. 366, 362] (видшено автором).
Чи не в «компетенци» подiбних «спецiалiстiв»-менеджерiв бачаться причини досить трапчних для людини i Природи криз? Чи не варто тим, хто входить в «ствтовариство економ/ксичного наукового ютеблшменту» здiйснити акт покаяння, а не продовжувати настшно iгнорувати новi реали, що зараз вiдкриваються найнов> шою людином1рною наукою? Без врахування цих нових наукових вiдкриттiв навряд чи економiчна й управлiнська наука зможе спри-яти национальному в1дродженню людяного господарювання. Тут дуже важливо розумгги, що «все, що е й робиться в Свт Натуральному, запозичуе причину свою iз Св^у Духовного» [7, с. 529].
В методолопчному плат, як сьогодт стае зрозумшим, шюд-ливими е як теори крайнього iндивiдуалiзму, так i некритична пропаганда й нацшешсть на спроби використати теорда «соцiального
гумашзму», у якш вбачають майже певну панацею (досить поверх-неву!) антикризового розвитку. Щодо теори крайнього iндивiдуалi-зму: вона, як показав ще П. Тейяр де Шарден, досить близька до доктрини селекцп та вибраносп рас, якi цинiчно й грубо, досить тонко викривляють велику ютину, що зводиться до виключно1 вла-стивостi людським потомкам вступати в контакт й змшуватися, особливо у сферi психiки та сощальних закладiв [8, с. 351, 353]. При цьому вш показав, що мета конвергенци у вищих формах - справа об'еднання - зовшм новий спошб фiлогенезу, й саме в об'еднанш полягае скритий секрет гомшзаци [8, с. 355, 356]. «Геометрична сферичшсть Землi й психiчна зiгнутiсть духу гармонуе одна з ш-шою, зрiвноважуючи у свт iндивiдуальнi та колективнi сили розсь ювання й замiняючи 1х об'еднанням, - такий в кiнцевому рахунку спошб здiйснення гомшзаци та 11 секрет» [8, с. 35]. У цьому зовшм чiтко вiдображаеться ланцюжок осягнення Унiверсуму: еволюцiя -зростання свщомост - дiя до едносп.
Звiдси П. Тейяр де Шарден досить обгрунтовано говорить про помилковють, брехливiсть й протиприроднiсть як егоцентричного щеалу майбутнього, так й расистського його щеалу. Вихiд для св^у вiн вбачае в тому, що «дверi для майбутнього... вщкриються лише пiд натиском всгхразом та в тому напрям^ де всразом можуть з'ед-натися й завершити себе в духовному оновленн ЗемлЬ> [8, с. 357] (видшено автором).
Якщо в цьому контексп дослiджувати роль i призначення державного управлiння, то стае зовшм зрозумiлим, що саме дер-жавг потрiбно зробити перший крупний крок-феномен об 'еднання людей через усвщомлення необхщносл единого блоку загального управлгння розв'язанням гострих проблем життезабезпечення. Цей крок об'еднання виник як необхщна стушнь в ходi природно1 ево-люцil, коли вона «перейшла» в стадда свiдомостi й мислення. Тим самим еволющя ввiйшла в перюд свгдомого цглепокладання. Тому й держава усвщомлюеться як закономiрна форма оргашчного космiч-ного процесу, що вщповщае людськiй, свiдомiй фазi еволюцil, тобто державна форма е сшввщносною з створенням «змшного покрову» посилення живог едност1 Универсуму.
Це вщповщае принципу холархИ як виразу цтсностг, в ос-новi яко1 лежать органiзуючi поля (морфологiчнi - Р. Шелдрейк), що визначають форму i структуру системи i вiдображають всеоб 'емну свiдомiсть. Принцип холархп дозволяе виходити з того, що «нашi шзнавальш здiбностi виходять за межi мозку, охвачують все те, що ми сприймаемо, вщчуваемо, переживаемо й знаемо. 176
Ментальш поля в багато pa3iB переважають мозок сво1ми розм> рами: по Mipi того, як розширяються нашi уявлення про cbît, про космос, ментальш поля охоплюють справжнi космiчнi масштаби» [9, с. 56]. Мислення в системi координат холархiï дозволяе бачити в державi певний ментальний р1вень цы1сност1, котрий покликаний ceidoMO забезпечувати (а не руйнувати, не розривати) цмстсть Ушверсуму.
Для розумшня людинoмiрнoгo управлiння це значить, що не irnye окремих, вiдocoблених проблем: еколоично^ економiчноï, со-цiальноï, военной психологiчноï i т. п. у життедiяльностi людини i суспiльства. Держава через створення органiв управлiння саме й покликана осягати-розумгти таку едтсть цыого й виходити з такого розумшня при виконанш свого призначення - загальног управлiн-ськог функцИ' розвитку. Орiентир-цiль - об'еднання - головний момент не лише теоретичного осмислення держави в ментальному полi цшсносп, але й основний напрямок ïï практичних дш щодо забезпечення розвитку цтсного нащонального господарського комплексу. Все це саме й свщчить про недостатнють й шкiдливiсть використання теорiй крайнього iндивiдуалiзму з його науковою ме-тодологiею iндивiдуалiзму, який намагаеться панувати повсюдно.
В практичному планi проблема об'еднання суб'екпв нащо-нального вщродження повинна вирiшуватися через створення ш-ституцiйних умов для розгортання i реалiзацiю широкого сощаль-ного партнерства, яке зовем не зводиться лише до трипартизму, час якого, як свщчить досвщ багатьох, в тому чи^ й розвинених краш, уже зактчуеться. Роль профспшок значно знижуеться, котиться до нуля, особливо в перюди розкв^у у краш олiгархату й наростання тренду панування транснацiональних корпорацiй. Тому мова може йти про широке ocoбиcтicнo-coцiальне партнерство, коли ус свiдомi господарюючi суб'екти через добровшьно-вщповь дальне об'еднання сво1'х рiзноманiтних ресурсiв беруть реальну участь у реалiзацiï загально1' мети - нацiонального вiдродження. Спо-сiб органiзацiï такого особистiсно-соцiального партнерства не може зводитися до кoлективнocтi-кoлективiзму, бо колективш реальности не мають екзистенщального центру, а його «брехня полягае в тому, що вш переносить моральтсний екзистенщальний центр, coвicть людини та ïï здатнють до суджень та ощнок з глибини люд-сь^ особистост у quasi-реальтсть, що стоиъ над людиною». «Ко-лективiзм не хоче знати живого вiднoшення людини до людини, вш знае лише вщношення людини до сустльства, до колективу, який вже й визначае вщношення людини до людини. Колективiзм носить
атиперсонал^тичний характер, вш не знае цiнностi особистостi... Колективiзм е брехливим розумшням спшкування i спiльностi людей» [10, с. 267, 269] (видшено автором).
Широке особистiсно-соцiальне партнерство засновуеться на коммюнаторностi, яка означае вщношення людини до людини через Бога, як внутршне начало життя. Суб'ектами коммюнотар-ностi е особистостi, яю вступають в об'еднання на цтмсно-моральтсних принципах, ix мотиви витшають з внутршньоХ духов-ностi, де входження в унiверсальну спшьшсть вiдбивае i вщбува-еться через розгортання специфiчного коду людини - уному людя-ностi. Якщо у колективiзмi бачиться дещо замаскована система па-нування, прагнення до могутностi та влади над окремою людиною, то коммюнотаршсть сшввщноситься з цттстю особистостi, вщо-бражае духовне начало людини, со^сть, ощнку духовноï глибини особистосп, ïï свободу-вiдповiдальнiсть. Якщо колективiзм сшввщ-носиться з сощальною домiнантою еволюцИ' людського сустльства, яка породила глобальну кризу людства, i зараз знаходиться у ниспаднт фазi функцюнування сустльства, то вихщ з œï може бути пов'язаний лише з переходом людськоï свщомосп у духовну домiнанту, коли не класи чи колективи е головним суб'ектом розвитку, а ним стае свободо-вiдповiдальна творча особистiсть, що керуеться сво1ми духовними щнностями i внутршшми мотивами прагненнями до покращення свого життя i життя ближтх.
За цими розмислами вщкриваеться ще один бшьш всезагаль-ний i глибинний, отже й iстинний горизонт господарського св™-бачення i бачення ролi антикризового управлiння: щнтсний. За-тяжна полюистемна криза, що значно посилалась в перiод пандемiï коронавiрусу, виразилася в розривi штучно-нав'язаного «цiлiсного» глобального св^у й iснування-лiкування в межах «нащональних квартир». Однак таке вщокремлення було визнане доцiльним лише на перших стадiях боротьби з коронавiрусом. Зараз все бiльше лi-дери краш i вiдповiдальнi полiтики стали говорити про необхвдтсть об'еднання дт щодо розробки протикоронавiрусних вакцин. Цим самим негласно визнаеться, що головною щншстю визнаеться люд-ське життя i здоров'я, яю не можуть бути куплет за будь-яю грошь Починае змiнюватися масова свiдомiсть через розумшня того, що зараз головне - не щось грошово-матерiальне, уречевлене, а саме те, що знаходиться в духовному свiтi, свт нематерiальних моральтс-них щнностей i мотивiв.
Коронавiрус змушуе людину задумуватися про сенс життя, його справжт цшносп, усвiдомлювати необхiднiсть об'еднання зу-
силь i дш. Це ще раз досить зично свiдчить, що виживання лю-дини/людства залежить вiд змш в сферi сучасноï мiжнародноï конкуренции коли на перший план виходить усвщомлення необхiдностi цтмсног кoнкурентocпрoмoжнocтi нацш i держав [11]. Вона вщо-бражае не цiльову, а бшьш глибинну сутнiсть людськоï життедiяль-ностi, бо цiнностi зводяться до сукупност iдей, образiв, смислiв, що внутрШньо-духовно фтсують позитивт для розвитку людства р> шення i практичш дiï. Вони певним чином окреслюють можливий «коридор» свободи, нерозривною стороною я^ е вiдпoвiдальнicть кожноï свiдомоï людини за свою повсякденну життедiяльнiсть за-ради свого збереження, виживання у спшьному часi-просторi, у cпiльнocвiтi людини i Природи. Ц iдеï-смисли-цiнностi формують ментальне поле сенсо-практикуючоï дiяльностi людини, яке реал> зуеться насамперед в формат cамoiдентифiкацiï людини людяноХ, а не лише як iнтелектуальноï чи бiологiчноï iстоти. У вказiвцi <«н-телектуальна» ще не закладена суто людятсть, де саме духовтсть робить живу ютоту людиною. «Чистий штелект - iнформацiйний феномен, що е характерним не тшьки для сустльства людей, але й для... комашника (мурашника - авт.)», бо «життя комашника й бджолиного рою побудована на оптимальному розрахунку, на строгому рацiоналiзмi» [12, с. 100].
У цьому сенс доцшьно вважати, що теорiя чи принцип сощ-ального гуматзму, який пануе майже повсюдно, не може бути при-йнятним для людинoмiрнoïуправлтськоХ науки, бо вш начисто ви-холощуе саму oнтoлoгiчну суттсть людини людяно1, тобто та^ людини, яка е насамперед духом, мае визначальну духовну тостась. Це значить, що, з одного боку, життя комашника чи бджолиного рою е сощальним за характером, бо там взаемодтть окремi живi icтoти, що не мають жодноï «гадки» про духовтсть, але вони спшьно «обслуговують» свое сумюне юнування в силу неcвiдoмих природно-бюлопчних iнcтинктiв. Зрозумшо, що поняття сощаль-ного не вказуе жорстко на взаемодда людей, тобто поширюеться й на взаемоди iнших живих видiв чи родiв.
З iншого боку, в плат бшьш глибинного аналiзу виникае пи-тання про визначення й межi використання поняття «гуматзм». Якщо перебувати в формам традицiйноï суспiльствознавчоï науки, то гуманiзм не визнае, явно iгнoруe духовну внутршню природу людини. Розмови про гуматзм здебшьшого зводять його лише до ме-хатчноХсукупносп певних зовнштх суспшьних вимог чи норм, через яю суспiльство намагаеться забезпечувати свою змшну «спiль-нiсть», в деякш мiрi в певний час досягати позитивного сумюного
свого юнування. Проте тут т йде мова про цiлiснiсть людського сшвтовариства тому, що гуманiзм е теорiею, свтською рeлiгiею людського «всeмствa», де онтолопчш духовно-душeвнi начала ви-кинутi з поля зору так званих «гумашс^в», тобто у гуманiзмi йде мова про людсьт, проте зовсiм не про людянe [13].
Це суттеве розрiзнення вiдкривае новi можливостi говорити про необхiднiсть саме людяного упрaвлiння, завдяки розгортанню якого людство може подолати глобальну апокалштичну кризу, що зараз поглиблюеться у свт. У цьому сенсi знову постае питання про iстину, на пошук яко! спрямовувалася наука ще у першш половинi ХХ ст. Криза сучасно1 науки пов'язана з тим, що наука пeрeстaлa цжавитися пошуками iстини, а тому й сучасш науковi практичш рекомендаци стосуються повeрховостi суспшьного життя, що нe вiдобрaжaють суттснихрiвнiв цiлiсноíжиттедiяльностi людини. Для розумшня iстини зовшм недостатньо лише дiалектико-матерiа-лiстичного формату св^осприйняття, який пануе й дос у науцi.
Для виходу з сучасно1 кризи наукового свiтогляду на перший план виходить суб'ективно-eкзистeцiйнe, динaмiчнe розумтня ктини, яку не можливо шзнати без входження у глибинний бо-жественний рiвень життя, де його щнност закладенi ще до розрiз-нення суб'екта i об'екта. 1стина е духовною, вона не е об'ективною, а е транссуб 'ективною. Вона лежить глибше буття, яке е продуктом рaцiонaльноí думки. Вона е торжeством цiлiсностi духу й «промеш ще1 цшсноси, божественно^', логосно1 1стини падають i на наукове, часткове пiзнання, що звернене до ще1, об'ективно1 св™-во! дiяльностi. Розкриття 1стини е творчим актом духу, людським творчим актом, що долае рабство у об'ективному свт». «Наукове тзнання звично визначають, як тзнання того чи шшого об'екта. Проте таке визначення не доходить до глибини й пристосовуеться до умов нашого об'ективованого св^у. Проте в глибиш й саме по-зитивне, точне наукове тзнання природного св^у заключае в собi вiдблиск Логосу» [10, с. 207, 206], у якому щншсть життя, насампе-ред людини, мае задавати головний вектор стратеги виживання людства. Цей смисл повинен сприйматися й новтньою людиномiр-ною наукою управлшня.
Фундаментальна вимога постнекласично1 людиномiрноl науки, яка е у ютинному плаш цiлiсною господарствознавчою, поля-гае у тому, що вивчення штерешв i потреб повинно розглядатися як похiднe вщ виокремлення мотивiв цшсно1 людсько1 дiяльностi, що формуються у внутршньому духовному свiтi. Мотиви вже по^м
вщображаються у зовншньому об'ективованому свт у формах ш-тересiв та потреб. Такий шдх1д дозволяе шукати засади управлшських ршень i дш не у поверхових економiчних штересах, що ма-ють кiлькiснi характеристики, а у глибинних явищах та цшностях духовного плану, по вщношенню до якого навт психiка i психоло-гiя е бiльш поверхневими.
Ус цi методологiчнi розмисли нову людиномiрну управлш-ську науку говорять про те, що необхщно розробити свою цтсну програму-стратепю управлiння вщродженням нацiонального гос-подарства. Вона стане можливою лише тод^ коли ядро розумшня вщродження i розвитку «вийде» за межi пануючого нинi спроще-ного механiкo-матерiалicтичнoгo наукового тдходу та перемутиться у сферу Духу, духовного св^у людини, яка тшьки й може тзнавати та забезпечувати цмстсть антикризового господарю-вання. Головна шноващя в такш програмi нацюнального вщ-родження полягае зовсiм не у техшщ i технологiï: вона в духов-нocтi, в моральшсних щнностях, котрим повинш бути шдкореш усi Ti явища i процеси, що у звичному розумiннi називаються шно-вацiями, насамперед соцiальними. ïх тип i спрямованiсть визнача-ються бшьш глибинним - духовним рiвнем свтоосягнення. Наука, технiка, технологiï - лише засоби, а зовем не самоцшь. 1нновацшна модель нацiонального господарського вщродження i розвитку - це духовний феномен, який сшввщноситься з духовною шостассю людини, ïï внутршшм устремлiнням до щастя, а не до техносного комфорту й щохвилинного купле-продажному устху. В основi створення такоï моделi повинна лежати новi людиномiрне свiтоба-чення i св^огляд, якi спрямованi на осягненш висхiдноï потенцiйноï специфiки людини - уному людянocтi, який розгортаеться i визр> вае у виглядi со-Вють Вона оцiнюе кожний свiдомий вчинок людини та наставляе ïï на людяшсть творчост^яльност, через що мае шдтримуватися гармонiйна цiлiснiсть Ушверсуму.
Висновки. Осмислення основних методологiчних проблем формування новоï людиномiрноï науки управлшня цшсним господарським розвитком дозволило зрозум^и, що, по-перше, змiна св> тобачення i формату мислення в людиномiрному аспектi - сьогоднi головне завдання для держави-влади, коли вона мае формувати i реалiзовувати стратегiю нацiонального вiдродження заради тдви-щення загального добробуту украïнцiв. Використання традицiйноï iнверсiйноï логiки й механiко-матерiалiстичного пiдходу в сферi державного регулювання нiякоï якiсноï перетворювальноï дiï не принесе, не забезпечить й виходу iз сучасноï системноï кризи.
По-друге, в eKOHOMi4Hrn наущ noTpi6Ha не «цехове згурту-вання», тим бшьше не вузький «груповий его!зм», а яюсний прорив в широке розмислювальне людиномiрне поле творчо! життедiяль-носп-людяносп - в сферу цiлiсного господарства, яке заплщню-еться духовно -моральшсними цiнностями. 1ншого шляху для виходу економiчноl й управлшсько! науки з кризи, шляху оновлення И методологи просто немае.
По-трете, зараз приходить розумшня, що вiдмова вщ заборони антилюдяних механiзмiв i практик грае свою зловiсну роль, сприяе перш за все духовно--моральшснш деградаци у сучасному кризовому сустльства Наступ на соцiальну державу уже обернувся катастрофiчними наслiдками для людини. Це свщчить, що сучасна соцiально-економiчна i управлiнська наука «працюе» на шверсшно-холостому ходу, а тому мае кардинально мшяти свою методолопю, свою фiлософiю задля розробки практичних людяних рекоменда-цiй.
Лггература
1. Друкер Питер Ф. Эпоха разрыва: ориентиры для нашего меняющегося общества. Москва: ООО «И. Д. Вильямс», 2007. 336 с.
2. Задорожный Г.В. Духовно-ноосферно-устойчивое хозяйственное развитие как стратегический вектор возрождения украинского общества. Харьков: ВННОО имени В. И. Вернадского, 2015. 108 с.
3. Задорожная О.Г. Триалектика как методология познания человечного хозяйства. EKOHOMiuHüü BicHUK Нащонального гiрничого ушверситету. 2017. № 3 (59). С. 9-22.
4. Задорожна О.Г. Сучасне господарство: постнекласична методолопя як основа розгортання антикризових трансформаций. Харюв: «Точка», 2018. 356 с.
5. Хайлбронер Р. Философы от мира сего. Москва: Издательство КоЛибри, 2008. 432 с.
6. Эйхнер А. Почему Экономикс еще не наука? Теория капитала и экономического роста. Москва: Изд-во МГУ, 2004. С. 341-364.
7. Сведенборг Э. О Небесах, о Мире духов и об Аде. Мудрость Ангельская о Божественной Любви и Божественной Мудрости. Москва: Изд-во Эксмо, СПб: Terra Fantastica, 2003. 768 с.
8. Тейяр де Шарден П. Феномен человека: сб. очерков и эссе. Москва: ООО «Издательство АСТ», 2002. 553 с.
9. Фокс М., Шелдрейк Д.Р. Физика ангелов. Там, где встречается наука и Дух. Москва: Издательский дом «София», 2003. 256 с.
10. Бердяев Н.А. Избранные произведения. Ростов н/Дону: Изд-во «Феникс», 1997. 544 с.
11. Задорожный Г.В., Москвина А.О. Ценностная конкурентоспособность как новая стадия международной конкуренции. Социальная экономика. 2010. № 1. С. 106-134.
12. Каныгин Ю.М., Кушерец В.И. Библия и будущее науки: ориентиры современного знания. Киев: Знание, 2009. 352 с.
13. Задорожный Г.В. Гуманизм или Чело-Вечность? Уномика о спасительном глобальном мировоззрении (методологические очерки). Харьков: ВННОО, 2020. 124 с.
References
1. Drucker, Peter F. (2007). The Age of Discontinuity: Landmarks for Our Changing Society. Moscow, LLC "I. D. Williams" [in Russian].
2. Zadorozhny, G.V. (2015). Spiritual-noosphere-sustainable economic development as a strategic vector for the revival of Ukrainian society. Kharkiv, VNNOO named after V.I. Vernadsky [in Russian].
3. Zadorozhnaya, O.G. (2017). Trialektika as a methodology of cognition of the human economy. Ekonomichny Bulletin of the National State University, No. 3(59), рр. 9-22 [in Russian].
4. Zadorozhna, O G. (2018). Suchasne statehood: post-nonclassical methodology as the basis of anti-crisis transformations. Kharkiv, Tochka [in Ukrainian].
5. Haylbroner, R. (2008). Philosophers of this world. Moscow, CoLibri Publishing House [in Russian].
6. Eichner, A. (2004). Why is economics not yet a science? The theory of capital and economic growth. Moscow, Publishing house of Moscow State University [in Russian] .
7. Swedenborg, E. (2003). About Heaven, the World of Spirits and Hell. Angelic Wisdom about Divine Love and Divine Wisdom. Moscow, Eksmo Publishing House, St. Petersburg: Terra Fantastica [in Russian].
8. Teilhard de Chardin P. (2002). Phenomenon of man: collection of articles. essays and essays. Moscow, "AST Publishing House" [in Russian].
9. Fox, M., Sheldrake, D.R. (2003). Physics of angels. Where Science and Spirit Meet. Moscow, Publishing house "Sofia" [in Russian].
10. Berdyaev, N.A. (2010). Selected Works. Rostov-on-Don, Phoenix Publishing House [in Russian].
11. Zadorozhny, G.V., Moskvina, A.O. (2010). Value competitiveness as a new stage of international competition. Social Economy, 1, рр. 106-134 [in Russian].
12. Kanygin, Yu. M., Kusherets, V.I. (2009). The Bible and the Future of Science: Landmarks of Modern Knowledge. Kyiv, Znannia [in Russian].
13. Zadorozhny, G.V. (2020). Humanism or Man-Eternity? Unomics about the saving global outlook (methodological essays). Kharkiv, VNNOO [in Russian].
Надшшла до редакцП 15.09.2020 р.
