CC BY
20
45. Скаршевский В. При росте ВВП 5% мы догоним Россию через 25 лет. URL:http://e-news.su/in-ukraine/147889-pri-roste-vvp-5-my-dogonim-rossiyu-cherez-25-let-viktor-skarshevskiy.html.
46. Экономическая теория: политэкономия: учебник / под ред. В. Д. Базилевича. Киев: «ЗНАННЯ», 2009. 870 с. URL: http://pidruchniki.com/12120124/ politekonomiya/teoreticheskie_osnovy_rynochnoy_ekono miki.
47. Что такое рыночная экономика. URL: http://sovetclub.ru/chto-takoe-rynochnaya-ekonomika.
48. Рыночная экономика. URL: https://studope dia. ru/view_osnoviekonomiki.php?id=14.
49. Рыночная экономика. URL: https://utmaga zine.ru/ posts/8718-rynochnaya-ekonomika.
50. Европейские smart cities. Как определить, является ли ваш город умным? URL: http://e-gov.by/ best-practices/evropejskie-smart- cities-kak- opredelit-ya vlyaetsya-li-vash-gorod-umnym.
51. Климов Г. Умная экономика — это гармоничное управление «переналадками». URL: https: //gklimov.livejournal.com/316047.html.
52. Ашкеров А. Умная экономика. URL: http: //www.russ.ru/Mirovaya-povestka/Umnaya-ekonomika.
53. Инновационная экономика. URL: https: //ru.wikipedia.org/wiki.
54. Kahneman D., Deaton A. High income improves evaluation of life but not emotional well-being. Proceedings of the National Academy of Sciences. 2010. №107(38). Р. 16489-16493. URL: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/ pmc/articles/PMC2944762/.
55. Экономика счастья. URL: https://ru.wikipedia. org/wiki.
56. Экономика дара. URL: https://ru.wikipedia. org/wiki.
57. Ленин В. И. Империализм как высшая стадия капитализма (популярный очерк): в 3-х т. Т. 1. Москва: Политиздат, 1970. 843 с. (С. 638-742).
58. Ленин В.И. Очередные задачи советской власти: в 3-х т. Т. 2. Москва: Политиздат, 1970. 826 с. (С. 592-685).
59. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии / пер. И. И. Скворцова-Степанова; Т.1. Кн. 1. Процесс производства капитала. Москва: Политиздат, 1978. 907 с.
60. Булеев И. П. О соотношении бизнеса и власти. Город, регион, государство: экономико-правовые проблемы градоведения: сб. науч. тр. Донецк: ИЭПИ НАН Украины, в 2-х т., Т.1, 2007. С. 155-165.
61. Булеев И. П. Институты социальной ответственности как фактор стабильности экономики / Н. Е. Брюховецкая, И. П. Булеев // Науковi пращ ДонНТУ. Серiя: економiчна. Випуск 37-1. — Донецьк, ДонНТУ, 2009. — С. 162-169.
62. Булеев И. П., Брюховецкая Н. Е. Институциональный поход развития экономики: секторальный и региональный аспекты. Прометей. 2014. №2. С. 197206.
63. Булеев И. П. Экономика Украины на современном этапе: институциональный аспект. Вкник еко-номiчноi науки Украти. 2015. № 1 (28). С. 26-34.
64. Булеев И. П. Некоторые аспекты функционирования экономики Украины на современном этапе ее развития. Проблемы экономики. 2015. №1. С. 49—58.
65. Булеев И. П., Брюховецкая Н. Е. Формирование институциональной среды в трансформируемых экономиках постсоциалистических стран. Проблемы экономики. 2016. №4. С. 13-21.
О. Г. Задорожна
канд. екон. наук
Харкгвський нацюнальний утверситет ¡мет В. Н. Каразта
ПОСТНЕКЛАСИЧНА ЕКОНОМ1ЧНА НАУКА ЯК НОВИЙ ФОРМАТ АНТИКРИЗОВОГО ГОСПОДАРСЬКОГО МИСЛЕННЯ
Постановка проблеми. Економiчна наука, яка не лише зводиться до аналiзу певних кшьюсних показни-юв i тенденцш соцiально-економiчного функцюну-вання та розвитку суспшьства, але й повинна розкри-вати глибинну сутшсть процесу господарювання та його спрямовашсть на забезпечення пдного життя лю-дини, в кшщ ХХ столггтя опинилася в глибокш за-тяжнш кризь Перехщ дослщжень вщ суто економiки до господарства як цЫсно! сфери життeдiяльностi лю-дини стае головним вектором методолопчного анти-кризового оновлення сучасно! економiчно! науки. Таке методолопчне оновлення пов'язане з формуван-ням ново! постнекласично! економiчно! науки, основ-ним предметом аналiзу яко! е людинорозмiрнi ком-плекси, де цЫсна людина е !х ядром. Виявлення го-ловних причин формування i змюту постнекласично! економiчноl науки стае головним напрямом i полем антикризового економiчного мислення.
Анашз останн1х дослщжень i публжацш. Процес формування постнекласично! економiчно! науки вщ-буваеться протягом двох десятилггь, але поки що б1ль-шють економiстiв-дослiдникiв та професорiв укра!нсь-ких унiверситетiв знаходяться в межах традицшного механiко-матерiалiстичного пiдходу, де пануе модель економiчноl людини, яка мае бюсощальну природу i е головним засобом вироблення прибутку. Духовно-мо-ральнiснi цшносп i мотиви дiяльностi не стали тим новим форматом, який пов'язаний з цшшстю рацiо-нальнiстю, яка е бшьш сутнiсною, та мае заплщнювати ц^льову рацiональнiсть економiчних трансформацш. Хоча окремi укра!нськ1 вченi дослщжують проблеми господарювання цiлiсно! людини, що мае тршпос-тасну — духовно-бю-сощальну природу. Це дае мож-ливють аналiзувати проблеми нацiонального менталi-тету, позаекономiчнi чинники та етичнi принципи господарсько! дiяльностi. Серед таких дослщниюв
можна назвати В. О. Гончарову, Г. В. Задорожного, Ю. С. Залознову, А. М. Колота, Е. М. Лiбанову, О. Ф. Новжову, Г. М. Пилипенко, Н. Л. Савицьку, В. М. Тарасевича та ш.
Мета статп. Розкрити причини необхщносп переходу до постнекласично! економiчно! науки та по-казати роль духовно-культурних чинниюв у форму-ваннi антикризового свгтогляду.
Основнi результати дослiдження. Традицiйна нео-лiберапьна економiчна наука перебувае в затяжнш кризi, що безумовно веде до ситуацп, коли шляхи i механiзми, практичнi рекомендаций щодо подолання кризи глобально! дшсноси не тдвладш традицiйному економiчному мисленню. Це зумовлено тим, що, по-перше, сучасна неоекономiчна наука вщдае перевагу дослщженню саме поверхневих економiчних процесiв, яю не пов'язанi з виявом глибинних пласив господа-рювання, що значною мiрою проявляеться у вiдривi економiчноl науки вiд економiчних реалiй та !х соща-льно! сторони-основи. Неолiберальний курс на зни-щення сощально! держави, яка стала реальнiстю в 70-80-тi роки минулого столитя i була спрямована на за-безпечення добробуту населення, уже з початку 90-х роив опинився за межею сучасних дослiджень еконо-мiчноl теорп. По-друге, модель економiчноi людини, хоча й не озвучуеться зараз в повний голос, але пануе в неокласичнш економiчнiй науцi дось Економiчний iндивiд, що мае двошостасну бш-сощальну природу, розглядаеться в формата засобу для збшьшення при-бутку i зростання капiталу. По-трете, неокласична економiчна наука по сутi вiдмовилася вiд до^дження етичних засад функцюнування економiчно! системи, залишаючи поза увагою культурно-етичнi цiнностi господарсько! дiяльностi людини. Це свщчить про те, по-четверте, що економiчна ращональтсть, що зво-диться до економiчноl свободи i вибору заради досяг-нення успку, стала розглядатися як головна самоцыь функцюнування не лише економiки, але й сучасного суспшьства. Звiдси ж, випливае, що, по-п'яте, сама економка вже розглядаеться не як пщсистема суспшь-ного вiдтворення, а як така всезагальна система, що пщпорядковуе владно-економiчному iнтересовi усi суспiльнi вщносини, бо вони безмежно охоплюються товарно-грошовою сферою.
При цьому уа новiтнi теорп розвитку суспшьства, що покладають в свою основу шформащю i знання, виходять iз цшей комерцiалiзацi! всього i всiх. Тобто мова йде насамперед про економiчну владу, яка прагне до абсолюту, та функцюнуе у сво!й новiтнiй i все-охоплюючш вiртуальнiй формi — фшансово-штелекту-альног влади.
Якщо головною пружиною торжества катталю-тично! форми виробництва у Х1Х вiцi був промисло-вий каттал, то на початку ХХ1 столiття в епоху глоба-лiзацil головною пружиною виробництва став фшан-сово-iнтелектуальний вiртуальний капiтал.
Перехiд до панування вiртуально! фшансово-ш-телектуально! влади змшюе змiст самого капiталiзму: якщо ранше вiн мав за головну мету максимальне зростання прибутку, то зараз головним його штересом стае сама влада як така, що поеднуе двi провiднi сили суспшьства початку ХХ1 столiття: силу фшанетв та силу iнтелекту. Ця нова пануюча форма влади дозво-ляе все кшьюсно рацiоналiзувати, не звертаючи уваги на цшшсно-яюсну сторону сучасного глобального
кризового свгту. Вiртуальнiсть стае простором-часом панування ще! найновшо! для глобального свiту влади.
Нiчим не обмежене намагання фшансово-ште-лектуально! влади шдкорити собi й тi сфери життедь яльностi людини i суспшьства, яю у принципi не мо-жуть розвиватися згiдно законiв ринкового обмшу, то-варно-грошових вiдносин, зумовило глобальну полi-системну кризу, яка спочатку видавалася та оцiнюва-лася як фiнансово-економiчна криза. Проте, як написав Г. Кнабе, е «тдстави думати, що iснуюча криза виходить далеко за рамки фшанав та економiки, що в нш знайшла вiдображення вичерпанiсть тiеl цивМза-ц11, у як1й ми жили в другш половинi ХХ столитя, а при б^льш глибокому поглядi й значно далi» [6]. Все-бiчний аналiз виток1в сучасно! глобально! кризи дае уа пiдстави стверджувати, що вона мае духовнi ви-токи, пов'язана з тим, що для виходу з нею потрiбно кардинально змшювати свiтогляд людини i цiнностi матерiалiстично-економiчного мислення на духовно-моральнiснi цiнностi та мотиви життедiяльностi.
Звiсно, при так1й суто економiчно-матерiальнiй орiентацi! сусп^льного розвитку (чи занепаду) мова не йде у економiчнiй науцi про необхiднiсть розробки щ-лкног господарсько! теорi!-стратегi!, яка б цМсно вiдображала сучасну реальнiсть, виходячи з потреби забезпечення гщного життя усього населення планети та розробляла вiдповiднi практичнi рекомендацГ!.
Оцiнюючи ниншню вкрай непросту глобальну ситуацiю, професор Нью-Йоркського ушверситету в Абу-Дабi Г. Дерлугьян, констатуе, що перспектива е настшьки жахливою i неясною, що «економiчнi аналi-тики мейнстрiму про не! волж>ть мовчати чи говорити професшно-жаргонними ек1воками», i стверджуе, що «самим непродуктивним було б продовжувати в дурну безкшечшсть дебати 1990-х на модш, але туманно-не-визначеш теми глобалiзацi!, ринкових i лiберально-де-мократичних «транзитологiй» чи досягнення натвмь фiчних рубежiв постiндустрiалiзму та шформацшного сусп^льства» [5]. Тому зараз у суспшьних науках, що знаходяться десь посередиш мiж гуманiтарним i при-родно-науковим знанням, з'явилися власна i вельми вагома серiя теоретичних проривiв, що почалися iз сумнiву у спадковш догматицi, бо в останш десяти-рiччя рiзко збiднилися самi насущнi сектори знання про суспшьство, де панували офiцiйна догматика — полiтекономiя i соцiологiя. Новi прориви у макроюто-ричному розумiннi суспшьства шяк не узгоджуються з неолiберальним баченням свiту як конкурентно! арени атомютичних iндивiдiв [5].
Проте багато мислячих дослщниюв про посткри-зовий розвиток сходяться до думки, що повинш вщ-буватися насамперед яюсш змiни у суспiльствi, а пе-рехiд його до наступно! стадп еволюцГ! — «це не катастрофа, а можливють обiйняти нову яюсть. Зможемо ми скористуватися щею можливiстю i створити дiюче суспшьство сталого росту — питання громадянсько! вiдповiдальностi, прозрiння, мужностi та етики. Все це — властивосп не високих технологiй, ринков, уря-дiв, корпорацiй чи комп'ютерних моделей, а людськог душi та людського серця» [10, с. 594-595] (видшено нами — О. З.).
Якщо ж все це ствставити з усвщомленням необхщносп реалiзацi! iмперативу виживання людства (а саме вш сьогодш визначае iсторичну специфiку моменту), в основi якого лежить пошук вiдповiдi на до-
леносне питання «Бути чи не бути... людству?», то й виникае усвщомлення того, що, з одного боку, сього-дш немае цшсно розроблено! економiчноi теорп чи концепций, яка могла б служити ефективним шструмен-том, що обГрунтовуе побудову процвiтаючого майбут-нього для людства та розкривае шляхи створення умов для досягнення людиною щастя. I справа тут зоветм не у тому, що вчеш-економюти не намагаються створити таку концепцiю. Суть справи зводиться до шшого: еко-номiчна цивЫзащя iз властивою !й зараз пануючою неолiберальною iдеологieю ринкового фундамента-лiзму в принципi не нацлена на цшсне розумшня, а тим бшьше на розвиток людини. Вона розглядае людину лише як заЫб для отримання прибутку i самозростання катталу. Проте важливо знову i знову усвiдомлювати думку академiка НАН Укра!ни Е. М. Лiбаново! про те, що «не може розвиватися суспшьство, в якому основ-ним прюритетом е економiчна доцiльнiсть, що до того ж зводиться до максимально! i миттево! вигоди. Таке суспшьство приречене» [4, с. 284].
З шшого боку, зараз все бшьше мислителiв, у тому чи^ вчених-економютав, розумiючи, що еконо-мiчна цивiлiзацiя вступила в спадну фазу свого руху, про що знову з надзвичайною силою нагадала занадто глибока сучасна глобальна криза, з яко! дос не може вийти свггова економiка, вбачають необхщшсть змти формату свтотзнання, коли потрiбно повернути ро-зумiння людсько! цившзаци у свое первосмислове русло — як пом 'якшення моральтсного устрою людського гуртожитку («спшьносвиу» житще^льноси).
Занепокоеш проблемою пошуку шляхiв виходу з ниншньо! глобально!, насамперед фшансово-еконо-мiчно! кризи, вченi, що розумдать недостатнiсть мис-лення лише в економiчних координатах, намагаються значно розширити поле наукового пошуку. Це обумов-лено тим, що, по-перше, ниншня занадто складна пе-рехiдно-переломна реальшсть спонукае «по-новому осмислювати як попередш етапи розвитку, так i сьо-годнiшнi перспективи, вiдшуковувати новi сенси у с^мко змiнному свiтi, причому вш змiнюeться швидше, чим це уловлюе сучасна наука» [3, с. 70] (ви-дшено нами — О. З.). Це «неуловлення» нових смиатв, на наш погляд, пов'язано багато у чому з тим, що в ниншнш глобальнш кризовш дiйсностi, особливо со-цiально-економiчнiй, все бшьшою мiрою стають задь яними т причини i чинники, на яю неокласична еко-номiчна наука кшця ХХ — початку XXI столиъ не звертае уваги.
Така наука не зважае на сутшсне попередження А. Маршалла, що «економiку не можна порiвнювати з точними науками подiбно фiзицi, оскшьки вона мае справу з тонким i постiйно змшним предметом — люд-ською природою» [9, с. 32] (видшено нами — О. З.). Людська природа зовам не зводиться до !! бю-гене-тично! iпостaсi, де в основному функцюнують i про-являються фiзичнi зaкономiрностi. Не рятуе ситуащю i aнaлiз соцiaльностi, бо вона мае нейтральну природу щодо мети взаемодГ! людей: добро чи зло. У людськш природi слiд насамперед видшяти духовну, мораль-нiсну шостась, яка визначае смисли, цiнностi, мотиви i свiдомi цiлi життeдiяльностi людини. Саме ця шо-стась задае вектор i формат соцiaльних взаемодш. У цiлому мова йде про саме та феномени, яю в загаль-ному плaнi отримали назву не(поза)економiчних факто-рiв. Нобелiвськi лауреати з економiки М. Алле i А. Сен та iншi мислителi сучaсностi у сво!х роботах обГрунту-
вали, що сучасна глобальна криза мае насамперед духовну причину, яка задае !й i вщповщного характеру i визначае !"! сутнiсний змiст.
При цьому, на наш погляд, потрiбно саму духов-нiсть i духовну причину сучасно! глобально! кризи тюно пов'язувати з моральшстю, яка е серцевиною внутршнього духовного свту людини. Така потреба ви-тжае з розумшня того, що «моральшсть вбудована в основу Всесвиу разом з законами лопки i фiзики. Все-свiт управляеться не лише фiзичними, але й етичними законами» [2, с. 301]. Щодо питання: що е бшьш гли-бинним фундаментальним в основi Всесвiту: фiзичнi чи морaльнiснi, етичш принципи? — ми повнiстю со-лiдaрнi з думкою aнглiйського математика Дж. Р. Елль са про те, що «фзичш принципи сaмi по собi нiяк не можуть привести до формування етичних понять. моральшсть лежить в основi будь-яко! фiзики i самого Всесвту. Вона наповнюе космолопю смисловим змс-том i таким чином пояснюе деяю з !! головних особ-ливостей. Це приводить до своерщно! «перевернуто!» причинностi, де теологiя воютину стае королевою наук i формуе природу фiзичних зaконiв. Теологiя пов'язуе !х з релiгiйним досвiдом, який для вiруючих е абсо-лютним i не потребуе подальшого пiдтвердження» [2, с. 301-302] (видьлено нами — О. З.).
Як тут не згадати роботи М. О. Бердяева, де вш досить широко обГрунтовував, що «у свт проходить криза людини, не лише криза в людиш, але й криза само! людини. Подальше юнування людини робиться проблематичним»; «ми вступаемо в епоху цивЫзацп, яка вщмовляеться вщ цiнностi людини»; «основна проблема наших дшв е насамперед проблема людини» [1, с. 666, 667, 668]. Якщо ж виходити з того, що лю-дина, особисисть е насамперед духом, на що вказували майже усi фiлософи-мислителi Срiбного вжу, то, го-ворячи про тдвалини кризи сусп^льства чи цивiлiзa-ци, не виникае iншого розумiння щодо висх;цних ду-ховних причин кризи.
Якщо ж у цьому аспекп aнaлiзувaти нaслiдки глобально! кризи для нашо! кра!ни, то сутнiснi змiни про-явилися в тому, що «розвивалася моральна деградащя сусп^льства. Вона стала масовою i пронизуе всi соцia-льш верстви i групи. Взаемне попущення, зниження моральних вимог людей одне до одного у вах ланках офщшних i неофiцiйних вiдносин стало повсюдним. Ненормальна, девiaнтнa поведiнкa перетворилася в звичну норму у величезно! маси людей. Базовою, на жаль, для укра!нського суспшьства стае людина без свггогляду i морaлi, «людина без властивостей». Тотальна морaльнiснa дегрaдaцiя, що продовжуеться впро-довж двох десятилiть, перетворила укра!нське сусп^ль-ство в хворий оргашзм» [11, с. 410].
Зараз позитивним моментом, е те, що все бшьше сучасних захщних автс^в зi свiтовими iменaми у сво!х дослiдженнях економiки i глобaлiзaцi! почали вихо-дити з обГрунтування наукового положення про те, що в умовах глобального свиу в людськш дiяльностi акту-aлiзуeться, досить значимо зростае роль тих нееконо-мiчних чинниюв, яким економiчнa наука до остан-нього часу не надавала належного значення, але зараз неодмшно повинна !х враховувати у сво!х дослiджен-нях — духовно-моральтст цiнностi, культура, сощо-культурт чинники. При цьому культура на практищ не може вимiрювaтися у кыьккному плат: ця шкетя уш-версальносп та невiд'eмностi поступово розвieться [10, с. 289].
З одного боку, акту^зуеться необхщтсть ви-вчення соцюкультурних факгорiв, бо !х визначальне значення розвитком захщно! цивiлiзацi!, яка почина-лася саме iз духовно! трансформаций З iншого боку, досить значимим е те, що в остант два десятилитя на Заходi швидко розширюеться поле прикладних досль джень, результати i висновки яких пщтверджують, що сучасний свiт може вижити лише за допомогою по-вернення духовно! енергетики, тому що культура мае визначальне значення як у розвитку людства, так i в розвитку економiки, бо «культура i економiчна дiяль-нiсть взаемопов'язанi, змши одного вiдображаються на iншому» [8, с. 39].
Бшьше того, розумшня самого процесу сучасно! глобалiзацi! без врахування впливу на не! духовно -культурно! сфери людсько! дiяльностi не може бути ш змютовним, нi скшьки-небудь повним, бо явно недо-оцiнено творчi та винахщницью здiбностi людей, яю стикаються з викликами у сферi культури, а та, хто ро-зумiе значення культурних чинниюв господарського розвитку, прагнуть до бшьш гуманно! та бшьш справедливо! глобалiзацi! у економiчному i екологiчному планi.
Проте в процес глобалiзацi! та формування суспшьства постмодерну випущет на свободу новi сили, когрi вiдчужують людину, неможливо приборкати лише економiчними засобами. У суспшьнш свiдомостi все ще юнують шюзп, що суто економiчнi засоби змо-жуть виправити кризову ситуащю: звiдкись появиться ефективний власник, вщбудеться зниження податко-вого тягаря, законодавщ стануть на захист виробника i т.п. Проте для господарського вщродження кра!ни лише таких засобiв уже не достатньо. Погрiбен бшьш змютовний пiдхiд, що аналiзуе i соцiокульгурнi цшно-стi та чинники, а тому необхiдно усвiдомлювати, що нормальною основою економiчноl антикризово! науки е не безособистасний грошово-кредитний мехашзм, а георiя господарювання свободо-вiдповiдально!, твор-чо!, моральнiсно! особистостi, яка е базовим суб'ектом благосних господарських трансформацш. При цьому особиста вiдповiдальнiсть не може замшити функцю-нальну (посадову) вщповщальтсть, бо мова йде про онтологiчну, екзистенцшну вiдповiдальнiсть, яка зараз повинна виходити на переднш план у життедiяльностi людини у кризовий перюд. Це по-перше.
Позаекономiчнi чинники, як вказуе аналiз науко-вих економiчних публiкацiй в останнi роки, стають виршальними для подолання сучасного кризового стану i саме вiд них починае все большою мiрою зале-жати реальна сигуацiя на планета. Тому, по-друге, щ-лсне проектування економiчних, а ширше — господарських реформ потребуе нових методологiчних пiдходiв до !х осмислення через призму позаекономiчних дисци-плш. На цей надзвичайно актуальний i необхiдний момент як на шшодисциплшарну — м1ждисциплшарну i трансдисциплшарну методику цшсного тзнання i сприйняття предмета соцiально-економiчного дост-дження сьогодш звертають особливу увагу вченi, яю прагнуть до цшсного розумiння господарських трансформацш.
«Неупереджений аналiз свщчить, — обГрунтовуе А. М. Колот, — що подолання кризи, в яюй перебувае економiчна наука (припускаемо, що не тальки вона), неможливе без змши формату, збагачення методологи дослщжень, наповнення !! iнсгрументарiем мiждисци-
плщарного характеру. Справд^ методологiчний арсенал, з яким науковi школи, що функцюнують у царинi економiчних наук, увiйшли в ХХ1 столптя, потребуе оновлення, доповнення здобутками сум1жних науко-вих шкш — соцюлопчних, фшософських, полгтолопч-них тощо» [7, с. 76].
Трансдисциплшартсть поглиблюе м1ждисципль нарний пщхщ тому, що вона е бшьш всеосяжним методом дослщження цiлiсно! реальностi, та трактуеться як пiдвiсний мiст з двостороншм рухом м1ж наукою i культурою суспшьства. «Трансдисциплшартсть» по-трiбно розглядати як новий тип зв'язку мiж наукою i культурою. Зв'язку, який так само необхiдний сучас-нш науцi, як i сучаснiй культурь Вона впливае на внугрiшнiй устрш науки i на !! вщносини з сусп^ль-ством. Вона мае вплив i на культуру, на формування !! цiннiсних унiверсалiй. Доцшьно згадати, що наука е органом тзнання людства й служить штересам людства до тих тр, поки воно може адекватно усвщомлю-вати сво! iнтереси. Тобто трансдисциплшартсть вводить науковi дослiдження в формат культури, голов-ним виразом яко! е пошук i передача глибинних смис-лiв, як1 стають основопожними цтностями господарсько! життедiяльностi. Вони повинт пронизувати все життя людей як по горизонталi, так i по вертикалi. При цьому слщ у наукових пошуках виходити з того, що вони з самого початку повинт виходити iз гуман-стичних координат, де людина-особистсть е метою господарського розвитку. Для цього ж потрiбно розу-мгга, що такий розвиток повинен мати за основу са-мотзнання та самореалiзацiю особистостi.
Все це вказуе на необхщтсть методолопчних оновлень як у сферi науки взагал^ так i в економiчних дослщженнях. Якщо ж змiнюеться тренд вимог до на-укового аналiзу, його метсдав, то схематично, бездумно котювати вже «за!зженi» теорГ! зовам недо-статньо. Потреба в осмислент iснуючо! турбулентно! дiйсностi, яка уже стала «апокалштичним лабiринтом» (Ю. М. Осшов), i яка досить швидко змшюеться, ставить надзвичайно актуальну вимогу докоршного мето-дологiчного оновлення уае! гуматтарно! науки. Особливо це акгуалiзуеться, коли спостер^аються «велик! груднощi вiтчизняно! науки в пояснент та оцiнцi того, що вщбуваеться в кра!нi. Ми не маемо надшно! теори, що здатна пояснити ниншнш стан украгнського суспыьства, у нас немае необхiдного для цього поня-тшно-категорiального апарату. Методолого-теоре-тичт труднощi переживають i сощальт ф^лософи, i полiтологи, i економюти, i соцiологи, i представники шших соцiогуманiтарних наук^ Спроби мпортувати для нашого суспшьства пояснювальт схеми, що ви-никли для пояснення шших суспшьств, на повiрку неодноразово також виявилися малопродуктивними» [11, с. 416-417] (видшено нами — О. З.).
Нова постнекласична людиномiрна наука мае ба-зуватися на трьох нових фундаментальних постулатах, яю створюють новий формат св^обачення i свiто-гляду. Вони е певною мiрою рефлексивними i вклю-чають так1 новi сутнiснi теоретико-методологiчнi по-ложення як: едина тришостасна — духовно-бш-соща-льна природа людини; глибинний архетип «свобода-вiдповiдальнiсть», який висхщно визначае поле благо-сного господарювання людини; особистсть як базовий свободо-вщповщальний творчий суб'ект господарських трансформацш. При цьому специф^ господар-
