CC BY
169
УДК 330.34.01
ЕКОНОМ1ЧНА МЕТОДОЛОГ1Я В СИТУАЦП ПОСТМОДЕРНУ: РЕАЛЬН1СТЬ I ПЕРСПЕКТИВИ
Скотний П. В., к.е.н.,ст. викладач (ДДПУ iм. 1вана Франка)
В статтi розглядаеться сутнiсть i змкт економiчноi теорп в епоху Постмодерну. Розкриваються особливостi постмодерного стилю мислення i його вплив на економiчне знання I мислення.
Ключовi слова: методологщ економiчна теорiя, знання, парадигма, постмодерн, постмодертстське мислення, еволюця
Постановка проблеми та аналЬ останнш до^джень i публшацш. Процес, витоки якого знаходяться в середиш минулого столитя, що характеризуеться в якосл переходу вщ iндустрiалiзму до постiндустрiалiзму, або вщ епохи Модерну до Постмодерну, викликав глибокi соцiально-економiчнi змiни i колосальнi наслiдки у вах сферах суспiльства. Цi змши та гх наслiдки мали неоднозначний характер i тому сприймалися i оцiнювалися по-рiзному в багатьох наукових працях провiдних вчених [1-6]. В основному переважав оптимiстичний погляд, шщшований Д. Беллом [14], котрий в сво!х працях досить позитивно ощнював постiндустрiальне суспiльство загалом, звертаючи увагу головним чином на його переваги: iнновацiйний характер виробництва, зростаюча роль освiти i знання, перетворення його в «колективне благо», справедлива меритократiя, пвдкорення економiчного i соцiального культурному, ствердження класу - носiя знання в якосп основно! характеристики, перетворення етосу науки в етос всього сустльства. Учет всiх кран здiйснювали сво! теоретичш розвiдки i прогнози в контексп концепту
постiндустрiального суспiльства.
Формування цтей статти Однак виникае питання: в чому полягають особливостi економiчного аналiзу сощально!, политично!, культурно!, господарсько! реальности i якi особливостi економiчно! методологи цього перюду? Тому метою статп е розгляд сутностi i змюту економiчно! теорп в епоху Постмодершзму.
Виклад основного матерiалу. Виникнення i розвиток постiндустрiального суспiльства вписуеться в ситуацш Постмодерну, котра означае вщмову ввд метанарративiв, тобто iдеологiй, утопш, вiдповiдно як i всiх тих прогресистських, теологiчних, полiтологiчних версiй фшософп ютори та соцiально-економiчних проектiв «справедливого» сустльства, на яких вони базувалися. Часто говориться, що епоха «политичного Постмодерну» вiдрiзняеться деiдеологiзацiею, втратою вiри в науково-технiчний прогрес, скептицизмом. Суспшьство в
дану епоху в якосп системи взаемодш бiльше не сприймаеться як цiлiснiсть, а тому втрачаеться сутнiсть соцiально! до.
В контексп методологи iсторiософського аналiзу Постмодерну необхвдно розрiзняти етапи розвитку людства по рiзних основах i з неоднаковим ступенем деталiзацi!. Пiсля неолиу прийнято говорити про iснування доiндустрiального (аграрного), iндустрiального i постiндустрiального суспшьств. У символiчному унiверсумi цьому приблизно вiдповiдае реалiстична, модернiстська i постмодершстська свiдомiсть. Якщо брати безпосередне знання, науку, то в !хньому розвитку, вадповвдно, видiляються класична, некласична i постнекласична стади. У фшософп це приблизно етапи субстанцiалiзму й еволюцюшзму (метафiзики), енергетизму i суб'ектностi ^алектики), структуралiзму i синергетики (реляцiонiзму). В економдо - це доекономiчне, економiчне i постекономiчне суспiльство [11, с. 4], як вважае В. Л. 1ноземцев.
Для виявлення сутностi Постмодерну його важливо спiввiднести з вiдповiдними етапами iсторичного процесу, насамперед з попередшм -Модерном, попередньо усввдомивши розходження м1ж рiзноманiтним реальним змiстом будь-якого сустльства i тенденцiею, головним, ведучим напрямком його розвитку, що у символiчному унiверсамi виражаеться у виглядi пануючого свiтогляду (вдеологп).
Термiнологiчно розходження мiж фактично iснуючим змiстом сустльного життя i спрямованiстю змiн фжсуеться так званим <азмом». Розрiзняють суспшьство, епоху Модерну i - модершзм. Суспiльство, епоху Постмодерна i -постмодершзм. У суспiльствi Модерну юнувало, зрозумiло, i сiльське господарство, навить полювання, рибальство, i реалiзм, навить мiфотворчiсть, але провiдною силою було iндустрiальне виробництво, обробка природних матерiалiв, машини, у мистецтвi ж, вщповщно, у центрi уваги знаходяться авангардизм, експериментаторство, рiзного роду технiчнi
© Скотний П. В.
Ксник економши транспорту 1 промисловост1 № 32, 2010
новацп. Модернiзм - це iдейно-свiтоглядний вираз епохи Модерну. Аналопчним чином у суспiльствi Постмодерну е i сiльське господарство, i обробна промисловють, у культурi - реалiзм, модернiзм, але у фокусi штересу - iнформацiйнi технологи, вiртуальнi реальности ввдеоарт, 1нтернет. Постмодерн - це епоха, суспшьство в цiлому з усш, що в ньому юнуе. Постмодернiзм - це пануючий напрямок духовного розвитку в епоху Постмодерна. Напрямок, що дае назву всьому складному багатомiрному суспiльству, всьому суперечливому, багатовекторному часу. Розрiзнення понять Модерну i модернiзму, як i Постмодерну та постмодершзму, допомагае бiльш глибоко дивитися на процеси, що ввдбуваються, особливо в економiчнiй дiйсностi, i зрозумiти 1х в економiчнiй теори.
Методологiя соцiально-фiлософського i культурологiчного аналiзу показуе, що проблема розумiння Постмодерну вимагае усввдомлення того, що вш руйнуе традицш ще бiльше, шж його попередник, Модерн, в його запереченш Премодерну (феодального, доiндустрiального суспшьства) [12, с. 70]. I в цьому планi ввдношення до Постмодерну рiзко негативне. «Проблема не у ввдсутносп iнтересу до традицп, а в тому, що iнтерес до традицп приймае сьогоднi спотворену i згубну для не! форму. Сьогодш пануе музейно-формалiстичне вiдношення до традицп, коли традицiоналiзм вироджуеться в старечий маразм, стилiзацiю та iмiтацiю» [7]. З шшо! точки зору, Постмодерну передуе Модерн, але Модерну передуе не традицiя, а класика, перiод яко! «ствпадае з iсторiею доiндустрiального суспiльства i тривав у £врош, починаючи з «осьового часу» (8-2 ст. до н.е.), до середини 19 ст.» [1, с. 15]. Ввдповадно, епоха Модерну представляеться як заперечення класики, вiн тяжiе до хаосу i використання «творчих резервiв анормативносл». Тим самим Постмодерн, як заперечення i «зняття» Модерну, знову повертаеться до класики, i в цьому плаш вiн неокласика, яка «примирюе хаос i космос в единому «хаосмоа»; це «проявляеться як в мистецтвi, так i в метафiзицi, соцюлоги, полiтичнiй теори» [12, с. 70]. З ще! позици Постмодерн оцiнюеться позитивно.
Епоха Постмодерну - це епоха суб'ективносп. З ще! точки зору постмодершсти е новiтнiми лидерами в боротьбi з об'ективнiстю та iстиною шляхом побудови суб'ективютських теорiй iстини. Так, «сощальт конструктивiсти шукають форми дiалогу, вiдмiннi ввд дискусiй i критики, заснованих на об'ективiзмi..., нарративiсти працюють над виявленням «оповiдальностi» в нашому життi, прагнучи допомогти людям створювати сво! власнi (i частiше всього кращ) оповiдi..., а коллаборотивнi тератсти пiдкреслюють динамiчну i спiльно
конструйовану природу значень» [13, с. 33], -зазначае Л. Хольцман.
Звшьнення ввд зобов'язань приводить людину в час Постмодерну ввд свободи до свавшля в сферi духу, осшльки вона «вiльно оперуе з свавшьними сегментами абсолютно не спiвпадаючих свiтоглядiв, дискурсiв, мов. В областi духу немае шяких обмежень, але i н1яких орiентирiв, шяких вiх. Кожний вiльний вiрити в що завгодно, вважати себе та iнших ким завгодно, декларувати що завгодно» [6, с. 122]. Тим самим iндивiдуалiзм, отже, суб'ективiзм, в Постмодернi досягае свое! меж! Все бiльше часу проводячи у вiртуальних свiтах комп'ютера, в мережi 1нтернет або комп'ютерних ^ах, людина атомiзуеться, звiльняеться ввд суспiльства i будь-яких форм вдентичносп. Тим самим в нових умовах помггним е зникнення традицiйних сощальних форм, що веде до «розмивання i розпаду соцiальних зв'язк1в» [2, с. 14], - зазначае У. Бек. Бшьш радикальний Ж. Бодрiйяр, котрий малюе апокалiптичну картину суспшьства, в якому анонiмнi i обезособлеш маси поглинають все те, що складае поняття «соцiальна держава»: держава, ютор1я, народ, полiтика, культура, смисл, свобода. Втшенням маси виступае «мовчазна бiльшiсть», яка представляе собою не сощальну, а «статистичну категорш». Сьогодш ми спостертаемо «виснаження i виродження соцiальностi» [4, с. 14, 79], - пише Ж. Бодрiйяр.
Разом з тим необхщно зазначити зростання, з одного боку, економiчноl ефективносп i розширення прошарку самих високооплачуваних i привiлейованих iндивiдiв, а з другого боку, спостертаеться економiчна стагнащя для непривiлейованоl бiльшостi. Хоча економiчнi можливостi постiндустрiального суспiльства «виробляти багатства» (Ж. Женерьо) величезнi, але Постмодерн виявився нездатним спрямовувати «економiчний розквiт на благо всiх» [13, с. 4], що показуе суперечливють i двозначнiсть утворено! реальностi «пост».
З позицш загальнонаукового подходу епоха «пост» з И орiентацiею на суб'ектшсть, iндивiдуалiзм некласичний ланцюжок «знання -реальнiсть» трансформуеться в постнекласичне коло реальне знання i його людський потенцiал в реальностi, яка наповнюеться науковим знанням. Натуралiстичнi гео- i гелiоцентризацil поступаються мiсцем аксюлопчнш
антропоценризацil; вищим кредо осягнення свиу постае не епiстемологiчний (знання - мета), а антропний принцип: знання - зааб, при будь-яких обставинах шзнавальна енергiя повинна одержати гумаштарне, людиноцентричне виправдання. Подiбна постановка загострюе проблему взаемозв'язку i взаемодil об'ективного i суб'ективного (об'екта i суб'екта), ще бшьше роз'еднуе постнекласику з некласикою i класикою, тобто постмодершзм з модернiзмом.
В1сник економ1ки транспорту 1 промисловосп № 32, 2010
«Антитезисшсть логiцi сучасного модершзму, використання окремих фрагментiв принципiв постмодершзму в найновших дослвдженнях сучасних суспшьних трансформацiй засвiдчують необхiднiсть уважного ставлення до його базових постулапв» [5, с. 176], - щдкреслюе А.С. Гальчинський. Йдеться про новi акценти у спiввiдношеннi об'екта i суб'екта не лише суспiльного розвитку, але i розвитку науки, котра тепер може розвиватися лише на основi нових методолопчних пiдходiв i принцишв.
Особливiсть методологй' постнекласично! науки полягае у нових завданнях i щлях пiзнання. Якщо класика i некласика функцiонували як знання-вiдношення, орiентованi на осягнення властивостей свiту, то постнекласика функцiонуе як «знання-шструмент», орiентований на ствердження людини в свiтi. Тобто не прюритетшсть «науково-технiчних i технолопчних засад суспiльства, не держави загалом, не певних соцiальних верств сустльства i навiть не усереднено статистично! (структуровано!) людини, а людсько! особистосп iндивiда, його винятковостi i самоповаги» [5, с. 176]. На в1дм1ну вiд класично! i некласично! науки, яка прагнула до пiзнання (i знання) буття, тепер радикалiзуеться знання перспектив творення буття, котре вщповщае запитам людини. Тим самим очевидним е перемiщення «iз субстанцiоналiзму на креативiзм, з онтологй' на телеологш» [6, с. 473], що обумовлено включенням в процес пiзнання нових, бшьш досконалих i змiстовних тенденцш.
Серед них виокремимо синкретизм i телеономш. Синкретизм, виходячи iз
глобального поступу людства на свiдоме творення буття, що забезпечувало б майбутню iсторiю, штенцп фундаментально! науки на одержання достовiрного знання пов'язуе з iнтенцiями прикладно! науки на одержання сощально потрiбного, утилiзованого знання. В основi координацй' цих iнтенцiй знаходиться розумшня пiдлеглостi науки загальнолюдськ1й лопщ пролонгування цивiлiзацiйно базових процесiв. В процес проектування нового буття в творчш дiяльностi з намiром одержувати оптимальнi результати немае iншого шляху, як координувати зазначену дiяльнiсть з «гумаштарно високими зразками» [6, с. 473]. Зокрема, потрiбно враховувати «новий тип iнтеграцi! iстини i моральности цiлерацiонально! i цiннiсно рацiонально!' дд» [10, с. 17], - зазначае В.С. Стьопiн. Це означае узгоджувати знання i цiнностi, iстину та вдеали, етику i технологш.
Принцип телеономи означае, що дихотомп класично! i некласично! науки: механiчна наука -в№но-цшьова духовнiсть, фiзика - метафiзика, знання - етика, свгт природи - свiт свободи, пояснення - розумшня, ютина - цшносп перестають протистояти один одному. Суть
проблеми в призначеннi само! науки: вона зайнята пошуком iстини, але чи уособлюе iстина вище покликання людства? Наука не просто тзнае свiт, вона пiзнае його для людини, оскшьки свiт без людини нщо, в цьому зв'язку постае питання: чи так вже внутршш шщативи науки вiдстороненi ввд життевих (зовнiшнiх) реалiй? Осмислення цих i пов'язаних з ними проблем зобов'язуе позбавити науку «самодостатнього» статусу: здшснення науки не мета, а зааб самоствердження людства. Зввдси правильно ввдвести науцi належне мiсце, помiстивши !! у цiннiсний контекст, який вiдрiзняеться бiльшою самодостатнiстю. Приймаючи до уваги, що наука не може функцiонувати в режимi автономно! спонтанно! дп. Необхiдною е iерархiя цiнностей, яка розставляе прюритети з позицiй врахування корiнних цшей людства як роду.
В силу вищесказаного виникае потреба лематизацп сказаного на рiвнi розгорнуто! методологй i теори, в тому числi i економiчно!. Зввдси, пiдкреслюе Т. Лоусон, стае «цшком зрозумiлою бiльша частина змш в ортодоксальних теорiях, оскшьки подiбнi модифiкацi! повиннi зробити передумови теоретичного аналiзу менш абстрактними i довiльними» [8, с. 78]. Така позицiя дае можливiсть А.С. Гальчинському дати принципово iншу характеристику сучасносп, яка перебрала на себе вде! гуманiзму i просвiтництва. Саме щ «свiтогляднi iде! у поеднаннi з гегемошею захiдного iндустрiально-капiталiстичного свiту перебирали на себе системоутворювальну функцш глобал1зацшного процесу епохи, протяжнiсть яко! вимiрюеться п'ятисотрiчним циклом, перiодом, що обшмае XVI-XX столiття. З якого б боку ми не ощнювали суттст визначення цiе! епохи, однак за вама канонами системно! аналiтики ми вимушеш визнати, що йдеться про епоху дом^вання европейських цiнностей» [5, с. 324]. Це та домшанта, на якш базуються не лише надбудовш конструкцй нинiшнього свiту, але i його фундамент, атрибутом якого е економша та економiчне знання.
Наука минулого, або «ортодоксальна теорiя» (Т. Лоусон), цiннiсним пiдходом не затруднювала себе, що мае наслщком як сцiентизм, технократизм, некритичний споаб предметно-натуралiстичного досл1дження, де цшшсно-оцiнювальне iгноруеться, так i екзистенцшне, особистiсно-життеве, де цiннiсне (оцiнювальне) при всьому бажаннi не може бути усуненим. Лопчний фiнал такого подходу - «гносеологiчний дуал1зм: об'ективiзм в освоенш предметно-фiзичного i суб'ективiзм в освоеннi екзистенцiйно-життевого, розподш пiзнання на науку i гумашстику зi всiма витiкаючими звiдси негативними наслвдками» [6, с. 474]. Можливють !х «зняття» в новому поглядi на природу цiнностей, перспектива якого вимальовуеться за
В1сник економ1ки транспорту i промисловост1 № 32, 2010
рамками традицшно! моделi «наука - дшсшсть» в межах нетрадицшно! моделi «наука - олюднена дшсшсть». В процеа «формування матрицi «олюднено! природи», або «сконструйовано! реальностi», наука, як i вся «система тзнавального процесу загалом, перебирае на себе... не лише тзнавальну, а й конституюючу
(системоутворювальну) функцш» [5, с. 258]. В такому випадку розумшня (витлумачення) предметно-фiзичного (економiко-матерiального) та екзистенцшно-життевого, iстина i цiннiсть перестають бути роздшеними.
В так1й постановцi питання традицшне трактування «доцiльностi» як характеристики д1яльносп та И об'ективаци (культура, суспшьство, ютор1я) себе вичерпала. Враховуючи той факт, що сучасний свгт «у сво!х структурних (системних) визначеннях сконструйований людиною» [5, с. 260], доцшьшсть сьогоднi - це «йдучий вiд людини активний потiк привнесення в свiт людських обставин. Антропосфера втрачае модус онтологи юторп: вона здобувае модус онтологи природного життя» [6, с. 474]. В силу цього виправданою е постановка антропоморфно! визначеносп свiту, доцiльно-смислового начала, яке пронизуе i насичуе свiт новою енерпею. Адже справа полягае в тому, що свгт, в «якому конструюючим центром стае рефлексивна ютота -людина, що пiзнае саму себе, е не просто реальшстю, створюваною людиною для само! людини, феномена И особистосп» [5, с. 261]. Вадниш пiзнати свiт загалом, а тим бшьше свiт економши, котрий виник як матерiалiзацiя людських цiлей, означае розкрити призначення, прагнення людини. Зазначенi акценти набувають зростаючо! ваги в методологи аналiзу системних, насамперед економiчних, трансформацiй, де темпоральш параметри належать «до фундаментальних визначень економiчного процесу» [5, с. 261]. Особливо сьогодш, в епоху «пост-».
Важливою характеристикою епохи «пост-» е поняття «ново! рацiональностi». Класика i некласика будувались як дiанойя знання -безпристрасний логiко-понятiйний аналiз реальностi; або як ешстема: знання, узгоджене з внутршшми канонами рацiонального аналiзу реальносп (стандарти експериментального i логiчного доказу). Наукова рацюнальшсть - це вшповвдшсть теоретичних побудов, але не об'екту, який ввдображаеться теорiею, а тим засобам шзнання, нормам та шеалам, як1 прийнятi наукою i ведуть до об'ективно! iстини. Кожна епоха в розвитку рацiональностi характеризуеться власним типом рацюнальносп. Змiна типiв рацюнальносп свщчить не лише про стушнь зрiлостi суб'екта пiзнання, але i про характер системних об'ектiв, котрi ним освоюються.
Нагадаемо, що подш наук на природничi, соцiально-гуманiтарнi i технiчнi виник в рамках класичного типу рацiональностi, що передбачае вивчення реальностi такою, якою вона е. У вшповвдносп з некласичною рацюнальшстю наукове вивчення рацiональностi передбачае врахування засобiв пiзнання. Починаеться «стирання вадмшностей м1ж об'ектом i суб'ектом» (Н. Бор). Третш тип - постнекласична рацiональнiсть, вiдлiк яко! починаеться з шнця ХХ столiття, передбачае, що знання про об'ект сшв мiрне не тiльки з матерiальним засобами, але i з соцiальними щлями i цiнностями. Стабiльний науковий статус набувають так категори, як мета, знання, цшшсть, i, що найбшьш головне, суб'ект. Цей тип рацюнальносп («пост»), - характерний для складних, синергетичних систем, в котрi в якосп компонента включена сама людина [3, с. 3435]. В силу чого для постнекласично! науки буття е поеднанням цiннiсно-цiльових установок i тому вимагае осмислення. В зв'язку з чим воно сприймаеться через призму iдеалiв гуманiтарних констант.
Дана ситуащя обумовлюеться
гуманiстичною спрямованiстю цившзацшного процесу сьогоднi, в тому числ й економiчного. Слушним, на наш погляд, е виокремлення А. С. Гальчинським трьох принципових методологiчних позицiй, на яких грунтуеться постнекласична рацiональнiсть. Перша з них стосуеться оцiнки цивiлiзацiйного розвитку як процесу, в якому «об'ект i суб'ект переплгтаються i взаемо замшяються». Таке розумiння уточнюе мiсця людини i цьому процесi - «вона реатзуе у ньому свiй креативний потенщал не як зовнiшнiй чинник, а як безпосередня «тканина» цившзацшного розвитку, його енергетична основа» [5, с. 301]. Саме в такий спосiб у контексп розвитку само! людини слш розглядати i логiку еволюцil економiки. Економiчний процес не просто детермшуеться людиною, п1дпорядковуеться й! цiлям та штересам, а е безпосереднiм втшенням и соцiальноl складово!. В цьому контексп економiчний процес реалiзуеться як процес утвердження цивiлiзацiйного, адекватного поняттю соцiального (олюдненого).
Висновки. Таким чином, епоха «пост» -епоха переконструювання i перетворення iснуючого свiтового порядку. Саме в цю, перехiдну по свош сутностi, епоху народжуються новi пiдходи i теорil, адже змша свiтовлаштування i устрою не може бути витлумачена в контекстi традицшно! методологи. Постмодерн - не стшьки характеристика певного суспшьства, скшьки культурна й штелектуальна реакц1я на суспшьний стан, в якому вiдбуваються трансформацп людини, переход в1д дiючого, автономного, мислячого вдивша до людини «масово!», котра втратила роль суб'екта сусшльного розвитку. Окремий iндивiд
В1сник економши транспорту 1 промисловосп № 32, 2010
перестав мислити себе самостшним суб'ектом сощально! дп, свiдомо контролювати всю суму зовнiшнiх обставин, що i фiксуeться в свiдомостi людини епохи «пост-», зокрема в постмодертстськш сввдомосп.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРА
1. Бачинин В.А. Традиции и новации в современных философских дискурсах [Текст]/ В. А. Бачинин// Серия «Symposium». Вып. 14. СПб.: Санкт-Петербургское общество. - 2001. - С.15.
2. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну [Текст]/ У. Бек// - М.- 2000. - с.149.
3. Берков В.Ф. Философия и методология науки [Текст]/ В.Ф. Берков// - М.: Новое знание. -2004. - с.152.
4. Бодрийяр Ж. В тени молчаливого большинства, или конец социального [Текст]/Ж. Бордийяр// - Екатеринбург. - 2000. - С.14,С.79.
5. Гальчинський А.С. Економiчна методология. Лопка оновлення: Курс лекцш [Текст]/ А.С. Гальчинський// - К.: «АДЕФ-Украша». - 2010. - с.356.
6. Ильин В.В. Философия [Текст]/ В.В. Ильин// - М.: Академический проект. - 1999. -с.525.
7. Корнев С. Традиция, Постмодерн и Вечное возвращение [Еклектроннш ресурс]/ С. Корнев// http://kitezh.onego.rU//puti.html
8. Лоусон Т. Современная «экономическая теория» в свете реализма. Вопросы экономики [Текст] / Т. Лоусон// - 2006. - № 2. - С.78.
9 Силичев Д. А. Социальные последствия перехода от индустриализма и модерна к постиндустриализму и постмодерну. Вопросы философии [Текст]/ Д. А. Силичев- 2005. - № 7. -
10. Степин В.С. Саморазвивающиеся системы и постнеклассическая рациональность. Вопросы философии [Текст] /В.С. Степин// - 2003. - № 8. - С.17.
11. Трансформации в современной цивилизации: постиндустриальное и постэкономическое общество. Вопросы философии [Текст].- 2000. - № 1. - С.4.
12. Фишман Л.Г. Постмодерн как возврат к Просвещению. Вопросы философии [Текст]/ Л.Г. Фишман// - 2006. - № 10. - С.70.
13. Хольцман Л. Как сделать постмодернизм деятельностным. Вопросы философии [Текст]/ Л. Хольцман// - 2006. - № 12. - С.4,С.33.
14. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования [Текст]/ Д. Белл// - М.: Издательство: Академия. -1999. - 578 с.
Аннотация. В статье рассматривается сущность и содержание экономической теории в эпоху Постмодерна. Раскрываются особенности постмодернистского стиля мышления и его влияние на экономическое знание и мышление.
Ключевые слова: методология, экономическая теория, знания, парадигма, постмодерн, постмодернистское мышление, эволюция.
Summary. The article is devoted to the analysis of the nature and content of economic theory in the postmodern epoch. The features of post-modern style of thinking and its impact on economic knowledge and thinking are considered.
Key words: methodology, economic theory, knowledge, paradigm, post-modern, post-modern thinking, evolution.
Рецензент к.е.н., доцент УкрДАЗТМаковоз О.В.
Експерт редакцшног колегп к.е.н., доцент УкрДАЗТ Полякова О.М.
BiciiiiK економши транспорту i промисловост № 32, 2010
