CC BY
12
УДК 338.2:334.7:504
Э01: ЬПрв://йоиог§/10.37405/1729-7206.2020.1(38).176-182
Ольга Григорiвна Задорожна
чл.-кор. АЕН Украти канд. екон. наук, доц. ОКСЮ 0000-0001-6486-0710, Харкгвський нацюнальний утверситет ¡мет В. Н. Каразна
МЕТОДОЛОГИШ ЗАСАДИ УПРАВЛ1ННЯ РОЗРОБКОЮ СТРАТЕГИ ДУХОВНО-НООСФЕРО-СТАЛОГО ГОСПОДАРСЬКОГО АНТИКРИЗОВОГО РОЗВИТКУ
Актуальшсть проблеми. Зараз Укра1на перебувае в надто скрутному соцiально-економiчному станi. В нш пануе клiпто-фiнансово-олiгархiчна економiка, а кра-1на досi не досягла рiвня 1990 р. по ВВП, попршилася структура 11 економiки i промисловостi, суттево звер-нута сощальна сфера, деградували освiта, наука, охо-рона здоров'я, рiзко зросла злочиншсть [1, с. 22]. Криза суспшьно! системи, яка особливо поглиблю-еться в останш кшька роив, потребуе розробки ново! науково'1 антикризово! стратеги нацiонапьного вiдродження. Офiцiйнi документи щодо стратеги вщ-родження, з одного боку, не вщображають цЫсну ре-альнiсть нащонально1 системи господарювання; з ш-шого боку, практично не розробляються й не реалiзо-вуються комплекснi соцiально-економiчнi програми у зв'язку з швидкоплинною змiною урядiв, яю неспро-можнi вести послщовну полiтику задля продуктивних соцiально-економiчних перетворень. Чи не найголов-нiшою причиною тако! ситуаци е те, що «перевiрку на iстиннiсть нинiшня украшська елiта не пройшла, а отже, 11 роль як органiзатора розвитку та майбутнього процвiтання кра'1ни i зростання добробуту народу опи-нилася пiд великим знаком питання» [2, с. 20].
У методолопчному плат надзвичайно важливим е усвiдомлення суп сучасно'1 глобально'1 та нащональ-но'1 кризи, яка традицiйно сприймаеться як фшан-сово-економiчна та соцiальна. Проте видатнi мисли-телi сучасностi досить однозначно довели, що П основною причиною е духовний занепад людства, дегра-дацiя ц1л1сно1 людяноИ свщомоси на основi розвитку од-нобiчного логiко-кiлькiсного iнтелекту, втрата мораль-тсних щнностей та вгдповгдальностг людини за ство-рення штучного технгсного свггу, наростання недовгри до шституцш. Все це говорить про неспроможшсть квалiфiковано i компетентно забезпечити пошук шля-хiв та механiзмiв подолання сучасно'1 глобально'1 кризи.
Аналiз останн1х наукових дослщжень. У таких умо-вах первинним завданням виживання людини i людства стае необхiднiсть кардинальноИ зм1ни свтобачення, яке б виходило з цшностей життя, миру, достошства людини, довiри та гармошзаци вiдносин м1ж людьми i м1ж людиною та Природою. Сьогоднi йде мова про те, що щльова, насамперед суто економiчна — при-буткова, спрямованiсть людсько1 дiяльностi е головною рушшною силою розширення загально1 кризиво-стi, коли кыькгст показники росту явно затьмарюють потреби якгсного оновлення життедiяльностi людства. Якщо говорити науковою мовою, то ця кардинальна змша свiтогляду полягае в переходi вiд цшьово1 до щн-тсноИ рац1ональност1, коли саме глибинш духовно-мо-ральтст щнностг повиннi задавати вектор антикризо-
вого мислення, формат уетх управлiнських рiшень i поле практичних дiй по реформуванню нащонально1 та глобально1 системи господарювання. По суп мова йде про те, щоб сучасна людина залишалася у свош життедiяльностi саме людиною, а не перетворювалася в звiролюдину чи постлюдину, яка не мае i навиъ не на-магаеться дiяти в цттсному пол1 людяност1. бдина три-iпостасна — духовно-бiо-соцiальна природа людини про-являеться цшсно лише тсда, коли духовна тостась е тим заплщнюючим глибинним уномом людяност1, який висхщно задае якостi, здiбностi та внутршш мо-тиви саме людини, що повинш розгортатися в процеа цЫсно1 господарсько1 життедiяльностi кожного. В цьому плат «зараз вкрай необхщним стае змщення акдентiв у методологи втизняних та практичних розробок убж цiлiсного, цiннiсно-орiентованого, гу-манiстичного тзнання, де людина розглядаеться як цМсна духовно-бю-сощальна iстота, як особистiсть. Тобто духовна складова життедiяльностi людини стае джерелом створення господарства» [2, с. 56] як щлю-но1 сфери життевщправлення кожно1 свободо-вщповь дально1 творчо1 особистостi.
З огляду на актуальш проблеми сучасного стану нацiонального господарства, яю породили некомплексна соцiально-економiчна полiтика уряду, що привела до процеетв деiндустрiалiзацil i зубожшня бшьшо-стi украшщв, не просто доцшьно, а необхiдно розроб-ляти нову парадигму духовно-ноосферо-сталого розвитку. II слщ характеризувати як основну нащональну стратегему, спрямовану на свободо-вщповщальне i партнерсько-вiдроджувальне господарське реформу-вання Укра1ни. Розробка та реалiзацiя тако1 парадигми мае великий потенцшний шанс для вщродження насамперед розвалено1 нащонально1 системи господарства тому, що в кра1ш, з одного боку, е сощальна пам'ять про рiзноманiтнi форми необхщних для господар-ського розвитку основних трендiв: щншсно1 конку-рентоспроможностi, довiри, широкого соцiального партнерства та особисто1 й сощально1 вщповщально-стi. Вони фундаментально закладенi у традицшнш ментальностi укра1нського народу, хоча в останш де-сятирiччя умови для укршлення цих трендiв значно звузилися. З шшого боку, втизняш вченi-економiсти почали формувати нову людиномгрну економгчну науку, де цшсна особистгсть розглядаеться як базовий сво-бодо-вщповщальний творчий суб'ект господарських перетворень. Аналiзу цих проблем присвяченi науковi пращ вичизняних вчених О. Амошi, Н. Брюховецько1, I. Булеева, Г. Задорожного, Ю. Залозново1, О. Новжо-во1, Г. Пилипенко, Г. Скляра, В. Тарасевича, Л. Яко-венко та шших.
Мета статп полягае у розвитку методологiчних засад управлшня стратегiею духовно-ноосферо-ста-лого господарського антикризового розвитку в формата ново! людиномiрно! науки, де триiпостасна духовно-бю-сощальна природа людини визначае «коридор» життево-необхщних людяних господарських антикризових трансформацш заради виживання.
Виклад основного матерiалу дослдження. Тради-цiйно майже вся суспшьствознавча наука досi займа-еться насамперед аналiзом сощальног складово! бюсощ-альног сутноста людини. Проте все ж доводиться кон-статувати, що традицiйне визначення соцiального, яка включае все, що не е бюлогiчним, е досить однобiчною й поки непереборною межею спрощення розумiння цтсноста реальностi, в тому числi й людини-особис-тостi. Тiльки коли ми ставимо запитання щодо того, чим визначаеться суто сощальне як взаемодiя людей? — починаемо розумгги нейтральтсть соцiальностi як взаемоди шдивдав, бо остання може мати щлком протилежне спрямування: як задля блага людини, так !й у зло. 6 взаемодп благiснi, спрямованi на задово-лення потреб самопiзнання i самореалiзацil особис-тостi, яка е головною щншстю у людському, людя-ному суспiльствi; а е взаемодп, коли дiяльнiсть людини спрямована на завдавання шкоди самiй людиш та Природi, як то: атомна зброя, виробництво наркотиков, алкоголю та т.п.
Це говорить про те, що вченим необхщно розу-мгга, що глибше сощального юнуе сутнiсна, визнача-льна внутршня сфера духовно -моральтсних щнностей i мотивiв, яю повиннi «задавати» яюсний коридор дь яльностi для усiх суб'екгав господарювання. Соцiальне як взаемодiя е в основному наслщком зовнiшнього вщображенням того, що вiдбуваеться в душi людини, як! цiнностi, мотиви, орiентири й устремлiння там ви-рують, чим керуеться людина при щеальнш побудовi майбутн1х образiв й проекпв та на що саме спрямоваш 11 ди та взаемоди при об'ективацп сво!х внутрiшнiх об-разiв i побудов у феноменальному свт. Тому перед людиною постае досить чгтке завдання пiзнання свого внутршнього духовного свту, який певним чином ко-дуе шакше можливе спершу у духовно-щеальнш пло-щинi, а потам намагаеться створювати його через свою творчу дiяльнiсть у процес господарсько! об'ективацп. При правильному розумшш внутрiшнього духовного свiту i свщомш реалiзацil такого розумiння вщбува-еться процес одухотворення, олюднення дшсноста, що сьогодш в глобальному кризовому свт стае рiвно-значним виживанню i спасiнню людства, а також охо-ронi Природи як необхiдного середовища для житте-устрою людини.
У цьому сенс необхiдним стае розумiння того, що сучасна людина не мае права задовольнятися яки-мось однобiчним, однорiвневим, однолiнiйним бачен-ням понадскладно! реальностi, яке досi за шерщею пропонуе механiко-матерiалiстично налаштована тра-дицiйна наука з 11 догматичним викривленим методом дiалектики. Науковий погляд i наукова трактовка досi в основному таоруе все те, що знаходиться в сферi духу, духовноста, тобто те, що не вловлюеться фiзич-ними пристроями та шструментами, а також поки що не тдлягае науковим експериментам. Дiалектика таоруе основоположний духовний свiт людини, и гли-бинну духовну специфiку. Слщ погодитися з проро-чими словами П. Флоренського, що «науковий свгго-гляд i яюсно i кшьюсно втратив той основний масш-
таб, яким визначаються усi iншi нашi масштаби: саму людину» [3, с. 344]. Досить важливим дороговказом зараз стають слова М. Хоркхаймера: «1нструментальний характер мислення у проведенш реформ не може бути критерiем ктини» [4, с. 102] (видшено нами — О. З.).
Як показав аналiз новггаього перiоду ринкових перетворень, спостер^аеться досить висока нездат-нiсть сучасно! елiти вiдтворювати i розподшяти необ-хiдний мiнiмум ресурив з точки зору досягнутих сус-пшьством потреб. Зберiгаеться шверсшно-катастро-фiчний шлях вирiшення гострих суспшьних проблем, бо схематично-спрощений свггогляд вчених i полгга-юв носить абстрактно-лiберальний характер. I подо-лання такого стану вимагае насамперед кардинальног змши свторозумшня, коли рефлекая повинна пщня-тися на вищий щабель осмислення кризово! дшсноста, мати спрямування не слшого котювання i на-садження запозичених шоземних iнститутiв, а поглиб-леного аналiзу причин того, що вщбуваеться у сферi нацiонального господарства. Така нова цiлiсна рефлек-сiя повинна вщкрити шлях творчому господарському процесу народу. Вона неодмшно повинна супроводжу-ватися зростанням вiдповiдальностi за долю нацп у свiтi, що постайно змiнюеться.
Проте, ставлячи як вищий науковий щеал навiть природничих наук тзнання цшсного свiту перед людиною, яка навиъ вважае себе лише науковцем, неми-нуче постае вимога «прийняти еднiсть науки i духов-ностi» [5, с. 307], змшити координати мислення i свь тобачення. Змiст сучасно! рефлексп вже не може не опиратися на розумшня провiдно'г ролi духовностi в протикризових господарських перетвореннях. Якщо не приймаеться до уваги наявшсть духовного свиу, то годi й говорити про цМсшсть реальностi, про !! син-кретичнi витоки, потенцiйну духовно-щеально-шфор-мацiйну матрицю розгортання життя. В цьому сена новим головним й цЫсно-ютинним методом свгго-пiзнaння стае триалектика [6], яка дозволяе дослщжу-вати едину тршпостасну — духовно-бю-сощальну природу людини, коли до розумшня геному (бюлопчне) i мемону (сощокультурне) з необхiднiстю додаеться уном (власне людське, людяне) [7], що видшяе саме людський рiд iз всього живого. Почала формуватися нова цЫсна людиномiрнa наука — уномжа [8], яка дозволяе дослщжувати процес розгортання уному людя-носта в цiлiснiй господарськш життедiяльностi особи-стостi.
Якщо ж перейти тепер до дослщження бшьш за-гально! проблеми виживання людства, то на перший план висуваеться розробка вщповщно! стратеги госпо-дарювання, яка б змогла забезпечити розв'язання вкрай гострих суперечностей сьогодення в руслi нових методолопчних засад людино мiрно! науки, де альфою i омегою стають людянi цiнностi життедiяльностi лю-дини/людства. Справа в тому, що «неолiберaльнi ре-форми, при тверезому розмислi, не привели ш до при-скорення процеав демократизаци (яю почалися за-довго до неолiберaлiзму...), нi до сталого економiчного зростання...». Бшьш того, «якщо скористатися афо-ристичним висловом британського економгеографа Девща Харв^ постае питання про «порятунок катта-лiзму вiд неолiберaлiзму», про стабМзащю i «оцивЫ-зовaннiсть» свiтових ринюв» [9].
У цьому ключi ми перш за все повинш критично ощнити тi теори чи концепци, яю зараз на слуху i пов'язaнi з пошуком шляхiв подолання сучасно! гло-
бально! кризи. Це двi сучасш головш концепци господарських перетворень: сталого розвитку i ноосфери. При цьому зараз большого практичного значення на-бувають саме критичш моменти щодо виявлення ïx не-долiкiв чи шкоди для людини/людства. Це пов'язано з тим, що в практичному плат щ двi концепщ! майже не реалiзуються, а е здебiльшого об'екгом наукових дискусш. При цьому цi двi концепци, як показав змiстовний ïx аналiз, висxiдно переслiдують яскраво виражену технократичтсть суспшьного розвитку. Коротко розкриемо щ концепци у даному аспекта.
Сталий розвиток почав дослщжуватися з початку 70-х роюв минулого столитя, а з 1992 р. мав стати го-ловним практичним питанням подальшого планетарного суспшьного розвитку, як бачилося тод1, повют-кою дня для нового столитя. Такий розвиток орiенту-вався на людину через розв'язання трьох основних проблем: еколопчно!, забезпечення гiдниx умов життя для прийдешнix поколiнь, тдвищення ролi жiнок у су-спшьних перетвореннях. Метою вирiшення цих проблем мало бути створення умов для справедливого розподшу результатiв розвитку на засадах економiч-ного зростання. Проте майже тридцятирiчна практика намагання забезпечити сталий розвиток у глобальному свiтi поки ще не принесла вiдчутниx позитивних результата: дшсшсть в основному стала протилежною тим надiям, що покладалися на реалiзацiю стратеги сталого розвитку. 0
Аналiз теори сталого розвитку показав, що «кон-цепцiя сталого розвитку, запропонована на рiвнi ООН, не надала суттевого впливу на свтовий розвиток. На-укова основа ще! концепци вщсутня. Вчення сощаль-ного гуманiзму створюеться дедуктивним методом: вiд загально! теорп сощоприродного розвитку до соцiуму й людини. 1з нього випливае науково обГрунтована траекторiя свiтового розвитку: лiбералiзм — штегра-лiзм — сощогумашзм» [10] (видшено нами — О. З.). Загальний висновок зводиться до того, що сьогодш «е ва пiдстави вважати домiнуючий у свт тип еконо-мiчного розвитку несталим (unsustainable)» [11] (видь лено нами — О. З.).
Якщо ж критично i сутшсно оцiнити головну причину провалiв цiеï стратеги, то можна вказати на знецiнення духовно-моральшсного св1ту сучасно! людини, духовну деградацiю, рiзке зниження духовност1 людського суспшьства насамперед у розвинених кранах, де егоютичш корислив1 штереси визначають вектор державно! суто неол!берально'1 пол1тики. Це не лише протисто'йъ об'еднанню зусиль заради загаль-ного виживання, але й посилюе досить жорстку кон-куренцiю за ресурси планети.
Теорiя ноосфери, у витоюв яко! стояли В. Вернад-ський та П. Тейяр де Шарден, розроблялася у формата природничо! науки, коли науков! знання розглядалися як нова геологiчна сила для перетворення бюсфери у ноосферу (сферу розуму), а техшка як втшення наукових знань трактувалася як головний зааб такого пере-творення. Наука в основному зводилася до розвитку ттелекту, а про духовтсть майже не згадувалося. Тому «побудова» ноосфери набула актуально'! форми техносфери, яка досить швидко пiдкорила людину, зробила ïï «гвинтиком» у пануючш зараз сощотехшч-н1й системi. Цим самим були штучно створеш реальш умови для наростання тенденци процесу розлюднення, де стали досить вмшо i майже повсюдно використову-ватися технологи маншуляци св1дом1стю.
Вiдносно теори ноосферизму як певно! панаце! для побудови щасливого майбутнього людства можна смшиво стверджувати, що в останш роки з'явилася пiдстaвa говорити про ноосферу та ноосферизм як про нову утотю. Перед нею уже поклоняються як перед новими науковими щолами. Тепершнш ситуаци, за думкою В. Кутирьова, вщповщае новий погляд на ноосферу: «це вчення з самого початку несло в собi еле-менти утопи, у ньому переплгталися aксiологiчнi й онтолопчш пiдходи без будь-якого !х розрiзнення; цiннiснi характеристики ноогенезу досi е однозначно позитивними, що суперечить дiaлектицi життя; по-трiбно розрiзняти трактовку ноосфери як утопи й ре-альний стан ноосфери. Одне не повинно закривати ш-шого» [12, с. 24]. При реалютичному mдходi стае ц1л-ком зрозум1ло, що ноосфера як реальшсть е штучним середовищем, яке подавляе ареал бюлопчного буття, забруднюе воду, повiтря, сприяе опустошенню Грунту, загальнш деградац!! природного середовища прожи-вання людей i тварин, що викликае iнвалiдизацiю само! людини [12, с. 25]. Перетворившись у агресивну техносферу, ноосфера поставила у весь зрют проблему ств-вщношення природного i штучного, розв'язання яко! сьогоднi стае вкрай важливою щодо виживання/заги-белi людства.
Технократична спрямовашсть концепцiй сталого розвитку й ноосферизму не викликае сумнiвiв. Проте автори цих концепцш не хочуть розумгга того, що «технолопзм зараз зовсiм не перемагае, бо вш цього зробити не може за визначенням, а попросту вбивае концептуальну думку. I це шяка не помилка — це ... злочин, що зараз твориться! Освiчене людство проща-еться не просто с концептуальною свггоглядною думкою, воно прощаеться уже з думкою взагаль На мюце думки приходить проста в!^рна когштивна оперaцiя, пов'язана з поеднанням-роз'еднанням уже не сми^в, а iнформaцiйних знаюв, що несуть з собою не бшьш н1ж «так» або «ш». Математика з iнформaтикою домо-глися таки свого: думка зникае в шформацшному сум'яттi, а разом з цим анулюються й смисли» [13, с. 443-444].
За суттю, через процеси технократизму, шформа-цiонaлiзму та цифровiзaцil наростае антилюдятсть, а тому заради житте- i людиноспaсiння вони повиннi бути «помщеш» в коридор духовно-щнтсного смисло-пошуку й проведення продуктивних для людини життестверджуючих реформ-трaнсформaцiй кризово! дшсноста.
Все це дозволяе стверджувати, що в обох вказа-них концепщях: сталого розвитку i ноосфери висхщно не було закладено розумшня першочерговостi духовног сфери у цшснш життедiяльностi господарюючо! осо-бистостi, глибоко не усвщомлювалося значення i ролi свiдомостi для цшсного продуктивно-благосного розвитку як само! людини, так i суспшьства. Розрив мiж мaтерiaльним i духовним свiтом не мiг в кшщ кiнцiв не вилитися в глобальну кризу iснувaння людства. Проте слщ чiтко розумiти, що саме та методи дiяльно-стi людини, яю кнорували духовтсть, спровокували i сприяли розростанню та поглибленню глобально! кризи. Так1 методи не можуть вважатися рятiвними для людства. Тому виникла нaстiйнa необхiднiсть здiй-снювати пошук нових шляхiв i способiв антикризово! дiяльностi, виходячи з тршпостасно! духовно-бю-сощ-ально! природи людини, коли саме духовтсть мае стати головною ланкою ланцюга, зачепившись за яку
можна i треба витягувати людство з прiрви глобально! неолiберальноï кризи.
При цьому ми повинш свiдомо вщдавати звiт œ6i у тому, що саме духовшсть визначае статус особистостi як суб'екта, який е не просто ноаем культури, але й iнiцiатором сощальних новацiй, що повиннi незмiнно Грунтуватися на системi людяних щнностей. «Духов-нiсть вiдображае у цiннiсних формах свщомоси та культури eÎHHÎ смисложиттeвi екзистенцшш проблеми людини, пщшмаючи ïï над сво'1ми егоютичними розра-хунками i частотнiстями повсякденного життя. Ду-ховну культуру наповнюють людськ щHHoemi, моральш норми, життeвi смисли, сощальш iдеали та iдеологiï, ре-лшйт погляди. Вона моральшсно окрашена i пронизана щнностями. Вона немислима поза суб'ект-суб'ектними вщносинами, поза спшкуванням. У полi культури свгг сприймаеться не сам собою, а у безпо-середньому зв'язку з суб'ектом та його системою цтностей» [14, с. 166] (видшено нами — О. З.).
У суто практичному сенс продуктивш для людини i Природи господарсью трансформаций не можуть не заплщнюватися духовно-культурними цiнностями i внутршшми мотивами, як1 повиннi передувати кон-кретним цглям реформаторських змш. У цьому планi настiйно необхщно розумiти, що слiд «в штересах кожного iз нас вiдшукувати шляхи повернення духовного начала, в наше шдивщуальне та суспшьне життя, яке повинно буде включати не лише теоретичне ви-знання духовноси як життево важливого боку юну-вання, але й заохочення i суспшьне схвалення тих ви-дiв дiяльностi, як сприяють розкриттю через пережи-вання переходу до духовних вимiрiв дшсностЬ» [15, с. 180] (видшено нами — О. З.).
Тому зараз вкрай важливо не просто насолоджу-ватися i тшитися з досягнутого досить високого тех-носного рiвня розвитку, який через НБ1К-конвер-генцiю та створення штучного штелекту уможливлюе перетворення людини в гуманогдного робота. Людина повинна робити все для того, щоб i надалi залишатися саме людиною. I це е можливим лише в формата ду-ховно-моральтсного розвитку, коли змшиться цiннiсно свiдомiсть, коли потенцшш коди i зразки людяностi будуть розгорнуп в повну силу, коли ми як люди зумь емо кардинально змшитися через розумiння того, що «свщомють i людська психжа — це щось набагато бгльше, нгж випадковi продукти фiзiологiчних проце-сiв в мозку; вони представляють собою вiдображення космiчного розуму, який пронизуе все суще. Ми не просто бюлопчш машини i високорозвинеш тварини, але й безмежнi поля свщомоси, що перевершують простiр та час» [16, с. 41-42].
Усе це досить доказово говорить про те, що для управлшня вщродженням нацiональноï економiки, а бшьш широко — народногосподарського комплексу необхщно сформувати цМсну господарську систему, яка б забезпечувала досягнення нацiональних штере-сiв. Для цього необхiдно створити вщповщну систему багаторiвневого адаптивного управлшня, здатну забез-печувати iерархiчну цЫсшсть господарства краши. Проте, слiд розумгга, що «в сучасних умовах функщо-нування глобальних процесiв стае практично безглуз-дим вибудовувати полiтику нащонального розвитку у концепцiях традицiйноï класично'1 навiть неокласич-но1 економтеоретично'1 парадигми розвитку. Необхщш нестандартнi рiшення, яю можна знайти у метафiзич-
нш i метапросторовiй дослiдницькiй методолог^» [17, с. 154].
Метафiзичний формат створення стратеги нащонального господарського розвитку вказуе на те, що ïï фундамент повинен будуватися на духовно-мораль-тсних щнностях, як1, в свою чергу, повинш заплщ-нювати цЫ такоï стратегiï. Такий формат е не лише необхщним, але i його загальш контури прорисову-ються тим, що ми вже стали на пор^ розробки новог парадигми — духовно-ноосферно-сталого розвитку [18], розумшня якого дае змогу органiчно об'еднати сут-нiснi моменти концепцiй ноосфери i сталого розвитку та теори про триiпостасну — духовно-бiо-соцiальну природу людини. При цьому визначальною фундаментальною засадою такоï парадигми е духовно-моральтсш цiнностi цiлiсноï людськоï дiяльностi, а практичне розгортання вказаноï природи реалiзуеться шляхом благосноï господарськог дiяльностi як цтс-ног сфери творчо-шновацшного життестверджуючого смислопошуку i самореалiзацiï особистосп у процесi створення як1сно шакше можливого людяного май-бутнього.
Сутнiсть духовно-ноосферо-сталого розвитку можна визначити, виходячи з самоï такоï назви, де у про-цесi розвитку оргашчно поеднуються та взаемодiють три основоположш сфери пiзнання-господарювання сучасноï людини-особистостi: духовний свт; свт науки i людського розуму; матерiально-технiнний свт за-безпенення життeдiяльностi як сфери перетворення Природи. При цьому безсумшвним е те, що енергн ду-ховностi пронизують уа три вказаш свгга, складають певний особливий повсюдний «клей», що пропитуе i поеднуе щ свти в життетворну едтсть — господарську дшсшсть, яка реалiзуе суть висхiдноï синкретичноï реальностi в самих найрiзноманiтнiших формах господарювання людини-особистоси.
Свгт науки i людського розуму, являючись части-ною духовного свиу, в той же час е шструментом осягнення духовно-моральшсних щнностей — едносп людяного свиу i пристосування-перетворення Природи для потреб людського юнування-розвитку. У цьому плаш свгт науки е похiдним вщ глибинного духовного свiту i у ньому проявляеться шструментальний розум людини, що включае особливу сферу пристосування ïï до Природи завдяки розвитку знання, науки i тех-шки. Матерiально-технiчний штучний свiт сучасного людського функщонування мае свое покликання на-самперед у забезпеченнi матерiально-технiчних умов для такого юнування.
Сьогоднi зрозумшо, що другий i третiй свгга до-статньо глибоко пiзнанi людиною i у вщповщноси з таким тзнанням вона перетворюе Природу як при-родне середовище свое'1 життедiяльностi. Проте розу-мГння цглГсностГ реальносп-дшсносп зовсГм недостат-ньо, виходячи лише з розумшня цих двох свтв. Тому завдання осягнення глибинного духовного свту людини зараз стае iмперативно-прiоритетним, бо мова йде про необхщшсть подолання кризи техносощально'г цивМ-заци, що несе людиш постлюдське майбутне, про те, що лише через вдосконалення свое'1 свщомосп та глибинного осягнення-впровадження духовних людяних щнностей у людини може бути майбутне.
Сучасна кризова ситуащя пов'язана з низьким рiвнем довГри до влади, тенденцiею до зниження рГвня сощально'1 вГдповГдальностГ, масовим банкрутством пГдприемств, зростанням рГвня безробГття i суттевим
зменшенням амейних доходГв. Ум щ негативш на-слщки бездумного запозичення сценарГю шоково'1 те-рапп досить чико вказують, що слше котювання схем дп шоземних шституцш наносить пряму шкоду на-щональному розвитку. Тому вибГрковий Гмпорт шсти-тупв управлшня, що «прищеплюються» до нащональ-ного культурного середовища, робити «необхщно вкрай обережно i поступово, проводячи селекщю за критерГем стратепчно ефективно'1 комбшаторики власного та зовншньо привнесеного, що передбачае, як мшмум, сумюшсть Гмплашапв Гз середовищем. Порушення принципу спадковоси, в найкращому ви-падку, може призвести до вщторгнення нових щннос-тей, моделей поведшки, оргашзацшних структур. У найпршому — до породження i вкоршеноси в нащо-нальний геном економГчних химер. Останш не тгльки паразитують на суспгльних бюджетних фондах й поз-бавляють частки ресурав розвитку нащональне вщ-творення, а й «обслуговують» канали Гмпорту надлиш-ково'1 ентропп, що скидаеться розвинутими крашами в рГзних формах на економГчну периферж»> [19, с. 343344].
Для виправлення ситуацп наростання кризових явищ у нащональнш сощально-економГчнш систем! насамперед доцгльно звернутися до глибинного розумшня держави-влади, яка е верховним суб'ектом сус-пгльного управлшня, мае головну м1аю розробляти i реалГзовувати Великий проект нащонального розвитку. Святе i вжовГчне покликання держави зво-диться до облаштування просторово-часового мюця сумкного проживання людей, коли кожна людина-осо-биспсть мае стати господарем. Вш повинен реалГзову-вати загальне благо, забезпечувати солщарш штереси, свщомо задавати духовно-щншсний смисл господар-ських перетворень на рГзних рГвнях задля того, що «по-трГбне, дороге та щнне ветм людям», котрГ мешкають у державь
Стратепчна суть i спрямовашсть дш держави-влади повинна базуватися саме на ïï духовно-щеальних засадах, щнностях, поза якими неможливо говорити про продуктивтсть антикризових державних заходГв, державноï соцiоекономiчноï полники. Найбгльш важ-ливГ завдання держави в антикризовш дГяльносп зво-дяться до створення сприятливих умов для повсюдного розгортання архетипу свободи-вiдповiдальностi та виховання члешв суспшьства в дуа особистоï, соща-льноï та унiверсумноï вщповщальносп, осмисленоï ор-гашзаци середовища сощального партнерства та до-вГри, як головного мехашзму нащонального вщро-дження.
При розробщ та реалГзацп нацiональноï стратегiï духовно-ноосферо-сталого розвитку слщ визнати, що на перший план виходить головна господарська функщя держави — виконання основоположноï ролГ шновацшного суб'екту неодирижизму, суть якого в умовах кризового глобального свиу зводиться до твор-чо-координуючоï дГяльносп единого владно-нащо-нального центру в русл продуктивного впливу на господарсью (духовно-сощально-сталГ) процеси ре-формування сучасноï цiлiсноï життедГяльносп украш-ського суспшьства. Розумшня неодирижизму як ви-значальноï iнтеграцiйноï функцп держави як единого шновацшного владно-господарюючого центру з роз-робки та реалГзацп проекту нащонального вщроджен-ня зараз стае надзвичайно актуальним як у теоретичному, так i у практичному плат.
Неодирижизм не зводиться лише до впроваджен-ня шдикативного планування i зростання ролГ сучас-ноï держави у економГчному розвитку, про що досить аргументовано показав Ф. Фукуяма в однш Гз останшх сво':Сх монографш «Сильна держава». Зростання цiеï ролГ повинно вщбуватися в ршеннях i дГях, спрямова-них на забезпечення симфони господарського життя. Держава мае розглядатися на зразок ролГ диригента в симфотчному оркестрь Iï « м'яка сила» повинна нада-вати основний Гмпульс для гармоншного поеднання розрГзнених зусиль рГзних господарюючих суб'екпв для забезпечення загальноï гармонiï господарського розвитку. В деяюй мГрГ така симфошчна майже що-денна дГяльшсть держави добре описана Л. Ерхардом в його книзГ «Швстолитя розмиотв». I головне поля-гае в тому, щоб розумпи ту головну м1аю, яка стоïть ниш перед державою i перед кожним громадянином.
Сьогодншня ситуащя в Украïнi ставить завдання, яке i 60 роюв тому поставало перед шмецьким народом, — вийти за рамки матерiального. Як надзвичайно актуально для украшщв зараз звучать слова Л. Ерхар-да, яю вш виголосив 12 березня 1956 року: «Ми спе-речаемося Гз-за дрГбних i незначних щоденних справ, забуваючи про те, що доля поклала на нас особливу мюж>. Сьогодш меш хотглося для початку достукатися до вашоï совють Ми ще не видряпалися Гз халепи, поки що доводиться битися з труднощами сьогоднш-нього дня, але слщ пам'ятати: наша сьогодншня духовна i моральтсна позищя уже зараз визнанае завтрашне буття» i якщо «кожний думае лише про себе i шхто — про загальну справу! Коли, однак, економГчна система — саме так сто'йъ зараз питання — втранае з виду цле, дозволяе затихнути понуттю вiдповiдальностi та повтстю забувае про любов до ближнього, то цш сис-темГ не приходиться розраховувати на пщтримку i ви-знання. ЕкономГчна система повинна бути нещеолоп-зованою в свогх методах, але не в свогх цглях. I у поль тичному планГ е загроза, що ми зГб'емося не на той шлях, все бгльше вдосконалюючи державу добробуту, але повтстю зневажаюни людськими вiдносинами i ви-хованням понуття вiдповiдальностi у економщ i сус-пшьствЬ [20, с. 346, 345] (видшено нами — О. З.).
Функщя неодирижизму не визначаеться тради-цГйною з ïï спрямуванням на економГчне панування, а мае переслщувати глибинну мету — духовно-щнтсного цшсного господарського розвитку, де економГка, еконо-мГчна влада служить лише необхщним засобом цМс-ного життетворчого розвитку. Неодирижизм повинен сприяти розвитку самооргатзаци рГзних господарюючих суб'екпв на вЫх рiвнях народногосподарськоï трансформацiï, що створить новГ можливосп для си-нергетичного ефекту управлшня за рахунок широкого розвитку просторово-мережевих шституцшних структур i партнерських способГв господарювання. Неодирижизм у такому розумшш стае вищим проявом ду-ховно-Гдеального в господарському перетворенш ма-терГального свГту: Гдеально-свГдоме створюе бажану картину-проект яюсно Гншого буття i через неодирижизм такий проект може бути втглений у цМсну жит-тедГяльнГсть людини. Розумшня та усвщомлення неодирижизму як всезагальноï iдеальноï дГяльностГ по розробщ загальноï справи нацГонального вГдроджен-ня — духовно-ноосферо-сталоï господарськоï стратегiï та оргашзацп ïï реалiзацïï свГдчить про те, що зараз саме неодирижизм стае необхщною визначальною цт-шсною ттегральною функщею-формою суттсного слу-
жтня людиш та укра!нському народу. Синергшна ефективнiсть неодирижизму держави повинна розгля-датися у формата осягнення цЫсного буття i зна-ходження-затвердження умов-форм реал!зацп !мпера-тиву виживання людини i людства в наявнш глоба-льно-кризовiй ситуаци та посткризовому розвитку Ук-ра!ни.
Останнi досягнення господарськознавчо'1 науки доводять, що штегральна функцiя неодирижизму держави мае стати цттсним дороговказом та задати най-бшьш глибинш засади нацюнально! стратег!! госпо-дарського благосного вщродження i розвитку.
Висновки. Бшьш н1ж двадцять роюв юнування не-залежно'1 Укра'1ни характеризувалися в основному кри-зовими соцiально-економiчними процесами, яю вщ-дзеркалювали глобальну кризову ситуащю. Очевидне намагання слiпого котювання заруб1жних зразюв та неолiберальних шститутав не може в принципi привести до комплексного нацюнального розвитку, але ще й сприяло нарощенню ризиюв, небезпек, зривiв та руйнуванню цших сфер суспшьного вiдтворення. Го-ловний урок, який повиннi винести з такого наявного стану вчеш та политики, полягае у тому, що для вщродження кра!ни i створення умов для зростання доб-робуту укра'1нського народу потр!бна своя нацiональна антикризова управлiнська стратепя. В нинiшньому жорстко конкурентному глобальному свт у кожного суб'екта глобально! економiки е свiй iнтерес i якщо якась кра!на цього не розумiе, то стае об'ектом зов-нiшнього впливу. Це обертаеться для не! занепадом. Порятунок е справою того, хто попадае в бщу. Лише через об'еднання власних зусиль i через творчо-вщпо-вiдальну реалiзацiю свого нацiонального потенцiалу можливе соцiально-економiчне вiдродження. При цьому не лише доцшьно, але й необхiдно розумгга, що держава-влада як головний стратепчний суб'ект уп-равлiння трансформацiйних перетворень може продуктивно реалiзовувати свое покликання розробки та реалiзацi! Великого загального нацiонального проекту через всебiчне розгортання свое! неодирижистсько! ролi, об'еднуючи усiх суб'ектiв господарювання задля зростання народного добробуту i створення реальних умов для самореалiзацil особистостей. У цьому плат слщ усвiдомити необхiднiсть кардинально! змши свь торозумiння на засадах i принципах новiтньо! людино-мгрноИ науки, яка спрямовуеться на вивчення внутрш-нього духовного свиу людини та обГрунтування ново! парадигми духовно-ноосферно-сталого розвитку. Саме у цш площинi мае концентруватися увага науко-во! вiтчизняно! спшьноти заради визначення i реал!за-цi! стратег!! виживання украшщв у глобальному кри-зовому свт.
Список використаних джерел
1. Булеев И. П., Брюховецкая Н. Е. Социально-экономические проблемы экономики Украины на современном этапе ее развития. В1сник економгчноИ науки Украти. 2018. № 1. С. 11-25.
2. Залознова Ю. С. Економ1чш та сощальш про-блеми розвитку промисловоста / НАН Укра!ни, 1н-т економiки пром-ста. Ки!в, 2017. 288 с.
3. Флоренский П. У водоразделов мысли: Черты конкретной метафизики. Москва: АСТ, 2009. 346 с.
4. Хоркхаймер М. Затмение разума. К критике инструментального разума. Москва: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2011. 224 с.
5. Талбот Майкл. Голографическая Вселенная. Москва: Издательский дом «София», 2005. 368 с.
6. Задорожная О. Г. Триалектика как методология познания человечного хозяйства. Економiчний Bic-ник Нацюнального гiрничого ушверситету. 2017. № 3 (59). С. 9-22.
7. Задорожная О. Г. Уном человека-личности как исток развертывания очеловечивающегося хозяйства. Проблеми економжи та полтичног економи. 2018. № 1. С. 21-44.
8. Задорожный Г. В., Задорожная О. Г. Уномика. Пролегомены судьбоносной интегральной науки о спасительном развертывании человечности. Харьков: ХНУ имени В. Н. Каразина, 2019. 164 с.
9. Дерлугьян Г. Кризис прежнего, возможности нового. Развитие и экономика. 2015. № 12, февр. URL: http://spkurdyumov.ru/biology/krizis-prezhnego-vozmozh nosti-novogo/.
10. Голубев В. С. В науке: один против всех — все против одного ... или молчание. URL: http: //www.trinitas.ru/rus/doc/0001/005d/00012285.htm.
11. Вебер А. Устойчивому развитию нет разумной альтернативы. Свободная мысль. 2016. № 1.
12. Кутырёв В. А. Бытие или ничто. СПБ.: Але-тейя, 2010. 496 с.
13. Осипов Ю. М. Софиасофские тетради. (Не)Учёные записки. Москва: ТЕИС, 2017. 477 с.
14. Келле В. Ж. Интеллектуальное и духовное начала в культуре. Москва: ИФРАН, 2011. 218 с.
15. Гроф С. Психология будущего: Уроки современных исследований сознания. Москва: ООО «Издательство АСТ» и др., 2003. 458 с.
16. Гроф С., Гроф К. Неистовый поиск себя: Руководство по личностному росту через кризис трансформации. Москва: ООО «Издательство АСТ» и др., 2003. 347 с.
17. Быстряков И. К. Интерпретация идей хозяйствования С. Н. Булгакова сквозь призму современных проблем развития. Булгаков С. Розмисли. Творча спадщина у конmекcmi ХХ1 столття / за ред. В. Д. Ба-зилевича. Ки!в: Знання, 2006. С. 149-162.
18. Задорожный Г. В. Духовно-ноосферно-устой-чивое хозяйственное развитие как стратегический вектор возрождения украинского общества. Харьков: ВННОО имени В. И. Вернадского, 2015. 107 с.
19. Завгородня О. О. 1нновацшна динам^ нащ-онально! економiки: монографiя. Дншропетровськ: Пороги, 2014. 408 с.
20. Эрхард Л. Полвека размышлений: Речи и статьи. Москва: Руссико: Ордынка, 1993. 608 с.
References
1. Buleev I. P., Bryukhovetskaya N. E. (2018). Socioeconomic problems of the economy of Ukraine at the present stage of its development. Visnyk econome science of Ukraine, No. 1. P. 11-25 [in Ukrainian].
2. Zaloznova Yu. S. (2017). Ekonomichni ta sotsialni problemy rozvytku promyslovosti [Economic and social problems of industrial development]. Kyiv, 11Е of NAS of Ukraine [in Ukrainian].
3. Florensky P. (2009). At the watersheds of thought: features of a particular metaphysics. Moscow, AST [in Russian].
4. Horkheimer M. (2011). The Eclipse of reason. Critique of instrumental reason. Moscow, "Canon+" ROOI "Rehabilitation". 224 p. [in Russian].
5. Talbot Michael. (2005). Holographic Universe. Moscow, Publishing house "Sofia". 368 p. [in Russian].
6. Zadorozhnaya O. G. (2017). Trialectic as the methodology of cognition of the human economy. Economic Herald of the National University hricova, No. 3 (59), pp. 9-22 [in Ukrainian].
7. Zadorozhnaya O. G. (2018) Unom human personality as the source of the deployment chelovecheskoe economy. Problems economci poltice Econom, No. 1, pp. 21-44 [in Ukrainian].
8. Zadorozhniy V. G., Zadorozhna O. G. (2019). Anamika. Prolegomena fateful integral science of saving humanity deployment. Kharkiv, KNU named after V. N. Karazin. 164 p. [in Ukrainian].
9. Derluguian G. (2015). The Crisis continues, the possibility of a new. Retrieved from http://spkurdyu-mov.ru/biology/krizis-prezhnego-vozmozhnosti-novogo/ [in Russian].
10. Golubev V. S. The science: one against all — all against one...or silence. Retrieved from http://www.trim-tas.ru/rus/doc/0001/005d/00012285.htm [in Russian].
11. Weber A. (2016) Sustainable development there is no reasonable alternative. Free thought, No. 1 [in Russian].
12. Kutyrev V. A. (2010) Being or nothingness. SPB., Aletheia. 496 p. [in Russian].
13. Osipov Yu. M. (2017). Sofiasophie notebook. (Not)scientific notes. Moscow, TEIS. 477 p. [in Russian].
14. Kelly V. J. (2011). Intellectual and spiritual origins in the culture. Moscow, IPHRAS. 218 p. [in Russian].
15. Grof S. (2003) Psychology of the future: Lessons from modern consciousness research. Moscow, OOO "Publisher AST", etc. 458 p. [in Russian].
16. Grof S., Grof K. (2003). Frantic search yourself: a Guide to personal growth through the crisis of transformation. Moscow, OOO "Publisher AST", etc. 347 p. [in Russian].
17. Bystryakov I. K. (2006). Interpretation of the ideas of management S. N. Bulgakov through the prism of contemporary problems of development. Bulhakov S. Rozmysly. Tvorcha spadshchyna u konteksti XXI stolittia [Bulgakov S. Razmisli. Tvorcha spadshchyna have context the twenty-first century]. Kyiv, Znannia. (pp. 149-162) [in Russian].
18. Zadorozhniy V. G. (2015). Spiritual-noosphere-sustainable economic development as a strategic vector of the revival of Ukrainian society. Kharkov, UNNAO named after V. I. Vernadsky. 107 p. [in Ukrainian].
19. Zavgorodny O. (2014). Innovacin dinamka national economy: monograph. Dnipropetrovsk, Porohy. 408 p. [in Ukrainian].
20. Erhard L. (1993). The Century of reflection: Speeches and articles. Moscow, Russia: Ordynka. 608 p. [in Russian].
CraTra Hagiñmna go pega^ii 31.01.2020
npHHHATO go gpyKy 14.04.2020
Формат цитування:
Задорожна О. Г. Методолопчш засади управлшня розробкою стратеги духовно-ноосферо-сталого госпо-дарського антикризового розвитку. Вкник eKOHOMÎHHOï науки Украти. 2020. № 1 (38). С. 176-182. doi: https://doi.org/10.37405/1729- 7206.2020.1(38).176-182
Zadorozhnaуа О. G. (2020). Methodological bases of management strategies for the spiritual-noosfero-sustainable anticrisis economic development. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy, 1 (38), рр. 176-182. doi: https://doi.org/10.37405/1729- 7206.2020.1(38).176-182
