CC BY
5
НАУКОВ1ПОВЩОМЛЕННЯ
УДК 316.3+13+159.9 DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2022.1(42).218-224
Григорш Васильович Задорожний
академж АЕН Украши д-р екон. наук, проф.
ORCID 0000-0002-4488-4173
e-mail: i.business@karazin.ua,
Ольга Гри^ор^вна Задорожна чл.-кор. АЕН Украши канд. екон. наук, доц.
ORCID 0000-0001-6486-0710 e-mail: o.zadorozhna@karazin.ua,
Хар^вський нацюнальний утверситет iMem В. Н. Каразша
ТРИАЛЕКТИЧН1 ЗАСАДИ НОВО1 ПАРАДИГМИ ГОСПОДАРСТВОБАЧЕННЯ: УНОМ1КА, ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГ1Я I ДУХОВНО-МОРАЛЬН1СНА ГЛОБАЛ1СТИКА
Частина перша
Новий людиномiрний формат постнекласичног еко-номiчноi науки вщкривае новi можливосп для розу-мшня господарства як цшсног сфери людсько! житте-дiяльностi та особистостi як И базового свободо-вiдповi-дального творчого суб'екта. Новi методолопчш напра-цювання в галузi господарствобачення в останне деся-тилiття засноваш на осягненнi та розгортаннi основних принцишв постнекласичног науки, яка прагне тзнання цшсних людини та господарства, реальносп в цшому, де механiко-матерiалiстичний пiдхiд з його основним методом матерiалiстичноi дiалектики довiв неможли-всть розумтня цiлiсностi свту. Тому ниш надзви-чайно актуалiзуеться дослщження духовного свту людини, 11 духу та свiдомостi.
Бшьше того, ми переконаш, що саме формат духу, духовностi онтолопчно зумовлюе буття лю-дини/людства. I це фундаментальне твердження до-зволяе глибоко осмислити проблему найгостршо! кризи домнантного сощального начала, що не тдда-еться розумшню висхщно профанног гуматстично-со-щальног бездуховног науки. Вона виявилася нездатною
Господарство, що розумieться досить широко, не е тд'яремною роботою худоби, але творчою дiяль-тстю розумних iстот, як необхiдно здшснюють у нш сво'1 iндивiдуальнi начала, iндивiдуальностi ж властива свобода, навть бмьше, ^д сказати, що вона i е ця сама свобода, iякщо свобода е творч^тю, то т-дивiдуальнiсть е справжтм творчим у нас началом, який е невгасимим i неусувниму господарствь У господарствi твориться культура.
С. М. Булгаков
Область людяностi охоплюе... своею людською потенщею бога та весь свт.
М. Кузанський
представити суть повсюдних кардинальних суспшьних змш, що розпочалися наприюнщ ХХ столггтя, i запро-понувати науково обГрунтоваш шляхи та механзми по-будови людяного майбутнього. У цьому плат доводиться визнати, що домнантна роль сощального начала досягла межi й вичерпала себе як заЫб розвитку, й як виживання людини (М. О. Чешков). У цьому винен пе-редуам традицшний «гуматстично-науковий» пщхщ, який завжди дотримувався спотворено-ш^дливог догми про дiалектичну бю-сощальну суттсть людини, а сама дiалектика як загальний метод матерiалiстичного тзнання розросталася як ракова пухлина у суспльнш свiдомостi.
Традицшна механiко-матерiалiстична наука завжди кнорувала дух, начисто вщкидаючи трактовку людини як духу, самовпевнено спотворювала цшсну реа-льтсть, оголосила духовтсть одше! з основних лже-наукових проблем. Людина, позбавлена наукою свое! онтологiчног специфки — духовностi, 11 визначально! ролi у цЫснш життедiяльностi, була перетворена на якийсь сощальний атом незбагненний у так само не-зрозумшш «тонкш сощальнш матери». Сощальний атом, який не мае цттсних засад для свого випадково-
хаотичного руху, перебувае в орбт «гумашстично!» економiчно-прuбутковоi — цыьовог рацiональностi.
У такому перекручено-схематизованому примтив-ному баченш-розумшш людини досяг великого «ус-пiху» марксизм зi сво!м дiалектико-матерiалiстичним свтоглядом, який умертвляв все живе через розрив явищ i процесiв на двi сторони. При цьому набирала чинностi й наступна догма про певний вищий синтез цих розiрваних сторш, яю неминуче оживуть i забез-печать процвггання людства. У цiй примiтивнiй схемi чахла так звана гуматстично-сощальна наука — по суп профанна, яка стала джерелом ниншньо! глобально! кризи-лабiринту, що поглиблюеться, вихiд з яко! вона не в змозi знайти i передбачити. Сьогоднi потрiбно по-годитися з твердженням про те, що зараз найвищими темпами i повсюдно вщбуваеться завершення сощально! стадп еволюцп людства. I головна специфжа вичер-пання сощально! домiнанти полягае в тому, що ця ви-черпанiсть вiдкривае можливсть и подолання, так би мовити можливють «зняття» протирiччя соцально-при-родного, яке вкрай загострилося в сучасному свт, перетворюючи людину на постлюдину, на робота як раба технократично!, техносног цившзаци.
Розв'язання ще! драматично!, а точнше — тра-гiчно-суiцидальноi, катастрофiчноi ситуаци дозволяе говорити про необхiднiсть формування ново! парадигми господарствобачення, введения людиномiрностi в нову свтоглядну науку, що ниш формуеться. У нш першо-рядне значення слщ придшяти процесам олюднення i одухотвореност1 Вони сьогодш стають сенс-о-розу-мтням для формату дослщження шляхiв i механiзмiв виходу з сучасно! кризи-лабiринту глобального свiту, i виступають сутнiсними умовами реалiзацii iмперативу виживання людства.
У цьому людиномiрному форматi свггорозумшня приходить чихе усвiдомлення, що хвалена i досi па-нiвна гумантарна наука та створеш нею так зваш «ефективн менеджеры» постають безжальними вбив-цями всього людського, людяного, що ще юнуе на грiшнiй Земль Вони, не розумючи само'1 людини та н внутршньог духовног триединое природи, тупо вiрять у вiдсутнiсть поняття «людяшсть», а тому й ус !хш по-рожньо-брехливi, шкiдливi «гуматстичт» побудови породжують лише профанний гуманим як слту псевдо-релтйну вiру (С. Л. Франк). Вони служать лише роз-людненню, поглиблюючи i розширюючи прiрву дшсно-ст через сво! смисловi нерозумiння про вже юнуючу глобальну апокалштичну кризу.
Мудрi мислителi завжди знали, що для покра-щення-вдосконалення свiту треба змнювати свiдо-мсть людей, насамперед основи свторозумшня. Новi методолопчш положення постнекласично! економiч-но!, а вiрнiше — господарствознавчо! науки, яю сьогодш вже знайшли вiдображення в останшх програмах i наукових публ^щях, можна звести до наступних: по-перше, фiлософiя господарства стае цшсною сферою розмiрковуючого знання про реальшсть i дiйснiсть. Саме в цiй шостас вона стае метаметодологiею для справ-жнього розумiння економiчних явищ та процеав (Ю. М. Осiпов, М. Б. Шулевський та iн.); по-друге, утверсумжа (у плаш аналiзу економiки — екунка) формуеться як сфера розумшня людиною синкретич-ностi свту (В. М. Тарасевич); по-трете, визнання ак-сомою нашог гтотези про триедину, тритостасну ду-ховно-бш-сощальну природу людини («Як аксюму слщ прийняти цМсно три шостаа природи людини, а
саме — духовну, бiологiчну, соцiальну», А. М. Колот) як основного господарство-творчого суб'екта; по-чет-верте, видшення та обГрунтування архетипу свободи-вiдповiдальностi людини як специфiчного коду-матрищ розгортання людини як родовое ктоти (Г. В. Задорож-ний); по-п'яте, свiдомiсть людини зараз уже утверджу-еться як новий головний предмет пращ в сучасному просунутому шформацшно^ртуальному суспшьствь
Проте поки що не настав час, щоб сучасна лю-дина у всш розмисловш глибиш прагнула кардинально змтити свое свтобачення i визнала, що «саме Свiдо-мсть е джерелом матери, енергн та закошв природи в цьому всесвМ та у вах шших всесвггах (якщо вони ю-нують)» [16, с. 13]. Зрозумша б, що у свщомосп закла-дено «доброчинну творчiсть, яка збагачуе людину та образ людяности У свщомосп, саме у свiдомостi, суб-станщонально заряджент людятстю, а не в розум^ який теж не применшуеться, але тдпорядковуеться сенсо-цыьовим установкам свiдомостi. Свiдомiсть, а не розум, — носш i хранитель мудростi й образу людяност1» [15, с. 146] (видшено нами — Г. З., О. З.).
Ц методологiчнi положення ново! людиномiрно¡ науки взаемно вiдсвiчуються у двох явищах-процесах: уномi людини-особистостi та господарствi як цшснт сферi II життедшльность Тим самим актуальним сен-сорозумщням-полем кризовог дшсностi та можливостей II подолання е виокремлення i розумшня унома людя-ностi як розгортання стинного знання про власне лю-дяне в самш людиш протягом уме! !! господарсько! життeдiяльностi.
При цьому змнюеться формат до^дження та розгляду людини та !"! життедiяльностi. На необхщшсть кардинально! змши мислення про людину та реальшсть вказували релтйш фшософи Срiбного вiку. З ш-шого боку, аналiз робiт Мартiна Бубера, Франца Ро-зенцвейга та Ойген Розенштока-Хюса, як захiдних мислителiв початку-середини ХХ столотя, показав, що вони також серйозно замислювалися над проблемою «майбутньог фыософи», яка мае Грунтуватися на началах «слова», Логоса, яю протистоять принципу "ро-зуму", або "ращо", що означае спробу визначити "люд-ське начало у нашт людяностг'.
Сьогодш, коли рашисти розв'язали терористичну вшну проти укра!нського народу, знову вiдроджуеться потреба дослщжувати людину, суспшьство, реальнiсть у сотерiологiчному векторi людяностi у зв'язку з над-мiрним загостренням проблеми виживання людини/люд-ства в умовах глобально! кризи-лабiринту, що тривае i поглиблюеться. При цьому вона повною мiрою вра-зила i неокласичну економiчну науку з !! головним методом — методологiею iндивiдуалiзму, де, як i ранше, хоча тепер i не цшком гласно, пануе поверхнево-розумна економiчна людина, а капталу приписуються бшьш поверхнево-гламурж форми нтелектуального, со-щального, людського, культурного та навиъ духовного. Проте традицшна суть економки як грошово-товарного, обмщного, купле-продажного господарства заради прибутку не змшюеться.
Вщбуваеться дшсний практичний руйтвний три-валий наскок на так звану сощальну основу суспыьства. Але вш, як i ранiше, бiльшостi вчених бачиться як щось завжди позитивно прийнятне, бо без сутшсних роздумiв слову «соцальне» вщдаеться роль певно! ря-тiвноi панацег. У сощальш вiдносини вступае еконо-мiчний iндивiд, не зоветм розумiючи, що сощальне сощ-альному — рiзниця, бо у звичайнш мовi немае проблеми
видыення того, заради чого розгортаеться сощальне: блага чи зла. Догматичне визнання сощального як «завжди позитивного» з^рало злий жарт у процес де-еволюци людства. Гумашстично-профанна наука доа не зрозумша, що сощальне е щось нейтральне, що й породжуе кризове буття. Вихщ неминуче е, але вiн не пов'язаний з економiчним iндивiдом як сощальним атомом.
У сучаснш наущ ще немае розумiння того, що на-справдi iснуе похiднiсть сощального начала вiд духовного начала, яке у господарському св^обаченш та свгго-знавстта заплiднюе конкретнi економiчнi та сощальш цiлi цттсною ращональтстю. Слiд усвщомити, що по-долання вiдчуженог соцiальностi, а рiвнозначно i необ-хщшсть реалiзацil iмперативу виживання людства едино можливе в домiнантi духовностi, яка дозволяе входити у формат розумшня цiлiсностi господарства як життездатно! та людино-рятувальног векторностi реаль-ностi. У зв'язку з цим виникае два смисловi питания: що е тим духовним кодом-центром особистостi-мiкро-косму, який розгортае-розвивае людину як «стягнутий всесвт» (Шеллшг), i чому так важливо правильно-продуктивно, людяно для людини реалiзовувати цей код у процеЫ господарювання?
Вщповщь на перше запитання перегукуеться з об-Грунтуванням С. М. Булгаковим необхщноси переходу вiд формату матерiалiстичного економiзму до господар-ськог творчостi як культури, що й мало стати форматом быьш глибинного та всебiчного осмислення цшсног життедiяльностi людини. «Господарство, зрозумше досить широко, не е тд'яремною роботою худоби, але е творчою дiяльнiстю розумних ютот, ко^ необхщно здшснюють у нш сво! шдивщуальш начала, шдивщуа-льноси ж властива свобода, навiть больше, слщ ска-зати, що вона i е ця сама свобода, i якщо свобода е творчстю, то iндивiдуальнiсть е справжне творче в нас начало, яке невгасимо i неусувно i в господарствi. У господарствi когться культура» [1, с. 304] (видшено нами — Г. З, О. З.). У даному теоретичному положены щлком очевидне розумшня iндивiдуальностi саме як особистiсностi, яка виступае фундаментальною осно-вою-властивктю господарюючог особистостi.
«Справжне творче у нас начало» е основною характеристикою центральног метафiзичног iдег про людину як трансцендентального суб'екта господарства. Лопка такого пщходу вела до того, що центр тяжкост у дослщженш проблеми економiзму дедалi все бшьше i бшьше пересувався вiд полтичног економи у бж фыо-софи. По суп, вже на початку ХХ столитя по-новому постало питання i сенс життя, про свт як господарство, а в ньому закладена деяка внутршня нту^^, особливе яксне свiтовiдчуття. Воно було пов'язано, передуам, з тим, що господарство як творчсть е пси-хологiчним феноменом, а говорячи ще певнше, господарство е явищем духовного життя, тобто людяност1 «Людина як потенщал, як глибина можливостей ш-тенсивна, а не екстенсивна, поеднуе людей значно бь льшою мiрою, нж !х роз'еднуе шдивщуащя. До ще! едноси чи основи, що представляе певний ушверс, до-лучаеться кожна людина, без рiзницi, чи довго вона живе, чи багато чи мало вдаеться випробувати !й в емтричному житп, який куточок свiтового калейдоскопа !й вщкриеться» [1, с. 152] (видшено нами — Г. З, О. З.).
Виходячи з такого розумшня, можна зробити висновок, що людяшсть-^верс — це те глибинно
сакрально-онтологгчне вгчне начало, висхгдний код, де спочатку «вмонтована», «спочивае» справжня природа людини-особистостг. Людство-jrnieepc е споконвiчним единим началом реальностг свту. «Це споконвiчна, ме-тафгзична едтсть людства, ця людяшсть е позитивною духовною силою, що дiе у свт, е його еднаючим началом» [1, с. 152] (видшено нами — Г. З, О. З.), яке виступае глибинною основою майбугньо! ствтворчост1 свту як процесу розгортання вихгдног синкретичности Але такий пщхщ до тзнання свиу-господарства не отримав подальшого обУрунтування-розкриття у еконо-мгчнш наущ.
Яюсно новий крок у дослщженш ще! проблематики було зроблено професором В. М. Тарасевичем. В останшх сво!х розробках вш не тшьки широко корис-туеться напрацюваннями геномки (ген) та меметики (мем — одиниця збертання та поширення елементав культури; мемплекси — релтйш догмати, щеолопчш доктрини та ш.), але при розглядi людини як мжро-ушверсуму ввiв у науковий обiг поняття утв як свое-ргдного синтезу гетв i мемгв, «первоатомiв» людини-унiверсуму. Вони вiдповiдають за збереження, репль кацiю та еволюцiю не власне бюлоггчного та не власне суспыьного, а власне людського в людиш-ушверсумь У людському унотит як понадскладнш системi сенетв, «вбудований» унетичний код — система запису спадко-во'( тформаци про власне людяну людину. Уном е ви-схгдно-людським кодом розгортання господарства, який не просто включае геном i мемон, але визначае ïx як-сть людяностi як iстинного вгдображення-розгортання особливоЧ ктоти — людини, яка створена «за образом i за подобою».
Людина, як духовна ктота, завжди шукае кра-щого i прагне досконалость «Людина покликана бути на землi саме духом» (видшено нами — Г. З, О. З.). Ус ïï душевш здiбностi даються !й «для благого та вiдповi-дального служтня. I ось перше, що необхщно кожнш людиш, яка бажае творити культуру, це почуття свого предстояння, свое! покликаностi та вiдповiдальностi» [7, с. 359].
Розумшня унома як спочатку закладеного у людиш потенцшного коду ïï життедiяльностi можна по-рiвняти з розумшням проекту «я», описаного Х. Ор-тега-ЬГассетом у його трактуванш життя. «Життя — це неминуча потреба здшснити саме той проект буття, який i е кожним iз нас. Цей проект, чи «я», не щея, не план, задуманий та довшьно обраний для себе люди-ною. Вш заданий до вЫх iдей, створених людським розу-мом, i всх ршень, прийнятих людиною. Бшьше того: як правило, ми маемо про нього лише невиразне уявлення. I все-таки вш — наше справжне буття, доля» [10, с. 425] (видшено нами — Г. З, О. З.).
Проект «я» е, насамперед, саме дшсне я, яке реа-лiзуеться в моему практично-реальному буттi. Проект «я» надае життевий iмпульс для мого життя, а моя воля може здшснити або не здшснити цей закладений проект ще до мого саморозумтня. Але моя воля «не може його виправити, перешакшити, обшти або замь нити. Ми з неминучютю — той програмний персонаж, який покликаний здшснити самого себе... Життя у прямому значенш цього слова, драма, бо воно е жорсто-кою боротьбою з речами (включаючи i наш характер), боротьбою за те, щоб бути справдi тим, що мктиться в нашому проектi» [10, с. 425] (видшено нами — Г. З, О. З.). Цей проект «я» саме i закладений в уном людини, який покликаний розгорнути ïï життя в ïï госпо-
дарствi, що здшснюеться нею, у самому широкому сена, у значенш цльног, цшсног життедшльность
Сенс унома людяностi не визначаеться (в принцип не може визначатися!) у формата мехатко-мате-рiалiстичноi науки, форматi матери, нехай навиъ сощ-альног, про яку ще поки що говорять ортодоксальт ма-терiалiсти. Бо мова унома походить вiд Отця, вона «залишаеться шмою, доки я не захочу почути !!. И сенс не буде розгаданий доти, доки я не поверну до нього по-гляду. Стортки мого дорожнього щоденника вже були заповнет — як це називаеться? — симпатичним чорни-лом — перш тж я вирушив у свою дорогу. Я можу напи-сати там, що завгодно, але Бог чекае вiд мене, щоб я роздивився написане Ним, щоб за Його письменами про-вiв лти свогх шляхiв. 1стина нашого життя народжу-еться ранше життя самого, ранше того, коли наше я здатне назвати себе. Потрiбно тшьки, щоб розум не схибив, щоб серце виявилося на мсщ й мк сказати: ось я!, коли Слово Отця на мить просвiтлiе в нас, пройде поряд або удостоть видимог присутности..» [11, с. 216] (видшено нами — Г. З, О. З.).
По суп, не називаючи унома, М. К. Мамарда-швт звертаеться до його опису у ру^ сво!х фшософ-ських роздумiв. Вш пише, що свiтовi релгг, «яю вщ-рiзняються вщ етшчних, або народних, релтй насам-перед тим, що вони звернеш до особистостi i припус-кають наявшсть у самш людиш начала та кореня, який заданий у нш як певний внутршнш образ, чи голос. I досить чути цей голос i слщувати йому, опинившись вiч-на-вiч зi свпом, не чшляючись т за який зовнштй авторитет, жодну зовншню отку, користуючись лише цим особистсним джерелом, щоб йти, i тсда в до-розi Бог допоможе. Вш допоможе тыьки тому, хто йде. Як говорив iз цього приводу один iз отщв Церкви, у строгому сенЫ нам не потрiбна при цьому навиъ така книга, як Бiблiя, якщо е це джерело, що означае, що, в принцит, в людину нщо ззовш не входить, воно вже мае бути всередиш. У принцит, ззовт неможливi т передача знання, т управлтня, бо ди, що мають внут-ршне джерело, вони, як би розпрямляючись подiбно до пружини, зсередини кореспондують i узгоджуються, а не шляхом зовншньог' оргатзаци. I знаемо ми про це не з книг, не iз зовншньо! норми; ця свщомють не управляеться зовншшм повчанням чи зовншшм на-сильством, приведенням до одше! думки.
Тому вш i казав, що нам не потрiбна навта така книга, як Бiблiя. Але осюльки людина слабка стота, то чисто прагматично, випадково вона все ж таки зму-шена звертатися до !! тексту. Хоча у строгому значенш слова, повторюю, текст цей як би не потрiбен, осю-льки тн сам собою кнуе в людиш у виглядi внутршнього особистсного кореня та джерела та орieнтиру» [8, с. 263] (видшено жирним курсивом нами — Г. З, О. З.).
Ппотеза про уном людини певною мiрою спира-еться на мiфологiчну теорт початкового знання, в якому як у !! висхщних постулатах виступають еволю-щею руху в бж одухотвореностГ; творча першопричина, що створила свп, заснована на глибокому розумтт творчог природи самог людини («весь св^ створений за образом людським»); попередне знання, що передуе началу, i розчинене в океат мудрость
Через те, що в розумi людини закладено попередне знання, «людина все одно здогадуеться про юнування шшого, i тому мислить, виходячи з глибших, що «вихо-дять за рамки свту» знань. У мiфологi! джерелом по-дiбно! шту!цп зазвичай вважаються знання, отримат
до народження або тсля CMepTi. Вони е пiдсвiдомими, що передують ceimy та е пренатальними. Це те, що мае на yBa3i еврейський мiрдаш (тлумач бiблiйного писан-ня — Г. З, О. З.), коли приписуе знання дитит, що не народилася, в лош, кажучи, що над ïï головою сяе ceimAO, в якому вона бачить всю досконалсть ceimy» [16, с. 39] (видшено нами — Г. З, О. З.).
Попередне знання, розчинене в океаш мyдроcmi, виражае те, що, з одного боку, «початкова мудркть передуе cвimовi, тобто первинна по вщношенню до Его i виникнення cвiдомоcmi, мiфи кажуть, що вона прена-тальна»; з шшого боку, «пояснюе ту гшотезу, що yci знання е «пам'яттю». Завдання людини у свт полягае в тому, щоб за допомогою свщомого розуму згадати знання, що снують до появи cвiдомоcmi» [16, с. 39] (видшено нами — Г. З, О. З.). У цьому плаш можна стве-рджувати, що попередне знання, закладене в уном людини, несе в початкову мудркть, але ïï пригаду-вання через розкриття памяmi cпiввiдноcиmьcя з роз-гортанням уному в процеЫ жиmmедiяльноcmi людини.
Мiфологiчна теорiя початкового знання анало-пчна фшософсьюй доктриш Платона iдей та пам'ята про пренатальне сприйняття щей та пам'яп про них. Це пояснюе тим, що «початаода знання того, хто все ще згорнутий у досконалому сташ, добре простежу-ються у психологи дитини. У зв'язку з цим у багатьох прим^ивних культурах дтям придавали оcобливi знаки поваги. Для дитини велик образи та архетипи колек-тивного неcвiдомого е живою реальтстю, вони дуже близью ш; дшсно, багато ïï висловлювань i реакцш, запитання i вщповда, образи та фантазп виражають знання, яке все ще виходить з ïï пренатального буття. Це — трансперсональний доcвiд, не набутий шдивщуа-льно, володтня, що прийшло «згори». Таю знання по праву вважаються спадковими, а дитина — новона-родженим предком» [16, с. 39] (видшено нами — Г. З, О. З.).
Ми переконаш, що уном, де «мешкае» початкове, виcхiдне знання мyдроcmi, тотожно Людяностi, закладе-нш до процесу життерозумшня та життевщправлення. Уном, початкове знання мудроси е джерелом само-формування людини в ходi побудови та розвитку осо-бистостi, яка «як ядро життевоï дiяльностi, викорис-товуе об'екти внутршнього та зовншнього свггу як бу-дiвельний матерiал для своеï цiлiсностi. Ця цiлiснiсть як така е завершенням, самоорганiзацiею» [16, с. 57]. Але це така самооргашзащя, яка тривае все cвiдоме сво-бодо-вiдповiдальне життя, бо людина у кожному своему ршенш та вчинку мае бути людиною. Людяшсть накладае свш вщбиток на волю людини, бо в самому yномi вже започатковано висхщно-глибинний «архетип» «свобода-вiдповiдальнiсть». З нього випливае, що я як програмний персонаж не е самовшьшстю (не)здш-снення життя людяного, бо його вщмшна специфжа саме i задаеться единою людяною свободою-вгдповгдаль-шстю.
Значення унома у господарсьюй дiяльностi пере-творення св^ важко переоцiнити на полi сучасного науково-ф1лософського дискурсу, бо весь творчий гос-подарський процес е його розгортаннямвдтворенням. В уномi полягае онmологiчна едтсть людини i свту. Ця онтолопчна едшсть може бути тзнана «не через ра-щональну свiдомiсть, не через науку i теорда свiту, як вона розумшася рацiоналiзмом i просвiтництвом... Ви-никае щея, що, можливо, наш зв'язок зi свiтом, наша злитiсть зi свiтом лежить зовсж на тших рiвнях, тж
передбачалося ранше?» [9, с. 252] (видшено нами — Г. З, О. З.).
З онтолопчно! едноста людини i свиу випливають «так! рiвнi та структури свщомоси, в яких ми маемо справу з неруйнованою едтстю суб'ективного та об'ек-тивного, суб'екта та об'екта, думки та предмета», якимось лоном сенсу, в якому «ми блаженно перебува-емо, материнське лоно якоюь людини необхщно! пер-винног едноcmi ïï зi свтом» [9, с. 252] (видшено нами — Г. З, О. З.). З уному, як материнського лона, людина зачинаеться, формуеться, стае, розгортаеться у про-цес свое! господарсько'1 життед!яльноста, ви-являючи свою людяшсть. Тому анатз процесу розгортання уному свщчить про те, що «людина е зусилля бути лю-диною», що у цьому зycиллi бути людиною розкрива-еться суттсть людини.
«Оскшьки людиш притаманний цшком певний уном, як контраршсть геному i мемону, i цей уном пропорцшний i рекуррентний життевому шляху людини, остшьки й у творах людських уном концентру-еться, вiдтворюеться i виражаеться» [12, с. 140]. Олюд-нення, людятсть — це сьогодш той висхщно житте-ряmiвний фокус, в якому збираються-вiдсвiчуються вЫ найактуальнш питання сучасного свиу як свиу-пустоти, свиу-пожирача, свiту-розбещувача, свиу-вбивщ, але водночас i свту софшного богодомогоспо-дарства, в якому е ключ до вах таемниць i проблем людини, ключ до порятунку всього того, що мае бути врятованим i що ще можна врятувати.
Чому необхщно говорити та дослщжувати не просто окремо гени, меми, уни, але треба аналiзувати 1х у пол! розкриття виcхiдноï cинкреmичноcmi реальноcmi, ушверсуму та людини? Тому що в них (i через них) ко-дуеться-розкриваеться наступтсть i подоба, насшня, тобто образ людини. Образ людини саме в ïï cофiйноcmi, а не як поверхнево «сконструйований» одномiрний кон-цепт-симулякр, а саме: «людина економ!чна» або «людина шституцшна». «Симулякр — це образ без подоби. Для того, щоб був образ, потр!бно, щоб був не орип-нал, не предмет, а потр!бна, за словами Канта, трансцендентальна схема. Образ, який не мае трансценден-mальноï схеми, — це не образ. Це !мщж, симулякр, тобто котя, яка передуе оригшалу. Ось !з таких копш, !мщж1в, ролей, тобто без образ!в та образiв без транс-цендентальних схем, i складаеться сощальна реальтсть» [3, с. 128] (видшено нами — Г. З., О. З.). Вона — лише ыюзш, об'ективована в шститутах, звичаях, нормах, а «будь-який сощальний шститут зобов'язаний своïм ю-нуванням не сощальному, а практично виправданим ыюзшм людини, ïï оч!куванням». Сощальшсть, сощаль защя (власне на цьому й наполягав марксизм) — та друга (тсля подшу А. Смггом багатства i моральноста та розведення 1х у р!зш боки) б1фуркацшна точка, тсля якоï (у захiднiй культур! думки) людина повтстю йде у зовншне, бо «сощал1защя тдпорядковуе вплив через шшого. А це означае, що всередиш сощального завжди буде перебувати неcоцiалiзована анmропологiчна cmихiя людини як ïïмаmерiя та джерело» [3, с. 129] (видшено нами — Г. З., О. З. ).
Призначення уному саме й покликане «сформу-вати» особливий спомб життя, для якого спочатку створеш-задаш, з одного боку, фiзичнi константи ан-тропного принципу; з шшого боку, його духовно-мо-ральтсна константа, яка, згщно з нами висунутою гшотезою, спочатку «визначила» i cамi фiзичнi константи антропного принципу.
Тут можна говорити про те, що уном несе в собi потенцтну «передбаченють-задатсть» триединог, три-тостасног духовно-бю-соцальног природи людини, а !! специфiчно-архетиповою основою е свобода-вiдповiдаль-тсть особистость Саме дух, духовшсть виступае все-проникним «клеем», що пов'язуе бюлогiчний (матерь ально-фiзико-хiмiчний) та соцальний (взаемодiя шди-вдав) св^-сторони единог реальность Але в той же час такий «клей» «творить» стинно людяну всеприникну ду-ховну сторону-засаду единог реальностi в аспектi сво-боди-вiдповiдальностi, яка властива лише людиш як творчому суб'екту свiдомог дмльность
Ми повинш усвщомити, що особист^на методо-логм вщкривае новий вимiр процесу розвитку — його людинорозмiрнiсть, що вщповщае канонам постнекла-сичног науки, що ниш становиться. У методолопчному плаш тут важливi таю основт моменти, що потребують свого поглибленого дослщження. По-перше, ч^ко вказуеться на те, що розвиток мае свого суб'екта, кот-рий характиризуеться усвщомлення свое! цМ в про-цем мислення, тобто визнаеться основна роль свiдомо-стi у процем розвитку. Такий тдхщ знаходиться в ру^ новог парадигми свторозумтня Ушверсуму як Го-лографiчного Всесвту, у формата якого свiдомiсть роз-глядаеться як быьш фундаментальна засада реальностi, тж звичт для науки матеря, простiр i час, а «Всестт постае несктченною мережею подорожей у свiдомостi» [4, с. 68]. Тому i для економiчно! науки настав час за-гального визнання свiдомостi як нового предмету пращ, що пов'язане з безпосередшм переходом !! у формат людинорозмiрностi, цiлiсностi та унiверсумностi.
Цей формат виводить дослщника за межi суто економiчного тдходу i вводить його у господарську систему координат мислення, де господарство розумiеться як вся цЫсна сфера життeвiдправлення людини. Еко-номка в цш сферi е лише обслуговуючою тдсистемою, пов'язаною з товарно-грошовими, купле-продажними вiдносинами, переважно обмшними операщями, за до-помогою яких реалiзуеться-виробляеться прибуток, законодавчо проголошений головною метою дiяльностi тдприемства чи фiрми.
З шшого боку, цшстсть, яка певним чином пов'язуе свiдомiсть та утверсумтсть у предметному полi економiчног науки, мае принести розумтня того, що «економiчне знання — ушверсумне та штеграцшне за фактом свого народження iз спочатку синкретичного та цтсного ушверсумного. Це означае, що з моменту народження i «на все життя» в генетичному кодi полi-тичног економи вщображеш потенци цiлiсностi, ^вер-сумностi, iнтеграцiйностi, схильноста до штелектуаль-но! експансп та сприйнятливостi до неекономiчноi думки та почуття, полыогу зi знанням екологiчним, со-цальним, духовним та полтичним. У полггачнш економи, як i краплi води, сконцентровано багатство океану утверсумного та економко-утверсумного знання» [13, с. 132] (видшено нами — Г. З, О. З.).
I суб'ект розвитку в принцит не може вважатися таким, якщо шдивщ, що претендуе на такий статус, не розумiе тако! ушверсумноста та штеграцшноста, а е лише одномiрною людиною: чи то економiчною, соцю-лопчною, шституцшною чи якоюсь шшою. Це дуже важливий момент, без якого нам не обштися при бшьш всебiчному i глибинному розглядi проблем гло-бальностi та суб'екта господарського розвитку.
Звщси випливае, по-друге, положення про те, що виршальним моментом для вироблення форм роз-
витку е здаттсть суб'екта до створення нового знання через Media^muü мехатзм мислення. I тут здшснюеться вщтворення людини i людства; якщо ж в 0CH0Bi його мислення лежить тверсшний мехатзм, то розвиток на-бувае переважно руйтвного характеру. МеханЬм медi-ацп е головним мехатзмом духовно-творчог тновацшног дiяльностi й саме вш лежить в основi господарського розвитку. Потреба в новому знант формуеться через незадоволешсть людини перебувати в тому насампе-ред оргашзацшно-техшко-технолопчному сташ, який зараз наявний. Людина постшно прагне полшшення, до яксно накше можливого (О. Панарш), як i змушуе Ii у виглядi медiацiйного мехашзму виробляти (тво-рити) нове знання i шукати шляхи його реатзаци, що потенцшно було закладено в уномi людини. У цьому по-лягае процес розвитку господарства.
По-трете, визнаеться фундаментальна роль процес розвитку цтностей людини як суб'екта розвитку, тобто нова теорiя розвитку орiентуе на анапiз дiяльно-ста не взагапi/абстрактного, а людини в ii особистсному та персональному буттi. Це вимагае виходу на перед-нш план антропологiчного знання, де актуалiзуеться розробка новоИ iдеi розвитку. Хоча багато аспектав вщ-повщно! проблематики були досить Грунтовно до-слiдженi представниками Срiбного вiку — релтйними фшософами, висланими з Радянського Союзу на «фь лософських теплоходах», але сьогодш через роздумовi лiнощi та примтивну поверхневу на^дуватсть схема-тичним захiдним економкс-ичним концептам це вже напрацьоване фундаментальне знання поки-що зали-шаеться нерозпакованим.
Завдання людиномiрно¡ постнекласики саме i зво-диться до того, щоб повернути наукове мислення в осо-бисткж координати, поза якими дуже проблематично в сутнiсному плат розмiрковувати про iмператив ви-живання людства, про порятунок людини з ii людяними щнтсними засадами.
Поряд з цими моментами слщ особливо пщкрес-лити, що введення в поняття розвитку цтшсно! скла-довог, яка дозволяе говорити про уном людини як своерщний початковий код розгортання людяного гос-подарства, важливо не тому, що хтось самовпевнено виршив це зробити, а тому, що сама реальна житте-дмльтсть людини включае в себе цю складову, яка багато в чому, якщо не в першу чергу, визначае сам процес життедiяльностi, ii цштсне цлепокладання. Йде-ться насамперед про духовно-моральтст, культурно-ментальт ^H^cmi того чи шшого народу, яю мютять сощокультурт ei^ei коди життeдiяльностi, своерщш фундаментальш засади господарства та його нащо-нально'1 культури.
Розгляд моральностi особистоста дозволяе не просто бачити поверхню дшсноста, а й проникати в ii гли-бини, дозволяе не просто глянути, а й вдивлятися. Це дозволяе зробити висновок, що «той, хто дiе — особи-стсть, його вериф^щя в тому, що вш, будучи «ки-мось» (але водночас точнше i детальнше), вказуе на дж>, на вчинок, за яким правом йому належить це ви-значення «хтось». Адже вш мае особливу здаттсть i силу становлення, в якому вн сам переживае як выьна ктота. Свобода виявляеться у причинноста, а при-чиншсть тягне за собою вiдповiдальнiсть» [2, с. 222] (видшено нами — Г. З, О. З.).
Це право належноста визначення «хтось» вихо-дить з особистсних потенцшних глибин, тих, яю саме
через вглядння, а воно неминуче супроводжуеться i на-гадуванням, виходить з уному людяностi, який задае весь процес розгортання (становлення) особистость Таке вглядшня дозволило К. Вайтилi стверджувати: «отже, вже на момент зачаття людина — «хтось». Вона е «кимось» i навiть тодi, коли та чи iншi фактори пере-шкоджають !й реалiзуватися у вчинку або зрыо актуа-лiзувати самопанування i самовладання. Визначення «хтось» служить людиш у результата досвiду трансценденци, але й у основi аналiзу сущого. Бшьше того, той аналiз сущого, якому ми (у випадку з людиною) зобо-в'язат метафiзичним розумщням особистостi, також виходить iз досвiду трансценденци i в ньому знаходить свт головний сенс» [2, с. 223] (видшено нами — Г. З, О. З.).
Цей досвiд трансценденци незмшно пов'язаний з поняттям духовностi, бо «все те, з чого складаеться трансценденщя особистоста у вчинку i що !! визначае, i е проявом духовност1», а «вам проявам духовностi людини, що мають такий яскраво виражений образ — образ трансценденцИу вчинку, — мае вщповщати у людиш реальна таненцм духу, духовностi. Людина не може проявити духовтсть, якщо вона так чи шакше не е духом. Духовтсть людського буття тзнаеться через тра-нсценденщю особистостi, тому «не можна вiдривати особистсть вiд духовностi, не можна вiдривати i духовтсть вiд особистостг». Духовш засади особистоста закладеш в розумi людяностi, до розумшня чого зараз тдходить сучасна наука, що дослщжуе так званий н-формацшно-хвильовий геном людини.
Проблема дослщження уному людяностi стае центральною у постнекласичнш людиномiрнiй економiч-нш наущ тому, що вся життедiяльнiсть особистостi як базового свободо-вiдповiдального творчого суб'екта гос-подарських трансформацш постае як процес розгортання такого уному. Ппотеза про уном людяноста, що дозволяе пов'язати воедино свободу-вщповщальшсть, даруе надда на виршення найгострших кризових проблем через кардинальн змни свiдомостi як нового предмета пращ у формата людиномiрностi.
У тршпостастй духовно-бт-со^аль^й природi лю-дини-особистоста уни, гени i меми як носи духовного, бюлогiчного i суспыьного з'еднаш незлитно-единим зв'язком таким чином, що, одночасно вщображаючи рiзнi рiвнi життя людини, вони е i частиною, i цлим, але на кожному рiвнi цше бшьше вщ суми сво!х час-тин. У цьому полягае специфжа шостасного незлитно-единого зв'язку, що забезпечуе живу життедшльтсть людини.
Саме всi щ проблеми дозволяють встановити ос-новний вектор сьогодншньог господарськог науки, яка не виходить з хибног тези про те, що вибiр та устх визначае людське снування. С. Лец писав, що людина не мае вибору: вона мае залишатися людиною. Але щоб людина залишалася людиною i змогла вижити, необхщно усвщомити, що «до нового раю повинна йти людина», для чого релшя повинна переходити «в духовну глибину людини», i духовна глибина мае повертатися людит. При цьому слщ вказати, що мова йде про стинну духов-нсть, а не про релтйш щеологп.
Визнання гшотези про едину тршпостасну — ду-ховно-бю-сощальну природу людини як аксому новог сощально'г науки вщкривае можливють розумшня того, що i гтотеза про уном людяностi, яку обгрунтували саме украгнськ вчет-економсти, найближчим часом
стане аксюмою новог постнекласинног людиномiрноl науки. Це сприятиме осмисленню суп антикризових трансформацш, задасть головний вектор сотерiологiч-Hocmi необхщних практичних co^anbHO-eKOHOMi4Hm, господарських реформ на благо людяноИ людини.
Уномжа, як нова ттегральна наука про людяшсть та Ii розгортання в господарствi [5; 6], покликана стати лею свiчкою, яка зможе euceimAumu шлях виживання людства, поставити Технос на службу людит, запропо-нувати жиmmeряmiвний сценарш майбутнього.
Список використано! лггератури
1. Булгаков С. Н. Философия хозяйства // Булгаков С. Н. Соч. в двух т. Т. 1. Москва: Изд-во «Наука, 1993.
2. Войтыла Кароль (Папа Римский Иоанн Павел II). Личность и поступок: Антропологический трактат. Москва: Из-во Московского университета, 2010.
3. Гиренок Ф. И. Почему закатилась звезда социальных наук? Философия хозяйства. 2008. № 3.
4. Гроф С. За пределами мозга: рождение, смерть и трансценденция в психотерапии. Москва: ООО «Изд-во АСТ», 2004.
5. Задорожный Г. В., Задорожная О. Г. Как выживать человечеству? Уномика как судьбоносная интегральная наука о спасительном развертывании человечности личности. Германия: Издательство «LAMBERT Akademie Publiching», 2021.
6. Задорожный Г. В., Задорожная О. Г. Уномика. Пролегомены судьбоносной интегральной науки о спасительном развертывании человечности. Харьков: ХНУ имени В. Н. Каразина, 2019.
7. Ильин И. А. Религиозный смысл философии. Москва: ООО «Издательство АСТ», 2003.
8. Мамардашвили М. Мой опыт нетипичен. СПб.: Азбука, 2000.
9. Мамардашвили М. Очерк современной европейской философии. СПб.: Азбука, Азбука-Аттикус, 2012.
10. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс: Сб. Москва: ООО «Издательство АСТ», 2003.
11. Свящ. Вл. Зелинский. Промысл или истина, которая настигает в пути. Свящ. Владимир Зелинский. Взыскуя Лица Твоего. Киев: ДУХ I Л1ТЕРА, 2007.
12. Тарасевич В. Н. Политическая экономия: универсумность, универсальность и фундаментальность. Полтична економш. 2015. № 1.
13. Тарасевич В. Н. О широком смысле и предметном пространстве политической экономии. бвро-пейський вектор економiчного розвитку: зб. наук. праць. Дншропетровськ: Дншропетровський ушвер-ситет iменi Альфреда Нобеля, 2012. Вип. 2 (13).
14. Хайш Бернард. Теория Бога: Доказательство существования Бога в современной науке. Москва: ООО Издательство «София», 2010.
15. Шулевский Н. Б. Мир Иной — альтернатива «мирам умным» и «мирам безумным». Философия хозяйства. 2021. № 2.
16. Эрих Нойманн. Происхождение и развитие сознания. Москва: «Рефл-бук»; Киев: «Ваклер», 1998.
References
1. Bulgakov, S. N. (1993). Philosophy of economy. Bulgakov S. N. Works in two volumes. Vol. 1. Moscow, Nauka Publishing House [in Russian].
2. Wojtyla, Karol (Pope John Paul II). (2010). Personality and deed: An anthropological treatise. Moscow, Publishing house of Moscow University [in Russian].
3. Girenok, F. I. (2008). Why did the star of the social sciences set? Philosophy of economy, No. 3 [in Russian].
4. Grof, S. (2004). Outside the brain: birth, death and transcendence in psychotherapy. Moscow, Publishing house AST [in Russian].
5. Zadorozhny, G. V., Zadorozhnaya, O. G. (2021). How can humanity survive? Unomics as a fateful integral science about the saving deployment of the humanity of the individual. Germany, LAMBERT Akademic Publiching [in Russian].
6. Zadorozhny, G. V., Zadorozhnaya, O. G. (2019). Unomika. Prolegomena of the fateful integral science of the salutary unfolding of humanity. Kharkiv: KhNU named after V. N. Karazin [in Russian].
7. Ilyin, I. A. (2003). Religious meaning of philosophy. Moscow, Publishing House AST [in Russian].
8. Mamardashvili M. (2000). My experience is not typical. St. Petersburg, Azbuka [in Russian].
9. Mamardashvili M. (2012). Essay on modern European philosophy. St. Petersburg, Azbuka, Azbuka-Atticus [in Russian].
10. Ortega y Gasset H. (2003). Revolt of the masses: Sat. Moscow, Publishing House AST [in Russian].
11. Priest Vl. Zelinsky. (2007). Providence or truth that overtakes on the way. Priest. Vladimir Zelinsky. Seeking Your Face. Kyiv, Spirit i Litter [in Russian].
12. Tarasevich, V. N. (2015). Political economy: universality, universality and fundamentality. Political Economy, No. 1 [in Russian].
13. Tarasevich, V. N. (2012). On the broad sense and subject space of political economy. European vector of economic development: collection of scientific works. Dnipropetrovsk, Dnipropetrovsk University named after Alfred Nobel. Issue 2 [in Russian].
14. Haish Bernard. (2010). Theory of God: Evidence for the existence of God in modern science. Moscow, Publishing house "Sofia" [in Russian].
15. Shulevsky, N. B. (2021). Another world — an alternative to "smart worlds" and "insane worlds". Philosophy of Economics, No. 2 [in Russian].
16. Erich Neumann. (1998). Origin and development of consciousness. Moscow, Refl-book; Kyiv, Wakler [in Russian].
Стаття надшшла до редакци 26.04.2022
Формат цитування:
Задорожний Г. В., Задорожна О. Г. Триалектичш засади ново! парадигми господарствобачення: уномжа, трансперсональна психолопя i духовно-моральшсна глобалютика. Вкник e^mMin^'i науки Укра'ни. 2022. № 1 (42). С. 218-224. DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2022.1(42).218-224
Zadorozhny, G. V., Zadorozhna, O. G. (2022). Trialectical Principles of the New Paradigm of Economic Vision: Unomics, Transpersonal Psychology and Spiritual and Moral Globalism. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy, 1 (42), рр. 218-224. DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2022.1(42).218-224
224
В1СНИК ЕКОНОМИНО1 НАУКИ УКРА1НИ ф
