CC BY
9Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 21 (60), № 1. 2008 г. С. 24-29.
УДК (477):341.215.43(438) «192»
Кондрат юк С.В.
УКРА'ПНСЬКА НАЦЮНАЛЬНА МЕНШИНА В ПОЛЬЩ1 У 20-Х РР. ХХ СТ. (М1ЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)
В статп висвгглюються питання визнання прав нацюнальних меншин мiжнародним законодавством. Розглянуто становище украшсько1 меншини Схщно1 Галичини в Другiй Речiпосполитiй, ршення Паризько1 мирно1 конференцiï щодо Польщi по забезпеченню охорони прав меншостей, висвiтлюeться робота Лiги нацiй i Мiжнародного Трибуналу по забезпеченню прав меншостей.
Ключовi слова: культурно-нацiональна автономiя, Антанта, Лiга Нацiй, Схiдна Галичина.
Постановка проблеми. В перюд нацiонального вщродження в Украïнi виникае нагальна потреба формування в суспшьсга нацiонально активних громадян, як усвiдомлюють свою нацюнальну приналежнiсть, вiтають вiдкритiсть мiжетнiчних контакпв, прагнуть уникнення шовiнiстичних або шших ксенофобських упереджень. Вивчення i переосмислення позитивного i негативного досвщу полггики мультинацiональноï держави щодо меншин в шших крашах, зокрема в Польщi в 1918-1939 рр., дае можливють уникнути помилок в такiй гострш сферi як нацiональна полiтика.
Аналiз дослiджень. Вiтчизняна i зарубiжна юридична i iсторична наука не об-ходять своею увагою вивчення правових проблем нацюнальних меншин. Ц питання знайшли свое вiдображення в тш чи iншiй мiрi в працях вщомих дослiдникiв С.Алiксеевцевоï, В.Кульчицького, С.Макарчука, Ю.Маковського, Я.Олесницького, П.Рабiновича, Б.Тищика, Ж.Цибiховського та iн. Разом з тим юнуе пквний розрив мiж науковими здобутками правниюв та «чистих» юториюв.
Виклад основного матерiалу дослiдження. Прийнята 1776 р. США Декларащя незалежносп справила помiтний вплив на створення французь^ Декларацiï прав людини i громадянина. Ця Декларацiя стала програмним документом не тшьки для Францп, але й iнших краш свiту [1, с.211].
Конституцiя США i прийнят до неï десять поправок т. зв. Бшль про права (1791 р.) претендують на пдне мiсце в генеалогiï прав людини. Сама Конститущя США „вщграе роль своерiдного суспiльного договору, який гарантуе недоторканють прав громадянина"[2].
Пюля французькоï буржуазноï революцiï (1789 р.) визнання нацюнальних прав людини йде в парi з розвитком модерного демократизму. Гучш гасла Руссо i революци „liberté, égalité, fraternité" про сувереннють народу та його самовизначен-ня знайшли широку пiдтримку народу Францп.
1з завершенням Наполеонiвських воен та Вiденського Конгресу (1815 р.) аж до 1848 р. найбiльшi держави Рошя, Австрiя, Прусiя (до них приедналися Англiя i Франщя) вирiшували долю Свропи, ïï народiв, втручалися в справи iнших держав.
Разом з тим „весна народiв" 1848 р. на порядок денний висувае HOBi гасла демократизму i нацюнальних прав. Наполеон III та ггалшський мiнiстр Кавур (Cavour) не тшьки проголошують „принцип нацiональности, але й вводять вперше в практику щею самовизначення народiв через введення плебюциту» [3, с. 4].
Перша свггова вiйна, що розпочалася 1914 р., ^м економiчних i територiальних причин, мала також нацюнальне пiдгрунття. Украшське населення Австро-Угорщини швидко вiдреагувало на цю подiю. Лщери трьох найбiльших га-лицько-украшських партш - нацюнал-демократично!, сощал-демократично! i радикально! 1 серпня 1914 р. створили Головну Украшську Раду на чолi з К.Левицьким, яка на початку травня 1915 р. була реоргашзована у Загальну украшську раду. Загальна украшська рада в свош програмнш Декларацп перед цiлим свiтом прилюдно заявляе, що „нашою метою щодо украшських земель, що стогнуть перед росшським ярмом, е вiльна, самостшна Украша, - вiльна самостiйна украшська держава... домагаеться в межах Австро-Угорщини територiально-нацюнально! автономи, з'единення украшських областей в одну автономну, на основах свободи i демократа збудовану територiю, - при чiм так само, як ми для украшського населення на тих територiях, де воно становить м е н ш i с т ь (видiлено мною - С.К.) домагаемось культурно-нацюнально! автономи, так само сто1'мо за повну культурно-нацюнальну автономiю для всiх нацюнальних меншо-стей на украшськш автономий територи»[4, с. 156-158].
В унюон Загальнiй украшськш радi поневолеш народи Австро-Угорсько! монархи наприкiнцi жовтня 1918 р. проголосили незалежнють Угорщини, Чехосло-ваччини, Польщi, Сербо-Хорвато-Словени [5, с.182].
В цей же перюд держави Антанти, до яких приедналися в квита 1917 р. США, проголосили що 1'хньою метою е визволення поневолених народiв i надання права на самовизначення.
8 шчня 1918 р. президент США Вудро Вшьсон у своему лисп до американсько-го Конгресу виклав знаменитих 14 пункпв про право нацш на самовизначення. Зок-рема пункт тринадцятий визначав характер державного ладу i оптимальш кордони майбутньо! Польсько! держави. Звучав цей пункт так: «Повинна бути створена не-залежна Польська держава з включенням до не! територш, населених безумовно польським населенням, причому 1'й необхiдно забезпечити вiльний i надiйний доступ до моря, та li полiтична й економiчна незалежнiсть i територiальна недоторканiсть мають бути гарантованi мiжнародною угодою» [6, с.233]. Отже, 13-й пункт ще! геополпично! програми пiсля визнання ll Нiмеччиною i Австро-Угорщиною став тим мiжнародно-правовим актом, на основi якого свiтове спiвтовариство погодилося виправити несправедливють, допущену щодо полякiв при подш Речi Посполито!.
Поляки, яю вважали Галичину своею iсторичною територiею, активно готува-лися для захоплення влади в Галичиш i розпочали формування незалежних держав-ницьких структур. У Краковi 28 жовтня 1918р. була створена лшвщацшна комiсiя, яка передбачала взяти владу в усш Галичиш i закрiпити перехiд цього краю до Польщу
Характеризуючи демографiчний склад Схдно! Галичини констатуемо, що бшьшють населення становили украшщ (на 1890 р. тут проживало 4,7 млн. ошб, з
25
яких 63% становили укра!нщ, 23 % - поляки, 13 % - евре!, 1 % - шш1) [5, с.180]. От-же, одшею з найчисленнiших нацюнальних меншин в Польщi була укра!нська, про яку забулися кра!ни Антанти.
Важливою подiею дослiджуваного перiоду було створення на початку 20-х роюв Паризькою мирною конференцiею Лiги Нацш, яка поступово стала важливим чинником мiжнародного життя. В И дiяльностi чiльне мiсце посiдали проблеми по-няття суверенностi держав i справа охорони нацюнальних меншостей, якi вщ тодi стали питанням мiжнародного права. Були пщписаш iдентичнi договори Союзних держав з Австрiею, Чехословаччиною, Югославiею, Польщею, Румунiею, Грецiею, Болгарiею, Угорщиною i Туреччиною. Застережимо, що лише в договорi з Чехословаччиною було вказано на те, що для Пщкарпатсько! Рус надаеться окрема автономiя.
В даному контекстi заслуговуе на увагу оцшка Договору мiж союзними державами i Польщею вщ 28 червня 1919 р. у Версалi щодо Схщно! Галичини. Одночасно з укладенням мирного договору Польща, Великобриташя, Францiя, США та iншi кра!ни пiдписали особливий договiр „Про захист прав нацiональних меншин".
В § 2 зазначаеться, що „польський уряд зобов'язуеться забезпечити вшм меш-канцям без рiжницi уродження, народности, мови, раси та релш! - повну та цiлковиту охорону життя та свободи. Ус мешканщ Польщi матимуть право свобiдного виконування практик, публiчно i приватно, кожно! вiри, релт! або вiрування, наскшьки цi практики не будуть незгщш з публiчним порядком та доб-рими обичаями, далi мiстилися торгово-економiчнi постанови" [3, с. 10-11].
Не зважаючи на проголошення президентом США В.Вшьсоном права нацiй на самовизначення, всупереч положень вищезгаданого договору, лщери Антанти вирiшували долю ЗУНР не на користь укра!нського коршного населення. Так була прийнята резолющя, запропонована Державним секретарем США Лансшгом, в якiй зазначалося:
„ 1. Польський уряд уповноважено окупувати военними силами Схщну Галичи-ну аж по рiчку Збруч.
2. Польський уряд уповноважено використати будь-яю сво! военнi сили включ-но з армiею Галлера для ще! окупацп.
3. Польський уряд буде уповноважений встановити в Схщнш Галичинi цившьну адмiнiстрацiю пiд мандатом головних союзних i приязнених (асоцiйованих - С.К.) держав, яка повинна забезпечити, по можливосп, автономда цiй територп, а також полггичш, релiгiйнi та особисп свободи населення.
4. Ця умова буде аж до наступного самовизначення населення Схщно! Галичини щодо його державно! приналежносп" [3, с. 18-19].
Як видно, цим правовим актом передбачалося надання для Схщно! Галичини спещально! автономи, навггь у випадку, коли Польща з часом мала одержати „Мандат для цившьно! окупацп". З огляду мiжнародного права найважлившим е те, що щ приписи щодо охорони прав нацюнальних меншостей можемо вважати мiжнародними зобов'язаннями i вони залишаються пщ охороною Л^и Нацiй , яка по суп „дозволила втручатися у внутршш справи вiдроджено! Польсько! держа-ви_" [7, с.55].
26
Разом з тим, гос^ суперечки в сташ держав-переможщв не дозволили !м оста-точно визначити полiтичний статус Схщно! Галичини, що затримувало виршення проблеми цього краю.
11 липня 1919 р. Верховна Рада Антанти в сво!й ухвалi визначила попередш умови мандату на окупацiю Схщно! Галичини Польщею з наступним укладенням угоди про забезпечення польським урядом „в мiру можливосп" автономiю цьому краю, а також полггичну, релшйну та особисту свободу мешканцям. Цшавим було те, що державно-правовий статус Схщно! Галичини повинно було встановити саме населення краю на основi „вшьного самовизначення" пiд час проведення плебюциту, термiн проведення якого мали визначити „союзш i дружнi держави" [8].
Польща була вимушена прийняти трактат про нацiональнi меншини, оскiльки до цього И зобов'язувала 93 стаття Версальського мирного договору.
30-31 липня 1919 р. польський сейм тсля тривалих i гострих деба^в ратифiкував мирний договiр та трактат про нащональш меншини бшьшютю голосiв. „За" проголосували 286 депутата, „проти" - 41.
Але цим приписам не судилося бути виконаними. На окупованих укра!нських територiях Польща встановила жорстокий военно-полггичний режим. Це стало можливим тсля Сен-Жерменського мирного договору з Авс^ею 10 вересня 1919 р. в результат якого Авс^я зреклася прав суверенносп над Схщною Галичиною, Польща завоювала И територда, а держави Антанти стали И сувереном.
Захист щодо порушення прав меншостей були компетенцiею Л^и Нацiй i Мiжнародного Трибуналу, який мав складатися з 11 суддiв i 4 заступникiв, що ма-ють вiдповiдну квалiфiкацiю. Члени Трибуналу обиралися на 9 роюв. Проте перший склад було обрано на загальних зборах Л^и Нацiй, як вiдбулися в жовтнi 1921 р., а сам Мiжнародний Трибунал розпочав свою роботу лише в 1922 р. в Гаазi [3, с.25].
Украшсью полiтики i державотворцi намагалися використати вищезгадаш мiжнароднi оргашзаци для розв'язання мiжнародних чи нацiональних питань. У 1921 р. ем^ранти зi Схщно! Укра!ни створили у Вщш укра!нське товариство Лiги Нацiй. 20-21 шчня емiгранти Галичини органiзували в столищ Австри Захщноукра!нське товариство Л^и Нацiй на чолi з президентом товариства Романом Перфецьким [9]. Захщноукра!нське товариство Л^и Нацiй, керуючись принципом права нацiй на самовизначення, поставило свош головним завданням „боротися за створення незалежно! укра!нсько! держави" [10].
У жовтнi 1921 р. при Уни (створена в сiчнi 1919 р. в Парижi мiжнародна Унiя товариств Лiги Нацш - С.К.) створюеться спецiальна постшна комiсiя до справ нацiональних меншин, яка розпочала активну дiяльнiсть. Вступ до Уни означав ма-ти можливють використати И трибуну для широко! пропаганди, впливати на саму Л^у Нацш, яка неодноразового розглядала !! пропозици i приймала вщповщш резолюцi!.
Дiяльнiсть Захiдноукра!нського товариства вщбувалося в руслi полiтики С.Петрушевича, його ршучого невизнання польсько! державностi на захщноукра!нських землях i спроб з допомогою кра!н Антанти вiдновити Захщно-Укра!нську Народну Республiку [11].
Активна позищя укра!нських полiтикiв i державотворщв на мiжнароднiй аренi спонукали Польщу в першш Березневiй демократичнiй Конституци записати низку
27
важливих положень, що торкаються безпосередньо нацюнальних меншостей, зок-рема про повну охорону життя, свободи i майна без рiзницi походження, народностi, мови, раси чи релт! (ст.95), рiвнiсть перед Законом (ст.96), визнання власносп (ст.99), право на свободу (ст.101), свобода преси (ст.105), право створювати коалщи (ст.108), плекати свою мову (ст.109), свобода совiстi i вiросповiдання (ст. 111-116) [12] та ш. Однак бiльшiсть цих положень так i залишилися на паперi.
Крiм того, в Законi сейму вщ 26 вересня 1922 р. надавалося самоуправлшня Львiвському, Тернопiльському i Станiславiвському воеводствам, якi викладенi в 25 статтях. Закон цей мав на мет показати, що Польща визнала певну автономда для Схiдно! Галичини i добути визнання суверенностi над нею [3, с.38-44].
12 травня 1926 р. у Польщi стався державний переворот i був встановлений диктаторський режим Пшсудського. Сейм одразу легалiзував режим Пiлсудського, прийняв низку антидемократичних закошв i внiс змши i доповнення до Конституцi! 1921 р., в результат чого набагато зросли повноваження президента i значно обме-жувалися права парламенту. Все це привело до обмеження прав нацюнальних мен-шин у Польськш республщг
У польськш полггищ, - пише Микола Сивщький, - нацюнальним меншинам рiвноправнiсть гарантована лише теоретично, щоб отримати вщ захiдних держав схвалення здшснених загарбань, а на практищ пiсля схвалення тi зобов'язання були перекреслеш. За непоряднiсть жодна держава навггь пальцем потiм не пригрозила, тому шчого дивного, що шзшше Польща вiдкликала свiй тдпис пiд мiжнародним договором меншин. Меншинам залишився рух опору [13, с.66-67].
Висновки. Зроблений аналiз окремих мiжнародних рiшень про охорону нацiональних меншин показуе, що вони не ддать там, де частина населення позбав-лена свое! державносп i мусить входити до гетерогенно! держави, що не вщповщае принципам природнього права.
Так сталося з одшею з найбiльшою укра!нською меншиною Схщно! Галичини, яка складала 68 % (вс нацiональнi меншини Польщi складали 30 % - С.Кондратюк), i за рiшенням Паризько! мирно! конференци була вiддана Польщi. З моменту прого-лошення незалежностi i в наступнi п'ять рокiв 1918-1923 рр. керiвництво новоутворено! Польсько! республши намагалося переконати свiтову громадськiсть про сво! права на укра!нськi землi i довести, що вона шбито забезпечуе всi права нацiональних меншин.
Березнева Конститущя Польщi 1921 р. (стаття 109) гарантувала права меншин i проголошувала, що „окремi державш закони забезпечать меншинам у Польськш державi цiлковитий та вiльний розвиток !х нацiональних властивостей шляхом дiяльностi органiв автономних меншин публiчно-правового характеру, зокрема оргашв загального самоврядування" [12, с.59]. Але пiсля рiшення Ради по^в Англi!, Францi!, Iталi! та Японп вiд 15 березня 1923 р. про визнання Схщно! Галичини частиною Польщу вс щ права залишилися на паперi. Насправдi цi обiцянки польсько! влади були розраховаш тiльки на реакцiю мiжнародно! спiльноти. Надалi проводилася полiтика на нацюнальну асимiляцiю меншин.
Перелiк використаних джерел та лггература:
1. Див.: Макарчук В.С. Загальна 1стор1я держави [ права заруб1жних кран. Вид. 5-те, доповнене.
- К.: „Атка", 2006. -680 с..
28
2. Див.: Мережко О. Американське конституцшне право i мiжнароднi стандарти з прав людини. Укра!нський часопис прав людини. - К., „право", 1995. - С.55.
3. Див.: Д-р Ярослав Олесницький. Права меншостей. Нарис з мiжнародного права
4. (З наведенням польських законiв). - Л^в: Надкладом видавництва спшки «Дшо», 1923. - 48 с.
5. Левицький К. 1сторш визвольних змагань галицьких украшщв з часу сватово! вiйни 19141918. I част. Льв1в, 1929. - С.156-158.
6. Див.: Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Iсторiя держави i права Укра1ни. К., «Атша», 2006. - 352 с..
7. Архив полковника Хауза. Подготовлен к печати профессором истории Иэлского университета Чарлзом Сеймуром. T.III. Перевод с английского В.В.Проскунина. - Москва: Государственное социально-экономическое издательство, 1933. - 320 с.
8. Див.: Васюта I. Полггична гсторш Захдао! Укра1ни. 1918-1939 рр. - Льв1в, „Каменяр", 2006. -355 с.
9. ДАЛО. Ф.1, оп.52, спр.2856, арк.1.
10. ЦД1А Укра!ни у Львовi. Ф.355, оп.1, спр.3, арк.1-2.
11. ДАЛО.Ф.271, оп.1, спр.385, арк.182-183.
12. Детальнше див.: Кушнiр В. Захдаоукра1нське товариство Лiги Нацш (1922-1928). Вiсник Льв1в. ун-ту. Серiя iсторична. Вип..33. - Львiв, 1998. - С.154-160.
13. Див.: Konstytucja 17 marca 1921 г. - Warzawa. - 1921. - 70 s.
14. Цит.: Сивiцький М. 1сторш польсько-укра!нських конфлiктiв. T.I. Переклад з польсько! С.Петренка. - К., Вид. iм. Олени Телгги, 2005. - 344 с.
Кондрат юк С.В. Украинское национальное меньшинство в Польше в 20-х гг. ХХ века (международно-правовой аспект).
В статье освещаются вопросы признания прав национальных меньшинств международным законодательством. Рассмотрены статус украинского меньшинства в Восточной Галичине во время Второй Речи Посполитой, решения Парижской мирной конференции относительно Польши по обеспечению охраны прав меньшинств, освещается работа Лиги Наций и Международного Трибунала по обеспечению прав меньшинств.
Ключевые слова: культурно-национальная автономия, Антанта, Лига Наций, Восточная Галичина.
Kondratyuk S.V. The Ukrainian national minority in Poland in 20-years of XX century (international-legal aspect).
The questions of recognition of right of national minority by international law are considered in this article. The condition of Ukrainian minorities of the East Galichina at the Second Rech Pospolitaya is considered by author in this scientific article. The author lights up the decisions of Paris conference of peace on the occasion the providing with protection of the rights of national minorities by Poland. The author lights up working of the Leaque of Nations and International Tribunal on the occasion providing the rights of minorities.
Key words: cultural-national autonomy, Atlanta, the Leaque of Nations, East Galichina.
Над1йшла до редакци 03.06.2008 р.
29
