CC BY
13
6. ОСВ1ТЯНСЬК1 ПРОБЛЕМ!! ВИЩО1 ШКОЛИ
УДК 330.83 Здобувач В.Ю. Зих - RbeiecbKa КА
ПОЛ1ТИКО-ЕКОНОМ1ЧН1 УМОВИ В1ДРОДЖЕННЯ УКРАШСЬКИХ ГОСПОДАРСЬКИХ 1НСТИТУЦ1Й В ГАЛИЧИН1 У 1920-1939 РОКАХ
Здiйснено шституцшний аналiз полiтико-економiчних наслiдкiв Першо' cbîto-во' вiйни та польсько' окупацп захщноукрашських земель, що стали тлом розгортан-ня нацiонального господарського руху у мiжвоeнний перiод. Встановлено, що пораз-ка визвольних змагань та окупащя Галичини Польщею не зламали державотворчого духу украшства. Без надп на будь-яку допомогу з боку польського уряду украшсью патрiоти, переважно учасники визвольних змагань, засобами кооперацп та оргашза-цп приватного купецького i промислового руху змогли повернути вiру народу у самого себе, у сво' власнi сили.
Competitor V.Yu. Zyh - L'viv commercial academy
The political-economical results of the WWI and polish occupation
of West Ukrainian lands
It is realizes the institutional analyses of political-economical results of the First World War and polish occupation of West Ukrainian lands in the article. It is set that the defeat of liberation competitions and occupation of Galychina did not break the state creative spirit of украшства Poland. Without a hope for any help from the side of the Polish government the Ukrainian patriots, mainly participants of liberation competitions, able to turn the faith of people facilities of co-operation and organization of private merchant and industrial motion for itself, in the own forces.
Вступ. У сучаснш економiчнiй наущ зростае розумшня того, що залу-чення шституцшного анашзу до економiчноï теорп та ютори економжи е одним iз найважливших векторiв удосконалення цих дисциплш. У цьому контекст шституцшне становлення укра'нського господарського середовища у Галичиш впродовж 1819-1939 роюв в шдневшьних умовах Австро-Угорщини та мiжвоенноï польсько' держави становить один iз найщншших складникiв нацiональноï господарсько' традицiï. Творення iнституцiйного поля нащ-онально' господарсько' самоорганiзацiï украшщв у Галичинi, стало одним iз найбiльших здобуткiв захiдноï гiлки укра'нства друго' половини Х1Х - пер-шо' пол. ХХ ст. Очолили цей процес енергшш непересiчнi особистост^ якi добре розумiли, що формування економiчного фундаменту наци дiалектично взаемопов'язане iз колосальною роботою у царит вщродження таких ментально характерних для украшщв рис, як шдприемливють, ощадливють, прагнення до особисто' свободи й добробуту. Тюна взаемодiя украшщв краю спричинилася до формування нащонального господарського шституцшного поля, що зумовило дiяльнiсть галузевих станових органiзацiй нащонально' кооперацп та приватного пiдприемництва, як опановували щораз новi сфери аграрного виробництва, торпвл^ промислово' й фшансово-кредитно' дiяль-ностi, у котрих домшували чужинцi. Об,еднанi iдеею господарського солща-
ризму, вони шдтримували матерiально й морально нащональну культуру й освiту, жертвуючи на це сво! кошти та беручи безпосередньо активну участь у громадсько-культурному житт краю та знаходили взаемну шдтримку у се-редовищi цього ушкального громадянського суспiльства.
Постановка завдання. Дослщження проблеми полiтико-економiчних наслiдкiв Першо! свггово1 вiйни та польсько! окупаци захщноукрашських земель е дуже важливим для з'ясування тих надзвичайно складних умов, у яких вщроджували нащональш господарськi шституци на цих теренах.
Соцiально-економiчне становище захщноукрашських земель тсля за-кiнчення Першо! свггово! вiйни та поразки визвольних змагань варто розгля-нути, виходячи iз людських та матерiальних втрат з одного боку, та шдне-вшьних умов, в яких опинилися Схщна Галичина, Холмщина, Пiдляшшя, За-хщна Волинь та Захiдне Полiсся внаслщок польсько! окупаци - з шшого.
Результати. Вiд серпня 1914 до серпня 1920 рр., тобто впродовж шести роюв Захiдна Украша була, з невеликими перервами, тереном военних дш. Матерiальнi та людськi втрати на цих землях були чи не найбшьшими серед воюючих народiв. Населення Схщно1 Галичини, яке налiчувало у 1910 р. 5 326 729 чол., зменшилося у 1921 р. до 4 869 964 чол., тобто на 8,57 % або на 456 765 чол.[1, с. 122]. Найбшьше знелюднши Тернопшьське та Станiславiвсь-ке воеводства, що не дорахувалися вiдповiдно 11 % та 10 % [2, с. 26-29; 3, с. 41-42; 4, с. 10-11]. Абсолютна бшьшють цих людських втрат була спричине-на вшною, тобто украшщ гинули "на полях бо1в спочатку за чужу, по^м за свою визвольну справу, вмирали вiд пошестей, недощання" [5, с. 319] на рщ-нш землi чи в сумно1 пам'ят австрiйських таборах Талергофi, Гмiндi, Вольфсбергу чи польських таборах Домб'е, Стржалково та iн., або ж поневiря-лися чи знайшли свiй останнш притулок на Сходi. Матерiальнi збитки, завдаш вiйнами, були так само вражаючь Значна частина територil захщноукрашсько-го регiону "була довготривалим побоевищем, вздовж i впоперек перерiзували И стршецью рови позицiйних бо1в, а за ними широю простори, в глибину за-пiлля, були постоем для военних резервiв, мiсцем военних складiв та важкого, часто жорстокого, военного режиму" [5, с. 319]. Польсько-украшська вшна спричинилася до знищення 50 тис. будинкiв, а польсько-радянська - 1358 бу-динкiв [6, с.12]. За пiдрахунками Юлiана Павликовського, загальна кiлькiсть зруйнованих житлових та господарських будiвель у Схiднiй Галичиш станови-ла протягом 1914-1920 рр. 506 тис., зокрема в сшьських громадах понад 406 тис. Загалом же цей регюн, площею 58 тис. км , постраждав найбiльше, коли брати до уваги, що на реш^ захiдноукраlнських земель площею 990 тис. км було знищено 499 тис. будинюв. Крайовий Уряд Галичини у лютому 1919 р. констатував, що на вщбудову зруйнованого вшнами господарства пот-рiбно у цiнах того часу 3,5 млрд корон, а вже у 1921 р. ця сума зросла, з огляду на шфляцш, у 10 разiв i становила 35 млрд польських марок, не враховуючи руйнувань у ходi украхнсько-польсько: та польсько-радянсько1 воен [1, с. 124].
Переважну бшьшють укра1нського населення у воеводствах Захщно1 Укра1ни становили селяни (75 %) та сшьськогосподарсью робггники (10 %). За даними офщшно1 статистики, у 1921 р. на територи Захiдноl Укра1ни налi-чувалося 538245 малих господарств (розмiром до 2 га), що становило 48,4 %
вiд загально1 кiлькостi господарств. Дрiбних земельних надшв (3-5 га) було 32,6 % [6], 44 % господарств не мали коней, 26 % володши лише одним конем, 16 % не мали rapiB, а 55,8 % мали по однш коровi [7].
Польська диплома™ намагалася за будь-яку цiну домогтися створен-ня хоча б вiзiï легггимносл окупацiï захiдноукраïнських земель. 25 червня 1919 р. Вища рада Версальсь^ конференцiï надала повноваження Польщi на окупащю Галичини Ï3 застереженням, що вона забезпечить автономда ^eï те-риторп, а також полiтичну, релшшну й особисту свободу населення. Гарантом дотримання ^eï умови повинна була стати Лша нацiй [8, с. 27, 95-96]. Формальним наслщком означених мiжнародних правових актiв стало ухва-лення польським сеймом закону вщ 26 вересня 1922 р. про автономш трьох галицьких воеводств та постанови про заснування украшського ушверситету, рiшення яких, проте, так i залишилися лише на паперь Це послужило аргументом для прийняття 14 березня 1923 р. постанови Ради по^в Антанти про прилучення Галичини до Польшд. Варто зауважити, що у "Статуй Галичини", який був основою для цього вердикту, йшлося про польську "ошку" над ук-рашськими землями на 25 роюв, проте у самш постановi Ради послiв цього не було чггко обумовлено [8, с. 365]. Незважаючи на правовi зобов'язання польсь^ держави щодо забезпечення прав та свобод украшського населення краю, позiрним гарантом яких була Лша нацш, полiтика Польшi була спрямо-вана на посилення полонiзацiï окупованих украшських земель як у адмшю-тративному планi, так i в економiчнiй та культурно-духовнiй сферi. Ще за-довго до остаточного визнання у Версалi суверенiтету Польшi над захщноук-рашськими територiями Варшава вдалася до антиукрашського терору, нама-гаючись зломити ошр украшства польськiй окупаци. Украшщ Галичини, серед яких рiвень нацiональноï свiдомостi був найвищим, бойкотували перепис 1921 р. й вибори до сейму 1922 р., а найрадикальнiшi елементи вдалися до те-рористичноï тактики i саботажу щодо польських урядовщв i державних уста-нов. Про жорстокiсть польського терору на початку окупаци Галичини свщ-чить хоча б той факт, що протягом 1919-1920 рр. майже 70 тис. украшщв пройшло через польсью в'язнищ та концентрацшш табори [5, с. 320].
Польський уряд уже в 1924 р. прийняв закон, який забороняв викорис-товувати украшську мову в урядових установах. Того ж року тогочасний мь шстр освгги С. Грабський зшщшвав прийняття так званого "Lex Grabski", зпдно iз яким бшьшють украшомовних шкiл стали двомовними з переважан-ням польськоï мови. Було зшноровано так само постанову сейму про оргаш-зацiю украшського ушверситету, а у Львiвському унiверситетi було скасова-но украïнськi кафедри. С. Грабський пророкував, що шляхом асимшяци шюльництва, землеподiлу та iнших засобiв украшську проблему в межах польсь^ держави буде злiквiдовано протягом 25 роюв [9, с. 43;10, с.8].
Полiтична дискримiнацiя украшства доповнювалася пол^икою коло-нiзацiï, суть якоï полягала у тому, що, згiдно iз законами про земельну реформу i колошзащю 1920 i 1925 рр., для змщнення польськоï присутност на схiдних кордонах уряд почав запрошувати до Галичини i Волиш переселен-цiв. Польськi осадники, бшьшють з яких були ветеранами арми, отримували великi надiли найкращих земель i щедрi фiнансовi субсиди. Ti, що не бажали
обробляти землю, займали прившейоваш посади у полщи, на поштi, залiзни-цях або ставали дрiбними чиновниками.
Парцеляцiя великих маетюв, що покликана була пом'якшити земель-ний голод, насправдi ж вилилася у ще одну форму дискримшаци украшщв, цього разу - економiчну. Як свiдчить статистика, вже до початку 1923 р. у Галичиш було розпарцельовано понад 200 тис. га землi переважно серед польських колошств. Шд вшськову колошзащю на Волинi уряд передав 112 тис. га, а на Полюс 133 тис. га. Загалом же на украшських землях пiд Польщею було розпарцельовано таким чином 445 тис. га земль Таемне уря-дове розпорядження допускало доступ не бшьше як 5 % малоземельного ук-рашського селянства до участ в земельнiй реформi [5, с. 320]. До Друго! свь тово! вiйни на захщноукрашських землях шд Польщею мiж польськими ко-лошстами було розпарцельовано 818,7 тис. га землi [3, с. 130], а число польських переселенщв досягло 300 тис. чол. у сшьськш мюцевост та 100 тис. чол. у мютах [5, с. 320].
Захщноукрашсью землi були в економiчному плат аграрними окра-шами, що постачали центральним регiонам Польщi дешеву сировину, нато-мiсть купуючи там дороп готовi товари. Навiть за польськими мiрками оку-пованi украшсью землi були економiчно краем аграрним, де, проте, густота населення була "промисловою" (в окремих повггах вона становила 182 чол. на 1 км2.) Так, у Схщнш Галичиш на початку 20-х роюв ХХ ст. 86,4 % населення жило з ршьництва [11, с. 17], тодi як загалом у Польшд - 50 %, причому у промисловост було зайнято лише 8 % населення за середнього показника 20 % у поляюв [12, с. 375]. Слаборозвинена промисловють Захщно! Украши була представлена переважно невеликими шдприемствами та ремюничими майстернями, якими володши переважно поляки або ж представники шозем-ного кашталу. 1ноземш банки контролювали провщш галузi промисловост регiону: нафтову та деревообробну, де !м належало вiдповiдно 88,5 % i 44,4 % виробництва [13, с. 318]. Украшське робiтництво краю було малочи-сельне, а оплата пращ - низька. З року в рж посилювалося масове безробггтя, що стало найбiльшою соцiальною проблемою.
Ще важчим було сощальне становище селянства. Як вже зазначалося, у селi панували величезний земельний голод i безробiття. До того ж, дрiбно-земельнi селянськi господарства були явно недостатньо забезпечеш робочою i продуктивною худобою, або ж не мали 11 зовсiм. Так, вже у 1927 р. безкш-них селянських господарств було 44 %, а однокшних - 27, %, 18 % селянсь-ких родин не мали корiв, а у 59 % було тшьки по однш коровi [14, с. 26]. Це зумовлювало створення надлишку робочо! сили, яка, проте, не могла бути зреалiзована у тогочаснiй промисловосл. Пом'якшити проблему за допомо-гою ем^рацп ставало щораз складнiше, оскшьки у мiжвоенний перiод США та Канада скоротили квоту ем^ранпв.
Злиденний сощальний стан, полiтична та нащональна дискримiнацiя украшщв лише посилили 1хне прагнення до ре^заци свое! нащонально! енерги. Як зазначае I. Витанович: "Сама полггична боротьба, продовжування И дуже обмежених легальних форм в посталш таемнiй революцiйнiй оргаш-заци УВО не могли мати усшху без оргашзаци громадсько-економiчноl само-допомоги. Без не1 й полiтична боротьба могла переходити в акти розпуки, як
давали б ворогам нагоду репресувати населення та далi його винищувати" [5, с. 321]. Разом iз наростанням радикальних настро1в серед правого крила за-хiдноукраïнського полiтикуму, в середовишi значноï частини украïнськоï ель ти лiберального спрямування посилювалося розумiння потреби творення нового сощального стану - приватного купецтва та шдприемщв, який би "... спричинився до укра1шзування наших мiст i мiстечок та збшьшив ряди нащ-онально свщомого мiшанства, оцього середнього стану, без якого не можна говорити про повне життя народу" [15, с. 6].
Одним iз завдань економiчноï полггики Польшi стало встановлення юльюсного спiввiдношення польського населення до непольського на схщ-них теренах держави. З одного боку, уряд прагнув виршити проблему аграрного перенаселення на власне польсьюй територп, а з шшого - посилити еко-номiчний та полiтичний вплив на захщноукрашських землях. Таким шстру-ментом повинно було стати осадництво на яке покладалися завдання сощаль-ноï та полiтичноï опори польськоï влади на захщноукрашських землях. У липш 1919 р. Сейм схвалив ршення про принципи проведення аграрноï ре-форми, а через рiк затвердив вщповщний закон, у якому було регламентова-но парцеляцiю державних земель, понаднормовоï частини помiшицьких земель, занедбаних господарств та ш. Причому, коли в центральних воеводствах норма земл^ що не тдлягала примусовому викупу, становила 60180 га, то для схщних, а саме там, "де цього вимагатиме штерес держави", цифра була тднесена до 400 га. Протягом першого перiоду колонiзацiï (14 вересня 1919 p. - 30 червня 1920 p.) на 69 тис. га землi Схiдноï Галичини було поселено 12 тис. польських родин, або близько 60 тис. ошб, з етнiчноï Польшд. Правовою основою вшськового осадництва стали два закони вщ 17 грудня 1920 р., яю стосувалися, зокрема, заселення вiйськовими колошс-тами земель Волинського воеводства i передачi в безоплатне користування до 45 га землi колишнiм вошам, котрi вiдзначилися у польсько-украïнськiй та польсько-радянсьюй вiйнах. Цi новостворенi господарства не можна було m продавати, m передавати iншим особам без дозволу уряду протягом 25 роюв [16]. Зпдно з ршеннями Ради МГшстрГв вiд 23 березня 1921 р. i 26 квггня 1922 р., було створено фонд допомоги вшськовим осадникам [17]. Щоправда, шфлящя знещнила його. Щорiчно видiлялись рiзнi суми для допомоги осадникам, однак ix бракувало для забезпечення умов нормальноï працi на земль Отже, базуючись на законах, яю, беручи до уваги час 1х схвалення, не мали бути застосоваш у Сxiднiй Галичинi, в сшьсьюй мiсцевостi Заxiдноï Укра1ни насаджувалася мережа господарств польських цившьних та вшськових осад-никiв. На тому, що "закон про аграрну реформу не надавався до умов Сxiдноï Малопольшд, а його проведення там вважалося б таким, що суперечить мiж-народним постановам", наголошував у 1921 p. дослщник економiчноï та сощ-альноï iсторiï Польшi, тодiшнiй професор Львiвського унiверситету Францi-шек Буяк. Президент ЗУНР ввген Петрушевич у но^ до Верxовноï ради Ан-танти вiд 4 грудня 1920 p. зауважив, що в разi продовження польським урядом колонiзацiйноï полггики "перед автохтонним селянством Сxiдноï Галичини стоггь марево повшьно", голодовоï смерти" [18].
У лютому 1923 p. Константи Сроковський - публщист, Гсторик за фа-хом, один з органiзаторiв Польськоï демократичноï парт^ в Галичинi, на той
час член уряду - отримав завдання вгд тодгшнього прем'ера Владислава Ci-корського подати звгг про ситуацiю "на схщних кресах". Прем'ер планував на його основi виробити стiйку програму полггики уряду щодо меншостей, як населяли вказанi територiï. К. Сроковський здшснив по1'здку по схiдних воеводствах у березш-кв^ш, вивчаючи стан справ на мгсщ. Вiн дiйшов вис-новку, що слов,янськi меншостi "на кресах" пригноблюються нацiонально i знищуються економiчно. У звiтi вiн наголосив, що всг великi держави у нащ-ональнiй полiтицi застосовують поеднання двох методiв: лiберального та уш-фiкацiйного, i при цьому дiе правило компенсацiï (за завданi втрати). Якщо держава прагне досягти хоча б формального визнання з боку меншостей, що ïï населяють, то повинна дотримуватися цього правила. Щодо польських уря-дових кш, то, як шдкреслював К. Сроковський, вони намагаються створити новий тип полггики для нащональних меншостей, який "полягае у принципi унiфiкацiï i нащонального утиску без застосування будь-яких компенсацш у сферг матерiальних благ" [19].
24 березня 1923 p. Сейм ухвалив тимчасово припинити вшськове осадництво, а 20 червня наступного року - закон, що давав право купувати землю на "кресах" не тшьки полякам, а й особам шших нащональностей, за умови, що вони "не були покараш за злочини перед польською державою" [293]. Як наслщок, землю на швденно-схщних територiях Польшд придбали 75 % поляюв i 25 % украшщв [20]. Через вщсутшсть належно1' фшансово1' урядово1' допомоги новоствореним господарствам з 1924 p. загальмувалася вiйськова колошзащя. Польськ економiсти швидко переконалися, що вшськове осадництво не дае бажаних економiчних i полгтичних результата. Дава-лися взнаки нефаховiсть колишшх вшськових, вщсутшсть або недостатнiсть швентаря, технiчних засобiв [21]. Схвалений 28 грудня 1925 p. Сеймом закон про аграрну реформу схвалював продовження полгшки осадництва "на кресах". Вона мала i надалi становити складову частину економiчноï полгтики Польщд. Загалом протягом 1919-1929 рр. у Захщнш Украïнi було створено понад 77 тис. господарств польських селян, котрг заволодши понад 600 тис. га землi [22]. За умов земельного голоду в краю така полггака могла призвес-ти лише, з одного боку, до попршення становища коршного населення Схгд-но1' Галичини, яка була головним осередком концентраци цившьних осадни-кгв, з шшого - до загострення нащональних вщносин. Не могла послабити напруженосл заохочувана польськими урядами ем^ращя звщси малоземельного та безземельного селянства. Так, щорiчна емiграцiя з територи Терно-пшьського воеводства становила близько 2-2,5 тис. осг6 [23].
Одна з головних ф^ур у полггачнш штори мiжвоенноï Польщд Вш-центи Вгшс шсля вщвщин "Схщно1" Малопольщi" в 1927 p. зазначав, що в цьому краю украшське населення не лише становить значну 6шьшгсть, а йому також притаманна висока нащональна свгдомгсть, полгтичний досвщ i почуття "ненавистi до всього польського, поглиблене ще недавшми битвами, що проводились тд гаслом державно1' самостiйностi i звiльнення вгд польського панування". Реально ощнюючи ситуащю, вш дшшов висновку, що е тшьки два шляхи виходу: приготуватися в перспективi до втрати краю або зважитися на политику, яка втримае його при Польськш державi [24]. Проте
m за чаЫв диктатури Юзефа Пглсудського, m пiзнiше не провадилась iнша полггака щодо нацiональниx меншостей, окрГм пропагованоï Р. Дмовським. Цieю полГтикою було створено ситуащю, якоï боявся Ю. Пглсудський, коли у грудш 1918 р. писав: "Hi за що у свт я не бажав би, щоб Польша володша великими просторами з ворожо настроеним населенням" [25]. Однак щ побо-ювання стали реальнiстю. Украшське громадянство з кожним роком посилю-вало ошр офщшнш полГтищ польських урядГв. Провщною силою украшсько-го нацюнального руху стало Украшське Hацiонально-демократичне об'еднання (УНДО), яке очолило легальну опозищю режимовi. Здобувши частину депутатських мюць у Сеймi та Сенатi 1928 p., УНДО активiзувало своï виступи проти польсь^ полГтики щодо Заxiдноï Украши. Поряд з юну-ванням легальноï опозици, в украшському полгтичному рус виникло об'еднання нелегальне - Оргашзащя украшських нацiоналiстiв (ОУН), яка висувала радикальну програму боротьби з окупацшною владою. Основним засобом протидп колонiзаторськiй полГтищ Польськоï держави ОУН вважала акци терору i саботажiв. Украïнсько-польськi суперечностi поглиблювалися в мГру нагнiтання внутрiшньополiтичноï ситуаци у кра1ш, досягнувши особливого напруження в роки свiтовоï економiчноï кризи. ВлГтку i восени 1930 p. по територieю Заxiдноï Украши прокотилася хвиля пiдпалiв польських маeткiв, акцiй саботажу. Основну ïx частину було здшснено ОУН [26]. Орга-нiзацieю протестно-саботажноï кампани керiвництво ОУН мало на мет пщр-вати престиж Польсь^ держави як перед украшським населенням, так i на мiжнароднiй ареш, загальмувати процес польськоï колонiзацiï украшських земель, заманiфестувати появу ОУН. З метою придушити зростаючий укра-"нський нацiональний рух урядовГ кола в 1930 p. здшснили каральнi акци на украшських землях, яю отримали назву "пацифiкацiï" ("упокорення"). Кгль-касот каральних експедицiй вчинили погроми близько 800 населених пункив у 450 Гмшах Сxiдноï Галичини [27]. Як зазначалось у звт повiтовоï полщп Tернопiльського воеводства, "в мюцевостях, через яю пройшла хвиля паци-фiкацiï, украшське життя, як полггачне, так i культурне, завмерло" [28]. Ук-рашський парламентський клуб у Сеймi в Ычш 1931 p. звернувся до ос-таннього з вимогою в якнайкоротший термш розглянути факти зловживань, здшснених урядовими особами, встановити величину завданоï шкоди з метою ïï подальшого вщшкодування, покарати винних [29]. Через мюяць заява подГбного змюту було спрямовано мшстровГ вшськових справ Польшг У нш вказувалися конкретнi факти зловживань вшськовиюв у Бучацькому та Пщ-гаецькому повiтаx Tернопiльського воеводства у жовтш 1930 p. Зокрема, на-голошувалося, що тд час так званоï пацифiкацiï масово знищувались укра-"нсью освгтш та громадськi оргашзаци, а украшське населення пiддавалось жорстоким тшесним покаранням [30]. У Сенат вiдбулася дискуЫя з приводу вимоги Украшського клубу. Сенатор 1ван Макух, лщер Украïнськоï сощалю-тично-радикальноï парти, вiдзначив у свош промовГ, що правлячi кола Польшу протягом тривалого часу виношували плани пацифжаци украшського населення, до чого неодноразово закликала й урядова преса, а хвиля шдпалГв стала зручним моментом для початку запланованоï акци. Сенатор зауважив, що не менша юльюсть пожеж, яю в цей час були характерним явищем для
вЫех' Польщд, спостерГгалася, зокрема, на Помор% проте там уряд не вважав за потрiбне застосувати силу. Метою пацифжаци, як наголосив I. Макух, було залякати i знищити активних дгячгв украшського нацiонального руху i цим самим "зламати" украïнцiв [31]. Польсько-украшське порозумшня, що могло стати реальшстю в серединi 30-х роюв, так i не вщбулося. Одшею з перешкод на його шляху стала невиршешсть аграрного питання. Загал польського гро-мадянства продовжував висловлюватися за посилену колошзащю украшсь-ких земель. Однак звучали i критичш думки щодо дощльност тако1' политики. Так, у жовтш 1936 p. в штерв'ю газетi "Бунт Млодих" колишнш прем'ер Польщд Владислав Грабський констатував, що колонiзацiйна акцiя на схщних теренах Польсько1' держави е безрезультатною, насамперед через "перенасе-лешсть цiеï частини краю"; по-друге, тому, що прибулий колошзацшний еле-мент переважно бщний, а отже, невдоволений i непевний свого становища в майбутньому через вороже ставлення мюцевого населення. Цей елемент пот-ребуватиме постшно1" допомоги вгд уряду, але останнiй не зможе ïï надавати. Тому, при першш нагодi, на що вказувала практика, польськ колошсти про-дадуть придбану землю мюцевому селяниновi. КрГм того, як вщзначав В. Грабський, невдоволення i украшських, i польських селян може загрожува-ти "полГвшням" мас, зваживши на сусщство "з колективiстською державою" (СССР) [32]. На щ ж проблеми вказував i вщомий польський полгтик, граф Cтанiслав Лось [33], який закликав уряд реалiзовувати аграрну реформу, ке-руючись такими чинниками: 1) реальним станом речей; 2) справедливою; 3) здоровим глуздом. На думку С. Лося, у разi Ггнорування цих чинниюв значно поглибляться "нащональна та соцiальна проблеми на селГ'. "Полiтика рятування польсько1' землi, - наголошував С. Лось, - сформувала маловщо-мий до цього часу в Польщд тип селянина - гандляра землею" [34]. Йдеться про продаж землГ, придбано1' поляками-колонiстами за дешеву щну, украшсь-ким селянам за значно вищими щнами. Неодноразовi подальшi звернення ЦК УНДО та Украшського парламентського клубу до польського уряду Гз закли-ком припинити аграрну колошзащю Схщно1" Галичини залишилися без уваги [35]. Навпаки, 1 жовтня 1936 р. було оголошено перелж маетюв у "Схщнш МалопольщГ", що шдлягали примусовш парцеляци. У зв'язку з таким ршен-ням УНДО розпочало антиколошзацшну акщю скликанням 15 жовтня великого протестацшного мГтингу у Львовь На ньому з доповщдю про колошзащю украшських земель виступив один з лщерГв УНДО ЮлГан Павликовсь-кий. Вш наголосив на неправомГрност дш польських урядГв, держави, яка "власним законом з 26.09.1922 p. про галицьке самоврядування виразно заявила", що ш вона, m жодна правова установа "на територп, зокрема, галиць-кш, не буде провадити колошзацп" [36, с. 8]. Учасники мгтингу схвалили низку резолюцш, як вимагали: 1) парцеляци на користь мюцевого сшьського населення; 2) скасування шструкци про непродаж землГ особам украшсько1" нащональност та передачу ïï в руки колошстГв; 3) припинення дотацш на вшськову та цившьну колошзащю та ш. При цьому було оголошено, що аг-рарш справи украïнських земель повинен урегулювати Галицько-Волинський Сейм автономноï украïнськоï територп в Польщд [37, с. 39-40; 38; 39]. МГтинг став поштовхом до поширення протестацшних заходГв на всш територiï Схщ-
но1' Галичини. З 15 жовтня до 1 Ычня 1937 p., за шдрахунками партГйно1' пре-си УНДО, вщбулося близько 200 мгганпв. Найбшьше - у Тернопшьському воеводствь На митингах схвалювалися резолюци антиколошзацшного змюту, вимагалося надати самоврядування тощо [40]. Враховуючи настро1' мас, ке-рГвництво УНДО висунуло низку вимог, що мали за мету покращити матерь альне становище украшського народу. Щ вимоги були сформульоваш у про-мовГ посла Василя Мудрого 6 грудня 1936 p. на пленарному засщанш Сейму. В. Мудрий вимагав негайно виршити i врегулювати нагальш питання, зокрема, нормалГзувати парцелящю в Захщнш Укршт, з огляду на "великий зе-мельний голод" у цьому регюш припинити подальший наплив колошстГв [41]. Гострим спротивом зустрша украшська громадсьюсть проект закону про обмеження обГгу нерухомого майна, набутого або збшьшеного внаслщок парцеляци [42]. Закон створював правовГ шдстави для втрати украшським селянством придбаних земельних дшянок, осюльки головною метою урядового проекту було вщчуження карликових господарств, яю "стали осередком сус-пГльно1' та полГтично1' нестабшьностГ", тодГ як заможш господарства розцшю-вались як "опора суспшьного порядку" [43]. 30 листопада 1936 p. Рада МТшс-трГв ухвалила законопроект, який у другш половиш грудня було винесено на розгляд Сейму. Як вщзначало "Дшо", його схвалення мало призвести "до виг-нання кшька десятюв тисяч родин з 1'х грунлв, яю вони купили, за яю чесно заплатили" [44]. На засщаннях сейму розгоршася гостра дискусГя мГж укра-шськими та польськими послами. Останш вказували на потребу шд час парцеляци здшснювати передачу землГ у галицьких воеводствах полякам. Укра-шський посол Володимир Целевич у промовГ, виголошенш на пленарному засщанш Сейму 19 лютого 1937 p., зауважив, що перехщ землГ у власшсть ново1' групи польських осадниюв (20 тис. родин) не матиме шякого значення для оборони держави, збшьшить частку польського населення у деяких воеводствах щонайбшьше на 2-3 %. Поза тим, наголосив В. Целевич, такий крок вороже налаштуе до держави мшьйонш маси сшьського населення [45]. Негативш наслщки ново1' хвилГ колошзаци усвщомлювала й значна частина польських полгтиюв, про що свГдчать публжаци в часописах "Кур'ер Вар-шавський", "Час". Зокрема, "Час" зазначав, що витюнення украшського населення з допомогою колошзацшно1" акци е неможливим, а спроба в цьому нап-рямГ спричинить протидда у нього, через що умови життя поляюв-осадниюв стануть нестерпними, а 1'хш колони рано чи шзно перейдуть до украшських власниюв [45]. НавГть часопис СН "Кур'ер Варшавський" наголошував, що "колошзащя на украшських землях е дуже i дуже небезпечним експеримен-том, що загрожуе i буде загрожувати обороннш силГ держави" [46]. Украшсь-кий парламентський клуб домГгся внесення у проект двох принципових поло-жень: 1) закон не буде стосуватися господарГв землГ, яю вщкупили ïï у коло-тслв; 2) закон застосовуватиметься лише до господарств, утворених внасль док сусщсь^' парцеляцiï [47].
Певш надiï на позитивш змши украïнськi полГтичш кола пов'язували з вщвщинами швденно-схщних воеводств краши мшстром внутршшх справ Мар'яном Косьцялковським у липш 1937 p. З його Гменем украïнськi полГтич-ш сили пов'язували лГберальний напрям у нацюнальнш полчищ Польсь^'
Республжи [48, 49]. Газета "Дшо" зазначала, що мшстр наочно зможе пере-конатись у перенаселеност та пауперизаци украшського села, наявност значноï юлькост карликових господарств, i це мусить утвердити його в дум-щ, що Схщна Галичина не може бути територГею колошзаци та осадництва. При цьому газета зауважувала, що часткове оздоровлення аграрних вщносин може настати лише шсля переходу землГ в руки мюцевого малоземельного i безземельного селянина [50]. Проте сподГвання щодо виршення аграрного питання на користь украшських селян були марними. НавГть у перюд безпо-середньоï вiйськовоï загрози, у 1939 p., коли польський уряд мав би головну увагу зосередити на посиленш обороноздатност краши, вш з новою силою продовжив "акщю змщнення польського елемента у Схщнш Малопольшд". На засщаннях Ради МшстрГв за участю головнокомандувача збройних сил Польшд I. Ридз-СмГглого, яю вщбулися 25 i 28 Ычня 1939 р., було ухвалено, щоб до 15 лютого кожен мшютр подав план лГкшдаци укра^сь^ проблеми у межах своeï компетенци [25, с. 270]. На шдставГ цих документв у другш половит лютого апарат Ради МГшстрГв розробив шд грифом "цглком таемно" "Проект постанови Ради МшютрГв у справГ акци, що мае на мет змщнення польського елемента у Схщнш Малопольшд". Документ визначав засоби, яю мали призвести до структурно-нацюнальних змш на швденно-схщних тере-нах Польшд. Серед них: "а) сгльське осадництво..., б) емГгращя зовшшня, а також миращя внутрГшня" [51, с. 294]. Як зазначалося в документ, парцеля-цшно-осаднича акщя повинна спиратися на таю засади: "1) для використання запасу землГ, що залишився, з метою юльюсного збгльшення польського елемента зберГгатимуться санкцп, яю застосовуються вже юлька роюв тд час приватноï парцеляци i захищають вгд переходу землГ в непольсью руки; 2) значна частина наявного земельного запасу буде призначена на новГ колони, яю заселятимуться, насамперед, польським елементом Гз захщних повтв ЛьвГвського воеводства;... 4) створення нових польських осад повинно зосе-реджуватися в мюцях найважливших з погляду захисту держави, а також там, де юльюсне змщнення польського елемента може дати йому перевагу над непольським елементом;. 6) польсью осадники будуть оточеш надзви-чайно турботливою ошкою з боку держави i суспшьства у сферГ культурних та економГчних потреб" [51, с. 311-312]. Цей документ е доказом нацюналь-ноï щодо украшщв дискримшаци i свГдченням Ггнорування польським урядом уЫх норм права власноï держави та мГжнародного. Оцшюючи аграрну полГтику Польськоï держави мГжвоенного перюду, потрГбно зазначити, що вона була спрямована на реформування аграрного устрою i призвела, зага-лом, до глибоких зрушень на селГ, яю сприяли шднесенню загальноï продук-тивност сшьськогосподарського виробництва, розвитковГ товарно-грошових вщносин. Проте позитивш змши мало торкнулися схщних воеводств РечГ Посполитоï Польшг Урядова полГтика на цих теренах, що виявилася у прове-денш осадниць^ колошзаци, не виршила проблеми аграрного перенаселен-ня на власне польських територГях, не створила мiцноï опори польсьюй владГ у Захщнш Укра1ш i спричинила тут нагштання нацюнальних вщносин. Нез-важаючи на розумшня значною юльюстю польських полГтиюв неправомГр-ност та шюдливост таких заходГв для штереЫв держави та спротив укра-
шського населення, протягом усього мГжвоенного перюду осадницька коло-тзащя була важливим полгтичним та економГчним чинником нацГонально1' политики Польсько1' Республжи.
Висновки. Поразка визвольних змагань та окупащя Галичини Польщею не зламали державотворчого духу украшства. Без надп на будь-яку до-помогу з боку польського уряду украшсью патрюти, переважно учасники визвольних змагань, засобами коопераци та оргашзаци приватного купецько-го i промислового руху змогли повернути вГру народу у самого себе, у сво1' власш сили.
Л1тература
1. Павликовський Ю. Галичина тсля вшни 1914-1920 рр. // Кооперативна республша. - 1928. - Березень. - Ч.3. - С. 121-127.
2. Weinfeld Ignacy. Rocznik Polski. - Warszawa. - 1922. - 179 s.
3. Мороз О. Украшське селянство першо'1 половини XX столлтя. Трагед1я i геро'1'зм / О. Мороз, С. Злупко. - Льв1в : Вид-во "Ушверсум", 1997. - 165 с.
4. Павликовський Ю. Населення Галичини. - Льв1в. - 1925. - 83 с.
5. Витанович I. 1стор1я украшського кооперативного руху. - Нью-Йорк: вид. ТУК, 1964. - 624 с.
6. Pierwszy powszechny spis Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 30 wrzesnia 1921 r. Gospo-darstwa wiejskie. Wojewodztwa wschodnie. - Warszawa, 1926. - S. 3; Wojewodztwa poludniowe. -Warszawa, 1927. - S. 5.
7. Kwartalnik Statystyczny. - Warszawa, 1928. - T. 5. - S. 650-651.
8. Баран З. До питання про аграрну пол1тику уряд1в шжвоенно'1 Польщ1 стосовно Захщ-но'1 Украши / З. Баран. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.ji.lviv.ua/n28texts/ ba-ran.htm.
9. Grabski Stanislaw. Narod i panstwo. - Lwow, 1922. - 46 s.
10. Grabski Stanislaw. Szkola na ziemiach wschodnich. - Warszawa, 1927. - 49 s.
11. Павликовський Ю. На земельш теми // Альманах "Громада". - Льв1в, 1923. -С. 17-20.
12. Субтельний О. Украша: 1стор1я. - К. : Вид-во "Либщь", 1991. - 512 с.
13. Лановик Б. 1стор1я Украши / Б. Лановик, З. Матисякевич, Р. Матейко. - Тернопшь : Ф1рма "Карт". Науково-комерцшний центр "Ерудит", 1995. - 459 с.
14. Олесневич Л. Кооперативы м1фи i катташстична дшснють. Захщноукрашська буржуазна кооперащя (1883-1939). - К. : Вид-во "Наук. думка", 1974. - 167 с.
15. Несторович В. Украшсью купщ i промисловщ в Захщнш Укра1н1 1920-1945. - То-ронто-ЧГкаго : Вид. клюб Укра1нських Професюнашспв i П1дприемц1в, 1977. - 342 с.
16. Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. - Warszawa, 1921. - T. 1. - S. 40-41.
17. Studnicki W. Ziemie wschodnie. Stan gospodarczy i widoki rozwoju / W. Studnicki. -Warszawa, 1929. - S. 72.
18. Нота уряду ЗахщноУ Украши до Найвищо1 Ради в справГ польсько1 кольошзаци СхГдно1 Галичини. Женева. 4 грудня 1920 p. // Польська кольошзащя Сх1дно1 Галичини. - В1-день, 1921. - С. 16-17.
19. Srokowski K. Sprawa narodowosciowa na kresach wschodnich / Srokowski K. - Krakow, 1924. - S. 52-56.
20. Сдшсть трудящих ЗахщноУ УкраУни i Польщ1 у революцшнш боротьб1. - Льв1в, 1979. - С. 150.
21. Studnicki W. W sprawie osadnictwa zolnierskiego na ziemiach wschodnich. - Warszawa, [bez roku wyd.]. - S. 3-11.
22. Landau Z., Tomaszewski J. Gospodarka Polski miçdzywojennej / Z. Landau, J. Tomas-zewski. - Warszawa, 1967. - T. 1. - S. 167.
23. ДАТО, ф. 231 (Тернопшьське воеводське управлшня), оп. 6, спр. 1750, арк. 13.
24. Witos W. Wybor pism i mow. Z podobizn^. autora, przedmow^, objasnieniami i bibliogra-fi^ / W. Witos. - Lwow, 1939. - S. 237-238, 241.
25. Pobog-Malinowski W. Najnowsza historia polityczna Polski / Pobog-Malinowski W. -Gdansk, 1990. - T. 2. - S. 225.
26. Швагуляк М. Суспшьно-пол1тична ситуащя у Захщнш Укршш на початку 30-х роюв ХХ ст. / М. Швагуляк // Записки НТШ. - Льв1в, 1991. - T. ССХХП. - С. 118.
27. Сель-Роб. - 1930. - 12 жовтня.
28. ДАТО. - Ф. 282 (Пщгаецька пов1това команда державно1 пол1ци Тернопшьського воеводства), оп. 1, спр. 1056, арк. 1.
29. Sejm RP. Okres III. - Warszawa, 1931. - Druki. - № 65.
30. Sejm RP. Okres III. - Warszawa, 1931. - Druki. - № 26.
31. Senat RP. Okres III. Sprawozdanie stenograficzne z 6 posiedzenia Senatu RP. - Warszawa, 1931. - S. 59.
32. Rozmowa z Wtadystawem Grabskim // Bunt Mlodych, 1936. - 10 pazdziernika. - S. 45.
33. Зашкшьняк Л. Украшсько-польське порозумшня 1935 p. (за матер1алами архь ву Я.С. Лося) / Л. Зашкшьняк // Проблеми слов'янознавства. - Льв1в, 1996. - Вип. 48. -С. 62-72.
34. Los S. Reforma rolna na poludniowym wschodzie / Los S. // Bunt Mlodych, 1936. - 10 kwietnia. - S. 6-7.
35. Украшськ1 в1ст1, 1936. - 18 липня; 26 вересня.
36. Павликовський Ю. За землю Батьювщини / Ю. Павликовський. - Льв1в, 1936. - С. 8.
37. Резолюцн в земельних справах // За рщну землю. - Льв1в, 1936. - С. 68-70.
38. Mniejszosci narodowe w Polsce. Materialy i dokumenty // Sprawy narodowosciowe. -Warszawa, 1936. - № 6. - S. 611-612.
39. Дшо. - 1936. - 4 жовтня; 19 листопада.
40. AAN. - Ministerstwo spraw wewnçtrznych, sygn. 963. - S. 29.
41. ЦД1А Украши у Львовь - Ф. 344 (Украшське нацюнальне-демократичне об'еднання), оп. 1, спр. 526. арк. 11-12.
42. Wies Polska. - 1938. - 19 czerwca.
43. Дшо. - 1936. - 25 листопада.
44. Sprawozdanie stenograficzne z 42 posiedzenia w dniu 19 lutego 1937 r. - Warszawa, 1937. - S. 109.
45. Czas. - 1937. - 25 lutego.
46. ЦД1А Украши у Львовь - Ф. 344, оп. 1, спр. 534, арк. 3.
47. ЦД1А Украши у Львовь - Ф. 344, оп. 1, 526, арк. 2-5.
48. Mniejszosci narodowe w Polsce. Materialy i dokumenty // Sprawy narodowosciowe. Warszawa, 1936. - № 1-2. - S. 58.
49. Дшо. - 1936, 17 травня.
50. Дшо. - 1937, 23 липня.
51. Siwicki M. Dzieje konfliktow polsko-ukrainskich / Siwicki M. - Warszawa, 1992. - T. 1. - S. 270-312.
УДК351.823.1 (09) О.Р. Проще -Головний спещалкт
1вано-Франтвського ОУЛМГ
СОЦ1АЛЬНО-ЕКОНОМ1ЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ОРЕНДИ МИСЛИВСЬКИХ УГ1ДЬ В АВСТРО-УГОРСЬКШ 1МПЕР11 НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛ1ТТЯ
Висвгглено eKOHOMi4He та сощальне значення оренди права на полювання. Охарактеризовано пол^ику держави щодо законодавчого забезпечення надання в оренду права на полювання. Розглянуто господарське значення мисливства та здачi в оренду права на полювання за Австро-Угорсько! iмперii. Встановлено, що основною причиною високо'1 вартосп оренди полювання в Имеччиш було те, що мунщипальш полювання в основному здавалися в оренду тдприемцям, яю трактували полювання як бiзнес, який завжди ефективно веде господарство i, вщповщно, платить бшьшу щну. Загалом в уах крашах Австршсько! монархи оренда права на полювання надавалась на конкурентних принципах, шляхом проведення аукщошв, чим i можна пояснити ii досить високу вартють.
Ключов1 слова: мисливство, право полювання, оренда права полювання, Австро-Угорська iмперiя.
