CC BY
73
Лггература
1. Гальчинський А. Кабмшвсью iгри в шфляцшне розв'язання бюджетних проблем// Дзеркало тижня, № 2. - 19 ачня 2008 р.
2. Илларионов А. Закономерности мировой инфляции// Вопросы экономики. - 1997, № 2. - С. 52.
3. Геець В.М. Нестабшьнють та еконошчне зростання. - Х.: Вид-во "Форт", 2000. -С. 210.
4. Кораблш С. 1нфляцщш орieнтири// Дзеркало тижня, № 10 (589), 18-24 березня, 2006.
5. Сощально-економ1чний розвиток Украши (сiчень-березень 2008 р.). [Електрон. ресурс]. - Доступний з: http://www.ukrstat.gov.ua
6. Ревенко А. Забута продуктивнють працi// Дзеркало тижня, № 10. - 15 березня 2008 р.
7. Полунеев Ю. Прорив помер. Хай живе прорив!// Дзеркало тижня, № 5, 9 лютого 2008 р.
УДК 330.83 Доц. О. С. Вербова, канд. екон. наук - RbeiecbKa КА
АГРАРНА ПОЛ1ТИКА ПОЛЬСЬКО1 ДЕРЖАВИ М1ЖВОСННОГО ПЕР1ОДУ ТА УКРА1НСЬКЕ ПИТАННЯ
Окреслено особливосп полiтико-екоиомiчиоi кон'юнктури Польщi у перюд мiжвоeнного часу. Аналiз господарсько' полiтики урядiв мiжвоеииоi Польщi стосов-но Захщно' Украши дае змогу усвiдомити в яких умовах сформувався на цих теренах феномен укра'шського нацiонального господарського руху.
Assoc. prof. O.S. Verbova - L 'viv commercial academy
The agrarian politics of state Poland of the inter-war period
and Ukrainian question
It is exposes the generosities of the political-economical conjuncture Poland at the period of inter-war period in the article. The analyses of the economical politics department inter-war Poland concerning Western Ukraine in which conditions forming at this territory the phenomena of the Ukrainian national economical movement is allows see.
Вступ. 1нституцшне становления нацюнального господарського руху у Захщнш Укра'ш в тдневшьних умовах мiжвоенноi польсько' держави ста-новить одну i3 найцшшших складових юторичного досвщу витворення нащ-онально' моделi ринкових вщносин. Дослщження цього феномену спросто-вуе твердження деяких сучасних посткомушстичних дослщниюв та пол^июв про те, що вщродження украiнськоi держави на початку 90-х роюв минулого столiття е явищем випадковим та про те, що украшщ як модерна нащя не ма-ють жодного досвiду творення ринкового господарства громадянського сус-пшьства. В цьому контекстi особливо актуальною е модерна нацюнальна са-мощентифжащя iнституцiональноi матрицi укра'нського суспiльства, що е неможливою без вiдродження нацiональноi господарськоi традицii. Чiльна роль у цш справi належить сучаснiй iсторико-економiчнiй науцi та освiтi. Певна тенденщя, що спостерiгаеться впродовж останнього часу, суть яко' по-лягае у суттевому вилученнi економiчноi iсторii з перелжу дисциплiн у вищiй школi мае на метi вихолостити i3 вузiвськоi освiти будь-якi згадки про нащ-ональну господарську традицiю. Таю спроби е вкрай небезпечними в умовах поеднання з одного боку рудименлв тоталитарного совкового мислення, вик-
ликами глобашзаци - з iншого. Наше дослщження е спробою зактуалiзувати проблему пострадянського безпам'ятства та нагально! потреби витворення нащонально! концепци iсторико-економiчно! освiти, що грунтувалася б на засадах ушкального цивiлiзацiйного соцiально-економiчного досвiду укра!нщв.
У сучаснiй укра!нськш iсторико-економiчнiй наущ спостерiгаеться зростання iнтересу до вивчення юторичних витокiв нацiонального госпо-дарського руху в ринкових умовах. Щораз бшьше з'являеться робiт присвяче-них укра!нському господарському руху, якi заторкують проблеми як теори, так i реально! практики його здiйснення. Водночас прогалиною у дослiдженнi економiчно! ютори мiжвоення залишаеться iнституцiоналiзацiя господарсь-кого життя украшщв в умовах чужонащональних пол^ичних режимiв, якi панували у Захщнш Укра!ш, що знайшло свое вщображення насамперед у витвореннi нацюнально! коопераци та приватництва.
Постановка завдання. Метою нашо! статтi е осмислення еволю-цiйних особливостей полiтико-економiчно! кон'юнктури Польщi у перiод мiжвоення, що дае змогу усвщомити умови формування феномена укра!нсь-кого нацiонального господарського руху в Захщнш Укра!нi.
Результати. Даш перепису 1931 р. свщчать, що укра!нщ були другим за чисельшстю етносом мiжвоенно! Польщi, який налiчував понад 5,5 млн. оЫб, або близько 17 % населення держави. Природно, що вони домшували на етшчних укра!нських землях, де проживало 4750 тис. укра!нщв, тобто 62,17 % тамтешнього населення [1]. Чотири воеводства Захщно! Укра!ни - Львiвське, Тернопiльське, Станiславське, Волинське, що входили до складу Польсько! держави, загалом обiймали 25 % територи i майже 28 % населення кра!ни. Пра-вове становище укра!нсько! меншостi (як й шших меншостей) в Польщi виз-начали конституцiя 1921 р. (ст. 88, 95, 96, 99-111, 113, 115), розпорядження мюцевих властей i умови мiжнародно! системи захисту нацiональних меншин.
Одним iз завдань економiчно! пол^ики Польщi стало встановлення кiлькiсного сшввщношення польського населення до непольського на схщ-них теренах держави. З одного боку, уряд прагнув виршити проблему аграрного перенаселення на власне польськш територи, а з шшого - посилити еко-номiчний та полiтичний вплив на захщноукра!нських землях. Таким шстру-ментом повинно було стати осадництво на яке покладалися завдання сощаль-но! та полггично! опори польсько! влади на захщноукра!нських землях.
У липнi 1919 р. Сейм схвалив рiшення про принципи проведення аг-рарно! реформи, а через рж затвердив вщповщний закон [2]. Документи пе-редбачали парцеляцiю державних земель, понаднормово! частини помщиць-ких земель, занедбаних господарств та ш. Причому, коли в центральних воеводствах норма земл^ що не пiдлягала примусовому викупу, становила 60180 га, то для схщних, а саме там, "де цього вимагатиме штерес держави", цифра була тднесена до 400 га [3]. Протягом першого перюду колошзаци (14 вересня 1919 р. - 30 червня 1920 р.) на 69 тис. га землi Схщно! Галичини було поселено 12 тис. польських родин, або близько 60 тис. ошб, з етногра-фiчно! Польщi [4]. Правовою основою вшськового осадництва стали два за-кони вiд 17 грудня 1920 р. Вони передбачали, зокрема, заселення вшськови-
ми колошстами земель Волинського воеводства i передачу в безоплатне ко-ристування до 45 га землi колишнiм во!нам, котрi вiдзначилися у польсько-укра!нськiй та польсько-радянськш вiйнах. Цi новостворенi господарства не можна було т продавати, ш передавати iншим особам без дозволу уряду протягом 25 роюв [288]. Зпдно з ршеннями Ради Мiнiстрiв вiд 23 березня 1921 р. i 26 квiтня 1922 р., був створений фонд допомоги вшськовим осадни-кам [4]. Щоправда, шфлящя знецiнила його. Щорiчно видiлялись рiзнi суми для допомоги осадникам, однак вони були недостатшми для забезпечення умов нормально! пращ на земль Отже, базуючись на законах, яю, беручи до уваги час !х схвалення, не мали бути застосованi у Схiднiй Галичиш, в сiльськiй мiсцевостi Захiдно! Укра!ни насаджувалася мережа господарств польських цившьних та вiйськових осадникiв. На тому, що "закон про аграр-ну реформу не шдходить" до "умов Схщно! Малопольщi, а його проведення там вважалося б таким, що суперечить мiжнародним постановам", наголошу-вав у 1921 р. дослщник економiчно! та соцiально! iсторi! Польщi, тодшнш професор Львiвського унiверситету Францiшек Буяк. Президент ЗУНР Свген Петрушевич у нот до Верховно! ради Антанти вщ 4 грудня 1920 р. зауважив, що в разi продовження польським урядом колошзацшно! полiтики "перед ав-тохтонним селянством Схiдно! Галичини сто!ть марево повiльно!, голодово! смерти" [5].
До Ычня 1923 р., що знаменував завершення другого етапу колошзаци, на схщних землях Речi Посполито! Польщi оселилося 16 тис. польських родин, яю прибули iз Захiдно! Галичини, привабленi сюди вигiдними умова-ми, значними державними кредитами та шшими пiльгами, що надавали полякам у ходi колошзаци "схщних окра!н". У лютому 1923 р. Константи Сро-ковський - публщист, iсторик за фахом, один з органiзаторiв Польсько! демократично! парти в Галичинi, на той час член уряду - отримав завдання вщ тодшнього прем'ера Владислава Сiкорського подати звiт про ситуащю "на схiдних кресах". Прем'ер планував на його основi виробити стшку програму полiтики уряду щодо меншостей, якi населяли вказанi територи. К. Сроковсь-кий здiйснив по!здку по схiдних воеводствах у березш-квпта, вивчаючи стан справ на мющ. К. Сроковський дiйшов висновку, що слов'янськ меншостi "на кресах" пригноблюються нащонально i знищуються економiчно. У звт вiн вiдзначав, що вс великi держави у нацiональнiй полггищ застосовують поеднання двох методiв: лiберального та унiфiкацiйного, i при цьому дiе правило компенсацi! (за завдаш втрати). Якщо держава прагне досягти хоча б формального визнання з боку меншостей, що !! населяють, то повинна вико-нувати це правило. Щодо польських урядових кш, то, як шдкреслював К. Сроковський, вони намагаються створити новий тип пол^ики для нащональних меншостей, який "полягае у принциш ушфжацп i нацiонального утиску без застосування будь-яких компенсацш у сферi матерiальних благ" [6].
З 1923 р. польський уряд почав враховувати настро! укра!нського населення на сель Так, 24 березня 1923 р. Сейм ухвалив тимчасово припинити вшськове осадництво, а 20 червня наступного року - закон, що давав право купувати землю на "кресах" не тшьки полякам, а й особам шших нащональ-
ностей, за умови, що вони "не були покараш за злочини перед польською державою". У результат! землю на швденно-схщних територ1ях Польшд придба-ли 75 % поляюв { 25 % украшщв [7]. Через вщсутшсть надежно! фшансово! урядово! допомоги новоствореним господарствам з 1924 р. загальмувалася вшськова колошзащя. Польськ економюти швидко переконалися, що вшсь-кове осадництво не дае бажаних економ1чних { пол1тичних результат1в. Дава-лися взнаки нефаховють колишшх вшськових, вщсутшсть або недостатшсть швентарю, техшчних засоб1в. Схвалений 28 грудня 1925 р. Сеймом закон про аграрну реформу передбачав продовження полггики осадництва "на кресах". Вона мала { надал1 становити складову частину економ1чно! полггики Поль-щд. Загалом протягом 1919-1929 рр. у Захщнш Укра!ш було створено понад 77 тис. господарств польських селян, котр1 заволодши понад 600 тис. га земл1 [8]. За умов земельного голоду в краю така политика могла призвести лише, з одного боку, до попршення становища коршного населення Схщно! Галичи-ни, яка була головним осередком концентрацп цившьних осадниюв, з шшо-го - до загострення нацюнальних вщносин. Не могла послабити напруженос-т заохочувана польськими урядами емкращя звщси малоземельного та безземельного селянства. Так, щор1чна емкращя з територп Тернопшьського воеводства становила близько 2,0-2,5 тис. оЫб [9].
Вшценти Вгтос, одна з головних ф1гур у пол1тичнш юторп м1жвоенно! Польщд, шсля вщвщин "Схщно! Малопольшд" в 1927 р. зазначав, що в цьому краю укра!нське населення не лише становить значну бшьшють, а йому та-кож притаманна висока нацюнальна свщомють, пол1тичний досвщ { почуття "ненавист до всього польського, поглиблене ще недавшми битвами, що проводились шд гаслом державно! самостшност { звшьнення вщ польського па-нування". Реально оцшюючи ситуащю, вш дшшов висновку, що е тшьки два шляхи виходу: приготуватися в перспектив! до втрати краю або зважитися на политику, яка втримае його при Польськш державь Проте ш за чаЫв диктату-ри Юзефа Пшсудського, т шзшше не проводилась шша пол1тика щодо нащ-ональних меншостей, окр1м пропаговано! Р. Дмовським. Щею политикою була створена ситуащя, яко! боявся Ю. Пшсудський, коли у грудш 1918 р. писав: "Ш за що у свт я не бажав би, щоб Польща володша великими просторами з ворожо настроеним населенням" [10]. Однак щ побоювання стали ре-альшстю. Укра!нське громадянство з кожним роком посилювало ошр офь цшнш пол1тищ польських уряд1в.
Провщною силою укра!нського нацюнального руху стало Укра!нське Нацюнальне-демократичне об'еднання (УНДО), яке очолило легальну опози-щю режимовь Здобувши ряд депутатських мюць у Сейм1 та Сенат 1928 р., УНДО актив1зувало сво! виступи проти польсько! пол1тики щодо Захщно! Укра!ни. Поряд з юнуванням легально! опозицп, в укра!нському поличному рус виникло об'еднання нелегальне - Оргашзащя укра!нських нацюнал1ст1в (ОУН), яка висувала радикальну програму боротьби з окупацшною владою. Основним засобом протидп колошзаторськш пол1тищ Польсько! держави ОУН вважала акцп терору { саботаж1в. Украшсько-польсью суперечност поглиблювалися в м1ру загострення внутршньополггачно! ситуацп у кра!ш,
досягнувши особливого напруження в роки СВГГ0В01 eKOHOMi4HOÏ кризи. Влгг-ку i восени 1930 p. по територи Захiдноï Украши прокотилася хвиля пiдпалiв польських маетюв, акцiй саботажу. Основна ïx частина була здшснена ОУН [11]. Оргашзащею протестацiйно-саботажноï кампанiï керiвництво ОУН мало на мет пщрвати престиж Польсь^ держави як перед украшським насе-ленням, так i на мiжнароднiй аренi, загальмувати процес польсько'' колошзаци украшських земель, замашфестувати появу ОУН.
З метою придушити зростаючий украшський нацiональний рух урядо-вi кола в 1930 p. провели каральш акцiï на украшських землях, якi отримали назву "пацифжаци" ("умиротворення"). Кiлькасот каральних експедицiй вчинили погроми близько 800 населених пункпв у 450 Гмшах Сxiдноï Галичини. Як зазначалось у звт повiтовоï полiцiï Тернопiльського воеводства, "в мюце-востях, через якi пройшла хвиля пацифiкацiï, украïнське життя, як полггичне, так i культурне, завмерло" [302]. Украïнський парламентський клуб у Сеймi в сiчнi 1931 p. звернувся до останнього з вимогою в якнайкоротший термiн розглянути факти зловживань, здшснених урядовими особами, встановити розмiри завданоï шкоди з метою ïï подальшого вiдшкодування, покарати вин-них. Через мiсяць заява подiбного змiсту була спрямована мiнiстровi вшсько-вих справ Польщi. У нш вказувалися конкретнi факти зловживань вшськови-кiв у Бучацькому та Шдгаецькому повiтаx Тернопiльського воеводства у жов-тнi 1930 p. Зокрема, наголошувалося, що пiд час так званоï пацифiкацiï масо-во знищувались украшсью освiтнi та громадськi органiзацiï, а украшське населення пiддавалось всякого роду тшесним покаранням. У Сенат вщбулася гостра дискусiя з приводу вимоги Украшського клубу. Сенатор 1ван Макух, лiдер Украïнськоï соцiалiстично-радикальноï парти, вiдзначив у своïй промо-в^ що правлячi кола Польщi протягом тривалого часу виношували плани па-цифiкацiï украïнського населення, до чого неодноразово закликала й урядова преса, а хвиля пiдпалiв стала зручним моментом для початку запланованоï акци. Сенатор зауважив, що не менша кшьюсть пожеж, якi в цей час були ха-рактерним явищем для всiеï Польщi, спостерiгалася, зокрема, на Помор^, проте там уряд не вважав за необхщне застосувати силу. Метою пацифжаци, як шдкреслив I. Макух, було залякати i знищити активних дiячiв украшсько-го нащонального руху i тим самим "зламати" украïнцiв [11].
Польське-украïнське порозумшня, що могло стати реальнiстю в сере-динi 30-х рокiв, так i не вщбулося. Однiею з перешкод на його шляху стала невиршешсть аграрного питання. Загал польського громадянства продовжу-вав висловлюватися за посилену колошзащю украïнськиx земель. Однак звучали i критичш думки щодо доцшьност такоï полiтики. Так, у жовтш 1936 p. в штерв'ю газетi "Бунт Млодих" колишнш прем'ер Польщi Владислав Грабсь-кий шдкреслював, що колонiзацiйна акцiя на схщних теренах Польськоï держави е безрезультатною, насамперед через "перенаселешсть ^eï частини краю"; по-друге, тому, що прибулий колошзацшний елемент переважно бщ-ний, а отже, невдоволений i непевний свого становища в майбутньому через вороже ставлення мюцевого населення. Цей елемент потребуватиме пос-тiйноï допомоги вiд уряду, але останнiй не зможе ïï надавати. Тому при пер-
шш нагод1, на що вказувала практика, польськ колошсти продадуть придба-ну землю мюцевому селяниновь Кр1м цього, як вщзначав В. Грабський, нев-доволення { укра!нських, { польських селян може загрожувати "пол1вшням" мас, зваживши на сусщство "з колективютською державою" (СССР) [12]. На щ ж проблеми вказував { вщомий польський полгтик, граф Сташслав Лось [13], який закликав уряд реал1зовувати аграрну реформу, керуючись наступ-ними чинниками: 1) реальним станом речей; 2) справедливою; 3) здоровим глуздом. На думку С. Лося, у раз! ¿гнорування цих чинниюв значно загос-тряться "нацюнальна та сощальна проблеми на сел!". "Политика рятування польсько! земл1, - наголошував С. Лось, - сформувала маловщомий до цього часу в Польщу тип селянина - гандляра землею" [14]. Йдеться про продаж земл1, придбано! поляками-колошстами за дешеву цшу, укра!нським селянам за значно вищими цшами.
Неодноразов! подальш! звернення ЦК УНДО та Укра!нського парла-ментського клубу до польського уряду ¿з закликом припинити аграрну коло-шзащю Схщно! Галичини залишилися без уваги. Навпаки, 1 жовтня 1936 р. було оголошено перелж маетюв у "Схщнш Малопольщ1", що шдлягали при-мусовш парцеляци. У зв'язку з таким р1шенням УНДО розпочало антиколош-зацшну акщю скликанням 15 жовтня великого протестацшного м1тингу у Львов!. На ньому з доповщдю про колошзащю укра!нських земель виступив один з лщер1в УНДО Юл1ан Павликовський. Вш наголосив на неправом1р-ност дш польських уряд1в, держави, яка "власним законом з 26.09.1922 р. про галицьке самоврядування виразно заявила", що ш вона, т жодна правова установа "на територи, зокрема, галицькш, не буде провадити кольошзацп" [15]. Учасники м1тингу схвалили низку резолюцш, як вимагали: 1) парцеляци на користь мюцевого сшьського населення; 2) скасування шструкци про не продаж земл1 особам укра!нсько! нацюнальност! та передачу !! в руки ко-лошст!в; 3) припинення дотацш на вшськову та цившьну колошзащю та ш. При цьому шдкреслювалося, що аграрш справи укра!нських земель повинен урегулювати Галицько-Волинський Сейм автономно! укра!нсько! територи в Польщд [15, с. 39-40]. М!тинг став поштовхом до поширення протестацшних заход1в на всш територи Схщно! Галичини. З 15 жовтня до 1 Ычня 1937 р., за тдрахунками партшно! преси УНДО, вщбулося близько 200 мгтинпв. Най-бшьше !х вщбулось у Тернопшьському воеводствь На м1тингах схвалювали-ся резолюци антиколошзацшного змюту, вимагалося надати самоврядування тощо. Враховуючи настро! мас, кер1вництво УНДО висунуло низку вимог, що мали на мет покращити матер1альне становище укра!нського народу. Щ вимоги були сформульоваш у промов! посла Василя Мудрого 6 грудня 1936 р. на пленарному засщанш Сейму. В. Мудрий вимагав негайно вирши-ти { врегулювати ряд питань, зокрема, нормал1зувати парцелящю в Захщнш Укра!ш, з огляду на "великий земельний голод" у цьому регюш припинити подальший наплив колошслв [16].
Гострим спротивом зустрша укра!нська громадсьюсть проект закону про обмеження обороту нерухомого майна, утвореного або збшьшеного в результат! парцеляци. Закон створював широк! можливост! для втрати укра-
шським селянством придбаних земельних дшянок, оскiльки головною метою урядового проекту було вiдчуження карликових господарств, яю "стали осе-редком суспiльноï та полiтичноï нестабiльностi", тодi як заможнi господар-ства розщнювались як "опора суспiльного порядку". 30 листопада 1936 p. Рада Мшс^в ухвалила законопроект, який у другш половинi грудня було ви-несено на розгляд Сейму. Як вщзначало "Дiло", його схвалення мало приз-вести "до вигнання юлька десятюв тисяч родин з ïx грунлв, якi вони купили, за якi чесно заплатили". На засщаннях сейму розгорiлася гостра дискусiя мiж украïнськими та польськими послами. Останш вказували на необxiднiсть при парцеляци здiйснювати передачу землi у галицьких воеводствах полякам. Ук-раïнський посол Володимир Целевич у промов^ виголошенш на пленарному засiданнi Сейму 19 лютого 1937 p., зауважив, що перехщ землi у власнiсть новоï групи польських осадникiв (20 тис. родин) не матиме шякого значення для оборони держави, збшьшить вщсоток польського населення у деяких воеводствах щонайбшьше на 2-3 %. Поза тим, шдкреслив В. Целевич, такий крок вороже настроить до держави мшьйонт маси сiльського населення [17, 18].
Певш надiï на позитивш змiни украïнськi полiтичнi кола пов'язували з вiдвiданням пiвденно-сxiдниx воеводств краши мiнiстром внутрiшнix справ Мар'яном Косьцялковським у липш 1937 p. З його iменем украïнськi полгтич-нi сили пов'язували лiберальний напрям у нащональнш полiтицi Польськоï Республжи. Газета "Дiло" зазначала, що мшютр наочно зможе переконатись у перенаселеност та пауперизацiï украïнського села, наявност значноï юль-костi карликових господарств, i це мусить утвердити його в думщ, що Схщна Галичина не може бути територieю колошзаци та осадництва. При цьому газета зауважувала, що часткове оздоровлення аграрних вщносин може настати лише шсля переходу землi в руки мюцевого малоземельного i безземельного селянина [18]. Проте сподiвання щодо виршення аграрного питання на ко-ристь украшських селян були марними. Навгть у перюд безпосередньоï воeнноï загрози, у 1939 p., коли польський уряд мав би головну увагу зосере-дити на питанш посилення обороноздатносп краши, вш з новою силою про-довжив "акцiю змщнення польського елемента у Сxiднiй Малопольшд" [19].
Висновки. Оцiнюючи аграрну политику Польськоï держави мiж-военного перюду, необxiдно вiдзначити, що вона була спрямована на рефор-мування аграрного устрою i призвела, загалом, до глибоких зрушень на сел^ яю сприяли пiднесенню загальноï продуктивностi сшьськогосподарського виробництва, розвитковi товарно-грошових вiдносин. Проте позитивш змши мало торкнулися схщних воеводств Речi Посполитоï Польщi. Урядова поль тика на цих теренах, що виявилася у проведенш осадниць^ колонiзацiï, не вирiшила проблеми аграрного перенаселення на власне польських територь ях, не створила мiцноï опори польсьюй владi у Заxiднiй Украш i спричинила тут загострення нащональних вiдносин. Незважаючи на розумiння значною юльюстю польських полiтикiв неправомiрностi та шюдливост таких заxодiв для штереЫв держави та спротив украïнського населення, протягом усього мiжвоeнного перiоду осадницька колошзащя була важливим полiтичним та економiчним чинником нацiональноï полiтики, на жаль, Польсь^ Республiки.
Лiтeрaтyрa
1. Maкaрчyк С. А. Этносоциaльное рaзвитие и нaционaльные отношения нa зaпaдноyк-рaинских землях в период империaлизмa. - Львов, 1983. - C. 148.
2. Sprawozdanie stenograficzne z 64 posiedzenia Sejmu Ustawodawczego w dniu 7 lipca 1919 r. - Warszawa, 1919. - S. 2G.
3. Uchwaia Sejmu Ustawodawczego z dnia 1G lipca 1919 r. w przedmiocie zasad reformy rol-nej/ Reforma rolna. - Krakyw; Warszawa, 1939. - S. 5.
4. ^вликовський Ю. Земельта спрaвa y Cхiднiй Гaличинi (короткий юторичний i еко-номiчний огляд земельного питания тa сyчaсний його стан). - Львiв, 1922. - C. 15.
5. Hoтa уряду Зaхiднoï Укрaïни до ^йвищох Paди в спрaвi польсько'1 кольонiзaцiï Cхiдноï ^личини. Женевa. 4 грудня 192G p.// Польсьга кольонiзaцiя Cхiдноï Гaличини. - Вь день, 1921. - C. 16-17.
6. Srokowski K. Sprawa narodowoaciowa na kresach wschodnich. - Krakyw, 1924. -S. 52-56.
7. Madajczyk Cz. Burïuazyjno-obszarnicza reforma rolna w Polsce (1918-1939). - Warszawa, 1956. - S. 217, 268-269.
S. Landau Z., Tomaszewski J. Gospodarka Polski mkdzywojennej. - Warszawa, 1967. - T. 1. - S. 167.
9. ДATO, ф. 23l (Tернопiльське воeводське yпрaвлiння), оп. 6, спр. 175G, aрк. 13.
lG. Pobyg-Malinowski W. Najnowsza historia polityczna Polski. - Gdaсsk, 199G. - T. 2. -S. 225.
11. Швaгyляк M. Cyспiльно-полiтичнa ситyaцiя y Зaхiднiй Укрaïнi нa почaткy 3G-х ро-юв ХХ ст.// Зaписки HTШ. - Львiв, 1991. - T. CCXXII. - C. 118.
12. Rozmowa z Wiadysiawem Grabskim// Bunt Miodych, 1936. - 1G pazdziernika. - S. 45.
13. Зaшкiльняк Л. Укрaïнсько-польське порозyмiння 1935 p. (sa мaтерiaлaми aрхiвy ^C. Лося)// Проблеми слов'янознaвствa. - Львiв. - 1996, вип. 48. - C. 62-72.
14. Joft S. Reforma rolna na poiudniowym wschodzie// Bunt Miodych,1936. - 1G kwietnia. -
S. 6-7.
15. Пaвликoвcький Ю. Зa землю Бaтькiвщини. - Львiв, 1936. - C. 8.
^ AAN. - Ministerstwo spraw wewnкtrznych, sygn. 963, S. 29.
l7. Дiлo. - 1936. - 4 жовтня; 19 листопaдa.
lS. Sprawozdanie stenograficzne z 42 posiedzenia w dniu 19 lutego 1937 r. Warszawa, 1937. S. 1G9.
l9. BapaM З. До питання про aгрaрнy полiтикy yрядiв мiжвоeнноï Польщi стосовно Зa-хщно'1 Укрaïни. [Електронний ресyрс]. - Доступний з http:// www.ji.lviv.ua/n28texts/ baran.htm.
УДК 519.876.2.154 Acnip. Н.В. Шевченко - 1нститут
регюнальних до^джень
МЕТОДИЧН1 П1ДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ Р1ВНЯ КАШТАЛ1ЗАЦП ПРОМИСЛОВИХ П1ДПРИСМСТВ
Розглянуто осиовиi методичиi пiдходи до визначення рiвия капiталiзацii про-мислових тдприемств Украши. Визначено три осиовиi тдходи: витратний, ринко-вий та дохщний. Охарактеризовано методи, що входять у структуру кожного тдходу.
Ключовi слова: каппатзащя, ринковий пiдхiд, витратний тдхщ, дохiдиий пiдхiд, промисловi пiдприемства, майно пiдприемства, вартiсть.
Post-graduate N.V. Shevchenko - Institute of Regional Researches
Methodical approaches to determination of level of capitalization industrial enterprises
In the article there are the considered basic methodical approaches to determination of level of capitalization of industrial enterprises of Ukraine. Three basic approaches are
