CC BY
22
ставлення до вшськово1 служби е важливою передумовою морального вибору, але далеко не автоматично забезпечуе його в складних, деколи суперечливих умовах i ситуацiях вшськово1 дiяльностi.
Результати вивчення реального стану справ у вшськових колективах показують, що не всi випускники ВВНЗ володдать належною культурою морального вибору, здатшстю правильно порiвнювати цiлi й засоби свое! дiяльностi.
Таким чином, сучасний етап розвитку силових вiдомств загострюе проблему належного вивчення цiннiсних орiентацiй, вчинкiв вiйськовослужбовця, i, перш за все офщера, його етично! активность У цш трiадi органiзацiйна роль належить цiннiсним орiентацiям особистостi, оскшьки вони визначають початковi принципи ставлення вшськовослужбовця до свое! дiяльностi, поведшки, всього того, що вiдбуваеться в суспшьсга й арми. «Вектор» спрямованост цих орiентацiй i умов !х формування у курсантiв викладачами ВВНЗ на цей час мае суперечливi тенденци, що виявляються на рiвнi кожного з вищезгаданих чинникiв.
На рiвнi макрочинникiв слiд зазначити, що в сучасному процес глобалiзацil суспшьство виступае не тiльки об'ектом модершзацп, але й суб'ектом, що активно i свiдомо бере участь у такш модершзацп, особливо в 11 цшшсно1 складово! частини.
Що стосуеться мезо- i мiкрочинникiв, то серед суперечностей, що юнують на цих рiвнях, деякi ми виокремлюемо. Вища освiта набувае рис пiдприемництва. У зв'язку з цим ми можемо констатувати, що необхщшсть фундаментальних знань змшюеться необхiднiстю обмежених за обсягом знань, розрахованих на швидку економiчну вигоду. Стан справ, що складаеться, призводить, на наш погляд, до забуття об'ективно1 обставини, що освга е особливим видом дiяльностi, вiд якого важко чекати прямого економiчного ефекту.
Л1ТЕРАТУРА
1. Разумцев О. Г. Щннюна сввдомють вшськовослужбовщв Збройних Сил Укра1ни: актуальш проблеми трансформаций Монограф1я. — К.: Н1СД, 1997. — 92 с.
2. Сшкевич С. В. Формування цшнюного ставлення курсанпв вищих вшськових заклад1в освгга до вивчення шоземно1 мови: Дис. ... канд. пед. наук: 20.02.02. — Хмельницький, 2002. — 186 с.
3. Сшкевич С. В. Чинники, що впливають на формування цшшсного ставлення курсанпв вищих вшськових навчальних заклад1в до вивчення шоземно1 мови // Зб1рник наукових праць № 17. Частина II. (Спещальний випуск). — Хмельницький: Видавництво Нацюнально1 академи ПВУ, 2001. — С. 22-25.
4. Фшула М. М. Педагопка. Навчальний поабник для студенпв вищих педагопчних закладш освгга. — Тернотль: "Навчальна книга — Богдан", 1997. — 192 с.
5. Дзюба В. М. Патрютичне виховання майбутшх офщер1в внутршшх вшськ у процес вивчення сощально-гумаштарних дисциплш: Дис. ... канд. пед. наук: 20.02.02. — Хмельницький, 2002. — 156 с.
Юрш ЩЕРБЯК
КУЛЬТУРНО-ПРОСВ1ТНИЦЬКА Д1ЯЛЬН1СТЬ УКРА1НСЬКО1 ЦЕРКВИ В ПОЛЬЩ1 (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТ.)
У статтi розглянуто культурно-просвтницьку дiяльнiсть укратськоХ церкви в Польщi в другт nоловинi ХХ ст. на прикладi Перемиськог епархИ. Висвтлено специфк життя укратського населення в цт краШ за умов новог релтйно-культурног ситуацИ.
У сучасних умовах розбудови незалежно1 держави одшею з найбшьш актуальних е проблема вщродження нацюнально1 системи осв^и як передумова виховання нового поколшня украшщв. Щоб реалiзувати це завдання, потрiбно реформувати систему нацюнального виховання, що сприяла би формуванню нового типу особистосп, котра б успадкувала найкращi традици укра1нського народу, оволодша високою культурою мiжнацiональних вщносин. Важливим е iсторико-педагогiчний аналiз особливостей процесу виховання на засадах християнсько1 моралi, який розглядаемо як необхщне задля теоретичного осмислення з подальшим практичним застосуванням його здобуткiв у вихованш сучасно1 учшвсько1 молодi.
Дослщження ще! широко! проблеми проводили як теологи, так i фiлософи, iсторики, полiтологи, психологи i педагоги. Окремi li аспекти вивчали Bi^Mi дослiдники ютори розвитку школи, освiти i педагопчно! думки в Укра!ш та за рубежем В. Верига, В. Галузинський, М. евтух, В. Кремшь, В. Майборода, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Г. Фшшчук, М. Ярмаченко та iH. Розгляду теоретичних i практичних аспектiв оргашзаци виховного процесу на засадах християнського св^огляду присвятили сво! працi сучасш педагоги-науковцi Р. Волянюк, I. Ковальчук, В. Кузь, М. Кухта, В. Москалець, Д. Пащенко, Н. Сабат, Я. Ящв та iн. Матерiали з ютори нащонально! культури та релт! подали в сво!х роботах В. Дробник, А. Камiнський, М. Козак, М. Омельчук та ш.
Мета cmammi — висвгглити культурно-просвггницьку дiяльнiсть укра1нсько1 церкви в Польщi в друго! половинi ХХ ст.
Аналiз публiкацiй релiгiйного змiсту дае пiдстави стверджувати, що Укра!нська Греко-Католицька Церква (УГКЦ) в Польщi переживае глибоку i тривалу кризу. Так, М. Козак вказуе, що ця церква у шслявоенний перюд втратила бшьше половини сво!х вiруючих. Найчастiше вони переходили в православ'я або католицизм, що в останньому разi було для украшщв рiвнозначне втратi !хшх нацiональних ознак. Пюля 1945 р. у межах Польщi примусово залишено 689 греко-католицьких храмiв, з них 304 (44,12%) з часом були повшстю знищенi, iншi змiнювали власникiв або руйнувалися. Тепер украшсью греко-католики в цiй кра!ш користуються лише 36 церквами, що становить 5,22% загально! кiлькостi рашше iснуючих храмiв. Вражае такий факт: з юторичних даних випливае, що в Укра!ш за останнi 50 роюв, де панував державний ате!зм, було знищено менше церков (12,65%), шж у Польщi (94,78%), де була бшьша релiгiйна толерантнiсть i безперервно дiяла Польська Римо-Католицька Церква [1, 247]. З цього приводу польський юторик А. Камшський резюмуе, що на початку 1930-х роюв укра!нська культура, шкiльництво та наука розвивалися краще пiд владою Кремля, шж у демократичнiй i парламентськш Польщi. Про знищення, зокрема, шкшьництва говорять наступнi цифри: у 1922 р. украшських шкiл в Галичиш було 2993, в 1926 р. !х залишилося 947; на Волинi за цей перiод кiлькiсть шкш зменшилася вiд 442 до 2 [2, 83].
Доводиться констатувати, що украшсью святит та сакральш споруди в Польщi — цiннi надбання духовно! i нацiонально! культури, ушкальш пам'ятки архiтектури, якi належали не лише Укра!ш, а й загальносв^овш культурi, були знищенi. Ti церкви, що вцшли, було осквернено: !х перетворили в магазини, склади, стайш тощо. 1з 245 укра!нських церков, яю захопив римо-католицький клiр, викинули шоностаси, старовиннi iкони, а самi храми були безпiдставно пристосованi до римо-католицького обряду. З цього приводу слушною е думка отця I. Ортинського, який, даючи ощнку становищу украшщв, чи! прадiдiвськi землi опинилися в складi комунiстично! Польщi, сказав: "Цшаво, що по стiльки столотях досвiдiв польська релiгiйна полiтика супроти украшщв шяк не змiнилася, незважаючи на вибухи польсько! набожностi та вiрностi правдивiй ЦерквГ' [3, 156]. Комунютична влада пiслявоенно! Польщi добре розумша, що духовенство УГКЦ е не лише ношем Христово! вiри, моралi, а й фундаментом нащонального буття укра!нцiв — !х мови, культури, обрядовосп, традицi! тощо. Тому комунютична влада Польщi проводила полггику денацiоналiзацi! укра!нсько! меншини в кра!ш, а органи безпеки масово арештовували греко-католицьких священикiв.
Для об'ективного висв^лення цiе! проблеми доцiльно охарактеризувати юторичш особливостi розвитку УГКЦ в Польщi на прикладi Перемисько! епархi!. Ця епархiя е однiею з найдавшших у Схiднiй церквi. 1сторики вважають Перемишль другим пiсля Киева центром християнства в Украш. Варто зазначити, до 1946 р. на владичому престолi в Перемишлi були 45 владик; п'ять з них стали Львiвськими митрополитами, один отримав звання кардинала [1, 242]. За шщативою перемиських владик у мiстi було споруджено величавi будiвлi для церковних i свiтських iнституцiй, в тому чи^ школи, бурси, сиротинцi, лшарш й iн. Безперечно, всi щ заклади залишили велику культурну i духовну спадщину для наступних поколшь. Зусиллями укра!нсько! громади створено епархiальнi музей з мистецькими творами i бiблiотеку з рiдкiсними виданнями. В Перемишлi було побудовано 26 церков (до наших дшв збереглися споруди лише чотирьох з них — Авт.). На час вибуху Друго! св^ово! вшни УГКЦ у Польщi мала 3587000 вiрних у трьох дiецезiях — Львiвськiй, Перемиськiй i Станiславськiй, а також у Лемювськш адмiнiстратурi. В останнiй нараховувалось 111 парафш, працювало 127
священиюв серед 127305 вiрних [4, 93], а у вказаних дieцезiях було 2491 парафiй, в яких служили 2284 священики [5, 878]. Зрозумшо, що до вересня 1939 р. УГКЦ розвивалася сво!м автономним життям. Перемиська eпархiя тодi налiчувала 45 деканатiв, 640 парафш i 1159380 вiрних; духовнi послуги несло 746 священиюв i два епископи. В кафедральнiй капiтулi було 5 крилошан-прелапв. Крiм цього, дiяли монашi установи: 8 чоловiчих монастирiв чину св. Василiя Великого (ЧСВВ), 4 жшочих монастирiв i 34 доми згромаджень сестер Непорочно! Дiви Марi! (НДМ), 16 домiв сестер св. Йосафата. Отож, неважко уявити широку мережу духовного життя зi всебiчним майновим, науковим i духовним !! забезпеченням [1, 243].
Важливу роль в духовно-культурному житп Перемишля вiдiграла духовна семiнарiя. Навколо не! гуртувався науковий потенщал укра!нсько! штелшенци, розвивалась видавнича дiяльнiсть. У 1939 р. до кадрового складу духовно! семшарп входили 7 ошб — члешв ректорату i 13 наукових пращвниюв i професорiв, у тому чи^ 11 докторiв. Усi вони були членами Богословського наукового шституту. В школах Перемисько! епархi! працювали 36 священиюв-катехитiв. Наведенi факти свщчать про значнi досягнення ще! епархi! в освiтньо-культурнiй дiяльностi УГКЦ.
Однак тд час бiльшовицько! окупаци Галичини 1939-1941 рр. вiдбулися масовi репресi!, гонiння церкви, арешти духовенства. Навесш 1941 р. митрополит Андрей Шептицький звiтував у Ватикан: 34 греко-католицью священики замордовано, 41 депортовано на Сибiр, 34 втекло на шмецьку територiю. Бiля 500000 вiрних було депортовано в Сибiр i Казахстан. Подальшi кроки у знищенш УГКЦ та укра!нських установ перервала шмецько-радянська вiйна. Вiдступаючи, бiльшовики залишили десятки тисяч жертв власно! жорстокост [5, 881].
Не кращою була доля укра!нського населення пiд шмецько-фашистською окупацiею, яка вiд лiта 1941 р. до кшця 1944 р. поширювалася на всю Перемиську епархда. Систематичнi вiдправляння молодi на примусовi роботи в Нiмеччину, публiчнi розстрши тероризували i виснажували укра!нське населення. Не оминув цей терор i УГКЦ, вона зазнала чималих втрат.
Другий прихвд бiльшовикiв внiс новi полiтичнi реалi!. Мiж Польщею та УРСР було визначено новий кордон, який роздшив Перемиську епархда навпш. На польсько-укра!нському пограниччi, з перевагою укра!нського населення, почала дiяти польська адмшютращя. 9 вересня 1944 р. був шдписаний договiр мiж Польським комггетом нацiонального визволення та урядом УРСР про взаемну евакуацiю укра!нського населення з територi! Польщi в Укра!ну i польського населення з територи УРСР в Польщу. Це безпосередньо торкнулося долi УГКЦ. Новий польський уряд звернувся до епископа Йосафата Коциловського, щоб вiн "добровшьно" пересилився з Перемишля. Коли владика вiдмовився, 26 червня 1946 р. його заарештували й передали радянським органам НКВС. За iсторичними даними, в ичш 1946 р. в Перемиськш епархi! з колишнiх 45 декана^в i 640 парафiй на польському бощ залишилось 22 деканати i 223 парафi!. На той час з Польщi було виселено понад 300 греко-католицьких священикiв [6, 125].
Депортацшш акцi! в УРСР офщшно закiнчилися в липнi 1946 р., а вже 28 квггня 1947 р. розпочалися депортацi! решти укра!нського населення на захiднi землi Польщi в межах акцi! "Вюла". Зазначаемо, що наслiдки цiе! акци для укра!нцiв у Польщi були катастрофiчними. Так, зокрема, у слщчо-каральному таборi Явожно було ув'язнено в 1947-1949 рр. 3870 укра!нщв, у тому чи^ 700 жiнок i дiтей, 22 греко-католицькi священики [1, 17]. З достовiрних джерел вщомо, що до останнiх ставились як до особливо небезпечних злочинщв. Укра!нсью священики перебували в таборi до кшця 1948 р. Як згадували очевидщ, !х, наприклад, примушували вщправляти урочисту панахиду тодi, коли закопували таборове смiття, заставляли виконувати рiзнi дi!, що принижували гiднiсть священика, тощо [7, 707].
На думку втизняних юториюв, акцiя "Вюла" тд корiнь знищила укра!нство в Польщi на його етнiчних землях. I хоч формально, юридично УГКЦ в цш кра!нi не була лшвщована, як це було в радянськш Укра!нi, проте було знищено !! структуру, заарештовано iерархiю й духовенство, зруйновано юторичш пам'ятки. Враховуючи такi несприятливi обставини, варто позитивно оцшити рiшення примаса Польщi, кардинала Августа Гльонда в 1948 р. дозволити укра!нським священикам тимчасово перейти на працю в Польськш Римо-Католицькш Церквi. Такий стан речей тривав до 1956 р. Вс греко-католицью священики мали змогу служити як парохи католицьких парафш, i це певною мiрою вирiшувало проблему збереження духовенства
УГКЦ. Також за дорученням А. Гльонда, якого папа римський призначив апостольським адмшютратором для греко-католиюв, монастир ЧСВВ у Варшавi переведено на латинський обряд [8, 71].
Звичайно, така пол^ика щодо греко-католиюв зазнавала неодноразово1 справедливо1 критики з боку украшсько1 спiльноти, однак розраховувати на об'ективне виршення цього питання не було можливим. На думку польського юторика А. Земби, незабаром навт щ обмеженi можливостi опiки над греко-католицьким духовенством були паралiзованi комунiстичною владою Польщi. Постановою вiд 27 липня 1949 р. держава прийняла в свою власшсть усе майно греко-католицьких парафiй i дозволила католицькiй цер^ перебрати спустошенi сакральнi будiвлi украшщв. Так, епископська кафедра в Перемишлi була передана у власнiсть ордену кармелтв босих [1, 251]. Внаслщок цього украшщ втратили культурнi i матерiальнi надбання багатьох поколiнь, яю жили на територи Перемищини.
Змши, якi настали в Польщi вщ 1956 р., вселяли в украшсько1 меншини оптимiзм на майбутне. В червш цього року було засноване Украшське суспiльно-культурне товариство (УСКТ) [9, 115]. У ачш 1957 р. в ЦК Польсько1 об'еднано1 робггаичо1 партп створено Комiсiю нацiональних меншин, а в квита ухвалено резолющю, яка офiцiйно дозволяла укра1нцям повертатися в сво! господарства на твденному сходi кра1ни. У травнi 1957 року влада дозволила УСКТ видавати тижневик "Наше слово" з двома мюячними додатками "Свгганок" (для д^ей) i "Наша культура". В 1958 р. почав виходити також щорiчний календар. Таким чином, в 1956-1958 рр. влада Польщi сформувала нову полгшку щодо укра1нського населення, яку польський суспшьно-громадський дiяч О. Слав охарактеризував як вщмову вiд примусово1 асимшяцп, зменшення взаемно1 ненавистi й упереджень, пов'язану з правом повернення на Лемювщину [10, 72].
Звшьнеш з в'язницi чи розпорошенi в католицьких парафiях украшсью священики почали гуртуватися навколо каноншв Перемисько1 епископсько1 капiтули С. Дзюбини, В. Гриника, М. Денька i М. Ршецького. Ця група духовникiв збирала шформащю та розшукувала греко-католицьких священикiв, як переховувалися в рiзних кутках Польщ^ i заохочувала 1'х повертатися в свш обряд. Вона також ошкувалася тими душпастирями, якi прибували з СРСР [8, 72]. У 1957 р. украшським священикам дозволено повернутися до пращ в греко-католицьких парафiях, закладати душпастирськi осередки з умовою, що католицью ксьондзи давали 1'м на це згоду i можливють вiдправляти службу Божу в сво1х храмах.
Пiсля того, як примасом Польщi став кардинал Юзеф Глемп, ситуащя навколо УГКЦ почала змшюватися на краще. Це вiдзначив у своему зверненш до духовенства Польсько1 Римо-Католицько1 Церкви в 1990 р. украшський владика Володимир Стернюк [11, 29]. Так, Ю. Глемп об'1здив греко-католицькi парафи i написав кшька пастирських послань з нагоди церковних свят, багато разiв публiчно виступав з проповщями. 16 серпня 1987 р. в Моньках, наприклад, вш говорив про велике значення хрещення Укра1ни-Рус i сказав: "З ще1 нагоди будемо просити Бога про еднють Церкви. Будемо молитися разом з Греко-Католицькою Церквою в Польщу Вiзьмемо також участь у святкуваннях Православное' Церкви, якщо цi святкування будуть мати релшйний характер" [12, 75].
На початку 1980-х роюв УГКЦ в Польщi фактично вийшла з шдпшля i надалi динамiчно розвивалася, що було зумовлено докоршними змiнами у внутрiшньополiтичному життя польського суспшьства. Збiльшуючи з року в рш кiлькiсть священикiв i монахiв, вона отримала змогу засновувати новi душпастирськi осередки. За iнiцiативою ординарiя Перемисько1 дiецезil епископа 1вана Токарчука вл^ку 1981 р. вiдбулася церемошя висвячення трьох священикiв греко-католицького обряду в Перемиському соборi [13, 116]. Кандидати в духовний сан навчалися в украшськш семiнарil при Люблшському католицькому унiверситетi i католицькiй семшари у Варшавi, а пiсля висвячення обшняли новi параф^ на швденно-схщнш територ^ Польщi. Вперше пiсля Друго1 свiтовоl вiйни було збудовано греко-католицьку церкву — в Команьчi [8, 76].
Влада дозволила видати украшською мовою для греко-католиюв Бiблiю, молитовник i календар. Було розпочато наукове видання про iсторiю унй. Доказом того, що УГКЦ розпочала вщкриту дiяльнiсть, служили щорiчнi (вiд 1982 р.) масовi прощi греко-католикiв на Ясну гору в
Ченстохова Згодом, у 1987 р., папа 1ван Павло II особисто висвятив трьох греко-католицьких священиюв у Люблш i вiдвiдав церкву отцiв-василiян у Варшава
Наприкiнцi 1980-х рокiв УГКЦ в Польщi, де жило майже пiвмiльйона укра!нцiв, об'еднувала приблизно 300000 осiб [9, 115]. У липш 1989 р. Ватикан призначив для укра!нських греко-католикiв у цiй кра!ш епископа-помiчника, однак церква залишилася шдпорядкованою примасу Польщi. 22 березня 1992 р. папа 1ван Павло II приеднав Перемиську греко-католицьку епархiю до Варшавсько! римо-католицько! архiепархi!. Це ршення було зроблено без попереднього погодження i навiть iнформування глави УГКЦ кардинала Мирослава^вана Любачiвського йспричинило хвилю протестiв укра!нцiв у Польщi та поза нею. У вщповщь папа в наступному рощ шдшс Перемиського греко-католицького епископа до сану митрополита, надавши йому формально такий же статус, як i главi римо-католиюв. Але оскiльки останнi кiлькiсно переважають греко-католикiв у бiльш як сотню разiв, а два греко-католицью епископи не е серйозною силою в численному польському епископат^ вщчуття меншовартостi i безсилля укра!нсько! спшьноти в кра!нi лишилися незмiнними [14, 11]. 19 червня 1993 р. папа перевiв УГКЦ у Польщi пiд юрисдикцiю Ватикану [15, 67].
Ниш УГКЦ в Польщi представлена Перемисько-Варшавською митрополiею, яку очолюе архiепископ Iван Мартиняк. Ця архiепархiя складаеться з чотирьох деканатiв, до яких входять 68 парафш iз 56 священиками. Тут дiе 3 жiночi монаршi чини, до яких входять 129 сестер. ЧСВВ мае 13 монахiв, 9 студенев фiлософi! та 31 студента богослов'я.
З урахуванням наведених вище факпв робимо висновок, що коли б УГКЦ у Польщi в 1940^ роки не зазнала терору i репресш, то створила би мщш пiдвалини духовност i нацiонально! культури, залишаючи молодому поколшню укра!нцiв у цiй кра!ш неоцiненну спадщину. Депортацi! укра!нського населення, фiзичне знищення духовно! та св1тсько! елiти суттево зупинили цей процес. Поетапне i тернисте вiдродження структур УГКЦ в Польщi за останне швстолотя мае чимало невирiшених проблем. Багатьом полякам потрiбно ще навчитися розглядати греко-католицьку традищю в сво!й кра!нi як джерело творчого культурного розвитку, якого потребуе Схiдна европа для будiвництва громадянського суспiльства, позбавленого спадщини комунiзму i згубного етшчного нацiоналiзму.
Л1ТЕРАТУРА
1. Козак М. Пом'яни Господи, душ1 слуг тво!х. — Перемишль-Льв1в: Св1чадо, 2002. — 278 с.
2. Камшський А. С. У пол1 морально!' та политично! слшоти: Укра!на й украшщ в очах поляков // Сучасшсть. — 1987. — Ч. 1. — С. 75-87.
3. Ортинський I. Таемниця Укра!ни. Хрещення, хрест, харизма Укра!ни 988-1988 // Визвольний шлях. — 1989. — Кн. 2. — С. 150-156.
4. Будурович Б. Ватикан, Польща й Укра!нська Католицька Церква напередодш Друго! свггово! вшни // Сучасшсть. — 1983. — Ч. 12. — С. 92-105.
5. Гоцький В. УКЦерква — не сповнила покладених на себе надш // Визвольний шлях. — 1989. — Кн. 7. — С. 877-883.
6. Омельчук М. Шкидащя греко-католицько! церкви у Польщ1 // Берестейська ушя (1596-1996). Статл й матер1али — Льв1в, 1996. — С. 125-128.
7. Укра!нська Католицька Церква в Польщ1 // Визвольний шлях. — 1985. — Кн. 6. — С. 706-713.
8. Земба А. Католицька Церква в Польщ1 1 украшщ тсля Друго! Свггово! вшни // Сучасшсть. — 1989. — Ч. 2. — С. 70-76.
9. Б!рчан А. В укра!нщв у Польщ1 аромашш дн1 // Сучасшсть. — 1987. — Ч. 2. — С. 114-117.
10. Дробник В. Украшська меншють у шслявоеннш Польщ1 // Сучасшсть. — 1986. — Ч. 10. — С. 70-83.
11. Звернення високопреосвященного владики В. Стернюка до отщв Польсько! Римо-Католицько! Церкви у Львов! // Визвольний шлях. — 1990. — Кн. 1. — С. 28-29.
12. Земба А. Польська схвдна полтшка в тисячолптя Хрещення Руси // Сучаснсть — Мюнхен, 1990. — Ч. 3. — С. 74-91.
13. Юянка Ч. Причинок до дискуси про польсько-украшсьш стосунки // Сучаснiсть. — 1985. — Ч. 4. — С. 113-119.
14. Хенн К. Розвиток польського громадянського сусшльства й досввд греко-католицько! меншини // Людина { свт — 1998. — № 4. — С. 9-14.
15. Кочан Н. Зарубiжний укра!нський католицизм: ютор1я { сучаснiсть // Политика { час. — 1994. — № 2. — С. 62-71.
