CC BY
23
УДК 340.15
В. С. Макарчук
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету '^bBiBCb^ Полггехшка",
д-р юрид. наук, професор, зав. кафедри ютори держави i права
ЕВОЛЮЦ1Я ЗОВН1ШНЬОПОЛ1ТИЧНО1 ДОКТРИНИ РОСП (поч. ХХ - поч. ХХ1 ст.): АСПЕКТИ 1ДЕОЛОГ1ЧНОГО ТА ПРАВОВОГО ОБГРУНТУВАННЯ
© Макарчук В. С., 2015
np0aHani30BaH0 основш доктринальнi засади зовшшньоТ полiтики РосшськоТ iMnepii, Союзу РСР та РосшськоТ Федерацн протягом останнього сторiччя (1910-2010-Ti рр.) та ix iдеологiчне та мiжнародно-правове обгрунтування Кремлем.
Ключовi слова: Велик держави в старому мiжнародному прав1, нове мiжнародне право, спроби ревiзil т. зв. нового мiжнародного права niсля зруйнування бinолярного свгту, росшсько-украТнський в1йськовий конфлiкт, росiйське мiжнародно-правове обгрунтування агресн на пострадянському просторь
В. С. Макарчук
ЭВОЛЮЦИЯ ВНЕШНЕПОЛИТИЧЕСКОЙ ДОКТРИНЫ РОССИИ (нач. ХХ - нач. ХХ ст.): АСПЕКТЫ ИДЕОЛОГИЧЕСКОГО И ПРАВОВОГО ОБОСНОВАНИЯ
Рассматриваются доктринальные основы внешней политики Российской империи, Советского Союза и Российской Федерации на протяжении последнего столетия (19102010-е гг.), их идеологическое и международно-правовое обоснование Кремлем.
Ключевые слова: Великие державы в старом международном праве, новое международное право, попытки ревизии т. н. нового международного права после разрушения биполярного мира, российско-украинский военный конфлжт, российское международно-правовое обоснование агрессии на постсоветском пространстве.
V. S. Makarchyk
EVOLUTION FOREIGN POLICY DOCTRINE OF RUSSIA (BEG. XX - EARLY. XXI): ASPECTS OF IDEOLOGICAL AND LEGAL BACKGROUND
The article studies main doctrinal basics for foreign policy of Russian Empire, Soviet Union and Russian Federation past the century (1910th - 2010th) and their ideological and international legal substantiation by the Kremlin.
Key words: Great states in old international law, new international law, attempts to overhaul the so called new international law after the collapse of the bipolar world, Russian-Ukrainian military conflict, Russian international legal substantiation of aggression on postSoviet territory.
Постановка проблеми. Будь-яка держава свггу на кожному з етатв свого розвитку мае зовшшньополггичш штереси, як иею чи шшою мiрою перетинаються з штересами шших краш. Дiапазон цих суперечностей доволi широкий - вщ порiвняно безневинного протекщошзму
зовшшньо! торгiвлi (свое! чи партнера-опонента) до територiальних вимог, здiйснення яких часто вимагае военних засобiв. Однак у кожному такому конфлшэт зацiкавлена держава виступае не лише самостшним актором, але й суб'ектом мiжнародного права, отже, змушена, принаймнi формально, спиратися не лише на грубу вшськову силу, але й на аргументи права. Знову ж таки тут юнують широю можливосп для обгрунтування власних вимог - вiд т. зв. юторичних прав до концепцп розширення життевого простору для "особливого" народу; вщ доктрини культуртрегерського покровительства вщсталим народам до права нацш на самовизначення тощо.
Американському гангстеру середини минулого столггтя Аль Капоне приписують думку, що "... за допомогою револьвера i доброго слова можна домогтися бшьшого, нiж за допомогою самого лише доброго слова". Полггики завжди оперують дещо шшими цiнностями - "добре слово" повинно поеднуватися з "револьвером", i навпаки, - "револьвер" з добрим словом. Принаймш цього вимагае сучасне мiжнародне право - часи, коли можна було проводити полггику канонерок без огляду на "свггове спiвтовариство", давно минулися. З шшого боку, активш зовнiшньополiтичнi ди вимагають належного обгрунтування, - як в очах власного народу, так i в очах свггово! громадськосп.
Огляд наукових публiкацiй за темою науковоТ розвiдки. Еволюцiя засад росшсько! зовшшньо! полiтики протягом останнього десятирiччя настiльки широка, що може бути темою окремого монографiчного дослiдження чи дисертацшно! роботи. Йдеться про сотш i тисячi наукових, публiцистичних та мемуарних публшацш, кожна з яких вимагае окремо! оцiнки - на достовiрнiсть, iнформацiйну цiннiсть, наукове значення тощо.
Виклад основного матерiалу. Початок ХХ ст. Росшська iмперiя зустрша у статусi Велико! держави, що давало !й особливi преференцп у власнш геополiтичнiй дiяльностi та ^CT^i мiжнародних вiдносин загалом. Вiд Вщенського конгресу 1815 р. такими вважалися Великобриташя, Францiя, Австрiя, Пруссiя та Роая, пiсля 1870 р. до них додалася й катя [1]. Частина науковцiв вважае, що ще до початку Першо! свггово! вшни до цього перелiку додалися двi неевропейськi Великi держави - США та Япошя.
Сучасний американський теоретик мiжнародного права Дж. Левi так формулюе ознаки Велико! держави: 1) вона вщграе важливу роль у мiжнароднiй полiтицi з проблем безпеки; 2) мае високий рiвень силових можливостей, яю забезпечують самодостатнiсть у сферi забезпечення власно! безпеки та дають змогу проводити як наступальш, так i захиснi вiйськовi операцп; 3) здiйснюе участь у мiжнародних конгресах та конференцiях; 4) отримуе визнання de facto Великою державою з боку шших суб'екпв мiжнародного права, передусiм iнших Великих держав; 5) мае доступ до формальних та неформальних мiждержавних структур; 6) бере участь у гарантах, територiальних компенсащях та розподiлах [2].
Як вказуе британський науковець Дж Булл, Велию держави "... визнаються шшими державами, а також власними народами та урядами, як таю, що мають певш спещальш права та обов'язки" [3]. На початку ХХ ст. виключна роль Великих держав у питаннях регулювання мiжнародних вщносин переважно визначалася !хньою шбито "особливою вщповщальнютю" за долi свггу.
Насправдi ж за цим велемовним поясненням приховувалася узурпащя порiвняно вузьким колом суб'екпв мiжнародного права регуляцшних функцiй у свiтовiй системi мiжнародних вiдносин. Т. зв. Велика держава мала загальновизнане "право" втрутитися у виршення будь-якого питання мiжнародного життя, яке прямо чи опосередковано зачшало !! iнтереси. Прикладом такого втручання може бути рiзко заперечна реакщя Наполеона III на запрошення (кш. червня 1870 р.) iспанськими заколотниками на мадридський престол Леопольда Гогенцоллерн-З^маршгена, родича прусського короля. Пюля поступки Вшьгельма I французьким вимогам, Наполеон III заявив, що "вшни не буде. Жаль, адже нагода була такою сприятливою".
Для закршлення дипломатичного устху Франщя стала вимагати, щоб кандидатура Леопольда не розглядалася бшьше у майбутньому, навiть у разi його повторного запрошення на
юпанський престол [4]. Закшчилося усе франко-прусською вiйною 1870-1871 рр. i крахом Друго! iмперп.
Ми зi свого боку звернемо увагу на шше. Т.зв. Велика держава (Франщя) анпрохи не сумнiваeться у своему правi схвалювати чи вiдкидати кандидатури монархiв у формально незалежних кра!нах (1спашя). Iншi Великi держави, такi як Великобриташя чи Росiйська iмперiя, не виступають проти такого замаху на узурпащю суверенiтету не лише конкретно! 1спани, а й у перспективi, оскшьки створюеться мiжнародно-правовий прецедент - необмежено! кiлькостi кра!н свiту.
Зрозумiло, що Петербург на зламi Х1Х i ХХ ст., перебуваючи у статут Велико! держави, максимально використовував надаш йому тогочасним мiжнародним правом "можливосп". Сдиним стримувальним чинником виступала евентуальна протидiя iнших Великих держав, на думку ж рiзно! полiтично! дрiбноти можна було особливо не зважати.
Саме такi пiдходи спостерiгаемо при висуненш та вiдповiдному юридичному закршленш росiйських територiальних вимог в Першш свiтовiй вiйнi. З союзниками по Антант цинiчно узгоджувалися: захоплення Константинополя та Проток (Босфору та Дарданеллiв), утвердження росшського впливу на Балканському швостров^ анексiя турецько! Вiрменi! та Курдистану, повне заволодшня Пiвнiчною Першею, поглинення Галичини, розширення впливу на Далекому Сходi [5]. Стримувальним чинником для тогочасного Петербурга виступали лише "жипев штереси" Великобритани - на Середньому Сход^ особливо в Перси, та на Далекому Сходi [6], таю самi великодержавницькi та iмперiалiстичнi, як у Росi!.
Пюля Жовтневого перевороту новий бiльшовицький уряд в Мос^ був позбавлений мiжнародного визнання, а колишня Iмперiя тимчасово втратила статус Велико! держави. Зокрема, без РРФСР приймала доленосш ршення Версальська конференцiя, яка установлювала новi европейськi кордони, абсолютно не рахуючись з думкою Москви та !! ще нечисленних "соцiалiстичних" сателiтiв.
Оголосивши про свою вiдмову вiд "таемно! дипломатi! iмперiалiстiв", новi кремлiвськi власп не втратили бажання втручатися у внутршш справи народiв колишньо! Росшсько! iмперi! та усього свiту.
Для щейно-теоретичного обгрунтування цього втручання була створена концепщя "пролетарсько! солiдарностi". Суть !! зводилася до такого: кожна нащя мае право на самовизначення (про що бшьшовики говорили ще з царських чашв). Але право говорити i дiяти вiд iменi нацiй мають лише трудящi елементи, а не "експлуататори". Що ж стосуеться "трудящих", то вони апрiорi ставлять класове вище вiд нащонального i прагнуть створити "свiтову Республшу Рад". Завдання сильнiших "пролетарських загошв", зокрема росiйського, - допомогти слабшим.
Наприклад, Рада Народних Комiсарiв РРФСР визнала незалежнють Естонi!, Латвi! та Литви (вiдповiдно, 8 грудня, 22 грудня i 22 грудня 1918 р.). А уже за кшька дшв - 24 грудня 1918 р. -вийшла постанова ВЦВК про визнання радянських республiк Естлянди, Литви та Латвi!: "Перед обличчям створених революцшною боротьбою пролетарських та селянських мас Радянських республш Естлянди, Латвп та Литви Центральний Виконавчий Комггет знову пiдтверджуе, що факт колишньо! належносп цих держав до старо! царсько! Iмперi! не накладае на них жодних зобов'язань, та в той же час Центральний Виконавчий Комггет висловлюе тверду упевненють, що лише зараз, на грунт визнання повно! свободи самовизначення та переходу влади в руки робггаичого класу, створюеться вшьний, добровшьний та непорушний союз трудящих усiх нацш, що населяють територi! колишньо! Росшсько! iмперi!.
Центральний Виконавчий Комiтет засвщчуе готовнiсть РРФСР надати усю необхщну допомогу та пiдтримку трудовим класам Естлянди, Латвп, Литви i Укра!ни в !хнiй боротьбi проти експлуатаци та гнiту та на захист !х свободи та незалежностi вщ спроб iноземних завоювань" [7].
Зразком полгшчного казу!зму бiльшовикiв може бути програмна (згодом !! помiстять до багатьох збiрникiв документiв радянсько! зовшшньо! полiтики. - В.М.) стаття Народного комюара у справах нацiональностей Й. Джугашвш-Сталша "Ответ товарищам украинцам в тылу и на фронте" у газеи "Правда" за 13 грудня 1917 р., присвячена конфлшту Раднаркому з Центральною Радою:
"Кажуть, що конфлшт виник з питання про централiзм та самовизначення, що Рада Народних Комiсарiв не дае укра!нському народовi узяти владу в сво! руки та вiльно визначити свою долю.
Чи справдi це так? К, напевно. Рада Народних Комiсарiв добиваеться саме того, щоб уся влада на Украш належала укра!нському народу, тобто укра!нським робггаикам i солдатам, селянам i матросам. Радянська влада, тобто влада робггаиюв i селян, солдатiв i матрошв, без помiщикiв i капiталiстiв - це саме i е та сама народна влада, за яку бореться Рада Народних Комiсарiв. Генеральний Секретарiат не хоче тако! влади, оскшьки вiн не бажае обштися без помiщикiв та капiталiстiв (...). Ми за самовизначення народiв, але ми проти того, щоб тд прапором самовизначення протягували контрабандою самодержавство Каледша (...). Або (Центральна. -В.М.) Рада порве з Каледшим, простягнувши руку Радам i вщкривши дорогу революцiйним вiйськам проти контрреволюцшного гнiзда на Дону, - i тодi робiтники i солдати Укра!ни i Роси закрiплять свiй революцшний союз новим вибухом братання. Або Рада не захоче порвати з Каледшим (...) i тодi генеральний секретарiат Ради доб'еться того, чого марно добивалися вороги народу, тобто пролиття кровi братерських народiв" [8].
З таким "обгрунтуванням" будь-яке росшське радянське втручання у справи будь-яко! держави свiту (чи колошально! територп) автоматично перетворювалося на "братерську допомогу експлуатованим трудящим". Натомiсть надання Берлшом, Вiднем, Лондоном, Парижем, Токю, Вашингтоном чи Варшавою полгтично!, вшськово!, фшансово! чи навiть звичайно! морально! пiдтримки буржуазно-демократичним урядам новостворюваних на уламках iмперiй незалежних держав оголошувалося "неприпустимим втручанням" у внутрiшнi справи народiв.
Полiтика подвiйних стандартiв комунютично! Москви - i це слщ особливо вiдмiтити - не була в жоден спошб альтру!стичною. Ус "перемоги трудящих" над свiтовим iмперiалiзмом та нацiональною буржуазiею, усi "взяття народом влади у сво! руки" неодмшно закiнчувалися прогнозованим приеднанням до майбутньо! Свiтово! республiки Рад, тобто СРСР. Особливо очевидним це стало на етат Друго! свiтово! вшни.
Також уш означенi "перемоги" чомусь ставали можливими лише за умови "братерсько! тдтримки" росiйського народу та його добровшьно-примусових спiвучасникiв з числа народiв Союзу РСР.
Протягом першого перiоду Друго! свггово! вiйни (1 вересня 1939 р. - 22 червня 1941 р.) Радянський Союз анексував:
181 000 кв. км довоенно! Схщно! Польщi (Схщна Галичина i Волинь), 45,6 тис. кв. км Фшлянди (Карельський перешийок та Захiдна Карелiя, частина Лапландi! (Стара Салла), острови в схщнш частинi Фiнсько! затоки, зокрема, Готланд; швос^в Ханко (Гангут), орендований на 30 роюв); 44,4 тис. кв. км Бессарабп та Швшчно! Буковини; 65,8 тис. кв. км Латвп, 55,7 тис. кв. км Литви, 45 226 кв. км. Естони. Фактично у вшх цих випадках, окрiм анексi! Бессарабп та Ившчно! Буковини, Москва посилалася на шбито волю (право на самовизначення) населення анексованих територш, щоправда, репрезентованого виключно "трудящими".
Було б помилкою вважати, що геополiтичнi штереси Москви у 1917-1941 рр. обмежувалися винятково потенцшними членами СРСРiвського клубу (до них зараховуем передуем колишшх суб'ектiв Росiйсько! iмперi!, з !! Великим Герцогством Фiнляндським та Польським Королiвством включно). Вже у березш 1919 р. був створений Комштерн - органiзацiя, зосереджена на шдготовщ свiтово! соцiалiстично! революцi!.
Зразками втручання керованого Москвою Комунютичного Iнтернацiоналу у внутршш справи незалежних кра!н у порiвняно спокiйнi роки мiжвоенного "мирного затишшя" стали: "грандiозний страйк текстильниюв в Лодзi, страйк-локаут металiстiв в Рур^ зiткнення текстильникiв у Ившчнш Францi!, боротьба сiльськогосподарських робiтникiв у Чехословаччиш, конфлiкти у багатьох галузях промисловосп в Грецi! та Болгарп, нарештi, грандiознi економiчнi конфлiкти у Ившчнш та Пiвденнiй Америцi, страйковий рух в Японi!, Австралi! тощо" [9]. Про щ подi! та роль у них Комштерну радянська офщшна наука вiдгукувалася виключно схвально, - як шбито апрiорi належне пролетарiату право у боротьбi за звшьнення вiд експлуатацi!.
VII Конгрес Комштерну (1935 р.) прийняв резолющю, зпдно з якою комунюти усiх держав свiту мали закликати ушх трудящих " (...) ушма засобами i за будь-яку щну сприяти перемозi Червоно! армi! над армiями iмперiалiстiв" [10]. Що характерно, вказана Резолющя не мiстила конкретного уточнення, про яку саме вшну йдеться - агресивну, наступальну з боку "iмперiалiстичних держав", чи також i оборонну.
У Другш свгговш вiйнi Радянський Союз пiсля 22 червня 1941 р. вимушено опинився в антигiтлерiвськiй коалщи. Москва тдписала Атлантичну хартiю (вересень 1941 р.), яка зобов'язувала ушх !! учасниюв утримуватися вiд територiальних надбань у ходi триваючо! вiйни. Пiд тиском захщних партнерiв довелося пiти на формальний розпуск Комштерну.
"Розпуск Комунютичного Iнтернацiоналу, - писав тодi (лгго 1943 р. - В.М.) Й. Сталш, -правильний, оскiльки:
а) вш викривае брехню гiтлерiвцiв про те, що "Москва" шбито намiряеться втручатися в життя iнших держав i "бiльшовизувати" !х. Цiй брехш вiднинi покладено кiнець;
б) вш викривае брехню противникiв комунiзму в робггаичому русi про те, що комунютичш партi! рiзних кра!н ддать нiбито не в iнтересах свого народу, а за наказом ззовш. Цим наклепам також кладеться кшець;
в) вш полегшуе роботу патрюив вiльнолюбних кра!н з об'еднання прогресивних сил свое! кра!ни, незалежно вщ !х партiйностi та релiгiйних переконань, в единий нацюнально-визвольний табiр, - для розгортання боротьби проти фашизму;
г) вш полегшуе роботу патрюив ушх кра!н з об'еднання ушх вiльнолюбних народiв у единий мiжнародний табiр для боротьби проти загрози свггового панування гiтлеризму, розчищаючи тим самим шлях для оргашзацп у майбутньому сшвдружносп народiв на основi !х рiвноправностi" [11].
Завершення Друго! свггово! вiйни ознаменувалося не лише створенням Оргашзацп Об'еднаних Нацiй - структури, орiентовано! на збереження нового свггового порядку та миру у всьому свт, як неодмiнного атрибуту цього порядку, але й дiаметрально-протилежною тенденцiею -встановленням "залiзно! завюи". Така собi iлюстрацiя гегелiвсько! "едност i боротьби протилежностей" в ди. Утiм, у нових iсторичних умовах попередня радянська зовшшньополгшчна доктрина вимагала певного корегування.
Пiдкреслимо, корегування, - а не кардинального ламання.
Окремi концептуальш засади довоенно! зовшшньополгшчно! стратегi! вимагали модернiзацi!, яка вщбувалася непросто i неоднозначно. 1накше кажучи, старе вино намагалися влити у новi мiхи.
Уже у 1947 р. було створене 1нформацшне бюро комушстичних партiй за участю Болгарсько! комунiстично! партi!, Угорсько! партi! трудящих, Ггалшсько! комунiстично! партi!, Польсько! об'еднано! робiтничо! партi!, Румунсько! робiтничо! партп, ВКП (б) - КПРС, Французько! комунiстично! партi!, Комунiстично! партi! Чехословаччини, Комунютично! партi! Югославi! (до 1948 р.) - з формальною метою "обмшу досвщом та координацi! зусиль". Фактично 1нформбюро стало таким собi другим виданням Комiнтерну. Прикладом втручання у внутрiшнi справи суверенних держав можуть бути двi резолюцi! (1948 i 1949 рр.) про становище у Комушстичнш партi! Югославi!, яю мало чим вiдрiзнялися вiд комштершвського втручання у справи мiжвоенних комушстичних партш. Сдина "рiзниця" полягала у тому, що тепер об'ектом радянських (називатимемо речi сво!ми iменами) домагань стала суверенна держава.
Анекси 1939-1941 рр. знайшли свое продовження i у военно-шслявоенний перiод; було приеднано до "батьювщини трудящих усього свпу" ще приблизно 12 тис. кв. км Фшляндп, 14 тис. кв. км пiвночi Схiдно! Пруссi! (Калшшградська область РРФСР), 12,8 тис. кв. км довоенно! ЧСР (Закарпатська область). Тут ми абстрагуемося вщ "правового" обгрунтування тих чи шших шслявоенних анексш, зосереджуючись на самому факп.
У 1944 р. у загальному трендi було анексовано 165 800 кв. км юридично "незалежно!" Танну-Тиви (17 серпня 1944 р.) - формально першого вшськового союзника (уже з 22 червня 1941 р.) Союзу РСР у вшш проти нацистсько! Кмеччини. До реч^ у 1917-1944 рр. на щ територп претендувала i Монгольська Народна Республша - найвiрнiший з радянських сателтв.
Ytîm у випадку анекси Туви (Тиви) юнувала свого роду слабка впха - "таварщ" Салчак Тока (з 1932 р. генеральний секретар Тувинсько! народно-революцшно! партiï) продовжував управляти новим територiальним надбанням РРФСР Союзу РСР аж до своeï смертi у 1973 р. [12].
На Далекому Сходi територiя СРСР де-факто приросла Ивденним Сахалiном та Курильськими островами (Япошя нiколи не визнавала анексда цих територiй. Росiя ж посиласться на те, що "дедиваевалГ', а вщтак дie визнана у мiжнародному правi мiжнародно-правова можливiсть покарання агресора насильним вщторгненням частки його територи).
До того ж вiдразу тсля утворення "залiзноï завюи" (1946 р.) спостертаемо вiдмову Кремля вiд тенденци необмеженого розширення "свiтовоï республiки Рад" за допомогою прийняття нових суб'екпв до Союзу РСР. Найяскравiшим свщченням цiеï концептуальноï новацiï стало заперечення М. С. Хрущова на прохання комунютичного керiвництва Народно1' Республiки Болгарп (1963 р.) про ïï вступ до складу Союзу СРСР на правах союзно1' республши. Y довколаюторичнш лiтературi е слабко аргументованi вказiвки щодо прохання про вступ до Союзу РСР Монгольсько1' Народно1' Республши (1944 р.), Китайсько1' Народно1' Республши (1949 р.) i навiть ... Анголи (кш. 1970-х -поч. 1980-х рр.) [13].
(У^м лише болгарська "пропозищя" дiстала загальне визнання науковщв (переважно -росiйських та проросшських) як доволi вiрогiдна).
Не коментуючи цi припущення (утiм i не оголошуючи 1'х огульно шсинуащями), не тiльки можемо, але й маемо визнати - помггш спроби Кремля розширити кiлькiсть радянських "республш-сестер" пiсля 1940 р. не здшснювалися. Бiльше того, у 1956 р. була декласована Карело-Фшська Радянська Союзна Соцiалiстична Республiка (1940-1956 рр.) - до статусу автономп у складi РРФСР.
Вiдмовившись вiд подальших спроб розширення Союзу РСР за допомогою входження до його складу нових союзних республш, Кремль зосередив зусилля на змщненш т. зв. табору сощалютичних держав, передуем сво1'х европейських сателтв. Ця дiяльнiсть здiйснювалася рiзноманiтними засобами: полiтичними, економiчними, дипломатичними (на рiвнi двостороннiх вiдносин та свггового спiвтовариства), вiйськовими тощо - i фактично завжди з порушенням норм т. зв. нового мiжнародного права, до створення тдвалин якого та 1'х подальшо1' еволюцiï Союз РСР доклав чимало суто формальних зусиль.
Майже одразу тсля приходу до влади, наприкшщ червня 1956 р., польський комушстичний уряд В. Гомулки зггкнувся iз повстанням робiтникiв Познанського заводу iм. Сталiна, пiд час придушення якого загинуло понад швсотш протестуючих та ще майже пiвтисячi було поранено. Зрозумiло, що ди польських комунiстичних властей не могли бути здшснеш без санкцiï Кремля.
Y другш половинi жовтня 1956 р. набули широкого вщголосу народш виступи в Yгорщинi. До угорсько1' столицi були введенi обмеженi шдроздши радянських збройних сил, що вступили у сутички з демонстрантами. 26 жовтня уряд I. Надя звернувся, апелюючи до положення ст. 34 Статуту ООН, до держсекретаря США Дж. Ф. Даллеса та Генерального секретаря ООН Д. Гаммаршельда з проханням про втручання в угорсью поди.
31 жовтня 1956 р. тогочасний радянський лщер М. С. Хрущов, виступаючи на засщанш Президи ЦК КПРС, заявив про неприпустимють виведення вшськ з територи Угорщини, оскшьки це буде розщнено як слабюсть та призведе до попршення позицш СРСР у глобальному полггичному протистоянш. Було прийняте ршення про проведення силово1' операцiï з метою змщення уряду I. Надя та його замши кабшетом лояльного до Москви Я. Кадара.
1 листопада 1956 р. угорський уряд заявив про намiр виходу iз Оргашзацп Варшавського договору. Y той самий день Будапешт звернувся до ООН з проханням про допомогу у захисп суверенитету. Угорське питання було включено до порядку чергово1' XI сеси Генерально1' Асамбле1' ООН.
Y шч на 4 листопада 1956 р. радянсью вiйська розпочали операцiю "Вихор" з метою взяття пiд контроль територи суверенно!' держави. Того самого дня по радю проголошено машфест новоствореного Угорського революцiйного робiтничо-селянського уряду, на чолi якого став Я. Кадар.
Прорадянський УРРСУ уже 4 листопада 1956 р. надюлав на îm^ Генерального секретаря ООН телеграму, де стверджувалось: "Угорський Революцшний Робгтничо-Селянський Уряд заявляе, що звернення 1мре Надя в ООН з проханням про розгляд угорського питання не мають законно! сили i не можуть розглядатися як звернення, направлен вщ iменi держави.
Революцiйний Робiтничо-Селянський Уряд категорично заперечуе проти обговорення як в Радi Безпеки, так i на Генеральнш Асамбле! вказаного питання, бо це питання входить виключно до компетенци Угорсько! Народно! Республши" [14].
У^м надзвичайна сесiя ООН, предметом яко! стало угорське питання, все ж таки була вщкрита з шщативи Ради Безпеки ООН. Сешя, що тривала з 4 по 10 листопада 1956 р., прийняла ряд резолюцш, якими закликала СРСР припинити вшськову акщю проти Угорщини та утриматись вiд будь-яко! форми втручання, особливо збройного, у внутршш справи Угорщини
Позищя радянських представниюв прогнозовано грунтувалась на запереченнi компетенци ООН щодо угорських подiй - шляхом посилання на положення ст. 2 Статуту Оргашзацп. На засщанш Генерально! Асамбле! 3 грудня 1956 р. голова делегацп Радянського Союзу В. В. Кузнецов стверджував: "Ми закликаемо ООН вщкинути уш спроби втручання у внутршш справи Угорщини. Завдання i обов'язок ООН - захистити суверенитет Угорсько! Народно! Республши вiд замахiв з боку тих, хто хота би реставрувати у цш кра!ш панування реакцiйних сил" [15].
Подiбними були дiï Кремля у подiях 1968 р., пов'язаних iз силовим поваленням чехословацького уряду та придушенням впроваджуваних ним полгтичних реформ, що увiйшли до свiтовоï iсторiографiï пiд назвою "Празька весна".
В 23:00 20 серпня 1968 р. об'еднаш вшська Органiзацiï Варшавського договору були пiднятi по тривозц в нiч на 21 серпня розпочата операщя "Дунай". Протягом одного дня вiйськовi сили держав ОВД захопили уш стратегiчнi об'екти, взявши пщ контроль територiю Чехословаччини. Пщ час захоплення Праги вiдбулись збройш сутички, внаслiдок яких уже в перший день загинуло 58 осiб. Усього за перюд операцiï, що тривала з 21 серпня по 20 вересня 1968 р., убито 108 та поранено понад 500 громадян ЧССР. Втрати вшськових сил, що вторглись на територда Чехословаччини, становили 96 ошб загиблими, а також 87 - пораненими та травмованими.
У перший же день операци "Дунай" уряд Великобританп виявив шщативу щодо винесення питання про вступ вшськ ОВД до ЧССР на розгляд Ради Безпеки ООН. В урядовш заяв^ яку було зроблено вже о 12:35 21 серпня мiж шшим стверджувалось: "Вторгнення Радянського Союзу за допомогою деяких його союзниюв до Чехословаччини е очевидним порушенням Статуту ООН та ушх норм мiжнародного сшвюнування. Це серйозний удар по зусиллях багатьох держав покращити вщносини мiж Сходом i Заходом" [16].
Заперечення Праги не мали жодного впливу на позищю Кремля.
12 листопада 1968 р. тогочасний Генеральний секретар ЦК КПРС Л. I. Брежнев зробив на V з'ïздi Польсько!' об'еднано!' робочо!' партп заяву, яка стала хрестоматшною: "КПРС завжди виступала за те, щоб кожна сощалютична краша визначала конкретнi форми свого розвитку шляхом соцiалiзму, зважаючи на специфшу своïх нацiональних умов. Утiм вщомо, товаришi, що iснують й загальш закономiрностi соцiалiстичного будiвництва, вiдступ вщ яких мiг би призвести до вщступу вiд соцiалiзму як такого. I коли внутршш i зовшшш сили, ворожi до соцiалiзму, намагаються повернути розвиток будь-якоï краïни у напрямку реставрацп капiталiстичних порядкiв, коли виникае загроза справi соцiалiзму у цш краïнi, загроза безпецi соцiалiстичноï спiвдружностi загалом - це вже стае не лише проблемою народу цiеï краши, але й загальною проблемою, турботою усiх соцiалiстичних краш" [17].
У цiй тезi сформульована квштесенщя радянськоï зовнiшньоï полiтики 60-80-х рр. ХХ ст. Концепщя припустимосп втручання однiеï держави у внутршш справи iншоï, союзноï ïh, "соцiалiстичноï" держави для впливу на полгтичний курс останньоï дiстала у працях закордонних дослщниюв назву доктрини обмеженого суверенитету, або доктрини Брежнева.
На зовшшньополгтичному рiвнi аж до другоï половини 1980-х рокiв цю доктрину активно обстоювали СРСР та його сателгти. Представники захiдного блоку у цей юторичний перiод, на жаль, фактично визнали право Радянського Союзу на подiбнi акц^.
Розпад Союзу РСР у 1991 р. зумовив тимчасове згортання зовнiшньополiтичноï дiяльностi Росiйськоï Федерацп, яка за мовчазноï згоди iнших 14 суб'ектiв вiдмерлоï союзноï держави узяла на себе правонаступництво одного-двох лiдерiв колишнього бшолярного свiту.
Наступнi два десятирiччя стали для Роси часом накопичення сил та пошуку мiсця у тслявоенному (маемо на увазi пiдсумки т. зв. холодноï вiйни) свiтi.
Проте навгть у цей iсторичний промiжок часу (1991 - сер. 2000-х рр.) РФ, керована на той час порiвняно неавторитарними лщерами (Б. Сльцин, В. Путiн, Д. Медведев), постшно демонструвала колишнi iмперськi рефлекси: Приднiстров'я, Абхазiя, бунтiвна Чечня.
1деолопчне обгрунтування втручання видавалося, як на перший погляд, суперечливим - вщ звернень Кремля до права нацш на самовизначення (Приднютров'я, Абхазiя) до його прямого заперечення на основi принципу непорушносп кордонiв (Чечня). Y цьому не було б чогось дивного, якби Москва однозначно висловилася, на яких саме засадах грунтуватиметься ïï подальша политика. Що саме, з точки зору Кремля, мае бути визначальним - право на самовизначення (за усiеï штучносп етнолопчних конструкцш на кшталт "народ Приднютров'я"), чи усе таки повага до суверенитету та територiальноï цiлiсностi будь-якого суб'екта мiжнародного права, великого чи малого, "демократичного" чи, навпаки, "авторитарного".
Колiзiï у правi, зокрема й правi мiжнародному, е абсолютно нормальним явищем життя (мiжнародного життя). Якби 1х не iснувало узагалi (або - у ж е не юнувало), можна було б закрити уш навчальш заклади з тдготовки нацiональних кадрiв дипломатiв, а услад за ними - й спецiалiзованi мiжнароднi установи, починаючи з ООН, мiжнародних арбiтражних та кримiнальних судiв тощо. До того ж суб'ект права (зокрема мiжнародного права) повинен розумгти усю безперспективнiсть сидiння на двох стшьцях - або-або.
Або толеруемо право нацш на самовизначення, й надаемо народам Чечш, Дагестану, Татарстану (список можна продовжити) та ш. ri ж можливосп для самовизначення, як, наприклад, Великобриташя Шотланди (референдум 2014 р.). Або, навпаки, - наполягаемо на принцип непорушносп державних кордонiв i боремось з "сепаратистами" у себе на батьювщиш та в усьому свт. В останньому випадку ще можемо допустити якюь доморощенi незалежницькi рухи (за умови, як мшмум, самофiнансування), але будь-яке зовшшне втручання, не кажучи уже про збройну iнтервенцiю, ршуче засуджуемо.
Yсi цi засадничi тдходи були грубо знiвельованi Москвою уже на початку XXI ст. (обидвi Чеченсью вiйни, Абхазiя, Пiвденна Осеия). Полiтика подвiйних стандартiв остаточно оформилася у безпардонне quod licet Jovi, non licet Bovi.
Що, безсумшвно, дозволено Роси, те однозначно не дозволено "гризунам" (Грузи), "хохлам" (Украш), "чуркам" (середньоазiатам) тощо. РФ може будь-якими засобами наводити "конституцшний порядок" у бунпвнш Чечш, "гризунам" - зась до Сухумi та Цхшвала. Середньовiчний Корсунь (суч. Севастополь), звщки прийшло хрещення (988 р.) на "Святую Русь", мае сакральне значення для Москви (вiдомоï офщшно з 1147 р.), але в жоден спошб не сшввщноситься з Киевом. "Русский мир" мае (псевдо) правовi тдстави панувати не лише в переважно росшському (за сумнiвними даними перепишв) Криму, але й у Донецькш та Луганськiй областях континентальноï Украши, де вiдсоток етнiчного украшства iстотно перевищуе половину.
Обмежений обсяг науковоï розвiдки унеможливлюе докладно охарактеризувати усю мiжнародну "правотворчiсть" путiнськоï Роси у 2014-2015 рр. Вщсилаю вимогливого читача до своеï статтi в мiжнародному украшсько-грецькому журналi [18]. Неупереджений аналiз показуе, що з приблизно десятка ПРИНЦИП1В сучасного мiжнародного права путшська Росiйська Федерацiя у своему конфлшл з Украшою порушила УС1, без жодного винятку.
Якби зверненням до сучасних росiйсько-украïнських вiдносин справа обмежувалася, можна було б говорити про порушення автором науковоï статп професiйноï етики, його упередженiсть чи навгть низьку квалiфiкацiю, зумовлену усе иею самою упередженiстю. Але росшсью спроби ревiзiï т. зв. нового мГжюродного права, i до того ж - усiеï системи мГж^родних вГдносин, йдуть набагато далi, шж росiйсько-украïнський конфлГкт та навiть поведшка Росiï у межах усього пострадянського простору загалом. Y щ дш, коли писалась ця стаття (кш. квГтня 2015 р.), Росiйська Федеращя
ставить тд сумтв норвезький суверенiтет над арктичним Шпщбергеном, до речi, офщшно визнаний Радянським Союзом ще у 1935 р. 19 квгтня 2015 р. про це заявив шхто шший, як Перший заступник голови комитету Держдуми з мiжнародних справ Леонщ Калашников. На його думку, Шпщберген - це вiльна економiчна i полiтична зона, де не дiе повний суверенiтет Норвеги [19].
Говорити у подiбних випадках про належне мiжнародно-правове обгрунтування росiйських претензш не доводиться. Держава - власник другого у свт ядерного потенщалу, вигнана з G-8 та заблокована у ПАРС, - чомусь виршила, що може диктувати свою волю свiтовi тд сумнiвним претекстом порятунку його вщ перетворення у "ядерний попiл".
Зрозумiло, що знайти яюсь принципово новi аргументи у цьому щеолопчному мГж^родно-правовому протистояннi складно. У^м, як видаеться, остання обставина не надто турбуе Кремль. Чи не найпереконлившим стае, назвемо це так, аргумент "тайги и медведя". "С вщоме приств'я: те, що дозволено Юттеру, не дозволено бику, - стверджуе В. Путш. - Може, бику i не дозволено, але ведмщь ш у кого дозволу питати не буде. Вш вважаеться у нас господарем тайги, i вш не збираеться перебиратися в iншi ктматичш зони, йому там незручно, але тайги своеï вiн нiкому не вiддасть. Рашше був Радянський Союз - велика ядерна держава (...). А тсля розвалу Радянського Союзу в свт чомусь виршили, що з Рошею можна не рахуватися. Так не можна" [20]. (З виступу президента Роси В. Путiна на форумi "Валдай" у м. Сочi, 24 жовтня 2014 р.). На нашу думку, тд "тайгою" тут розумiеться чи не увесь пострадянський проспр, вщнесений у Кремлi до т. зв. "русского мира". Подiбно до того, як "доктрина Брежнева" обгрунтовувала радянське втручання у внутршш справи формально суверенних держав т. зв. сощалютичного табору, так назвемо ïï, "доктрина тайги и медведя" намагаеться обгрунтувати домшування РФ у химерному "русском мире".
Вщбулося свого роду повернення Кремля на круги своя. Велика держава зразка поч. ХХ ст., без чиеï учасп не могло бути виршене - на мiжнародно-правовому рiвнi - жодне питання мiжнародного життя, втратила найрозвинутiшi своï окраши (колишне Польське Королiвство, Фiнляндiю, держави Прибалтики, Украшу, Бшорусь, Закавказзя тощо), але - через мiжнародну шерщю - зберегла ядерний кийок. Остання обставина "дозволила" кремлiвським узурпаторам претендувати на втрачену кшька десятирiч тому роль другого за значенням центру сили в - уже зниклому - бшолярному свт.
Висновки. Кожна юторична епоха виробляе своï норми мiжнародного права - як позитивш, так i природно-правовт Мiжнародне ствтовариство толеруе (чи, навпаки, вiдкидае як застарш чи несвоечаснi) спроби створення тих чи шших мiжнародно-правових прецедента (останш виступають у такий спошб пробними каменями створення та/чи змши норм чинного мiжнародного права). Процес цей складний i неоднозначний, в усякому випадку - нелшшний. Постшно з'являються новi актори - суб'екти мiжнародного права, якi намагаються, переважно з огляду на власш штереси, диктувати свгтовому спiвтовариству еволюцiйнi чи навгть революцiйнi змiни. Як приклад важливших (за наслiдками дiяльностi) зразюв такоï дiяльностi назвемо мГж^родно-правовi iнiцiативи В. Вiльсона (право нацш на самовизначення тощо), В. Ленша (демонстративна вiдмова вiд таемноï дипломати тощо), А. Гiтлера (лебенсраум для т. зв. першого типу нацш тощо), Л. Брежнева (т. зв. доктрина Брежнева та ш.).
Останшм часом до перманентних порушниюв усталеного мiжнародно-правового порядку додалось нишшне кремлiвське керiвництво в особi В. Путша, С. Лаврова, I. Чуркiна та дещо менш вщомих свiтовiй громадськосп особистостей на зразок О. Рогозша. Вважаемо, що ця дiяльнiсть мютить загрозу усталеному свiтовому правопорядку - не стшьки навiть з огляду на штереси Украши (суверенноï держави, повноправного члена свггового спiвтовариства), скшьки в планi повноï демiсiï усiеï системи Гснуючого з 1945 р. т. зв. нового мiжнародного права.
1. Електронний ресурс. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5% D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B0_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0. 2. Levy J. Historical Trends in Great Power War, 1495-1975 // International Studies Quarterly. - 1982. -
Vol. 26, No. 2, - P. 282. 3. Bull H. The Anarchial Society. - London: Macmillan, 1977. - P. 202. 4. История дипломатии / под ред. В. П. Потемкина. - М.: Издательство "Юр-Принт", 2002. -C. 512-515. 5. Международные отношения в эпоху империализма: Документы из архивов царского и Временного правительств. Серия III. 1914-1917 гг. - Т. 1. - 14 янв. - 4 авг. 1914 г. - М. : Государственное социально-экономическое идательство, 1935. - С. XXXVII. 6. Там само. - С. XLI. 7. Постановление Всероссийского Центрального исполнительного комитета о признании советских республик Эстляндии, Литвы и Латвии // Внешняя политика СССР: Сб. док. - Т. 1 (1917-1920 гг.) / отв. ред. С. А. Лозовский. - М. : ВПШ при ЦК ВКП (б). Для служебного пользования, 1944. - С. 188. 8. Ответ товарищам украинцам в тылу и на фронте // Внешняя политика СССР: Сб. док. - Т. 1 (1917-1920 гг.) / отв. ред. С. А. Лозовский. - М. : ВПШ при ЦК ВКП (б). Для служебного пользования, 1944. - С. 36, 38. 9. Зубок Л. И., Захаров С. В., Миллер А. Ф. Новейшая история (1924-1939 гг.): Стенограммы лекций, прочитанных в Высшей Партийной Школе при ЦК ВКП (б). - М. : ВПШ при ЦК ВКП (б), 1946. - С. 462. 10. Резолюции VII Всемирного Конгресса Коммунистического Интернационала. - М. : Партиздат, 1935. - С. 34. 11. Исторический журнал. - 1943. - № 7. - С. 68. 12. Електронний ресурс. - Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Тувинская_Народная_Республика. 13. Електронний ресурс. - Режим доступу: http://vzapare.ru/kak-v-sssr-raznye-strany-prosilis/. 14. Украгнська РСР у радянсько-угорському спiвробiтництвi (1945-1970 рр.) / вiдп. ред. I. М. Гранчак. - К. : Наук. думка, 1972. -C. 126. 15. Там само. - С. 127. 16. Марьина В. В. Пражская весна 1968 года: к вопросу о международном резонансе (по опубликованным в Чешской Республике документам и материалам чешского журнала "Soudobe dejiny") // Славяноведение - 2008. - № 3. - C. 36. 17. Брежнев Л. И. Ленинским курсом. Речи и статьи. - Т. 2. - М. : Политиздат, 1970. - C. 329. 18. Макарчук В. С. Нацистська полтика оволодтня Судетами (1938р.) та кримська авантюра Путта (2014р.): аспекти мiжнародного права та сустльног моралi //Порiвняльно-правовi до^дження. Украгнсько-грецький мiжнародний науковий журнал. - 2014. - № 1. - C. 24-45. 19. Електронний ресурс. -Режим доступу: http://ua. korrespondent. net/world/russia/3505405-u-rosii-oskarzhuuit-povnyi-suverenitet-norvehii-na-shpitsberhen. 20. Електронний ресурс. - Режим доступу: http://lifenews.ru/news/143515УДК 340.12:349.2.
