Научная статья на тему 'НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ У ПРОГРАМНИХ ДОКУМЕНТАХ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ОБ’ЄДНАНЬКЛЕРИКАЛЬНО-КОНСЕРВАТИВНОГО НАПРЯМКУ У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ (1920-30-і РР.)'

НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ У ПРОГРАМНИХ ДОКУМЕНТАХ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ОБ’ЄДНАНЬКЛЕРИКАЛЬНО-КОНСЕРВАТИВНОГО НАПРЯМКУ У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ (1920-30-і РР.) Текст научной статьи по специальности «История и археология»

CC BY
72
23
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

Аннотация научной статьи по истории и археологии, автор научной работы — Нагірняк А.Я., Демчишак Р.Б.

In the article activity of Ukrainian parties and social and political associations of conservative-clerical direction in Western Ukraine -UKA, UKS, UKNP (UNA)is explored. The place of national question in their programs is found out. Looks to character of ukrainian-polish relations of metropolitan Andrey Sheptitsky and bishop Grigory Khomishin are exposed.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

Текст научной работы на тему «НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ У ПРОГРАМНИХ ДОКУМЕНТАХ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ОБ’ЄДНАНЬКЛЕРИКАЛЬНО-КОНСЕРВАТИВНОГО НАПРЯМКУ У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ (1920-30-і РР.)»

УДК 94 ( 477. 83) 329.11 + 329. 3 : 329. 17

НаНрняк А.Я. ©

Нацюнальний Утеерситет "Льегеська полтехшка" 1нститут гумантарних I сощальних наук. Демчишак Р.Б.

Льегеський держаений ¡нститут ноетшх технологш та упраелтня 1м. В. Чорноеола

НАЦЮНАЛЬНЕ ПИТАННЯ У ПРОГРАМНИХ ДОКУМЕНТАХ УКРАШСЬКИХ ПОЛ1ТИЧНИХ ОБ'СДНАНЬ

КЛЕРИКАЛЬНО-КОНСЕРВАТИВНОГО НАПРЯМКУ У ЗАХ1ДН1Й УКРА1Н1 (1920-30-1 рр.)

У статт1 дослгджено дгяльтсть украгнських партш та сустльно-полтичних об'еднань Зах1дног Украгни клерикально-консереатиеного спрямуеання - УХО, УКС, УКНП (УНО). З'ясоеано м1сце нацюнального питання у гх програмах. Розкрито погляди на характер украгнсько-польських егдносин митрополита Андрея Шептицького та епископа Григор1я Хомишина.

В час розбудови Укра!нсько! держави, становлення багатопартшно! системи у сусmльствi великий штерес викликае багатий досвщ дiяльностi укра!нських пол^ичних партш Захщно! Укра!ни мiжвоенного перюду. У партшному спек^ Захщно! Укра!ни були представленi усi напрями суспшьно-пол^ично! думки. Окремi сторони дiяльностi органiзацiй клерикально-консервативно! течи дослщжувалися у працях М.Швагуляка [12], М.Кугутяка [1], Ю.Сливки [8], 1.Федика [11], М.Москалюка [2,3]. Метою дано! роботи е з'ясування мкця нацюнального питання у програмах суспшьно-пол^ичних оргашзацш та партiй клерикально-консервативного спрямування - Украшсько! християнсько! органiзацi! (УХО), Укра!нського католицького союзу (УКС) та Укра!нсько! католицько! народно! партi! (УКНП), згодом Укра!нсько! народно! обнови (УНО).

Особливктю дiяльностi укра!нських полiтичних партiй Захщно! Укра!ни було те, що вони дiяли не у сво!й, а у Польськш державi i одним iз прiоритетних розглядали нацiональне питання. Його складовими вони визначали: 1) ставлення до пол^ики Польсько! держави та, вщповщно оцiнку становища украшщв краю; 2) можливiсть розв'язання його в рамках Польсько! держави; 3) ставлення до Радянсько! Укра!ни та процеЫв, що там вiдбувалися; 4) здшснення нежалежностi i соборностi Укра!нсько! держави.

4 серпня 1925 р. у Львовi вiдбувся перший з'!зд УХО. Лiдерами органiзацi! стали О.Назарук, С.Томашiвський, Т.Галущинський. На з'!здi проголосили, що УХО не претендуе на статус пол^ично! органiзацi!, а прагне згуртувати всiх християн-католикiв укра!нського народу, незважаючи на !х партiйну

© Напрняк А.Я., Демчишак Р.Б., 2009

337

належшсть. Завданням оргашзаци було домагатися, щоб парти у сво!й дiяльностi не вiдходили вщ духу i науки католицько! церкви. Водночас УХО як апол^ичне об'еднання прагнуло спiвпрацювати з нацiональними установами та пол^ичними партiями християнського спрямування.

Зважаючи на антирелiгiйний дух бшьшосп полiтичних партiй, греко-католицькi епископи прохолодно сприйняли утворення в 1927 р. передвиборчого блоку нащональних сил. У "Новш зорГ' часто почали друкуватися статт iз закликом оргашзувати окрему консервативну партiю. Однак, з'!зд УХО 3 листопада 1927 р. засвщчив неготовнiсть до створення клерикально! парти ш кадрово, нi оргашзацшно [15, арк.1-3].3начна частина духовенства УГКЦ Сташславсько! епархи була опозицiйно налаштована до польсько! влади. "АвтономютськГ' ще! Укра1нсько1 Християнсько! Оргашзаци та одного з И найпалкiших iдеологiв - сташславського епископа Г.Хомишина не знаходили тдтримки серед бiльшостi священикiв. По-перше, УХО залишалася маловiдомою органiзацiею, по-друге, сташславський епископ поступово отримав репутацш дiяча пропольсько! орiентацil.Наступнi поди показали, що союз мiж УНДО i УХО пiд час виборiв мав ситуативний характер. Сташславського владику вщштовхувала вщ УНДО И спiвпраця з лiвими партiями, а нацiонал-демократи були незадоволеш угодовським спрямуванням "ухютав". Як наслщок, у квiтнi 1928 р. керiвництво Укра!нського нащональне-демократичного об'еднання надiслало ультимативного листа Т. Галущинському - головi УХО, де в категоричнш формi вимагало звернути з угодового напрямку[15, арк.1-3]. Але прийнят рiшення на 13 i 14 з'!здах комiтету УХО, що вщбулися в тому ж роцi, засвщчують, що "хомишинщ" не бажали вщходити вiд визначеного курсу. Намiтилася тенденщя до пол^изаци Укра1нсько1 християнсько! оргашзаци.

На сторшках "Ново! зорГ' обговорювалася проблема автономi! Галичини у складi Польщi. Передбачалося включити до !! складу Станiславське, Тернопiльське, Волинське, а також бшьшу частину Львiвського (по р.Сян), Полкького та частину Люблшського воеводства. Загалом територiя майбутньо! автономи мала становити 115 тис. кв. км. з населенням близько 7 млн. оЫб.

У травш 1928 р. вщбулося надзвичайне засiдання ЦК УХО. Присутш, обговоривши важливi питання релейного, культурного та полiтичного життя, створили проект пол^ично! програми, в якому прюритетною була iдея автономи Галичини у складi Польщi. Того ж мкяця Г.Хомишин органiзував збори священиюв Станiславсько! епархi!, на яких закликав перетворити християнську органiзацiю в полггичну партiю[17, арк.10-11].

Непростi взаемини А.Шептицького та Г.Хомишина поглибилися в суперечност мiж владиками, коли 24 вересня 1930 р. було створено Укра!нську католицьку народну партш (УКНП), неформальним лiдером яко! став Г.Хомишин. Митрополит вщкидав думку про кнування незалежно! католицько! партi! в будь-якому виглядi i з будь-якою пол^ичною програмою. У жовтнi 1930р. А.Шептицький звернувся до укра!нського народу iз заявою, у якiй наголошувалося на створенш ще однiе! клерикально! оргашзаци - Укра!нського

338

католицького союзу (УКС). Його друкованим органом став часопис "Мета". У цш газет 15 березня 1931 р. було вмщено статут Укра!нського католицького союзу, що був покликаний консолщувати укра!нську громадськкть, представниюв рiзних партiй у християнсько-католицькому дуа. Нова клерикальна структура не претендувала на статус пол^ично! оргашзаци i дозволяла сво!м членам належати до рiзних за iдеологieю партш. На конференцiя 12-13 липня 1930 р. у присутност чотирьох владик вiдзначалося, що полiтика жодно! укра!нсько! парти не була повнiстю ствзвучна з католицькою iдеологieю, тому оголошено курс на створення окремо! католицько! парти. Г.Хомишин вагався з назвою - "Католицьке укра!нське об'еднання" чи "Укра!нська католицька пария". Зрештою, 24 вересня 1930 р. на нарадi пол^июв консервативного напряму у Львовi було засновано нову партiю - Укра!нська католицька народна партiя[2, с. 224].

Програмш засади УКНП грунтувалися на iдеях О.Назарука, викладених у пращ "¡деолопчш основи Укра!нсько! Католицько! Народно! пари!", та певною мiрою державотворчiй концепцi! С.Томашiвського, яка мала за основу дуумвiрат монархiчно! влади i греко-католицько! церкви. На думку останнього, греко-католицизм, на вщмшу вщ зрусифiкованого православ'я, максимально зберiг укра!нський дух i забезпечив мiцний зв'язок Галичини зi захiдною цивiлiзацiею[3, с. 97-101]. Додамо, що епископ Г.Хомишин подшяв погляди С.Томашiвського щодо нормалiзацi! укра!нсько-польських взаемин, висвiтлених ним у пращ "Десять л^ укра!нського питання в ПольщГ'[9].

У жовтнi 1930 р. була обнародувана програма ново! парти, що визначалася широкою автономiею Галичини у складi Польсько! держави. У нш говорилося: "Нашу пол^ичну дiяльнiсть розтягаемо на всi юторично i племiнно укра!нсько-руськi землi, прилучеш до Польсько! держави. Згаданi висше землi творять окрему геополiтичну i суспiльно-господарську цiлiсть зi своерiдною традищею i власним нацiонально-культурним обличчям, отже, вони мають повне право до самоозначення i самоорудування... Вiдповiдно будемо поборювати легальними способами всi и установи, що мають... удержати чи скршити централiстичний режим"[7]. Водночас у програмi пiдкреслювалася прiоритетна роль католицько! церкви.

Залишаючись на автономiстських позищях, у сво!й заявi УКНП висувало польськiй владi звинувачення у зловживаннях, основною причиною яких, на думку лiдерiв парти, був централiзм Польсько! держави.

Спископ Г.Хомишин по-своему бачив вихщ зi складно! етнополiтично! ситуаци в Галичинi. У лютому 1931 р. вш написав Пастирського листа "Про пол^ичне положення укра!нського народу в польськш державi", в якому виклав власне бачення шляхiв порозумшня мiж двома народами. Цей твiр, а також його брошура "Укра!нська проблема", що вийшла роком тзшше, по сутi, стали полiтичним орiентиром для Укра!нсько! католицько! народно! парти у розв'язанш нацiонального питання.

У пастирському лиси "Про пол^ичне положення укра!нського народу в польськiй державГ' Г.Хомишин пiдкреслював: "...С всякi познаки, яю вказують,

339

що шовшктичш чинники польсько! суспшьности прямують до того, щоб нас, украшщв, по-можности знищити! ...Укра!нщ в польськш державi трактоваш майже як горожани друго! кляси, ...не виконано супроти нас не тшьки мiжнародних зобов'язань щодо автономи, але навiть ухвал польського сойму, наприклад, щодо так звано! воевщсько! автономi!, котра, як тепер кнуюча, е радше пародiею"[4, с. 13].

На принизливi публiкацi! польсько! преси, що укра!нщ не е автохтонами на сво!й землi, у пастирському лиси Г.Хомишин рiзко вiдгукнувся: "Ми не зайди, ми вщ вЫв тут зросли, маемо право користуватися вЫма добрами землi, на якш живемо..., ми маемо природне право життя i не можна вщ нас вимагати, щоб ми цшували ту руку, котра нас б'е"[4, с. 18].

Подiбна тональнiсть мала мюце в працi "Укра!нська проблема". Спископ вiдзначав: "Мiж укра!нцями i поляками е iсторична племенна ненависть i бездонна пропасть, укра!нцi бшьше тягнуться до туркменiв, анiж до поляюв. Поляки, як нацiя, чи як держава вважають укра!нцiв як нарщ другорядний, за плем'я неспоЫбне до культурного розвою, що надаються до панських льоке!в, звiрських форналiв (звiроловiв - О. С.), розбишак, гайдамак, польський жебрак пiд костелом уважае себе за аристократа супроти укра!нця"[10, с. 161]

За таких обставин для Г.Хомишина не було дивним, що виникають укра!нсью таемш органiзацi!, якi обирають тактикою свое! боротьби терор i саботаж. Сташславський владика дав зрозумiти полякам, що така пол^ика не принесе добра i !хнiй державi, що "пацифжацшним" методом укра!нську проблему не виршити i це може призвести до подальшого загострення взаемин, спричинити збшьшення кiлькостi антипольських виступiв й акив протесту. Знищити укра!нцiв, за словами епископа, поляки не зможуть через високий рiвень !хньо! нацiонально! самосвщомоси[4, с. 21].

Г.Хомишин не вважав польську державу настшьки самодостатньою, щоб не враховувати штереси нацiональних меншин. Вiн писав: "Турист, що виходить по стрiмких високих горах, не раз корiнцевi малого куща завдячуе урятовання свого життя, бо як би того коршчика не було, не мав би на чiм стриматися перед зсуненням у пропасть"[4, с. 20]. Акцентувалось на тому, що ескалащя протиборства мiж сусщшми народами ослабить саму Польщу, зробить !! беззахисною перед нiмецьким натиском iз Заходу i росiйським бшьшовизмом зi Сходу.

Першу умову врегулювання укра!нсько-польських взаемин Г.Хомишин вбачав у змм ставлення польських властей до укра!нщв як повноцiнно! нацi!. Але для здшснення цього необхщно, щоб i укра!нцi переглянули свое ставлення до польсько! держави. Тому владика звернувся з думками до укра!нських провiдникiв. Насамперед, укра!нцi повиннi зрозум^и свое становище в чужiй державу взяти за основу не перманентну непримиреншсть, а реалiзм. До дiяльностi укра!нських нацiоналiстiв Г.Хомишин пiдходив по-особливому. Розумiв, що радикальна тактика ОУН викликана шовiнiстичним ставленням польського уряду. Однак розглядав оушвщв як деструктивних елеменив, якi здатнi бiльше нашкодити, нiж

340

принести корисп[4, с. 12]. Пщтверджував висловлену думку прикладом "пацифжаци" польсько! влади 1930 р., що була спрямована не тшьки проти прихильниюв саботажних акцш, а й усього укра!нського населення. Г.Хомишин припускав, що вияви поличного терору в цей час були б на руку "шовшктичним чинникам польсько! суспшьносте", щоб мати можливiсть виправдовуватися за сво! злочини перед европейськими миротворчими органiзацiями [4, с. 11].

Критичне ставлення Г.Хомишина до ОУН пояснювалося i тим, що нацюналкти, на думку владики, вiдкидали необхщш для творення держави релiгiйнi засади. В одному зi сво!х пастирських лисив "Про грозу духово! ру!ни" вш писав: "I тому всякий вчинок, хотя й би як повний жертви навт з вщданосте свого життя для свого народу, коли вш противний Божим правам, е завагди злочином, е ^хом, а народови не принесе добра, а навпаки шкоду... Коли ввшде в звичай, що злочин сповнений в iм'я народу чи для народу i для свое! держави добрий i дозволений, тодi з^реться розумшня i почуття правдиво! чесноти i правдиво! моральности, тодi в таюм народi чи державi будуть сповнятися злочини i проти сво!х... i тодi злочини будуть уходити за геройство, бо вони будуть сповнятися в iм'я Укра!ни i для Укра!ни"[5, с. 35-36].

Зауважимо, що ставлення Г.Хомишина до укра!нських нацюнашслв викликало деякi непорозумiння з А.Шептицьким. Справа в тому, що митрополит стосовно дiяльностi ОУН займав бшьш дипломатичну позицiю - не осуджувати все, що мало зв'язок з нащоналютичними щеями, а, навпаки, старатися привернути нацiоналiстiв до церкви. В шшому випадку, вважав А.Шептицький, молодi люди, що симпатизували щеям ОУН, "будуть назавжди втраченi для Укра!ни". 10 квiтня 1932 р. релййний часопис "Мета" умiстив статтю А.Шептицького "УКС i полiтика". Митрополит вщзначав, що католиковi можна належати до будь-якого партiйно-полiтичного угрупування, програма якого не суперечить католицькш вiрi й етицi, а отже, бути монархютом, консерватором, демократом, угодовцем, в окремих виняткових випадках навiть екстремктом. Якраз останне твердження надихало ОУН на подальшу боротьбу, водночас спонукаючи до активнiших дiй проти угодовщв, до яких належав i Г.Хомишин. У лиси до А.Щептицького вщ 2 травня 1932 р. сташславський владика певною мiрою дорiкав митрополиту за надто поблажливе ставлення до нащоналюпв[16, арк.1,16].

Вiдзначимо, що Г.Хомишин не вщкидав iснування в майбутньому незалежно! Укра!ни, вважав, що "нарщ, котрий зрiкаеться iде! i нади свое! суверенно! держави, сам себе заперечуе i не вартуе на свт iснувати". Проте розумiв, що укра!нщ на початку 1930-х рр. були неготовими до цього.

На думку Г.Хомишина, перюд вимушеного перебування у складi Польщi потрiбно використати ращонально - пiдготовляти себе духовно, виконуючи настанови католицько! церкви, консолщувати сили, щоб приготуватися до боротьби за свою державу[4, с. 31]. Консолщуючою силою для укра!нського населення повинна бути Укра!нська католицька народна пария.

341

Поняття патрютизму Г.Хомишин розумiв по-своему. Вважав, що висловлюватися демагопчним способом, пщбурювати народ проти влади - це пщривна робота, а не конструктивна. Був переконаний, "що будувати державшсть потрiбно не демагопею, бунтом проти дармо!дов, машфестащями, засiданнями, кличами, а солiдною працею, сильною моральнiстю, опертою на Божих i церковних законах"[6, с. 76]. На думку владики, у побудовi суверенно! держави ключову роль ввдграють три чинники: "сила мiлiтарна, фшансова i духовна". Оскiльки укра!нцi в польськш державi з об'ективних причин не можуть мати "ш мштарно!, нi фiнансово! сили", то "духовну" вони повиннi здобути самi.

Усе ж погляди епископа Г.Хомишина тдтримувала невелика частина укра!нських полiтикiв. Позищя владики розцiнювалася як вiдiрвана вщ життевих реалiй. Укра!нська католицька народна пария вела повшьно органiзацiйну дiяльнiсть. Станом на квiтень, 1933 р. поза Сташславом не iснувало жодного серйозного осередку УНП[18, арк.30]. У зв'язку з малочисленною, Г.Хомишин у квггш 1932 р. запропонував перейменувати партш в Укра!нську народну обнову[18, арк.42]. Владика вважав, що стара назва е "вузькомасштабною", "неперспективною", яка не може забезпечити розширення сфери дiяльностi партi!.

У травш 1932 р. УКНП була перейменована в УНО. Як зазначають повщомлення "Ново! Зорi", партiя змшила назву через те, що була пщдана впливам нацiоналiзму i лiбералiзму, але УНО перейняла iдейнi постулати УКНП, залишаючись на тих самих пол^ичних позицiях.

Таким чином, украшсью органiзацi! клерикально-консервативного спрямування ставили у сво!х програмах проблему розв'язання нацюнального питання. Виршувати !! вони намагалися поступовим еволюцiйним шляхом, надiючись на розумшня польських властей становища украшщв. Так, УКНП (УНО), попри свою лояльшсть до влади, висувало гасло автономи укра!нських земель у складi Польщi, не вiдкидаючи в майбутньому юнування незалежно! Укра!ни. Дiяльнiсть УХО, та особливо УКС сприяла духовному об'еднанню украшщв, надавала !м моральну пщтримку у вiдстоюваннi нацiональних прав.

Л1тература

1. Кугутяк М. Галичина: сторiнки iсторi!. - 1вано-Франювськ, 1993. - 200 с.

2. Москалюк М. Укра!нська католицька народна пария i проблема польсько-укра!нського порозумiння //У крашсько-польсью вiдносини в Галичинi. - 1в. Франкiвськ, 1997. - С. 221-224.

3. Москалюк М. Державотворча концепщя укра!нських християнських суспiльникiв у мiжвоеннiй Галичинi (1920-1939) // Галичина. - 2000. - № 4. - С. 97-101.

4. Пастирський лист Григорiя Хомишина до Всечесного клира Станиславiвськоl дiецезi! про пол^ичне положення укра!нського народу в польськш держава - Львiв, 1931. - 31с.

5. Пастирський лист Г.Хомишина про грозу духово! ру!ни. - Станиславiв, 1933. - 36с.

342

6. Перевезш В. Украшська греко-католицька церква в схщногалицькому суспшьс™ 20-30-х рр. ХХ ст. //Шсник Прикарпатського ушверситету. - 1999. -№ 1. - С.76-79.

7. Програмова заява Украшсько! католицько! парти. - Львiв, 1930. - 5с.

8. Сливка Ю. Захщна Украша в реакцiйнiй полiтицi польсько! та Украшсько! буржуазiï (1920-1939). - К., 1985. - 271 с.

9. Томашiвський С. Десять л^ украшського питання в Польщi. - Львiв, 1929. - 48 с.

10. Украшська проблема. Написав Г. Хомишин. - Станиславiв, 1932. -

161с.

11. Федик I. УНДО, ОУН: ставлення до Польщу - Львiв, 1998. - 80 с.

12. Швагуляк М. Пацифкащя. -Л^в, 1993. - 52 с.

13. Шептицький А. УКС i полггика // Мета. - 1932. - 10 квггая.

14. Державний архiв Iвано-Франкiвськоï областi (далi ДА1ФО), ф. 2, оп. 1, спр. 637.

15. Центральний державний кторичний архiв Украïни (далi ЦД1АУ) у м. Львову ф. 684, оп. 2, спр. 217.

16. ЦД1АУ у м. Львову ф. 406, оп. 1, спр. 22.

17. ЦД1АУ у м. Львовi, ф. 358, оп. 1, спр. 164.

18.ЦД1АУ у м. Львову ф. 359, оп. 1, спр. 208.

Summary

In the article activity of Ukrainian parties and social and political associations of conservative-clerical direction in Western Ukraine -UKA, UKS, UKNP (UNA)- is explored. The place of national question in their programs is found out. Looks to character of ukrainian-polish relations of metropolitan Andrey Sheptitsky and bishop Grigory Khomishin are exposed.

Стаття надшшла до редакцИ' 13.04.2009

343

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.