CC BY
46
Провiдниками сокiльських i шчових товариств стали переважно колишнi студенти краю, котрi, закiнчивши навчання у вищих навчальних закладах поза Галичиною, поверталися в рiдний край i працювали тут в рiзних дшянках суспiльного життя. Використовуючи чеський досвщ, вони врахували в роботi "Соколiв" i "Очей" нацiональнi умови i традици, надаючи прiоритетного значення просвггаьо-фаховому та нацiональному вихованню молодi.
Сокiльсько-сiчовi здвиги, започаткованi на початку ХХ ст., вщграли значиму роль щодо стимулу дiяльностi сокiльських "гнiзд" i сiчових товариств, гармонiйного виховання, оргашзаци та об'еднання молодого поколiння, консолщаци украшсько! наци Заходу i Сходу Украши, визнання украшства на мiжнароднiй аренi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Дзюба I. Нацюнальна культура як чинник майбуття Украши // Починаймо з поваги до себе: Статп, доповщ. — К.: Просвиа, 2002. — С. 17-20.
2. Жулинський М. Нацюнальш культури 1 проблема глобал1заци // Слово 1 час. — 2002. — № 12.
3. Високий замок. — 2004. — 22 квггня.
4. Лиературна Укра!на. — 2006. — 13 липня.
5. Багряний С. Будемо вчитися "по-болонськи". Чи "по-болванськи"? // Шлях перемоги. — 2006. — 29 листопада.
6. Акинтиевский Ю. Сокольство, его идея, развитие и организация. — Прага, 1922. — 82 с.
7. Трофим'як Б. Пмнастично-спортивш оргашзаци у нацюнально-визвольному рус Галичини (друга пол. XIX ст. — перша пол. ХХ ст.). — Терношль: Економ1чна думка, 2001.
8. £ржабкова Б. Томаш Гарр1ч Масарик та початок д1яльност1 Украшського Вшьного Ушверситету у Праз1 (Частина I) // Визвольний шлях. — 2002. — Кн. 4.
9. Франко Т. 1стор1я й теор1я руханки. — Коломия-Льв1в, 1923.
10. Грушевський М. 1люстрована 1стор1я Украши. — Кшв-Льв1в, 1913.
11. Грушевський М. Сучасне сокольство 1 наука нашо! минувшини // Громадський в1сник. — 1923. — 17 ачня.
12. Цегельський Ю. Зага роду Цегельських 1 розповщь про Камшку Струмилову. — Нью-Йорк: Смолоскип, 1992.
13. Дшо. — 1904. — 12 ачня.
14. Дшо. — 1912. — 16 грудня.
15. Центральний державний юторичний арх1в Украши у Львов1 (дал — ЦД1АУЛ). — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 3.
16. ЦД1АУЛ. — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 1242.
17. Волицька I. Театральна юшсть Леся Курбаса. — Льв1в: 1нститут народознавства НАН Украши, 1995.
18. Свобода. — 1909. — 22 кбгшя.
19. Свобода. — 1909. — 29 кбгшя.
20. Степашв О. Сучасний Льв1в. — Льв1в, 1943.
21. Державний арх1в Тернотльсько! обласп. — Ф. 231. — Оп. 4. — Спр. 1228.
22. Руслан. — 1910. — 28 червня.
23. ЦЩАУЛ. — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 36.
24. ЦЩАУЛ. — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 34.
25. ЦЩАУЛ. — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 687.
26. Дшо. — 1910. — 28 червня.
Юрш ЩЕРБЯК
КУЛЬТУРНО-ПРОСВ1ТНИЦЬКА ДШЛЬШСТЬ УКРА1НСЬКО1 ЦЕРКВИ В ПОЛЬЩ1 (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТ.)
Розглянуто культурно-просвтницьку дгяльнгсть укратськоХ Церкви в Польщ1 на прикладI Перемисько'1 епархИ (друга половина ХХ ст.). Висвгтлено специфгку життя укратськоХ меншини в нов1й рел1г1йно-культурн1й ситуацИ в умовах емгграцИ. Встановлено, що церква е центром притягання I збереження етн1чно'11дентичност1 для вах укратц1в у д1аспор1.
У сучасних умовах розбудови незалежно! держави найактуальшшою е проблема вщродження нацюнально! системи осв^и як передумови виховання нового поколшня
украшщв. Щоб реалiзувати це завдання, потрiбно реформувати систему нацюнального виховання, яка сприяла б формуванню нового типу особистостi, що успадкувала б найкращi традици укра!нського народу, оволодша б високою культурою мiжнацiональних вiдносин. Важливим е iсторико-педагогiчний аналiз особливостей процесу виховання на засадах християнсько! моралi, який розглядаемо як необхщне задля теоретичного осмислення з подальшим практичним застосуванням його здобутюв у вихованнi сучасно! учшвсько! молодо Дослiдження ще! проблеми проводили як теологи, психологи, так i фшософи, iсторики, полiтологи й педагоги. Окремi аспекти ще! широко! проблеми вивчали такi вiдомi сучаснi дослiдники ютори розвитку школи, освiти i педагопчно! думки в Украш та за кордоном, як (В. Верига, В. Галузинський, М. Свтух, В. Кемшь, В. Майборода, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Г. Ф^пчук, М. Ярмаченко та шш^; працi сучасних педагопв-науковщв, присвяченi розгляду теоретичних i практичних аспекпв оргашзаци виховного процесу на засадах християнського св^огляду (Р. Волянюк, I. Ковальчук, В. Кузь, М. Кухта, В. Москалець, Д. Пащенко, Н. Сабат, Я. Ящв та ш.); матерiали з юторп нащонально! культури та релш! (В. Дробник, А. Камшський, М. Козак, М. Омельчук та ш.).
Мета статт1 — висв^лити культурно-просвiтницьку дiяльнiсть укра!нсько! Церкви в Польщi (друго! половини ХХ ст.).
Результати наукового аналiзу статей релтйного змiсту дають тдставу стверджувати, що Укра!нська Католицька Церква (далi — УКЦ) в Польщi переживае глибоку й тривалу кризу. Укра!нський краезнавець М. Козак ощнюе, що УКЦ у пiслявоенний перюд втратила бiльше половини сво!х вiруючих. Найчастiше вони переходили на православ'я або до римсько-католицько! Церкви, що в останньому випадку було для украшщв рiвнозначне з втратою !хшх нацiональних ознак. За шдрахунками iсторикiв, пiсля 1945 року в межах Польщi було залишено 689 греко-католицьких Церков. З них 304 (44,12%) з часом були цшком знищеш. Iншi змiнювали власникiв або руйнувалися. Тепер укра!нсью греко-католицькi громади вiрних користуються лише 36 церквами, що становить лише 5,22% вщ загального числа залишених церков. Загальне число втрачених церков становить 94,4%. Бшьше того, з тдсумкових даних випливае висновок, що в Украш за останнi 50 рокiв, де панував державний ате!зм, було знищено менше (12,65%) церков, нiж у Польщi (94,78%), де була бшьша релiгiйна толеранцiя i де безперервно дiяла Польська Римсько-Католицька Церква [1, 247]. З цього приводу польський юторик А. Камшський резюмуе, що в перюд сталшського терору на початку 1930-х роюв укра!нська культура, шкшьництво та наука розвивалися краще пiд владою Кремля, нiж у межах демократично! та парламентское' Польщу Про знищення, зокрема, шкiльництва говорять самi цифри: 1922 роцi укра!нських шкiл було 2993, а в 1926 рощ залишилося тiльки 947. На Волиш, кiлькiсть шкiл зменшилася вщ 442 в 1922 рощ до 2 (двох) в 1926 [2, 83].
Доводиться констатувати, що укра!нсью святиш й сакральш споруди — щнш надбання духовно! i нацiонально! культури, унiкальнi пам'ятки архтоктури, якi належали не лише Украш, а й загальносвiтовiй культурi були знищеш. ^ церкви, що вцшши, було осквернено: !х перетворили на рiзного роду магазини, склади, стайш тощо. 1з 245 укра!нських церков, яких захопив римсько-католицький клiр, викинули iконостаси, старовиннi iкони, а самi церкви безпiдставно були пристосованi до римсько-католицького обряду. З цього приводу слушною е думка отця доктора I. Ортинського, який даючи ощнку становищу украшщв, чи! прадiдiвськi землi опинилися в складi комунiстично! Польщ^ сказав: "Цiкаво, що по стшьки столiттях досвiдiв польська релiгiйна пол^ика супроти укра!нцiв нiяк не змшилася, незважаючи на вибухи польсько! набожносп та вiрностi правдивiй Церквi" [3, 156]. Комушстична влада Польщi добре розумша, що саме духовенство Укра!нсько! Церкви е не тiльки нолями Христово! вiри, моралi, а й фундаментом нацюнального буття: укра!нсько! мови, культури, обрядовоси, традиц^ та шше. Тому, як свiдчить вивчення даного аспекту проблеми, польсью органи безпеки проводили масовi арешти укра!нського духовенства, а комушстична влада — пол^ику денацiоналiзацi! укра!нсько! меншини в Польщь Для об'ективного висвiтлення цiе! проблеми доцшьно охарактеризувати iсторичнi особливостi розвитку УГКЦ в Польщi на прикладi Перемисько! епарх^.
Перемиська епархiя е одшею з найдавнiших епархiй Схвдно! Церкви. 1сторики вважають Перемишль другим центром християнства на Укра!нi. Варто зазначити, до 1946 року на
владичому престолi в Перемишлi засiдали 45 владик. П'ять з них стали Львiвськими Митрополитами, один отримав звання Кардинала [1, 242]. За шщативою перемиських владик в Перемишлi було споруджено величавi будiвлi для церковних i свiтських шституцш, в тому числi: школи, бурси, сиротинцi, лiкарнi тощо. Безперечно, вс цi заклади залишили велику культурну й духовну спадщину для наступних поколшь. Зусиллями укра!нсько! громади було створено епархiальний музей з мистецькими творами, книгозбiрню епархiально! бiблiотеки з рщюсними виданнями. За той же час тшьки в мiстi Перемишлi було побудовано 26 церков, а споруди чотирьох з них збереглися до наших дшв. У процес дослщження дiзнаемося, що пiд час вибуху Друго! св^ово! вiйни УГКЦ у Польщi начисляла 3 587 000 вiрних у трьох дiецезiях львiвськiй, перемиськiй i станiславськiй, а також у Лемювськш Адмiнiстратурi, в якш нараховувалось 9 деканатiв, 111 парафш, працювало 127 священикiв серед 127305-ти вiрних [4, 93]. У трьох вищеназваних дiецезiях було 2491 парафш, в яких працювало 2284 священики [5, 878]. Зрозумшо, що до 1939 року УГКЦ розвивалася й жила сво!м повним автономним життям. Перемиська епархiя тодi налiчувала 45 деканатiв, 640 парафiй та 1159380 вiрних; духовнi послуги несло 746 священиюв i керували нею два Владики. Кафедральна Капiтула нараховувала 5 крилошан-прелатiв. Коли до цього додати монаршi установи: 8 монастирiв чоловiчих чину св. Василiя Великого, 4 жшочих, 34 доми згромаджень Сестер НДМ, 16 домiв Сестер Св. Йосифата, — то не важко уявити про широку мережу духовного життя зi всебiчним майновим, науковим i духовним !! забезпеченням [1, 243].
Важливу роль в духовно-культурному житп Перемишля вiдiграла Духовна Семiнарiя. Навколо не! гуртувалися науковий потенщал укра!нсько! iнтелiгенцi!, розвивалась видавнича дiяльнiсть. За даними Шематизма Перемисько! епархи, у 1939 роцi до кадрового складу Духовно! Семшари входило 7 ошб — членiв ректорату й 13 наукових працiвникiв i професорiв, у тому числi 11 докторiв. Усi вони були членами Богословського Наукового 1нституту. У школах цшо! епархи працювало 36 священиюв-катехи^в. Наведенi вище факти свiдчать про значш досягнення Перемисько! епархи у осв^ньо-культурнш дiяльностi Укра!нсько! Греко-Католицько! Церкви.
Однак, внаслщок бiльшовицько! окупаци в 1939-1941 роках починаються масовi репреси, гоншня Церкви, ув'язнення духовенства. Подальшi кроки у знищенш Укра!нсько! Церкви та укра!нських установ переривае вiйна. Бшьшовики, вiдступаючи, залишають десятки тисяч жертв власно! жорстокостi. Лише в захщнш частинi Перемисько! епархи в 1940-х роках вбито близько 60 священиюв, а понад 70 було репресовано. У першому роцi бiльшовицько! окупаци Галичини митрополит Андрей Шептицький зв^ував до Риму: 34 священики замордовано, 41 депортовано на Сибiр, а 34 втекло на шмецьку територда. Бiля 500000 вiрних було депортовано на Сибiр та до Казахстану [5, 881].
Не кращою була доля укра!нського населення пiд тмецькою окупацiею до 1941 року, яка по 1944 рш поширилася на щлу Перемиську епарх1ю. Систематичнi вщправляння укра!нсько! молодi на примусовi роботи до Шмеччини, публiчнi розстрiли виснажували й тероризували укра!нськi поселення. Цей терор не оминув i УГКЦ, яка також зазнала чималих витрат.
Другий прихiд бiльшовикiв внiс новi полiтичнi реали. Мiж Польщею i УРСР було визначено новий кордон, який роздшив Перемиську епархiю навпш. На польсько-укра!нському пограниччi, з перевагою укра!нського населення, почала встановлюватися польська адмшютращя. 9 вересня 1944 року був тдписаний договiр мiж Польським Комтетом Нацiонального Визволення i урядом УРСР про взаемну евакуацiю укра!нського населення з територи Польщi i польського населення з територи УРСР до Польщу Ця полiтика торкнулася i УГКЦ. Новий польський уряд звернувся до епископа Й. Коциловського, щоб той "добровшьно" пересилився з Перемишля. Коли владика вщмовився, 26 червня 1946 року його заарештували й передали радянським службам НКВД. За юторичними даними, з шчня 1946 року в перемиськiй епархи з колишнього числа 45 декана^в та 640 парафiй на польському бощ залишилось 22 деканати, 223 парафш, юрисдикщя яких поширювалася на 652 мюцевосп. На той час з Польщi було виселено понад 300 священиюв [6, 125].
Депортацшш акци до УРСР офiцiйно закшчилися в липнi 1946 року, а вже 28 кв^ня 1947 року розпочалися депортаци решти укра!нського населення на захщш землi Польщi в межах акцп "Вiсла". Зазначаемо, що наслщки акц^ "Вiсла" для укра!нського населення Польщi були
катастрофiчними. Так, зокрема, у слщчо-каральному таборi Явожно було ув'язнено в 1947-1949 роках 3870 укра!нщв, у тому чи^ 700 жшок, дiтей i 22-х греко-католицьких священиюв [1, 17]. З добре прошформованих iсторичних джерел стало вiдомо, що до укра!нських священикiв, ув'язнених в Явожно ставились як до особливо небезпечно! категори злочинцiв. Вони перебували в таборi до кiнця 1948 року. Як згадували очевидцi тих подш, !х, наприклад, примушували вщправляти урочисту панахиду тодi, коли закопували таборове смiття, заставляли виконувати рiзнi ди, що принижували гiднiсть священика тощо [7, 707].
На думку втизняних iсторикiв, акцiя "Вiсла" докоршно знищила укра!нство на його етшчних землях. I хоч формально, юридично УГКЦ в Польщi не було лшвщовано, як це було на Укра!ш в радянськi часи, проте було знищено 11 структуру, арештовано iерархiю й духовенство, зруйновано юторичш пам'ятки. Враховуючи такi несприятливi обставини, треба дуже позитивно ощнити ршення кардинала Августа Гльонда, який супроти заборони вщправляти богослужiння в греко-католицькому обряд^ в 1948 роцi дав згоду на тимчасовий перехщ укра!нських священикiв до працi в Римо-Католицькш Церквi. Такий стан речей тривав аж до 1956 року. Вс греко-католицью священики мали можливiсть працювати як парохи римсько-католицьких парафiй. I це, певною мiрою, тимчасово виршувало дану проблему. Також за дорученням примаса Польщi кардинала А. Гльонда, якого Папа призначив апостольським адмшютратором для греко-католикiв, було переведено монастир ОО. Василiан у Варшавi на латинський обряд [8, 71].
Звичайно, така пол^ика щодо греко-католикiв зазнавала неодноразово! справедливо! критики зi сторони укра!нсько! спiльноти, однак розраховувати на об'ективне виршення цього питання не було можливостей. На думку польського юторика А. Земби, незабаром навт т обмеженi можливостi опiки над греко-католицьким духовенством були паралiзованi владою. Постановою вiд 27 липня 1949 року держава прийняла у свою власшсть усе церковне майно греко-католицьких епархш i дозволила польськiй Цер^ перебрати спустошенi сакральнi будiвлi укра!нщв. Така доля була епископсько! кафедри в Перемишл^ яка була передана у власшсть монахiв-кармелiтiв босих. З'ясувалось, що в той час 245 укра!нських церков захопив римсько-католицький ктр [1, 251]. Таким чином, укра!нщ втратили культурш й матерiальнi надбання цiлих поколiнь, якi жили на територп Перемисько! епархи.
Наголошуемо на тому, що змши, якi настали в Польщi пiсля 1956 року, вселяли в укра!нсько! меншини ошташзм на майбутне. В червнi 1956 рощ було засноване Укра!нське суспшьно-культурне товариство (далi УСКТ. — авт.) [9, 115]. У ачш 1957 року в ЦК ПОРП (Пол^юро Польсько! об'еднано! робiтничо! партi! — авт.) було створено Комюда нащональних меншин, а в квiтнi ухвалено резолюцiю, яка офiцiйно дозволяла укра!нцям повертатися на сво! господарства на швденному сходi Польщi. У травш 1957 року влада дозволила УСКТ почати видання тижневика "Наше слово" з двома мюячними додатками "Свганок" (для дiтей) i Наша Культура. Вщ 1958 року почав виходити також щорiчний календар. Таким чином, можна зробити висновок, що 1958 рощ владою було сформовано нову полгшку щодо укра!нсько! нацменшини, яку польський суспшьно-громадський дiяч О. Слав охарактеризував як вiдмову вiд примусово! асимiляцi!, зменшення взаемно! ненавистi й упереджень, пов'язане з правом повернення на Лемювщину [10, 72]. Звшьнеш з в'язницi чи розпорошенi по латинських парафiях Польщi укра!нськi священики почали гуртуватися навколо кiлькох каноншв епископсько! капiтули Перемишля (С. Дзюбини, В. Гриника, М. Денька, М. Ршецького). Ця група збирала шформацп про укра!нцiв греко-католикiв, розшукувала священиюв, якi ще переховувалися по рiзних кутках Польщi, i заохочували !х повертатися до свого обряду. Також група греко-католицьких священиюв опiкувалася тими душпастирями, якi поверталися з СРСР [8, 72]. Внаслщок цього, в 1957 рощ греко-католицьким священикам було дозволено повернутися до пращ в греко-католицьких парафiях, закладати душпастирсью осередки з умовою, що римо-католицью священики давали !м на це згоду i можливiсть вiдправляти Службу Божу у сво!х храмах.
Аналiз джерельно! бази дослiдження дае тдставу стверджувати, що з приходом до влади нового примаса Ю. Глемка ситуащя навколо УГКЦ почало швидко змшюватися в позитивну сторону. Про прихильне ставлення до УГКЦ примаса Польщi кардинала Ю. Глемка говорив у своему зверненш до отщв Польсько! Римо-Католицько! Церкви й укра!нський владика В. Стернюк [11, 29]. За власною шщативою Ю. Глемк об'!здив греко-католицькi парафi! i
написав декiлька пастирських послань з нагоди церковних свят, багато публiчних вистушв-проповiдей, наприклад, 16 серпня 1987 р. в Моньках, де вш говорив про велике значення Хрещення Руси наступним чином: "З цiе! нагоди будемо просити Бога про еднiсть Церкви. Будемо молитися разом з Греко-Католицькою Церквою в Польщу Вiзьмемо також участь у святкуваннях Православно! Церкви, якщо щ святкування будуть мати релтйний характер" [12,
75].
По сут^ УГКЦ увiйшла у фазу динамiчного розвитку. Збiльшуючи з року в рш кiлькiсть священичих i монаших покликань, вона мала можливiсть засновувати новi душпастирськi станицi. Так, наприклад, з шщативи ординарiя Перемисько! дiецезi! епископа I. Токарчука лiтом 1981 р. було дозволено вщбуття церемони висвячення трьох священикiв греко-католицького обряду в перемиському соборi [13, 116]. Кандидати до духовного стану, тсля навчання в Укра!нськiй семшари при Люблiнському католицькому унiверситетi i в латинськiй семiнарi! (ОО. Василiан) у Варшавi, займали новi парафи на пiвденно-схiднiй територи Польщi (Ярослав, Устрики Долшш) i навiть було збудовано першу тсля Друго! св^ово! вшни греко-католицьку церкву в Команьчi [8, 76].
Влада дозволила видати молитовник, Бiблiю i календар укра!нською мовою для греко-католиюв. Було розпочато наукове видання про юторда унп. Доказом того, що УГКЦ вийшла з шдпшля i розпочала вiдкриту дiяльнiсть служили щорiчнi (починаючи з 1982 р.) масовi прощi греко-католикiв на Ясну гору в Ченстохова Згодом у 1987 рощ, папа 1ван Павло II особисто висвятив трьох греко-католицьких священиюв у Люблiнi i вiдвiдав церкву ОО. Василiан у Варшавi.
За матерiалами аналiзу перiодичних видань дослщжуваного перiоду констатуемо, що УГКЦ в Польщ^ де живе майже швмшьйона укра!нцiв, об'еднуе близько 300 тисяч ошб [9, 115]. I хоч у липш 1989 р. Ватикан призначив для украшщв греко-католиюв Польщi епископа-помiчника, Церква залишалася тдпорядкованою мiсцевому кардиналу. 22 березня 1992 року папа !ван Павло II буллою "Весь твш народ, Польща" приеднав Перемиську греко-католицьку епархiю до римо-католицько! Варшавсько! архiепархi!. Зроблено це було без попереднього погодження або шформування глави УГКЦ кардинала М. Любачiвського. Це рiшення викликало хвилю протеспв. У вiдповiдь 1993 р. папа шдшс Перемиського епископа до сану митрополита, надавши йому формально такого ж статусу як i главi римо-католикiв. Але оскiльки останш кiлькiсно переважають польських греко-католикiв у сотш разiв, а два греко-католицькi епископи не е серйозною силою в численному польському епископат^ вщчуття меншовартостi й безсилля укра!нсько! спiльноти лишилися незмiнними [14, 11]. На сам кшець рiшенням вщ 19 червня 1993 р. папа перевiв УГКЦ у Польщi шд юрисдикцiю Ватикану [15, 67].
На сьогодш УГКЦ в Польщi представлена Перемисько-Варшавською митрополiею, яку очолюе архiепископ Iван Мартиняк. Перемисько-Варшавська архiепархiя складаеться iз чотирьох деканатiв, до яких входять 68 парафш, iз 56 епархiальними священиками. В архiепархi! дiе три жiночi монаршi чини, до яких входять 129 сестер. Один чоловiчий чин отщв-василiан мае 13 монаив, 9 студентiв фшософи та 31 студента богослов'я.
Беручи до уваги наведенi вище факти робимо висновок про те, що коли дiяльнiсть Укра!нсько! Греко-Католицько! Церкви в Польщi в 1940-х роках не була би знищеною, вона створила б мщш шдвалини духовносп й нацiонально! культури, залишаючи молодому поколшню неоцiненну спадщину. Зрозумiло, що фiзичне знищення духовно! та свггсько! елiти, депортацiя укра!нського населення зупинило цей процес. Поетапне вiдродження структур УГКЦ в Польщi за останш шв столiття, яке стало тернистим шляхом, ще й ниш залишае чимало нерозв'язаних проблем. Багатьом полякам потрiбно ще навчитися розглядати греко-католицьку традищю як джерело творчого культурного розвитку, якого потребуе Схвдна Свропа для будiвництва громадянського суспiльства, позбавленого уламюв комунiзму i спадщини пагубного етшчного нацiоналiзму.
Проведене дослiдження не претендуе на повне i всебiчне розкриття порушено! багатоаспектно! проблеми. Перспективними напрямами подальшого дослiдження вважаемо: теоретичне опрацювання змiсту, форм, методiв навчання у християнськш педагогiцi на монографiчному рiвнi; з'ясування ролi полiконфесiйного фактора у релтйно-моральному вихованнi учнiвсько! молодо порiвняльний аналiз змiсту виховно! роботи в рiзних типах
навчальних i позашкiльних заклавдв Галичини, в iнших регюшв Украши та за рубежем у pi3Hi юторичш перiоди.
Л1ТЕРАТУРА
1. Козак М. Пом'яни Господи, душi слуг тво!х // Перемишль — Льв1в, "Св1чадо", 2002. — 278 с.
2. Камшський А.С. У полi морально! та полiтичноi слiпоти: Укра!на й украiнцi в очах поляков // Сучаснiсть — Мюнхен, 1987. — Ч. 1. — С. 75-87.
3. Ортинський I. Таемниця Укра!ни. Хрещення, хрест, харизма Укра!ни 988-1988 // Визвольний шлях — Лондон, 1989. — КН. 2. — С. 150-156.
4. Будурович Б. Ватикан, Польща й Укра!нська Католицька Церква напередоднi Друго! свггово! вiйни // Сучаснiсть — Мюнхен, 1983. — Ч. 12. — С. 92-105.
5. Гоцький В. УКЦерква — не сповнила покладених на себе надш // Визвольний шлях — Лондон, 1989. — КН. 7. — С. 877-883.
6. Омельчук М. Л1кв1дащя греко-католицько! церкви у Польщi // Берестейська ушя (1596-1996) статп й матерiали — Львiв, 1996. — С. 125-128.
7. Укранська Католицька Церква в Польщi // Визвольний шлях — Лондон, 1985. — КН. 6. — С. 706-713.
8. Земба А. Католицька Церква в Польщi i украшщ пiсля Друго! Свггово! вiйни // Сучаснiсть — Лондон, 1989. — Ч. 2. — С. 70-76.
9. Бгрчан А. В укра!нцгв у Польщг аромашт днг // Сучастсть — Мюнхен, 1987. — Ч. 2. — С. 114-117.
10. Дробник В. Укра!нська меншгсть у тслявоеннш Польщг // Сучастсть — Мюнхен, 1986. — Ч. 10. — С. 70-83.
11. Звернення високопреосвященного владики В. Стернюка до отцгв Польсько! Римо-Католицько! Церкви у Львовг // Визвольний шлях — Лондон, 1990. — КН. 1. — С. 28-29.
12. Земба А. Польська сходна политика в тисячолгття Хрещення Руси // Сучастсть — Мюнхен, 1990. — Ч. 3. — С. 74-91.
13. Юянка Ч. Причинок до дискуси про польсько-укра!нськ1 стосунки // Сучастсть — Мюнхен, 1985. — Ч. 4. — С. 113-119.
14. Хенн К. Розвиток польського громадянського сустльства й досвгд греко-католицько! меншини // Людина i свгт — Ки!в, 1998. — № 4. — С. 9-14.
15. Кочан Н. Зарубгжний укра!нський католицизм: ютор1я i сучаснiсть // Полiтика i час — Ки!в, "Преса Украни", 1994. — № 2. — С. 62-71.
Олена ДОН1К
ОСОБЛИВОСТ1 ЗМ1СТУ П1ДРУЧНИК1В З Х1М11 В УКРАШСЬКШ ДОРАДЯНСЬК1Й ШКОЛ1
У cmammi розглядаються nidpy4HUKU i навчальш поабники з xiMii, як використовувалися в реальних i комерцтних училищах Украши в останнш третинi Х1Х — на початку ХХ ст. Коротко проанал1зовано гхтй змют, структуру, науково-методичнi погляди авторiв. Зроблено висновок, що на початку ХХ ст. у бiльшостi шюльних тдручнитв з xiMii розглядалися перiодичний закон i перiодична система Д. Менделеева, початковi поняття з xiMii спиралися на атомно-молекулярне вчення, теорiю xiмiчноi будови оргатчнихречовин.
Сучасна практика створення i використання навчально! л^ератури шдпорядкована вимогам, якг ставить демократична шформацшно-технолопчне сустльство з урахуванням досвщу юторичного минулого. З огляду на це реформування основно! школи в Укра!ш потребуе вивчення спадщини в шлузг творення шдручниюв, зокрема, пошуку нових пгдходгв до розробки навчально! лiтератури з хгми, досвщу и створення i змюту, що становить певний iнтерес для науковщв, авторiв шдручниюв ново! генераци, вчителiв-практикiв. Одночасно для педагопчно! науки важливим е не лише позитивний досвщ, який потребуе належного вивчення, а й негативний, знання котрого дозволить уникнути багатьох помилок при написанш сучасних шдручниюв з хГми.
Проблемi аналiзу пiдручникотворення в останнш третиш XIX — на початку ХХ ст. у втизнянш теоретичнш i методичнiй навчальнiй лiтературi дониш не придшялося належно! уваги. Мета cmammi — з'ясувати, яю принципи були покладенi в основу творення шдручниюв з хГми в зазначений перюд, коли в шдросшськш Украш iснували рГзш типи навчальних
