CC BY
36
1СТОР1Я ПЕДАГОГ1КИ
Юрiй ЩЕРБЯК
НАУКОВО-ПЕДАГОГ1ЧНА Д1ЯЛЬН1СТЬ ЙОСИФА СЛ1ПОГО
Висвгтлено теоретичт I практичт засади науково-педагог1чно1 дгяльностг глави Укратсько! Греко-Католицько'1 Церкви Йосифа Слтого. З'ясовано, що вт г1дно представив укратську церкву на м1жнародтй арен I високо тдтс укратську богословську науку.
Сучасш сощально-культурш процеси як могутнш фактор у розв'язанш глобальних проблем нашого суспшьства детермшують пошук нових джерел формування морального потенщалу майбутнього поколшня. Звернення до релт1 як скарбницi духовно! культури людства й оберегу нащонально! самобутностi украшського народу в тепершшх умовах переоцiнки вартостей i трансформацп iерархil цiнностей е логiчним i закономiрним явищем. Це задекларовано в статп про свободу совiстi Конституцп Украши i свiдчить про процес формування в сусшльсга цивiлiзованого ставлення до релш!. Вважаемо, що ниш варто було би переглянути й переощнити поди минулого, окреслити в 1хньому змют проблеми, якi щоразу набувають актуальностi в новому тисячолгт, особливо в умовах iнтегрування Украши з европейським освiтнiм простором.
Яскравою сторiнкою в ютори нащонально! педагопки, що, однак, сьогоднi майже не включена у вггчизняну педагогiчну думку, е теоретико-педагопчна та просвiтницька дiяльнiсть глави Укра1нсько1 Греко-Католицько! Церкви (УГКЦ), кардинала, вченого-богослова, педагога Йосифа Слшого. Необхщшсть вивчення i використання його науково-педагопчно! спадщини зумовлена передусiм пошуками ново! парадигми освiти, яка вимагае глибокого аналiзу наявних моделей педагопчних систем згiдно з критерiями гумашзму. Тож актуальнiсть вирiшення теоретико-методологiчних i методичних проблем християнсько! педагогiки та релтйно-морального виховання учшвсько! молодо нагальна потреба у змiнi традицшних пiдходiв до оргашзацп навчально-виховного процесу, а також необхщшсть надання йому системного, особистюно орiентованого гуманiстичного спрямування зумовили вибiр теми нашо! статп.
Мета статтi — висвiтлити науково-педагопчну дiяльнiсть Й. Слiпого.
Вказану проблему, зокрема дiяльнiсть УГКЦ та й вплив на вирiшення завдань релктано-морального виховання молодi, розглядали I. Бойко, О. Гришв, М. Ваврик, А. Васьюв, А. Великий, Ю. Волошин, В. Мокрий, С. Мудрий, I. Нагаевський, А. Сапеляк, М. Стах1в, Ю. Федорiв, С. Цьорох. Педагогiчна спадщина представниюв украшського духовенства, в якш аналiзувалися концептуальнi засади релктано-морального виховання, висвiтлювалася I. Бартошевським, Ю. Дзеровичем, М. Конрадом, Г. Костельником, О. Лещуком, I. Назарком, Й. Осташевським, I. Ортинським, А. Шептицьким. Питання становлення i розвитку нащонального шкiльництва у Галичини в ХХ ст. дослщжували В. Верига, В. Галузинський, М. Свтух, В. Кемшь, В. Майборода, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Г. Фiлiпчук, М. Ярмаченко й ш.).
Вищеназванi дослщники ютори ^ц^^льно! церкви переконанi, що постать глави УГКЦ Й. Слшого мае загальнонащональне значення. Його життевий i творчий шлях невiддiльний вщ церкви й власного народу. Й. Слший став своерiдним символом украшсько! духовностi, взiрцем патрiотизму i любовi до Батькiвщини та iсповiдником за Христа й Украшу. На думку кардинала Мирослава !вана Любачiвського, вш «справжнiй пастир i пророк, зюланий Богом, щоб вказати нам правдивий шлях до духа Укра1нсько1 Церкви» [1, 12].
Й. Слший народився 17 лютого 1892 р. в с. Заздрють, ниш Теребовлянського району на Терношльщиш, в ам'1 Ьана Коберницького-Слiпого й Анастасп Дичковсько! [2, 214]. У 1911 р. з вщзнакою закшчив Тернопiльську украшську пмназда i мiг продовжувати навчатися в будь-якш галузi свггсько! гуманiтарноl освгги. Однак покликанням майбутнього кардинала було богослов'я.
Восени цього ж року Й. Слший поступив у Львiвську духовну семiнарiю [3, 320]. Тут вщбулася його зустрiч з митрополитом Андреем Шептицьким, котрий вiдiграв важливу роль у подальшiй долi Й. Слшого. Вже на початку наступного року вiн продовжив навчання в богословськш колеги Канiзiянум в 1нсбруку (Австрiя). Навчаючись у нiй, майбутнш глава церкви опублiкував сво! першi науковi працi. Його науковi штереси були широкими: iсторiя церкви, догматика, каношчне право тощо. В 1нсбруку Й. Слiпий здобув ступiнь доктора богослов'я, представивши працю «Наука вiзантiйського патрiарха Фотiя про Пресвяту Тршцю». Молодий укра!нський богослов отримав не лише схвальш вiдгуки про не!, а й визнання в науково-богословському свт [4, 1403].
У 1920-1922 рр. о. Й. Слший (висвячений у сан священика А. Шептицьким у 1917 р. — Авт.) продовжив студи в Рим^ Там вш вивчав догматику в ушверситетах Григорiанум та Анджелшум й орiентальному шституп. Пiсля написання працi латинською мовою одержав ступiнь «мапстр агрегатус» («приватний доцент»). Пiд час студш Й. Слiпий не обмежувався опануванням теологи, а й удосконалював сво! знання з класичних мов, вивчав шмецьку, французьку, iталiйську, росiйську та англшську мови. Таку солiдну тдготовку вiн вважав необхiдною, щоб якиайбшьше бути потрiбним церквi, передусiм у шдготовщ освiчених кандидатiв на священиюв i розвитку укра!нсько! богословсько! науки [5, 133].
Повернувшись у Львiв, Й. Слший став професором духовно! семшари, викладаючи упродовж трьох рокiв курс догматики. Вiн наполегливо працював, залучав до наукових дослiджень багато сво!х вихованцiв. Наприкiнцi 1923 р. разом з ректором семшари о. доктором Т. Галущинським та шшими викладачами став засновником Богословського наукового товариства. Тодi ж почав виходити друкований орган цього товариства — журнал «Богослов'я», його редактором призначено Й. Слшого [6, 197]. Безперечно, оргашзащя дiяльностi БНТ, редагування «Богослов'я» та науково-педагопчна праця в духовнш семшари стали в цей перюд головною справою о. Йосифа i сприяли значною мiрою розвитку укра!нсько! богословсько! науки. Й. Слiпий заснував при БНТ бiблiотеку i музей, що розрослись у велику шститущю з цiнними духовними та культурними скарбами укра!нського народу. Тодi ж вш органiзував потужну видавничу справу, внаслщок чого почали виходити журнали «Дзвони» i «Нива», газета «Мета», книжкова серiя «Аскетична бiблiотека» й ш З цих видань могли черпати шформащю як укра!нськi католики, так i православнi з метою поглиблення сво!х знань про нацюнальну культуру та iсторiю, духовнiсть рщного народу.
У 1926 р. Й. Слший став ректором й водночас деканом богословського факультету Львiвсько! духовно! семшари. Новому ректору дюталася складна спадщина: лихолггтя Першо! свiтово! вшни i пiслявоеннi незгоди залишили важкий слiд у дiяльностi семiнарi!. Насамперед Й. Слший звернув увагу на необхщнють посилення дисциплiни i розвиток духовного життя. Вiн особисто розробив «Правила духовно! семшари», що регулювали рiзнi сторони життя кандидата на священика, котрий зпдно з правилами семшари мав «виробити й розвити в собi чесноти i здобути звання, яких вимагае високий святий духовний стан» [2, 216].
Крiм духовного формування, яке стояло на першому мiсцi, ректор дбав i про те, щоб семiнаристи були шдготовлеш до громадсько-культурно! працi. Для цього в навчальному закладi дiяла читальня, яка мала велику бiблiотеку. Богословська, суспiльно-полiтична, культурно-освiтня, лгтературна, музично-драматична та економiчно-господарська секцi! читальш постiйно проводили зiбрання з представленням реферата студенпв i викладачiв семшари, а також запрошених фахiвцiв з мюта i навiть з-за кордону. До роботи зi студентами Й. Слший постшно залучав найкращi науковi сили. Так, у семiнарi! викладали юторик I. Крип'якевич, мистецтвознавець В. Залозецький, археолог Я. Пастернак, антрополог I. Раковський, музикознавець Б. Кудрик та ш. [3, 322]. Без сумшву, завдяки подвижницькш пращ викладачiв — як теолопв, так i свiтських — ця iнституцiя стала справжньою кузнею молодо! укра!нсько! церковно! та свiтсько! елiти, важливим осередком релшйного й нацiонального життя захщних укра!нцiв.
У 1926 р. Й. Слший розпочав роботу щодо реоргашзаци духовно! семiнарi! в академiю — вищу духовну школу унiверситетського типу. З щею метою вiн здшснив к1лька заруб1жиих по!здок, п1д час яких ознайомився з системою освгти в захщних католицьких унiверситетах. Перейнявши кращий досв1д вищих богословських шкш Свропи, склав статут богословсько! академи, яка мала би
функцiонувати у Львовi. 22 лютого 1928 р. митрополит А. Шептицький затвердив статут Богословсько! греко-католицько! академп, а !! ректором призначив Й. Слiпого [7, 50].
За першi десять рокiв дiяльностi ця академiя — единий укра!нський вищий духовний навчальний заклад у Захщнш Укра!нi — досягла рiвня кращих теологiчних факультетiв унiверситетiв Свропи. За цей перюд вона мала 2751 студента, з них 415 абсольвента. Серед наукового персоналу академп було 14 професорiв, 6 доцента i 18 !х заступникiв. У нш працювали 10 семiнарiв — догматичний, бiблiйний, правничий, iсторi! укра!нсько! церкви, гомшетичний, катехитичний, iсторi! Укра!ни, мистецтва, соцюлогп, церковнослов'янсько! мови [2, 217]. Про популярнють академi! можна говорити на основi географi! !! слухачiв. Разом iз студентами з Галичини в нш навчалися вихiдцi з Болгарп, Чехословаччини, Румунi!, Югославi!. Цшаво, що серед !! слухачiв були навпъ православнi з Волинi та Холмщини [8, 32].
Заслугою Й. Слшого як ректора академп було те, що вш вимагав вщ професорiв i доцентiв написання шдручниюв з предметiв, якi викладалися студентам. У результат з'явилися кiлька шдручниюв високого наукового рiвня, якi були видали видаш в серi! «Пращ Греко-Католицько! Академi!», зокрема, «Бiблiйна германевтика», «Патрологiя», «Катехитика», «Догматика нез'еднаного Сходу», «Церковно-слов'янська граматика» й iн. Й. Слший плекав заповггну мрiю про перетворення академп в укра!нський католицький ушверситет. Першим кроком до цього мала стати оргашзащя правничого факультету. Однак цим планам не судилося здшснитись, оскшьки у вересш 1939 р. почалася Друга свiтова вшна i бiльшовицька окупацiя захiдноукра!нських земель.
Вороже ставлення радянсько! влади до УГКЦ, руйнування будiвель духовно! семшари, втрата бiблiотеки, розпуск слухачiв i викладачiв Богословсько! академi! не зламали завзяття i наполегливiсть Й. Слшого. На початку шмецько! окупацi! влггку 1941 р. архiепископ Йосиф (висвячений таемно в грудш 1939 р. — Авт.) почав налагоджувати нормальну дiяльнiсть семшари. Вш говорив, що «коли збережемо вiру, здобудемо високе знання, збережемо чисту душу з чистим характером, тодi будемо спокшш за таку молодь, бо ж вона майбутне народу i повинна незабаром перебрати його провщ» [9, 38].
У цей перюд тд керiвництвом Й. Слшого створена наукова комюя для перекладу лгтургп укра!нською мовою. В комiсi! були видатш богослови i свiтськi мовознавцi. Хоча весною 1944 р. переклад був готовий, друком вш так i не вийшов. У липш 1944 р. частини Червоно! армi! звшьнили територiю Галичини вiд нiмецько-фашистських вшськ i для УГКЦ настали найтяжчi часи. 1 листопада цього ж року помер митрополит А. Шептицький i церкву очолив Й. Слший [10, 10]. Невдовзi митрополитовi Йосифовi радянськi властi поставили категоричну вимогу: розiрвати зв'язки з Ватиканом i пiдпорядкуватися Московськiй патрiархi!.
11 квггня 1945 р. каральнi органи НКДБ розпочали вщкриту розправу над вiруючими i духовенством УГКЦ. Пiсля обшуку в соборi св. Юра i митрополичiй палатi чекiсти заарештували митрополита Й. Слшого, епискотв М. Чернецького, М. Будку i П. Вергуна. Невдовзi владики були безпiдставно засуджеш на тривалi термiни. Незважаючи на суворi таборовi умови, митрополит не припиняв навчання священнослужителiв УГКЦ, що перебували з ним в ув'язненш. Вш читав богословськi лекцi!, влаштовував навггь «конференцi!» на догматичнi i душпастирськi теми [11, 73].
Зрозумшо, що перебування в ув'язненнi глави УГКЦ Й. Слшого — вщомого в католицькому свт церковного дiяча i теолога — почало набувати небажаного для СРСР розголосу за кордоном. Все бшьше поширювався рух свггово! громадськостi за дотримання в Радянському Союзi прав i свобод людини, звшьнення полiтичних в'язнiв. Одним iз результатом цього руху став вихщ на волю Й. Слшого, а поим й його при!зд у Рим в лютому 1963 р.
За кордоном Й. Слший одразу повернувся до активного церковного та громадського життя. Вш вщновив свою дiяльнiсть як глава УГКЦ i науковець, педагог i вихователь молодого поколшня служителiв церкви. Й. Слший наполегливо працюе, виконуючи чимало церковних, громадсько-полгтичних i культурно-освiтнiх справ, вщкривае храми, проводить богослужiння i лiтургi! тощо. На запрошення духовенства i вiруючих вiдвiдуе рiзнi мюта Свропи. 23 грудня 1963 р. папа Павло VI надав митрополитовi Й. Слшому права Верховного архiепископа [2, 220]. Цим самим укра!нсью греко-католики отримали в церковнiй сферi свого життя широке нацiональне самоуправлшня. Вiдтепер дiяльнiсть УГКЦ очолював Верховний Львiвський
архiепископ як найвищий и керманич. Цього ж дня Секретарiат Ватикану повiдомив Й. Слiпого, що папа iменував його членом Священно! конгрегацп для схiдних церков, до яко! входили лише кардинали i патрiархи. 5 березня 1964 р. папа надав главi УГКЦ титул Св. Анасташя мiста Риму, яким Ватикан нагороджуе лише найвизначшших ошб, котрi входять у Сенат католицько! церкви. У листопадi цього ж року Верховний Львiвський архiепископ став членом Папсько! комiсi! для кодексу каношчного права [5, 136]. 2 шчня 1965 р. в канцелярп папи Павла VI офiцiйно повщомлено про обрання Й. Слiпого кардиналом. В ютори УГКЦ це був третш !! глава, який одержав таку пднють. У цьому ж рощ його обрали дшсним членом Тiберiансько! академi! в Римi. У 1975 рощ кардинал Й. Слший прийняв титул Киево-Галицького патрiарха.
На думку отця I. Дацька, в усш багатограннш просвiтительськiй дiяльностi Й. Слiпого в Римi дшянкою, в якiй вiн проявив себе як визначний науковець, була його невтомна 18-лггая праця в Мiжепархiальнiй лпурпчнш комiсi! [12, 81]. Глава УГКЦ усвщомлював, що лiтургiйна мова — це офщшна мова церкви, добре розумiв, що лiтургiйнi книги е джерелом i нормою лггургшно-обрядово! практики кожно! помiсно! церкви, а тому вщчував необхiднiсть оновлення лггургшного життя укра!нсько! церкви. Вiдзначимо, що в час перебування Й. Слшого в Римi вийшли друком його пращ «€вангелiя на недiлi, празники i рiзнi потреби» (1967), «Священно! i Божественно! Лiтургi! во святих отця нашого Йоана Золотоустого» (1968), три видання молитовника «Господи, до Тебе возношу душу мою» (1966, 1971, 1984), «Малий требник» (1973) та ш. [12, 86].
Головним здобутком Й. Слшого в науковому напрямку стало заснування ним Укра!нського Католицького Ушверситету iм. св. Климента в 1963 р. Новий навчальний заклад розмютився у спещально збудованому примщенш. Положення i правила дiяльностi унiверситету грунтувалися на традицiях колишньо! Богословсько! академi! у Львовi. Й. Слший активiзував дiяльнiсть вiдновленого в дiаспорi Укра!нського богословського наукового товариства, розпочав велику видавничу дiяльнiсть церкви, вщновив вихiд у свiт «Богословп». Водночас глава УГКЦ дбав про об'еднання укра!нських церков. Питання церковно! едностi з позицi! становлення укра!нського патрiархату були в центрi науково! спадщини Й. Слiпого. На його думку, основна проблема, що стояла на перешкодi дiяльностi УГКЦ, полягала «в браку едносп мiж нашими владиками щодо питання Патрiархату нашо! Церкви» [13, 20].
Кардинал Й. Слший помер 7 вересня 1984 р. У його похорош взяли участь 16 кардиналiв католицько! церкви, 14 владик, понад 100 священиюв i бшьше 2000 вiрних УГКЦ з усього свиу [14, 185].
Таким чином, Й. Слший як глава УГКЦ i богослов займае видатне мюце в укра!нськш ютори. Його заслуги, зокрема в освггаьо-виховнш дiяльностi церкви, бiльш нiж вагом^ Вiн назавжди залишиться в педагопчнш науцi як теоретик i оргашзатор нацiонально! системи духовно! освiти. На обгрунтованих Й. Слiпим теоретико-методологiчних засадах релшйно-морального виховання базувалася практика освггаьо-навчально! i науково! роботи очолюваних ним духовно! семiнарi!, Богословсько! академи, Укра!нського католицького унiверситету, Укра!нського богословського наукового товариства. Вш здiйснював пастирсью подорожi по всiх укра!нських поселеннях свиу з метою об'еднання вiрних i створення осередкiв нацiонально! культури, освiти i науки, гiдно представляв укра!нську церкву на мiжнароднiй ареш, беручи участь у найрiзноманiтнiших науково-освгтшх конференцiях, церковних зiбраннях, духовних з'!здах, культурно-громадських заходах, соцiально-полiтичних форумах. Звернення до просвгштельсько! i науково-педагогiчно! дiяльностi Й. Слiпого допоможе в з'ясуванш сутi процесiв гуманiзацi! i демократизацй освiти в сучаснiй Укра!нi.
Дослщження не вичерпуе усiх проблем, пов'язаних з науково-педагопчною дiяльнiстю Й. Слшого. Перспективними напрямками подальшого дослiдження вважаемо: наповнення змiсту пiдготовки майбутнiх учителiв здобутками теорi! i практики релтйно-морального виховання школярiв; реалiзацiя iде! нащонального виховання, еднiсть загальнолюдських i нащональних моральних цiнностей у вихованнi; створення церквою власно! нацiонально! освiтньо-виховно! системи, одним з напрямюв функцiонування яко! стала би шдтримка i розвиток обдаровано! молодi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Любачiвський I. Евлопя кардиналовi Й. Слiпому // naTpiapxaT. — 1984. — Ч. 10. — С. 10-12.
2. neTpiB I. За душу дитини. — Малш: Накладом Укр. вид-ва у Бельгп, 1949. — 40 с.
3. Бармак М. Йосиф Слший — шлях богослова, науковця, педагога // Нaуковi записки ТДПУ iM. В. Гнатюка. Сеpiя: Iстоpiя. Випуск. 7. — Теpнопiль, 1998. — С. 318-337.
4. ПГд вщгомш 60-pi44a священичих pукоположень // Визвольний шлях. — 1977. — Кн. 12. — С. 1402-1408.
5. Дмш^в I. В дев'ятдесятилитя пaтpiapxa Йосифа I // Визвольний шлях. — 1982. — Кн. 2. — С. 132-138.
6. Тxоpжевськa Т. Д., Мищишин I. Я., Ш^бяк Ю. А. Теоpетико-методичнi основи xpистиянськоi педaгогiки. Iстоpико-педaгогiчний аспект. — Tepronmb: Пiдpучники i поабники, 2002. — 479 с.
7. Мapусин М. Погляд на виховання кaндидaтiв духовного стану на У^ашт — Рим, 1964. — 55 с.
8. «Iнтеpmдо ^Gropi» // Пaтpiapxaт. — 1984. — Ч. 10. — С. 28-32.
9. Завадович Р. Його Блаженство пaтpiapx Йосиф громадянин i пaтpiот // Цеpковний кaлендap альманах на 1976 piK — Чикаго, 1976. — С. 33-39.
10. ^ишв О. Йосиф Слший як iaropm, фшософ, педагог. — Львiв: Мiсiонap 1994. — 158 с.
11. Сеpдюк Н. Катакомбна ^praa в до // Пaтpiapx Йосиф Слiпий як визначний у^а^^кий iepapx, науковець та пaтpiот. Мaтеpiaли Мiжнapодноl науково! конфеpенцil (20 веpесня 2002 p.). — К., 2003. — С. 65-77.
12. Дацько I. Римський rep^ науково! дiяльностi Пaтpiapxa Йосифа // Пaтpiapx Йосиф Слiпий як визначний укpaiнський iepapx, науковець та пaтpiот. Мaтеpiaли Мiжнapодноi науково! конфеpенцil (20 веpесня 2002 p.). — К., 2002. — С. 78-89.
13. Кaчмap В. Пaтpiapx Йосиф. Обновник Укpaiнськоi Католицьког Цеpкви — Чикаго, 1976. — 32 с.
14. Кapдaш П. У^ашщ в свт. — Киiв-Мельбоpн: Фоpтунa, 1995. — 23 с.
Антонша РОЗСОХА
ПЕДАГОГ1ЧНИЙ ДОСВ1Д С. Л. РУДНИЦЬКОГО В КОНТЕКСТ ПРОБЛЕМ
СУЧАСНО1 ОСВ1ТИ УКРА1НИ
Аналгзуеться педагоггчна спадщина С. Л.Рудницького, його погляди на навчання i виховання майбутшх учителiв географа у вищих навчальних закладах Украти та учтв у школi. Розглядаються дидактичш погляди видатного педагога-теоретика, практика i Их вплив на формування пiдходiв до пошуку нових форм i методiв навчання.
Важливою умовою ствоpення конкуpентоспpоможноi i гнучко! системи вГтчизняно! освгти, поpяд з пеpспективою евpоiнтегpaцп У^аши, визначаеться необхщнють дослщження i збеpеження у^ашських освгтшх тpaдицiй, надбань педaгогiчноi спадщини пpовiдниx у^ашських д1яч1в, чий внесок у pозвиток освгти вагомий i безпеpечний.
Спpямувaння освгтшх пpоцесiв на сощальну модифшащю суспшьства зумовлюють пpискоpення шновацшного pозвитку вищо! освгти i водночас значення i pолi окpемиx науковщв, педагопв у шдготовщ майбутшх вчителГв у вищих навчальних закладах У^аши.
До плеяди вщомих педагопв кшця XIX - початку ХХ ст. вщноситься вщомий у^ашський геогpaф, основоположник укpaiнськоi геогpaфiчноi науки, педагог — С. Л. Рудницький. Дослщження його педaгогiчноi спадщини е свщченням того, що вона мала велике значення у шдготовщ майбутшх вчителГв геогpaфii i фунтувалась на засадах всебГчного вивчення спещальних пpиpодничиx дисциплш, ствоpеннi наочних пошбниюв, нaписaннi пiдpучникiв з географи i водночас е важливим джеpелом в piшеннi сучасних пpоблем навчання i виховання учшв i студентiв.
АналГз наукових пpaць, пошбниюв i п^учни^в вченого — «Нишшня гео^афГя» (1905), «Початкова геогpaфiя для нapодниx шкш» (1919), «У^аша — наш piдний ^ай» (1917), «Коpоткa геогpaфiя У^аши» (1910), «Кiлькa гадок пpо геогpaфiчнi екскуpсii в сеpеднiй школЬ> (1905), «Обоpонa кpaю i навчання геогpaфii» (1927) дають можливють ствеpджувaти, що зазначеш твоpи pозкpивaють погляди i позицп С. Л.Рудницького на таю дидактичш аспекти, як мета i завдання освгти, пpинципи, фоpми i методи навчання i виховання .
Кшець XIX - початок XX столггтя в У^аш — доба великого нащонального самоусвщомлення, коли у^ашська щея пpоникaе в усГ сфеpи життя суспшьства. В освГтньому
