CC BY
149
Плазова Т.1., к. i. н., доцент кафедри полггологи ® Нацюнального утеерситету „ Льегеська полтехшка"
УКРАШСЬКА ЕМ1ГРАЦ1Я В КРА1НАХ СВРОПИ В М1ЖВОСННИЙ
ПЕР1ОД ХХ СТ.
Досл1джуеться та анал1зуеться питання украгнськог ем1грацп е крагнах Серопи е м1жеоенний перюд ХХ ст. В статт1 анал1зуеться чисельтсть та сощальний статус украгнськог ем1грацп того пергоду.
Ключовi слова: украгнська ем1грац1я, нацюнально-еизеольний рух, сощальний статус, чисельтсть.
Актуальшсть теми та постановка проблеми. Розбудова Укра!ни як незалежно! та демократично! держави неможлива без Bce6i4Horo та детального вивчення И ктори. Особливий штерес привертае до себе завершальний етап визвольних змагань та перехщ укра!нського вiйська разом iз державними органами в емiграцiю за кордон. Саме на сучасному етат сто!ть завдання проаналiзувати дiяльнiсть укра!нських емiгрантiв за кордоном, !хш прагнення пщтримувати дух нащонально! свiдомостi, дослщити !хнш вплив на подальший розвиток ще! боротьби за незалежнiсть на теренах Украши. Велике значення мае й те, наскшьки вони передали сво!м нащадкам любов до Украши та прагнення бачити цю велику державу вiльною вiд росшсько! влади та суверенною.
Мета досл1дження - полягае у висв^ленш функцiонування та дiяльностi укра!нсько! емпрацп в кра!нах Свропи, дослiдженнi !! чисельностi та сощально! структури.
Виклад основного матер1алу. Початки укра!нсько! емпрацп сягають далеко вглиб вшв. У всi часи, коли нащонально-визвольний рух за здобуття незалежностi Украши зазнавав краху, його учасники змушеш були покидати терени Батьювщини. Ми знаемо про мазепинську емпрацш на територп Туреччини, Франци, Швеци та Польщу вiдомо про козацьку емпрацш в Османськiй iмперil та про украшських пол^ичних емiгрантiв з Росшсько! iмперil на поч. ХХ ст. Однак, жодш з них не можуть зрiвнятися з укра!нською ем^ращею, яку спричинила поразка нацюнально-визвольно! боротьби на рубежi 20-х рр. ХХ ст., бо саме тодi за кордон ем^рували десятки тисяч найбшьш активних учасникiв подiй 1917-1920 рр. Серед них були як видш пол^ичш дiячi, так i вшськовослужбовщ, представники науково! та культурно! штел^енци, робiтники та селяни, якi сво!ми дiями активно пiдтримували iдею визволення Укра!ни. На кiнець 1920 року, внаслщок невдалих бо!в та наступу червоних вшськ, розпочався наймасовiший перехщ на територш Польщi командування УНР та укра!нських вiйськ. Передбачаючи катастрофу, на польську територш були переправлеш Державна Скарбниця, Державний Банк i Експедицiя державних паперiв [1, арк.65-66]. Згодом за кордон перейшли
® Плазова Т.1., 2010
225
цившьш державш шституци та вшсько, яких ввдслали до таборiв iнтернованих: Калiш, Александров, Вадовще, Стжалков [2, с.216]. Уряд з цившьними установами розмiстився в Тарновi та Ченстоховi, куди 25 листопада прибув i Симон Петлюра [3, s.308].
Моральний та психологiчний стан людей, яю щойно залишили свш край та рiдних, досить точно передано у спогадах бунчужного арми УНР В. Сiм'янцева: „Шхто з нас не знав навт того, що буде завтра, однак бшьшють вiрила у тимчасовiсть такого становища та жила в глибокому переконанш, що обставини невдовзi покращають..."[4, с.755]. Роки 1919-1924-й так i ввшшли в iсторiю мiжвоенноl емпрацп як таборовий перюд - найважчий щодо матерiальних умов життя та морально-психолопчного стану iнтернованих. Оскiльки достовiрноl шформаци про чисельнiсть полiтичних емiгрантiв немае, можна лише приблизно пiдрахувати 1хню кiлькiсть - 30 тис. оЫб станом на 1 жовтня 1923 року [5, с.1]. Значна частина ем^ранив перебували на територiях Румуни та Чехословаччини.
Украшсью емiгранти хоч i були розпорошенi по всш Gвропi, та все ж вони не втратили здорового духу та вiри в повернення на батьювщину. Порятунком вщ психологiчного нищення на чужиш в умовах табiрного життя стали духовна та творча праця, навчання, самовдосконалення. Велась активна культурно-просвiтня дiяльнiсть у таборах, листування та зустрiчi iз украшською науковою iнтелiгенцiею, що теж жила за межами батьювщини. Щодо полiтичного життя штернованих, то пiдтримувалось таемне листування з Украшою, висвiтлювались поди, велась пропаганда, спрямована на вщродження украшсько! державностi. Сама емiграцiя розглядалась як тимчасова, що обов'язково змшиться поверненням на батьювщину.
Повертаючись до чисельност укра1нсько1 ем^раци в крашах Свропи у мiжвоенний перiод ХХ ст., то на сьогодш досить важко назвати И остаточну кшьккть. Рiзнi джерела подають вiдмiннi мiж собою цифри, що пояснюеться рядом причин. Зокрема, шхто не вiв загально! статистики украшських емiгрантiв, а на сьогодш це майже неможливо дослщити. Також вiдомо, що значна частина ем^ранив з Укра1ни була розпорошена серед мiсць проживання вихiдцiв з Роси i !х виокремити можна лише умовно. Важливим чинником на кшьккть укра1нських вихiдцiв мае й те, що у мiжвоенний перюд у рядi европейських кра1н перебували зароб^чани з Галичини, якi мали змогу при1здити на сезоннi роботи чи бшьш тривалiшi заробiтки. Ще одним вагомим чинником, що впливав на чисельшсть укра1нських емiгрантiв за кордоном було й те, що частина поверталась на батьювщину, а частина перекздила з кра1ни в крашу по всш Сврош, шукаючи для себе бiльш сприятливого ставлення з боку влади.
Найбшьш вiрогiдну ощнку чисельностi укра1нсько1 пол^ично1 ем^раци подав у 1929 рощ директор Украшського сощолопчного iнституту в Празi М. Шаповал, який спирався на результати проведеного ним дослщження. Однак, слщ вiдмiтити, що дослiдник до украшських емiгрантiв зараховував всiх, хто мав украшське походження. В результатi структура укра1нсько1 пол^ично1 ем^раци та И чисельшсть видшились у чотири групи. До першо1 групи було
226
зараховано вЫх украшщв, що залишилися в крашах Свропи тсля Першо1 свггово1 вiйни. Сюди вiдносились як колишнi вiйськовослужбовцi, так i вiйськовополоненi з росшсько1 арми. Чисельшсть ще1 групи становила близько 15 тис. чоловж [6, арк.18]. Друга група включала в себе колишшх вiйськовослужбовцiв УНР, ЗУНР та Кубансько1 Народно1 Республiки. Це загалом становило 60 тис. чоловiк. До ще1 групи автор дослiдження вщносив ще й працiвникiв всiх служб, що дiяли при вказаних урядових установах. Украшщ, що воювали в складi армiй Денiкiна та Врангеля, переважно насильно мобшзоваш, складали третю групу, чисельнiсть яко1 була найбшьшою -близько 100 тис. чоловж. I, до четверто1 групи було вщнесено усiх заробiтчан iз захщних областей Укра1ни, чисельнiстю до 30 тис. чоловж [7, арк.14-15_]. Але попри все, такий пщрахунок чисельност укра1нсько1 ем^раци в мiжвоенний перюд ХХ ст. в крашах Свропи е однозначно не достовiрним. При аналiзi багатьох шших фактiв, то можна стверджувати, що украшщв за кордоном було значно бшьше. Проте на середину 20-х роюв ХХ ст. спостер^аеться зменшення чисельностi украшщв в Сврош з ряду причин. Перш за все велике значення мав процес репатрiацil, якому сприяв декрет про амшстш рядових учасниюв збройних формувань, проголошений у радянськш Роси наприкшщ 1921 р., ^ яким надавалась можливiсть повернутися додому нарiвнi iз вiйськовополоненими Першо1 свггово1 вiйни [8, с.611]. Такий крок було прийнято тсля Другого зимового походу Арми УНР тд керiвництвом Юрка Тютюнника на терени Украши. Боячись повторення подш осенi 1921 року, бшьшовицька влада обiцяла не засуджувати вояюв Арми УНР, котрi добровiльно повернуться додому та складуть зброю. I, по друге, на зменшення украшщв в Сврош впливав процес реем^раци за океан. Причини, яю спонукали на такi кроки коршних украшщв, якi волею долi опинилися вдалинi вiд батькiвщини, за словами С.Петлюри були: „матерiальна незабезпечешсть, правова пригнiченiсть з боку краши проживання, туга за рiдними, подальша невизначенiсть" [9, арк. 62].
Виявили бажання повернутись на територiю радянсько1 Укра1ни i, зрештою, реалiзували його й деяю визначнi особистостi, як от представники науково1 та творчо1 iнтелiгенцil, вищих вiйськових кiл. 1х ставила в приклад для наслщування радянська влада, створювала вiдповiднi умови пращ, хоча через якийсь час iз деякими з них жорстоко розправилась. Такою була доля генерал-хорунжого Ю.Тютюнника, мшктра закордонних справ ем^рацшного уряду УНР А.Нiконовського, поета В.Самшленка. Великий подив та нерозумшня викликало повернення в Укра1ну колишнього голови Центральное' Ради М.Грушевського, якого з великою радктю прийняли в бшьшовицькш Украlнi, оскiльки така особисткть була вкрай необхiдною для тдняття вiри у радянську владу.
Пiсля перших досить масових хвиль повернення ем^ранив на батьювщину вимоги до потенцшних репатрiантiв з боку вiдповiдних оргашв значно посуворiшали. Радянськiй владi було на шкоду велике скупчення ем^ранив за кордоном, але коли бшьшкть з них повернулись в Украшу та змушеш були пристосовуватись до бшьшовицького устрою, вони теж могли становити
227
загрозу в зв'язку iз сво!ми нащонально-свщомими поглядами. З друго! половини 20-х роюв бшьшкть з тих, хто повертався пщдавались арештам та чисельним допитам. А на рубежi 20-30-хх рокiв ХХ ст. - сталшському терору.
Важливе значення для з'ясування феномену укра!нсько! емпрацп в мiжвоeнний перiод мае питання про И сощальний склад та осв^нш рiвень. Аналiз емпрацп з цього погляду утруднюеться тим, що пiд час переписiв у кра!нах перебування емiгранти включались у категорш чужинцiв. Нiхто не брав до уваги !хньо! освiти чи приналежностi до певно! сощально! групи. Згщно вибiркового анкетування, проведеного Укра!нським громадським комiтетом у 1924 рощ в Чехословаччиш та Румуни, можна лише наближено судити про сощальну структуру украшщв в цих крашах. Зокрема, в цих крашах найбшьш чисельною групою були селяни - вони становили 55 % уЫх ем^ранив. Слiдом за ними йшли iнтелiгенцiя та робiтники (вiдповiдно 25% та 13%) [10, с.88]. Отже, звщси можна зробити висновок, що укра!нська емiграцiя була своерiдним вщбитком тодшньо! сощально! структури укра!нсько! наци.
До найбшьш пол^ично активно! верстви населення, що боролася за укра!нську державшсть, вiдносилось селянство бiльшою мiрою та робiтники меншою пiд проводом освiчено1 мюько! та сшьсько! штел^енци. Щодо освiтнього рiвня емiгрантiв, то найбшьш сприятливою кра!ною для украшсько! штел^енци в 1920-30-х роках була Чехословаччина. Саме в цш кра!ш дiяли три укра!нськi вищi навчальш заклади, де мали змогу працювати та навчатися укра!нцi. Однак це, згщно iз правовими обмеженнями щодо ем^ранив, все ж не давало змоги укра!нцям працювати на державних посадах, займатися пщприемництвом та вшьно влаштовуватись на роботу. Всi щ заборони часто приводили до того, що укра!нщ подавали прохання на змшу громадянства. I, якщо в першш половинi 20-х рр. ХХ ст. це були лише поодиною випадки, то за якихось п'ять роюв - набуло масового характеру. З боку укра!нських полiтичних лiдерiв в емiграцi! докладались енергiйнi зусилля, щоб зупинити цей процес. На той неспокшний час набуття чужого громадянства вважалося шкiдливим для тих, хто вщносив себе до пол^ичних борцiв за вiдродження укра!нсько! державноси. Побутувала думка, що осiвши в чужш кра!нi та здобувши там якийсь сощальний статус, вщволжаються погляди вщ проблем в Укра!нi та ще бшьше прив'язуеться до мкця проживання. Фактично всi цi процеси почали вщбуватися пiсля 1924 року, коли закшчився термiн перебування укра!нських вiйськовослужбовцiв у таборах для штернованих у Польщi, Чехословаччинi, Румунi!. Саме тодi укра!нськi полiтичнi емiгранти починають пере!здити в iншi кра!ни, або розселятися по всш територi! дано! кра!ни. З середини 20-х роюв стабiлiзуеться становище укра!нсько! емiграцi!, воно дедалi бiльше набувае рис своерщного соцiуму з чiткою внутрiшньою оргашзащею, полiтичним, громадським та культурним життям. Так тривало до кiнця 1930-х роюв, до часу, коли знову змшилась полiтична ситуацiя в кра!нах Свропи.
В мiсцях найчисельнiшого проживання украшщв створюються громадськi та культурно-осв^ш установи: школи, читальнi, гуртки, рiзноманiтнi товариства, курси укра!нознавства. Починають видаватися рiзноманiтнi газети
228
та журнали, друкуватися науково-публщистична л^ература. Утворюються театральш студи, вщкриваються украшсью науково-дослiднi установи.
Висновки. Становище укра1нсько1 емпрацп в Сврош змшювалось i3 вiддаленням подiй 1917-20 роюв, змiнювався li статус, але попри те вони жили думкою про Украшу, про повернення на батьювщину. Вони мрiяли бачити ii вiльною та самостiйною. В силу певних военних невдач в боротьбi з бiльшовицькою Росiею, пов'язаних в першу чергу i3 недоотримання общяно! допомоги з боку iнших держав, щ люди опинилися на чужиш. Дехто з них повернувся на батьювщину, але сталшська машина терору згодом поквиталася за 1хш нацiонально-свiдомi ще1, дехто пере!хав за океан, шукаючи бiльшого щастя для себе, але бшьшкть все ж таки залишилась поблизу Украши, з надiею повалити нав'язаний бiльшовицький режим. U,i люди згодом долучилися до боротьби за незалежшсть Украши в роки Друго! свггово1 вiйни.
Л1тература.
1. Центральний державний архiв вищих оргашв влади та управлiння Украши (дат ЦДАВОВУ). Ф.1075, оп. 2, спр. 9.
2. Верига В. Визвольш змагання в Укра1ш. 1914-1923 рр. - Т. 2. - Львiв,
1998.
3. Grunberg K., Sprengel B. Trudne s^siedztwo ( Stosunki polsko-ukrainskie w X - XX wieku ). - Warszawa, 2005.
4. Сiм'янцев В. У Польщi за дротами (Роки 19201923) // Визвольний шлях. - 1968. - Прага, 1942. - Кн. 6.
5. Вкти Украшського центрального ком^ету в Польщу - 1923. - Ч.1.
6. ЦДАВОВУ. Ф. 3563, оп. 1, спр. 48.
7. ЦДАВОВУ. Ф. 3563, оп.1, спр. 78.
8. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. - 1921. - № 74.
9. ЦДАВОВУ. Ф.4465, оп. 1, спр. 157.
10. Наша емпрацш в шших краях // Вкт УЦК в Польщу - 1925. - Ч.4.
Summary Plazova T.I.
Question of Ukrainian political emigration in the first half of the 20-th years XX century are explorer and analyzed. The article analyzes strength and social status of Ukrainian political emigration.
Key words: Ukrainian emigration, national liberation movement, social status, strength.
Стаття надшшла до редакцИ 19.03.2010
229
