CC BY
19
УДК 39+811.16+82.0](=16)(477+439)"18/19"(092) UDC
DOI: 10.17223/18572685/59/10
УГОРСЬК1 РУСИНИ В ДОСЛ1ДЖЕННЯХ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА: АРХЕОЛОГ1Я ПАМ'ЯТ1
З.Б. Лановик1, М.Б. Лановик2, Л.М. Ковалець3
1 2 Тернопiльський нацiональний педагогiчний унiверситет
iM. В. Гнатюка УкраТна, 46027, м. Тернопть, вул. М. Кривоноса, 2 E-mail: [email protected] 3 Чершвецький нацюнальний унiверситет iM. Ю. Федьковича УкраТна, 58012, м. Чершвщ, вул. Коцюбинського, 2 E-mail: [email protected]
Авторське резюме
Стаття присвячена феномену угорських русишв у працях украшського академiка початку ХХ ст. Володимира Гнатюка. Проблема розглядаеться з використанням принципу В. Дильтея Wirkungszusammenhang (комплексу взаемодш), а також iдеi часових пласпв В. Козеллека та теорii археологи знання М. Фуко. Фундаментальною мето-долопею дослiдження е iсторична герменевтика. Увагу зосереджено на рiзнi сфери буття i життедiяльностi угорських русишв: iсторичну, релiгiйну, культурологiчну, ет-нографiчну, фiлологiчну, психологiчну та iн. На iсторичному рiвнi згiдно з науковими штересами В. Гнатюка центральним предметом постае походження i витоки русишв на територи Угорщини. Розглянуто багато iсторичних джерел стосовно цього питання i дискусii учених кiнця Х1Х - початку ХХ ст. Аспекти релiгiйних i культурних особли-востей етносу викладаються у фокусi праць В. Гнатюка «Русинськ поселення в Ба-чцЬ> (1898), «Словаки чи русини?» (1901), «Етнографiчнi матерiали з Угорсько)" Руси» (1897-1911) та ш. Автор пщкреслюе проблему нацюнально) щентичносл угорських русинiв в осмисленш багатьох iсторикiв, лiнгвiстiв, етнографiв та ш., а також на основi свiдчень представникiв рiзних соцiальних груп етносу. Широка фтолопчна сфера представлена на ктькох рiвнях. Першою i найбiльш гострою постае проблема автентичност русинсько) мови як специфiчного дiалекту з його фонетичними, лек-сичними, семантичними особливостями та його мкця в системi iнших слов'янських
мов. Лггературознавчий аспект розкривае взаемозв'язок усних фольклорних i руко-писних джерел русинiв з^ старослов'янською книжною i церковною традиц^ею.Також дослщження фольклору доводять правомiрнiсть деяких iсторичних гiпотез стосовно минулих подш етшчно'( групи. Усн^ народнi iсторii, опов^д^, легенди, духовнi пiснi пщкреслюють взаемозв'язок угорських русинiв з русинами Галичини. Утверджуючи плюралiзм наукових поглядiв, академiчнi позици В. Гнатюка розглядаються в контек-ст^ теоретичних концепцш його попередникiв, сучасникiв i послщовниюв, а також опонентiв. Заторкнутi проблеми аналiзуються в iх динамiчнiй взаемоди, внаслiдок чого феномен угорських русишв iнтерпретуеться iнтегрально й багатогранно. Кожне дискусшне питання пропонуе вектори подальших дослiджень у багатьох проекцiях.
Ключовi слова: русини, В. Гнатюк, етнографiя, фольклор, дiалект, етнос, нацюналь-на щентичшсть, iсторичний слiд.
УГОРСКИЕ РУСИНЫ В ИССЛЕДОВАНИЯХ ВЛАДИМИРА ГНАТЮКА: АРХЕОЛОГИЯ ПАМЯТИ
З.Б. Лановик1, М.Б. Лановик2, Л.М. Ковалец3
1 2 Тернопольский национальный педагогический университет
им. В. Гнатюка Украина, 46027, г. Тернополь, ул. М. Кривоноса, 2 Е-таН: [email protected]
3 Черновицкий национальний университет им. Ю. Федьковича Украина, 58012, г. Черновцы, ул. Коцюбинского, 2 Е-таН: [email protected]
Авторское резюме
Статья посвящена феномену угорских русинов в трудах украинского академика начала ХХ в. Владимира Гнатюка. Проблема рассматривается с использованием принципа В. Дильтея Wirkungszusammenhang (комплекса взаимодействий), а также идеи временных пластов В. Козеллека и теории археологии знания М. Фуко. Фундаментальной методологией исследования стала историческая герменевтика. Внимание обращено на разные сферы бытия и жизнедеятельности угорских русинов: историческую, религиозную, культуроведческую, этнографическую, филологическую, психологическую и др. На историческом уровне, в соответствии с научными интересами В. Гнатюка, центральный момент - это происхождение и истоки русинов на террито-
рии Венгрии. Рассмотрены многие исторические источники, касающиеся этого вопроса, и дискуссия ученых конца Х1Х - начала ХХ в. Аспекты религиозных и культурных особенностей этноса излагаются в фокусе трудов В. Гнатюка «Русинские поселения в Бачке» (1898), «Словаки или русины?» (1901), «Этнографические материалы с Угорской Руси» (1897-1911) и др. Автор подчеркивает проблему национальной идентичности угорских русинов в осмыслении многих историков, лингвистов, этнографов и др., а также на основании свидетельств представителей разных социальных групп этноса. Широкая филологическая сфера представлена на нескольких уровнях. Первой и наиболее острой является проблема аутентичности русинского языка как специфического диалекта с его фонетическими, лексическими, семантическими особенностями и его места в системе других славянских языков. Литературоведческий аспект раскрывает взаимосвязь устных фольклорных и рукописных источников русинов со старославянской книжной и церковной традициями. Также исследования фольклора доказывают правомерность некоторых исторических гипотез относительно прошлых событий этнической группы. Устные народные истории, рассказы, легенды, духовные песни подчеркивают взаимосвязь угорских русинов с русинами Галиции. Утверждая плюрализм научных воззрений, академические позиции В. Гнатюка рассматриваются в контексте теоретических концепций его предшественников, современников и последователей, а также оппонентов. Затронутые проблемы анализируются в их динамическом взаимодействии, вследствие чего феномен угорских русинов интерпретируется интегрально и многогранно. Каждый дискуссионный вопрос указывает векторы дальнейших исследований во многих проекциях.
Ключевые слова: русины, В. Гнатюк, этнография, фольклор, диалект, этнос, национальная идентичность, исторический след.
UGRIAN RUSINS IN THE WORKS
OF VOLODYMYR HNATIUK: THE ARCHEOLOGY OF MEMORY
Z. B. Lanovyk1, M.B. Lanovyk2, L.M. Kovalets3
1 2 Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University 2 M. Kryvonis Street, Ternopil, 46027, Ukraine E-mail: [email protected] 3 Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University 2 Kotsubynsky Street, Chernivtsi, 58012, Ukraine E-mail: [email protected]
Abstract
The article deals with the phenomenon of Ugrian Rusins in the works of the Ukrainian academician of the early 20th century Volodymyr Hnatiuk. The author uses W. Dilthey's principle of Wirkungszusammenhang (system of interreaction), R. KoselLeck's idea of the time shifts and M. Foucault's theory of the archeology of knowledge to consider the problem in its multiplicity. The fundamental methodology of the paper is historical hermeneutics. The attention is drawn to different aspects the Ugrian Rusins' Life: historical, religious, cultural,ethnographical, philological, psychological,anthropological and others. On the historical Level, according to the scholarly interests of V. Hnatiuk, the central subject is origin and genesis of Rusins in Hungary. The author dwells on many historical sources, inclusing the scholarly discussion of the late 19th - early 20th century. V. Hnatiuk focused on religion and cultural features of the ethnos in his works Rusinian Settlments in Backa (1898), Slovaks or Rusins (1901), Ethnographic Material from Ugrian Rus (1897-1911) and others. The author emphasises that the problem of the national identity of the Ugrian Rusins' has been considered by many historians, linguists, ethnographers, who drew on the evidence provided by the representatives of different social groups. The broad philological aspect is prepresented on several levels. First and the most important is the problem of authenticity of the Rusinian language as a specific dialect with its phonetic, lexical, semantic peculiarities and its place in the system of other Slavonic languages. The literary studies reveal the interrelations of the oral folklore and handwritten Rusinian sources with Old Slavonic bookish and church tradition. The folklore studies prove some historical hypotheses concerning the past events of the ethnic group. Oral folk stories, tales, legends, and spiritual songs prove the relationship between Ugrian and Galician Rusins. For the sake of scientific plurality, V. Hnatiuk's scholarly positions are given within the framework of the theoretical concepts of his predecessors, contemporaries, future disciples, and opponents. The problems raised are analysed in their dynamic interaction, with the phenomenon of Ugric Rusins interpreted integrally and multifacetedly. Each discussioned point indicates vectors for further research.
Keywords: Rusins, V. Hnatiuk, ethnography, folklore, dialect, ethnos, national identity, historical trace.
Класична герменевтика утвердила думку, що часова дистанщя, яка вщдаляе дослщника вщ доЫджуваного явища, з одного боку, уможливлюе ширше поле зору, з шшого - виконуе роль фтьтру, що вщкидае ус зайвi детали залишаючи лише важливе i показове. Вщ часу зацкавлення феноменом карпатських русишв нас вщдаляе вiдрiзок у ктька столггь - достатнш для пщведення певних тдсум-мв та узагальнень. Мета нашого доЫдження полягае в осмисленш
угроруського феномена, зокрема словесних пам'яток русишв у працях Володимира Гнатюка.
Аналiз окресленого кола проблем здiйснюватиметься iз Дiльтеeвою настановою Wirkungszusammenhang - комплексу взаемодш [1]. При цьому братиметься до уваги теорiя французького фшософа та iсторика культури Мiшеля Фуко, викладена в його пращ «Археолопя знання» (1969) [10]. Нас цкавить проблема вiдчитування глибших пiдвалин кторичних тактiв, яку вчений трактуе метафорично як зняття шзшших культурно-iсторичних нашарувань з увагою до аналiзу трансформацш, «вторгнень в кторт» та «розколiв у геологiчному ландшафтi кторп» [10: 45], а також його штенщя розглядати кторт в широкому сена - як кторт iдей, кторт науки загалом. З фiлологiчноí точки зору, в цш концепцií важливим е зв'язок мови i подш (у мовi пропонуеться бачити поверхню для символiчноí проекцií подiй та процеав), увага до мiжмовних конф^урацш, мовних формацiй у íх зктавлены та протиставленнi. Французький вчений пропонуе шдхщ, при якому «археологiя описуе мови як практики, що конкретизуються у стихií архiву» [10: 210], однак iз суттевим уточненням - тривк i нетривкi Грунти ^орп формуються мовними пам'ятками, водночас «це наука про плиннi мови, про неоформлен твори, про непов'язанi мiж собою теми. Радше аналiз думок, ашж знань, радше аналiз помилок, ашж iстин, аналiз не форм думки, а титв ментальносп» [10: 216].
Зпдно з М.Фуко, археолопчне дослiдження тим i вiдрiзняеться вщ епiстемологiчних чи «архггектошчних» описiв, що «завжди виступае у множинi: воно здшснюеться в багатьох регiстрах; воно перескакуе через промiжки та розриви; воно мае свою область там, де едносп взаемонакладаються, роздiляються, фксують своí гранi, протистоять одна однш i утворюють мiж собою прогалини» [10: 246]. Такий пiдхiд е особливо продуктивний, коли маемо справу iз фрагментарними чи розрiзненими фактами, спорадично вщнайденими рукописами (до того ж багато з них потрапили в руки дослщника у доволi пошкод-женому станi).
Також пропонуемо залучення методологи «часових пластiв» Райн-гарта Козеллека («Часовi пласти». 2000) [6]. У сво'|'х дослiдженнях шмецький вчений розглядае iсторичний час як такий, що «складаеться з багатьох пласпв, котрi взаемно вiдсилають один до одного, однак школи не е цшком залежними один вщ одного» [6: 34]. У сво1х вис-новках вiн пропонуе пщхщ, що дае змогу вiдкривати новi способи прочитання вiдомих джерел, розглядати кторичш проблеми у ракурсi «темпоральноí багатоплановостi» й пропонувати «новi тлумачен-ня минулого у довгостроковiй перспектив^» [6: 85-86]. При цьому береться до уваги «археолопя минулого» та певш кторичш зсуви,
у т. ч. й «зрушення у досвщ». Наукова концепщя Козеллека цiнна ще й тим, що вчений акцентуе увагу на методi «усноТ кторп» («oral history»), без якого «неможливо розкрити змiстовне наповнення досвiду та комплексний змкт подiй взагалЬ> [6: 59]. Вш передбачае «визначення достовiрностi свiдчень шляхом Тхнього взаемного порiв-няння; залучення для перехресного контролю письмових свщчень або надпиав» [6: 59]. Це i е той формат наукового пошуку, в якому працював В. Гнатюк.
Розгляд праць Гнатюка у такому ракурс становить новизну нашо-го дослiдження. З-помiж численних наукових розвiдок найбiльшоТ уваги заслуговують двi основоположнi працi, як стали каталiзатором наукового вивчення русишв, викликавши бурхливу полемiку та ште-лектуальнi дискусiТ. Це було зумовлено багатограншстю дослiджень В. Гнатюка, який кожну проблему закроював дуже широко, використо-вуючи запропонований В. Дтьтеем принцип Wirkungszusammenhang. Осмислюючи питання походження, кторп, окремiшностi угорських русинiв, вш залучав площини етнографiТ, фiлологiТ, релтезнавства, фольклористики, культурологiТ, антропологiТ та ш. у Тх тiсному зв'язку.
Центральною постае фунтовна розвiдка «Руськi оселi в Бачцi (в полудневiй Угорщиш)», опублiкована 1898 р. в другш частинi 22 тому «Записок Наукового товариства iменi Шевченка». Бачку як осередок угорських русишв Гнатюк вибрав для дослщження не випадково. Здшснюючи експедицiТ цiею територiею, вивчаючи доступш йому документи, вiн з'ясував, що це мкце найбiльшого скупчення русишв на цих землях (статистично - перше мкце за чисельшстю, перевищу-ючи навiть кiлькiсть мадярiв, не говорячи вже про iншi етшчш групи), а також iсторично - перший пункт численного заселення русишв на югославсько-угорськш територп.
Вiдправною точкою власного бачення проблеми В. Гнатюк обрав проблему походження русишв на вказанш територп. Вш здшснив огляд уже кнуючих студiй на цю тему, загалом вважаючи Тх недоклад-ними. Неточносп окремих з них починаються iз неприпустимого, на думку вченого, сплутування назв «Банат» i «Бачка», якi часто фiгурують у статтях без розумшня того, що це рiзнi територiТ: Бачка - «окремий комiтат, названий Бач-Бадрог1... що лежить мiж Тисою i Дунаем», в той час, як «Банат розташований злiва вщ Тиси» [3: 1]. Подiбнi хиби вiн зараховував на карб кабшетних вчених, що намагалися з'ясувати проблему, не бувши на дослщжуванш мкцевосп. Гнатюк, неодноразово перебуваючи на цих землях в експеди^ях, намагався прояснити деям затемнеш факти.
Першочергового значення набувае факт походження русишв на цих терт^ях. Аналiзуючи iснуючi розвiдки, опублковаш в «Правдi»,
«ДЬлЬ», «Юевскш Старит» та iнших наукових часописах, Гнатюк най-докладнiше зупиняеться на кiлькох теорiях. Перша з них Грунтуеться на працi В. Лукича «Угорська Русь». Гнатюк не погоджуеться з думкою Лукича, який початок поселенщв-русишв у Бачц «вщсувае» аж до кiнця XI - початку XII ст.: «Коли Кольоман коло 1100 р. був з своТми вшськами на Руси, де помагав Сьвятополкови против Володаря i Василька Ростиславичiв i против Давида 1горевича i де оженив ся з Предславою, донькою князя киТвського Сьвятополка - з тоюж Пред-славою прийшло багато руських родин на Угорщину i оселилось в Бачсьюм комiтатi». На думку Гнатюка, «се здогад опертий на старш теориТ руських мiГраций» [3: 2].
Друга теорiя, яка часом поселення русишв у Бачц вважае XVIII ст., мае бтьшу кiлькiсть апологе^в. Зокрема, це автори статей «Поселения запорожцев в Банате» («Кieвская старина», 1881), «Задунайская Сечь» («Юевская старина», 1883), а також Ол. Барвшський в «IсториТ Руси». Згiдно з фею теорiею, «Бачванськi русини то потомки запорожських козаюв, що в 1785 р. перейшли австрийську границю i осТли в БанатТ» [3: 2]. Ця теорiя набувае статусу офщмноТ версiТ, закрiпленоТ у шмець-комовнiй «Ethnographie der oesterreichischen Monarchie», однак iз примiткою: «Die Kosaken wurden 1775 aus Russland in Folge Aufruhrs, vertrieben und gingen später als Ansiedler zum Ackerbaue über, starben aber, da sie sich nicht verehelichten, bald aus» (Козаки були вигнаш з Росп в 1775 роц в результат повстання, а шзшше перейшли як поселенц в стьське господарство, але незабаром вимерли, тому що не одружувалися).
В. Гнатюк не погоджуеться iз такою точкою зору, заперечуючи ТТ так: «ЗапорожцТ не були нТколи в тих селах, в котрих тепер живуть русини. ЧернТГ подае з Бачки околицю Зенти за таку, де були запорожцТ. Та Зента вщ тепершних руських осель досить далеко. Колиж були i де ще, а лиш ЧернТГ про те не знае, то анТ не вимерли, як вш думае, анТ не зляли ся з нТким, як думае д. В.А. але справдТ виемiГрували назад. Доказом того може бути се, що про запорожцТв нема анТ жадних народних переказiв мiж русинами в БачцТ, коли про иньшi, давнТйшi поди е такi перекази, анТ письменних звкток, хоть то неможлива рiч, щоби вони не могли заховати ся, колиб справдТ ктнували» [3: 3]. Тут показовим е приклад того, насктьки великоТ ваги Гнатюк надавав фольклорним переказам - народному переданню, тяглосп iсторичноТ пам'ял. Хоча документальнi пам'ятки теж вважав вагомим доказом, наголошуючи: «Що знов тепершш руськi оселТ заселили русини з ^вшчноТ Угорщини, про те сьвщчать не лиш народнi перекази, але, як я чув, i урядовi акти в архiвi в Зомборк Я не мав змоги переглянути Тх i повiдписувати, але хто се зробить, той причинить ся до цТлко-
витого осьвiченя кториТ руських осель, покритих до тепер мракою таемничости» [3: 3].
На основi зiбраних матерiалiв, зокрема й писаних хрошк, якi йому вдалося знайти у КерестурЬ Гнатюк розгортае власну теорт появи русинiв у Бачцк «Полуднева Угорщина, нищена довголТтними турецькими вшнами, не мала зовсТм принадного виду навпъ тодТ, коли турки примушен були уступати з неТ. Села i мiсточка попаленi, перестрашен люде довго не хотТли показувати ся в т сторони, де не могли бути безпечш анТ що до свойого майна, анТ житя. Доперва за панованя Кароля VI та МариТ Тереси вщносини змiнили ся. Пустi, обширнi землТ почали заповнювати ся поселенцями рiжних наций, рiжних вiр, мiсточка почали вщбудовувати ся. Урядови залежало на ^м, щоби урожайнi землТ полудневоТ Угорщини як найскорше населили ся, тому поставив як найприступнТйшi умови для кольониспв. Русини Земплинського комгтату i сусТдних дочули ся про те рiвнож, а що Тм не найлiпше поводило ся, умовили ся мiж собою i в кiлькох громадах, в рiжнiм часТ, пустили ся на долину. За ктька рокiв дiйшло число родин осаднимв до кiлькох соток; вони заселили одну велику пустиню i заложили тим способом нинТшний Керестур. Частина Тх знов осТла в знищенiм селТ, Коцурi, i дала почин до нинТшноТ руськоТ оселТ тоТж назви. Про населюване Керестура i Коцура заховала ся у тамошних людий ще до нинТ згадка» [3: 4].
На пщтвердження своТх думок В. Гнатюк подае записан пiд час експедицш народнi оповiдання про заселення цих територш зем-плинськими русинами. При тому первкними осередками вiн вважае лише Керестур та Коцур, ус iншi поселення - дочiрними, що вини-кли у зв'язку зi значним збiльшенням кiлькостi русинiв унаслщок сприятливих умов i високого рiвня добробуту. «Так повстали ще отсТ руськi кольонТТ в Бач-БодроГу: Старий Вербас, Дюрдево i Новий Сад... Рiвночасно почали русини переходити Дунай i осТдати ся в сусТдшм Славонськiм комiтатТ, Сримi. Там заложили руськ кольонТТ в отсТх мкцевостях: Петровцi, МиклошевцТ, Грабово, Беркасово, Шщ, Бачинцi i Митровиця» [3: 7]. У вах цих поселеннях дослщник спостерiг спiльнi риси побуту та культури, що стало доказом Тх генетичного та духовного зв'язку. Ще одним аргументом щодо етычноТ спорщненосп е той факт, що «бачванськ i сримськi русини вiдвiдують себе на бiльшi сьвята, на празники, зван там "кiрбайами" вiд нТмецького Kirchweih, на кождi родиннi важнТйшi випадки як весiля, похорон i т. др. Стоячиж в таких зносинах, не затрачують спiльних прикмет, що характеризують одних та других» [3: 7].
Наступна важлива проблема - чисельнiсть русинських поселень - теж практично е майже невиршуваною з огляду на рiзнi чинники,
передуам релiгiйний. Офiцiйнa статистика, як вказуе Гнатюк, е неточною. На його думку, «бтьше можна вiрити шематизмови, бо майже bcï русини е греко-католики» [3: 8]. Однак важко знайти шематизми давнiх роюв. Тому пiдрахунки е приблизними: «число bcïx руських душ в Бачц i Сримi доходить до 12 або 13 000. З того 9 000 душ при-падае на Бачку, решта на Срим» [3: 8]. Водночас лише одне поселення е «зовам чисте», «непомшане з другими нациями» - Керестур. Ва iншi - територiï, де ствкнуе по кiлькa чи й ктьканадцять нацiй. В Коцурi основу становлять русини, мадяри i шмщ; у Вербаа - русини, серби i шмщ; У Новiм Сaдi - всi нaцiï, якi е на Угорщиш, при чому кожна мае свою школу i церкву. Такий мультикультурaлiзм значною мiрою позначився на побут русинiв та спричинив помггш вiдмiнностi.
Впливи, що змшили окремi звичaï русинiв, не стерли нацюналь-ноï пaм'ятi, що виявляеться у збереженн культури i спорщнюе ïx iз «земплинськими братами - ба нав^ь i нашими галичанами з многих ал» [3: 8]. Единою культуролопчною вiдмiннiстю е те, що «бачванц супроти других русишв - европейц'' в повнiм значшю того слова» [3: 9]. Передуам це виявляеться у добробут та мaтерiaльнiй культурi.
Ще одну трудшсть у з'ясувaннi кiлькостi русинiв становить той факт, що, хоча переважна бтьшкть русишв е греко-католиками, - серед них е й представники православно' вiри та протестантських конфесш, зокрема найбтьше назоре'в. Водночас з-помiж сусiднiх народностей теж е значна кшьюсть греко-кaтоликiв. За свiдченням В. Гнатюка, бтьшкть русинiв належать до невелико' Крижевсько'' епaрхiï, що нaлiчуе 20 000 душ, двi тре^х з яких становлять русини, а одна тре-тя - хорвати. Греко-католики е й серед сербiв та словаюв. Сумiжнa проблема полягае в тому, що, хоча ва школи е конфесiйними (кожна церква утримуе сво' школи), але в русинських школах викладання ведеться угорською мовою, що стае основним джерелом мадяризацп' та денaцiонaлiзaцiï русинiв. У цьому Гнатюк убачае серйозну проблему, яку необхщно негайно виршувати. «Як в Бачц' мадяризують ся русини, так в Сримi стають вони хорватами. <...> Розумiеть ся, скорше можна вивчити ся русинови по хорватськи, як по мадярськи; тому в Славонп' ще бшьша небезпечшсть для руських поселенц'в, н'ж в Угорщиш що до винародовленя. Коли тепершш вщносини в Бачц' i Сримi не змiнять ся i зктануть на будучнiсть тaкi сам^ то наших кольонистiв чекае там нехибна смерть национальна. Друге покол'ння ïx не буде вже звати себе русинами, лиш хорватами або мадярами. З сього знов вийде шкода нашш наци' i то подвшна, бо з винародовленням наших поселенц'в не лиш побтьшуть ся ряди наших воропв, але i пропаде для нас раз на все одна з красших частин нашо' сусптьности» [3: 10].
Ця праця Гнатюка стала основоположною в його науковому дороб-
ку. Вона значно активГзувала заторкнуп в нш концепций спричинивши бурхливу дискусiю в академiчних колах усього дотичного до цих проблем нацюнального пограниччя. Про рiвень i розмах ^eï диску-ai можна зробити висновок на основi наступно'| фундаментальноï студiï «Словаки чи русини? (Причини до вияснення спору про нацю-нальшсть захiдних русишв)», оприлюднено' в XLII випуску «Записок НШТ» 1901 р. У цiй працГ вчений розширюе i поглиблюе концепцп попередньо' розвiдки, звертаючи увагу на найбшьш дискусiйнi мо-менти, зокрема щодо нацiональноï iдентичностi угорських русишв.
Ця праця стала вщповщдю на окремi закиди рецензентiв на «Русью оселi в Бачцi», якi висловлювали протилежнi погляди до обГрунто-ваних Гнатюком. Вiн вважав за необхщне вiдреагувати на всi запе-речення опонешпв Грунтовним дослiдженням, яке би не залишало жодних сумнiвiв щодо правоти його поглядiв. Тут перевага Гнатюка виявилася у тому, що вш неодноразово вщвщував дослiджуванi тери-торiï, збираючи фольклорнi та документальн пiдтвердження власних суджень, а також пщтримуючи тiснi контакти з представниками ру-синських громад рiзних мкцевостей, серед яких були люди рiзного вiку, соцiального статусу, роду дiяльностi. Тому в цiй працi вш значною мiрою спираеться на погляди самих русишв щодо обговорюваного кола питань, що набувае особливоï ваги аргументацп.
Першим здобутком у цш працi е посутне розширення джерельноï бази. За два-три роки, що пройшли пiсля виходу першоï студГ| Гнатюка, вiн намагався максимально систематизувати ГснуючГ публiкацiï на цю тему. Найдавшшою академiчною працею, в якш дослiджуeться питан-ня русинГв, вш вважае розвГдку Ф. Гендльовiка (Fähnrich Händlowik) «Ethnographische Notiz zur Geschichte der Saporoger Kosaken sammt Tracht Abbildung» (1789). Проте, вш не змГг знайти ïï повного тексту, хоча довгий час шукав у бГблютеках Львова, Вщня, Праги [4: 1], але ще не полишав надГ! розшукати в угорських бГблютеках. Тому вщправною точкою дослГдження проблеми нацiональноï ГдентичностГ русинГв стае Грунтовна монографГя Павела Йозефа Шафарика «Слов'янський народопис» («Slovansky narodopis», 1849 [1]), в якш автор двГчГ згадуе русинськГ поселення в БачцГ та СримГ, чГтко вказуючи на русинську нацюнальшсть жителГв цих поселень.
ПроаналГзоваш ранГше працГ Гнатюк згадуе побГжно, зазначаючи, що вГн вважае !хш висновки необГрунтованими. БГльш детально вш зупиняеться на працГ М. Павлика «Про русько-украшськ народнГ читальнГ» (Наукова бГблютека, кн. 2-3. ЛьвГв, 1887). Вщповщно, вГн розширюе власну джерельну базу шшими працями, якГ цитуе М. Павлик, наприклад, додаеться ще одна верая заселення русинами угорських земель у статп «Русины в Сербской Воеводине» («ВЬстник».
1852. Ч. 44). Хоча i М. Павлик використовував рашше вказаш В. Гна-тюком пращ (зокрема, ЧершГа), тому вiн також повторюе й вераю про заселення русишв Бачанського повiту 1785 р. за наказом цкаря Йосифа II, який прийняв 8 000 запорозьких козамв, ям втекли iз Росiï тсля зруйнування Зaпорiзькоï Сiчi.
Але для В. Гнатюка бшьший iнтерес становлять монографп', ви-дaнi в Угорщиш: «На Угорщиш мае майже кождий комбат окрему, присьвячену йому моноГраф^. Бачка мае тaкi аж три моноГрафп': Ф. Томаша, С. 1ван' i С. Франкля. € ще й окрема статя про Бач. Русишв в мадярсьюм етноГрaфiчнiм журнал' "Ethnographia" (Т. I), що виходить у Будапешту написана д. М. Враблем, давн'йшим учителем в Керестурi i теперiшним редактором будапештенсько' "НедЬлГ <...>. В усiх тих трьох моноГрaфiях говорить ся дуже мало про русишв, але вс'' автори вважають ïx русинами, хоч С. Франкль i згадуе, що вони говорять "русько-словацьким дiялектом" [3: 7]. У цих працях aнaлiзуються риси нацюнального характеру, побуту, народно' творчосп, якими русини вирiзняються з-помiж iнших народностей. Нaйбiльше виразно ц риси виявляються у жителiв Керестура, яке, за свщченням С. Франкля, називають "Руським Римом" [4: 8]: «... нaшi русини - потомки горшних угорських мaлорусинiв. <...> Сей народець тихий з природи, спокшний, недовiрюе нинi вже так комунебудь, як давн'йше; вiн роботящий, тому його радо наймае кождий на роботу, терпеливий, знае вщдати почесть панам, досить товариський i побожний. <...> Жшки роблять так само тяжк роботи як мужчини: копають, орють, косять i т. д. Через те й видно на них добробут, особливо на одежк..» [4: 9].
«Найважн'йшим доказом руськости бачванських кольошспв» В. Гнатюк вважае брошуру д. Кутл'ка «Bac-Sriemaski Slovaci. Sostavil Felix Kutlik» (Nemecka Palanka, 1888), оскiльки ïï автор не тшьки бачванський уродженець, але й словак, свщомий свое' нaродностi, парох сусщнього з Керестуром села Кульпша, який, знаючи культурно-iсторичнi обставини ^е'| мiсцевостi, зачислив би поселенфв Бачки до словaкiв, якби мав на те пщставу.
Подiбнa точка зору домшуе i у публка^ях, присвячених нaроднiй словесностi регiону. Найбтьшу кiлькiсть рецензiй спровокував вихiд «Русского соловея» д. Враблева. Зокрема В.Гнатюк зупиняеться на рецензп' I. Франка («Жите i слово». 1894. Т. 1), в якш вш наголосив, що найбтьш цiнне в цш книзi «збiркa пiсень бачванських русишв, т. е. того руського острова, що живе на твдш Угорщини. <...> З тих сторiн доси не було майже н'яких запиав етноГрaфiчних i для того д. Враблеви належить ся подяка за подане хоч невеличко' збiрочки тсень бачванських русинiв» [4: 10-11].
Переломною точкою у поглядах на нацюнальшсть бачванських русишв став вихщ пращ В. Гнатюка «Русью оселi в БачцЬ>. Основни-ми опонентами украТнського вченого стали проф. Пастрнек i проф. Соболевский. Перший рецензент у «Веснику словянских старожит-ностей» рiзко розкритикував позицiю Гнатюка: «Автор не считает "русинов" Южной Угорщины за автохтонов или за древних поселенцев. По его мнению, они поселились здесь лишь в XVIII веке, когда австрийское правительство сзывало в опустошенную турками Южную Угорщину колонистов отовсюду. Его описание быта этих "русинов" любопытно; многочисленные записи песен и рассказов дают ясное понятие об их языке. Последний, однако, не оставляет сомнения в том, что эти "русины" - чистые словаки, именующие себя "русскими"только потому, что они униаты» [4: 11]. Таку ж позицш зайняв проф. Соболевский, опублкувавши в «Этнографическом обозрении» статтю пщ заголовком «Не русские, а словаки» (1898). Ще одна рецензiя проф. Ф. Пастрнека була оприлюднена у чеському фшолопчному журналi «Listy filoLogickë» (1898). Обидва рецензенти роблять своТ висновки виключно на основi фонетичного аналiзу мови запиав Гнатюка.
Задля переконливосп власних мiркувань В. Гнатюк спочатку цитуе вс 11 позицш докладного аналiзу проф. Пастрнека, нижче комен-туючи кожну iз зазначених позицш окремо по черз^ цитуючи iншi фшолопчш джерела, з чого робить висновок, що говiр бачванських русишв не можна беззастережно назвати словацьким. Остаточний висновок знаходить пщтвердження у статп «Русь Угорская» 1змаТла Срезневського, який вважае «отсТ прикмети угро-руського "наречия" останками давноТ старини» [4: 22].
Найпереконлившими доказами нацюнальноТ щентичносп ба-чванцiв, на думку В. Гнатюка, е ставлення до щеТ проблеми самих представнимв етносу. Тому вш опрацьовуе архiви листiв до «Зорi», «Просвiти», д. Павлика, а також до себе особисто, в яких розглядаеться це питання. Перший лист вщ керестурського селянина, опублкований в «ЗорЬ» 1880 р., е вкрай промовистим, осктьки його автор не ттьки називае себе i своТх братiв русинами, а й говорить про нацюнальну спорщнешсть iз галицькими русинами: «А многи пришли из Галичи-ны и мой дедо бул з Галичины из под реки Вислы, за то его назвали Виславский» [4: 3].
НайбтьшоТ ваги тут набувають листи, написан до Гнатюка на його прохання висловити своТ мiркування стосовно статей Пастрнека i Соболевского, якi вiн надiслав адресатам. Розлоп вiдповiдi вiн подав повшстю без коментарiв. Вони гармонiйно доповнюють один одного, осктьки писали Тх рiзнi люди з рiзним життевим досвiдом - два бо-гослови, учитель i селянин. Вкiнцi В. Гнатюк пщсумовуе i систематизуе
всГ аргументи. До вказаних вище рис додаються ще численш рукописи, писан переважно церковнословянською мовою, якГ вказують на руську лгтературну традицГю, а не словацьку: слщв словацькоï iсторичноï чи лiтературноï традицiï нема ыяких, а, якби вони походили вщ словакГв, то такГ слГди мусили б бути. Единим контраргументом може бути мова, справдГ дуже пословачина, але, на думку вченого, мова не може бути «ршучим чинником» при вщповщ на питання про нацюнальысть. Цю тезу Гнатюк доводить на прикладГ шших нацГй: ГрландцГ втратили свою мову i говорять переважно англшською, але нГ вони самГ, нГ ГншГ люди не зараховують ïx до англГйцГв; це саме стосуеться eвреïв, якГ говорять мовою toï краïни, в якш живуть, але ïx нГхто не зараховуе до наци, мовою якоï вони розмовляють. I з цього робиться висновок, що Гснуе щось Гнше, по чому слГд розтзнавати нацГональну приналежнГсть народу [4: 38].
У другГй частинГ працГ Гнатюк наголошуе на тому, що питання на-цГональностГ бачванських русинГв тГсно пов'язане з питанням про щентичшсть русинГв захГдних комГтатГв, щодо якого е значно бГльше наукових джерел i точиться тривала полемГка. Тут з-помГж близько двох десяткГв авторитетних джерел дослщник наголошуе на Грунтовый працГ БГдермана «Die ungarischen Ruthenen, ihr Wohngebiet, ihr Erwerb und ihre Geschichte» (Innsbruck, I, 1862; II, 1867), в якш згадуеться про едикт Мари Терези, виданий на користь руського духовенства, який був не на руку мадярам, але вони були вимушен його визнати з огляду на велику мльюсть русинГв на тих територГях. Релтйний аспект стае основним каменем спотикання щодо нацю-нальноï приналежносп, бо не вс русини були греко-католиками, але й ними були не лише русини.
Наголошуючи на тих джерелах, якГ утверджують думку, що русини вщдавна заселяли цГ «сшрш» закарпатськ територiï, В. Гнатюк виявляе наукову помГрковаысть. АналГзуючи працю Ш. ФГлевГча «Угорская Русь и связанные съ нею вопросы и задачи русской исторической науки» (Варшава, 1894), в якш автор висловлюе ппотезу, що руська колошзацГя по той бГк Карпат могла вщбутися ще до приходу на цГ територiï мадярГв у XIII ст., коли король Бейла IV намагався залюд-нити спустошеш татарами кра^ а врештГ у XIV ст. пщ Кориятовичем, про що свщчить величезна кГлькГсть руських топонГмГв, - Гнатюк пщдае сумнГву цю теорГю, зазначаючи, що подГбнГ назви не вказують виключно на русинГв, а можуть бути ознакою болгарських чи слова-цьких поселенцГв чи представникГв Гнших слов'янських народностей.
УтГм проблема розрГзнення слов'янських етносГв не е виключно проблемою Угорських земель. ПодГбш суперечносп Гснують i щодо Гнших територш. Показовим прикладом е порушена подГбна про-
блема у стaттi уродженця Галичини Наумовича про Галицьку Русь («Славянскш Сборникъ» I, 32-33) чи ще одного галицького русина Я.Ф. Головацького («Славянскм Сборникъ» II, 83) [4: 68]. Нерозв'язысть складного мовно-релтйного вузла спонукала проф. А.Л. Кочубинсь-кого до такого не вельми наукового судження: «По мо'й думц' одна правда: що православне, те руське, але що не православне, то ще не конче словацьке» («Заграничный отчет о занятиях славянскими наречиями». Записки Новор. унив., 1876) [4: 69]. Тому на шда^ рел^и теж не можна визначити нацюнальшсть. Отже, варто шукати шших чиннимв, найголовшшим з яких стае фольклорно-обрядовi звича' i традицп' та риси сaмосвiдомостi.
Результати подальших пошукiв у цiй цaринi В. Гнатюк узагальнив у розлогш розвщф «Угроруськi духовнi вiршi» [5], написанш на широкому фактичному мaтерiaлi. Це дослiдження постае не лише вагомим кроком у з'ясуванш специфки русинських словесних пам'яток. Вчений вважае, що зiбрaнi тексти з рукопиав належать до перiоду кiлькох попередшх столiть й можуть «кинути певне сьвггло» на походження укра'нсько' давньо' лiтерaтури в цiлому, зокрема «принесуть дещо цiкaве для характеристики нашо' поезiï взaгaлi з XVII-XVIII вв.» [4: 1].
Методолопчно у цш прaцi В.Гнатюк i вдаеться до герменевтичного пщходу В. Дiльтея з урахуванням рiзних контекстiв, i водночас засто-совуе той принцип, який М. Фуко окреслив як «археолопя знання», адже вченому доводиться мати справу з рiзними пластами нацюналь-но' пам'ят й культурно-iсторичних епох. Рукописш збiрники русинiв, якi aнaлiзуе вчений, виявляються мiнiaтюрною моделлю рiзночaсових та рiзнонaцiонaльних нашарувань. Цi пам'ятки словесносп мiстять вiршi, писaнi церковнослов'янською мовою iз бiльшим чи меншим впливом народно' мови, до того ж, рiзних дiaлектiв, а також вiршi, в основi яких - чиста народна мова. !з текстуальних впливiв - запози-чення вiршовaних форм iз нaроднопiсенноï трaдицiï, елементи поезп' дaвнiх письменникiв (як-от !вана Некрашевича), перегуки iз творами поча'вського Богогласника 1790 р.
Анaлiз текспв русинських рукописних збiрникiв дае пщстави робити висновок про стан розвитку мови й про високий рiвень то-гочасно' загально' освiти. Ступшь культурного розвитку вiн пов'язуе iз культурними осередками, школами та шституфями, ширшими колами суспiльностi, iснувaнням наукових товариств та академш, а також вщ рiвня культури тих сусщшх нaродiв, з якими доводиться жити й спткуватися. Осмислюючи рiвень духовних вiршiв русинiв попереднiх столiть, В.Гнатюк наголошуе на ролi iншонaцiонaльних впливiв: «Угорськi русини черпали проте щщ свою осьвiту з двох рiжних культур: мадярсько' й польсько' (через Галичину), ям знов
стояли в звязи з загальною захщноевропейською культурою. Через те угорськ русини не стояли тодi культурою низше вщ сво'х сусiдiв - як се мае мкце нин' - i хоч численних докaзiв на те не маемо ще нин'', то все таки е факти, що вказують на те» [5: 3].
Серед найважливших фаю^в впливу вчений називае уыверситет в Тирнaвi (Nagy Szombat), де була окрема фундащя для богословiв Мукaчiвськоï епaрхiï, якiй належала особлива роль у пщнесенш просвiти мiж угорським духовенством. З цього середовища виходили вiдомi богослови, що ставали професорами, крилошанами й нав^ь епископами. Другий осередок такого ж рiвня був у ЯГрк Подiбною була роль вaсилiaнських монaстирiв, де працювали вiдомi доктори богословiя та фiлософiï. В кшц xViII - поч. XIX ст. учет угорськ русини займали кафедри у Львiвському ушверсител, були ректорами семiнaрiй у Львовi та Вiднi. Численнi рукописи, церковн та свiтськi документи е свщченням тогочасного розвитку русинсько' мови та рiвня нaцiонaльноï свiдомостi. Важливо, що вже у XVII ст. русини мали свою вищу школу, багато народних шкт та семшарш, де викладали вчителi слов'янсько', русько', грецько', латинсько' та еврейсько' мов. Угорськ русини мали кaтехiзис, перекладений iз латинсько' мови на руську священиком iз Галичини Iвaном Корницьким, свш буквар для народних шкiл, що був надрукований у монастирськш друкарн в Грушевi. Щодо рiвня освiти, то бiльшiсть учителiв народних шкт закш-чили по 6-8 гiмнaзiaльних клaсiв i володiли чотирма мовами - русь-кою, мадярською, латинською, ымецькою. Безумовно, при вивченнi русинського писемного спадку ус цi впливи повинн бути врaховaнi. Як вказуе етнограф, «про стан се' освгги, не ттьки iнтелïГентних сфер, але й народн'х мас, говорять нам власне л рукописи, якi переховали ся там доси, з попередшх вЫв» [5: 6].
Якщо ж говорити про «археолопю знання» i вщчитування минулих культурно-iсторичних нашарувань, то слщ враховувати два вектори: по-перше, пласти минулого, зафксоваш у самих текстах рукописних збiрникiв; по-друге, нашарування в кторп' ïx дослiджень. Щодо другого, В. Гнатюк наголошуе на першоряднш ролi покiйного кумена мукaчiвського монастиря Анатоля Кралицького, який зробив «перший пролом» у публкуваны статей на цю тематику в унГварському час. «СвЬт» (1868. Ч. 2, 8; 1870. Ч. 15-16, 19); кумена монастиря в Боро-нявi Матея Врабеля, який у 1899 р. надрукував «ц'каву мукaчiвську л'топись» в унГвaрськiй «Нaуцi»; О. Колесси, який запропонував коротм звктки про окремi угорськi рукописи у «Хрошф Наукового товариства iм. Шевченка» (Ч. 4) та iн. Окремо акцентуе на ролi докладного опису деяких угроруських збiрникiв, який здшснили I. Соколов, Л. Петров, др. В. Охримович, а особливо - на докладнш праф I. Франка
«Карпато-руське письменство ХVN-ХVШ вв.», в якш проаналiзовано 8 угроруських рукопиав. Вчений подае детальну iнформацiю про джерела цих пошуюв i публкацш, про iснування подiбних писаних книг у приватних колекщях, архiвах, бiблiотецi Вiдня, iнших книгозбiр-нях. Сам же зосереджуеться на аналiзi ще неописаних 12 рукопиав i робить висновок про те, що «Тх лТтературна вартiсть не мала i то не тiльки для самого угроруського, але й взагалТ для цТлого нашого старшого письменства» [5: 8], i про те, що «богацтво рукописних памяток на Угорськш Руси дуже значене» [5: 9].
Намагаючись вщшукати шляхи формування цих духовних пла-стiв, Гнатюк говорить про роль певноТ традицп у переписуваннi цих пам'яток, у процеа чого якiсь елементи ймовiрно вiдсiювалися, а якiсь модифiкувалися. Важливими е усi зiбранi В. Гнатюком паралелi й подiбнi тексти, порiвняльнi аналiзи рiзних версiй одного твору, вщ-мiнностi мiж народними варiантами запозиченими iз «Богогласника» чи шших вщомих джерел. Вчений вважае важливим зафiксувати цю траекторiю змiни чи розвитку. Вш вказуе на те, що власник 4 рукопиав iз Бачинець д. Туринський мае «незвкы... старшi рукописи», з яких робив нов^ версiТ, однак невщомо, чи вiн «переписував все потоком, чи робив який вибiр» [5: 9]. Вш наголошуе на кнуваны мiж селян фахових переписувачiв, як взимку сидять над переписуванням рiзних творiв, i зазначае, що в уснш традицiТ УгорськоТ Руси Тх рашше називали «чорнокнижниками».
Як бачимо, вчений звертае увагу на важливiсть дослiдження цих духовно-кторичних пластiв один за одним у намаганш дошукатися Тх першооснови, однак визнае: «Про початок повстаня тих рукопиав на разi не можна подати багато позитивних звкток, хоч при дальших дослщах вони певно призбирають ся. В кождiм разi сконстатувати можна вже тепер, що переважна частина тих рукописних творiв не ориГшальна, що се перерiбки вiдповiдних чужомовних творiв. Та в каждiм разТ не можна вщмовити тим перерiбкам значноТ дози орИ-нальности. Належить при ^м зазначити, що деякi рiчи в тих рукописах зовсТм ориГiнальнi i руськi (хоч не конечно угрорусьм), а се особливо дотикае великого числа духовних вiршiв... Очевидно, укладчиками тих рiжних збiрникiв були штелТГенты люди, передовсТм сьвященники. Що дотикаеть ся переписування i ширення рукопиав, то певна рiч, що в першш лТнТТ i розповсюджували Тх сьвященники» [5: 9].
Учений свщомий того, що допомогти у вщшукуваны часових пластiв у Тхнiй послщовносп могли би давнiшi рукописи, однак збереглося цих «старих рукописiв» дуже мало. А вщповщь на те, чому Тх майже не залишилося, очевидна: «завважимо, серед яких полТтичних обставин приходило ся жити угорським русинам у попереднТх вках. Напади
турмв, перед якими вшська мус'ли ховати ся в глубокi гори, численш домaшнi угорськi усобицi, революци' семигородських княз'в, вiчнi переходи вшськ вздовж i поперек Угорщини, нищене, яке за тим шло, палене монaстирiв i переховуваних у них книг, обрaзiв i т. и. се все було причиною, що старших рукопиав переховало ся мало» [5: 10]. Ще одшею причиною дослщник називае нищення цих пам'яток священиками XIX ст., ям вважали ïx «еретичними», «шкiдливими», такими, ям «треба було пiддaти сожженiю».
В. Гнатюк намагаеться проaнaлiзувaти не ттьки послщовшсть iсторичних плaстiв, а з урахуванням «часових зсувiв» осмислити л фактори, пiд впливом яких ц пласти формувалися й остаточно кри-стaлiзувaлися або ж руйнувалися. Вш вказуе на вiдмiнностi у текстах iз рiзних територiй (Пiвнiчноï Угорщини i ^вденно' - Бачки i Сриму), на рiзнi впливи, зокрема польський, словацький i сербський, знову ж таки - не однaковi на рiзних землях; а також на |'хн перегуки з гали-цькими творами чи ïхнi специфiчнi особливостi, якi вiдрiзняють ïx вщ iнших текстiв, що походять з шших мiсцевостей. Вiн наголошуе, що в русинських збiрникaх майже вщсуты тексти свiтськi, хоча в галицьмй трaдицiï вони переважають. Також - що давн^ рукописи в основному прозову а новiшi - «заповнен вiршaми, переважно духовними». У своему полi зору вiн завжди збер^ае увагу до iсторичних пласпв, усвiдомлюючи, що, окрiм поетично' вартосп, цi писемнi пам'ятки «мають ще иншу, як причинки до тзнаня i храктеристики епохи, серед яко'|' витворювали ся, та людей, що ïx творили i користували ся ними довп часи i доси ще користують ся...» [5: 11]. Важливо, що тексти, як i археолопчш нашарування, мають сво' сфери поширення: деям мктять описи загальнокторичних подш, iншi - особливо писан бачванським дiaлектом - мiстять шформацт, «важну для iлюстрaциï традици' мкцевих подiй, передаваних iз покол'ня на покол'не аж до нaйновiших чаав» [5: 11].
Зiбрaнi й описан рукописи «ЕтноГрaфiчних мaтерiялiв з Угорсько' Руси» (1897-1911) постають i апроба^ею висловлених Гнатюком постулaтiв, i 'хньою наочною iлюстрaцiею. Це теж виявляеться на рiзних рiвнях: на мовному, ^оричному,свггоглядно-щеолопчному, поетологiчному. Важливою прикметою «археологи' знання» у методi В. Гнатюка е детальний опис дошджуваних рукопиав, який вщповщае описовi aрхеологiчних знахщок у буквальному сенсi: вiн звертав увагу на нaйдрiбнiшi детaлi, ям могли бути вкaзiвкою на важливу культурно-iсторичну iнформaцiю, час i мкце появи цих пам'яток.
Ми цтком свiдомi того, що часова дистан^я, яка вiддaляе нас вiд перюду Гнатюкових дослiджень, трансформуе й модифкуе тi iсторичнi пласти, якi кристaлiзувaлися кiлькa столiть тому. Водночас на |'хньо-
му мкц додаються новГ гран, зокрема й щодо оцшки Гнатюкових дослщжень, або ж того нашарування, що можна було би означити як «дослГдження про дослГдження». НайвагомГшим у цьому сенсГ е науко-ва дГяльнГсть Миколи Мушинки у сферГ окресленоï проблематики, що найпоказовГше виявилася у його працях «Володимир Гнатюк - перший дослщник життя i народноï культури русиыв-украшцГв Югославiï» (Керестур, 1967) [9], «Володимир Гнатюк - дослщник фольклору За-карпаття» (Париж - Мюнхен, 1975) [8], «Володимир Гнатюк - життя та його дГяльнкть в галузГ фольклористики, лГтературознавства та мовознавства» (Париж - Нью-Йорк - Сщней - Торонто, 1987) [8]. У них вш дае не лише аналГз дГяльносп вГдомого украïнського фольклориста та етнографа, а й вичерпш бГблюграфГчы списки його праць в кторичнш, фГлологГчнГй, етнографГчнГй, суспГльнГй сферах.
ДослГдження Мушинки е показовими й тому, що майже вс написан й виданГ в дГаспорГ, в умовах, коли на материковш Украïнi Гм'я В. Гнатюка було затавроване поряд з шшими корифеями нацiональноï науки. Це був новий виток «архггектошчних» зсувГв iсторiï, коли по-шуки й розвГдки Гнатюка могли бути назавше втрачеы. М. Мушинка нарощуе потенцГал щодо збагачення Гсторичного архГву пам'ятГ на тих же засадах, на яких працював В. Гнатюк, долучаючи при цьому велику кГльккть Гсторичних матерГалГв, бюграфГчних документГв, епГстолярних пам'яток, свГдчень сучасникГв Гнатюка, очевидцГв, описи його рГзночасових експедицГй та Гн. Монографiï М. Мушинки про дГяльнГсть знакового вченого можна розглядати як вагомий фактор зв'язку Гсторичних епох та поколшь, як частину того культурно-кто-ричного архГву, який стае ключем вщшукування та iнтерпретацiï бГльш давшх пластГв. Через обмеження обсягу нашого дослГдження немае змоги зупинитися на розглядГ цих проблем докладно.
У проаналГзованому в цш статтГ матерГалГ важливим моментом е поеднання загальносуспГльного досвГду карпатських русинГв у ïx намаганнГ нацГонального й культурного самовизначення, що словесно зафГксований у ïxнix рукописних пам'ятках, ГндивГдуального пщходу В. Гнатюка як дослГдника цього феномена та тих розвщок про вченого, якГ на сьогоднГ формують уже новГ пласти в «археологи знання». Таким чином, реалГзуеться ще одна настанова Р. Козеллека: «ВГд моменту зародження Гстори обов'язковою 17 методичною пере-думовою е звернення до первГсних джерел Гз метою виявлення не лише неповторного та ГндивГдуального досвщу, а й нагромадженого сптьнотою ствкнуючих у часГ поколшь... кнують умови i процеси, специфГчн для певних поколГнь, якГ хоча й накладаються на кторт особистостей, але все ж вщсилають до тривалих у час промГжкГв, котрГ й творять спГльний простГр досвщу» [6: 52-53].
Вважаемо, що такий шдхщ у вщчитуванш кторичних плaстiв минулого та застосування методи «археологи знання», запропонованоТ на основi праць В. Гнатюка, можуть бути плiдними у багатьох сферах
- кторичнш, фiлологiчнiй, етногрaфiчнiй, культурологiчнiй, антропо-логiчнiй, що дае змогу вщкривати новi перспективи у пошуку вщпови дей на нез'ясоваш питання не лише стосовно культурно-кторичного спадку русинiв, а й подiбноï проблематики загалом.
ПРИМ1ТКИ
1. Гнатюк подае 1849 р., хоча найпоширеыше у Еврот друге ви-дання у Прaзi вийшло у 1842 р.
Л1ТЕРАТУРА
1. Герменевтика. Психология. История (Вильгельм Дильтей и современная философия). Материалы научной конференции РПУ / Под ред. Н.С. Плотникова. М.: Три квадрата, 2002. 208 с.
2. Гнатюк В. ЕтноГрaфiчнi мaтерiяли з УгорськоТ Руси. Т. 3: Казки з Бачки. Нови Сад: Руске слово, 1986. 318 с.
3. Гнатюк В. Русью оселi в Бачц (в Полудневш Угорщиш) // ЗНТШ. 1898. Т. XXII, кн. 2. 58 с.
4. Гнатюк В. Словаки чи русини? (Причини до вияснення спору про на-цюнальшсть захщних русишв) // ЗНТШ. 1901. Т. XLII. 81 с.
5. Гнатюк В. Угроруськ духовн вiршi // ЗНТШ. 1902. Т. XLVI. Вип. 2. 22 с.
6. КозеллекР. Чaсовi пласти. Дослщження з теорп iсторiТ / Пер. з шм. КиТв: Дух i лЬера, 2006. 436 с.
7. Мушинка М. Володимир Гнатюк - дослщник фольклору Закарпаття. Париж - Мюнхен, 1975. // ЗНТШ. Т. 190. 118 с.
8. Мушинка М. Володимир Гнатюк - життя та його дiяльнiсть в гaлузi фольклористики, лЬературознавства та мовознавства. Париж - Нью-Йорк
- Сщней - Торонто, 1987 // ЗНТШ. Т. 207. 332 с.
9. Мушинка М. Володимир Гнатюк - перший дослщник життя i народно' культури русишв-укратншв Югослави. Руски Керестур. Руске слово, 1967. 70 с.
10. Фуко М. Археолопя знання / Пер. з франц. Китв: Основи, 2003. 326 с.
REFERENCES
1. PLotnikov, N.S. (ed.) (2002) Germenevtika. Psikhologiya. Istoriya (Vil'gel'm Dil'tey i sovremennaya filosofiya) [Hermeneutics. Psychology. History. (WiLheLm DiLthey and contemporary philosophy]. Moscow: Tri kvadrata.
2. Hnatiuk, V. (1986b) Etnofrafichni materiyali z Ugors'koi Rusi [Ethnographic materials from Ugrian Rus]. VoL. 3. Novi Sad: Ruske sLovo.
3. Hnatiuk, V. (1898) Rus'ki oseLi v Bachtsi (v PoLudneviy Ugorshchini) [Rusinian Settlements in Backa (in Southern Hungary)]. In: Hrushevsky, M.S. (ed.) Zapiski nauchnogo obshchestva imeni Shevchenko [Notes of the Shevchenko Research Society]. 22(2).
4. Hnatiuk, V. (1901) Slovaki chi rusini? (Prichini do viyasnennya sporu pro natsional'nist' zakhidnikh rusiniv) [Slovaks or Rusins? (Reasons to resolve the dispute about the nationality of the Western Ruthenians)]. In: Hrushevsky, M.S. (ed.) Zapiski nauchnogo obshchestva imeni Shevchenko [Notes of the Shevchenko Research Society]. 42.
5. Hnatiuk, V. (1902) Ugrorus'ki dukhovni virshi [Ugrian Rusins' spiritual lyrics]. In: Hrushevsky, M.S. (ed.) Zapiski nauchnogo obshchestva imeni Shevchenko [Notes of the Shevchenko Research Society]. 42(2).
6. Kozellek, R. (2006) Chasoviplasti. Doslidzhennyaz teorii istorii [Time shifts. Research on the theory of history]. Kyiv: Dukh i liter.
7. Mushinka, M. (1975) Volodimir Gnatyuk - doslidnik fol'kloru Zakarpattya [Volodymyr Hnatiuk - the researcher of Transcarpatian folklore]. Paris; Munich: [s.n.].
8. Mushinka, M. (1987) Volodimir Gnatyuk - zhittya ta yogo diyal'nist' vgaluzi fol'kloristiki, literaturoznavstva ta movoznavstva [Volodymyr Hnatiuk - his life and activity in the fields of folklore studies, literary criticism and linguistics]. Paris; New York; Sidney; Toronto: [s.n.].
9. Mushinka, M. (1967) Volodimir Gnatyuk - pershiy doslidnik zhittya i narodnoi kul'turi rusiniv-ukraintsiv Yugoslavii [Volodymyr Hnatiuk - the first researcher of the life and national culture of Rusinian-Ukrainians of Yugoslavia]. Ruski Krstur: Ruske slovo.
10. Foucault, M. (2003) Arkheologiyaznannya [The Archeology of Knowledge]. Translated from French. Kyiv: Osnovi.
Лановик Зоряна Богдановна - доктор филологических наук, профессор кафедры теории и методики украинской и всемирной литературы Тернопольского национального педагогического университета им. В. Гнатюка (Украина).
Лановик Зоряна Богдашвна - доктор фтолопчних наук, професор кафедри те-ори i методики украТнськоТ та свгтовоТ лгтератури Терноптьського нацюнального педагопчного ушверситету iм. В. Гнатюка (УкраТна).
Zoriana B. Lanovyk - TernopiL Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University (Ukraine).
E-mail: [email protected]
Лановик Марьяна Богдановна - доктор филологических наук, профессор кафедры теории и методики украинской и всемирной литературы Тернопольского национального педагогического университета им. В. Гнатюка (Украина).
Лановик Мар'яна Богдашвна - доктор фтолопчних наук, професор кафедри те-ори i методики украТнськоТ та свггово]' лггератури Терноптьського нацюнального педагопчного ушверситету iм. В. Гнатюка (УкраТна).
Mariana B. Lanovyk - Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University (Ukraine).
E-mail: [email protected]
Ковалец Лидия Михайловна - доктор филологических наук, доцент, профессор кафедры украинской литературы Черновицкого национального университета им. Ю. Федьковича (Украина).
Ковалець Лшя Михайлiвна - доктор фтолопчних наук, доцент, професор кафе-дри украТнсько! лггератури Чернiвецького нацiонального унiверситету iM. Ю. Федьковича (УкраТна).
Lidija M. Kovalets - Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University (Ukraine).
E-mail: [[email protected]
