CC BY
36
УДК 327(477+497.1) UDC
DOI: 10.17223/18572685/55/13
РОЛЬ РЕЛ1Г1ЙНОГО ЧИННИКА В УТВЕРДЖЕНН1 ЕТН1ЧНО1 1ДЕНТИЧНОСТ1 РУСИН1В НА БАЛКАНАХ
Г.В. Саган
КиТвський унiверситет iM. Б. rpiH4eHKa УкраТна, 04212, м. КиТв, вул. Тимошенка, 13-Б E-mail: [email protected]
Авторське резюме
Стаття розкривае роль релейного чинника в житт украТнсько-русинсько! дiаспо-ри на землях югослов'ян. З 4aciB переселення в середин XVIII ст. i в даний час пе-реважна бiльшiсть украТнсько-русинськоТ дiаспори залишаеться вiрною УкраТнськоТ греко-католицькоТ церкви. Для украТнц1в i русинiв греко-католицька вiра мала чггку нацiональну орiентованiсть. Релiгiйнi обряди були ткно переплетенi з нацюнальни-ми традищями, i тому церква виховувала не ттьки релiгiйну, а й нацюнальну свщо-MioTb. Релiгiйне життя украТнщв-русишв в Югослави до ДругоТ свiтовоТ вiйни знало i неприемнi моменти. Вони були породженi протистоянням мiж греко-католиками i iншими конфеаями. Перiод 40-х - початок 90-х рр. ХХ ст. в життя релМйноТ грома-ди украТнцiв Югослави виявився досить складним. Однак бiльшiсть проблем було все-таки подолано: вщновлеш храми, вiдкритi новi парафи, налагоджено культурно-просвiтницьку дiяльнiсть при церквах. Вс цi д!Т починалися з шщативи невеликоТ групи активiстiв в тому чи шшому украТнсько-русинською центр1 Згодом такi ще'Т знаходили пщтримку всiеТ украТнськоТ спiльноти, плекало нацюнально-релтйну iдентичнiсть, допомогло ТТ зберегти i змiцнити.
Ключовi слова: русини, украТнщ, релiгiйне життя, нацiональна iдентичнiсть, Бал-кани.
РОЛЬ РЕЛИГИОЗНОГО ФАКТОРА В УТВЕРЖДЕНИИ ЭТНИЧЕСКОЙ ИДЕНТИЧНОСТИ РУСИНОВ НА БАЛКАНАХ
Г.В. Саган
Киевский университет им. Б. Гринченко Украина, 04212, Киев, ул. Тимошенко, 13-Б Е-mail: [email protected]
Авторское резюме
Статья раскрывает роль религиозного фактора в жизни украинско-русинской диаспоры на землях югославян. Со времен переселения в середине XVIII в. и до настоящего времени подавляющее большинство представителей украинско-русинской диаспоры остается верной Украинской греко-католической церкви. Для украинцев и русинов греко-католическая вера имела четкую национальную ориентированность. Религиозные обряды тесно переплетались с национальными традициями, и потому церковь воспитывала не только религиозное, но и национальное сознание. В религиозной жизни украинцев-русинов Югославии до Второй мировой войны были и неприятные моменты. Их породило противостояние между греко-католиками и другими конфессиями. Период 40-х - начала 90-х гг. ХХ в. в жизни религиозной общины украинцев Югославии оказался довольно сложным. Однако большинство проблем было все-таки решено: восстановлены храмы, открыты новые приходы, налажена культурно-просветительская деятельность при церквах. Все это произошло по инициативе небольшой группы активистов того или иного украинско-русинского центра. Впоследствии такие идеи находили поддержку всей украинской общности, что помогло ее сохранить и укрепить национально-религиозную идентичность.
Ключевые слова: русины, украинцы, религиозная жизнь, национальная идентичность, Балканы.
THE RELIGIOUS FACTOR IN THE FORMATION OF THE RUSIN ETHNIC IDENTITY IN THE BALKANS
G.V. Sagan
Boris Grinchenko Kyiv University 13-B Tymoshenko str., Kyiv, 04212, Ukraine E-mail: [email protected]
Abstract
The article reveals the role of the religious factor in the life of the Ukrainian-Rusin diaspora in Yugoslavia. Since the relocation in the middle of the 18th century and up to now, the vast majority of the Ukrainian-Rusin diaspora has remained loyal to the Ukrainian Greek Catholic Church. For Ukrainians and Rusins, the Greek Catholic faith has a clear national orientation. Religious rituals closely intertwound with national traditions; therefore the church raised not only religious,but also national consciousness. The religious life of Ukrainians-Rusins in Yugoslavia before World War II also knew unpleasant moments, generated by the opposition between the Greek Catholics and other confessions. The life of the religious community of Yugoslavian Ukrainians was quite difficult during the period from the 1940s to the early 1990s. However, most of the problems were fixed, with churches restored, new parishes opened, cultural and educational activities organised by churches. It was possible due to the initiative of a small group of activists in a particular Ukrainian-Rusinian center. Subsequently, such ideas were supported by the entire Ukrainian community, which helped to cherish and preserve the national-religious identity.
Keywords: Rusins, Ukrainians, religious life, national identity, Balkan.
На територп колишньоТ Югославп (тепер - Сербiя, Хорва^я, Слове-шя, Македошя, Чорногорiя, Босшя i Герцеговина) проживае близько 50 тис. украТнщв. |'хш предки почали переселятися на Балкани i3 при-карпатських ст та селищ в середин XVIII ст. Активний громадський дiяч дiаспори Юлiан Колесар писав про цих пiонерiв: «Вимучен бщою, хуф, пелехатЬ зодягнуп у розписаш кожухи й широк грубi холошш, покидали вони своТ шдпрсью селища i з клунками в руках зоргашзовано або й самотужки прямували на рiвнину, до Бачки i Банату, де могли дктати землю на обробток. Спускались прськими переходами найбщн^ мешканц ЮгашЬ Барнове, Горняки й шшЬ> (Малиновська 1995: 18).
Переселення з УкраТни до земель югослов'ян вщбувалося ктько-ма хвилями, як наслщок - утворювалися колони украТнщв. Першу, найбiльш чисельну колошю було засновано 1746 р. в реГюш Бачка (сербська Воеводина у складi ГабсбурзькоТ iмперiТ ) у с. Руський Кере-стур групою переселенцiв iз Закарпаття i Лемювщини, переважно iз Пряшiвщини й околиц Горлицi. Наприкiнцi ХХ ст. ця громада нарахо-вувала близько 7 тис. оаб, а Тхня парафiя Св. Миколая е найстаршою, найбтьшою i найбагатшою у СербiТ. Наступш поселення Бачки, де зупинилися украТнщ, - це Коцур (1765), Новий Сад (1780), Вербас (1848), Дюрдьове (1870), Господину (1780), Кула та iн.
Це була перша група емiгрантiв цього реГiону. íхнi нащадки себе називають русинами, як це започаткували свого часу Тхш предки, а мкцеве населення ще уточнюе - бачванськ\ (вiд назви околиц Бачка). Вони розмовляють стародавшм пряшiвським дiалектом - мовою своТх предкiв (Лучечко 1985: 148-149).
Другу групу переселенцiв на зламi Х1Х-ХХ ст. сформували галичани, якi поселилися в резонах БоснiТ i Славонп за часiв австро-угорського цiсаря Франца Йосифа I. Мкцями компактного проживання украТнщв стали населенi пункти Прнявор, Деветша, Храпчани, Баня-Лука, Ву-ковар, Сремська Митровиця, Сараево i Загреб. Вони розмовляли вже шшим дiалектом - галицьким - i називали себе украшцями.
У документу знайденому у фундамент греко-католицькоТ церкви в с. Козарц (побудованоТ 1911 р.), о^м iншого, записано: «Ус ру-сини у БоснiТ греко-католицькоТ вiри прийшли зi СхiдноТ Галичини, поселилися спочатку у м. Прнявор, а шзшше в Деветш^ Храпчанах, Дуброву Каменицi, Челiнцу бiля Баня-Луки, у Яблонов^ Козарцу, Ма-рiчцi, ДомбровЬ у Предору, у Церовлянах бтя Градiшки. Окрiм того, багато робггниюв-русишв у Завiдовiчах i у Варешу бiля Сараева. Ось як розмктилися бiднi переселен^» (Малиновська 1995: 18).
Перша та друга хвиля переселенщв з УкраТни - представники т. зв. трудовоТ емiграцiТ, чия основна мета - знайти втьну землю i прова-дити на нш сiльське господарство. Як з'ясувалося згодом, порiвняно з мiсцевим населенням украТнц володiли передовими методами обробiтку землк Вони вперше запровадили на цих теренах залiзний плуг, продемонстрували переваги глибокоТ оранки. Принесли зi собою раыше не вiдомi в Боснп культури - жито, гречку, картоплю, хмiль, а ще збагатили краТну досвiдом садiвництва, городництва i бджтьництва. Вiд украТнцiв мiсцеве населення запозичило звичай використовувати солом'яну сiчку для годiвлi худоби, навчилося штукатурити i бiлити будiвлi, використовувати у побут лiжко i кухонну плиту.
Попри економiчнi труднощi та клопоти, iз якими доводилося справ-лятися на чужиы, переселенцi намагалися не втрачати зв'язку з рщною
землею. Краш,е освiченi - переважно галичани - пщтримували кон-такти з Товариством «Просвгга» у Львовi, звщки переселенцям над-силали книжки, календарi й часописи, забезпечуючи Тхш м^мальш нацiонально-духовнi потреби. Однак найважливiше те, що на нових землях украТнськ емiгранти (незалежно вiд iнтелектуального рiвня) вiдразу облаштовували свое життя: засновували парафп, будували церкви i школи.
Релiгiйна свiдомiсть украТнських переселенцiв була наспльки мiцною, що церква в дiаспорi стала для них культурно-просв^ниць-кою iнституцiею. Вiдомий украТнський етнограф В. Гнатюк писав: «ТамошнТй руський нарщ... набожний, спокiйний, запопадливий i над мiру роботящий. Церкви мае обширш, прекрасно мальованi, спiв цер-ковний з дяками й численним хором, а школи поряднi i з учителями устроенi» (Гнатюк 1901: 5). 1деться насамперед про греко-католицьку церкву, осктьки майже всi украТнськ переселенцi були греко-католи-ками ¡, потрапивши на чужину, залишалися вiрнi цiй конфесп. Спочатку служби Божi вiдправляли в хатах, обладнаних пщ храми, а згодом почали споруджувати дерев'яш церкви за зразками з рщного краю.
Про роль церкви для украТнських переселенщв священик Роман Мизь1 писав: «Священики були першi i одинокi освiченi люди, котрi дбали не лише про духовш потреби своТх вiрних, але заразом були й батьками, вчителями, лкарями та откунами наших людей. У Боснп i Славонп протягом цих три чверт столiття дiйшло до того, про що деяк народи можуть лиш мрiяти - народ став церквою, а церква -народом» (Мизь 1969: 85).
Таку ж важливу роль уыатська церква в^гравала i в iнших реп-онах - мiсцях осiлостi русишв. Так, для русинiв Словаччини, Польщу та румунськоТ ТрансiльванiТ релiгiйний фактор був визначальним у збереженш етычноТ приналежностi. Про це у своТх працях пише М. Дронов. Зокрема, вш зазначае, що в руках греко-католицькоТ церкви опинилися однi з головних важелiв впливу на щентичысть русинiв Словаччини (Дронов 2014: 1). Саме приналежшсть до ушат-ства виокремлювала русинiв вiд словакiв, полямв чи румун.
На перших порах релИйш потреби украТнцiв на землях югослов'ян задовольняли хорватськi католики та православн серби. Священики цих конфесш вiдкрито агiтували переселенцiв переходити до Тх церков. Частина украТнцiв таки змшила вiру: деякi греко-католики у Славонп були записанi у католицьких церковних книгах (Барщев-ський 2002: 132). З одного боку, це об'ективно ывелювало духовну самобутшсть украТнщв, оскiльки вони почали вести життя зпдно з католицьким обрядом. З шшого боку, окатоличення стримувало асимтяцт украТнцiв у сербську культуру, осктьки православна куль-
тура cep6iB була близька до РПЦ, що загалом формувало сприйняття украшщв як частини росшського народу. А це виключало потребу у збереженш на державному рiвнi нацюнально!' самобутностi та ште-ресiв переселенщв з Украши.
Перша украшська греко-католицька парафiя почала працювати в Бачц у 1751 р. 3i збтьшенням украшських поселень створювалися новi парафп', якими згодом управляла Крижевська eпархiя, створена 17 жовтня 1777 р. (fe4Ï4 2002: 185). На момент переселення украшав до Боснп eпархiя опiкувалася вiрними Марчанськоï та Ужгородсько'| унiй. Вiд 1919 р. юрисдикщя епархм поширилася на всiх греко-като-ликiв ЮгославГ| та об'еднувала парафiян п'яти унiй: Брест-Литовськоï (1596), Марчансько'| (1611), Ужгородськоï, Румунськоï (1698) та Ма-кедонськоï (1860). Вiд заснування i до 70-х рр. ХХ ст. eпархiя зросла вщ 6 парафш та 7 тис. вiрних до 50 парафiй i 47 тис. вiрних. За час належносп украшщв до ^eï епархп ïï владиками були Юрiй Дро-гобицький (1891-1920), Дюшзш Нярадi (1920-1940), Янко Шiмрак (1942-1946). Пiсля 30-лггнього керiвництва блаженнiшого владики Гаврила Букатка 1984 р. епархт очолив владика Славомир М^ьовш, нинi Нiкола Кекич (з 2009) (Лучечко 1985: 150).
Наприкшц Х1Х ст. влада Австро-Угорщини максимально спрости-ла переïзд емiгрантiв iз Галичини до Боснiï. Урядовi потрiбнi були люди для заселення безлюдно!' Боснп, тому переселенцям спростили оформлення документ для переïзду. На той час Галичина i Босыя належали до австрiйсько-вiденськоï корони дуалiстичноï монархщ а Хорватiя, Срем i Бачка були частиною корони св. Стефана, тобто Угорського королiвства. Через це галицьким украшцям сприяли в переселены до Боснп, а не до Бачки, де вже рашше були поселен закарпатськi украïнцi, якi традицшно називали себе русинами. З ^eï ж причини боснiйськi украïнцi до 20-х рр. ХХ ст. у церковних справах не тдлягали крижевському греко-католицькому владищ, а були тд юрисдикцieю львiвського або римо-католицького сараевського владики i мали свою власну апостольську адмшктрацт.
Як зазначалося вище, висока релтйшсть стала прикметою поселенцiв вiд моменту ïхньоï появи на землях югослов'ян. Парафп були виявом не ттьки релiгiйних потреб, а й нацiональноï eдностi, а дш свят у пара-фiях перетворювалися на своeрiднi нацiональнi машфестацм. Про такi святкування священик Роман Мизь писав: «Празники були i e своерщ-ною манiфестацieю нашоï вiри й нашого украïнського походження. На празники-вщпусти сходяться люди з цiлоï Боснiï. Це днi, коли зi скринь добуваються вишиванi сорочки й блюзки, коли пiшки перейдеться й ктька десяток кiлометрiв, коли в душах скртляеться вiра, коли роздму-хуеться вугiлля любови до ближнього» (Марунчак 1969: 56).
На початку ХХ ст. духовним i нацюнальним осередком боснiйських украТнцiв стало мiсто Прнявор. Осiвши в рег1оы, переселенцi вiдразу почали облаштовувати свое церковне життя в Боснп. Активну участь у цьому брав Андрей Шептицький, який 17 вересня 1899 р. став сташс-лавським епископом, а 1901 р. вщбулася його штрошзащя на посаду митрополита. УкраТнцЬ переселившись на землi Боснп, тривалий час вважали своТм релiгiйним керiвництвом Львiвську митрополiю, хоча офiцiйно належали до СараевськоТ католицькоТ митрополп.
Слщ зазначити, що украТнськi переселенцi були дуже активними у формуванш свого духовного св^у. Серед них поширювалася думка, що найкращими священиками можуть бути тiльки галицькi. Тому було виршено написати до митрополита А. Шептицького про допомогу. З фею метою митрополит 1900 р. прибув до Боснп у супроводi свя-щеника А. Сегедк Владика вщвщав усi украТнськi поселення в реГюы та, бажаючи покращити господарський стан ще економiчно слабких селян, дав А. Сегедi грошi на придбання у Камениц земельноТ дiлянки на горi Дiван для розведення там винограднику (Мизь 1998: 47).
Вдруге митрополит А. Шептицький прибув до Боснп 1902 р. (Куниць-кий 1917). Вш постшно цкавився духовними та матерiальними потребами переселенщв. Цього разу вiн витратив чималi кошти i придбав кiлька дтянок землi для потреби церкви, а також для покращення господарського становища украТнських переселенщв. Проте важлива фшансова допомога, яку вiн надавав, не могла виршити ще багато проблем украТнських емiгрантiв. До Львова надалi надходили розпа-чливi листи вщ переселенцiв. Тому митрополит вирiшив вщрядити до Боснп свою довiрену особу - ченця Йосафата, аби той безпосередньо на мкц допомагав людям i вщнайшов спосiб, як краще оргашзувати духовне життя украТнських переселенщв.
7 жовтня 1907 р. Йосафат Гродський виТхав до Боснп, де пробув три тижш. Пiсля зустрiчi з украТнськими переселенцями Й. Гродський зробив висновок, що людей турбували не спльки економiчнi питання, сюльки духовнi. Вони просили: «Пришлiть священимв, якi говорили б нашою мовою» (Мизь 1998: 48). Складнiсть питання полягала в тому, що украТнц спересердя переходили до шших конфесш. Це питання особливо загострювалося, коли народжувалися дiти i за усталеними украТнськими звичаями Тх треба було охрестити. За вщсутносп гре-ко-католицьких священимв переселенцi найчастiше зверталися до православних сербських свяшеникiв. Тi встяко заохочували: за те, що у них хрестили дггей, давали «то барана, то чвертку фасолi тощо» (Мизь 1998: 48).
Перiод тсля ПершоТ свiтовоТ вiйни мав низку шших проблем, ям вiдчула Крижевська епархiя. Саме на ТТ територп розпочалася вiйна,
i чи не найбiльших матерiальних збиткiв зазнали греко-католицькi парафiТ. Майже з уах церков познiмали дзвони для виготовлення з них гармат. Частину храмiв було зруйновано до фундаменту. О^м цього, суттево п^рвалися мiжнацiональнi зв'язки. Народи ЮгославiТ служили у рiзних вiйськах, якi воювали один проти одного.
Однак не ттьки вшна спричинила проблеми i новi вимоги до ор-гаызацп релiгiйного життя вихiдцiв з УкраТни. Ще до вшни основнi центри проживання русишв - Руський Керестур та Коцур - були пере-населенi, що стало причиною другоТ емiграцiТ; тепер уже з Керестура i Коцура у ближнi мiста i села. Новi поселення украТнщв з'явилися за Дунаем, у Сремi та СлавонiТ. Для Тх релтйних потреб було засновано новi парафп у Сремi в Беркасовi (1919) i Миклушевцях (1930), у Бачц в Господiнцях (1939), а також у Белград^
Епископ Д. Нярадi був переконаний у тому, що найбтьша вщповЬ дальнiсть за збереження нацюнальноТ та церковноТ едностi украТнщв на чужинi покладена на священиюв. Тому на високому рiвнi була ор-ганiзована просвiтницька дiяльнiсть серед духовенства. Намагаючись пiдвищити духовний рiвень своТх священикiв, владика запровадив конкурси на отримання парафш, проводив шформативш мкячники тощо (Simpak 1937: 66).
Водночас епископ не забував i про матерiальнi потреби священи-юв. Майже всi вони були одруженими, мали дггей, а тому потребували належного фшансового забезпечення. Священики, обслуговуючи розкидаш на великих територiях парафп, через брак часу мало уваги придтяли своТм родинам. Владика розумiв, що епархiя мае допо-могти у виршенш матерiальних потреб священиюв, i з цiею метою заснували благодшне Товариство св. Йосафата.
Греко-католицька церква зi своТм клiром i вiрними охоплювала весь украТнсько-русинський народ на цих просторах. Хто вщвщував храм, той не м^ не знати украТнських колядок, гаТвок, своТх звичаТ. Слухаючи щонедiлi Святе Письмо i проповiдi украТнською мовою, люди знали, що святе не ттьки евангельське слово, а й украТнське, яким воно було висловлене. Так формувалася повага до рщноТ мови, тсень, звичаТв. В умовах емiграцiТ, о^м церкви, цiеТ ролi так добре не могло в^грати жодне шше культурно-просвiтне товариство.
Водночас релтйне життя украТнцiв в ЮгославiТ до ДругоТ свгговоТ вiйни пережило i прикрi моменти, якi були спричинен протистоян-ням мiж греко-католиками та насамперед православними унаслiдок переходу вiрних вiд однiеТ церкви до шшоТ. Православний рух, який намагався переманити украТнських греко-католимв, мав пiдтримку СербськоТ ПЦ, яка в перiод Королiвства СХС була фактично державною релтею.
Попри Bei негаразди, релтйшсть украшав була високою. fx духов-шсть, BipHicTb традицiям викликали захоплення мiсцевого населення. Одна i3 мешканок Баня-Луки, спостер^аючи, як украшщ сходилися до церкви, зауважила: «Мен шкода, що не розумт по-украшськи, бо i я прийшла би послухати. [...] бо то не мала рiч, коли люди по робот в тамм числi сходяться до свое!' церкви» (Банялука Midï 1935: 1). Тож i переачш громадяни Югослави' з повагою ставилися до релiгiйниx уподобань украшав.
Пiсля Друго!' свгтово!' вшни украшщ Югослави' опинилися у вкрай складному становищк матерiальному, релiгiйному, нацюнально-куль-турному. Передумови цих проблем виникли ще пщ час вiйни. У роки вшни були спален греко-католицьк храми у Баня-Луцi, Пече'|, Груб ру, Стойдрап, парафiяльнi будинки у семи селах та жшочий монастир у Сошинцях (Румянцев 2008: 233-234).
Через належысть окремих украшщв Югослави' до ОУН, осередки якого були створен i працювали пiд час вшни на Балканах (Костель-ник 1970: 71-77; Лаврiв 1981: 51; Бурда 2002: 173-181; Лкький 2002: 69; Мацях 2002: 51-61), активы представники украшсько!" дiаспори (першими з них були священики) опинилися в полi зору каральних оргашв. За священиками полювали i енкаведисти, i влада т. зв. «ново!' Югослави'», яка по вшы приступила до розбудови соцiалiзму. Окрiм цього, новий державний устрш, ате'|'стичний за своею суттю, вимагав впровадження ново!' релИйно!' полiтики щодо вiруючиx та вах цер-ковних iнституцiй на територи' Югослави'.
Пiд найбiльшу загрозу покарань потрапили католики, яких звину-вачували у сшвпращ з НДХ (Незалежна Держава Хорватя), яка за пщтримки фашистiв функцiонувала на частинi югославських земель у роки ДругоТ свгтово!' вiйни. Через таку позицiю щодо югославських католимв влада агресивно-вороже сприймала будь-як контакти вiруючиx iз Апостольською столицею. Греко-католики, якi разом з католиками знаходилися пщ опiкою Ватикану, також отримали тавро «зраднимв i воропв» сощалктично!' держави. Складна ситуащя виникла в тих украшських греко-католицьких парафiяx Боснп, якi знаходилися в одних населених пунктах iз парафiями Сербсько!' ПЦ.
Бiльшiсть украшф-русишв почали покидали репресивнi мiсця Боснп i |'хали до бiльш багатих твычних реГ,iонiв Югослави'. Це були Бачка (Сербiя) i Славонiя (Хорватя) (Лещешин 2002: 164). Цi мкцевосп приваблювали не тiльки кращими економiчними показниками, а й тим, що, наприклад, у Бачц сформувалася стшка украшська громада ще з першоТ xвилi переселенцiв з Украши, на допомогу яко'| сподiва-лися переселенц з Босни'. А в Хорвати' як у республiцi з переважно католицьким населенням був вщсутнш тиск православних, що по-
роджувало надт на бтьш устшну оргашзацт релiгiйного життя унiатiв.
Украшсьм переселенцi з Боснiï об'ективно активiзували нацю-нально-культурне життя тих реГюшв, де вони поселялися. Рiч у ^м, що нацiональна та релтйна свiдомiсть в украïнських селах Боснп (порiвняно з тими реГiонами, де украшщ були в меншостi) мала свое-рiдний нацiональний, соцiально-побутовий вияв. Зазначмо також, що економiчна i сощальна вiдсталiсть корiнних боснiйцiв стримувала асимтящю украïнських переселенцiв. Це було пщсилено зв'язками з довоенною Захщною Украïною та наполегливою просвiтницькою працею священиюв - вихованцiв Украïнськоï богословськоï академiï у Львовi.
Тому, коли тсля Другоï свiтовоï вiйни украшщ з Боснiï потрапляли до шших реГiонiв Югославiï, вони приносили з собою вже втрачене вщчуття украшства, що об'ективно активiзувало нацюнально-релтй-не життя. О^м цього, у тих хорватських резонах, куди прибували по вшш переселенцi з Боснiï, украшщ зазнали значних людських, матерiальних та моральних втрат. Зокрема, iз 260 оаб, що загинули переважно в концтаборi в Ясеновац вiд режиму усташiв, 70 були украïнцi. Майже кожна украшська родина в Липовлянах та Новш Суботицi залишилася без годувальника, i вся важка праця лягла на плечi жшок. Проте вс цi складностi лише змщнювали нацюналь-но-релiгiйну свiдомiсть украïнцiв.
Нелегко довелося новоприбулим украшським родинам, ям виму-шено бралися за будь-яку роботу у лiсi чи на цегельш, iшли в найми до мкцевих господарiв тощо. Це сприяло ix швидкiй iнтеграцiï у парафiяльне та суспiльне життя украïнськоï громади. Згодом пере-селенцi почали «диктувати тон» церковного та культурного життя украшав у хорватських селах.
Провщна роль у переселеннi та облаштуванш украïнцiв належала греко-католицьким священикам, серед яких особливо вщзначмо липовлянського священика Богдана Мизя: вш доклав чимало зусиль, аби зберегти релтйну та нацюнальну свiдомiсть украïнцiв як у самш парафiï, так i поза нею.
Комушстична влада Югославiï не була зацкавлена у зростаннi на-цiонально-релiгiйноï свiдомостi нi украïнцiв, ш iншиx народiв феде-рацiï. Тому й украшсьм священики зазнали полггичних переслiдувань. Звинувачення були стандартними: антидержавна дiяльнiсть, спiвпраця з усташами. 1950 р. за антикомуыстичну пропаганду ув'язнили священика Михайла Каминецького. Незважаючи на виправдання суду (процес тривав бтьше року), влада депортувала його через те, шби не мав громадянства.
1957 р. прокотилася хвиля репресш проти священимв (Юриста 2003: 5)2. ^м цього, практикувалися репресивнi заходи шшого характеру. Наприклад, 1948 р. з украТнських парафш «народна влада» вилучала, ыбито для перепису, церковш документи (метрики, хроыки, списки тощо); Тх i до тепер не повернули (Барщевський 2002: 126). Для багатьох украТнських родин це було чи не едине джерело дiзнатися про нацюнальшсть та релтйну належшсть. Окрiм цього, у Деветiнi зламали хрест, який поставили першi украТнцЬпереселенцк Самi ж украТнцi вважали його символом нацюнальноТ духовностi в Боснп, i вже наступного дня вш був вiдновлений (Барщевський 2007: 46-64).
Траплялися конфлкти мiж украТнськими священиками з католиць-ким духовенством. Зокрема, 1958 р. в семшарп у Загребу де бiльшiсть семiнаристiв були украТнцями, ректор заборонив розмовляти украТн-ською у класах та в Тдальш. Пiзнiше заборонили i русинську говiрку, що викликало постiйнi протести семшариспв. До цих утискiв, що мали виражене антиукраТнське забарвлення, додалися матерiальнi збитки унаслiдок землетрусу 1969 р. в Боснп: було зруйновано та пошкоджено церкви i парафiяльнi будинки у Лiшнi, Храпчанах, Бреку, Козарцю, Девелш, Прняворi та в шших населених пунктах (Румянцев 2008: 234-235). Без сумшву, все це попршило i так хитке матерiальне та духовне становище украТнськоТ дiаспори у повоеннiй ЮгославiТ. Проте ш суб'ективнi, нi об'ективнi причини не вплинули на дух укра-Тнства та вiру в нормалiзацiю ситуацп.
Частину пошкоджених церковних примiщень у Боснп було вщ-новлено. Не менш актуальним залишалося питання створення но-вих парафш у Воеводин та Хорватп, куди переселялися украТнськ родини з БоснiТ. Разом iз переселенцями на новi землi переходили i священики. А от вщсутшсть церковних примiщень змушувала пере-селенщв прилаштовуватися до нових умов. На початках священики здшснювали церковнi обряди у житлових будинках. Згодом почали створюватися новi парафп у Воеводин та Славонп. 1956 р. заснували парафш та монастир Св. Тршц отщв василiан у Кулi (Комбшь 2007: 63), 1960 р. - парафш у Вербасi, 1965 р. - в 1нджп. УкраТнцi долуча-лися до русинських парафiй у Новi Садi, Шидi, Бачинцях, Руському Керестур^ Коцурi, Господинцях. У зв'язку з переселенням украТнфв до Славонп 1962 р. заснували парафш у Вуковарi (Румянцев 2008: 236). Велику роль у розбудовi релейного життя украТнськоТ громади в^гравав особистiсний фактор.
Мова йде про душпастирiв, ям присвячували свое життя облашту-ванню та службi у греко-католицьких украТнських парафiях. Зокрема з великою вдячшстю згадують священика Стефана Пiтку - засновника украТнськоТ греко-католицькоТ парафп м. Iнджiя (Сербiя). Його хiрото-
шзував крижевський епископ Гавршл Букатка у серпш 1964 р. А вже через piK С. Птка створив парафiю в 1нджп. Першi богослужiння вщ-бувалися у пристосованш для цього xaTi, але досить швидко збудували храм. 1966 р. вш заснував також украшську греко-католицьку параф^ в Белгpадi. На кошти, зiбpанi украшськими греко-католицькими па-pафiями епархщ було придбано будинок пщ церкву (Гочан 2006: 55).
С. Пiтка також був активним громадським дiячем, вiдiгpав вагому роль у культурному житп украшськоТ дiаспоpи. Його вважають одним i3 засновникiв Свггового конгресу укpаïнцiв, на якому вш був единим представником вiд СхщноТ Европи. Допомагав розбудовувати греко-ка-толицьк паpафiï укpаïнцiв в Канадi, Ммеччиш та iн. (Гочан 2006: 55).
Не менш геро'чними були старання пароха Дмитра Стефанюка, який 17 березня 1962 р. оргашзував парафш у Вуковаpi. Богослужiння спочатку вщправляв у власному будинку. На бу^вництво храму не вистачало коштiв, i 1968 р. вш по'хав до Вшншега, де з допомогою укра'нсько' дiаспоpи зiбpав необхiдну суму. 1з його поверненням вiдpазу було зведено храм. Щойно завершили будiвництво, як велика повшь зруйнувала храм. Однак Д. Стефанюк не здавався: вш знайшов кошти i побудував новий, модерний храм Христа Царя. Коли встановлювали коностас, розпочалися военш дм. Пiд час бо'в за Ву-ковар церква зазнала значних пошкоджень. 1998 р., коли мкто знову опинився пiд захистом хорватсько' влади, Д. Стефанюк черговий раз розпочав вщбудову паpафiяльноï церкви. Йому допомагали т украш-цi, як залишилися в мiстi. У пiдвалi церкви вiдпpавляли богослужiння.
Через похилий вк Д. Стефанюковi не вдалося завершити вщбудову храму; ïï здшснили вже молодшi священики (Стефанюк 2003: 13). Завдяки старанням таких людей украшська греко-католицька громада ЮгославГ! упродовж 1945-1970-х pp. мала 9 парафш i була об'еднана в Крижевськш епархп. За цей перюд пiдготовлено 34 укpаïнськi священики. У 60-х pp. ХХ ст. епаpхiя подшялася на чотири вiкаpiати: Вое-водинський, Боснiйсько-Славонський, Жумберацький та Македонський. Майже вс укpaïнцi опинилися в перших двох.
Наприкшш ХХ ст. Крижевська епapхiя загалом нараховувала 26 парафш, розкиданих майже по всш Югослави. Також епapхiя мала 55 священимв i 15 дтчих монaстиpiв (серед яких лише один чоловiчий - отцiв вaсилiaн) в Оаеку, Новому Сaдi, Шиду, Мкло-шевцях, Вуковapi, Зaгpебi та ш. (Лучечко 1985: 150). Представники укра^сь^! дiaспоpи належали i до шших конфесш, насамперед до пpaвослaвноï. У Югослави наприкшц 90-х pp. ХХ ст. кнувала одна укpaïнськa православна община, створена в Поточанах (Храпчанах) у 20-х-30-х pp. ХХ ст. Там раз на мкяць сербський священик вщправляв службу (Ляхович 1993: 17).
Военш поди в першш половинi 90-х рр. ХХ ст. завдали значноТ шкоди украТнським греко-католицьким парафiям в Югослави. Багато храмiв було знищено, частина зазнала сильних руйнувань. Вщразу тсля припинення военнi дiй до своТх мкць поверталися люди i вщ-будовували одночасно власне житло i церкви. Через брак кош^в громада сходилася i самотужки шдшмала з руТн храм. У Хорвати вiруючi отримали певну фшансову пiдтримку вiд Мiнiстерства з вщновлення та розвитку. Допомагали вiдбудовувати храми i майстри з УкраТни. Наприклад, до села Канижi прибули художники з Терноптьщини, якi розписали храм за символiчну цiну (Ступяк 1998: 22-23).
Таким чином, проведене дослщження дае змогу сформулювати висновок про те, що практично вся украТнсько-русинська дiаспо-ра залишилася вiрною украТнськш греко-католицькiй церквi. Для украТнцiв i русинiв греко-католицька вiра мала чiтку нацiональну зорiентованiсть. Релiгiйнi обряди були ткно переплетенi з нацюналь-ними традищями, i тому церква виховувала не ттьки релтйно, а й нацюнально свiдомих украТнцiв. Релiгiйне життя украТнщв-русишв в ЮгославiТ до ДругоТ свгговоТ вiйни знало й при^ моменти. Вони були породженi протистоянням мiж греко-католиками та iншими конфеаями, насамперед православними, що виникали на Грунт переходу вiруючих вщ однiеТ церкви до iншоТ. Православний рух, який намагався переманити до своТх приходiв греко-католицьких украТнцiв, користувався пщтримкою СербськоТ ПЦ, яка в перюд Королiвства СХС фактично була державною релтею.
Перiод 40-х - початок 90-х рр. ХХ ст. у житп релтйноТ громади украТнщв ЮгославiТ виявився доволi складним. Проте бтьшкть проблем було все-таки подолано: вщбудовано зруйнованi храми, вiдкрито новi парафiТ, налагоджено культурно-просвiтницьку дн яльшсть при церквах, а священики самовщдано працювали у своТх парафiях, обслуговуючи кiлька населених пунктiв вiдразу. Вс цi дiТ почалися з ^фативи невеликоТ групи активiстiв у тому чи шшому украТнсько-русинському осередку. Згодом там щеТ знаходили пiд-тримку ваеТ украТнськоТ громади, що плекало нацюнально-релтйну iдентичнiсть, допомогло ТТ зберегти i змiцнити.
ПРИМ1ТКИ
1. Священик Роман Мизь народився 14 серпня 1932 р. в ДрогобичЬ УкраТна. Початкову школу закшчив у Липовлянах (Хорва^я), а гiмназiю i студи теологи - у Загреба 1ерейсьм свячення отримав у Загребi. Перших десять ромв виконував обов'язки пароха у Липовлянах, а вщ 1968 р. аж по сьогодш вш е парохом у м. Новi Сад.
2. Петра Шлапака з Белграда засудили на 8 роюв; Фелкса Бшенького з Лiшнi - на 5 ромв; Михайла Юриста з Козарца - на 3 роки; Григорiя Бiляка з Прнявора - на 1 рк.
Л1ТЕРАТУРА
Банялука Micii 1935 - Банялука Micii // Рщне слово, 25 листопада, 1935. Число 13. С. 1-3.
Барщевський 2007 - Барщевський I. О. Михайло Юриста в моТх споминах. Його життя, праця i доба (1897-1982) // Славонський Брод, Видання Славон-ського деканату 3. 2007. С. 46-64.
Барщевський 2002 - Барщевський I. УкраТнц в Бродсько-Посавськш област // УкраТнц в Хорватп. Книга перша. Документи i матерiали. Загреб, 2002. С. 125-139.
Бурда 2002 - Бурда С. 1стс^я i актуальнi проблеми украТнцiв та русишв ХорватiТ // УкраТнцi Хорватп. Книга перша. Загреб, 2002. С. 173-181.
Гнатюк 1901 - Гнатюк В. Словаки чи русини // Записки Наукового товариства Т'м. Шевченка, 1901. Т. XLII. C. 1-81. URL: http://shron1.chtyvo.org. ua/Hnatiuk_VoLodymyr/SLovaky_chy_Rusyny7_ Prychynky_do_vyiasnena_sporu_ pro_natsyonaLnist_zakhidnykh_Rusyniv.pdf (оcтаннiй перегляд: 14.01.2019).
Гочан 2006 - Гочан М. Вiчна пам'ять - отець Стефан П™а // УкраТнське слово: Часопис украТнцiв у Югослави з питань культури, лЬератури та сус-пiльного життя. Новий Сад, 2006. Число 10. С. 55.
Дронов 2014 - Дронов М. Роль Греко-католической церкви в формировании этнонациональной идентичности русинов Словакии (1919-1939). М., 2014. 31 с. URL: http://cheL0veknauka.c0m/v/ 399185/a?#?page=31 (останнш перегляд: 14.01.2019)
Кечiч 2002 - Ke4i4 Н. Наукова конференшя, присвячена ^жевачкому епископу Юл^ Дрогобицькому // УкраТнц Хорват Mатерiали i документи. Книга перша. Загреб, 2002. С. 182-196.
Комбть 2007 - КомбiльЯ. Греко-католицька парафiя в ^i // УкраТнське слово. Часопис украТншв у Югослави з питань культури, лЬератури та су-cпiльного життя. Новий Сад, 2007. Число 13. С. 63.
Костельник 1970 - Костельник В. Югославськ руснаки-украТнц в бо-ротьбi проти фашизму та в народнш революцiТ ЮгоcлавiТ (1941-1945 рр.) // УкраТнський icторичний журнал. КиТв: Наукова думка, 1970. № 11 (116). С. 71-77.
Куницький 1917 - КуницькийЛ. Над Босною // Нива. Львiв, 1917. № 12. С. 2.
Лаврiв 1981 - Лаврiв Р. З пам'ят народноТ (II). Спогади Дмитра Мороза, Лшня // Нова думка: Часопис Союзу русишв i украТншв Республки Хорватя. 1981. Рiк Х, № 28. С. 51.
Лещешин 2002 - Лещешин Я. Сьогодення украТншв ЗахщноТ СлавонiТ i Mоcлавiни // УкраТнц ХорватiТ. Книга перша. Загреб, 2002. С. 164-169.
Лкький 2002 - Лiський Б. Антон 1вахнюк - великий укра'нсько-хорватсь-кий naTpioT // Украíнцi Хорват Книга перша. Загреб, 2002. С. 62-74.
Лучечко 1985 - Лучечко I.Укра'нсью поселення в Югослави // Альманах Укра'нського народного союзу. Нью-Йорк, 1985. № 75. С. 148-150.
Ляхович 1993 - Ляхович М. Хресна дорога укра'н^в Боснп. Ужгород, 1993. С. 17.
Малиновська 1995 - Малиновська О. Укра'нська дiaспopa в твден-нослов'янських землях: короткий кторичний нарис // Укра'нська дiaспopa. Ки'в; Чикаго, 1995. Число 8. С. 12-24.
Марунчак 1969 - МарунчакМ. Укра'нц в Румуни, Чехо-Словаччиш, Пoльщi, Югoслaвií. Вшнтег, 1969. С. 56.
Мацях 2002 - Мацях €. Укра'нц в Хорвати // Укpaíнцi Хopвaтií. Книга перша. Загреб, 2002. С. 51-61.
Мизь 1969 - Мизь Р. Историчн образки // Християнский календар. Ruski Kerestur, 1969. St. 85.
Мизь 1998 - Мизь Р. Початки церковно' оргашзаци серед укра'н^в у Бoснií // Глас Союзу. Новий Сад, 1998. № 2. С. 47.
Румянцев 2008 - Румянцев О. Галичина - Босыя - Воеводина: укра'нсью переселенц з Галичини на територи югославських нapoдiв в 1890-1999 роках. Ки'в: ФАДА, ЛТД, 2008. 256 с.
Стефанюк 2003 - Бл. п. о. Дмитро Стефанюк(1920-2003) Лист ствчуття // Наша газета. Вуковар, 2003. 7 вересня. № 17. С. 13.
Ступяк 1998 - Ступяк М. Торжество у Каниж1 // Нова думка: Часопис Союзу русишв i укра'нц1в Республ1ки Хорват1я. 1998. № 104. С. 22-23.
Юриста 2003 - Юриста М. Ювтею отця Фелкса Бтенького // Наша газета. Новий Сад. 2003. № 15. С. 5.
Simpak 1937 - SimpakJ. Spomenica. Zagreb, 1937. 82 s.
REFERENCES
Ridne slovo. (1935) BanyaLuka Misii [BanaLuka mission]. 25th November. pp. 1-3.
Barshchevskiy, I.O. (2007) MikhayLo Yurista v moikh spominakh. Yogo zhittya, pratsya i doba (1897-1982) [Mikhail Yurist in my remembrances. His Life, work and the day (1897-1982)]. Slavons'kiy Brod. 3. pp. 46-64.
Barshchevskiy, I. (2002) Ukraintsi v Brods'ko-Posavs'kiy obLasti [Ukrainians in Brodsky-Posavsky Region]. In: Ukraintsi v Khorvatii [Ukrainians in Croatia]. Book 1. Zagreb [s.n.]. pp. 125-139.
Burda, S. (2002) Istoriya i aktuaL'ni probLemi ukraintsiv ta rusiniv Khorvatii [History and topicaL probLems of Ukrainians and Rusins of Croatia]. In: Ukraintsi v Khorvatii [Ukrainians in Croatia]. Book 1. Zagreb [s.n.]. pp. 173-181.
Gnatyuk, V. (1901) SLovaki chi rusini [SLovaks or Rusin]. Zapiski Naukovogo tovaristva im. Shevchenka. XLII. pp. 1-81. [OnLine] AvaiLabLe from: http://shron1.
chtyvo.org.ua/Hnatiuk_VoLodymyr/SLovaky_chy_Rusyny7_ Prychynky_do_vyias-nena_sporu_pro_natsyonaLnist_zakhidnykh_Rusyniv.pdf (Accessed: 14th January 2019).
Gochan, M. (2006) Vichna pam'yat' - otets' Stefan Pitka [Perpetual Memory - Father Stefan Pitka]. Ukrains'ke slovo: Chasopis ukraintsiv u Yugoslavii zpitan'kul'turi, literaturi ta suspil'nogo zhittya. 10. pp. 55.
Dronov, M. (2014) Rol' Greko-katolicheskoy tserkvi vformirovanii etnonatsional'noy identichnosti rusinovSlovakii (1919-1939) [The roLe of the Greek Catholic Church in the formation of ethno-ethnic identity of the Rusins of Slovakia (1919-1939)]. [Online] Available from: http://cheLoveknauka.com/v/ 399185/a?#?page=31. (Accessed: 14th January 2019)
Kechich, N. (2002) Naukova konferentsiya, prisvyachena krizhevachkomu episkopu YuLiyu Drogobits'komu [Scientific conference dedicated to Bishop JuLia Drohobyczky]. In: Ukraintsi v Khorvatii [Ukrainians in Croatia]. Book 1. Zagreb [s.n.]. pp. 182-196.
KombiL, J. (2007) Greko-katoLits'ka parafiya v KuLi [Greek CathoLic Parish in KuLe]. Ukrains'ke slovo. Chasopis ukraintsiv u Yugoslavii z pitan' kul'turi, literaturi ta suspil'nogo zhittya. 13. pp. 63.
KosteLnik, V. (1970) YugosLavs'ki rusnaki-ukrai'ntsi v borot'bi proti fashizmu ta v narodniy revoLyutsii YugosLavii (1941-1945 rr.) [YugosLav Rusnaky-Ukrainians in the struggLe against fascism and in the YugosLav peopLe's revoLution (1941-1945)]. Ukrains'kiy istorichniy zhurnal. 11 (116). pp. 71-77.
Kunitskiy, L. (1917) Nad Bosnoyu [Over Bosnia]. Niva. 12. pp. 2.
Lavriv, R. (1981) Z pam'yati narodnoi (II). Spogadi Dmitra Moroza, Lishnya [From the memory of the peopLe (II). Memoirs of Dmitry Moroz, Lyshnya]. Nova dumka: Chasopis Soyuzu rusiniv i ukraintsiv Respubliki Khorvatiya. 28. pp. 51.
Leshcheshin, J. (2002) S'ogodennya ukraintsiv Zakhidnoi SLavonii i MosLavini [Present Ukrainians of Western SLavonia and MosLavina]. In: Ukraintsi v Khorvatii [Ukrainians in Croatia]. Book 1. Zagreb [s.n.]. pp. 164-169.
Liskiy, B. (2002) Anton Ivakhnyuk - veLikiy ukrains'ko-khorvats'kiy patriot [Anton Ivakhnyuk - Great Ukrainian-Croatian patriot]. In: Ukraintsi v Khorvatii [Ukrainians in Croatia]. Book 1. Zagreb [s.n.]. pp. 62-74.
Luchechko, I. (1985) Ukrains'ki poseLennya v YugosLavii [Ukrainian settLements in YugosLavia]. Al'manakh Ukrains'kogo narodnogo soyuzu. 75. pp. 148-150.
Lyakhovich, M. (1993) Khresna doroga ukraintsiv Bosnii [The Crossway of the Bosnian Ukrainians]. Uzhhorod: [s.n.].
MaLinovska, O. (1995) Ukrains'ka diaspora v pivdennosLovyans'kikh zemLyakh: korotkiy istorichniy naris [Ukrainian Diaspora in Southern SLavic Lands: A Short HistoricaL Essay]. Ukrains'ka diaspora. 8. pp. 12-24.
Marunchak, M. (1969) Ukraintsi v Rumunii, Chekho-Slovachchini, Pol'shchi, Yugoslavii [Ukrainians in Romania, CzechosLovakia, PoLand, YugosLavia]. Winnipeg: [s.n.].
Matsyakh, E. (2002) Ukraïntsi v Khorvatii [Ukrainians in Croatia]. In: Ukraïntsi v Khorvatii [Ukrainians in Croatia]. Book 1. Zagreb [s.n.]. pp. 51-61.
Myz, R. (1969) Istorichni obrazki [Historical Samples]. In: Khristiyanskiy kalendar. Ruski Kerestur [Christian Calendar. Ruski Kerestur]. Col. 85.
Myz, R. (1998) Pochatki tserkovnoï organizatsiï sered ukraïntsiv u Bosnii [Early church organization among Ukrainians in Bosnia]. Glas Soyuzu. 2. pp. 47.
Rumyantsev, O. (2008) Galichina - Bosniya - Voevodina: ukraïns'ki pereselentsi z Galichini na teritoriï yugoslavs'kikh narodiv v 1890-1999 rokakh [Galicia - Bosnia -Voivodina: Ukrainian settlers from Galicia in the territory of the Yugoslav peoples in 1890-1999]. Kyiv: FADA.
Nasha gazeta. (2003) Dmitro Stefanyuk (1920-2003) List spivchuttya [Dmitro Stefanyuk (1920-2003). Letter of Compassion]. 7th September. p. 13.
Stupyak, M. (1998) Torzhestvo u Kanizhi [Celebration in Kanyazhi]. Nova dumka: Chasopis Soyuzu rusinivi ukraïntsivRespubliki Khorvatiya. 104. pp. 22-23.
Yurista, M. (2003) Yuvileyu ottsya Feliksa Bilen'kogo [Anniversary of Father Felix Belenky]. Nasha gazeta. 15. p. 5.
Simpak, J. (1937) Spomenica [Memoirs]. Zagreb: [s.n.].
Саган Галина Васильевна - доктор исторических наук, доцент, профессор кафедры всемирной истории Киевского университета им. Б. Гринченко (Украина).
Саган Галина Василiвна - доктор iсторичних наук, доцент, професор кафедри всесвгшьо? io^il КиТвського ушверситету iM. Б. Гршченка (Украша).
Galyna V. Sagan - Borys Grinchenko Kyiv University (Ukraine).
E-mail: [email protected]
