CC BY
29
УДК 327(477+497.1) UDC
DOI: 10.17223/18572685/57/17
СТВОРЕННЯ ТА Д1ЯЛЬН1СТЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАН1ЗАЦ11 РУСИН1В-УКРА1НЦ1В В КОРОЛ1ВСТВ1 СЕРБ1В, ХОРВАТ1В I СЛОВЕНЦ1В У М1ЖВО6ННИЙ ПЕР1ОД
Г.В. Саган
КиТвський ушверситет iM. Б. rpiH4eHKa УкраТна, 04212, м. Кшв, вул. Тимошенка, 13-Б E-mail: galinasagan@gmail.com
Авторське резюме
В статт розкриваеться процес створення та аналiзуються напрями дiяльностi гро-мадських оргашзаци русинiв-украiнцiв в Королiвствi сербiв, хорватiв i словенцiв у мiжвоенний перiод. Зокрема, мова йде про Русинське народне товариство «Просвпа» (Новий Сад), «Домагой» (Загреб), Украшську студентську громаду (Загреб), Украшсь-ку громаду в Белградi та iн. Показуються складностi, з якими зiткнулася русинсько-украшська громада у процесi оргашзаци свого громадського життя. Найпоширешшою проблемою був дефщит освiчених людей, особливо в стьсьш мiсцевостi. Серед пе-реселенцiв iнтелiгенцiя траплялася рiдко, а ri, якi емiгрували на Балкани, селилися в мiстах, де зазвичай працювали в органах мкцево'( адмЫстраци. Попри всi складностi, результатом громадсько]' дiяльнiсть русишв-украшщв в Югославському королiвст-вi стало те, що ix почали сприймати як окремий народ, який прагне вщновити свою державшсть, зберегти свою мову, дуxовнiсть тощо. Тодi ж в урядовцiв королiвства почала формуватися позицiя до т. зв. «украшського питання», про яке вони рашше або не чули, або не розумти його суп. Разом з тим культурна робота, яку оргашзовували громадськi оргашзаци русишв-украшшв, допомагала iм покращити свое матерiальне становище, що завжди залишалося актуальним для переселенцiв.
Ключовi слова: русини, украшш, громадськi оргашзаци, «Просвп"а», Королiвство Югославiя.
СОЗДАНИЕ И ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ОБЩЕСТВЕННЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ РУСИНОВ-УКРАИНЦЕВ
В КОРОЛЕВСТВЕ СЕРБОВ, ХОРВАТОВ И СЛОВЕНЦЕВ В МЕЖВОЕННЫЙ ПЕРИОД
Г.В. Саган
Киевский университет им. Б. Гринченко Украина, 04212, г. Киев, ул. Тимошенко, 13-Б Е-mail: galinasagan@gmail.com
Авторское резюме
В статье раскрывается процесс создания и анализируются направления деятельности общественных организаций русинов-украинцев в Королевстве сербов, хорватов и словенцев в межвоенный период. В частности, речь идет о Русинском народном обществе «Просвита» (Новый Сад), «Домагой» (Загреб), Украинском студенческом обществе (Загреб), Украинском обществе в Белграде и др. Раскрываются сложности, с которыми столкнулось русинско-украинское общество в процессе организации своей общественной жизни. Распространенной проблемой был дефицит образованных людей, особенно в сельской местности. Среди переселенцев интеллигенция встречалась редко, а те, кто эмигрировал на Балканы, селились в городах, где обычно работали в органах местной администрации. Несмотря на все сложности, результатом общественной деятельности русинов-украинцев в Королевстве Югославия стало то, что их начали воспринимать как отдельный народ, стремящийся восстановить свою государственность, сохранить язык, духовность и т. п. Тогда же у чиновников Королевства начала формироваться позиция по отношению к т. н. украинскому вопросу, о котором они раньше или не слышали, или не понимали его сути. Вместе с тем культурная работа, которую организовывали общественные организации русинов-украинцев, помогала им улучшить свое материальное положение, что всегда оставалось актуальным для переселенцев.
Ключевые слова: русины, украинцы, общественные организации, «Просвита», Королевство Югославия.
FORMATION AND ACTIVITIES OF RUSIN-UKRAINIAN SOCIETIES IN THE KINGDOM OF SERBS, CROATS AND SLOVENES IN THE INTERWAR PERIOD
G.V. Sagan
Boris Grinchenko Kyiv University 13-B Tymoshenko Street, Kyiv, 04212, Ukraine E-mail: galinasagan@gmail.com
Abstract
The article describes the formation and activities of Rusin-Ukrainian public organisations in the Kingdom of the Serbs, Croats and Slovenes in the interwar period, with a focus on the Rusin People's Society "Prosvita" (Novy Sad), "Domagoy" (Zagreb), the Ukrainian Student Community (Zagreb), the Ukrainian Community in Belgrade, etc. The author identifies the difficulties faced by the Rusin-Ukrainian organisations in their social life. The most common problem was the shortage of educated people, especially in rural areas. There were not so many members of the intelligentsia among immigrants: those educated people who emigrated to the Balkans settled in cities, where they usually worked in the local administration. Despite all the difficulties, the Rusin-Ukrainian social activites in the Yugoslav Kingdom lead to their image of a separate nation, seeking to restore their statehood, preserve their language and faith. The officials of the Kingdom began to form their stance on the so-called "Ukrainian question", they had not heard of or misunderstood before. The cultural work organized by the Rusin-Ukrainian organisations improved their financial situation, which always remained relevant for migrants.
Keywords: Rusins, Ukrainians, societies, community, Prosvita, Kingdom of Yugoslavia.
Русини та украТнц на землях Королiвства сербiв, хорва^в i словенца (Королiвства СХС) у мiжвоeнний перюд мали вже чималий досвщ облаштування свого побуту, господарства, релейного життя, шктьництва тощо. З часу свого переселення у регюн (середина XVIII ст.) украТнсько-русинська громада встигла укртити своТ еконо-мiчнi позицп, побудувати церкви i школи. А от що стосуеться створення громадських оргаызацм, то у мiжвоенний перюд якраз спостер^аеться сплеск заснування i розгортання ТхньоТ роботи.
В украТнськш та зарубiжнiй юторичнш науц вщсутне комплексне
доЫдження, яке би всесторонньо презентувало дiяльнiсть громад-ських органiзацií русинiв-украíнцiв в Королiвствi сербiв, хорватiв i словенщв у мiжвоeнний перiод. Разом з тим, е низка праць, ям вивчали окремi питання нашоí проблеми. У цьому плат особливий штерес становлять монографп О.В. Павлюченка (Павлюченко 1987; Павлюченко 1992), котрi висвгглюють суспiльнi зв'язки украíнського та югослов'янських народiв протягом другоí половини Х1Х та початку ХХ ст. I хоча хронолопчно та тематично ц працi лише частково стосу-ються нашого дослiдження, вони переконливо засвщчують iнтерес до громадськоí активностi украшщв-русишв на Балканах.
На увагу заслуговують також працi таких украíнських науковщв: В. Козлiтiна (Козлiтiн 1996), В. Трощинського (Трощинський 1999), О. Малиновсько'| (Малиновська 1995) та iн. В. Козлтн у монографií «Русская и украинская эмиграция в Югославии (1919-1945 гг.)» показав росшську й украшську емiграцií в Югославп як особливу цшсну спiльноту людей одного етшчного кореня. У силу спiльноí iсторичноí долi вони опинилися поза межами своеí батькiвщини i, незважаючи на вiдмiнностi в традицiях, культура соцiальному походженнi та освiтi, збе-регли внутрiшню солiдарнiсть iнтересiв та намiрiв, вважае В. Козлiтiн.
Вперше почали оцiнювати емiгрантiв як окремшы нацiональнi потоки украíнськi дiаспорнi дослщники М. Марунчак (Марунчак 1969), М. Мушинка (Мушинка 2005), С. Нарiжний (Нарiжний 1999), О. Румянцев (Румянцев 2008). Вони зробили вагомий внесок у вивчення культурного та громадського життя украшав на Балканах. Публка-цп активних дiячiв украíнськоí дiаспори доповнюють iсторiографiю громадського життя украíнськоí спiльноти на теренах Королiвства Югославiя. С. Бурда (Бурда 1999), £. Кулеба (Кулеба 2000), Б. Лкький (Лiський 2002а; Лiський 2002Ь), £. Мацях (Мацях 1941), Р. Мизь (Мизь 2001; Мизь 2003; Мизь 2005) шформують про громадське та культурне життя украшсш^ громади в репош в часописах, збiрках, виданих громадськими оргаызащями дiаспори. Публiкацií цих авторiв нерiдко мiстять суб'ективн оцшки тих чи iнших подiй, не пщкртлених фактами.
Вже на початку ХХ ст. украшсько-русинська спiльнота на Балканах робила першi кроки зi створення громадських об'еднань. Так, 1909 р. в ПрняворЬ а 1912 р. у Камениц було вщкрито «Руську читальню то-вариства "Просвгга"». Того ж 1912 р. в Прняворi почали дiяти ощадна i позичкова каси (Марунчак 1969: 46). Книжки для читалень, газети, журнали надходили з Галичини, зв'язки з якою не припинялися.
З утворенням Королiвства сербiв, хорватiв i словенщв правове становище украíнсько-русинського населення фактично не змши-лося. Як i в часи австрiйського панування, нацiональнi меншини бiльшими правами не стали користуватися. Щоправда, югославськi
освггы закони дозволяли створювати початковi школи, де навчання проводилося рщною мовою (клас мав налiчувати не менше 30 учнiв) з обов'язковим вивченням сербсько-хорватськоТ. Такi школи були вщ-критi в найбтьших осередках украТнцiв i русинiв - КерестурЬ Коцурi, Вербасi, Дюрдьове. Також тут почали розвивати свою дiяльнiсть фшп львiвськоТ «Просвiти», активними учасниками якоТ були насамперед представники полп"ичноТ емiграцiТ, що опинилися в Югославп пiсля вш-ни (Малиновська 1995: 20). У рамках товариств «Просвгта» працювали бiблiотеки, драматичнi гуртки, створювалися хори, якi вивчали народнi, церковш та класичнi твори. Наприкiнцi 20-х рр. при цих товариствах почали функцюнувати спортивнi секцiТ, якi тзыше стали називатися «Соколи» (Малиновська 1995: 20).
Велику роль у становленш громадського життя украТнських пере-селенщв вiдiграла столиця ХорватiТ Загреб. Писемн пам'ятки свщ-чать, що украТнщ, якi проживали в Загребi вже з першоТ половини Х1Х ст., були членами «^ршського товариства», захоплювалися iдеeю слов'янофiльства, писали пiснi, читали лекцп та брали активну участь у культурному житт Загреба та Хорватп.
Перша украТнсько-русинська органiзацiя в Загребi була заснована студентами. Хоча спочатку таю спроби були зроблен в Сербп, куди на початку 20-х рр. ХХ ст. прибула бтьша частина украТнських студентiв з тих, котрi хотiли навчатися на Балканах. На той час украТнц часпше контактували з сербами i менше з хорватами, словенцями та шшими народами ЮгославiТ. Проте таке розташування украТнськоТ студiюючоТ молодi у репош швидко змiнилося. УкраТнськi студенти не знайшли пiдтримки у сербськоТ спiльноти в т. зв. «украТнському питаннi». Значна частина тодiшньоТ сербськоТ елп"и не роздiляла думки, що УкраТна мае стати незалежною державою. Голова СербськоТ КоролiвськоТ академiТ наук Йован Жуйович говорив: «Ми, серби, вважаемо, що невиправ-дане прагнення деяких малороав, щоб з УкраТни створити державу зовсiм автономну, без будь-яких зв'язмв з Росiею. ...це було б проти iнтересу найбтьшоТ слов'янськоТ держави РосiТ, i нашоТ сербсько-хор-ватсько-словенськоТ держави, i всього слов'янства» (Мацях: 1941: 3).
Така позищя громадських кiл СербiТ призвела до переселення украТнських студенев з Белграда до Загреба i Любляни. Ця група характеризувалася високою нацюнальною свiдомiстю. 12 жовтня 1920 р. при хорватському академiчному католицькому товарис^ «Домагой» за домовленiстю з греко-католицьким бккупом Янком Шимраком постала оргаызащя, яка на той час складалася з шести студенлв Загребського ушверситету (Крайцар 1927: 114). 1922 р. товариство модершзувалося в УкраТнську студентську громаду, едину на той час украТнську оргаызацт, якiй було дозволено пра-
цювати в Хорват ^сля ктькох мкящв очiкування, влiтку 1923 р., громада отримала урядовий дозвт на дiяльнiсть. До того, 1919 р., в Новому Садi а згодом у Руському Керест^ було засновано першу украшську оргаызащю - Русинське народне товариство «Просвгга» (РНТП) (Бурда 2002: 174).
29 червня 1922 р. у столиц Хорватп' Загребi також була заснована «Просвгта». На першому спiльному засiданнi його члени прийняли по-мiркований у нацiональному питаны статут. Передбачалося об'еднати всiх украТнщв i русинiв на базi культурно-просвгшьо!' роботи i в такий споаб спробувати задовольнити «духовнi i моральн потреби укра-ïнцiв-емiгрантiв з Велико!' Украши i Галичини, як також нацюнальне усвiдомлення мiсцевих русиыв-укра'шщв» (Украшський прапор 1922). Статут було затверджено у Белградi лише 7 лютого 1925 р. До складу керiвництва загребсько'1 «Просвiти» увiйшли В. Войташвський (голова правлiння), I. Будз i Я. Колш (заступники голови), Й. Фтяс (секретар) i А. Жук (скарбник) (Козлтн 1996: 56-57).
Поди' в Загребi спричинили негативну реакцт керiвництва РНТП у Руському Керестург Заступник голови РНТП о. Ю. Бiндас написав листа до голови загребсько'| «Просвiти» В. Войтанiвського, в якому зазначив свое обурення, вказуючи на те, що два товариства будуть мiж собою конкурувати. Войташвський у лисп-вщпов^ переконав Бшдаса у протилежному. Зокрема, зазначив, що товариства шяк не можуть конкурувати одне з одним з просто!' причини. В. Война^в-ський мав на увазi те, що РНТП переважно дбало про переселенщв, якi не володти украшською лiтературною мовою та орiентувалися на збереження мiсцевих культурних традицш, якi принесли з собою |'хы предки з рщно'| землг КПТ «Просвiта» в Хорватп' покладала на себе значно ширшi завдання. Вона мала загальноукрашську орiен-тацт i прагнула поширювати украшську культуру та нацюнальну свiдомiсть серед уах укра'шщв Югославп'. Тому, на думку В. Войташв-ського, товариства могли лише доповнювати одне одного. А якщо мiж ними протягом певного часу буде злагода, то справа може дшти до об'еднання у сптьний Просвгтний союз, вважав Войнатський (Латяк 2002: 52-53). Пiсля з'ясування вщносин напруга мiж органiзацiями припинилася.
Тривалий час не могла оргашзувати громадське життя украшська спiльнота сербсько'1 столицг З прибуттям сюди пiсля Першо'| свггово'| вiйни велико!' кiлькостi росшських емiгрантiв склалися такi умови, що «годi було думати про якинебудь вияви украшського життя». Тому Белград украшу певний час просто оминали. Проте з кожним мкяцем украшав у центрi Сербп' все бтьшало. Це сприяло тому, що югославська спiльнота з великим iнтересом сприймала ус поди' в життi
украТнщв та в УкраТш й намагалася в них розiбратися. Ще бтьшого ажiотажу додали трагiчнi обставини, пов'язан iз загибеллю С. Петлюри. Не обшшлося без реакцiТ росiйськоТ емiграцiТ, яка власне розпочала диспут на сторшках югославськоТ преси. Пiсля вбивства Петлюри 25 травня 1926 р. одна iз центральних газет Югославп «Политика» шформувала про цю трагедт. 27 травня «Политика» надрукувала украТнофобську статтю росшського емiгранта А. Ксюнша «Кривавий Петлюра». У нiй писалося, що С. Петлюра розпочав свою дiяльнiсть у Киевi з того, що друкував ус книги i часописи украТнською мовою, яку шбито вигадав професор М. Грушевський. «Але настав великий конфуз. Не змогли знайти жодного письменника, який би вмiв писати тю мовою, жодного читача, який би ту мову розумiв». Закшчувала-ся стаття цишчним висновком: «Зашзнша куля потрапила нарешт в С. Петлюру, як помста за жидiвськi погроми» (Вбивство С. Петлюри в югославськш пресi 1926: 24-25). Брехлива стаття викликала гостру полемку в югославськш преа.
Першою вщгукнулася монархiчна газета «Балкан», в якш написали, що Петлюра був демократом i поступовцем, i без iронiТ запитали у А. Ксюнша, чому вш як поступовець-демократ з такою ненавистю писав про С. Петлюру. 30 травня сербська газета «Политика» надрукувала спростування статт Ксюнша, яку надрало УкраТнське това-риство «Просвгта» з Белграда. Росшський емiгрант не мав жодних пщтверджуючих слiв i вiдмовився вщ коментарiв та iнтерв'ю. Згодом «Политика» вмктила ще кiлька вiдгукiв про смерть С. Петлюри. Вже згадувана газета «Балкан» опублкувала промову О. Лотоцького на поминальному засщанш в Празк Низка шформацшних статей вийшла в шших перiодичних виданнях Югославп: «Време» i «Правда» в Сербп, «Обзор» у Хорватп, «Новост словенсю» i «Словенскi народ» у Словенп та iн. (Вбивство С. Петлюри в югославськш преа 1926: 26).
1926 р. в Белгрaдi громадське життя украТнсько-русинськоТ дiаспори набирало помгтно оргaнiзовaнiших форм. 29 сiчня 1926 р. просвгтяни iз Загреба вщкрили свою фiлiю у Белгрaдi. До складу ТТ прaвлiння увiйшли I. Будз (голова), В. Шухевич i П. Павлович-Шура (заступники), В. Вшьювський (бiблiотекaр), М. Тумiн (скарбник), I. Радченко (референт музично-драматичного вщдту) i В. Андрiевський (секретар) (Козлiтiн 1996: 55). Такого росшсьм емiгрaнти не очкували, а вiдтaк не знали, що робити з появою «мазепинськоТ оргаызацп» (Анський 1937: 30). Влгтку 1927 р. белгрaдськi просвiтяни оргаызували публiчний виступ своТх аматорських колективiв, який отримав визнання глядaчiв мкта. Сербська публiкa проявила великий штерес до украТнськоТ пiснi, танцю та украТнського вбрання (Хронiкa 1927: 42-43).
Упродовж 1927-1928 рр. у середовиш^ белградськоТ «Просвiти»
склалася ситуащя, коли керiвництво оргaнiзaцiТ почало «ледве не затуляти рота тим, хто боронив нацюнальну справу, а натомкть ди-вилися крiзь пальц на те, що за кулками товариства ведеться aкцiя федерaлiстiв iз захоплення "Просвiти", яко единоТ украТнськоТ орга-нiзaцiТ в своТ руки» (Вщкриття УкраТнськоТ громади в Бiлгородi 1927: 26). Хоча своТ нaмiри русофiли белградськоТ «Просвiти» не змогли здшснити, все ж вiд участ у дiяльностi «Просвiти» самоусунулася трупа украТнських патрю^в. Вони приступили до оргаызацп УкраТнськоТ громади в Белгрaдi (УГ Белграда). На зборах 23 вересня 1928 р. було прийнято статут товариства та обрано управлшня, до якого увшшли Г. Шевчик (голова), М. Тумир (заступник), В. Андрiевський (секретар) та ш. Деякий час громада чекала своеТ легaлiзaцiТ у вiдповiдних державних вщомствах ЮгослaвiТ. 10 листопада 1928 р., тсля офiцiйного дозволу на дiяльнiсть, вiдбулося урочисте вiдкриття УкраТнськоТ громади. На свят були присутнi державы чиновники Югославського королiвствa: Зaнiпович (секретар мшктра внутрiшнiх справ), Рихтерич (шспектор Мiнiстерствa внутрiшнiх справ), Голiя (шеф Кабшету мiнiстрiв соцЬ альноТ полгтики) та iн. Також прийшли представники вiд загребськоТ та новосадськоТ «Просвгт» (Вiдкриття УкраТнськоТ громади в Бiлгородi 1927: 26-27).
Заснування УкраТнськоТ громади Белграда дало поштовх представ-никам росшськоТ емiгрaцiТ до вiдкритоТ ворожоТ aгiтaцiТ проти громади та шших оргaнiзaцiй укрaТнцiв (Анський 1937: 30). Частина украТнщв не витримали морального тиску росшських емiгрaнтiв i вщшшла вiд спiвпрaцi з УГ, але iншi продовжували працювати з громадою. З роками позицп росiйських емiгрaнтiв в югославському суспiльствi мiнялися, Тх вплив на урядовi кола Югославп поступово зменшувався.
У лщерах росшськоТ дiaспори розчаровувалися пересiчнi роаяни-емiгрaнти, якi не бачили вiддaноТ прац на благо простих переселенцiв, котрi мали багато проблем у чужш крaТнi. Цiею ситуaцiею не могли не скористатися активюти украТнськоТ дiaспори. УкрaТнськi оргaнiзaцiТ вiдчули себе втьышими - вiдвертa ворожiсть до них змшилася на прийнятнi умови дiяльностi. Почали видаватися рiзного роду шформа-цiйнi мaтерiaли, якi розповiдaли, насамперед югославськш сптьнот, про суть «украТнськоТ справи». Велику роль у цьому в^грала брошура А. Чигирина «Украинскш вопросъ», яку видала i поширювала УГ Белграда (Анський 1937: 30).
Активiзaцiя громадського життя украТнфв у Белгрaдi пожвавила iнтерес мкцевих ЗМ1 до украТнства. Це стало помгтним уже в другiй половин 20-х рр. ХХ ст. До цього сербська громадсьмсть, яка рашше мало що знала про УкраТну, украТнський народ, його прагнення, тепер отримала нагоду про все прочитати у своТх газетах. Перюдичы видання
друкували рiзноманiтнi матерiали - вщ iнформацiйних до сенсацiйних, скажiмо, про «арешт заможного украíнського нацюнал^а i мецената» iнженера Т. Боржинського з Вщня. У центральнiй газет «Политика» з'явилася низка матерiалiв про «пщготовку англiйськоí операцií з вщо-кремлення Украíни вiд Росií». Ц публiкацií демонстрували iнтерес на Балканах та й у свт загалом до «украшського питання». Подiбнi статт «розхвилювали мертве море балканськоí емiграцií», i, що важливо, «з'являлося все бтьше землякiв, якi почали свщомо вiдокремлювати себе вiд загальноросiйськоí емiграцií i називатися украíнцями» (Лист з Югославп 1927: 10-11).
Разом з тим серед впливових кт сербськоí громадськосп ще мала силу слава великоí Росií, що примушувала IX з пiдозрою ставитися до державницьких устремлшь украíнцiв. «Для нас краще, хай iснуе Росiя бiльшовицька, але велика, ыж окремi держави на територп бувшоí Росií», - говорили деяк серби (Лист з Югославп 1927: 12). Проте югос-лавськ чиновники дуже скептично оцiнювали ствпрацю з Росiею. Мiнiстр закордонних справ Маршкович на запитання журналiстiв, коли буде встановлено торговельш вiдносини з бтьшовиками, рiшуче вiдповiв: «У нашм торгiвлi навiть царська Росiя грала невелику роль. Чим можуть торгувати з нами большевики? Хiба, що пропагандою, комуыстичною лiтературою?» (Лист з Югославп 1927: 12). Зрозумто, що там матерiали вселяли надiю та мобшзували дiяльнiсть украш-ського громадського життя, змшювали ставлення самоí Югославп до «украшського питання».
Проте повшстю позбавитися «отки» росiйськоí емiграцií украш-ськiй дiаспорi тодi не вдалося. Наприкшщ 20-х рр. ХХ ст. свою украшо-фобську дiяльнiсть пожвавив «Нацюнальний союз нового поколiння», який створив «Малоруско-украшску секцiю» для переманювання до себе активно! украíнськоí молодк Оскiльки росiйськi товариства вiдзначалися ще й значними фшансовими статками, то íхнi намiри певний час мали устх. Та коли iз секцп виключили за «сепаратизм» найактивнiшого и члена, виникла обг'рунтована пiдозра щодо справ-жнiх намiрiв дiяльностi оргаызацп. Пiсля скандалу багато молодих украшав залишили органiзацiю (Анський 1937: 31).
Наприкшщ 1928 р. у Сербп склалася ситуащя, коли виникла потреба в координацп дiяльностi вже ктькох украшських органiзацiй, якi пра-цювали в Белграда Петровградi, Суботицi, Смедеревi i Новi Садi. Тодi й було створено Союз украшських оргашзацш в Югославп, який взявся за налагодження ствпращ мiж громадами та просвггшми товариства-ми, що працювали у вищезгаданих репонах (Вiдкриття Украíнськоí громади в Бiлгородi 1927: 26-27). Через важкий фшансовий стан уа укрaíнськi товариства шукали способiв заробити кошти i покращити
свое матерiальне становище. Найефектившшим способом була оргаш-защя виступiв перед мешканцями тих мiст, де цi товариства працювали.
Концерти, вистави та iH. демонстрували украшсько-русинсьм громади Белграда, Петровграда, Суботищ, Смедерево, «Просвгга» з Нового Саду i Белграда. Заодно ц заходи популяризували украшську культуру як серед украшсько!' спiльноти, так i серед шших народiв Югославп'. Устх першоТ вистави «Панна Штукарка» О. Володарського, тдготовлено!' УГ Белграда, продемонстрував це твердження (Хронiка 1938: 17). Згодом громадiвцi для белградсько!' публки поставили вистави «Кум Мiрошник», «Мартин Боруля», органiзовували концерти украшсько!' народно!' творчостi (Хронiка 1937 (47): 27). Часто громада з концертними програмами вш'жджала в репони, як правило, туди, де проживали украшщ i русини, й там влаштовували виступи. Аматори УГ Белграда l9 ачня 1929 р. дали великий концерт у Шидi (Срем), де знайшли свш осiдок переселенцi з Галичини (Хроыка 1929 (6): 31-32). З 30-х рр. ХХ ст. громада щороку взялася проводити Шевченювсью вечори, де звучали вiршi поета, хоровий ств, читалися пiзнавальнi реферати про життя i творч^ь митця. На святкування запрошували гостей з шших мкт, переважно з тих, що стали найбтьшими центрами скупчення украшав i русиыв (Хронiка 1937 (2): 24).
Загалом Украшська громада у сербськш столицi постiйно працювала над удосконаленням свое!' культурно-просвггницько!' дiяльностi. Коли у першi роки пiсля створення вони влаштовували вечори, на яких читали вiршi, реферати, спiвали шсш, то з лiта 1930 р. було виршено надати тим вечорам бтьш просвiтницького змiсту. З того часу оргашзовували тематичнi вечори, присвячен представникам украшсько!' культури чи кторп'. Як виявилося, пiдготувати такий вечiр було не легко, вщчував-ся значний шформацшний голод. 1 липня 1930 р. вiдбувся перший подiбний вечiр, який присвятили творчостi Л. Гжбова (Хронiка 1930 (29-30): 43-44). Новий формат заходу дуже сподобався членам i гостям громади. З того часу щомкяця проводилися тематичн вечори (Хрошка 1930 (31-32): 47-48).
1934 р. УГ Белграда виршила змшити свое примщення у ценр мiста на бiльш простору буо^влю на околицi. Це було випдно з кiлькох позицiй. По-перше, на околиц збирали меншi податки на нерухом^ь, а фiнансовi питання завжди залишалися актуальними. По-друге, старе примщення з часом стало тiсним, осктьки з кожним днем збтьшува-лася кшьюсть бажаючих взяти участь у громадському та культурному житп дiаспори (З життя украшсько!' громади 1935: 31).
Белградська «Просвгга» свою першу публiчну виставу поставила для мешканщв гостей i мiста 2 березня 1929 р. Осктьки це була сербська п'еса «Невтьник», вона викликала жвавий штерес мкцевоТ публiки, i
на прохання глядaчiв через юлька дыв виставу повторили. На прем'ерi були присутнi нaвiть члени югославського уряду, прaцiвники мшк-терств, дипломатичних служб (Хроыка 1929 (16-17): 41).
Популяризувати украшське театральне мистецтво активно взялася й смедеревська Украшська громада. Тут з весни 1929 р. розпочалися перюдичы публiчнi покази вистав. Як i попереднi товариства, сме-деревськi аматори такою дiяльнiстю, попри все, прагнули покращити свое мaтерiaльне становище. Примщення, у якому проходили виступи, вмiщувaло 400 глядaчiв, але бажаючих подивитися завжди було больше. Це засвщчувало про моральний та мaтерiaльний успiх громади (Хроыка 1929 (16-17): 41).
Окрiм Укрaíнськоí громади, у Смедерево працювала й шша громад-ська оргaнiзaцiя украшщв-русиыв. Виникла вона нaприкiнцi 1925 р. завдяки старанням Пилипа Чорного, колишнього курсового старшини Киíвськоí iнструкторськоí школи старшин за чаав Центрaльноí Ради i гетьманства. Згодом оргaнiзaцiю перетворили на Укрaíнський ама-торський гурток. Тривалий час aктивiсти гуртка не могли добитися офщшного визнання через перешкоди, ям чинила росiйськa емiгрaцiя. Чиновники пiд впливом росiйських активов нaвiть погрожували П. Чорному виселенням зi Смедерево, а згодом i з Югослaвií. Наполегли-ва праця Чорного та його соратниюв Коробко i Жежеленко сприяла тому, що 1931 р. громада отримала реестрацш (Хроыка 1931 (29-30): 44).
ж Мшктерство внутрiшнiх справ затвердило статут оргаызацп, назва якоí була визначена як Украшська громада «Кобзар». Членами оргаызацп на момент и створення було 56 осiб (бшьшкть iз них укрaíнцi з Кубаы). 12 липня 1931 р. вщбулися устaновчi збори, на яких сформували керiвництво громади: головою обрали Дворецько-го, секретарем - Чорного, а скарбником - Медведiвa-Козюру. Ще до офщшного визнання члени «Кобзаря» встигли пщготувати i показати мешканцям Смедерево ктька вистав: «Невольник», «Хмара», <^здвяна нiч», «Наталка Полтавка», «Кум Мiрошник» та iн. Усi декорaцií були виготовлеы Жежеленко. Громада вiдкрилa хату-читальню i планувала створити театральну секщю й хор (Хронiкa 1929 (16-17): 41).
Нелегко доводилося працювати Украшськш громaдi i у Великому Бечкереку через скупчення великоí громади росiйськоí емiгрaцií, яка всiляко намагалася перешкоджати оргaнiзaцií громадського життя украшщв. Товариство укрaíнцiв Великого Бечкереку очолив М. Мельни-чук. Ним було добре оргаызовано культурно-просвiтню роботу серед украшщв (З життя укрaíнськоí громади 1935: 30).
Особливою цього осередку укрaíнсько-русинськоí дiaспори було те, що там знаходилися кубанськ козаки, для яких нацюнальшсть не мала визначального характеру. Серед них були украшщ, роаяни
й iншi народи колишньо'| Росйсь^ iмперiï. Але попри це громадi вдавалося вести свое украшське дiаспорне життя - оргашзовувати свята, просвiтницькi вечори, на яких знайомили населення з визнач-ними подiями та особистостями украшсько'| культури та iсторiï. Першi вечори висвiтлювали теми: «Крути», «22 ачня i його значення», «Чому називаемо Т. Шевченка генiем Укра'ни» (З життя укра'нсько' громади 1935: 31). При громадi створили Кубанський хор, концерти якого мали устх у публки, його запрошували на мiсцевi фестивалi, конкурси (Хронiка 1931 (25): 31-32).
Театральш успiхи украшав вiдiгравали велике значення у житп емiгрантiв. До аматорiв долучалася все бтьша кiлькiсть учасникiв. Окрiм уже згаданих товариств, на початку 30-х рр. ХХ ст. була створена «Украшська драматична група», яка теж взялася за постановку вистав. Однак мiж товариствами незабаром спалахнув конфлкт, який мав фшансовий пщтекст, хоча трактувалося це як мистецька конку-ренцiя. Органiзацiï почали наввипередки готувати i ставити однi й т ж вистави, що заплутало глядачiв, а вiдтак iнтерес до украшського театрального мистецтва почав згасати (Украшська театральна справа в Бiлгородi 1930: 19-20). Тим самим було завдано шкоди як популяри-зацп укра'нсько' культури, так i матерiальному становищу громадських органiзацiй украïнцiв.
Критичне становище змусило активов товариств асти за стiл пе-реговорiв, щоб сптьно розв'язати проблему. 28 вересня 1930 р. Мща-тивна група скликала нараду прихильниюв украïнського театрального мистецтва. На запрошення вщгукнулася велика кшьюсть людей. На засiданнi вибрали спещальний комiтет, який мав пщготувати статут новоï органiзацiï, визначити програму ïï дiяльностi, спрямовану на розвиток театральноï справи у Белградi. 19 жовтня 1930 р. вщбулися першi органiзацiйнi збори «Украïнського художньо-драматичного товариства», на якi зiйшлося понад 70 оаб. При товaриствi обрали управу i ревiзiйну комiсiю. До складу управи увшшли Баскевич (голова), Праведниюв (заступник голови), Зiверт (секретар), Андрiевський (скарбник), Манглер (режисер), Загребельний (диригент), Миколаенко (адмшктратор) та ш. До ревiзiйноï комiсiï увiйшли Яковенко, Карабан та Щербак. З огляду на мaтерiaльнi та моральш заслуги перед украш-ською театральною справою почесним головою одноголосно обрали заможного украшського пщприемця I. Будза (Украшська театральна справа в Бiлгородi 1930: 19-20).
Дiяльнiсть новоствореного Укрaïнського художньо-драматичного товариства невдовзi викликала невдоволення украшав. 19 вересня 1931 р., даючи виставу «Запорожець за Дунаем», товариство до концерту включило росшсьм романси, чим обурило украшську сптьноту,
«не тому, що ми вороже вщносимося до росшськоТ тсы... ми шануемо мистецтво кожного народу, але вважаемо, що у даному випадку не мюце забавним романсам у подiбних концертних програмах» (Хронiкa 1931 (37): 28-29).
Таке застереження було не випадковим. УкраТнська сптьнота вже помгтила проросiйськi настроТ у дiяльностi художньо-драматичного товариства. Весною товариство розм^илося у примiщеннi росiйського будинку офiцерiв, що викликало ще бiльше невдоволення украТнськоТ громади. Частина членiв товариства перестала з ними ствпрацювати, хоча товариство i дaлi ставило вистави. Критики зазначали, що тодi вже Тхш вистави втратили «нaцiонaльний характер», i серед глядaчiв домiнувaлa публка з числа росiйських емiгрaнтiв (Хроыка 1932: 26).
На початку 30-х рр. ХХ ст. до хорватськоТ столиц почали прибувати укрaТнськi студенти, ям переТжджали з Праги в результат подорож-чання там навчання. Становище украТнського студентства в Югославп, особливо в першi роки емiгрaцiТ, оцiнювaлося як надзвичайно тяжке. Посередництво мiж державою й емiгрaнтaми в Югославп опинилося в руках росшських чиновнимв. Нaцiонaльнi студентськi групи (укра-Тнськi, грузинськi, бiлоруськi тощо) були вщдаш «цiлком на ласку й неласку москaлiв» (Нaрiжний 1942: 99) - вщ остaннiх залежав i розподiл студентських стипендiй, i облаштування побуту. Маючи в розпорядженнi там важелЬ росiйськi емiгрaнти не допускали засну-вання нaцiонaльних украТнських оргашзацш, вiдбирaли в украТнських студентiв стипендп, домагалися видалення небажаних Тм елементв за межi держави. До того ж i сам розмiр студентських стипендш у ЮгослaвiТ не був достатнш, аби забезпечити прожитковий м^мум (Нaрiжний 1942: 99).
Окрiм опору з боку росшськоТ емiгрaцiТ, украТнськ студенти опи-нилися пiд тиском греко-католицькоТ церкви, клiрикaм якоТ не спо-добалося те, що студенти гуртували уах укрaТнцiв, незважаючи на Тх релiгiйну принaлежнiсть, i претендували на керiвну роль в украТнськш громaдi ЮгослaвiТ (Лiський 2002Ь: 40). На жаль, цей конфлкт з церквою завдавав великоТ шкоди спрaвi консолiдaцiТ укрaТнцiв в емiгрaцiТ. Не зважаючи на труднощЬ опiр i перешкоди, прогресивне украТнське сту-дентство продовжувало оргашзовувати громадське життя в емiгрaцiТ (Мацях 2002: 51).
Прибуття студентiв до ХорвaтiТ збiглося з кризою в оргашзацп на-цюнального життя укрaТнцiв у регiонi. У ПрняворЬ Бaня-Луцi, Липеницi залишилися ст^ читaльнi, що з бiгом часу i пiд впливом мiсцевих пaрохiв перетворилися на клуби чи церковш братства, повiльно втрачали свiй початковий нацюнально-громадський характер. При-тiк нацюнально свiдомоТ молодi сприяв докорiнним змшам. У лiтнi
мкящ студенти найчастiше з економiчних причин вiдправлялися до украшських ал, де оргaнiзовувaли культурно-просвiтницьку роботу. За таких умов вщкривалися фiлií та читальш Украшського товариства «Просвгга», яких згодом стало понад 20, а сама оргаызащя нарахову-вала близько 5 тис. члеыв. Якщо врахувати, що загалом тут проживало близько 15 тис. украшав (Мацях 2002: 53), то авторитет «Просвгги» був помггно високим.
Серед студентв, як прибули з Праги, були пластуни. На новому мiсцi вони виршили органiзувати гурток «Перелiтних» та приеднатися до Союзу украíнських пластунiв-емiгрантiв (СУПЕ) (Нарiжний 1942: 282285). На початку липня 1932 р. у Загребi проходив 1цжемборi (пластовий здвиг), на якому були присугш делегати майже вщ усiх европейських держав, що входили до Мiжнародного бюро скаупв (МБС). Украíнцi як бездержавна нащя не мали права бути членами союзу, тому у джем-борi брали участь у складi чеськоí пластунськоí органiзацií. Украíнськi студенти на парадi учасникiв йшли зi своíм жовто-блакитним стягом i встановили два шатра з вивiскою «Ukraine». Виставка, оргашзова-на украíнцями, привернула увагу багатьох гостей джемборк Пщ час змагань украíнських пластунiв матерiально i морально пiдтримували мiсцевi украшськ емiгранти (Украíнськi пластуни 1932а: 30-31). Югославська преса позитивно вiдзначила участь украшських студентiв у джемборi, i, незважаючи на те, що украшу не були членами МБС, |'х назвали учасниками пластового здвигу (Украшсью пластуни 1932b: 11-12). Таке ставлення хорватськоí спiльноти до украíнськоí дiаспори черговий раз засвiдчило добрi вщносини мiж народами.
1938 р. у Загребському ушверситет Антон 1вахнюк заснував два украшськ студентськi товариства - «Пробоем» (шзшше «Днтро») i «Лихвар». У звiтi греко-католицького Прняворського деканату вщ 8 травня 1939 р. сказано, що «Пробоем» виник у результат розколу, який стався мiж загребськими студентами. Новостворене товариство почало працювати на католицьких основах - «настали для нас спри-ятливi обставини, бо студенти з товариства "Пробоем" почали ствпра-цювати з церквою» (Лiський 2002b: 44). 1нша частина студентiв, яка не пщтримала iнiцiативи 1вахнюка, гуртувала навколо себе уах укрaíнцiв, без огляду на ix релiгiйну нaлежнiсть.
Друге товариство, засноване А. 1вахнюком, «Лихвар», мало еконо-мiчну зорiентовaнiсть. Метою його дiяльностi була фiнaнсовa допомога у виглядi позик для членiв товариства. 6 березня 1938 р. затвердили статут «Лихваря», i товариство 1 квггня розпочало свою дiяльнiсть (Лкький 2002a: 64). Члени обох товариств у свош дiяльностi дотри-мувалися тих принцитв, що укрaíнськi студенти за кордоном перш за все повинш отримати осв^у i квaлiфiкaцiю спецiaлiстa. Другим
обов'язком мала бути пропаганда серед шоземщв i украТнськоТ гро-мади украТнськоТ нацюнальноТ iдеТ. Для цього, як стверджував Тхнiй лiдер А. 1вахнюк, потрiбно «на чужинi бути "ходячою енциклопедiею" i на будь-яке питання треба вмгти дати вичерпну вщповщь. Вiд шо-земцiв рекомендували не вщгороджуватися "китайською стiною"a розвивати дружш стосунки. Кожен украТнець мав бути свщомим того, що за кордоном вш е представником своеТ нaцiТ» (Лiський 2002а: 64).
Наприкшц 1932 - на початку 1933 р. спостер^ався новий етап в оргашзацп громадського життя укрaТнцiв Югославп. За ^щативи УкраТнськоТ громади Белграда 8 жовтня 1933 р. у столиц Югослав-ського королiвствa зiбрaлися представники украТнських громад з провшцп, щоб вiдновити дiяльнiсть Союзу украТнських оргаызацш (СУО). На зборах було обрано правлшня пiд головуванням адвоката Г. Шевчика. Його заступником став В.Андрiевський, а секретарем -М. Тумiр. СУО об'еднав полiтично активну частину украТнськоТ дiaспори, проголосивши своею метою «здобуття волi украТнському народов^» (Хронiкa 1933: 17). Через внутршнш конфлiкт, який визник у союз^ у груднi 1933 р. В. Андрiевський вийшов зi складу правлшня. За таких умов зрк авторитет aполiтичноТ загребськоТ «Просвiти», яка стала до-мiнувaти ще й чисельно завдяки приеднанню УкраТнськоТ студентськоТ громади (800 оаб) (Нaрiжний 1942: 285).
Упродовж 1934 р. фшп загребськоТ «Просвгти» з'явилися в хорват-ських маечках Кaчечицi, Стара Дубрава, Прнявор й Штрбуя. Основну увагу члени правлшня звертали на давню економiчну («заробгтчан-ську») емiгрaцiю, переважно з галицьких селян, серед яких вербували нових члешв. Йшлося виключно про економiчно-господaрську та куль-турно-просвiтницьку дiяльнiсть, тобто оргaнiзaцiю святкових вечорiв (Шевченмвсью свята, 22 сiчня - День соборносп, День пам'ят першого президента УНР М. Грушевського та ш.), театральн вистави, поширення украТнськоТ перюдики, художньоТ лiтерaтури, пiдручникiв. Загалом у Королiвствi СХС на кiнець 30-х рр. працювало 5 фшш «Просвгти», 13 представництв, якi охоплювали 24 населених пункти (Козлтн 1996: 59).
У середин 30-х рр. розгорнулася боротьба мiж украТнськими орга-нiзaцiями щодо доцтьносп поеднання в Тх дiяльностi полiтичних на-строТв з культурно-просвiтницькими. Пюля обрання нового прaвлiння союзу 12 травня 1935 р., ця проблема була знята. До складу нового правлшня увшшли П. Чорний (голова), В. Андрiевський (заступник), Й. Прокоп'юк (секретар), Б. Козиренко (скарбник), а також члени М. Мельничук, В. Мартос i Б. Жиленя. До складу НаглядовоТ ради були обраш К. Цвитанович, С. Третевич i В. Сердюк (Хроыка 1935: 36-37).
^сля таких змш ситуащя в украшських органiзацiях Королiвства Югославiя стала вщносно спокiйною, а Тхня дiяльнiсть ефективышою. Нове правлiння СУО проводило лшт рацiонального поеднання культурно-просвгшицько!' дiяльностi з пропагандою щей збереження етычно!' самобутносп украТнщв в Югославп' i майбутнього нацюналь-ного визволення Украши.
Як наслщок подальших творчих зусиль представнимв украшськоТ дiаспори 1936 р. виходить «Руско-украшський алманах бачван-ско-сримских писательох», видавцем якого було «Руске народне друштво у Руским Керестуре». В альманас почали друкувати молодих письменнимв М. Винайя, Я. Фейса, М. Ковача, С. Саламона, О. Латкович, Й. Костельника, о. М. Бута, €. Ковач (Марунчак 1969: 47-48).
Автори i видавц альманаху так пояснювали у вступi цiль i потребу такого альманаху: «Русько-украшський альманах - то е перша спроба, яка охопить белетристику югославських русиыв. Переклади прози бачвансько-сремського дiалекту лггературною украшською мовою засвiдчать нашу любов до лггературно'| украшсько!" мови i заодно викличуть зацiкавлення наших русиыв до лггературно'| мови, а наших братв украшщв у Галичинi i в Укра'|'ы зацiкавлять нашими звичаями. Особливо ми намагаемося цим виданням зблизити широк кола югославських русиыв з укра'шцями Галичини i Украши» (Марунчак 1969: 48).
Нацюнальы мотиви вiдтодi все часпше проявлялися в лiтературнiй творчосп бачванських русиыв-укра'шщв. Для обмiркування сво'|'х культурно-освiтнiх та народних справ бачванськ русини вперше з'Тхалися ще у липы 1919 р. на нараду в Новi Сад. Сюди з ^щативи о. Ю. Бiндаса - пароха з Дюрдово прибуло близько 150 делегатв, якi заснували «Руске народне просвитне друшство» (РНПД) (Латяк 2000: 50). Метою товариства було «тзнавати народний характер украшав, розвивати й поширювати украшську народну просвгту i в культурних справах заступати всюди iнтереси пiвденних украшщв». Попри те, що товариство було створене на територп' Воеводини, його дiяльнiсть планувалося розгорнути i на просторах Боснп' i Хорват Згодом тсля з'Тзду товариство почало видавати часопис «Руски новини» та ш^ч-ник «Руски календар». Коли 1935 р. в Руському Керест^ заснували друкарню, згаданi видання перенесли з Новi Саду до Керестура, який i став центром культурного життя вах бачванських русиыв-укра'шщв.
З 1933 р. виходив ще один орган украшсько!' дiаспори в Югославп' -«Рщне слово». До квiтня 1941 р. це було едине видання украшською мовою. Першим i единим редактором, який одночасно був засновни-ком щеТ газети, а також i виконавцем уах шших робiт (вщ пiдготовки статей до Тх редагування та оформлення журналу), був о. М. Фiрак - спо-
чатку душпастир у Пшкоревцях, а згодом парох у Руському Керестурк Друкували газету неподалк вщ Пшкоревщв, у Дяковi. Листопадове число з 1934 р. почали видавати вже в Оаеку, де газету друкували до 2-го номера 1936 р. Потм ктька номерiв вийшло у Дервент, а останньою редaкцiею, яка випускала «Рщне слово», з кшця 1936 р. стала друкарня «Просвгти» у Руському Керестурi.
За законами стaроï Югослaвiï вiдповiдaльними редакторами «Рщ-ного слова» були люди, ям фактично з цiею газетою не мали шчого спiльного, але постшно мешкали у мiсцевостi, де вона друкувалася.
У Дяковi вiдповiдaльним редактором був о. Ф. Дщович, римо-като-лицький парох i декан у Дяковк Коли ж друкувалися в Оаеку, вщпо-вiдaльним редактором був сам о. Фiрaк. Пiд час видання у Дервент газету пщписував о. ЖиГмонд Слиж, укрaïнський дупшастир цього мiстечкa.
У Руському Керест^ вiдповiдaльним редактором знову став о. М. Фiрaк. Спочатку «Рiдне слово» виходило один раз на мкяць, вщ 9-го номера 1935 р. - два рази на мкяць, а з 2-го номера 1940 р. -три рази. Назву газети, а також i назви поодиноких рубрик грaфiчно оформляв о. М. Бута. Першi три букви назви газети своею с^защею утворювали гербовий знак святого Володимира Великого - тризуб. У перших номерах газети були там рубрики: «З рщного краю», «Що чувати у свт?», «Що нового в Югослави?», «З наших осель», «Новинки». ^зшше з'являються рубрики: «Господарство», «З нaшоï держави», «Нaшi дописи». З часом рубрики мшяли своï назви, але ix спрямування залишалося незмшним.
Вступну статтю до першого номера «Рщного слова» написав кри-жевський владика Д. НярадЬ де, зокрема, зазначалося: «Нехай буде Господу 1сусу Христу нaйбiльшa честь i слава, що допом^ i поблаго-словив видання газети "Рщне слово" для греко-католицьких украшщв у Югослaвiï» (Мизь 2003: 12). Видавець-редактор у першому номерi звернувся до читaчiв iз словами: «Випускаючи у свiт "Рщне слово" -перший часопис для украшського народу в ЮгославГ!, пщписаний мае тверду надт, що нaшi люди в Боснiï, Слaвонiï i по других краях ЮгославГ! його щиро привгтають, бо вщчувають потребу часопису, котрий рщною укрaïнською мовою до кожного заговорить, принесе вГсп з рщного краю, злучить нас розаяних до одноï громади i занесе до наших домГв свгтло просвГти i знання. "Рiдне слово" це часопис украшський i християнсько-католицький. Буде воно будити в наших людях народну свщомТсть, буде вчити любити рщну мову i все що наше украшське...» (Мизь 2003: 12). ОкрГм «Рщного слова», у Пшкоревцях видавали «1люстроваш кaлендaрi рщного слова для украшського народу в Югослави», першi видання якого з'явилося 1934-1935 рр.
Отже, громадське життя русишв-украшщв у Югослaвiï з початку ХХ ст. i до Другоï свiтовоï вГйни оформилося i функцюнувало з усiмa нацюнальними ознаками. Попри тиск Гнших дiaспорниx згуртувань, насамперед росГйських, укрaïнцi зумГли виокремитися з маси пере-селенщв Гз земель Росiйськоï та Австрiйськоï iмперiй i позицiювaти себе як окремий народ. 1'м вдалося створити низку громадських товариств - як нових, так i фГлш тих, що вже працювали в Укра'ш (напри-клад «Просвгта»). Ц оргaнiзaцiï стали осередками культурного життя украшав в Югослaвiï, що дозволило ïm зберегти своï звичaï, традиций мистецтво й активно знайомити з ними югославську спГльноту. ДГа-лог, який налагодився мГж укра'нцями i югослов'янськими народами завдяки спГлкуванню в культурнш сферГ, формував позитивний ГмГдж укра'нсько' дГаспори в ЮгославГ'.
ПопуляризацГя укра'нсько' культури, громадська дГяльнГсть на югослов'янських землях мала i полгтичы наслГдки. В ЮгославГ' лише тсля розгортання активно' суспгльно'! дГяльностГ русишв-украшщв почали сприймати 'х як окремий народ, який прагне вщновити свою державшсть, зберегти свою мову, духовшсть тощо. ТодГ ж в урядовцГв КоролГвства ЮгославГя почала формуватися позицГя до т. зв. «укра'н-ського питання», про яке вони рашше або не чули, або не розумГли його сутГ. Разом з тим громадська актившсть русишв-украшщв допомагала ïm покращити свое матерГальне становище, що завжди залишалося актуальним для переселенцГв.
Л1ТЕРАТУРА
Анський 1937 - Анський В. З украшського життя в Югослави // Гуртуймося. Прага, 1937. РГк видання 2-3 (ХХ-ХХ1). С. 30.
Бурда 1999 - Бурда С. З життя русишв i укра'нцГв Загреба // Нова думка: Часопис Союзу русишв i укра'шцш РеспублГки ХорватГя. Вуковар, 1999. РГк Х1Х. № 107. С. 29-30.
Бурда 2002 - Бурда С. 1сторГя i актуальнГ проблеми укра'шцш та русинГв Хорватп // УкраУнц Хорват МатерГали i документи. Книга перша. Загреб, 2002. С. 174.
Вбивство С. Петлюри в югославськш прес 1926 - Вбивство С. Петлюри в Югославськш преа 1926. Тризуб. Прага, 15 серпня, 1926. Число 40. С. 24-25.
ВГдкриття УкраТнськоТ громади в БГлгородГ 1927 - Вщкриття УкраТнськоТ громади в БГлгородГ 1927. Тризуб. Прага, 23 грудня 1927. Число 156. С. 26-27.
З життя украТнськоТ громади 1935 - Гуртуймося. Прага, 1935. РГк видання I (Х111). С. 30-31.
Козлитин 1996 - Козлитин В.Д. Русская и украинская эмиграция в Югославии (1919-1945 гг.). Харьков: РА, 1996. 476 с.
Крайцар 1927 - Крайцар I. УкраТнська емнгра^я у Югослави // Руски календар. Руски Крстур, 1927. С. 114.
Кулеба 2000 - Кулеба €. 30 роюв культурного життя украшав у ^i (II) // УкраТнське слово: Часопис украшав у Югославiï з питань культури, лп"е-ратури та сусшльного життя. Новий Сад, 2000. № 7. С. 49-56.
Латяк 2002 - Латяк Ю. 1нформування украшською мовою на просторах колишньо' Югослави (1922-1992) Короткий огляд // MisLi z Dunava. Vukovar, 2002. № 5. С. 50-54.
Латяк 2000 - Латяк Ю. 1нформування укра'нською мовою на просторах колишньо' Югослави (1922-1992) // Глас Союзу. Новий Сад, 2000. № 3. С. 50.
Лист з Югослави 1927 - Лист з Югослави 1927. Тризуб. Прага,7 серпня 1927. Число 32 (90). С. 10-11.
Лкький 2002a - Лiський Б. Антон 1вахнюк - великий укра'нсько-хорват-ський патрют // Укра'нц Хорвати. Книга перша. Загреб, 2002. С. 62-74.
Лкький 2002b - Лiський Б. З дiяльностi укра'нських студентв у Хорвати (1920-1945) // Укра'нц Хорвати. Книга перша. Загреб, 2002. С. 38-51.
Малиновська 1995 - Малиновська О. Укра'нська дiаспора в швденно-слов'янських землях: короткий iсторичний нарис //Укра'нська дiаспора. Ки'в; Чикаго, 1995. Число 8. С. 12-24.
Марунчак 1969 - МарунчакМ. Укра'нц в Румуни, Чехо-Словаччиш, Польщi, Югослави. Вшшпег, 1969. 64 с.
Мацях 1941 - Мацях €. Хорва™ вчора i сьогодш // Укра'нський вiсник. Берлiн. 3 серпня 1941. Ч. 21 (65). С. 3.
Мизь 2001 - Мизь Р. «Новш думцЬ» власне, 33 роки // Нова думка: Часопис Союзу русишв i укра'ншв Республки Хорва^я. Вуковар, 2001. № (1) 2. С. 11.
Мацях 2002 - Мацях €. Укра'нц в Хорвати // Укра'нц Хорвати. Книга перша. Загреб, 2002. С. 51-61.
Мизь 2003 - Мизь Р. До 70-лптя виходу в свп" першого числа «Рщного слова» // Наша газета. Загреб, 2003. 7 вересня. № 14. С. 12.
Мизь 2005 - Мизь Р. Бтя колиски двох союзiв i одно' Регюнально'' Ради // Голос Союзу: Союз русишв i украшав Серби i Чорногори. Нови Сад, 2005. № 8. С. 4-5.
Мушинка 2005 - Мушинка М. Нас поеднав Володимир Гнатюк // Голос Союзу: Союз русишв i украшцт Серби' i Чорногори'. Новий Сад, 2005. № 8. С. 12-15.
Нарiжний 1942 - Нарiжний С. Укра'нська емiграцiя. Прага, 1942. Частина друга. 370 с.
Нарiжний 1999 - Нарiжний С. Укра'нська емiграцiя. Культурна праця укра'нсько' емiграцiï 1919-1939. К.: Вид-во iменi Олени Тел^и, 1999. 370 с.
Павлюченко 1987 - Павлюченко О.В. Россия и Сербия 1888-1903 (дипломатические отношения, общественные связи). Киев: Наукова думка, 1987. 130 с.
Павлюченко 1992 - Павлюченко О.В. Укра'на в росшсько-югослов'янських сусптьних зв'язках (друга половина Х1Х - початок ХХ ст.). Ки'в: Наукова думка, 1992. 205 с.
Румянцев 2008 - Румянцев О. Галичина - Босшя - Воеводина: украТн-ськ переселенц з Галичини на територп югославських народiв в 18901999 роках. КиТв: ФАДА; ЛТД, 2008. 256 с.
Трощинський 1999 - Трощинський В.П., Шевченко А.А. Укра'шц в свт. Кшв: Видавничий дiм «Альтернатива», 1999. Т. 15. 350 с.
УкраТнська театральна справа в Бiлгородi 1930- УкраТнська театральна справа в Бiлгородi 1930. Тризуб. Прага, 16 листопада 1930. Число 40 (251). С. 19-20. УкраТнський прапор 1922 - УкраТнський прапор. 5 серпня 1922. УкраТнсью пластуни 1932а - УкраТнсью пластуни на югославському Джем-борi в Загребi 1932. Тризуб. Прага, 28 серпня 1932. Число 33-31 (340-41). С. 30-31.
УкраТнсью пластуни 1932b - УкраТнсью пластуни на югославському Джем-борi в Загребi 1932. Тризуб. Прага, 30 жовтня 1932. Число 42 (350). С. 11-12.
Хрошка 1927 - Хрошка 1927 // Тризуб. Прага, 26 червня 1927. Число 26-27. С. 42-43.
Хрошка 1929 (6) - Хрошка 1929 (6) // Тризуб. Прага, 3 лютого 1929. Число 6 (162). С. 31-32.
Хрошка 1929 (16-17) - Хрошка 1929 (16-17) // Тризуб. Прага, 14 квЬня
1929. Число 16-17. С. 41.
Хрошка 1930 (29-30) - Хрошка 1930 (29-30) // Тризуб. Прага, 3 серпня
1930. Число 29-30 (237-238). С. 43-44.
Хрошка 1930 (31-32) - Хрошка 1930 (31-32) // Тризуб. Прага, 31 серпня
1930. Число 31-32 (239-408). С. 47-48.
Хрошка 1931 (25) - Хрошка 1931 (25) // Тризуб. Прага, 28 червня 1931. Число 25 (283). C. 31-32.
Хрошка 1931 (29-30) - Хрошка 1931 (29-30) // Тризуб. Прага, 2 серпня
1931. Число 29-30 (287-288). С. 44.
Хрошка 1931 (37) - Хрошка 1931 (37) // Тризуб. Прага, 4 жовтня 1931. Число 37 (295). С. 28-29.
Хрошка 1932 - Хрошка 1932 // Тризуб. Прага, 13 березня 1932. Число 11 (319). С. 26.
Хрошка 1933 - Хрошка 1933 // Гуртуймося. 1933. Жовтень. С. 17. Хрошка 1935 - Хрошка 1935 // Гуртуймося. 1935. № 14-15 (квЬень-ве-ресень). С. 36, 37.
Хрошка 1937 (2) - Хрошка 1937 (2) // Гуртуймося. Прага, 1937. Рк видання 2 (ХХ111). С. 24.
Хрошка 1937 (47) - Хрошка 1937 (47) // Тризуб. Прага, 5 грудня 1937. Число 47 (597). С. 27.
Хрошка 1938 - Хрошка 1938 // Гуртуймося. Прага, 1938. Рк видання 3 (ХХУ1). С. 17.
REFERENCES
Ansky, V. (1937) Z ukraïns'kogo zhittya v YugosLaviï [On Ukrainian Life in Yugoslavia]. Gurtuymosya. 2-3. pp. 30.
Burda, S. (1999) Z zhittya rusiniv i ukraintsiv Zagreba. Nova dumka. 107. pp. 29-30.
Burda, S. (2002) Istoriya i aktuaL'ni probLemi ukraintsiv ta rusiniv Khorvatii [History and issues of Ukrainians and Rusins in Croatia]. In: Ukraintsi Khorvatii. Materiali i dokumenti. Book 1. Zagreb: [s.n.]. pp. 174.
Trizub (1936) Vbivstvo S. PetLyuri v YugosLavs'kiy presi [The assassination of S. PetLiura in the Yugoslav press]. 15th August. pp. 24-25.
Trizub (1927) Vidkrittya Ukra'ins'koi' gromadi v BiLgorodi [Opening of the Ukrainian Community in BeLgorod]. 23rd December. pp. 26-27.
Anon. (1935) Z zhittya ukrains'koi gromadi [From the Life of the Ukrainian community]. Gurtuymosya. 1(13). pp. 30-31.
KozLitin, V.D. (1996) Russkaya i ukrainskaya emigratsiya v Yugoslavii (19191945 gg.) [Russian and Ukrainian emigration in YugosLavia (1919-1945)]. Kharkiv: RA.
Krajczar, I. (1927) Ukrains'ka emigratsiya u YugosLavii' [Ukrainian emigration in YugosLavia]. In: Rusky kalendar. Rusky Krstur: [s.n.]. pp. 114.
KuLeba, E. (2000) 30 rokiv kuL'turnogo zhittya ukraintsiv u KuLi (II) [30 years of Ukrainian cuLturaL Life in KuLa]. Ukrains'ke slovo. 7. pp. 49-56.
Latyak, Yu. (2002) Informuvannya ukrains'koyu movoyu na prostorakh koLishn'oi YugosLavii (1922-1992) Korotkiy ogLyad. MislizDunava. 5. pp. 50-54.
Latyak, Yu. (2000) Informuvannya ukrains'koyu movoyu na prostorakh koLishn'oi YugosLavii (1922-1992). Glas Soyuzu. 3. pp. 50.
Trizub (1927) List z YugosLavii [Letter from YugosLavia]. 7th August. pp. 10-11.
Lisky, B. (2002a) Anton Ivakhnyuk - veLikiy ukrains'ko-khorvats'kiy patriot [Anton Ivakhnyuk is a great Ukrainian-Croat patriot]. In: Ukraintsi Khorvatii. Materiali i dokumenti. Book 1. Zagreb: [s.n.]. pp. 62-74.
Lisky, B. (2002b) Z diyaL'nosti ukrains'kikh studentiv u Khorvatii (1920-1945) [From the activities of Ukrainian students in Croatia (1920-1945)]. In: Ukraintsi Khorvatii. Materiali i dokumenti. Book 1. Zagreb: [s.n.]. pp. 38-51.
MaLinovska, O. (1995) Ukrains'ka diaspora v pivdennosLovyans'kikh zemLyakh: korotkiy istorichniy naris [Ukrainian Diaspora in the South SLavic Lands: a brief historicaL essay]. Ukrains'ka diaspora. 8. pp. 12-24.
Marunchak, M. (1969) Ukraintsi v Rumunii, Chekho-Slovachchini, Pol'shchi, Yugoslavii [Ukrainians in Romania, CzechosLovakia, PoLand, YugosLavia]. Winnipeg: New Pathway PubLishers Ltd.
Matsyakh, E. (1941) Khorvatiya vchora i s'ogodni [Croatia yesterday and today]. Ukrains'kiy visnik. 3rd August. pp. 3.
Miz, R. (2001) "Noviy dumtsi", vLasne, 33 roki. Nova dumka. 1(2). pp. 11.
Matsyakh, E. (2002) Ukraintsi v Khorvatii [Ukrainians in Croatia]. In: Ukraintsi Khorvatii. Materiali i dokumenti. Book 1. Zagreb: [s.n.]. pp. 51-61.
Miz, R. (2003) Do 70-Littya vikhodu v svit pershogo chisLa "Ridnogo sLova". Nasha gazeta. 7th September. pp. 12.
Miz, R. (2005) BiLya koLiski dvokh soyuziv i odnoi RegionaL'noi Radi [At the cradLe of two unions and one RegionaL CounciL]. Golos Soyuzu: Soyuz rusiniv i ukraintsiv Serbii i Chornogorii. 8. pp. 4-5.
Mushinka, M. (2005) Nas poednav VoLodimir Gnatyuk. Golos Soyuzu: Soyuz rusiniv i ukraintsiv Serbii i Chornogorii. 8. pp. 12-15.
Narizhniy, S. (1942) Ukraïns'ka emigratsiya [Ukrainian emigration]. Pargue: [s.n.].
Narizhniy, S. (1999) Ukrains'ka emigratsiya. Kul'turna pratsya ukrains'koi emigratsiï 1919-1939 [Ukrainian emigration. Cultural work of Ukrainian emigration in 1919 - 1939]. Kyiv: Vid-vo imeni Oleni Teligi.
Pavlyuchenko, O.V. (1987) Rossiya i Serbiya 1888-1903 (diplomaticheskie ot-nosheniya, obshchestvennye svyazi) [Russia and Serbia 1888-1903 (diplomatic and public relations]. Kyiv: Naukova dumka.
Pavlyuchenko, O.V. (1992) Ukraïna v rosiys'ko-yugoslov'yans'kikh suspil'nikh zv'yazkakh (druga polovina XIX - pochatokXXst.). Kyiv: Naukova dumka.
Rumyantsev, O. (2008) Galichina - Bosniya - Voevodina: ukraïns'kipereselentsiz Galichini na teritoriïyugoslavs'kikh narodiv v 1890-1999 rokakh [Galicia - Bosnia - Vojvodina: Ukrainian migrants from Galicia to the territories of the Yugoslav people in 1890-1999]. Kyiv: FADA; LTD.
Troshchinsky, V.P. & Shevchenko, A.A. (1999) Ukraïntsi v sviti [Ukrainians in the world]. Vol. 15. Kyiv: Al'ternativa.
Trizub (1930) Ukraïns'ka teatral'na sprava v Bilgorodi [Ukrainian theatrical business in Belgorod]. 16th November. pp. 19-20.
Ukraïns'kiy prapor. (1922) 5th August.
Trizub (1932a) Ukraïns'ki plastuni na yugoslavs'komu Dzhembori v Zagrebi [The Plast National Scout Organization of Ukraine in Yugoslav Jamboree in Zagreb]. 28th August. pp. 30-31.
Trizub (1932b) Ukraïns'ki plastuni na yugoslavs'komu Dzhembori v Zagrebi [The Plast National Scout Organization of Ukraine in Yugoslav Jamboree in Zagreb]. 30th October. pp. 11-12.
Trizub (1927) Khronika. 26th June. pp. 42-43.
Trizub (1929a) Khronika. 3rd February. pp. 31-32.
Trizub (1929b) Khronika. 14th April. pp. 41.
Trizub (1930a) Khronika. 3rd August. pp. 43-44.
Trizub (1930b) Khronika. 31st August. pp. 47-48.
Trizub (1931a) Khronika. 28th June. pp. 31-32.
Trizub (1931b) Khronika. 2nd August. pp. 44.
Trizub (1931c) Khronika. 4th October. pp. 28-29.
Trizub (1932) Khronika. 13th March. pp. 26.
Anon (1933) Khronika. Gurtuymosya. October. pp. 17.
Anon (1935) Khronika. Gurtuymosya. 14-15. pp. 36-37.
Anon (1937) Khronika. Gurtuymosya. 2(23). pp. 24.
Trizub (1937) Khronika. 5th December. pp. 27.
Anon (1938) Khronika. Gurtuymosya. 3(26). pp. 17.
Саган Галина Васильевна - доктор исторических наук, доцент, профессор кафедры всемирной истории Киевского университета им. Б. Гринченко (Украина).
Саган Галина Василiвна - доктор iсторичних наук, доцент, професор кафедри всесвгшьо? io^il КиТвського ушверситету iM. Б. Гршченка (Украша).
Galyna V. Sagan - Borys Grinchenko Kyiv University (Ukraine).
E-mail: galinasagan@gmail.com
