CC BY
121
УДК 94 (477.87) "1914/1919" UDC
DOI: 10.17223/18572685/44/14
КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ НА ЗАКАРПАТТ1 НАПЕРЕ-ДОДН1 ТА В РОКИ ПЕРШО1 СВ1ТОВО1 В1ЙНИ
Н.М. Свгглик
Ужгородський нацiональний унiверситет УкраТна, 88000, м. Ужгород, пл. Народна, 3 E-mail: nelyasvitlyk@mail.ru
Авторське резюме
Перша свгтова вiйна стала глибокою цивiлiзацiйною кризою, яка принесла з собою руйнащю старого iмперiалiстичного мислення i утворення нових нацюнальних держав. Для поневолених народiв вшна стала здебiльшого непередбаченою iсто-ричною нагодою заявити про своТ нацюнальш домагання. Роль УкраТни в часи вшни, що стала для народу братовбивчою, була, безсумнiвно, значною. I мова не лише про геополггичний фактор, а й про числены людськ та матерiальнi втрати. Не залиша-лось осторонь военних дш i Закарпаття, культурне становище якого в роки вшни i характеризуе даний нарис. Специфiчне полiтичне i культурне становище Закарпаття напередоднi военних дш вплинуло на його подальшу долю в процесi пiслявоенного подту свiту.
Карпатськi русини залишалися пщневтьним селянським народом, без жодних власних шсгитуцш, окрiм церкви. Майже вс дослiдники iсторií Закарпаття одностай-н в тому, що на початок ПершоТ свiтовоí вiйни ще не склалися вiдповiднi соцiальнi, етнополiтичнi, культуры та духовно-психолопчш передумови для сусптьноТ кон-солщаци карпатських украТнщв. Вщсутшсть названих передумов зумовлювалася пе-редуам причинами об'ективного характеру. КарпатоукраТнцi не мали державницькоТ традицiТ, належного рiвня соцiальноТ страБфкаци суспiльства, впливових громадсь-ких органiзацiй. Чи не единим об'еднуючим чинником була ушатська (греко-католи-цька) церква, проте ТТ роль в культурнш консолiдацiТ украТнцiв краю з рiзних причин, не завжди вiд неТ залежних, була далеко не однозначною, а то й деструктивною. З початком вшни угорська влада посилила мадяризацшш загоди в краТ. Зокрема, було скасовано кириличний шрифт i замшено його на латинський, вщмшено григорiансь-кий календар, та заборонено ва слов'янськ свята, мкцева iнтелiгенцiя переслiдува-лась. Таким чином Перша свггова вшна загострила i так важке соцiально-економiчне i культурне становище Закарпаття, принесла з собою значн людськi втрати.
K^40Bi слова: карпатоукрашщ, русини, мадяризащя, греко-католицька церква, Австро-Угорщина, iнтелiгенцiя, москвофтьство..
КУЛЬТУРНАЯ ЖИЗНЬ ЗАКАРПАТЬЯ НАКАНУНЕ И В ГОДЫ ПЕРВОЙ МИРОВОЙ ВОЙНЫ
Н.М. Свитлык
Ужгородский национальный университет Украина, 88000, г. Ужгород, пл. Народная, 3 E-mail: nelyasvitlyk@mail.ru
Авторское резюме
Первая мировая война стала глубоким цивилизационным кризисом, который принес с собой разрушение старого империалистического мышления и образование новых национальных государств. Для порабощенных народов война стала непредсказуемой исторической возможностью заявить о своих национальных домогательствах. Роль Украины во время войны, ставшей для народа братоубийственной, была, несомненно, значительной. И речь не только о геополитическом факторе, но и о многочисленных человеческих и материальных потерях. Не оставалось в стороне военных действий и Закарпатье, культурное положение которого в годы войны и характеризует данный очерк. Специфическое политическое и культурное положение Закарпатья накануне военных действий повлияло на его дальнейшую судьбу в процессе послевоенного раздела мира. Карпатские русины оставались подневольным крестьянским народом, без собственных институтов, кроме церкви. Почти все исследователи истории Закарпатья единодушны в том, что к началу Первой мировой войны еще не сложились соответствующие социальные, этнополитические, культурные и духовно-психологические предпосылки для общественной консолидации карпатских украинцев. Отсутствие названных предпосылок обусловлено прежде всего причинами объективного характера. Карпатоукраинцы не имели государственной традиции, надлежащего уровня социальной стратификации общества, влиятельных общественных организаций. Едва ли не единственным объединяющим фактором была униатская (греко-католическая) церковь, однако ее роль в культурной консолидации украинского края по разным причинам, не всегда от нее зависевшим, была далеко не однозначной, а то и деструктивной. С началом войны венгерская власть усилила мадяризационные действия в крае. В частности, были отменены кириллический шрифт (заменен на латинский) и юлианский календарь, запрещены все славянские праздники, местная интеллигенция преследовалась.
Таким образом, Первая мировая война обострила и без того тяжелое социально-экономическое и культурное положение Закарпатья, принесла с собой значительные человеческие потери.
Ключевые слова: карпатоукраинцы, русины, мадяризация, греко-католическая церковь, Австро-Венгрия, интеллигенция, москвофильство.
THE CULTURAL LIFE OF TRANSCARPATHIA ON THE EVE AND DURING WWI
N.M. Svitlyk
Uzhgorod National University.
3 Narodna Square, Uzhgorod, 88000, Ukraine E-mail: nelyasvitlyk@mail.ru
Abstract
WWI caused a crisis in civilization, which brought with it the destruction of the old imperialist mentality and formation of new national states. For the oppressed peoples the war was an unexpected historical opportunity to express their national aspirations. Ukraine's role during the war, which became fratricidal, was without doubt, significant. And it is not only the geopolitical factor but also with regard to the numerous human and material losses. Transcarpathia was not left outside the hostilities and this essay characterizes its cultural situation during the war. The specific political and cultural situations of Transcarpathia on the eve of the military activities influenced its future in the post-war division of the world.
Carpathian Rusins were a dependent peasant people without their own institutions other than the church. Almost all researchers of Transcarpathian history unanimously agree that at the beginning of WWI there had not yet been established the relevant social, ethno-political, cultural, spiritual and psychological conditions for the social consolidation of Carpathian Ukrainians. The absence of these prerequisites were first of all predetermined by objective reasons. Carpathian Ukrainians did not have a state tradition, an adequate level of social stratification of society, influential community organizations. Perhaps the only unifying factor was the Uniate Greek Catholic Church but its role in the cultural consolidation of Ukrainian lands, for various reasons, was ambiguous or even destructive. At the beginning of the war the Hungarian authorities increased its measure of Magyarization of the region. In particular, the Cyrillic script was abolished and replaced by the Latin, the Julian Calendar was changed and all Slavic
holidays were banned and local intellectuals persecuted. Thus WWI had aggravated the already difficult socio-economic and cultural situation in Transcarpathia and brought about a significant loss of life.
Keywords: Carpathian Ukrainians, Rusins, Magyarization, Greek Catholic Church, Austro-Hungary, Intellectuals, Moscophilism
«Ма^р'ю катастроф ХХ столггтя» небезпщставно називають Першу свггову вшну, що являла собою глибоку цившзацшну кризу. Вшна стала не ттьки закономiрним наслщком загострення суперечностей мiж европейськими державами, а й проявом ТхньоТ внутрiшньоТ кризи, у сферi мiжнацiо-нальних вщносин зокрема. Як пише англiйський дослщник Норман Дейвiс у книзi «Европа: iсторiя»: «Великi кторич-нi катастрофи стають наслiдком фатального поеднання загальних i конкретних причин. Без "конкретних" причин глобальнi не призвели б до военного лиха 1914...» (Дейвк 2000).
Для поневолених народiв Перша свггова вшна стала здебтьшого непередбаченою iсторичною нагодою заявити про своТ нацiональнi домагання. Бiльше того, вшна поставила етнополгтичш проблеми в розряд прюритетних у мiжнароднiй полiтицi. Роль УкраТни в часи вiйни, що стала для народу братовбивчою, була, безсумшвно, значною. I мова не лише про геопол^ичний фактор, а й про численш людськi та матерiальнi втрати. За роки вшни в складi росiйських армiй пе-ребувало приблизно 4,5 млн надднтрянщв, а в Австро-Угорськiй -понад 300 тис. галичан, буковинщв, закарпатщв. Нажаль, значна частина украТнцiв, а в Тхньому числi i закарпатщ, так i залишилися в статус нацiональних меншин, увiйшовши внаслiдок розпаду Австро-УгорськоТ iмперiТ та повоенного подту св^у до складу населення шших держав.
Темi военного лихолгття 1914-1918 рр. у европейських краТнах присвячено тисячi наукових праць, у яких, однак, мало мкця выведено подiям в УкраТнi, а ще менше безпосередньо на Закарпатп. В останнi роки науковцi досить часто звертаються до даноТ проблематики, однак на сьогодш не вдаеться цтком висвiтлити всi ТТ аспекти. Це в першу чергу стосуеться i тематики даного нарису. Специфiчне полiтичне i культурне становище Закарпаття напередодш военних дiй, вплинуло на його подальшу долю в процес пiслявоенного подiлу свiту. Виходячи з вторичного факту, що закарпатськ землi ще в XII ст. були приеднаш до Угорського королiвства, европейськi держави продовжували вважати Закарпаття штегральною частиною Угорщини. Натомiсть Росшська iмперiя, на випадок успiшноТ для неТ вiйни, виношувала плани об'еднання пщ царською короною всiх схщнослов'янських народiв, включаючи з карпатоукраТнцями.
Ситуащя ускладнювалась тим, що карпатськ украíнцi вступили у ХХ ст. без усталено'|' самоiдентифiкацií. Бтьше того, як зазначав I. Ли-сяк-Рудницький, Карпатська Украша - один iз тих вiдсталих регiонiв Европи, населення яких ще й у нашому сторiччi (йдеться про ХХ ст.) тривалий час не мало викрист^зовано!' нацюнально!' свiдомостi (Левенець та ш. 2008: 175). 1нший вiдомий дослщник О. Бочковський говорив про закарпатських русишв як про таких, що «iсторieю i гро-мадськiстю забуп чи свiдомо нехтуванi, над якими офщшна полiтика проходить байдуже» (Бочковський 1932: 8).
Байдужктю до долi закарпатцiв була позначена i полггика офщш-ного Вiдня, який повыстю вiддав '!х на вiдкуп Будапешту. Останнш не тiльки не зважав на необхщний соцiо-культурний розвиток населення краю, а й взагалi вщмовлявся визнавати будь-якi права за мкцевим населенням. Сутнiсть етнополiтичноí доктрини угорсько'! влади досить чiтко була висловлена в заявi одного з провщних державних дiячiв Угорщини початку ХХ ст. А. Аппош: «...Якщо мадяри е панами-господарями, то iншi раси мусять бути слугами, i поки цi вiдносини iснують, е абсурдом говорити про рiвнiсть» (Шандор 1992: 184).
Становище Закарпаття у Першш свгговш вiйнi ускладнювалося ще й ти фактом, що не ттьки закарпатське, а й взагалi укра'нське питан-ня загалом не викликало полггично!' зацiкавленостi у кра!'н Антанти. У 1915 р. англшський iсторик А. Тойнбi писав: «Багато зневажених нацiональностей здобули визнання впродовж вшни, але приклад украíнцiв е найбтьш вражаючим. Нацiя тридцяти мтьйошв, а ми нiколи не чули !"! назву» (Скоблик 1998: 29). Вщносно ж карпатських украíнцiв, то не ттьки Захщ не знав про них, а й значна частина укра'нського населення по шший бiк Карпат. Так, до прикладу, до-слiдник iсторií украíнських ачових стрiльцiв С. Рiпецький писав, що украшщ iнших областей дуже мало знали про цю забуту частину Украши (Рiпецький 1995: 81).
Карпатськ русини залишалися пiдневiльним селянським народом, без жодних власних шституцм, о^м церкви. Представники останньоí хоч i намагалися пiдтримувати культурний розвиток краю, створю-ючи окремi товариства, як от «Общество святого Василiя Великого», акцюнерне товариство «Унiо» тощо, однак культурний та етнонацю-нальний прогрес ту майже не спостер^ався. Майже вс дослiдники iсторií Закарпаття одностайн в тому, що на початок Першоí свiтовоí вiйни ще не склалися вщповщш соцiальнi, етнополiтичнi, культуры та духовно-психолопчш передумови для суспiльноí консолiдацií карпатських украíнцiв (Левенець та ш 2008: 177). Вщсутшсть названих передумов зумовлювалася передусiм причинами об'ективного характеру. Карпатоукрашщ не мали державницькоí традицií, належного
рiвня сощальноТ стратифкацп суспiльства, впливових громадських оргашзацш.
Чи не единим об'еднуючим чинником була унiатська (греко-ка-толицька) церква, проте Т"Т роль в культурнш консолiдацiТ украТнцiв краю з рiзних причин, не завжди вщ неТ залежних, була далеко не однозначною, а то й деструктивною. Вщомий кторик I. Лисяк-Рудни-цький так коментував ситуацiю в краТ: «Греко-католицька церква, як едина нацюнальна установа закарпатцiв i Тх офiцiйна репрезентацiя, стала поволi слухняним знаряддям денацiоналiзаторськоТ полiтики Будапешта» (Лисяк-Рудницький 1993: 719). Багато дослщниюв за-значають, що впродовж XIX ст. «...з угро-руського духовенства по-стало нове мадярське панство, яке мало своТ культуры й економiчнi штереси цiлком противнi iнтересам простоТ русинськоТ людности» (Пекар 1997: 122).
Виходячи з цього, карпатськ украТнцi фактично не мали своеТ нацiональноТ елгги, яка б спрямувала рух за нацюнальне самовиз-начення свого народу. Не була вироблена л^ературна мова - ту хто не пщдавався мадяризацiТ, розмовляли пiдкарпатським дiалектом. Все це рiзко контрастувало з тим, що вщбувалося в життi шших слов'янських народiв, украТнцiв Надднiпрянщини i Галичини в тому числi. До того ж населення Закарпаття було занадто строкатим. На невеликш за обсягом територп поруч з русинами проживали угорщ, словаки, евреТ, румуни, шмщ, цигани та iншi народность За даними угорськоТ статистики, на початок 1914 р. населення Закарпаття налiчу-вало понад 848 тис. оаб, з них етшчних украшав було лише близько 406 тис. (Левенець 2008: 178).
Перша свггова вшна порушила звичний нестшний ритм кнування далекоТ вiд полiтичноТ та будь-якоТ iншоТ помiтноТ активностi провш-цiТ. Тисячi русинiв, мобiлiзованих до армп, не лише змiнили звичний споаб життя. Змiн зазнала Тхня свiдомiсть. Як писав Ерiх Цьолнер в своТй «IсторiТ Австрп»: «.на початку вшни в АвстрГТ, як i в iнших краТнах, серед представнимв рiзних прошаркiв населення панував бадьорий бойовий дух, вщомий як "дух 1914 року". До армп масово зголошувалися добровольцу як не вмти реально оцiнити ситуацiю, однак Тм не бракувало патрiотизму та вiри в швидку перемогу» (Цьолнер 2001).
2 серпня 1914 р. у Львовi створено Головну УкраТнську Раду (ГУР) на чолi з К. Левицьким, яка 3 серпня звернулася до населення з машфестом виступити на боротьбу проти царськоТ iмперiТ. Подiбну полiтичну вщозву до буковинських украТнцiв видав Союз украТнських парламентарних i сеймових депута^в iз Буковини. На Закарпаттi таких заклимв не було в силу його полп"ично'Т неактивностi. Значно
меншим був i патрютичний запал щодо вступу до вiйськ. Ситуацт в кра'' збурювала i позищя Росшсько' iMnepiï, яка з перших же дыв вiйни продемонструвала прагнення здобути симпатп укра'нщв -пщданих Австро-Угорсько|' iмперiï. Вже в серпш 1914 р. з'явилася «Вщозва до слов'ян», в якiй мiстився заклик зуст^чати росiйських во'шв як визволителiв.
Судячи з реакцп австро-угорського вшськового командування, поширення «Вщозви» серед солдат було сприйнято як серйозна загроза ворожого впливу на свщомкть як вояюв, так i цивильного населення. Безпосередньою вiдповiддю Австро-Угорщини на росшсь-ку вiдозву можна вважати наказ Вищого вiйськового командування про заборону поширення «Вщозви», яка закликае до зради iмперiï та «старого доброго iмператора».
Перша свiтова вiйна, хоч i не принесла з собою на Закарпаття значних руйнацш, не могла не вплинути на соцiально-економiч-не становище населення краю, яке i без того було вкрай важким. Про економiчний занепад дiзнаемося з архiвних матерiалiв. Детально описав военн роки кторик-краезнавець 70-х рр. Х1Х - початку ХХ ст. Т. Легоцький, який залишив нам рукопис щоденника - пращ «Наша свiтова вiйна», що наразi зберiгаеться в Державному архiвi Закарпатсько'' областi (ДАЗОа). У працi збережен данi широкого аспекту як економiчного та i культурного становища Закарпаття в роки Першо' свiтовоï вшни.
Культурне життя краю з початком вшни стало ще занедбашшим. До вже кнуючих заборон додалися новЬ як от, наприклад, з'явилися цЫ списки заборонено' в кра' лггератури. Зазначимо, що до числа заборонено' лггератури потрапляли й т видання, ям, по сутi, не мали призначення виступати, як вище названа «Вщозва», у якостi пропаган-дисько' збро' у протиборствi Антанти i Тро'стого (Четвертного) союзу, але в умовах вшни набули саме такого статусу. Йдеться, наприклад, про надруковаш на територп Росшсько'| iмперiï молитовники, шшу релiгiйну лiтературу тощо. З початком вшни угорська влада посилила асимтяцшний тиск на карпатських украшав, небезпщставно вважа-ючи 'х проросшськи налаштованими. Преса Угорщини висловлювала побоювання, що серед «рутенського населення Верхых провiнцiй (Felvidek - так називали офщшы органи Закарпаття) обманутого мо-сквофiльською iнтелiгенцiею, може знайтися чимало аген^в царизму, колишнiх людей Росп» (Нариси iсторiï Закарпаття 1993: 365-366).
1з Закарпаття вiд органiв мкцево'' влади до Будапешта систематично надходили повщомлення про прояви симпатш до наступаючо' в Карпатах росшсько' армiï, як i до росшських вiйськовополонених. Ще у першi дш вiйни наджупан Ужансько' жупи граф Стара' повщомляв
мшктра внутршых справ Угорщини: «В руських селах помгший рух. С^зь виявляються симпатiТ до росiян, сподiваються на Тх прихiд, одверто виявляють з цього приводу радкть» (Качш 1965: 42). Данi зауваження не могли не вплинути на полгтику угорських властей щодо русинського населення. Особливо вщчутними змiни були в сферi культури. Вже в 1914 р. вийшло урядове розпорядження, згщно з яким навчання руськiй мовi в руських церковних школах обмежувалося 3-5 класами. В державних школах руська мова взагалi була заборонена, як i у навчальних релтйних закладах. Навiть без офщшноТ заборони руська мова була в скрутному становищi. До прикладу в мукачiвськiй державнiй семiнарiТ, що вщкрилась у вереснi 1914 р., з 21 учня, зарахованого на перший курс, русишв було лише три. У на-ступному навчальному роц серед 26 прийнятих першокурсникiв був лише один украТнець (Пагиря 1994: 78).
Найбтьш популярне перiодичне видання «Неделя» стало вихо-дити мадярським правописом. Однак до кшця 1914 р. i принаймi на початку 1915 р. вона видавалася кирилицею. Газета закликала русишв показати приклад палкого патрютизму i пiдтримувати «свою краТну». Дане видання також мало стати слухняним органом мадя-ризацп мiсцевого населення, яке незважаючи на ва зусилля влади ще повшстю не втратило своеТ украТнськоТ щентичносп, i «.коли бiльшiсть пiдкарпатськоТ штел^енцп й справдi була мадяризована, то народы маси вщ цього вбереглися... Угорщина й далi зоставала-ся до шдуст^альною, нерозвиненою краТною, не здатною створити вщповщш передумови, потрiбнi для змiни мислення i нацюнальних почуттiв цiлого народу» (Магочiй 1994: 46).
У 1915 р., коли росшська армiя заволодiла значною частиною Карпат, угорський уряд прийняв ршення вщмовитись вiд використання в школах i церквах Закарпаття кирилицi, оскiльки, як вважала влада, вона збер^ае традицiТ слов'янськоТ культури серед русиыв. Дане ри шення викликало отр серед релiгiйноТ та свггськоТ iнтелiгенцiТ краю, тому уряду не вщразу вдалося здiйснити задумане. Та все ж таки влгтку 1916 р. було прийнято закон № 169, який лквщовував кири-лицю, тобто забороняв ТТ вивчення у церковних i свiтських школах. Зам^ь кирилицi запроваджувалася латинська абетка у поеднаны з мадярською фонетикою. Аргументи А.Волошина, члена комiсiТ з переробки граматики, про те, що мадярська фонетика не вщповщае руськш мову були вiдкинутi.
За новою граматикою почали видавати пщручники, релiгiйну лЬ тературу, перiодику. У культурно-духовнiй сферi заборонялося все, що, на думку влади, могло мати полгтичний пщтекст, особливо щодо проявiв антивоенних настроТв чи москвофiльства. Заборонялося
церковш обряди називати руськими, з церковних календарiв вилу-чалися слов'янськ свята, заборонили навггь юлiанський календар i ввели григорiанський. Мадяризацiя продовжувалася також по лшп перейменування топографiчних назв мiсцевостей i населених пунктв, украíнських прiзвищ та iмен. Було заборонено видання единого на той час русинського часопису «Наука». З офщшного вжитку вилу-чався нав^ь термш «рутен», яким самi ж угорц споконвiку називали закарпатських русишв. Натомiсть офiцiйно почали вживати назву «греко-католицьк угорцi» (Левенець та ш. 2008: 183).
У асимiляцií русишв угорська влада активно i цшеспрямовано використовувала греко-католицьку церкву, постiйно втручаючись в церковнi справи. Державнi чини повшстю перебрали на себе контроль над церковним життям на Закарпатп. Ще напередоднi вiйни на Закарпатп була створена окрема мадярська епархiя. Метою и створення було «перемшати украíнське й румунське населення з мадярським... щоб прискорити мадярщення меншин» (Пекар 1997: 100). Проте Будапешт цим не задовольнився i на початку вшни почав вимагати, щоб русинськ приходи були приеднаш до мадярських.
Фактом е й те, що змадяризована греко-католицька церква пщ тиском державних структур угорськоí влади, зайняла вiрнопiддан-ську позищю щодо Угорщини. До речЬ саме и iерархи, насамперед група греко-католицьких священимв Березького комiтату, на початку 1915 р. звернулися до угорського уряду з петищею, в якш просили лквщувати назву «русин», запровадивши замiсть неí назву «ма-дяр» або ж «католик схiдного обряду» (Левенець та ш. 2008: 184). Красномовний приклад такоí старанно декларованоí про угорськоí орiентацií знаходимо в документу що зберiгаеться в ДАЗО пщ назвою «Меморандум греко-католицького священика с. Бтки про врегулю-вання нацюнальних i релiгiйних питань на Закарпатп» (ДАЗОЬ). Автор документу Олодарь Романець, прагнучи очисти угорських русишв вщ пщозр у москвофiльствi, покладае провину за ворожi впливи не лише на великороав, а й таких самих пщданих дуалiстичноí iмперií -галицьких русинiв. (ДАЗОЬ: 8). Цей документ зайвий раз пщкреслюе ступшь вiдокремленостi Угорщини та потужносп íí асимiляторськоí полiтики.
Греко-католицька церква не заперечувала проти усунення кири-лиф, першою почала пропагувати латину. Ще у 1915 р., прагнучи лквщувати кирилицю за допомогою священицтва, м^стр освгги насамперед звернувся саме до iерархiв греко-католицьких епархiй з вимогою, щоб церква переходила на григорiанський календар, вщмовилася вiд кирилиф й користувалася лише латиною мадярськоí транскрипцií. Як тiльки у Будапешт було схвалено план цих транс-
формацш та рекомендовано запровадити ix у русинських школах, пряшiвський епископ Стефан Новак заборонив використовувати у церковних школах написан кирилицею пщручники. Одночасно епарxiя почала видавати профшансований державою тижневик «Nase oteczestvo», основним завданням якого була пропаганда латини й демонстращя вщданосп греко-католицькоТ церкви Угорщиш.
Захоплено вiтала заборону кирилиц угорська преса. У присвячених цьому питанню публiкацiяx журналiсти говорили про занепад кири-личного письма, схвалювали дií пряшiвського епископа й доркали тим, хто не поспiшав з переходом на латину. Одна з будапештських газет 10 жовтня 1915 р. писала: «Впровадивши мадярськ букви, мож-на би з руського простака зробити людину, бо до цих шр вiн лише вегетуе життям скотини» (Пап 2003: 603).
З тими, хто чинив отр асимтяцп, угорська влада жорстоко розправ-лялася, особливо в перший перюд вiйни, коли подií на фронт склада-лися не на користь Австро-Угорщини. Будь-якi прояви москвофiльства чи навггь пiдозра в ньому жорстоко каралися. Пкля повернення австро-угорсько1 армп на тимчасово зайнят росiйськими вшськами територií розпочиналися пошуки тих, хто ствчував чи, тим паче, до-помагав росiянам. Лише в жовтш 1914 р. були заарештованi понад 800 жителiв ряду сiл. Багатьох засудили до 20-25 ромв ув'язнення. Покарання i страти були масовими. Звинувачених у «державнш зрадЬ> селян i мiщан розстрiлювали за вироками военних польових суо^в чи взагалi без будь-якого суду.
Попри високий ступшь асимiльованостi та демонстративний угорський патрютизм греко-католицько1 церкви, священики також не користувалися довiрою з боку влади. У перший рк вшни було арештовано понад 30 священнослужт^в. А загалом упродовж военних роюв, як повiдомляе сучасник тих подш, о. 1риней Кондратович, духовенство знаходилося шд пильним полiцейським наглядом, при цьому у двох закарпатських епарxiяx було заарештовано понад 100 духовних оаб, половина з яких були штерноваы до iншиx репоыв держави (Кондратович 1924: 100).
Отже, фактично в роки вшни склалася ситуащя, коли, як писав один iз дослщнимв iсторií Закарпаття 1.Поп, бути русином стало не ттьки непрестижно, а й небезпечно, бо за атмосфери шовшктично'! iстерií i офiцiйноí русофобií властi у кожному нацюнально свiдомому русинi бачили потенцшного росiйського шпигуна. Репресií змушували закарпатщв вiдмовлятися вiд нацiонально-етнiчноí iдентичностi, пра-вославноí вiри, називати себе мадярами греко-католицького обряду (Поп 1996: 7). До того ж необхщно мати на увазу що можливкть про-тидiяти асимiляторським акцiям уряду була практично зшвельована
умовами военного стану. Не завжди виправданим було i покладання цтковито' провини в мадяризацп шкт i лквщацп' кирилиц лише на духовенство, як то наголошуеться, зокрема, в радянськш кторюгра-фп. Безумовно, духовенство, як уже зазначалося, було причетним до денацiоналiзацiï украшав Закарпаття, проте не бтьше, нiж в руст загальнодержавно' полiтики. Так, за дотриманням священнослужителями нового григорiанського календаря слщкувала жандармерiя. То ж у дн свят за старим календарем священики не лише не проводили богослужшь, а зi страху перед можливими ексцесами зачиняли церкви. Мукачiвську епархiю, яка противилася закону про скасування кирилиц у 1916 р. було зобов'язано негайно переписати вс церковш книги угорською транслггеращею. I тiльки влiтку 1918 р., за нового уряду в Будапешт епархiя вщкликала латинську церковну лггературу. А дещо пiзнiше уже фактично приречена влада видала указ, яким визнавала права русинсько' мови у вах школах.
З поразками росшсько' армп i, вiдповiдно, придушення москво-фiльства у суспiльному та культурному житт Закарпаття посилювались позицiï угрофшв. У всiй тогочаснiй про угорськш пресi провiдною темою стае пропаганда едносп iнтересiв угорцiв i русишв. «Русини е такою самою складовою частиною мадярства, як i чистокровний мадярський нарiд, i мiж ними обома е ттьки та рiзниця, що один з них говорить по-мадярськи, а певна частина другого говорить по-руськи. Нацюнальних устремлшь русини не мають i школи не мали», - писала у ачш 1918 р. ужгородська газета «Gorog katholikus Szemle» (Греко-католицький огляд) (Шандор 1992: 180). При цьому зауважимо, що на вщмшу вщ украшав Галичини, якi у военних устхах iмперiï Габсбургiв бачили можливкть нацiонального самовизначення, в громадськiй думц закарпатцiв таких думок ще не було. Нечисленш поборники укра'нсько' ще'|, якi не емiгрували за океан, майже до кшця вiйни так i не мали аш сво'х друкованих органiв, анi громадських оргашзацш.
А тим часом, в iмперiï, яка терпiла поразки у вшш, зростала «шпигу-номанiя» та «пошук ворога». Як свiдчать численнi документи, за наказами з МЫстерства внутршшх справ Угорщини на мкцях складалися списки осiб, запiдозрених у шпигунствг На тiл суцiльноï настороженосп особливо пiдозрiлими видавалися вiйськовополоненi, яю поверталися з Росiï. Мiнiстр внутршшх справ неодноразово давав розпорядження мкцевим окружним начальникам спостерiгати за ''хньою поведiнкою та дiяльнiстю, конфiсковувати привезену ними лггературу. Свiдчен-ням цих подш е циркуляри, що один за одним з'являлися упродовж 1918 р. i практично до завершення вшни (Белаусов 1957).
Негативно впливала на культурний розвиток карпатських украшав майже вщсутшсть у них дiевих зв'язмв не ттьки з нацюнально-виз-
вольним рухом у Надднтрянськш Украшу а й нав^ь з сусщньою Га-личиною. Як зазначав у свш час М. Драгоманов, Угорська Русь духовно вiдрiзана нав^ь вщ Галичини бiльше, нiж Австралiя вщ Европи. Якщо наприкiнцi Х1Х на початку ХХ ст. галицьк громадськ дiячi нехай i не оргашзовано, а здебiльшого спонтанно, за власною iнiцiативою вда-валися до поширення нацюнально' ще' серед укра'нщв Закарпаття, то в роки вшни така дiяльнiсть фактично припинилася (Свгглик 2010: 235). Бтьше того, створена у 1915 р. у Вiднi Загальна укра'нська рада не брала фактично до уваги штереси украшщв Закарпаття, принаймш в ïï програмнiй декларацп' немае жодно'' згадки про цей край. ^зыше деякi представники штел^енцп Закарпаття намагалися налагодити контакти з вщомими дiячами галицького руху, однак 'хня спiвпраця не увiнчалася устхом.
За умов тривало' етнiчноï та сощально-культурно' невизначеностi долi русинiв ^щативу перебрала на себе офiцiйна влада та проугор-ськи налаштованi течи закарпатсько-укра'нсько' громади. Склалася ситуацiя коли, наприклад, в 1916 р. журнал «Ukrania» писав: «Ршуче й раз назавжди проголошуемо, що в Угорщиш укра'нЦ нiколи не були, аш тепер 'х нема. Той народ, що живе в твшчно-схщних жупах i який ми називаемо рутенами, протягом стол^тя злився з мадярами, а його штел^енщя вже цтком мадярська i то не лише мовно, а й на-цюнальним почуттям» (Ванат 1979: 42). Того ж 1916 р. шше угорське видання так писало про закарпатських украшав: «Е у нашiй в^чизш одна народнiсть, що нараховуе близько 300 000 душ, яка в тепершшх военних обставинах заслуговуе на нашу увагу: се русини. Народыстю себе вони вже не зовуть, лише мадярами. Полггичних аспiрацiй не мають нi в укра'нському, ш в росiйському напрямi» (Волошин 1923: 84). Ц слова були досить влучними враховуючи, що Будапешту дшсно вдалося полiтично, економiчно й адмшктративно iзолювати Закарпаття вiд Галичини i Буковини, а також значною мiрою паралiзувати культурнi взаемини мiж ними.
В часописi «Ukrania», яка «поставила собi метою вияснити перед мадярським громадянством укра'нсью справи i пропагувати спшь-нiсть обох нацш» (Дорошенко 1992: 48), висловлювали сво' погляди вiдомi угорськi полiтики, урядовцу науковi дiячi, лiтератори. У програмi часопису було ознайомлення читачiв з iсторiею, етнографiею, куль-турним та господарським життям Укра'ни й висв™ення мадярсько-укра'нських взаемин в кторичнш, економiчнiй, культурно-науковiй царинах. Однак, укра'нське населення Закарпаття виступало тут з «мадярського боку», а пiд Укра'ною розумiлися тiльки «../ri областi, ям обiймае укра'нське населення по друпм боцi пiвнiчно-схiдних Карпат: у Галичиш, на Буковинi та в твденнш частинi росiйського низу»
(Дорошенко 1992: 48-49). Закарпаття до уваги взагалi не бралося.
Таким чином Перша св^ова вшна загострила i так важке со-цiально-економiчне i культурне становище Закарпаття, принесла з собою значш людськ втрати. Зпдно з урядовою статистикою 1920 р., у Першш свiтовiй вiйнi загинуло понад 30 тис. вихщщв iз Закарпаття. Проте невiдоме число загиблих у боях, померлих вщ ран та у таборах полонених у межах краю. Поки що не маемо спещальних дослщжень. Про значш втрати свщчать кладовища на мкщ баталш та лiкувальних установ. Найбiльшi фронтовi госпiталi для австро-угорських i шмецьких солдатiв функцiонували бшя Хуста, Ужгорода, Мукачева, села Тересва (Тячiвський район). Там помирали вщ ран, захворювань, епiдемiй. Окрiм цього Перша свггова вiйна прямо чи опосередковано загострила нацюнальну проблему. Спричинивши розпад полiетнiчних iмперiй, вона обумовила становлення нових геопол^ичних реалiй у свт, за яких нацiонально-визвольнi рухи стали переростати в нацюнально-демократичш революцп. Про свою незалежнiсть заявили Укра'нська Народна Республiка, Польща, Чехо-словаччина, Захщно-Укра'нська Народна Республiка. Не було серед них лише укра'нського Закарпаття.
Власних зусиль для нацюнального самовизначення у закарпатських украшав забракло, допомоги ззовн вони не отримали, «не вписавшись» у концепцт «контрольованого розпаду Австро-Угорщини», якою ïï бачили США i кражи Антанти. Не було пщтримки щодо нацюнальних прагнень русишв iз боку бшьшовицько'' Росп, яка бiльше переймалася проблемами власного виживання, одночасно виношу-ючи плани експорту сощалктично'' революцiï у свгтовому маштабi. Проблема соборностi укра'нських земель не булла прiоритетною i в дiяльностi Центрально' Ради, принаймi на перших порах ï"ï дiя-льностi. Вирiшення проблеми полiтико-правового статусу Закарпаття пере-брала на себе заокеанська русинська емiграцiя, яка прийняла ршення про входження Закарпаття на правах автономп до складу майбутньо' Чехословацько' республiки. У кiнцевому пiдсумку, доля Закарпаття, як i шших укра'нських земель, булла вирiшена у mni чужих геополiтичних iнтересiв, ям на десятилiття роз'еднали украïнськi землi у складi нових державних утворень.
Л1ТЕРАТУРА
Белаусов 1957 - Белаусов В.1., Ваш 1.М. та iH. Шляхом Жовтня. Збiрник документов. Т. (1917-1923 рр.). Ужгород, 1957. 555 с.
Бочковський 1932 - Бочковський О. Боротьба народiв за нацюнальне визволення. Подебради, 1932.
Ванат 1979 - Ванат I. Нариси новтьоТ ^орп украТни^в Схiдноï Словач-чини. Кн. 1: 1918-1938. Братислава-Пряшiв, 1979.
Волошин 1923 - Волошин А. Спомини. Ужгород, 1923.
ДАЗОа - Державний архiв Закарпат^ь^ обласп. Ф. 1550. Наша свiтова вшна. Оп. 2. Спр. 36-39. 891 арк.
ДАЗОЬ - Державний архiв Закарпат^^ областi. Ф. 4. Меморандум греко-католицького священика с. Бiлки про врегулювання нацiональних i релiгiйних питань на Закарпатп. Оп. 1. Спр. 738. 12 арк.
Дейвк 2000 - Дейв'с Н. Европа: ктс^я. Кшв, 2000.
Дорошенко 1992 - Дорошенко Д. Угорська Укра1'на. Ужгород, 1992.
Качш 1965 - Ka4iü Ю. Зв'язки населення Закарпаття з росшськими вшсь-ками в роки першоï свiтовоT вiйни // Архiви УкраTни. 1965. № 6.
Кондратович 1924 - Кондратович I. Истс^я Подкарпатской Руси для народа. Ужгород: Книгопечатня акцшного товариства «Уню», 1924.114 с.
Левенець2008 -Левенець Ю., Панчук М., Войналович В. та ш. Закарпаття в етнополiтичному вимiрi. К. : 1П1ЕНД iменi 1.Ф. Кураса НАН Укра1ни, 2008. 682 с.
Лисяк-Рудницький 1993 - Лисяк-Рудницький I. Закарпаття // Енциклопедiя украшознавства / За редак^ею В. Кубiйовича. Т II: Словникова частина. Репринт. Львiв, 1993.
Магочiй 1994 - Магочiй П.-Р. Формування нацiональноT самосвiдомостi: Пiдкарпатська Русь (1848-1948). Ужгород, 1994. 296 с.
Нариси ^орп Закарпаття 1993 - Нариси ^орп Закарпаття. За редакц. I. Гранчака. Т. 1: З найдавшших чаав до 1918 року. Ужгород, 1993. 436 с.
Пагиря 1994 - Пагиря В. Вщлуння Карпат. Сторшки ^орп.Ужгород, 1994.
Пап 2003 - Пап С. 1стс^я Закарпаття: У 4 т. 1вано-Франювськ, 2003. Т. 3.
Пекар 1997 - ПекарА. Нариси ^орп церкви Закарпаття. Рим-Львiв, 1997. Т. 1-11.
Поп 1996 - Поп I. Homo TotaLitaricus? 1стс^я Закарпаття: критичн роздуми // Карпатський край. 1996. № 5-7.
Ртецький 1995 - Pine^Kuü С. Украшське ачове стрiлецтво. Львiв, 1995. 285 с.
Свiтлик 2010 - Свiтлик Н. Культурн контакти мiж захiдноукраTнськими землями середини Х1Х - початку ХХ столiття // Питання ^орп УкраTни. Збiрник наукових праць. Чершвцу 2010. Т. 13. С. 231-237.
Скоблик 1998 - Скоблик В. Два пщходи до укра^сь^ проблеми у контекст мiж цивiлiзацiйних взаемин // Науковий вкник УжДУ. Сер. lсторiя. 1998. Вип. 2.
Шандор 1992 - Шандор В. Закарпаття, iсторично-правовий нарис вщ 1Х ст. до 1920 р. Карпатський Союз, 1нк., Нью-Йорк, 1992. 292 с.
Хрошка 2011 - Хрошка Закарпаття (1867-2010). Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2011. 312 с.
Цьолнер 2001 - Цьолнер Е. 1стс^я Австрп. Львiв, 2001.
REFERENCES
Belausov, V.I., Vash, I.M. et al. (1957) Shlyakhom Zhovtnya. Zbirnik dokumentiv [By the way of the October. Collection of documents]. Uzhhorod: Karpati.
Bochkovskyi, O. (1932) Borot'ba narodiv za natsional'ne vizvolennya [The Struggle of Peoples for National Liberation]. Podiebrady: [s.n.].
Vanat, I. (1979) Narisi novitn'oi istorii ukraintsivSkhidnoi Slovachchini [Essays on Contemporary History of Ukrainians in Eastern Slovakia]. Book 1. Bratyslava-Priashiv: Slovakian Pedagogical Publ.
Voloshyn, A. (1923) Spomini [Memoirs]. Uzhhorod: Knizhki "Rusina".
State Archives of Transcarpathian region (DAZOa). Fund 1550. Nasha svitova viyna [Our World War]. List 2. File 36-39.
State Archives of Transcarpathian region (DAZOb). Fund 4. Memorandum greko-katolits'kogo svyashchenika s. Bilki pro vregulyuvannya natsional'nikh i religiynikh pitan' na Zakarpatti [Memorandum of Greek Catholic priest of the village Bilki on the settlement of ethnic and religious issues in Transcarpathia]. List 1. File 738.
Davies, N. (2000) Evropa:istoriya [Europe: A History]. Translated from English by P. Tarashchuk. Kiiv: Osnovi.
Doroshenko, D. (1992) Ugors'ka Ukraina [Hungarian Ukraine]. Uzhgorod.
Kachiy, Yu. (1965) Zv'yazki naselennya Zakarpattya z rosiys'kimi viys'kami v roki pershoi svitovoi viyni [Links population of Transcarpathia Russian troops during the First World War]. Arkhivi Ukraini. 6.
Kondratovich, I. (1924 ) Istoriya Podkarpatskoy Rusi dlya naroda [The history of Rus Podkarpatskoy for people]. Uzhgorod: Knigopechatnya aktsiynogo tovaristva "Unio", 1924.
Levenets', Yu., Panchuk, M., Voinalovych, V. et al. (2008) Zakarpattya v etnopolitichnomu vimiri [Transcarpathian ethno-political dimension]. Kiev: IPIEND imeni I.F. Kurasa NAN Ukraini, 2008.
Lisyak-Rudnits'kiy, I. (1993) Zakarpattya [Transcarpathia]. Entsiklopediya ukrainoznavstva. Vol. II: Slovnikova chastina. Reprint. L'viv.
Magochiy, P-R. (1994) Formuvannya natsional'noi samosvidomosti: Pidkarpats'ka Rus'(1848-1948) [Formation of National Identity: Subcarpathian Rus (18481948)]. Uzhgorod, 1994.
Granchak, I. (ed.) (1993) Narisi istorii Zakarpattya [Essays on the history of Transcarpathia]. Vol. 1: Z naydavnishikh chasiv do 1918 roku. Uzhgorod.
Pagirya, V. (1994) Vidlunnya Karpat. Storinki istorii [Echoes of the Carpathians. History]. Uzhgorod.
Pap, S. (2003) Istoriya Zakarpattya [History of Transcarpathia]. In 4 vol. Ivano-Frankivs'k, 2003. Vol. 3.
Pekar, A. (1997) Narysy istorii tserkvyZakarpattia [Sketches of Church History Transcarpathia]. Rome-Lvov. Vol. I - II.
Pop, I. (1996) Homo Totalitaricus? Istoriya Zakarpattya: kritichni rozdumi [Homo Totalitaricus? History Transcarpathia: critical thinking]. Karpats'kiy kray. 1996. 5-7.
Ripets'kiy, S. (1995) Ukraïns'kesichovestriletstvo [Ukrainian Cossack riflemen]. L'viv.
Svitlik, N. (2010) Kul'turni kontakti mizh zakhidnoukraïns'kimi zemlyami seredini XIX- pochatku XX stolittya [Cultural contacts between Western lands mid XIX - early XX century]. Pitannya istoriï Ukraïni. Zbirnik naukovikh prats'. Chernivtsi.
Skoblik, V. (1998) Dva pidkhodi do ukraïns'koï problemi u konteksti mizh tsiviliza-tsiynikh vzaеmin [Two approaches to Ukrainian issues in the context of relations between civilization]. Naukoviy visnik UzhDU. Ser. Istoriya. 1998. Vol. 2.
Shandor, V. (1992) Zakarpattya, istorichno-pravoviy naris vid IX st. do 1920 r. [Transcarpathia, historical and legal essay from IX. to 1920]. New York.: Karpats'kiy Soyuz, Ink.
Tokar, M. (ed.) (2011) Khronika Zakarpattya (1867-2010) [Chronicle Transcarpathia (1867-2010)]. Uzhgorod: Vidavnitstvo UzhNU "Goverla", 2011. 312 s.
Ts'olner, E. (2001) Istoriya Avstriï [History of Austria]. L'viv.
Свитлык Неля Михайловна - кандидат исторических наук, доцент кафедры истории Украины Ужгородского нацюнального университета (Украина).
Свплик Неля Михайлiвна - кандидат iсторичних наук, доцент кафедри ic^ii УкраТни Державного вищого навчального закладу «Ужгородський нацюнальний уш-верситет» (Ужгород, УкраТна).
Svitlyk Nelia - Uzhgorod National University (Ukraine).
E-mail: nelyasvitlyk@mail.ru
