CC BY
38
УДК [930.253:94-054.72](477)"1921/1923" UDC
DOI: 10.17223/18572685/49/8
УКРА1НЦ1 В БЕССАРАБП ТА РУМУНИ, 1921-1923 рр. (ТАБОРОВЕ ТА ПОЗАТАБОРО-ВЕ ПОВСЯКДЕННЯ 1НТЕРНОВАНИХ ВОЯК1В
АРМП УНР)
1.В. Ср1бняк
КиТвський унiверситет iM. Б. rpiH4eHKa УкраТна, 04053, м. Кшв, вул. Бульварно-Кудрявська, 18/2
E-mail: [email protected]
Авторське резюме
У статт проаналiзовано специфiку перебування штернованих воякiв Арми УНР у таборах Румуни у 1921-1923 рр., i зокрема, ix таборове та позатаборове повсяк-дення. Встановлено, що впродовж 1921 р. штерноваш вояки-украшц будували свое життя i побут на вшськових засадах. Водночас, у таборах проводилась культурно-ос-вiтня робота, дiяли мистецькi гуртки. Це стало можливим завдяки зусиллям самих ш-тернованих та заходам украшсьш дипломатii в Румуни. У 1922-1923 рр. румунська влада активно залучала штернованих до виконання рiзного роду робгг, що мало на мел максимально обмежити видатки на утримання таборiв. Л^вщащя таборiв по-клала кiнець оуванню вiйськовоi оргашзаци УНР на теренах Бессараби та Румунii, хоча колишн таборяни й надалi пiдтримували зв'язки мiж собою, входячи до складу рiзниx украшських емiгрантськиx органiзацiй.
K^40Bi слова: iнтернованi украшщ, Армiя УНР, табiр, гурток, Бессарабiя, Румунiя.
УКРАИНЦЫ В БЕССАРАБИИ И РУМЫНИИ, 1921-1923 гг. (ЛАГЕРНАЯ И ВНЕЛАГЕРНАЯ ПОВСЕДНЕВНОСТЬ ИНТЕРНИРОВАННЫХ ВОЕННОСЛУЖАЩИХ АРМИИ УНР)
И.В. Срибняк
Киевский университет им. Б. Гринченко
Украина, 04053, г. Киев, ул. Бульварно-Кудрявская, 18/2 E-mail: [email protected]
Авторское резюме
Анализируется специфика пребывания интернированных военнослужащих Армии УНР в лагерях Румынии в 1921-1923 гг., в частности их лагерная и внелагер-ная повседневность. Установлено, что в течение 1921 г. интернированные украинцы строили свои жизнь и быт на военных основах. Вместе с тем в лагерях проводились культурно-образовательные мероприятия, действовали самодеятельные кружки. Это стало возможным благодаря усилиям самих интернированных и шагам украинской дипломатии в Румынии. В 1922-1923 гг. румынские власти активно привлекали интернированных к выполнению разного рода работ, что имело целью максимальное ограничение расходов на содержание лагерей. Ликвидация лагерей положила конец существованию военной организации УНР в Бессарабии и Румынии, однако ранее находившиеся в них украинцы и в дальнейшем поддерживали связи между собой, входя в состав разных украинских эмигрантских организаций.
Ключевые слова: интернированные украинцы, Армия УНР, лагерь, кружок, Бессарабия, Румыния.
UKRAINIANS IN BESSARABIA AND ROMANIA IN 1921-1923 (EVERYDAY LIFE OF THE UPA INTERNED SOLDIERS INSIDE AND OUTSIDE
THE CAMP)
I.V. Sribnyak
Borys Grinchenko Kyiv University 18/2 Bylvarno-Kydryavska Street, Kyiv, 04053, Ukraine E-mail: [email protected]
Abstract
The paper analyses the staying of the UPA interned soldiers in Romanian camps in 1921-1923 with the focus on their everyday life inside and outside the camps. It was found that the everyday life of Ukrainian interned soldiers was determined by military rules. However, the interned soldiers held cultural and educational events and organised self-regulated artistic groups with the help of Ukrainian diplomacy in
Romania. In 1922-1923, Romanian governmental authorities extensively involved interned soldiers in different types of work to curb camp maintenance costs. When camps were liquidated, the UPA military organisation in Bessarabia and Romania also came to its end. Nevertheless, the former internees kept in touch for long time and participated in different Ukrainian emigre organisations.
Keywords: interned soldiers, UPA, camp, group, Bessarabia, Romania.
Окреслена дослщницька проблема належить, на перший погляд, до числа досить розроблених тем, бо вже на початку 1930-х рр. один i3 украТнських комбатан^в - подполковник Гнат Порохiвський1 опублкував своТ спомини (Порохiвський 1930: 57-68; Порохiвський 1931: 69-80), навiвши в них значний обсяг фактичноТ шформацп про обставини штернування вояюв Армп УНР у Румунп. Це робить Тх важливим джерелом для вщтворення тогочасного життя та по-буту вояцтва, водночас Тх автор, сам перебуваючи у таборах, не м^ достатньою мiрою об'ективно оцшити вс обставини повсякдення таборян.
Наукова розробка цieТ теми розпочалась у 1990-х рр., на пщтвер-дження чого свiдчить поява низки статей (Срiбняк 1994a: 23-25; Срiб-няк 1994b: 15-17; Срiбняк 1998: 116-124) та двох монографш, в яких були, зокрема, висв™еы сюжети про умови утримання штернованих украТнщв у Румунп (Срiбняк 1997: 27-33; Павленко 1999: 251-302). Проте досить значний промiжок часу, який вщдшяе сучасного читача вщ моменту Тх публкацп, а також новi тенденцiТ в iсторiографiчному процесi, змушують дослщника наново звернутись до даноТ тематики. Водночас iснуe необхiднiсть залучення до наукового об^у нових ар-хiвних документiв з даноТ дослщницькоТ проблеми, що у свою чергу уможливлюватиме ТТ комплексну розробку.
До цього, зокрема, спонукають й публкацп украТнського дипломата i доктора кторичних наук Т. Рендюка, статтi якого - хоча i допов-нюють деякою мiрою нашi уявлення про специфку перебування iнтернованих воякiв-украТнцiв у Румунп - написан на дуже обме-женiй джерельнiй базi (причому без залучення жодних архiвних джерел), i до того ж мктять деякi вiдверто фантазiйнi сюжети (до таких, зокрема, належить повщомлення автора про переТзд у 1921 р. 3 тис. штернованих вояюв-украТнщв з Польшу до РумунiТ). Так само неймовiрною е iнформацiя про ау^енщю, яку нiбито дав король Румунп Фердинанд I Г. Порохiвському в справi «покращення умов для перебування украТнських вшськових емiгрантiв в Румунп» (Рендюк 2011: 938-939, 940), причому автор не покликаеться у цих випадках на жодне джерело такоТ сенсацшноТ подп.
Зрештою, Ц та iншi неточности а також небажання Т. Рендюка вдаватись до аналiзу iсторiографiчного доробку своТх попередникiв, дозволяють вщнести цю статтю до категорií максимально полегшеноТ публiцистики, бо поданi ТТ автором факти вимагають ретельноТ до-датковоТ перевiрки та змушують достднимв до Тх дуже обережного використання у науковому об^у.
Натомiсть достдник В. Власенко своТми публiкацiями причинився до збагачення загального масиву фактажу з даноТ проблеми, а також й документально'!' основи ктори украТнськоТ полiтичноТ емiграцiТ в РумунiТ, у т. ч. й ТТ вшськовоТ компоненти (Власенко 2014а: 105-120; Власенко 2014Ь: 270-284; Власенко 2014с: 99-114; Власенко, Сапсай 2014: 22-25).
Проте у вах названих розвщках були недостатньою мiрою ви-свiтлено сприйняття вояцтвом таборового життя, його комушкащя з мкцевим населенням, пошук адаптацшних механiзмiв, що дозволило би штернованим пристосуватися до нових реалiй життя в емiграцiТ. 1ншими словами, таке «мкро^оричне» позицiювання е тим бтьш актуальним, що непоказнi сторони перебування вояюв-украТнщв у таборах здебiльшого опинялись поза увагою дослiдникiв. Мiж тим необхщшсть комплексного вивчення всiх проявiв життя та дiяльностi таборових громад штернованих украТнщв вимагае цiлiсноТ рекон-струкцiТ «життевого ландшафту» таборян, ям у своТй бiльшостi стiйко долали будь-як складнощi перебування за дротами.
Така потреба також обумовлена й необхщшстю переосмислення ролi та значення територiальних громад, а також етноав та нацiй (у тому чи^ Тх окремих представникiв) в вторичному процесi - при-чому не ттьки в часи кардинальних со^ально-полггичних зрушень военноТ доби, але й повоенноТ фази. Справа в ^м, що нова дер-жавно-територiальна конф^уращя повоенноТ Центрально-СхiдноТ Европи не врахувала штереси багатьох нацiональних груп i навiть народiв, що спонукае дослщнимв до поновного заглиблення в софально-пол^ичну iсторiю окремих ТТ територiй, одшею з яких е Карпато-Днiстровський репон.
Загальний несприятливий для АрмiТ УНР розвиток подш восени 1920 р. обумовив ТТ вщступ на терени прилеглих держав (Польшу та Румуни), що сталось пщ тиском переважаючих бiльшовицьких вiйськ. Зокрема, 11 листопада 1920 р. 2-га запасна бригада 7-Т кулеметноТ дивiзiТ (а також ще кiлькох нечисленних пiдроздiлiв) змушен були форсувати р. Днiстер у район Могилiв-Подiльського, пiсля чого вони опинились у Бессараби. Це було зроблено у розрахунку на подальше приеднання до основних сил Арми УНР, ям оперували твычыше. Але Тх вщхщ на територт Польщу та тимчасове припинення збройноТ
бopoтьби з бшьшовиками каpдинальнo змшило пoдальшi плани кoмандyвання бpигади.
З огляду на те, що yкpаïнcькi вояки мали залишитиcь y Бeccаpабiï та Pyмyнiï на значно довший тepмiн, цi пiдpoздiли Apмiï УHP пiдлягали iнтepнyванню в табopаx. Спочатку ïx 6уло poззбpoeнo (28 фудня 1920 p.), пicля чого до pyмyнcькиx вiйcькoвиx cкладiв була пepeда-на вcя збpoя бpигади (чoтиpи гаpмати, 24 кулемети, 200 pyшниць), пpo що було cкладeнo вщповщний акт (ЦДAB0 1: 49). Поля цього ocoбoвий cклад бpигади (391 г^шин та кoзакiв) був poзмiщeний у табopi «^ашов» (за однойменним pyмyнcьким мicтoм). Biн пoдiлявcя на двi чаcтини: «Читацуя» (cтаpшинcькe вщдтення) i «Баpтoлoмiя» (козацьке вiддiлeння) (Пopoxiвcький 1930: 60).
Pазoм iз запа^ою бpигадoю у табopi була iнтepнoвана й чаcтина Hизoвoï паpтизанcькoï бpигади пiд командуванням полковника Cipка. Peшта табopян cкладалаcя з вoякiв 3-ï Залiзнoï дивiзiï, якi пepeйшли кopдoн невеликими гpyпами. Bнаcлiдoк пepeвeдeння до табopy дoдаткoвиx кoнтингeнтiв iнтepнoваниx загальна ктьюсть його мeшканцiв дocягла 461 огеби. Командувач бpигади пiдпoлкoвник Гнат Пopoxiвcький наказом Гoлoвнoï команди вштьк УHP 4 ciчня 1921 p. був пpизначeний начальником вcix iнтepнoваниx yкpаïнcькиx чаcтин у Pyмyнiï (UUABO 1: 49).
Iнтepнyванню у табopаx пiдлягали i цивiльнi ocoби - фомадяни УHP, якi пepeйшли до Бeccаpабiï pазoм з yкpаïнcьким вояцтвом. fx було poзмiщeнo у табopi «Pада нефЬ> (у pyмyнcькoмy мicтeчкy Фeгepаш). Кpiм цього, за вказiвками вiйcькoвoï ceкцiï Miciï УHP тюди були надicланi дeякi iнтepнoванi з табopy «Бpашoв»: cтаpшини, дiйcнy належнкть якиx до Apмiï УHP встановити не було мoжливocтi; crap-шини, що мали жшок i дггей; cтаpшини, якиx за piзнi вчинки тpeба було вiдoкpeмити вiд iншиx iнтepнoваниx. Загалом тут пepeбyвалo ще 150 вoякiв-yкpаïнцiв. Кpiм цього, у piзниx мoнаcтиpяx Pyмyнiï (Козье, Тумана, Cтepy) було poзмiщeнo 186 ocí6, а в oкoлицяx Бyxа-pecry пepeбyвалo ще близько 100 воямв, якi були звeдeнi у poбoчi команди (ЦДAB0 1: 101).
Кшьккть iнтepнoваниx вoякiв-yкpаïнцiв додатково збiльшилаcь на наве^ 1921 p., коли до Pyмyнiï з Тypeччини були пepeвeзeнi два кypeнi паpтизан-пoвcтанцiв Пoлтавcькoгo (пщ пpoвoдoм пopyчника Уpeнюка) i Катepинocлавcькoгo (на чoлi з отаманом P. Фeдopчeн-ком) кoшiв (Пopoxiвcький 1931: 70). У œrn чаc ц вiддiли pазoм з аpмieю гeнepала Bpангeля вiдcтyпили до Кpимy i були евакуйоваш до Стамбулу, звщки заxoдами Miciï УHP i на вимогу ^oix oтаманiв були пepeвeдeнi до Pyмyнiï для наcтyпнoгo з'еднання з Apмieю УHP у Польшу. Aлe пoльcька влада на невизначений тepмiн затpимала цi
формування на румунському тереш, заборонивши Тм в'Тзд до Польщк Вимушена затримка, а до того ж i заборона працювати на польових роботах у румунських господарствах призвели до того, що козаки опинилися у дуже скрутному матерiальному становищк Ттьки тсля цiлоТ низки звернень МiсiТ УНР до уряду Румуни була досягнута угода про вщрядження всiх бажаючих на рiзнi роботи при румунських вшськових iнституцiях (ЦДАВО 1: 101).
Откуватися потребами iнтернованих украТнцiв на теренах Бессараби було доручено вшськовому представниковi Уряду УНР Генштабу генерал-поручнику Серию Дельв^2, який з 7 червня 1921 р. очолював вшськову секцiю НадзвичайноТ дипломатичнiй мiсiТ УНР у Румуни (ЦДАВО 2: 46). Свою дiяльнiсть вш розпочав з того, що зареестрував вах воямв-украТнщв для подальшого надання Тм необхщноТ допо-моги. Дещо пiзнiше вшськова секцiя здiйснила перевiрку старшин Арми УНР з метою запоб^ання присвоення собi рiзним випадковим елементом старшинських рангiв. На цей час загальна чисельтсть iнтернованих становила 868 чол. (ЦДАВО 1: 101), у т. ч. 235 старшин (Порохiвський 1931: 70).
Але далеко не кожен з штернованих був готовий витримувати вс випробування таборового життя. Як згадував пщполковник Г. Поро-хiвський, «з розпуки, а може й тому, що за часи вшни нерви привикли до сильних переживань, деяк старшини шукали розваги та забуття в чарцi, другi - прийнялися за кокаТн, карти, стритизм, гiпнотизм, дрiбнi сварки. Незадоволення вам i собою панували в "ЧитацуТ" [...]. Але головним фактором були i зосталися здорова украТнська натура та дух, ям перемогли над тимчасовою розпукою й повели вах шляхом духовного вщродження, розвинення та пщготовки себе до майбутньоТ боротьби» (Порохiвський 1930: 60-61).
Натомiсть шше таборове вiддiлення - «Бартоломея» - було на-багато кращим у стройовому вщношент, зберiгаючи майже повну вшськову оргатзащю, притаманну регулярнiй частит Арми УНР. Тут був запроваджений певний розпорядок дня: до общу - заняття з уах галузей вшськовоТ науки згщно з виробленим планом i гiмнастичнi вправи, тсля общу - праця за вказiвками таборовоТ культурно-о-свiтньоТ управи. Пкля вечерi серед козакiв робилася перевiрка, i спiвався нацiональний гiмн.
У порозумшы з румунською вiйськовою владою у «БрашовЬ» (як i в шших таборах) призначалися коменданти зi складу старшин АрмiТ УНР, за якими залишалося право накладання дисциплшарних кар у всiх випадках порушення вшськових статупв. Комендантами таборiв призначалася добова служба: вартовий старшина у табора бунчужн у куренях, пщстаршини у сотнях (Порохiвський 1930: 60).
Козаки мешкали у бараках з нарами в два поверхи, збер^аючи подт на роТ, чоти i сотш. Старшини були подiленi на 10 навчальних груп з керiвниками на чолЬ для козакiв створена початкова школа. Для змщнення дисциплши, припинення поодиноких випадкiв лайки i пияцтва серед старшин була створена гауптвахта. Умiщенням до неТ було покарано 20 старшин, i це дозволило цтком нормалiзувати таборове життя. Цьому ж сприяло i створення гонорового суду (суду чесп) в таборi (ЦДАВО 1: 50). Пересвщчившись у високiй самоорга-нiзацiТ украТнського вояцтва, румунська влада дозволила звтьнення старшинам поодинцi, а козакам - окремими групами на чолi з при-значеними для цього старшинами.
Вс iнтернованi отримували пайок румунського солдата. ^м того, вщразу пiсля iнтернування командування бригади прийняло ршен-ня про продаж коней, ям були у власностi Армп УНР. Це принесло прибуток у 16 618 румунських лей i дало змогу створити загаль-нотаборову касу. На зароблен кошти були влаштован перукарня i Тдальня, швецька i кравецька майстернi, вiдкритий таборовий клуб, полтшено харчування таборян. Медичне обслуговування здшсню-валось власними силами, кошти на необхщы лiки теж надходили з каси. Вс витрати контролювала спецiально призначена перевiрочна комюя (ЦДАВО 1: 50).
Заходами створеноТ у таборi культурно-освiтньоТ управи (за шд-тримки дипломатичноТ мiсiТ УНР) були вщкрил курси грамоти для неписьменних козаюв, курси загальноТ освгги з викладанням трьох (на вибiр) iноземних мов: румунськоТ, нiмецькоТ або французькоТ, органiзовано вчительський гурток. У таборi дiяла «Сптка художни-юв», а також лiтературний гурток, який випустив два числа табiр-ного журналу «За фатами». Заснувався у таборi й украТнський хор, який весною 1921 р. з велиюм устхом дав два концерти, прибуток вщ яких пiшов на заснування таборовоТ крамницi (Порохiвський 1930: 60).
Дехто з украТнських старшин нав^ь отримав можливкть про-довжити спещальну освiту, чим вони мали завдячувати генераловi С. Дельвiгу. Останнiй зумiв домовитись про прийняття на курси пто-тажу поручника Остроградського, а член вшськовоТ секцiТ МiсiТ УНР сотник Чайювський був зарахований до складу ВищоТ вiйськовоТ шко-ли Румунп, навчальна програма якоТ була укладена за французькими зразками. Ще одна ваканая до згадуваноТ школи не була заповнена через брак кошлв у мiсiТ (ЦДАВО 3: 2, 26).
Свщченням значних досягнень козаюв i старшин у вах царинах таборового життя став наказ № 48 ГоловноТ команди вшськ УНР вiд 30 липня 1921 р., де йшлося: «Вояки [...] не дивлячись на тяжкi умови
штернування, зберегли у собi - i дух незламний воякiв УкраТнськоТ ар-мiТ, i любов до Батьмвщини. Розглядаючи свое перебування у Румуни як тимчасове i вимушене, штерноваш почали успiшно використову-вати цей час для того, щоб повернутися на УкраТну бiльш освiченими та загартованими вояками нашоТ нацюнальноТ армiТ» (ЦДАВО 4: 75). Змкт цього наказу засвiдчував те, що з штернованими в таборах проводилося штенсивна культурно-освiтня та нацюнально-патрю-тична робота, метою якоТ була пщготовка украТнського вояцтва до продовження боротьби з бтьшовизмом в УкраТнi (ЦДАВО 5: 3).
Але подальшим досягненням у культурно-освггнш роботi та вшськовому вихованн, у вiдродженнi украТнського нацюнального духу, на думку пщполковника Г. Порохiвського, заважали «вiдiрванiсть вщ Державного центру i армiТ та нестача вшськових фахових лекторiв». Разом з тим вш вiдзначав, що «бтьш^ь старшин своею дисциплiною, вихованстю i щирою вiдданiстю украТнськiй щеТ та справi гiдно три-мають престиж УкраТнськоТ арми, на яких смтиво можна покластися у наступних випробуваннях» (ЦДАВО 1: 50).
Проте, попри певн досягнення у налагодженн свого таборового побуту, успiхи в навчанн та плеканнi свого нацюнально-державниць-кого розумiння завдань АрмiТ УНР - штерноваш украТнськ вояки у Румуни дуже потерпали вщ постшноТ нестачi грошей. Щоб якимсь чином заробити Тх, штернован намагалися використовувати кожну можливкть. Так, пiд час святкування Шевченмвських днiв у травн 1921 р. культурно-освiтня управа оргашзувала проведення платних концертiв i вистав, куди були запрошен румунськ офщери - це дало загалом 17 145 лей (ЦДАВО 1: 50).
Але вах цих зароблених самотужки кош^в катастрофiчно не ви-стачало. У одному зi своТх звтв вiйськовому мiнiстру УНР генерал С. Дельв^ зазначав, що майже половин вах штернованих - особливо на початку свого таборового життя - потребувала теплого верхнього одягу та взуття. Намагаючись вийти з цього скрутного становища, командування штернованих украТнських вшськ запропонувало румунськш владi використовувати таборян на роботах у складi вшськових команд, що призвело б також i до зменшення витрат на утримання таборiв.
Псля отримання дозволу для роботи у двох цукроварнях пщпол-ковником Г. Порохiвським було сформовано робочi команди на чолi з украТнськими старшинами. За умовами праф козаки отримували 10 лей щоденно (що дозволяло з часом виршити проблему з одягом), фаховi роб^ники i старшини - вщ 20 до 30 лей на день. Разом з цим, ва штерноваш забезпечувалися харчами та мешканням (ЦДАВО 1: 101).
Покращання загального становища таборян у Румунп' дало мож-ливкть генералу С. Дельв^у вжити заходiв для переведення з Бол-гарп до Румунп' украшсько'| вiйськовоï оргаызацГ| «Ci4» (120 осiб). До цього його зобов'язували два окремi доручення вшськового Mi-нiстра Уряду УНР генерал-хорунжого В. Павленка (№ 276/т[аемно], № 277/т[аемно] вiд 3 серпня 1921 р.). Це робилось в надп використати члешв згадуваноï оргашзацп для пщсилення таемних повстанських осередкiв, формування яких на теренах БессарабГ| було шщшовано командуванням iнтернованоï Армп УНР в Польшу (ЦДАВО 6: 8-9, 55).
Завдяки сприянню украшських дипломалв кiлькiсть воямв-укра-шщв у Румунп' поступово збтьшувалась - за повщомленням голови дипломатичноï мiсiï УНР в Бухарест К. Мацiевича (лист № 3104 вщ 27 жовтня 1921 р.), у таборах «Фегераш» та «Брашов» знаходилось . 238 оаб, крiм того - 1100 штернованих перебувають на «вiльних роботах» (у Журжi - 750, Бухарестi та околицях - 152, i шших мкцях - 200 воякiв невеликими групами). За його оцшкою «умови платнi, харчiв i помешкання досить тары, так що як козаки, так i старшини мають можливкть робити ощадности, одягтися i в деякш мiрi задо-вольняти сво'| культурнi потреби» (ЦДАВО 7: 39).
^м того, мiсiя надавала im допомогу «в оргаызацГ| вистав i кон-цертiв, доставцi книжок, часопиав, оргашзацп кооперативiв». Але вiдзначаючи «порiвняно гарнi умови iстнування наших штернованих», голова Дипломатично!' мiсiï УНР був змушений констатувати, що «серед них трапляються усякi неприемнi шциденти, йде дрiбна боротьба персональних штереав, яка приводить до усяких конфлк-тiв», так що, робив висновок К. Малевич, «взагалi моральний стан не е задовольняючий» (ЦДАВО 7: 39).
К. Малевич також повщомляв, що весь цей час мiсiя була «керу-ючим центром отки iнтернованими i збiгцями», проте пол^ична та економiчна ситуацiя в Румунп' змшювалась, i украïнськi дипломати дшшли висновку про доцiльнiсть змiни такого стану речей. Необхщно було «реформувати цю справу i органiзувати ïï на принципах само-допомоги i використовування для цього инших благодшних установ». Вiдтак за кiлька тижшв у Румунiï мали бути створен громадський (громадсько-допомоговий) комiтет та Комггет Червоного Хреста, якi й мали перебрати на себе справу отки штернованими (ЦДАВО 7: 39).
У подальшому за iнiцiативою згадуваного комггету була оргаш-зована цiла низка зборiв пожертв, у т.ч. на штернованих у Польщу на «Рщну школу», на вiйськових iнвалiдiв, на сир^ та хворих жiнок у таборах та iншi благодiйнi цшк Свiй внесок у справу откування украïнським вояцтвом вносила i фшя Украïнського товариства Лiги Нацiй у Бухаресту до членiв якого, за деяким виключенням, входила
вся украшська емiграцiя у Румуни'. Надавав допомогу громадянам УНР й заснований заходами представника Уряду УНР у справах вшськово-го i торговельного мореплавства контр-адмiрала М.Остроградського вщдт Украшського Червоного Хреста (м. Кишишв) (ЦДАВО 8: 47зв.).
Високий моральний стан штернованих, наявысть у таборах значно-го числа старшин дозволяло створити мщне пщфунтя для пщтримки повстанського руху пiд гаслами УНР в УкраТш. Цьому сприяло також i те, що значне число украшських вояюв перебувало на роботах у селах Бессараби в безпосереднш наближеносп до радянсько-румунського кордону, час вщ часу здiйснюючи напади на червоноармшськ загони та радянськ шституци.
З огляду це партизансько-повстанський штаб при Головнш коман-дi вiйськ УНР на чолi з генерал-хорунжим Ю.Тютюнником у лютому 1921 р. розгорнув на твденному заходi Украши т. зв. «Пвденний по-встанський фронт», який пiзнiше було реоргаызовано у I повстанську групу Арми УНР (м. Кишиыв) на чолi з генерал-хорунжим А. Гулим-Гуленко. На виконання директиви Ю. Тютюнника у вереснi 1921 р. тут було розпочато формування «Бессарабсько!' групи» Повстан^^ арми УНР, що мала перетнути бтьшовицько-румунський кордон та шщшвати повстання на пiвденному заходi Украши. IÏ головним зав-данням було вщволкання уваги бiльшовикiв вщ напрямку головного удару (на Кш'в через Волинь та Подiлля з територи' Польщi) повстанцiв Тютюнника ^бняк 1994а: 23-25; Срiбняк 1994b: 15-17).
Загальна невдача рейду як «Бессарабсько' групи», так i основних сил Повстансько' арми' УНР спричинило внесення значних коректив у роботу з штернованим укра'нським вояцтвом - у подальшому осо-бливий наголос було зроблено на загальну освггу штернованих та 'х пiдготовку до життя на цивтьному становищi в умовах емiграцiï.
У кiнцi 1921 р. румунська влада, зосередивши всiх штернованих вояюв-украшщв у таборi «Орадя-Маре» (фортеця «Кастел»), де також перебували штернован вшськовослужбовщ колишньо' денiкiнськоï армiï. За наполяганням Г. Порохiвського iнтернованi украшщ та роая-ни були вщокремлеш однi вiд одного. Румунська влада не втручалася у внутршне життя штернованих, вхщ до табору стороных осiб було заборонено. У таборi була вiдновлена дiяльнiсть з фаховоï та загаль-ноï освiти украшського вояцтва. Але вже з початком наступного року румуни вдалися до активного використовування таборян на рiзних роботах. Так, зокрема, бтьшкть штернованих були вщряджеш на польовi й буо^вельш роботи, окремий вщдт працював на вугiльних копальнях, старшини - на цеглянш та паркетнiй фабриках.
За оцшками Г. Порохiвського, умови роботи воямв були дуже тяжкими у фiзичному вiдношеннi, ^м того, «й робiтничий осередок, й
господаре й доглядачi - все це давило дух. Брутальшсть, бруд, спека або дощ - все впливало дуже негативно на настро'» (Порохiвський 1931: 85). Особливо потерпали т штерноваш, що працювали невеликими групами, бо власники маетмв досить часто обмежували воямв у харчах й вщмовлялися сплачувати ïm обумовлену суму грошей, а у випадку оргашзованого протесту звинувачували украшав у бшь-шовизмi й викликали жандармерт.
У цiй ситуацiя вшськова секцiя дипломатичноï Mien УНР в Румуни' докладала всiх зусиль для переведення п'ятьох укра'нських старшин до Польщу де вони мали бiльшi можливостi для продовження фахово'' освгги (зокрема на академiчних курсах штабних старшин у таборi Калiш). Зрештою, на це було отримано й згоду польсько'' влади (через вшськового аташе Польщi в Румуни) (ЦДАВО 9: 127), але через вщсут-шсть коштiв здiйснити такий пере'зд для них не видавалось можливим. У порiвняно кращому становищi перебувала група старшин, що впро-довж 1922 р. ви'хала для продовження навчання до Чехословаччини.
У ачш 1923 р. вщбувся останнiй пере'зд iнтернованих до табору «Фегераш», що негативно позначилося на 'х загальному становищк Будинки не були вщповщним чином пiдготовленi для розмiщення вояцтва, бракувало опалення й харчiв. Проте напруженою працею штерноваш нормалiзували умови свого побуту, органiзували видання таборового часопису, а в березш влаштували святкування Шевчен-кiвських днiв, на ям зiбралася вся укра'нська емiграцiя в Румунiï.
Поступово комендатура скасовувала ва обмеження на вихiд вояюв з цього табору, що переконливо свщчило про пiдготовку румунсько' влади до майбутньо' лiквiдацiï табору. Мкцева влада всiляко заохо-чувала штернованих влаштовуватися на постшну роботу в Бессараби' та Румуни', i врештЬрешт у вересш 1923 р. табiр укра'нських штерно-ваних у «ФагарашЬ» було остаточно злiквiдовано, а його мешканщв переведено на цивiльний стан. Таборове майно було передано укра'н-ським робггничим артiлям, що були створеш при деяких фабриках (Порохiвський 1930: 67-68).
Отже пiд час свого перебування у таборах впродовж 1921 р. ш-тернованi вояки-укра'нц будували свое життя i побут на вшськових засадах, що дозволяло вщновити i пщтримувати дисциплiну серед вояцтва. Разом з тим у таборах проводилось вшськове навчання та культурно-освггня робота, дiяли мистецькi гуртки. Це дозволило за-побiгти процесам деморалiзацiï у середовищi укра'нського вояцтва та належним чином пщготувати 'х до життя в емiграцiï.
Значш зусилля було спрямовано на пщтримку партизанського руху в Украïнi - шляхом вщрядження до повстанських вщдЫв належним чином пiдготовлених старшин Арми' УНР. Захист штереав воякiв-
украТнщв перед румунською владою здшснювала Дипломатична мiсiя УНР у Бухарест на чолi з К. Малевичем, а безпосередньо потребами штернованих откувалася ТТ вiйськова секцiя на чолi з Генштабу ге-нерал-поручником С. Дельв^ом.
Змiна полiтичноТ ситуацп пiсля поразки II Зимового походу Армп УНР спонукала румунську владу вщмовитись вiд прихованоТ пщтрим-ки антибтьшовицьких акцiй, що здiйснювались частиною воямв-украТнцiв з теренiв Бессарабп. До цього ТТ спонукали й непоодинок звернення та дипломатичнi демаршi радянськоТ дипломатiТ, якiй ставали вiдомi окремi випадки сприяння дiям повстанських груп з боку рiзних румунських владних шституцш.
Намагаючись мiнiмiзувати обсяг шформацп про iнтернованих воякiв-украТнцiв, ям отримували агенти бiльшовицьких спецслужб, румунська влада почала «вщдаляти» Тх вщ державного кордону, примiщуючи в таборах в центральнш та захiднiй частинах Румунп. При цьому вона й надалi не втручалась у внутршнш таборовий по-бут украТнцiв, завдяки чому у таборах вщновлювалась оргаызацшна структура, притаманна регулярним вiйськам Армп УНР.
Але залучення штернованих до виконання рiзного роду робгг, що мало на мел максимально обмежити видатки на утримання таборiв, призвело до поступового «розмивання» таборових осередмв. Самi ж таборяни все бшьше й бiльше опiкувались необхiднiстю пошуку засобiв для власного iснування. Лшвщащя таборiв поклала кiнець iснуванню вшськовоТ органiзацiТ на теренах БессарабiТ та Румунп, хоча колишн таборяни й надалi пiдтримували зв'язки мiж собою, входячи до складу рiзних украТнських емiгрантських органiзацiй.
ПРИМ1ТКИ
1. Порохiвський Гнат €рмилович (1888-?) - пщполковник (згодом полковник Армп УНР), комендант вах штернованих у Румунп частин Армп УНР (з 1921 р.). Пщполковник румунськоТ армп (працював у спе-щальнш службi iнформацiТ). У другш половинi 1930-х рр. був пщви-щений Урядом УНР в екзилi до рангу генерал-хорунжого. У 1945 р. був арештований радянськими спецслужбами, засуджений до трива-лого термшу ув'язнення. Помер в одному з радянських концтаборiв.
2. Дельв'1г Сергш Миколайович (1866-1944) - генерал-лейтенант РосшськоТ iмператорськоТ арми, генерал-полковник Армп УНР, украТнський вiйськовий дiяч та дипломат (голова вшськовоТ секцп Дипломатично!' мiсiТ УНР у РумунiТ). За фахом - артилерист. Пкля лквщацп мiсiТ брав дiяльну участь у дiяльностi громади емiгрантiв-украТнцiв у Румунп.
Л1ТЕРАТУРА
Власенко 2014a - Власенко В. Формирование украинской политической эмиграции в Румынии в межвоенный период (первая волна) // Русин. 2014. № 1 (35). С. 105-120.
Власенко 2014b - Власенко В. Вторая волна межвоенной украинской политической эмиграции в Румынии (зима-весна 1920 г.) // Русин. 2014. № 2 (36). С. 270-284.
Власенко 2014с - Власенко В. Третья волна межвоенной украинской политической эмиграции в Румынии // Русин. 2014. № 4 (38). С. 99-114.
Власенко, Сапсай 2014 - Власенко В., Сапсай О. До ^орп украТнськоТ вшськовоТ емiграцiТ в Румунп // Мова, ктс^я, культура у лшгвокомушкативному просторк збiрка наук. праць. Суми, 2014. Вип. 1. С. 22-25.
Павленко 1999 - Павленко М.УкраТнськ вшськовополонеш й штернова-ш у таборах Польшу, Чехословаччини та Румунп: ставлення влади i умови перебування (1919-1924). КиТв, 1999. С. 251-302.
Порохiвський 1930 - Порохiвський Г. УкраТнська вшськова ем1фацт в Румунп // Табор. 1930. № 13. С. 57-68.
Порохiвський 1931 - Порохiвський Г. Десять роюв на ем^рацп // Табор. 1931. № 15. С. 69-80.
Рендюк 2011 - Рендюк Т. УкраТнська вшськова та полiтична емiграцiя в Румунп у мiжвоeнний перюд: невiдомi сторшки iсторiТ дiаспори // УкраТ-на дипломатична. КиТв, 2011. Вип. 12. С. 938-939. URL: http://nbuv.gov.ua/ ukrdip_2011_12_204 (дата обращения: 15.05.2017).
Срiбняк 1994а - СрiбнякI. Вiйськовi оргашзацп УНР у Румунп i швденному заходi УкраТни у 1921 р. // Штурм. Мшнесота, 1994. Ч. 76. С. 23-25.
Срiбняк 1994b - Ср'бнякI. Вiйськовi оргашзацп УНР у Румунп i швденному заходi УкраТни у 1921 р. // Штурм. Мшнесота, 1994. Ч. 77. С. 15-17.
Срiбняк 1997 - Срiбняк I. Обеззброена, але нескорена: 1нтернована Армiя УНР у таборах Польшу й Румунп (1921-1924 рр.). КиТв; Фiлядельфiя, 1997. С. 27-33.
Срiбняк 1998 - СрiбнякI. Полонен та штерноваш вояки-украТнц в Румунп (1919-1923 рр.) // Пам'ять столЬь. КиТв, 1998. № 5. С. 116-124.
ЦДАВО 1 - Центральний державний архiв вищих оргашв влади та управ-лiння УкраТни ^i - ЦДАВО). Ф. 1075. Оп. 2. Спр. 474. 86 арк.
ЦДАВО 2 - ЦДАВО УкраТни. Ф. 1078. Оп. 5. Спр. 10. 125 арк.
ЦДАВО 3 - ЦДАВО УкраТни. Ф. 1078. Оп. 2. Спр. 239. 26 арк.
ЦДАВО 4 - ЦДАВО УкраТни. Ф. 1078. Оп. 4. Спр. 6. 130 арк.
ЦДАВО 5 - ЦДАВО УкраТни. Ф. 1078. Оп. 2. Спр. 210. 113 арк.
ЦДАВО 6 - ЦДАВО УкраТни. Ф. 1075. Оп. 2. Спр. 476. 148 арк.
ЦДАВО 7 - ЦДАВО УкраТни. Ф. 1075. Оп. 2. Спр. 827. 56 арк.
ЦДАВО 8 - ЦДАВО УкраТни. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 308. Арк. 47 зв.
ЦДАВО 9 - ЦДАВО УкраТни. Ф. 1078. Оп. 2. Спр. 304. 163 арк.
REFERENCES
VLasenko, V. (2014a) Formirovaniye ukrainskoy poLiticheskoy emigratsii v Rumynii v mezhvoyennyy period (pervaya voLna) [Formation of the Ukrainian political emigration in Romania in the interwar period (the first wave)]. Rusin. 1 (35). pp. 105-120. DOI: 10.17223/18572685/35/9
VLasenko, V. (2014b) Vtoraya voLna mezhvoyennoy ukrainskoy poLiticheskoy emigratsii v Rumynii (zima-vesna 1920 g.) [The second wave of interwar Ukrainian poLiticaL emigration in Romania (winter - spring 1920)]. Rusin. 2 (36). pp. 270-284. DOI: 10.17223/18572685/36/17
VLasenko, V. (2014c) Tret'ya voLna mezhvoyennoy ukrainskoy poLiticheskoy emigratsii v Rumynii [The third wave of interwar Ukrainian poLiticaL emigration in Romania]. Rusin. 4 (38). pp. 99-114. DOI: 10.17223/18572685/38/7
VLasenko, V. & Sapsay, O. (2014) Do istoriyi ukrayins'koyi viys'kovoyi emih-ratsiyi v Rumuniyi [To the history of Ukrainian miLitary emigration in Romania]. In: ZvageLskiy, V.B. (ed.) Mova, istoriya, kul'tura u linhvokomunikatyvnomuprostori [Language, History, CuLture in the Linguistic and Communicative Space]. Issue 1. Sumy: Sumy State University. pp. 22-25.
PavLenko, M. (1999) Ukraïns'ki viys'kovopoloneni y internovani u taborakh Pol'shchi, Chekhoslovachchini ta Rumuniï: stavlennya vladi i umovi perebuvannya (1919-1924) [Ukrainian Prisoners of War and Internees in the Camps of PoLand, CzechosLovakia and Romania: The Attitude of Power and Conditions of Stay (1919-1924)]. Kyiv: Institute of History of Ukraine. pp. 251-302.
Porokhivskyy,H. (1930) Ukraïns'ka viys'kova emigratsiya v Rumuniï [Ukrainian miLitary emigration in Romania]. Tabor. 13. pp. 57-68.
Porokhivskyy, H. (1931) Desyat' rokiv na emigratsiï [Ten years in emigration]. Tabor. 15. pp. 69-80.
Rendyuk, T. (2011) Ukraïns'ka viys'kova ta politichna emigratsiya v Rumuniï u mizhvoenniy period: nevidomi storinki istoriï diaspori [Ukrainian miLitary and poLiticaL emigration in Romania during the interwar period: unknown pages of diaspora history]. [OnLine] AvaiLabLe from: http://nbuv.gov.ua/ ukrdip_2011_12_204 (Accessed: 15th May 2017).
Sribnyak, I. (1994a) Viys'kovi organizatsiï UNR u Rumuniï i pivdennomu zakhodi Ukraïni u 1921 r. [MiLitary organisations of the UPR in Romania and south-west Ukraine in 1921]. Shturm. 76. pp. 23-25.
Sribnyak, I. (1994b) Viys'kovi organizatsiï UNR u Rumuniï i pivdennomu zakhodi Ukraïni u 1921 r. [MiLitary organisations of the UPR in Romania and south-west Ukraine in 1921]. Shturm. 77. pp. 15-17.
Sribnyak, I. (1997) Obezzbroena, ale neskorena: Internovana Armiya UNR u taborakh Pol'shchi y Rumuniï (1921-1924 rr.) [Disarmed, but not conquered: Interned Army of the UPR in the camps of PoLand and Romania (1921-1924)]. Kyiv, PhiLadeLphia: Vid-vo im. OLeni TeLigi. pp. 27-33.
Sribnyak, I. (1998) PoLoneni ta internovani voyaky-ukrayintsi v Rumuniyi (1919-1923 rr.) [Policemen and Ukrainian interned soldiers in Romania (1919-1923)]. Pam'yat'stolit'. 5. рр. 116-124.
The Central State Archives of Ukrainian Authorities (TSDAVO). Fund 1075. List 2. File 474.
The Central State Archives of Ukrainian Authorities (TSDAVO). Fund 1078. List 5. FiLe 10.
The Central State Archives of Ukrainian Authorities (TSDAVO). Fund 1078. List 2. File 239.
The Central State Archives of Ukrainian Authorities (TSDAVO). Fund 1078. List 4. FiLe 6.
The Central State Archives of Ukrainian Authorities (TSDAVO). Fund 1078. List 2. FiLe 210.
The Central State Archives of Ukrainian Authorities (TSDAVO). Fund 1075. List 2. File 476.
The Central State Archives of Ukrainian Authorities (TSDAVO). Fund 1075. List 2. File 827.
The Central State Archives of Ukrainian Authorities (TSDAVO). Fund 3696. List 2. File 308.
The Central State Archives of Ukrainian Authorities (TSDAVO). Fund 1078. List 2. File 304.
Срiбняк 1гор Володимирович - доктор фтософи УкраТнського втьного ушвер-ситету (Мюнхен, Ымеччина), доктор iсторичних наук, професор, завщувач кафедри всесвггньо! iсторii iсторико-фiлософського факультету КиТвського ушверситету iM. Б. Гршченка, провщний науковий ствробггник вщдту теори та методологи всес-вггньоТ iсторii державноТ установи «1нститут всесвггньоТ ia^N НАН УкраТни» (Укра-Тна).
Срибняк Игорь Владимирович - доктор философии Украинского вольного университета (Мюнхен, Германия), доктор исторических наук, профессор, заведующий кафедрой всемирной истории историко-философского факультета Киевского университета им. Б. Гринченко, ведущий научный сотрудник отдела теории и методологии всемирной истории государственного учреждения «Институт всемирной истории НАН Украины» (Украина).
Sribnyak Ihor - Ukrainian Free University in Munich, Borys Grinchenko Kyiv University, NASU Institute of the World History (Ukraine). E-mail: [email protected]
