CC BY
58
УДК 94:341.7(498+498.7)"1919" UDC
DOI: 10.17223/18572685/53/9
РУМУНСЬКА ДИПЛОМАТ1Я В БОРОТЬБ1 ЗА БЕССАРАБ1Ю НА ПАРИЗЬК1Й МИРН1Й КОНФЕРЕНЦП (С1ЧЕНЬ - СЕРПЕНЬ 1919 р.)
Я.В. Попенко
Мелтопольський державний педагопчний унiверситет iM. Б. Хмельницького УкраТна, 3anopi3bKa обл., 72312, м. Мелггополь, вул. Гетьманська, 20 E-mail: [email protected]
Авторське резюме
У статт аналiзуеться дiяльнiсть румунського дипломатичного представництва на Паризькiй мирнiй конференцii впродовж ачня - серпня 1919 р. Охарактеризовав головнi полiтичнi та вшсь^ аргументи, якими оперувала румунська диплома™ у вiдстоюваннi права приеднати землi Бессарабii пiд юрисцикцiю Бухаресту. В контек-ст^ визначеноi теми проаналiзовано i ставлення до бессарабського питання з боку лф^в Антанти (Великобриташя, Францiя, США).
Ключовi слова: Паризька мирна конференщя, Бессарабiя, Антанта, диплома™, «Велика Румушя».
РУМЫНСКАЯ ДИПЛОМАТИЯ В БОРЬБЕ ЗА БЕССАРАБИЮ НА ПАРИЖСКОЙ МИРНОЙ КОНФЕРЕНЦИИ (ЯНВАРЬ - АВГУСТ 1919 г.)
Я.В. Попенко
Мелитопольский государственный педагогический университет им. Б. Хмельницкого
Украина, Запорожская обл., 72312, г. Мелитополь, ул. Гетманская, 20 Е-mail: [email protected]
Авторское резюме
В статье анализируется деятельность румынского дипломатического представительства на Парижской мирной конференции в течение января - августа 1919 г. В контексте исследования охарактеризованы главные политические и военные аргументы, которыми оперировала румынская дипломатия в отстаивании собственного права присоединить земли Бессарабии под юрисдикцию Бухареста. Также проанализировано отношение к бессарабскому вопросу со стороны лидеров Антанты (Великобритания, Франция, США).
Ключевые слова: Парижская мирная конференция, Бессарабия, Антанта, дипломатия, «Великая Румыния».
ROMANIAN DIPLOMACY IN THE STRUGGLE FOR BESSARABIA AT THE PARIS PEACE CONFERENCE (JANUARY - AUGUST 1919)
Ya.V. Popenko
Bogdan Khmelnitsky Melitopol State Pedagogical University
20 Getmanska Street, Melitopol, Zaporizhia Oblast, 72312, Ukraine E-mail: [email protected]
Abstract
The paper focuses on the struggle around Bessarabia at the Paris Conference in January - August 1919 to analyse the events related to the adoption of the decision about the Bessarabia territorial independence during the formation of the VersaillesWashington system of international relations. I. Bratianu's government clearly understood that the Entente would strengthen the presence of the kingdom in the region. However, the Entente showed an ambiguous attitude towards the aspirations of Bucharest. Firstly, it was the forgotten peace with Germany in 1918. Secondly, the problem was triggered by the Romanian policy of terror against the population of Bessarabia. Thirdly, the economic interests of France, England and Italy intersected in the Danube region. Fourth, the Entente leaders supported the White Guard (in particular, the representatives of the USA) and wanted to reconstruct the integrity of Russia. During
the conference, the representatives of Romania did not enter the Supreme Soviet and the number of commissions. The representatives of A. Kolchak's White government and the Ukrainian delegation also influenced the position of the conference leaders, which proved the groundlessness of claims to all Bessarabia on the part of Bucharest. On the other hand, the Entente could not ignore Romania, which, like Poland, created the "sanitary border" for the war-torn lands of the past Romanov's Empire. In addition, it was they who had to act as a counterbalance to Germany. The important factor was that, when the Bolsheviks actively called for the "world revolution" in Europe, Romania took side with the anti-Bolsheviks, which was constantly emphasised by its representatives in Paris.
Keywords: Paris conference, Bessarabian question, Danube Commission, Entente, diplomacy, annexation, Versailles Treaty.
18 ачня 1919 р. в Парижi вщкрився мирний форум, скликаний державами-переможцями у Першш свтовш вшш для напрацювання комплексу договорiв з переможеними кражами. Стратепчно мова йшла про перерозподт сфер полiтико-економiчного та вшськового впливу i створення ново!' карти св^у та £вропи. Вже першi засщання конференцп засвщчили наступш тенденцп: Франтя прагнула максимально ослабити Ымеччину, що дозволяло Тй встановити власну гегемошю в £врот та убезпечити схщш кордони. Англiя та США були бтьш зацкавлеы у збереженш рiвноваги, що змушувало Тх бтьше враховувати штереси Ымеччини, яку в умовах розпаду Австро-Угор-щини, революцií в Росп, загального нацiонально-визвольного руху та бтьшовицькоТ пропаганди можна було використовувати як певний стабшзуючий фактор. Iншi держави, якi входили до Антанти, також не хотти втрачати свого «шансу» розширити територп та посилити власну полггичну вагу. Однieю з них була i Румунiя, яка анексувала Буковину та Бессарабт в 1918 р.
Тема бессарабського питання 1919 р. знайшла свое вщобра-ження в публкащях безпосередшх учасниюв тих подiй (напр., де Сент-Олера (Contele de Saint-Aulaire 2016: 288) та Брелану (Bratianu 1995: 148)). Вшськово-полггична ситуацiя навколо тери-торiальноí належностi Бессарабií вiдображена у роботах С. Назарiя (Назария 2014a: 655; Назария 2014 b: 61-78). Не можна оминути увагою i науковий доробок I. Лев^а (Левит 2012: 240), який свою монограф^ безпосередньо присвятив цш темi. Дослiдженню зов-нiшньополiтичноí дiяльностi Румунп в цей перюд присвяченi ро-боти ш. дослiдникiв (Виноградов 2002: 504; Мельтюхов 2010: 464; Бойко 2014: 47-60).
Водночас, досвщ «мирного та паритетного» виршення бессараб-
ського питання у першш чверт ХХ ст. не втратив свого практичного та науково-дослщницького штересу i нинi. Як засвщчуе практика сього-дення, кнуючи державнi кордони е вiдносно стабшьш та, вiдповiдно, в силу змши геополiтичноí ситуацií в свiтi, можуть бути перетянул та змшеш на користь шших. Це, у свою чергу, провокуе формування нових точок «суперництва та зггкнення» i не сприяе налагодженню мирного дiалогу мiж краíнами.
Таким чином, метою науково'1 статтi е аналiз дiяльностi румунського представництва на Паризькш конференцií впродовж ачня - серпня 1919 р. у напрямку вщстоювання права Бухаресту на Бессарабт. Паралельно проаналiзована i позицiя лiдерiв Антанти щодо фе'| проблеми.
Румунський уряд чiтко усвщомлював, що лише дозвiл Антанти офщшно закрiпить його присутнiсть в регюы. Натомiсть союзники неоднозначно ставилася до територiальних прагнень королiвства. По-перше, Бухаресту не забули пщписаного сепаратного мирного договору з Четвертним союзом в 1918 р. По-друге, питання викли-кала полггика вщвертого терору румунсько'' адмiнiстрацií стосовно населення в Бессарабп (Буле 2012: 49-54). По-трете, практично у переддень вщкриття конференцп на територп Хотинщини почалося повстання, яке пщривало реноме Бухаресту як мирного об'еднувача краю з «материнською» Румуыею. На практицi 17 вiйська у районах, охоплених повстанням, фiзично винищували населення (Су-ляк 2006: 57).
Нав^ь окремi румунськi пол^ики (напр., I. Антонеску) згодом визнавали, що в 1919 р. «ми були на волосок вщ втрати Бессарабп через генерала Давщоглу, який ... знищив ам сiл та вбив безлiч людей. Паризька конференщя тому змiнила свое рiшення про надання нам Бессарабп, що ми кража дикуыв» (Левит 2012: 61). Вже з перших дшв роботи конференцп румунськ дипломати активно доводили, що Хо-тинське повстання - це виключно спроба бiльшовикiв дестаб^зувати ситуацiю в краíнi. На фон антибiльшовицьких настроíв провiдних держав таке тлумачення подш було вдалим дипломатичним кроком.
Наступним важливим фактором було те, що окремi краíни Антанти пщтримували бiлогвардiйський рух та прагнули вщродження единоí Росп.
У таких обставинах Румушя мала постшно корегувати свою зов-нiшньополiтичну дiяльнiсть. Тим паче, що i в середовиш^ переможцiв едностi щодо принципiв нового европейського устрою не кнувало. Зокрема, 22 ачня на зааданш Ради Десяти був озвучений текст В. Вшьсона, в якому американський президент пропонував провести мирну конференцт на Принцевих островах для вах воюючих
сторш на територiях колишньо'' Росшсько' iMnepiï. 3ycTpi4 мала вщбутися 15 лютого. Серед шших HaMip взяти участь висловив i Комггет звiльнення Бессарабп, який вiдстоював приналежнiсть краю Росп'. Слщ вiддати належне Бухаресту, який вже 27 сiчня повiдомив, що Бессарабiя добровiльно приедналася до Румунп', i просив не запрошувати ïï представникiв до участi в конференцп'. Натомкть С. Пiшон зазначив, що бессарабц мають право самостiйно виршу-вати питання участi. У пщсумку було ухвалено компромiсне рiшення не виносити питання Бессарабп на порядок денний засщань конференцп'. Як засвщчив подальший розвиток подiй, запланований захщ взагалi не вiдбувся.
Загалом же ситуация в Парижi для Румунп' була складною. IÏ пред-ставники не були включен не лише до Верховно' Ради конференцп', а й до низки спещальних комiсiй. Першi зустрiчi I. Брелану з Г. Ыколсо-ном, Ж. Клемансо та А. Бальфуром пщтвердили побоювання Бухаресту, що Антанта неоднозначно сприйме право Румунп на новi територп'. З шшого боку, вщверто iгнорувати делегацiю великi держави не могли собi дозволити - Румуыя була певним «санггарним кордоном» вщ-носно охоплених вiйною земель колишньо' Росiйськоï iмперiï. Бiльше того, вона як союзник створювала противагу ^меччиы у Придунай-ському регiонi. ^м того, i про загрозу поширення бтьшовицьких гасел на Захiд не забували. Вщповщно, досить прихильно румунськ вимоги сприймала Францiя. У промовi пiд час вiдкриття конференцiï Р. Пуанкаре вщзначав, що Румунiя вступила у вшну на боцi Антанти, для того щоб «добитися нацюнально' едносп» i що лише скрутш для кражи обставини змусили ïï пщписати Бухарестський мир 1918 р. Окремо вш пiдкреслив, що королiвство перебувае пiд протекторатом Францiï. Позитивно румунську присутшсть в Бессарабiï оцшила i мiсцева преса. «Le Temps» пщкреслювала заслуги королiвськоï армiï у наведены ладу в репош (Le Temps 1). Нав^ь Хотинське повстання видання трактувало як бтьшовицьке та пщ проводом укра'нських офiцерiв (Le Temps 4).
1 лютого I. Брелану, Н. Мшу, А. Лапедату та К. Брелану взяли участь у засщанш Ради Десяти. Перш шж перейти до питання територш, I. Бретiану нагадав присутнiм про роль Румунп' у свтовш вшы. Зокре-ма, вiн пiдкреслював, що саме румуни завдали виршального удару шмцям в битвi пiд Макарешл та утримували фронт до останнього, всю провину за розвал якого вш переклав на бтьшовиюв. За словами полггика, вторгнення румунiв в Бессарабт було санкцiоновано самою Антантою ще в 1918 р. Щоправда, доповщач упустив вагому деталь. Дшсно, 24 сiчня посол Францiï у Румунп' де Сент-Олер пщтверджував необхщшсть введення румунських частин в репон, але при цьому
зазначав, що це суто вшськовий захщ, який не матиме жодного впливу на полггичне майбутне Бессарабп' (Виноградов 2002: 347). Натомкть, за словами I. Брелану, Бухарест не хвилини не вагався у свош вiдданостi союзникам, хоча для само!' кражи ця вшськова операщя була пов'язана з великим ризиком. У своему вистут полггик неодноразово наголошував, що виключно бiльшовицька загроза, прохання представникiв Антанти в Яссах та уряду украшсько!' Центрально!' Ради тдштовхнули Румушю до введення вiйськ (Papers Relating 1943: 747-848).
Далi у вистут вш пiдкреслював, що Росiйська iмперiя свого часу незаконно анексувала Бессарабт, де бiльшiсть населення становили румуни. За пщрахунками I. Бретiану, 72 % населення краю складали вони, решта слов'яни, болгари або шмщ, але, за висловом доповщача, вони не становили навггь 15 % населення. На думку промовця, це давало право вважати, що «з уах точок зору, Бессарабiя е румун-ською». Бiльше того, сама можливкть повернення Бессарабп' до Росп', за словами румунського прем'ер-мшктра, е анахроызмом, який не може бтьше iснувати. Як i те, що Роая не мае права домшувати на Балканах. На пiдтвердження власних тез I. Брелану звертав увагу присутшх, що виборна асамблея Сфатул Церш добровiльно проголосила приеднання краю до Румуни'.
Загалом виступ I. Брелану чггко вiдбивав тогочасну державну доктрину Бухаресту, спрямовану на створення «Велико!' Румуни'», одне з ключових мкць в якш i передбачало приеднання вае'| Бессарабп' (Ястребчак 2011: 22). З шшого боку, I. Брелану досить обережно, але наполегливо формував «образ» Румуни' як «вартового захщно!' цившзаци'» у гирлi Дунаю. На запитання Д. Ллойд Джорджа, чи не висувала «асамблея» Бессарабп' шших умов приеднання, румунський полггик вщзначив, що мова йшла лише про право Сфатул Церш на пщготовку спещального аграрного закону (Mitrasca 2002: 68). Ви-клавши всi аргументи, I. Брелану просив визнати право Бухаресту на Бессарабт, Трансiльванiю та Буковину та надати тдтримку його крашп «Румунiя потребуе морально!' пiдтримки союзниюв, для того щоб вона i далi могла залишатися тим ким була, об'еднуючим фактором Европи проти бiльшовизму». Зрештою, вiн наголошував на тому, що це не лише в штересах королiвства, а i ваеТ Европи, навiть свггово'| цивЫзацп' (Papers Relating 1943: 850-851).
Пщводячи пiдсумки виступу I. Брелану, можна виокремити наступнi акценти його промови: полгтик нi на крок не вщходив вiд проекту створення «Велико!' Румунп'»; вiн послiдовно доводив, що румуни зайняли ц землi виключно iз врахуванням iсторичного та етногра-фiчного принципу; Румунiя виконала вс зобов'язання перед Антантою
пщ час вшни; Румунiя е останшм форпостом захщно!' цивЫзаци' у Схщнш Еврот у протистояннi бiльшовизму.
Звкно, нацiональнi iнтереси Бухаресту мало цкавили Антанту, а ось на акцент боротьби з бтьшовиками звернули бтьш серйозну увагу. Не слiд забувати, що в цей час одне з !'х головних гасел пропагувало свтову революцiю. Вiдповiдно захiднi держави мали оперативно «пщбирати» рiзнi варiанти для потенцiйноï боротьби. Тому виступ I. Брелану з його яскраво вираженою антибшьшовицькою позицiею був аргументом на користь створення сильно!' Румуни' з можливим вклю-ченням до ïï складу нових територiй. Заб^аючи наперед, вiдзначимо, що антибiльшовицькою тезою румунськ дипломати оперувала i надалк
1 лютого на засiданнi Ради Десяти питання про територiальнi претензп Румунiï не було вирiшене. Воно переадресовувалося на розгляд спецiальноï комiсiï. До ïï складу увiйшли представники США, Великобритании Францiï та !тали'. Очолив комiсiю А. Тардье. 3 лютого «Le Temps» пщ заголовком «Проблема Велико' Румуни'» надрукувала виступ I. Брелану. Витримуючи видавничий такт, газета все ж пщтри-мувала анекаю румунами Буковини та Бессарабп', мотивуючи це тим, що це не е великою втратою для «океану слов'янських земель». В статл пщкреслювалося, що пщтримана Антантою «Велика Румуыя» могла б стати стабшзуючим елементом, здатним пщтримати лад перед загрозою поширення лiворадикальних щей (Le Temps 2). Французьке видання вже наступного дня розмктило на сво'х сторшках текст угоди мiж Румушею та Антантою вiд 4 (17) серпня 1916 р. (Le Temps 3).
8 лютого вщбулося перше засщання комiсiï у справах Югослави' та Румунiï, але представники останньо' не були запрошенi. Вщ самого початку роботи чiтко окреслилися рiзнi погляди ïï учасникiв на тери-торiальнi проблеми. Делегати !тали' та Францiï пропонували зберегти чиншсть договору з Румунiею 1916 р. i на його пщст^ виршувати питання. Натомiсть дипломати США та Англп виступили проти такого варiанту. Загалом комiсiя дiйшла висновку, що «бессарабське питання» не може бути виршене без участi представнимв Росiï, тому його слiд вщкласти (Назария 2014а). 11 та 17 лютого вщбувалися повторнi засiдання, але i вони не дали остаточного ршення.
22 лютого на засщання комiсiï було запрошено I. Брелану для озна-йомлення присутшх з румунським «баченням» ситуаци'. На засщанш вiн черговий раз наголосив на тому, що «Бессарабiя е входом в наш дiм; якщо вона буде перебувати у чужих руках, це може загрожувати нашому вогнищу» (Мельтюхов 2010: 87). Загалом дебати тривали до 28 лютого, коли певы рекомендацп були надаш Верховнш Радi кон-ференцiï. Натомiсть Румуни' рекомендували врегулювати ва питання про кордони з сусщшми державами.
Отже, конференщя не постшала задовольнити територiальнi вимоги Бухаресту, осктьки вiйськово-полiтична ситуацiя на землях колишньо' Росiйськоï iмперiï ще остаточно не виршилася. Частина Укра'ни перебувала пiд владою уряду УНР, шша - УСРР. Додатково лщери бiлого руху О. Колчак та А. Деншн готувалися до наступу проти бтьшовимв. Оскiльки останнi вщстоювали принцип вщнов-лення недiлимоï Росп', то попршувати вiдносини з ними в разi успiху вiйськових операцш Антанта не хотiла. Зрозумiло, що i румунськ представники не могли не бачити такого ставлення союзнимв. До Бухаресту постшно йшли звгги про перебiг ситуацiï в Парижк Зрештою, в урядових колах кражи констатували: «Перемир'я поклало край вшш, але не для нас» (Левит 2012: 75).
Додатковою проблемою стала i неспокшна ситуащя в репош. Спочатку вибухнуло Хотинське повстання, полм активiзувалося бiльшовицьке пiдпiлля та виступи партизан. Не варто забувати i той факт, що зпдно таемного англо-французького договору вщ 23 грудня 1917 р. Укра'на, Бессарабiя та Крим мали перебувати у французькш сферi вiйськово-полiтичного впливу. Таким чином, неспроможшсть Бухаресту контролювати ситуацiю значно попршувала шанси ру-мунсько' дипломатп в Парижi. Крiм того, Франтя розпочала активнi переговори з дипломатами УНР в Одеа. Головна мета 'х зводилася до необхiдностi створення единого антибшьшовицького фронту пiд керiвництвом Антанти (Попенко 2008: 86-97). Прагнучи об'еднати рiзнi сили, французи намагалися також залагодити територiальний конфлiкт мiж УНР та Румунiею. Зокрема, на цьому наголошував А. Бер-тело, який наполягав на встановленш чггких кордонiв мiж сторонами. При цьому генерал все ж вщдавав перевагу шдтримц Бухаресту, а не Киеву. За його словами, в разi якщо Антанта не пщтримае Румуыю, то «зникне останнiй бар'ер проти бтьшовизму».
Тим часом ситуацiя в репош ще бтьше загострилася. В березш 1919 р. в Угорщиш була проголошена радянська республiка. Це не могло не стурбувати Антанту. 30 березня «Le Temps» вщзначило, якщо Антанта не використае сво' можливосп на Чорному морi для пщтримки Румунiï, то остання зазнае вже третьо' катастрофи, почи-наючи з 1916 р. (Le Temps 5). 25 березня вщбулася зус^ч Д. Ллойд Джорджа та I. Брелану. ^м суто вiйськових питань, обговорювалися i полггичш аспекти. Зокрема, румунський прем'ер-мшктр наголосив на важливосл вирiшення питання Бессарабiï на користь Бухаресту. У пщсумку вiн звггував уряду, що за результатами зустрiчi «можна спо-дiватися, завдяки бшьшовицькш загрозi, загальне становище Румунiï набувае саме того значення, яким воно i мае бути». Впродовж берез-ня-квггня I. Брелану також мав зустрiчi з Ж. Клемансо та Ф. Фошем.
Загроза поширення бтьшовизму Европою, зрештою, багато в чому в^грала вирiшальну роль в прийнятт багатьох рiшень конференцп' в Парижi. До речi, «антибтьшовицьку карту» як засiб тиску на Антанту активно використовували не лише румуни. Схожу зовшшньопол^ич-ну стратепю обрала i Польща, яка мала амбггы плани приеднання низки земель, зокрема, Схщно' Галичини. Усвiдомлюючи власш стратегiчнi переваги, Румунiя та Польща на конференцп' займали схожi позицп (Куртов 2013: 30). 27 кв^ня в Парижi вiдбулася зустрiч I. Брелану з прем'ер-мшктром Польщi I. Падеревським, пщ час якоТ було домовлено про необхщысть встановити бтьш тiсний зв'язок мiж державами з чггко окресленою антибiльшовицькою спрямованiстю.
В той же час на засщаннях вщбувалися черговi дебати щодо ви-значення кордонiв Румунп'. У пщсумку, 6 квiтня комiсiя озвучила свое попередне ршення про доцiльнiсть визнання Бессарабп румунською. Аргументами для такого ршення експерти вважали волевиявлення мкцевого населення та iсторичнi зв'язки краю з Румушею. Вiд ос-танньо'' вимагали гарантувати рiвноправ'я нацiональним меншинам регiону. 8 травня була заслухана доповщь А. Тардье. Щоправда, пщ час його виступу питання Бессарабп' не було озвучене, оскшьки Р. Лансшг зауважив, що пiднiмати його недоречно через вщсутысть росiйських представнимв.
Ситуацiя знов складалася не користь Румунп', що змусило ïï пред-ставнимв йти на вiдвертий дипломатичний шантаж. Так, I. Брелану заявив французькому представнику в Бухарест де Сент-Олеру, що подасть у вщставку, якщо Антанта не задовольнить прагнення коро-лiвства. Останнiй, у свою чергу, звiтував французькому уряду, що лише перебування I. Брелану на посадi стримуе крашу вiд анархп'. Пара-лельно осторонь питання Бессарабп' не залишалися i представники уряду О. Колчака. До вщома керiвництва конференцп неодноразово надходили меморандуми вщ Г. Львова, С. Сазонова, М. Чайковського, В. Маклакова про безтдставысть румунських претензш на Бессара-бт. Активiзували свою дiяльнiсть i делегати УНР на конференцп', ям також доводили, що румуни не мають права на репон.
Наприкiнцi травня ситуащя з Румунiею ще бшьше загострилися, оскiльки бухарестський уряд подовжував ^норувати вимоги союз-никiв зупинити просування власно' армп' вглиб Угорщини. При цьому румунськi дипломати в Парижi всiляко виправдовували агресiю, активно посилаючись на бшьшовицьку загрозу з боку уряду Бела Куна (Le Temps 6). 10 червня на засщанш Ради Чотирьох спещально розглядалося питання, присвячене встановленню демаркацшно' лшп' мiж Румунiею та Угорщиною. Бтьше того, Ж. Клемансо, Д. Ллойд-Джордж та В. Втьсон в ультимативно формi висунули I. Брелану
вимогу вивести вшська та пщкоритися bcím ршенням конференцií. В pa3Í невиконання Антанта погрожувала перестати допомагати краи hí. Водночас, iснував i iнший погляд на ситуащю. Французький маршал Ф. Фош звертав увагу керiвництва конференцп, що Румунп не варто вщводити вiйська вiд Тиси, оскiльки це дае ш можливiсть ефективно «захищати Трансiльванiю вiд угорщв». В якосп додаткового аргументу вiн стверджував, що Рада Чотирьох мае також враховувати i те, що Румуыя зобов'язана «утримувати на Дшар та в Буковин значну кшьюсть сво'х вшськ для того, щоб зберегти контроль на росшським бтьшовизмом». Додатково французький вшськовий наполягав, що слiд враховувати i ситуащю в Галичинi, де мк будь-яко' митi перестати кнувати румунсько-польський союз. До речЬ з визначенням «росiйський бтьшовизм» часто ототожнювався i бiльш категоричний вираз «росшсью банди» (Lazar 1928: 88).
Зрештою, iгнорування конференцiею румунських штереав викли-кало невдоволення з боку Бухаресту. Це знаходило вщображення в мкцевш пресi, яка активно «тиражувала» тези, що союзники «шанта-жують» крашу, зловживають íí законними правами, вщкидають умови договору мiж сторонами вщ серпня 1916 р. тощо. 11 червня вiдбулося спецiальне засщання королiвського уряду, на якому була заслухана i доповщь В. Антонеску. Останнш наголосив, що вiд Румунп вимагають дотримання прав нацiональних меншин та створення зони втьно-го транзиту товарiв сусiднiх держав, ям не мають виходу до моря (Авст^я). Категорично проти цiеí вимоги виступив I. Брелану, який вважав íí прямим порушенням сувереытету королiвства. Водночас, i Антанта не мала намiру поступатися.
Схожа ситуацiя складалася i навколо питань територiй. В. Антонеску доповщав уряду, що позитивному виршенню бессарабськоí про-блеми заважала активна протидiя з боку представнимв росiйського бiлогвардiйського руху (Росiйська пол^ична нарада та Росiйська полiтична делегащя (Цветков 2009: 374)), iнтереси якого пщтриму-вали Великобританiя та США. Водночас, дипломат пщкреслював, що для Францп питання про Бессарабiю остаточно виршено на користь Румунií. За пщсумками урядового засiдання були ухвален наступнi рiшення: Бухарест погоджувався вщвести своí вiйська в Угорщинi на визначену демаркацшну лiнiю; представництву в Парижi надавали повноваження розпочати роботу, спрямовану на пщписання договору з Авст^ею; Бухарест вiдмовлявся створювати «транзитний коридор» з вiльним товарообiгом.
Тим часом в Парижi боротьба за Бессарабт мiж представниками Румунií, УНР, уряду О. Колчака тривала. 26-27 травня Рада П'ятьох, звертаючись до О. Колчака, пщкреслювала, що головними умовами
допомоги йому у боротьбi проти бтьшовиюв були: проведення демо-кратичних виборiв, дотримання прав нацiональних меншин, визнання незалежносп Польщi та Фшляндп, визнання автономп' Литви, Латвп', Естонп, кавказьких та закавказьких держав. Додатково вщ генерала вимагали визнати право конференцп' визначати майбутне румунсько' частини Бессарабп (DBFP 1949: 330).
12 червня О. Колчак прийняв ц вимоги, хоча i посилався на необхщ-шсть узгодити 'х з Установчими зборами. ^зшше В. Маклаков писав: «Варто було б лише союзникам припинити постачання нам вiйськових матерiалiв, як бiльшовики б заволодiли б ваею Роаею» (Будницкий 2001: 61). Зважаючи на це, росшсью представники в Парижi погоджу-валися i на територiальнi поступки. Зокрема, було ухвалено ршення про можливiсть визнання урядом О. Колчака входження Буковини до складу Румунп', але це мало вщбутися одночасно з обов'язковою вщмовою останньо' вщ анексп' Бессарабп' (Цветков 2009: 384). Як засвщчили подальшi подп', цi сподiвання не справдилися - представники королiвства прагнули якомога бтьше розширити територт для створення «Велико' Румунп'» (Попенко 2017: 275-280).
В липн конференщя знов повернулася до розгляду питання Бессарабп. 1 липня Ж. Клемансо запропонував включити його у порядок денний засщання. Його пщтримав представник !талп Т. Тiттонi, який наполягав на розгляду оскiльки за його виразом Бессарабiя представляла собою район постшних заворушень. На-томiсть, А. Бальфур виступив проти такоТ ^щативи, мотивуючи свою позицiю тим, що поки мова не йшла про пщписання договору нi з Румушею, ш з Росiею. Зрештою, було прийнято ршення заслухати не лише А. Тардье, а й румунського та росшського представниюв (DBFP 1947: 5).
2 липня була заслухана доповщь А. Тардье, наприкшщ яко' дипломат черговий раз озвучив попереднш висновок комiсiï вiд 6 кв^ня про доцiльнiсть приеднання Бессарабп' до Румунп'. Далi до слова був запрошений В. Маклаков, який пщ час свого виступу доводив безпщ-ставшсть претензiй Румунiï на край. Вщзначимо, що при росшському представництвi в Парижi працювала спещальна Дипломатична комi-сiя пiд керiвництвом Б. Бахметева, яка безпосередньо займалася цими питаннями. Також була озвучена теза про необхщшсть проведення в репош плебкциту, який i мав би остаточно визначити державно-по-лггичний статус Бессарабп'. Позицт В. Маклакова щодо референдуму пщтримав Р. Лансшг, який звернувся до I. Брелану iз запитанням «чи готова Румушя провести його найближчi два роки» (DBFP 1947: 11). Натом^ь останнш заявив, що проведення будь-якого референдуму у прикордонних з Роаею репонах е недоречне через загрозу ак-
тивiзацiТ та поширення «революцшноТ аптацп», з якою донедавна активно боролася королiвська армiя.
У своему виступi I. Брелану знов наголошував на ^сторичних традищях» краю, який, за виразом румунського прем'ер-мшктра, був силою захоплений «росшською монархiею» у ТТ просуваннi до Константинополя. Вщповщно, повертаючи Бессарабiю, Роая тим самим повертае РумунiТ «великий борг» (DBFP 1947: 11). На цьому засщання завершилося. За виразом видання «Excelsior», жодного конкретного ршення з Верховна Рада конференцп не прийняла. За цим же виданням все ж була сформована певна стратепчна л^я, яка зводилася до наступного: спещальна комiсiя вщстоювала необ-хщшсть приеднання регiону до Румунп; конференщя повiдомляла О. Колчака про право самостшно вирiшувати питання належносл БессарабiТ; слiд було чiтко визначити, ям саме регiони БессарабiТ мали вщшти до складу РумунiТ (Excelsior).
Пкля завершення засiдання I. Брелану залишив Париж. Перед цим вш залишив на розгляд конференцiТ меморандум, окремий роздт якого мав назву «Питання про Бессарабт». В ньому полггик фактич-но звинуватив союзнимв в iгноруваннi iсторичних прав Румунп на край. Окремо, I. Брелану пщкреслював, що саме румунськ вшська зупинили просування бшьшовимв далi в Европу.
4 липня «Le Temps» опублкувало iнтерв'ю В. Антонеску, в якому останнш прокоментував ситуацт, що виникла навколо представни-цтва. Вш вiдзначив, що повернення I. Брелану до Бухаресту не слщ трактувати як вияв полгтичного демаршу. За словами дипломата, це була практична необхщшсть особисто довести шформацт про хщ переговорiв до вiдома короля Фердинанда I. Водночас, В. Антонеску пщкреслював, що союзники зайняли вщносно Румунп досить упе-реджену позищю з низки питань. Також дипломат наголошував на заслугах королiвськоТ армп у протистоянш з бiльшовицькою Угор-щиною та Росiею (Le Temps 7).
Вщзначимо, що боротьба Румунп за Бессарабт впродовж трав-ня-червня вщбувалася на тлi iнших надзвичайно важливих подш. Без перебiльшення саме вони мали виршальне значення для учас-никiв ПаризькоТ конференцiТ. Недаремно А. Тардье вщзначав, що питання про кордони балканських краТн були досить складними та викликали «гарячi дискусiТ», але все ж вони поступалися шмецьким, австрiйським та схщним проблемам (Тардье 1943: 80).
Отже, 28 червня 1919 р. був пщписаний Версальський мирний до-говiр. Серед iнших положень в ньому мктилися i статтi, якi торкалися безпосередньо i РумунiТ. Зокрема, стаття 331 (глава 3) визнавала Дунай мiжнародною ркою. Додатково у статтях 346-353 були чгтко
прописан умови користування щею транзитною артерiею (Версальский договор 1925: 143, 147-148). ^м того, було домовлено створити Мiжнародну Дунайську комiсiю (до складу мали увшти всi придунай-ськi держави, Великобританiя, Францiя та Iталiя). Вона мала замiнити раыш дiючу Европейську Дунайську комiсiю, до складу яко' входили Великобританiя, Франщя, Iталiя та Румунiя. Всi протести румунських дипломалв з цього питання були про^нороваш (Мунтян 1977: 18).
Таким чином, на липень 1919 р. сподiвання Румунп' стати одноос-iбним лiдером в Придунайському репош зазнали краху. В контекст цих подш ви'зд I. Бретiану виглядав цшком логiчним - румунським представникам в Парижi необхiдно було скорегувати свою дипло-матичну лiнiю з позищею Бухаресту.
Тим часом в Парижi «бессарабське питання» продовжувало пере-бувати в центрi уваги не лише полггимв, а й журналклв. У мiсцевих виданнях з'явилася низка публкацш, в яких активно критикувалася полггика великих держав. Зокрема, видання «L'Humanité» 7 липня опублкувало статтю пщ назвою «Бессарабiя не хоче бути румун-ською», в якш автор звертав увагу, що Румушя не мала переважного права на цей край, в якому вторично проживало чимала кшьюсть рiзних нацюнальностей. Автор публкацп' також наголошував, що Бессарабiя свого часу (в 1918 р.) фактично стала «подарунком шмщв, який вони зробили Румунп'». В публкацп мiстилося i звинувачення на адресу керiвництва конференцп', яке вщмовлялося заслухати аргументи всiх сторiн, зацкавлених у справедливому вирiшенi кон-флкту, зокрема, мова йшла про керiвника делегацп' УНР Г. Сидоренка. Додатково автор стал пщкреслював, що переможц занадто велику увагу та пщтримку надавали створенню «Велико' Польщi» та «Велико' Румунп'» як противаги Росп' (L'Humanité 2). Знов ж таки було озвучено i право населення Бессарабп' на проведення плебкциту, який i мав остаточно визначити територiальну приналежшсть краю (L'Humanité 1).
Звкно, що осторонь дискусп' не залишалося i румунсьм дипломати. В. Антонеску продовжував доводити безпщставшсть та загрозу проведення в репош референдуму. За його словами, це могло зайвий раз сколихнути мкцеву громадсьмсть, що, у свою чергу, не могло не позначитися на загальному споко' у всьому Придунайському кра' (Le Temps 8). Знов була озвучена теза про важливкть пщтримки Румунп' як останнього захисника европейського порядку у Схщнш Еврот (Le Temps 9). Зрозумто, що ва ф публкацп' та громадський ажютаж навколо Бессарабп' мало турбували керiвництво конференцп', яке ухвалювало ршення виключно з власних стратепчних полггичних мiркувань та економiчних розрахункiв.
1 серпня вщбулася зуст^ч делегатiв ВеликобританiТ, США, Францп, IталiТ та ЯпонiТ з приводу виршення питання БессарабiТ. У своему вистут А. Тардье знов наголосив, що очолювана ним комiсiя вважае за доцтьне приеднати Бессарабт РумунiТ. Водночас, вiн вiдзначив, що це буде суперечити ршенню керiвництва конференцiТ, яке висловило пiдтримку уряду О. Колчака, а останнш вважав репон росшським. Натомiсть С. Пшон пiдкреслив, що в текстi телеграми до генерала не йшла мова про однозначну передачу Бессарабп Румунп. Вщпо-вщаючи А. Бальфуру, французький мшктр звертав увагу останнього, що у вщпов^ О. Колчаку Рада конференцп лише визнавала право Румунп на Бессарабт (Papers Relating 1946: 458).
У свою чергу, А. Бальфур вщзначав, що з румунами в цшому, а з I. Брелану зокрема, взагалi важко мати справу тим паче, що в краТш намiчалася змша уряду. Англшськш делегат запропонував дочекатися нового представника на конференцп i з ним вести переговори. На його думку, новопризначеному варто було натякнути, що Верховна Рада конференцп в цтому лояльно ставиться до штереав Румунп i готова йти на територiальнi поступки, але натомкть вимагае вщ Бухаресту бути бшьш поступливим у виршенш низки питань. На останок А. Бальфур запропонував вщкласти розгляд питання до того часу, коли буде сформований новий уряд в Румунп. Ф. Полк вщзначив, що полп"ика Сполучених Шталв спрямована проти подту Росп. Вш же пщкреслив, що саме румуни виступають однозначно проти проведен-ня референдуму в репош. Результатом засiдання стало перенесення виршення питання БессарабiТ на шший час.
До його розгляду повернулися лише 13 серпня. Цього дня на засщанш знов було констатовано, що Бухарест фактично вщмов-ляеться пщкорятися вимогам ВерховноТ Ради конференцп щодо звтьнення угорських земель, захоплених його армiею. Бiльше того, ва виступаючi (Ж. Клемансо, А. Бальфур та Ф. Полк) пщкреслювали, що в разi продовження Румушею такоТ полiтики конференцiя перестане враховувати ТТ iнтереси. Ж. Клемансо прямо вщзначив, що «в результат перемоги союзнимв Румунiя взагалi подвоТла свою територiю - це при тому, що л самi Франшя та Iталiя отримали на-багато менше, нiж втратили». Схожою штона^ею був позначений i виступ Ф. Полка, який вщзначив, що в разi продовження румунами такоТ полгтики «вш не може гарантувати прихильне ставлення до Тх вимог». А. Бальфур так само пщкреслив, що Румушя повинна змшити свою полтику (DBFP 1947: 408).
Таким чином, Бухаресту однозначно дали зрозумгти, що йому слщ неухильно виконувати ва рiшення та рекомендацiТ конференцiТ i не створювати «поганий приклад» для шших учасниюв мирного форуму.
Отже, впродовж ачня - серпня 1919 р. румунськ дипломати про-довжували активно пщымати «бессарабське питання» на конференцп в Парижi. Для цього вони використовували Bei доступнi ресурси та можливосп: мiсцеву пресу, особисп зв'язки, економiчнi та полiтичнi преференцп для союзникiв, iдею «саытарного кордону» проти бть-шовикiв тощо. При цьому вони усвщомлювали, що ситуащя для них складалася неоднозначно. Румуни так i не увiйшли до Верховно! Ради конференцп i до низки спещальних комiсiй. Крiм того, велим держави продовжували враховувати у свош схщноевропейськш полiтицi бiлогвардiйський фактор. Вс намагання Румунií силою за-крiпити за собою захопленi територп часто викликали невдоволення та роздратування з боку керiвництва конференцп.
Водночас, були i позитивы результати - вщверто ^норувати ру-мунське представництво eвропейськi лiдери не могли ^i дозволити. Нова система мiжнародних вщносин тiльки-но формувалася, i невЬ дома була ii подальша доля, а бтьшовицька загроза була цiлковитою реальшстю. Вiдповiдно i чiтка антибiльшовицька позищя Бухаресту була важливим аргументом на його користь з можливим включенням до складу королiвства низки нових територш, зокрема i Бессарабií.
Л1ТЕРАТУРА
Бойко 2014 - Бойко П. Бессарабский вопрос по итогам Первой мировой войны // Русин. 2014. № 4 (38). С. 47-60. DOI: 10.17223/18572685/38/4.
Будницкий 2001 - Будницкий О.В. (ред.) «Совершенно лично и доверительно!». Б.А. Бахметев - В.А. Маклаков. Переписка. 1919-1951. М.: РОССПЭН, 2001. Т. 1. 568 с.
Буле 2012 - Буле В. Образ румынской администрации и настроения населения Бессарабии, отраженные во французских дипломатических и разведывательных отчетах 1918-1920 гг. // Русин. 2012. № 2 (28). С. 49-54.
Версальский договор 1925 - Версальский мирный договор. М.: Литииздат НКИД, 1925. 197 с.
Виноградов 2002 - Виноградов В.Н. За балканскими фронтами Первой мировой войны. М.: Индрик, 2002. 504 с.
Куртов 2013 - Куртов А.А. (ред.) Румыния: истоки и современное состояние внешнеполитического позиционирования государства М.: РИСИ, 2013. 102 с.
Левит 2012 - Левит И.Э. Бессарабский вопрос в контексте международных отношений (1919-1920 гг.). Парижская мирная конференция. Тирасполь: Литера, 2012. 240 с.
Мельтюхов 2010 - Мельтюхов М.И. Бессарабский вопрос между мировыми войнами 1917-1940. М.: Вече, 2010. 464 с.
Мунтян 1977 - Мунтян М.А. Дунайская проблема в международных отношениях (1945-1948). Кишинев: Штиинца, 1977. 259 с.
Назария 2014a - Назария С. Позиция Западных держав в бессарабском вопросе на Парижской мирной конференции. URL: https://ava.md/2014/01/21/ poziciya-zapadnyh-derzhav-v-bessarabskom (останнш перегляд: 8.06.2018).
Назария 2014b - Назария С. Появление бессарабского вопроса на последнем этапе Первой мировой войны и интерпретация этих событий в исторической и мемуарной литературе // Русин. 2014. № 4 (38). С. 61-78. DOI: 10.17223/18572685/38/5
Попенко 2008 - Попенко Я. Переговори мiж УНР та французьким вшсько-вим командуванням в Одес у листопaдi 1918 - березн 1919 р. // ¡сторичний журнал. 2008. № 3. С. 86-97.
Попенко 2017 - Попенко Я.В. Реaлiзaцiя щеТ створення «ВеликоТ Румунп» у зовнiшньополiтичнiй дiяльностi Бухаресту впродовж першоТ чверт ХХ ст. // Нaуковi записки Вшницького державного педагопчного ушверситету iменi Михайла Коцюбинського. 2017. Вип. 25. С. 275-280.
Суляк 2006 - СулякС. Русины в период Первой мировой войны и русской смуты // Русин. 2006. № 1 (3). С. 46-65.
Тардье 1943 - Тардье А. Мир. М.: ОГИЗ, 1943. 432 с.
Цветков 2009 - Цветков ВЖ. Белое дело в России. 1919 г. (формирование и эволюция политических структур Белого движения в России). М., 2009. 635 с.
Ястребчак 2011 - ЯстребчакВ.В. Феномен «Великой Румынии» и румынская дипломатия в годы Первой мировой войны // Восточная политика Румынии в прошлом и настоящем (конец XIX - начало XXI в.): материалы Междунар. науч. конф. Тирасполь, 24-25 марта 2011 г. М.: РИСИ, 2011. С. 21-33.
Bratianu 1995 - Bratianu Gh. I. Basarabia. Drepturi nationale §i istorice. Bucure§ti, 1995. 148 p.
Contele De Saint-Aulaire 2016 - Contele De Saint-Aulaire. Tnsemnarile Unui Diplomat de Altadata in Romania. 1916-1920. Traducatori: Ileana Sturdza. Bucuresti: Humanitas, 2016.
DBFP 1947 - Documents on British Foreign Policy. 1919-1939. Vol. I. 1919. London: His Majesty's Stationery Office, 1947. 969 p.
DBFP 1949 - Documents on British Foreign Policy. 1919-1939. Vol. III. 1919. London: His Majesty's Stationery Office, 1949. 909 p.
Excelsior - Excelsior. 1919. 03 juillet. URL: http://gallica.bnf.fr/ark:/12148/ bpt6k4605440p/f2.item (останнш перегляд: 23.12.2017).
Lazar 1928 - Lazar V. Rasboiul pewtru intregirea neamului Romanesc (1916-1919). 1928. № 153. 94 p.
Le Temps 1 - Le Temps. 1919. 20 janvier. URL: http://gallica.bnf.fr/ark:/12148/ bpt6k243530r.item (останнш перегляд: 19.11.2017).
Le Temps 2 - Le Temps. 1919. 03. février. URL: http://gaLLica.bnf.fr/ ark:/12148/bpt6k243544m.item (останнш перегляд: 20.11.2017).
Le Temps 3 - Le Temps. 1919. 04 février. URL: http://gaLLica.bnf.fr/ark:/12148/ bpt6k2435450/f1.item (останнш перегляд: 20.11.2017).
Le Temps 4 -Le Temps. 1919. 06 mars. URL: http://gaLLica.bnf.fr/ark:/12148/ bpt6k2435751.item (останнш перегляд: 19.11.2017).
Le Temps 5 - Le Temps. 1919. 30. mars. URL: http://gaLLica.bnf.fr/ark:/12148/ bpt6k2435997/f1.item (останнш перегляд: 24.11.2017).
Le Temps 6 - Le Temps. 1919. 30 juin. URL: http://gaLLica.bnf.fr/ark:/12148/ bpt6k2436904.item (останнш перегляд: 12.12.2017).
Le Temps 7 - Le Temps. 1919. 4 juiLLet. URL: http://gaLLica.bnf.fr/ark:/12148/ bpt6k243694n.item (останнш перегляд: 5.01.2018).
Le Temps 8 - Le Temps. 1919. 14 juiLLet. URL: http://gaLLica.bnf.fr/ark:/12148/ bpt6k243704v/f4.item (останнш перегляд: 22.01.2018).
Le Temps 9 - Le Temps. 1919. 18 juiLLet. URL: http://gaLLica.bnf.fr/ark:/12148/ bpt6k2437070/f2.item (останнш перегляд: 22.01.2018).
L'Humanité 1 - L'Humanité. JournaL SociaListe. 1919. 5 juiLLet. URL: http:// gaLLica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k299362s/f1.item (останнш перегляд: 7.01.2018).
L'Humanité 2 - L'Humanité. JournaL SociaListe 1919. 7 juiLLet. URL: http:// gaLLica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k299364j.item (останнш перегляд: 7.01.2018).
Mitrasca 2002 - Mitrasca M. MoLdova: A Romanian Province under Russian RuLe. DipLomatic History From the Archives of the Great Powers. NY, ALgors PubLishing, 2002. 439 p.
Papers ReLating 1943 - Papers ReLating to the Foreign ReLations of the United States. The Paris Peace Conference. 1919. VoL. III. Washington, 1943. 1062 p.
Papers ReLating 1946 - Papers ReLating to the Foreign ReLations of the United States. The Paris Peace Conference. 1919. VoL. VII. Washington, 1946. P. 458. URL: https://history.state.gov/historicaLdocuments/frus1919Parisv07 (останнш перегляд: 5.04.2018).
REFERENCES
Boyko, P. (2014) Bessarabskiy vopros po itogam Pervoy mirovoy voyny [The Bessarabian question in the outcome of WWI]. Rusin. 4(38). pp. 47-60 (In Russian). DOI: 10.17223/18572685/38/4
Budnitsky, O.V. (ed) "Sovershenno lichno i doveritel'no!". B.A. Bakhmetev -V.A. Maklakov. Perepiska. 1919-1951 ["AbsoLuteLy personaLLy and confidentLy!" B.A. Bakhmetev - V.A. MakLakov. Correspondence 1919-1951]. VoL. 1. Moscow: ROSSPEN.
BuLe, V. (2012) Obraz rumynskoy administratsii i nastroeniya naseLeniya Bessarabii, otrazhennye vo frantsuzskikh dipLomaticheskikh i razvedyvateL'nykh otchetakh 1918-1920 gg. [The image of the Romanian administration and the
mood of the population of Bessarabia, reflected in the French diplomatic and reconnaissance reports of 1918-1920]. Rusin. 2(28). pp. 49-54.
Klyuchnikov, Yu.V. & Sabanin, A. (eds) (1925) Versal'skiy mirnyy dogovor [The Versailles Peace Treaty]. Moscow: Litiizdat NKID.
Vinogradov, V.N. (2002) Za balkanskimi frontami Pervoy mirovoy voyny [Behind the Balkan fronts of the First World War]. Moscow: Indrik.
Kurtov, A.A. (ed.) (2013) Rumyniya: istoki i sovremennoe sostoyanie vnesh-nepoliticheskogo pozitsionirovaniya gosudarstva [Romania: the sources and the modern condition of the foreign policy of positioning of the state]. Moscow: RISI.
Levit, I.E. (2012) Bessarabskiy vopros v kontekste mezhdunarodnykh otnosheniy (1919-1920 gg.). Parizhskaya mirnaya konferentsiya [The Bessarabian question in terms of international relations (1919-1920). The Paris Peace Conference]. Tiraspol: Litera.
Meltyukhov, M.I. (2010) Bessarabskiy vopros mezhdu mirovymi voynami 1917-1940 [The Bessarabian question between the World Wars of 1917-1940]. Moscow: Veche.
Muntyan, M.A. (1977) Dunayskayaproblema v mezhdunarodnykh otnosheniyakh (1945-1948) [The Danube problem in international relations (1945-1948)]. Chi§inau: §tiinta.
Nazariya, S. (2014a) Pozitsiya Zapadnykh derzhav v bessarabskom voprose na Parizhskoy mirnoykonferentsii [The position of the Western States in the Bessarabian question at the Paris Peace Conference]. [Online] Available from: https:// ava.md/2014/01/21/poziciya-zapadnyh-derzhav-v-bessarabskom (Accessed: 8th June 2018).
Nazariya, S. (2014b) The emergence of the Bessarabian question at the last stage of WWI and the interpretation of these events in history and memoirs. Rusin. 4(38). pp. 61-78 (In Russian). DOI: 10.17223/18572685/38/5
Popenko, Ya. (2008) Peregovori mizh UNR ta frantsuz'kim viys'kovim koman-duvannyam v Odesi u listopadi 1918 - berezni 1919 g. [Negotiations between the Ukrainian National Republic and the French military command in Odessa in November 1918 - March 1919]. Historical Journal. 3. pp. 86-97.
Popenko, Ya.V. (2017) Realizatsiya idei stvorennya "Velikoy Rumunii" u zovnishn'opolitichniy diyal'nosti Bukharestu vprodovzh pershoy chverti XX st. [The realization of the idea of the creation of "Great Romania" in foreign policy activity of Bucharest during the first quarter of the twentieth century]. Naukovi zapysky Vinnyts'koho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhayla Kotsyubyns'koho - Scientific Notes of the Vinnitsa State Pedagogical University named after Mikhail Kotsiubynsky. 25. pp. 275-280.
Sulyak, S. (2006) Rusins during the First World War and Russian Disorder. Rusin. 1(3). pp. 46-65 (In Russian).
Tardieu, A. (1943) Mir [World]. Moscow: OGIZ.
Tsvetkov, V.Zh. (2009) Beloe delo v Rossii. 1919 g. (formirovanie i evolyutsiya politicheskikh struktur Belogo dvizheniya v Rossii) [The Whites in Russia. 1919. (The formation and evolution of the political structures of the Russian White Movement)]. Moscow: Nauka.
Yastrebchak, V.V. (2011) [The phenomenon of "Great Romania" and Romanian diplomacy during the First World War]. Vostochnaya politika Rumynii v proshlom i nastoyashchem (konets XIX - nachalo XX v.) [Eastern Politics of Romania in the past and present (the end of the 19th - early 21st centuries). Proc. of the International Conference. Tiraspol, March 24-25, 2011. Moscow: RISI. pp. 21-33 (In Russian).
Bratianu, Gh.I. (1995) Basarabia. Drepturi nationale §i istoice [Bessarabia. National and historical rights]. Bucharest: Semne.
Contele de Saint-Aulaire, A.F.Ch. de (2016) Însemnârile Unui Diplomat de Altâdatâ în România. 1916-1920. Necartonata.
Woodward, E.L. & Butler, R. (eds) (1947) Documents on British Foreign Policy. 1919-1939. Vol. 1. London: His Majesty's Stationery Office.
Woodward, E.L. & Butler, R. (eds) (1949) Documents on British Foreign Policy. 1919-1939. Vol. 3. London: His Majesty's Stationery Office.
Excelsior. (1919) 3rd July. [Online] Available from: http://gallica.bnf.fr/ ark:/12148/bpt6k4605440p/f2.item (Accessed: 23rd December 2017).
Lazar, V (1928) Râsboiul pewtru întregirea neamului Românesc (1916-1919) [The war on the whole Romanian nation (1916-1919)]. 53.
Le Temps. (1919a) 20th January. [Online] Available from: http://gallica.bnf.fr/ ark:/12148/bpt6k243530r.item (Accessed: 19th November 2017).
Le Temps. (1919b) 3rd February. [Online] Available from: http://gallica.bnf. fr/ark:/12148/bpt6k243544m.item (Accessed: 20th November 2017).
Le Temps. (1919c) 4th February. [Online] Available from: http://gallica.bnf.fr/ ark:/12148/bpt6k2435450/f1.item (Accessed: 20th November 2017).
Le Temps. (1919d) 6th March. [Online] Available from: http://gallica.bnf.fr/ ark:/12148/bpt6k2435751.item (Accessed: 19th November 2017).
Le Temps. (1919e) 30th March. [Online] Available from: http://gallica.bnf.fr/ ark:/12148/bpt6k2435997/f1.item (Accessed: 24th November 2017).
Le Temps. (1919f) 30th June. [Online] Available from: http://gallica.bnf.fr/ ark:/12148/bpt6k2436904.item (Accessed: 12th December 2017).
Le Temps. (1919g) 4th July. [Online] Available from: http://gallica.bnf.fr/ ark:/12148/bpt6k243694n.item (Accessed: 5th January 2018).
Le Temps. (1919h) 14th July. [Online] Available from: http://gallica.bnf.fr/ ark:/12148/bpt6k243704v/f4.item (Accessed: 22nd January 2018).
Le Temps. (1919i). 18th July. [Online] Available from: http://gallica.bnf.fr/ ark:/12148/bpt6k2437070/f2.item (Accessed: 22nd January 2018).
L'Humanité. Journal Socialiste. (1919a) 5th July. [Online] Available from: http:// gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k299362s/f1.item (Accessed: 7th January 2018).
L'Humanité. Journal Socialiste. (1919b) 7th July. [Online] Available from: http:// gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k299364j.item (Accessed: 7th January 2018).
Mitrasca, M. (2002) Moldova: A Romanian Province under Russian Rule. Diplomatic History from the Archives of the Great Powers. New York: Algors Publishing.
Fuller, J. (ed.) (1943) Papers Relating to the Foreign Relations of the United States. The Paris Peace Conference. 1919. Vol. 3. Washington: United States Government Printing Office.
Fuller, J. (ed.) (1946) Papers Relating to the Foreign Relations of the United States. The Paris Peace Conference. 1919. Vol. 7. Washington: United States Government Printing Office. [Online] Available from: https://history.state.gov/ historicaldocuments/frus1919Parisv07 (Accessed: 5th April 2018).
Попенко Ярослав Володимирович - Мелггопольський державний педагопчний университет ïm. Б. Хмельницького (УкраТна).
Попенко Ярослав Владимирович - кандидат исторических наук, доцент кафедры права Мелитопольского государственного педагогического университета им. Б. Хмельницкого (Украина).
Yaroslav V. Popenko - Bogdan Khmelnitsky Melitopol State Pedagogical University (Ukraine).
Е-mail: [email protected]
