CC BY
40
УДК 340.15
В. С. Макарчук
Навчально- науковий 1нститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка", доктор юридичних наук, професор, завiдувач кафедри кафедри гётори держави i права
ОБМ1Н НАСЕЛЕННЯМ ПРИ ВРЕГУЛЮВАНН1 шСЛЯВОеННИХ КОРДОН1В украшсько! рср (ЗА П1ДСУМКАМИ ДРУГО1 СВ1ТОВО1 В1ЙНИ 1939-1945 рр.)
© Макарчук В. С., 2016
Розглянуто м1жнародно-правов1 домовленост пер1оду Друго!' свггово!' вшни про обмш населенням м1ж Укра'нською РСР у склад1 Союзу РСР та нацистською Шмеччиною, Румушею, Польщею та Чехословаччиною, а також i'x безпосередню реал1зац1ю.
Ключов1 слова: м1жнародне право середини ХХ ст., зовшшня пол1тика Союзу РСР у першд Друго!' свггово!' вшни, обмш населенням, кордони Украши.
В. С. Макарчук
ОБМЕН НАСЕЛЕНИЕМ ПРИ УРЕГУЛИРОВАНИИ ПОСЛЕВОЕННЫХ ГРАНИЦ УКРАИНСКОЙ ССР (ПО ИТОГАМ ВТОРОЙ МИРОВОЙ ВОЙНЫ 1919 - 1945 гг.)
Рассматриваются международно-правовые договоренности периода Второй мировой войны об обмене населением между Украинской ССР в составе Союза ССР и нацистской Германией, Румынией, Польшей и Чехословакией, а также их непосредственная реализация
Ключевые слова: международное право середины ХХ века, внешняя политика Союза ССР в период Второй мировой войны, обмен населением, границы Украины.
V. Makarchuk
POPULATION EXCHANGE UPON POST-WAR BORDER SETTLEMENT OF UKRAINIAN SSR (AT THE END OF WORLD WAR II 1939-1945)
The article studies the international legal agreements of the period of World War II on exchange of population between Ukrainian SSR as the part of USSR and Nazi Germany, Romania, Poland and Czechoslovakia and their direct implementation.
Key words: international law of the middle of XX century, USSR international policy in World war II, population exchange, borders of Ukraine
Постановка проблеми. Сучасна зовшшня полггика незалежно' Украши не може кторувати питання евентуального украшсько-росшського кордону, який рано чи тзно буде встановлено тсля завершення т. зв. пбридно!' вшни, розпочато!' властями РФ проти Украши з опорою на проросшсью
сегменти населення фейково!' Новороси. HaBiTb i3 завершенням бойових д1й на Донбаш мшьйони мiсцевих антиукрашських сепаратистiв, надшених виборчими та iн. громадянськими правами громадян Украши, нiкуди не подшуться - ïx мiцно триматиме в Украт належна 1м нерухомiсть, сощальш зв'язки, мiсце працi тощо. 3i боку радикально налаштованих украшських елеменлв часом можна почути вимоги депортаци цього антидержавного сегменту населення, а лозунг "чемодан -вокзал - Росм" узагалi претендуе на ушверсальшсть. Аргументом радикалам стае посилання на ту обставину, що депортацiï проросшськи налаштованого елементу з Украши будуть лише адекватним копiюванням росiйського (сталiнсько-кремлiвського) насильства щодо нашо!' батькiвщини.
З шшого боку, проросiйськi та прокомушстичш сили не втомлюються повторювати "за1'жджену" тезу нiбито нixто iнший, як Ленш i Сталiн, створили Украшу у ïï сучасних кордонах, ввдтак украïнськi нацiоналiсти виявляють чорну невдячшсть до кращих заxисникiв украïнськиx нащональних iнтересiв, зокрема територiальниx. Практика насильницько!' депортацiï полякiв, румунiв та представниюв iн. некорiнниx нацiональностей за межi УРСР, здiйснювана сталiнським керiвництвом у 1930-1940-х рр., проголошуеться нiбито нешдробною турботою комунiстичниx вождiв про штереси украшського народу. У цiй суперечщ двох крайнix пiдxодiв важливо розставити крапки над "i", й зрозумгги, що саме вiдбувалося в добу великого переселення народiв кiн. 30-40-х рр. минулого столггтя.
Аналiз дослщжувано!" проблеми. Питаннями, що охоплюють коло процешв, пов'язаних з обмiном населенням, в Украт займалися I. Адамчук, М. Швагуляк, В. Сергiйчук, I. Терлюк, С. Ткачов, Ю. Сливка, С. Шибко (дисертацм) та ш. дослiдники. Польська наукова школа представлена iменами А. Айненкеля, С. Щсельського та Г. Грицюка, П. Еберхардта, В. Ковальсь-кого, Ч. Партача та ш. науковцiв, англо-американська - Е. Стеттуса, Дж. Кенана, Б. Кузнерса, Л. Гудрixа, А. Омонс. На жаль, румунську, молдавську, словацьку кторюграфто проблеми ми наразi достатньо не дослвдили.
3i зрозумших причин, увага вiтчизняниx та зарубiжниx дослiдникiв зосереджувалася на насильницьких аспектах змши нацiонального складу новоприеднаних у 1939-1945 рр. земель УРСР (депортацмх, арештах тощо). Натомiсть так би мовити добровшьно-примусова складова змiни нащональносп територiй залишалася на периферiï 1'хньо1' науково!' заiнтересованостi.
Мета статт! Залишивши осторонь питання природного права, загальнолюдськоï моралi тощо, зосередимо увагу на вужчому сегменл проблеми - якими, власне, мiждержавними юридич-ними актами (угодами) регулювалися процеси обмiну населенням, а також, наскшьки цi мiждержавнi угоди вiдповiдали нормам ius cogens тогочасного (перюду Другоï свiтовоï вшни та перших повоенних рокiв) мiжнародного права?
Виклад основного матерiалу. Протягом 1939-1945 рр. до складу Украись^ РСР залучено етшчш украïнськi земл^ якi перед початком Другоï свiтовоï вiйни входили до складу сусвдтх держав: Другоï Речi Посполитоï (Львiвське, Станiславiвське, Волинське воеводства), Румунiï (Швденна Бессараб1я, Пiвнiчна Буковина) та Чехо-Словаччини (Пiдкарпатська Русь). Зрозумшо, що принаймш частково цi територiï населяло чуже в етшчному вiдношеннi населення - поляки, румуни, чехи, словаки, угорщ, а також нiмецькi колонiсти та громадяни еврейськоï нацiональностi. Залишення без змш етнiчного складу приеднаних територш для Москви i Киева породжувало небезпеку появи сепаратистських руxiв та п'ятоï колони сусiднix держав - як безпосередньо в роки свiтовоï вшни, так i у ввддаленш кторичнш перспективi. Оскшьки для тодшнього радянського керiвництва питання загальнолюдськоï моралi завжди поступалися перед утилiтарними мiркуваннями, вирiшення цiеï проблеми первiсно (у 1939-1941 рр.) здшснювалося передусiм шляхом депортацш небажаного соцiального та нащонального елемента у вiддаленi райони Сибiру та Далекого Сходу. М'якшим варiантом вирiшення проблеми став обмiн населенням з сусвдшми державами, який здшснювався на формально "добровiльнiй" основi оптаци громадянства та регулювався вiдповiдними мiждержавними угодами. Для перемiщуваного населення ця практика
становила вимушену альтернативу депортацмм 1939 - кш. 1940-х рр., пвд яю, до реч1, у значному обсяз! тдпало й "звшьнене" укра!нське населення "возз'еднаних" захвдноукрашських земель.
Обмш населенням з сусвдтми державами тколи (т в 1940 р. пвд час евакуаци румунського населення з Бессараби 1 Буковини, т тзтше) не був суто "добровшьним". У кращому раз! його можна квал!фшувати як добровшьно-примусовий, у тому розумшт, що польське, румунське, угорське, шмецьке та ш. населення покидало нерухоме та рухоме майно на приеднаних до Радянського Союзу землях, утшаючи ввд можливих репресш та розраховуючи на певну компен-сащю втрачених статюв.
Польща. 28 вересня 1939 р. в Москв1 ввдбулося пвдписання Договору про дружбу 1 кордон м1ж СРСР 1 Шмеччиною. Радянському Союзов! дюталася територ1я довоенно! Польщ1 площею 200 тис. км з 13,2 млн населення, а Нмеччит - 190 тис. км (з 22,1 млн ошб населення). Водночас були пвдписаш три таемш протоколи, що стосувалися окремих аспекта радянсько-шмецьких ввдносин: про лшто кордону; про взаемш зусилля щодо недопущення на сво!х територiях польсько! аптаци, спрямовано! проти шшо! сторони; про переселення шмщв (близько 44 тисяч ошб з Галичини 1 100 тисяч - з Волиш).
16 листопада 1939 р. уряди СРСР 1 Шмеччини подписали угоду "Про евакуащю укра!нського 1 бшоруського населення з територи колишньо! Польщу яка ввдшшла в зону державних штерес1в Н1меччини, 1 шмецького населення з територй колишньо! Польщ^ яка в!д!йшла в зону державних штерес!в Союзу РСР". Зазначалося, що: "Евакуаци шдлягають лише т! (особи), як! виявили свое бажання евакуюватися, ! по в!дношенню до яких е дозвш Головного чи Районного Уповноваженого ввдповщних стор!н. Евакуацiя е добровольною ! тому примусов!сть не може бути застосована ш прямо, т поб!чно. Бажання евакуюватися може бути виражене як усно, так ! письмово. Право евакуаци поширюеться ! на ос!б, як! перебувають у м!сцях ув'язнення, а також на ошб, як! пересл!дувалися колишшм польським урядом" [1].
Сторони домовилися, що пунктами перебування головних уповноважених будуть: на територ!!' СРСР м. Луцьк, а на н!мецьк!й територи - м!ста Хелм ! Ярослав. Евакуащю планували провести у стисл! терм!ни: в!д 19 листопада 1939 р. до 1 березня 1940 р. [2].
Упм були й добровольщ з шшого боку кордону. Станом на 10 шчня 1940 р. на ви!зд до Шмеччини записалося 28,1 тис. с!мей, або близько 110,7 тис. ос!б. Зокрема, заяви на ви!зд на окуповану Н!меччиною територ!ю Польщ! подали 1.600 ошб еврейсько! нац!ональност!, яким шмецька сторона в!дмовила. Заяви на ви!зд подали ! представники !нших нащональностей -укра!нц!, болоруси, чехи ! поляки. Усього на початок червня 1940 р. !з зах!дних областей УРСР ви!хало до 66 тисяч ос!б. У зах!дн! област! на цей же перюд пере!хало до 80 тис. ос!б, переважно евре! та укра!нц! [3].
У 1940 р. найпотужшшим, причому добровопьним, ресурсом евакуаци укра!нщв з окупованих шмцями територ!й стала Лемк!вщина. Тод! до УРСР пере!хало близько 5 тис. лемюв. Щоправда, згодом п!сля початку радянсько-тмецько! в!йни частина лемк!вських переселенщв повернулася назад до р!дних кра!в [4].
Станом на 7 травня 1940 р. захвдш област! УРСР залишили 25,4 тис. б!женц!в, за нащо-нальн!стю: 16 тис. поляюв, 6,2 тис укра!нц!в, 388 шмщв, 48 евре!в та !н. Всього до початку червня з СРСР до Шмеччини ви!хало 51,8 тис. б!женщв. Решт! десятк!в тисяч людей, як! прагнули залишити Радянський Союз, шмецька сторона ввдмовила. Бшьшють з них залишилась на Льв!вщин!. Водночас радянська влада прийняла з Шмеччини лише 624 б!женщв [5, с. 165].
Звернемо увагу на ту обставину, що разом з етшчними шмцями на територто Генерал-губернаторства, пвдконтрольну г!тлер!вськ!й Н!меччин!, ви!жджали й укра!нщ (серед яких було багато нащонал!спв) та поляки. Радянська сторона не надто опиралася цим процесам - як видаеться, з цшком прагматичних м!ркувань. Згвдно з! статтями угоди в!д 16 листопада 1939 р., евакуйованим дозволялось вивозити особистий багаж вагою не больше тж 50 кг для глав шмей ! одиноких ! додатково 25 кг для кожного члена шм'!. Особам, як! евакуйовувалися власним транспортом, дозволялося взяти !з собою домашню худобу ! птицю, але не больше тж 2 коней чи одте! пари вол!в, одн!е! корови ! десяти штук домашньо! птиц!.
Дотримуемося думки, що, надаючи дозвш на пере1'зд громадян колишньо!' Друго!' Реч1 Посполито!' до шмецько!' зони окупаци (не залежно ввд нащональносп охочих), радянськ власп намагалися створити певний матер1альний фонд для майбутньо!' колектив1заци сшьського господарства - за рахунок "безгосподарного" майна вимушених переселенщв.
Наступна фаза Друго!' свогово!' вшни, розпочата тмецьким нападом на сталшський Союз РСР, породила у польського населення Схвдних Крес1в тверду упевнетсть у наступному ввдновлент територ1ально1' цшсносл Польщ1 - можливо, навпъ з територ1альними надбаннями за рахунок переможено!' Шмеччини. Цю впевнетсть не могла похитнути навпъ Волинська трагед1я 1943-1944 рр. Ут1м, оптим1зм польсько!' д1аспори почав танути уже в 1944 рр., хоча й збершався принаймн до 1946 р.
Польсько-украшська Угода про обмш населенням м1ж двома сумшвними суб'ектами м1жнародного права - Украшською РСР (отримала де-юре м1жнародну правосуб'ектшсть, вт1м дещо спрну, 1 лютого 1944 р.) та Польським Комггетом Нащонального Визволення (визнаним де-юре на час тдписання Угоди лише з1 сторони Союзу РСР) тдписана 9 вересня 1944 р. Передбача-лося завершити обмш населенням у найстисл1ш1 термши, однак 1'х довелося неодноразово продовжувати.
На цей час найбшьша кшьюсть украшщв (лемюв) у РП проживала на територи Новосондець-кого, Горлицього, Ясельського, Короснянського, Сянщького, Л1ського i Новотаргського повтв Краювського воеводства.
У 1944-1945 рр. на початкових етапах переселення з Лемювщини добровольно вшжджали лише поодиною с1мЧ з тих райотв, як були цолковито зруйноват вшною (Дуклянщина, Короснян-щина, частково Ясельський i Горлицький повгги), або ж т1, хто ввдчував страх з огляду на ди пвдпшьних польських формувань. УПА чинила збройний ошр депортаци украшського населення, вела роз'яснювальну i пропагандистську роботу серед тих лемюв, як виявили бажання добровольно вшхати до УРСР.
Переселення на основ1 добровольности швидко себе вичерпало. Починаючи з 1 серпня 1945 р., ввд лемюв не було жодного добровольного зголошення на вт'зд. За перюд ввд жовтня 1944 р. - до початку 1945 р. з Польщ1 до УРСР (за даними О. Буцько) вт'хало 10 449 украшських родин, або 39 864 особи. Надал1 добровольний вшзд украшщв практично припинився. Другий етап переселення розпочався в кшщ липня 1945 р. З цього моменту депортацм набрала винятково насильницького характеру [6].
7 травня 1947 р. з'явилось офщшне поввдомлення уряд1в Польщ1 i УРСР про закшчення переселення. У цьому поввдомленш, зокрема, зазначалося: "Ниш, коли евакуацшш роботи закш-чено, обидва уряди вважають, що здшснена евакуацм польських громадян з УРСР i украшського населення з Польщ1 е для обох сторш важливим чинником, який служитиме справ1 подальшого змщнення приязт, взаемного розумшня i ствпращ м1ж нашими братшми народами" [7].
Перв1сно (середина 1944 - поч. 1946 рр.) польська д1аспора в Схвдних Кресах (чи - уже в Захвднш УкрашГ) не надто постшала скористатися наданими можливостями для переселення. Циркулювали чутки про якийсь "американський тиск на Совет1в", таемт домовленосп з Москвою прокомушстичного Польського Уряду Нащонально!' Сдносл (ПУНС) тощо. Висловлювалися спод1вання, що принаймш Льв1в у будь-якому випадку залишиться польським. I лише тсля в1зиту 1946 р. до Львова авторитетного передвоенного полггика Сташслава Грабського настро!' змшилися на д1аметрально-протилежт [8].
Усього на пвдстав1 Люблшсько!' угоди ввд 9 вересня 1944 р. з твденно-схвдних воеводств РП були у добровольно-примусовому порядку переселеш до Украшсько!' РСР 482 107 ошб украшсько!' нащональносп, до яких додалися ще 9 125 ос1б, змушених залишити дом1вки ввдповвдно до радянсько-польською угодою про дел1мггащю кордону (серпень 1945 р.) та спещальною ухвалою Змшано!' ком1си з проведення дел1мггаци (10 квггня 1948 р.) про переселення населення [9, с. 97-98].
Румушя. Змшана радянсько-румунська ком1с1я з питань обмшу населення дмла з липня 1940 р. Станом на 7 вересня в Румушю вт'хало майже 3,9 тис. ос1б переважно румунсько!'
нащональносп, а також молдовани, росяни, угорщ, болгари, литовцi та îh. Кшьюсть бiженцiв з Румуни до СРСР становила на той самий перюд 157, 2 тис., бшьшють з них становили украшщ i росмни [10, с. 224-230].
Утiм, маемо i принципово iншi цифри, як облiковують й тих пiдданих румунсько!' корони, якi утекли ще до наближення Червоно!' Армiï. Разом з румунськими вiйськами, - вказуе росшський iсторик М. Мельтюхов, - Бессарабто та Пiвнiчну Буковину покинули близько 200 тисяч осiб [11, с. 404, з посиланням на: РГВА. - Ф. 37977. - Оп. 1. - Д. 671. - Л. 378]. Згодом, 20 липня 1940 р., радянський уряд погодився дозволити евакуащю румунських чиновниюв, вшськовослужбовщв та цивильного населення, яке мало бажання вшхати до Румуни, куди репатртовалося 13 750 ошб [11, з посиланням на: РГВА. - Ф. 37977. - Оп.1. - Д. 671. - Л. 282].
Також 5 вересня 1940 р. укладено радянсько-шмецьку угоду про евакуащю з Бессараби та Швшчно1' Буковини етшчних шмщв, переважно колотслв. Репатрiацiя тривала з 23 вересня по 13 листопада 1940 р. i дала ще 133 138 ошб, яю покинули земл^ що ввдшшли ввд Румуни до Радянського Союзу [12].
Радянсью репреси проти румунських урядовщв, як не встигли вт'хати з Бессараби (або мали необережшсть повернутися назад), як це випливае з архiвних матерiалiв, зачепили передусiм нижчу ланку полщейського апарату, функцiонерiв молодiжних полггичних органiзацiй "боярськоГ Румунй'. Згодом, уже в 1944 р., саме ця обставина змусила румунських громадян, пов'язаних з режимом Й. Антонеску, утшати перед наближенням Червоно!' Арми, не чекаючи пiслявоенних обмiнiв населенням.
Примiром, 20 сiчня 1941 р. 1змашьський обласний суд розглянув справу Бурлакова Василя Гнатовича, уродженця м. Аккерман. Пвдсудному iнкримiнувалося те, що, будучи сержантом румунсько!' армiï, вiн учинив кшька антирадянських злочинiв. А саме: 28 червня 1940 р. за наказом командування вивiз з мкта Ренi вiйськове озброення (яке й так пвдлягало евакуаци. - Авт.). Згодом у перших числах липня 1940 р., перебуваючи в с. Думбраша Плоештинського повiту Румунiï, "почав поширювати провокацiйнi слухи про Червону Армто i Радянську владу, в результат чого з числа солдата, як збиралися ïхати в Бессарабто, шестеро ïхати ввдмовилися".
Утiм сам В. Бурлаков повернувся до рвдного Аккермана, де потрапив у руки радянських каральних оргашв. За статтею 54-10 ч. 1 КК УРСР отримав 7 роюв виправних таборiв з ураженням у правах на 3 роки [13, а. 1].
На жаль, ми не можемо достеменно визначити, яка кшьюсть переселенщв з Румуни обрали новою батьювщиною Укра'нську РСР (Чертвецьку та Аккерманську областi), а яка - Молдавську РСР.
Наскшьки добровшьним було переселення населення з Румуни до Союзу РСР у 1940 р.? У цьому зв'язку хотшося б навести заяву Й. Антонеску, датовану 8 липня 1940 р., зроблену на засвданш румунського уряду: "Я виступаю за насильну мкращю усього еврейського елемента Бессараби та Буковини, його потрОбно виставити за межi наших кордошв. Також я за насильницьку мкращю укра'нського населення, якому нема чого тут робити у даний момент (...) Якщо потрОбно стреляйте з кулеме™" [14, с. 97]. Думаеться, репатрОанти 1940 р. (з обох сторш) були вимушенi так чи шакше рахуватися з шовтстичними настроями тогочасного румунського керiвництва. Ввдтак, пере'зд етнiчних украïнцiв, рос1ян та евре'в до Союзу РСР вважати "добровшьним" можна лише умовно.
Улггку 1940 р. йшли й радянсько-тмецью переговори щодо евакуацiï нiмецького населення з Бессараби i Швшчно'' Буковини. За даними шмецького консульства у Чертвцях, на цих територ1ях проживало близько 80 тис. осОб шмецько'' нацiональностi, а також близько 200 осОб, як мали нiмецьке пвдданство. Здiйсненням переселення займалася утворена у липш 1940 р. змiшана радянсько-тмецька комю1я з евакуацiï.
Пвд час обмшу населенням з Румунiею у 1940 р. радянськ властi не надто ретельно перевiряли емиранпв на наявшсть достатшх "нащональних" пвдстав для евакуаци. Причиною та^ поблажливосп слугувала та обставина, що нерухоме майно перемщених осОб пвдлягало нащо-налОзаци. Згодом на щй базО почали утворюватися першО в Молдавськш РСР радгоспи та колгоспи.
ГОсля деокупаци Молдавсько!' РСР у 1944 р. нов1 угоди з Румушею (яка ще до завершення Друго!' св1тово!' вшни, тсля створення 6 березня 1945 р. уряду д-ра П. Гроза, була прив'язана до радянського блоку) щодо обмшу населенням не укладалися. Ti, хто мав пвдстави побоюватися радянських репресш, незалежно ввд нащональносп, втекли до Румуни ще перед наступом Червоно!' Арми. Навпаки, т з пвдданих румунсько!' корони, хто у 1940 р. ще не реал1зував свое "право" на перемщення у СРСР, мали можлив1сть здшснити задумане без скшьки-небудь помггаого опору нових румунських властей.
Водночас у 1944-1945 рр. у Пгвденнш Бессараби до шмецько!' "спадщини" додалася ще й "польська" - колотсти-поляки, ввдповвдно до м1ждержавних угод, покинули твденну Бессарабто, залишаючи нерухоме майно, яке передавалося украшським репатр1антам з т.зв. Закерзоння. Цим Радянська влада виршувала кшька завдань: 1) помщуючи "закерзонщв" у незвичну безл1су м1сцев1сть, знищувала саму можлив1сть 1'хнього пвдключення до украшського нащонально-визвольного руху; 2) ефективно освоювала наявш господарськ ресурси, не допускала скорочення сшьськогосподарського виробництва; 3) змшювала демограф1чну ситуащю на користь слов'ян-ського сегменту населення; 4) готувала передумови для швидко!' денащонал1заци та русифшаци уже наступних 1-2 поколшь украшських переселенщв.
8 березня 1946 р. вийшла постанова РНК УРСР та ЦК КП(б)У, що розглядала питання розпорядження нерухом1стю, залишеною переселенцями-поляками. Через мкяць, 8 квггня 1946 р., 1змашьський облвиконком спшьно з обкомом КП(б)У видали постанову, що конкретизувала порядок розпорядження нерухомим майном, залишеним польськими переселенцями в обласп [15].
Ставилися вимоги налагодження облшу i належно!' охорони буд1вель i садиб, а також негайного виселення самовшьних поселенщв та ввдшкодування збитюв, завданих несанкщоно-ваним розбиранням буд1вель на будматер1али: "2. Встановити, що заселення звшьнених садиб i буд1вель мае здшснюватися за клопотанням райвиконком1в i ршенням облвиконкому. Передача буд1вель на хуторах, звшьнених евакуйованими громадянами i покинутих, - на знос оргашзацмм, колгоспним переселенцям, шм'ям загиблих на фронтах, швалвдам Вичизняно!' вшни, демобшзо-ваним з Червоно!' Арми, постраждалим ввд шмецько-фашистських (вшськ) i нащонал1стичних банд, як буд1вельний матер1ал для спорудження нових житлових буд1вель, також мае здшснюватися за клопотанням райвиконком1в i ршенням облвиконкому [15, с. 158].
Чехословаччина. У 1938 р. у Мюнхен лвдери проввдних держав антигплер1всько1' коалщи Невшл Чемберлен (Великобританм) та Едуард Даладье (Францм) визнали обгрунтованими претензи гплер1всько1' Н1меччини на чехословацьк Судети. Ввдтак офщшний Лондон та його захвдш партнери аж до поч. 1943 р. продовжували визнавати лептимшсть цього ршення. Москва, навпаки, ще у 1938 р. ввдмовилася це зробити, i навпъ пвд час тривалого "фл1рту" з Шмеччиною (23 серпня 1939 - 22 червня 1941 рр.) не постшала де-юре визнавати Судети шмецькими. Ввдтак уже влпку 1941 р. склалися "особлив1 умови" для радянсько-чехословацько!' (у розумшт емкрант-ського уряду Е. Бенеша) ствпращ. 1ншим чинником зближення Москви i "лондонських" чехо-словаюв стала нав'язувана Е. Бенешу офщшним Лондоном вдея тслявоенно!' польсько-чехосло-вацько!' конфедерацй'. Надто мщно у пам'ят Е. Бенеша i його соратниюв засша згадка про участь Варшави у мюнхенському розбор1 Чехо-Словаччини (Друга Р1ч Посполита тод1 дмла в ушсон з Птлером i ввдхопила соб1 спрну (у 1918-1938 рр.) з Прагою Тешинську Сшезто). То ж уряд Е. Бенеша намагався використати Москву як свого роду противагу проти нав'язливого польського партнера та його лондонських покровител1в.
У цьому зв'язку ще улику 1941 р. чехословацьк емкрантсью кола самостшно (?) прийшли до думки своервдного обмшу ввдстало!' у економ1чному ввдношент Пвдкарпатсько!' Рус1 на сп1рт з м1жвоенною Шмеччиною територи, враховуючи й окрем1 земл1, що до вересня 1938 р. входили до складу веймар1всько!' та гплер1всько1' Н1меччини. ГОсля завершення Друго!' св1тово!' вшни Прага не без пвдтримки Москви ввд1рвала невелию анклави ввд переможено!' Угорщини (мирний догов1р 1947 р.) та урегулювала сво!' територ1альт проблеми з Варшавою.
22 березня 1945 р. посол США у СРСР А. Гарр1ман доповвдав державному секретарев1 Е. Стетш1усу про переговори з Е. Бенешем, який на той час перебував у Москв1 з дружшм в1зитом: "Вш не виглядав особливо стурбованим можлив1стю втрати Рутени (Карпатсько!' Украши. - В. М.),
але, якщо уже цьому судилося трапитися, вш би задовшьнився тим, щоб усОм бажаючим перебратися до Чехословаччини було надане це право" [16, р. 427].
29 червня 1945 р. тдписано тристороннш (за участю новопосталого суб'екта мОжнародного права - Украïнськоï РСР, але без навпъ формального запрошення представниюв де-юре "незалеж-ноï" Закарпатськоï Украши) ДоговОр мОж Союзом Радянських Сощалютичних Республш i Чехословацькою Республшою про Карпатську Украшу [17, с. 23-24].
Ввдповвдно до окремого Протоколу до Договору мОж СРСР i ЧСР ввд 29 червня 1945 р., жителям Карпат^^ Украши чесь^ i словацькоï нащональностей надавалося право оптацiï гро-мадянства. Це положення поширювалося на етшчних украшщв та росмн, як слугували у союзнш до СРСР чехословацькш армiï ген. Л. Свободи. Натомють украшщ та росмни, як на той час проживали у межах вiдновленоï ЧСР, отримували право обрати радянське громадянство [18, с. 134].
Сьогодш важко визначити, яка кшьюсть осОб словацькоï та чеськоï нащональностей скористалася наданою можливютю. Але за даними Всеукрашського перепису населення 2001 р. у Закарпатськш област налОчувалося "аж" 5,6 тис. словаюв, або 0,5 % ïï тогочасного населення [19]. Для порОвняння той же перепис показав 151,5 тис. угорського населення (12,1 %) та 32,1 тис. -румунського (2,6 %). Угорщ становили релятивну бшьшють (76,1 %) населення Берепвського району, становлячи у шших районах област 2-у - 3-тю за чисельшстю нащональну меншину. ПорОвняно багато угорщв (понад третину - 33,4 % населення, або 24,8 тис. ошб) налОчувалося також в Ужгородському райот).
Як ввдомо, обмш населенням з тслявоенною Угорщиною жодними мвджнародно-правовими документами не регулювався.
З якою метою у складО УРСР залишено угорський анклав у Берегово (де, за даними перепису 2001 р. угорське населення становило 76,2 % або 41 163 ос., i лише у 8 населених пунктах украïнцi становили принаймш релятивну бшьшють [20])? Чи тшьки з огляду на мОжвоенш (1918-1939 рр.) кордони?
Тут привертае увагу й те, що тсля Другоï свiтовоï вшни у складО УРСР залишився Герцаïвський район Чернiвецькоï област (анексований ще улику 1940 р.), де ввдсоток етшчного румунського населення взагалО зашкалюе - офщшш цифри: "кшьюсть населення: 33,7 тис. ошб (91,5 % румушв)" [21].
На нашу думку, у цих двох випадках Москва могла керуватися такими двома мОркуваннями (окремо - чи у сукупност):
1) залишався свого роду люфт для торгу з прорадянськими чи, навпаки, альтернативними радянськш моделО полпичними режимами тслявоенних Угорщини та Словаччини. В обмш на лояльшсть до Москви радянськ власт могли продемонструвати "добру волю" у повнш ввдповвдност з декларованою "летнською нащональною полпикою". Тобто - передати (в обмш на полпичш поступки) Бухаресту чи Будапешту (чи навпъ обом сусвдам) населен румунською (угорською) бшьшютю регюни УРСР. Саме цей сценарш було реалОзовано у 1944-1945 рр., коли прорадянському урядовО "вiдродженоï ПольщГ' Сталш люб'язно ввддав донедавна украшський Перемишль i бшоруський Бялосток з прилеглими районами;
2) "Запустити (за тзтшим виразом М. Хрущова) 1жака у штани" майбутньому незговОрли-вому Киеву - почнете поводити себе аж надто незалежно, негайно втратите територи, яю вважаете сво1ми.
На перший погляд, ця остання верск видаеться надуманою чи навпъ фантастичною. Водночас слвд пригадати "пропозицда" головного клоуна кремл]вського цирку В. В. Жнршовського захвдним сусвдам Украши (Польщ^ Румуни, Угорщит), висловлену у березт 2014 р. Того мгсяця Мтстерство закордонних справ РП отримало оф1ц1йного листа ввд ЛДПР з пропозищею спрямувати зусилля на приеднання до ПольщО п'яти захвдних областей Украши: Волинсько!, Львiвськоï, Ьано-Франювсько], Тер^п^ьсь^ та Рiвненськоï Украт мала б залишитися лише ïï центральна частина [22].
Давно ввдомо, що В. Жиршовський озвучуе на мОжнародну спшьноту те, що собО не дозволяе зробити офщшна Москва. Враховуючи "особистий штерес" цього росшського полпика до меблевоï
фабрики десь на теренах Р1вненщини, яка шбито до 1939 р. належала його двдов1, одюзний росшський полггак продемонстрував так би мовити небачену щедр1сть щодо поляюв. Ввдразу виникае запитання, а чи це не домашня (ще сталшська) заготовка росшських великодержавниюв, як ус1, як один, "виросли з шинелГ' великодержавно!' лешсько-сталшсько'' зовшшньо'' полггаки.
1нший поб1чний аргумент на користь висловленого нами припущення - настшш намагання адмш1страци В. Путша нав'язати Укра'т "лугандонський" анклав у ïï склада 3i збереженням властей ЛНР - ДНР та ввдсутносп украшського впливу на симпати м1сцевого електорату, щ територiï' слугуватимуть новочасним "ïжаком у штанах" уже незалежноï' Украши поч. XXI ст. Часи мшяються, а 1мперська полггака Москви залишаеться незмшною.
Висновки. Обмш населенням 1939 - др. пол. 1940-х рр. з1 сусвдними державами здшснювався не стшьки на добровшьнш, скшьки добровшьно-примусовш основа Громадяни довоенних Друго'' Реч1 Посполитоï, Румуни, Чехо-Словаччини польськоï, румунськоï, словацькоï, еврейськоï та ш. нащональностей загалом мали не надто широкий (i зовшм не вшьний) виб1р: а) виïзд на юторичну батьювщину (для евреïв не лише на захвд, але ще й у Палестину); б) депортацм у схвдт райони Союзу РСР; в) пвдкреслена лояльшсть словом i дшом до т. зв. Радянсько'' влади, яка, тим не менше, представниюв "експлуататорських клашв" не рятувала.
2. Попри усю нелюбов до Сталша та його бiльшовицькоï нацiональноï полггаки, мусимо визнати принаймт один позитивний для сучасноï Украши факт, який мае важливе м1жнародно-правове значення. За винятком кшькох анклав1в (Герца'вського району Чернiвецькоï та Берепвсь-кого району Закарпатськоï обласп) евентуальш територ1альт претензiï захвдних (НАТОвських) сусвд1в Украши сьогодт можуть обмежуватися лише "юторичними" обгрунтуваннями, як сучасне м1жнародне право до уваги практично не бере.
3. Москва, взявши на себе у 1939-1945 рр. обов'язки встановлення "iсторичноï справедливости' в розумшш "возз'еднання вшх укра'нських земель у склад1 единоï Украïнськоï держави", дмла передуем у власних штересах прив'язування украшщв до iмперськоï радянсько'' зовнiшньоï полггаки, зокрема й через ствучасть у неоднозначних (з погляду польсько'', румунсько'', угорсько'', словацькоï та ш.) громадськосп акцмх. У такому раз1 Кремль завбачливо залишав за собою роль арбпра у майбутшх територ1альних суперечках Украïнськоï РСР (згодом - незалежноï Украши) з ïï захвдними европейськими сусвдами.
4. За усiеï' ефективносп т. зв. ленiнсько-сталiнськоï' нацiональноï' полггаки (а фактично шнору-вання штерешв мшьйонних мас населення, незалежно ввд його нащонально'' належносп), радянсь-кий юторичний досввд виршення нащонального питання 1939 - кш 1940-х рр. не можна узяти на озброення сучасною Укра'ною. Спроби окремих радикальних кш "остаточно" виршити питання державно-територ1ального статусу схвдних областей Украши шляхом депортаци проросшського елементу до сусвдньо'' РФ (чи добровшьно-примусового обмшу з нею населенням), попри усю уявну легюсть цього радикального ршення, видаються абсолютно неприйнятними - з огляду на загальнолюдськ щнносто
5. Водночас неможливо вимагати реституци статус-кво анте белюм (тобто станом на 1939 р.), опираючись на норми сучасного м1жнародного права. Реали м1жнародно-правових ввдносин 1930-х-1940-х рр. цшком допускали не лише добровшьно-примусовий обмш населенням, але й примусову депортащю мшьйонних мас цивильного населення держави-агресора. Прим1ром у ршеннях Потсдамсько'' конференци (л1то 1945 р.) США, СРСР та Великобритани (Роздш XIII. Упорядковане перемщення шмецького населення) передбачалося тотальне "виселення шмщв з Польщу Чехословаччини та Угорщини". Сдина поступка депортованому населенню, полягала у тому, що депортащя "мае ввдбуватися оргашзованим i гуманним способом" [23, с. 458]. Врахо-вуючи, що Угорщина (до 20 с1чня 1945 р.) та Румунм (до 23 серпня 1944 р.) виступали на бощ птлер1всько'' Шмеччини, "обмш населенням" м1г мати набагато жорстк1ш1 форми - принаймт, у тому, що стосуеться етшчних угорщв та румушв.
1. Центральний державний архгв громадських об'еднань Укрални (Дал1 - ЦДАГОУ). - Ф. 1. -Оп. 20. - Спр. 7308. - Арк. 1-2. 2. Сорока Юрш. Захгдноукратсьт земл1 на початковому етат
ДругоХ ceimoeoï вшни: бiженцi, вшськовополонет, обмт населенням // Електронний ресурс. -Режим доступу: file:///C:/Users/%D0%9F%D0%9A %D0%9F%D0%9A %D0%9F%D0%9A/ Downloads/eine_2011_34_3.pdf 3.ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 7308. - Арк. 64. 4. Пояснювальна записка до проекту постанови Верховноï Ради Укрални "Про вшанування naMHmi жертв депортаци з Польщi лемкiв та тших етшчнихукратщв" 5. Баран В. К., Токарський В. В. УкраХна: захiднi землi: 1939-1941 рр. - Львiв, 2009. - 448 с. 6. Пояснювальна записка до проекту постанови Верховноï Ради Укрални "Про вшанування пам 'ятi жертв депортаци з Польщi лемтв та тших етшчних укратщв " 7. Акщя "Вкла ": криваве рiчище пам 'ятi // Електронний ресурс. - Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua/akcziya-visla-krivave-richishhe.html. 8. Терлюк I. "I mодi Сташслав Грабський зрозумiв, що стосовно Львова Сталт не тде на поступки ..." /1. Я. Терлюк // Укр. варiанmи (Львiв) - 1997. - № 2. - С. 97-101. 9. Козловський 1ван. Демаркаця украХнсько-польського кордону 1946 - 1948 рр. та переселення поляюв i укратщв // Депортаци укратщв та поляюв. Ктець 1939 - початок 50-хроюв (до 50рччя операци "Вюла") / Упоряд. Юрт Сливка. -Львiв : 1нститут украХнознавства iм. I. Крип'якевича НАН Укрални, 1998. - 132 с. 10. Органы государственной безопасности в Великой Отечественной войне. Сборник документов. - Т. 1, Кн. 1. -М. : Книга и бизнес, 1995. - 452 с. 11. Мельтюхов М. И. Освободительный поход Сталина. - М. : ООО "Издательство "Яуза", 2006. - 511 с. 12. Пасат В. И. Эвакуация немецких колонистов с территории Бессарабии и Северной Буковины в 1940 году // Отечественная история. - 1997. -№ 2, C. 87-106. 13. Архiв Управлтня СБУ ОдеськоХ обласmi. Дело № 4. Бурлакова Василия
Игнатовича. Начато "_" дня 1941 г. - Закончено 20.1дня 1941 г. - УМГБ по Одесской области.
Арх. № 027888, а. 1-1314. Дюкарев В.В. Приднестровье (прошлое, настоящее, будущее). -Тирасполь: Упрполиграфиздат ПМР, 2000. - 416 с. 15. Державний архiв ОдеськоХ области Ф. Р-470. -Оп. 1. - Спр. 76. - А. 157-158 //Постановление Измаильского облисполкома и бюро обкома КП(б)У от 8 апреля 1946 г. "О сохранении оставленных эвакуированными польскими гражданами бросовых домов усадеб и хозяйственных построек в районах области". 16. Foreign Relations of the United States. 1945. Volume IV. Europe. - Washington : US Government Printing Office, 1968. - 832 p. 17. УкраХнська РСР на мiжнароднiй ареш. Збiрник докуменmiв i маmерiалiв 1944-1961. - К. : Полтвидав УРСР, 1963. - 576 с. 18. Адамчук I. Г. Боротьба за державно-mериmорiальний статус Швшчно'г Буковини, Акерманського, 1змаХльського i Хотинського пов^в Бессараби, острова Зминого та ЗакарпатськоХ Укрални у 1917-1947рр.: юторико-правове до^дження. - К. : Атта, 2007. - 160 с. 19. ВсеукраХнський перепис населення // Електронний ресурс. - Режим доступу: http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/zakarpatia/. 20. Берегiвський район // Електронний ресурс. - Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0% B5%D1 %80%D0%B5%D0%B3%D1 %o96%D0%oB2%oD1 %81 %D1 %o8C%oD0%BA%oD0%oB8%D0%oB9_%o D1 %80% D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD 21. ГерцаХвський район - Презентащя райошв. -Чершвецька область // Електронний ресурс. - Режим доступу: http://investchern.cv.ua/gertsaevskyj-rajon 22. Жириновский предложил Польше, Венгрии и Румынии поделить Украину // Електронний ресурс. - Режим доступу: http://lb.ua/news/2014/03/24/260489_rossiya _predlozhila_ polshe_ vengrii.html 23. Протокол Берлинской конференции руководителей трех союзных держав - СССР, США и Великобритании. 1 августа 1945 г. // Советско-американские отношения во время Великой Отечественной войны 1941-1945. Документы и материалы в 2-х томах. Т. 2. 1944-1945. - М. : Политиздат, 1984. -510 с.
REFERENCES
1. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy (Dali - TsDAHOU). - F. 1. -Op. 20. - Spr. 7308. - Ark. 1-2. 2. Soroka Yurii. Zakhidnoukrainski zemli na pochatkovomu etapi Druhoi svitovoi viiny: bizhentsi, viiskovopoloneni, obmin naselenniam // file:///C:/Users/%D0%9F%D0%9A% D0%9F%D0%9A%D0%9F%D0%9A/Downloads/eine_2011_34_3.pdf 3. TsDAHOU. - F. 1. - Op. 20. -Spr. 7308. - Ark. 644. Poiasniuvalna zapyska do proektu postanovy Verkhovnoi Rady Ukrainy "Pro vshanuvanniapam 'iati zhertv deportatsii z Polshchi lemkiv ta inshykh etnichnykh ukraintsiv" 5. Baran V. K., Tokarskyi V. V. Ukraina: zakhidni zemli: 1939-1941 rr. -Lviv, 2009. - 448 s. 6. Poiasniuvalna zapyska do
proektu postanovy Verkhovnoi Rady Ukrainy "Pro vshanuvannia pam'iati zhertv deportatsii z Polshchi lemkiv ta inshykh etnichnykh ukraintsiv" 7. Aktsiia "Visla": kryvave richyshche pamiati // http://incognita.day.kiev.ua/akcziya-visla-krivave-richishhe.html 8. Terliuk I. "I todi Stanislav Grabskyi zrozumiv, shcho stosovno Lvova Stalin ne pide na postupky ..." /1. Ya. Terliuk // Ukr. varianty (Lviv) -1997. - № 2 . - S. 97-101. 9. Kozlovskyi Ivan. Demarkatsiia ukrainsko-polskoho kordonu 1946 - 1948 rr. ta pereselennia poliakiv i ukraintsiv // Deportatsii ukraintsiv ta poliakiv. Kinets 1939 - pochatok 50-kh rokiv (do 50-richchia operatsii "Visla") / Uporiadnyk Yurii Slyvka. - Lviv : Instytut ukrainoznavstva im. I. Krypiakevycha NAN Ukrainy, 1998. - 132 s. 10. Organy gosudarstvennoi bezopasnosti v Velikoi Otechestvennoi voine. Sbornik dokumentov. - T. 1, Kn. 1. - M. : Kniga i bizness, 1995. - 452 s.
11. Meltiukhov M. Y. Osvoboditel'nyi pokhod Stalina. - M. : OOO "Izdatel'stvo "Iauza", 2006. - 511 s.
12. Pasat V. Y. Evakuatsia nemetskikh kolonistov s territorii Bessarabii i Severnoi Bukoviny v 1940 godu // Otechestvennaia ystoryia. - 1997. - № 2, ss. 87-106. 13. Arkhiv Upravlinnia SBU Odeskoi oblasti. Delo
№ 4. Burlakova Vasylyia Ihnatovicha. Nachato "_" dnia 1941 h. - Zakoncheno 20.I dnia 1941 h. -
UMGB po Odesskoi oblasti. Arkh. № 027888, a. 1-13 14. Diukarev V. V. Pridnestrovie (proshloe, nastoiashchee, budushchee). - Tyraspol: Uprpolyhrafyzdat PMR, 2000. - 416 s. 15. Derzhavnyi arkhiv Odeskoi oblasti, F. R-470. - Op. 1. - Spr. 76. - A. 157-158 //Postanovlenye Yzmaylskoho oblispolkoma i biuro obkoma KP(b)U ot 8 aprelia 1946 g. "O sokhranenii ostavlennikh evakuirovannymi polskimi grazhdanami brosovikh domov usadeb i khoziaistvennikh postroiek v raionakh oblasti". 16. Foreign Relations of the United States. 1945. Volume IV. Europe. - Washington : US Government Printing Office, 1968. - 832 p. 17. Ukrainska RSR na mizhnarodnii areni. Zbirnyk dokumentiv i materialiv 1944 - 1961. -K. : Politvydav URSR, 1963. - 576 s. 18. Adamchuk I. H. Borotba za derzhavno-terytorialnyi status Pivnichnoi Bukovyny, Akermanskoho, Izmailskoho i Khotynskoho povitiv Bessarabii, ostrova Zmiinoho ta Zakarpatskoi Ukrainy u 1917-1947 rr.: istoryko-pravove doslidzhennia. - K. : Atika, 2007. - 160 s.
19. Vseukrainskyiperepys naselennia // http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/ nationality/zakarpatia/
20. Berehivskyi raion // https://uk.wikipedia.org/wiki/ %D0%91%D0% B5%D1%80%D0% B5%D0%B3%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D 0%B9%D0%BE%D0%BD 21. Hertsaivskyi raion - Prezentatsiia raioniv - Chernivetska oblast' // http://investchern.cv.ua/gertsaevskyj-rajon 22. Zhyrynovskiipredlozhyl Pol'she, Venhrii i Rumyniipodelit' Ukrainu // http://lb.ua/news/2014/03/24/260489_rossiya _predlozhila_ polshe_vengrii.html 23. Protokol Berlinskoi konferentsii rukovoditelei trekh soiuznykh derzhav - SSSR, SShA i Velikobritanii. 1 avgusta 1945 g. // Sovetsko-amerikanskie otnosheniia vo vremia Velikoi Otechestvennoi voiny 1941-1945. Dokumenty i materialy v 2-kh tomakh. T. 2. 1944-1945. - M. : Politizdat, 1984. -510 s.
