CC BY
21
УДК 271.4-9(477.87)"1918/1939"(093.2) UDC
DOI: 10.17223/18572685/59/7
ПРИЗНАЧЕННЯ ЕПИСКОПА ДЛЯ ГРЕКО-КАТОЛИК1В РУСИНСЬКОГО ОБРЯДУ В США
В.В. К1чера
Ужгородський нацiональний унiверситет УкраТна, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Народна, 3 E-mail: [email protected]
Авторське резюме
Внаслщок масово! емiграцii греко-католикiв у Х1Х ст. з територш Австро-Угор-щини, а згодом i Польщi та Чехословаччини до США там виникали досить велик громади. Поступово виникала глибока потреба духовно!, культурно! та сощально! ошки над численними греко-католиками. Саме тому, вважаючи греко-католикiв единим цтим i як вихiдцiв з едино! на той час Австро-Угорщини, папа Пш Х призначае 1907 р. епископом для уах греко-кaтоликiв Сотера Ортинського. Його дiяльнiсть була досить активною: зокрема, запрошуе сестер-вaсилiaнок, створено сиротинець на 200 дггей, оргашзовано школу для дяко-вчителiв, створено молодiжнi оргaнiзaцii. Важ-ливо, що у 1913 р. за епископа Сотера Ортинського епaрхiя у США перетворилася на самостшне утворення непщвладне мкцевим католицьким епископам. З часом виникали протирiччя на нaцiонaльному Грунту зокрема, мiж русинaми-вихiдцями з терен Пщкарпатсько! Русi та Пряшiвщини i украшцями-вихщцями переважно з Галичини. Виникали непорозумшня мiж двома таборами, що стало причиною до призначення шшого епископа для католиюв русинського обряду, що походили з традици Ужго-родсько! уни. Парадоксально, але едина конфеая греко-кaтоликiв, котрi проживали у США через нацюнальш протирiччя роздтилися. Але щоби уникнути конфлiктiв, таки було призначено для русишв-вихщщв iз Пiдкaрпaття i Пряшiвщини епископом Василя Такача. А тому обставини часу i загроза поглиблення конфлiктiв змушували Апостольську столицю призначити окрему iерaрхiю для русинiв.
Ключовi слова: Василь Такач, греко-католицька церква, русини, Сотер Ортинсь-кий, укра'!нц1
НАЗНАЧЕНИЕ ЕПИСКОПА ДЛЯ ГРЕКО-КАТОЛИКОВ РУСИНСКОГО ОБРЯДА В США
В.В. Кичера
Ужгородский национальный университет Украина, Закарпатская обл., г. Ужгород, пл. Народная, 3 E-mail: [email protected]
Авторское резюме
Вследствие массовой эмиграции греко-католиков в XIX в. с территорий Австро-Венгрии, а затем Польши и Чехословакии в США там возникали довольно крупные общины. Постепенно появилась глубокая потребность духовной, культурной и социальной опеки над многочисленными греко-католиками. Именно поэтому, считая гре-ко-католиков единым целым и выходцами из единой на то время Австро-Венгрии, папа Пий Х назначил в 1907 г. епископом всех греко-католиков Сотера Ортинского. Его деятельность была достаточно активной: в частности, он пригласил сестер-ва-силианок, создал детский приют для 200 детей, организовал школу для дьяков-учителей, а также молодежные организации. Важно, что в 1913 г. благодаря Сотеру Ортинскому епархия в США превратилась в самостоятельное образование, неподвластное местным католическим епископам. Со временем зародились противоречия на национальной почве, в частности, между русинами-выходцами с территории Подкарпатской Руси и Пряшевщины и украинцами-выходцами преимущественно из Галиции. Возникали недоразумения между двумя лагерями, что стало причиной для назначения другого епископа для греко-католиков русинского обряда, происходившего из традиции Ужгородской унии. Парадоксально, но единственная конфессия греко-католиков, проживавших в США, из-за национальных противоречий разделилась. Во избежание конфликтов для русинов-выходцев из Прикарпатья и Пряшевщины епископом был назначен Василий Такач. Обстоятельства того времени и угроза углубления конфликта заставили Апостольскую столицу создать для русинов отдельную иерархию.
Ключевые слова: Василий Такач, греко-католическая церковь, русины, Сотер Ортинский, украинцы.
APPOINTMENT OF A BISHOP FOR CATHOLICS OF RUSINIAN RITE IN THE UNITED STATES
V.V. Kichera
Uzhhorod National University 3 Narodna Square, Uzhgorod, 88000, Ukraine E-mail: [email protected]
Abstract
In the nineteenth century, there was a mass emigration of Greek Catholics from Austria-Hungary and later from Poland and Czechoslovakia to the USA, where large Greek Catholic communities were formed. Gradually, there appeared a deep need for spiritual, cultural, and social custody of numerous Greek Catholics. In 1907, Pope Pius X appointed Soter Ortynsky Bishop for all Greek Catholics, considering them one entity and natives of Austro-Hungary. Ortynsky was very enthusiastic in this position. In particular, he invited the Basilian sisters, created an orphanage for 200 children, organized a number of youth organizations and a school for cantor-teachers. In 1913, under Bishop Ortynsky, the United States Diocese grew into a formation independent from local Catholic bishops. In the end, there emerged ethnic contradictions, in particular, between Rusins who came from the territories of Subcarpathian Rus and Presov region and Ukrainians who came mainly from Galicia. This was the reason for appointing another bishop for the Rusin Catholics, who belonged to the Union of Uzhhorod, which lead to the split of the only denomination of Greek Catholics in the USA. In order to avoid conflicts, Vasyl Takach was appointed the new Bishop for the Rusins from Subcarpathian Rus and Presov. The circumstances of the time and the threat of deepening conflict forced the Apostolic Capital to designate a separate hierarchy for the Rusins.
Keywords: Vasily Takach, Greek Catholic Church, Rusins, Soter Ortynsky, Ukrainians.
Внаслщок масовоТ eмiграцií греко-католиюв у Х1Х ст. з територш Австро-Угорщини, а згодом i Польшу та Чехословаччини до США там виникали досить велим громади католимв вiзантiйського обряду. По-ступово виникала глибока потреба духовноТ, культурноТ та сощальноТ отки над численними греко-католиками. Спочатку було призначено апостольським вiзитатором о. Андрея Годобая, але як ieрeям, так i вiр-никам не подобалася чггко проугорська позищя каношка Пряшiвсь-коТ епархп. Саме тому, вважаючи греко-католимв единим цтим i як вихщщв з единоТ на той час Австро-Угорщини, папа Пш Х призначае 1907 р. епископом для уах греко-католимв США василiанина з Га-
личини Сотера Ортинського, ЧСВВ [3: 172-173]. Його дiяльнiсть була досить активною, зокрема, запрошуе сестер-василiанок, створено сиротинець на 200 дггей, органiзовано школу для дяко-вчителiв, створено молодiжнi оргашзацп. Важливо, що у 1913 р. за епископа Сотера Ортинського епархiя у США перетворилася на самостшне непщвладне мкцевим католицьким епископам утворення [3: 175].
Останш дослiдження вказують, що Сотер Ортинський нiде не ви-користовував у дiловодствi слово украшщ, Украша, проте опоненти його звинувачували в украТнському шов^змЬ що було далеко вщ правди, про що заявляли згодом i його вiзавi, як пише 1ван Кащак [22: 12-13]. Бiльше того, щоб урiвноважити в епархiальному прав-лiннi баланс мiж галицькими та угорськими русинами, у 1914 р. вш призначае в правлшня 8 галичан-украТнщв та генерального вiкарiя iз угорських русинiв о. Олександра Дзюбая iз 7 помiчниками [22: 19]. Отже, факти вказують про спробу вирiвняти ситуащю мiж греко-като-ликами-вихщцями з рiзних регiонiв. Але в той же час це засвщчувало i рiзницю в поглядах майбутнього розвитку мiж двома напрямами единоТ конфесiТ у США.
Саме тому, необхщно розглянути розвиток греко-католицькоТ церкви на теренах ПвычноТ Америки, зокрема в США, так як найбтьша емiграцiя русинiв з терен Пщкарпаття i Пряшiвщини прямувала на працю i потребувала передовсiм духовноТ опiки. З одного боку, це був подт мiж греко-католиками, проте, з шшого боку, розширення / розвиток меж греко-католицькоТ церкви (при збереженн лггургшних практик, церковного ству, канонiчних i культурних особливостей кожноТ тощо) i можливкть забезпечувати власних вiрникiв так необхщною духовною опiкою. З часом виникали протирiччя на нацiональному г,рунтi, зокрема, мiж русинами, вихiдцями з терен переважно Угорщи-ни, ЮгославiТ та Чехословаччини i украТнцями, вихiдцями переважно з Галичини, що стало причиною до призначення шшого епископа для схщних католимв русинського обряду, що походили з традицп УжгородськоТ уни [2: 8].
В англомовнш лiтературi досить повно представлена iсторiя аме-риканських греко-католикiв. Зокрема досить широку передiсторiю формування украТнського патрiотизму серед американських греко-католикiв подае Рiчард Д. Кастер та дослiджуе поширення релiгiйних громад. З iншого боку подае передкторт формування громад греко-католикiв-вихiдцiв iз колишньоТ Угорщини [21: 43-106]. Комплексну кторт греко-католицькоТ громади США в документах подае Джон ^вка, починаючи вiд перших поселень, мiсiй, призначення Сотера Ортинського до призначення окремого епископа та створення ор-динарiату на чолi з Василiем Такачем для вихiдцiв iз Пiдкарпаття,
Пряшiвщини та Югославп [26: 1-126]. Цкаво, що Джон ^вка подае iсторiю русинiв i угорщв-католимв вiзантiйського обряду, виокрем-люючи саме ц спiльноти в США. Грунтовне дослiдження про Сотера Ортинського i його намагання розвивати церковне життя греко-католикiв США до виокремлення двох ординарiатiв (русинського та украТнського) пише уже згадуваний 1ван Кащак [22: 1-22]. Отже, окрiм згадуваних Атанаая Пекаря, Павла Роберта Магочiя дане питання досить добре розроблено й в англомовнш лiтературi.
Щоби уникнути поглиблення релiгiйних суперечок, таки було при-значено для русиыв вихiдцiв iз Пiдкарпаття i Пряшiвщини епископом Василя Такача. А тому обставини часу i загроза поглиблення конфлклв змушували Апостольську столицю призначити окрему iерархiю для русинiв, хоч насправдi Рим був спочатку проти призначення епискотв на народнiй основк А тому варто детальнiше розглянути обставини призначення епископа для вихщщв з теренiв Угорщини, ЮгославiТ та Чехословаччини, використовуючи переважно дипломатичну докумен-тацiю ЧСР, що може доповнити iснуючi дослiдження про обставини призначення iерархом Василiя Такача.
24 травня 1923 р. кнуе справа посольства ЧСР у Вашингтон до МЗС ЧСР в Празi про необхщшсть нового епископства для русинiв в Америцк На цей час кнували двi адмiнiстратури галицько-украТнська, якою керуе о. Петро Понятишин з Ньюарку (Нью Джерсi), та угро-руська, якою упрявляе ГавриТл Мартяк з Лендфорду (Пенстьваыя). Апостольська столиця спробувала приеднати греко-католимв до ка-толицькоТ iерархiТ, але це було неприйнятно з уах сторiн - i католиць-ких епископiв, i самих греко-католимв. Пропонували, як зазначалося послами, колишнього епископа Пряшiвського Стефана Новака, але вш був вiдкинутий мкцевою громадою. Так само перебував в США митрополит Андрей Шептицький, який також общяв епископа з Пщкар-патськоТ Русi, хоч ця шформащя сприймалася скептично мiсцевими греко-католиками. Спочатку був Андрш Годобай, зазначають посли, але був проугорських поглядiв i не радо прийнятний, полм украТнець Сотер Ортинський, теж не уах влаштовував, а заспокояться лише з призначенням справжнього русина, аналiзують релтйно-сустльну думку греко-католикiв США дипломати.
«Тому тепершнш подiл на двох епискотв був би добрий», - пи-шуть чиновники посольства ЧСР iз Вашингтона. З кандидатур в США американськ чиновники найдостойнiшим вважали ГавриТла Мартяка. Причому саме русинське середовище рiзко подiлялося на вихщщв з ПряшiвськоТ та МукачiвськоТ епархш, котрих нараховувалося при-близно порiвну. Станом на 1921 р. о. ГавриТлу Мартяку, апостольському адмiнiстратору русишв, пiдпорядковуються 99 священикiв, з них 60 з
МукачiвськоТ та ПряшiвськоТ епархiй. lншi з Галичини та РуськоТ мiсiТ. О. Петру Понятишину, апостольському адмшктратору для украТнцiв, пiдлеглi 85 священиюв, з яких 6 угорцiв з ПряшiвськоТ та Мукачiвсь-коТ епархш. Кожний з адмiнiстраторiв управляв також священиками, котрi висвячувалися в Америк [5].
Таким чином, дипломати володти досить детально релiгiйною ситуацiю серед твшчноамериканських греко-католикiв, розумiючи всю складшсть розвитку, особливо боячись угорського впливу, що розглянемо нижче. Адже така боязнь та вщповщна протидiя цер^ залишалася зручною особливiстю полiтики ЧСР i на Пiдкарпатськiй Русi, де празька влада фактично пщтримувала православних на шкоду греко-католикам, використовуючи давню полiтику австрiйських iмператорiв подту за нацiональним / конфесiйним принципом, що виглядало не надто «модерно» i демократично. При цьому треба пщ-креслити, що чиновники також явно перебтьшували угорський вплив у США, зважаючи на факти вщкидання громадою греко-католикiв таких проугорських кандида^в, як о. Андрiй Годобай та пряшiвський епископ Стефан Новак.
13 лютого 1924 р. посольство ЧСР у Вашингтон шформуе МЗС ЧСР про фшансовий стан ординарiату зпдно з iнформацiй о. Юрiя Тегзи, який повщомляе, що для епархп iснуе прибуток бiльше 9 тис. дол., якщо брати по парафiям. Сам епископ би мав 4-5 тис. дол. Але перший рк би добре i 5-6 тис. дол. для епископа. Колишнш епископ Сотер Ортинський вщ угорськоТ влади за деякими даними отриму-вав як допомогу 4 тис. дол. А тому якщо би чеська влада платила хоч 2 тис. дол. штенцш було би дуже непогано [14]. Дану шформацт МЗС пересилае МШАНО в Празi 28 березня 1924 р. [25]. Тобто чиновники зондували можливкть утворення повноцшноТ епархп i можливосп ТТ фшансового забезпечення.
16 сiчня 1924 р. МЗС просить МШАНО в термшовш формi й через загрозу угорського впливу подати кандидатури з МукачiвськоТ епархп, серед яких попередньо вказують о. Василя Такача та о. Вктора Шелька [23]. Уже 26 ачня 1924 р. цивтьна управа ПщкарпатськоТ Русi надсилае до МШАНО в Празi список iз 4 кандидатiв, можливих на епископа в США [24]. А 29 ачня 1924 р. МШАНО подае шформацт до МЗС про можливих кандида^в з МукачiвськоТ епархп: Вктор Шелько, стритуал учительськоТ семiнарiТ в Ужгорода Василiй Такач, спiритуал УжгородськоТ духовноТ семiнарiТ, др. Юрiй Шуба та кторик др. Василь Гаджега. Уа вищеперерaховaнi - русини, виховаш в угорську добу, слов'янського походження, лояльы до ЧСР. Але чиновники МШАНО наполягають нaйбiльше на о. Вктору Шелько та Василю Гаджезк Тут же 19 лютого 1924 р. МЗС ЧСР в Прaзi вщсилае настанови до посоль-
ства ЧСР у Апостольськш столицу що до основних кандидалв варто додати як претендента ГавриТла Мартяка, апостольського адмшктра-тора русинiв в США з Ландсфорду (Пенстьвашя), а також канонов капiтули др. Юрiя Шубу, Петра Гебея та др. Василя Гаджегу. Костянтин Грабар, голова Пщкарпатського банку, пропонуе також кандидатуру Василя Такача та Вктора Шелька. Загалом, як вказуеться, МШАНО не робить жодноТ прерогативи для кандидалв, натомiсть МЗС наполягае, щоб надавати перевагу претендентам з ПщкарпатськоТ Руа. З них на першому мкщ др. Василь Гаджега, потiм о. Василь Такач, о. Вктор Шелько, др. Юрiй Шуба та можливо о. Симеон Сабов. На каноыка Петра Гебея не варто зважати, бо швидше за все стане епископом ПряшiвськоТ або МукачiвськоТ епархп. Також просять зважати на бажа-ну кандидатуру вiд чехословацькоТ влади в порядку Тх подання. Щодо канонiка Симеона Сабо, то йому даеться позитивна характеристика з боку МШАНО, а от щодо каношка Ю^я Станкая, то вш полггично не-благонадiйний, як зазначаеться, а епископський секретар Олександр Стойка - проугорський [7].
Очевидно, що справа по призначенню епископа в США монггорила-ся саме МЗС, а не МШАНО, так як остаточно ршення приймалося поза межами ЧСР - у Апостольськш столищ. Бтьше того, у шструкщях МЗС ЧСР вщ 19 лютого 1924 р. кнуе найповыший перелк 8 кандидалв -о. Василь Такач, о. Вктор Шелько, Юрiй Шуба, Василь Гаджега, ГавриТл Мартяк, Симеон Сабов, Юлш Станкай та Петро Гебей. Хоча останнш, як зазначалося, малоймовiрний кандидат у США, так як мав би поасти епископство у Пряшевi чи Ужгородi. Цiкаво, що канцелярiя президента республiки 11 ачня 1924 р. пропонувала пiдтримувати пропозицт Костянтина Грабара, котрий вiдвiдав Америку i розумiв ситуацiю, пропонуючи кандидалв о. Василя Такача та о. Вктора Шелько [6].
Отже, незважаючи на втручання ЧСР у мiжконфесiйне життя на сходi держави (пщтримка православних, анархiя при захопленнi греко-католицьких храмiв, обмеження церковного шкiльництва), чиновники намагалися пропонувати власних кандидалв на епископство у США, причому, як не дивно, найдостойшших станом на 1924 р., котрi не е заангажоваш в полггичному житл. Але швидше за все йшлося радше про монггоринг кандидатур, так як вщносини ЧСР та АпостольськоТ столицi у 1924 р. були ще вкрай напруженими, хоч i йшлося, очевидно, до порозумiння, так як iснувала iнформацiя про призначення Петра Гебея Мукачiвським епископом, що тзшше i сталося.
10 березня 1924 р. посол ЧСР в Апостольськш столиц шформуе МЗС ЧСР про розмову з монсеньйором Енрко Бенедетп з КонгрегацiТ для схщних церков i обговорювалася малоймовiрнiсть кандидатур
канонов Юрiя Шуби та Василя Гаджеги [8]. Уже 22 березня 1924 р. посольство ЧСР у Вашингтон шформуе МЗС ЧСР в ПразЬ що зпдно даних о. Юрiя Тегзи повщомлено, що о. Василь Такач, стритуал УжгородськоТ богословськоТ семiнaрiТ, iменовaний епископом для греко-католимв в Америцi. Лише 31 березня 1924 р. кaнцелярiя вiце-губернaторa ПщкарпатськоТ Русi подае iнформaцiю, що епископом призначено Василя Такача, стритуала семшарп, спiврaдиникa «Пщкарпатського банку» та голови друкарського товариства «Уно», котрий е вихщцем з оточення Августина Волошина. Також чиновники повщомляють, що мкцевий епископ Антонiй Пап не знав про номшацш, а iменувaння Василя Такача вщбулося за рекомендaцiею i пiдтримки апостольсь-кого aдмiнiстрaторa ПряшiвськоТ епaрхiТ Дiонiсiя Нaрядiя. Тут же кнують, очевидно, iнструкцiТ МЗС ЧСР для посольства у Вашингтон, що в Римi переконан, епископ, який мае русинське коршня, буде добрим пастирем там, де духовенство проугорське, хоч угорц мо-жуть бути i невдоволенi рiшенням АпостольськоТ столицi [9]. Таким чином, призначено епископом для вихщщв з колишньоТ Угорщини представника МукaчiвськоТ епaрхiТ о. Василя Такача, котрий був одним iз кандида^в влади ЧСР хоч остаточне затвердження i вiдбулося в Римк Цiкaво, що мiсцевий епископ Антонш Пап опiсля довiдaвся про номшацт Василя Такача, який формально йому пщпорядковувався як мiсцевому епарху. Це також могло засвщчувати наперед визначену долю i мукaчiвського епископа.
26 березня 1924 р. фiксуеться звернення до посольства ЧСР у США «Об'еднання греко-католицьких руських братств» в Гомст^ про не-обхiднiсть просити у АпостольськоТ столиц призначити Василя Такача епископом саме для русинв, котрi розмiщуються довкола Пiтсбургу i нараховують загалом 154 тис. вiрних. Звернення було за пiдписом голови Мiхaлa Югаса, о. Юрiя Тегзи та секретаря Георпя Комлоша [7]. Можливо саме звернення було зроблено якраз в перюд самого iменувaння епископа.
За даними о. Юлiя Грiгaшiя, хiротонiя двох епископiв (для русинв та украТнщв) США вщбулася 15 червня 1924 р. в цер^ Св. Атaнaсiя. Святителями о. Василя Такача та о. Костянтина Богачевського були епископ Крижевацький i апостольський адмшктратор Пряшiвський Дiонiсiй Нарядш, епископ Перемишльський Йосафат Конциловський та Джован Меле, епископ Лунгровський, ггало-грек iз КaлaбрiТ [1: 343-346]. У епaрхiaльнiй перiодицi «Блaговiснику» за 1924 р. кнуе коротка iнформaцiя про iменувaння Василя Такача [4: 94]. Згодом подано бтьш розлогу шформацт про самого епископа та побажання йому устшного aрхiпaстирствa серед греко-католимв США [4: 97-98].
29 червня 1924 р. подана шформа^я вщ посольства ЧСР у Вати-
кан про перебування Василя Такача в Риму де вщбувалася хiротонiя епископiв на епархiТ в США. Тут так само пщтверджуеться, що святителями були епископ Перемишльський Сташслав Конциловський та апостольський адм^стратор Пряшiвський i епископ Крижевацький Дюысш Нарядiй. У розмовi iз послом тсля введення в сан Василь Такач, як i Дiонiсiй Нарядш, скаржилися на розвиток православного руху, критикували владу в пщтримц православних на сходi краТни. Епарх Дюнюй Нарядiй додатково скаржився в Риму що причиною православного руху залишаеться епископ проугорського походження Антонш Пап, як говорили тамтешш дипломатичнi джерела, зазначае посол [10].
Звичайно, насктьки були достовiрнi скарги на мукачiвського епископа Антошя Папа, це ще необхiдно доЫджувати детальнiше, адже навряд чи особа епископа могла викликати такий розвиток православного руху без участ конфесшноТ пол^ики ЧСР та сусiднiх держав, що, безумовно, потребуе бтьших студш. Прикро, що факт угорського походження епископа Антошя Папа уявлявся причиною розвитку православ'я навггь у середовиш^ власного духовенства, хоч насправдi епископ уама зусиллями обороняв епархiю вщ поширення православ'я, залучивши навiть галицьких василiан до реформи ЧСВВ у 1920 р. Тобто факти засвщчують зворотне, а це вимагае сутысного вивчення й осмислення. Адже звинувачення у мадяронс^ епископа Антоыя було зручним як владi ЧСР, так i православним, котрi цiлком могли скористатися таким становищем, що в пщсумку i сталося -активний розвиток православ'я став доконаним фактом. Епископ Дюысш Нарядш швидше за все констатував у Римi юнуючий стан справ.
18 липня 1924 р. посольство ЧСР у Вашингтону за даними консульства в Пггсбургу, шформуе МЗС про те, що Михайло Югас, голова «Соедшешя», подав шформацт, що епископ Костянтин Богачевсь-кий, який мае перейняти украТнську адмшютратуру в США, шби мае спiльно прибути з Василем Такачем кшцем липня. Проте сам Василь Такач не знае, де буде осщок його епархп - Нью-Йорк чи Птбург. Для мкцевого уряду було би лiпше, якби осщок таки був у Птбургу де бтьшкть русини, i далi би був вiд украТнського впливу (Нью-Йорк, Ньюарк i iн.), зазначають консули [12]. Тут дипломати ЧСР неприхо-вано висловлюють свою упереджешсть до украТнського спрямування греко-католикiв у США.
21 серпня 1924 р. посольство ЧСР у Вашингтон шформуе, що Василь Такач, ординарний епископ для католиюв русинського обряду, 14 серпня 1914 р. на судш «Мавриташя» прибув до Нью-Йорку. Консульство в Нью-Йорку в останню хвилю дiзналося вщ о. 1ларюна
Дзюбая з Дженнерс (Пенсiльванiя) про прш'зд до Нью-Йорку епископа, i вщповщно його зустрiли та привгтали. Зокрема духовенство зустрiчало архiерея в чисельносп 50-60 чол., розмовляючи мiж собою в основному по-угорськи, зазначають дипломати [12]. Цей факт е також цкавий i можливий для глибшого дослщження. Напевно, що в США частка угорськомовного духовенства була високою, що е цтком нормальним, позаяк це були вихщщ з колишньо'1 Угорщини, а тому це пщкреслювалося дипломатами.
14 листопада 1924 р. консульство ЧСР в Пггсбургу шформуе про вщкритий лист о. Миколая Сабадоша, котрий направлений був проти епископа Василя Такача, звинувачуючи його в дiяльностi проти ру-синiв. Так тут говориться, що приеднання Пщкарпатсько!' Русi до ЧСР то помилкове ршення i т. д. Загалом проугорська аптащя в часописах присутня без будь-яких фак^в, зазначають консули. Йшлося про час 1918 р., де говорилося про протест частини американських русиыв проти приеднання до ЧСР i вiрнiсть короы, але бiльшiсть у Скрентоы вирiшили iнакше [15]. Очевидно, дипломати шформували уряд про реакцт суспiльства США на призначення епископа Василiя Такача, з яко'| зрозумто, що проугорська частина русинiв не зовам позитивно сприймали призначеного епископа, хоч i довелося змиритися з цим. Напевно цю аналггику влада ЧСР вимагала вщ посольств i консульств, щоб втручатися в нацюнальы питання в середовищi греко-католикiв США, як воно робилося i на Пщкарпатськш Руа.
20 листопада 1924 р. посольство ЧСР у Вашингтон шформуе МЗС ЧСР, що 26 жовтня 1924 р. Михайло Югас, голова Народно!' Ради пщ-карпатських русиыв, та о. Юрш Тегза прошформували, що остаточним мкцем оадку епископа Василя стае таки м. Гомстед (Пенальваыя, пригород Пггсбургу), а побудова епископського палацу мае розпоча-тися щонайскорше [13]. Отже, уже наприкшщ лгта епископ прибувае до США i переймае управлшня парафiями. Як епарх Василь Такач виявився енергшним епископом. Уже у лютому 1926 р. епископ Ва-силш пере'|'хав до ново!' резиденцп' екзархату. Багато було зроблено в управлшських призначеннях та змщнены дисциплiни. О. Микола Чопей заснував першу школу при парафп' Св. Мари' у Вiлкс-Беррi (Пенальваыя). Велику працю проводили сестри-василiанки в освiтнiй та катехитичнш дiяльностi, засновуючи школи при парафiях [19]. Це засвiдчувало правильний вибiр епископа, котрий обрав iнституцiйний розвиток, що об'еднував уах i утримувався вiд нацiональних проти-стоянь, що могло роз'еднувати сптьноту, натомiсть акцент робився на об'еднавчих зусиллях уах для розбудови церкви.
Навгть незважаючи на добрий стан справ серед американських греко-католиюв, офщшна державна преса ЧСР вбачала в греко-ка-
толицькш штелкенцп в Америц вiдсутнiсть будь-якого зацiкавлення в збереженш культурно-нацiональних особливостей, звинувачуючи iнтелiгенцiю i духовенство у проугорських поглядах та вщстоюванш власних iнтересiв [20: 1]. Частково це було справедливим заува-женням, проте i деяким перебтьшенням угорського впливу в США, особливо тсля призначення о. Василiя Такача, а навггь зручним полiтичним гаслом Праги залишатися упередженим до церкви з боку влади ЧСР не лише на сходi кражи, але й в США.
Так, 5 травня 1928 р. кнуе таемна справа, котра мктиться в фондах МЗС, в якш епископ Василь Такач дтиться шформащею про необ-хiднiсть проведення конференцiй слов'янських католиюв в Америцi i навiть проявляе ^щативу щодо |'х оргашзацп. Тим бтьше, що на американському континент вiн досить вiдомий i цтком мiг би бути органiзатором таких зуст^чей, як зазначаеться у звт. Але головне йдеться про те, що епископ Василь Такач мае чудову можливкть поси-лити сво'| позицп' у цьому секторi мiж русинами, словаками, поляками, хорватами, чехами та шшими слов'янами в Америк [15]. Тобто напевно владу ЧСР цкавило, щоби епископ, виходець з Пщкарпатсько!' Русi, отримав бтьший вплив на слов'янський свiт США, хоча можна припускати це вже було лише на рiвнi моыторингу.
У декрет Апостольсько!' столицi, опублкованому вiд 5 квiтня 1929 р., пщтверджуеться виокремлення 8 травня 1924 р. адмшктра-тури з осщком у Гомст^ (Пенсiльванiя) з власним ординрiатом для вихiдцiв iз Пщкарпатсько!' Русi (Podocarpatia Russa), колишнiх Угор-щини та Югославп'. Далi декрет стосувався призначення епископа (de Episcopis graeco-rutheni ritus), право призначення якого зарезерво-вано за Апостольським престолом - офщшно урегульовуючи дане питання [18]. Цкаво, що празьких чиновниюв занепокоював 12 пункт декрету, за яким у випадку нест^ духовенства вихованого в Америк на нову епархт, то епископ змушений був запрошувати духiвникiв виключно з Галичини, Угорщини та Югославп' i про це необхщно по-вiдомити в Рим [15]. Але напевно, малося на увазу що за умов нест^ духовенства, котре виховуеться в Мукачевi i Пряшевi i, можливо, це виключно непорозумiння, адже станом на час декрету уже вчилися богослови в Пряшевi та Ужгородi вихiдцi з Америки. Також йшлося про целiбат для греко-католикiв у Америк, проте це викликало протест духовенства i вiрникiв, що тягнуло за собою перехщ у православ'я, а тому вщ ще'| целiбату довелося вiдмовитися [2]. З одного боку, декрет урегульовував адмшктративы питання проте запровадження целiбату викликало великий спротив духовенства i вiрникiв.
3 травня 1930 р. МШАНО шформуе МЗС ЧСР, що створення Апо-стольською столицею декретом 1 березня 1929 р. ординарiату в Гом-
CT^i шчого нового не змшюе, а лише фактично узаконюе кнуючий стан справ про створення двох самостшних управлiнь вiдповiдно до вихщщв iз Галичини та тепершньо' Пщкарпатсько' Русi й Пряшiв-щини в Америц [16]. Тобто зацiкавленiсть чеськими дипломатами церковними справами в США продовжувалася i навгть проводився мошторинг.
В таемному звт консула ЧСР в Пггсбургу до посольства ЧСР в Вашингтон вiд 7 червня 1930 р. довiдуемося про становище греко-като-ликiв пiд управлшням епископа Василя Такача станом на 1929 р., де шформуеться, що кнуе 173 парафп', з яких 10 угорських i 1 хорватсь-ка, а карпаторуських - 162. Священики були висвячен в наступних епархiях: Пряшiв - 52, Мукачево - 41, Америка - 31, 8 як мiсiонери, Гайдудорог - 6, Крижевц - 2, Мшкольц - 1. Прикро, що школи, як пишуть дипломати, на угорськ та й на виключно руськ парафп' при-значають проугорських парохiв. Проте мiсцеве духовенство досить сильно натуралiзуеться отримуе громадянство та втрачае колишне фiнансування переходячи на мкцеве утримання. Для Гомстедського ординарiату семшаристи навчаються в рiзних закладах, зокрема в католицькш семшарп' Св. Мари' в Балтимора у чеських бенедиктинов коледжу Св. Прокопiя в Л^, (lллiнойс), де е кiлька семшариспв. Кть-ка е в РимЬ Пряшевi та Ужгородi, бо власно' семшарп' не мають. Так само, запроваджуеться в богослужшня англiйська мова, щоб уникати латишзацп обряду, чомусь зазначають урядовц [17]. Таким чином, уже через 5 роюв екзархат пщ управлiнням Василiя Такача досить добре розвиваеться, що безумовно було заслугою не лише самого епископа, але й уае'| сптьноти греко-католимв вихщ^в iз колишнiх теренiв Угорщини, а згодом i Югославп' та Чехословаччини. Важливо, що архiерею вдалося об'еднати уах заради розбудови церкви, уни-каючи народних суперечок.
Отже, у зв'язку з тим, що на американському континент мiж греко-католиками, вихiдцями iз Австро-Угорськоï монархи' виникли роз-бiжностi в нацюнальних питаннях, то Апостольська столиця виршуе призначити на епископа для вихщфв з колишньоï Угорщини пред-ставника Мукачiвськоï епархiï Василя Такача, що в пщсумку призвело до якгсних прогресивних змiн. I хоч Апостольська столиця не радо погоджувалася на виршення питання за нацiональним принципом, так як вважали греко-католимв единим оргашзмом - католиками схiдного (грецького) обряду. Проте все таки, Апостольська столиця призначае не представника угорського походження (хоч там спро-би були в особах Стефана Новака та Антошя Папа, але вщкидалися) а здiбного i енергшного священика з Мукачiвськоï епархп' Василя Такача. Варто вщзначити перебтьшення угорського впливу з боку
чиновниюв, що перетворилося у 20-х рр. на своерщне полггичне гасло, зручне для упередженого ставлення до греко-католиюв ЧСР i США.
Цкаво, що навiть за умов тку протистояння мкцевих чиновникiв та греко-католиюв в особi Антонiя Папа, Апостольська столиця iменуe епископом одного з кандидалв, котрий аналiзувався владою ЧСР. Як би там не було, очевидно, що в штересах церкви були необхщш особи енергшш, з бездоганною репутацiею, аполiтичнi, а тому станом на 1924 р. вказан вище кандидати були й справдi найдостойнiшими. Але остаточне ршення з iменуванням залишалося за Апостольською столицею, i вибiр, напевно, не випадково випав на о. Василя Такача.
Л1ТЕРАТУРА
1. Гр'1гаш'1й Ю. Рукоположеше двухъ епископовъ Американскихъ в РимЬ, отбывшое дня 15-го юшя сего года / Душпастырь. Урядовый и духовный органъ епархiи Мукачевской. Рочник I. 1924. Септембрш. Число 7. С. 343-346.
2. Енциклопедiя iсторií та культури карпатських русишв / Уклад.: Павло Роберт Магочш, 1ван Поп; заг. ред. Павла Роберта Магс^я; пер. з англ. мови Нади Кушко; ред. укр. видання Валерш Падяк; карти Павла Роберта Магс^я; вип. ред. Лариса 1льченко. Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010, 856 с. + XXXII с. С. 571-572. 1л., у т. ч. 32 кольор. вклейки + карти.
3. Пекар А. ЧСВВ. Нариси in^ií церкви Закарпаття. Рим; Львiв: Мiсiонер, 1997. Т. 1. 232 с. (£рархiчне оформлення).
4. Преосвященный о. Василий Такачъ // Благов^стник. № 7. Рочник IV. 1 апреля. 1924. С. 97-98.
5. Archiv Ministerstva zahranicních vecí Ceské repubLiky (AMZV CR). Sekce II. Kart. 66. C. 99.132/1923.
6. AMZV CR. Sekce II. Kart. 66. C. 7.395/1924.
7. AMZV CR. Sekce II. Kart. 66. C. 22.004/1924.
8. AMZV CR. Sekce II. Kart. 66. C. 45292/1924.
9. AMZV CR. Sekce II. Kart. 66. C. 62539/1924.
10. AMZV CR. Sekce II. Kart. 66. C. 106.018/1924.
11. AMZV CR. Sekce II. Kart. 66. C. 128.852/1924.
12. AMZV CR. Sekce II. Kart. 66. C. 156726/1924.
13. AMZV CR. Sekce II. Kart. 66. C. 1683/1925.
14. AMZV CR. Sekce II. Kart. 66. C. 35.993/1925.
15. AMZV CR. Sekce II. Kart. 66. C. 61.077/1930.
16. AMZV CR. Sekce II. Kart. 66. C. 67.794/1930.
17. AMZV CR. Sekce II. Kart. 66. C. 137977/1930, 61.047/1930.
18. AMZV CR. Sekce II. Kart. 66. C. 143537/1931.
19. Archeparchy of Pittsburgh. History. URL: https://www.archpitt.org/ archeparchy-of-pittsburgh-history (останнш перегляд: 24.11.2018).
20. Beskid K.M. Americká emigrace // Podkarpatské hLasy. № 8. Рочник II. 21 Ledna, 1926. S. 1.
21. Custer Richard D. The Influence of Clergy and Fraternal Organizations on the Development of Ethnonational Identity among Rusyn Immigrants to Pennsylvania // Essays in Honor of Paul Robert Magocsi. Edited by Bogdan Horbal, Patricia A. Krafcik, and Elaine Rusinko. Fairfax, VA: Eastern Christian Publications, 2006. Р. 43-106. URL: https://www.academia.edu/11747432/ The_Influence_of_Clergy_and_Fraternal_Organizations_on_the_Development_ of_Ethnonational_Identity_among_Rusyn_Immigrants_to_Pennsylvania (остан-нiй перегляд: 26.11.2018).
22. Kaszczak I. Bishop Soter Stephen Ortynsky: The First Eastern Catholic Bishop in the Western Hemisphere // U.S. Catholic Historian. Vol. 32, № 1. Winter 2014. P. 1-22. (In English).
23. Narodni archiv v Praze (NA v Praze). Fond 371. Presidium Ministerstva skolstvi a narodni osvety (MSANO). Karton 3885. C. 607/1924.
24. NA v Praze. F. 371. K. 3885. C. 935/1924.
25. NA v Praze. F. 371. K. 3885. C. 3221/1924.
26. SlivkaJohn. Historical Mirror: Sources of the Rusin and Hungarian Greek Rite Catholics in the United States of America 1884-1963. Brooklyn, New York, 1978. 342 с.
REFERENCES
1. Grigashiy, Yu. (1924) Rukopolozhenie dvukh episkopov Amerikanskikh v Rime, otbyvshoe dnya 15-go yuniya sego goda [The ordination of two Bishops of America in Rome, on June 15 this year]. Dushpastyr'. Uryadovyy i dukhovnyy organ"eparkhii Mukachevskoy. 7th September. pp. 343-346.
2. Magocsi, P.R. & Pop, I. (2010) Entsiklopediya istorii ta kul'turi karpats'kikh rusiniv [Encyclopedia of the History and Culture of the Carpathian Rusins]. Translated from English by N. Kushko. Uzhhorod: V. Padyak. pp. 571-572.
3. Pekar, A. (1997) ChSVV. Narisi istorii tserkviZakarpattya [Essays on the History of the Transcarpathian Church]. Vol. 1. Rome; Lviv: Misioner.
4. Blagov^stnik. (1924b) Preosvyashchennyy o. Vasiliy Takach" [The Blessed Fr. Basil Takachi]. 1st April. pp. 97-98.
5. The Archive of the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic (AMZV CR). Sekce II. Kart. 66. C. 99.132/1923.
6. The Archive of the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic (AMZV CR). Sekce II. Kart. 66. C. 7.395/1924.
7. The Archive of the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic (AMZV CR). Sekce II. Kart. 66. C. 22.004/1924.
8. The Archive of the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic (AMZV CR). Sekce II. Kart. 66. C. 45292/1924.
9. The Archive of the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic (AMZV CR). Sekce II. Kart. 66. C. 62539/1924.
10. The Archive of the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic (AMZV CR). Sekce II. Kart. 66. C. 106.018/1924.
11. The Archive of the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic (AMZV CR). Sekce II. Kart. 66. C. 128.852/1924.
12. The Archive of the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic (AMZV CR). Sekce II. Kart. 66. С. 156726/1924.
13. The Archive of the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic (AMZV CR). Sekce II. Kart. 66. С. 1683/1925.
14. The Archive of the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic (AMZV CR). Sekce II. Kart. 66. С. 35.993/1925.
15. The Archive of the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic (AMZV CR). Sekce II. Kart. 66. С. 61.077/1930.
16. The Archive of the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic (AMZV CR). Sekce II. Kart. 66. С. 67.794/1930.
17. The Archive of the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic (AMZV CR). Sekce II. Kart. 66. С. 137977/1930, 61.047/1930.
18. The Archive of the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic (AMZV CR). Sekce II. Kart. 66. С. 143537/1931.
19. Archpitt.org. (n.d.) Archeparchy of Pittsburgh. History. [Online] Available from: https://www.archpitt.org/archeparchy-of-pittsburgh-history (Accessed: 24th November 2018).
20. Beskid, K.M. (1926) Americká emigrace. Podkarpatské hlasy. 8. p. 1.
21. Custer, R.D. (2006) The Influence of Clergy and Fraternal Organizations on the Development of Ethnonational Identity among Rusyn Immigrants to Pennsylvania. In: Horbal, B., Krafcik, P.A. & Rusinko, E. Essays in Honor of Paul Robert Magocsi. Fairfax, VA: Eastern Christian Publications. pp. 43-106. [Online] Available from: https://www.academia.edu/11747432/The_Influ-ence_of_Clergy_and_Fraternal_Organizations_on_the_Development_of_Eth-nonational_Identity_among_Rusyn_Immigrants_to_Pennsylvania (Accessed: 26th November 2018).
22. Kaszczak, I. (2014) Bishop Soter Stephen Ortynsky: The First Eastern Catholic Bishop in the Western Hemisphere. U.S. Catholic Historian. 32(1). pp. 1-22. DOI: 10.1353/cht.2014.0004
23. National Archives in Prague (NA v Praze). Fund 371. C. 3885. File 607/1924.
24. National Archives in Prague (NA v Praze). Fund 371. C. 3885. File 935/1924.
25. National Archives in Prague (NA v Praze). Fund 371. C. 3885. File 3221/1924.
26. Slivka, J. (1978) Historical Mirror: Sources of the Rusin and Hungarian Greek Rite Catholics in the United States of America 1884-1963. Brooklyn, New York: Slivka.
Кичера Виктор Васильевич - кандидат исторических наук, доцент кафедры современной истории Украины и зарубежных стран Ужгородского национального университета (Украина).
Ючера Вштор Васильович - кандидат iсторичних наук, доцент кафедри модерно! ic^ii' Украши та зарубiжних краж Ужгородського нацюнального ушверситету (Украша).
Viktor V. Kichera - Uzhhorod National University (Ukraine).
