CC BY
7РУССКАЯ ЛИТЕРАТУРА В КОНТЕКСТЕ МИРОВОГО ЛИТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕССА
УДК 821.111(73)-03.09
О. О. Нагачевська творч1СТЬ Ф. М. достоевського
В ХУДОЖН1Й РЕФЛЕКСП ПИСЬМЕННИК1В США ХХ СТ.
В статье исследуется влияние творчества русского классика XIX в. на романистику современных писателей США на примере сравнительного анализа романа Дж. К. Оутс «Убийцы» и романа Ф. М. Достоевского «Братья Карамазовы». Проводятся типологические параллели с учетом специфики освещения в произведении проблем жизни и смерти, разрушения семьи, глубинных причин преступности, которые раскрываются через изображение судеб нескольких братьев. Оутсовские образы рассматриваются как своеобразные двойники персонажей романа «Братья Карамазовы», которые приобретая американское измерение продемонстрировали актуальность традициЬ русского классика в новом социально-историческом пространстве.
Ключевые слова: поиск собственной личности, смысл жизни, душевная стабильность, проблема насилия и жестокости в семье, проблема тотального надличностного и общественного контроля, разрушение связей личности с социумом, изоляция, отчуждение.
У статтi до^джуеться вплив творчостi росшського класика Х1Х ст. на ро-матстику сучасних письменнитв США на прикладi порiвняльного аналiзу роману Дж. К. Оутс «Вбивщ» та роману Ф. М. Достоевського «Брати Карамазови». Про-водяться тиnологiчнi паралелi з огляду на специфк висвiтлення у творi проблем життя i смертi, зображення руйнацп родини, глибинних причин злочинностi, що розкриваються через зображення доль ктькох братiв. ОутЫвсьт образи розгляда-ються як своерiднi двшники nерсонажiв роману «Брати Карамазови», яю набувши американського вимiру, продемонстрували актуальтсть традици росшського класика в новому сощально^сторичному часоnросторi.
Ключов1 слова: пошук власног особистост1 смисл життя, душевна стабтьтсть, проблема насильства i жорстокостi у родит, проблема тотального надособистк-
© О. О. Нагачевська, 2014
ного i сустльного контролю, руйнування зв 'язюв oco6ucmocmi i.3 соцумом, iзоляцiя, вiдчуження.
The article focuses on the impact of the ideas of Russian classic writer F. Dostoevsky on the fiction of contemporary American writers on the example of the comparative analysis of Joyce Carol Oates'novel «Assassins» and Dostoevsky's novel «The Brothers Karamazov». The author researches the typological parallels between the novels with regard to coverage ofspecific issues such as life and death, the destruction of the family, the root causes of crime, which are revealed through the images of three brothers 'fates. Oates's images are regarded as a kind of sibling to the characters in «The Brothers Karamazov», which have gained the U. S. dimension and demonstrated the relevance of classical Russian traditions in the new socio-historical time and space.
Keywords: self-searching, the meaning of life, emotional stability, the problem of violence and abuse in the family, the problem of total personal and social control, destruction of personal ties with society, isolation, alienation.
Вплив творчих здобутшв класика росшсько! прози Ф. М. Достоевсь-кого на процес розвитку свгтово! лггератури ХХ та початку ХХ1 ст. важко переощнити. Фшософсьш, сощальт та морально-етичш проблеми, що розкриваються у творах великого митця, художньо переосмислюються та розвиваються у творчост сучасних майстр1в слова. «Перший психолог свгтово! лггератури» (за висловом Т. Манна) експл1кував глибини людсь-кого душевного сум'яття, акцентував ствввдношення дол1 окремо! лю-дини i «дол1 народно!», актуал1зував проблему психологи влади i политики. До його досягнень належить розвиток сощально-психолопчного роману, створення «суб'ективного реал1зму» та нового романного жанру «роману-трагеди».
Контактно-генетичш зв 'язки i типолопчш ввдношення м1ж творчютю Ф. М. Достоевського та письменнишв США е предметом пильно! уваги багатьох впчизняних i заруб1жних науковщв. Проблема «Фолкнер - Дос-тоевський» досл1джувалася у роботах Жаном Вейсгерб'ером, Едвардом Васюлеком, Федором Гвшном, Ншолаем Анастасьевим. В дисертаци Л. Хваль робиться спроба дослвдити зв'язки м1ж творчютю росшського класика та представниками ««Швденно! школи» роману США», в якш ствер-джуеться, що «Достоевський, i письменники-твденщ звертаються до минулого, любуються ним. У сво1х творах вони прагнули створити «шшу реальнють», протиставити 11 бездуховности нового часу («Мужик Марей» у Достоевського, «Ведмвдь» у Фолкнера, ютор1я Касса Мастерна у роман! Уоррена «Все корол1вське вшсько»)». Адже, «письменники-твденщ», як i росшський митець, не прийняли морал1 нового суспшьства з його бездуховнютю i стандартизащею людсько! особистосп [3].
Про OKpeMi паралелi мiж творчютю Достоевського та творчютю Р. П. Уоррена проводять у сво1'х наукових розввдках Хьюi Мур, Вiльям Бедфорд Кларк, Джеймса Джастус, Барнет Гуттенберг, М. Мендельсон i Л. Тaтaрiновa, Д. Затонський, Т. Денисова, Ю. Лвдський, Т. Некряч. Грун-товною в цьому аспект е стаття О. Мехaнiковоï «Екзистенцiaльнi «уроки» Ф. М. Достоевського у творчосп Сола Беллоу» та кандидатськ дисер-тaцiï та статп росiйських дослiдникiв А. Боярськоï та Н. Чугуновоï. Проблема «Достоевський - Персi» розкриваеться у працях американських нaуковцiв Томаса Дашеля Янга i Роберта Коулза.
У свош стaттi ми звертаемо увагу на проблему художньо1' рефлексiï окремих iдей Ф. М. Достоевського у творчосп сучасно1' письменницi США Джойс Керол Оутс. Ця проблема ще не пiднiмaлaся вiтчизняними лггера-турознавцями, що зумовлюе актуалътстъ нашого до^дження.
Мета нашо1' науково1' розвiдки - визначити особливосп художньо1' рефлексiï вдей Ф. М. Достоевського у творчосп Дж. К. Оутс на приклaдi порiвняльного aнaлiзу роману Ф. М. Достоевського «Брати Карамазови» та роману Дж. К. Оутс «Вбивщ».
Романютика Ф. М. Достоевського мае великий вплив на творчiсть Джойс Керол Оутс, про що свдаить роман «Вбивщ» («The Assassins», 1975), в якому американська мистикиня звертаеться до до^дження страшно1' безоднi душевного свпу людини. Саме цей ракурс творчосп, як здаеться, багато в чому обумовив звернення до трaдицiй росшського класика. Мiж романом Оутс та романом Достоевського «Брати Карамазови» можна провести певш пaрaлелi з огляду на особливосп висвплен-ня проблем життя та смертi, форм вияву злочинностi в суспiльствi i кари за скоене, зображення руйнування родини, що розкриваються через зоб-раження доль кшькох братов - сишв негiдноï людини.
Головнi геро1' роману Оутс брати Петрi - Х'ю, Ендрю, Стивен - нена-видять один одного, ненавидять i свого батька - головного суддю, який зображений владною людиною, конформютом i власником i при цьому тримаеться типово американських пуританських щнностей. Власне йдеться про характерну для Америки 60-70-х рошв ХХ ст. ситуащю.
Про характер родини, до яко1' належать брати Петрi, багато говорять обставини народження Стивена, про що стае ведомо напришнщ роману. Знущаючись з молодшого брата, Ендрю говорить, що його народження було «частиною полгтично1' домовленосп». Це пояснюе, чому Стiвен у сiм'ï майже завжди почувався вигнанцем. Але батько й мати не любили не лише молодшого сина. Iншi дгти також не викликали у них добрих почутпв. Недарма старший Х'ю в шаленсти кричить: «Я ненавиджу
«ам'ю» Петр1... завжди нехтував ii цiнностями, 11 традицiями, 11 мораллю, И власнютю, 11 грошима... [4, р. 59]». Перша дружина Ендрю Вшла з холодно i жорстоко говорить: «.. .Bci поколiння родини Петрь.. одружу-валися на грошах - незважаючи на 1хню репутaцiю, вони зробили мало корисного для управлшня кра1ною... [4, р. 121]».
На Зaходi склалася своя трaдицiя прочитання i сприйняття творчостi Достоевського, зокрема роману «Брати Карамазови». Не випадково, коли Оутс звернулась до юторп родини, де е илька братов, вона апелювала до художнього досвiду Достоевського. I не тшьки у процесi формування проблематики твору. Так, за 11 визнанням, «структура коментуе змiст [5, р. 23]». В mroi «На межi неможливого. Трaгiчнi форми в лгтературЬ («The Edge of Impossibility: Tragic Forms in Literature», 1972), в якш е роздш про творчють Ф. М. Достоевського та його роман «Брати Карамазови», Оутс пише, що цей роман представляе «сам процес роботи твор-чо1 уяви... Але вiн мае чгткий план, його цiле будуеться за принципом контрапункту. 1дея роману рухаеться до чiткоi' заяви: страждання перетво-рюються на рaдiсть [5, р. 88]». I далг «Особливо щнним у Достоевського як письменника е, ймовiрно, не тальки його розумшня людсько1 природи чи розумна штерпретащя iдей, а радше його гнучка демонстрaцiя мистец-тва романюта - чудове вмiння створити неочшуване... та уява, нaстiльки багата, що характери та вде! розвиваються шби за власною волею [5, р. 113]». «Суть гешальносп Достоевського-художника, здаеться, мютиться в динaмiцi його художнього свпу... Тема нового народження та вiдрод-ження набагато ширша за початкову релЫйну (i досить мютичну) iдею, це частина його образного свгту [5, р. 91-92]». «Достоевський володiе глибоким розумiнням суспiльствa та людського характеру... Його психо-лопчш прозрiння стосуються самокатувань его1стично1 натури та 1хшх нaслiдкiв - жаги руйнування та зaгибелi. Як автор роману вдей вiн завжди викликае в читача захоплення [5, р. 112]».
Слушно зауважив Г. В. Ашшн, що: «Художнш свiт роману «Брати Карамазови» став для Оутс своервдним естетичним вдеалом, на який вона орiентуеться i з яким сперечаеться у своему творi [1, с. 129]». В уявленш Достоевського iдеaлом сiм'i' е «родина як практичне начало любовi [2, с. 249]», а тому ii руйнування, за Достоевським, - це «розпуста вiдчужен-ня» [2, с. 15; 270]. Подiбнa система ощнок близька також для Оутс. Але напротивагу Достоевському, який вiрить в те, що через страждання лю-дина досягае морального в^одження, Оутс не приймае цю вдею: «Страждання не спонукае нас об'еднатися в людське братерство [5, р. 156]». Письменниця вважае, що вдея вiчного життя переможе вiдчуття постшно-
го страху, бол^ страждання i смерп: «Життя не подолати. Не знищити... Життя триватиме [4, р. 10]». Цю думку Оутс вкладае в монолог Х'ю Петрi, але, зрозумiло, що вона близька i 1й.
В роман Оутс втiлюе свiй вдеал, який, в И розумiннi, полягае у ввдпо-вiдальностi людини перед шшими людьми, а також концепцп героизму. Цю концепщю героизму Оутс активiзуе через образ шахтаря Радека, батька геро!ш роману 1вонн, який був шахтарем у Вайомшгу та Колорадо, i загинув зовам молодим тд час повенi, самовщдано рятуючи людей. 1деал геро1чного життя, втлений в образi шахтаря Радека, протистогть жорстокш позицп Ендрю Петр^ який стверджуе, що час, коли особиста мужнють людини мала значення, минув, люди, нiби стали мiзерними та незначними . Важливим у вдейному змiстi роману е також образ чорношшрого юнака, котрий з'являеться лише в однш, але символiчнiй, сценi, коли б'е в барабан, наче закликае сво1х побратимiв продовжити боротьбу за свободу. : «Як голосно вш бив у барабан, як сильно здригалася стара будiвля. В очах юнака був дивний блиск, жвавють, лукавство... Яке вмшня, який гнiв, який чудовий галас! [4, р. 235]». «Юнак був невтомним... Барабан-ний дрiб зростав, ставав все голоснiшим [4, р. 236]». «Щось трапиться, щось вже вiдбуваеться... [4, р. 236]».
Щ образи в романi е найважлившими компонентами в системi ощ-нювання письменницею дiйсностi США, а також у характеристищ родини Петр^ що розпадаеться.
Характер Х'ю Петрi в загальниках не вiдповiдае якомусь певному герою Ф. Достоевського, але в ромаш «Вбивщ» вiн е частиною «структу-ри», яка сввдомо орiентована письменницею на роман «Брати Карамазо-ви»; вiдповiдно образ Х'ю мимовшьно асоцiюеться з образом Дмитра Карамазова, хоча як людськ шдивщуальносп вони неспiвставнi. Можна лише зазначити, що Х'ю, як i Дмитро Карамазов, живе емоцiями, але в темперамент! Х'ю не видно тте! сили пристрастей, яка властива герою Достоевського. Близьшсть до характерiв Ф. Достоевського вiдчуваеть-ся, перш за все в тому, що Х'ю також живе в постшному сум'ятп та нервовш напрузi i, гедабно до «дивакуватих» геро1в Достоевського, доз-воляе собi дивнi вибрики щодо сво1х знайомих, вiдверто намагаючись викликати скандал та негативну реакщю.
Прагнучи змiн у житп, Х'ю Петрi вiдходить вiд родини, поривае з заповгтами роду, вiдомого в Америщ з ХVII столiття, i, що показово, стае художником-карикатуристом. Таким чином вш виказуе свш особистий протест. Вш створив цикл карикатур, у яких викривав полiтичний фанатизм, але зробив це з позицп аполитизму, смiючись з «епохи знищення та гниття [4, р. 98]».
На сторiнках роману американська дшснють представлена як загаль-на трагiкомедiя: мова йде про «безглузд1 театральнi трюки помираючого суспiльства [4, р. 25]», чи про загальну змову проти людяносп, або ж свiт страху. В монологах Х'ю йдеться про втрату справжнiх цiнностей, про перетворення життя на ганебний фарс, слова художника-карикатуриста сповнеш сарказму щодо перспектив споживацько! Америки.
Герой глузуе з усього в дус «чорного гумору». Його майже не хви-люе реальний свiт, вiн ненавидить людей, вони йому нецiкавi, тож вш створюе мiзантропiчнi карикатури на людство. В творчост Х'ю в цшому вiдсутнe реальне, безпосередне, стихiйне, поетично-земне начало. Його мистецтво замкнулося в межах людиноненавист та ницого бюлопзму.
Письменниця створюе чiткий психологiчний портрет персонажа, роз-кривае його чуттеву неповноцiннiсть. Важливу роль вiдiграе його розча-рування у коханнi до 1вонн. Психiчна неврiвноваженiсть, зумовлена не-вдачами в коханнi i житп, стае дедалi помiтнiшою, змушуе Х'ю звернути-ся по допомогу до психоаналгтишв; хоча вiн !м не довiряе, вважае шарлатанами, але вперто вiдвiдуе психоаналiтичнi сеанси. Письменниця май-стерно пародiюе уявлення про «Едтв комплекс» у сценах, в яких змаль-овуються зустрiчi з психоаналитиками та вiдтворюються його вдаерп роз-повiдi. У випадку Х'ю теорп Фройда виявилися неефективними, його хворобливий душевний стан закшчуеться спробою самогубства: вiн стрщяе в себе з револьвера, але не вбивае, а стае калшою - слшим i глухим.
Через «потоки сввдомосп» трьох персонажiв - Х'ю, 1вонн i Стiвена розкриваються iдейний, моральний та етичний аспекти образу Ендрю Петрi. Дiяльнiсть брата i чоловша е предметом роздумiв i обговорень е його насильницька смерть, у них вш постае як «вдеолог» влади й насильства. В харагае^ Ендрю нiби поеднуються окремi риси персонажiв Достоевсь-кого: «грiх штелекгуально! гординi» 1вана Карамазова зi «злочиннютю розумного лакея» Смердякова [5, с. 97]. Його вде! профашистсьш, хоча вш намагаеться це приховати: теоретизуе, поринае у софiстичнi роздуми. У житт - вiн жорстокий, безжалюним та нещадним. Ендрю отримав досвщ вбивства пiд час вiйськових операцш у Коре!, був нагороджений орденом, гетм став сенатором, згодом видавав журнал, у якому вiв пропаганду ультраправих iдей. Цей журнал був «антинегритянським, антимоло-дажним, спрямованим проти Оргашзащ! Об'еднаних Нацш..., проти життя взагалi [4, р. 36-37]». За висловами Х'ю, Ендрю був «фашистом ввiчли-вого зразка, типово американським фашистом [4, р. 4]».
Реакщйнють i антигуманшсть поглядав Ендрю очевидна. Вш виступав проти засад суспшьного життя, з ненавистю говорив про чорношшрих,
iндiанцiв, називав людину 3BipoM, яким n0Tpi6H0 керувати, хот!в тдпо-рядкувати народ владi церкви та полiтикiв; власне був ворогом усього прекрасного. У розмовi з 1вонн вiн заявив: нщо не мае значения, пре-красне - абсурдне, краса заважае людиш Оцiнку полiтичним трактатам Ендрю дае Х'ю: «Консервативна риторика, пiд маскою яко! приховуеться свинська мораль [4, р. 21]». У ромаш розкриваеться «прагматичне 6а-чення свiту [4, р. 53]», метою якого е машпулящя долями людей.
Якщо говорити про розкриття таких рис як цишзм i лакейство, по-■^бно згадати образ «двiйника» Ендрю - Елюта Стейсi, редактора журналу. Для цього сина полщейського Ендрю був вдеалом владного керiвни-ка, який вмiв керувати послiдовниками Джона Берча. Стейа намагався бути схожим на свого кумира навгть в зовшшносп, копiював його жести й мiмiку, а також вiн намагався перейняти ще!', погляди й вульгарну пове-дiнка.
Про духовне та фiзичне руйнування особистост йдеться у другш ча-стинi роману «Вбивщ». Оутс створюе складний образ друго! дружини Ендрю Петрг 1вонн - молода, дуже приваблива жiнка з гострим розумом i почуттям самотносп, життя яко! складаеться нелегко. Роль цього образу багатозначна. Тiльки 1вонн певною мiрою ще могла бути з'еднувальною ланкою м1ж членами родини, що розпадалася. Усi брати ^Tpi вiдчувають потяг до друго! дружини Ендрю 1вонн. Про !! життя розповвдаеться де-тальнiше, нiж про !хне власне. I! ставлення до братов важливе для розум-шня !хнiх характерiв. Але образ виконуе також iншi функцi!. У ньому типiзована доля спочатку непогано! людини, яка непомгтно для себе втя-гуеться в страшну рутину, в незвичш нелюдсьш стосунки, в коло вдей, антигуманний характер яких вона не усввдомлюеться. Як наслiдок 1вонн стае жертвою антигуманно! моралi та вдей, жорстоких терористичних дiй, притаманних сучасному суспiльствy Вона гине спочатку морально i в фiналi - фiзично.
Сцени вбивства дружини Ендрю Петрi вiддзеркалюють притаманне письменницi тяжшня до натуралiстичного вiдо6ражения страшних, жах-ливих явищ сучасного життя, як е в 6iльшостi !! творiв. Але зрештою складаеться враження, що вбивства, про яш розповiдаеться в ромаш, мають полiтичний характер.
Спвен, молодший брат, уособлюе iнший варiант творчо! особистосп, i, на нашу думку, е прообразом шшого персонажа - Натана Вiкерi з на-ступного роману Оутс «Син ранку» («Son of the Morning», 1978). Ще у вщ дванадцяти рошв Стивен вiдчув, що на нього зшшло Боже благосло-вення. Вш отримав здатнiсть залишати власне тшо, але навiтъ коли «.. .пе-ребував у ньому, вiдчував, що юнуе всерединi свого «господаря», Спве-
на Петрi [4, р. 511]». Усввдомлення того, що вiн - частина Бога в людськш формi, стае джерелом духовно! гординi, яку необхiдно приборкувати.
Це новий для Оутс тип героя: пророк, який вiдчувае, що Бог залишив його, натомiсть в душ утворюеться повний духовний вакуум. Спвен Петрi розiрвав стосунки з родиною, з братами. Подiбно до Х'ю, вiн сприймае родичiв з ледь прихованою ненавистю. Вiдчуження ввд близьких спричи-нило його навернення до католицизму. Для протестантов Петрi це був не-прихований виклик. Вiн навiть збирався стати священиком, але не здшснив свого намiру. Стивен Петрi, подiбно до Альошi Карамазова, намагаеться «замолити грiхи» сво!х близьких; якийсь час вiн навчався в езугтськш семiнарii. Але його «милосердний бог» не в сит зупинити зростання те-рору. Спвен «ввдчувае» близьшсть «бога» i водночас бачить, що його «бог» дозволяе вбивства. Спвен думае про те, що «бог перейняв тактику диявола. Бог, единий у сво!й сутносп, з'являвся в багатьох непримирен-них особах [4, р. 521]». «Чим менш ви людянi, тяжiючи до бога чи пкаю-чи ввд нього, тим бiльшою небезпекою для людей ви стаете [4, р. 484]». Ставлення Спвена до релт! та зневiри, до бога та до диявола письменни-ця трактуе в тому ж дусi, у якому вона тлумачить тему релЫ! в романi Достоевського «Брати Карамазови». У книзi «На межi неможливого...» Оутс звертае увагу на слова Великого шкшзитора, який звинувачував Христа в тому, що той сам не любить людину i не розуше !!, i далi пись-менниця робить так! висновки: «Тяжким ударом по вдеалютичних вiру-ваннях старця Зосiми е судження про совють, висловленi чортом. Те, що Достоевський тут говорить, повнiстю суперечить тому, що вш говорив рашше [5, р. 110]». I далг «Трагiчне бачення життя, безумовно, протис-то!ть християнському баченню [5, р. 107]».
Замють того, щоб жити вдеалами власнишв, Стивен присвятив свое життя такш важкш, неприбутковiй справ^ як навчання розумово неповно-цшних дiтей. Крiм того, Стiвен брав участь у боротьбi американсько! мо-лодi проти вiйни у В'етнам^ проти мiлiтаризму. Пiсля смерп свое! кохано! 1вонн вiн зрiкаеться «бога» i вирiшуе знову шукати друзiв, тих, iз ким вiн разом брав участь у молодажному руа. Стiвен вiдчувае нещирiсть у ввдно-шеннi до себе багатьох з них, але продовжуе пошуки. Письменниця намагаеться висловити думку, що в сучасному свiтi люди так чи шакше пов'язанi з политикою. «В певному сенсi ми ва пов'язанi з полiтикою -все життя мае полгтичний характер. Чи не так? Майже всi сторони життя? [4, р. 233]». Ц слова авторка вкладае до вуст 1вонн, але вони звучать у ромаш як авторська думка.
У другш частинi твору згадуеться про те, що вiдразу пiсля вбивства Ендрю яшсь люди вирiшили звинуватити в усьому «комi», тобто ко-
мунiстiв. Потгм полiцiя вирiшила покласти вiдповiдальнiсть за смерть Ен-дрю Петрi на якогось натвбожевшьного сина фермера. Кшька разiв не-вiдомi люди робили публiчнi заяви про власну причетнють i причетнiсть створених ними мiфiчних органiзацiй до вбивства Ендрю. Але згодом виявилось, що так сенсацшш сповiдi зробленi заради самореклами.
Напрошуеться думка про аналогiю з вбивствами Джона (а також Робертом) Кеннедi або Мартша Лютера Кшга, адже окремi дослiдники вва-жають, що тема роману певною мiрою була пiдказана Оутс цими полгтич-ними вбивствами. Справжнiх вбивць цих визначних полiтичних дiячiв США або людей, як мали можливiсть замовити вбивство, не знайшли до сьо-годнi. Тож, Оутс пiдставно вважае, що мае право не ввдповвдати у ромаш «Вбивщ» в прямш формi на запитання: хто все ж таки застрелив Ендрю i його вдову?
На нашу думку, кожен з Петрi мае свого вбивцю, хоча фiзично помер лише Ендрю, адже кожен з персонажiв переживае своервдну духовну смерть.
Висновки. Таким чином, алюзп на роман росшського класика стали засобом увиразнення одвiчних констант людсько! психiки i сввдомосп. Брехливiсть, лицемiрство, жорстошсть, т риси, яш Е. Т. А. Гофман назвав «шчними сторонами душЬ>, в Америцi 1970-х рр. виявились запита-ними полiтикою i политиками. Створенi Оутс образи - ввддзеркалення, своерiднi двiйники до персонажiв «Брапв Карамазових», набувши аме-риканського вишру, продемонстрували актуальнiсть i вiтальнiсть традицл росiйського класика в iншому географiчному i соцiальному середовищi, в новому юторичному часi. Однiею зi складових ще! традицп, яка визна-чила одну з домiнантних проблем романютики Оутс, е пошук Бога i по-в'язаних з ним ютин, в тому числi i сенсу життя.
Перспективи дослгдження. В цш статп ми лише окреслили окремi моменти зiткнення художнiх систем окремих письменнишв США ХХ ст. i росiйського письменника Х1Х ст. Ф. М. Достоевського i провели пара-лелi мiж його iдеями та 1'хшми художнiми рефлексiями у творах Джойс Керол Оутс, що тдтверджуе думку про важливий вплив творчого спад-ку росiйського класика на розвиток як свггово! лiтератури, так i на лгтера-туру США зокрема. Розкриття ще! проблеми у згаданому ракурсi мае доволi велик! перспективи i потребуе грунтовних до^джень.
Список використаних джерел
1. Аникин Г. В. Идеал и действительность в романах Оутс / Г. В. Аникин // Эстетический идеал и художественный образ : сб. научн. трудов /
под ред. Михальской Н. П. - М. : Московский гос. педагог. ин-т им. В. И. Ленина, 1979. - С. 112-136.
2. Достоевский Ф. М. Братья Карамазовы / Ф. М. Достоевский // Полное собрание сочинений: В 30 т. - Л. : Наука, 1972-1990. - Т. 15. -432 с.
3. Хваль Л. В. Ф. Достоевський i «Швденна школа» американського роману (типолопя i контактно-генетичш зв'язки): Автореферат дисертаци на здобуття наукового ступеню кандидата фшолопчних наук (10. 01. 05). - К. , 2001. - 19 с.
4. Oates J. C. The Assassins: A Book of Hours / J. C. Oates. - New York : Vanguard, 1975. - 568 p.
5. Oates J. C. The Edge of Impossibility: Tragic Forms in Literature / J. C. Oates. - N. Y. : Vanguard, 1972. - 259 p.
