CC BY
59УДК 821. 111-31(410.7). 09
Мггроусова Т. В.,
викладач кафедри англшськоТ мови Кам'янець-Подтьського нацiонального унiверситету
iMeHi 1вана Опенка
1сторичне i мiфопоетичне бачення часу в романах Джеймса Джойса "Утсс" i "Фшнегашв Помин"
Свп"ове лiтерaтурознaвсrво давно вже визначило Джеймсу Джойсу мiсце серед нaйвпливовiших майс^в слова XX сrолirrя. 1нтерес до спадщини митця-новатора не ттьки не згасае, а й окреслюе новi обрiТ дослiдження. Особливий iнrерес викликае часова оргaнiзaцiя ромaнiв автора, а саме взaeмодiя iсrоричного та мiфологiчного часу.
В "УлюсГ мiфологiчнi паралел^ з конценrрaцieю на персонажах "ОдюсеТ", слугують фоном i засобом характеристики героТв; використовуеться принцип порiвняння Т'х iз героями мiфологiчними та бiблiйними, що повинно представити образ уыверсальноТ людини, "every man'a". Беручи до уваги чисельн роботи про зв'язок "Улюса" та "OдiссеТ" [14; 8; 21], слщ зазначити, що в творах мало сптьного в план оповщноТ структури, rехнiки. Крiм того, що гомерiвськi пaрaлелi скрiплююrь фактуру епiзодiв роману, розподiляюrь сirку символiв i aлюзiй, нaспрaвдi, вiдповiднiсrь Гомеру в Джойса мУмальна - лише початок iз Телемаком, згадка Улюса, зусrрiч батька та сина, в кшц твору повернення чоловiкa до дружини в 1таку. Значно перекручуючи епiзоди, Джойс, за словами К. Букер, "уводить доволi чистий, гомогенний стиль та мову гомерiвського епосу в якост вщправноТ точки, з якоТ вiн може сформулювати свш гетерогенний текст як антитезу" [9, с. 22]. Спвен вже вттення не батька Дедала, а сина, який шукае свого батька, проте вш не в змозi допомогти Блумовi, як Телемак Oдiссею; мiфологiчний Oдiссей за допомогою сина вщновлюе порядок у домi, в роман ж Сriвен проявляе байдуж1сть i нiколи не здогадуеться про свою роль Телемака. Блум, на вщмшу вщ легендарного царя, прив'язаний до острова (Калтсо) рутинною роботою, обов'язками; подiбно до Oдiссея, герой мрie про далеку бarькiвщину, але пасивно спостер^ае за "одурманеним" суспiльсrвом.
Таю джойсознавщ як Мерелiн Френч [11], Карен Лоуренс [15], Парк МакДжи [18], вважають, що "Улiсс" ттьки про самого себе; найголовыше - це сама "iсrорiя" написання, решта - всiлякi iсrоричнi подiТ, предмети - належить тексту. Форми минулого - своерщний художнш феномен, що не мае юторичноТ цiнносri. Слщ зауважити, що заперечення Сriвеном юторп в "Улiссi", ще не привщ думати, що Джойс
також вщмовлявся вщ нет. Напевно Дж. МакКiллоп мае рацiю, припускаючи, що "кошмар, вщ якого хоче прокинутися Слвен, скорiше iрландський" [17, с. 166]. Усвщомлення кризи цив^заци, побоювання iсторичного майбутнього, спровокувало замiщення юторюцентричноТ свiдомостi мiфопоетичною, появу циклiчного часу, вiчне повернення людини, що пов'язане з традицшним мiфологiчним мисленням [4]. За шшою версiею, "модернiзм був ант^сторичним. Вiн (модернiзм. - Т.М.) не вiрив, що правда полягае в розповд еволюцмноТ ютори. Його мало хвилювала iсторiя; фактично вш був ворожим до нет. Пошуки ютори стали аналiтичними, а не юторичними" [10, с. 35]. Г. Леонард цитуе висловлювання М. Калшеску, для якого модернiзм - "парадоксальна можливють виходити за меж1 потоку ютори через розумiння iсторичностi в и найхарактернiшiй невiдкладностi, в и теперiшностi" [цит. за: 16, с. 40]. На нашу думку, Джойс виступав проти юторичного iмперативу не для його виключення, а для створення йому ново' альтернативи.
В "УлюсГ, прагнучи прокинутися вщ ютори, Стiвен не в змозi вщмЫити iсторичну реальнiсть. У плинi еторп зi встановленими ролями для людей Слвен лише "блазень при панському дворГ [13, с. 25]. Захоплення iсторiею з боку мiсrера Дiзi (епiзод "Нестор') викликае у Спвена неприемне вiдчуття й критику; намагання вщнайти справжне мiсце для будь-яко'Т речi зак1нчуеться поразкою, оскiльки ненавмисне знову вдтворюе iсторiю. Для Дiзi "вся iсторiя рухаеться до одые'Т цiлi - появи Бога" [13, с. 34], а в кабЫеп - нагромаджэння всiлякого "iсторичного" мотлоху (причому англiйського "минулого"); таким чином, ст^ речi "отримують велич i непорушнiсть через шанобливу душу антиквара, який Тх оберiгае, чия душа переселилася туди й там зробила свм дiм" [19, с. 73]. Слвен, тричi будучи в кабЫет Дiзi, бачить: "те саме мiсце та час, та сама мудр^ь; i я той самий. Вже тричк Три зашморги навколо мене" [13, с. 30]; iз зображенням коней, б^ових дорiжок, - символiв цикпiчного повтору, -"як було на початку, так i тепер" [13, с. 29]. Ци^чне вiдродження, за Елiаде [6], ставить питання про "скасування" юторП".
1ст^я трактуеться символiчно як уламки минулого, що потонули в тску ("Протей"). У рим хвиль моря Слвен знаходить Тй альтернативне втiлення, а образ моря тут в^фграе зовам вщмшну роль, нiж море в "ПортретГ, де воно демонструе синтез мiж часом i вiчнiстю. В "Проте'Т" Стiвен розумiе вiчнiсть за допомогою вiконiанських циклiв. Наприкiнцi роздту герой "проходить" обряд У^ацп через смерть, що символiзуе космiчне вттення, в якому "Бог став людиною людина рибою ..." [13, с. 50]. Риба - це Христос, ритуальна жертва (христоподiбнi риси проявляються здебтьшого в Блум^. Оскiльки Бог, за Джойсом, виявляеться в шумi на вулицi, з'являеться нова молитва "Отче наш,
який не на небГ, вона провщуе прихщ 1ллГ|", апокалiптичний кiнець свпу того, що ычна мова "^рцеТ" назве "новим Блумусалiмом", а М. Френч "початком позачасового" [11, с. 202]. Спвен зрозумie, що iсторiя не може бути вiдокремлена вщ нього й залишаеться незмiнною (вбачаючи, наприклад, у сестрi Дiллi жертву ^ори). Блум знаходить альтернативу традицшним iсторичним подiям, занурюючи себе самого в юторш своею уявою; для нього iсторiя "повторюе себе з вщмшнютю" - те, чого Спвен не стане стверджувати. Блум сам визначае ^6i мiсце в рамках юторичного контексту й бачить себе народженим знову, пов'язуючи час iз поняттям метемпсихоз. Втiлюючи у собi рiзноманiтнi повтори, Блум передае авторське вщчуття еторп як прагнення до життя. В рамках концепцп Вко четвертий цикл (це 16.30 у ромаы) починаеться громом, пiсля чого все повторюеться знову.
"Помин" демонструе повне ототожнення персонажiв з "х iсторичними, мiфологiчними прототипами. Створюючи особливий ушверсум, Джойс зводить сутнiсть уах речей до "х генезису, де "поди мiфiчного часу, пригоди тотемiчних предкiв, культурних героТв i т.п. виявляються своерiдним метафоричним кодом, за допомогою якого моделюеться упорядкування св^у, природного та соцiального" [2, с. 172]. Зображуеться багатотисячолiтня iсторiя 1рландп, розчинена у мiфiчних рiчцi, океаы, небi. Складна композицiя роману, за задумом автора, вттюе насамперед всесв^ню iсторiю, де всi митi часу позначають "тепер" i передають це у просп^ ночi.
Вiдтворення "юторп" героя роману вiдображаеться через поди мiфiчноí| епохи; можна сказати, що "Помин" - це не просто сон чи час сновидшня, а "ритуалiзований сон" [2, с. 175]. Сплячий трактирник 1рвкер - авторська модель шдивщуального та колективного несвщомого "sobconscious" [12, с. 377]. Мiфологiя виводить структуру з юторп (К. ЛевнСтросс), розумiючи пiд iсторiею просто сукупнiсть вигаданих сюжетiв вщносно пращурiв i богiв. Амальгама юторп й несвщомого, на думку авторiв книги "Джойс i предмет юторп" [22], найкраще вттена в мiфi про прадавнiх iрландських богiв, Туата Де Данаан, якi були поневолен мiлезцями, спущенi пiд землю, в пагорби й перетворен на маленьких ельфiв.
Чотири книги "Помина" наближен до вiконiанських перiодiв цив^заци, що вщтворюють чотири сезони року, чотири вки людини: дитинство-юнiсть-зрiлiсть-смерть та новий цикл. Добовий час також пов'язаний iз теорiею Вiко: час на годиннику Блума в "УлюсГ 16:32, в "Помиш" вже "4.32 M.P., old time" [12, с. 290]. Початок роману демонструе доюторичний ландшафт, заповнений рiзновидами "oystrygods gaggin fishygods" [12, с. 7], гонитву велетшв i гiгантiв.
Рушшною й оргаызуючою силою в цш хаотичнiй CTpyKTypi виступае rpiM, що гримить десять pa3iB за весь роман. "Помин" - це особливий прачас, мiфiчна реальнють, де присутня таемниця народження героя - "his birth proved accidental" [12, с. 134], причому це було дуже давно: "It was of a night, late, lang time agone, in an auldstane eld, when Adam was delvin and his madameen spinning watersilts" [12, с. 21], ще, мабуть, за чаав Адама та бви; можливо за чаав юнування тотемних прабатьш: "Men like to ants or emmets wondern" [12, с. 13.33], ям вттюють уявлення про со^альну оргашза^ю та виявляються медiаторами мiж часом сновидшь i людьми. Мiфологiчний час у роман характеризуеться антропоморфнiстю й сприймаеться як ютота - химера (^амат), або велетень, з тта якого утворився всесвiт. ALP - це i мiфiчний райський птах, i богиня-мати; в образi курки Бiддi вона збирае уривки листа (всесв^ньоТ юторп) на смiтнику й рештки свого пошматованого чоловiка Оарюа. ALP - це величезний потк хвиль, що маскують сплячого HCE, створюючи йому таким чином могилу. Маса води нагадуе величезний потоп, який виник шсля смерт скандинавського ^ра. Образ рiчки (ALP) передае не ттьки коловорот часу, але й всього тексту роману; рiчки, якими ходять корабле втiлюють природний цикл - вода впадае в море, випаровуеться на сонц^ випадае у виглядi дощу, роси на землю й тече знову в рiчки.
РозмаТття ролей життя вттюеться в мiфологiчний тканинi роману в одному героТ. Як i вс мiфологiчнi тексти, роман вирiзняеться ритуалiзацiею, постiйним коловоротом; суть якого в тому, що "циктчнють виключае напрямок часу й не знае кшцевоТ мети юторп" [1, с. 100]. Герой - Фшн МакКулл, Зевс, Адам, Ной, Тристан i HCE -унiверсальна людина, подрiбнюеться на багатьох героТв i зi своТми рiдними знаходиться в шцестуальних стосунках. Такий процес розподiлу образу простежуеться ще у В. Шекстра та представникiв романтизму. М. Квiнтеллi-Нiрi стверджуе, що "коли герой змшюе форму, вiн або е несприятливим до фiзичних ушкоджень, захищаючи себе вщ ворога ззовнi, або до психолопчноТ шкоди, що може прийти зсередини. Таким чином, метаморфоза передбачае i захист, i самообман" [20, с. 62]. У перетворенн постае принцип гомологи, вщтак, у прадавнш картинi свiту все наявне в усьому.
Повщомляеться про порушення заборони героем (те, що 1рвкер пщглянув у Фенiкс-парку), а вiн, вмираючий та воскреслий бог -батько, продубльований в образi братiв-близнюкiв (у байц про "Коника й Мураху" найкраще вiдтворена мiфологема ворогуючих бра^в-близнюкiв, якi не тiльки уособлюють цих комах, але й перетворюються
на символiчнi образи дерева та каменю); безперервне суперництво з HCE призводить до його знищення й боротьбу за прихильнють матерi (як у трагедп Софокла "Едип-цар"). Попередження батьковi про його можливу замiну сином проявляеться не в конкретний юторичний момент, а в ланцюгу уявних ситуацш та образiв [12, с. 28, 383, 452], смерть виявляеться "народжуючим початком. <...> Образ народжуючоТ смертi викликае образ коловороту" [5, с. 62]. Вбивство й ритуал умертвшня (наприклад, мiф про Оарюа) призводить до вiдродження у майбутньому - "life is a wake" [12, с. 55]; "rise afterfall" [12, с. 78], так, ритуал сшвпадае з мiфiчним часом "початку"; тто героя - священна Тжа, з порадою наратора - "sink teeth through that pyth of a flowerwhite bodey" [12, с. 7], тто - це ще й велика риба (символка Христа). Вестьы обряди, як i будiвельнi роботи, повiнь, священний шлюб мiж мiстом i рiчкою [12, с. 547], заавання землi, вщтворюють первiсний акт космогонiТ, причому жертва пщ час спорудження е лише повторенням початкового жертвопринесення при народженн свп"у (священнi днi: канун Рiздва, Страсна П'ятниця, Велика Субота). Зус^ч lрвiкера з Cad ("грубiяном") вщбуваеться у день Пасхи; його падшня несе в собi символiчнi паралелi зi Страстями Господнiми. Свято Пасхи вказуе й на шшу подш - заколот фенпв у 1916 роц^ падiння lрвiкера тодi - пщкорення lрландiТ пануванню lмперiТ [12, с. 35]. Прихщ Нового року починаеться з вщродження часу, чому передуе обряд вигнання демошв, момент знищення минулого часу й очкування нового. У роман НСЕ порiвнюеться з вороном [12, с. 42.17-47.33] - королем птахiв (англiйцi та iрландцi полювали на нього раз на рк). Тепер HCE не ттьки Батько, але й король-ворон, i створiння, на яке дублшськ священики перекладають своТ грiхи, герой схожий i на Святого Слвена, якого камiнням виганяють за межi мiста, i на лисицю, переслщувану через всю lрландiю псами.
Широко використовуеться в ромаш i християнська мiфологiя, зокрема, богоборчий мотив: в "УлюсГ - це грiшний ангел Люцифер (з рисами Слвена), у "Помиш" - герой-богоборець Прометей. 1^фолопчний плин часу можна побачити на прикладi солярохтонiчного мiфу про першотворення, про сонячного бога Ра, що пщшмаеться вранцi на небо у золотому човнк "Pu Nuseht, lord of the risings" [12, с. 593.23], "Pu Nuseht" - це на египетський манер "the sun up" - "сонце наверху". Символом вщродження для Оарюа (сина Ра) стае жук-скарабей, що зл^ае у твдень зграею; жук котить послщ по земл^ а це порiвнюе його з богом-сонцем, який рухае яскраву кулю через все небо, "when he beetles backward" [12, с. 248.18]. В
pi3HMX вераях мiфу знаходиться одвiчний Дух або Слово Боже. Верховний Бог - Копрер (Kenpi - бог-скарабей [7, с. 108], позначаючий "форму"), вж i космiчне яйце, i око, що творить, i сонце. В цих египетських вiруваннях можна вловити сутнiсть "Помина".
Час роману може прискорюватись (все це говорить про неоднорщнють i вiдноснiсть часу): тут i раптове дорослiшання бра^в-близнюкiв, i зведення вавилонсько''' вежi за одну нiч. У романах приклад компресп часу - наявнють зворотного напрямку часу демонструеться доволi юним вiком Блума в "^рце'Г або перетворенням на дитину бра^в у "ПоминГ. Слiд зазначити, що у мiфiчному свiтоглядi час прямуе у зворотному напрямку (Д. Лихачов, А. Гуревич, Н. Лисюк), а тому минуле завжди попереду, позаду ж майбутне. Як стверджуе М.О. Новкова, категорiя "попереду"осмислювалась як щось видиме, вже знайоме, а тому бтьш ранне, тобто "минуле" (букв. "пройдене"), а категорiя "позаду" -навпаки [3, с. 45]. 1снуе в текстi "Помина" i граничне розтягування часу: "We shall live for millions of years a life of billions of years" [12, с. 231].
Таким чином, використання мiфологiчних мотивiв й архетишв призводить до гри, коли iронiчна розробка мiфу веде до чiткоТ системи iз залученням "карнавально'" драматурги. На фон використання мiфологiчних сюжетiв та образiв вщбуваеться перегляд письменником свое' нацюнально' культури й вщхщ вiд певних часових рамок. Стввщнесення мiфологiчного та юторичного у творах Джойса досить рiзне - вiд окремих, розкиданих в текст образiв, символiв, паралелей ("Улюс"), що дозволяе певне мiфологiзування - до повного домшування мiфу ("Помин"), що функцюнуе як iгрове поле, створюючи яскраву моза'ку з ютори i сучасностi. Гомерiвськi паралелi, насамперед в "УлюсГ, допомагають визначити завдяки контрасту сучасн цiнностi, а героям усвщомити мiсце, яке вони посщають в ютори, свое минуле. Через рiзноманiтнi паралелi оповiдь перетворюеться на ушверсальну, а рiзнi столiття, ютори стають IT змiстом. Дiя перетворюеться на мiф для геро'в у загальному просторово-часовому континууму де давня Гре^я, Голгофа, давня lрландiя, елизаветинська Ангтя, сучасний Дублiн, всi вш единi. Давнi мiфи в роман сприяють не тiльки штерпретаци автором всесвптоТ ютори, але створенню свое', досить суб'ективно' "iсторiТ людства", авторського мiфу.
Лiтература
1. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры / Арон Яковлевич Гуревич. — М. : Искусство, 1972. — 318 с.
2. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа / Елеазар Моисеевич Мелетинский. - М. : Наука, 1976. - 408 с.
3. Новикова М.А. Символика в художественном тексте. Символика пространства (на материале «Вечеров на хуторе близ Диканьки» Н.В. Гоголя и их английских переводов): учеб. пособие / М.А. Новикова, И.Н. Шама. - Запорожье : СН«Верже», 1996. - 172 с.
4. Полщук Я. Полiфункцiональнiсть мiфу в поетиц модершзму / Ярослав Полщук // Слово i час. - 2001. - № 2. - С. 35-45.
5. Фрейденберг О.М. Поэтика сюжета и жанра / Ольга Михайловна Фрейденберг; подгот. текста, предв. и посл. Н.В. Брагинской. - М. : Лабиринт, 1997. - 448 с.
6. Элиаде М. Миф о вечном возвращении: Архетипы и повторяемость/ Мирча Элиаде; [пер. с франц]. - СПб. : «Алетейя», 1998. - 250 с.
7. A Dictionary of Egyptian Gods and Goddesses / [ed. by George, Hart]. - London : Routlege & Kegan Paul, 1986. - 232 p.
8. Bloom, Harold. Odysseus / Ulysses. - New York : Chelsea House, 1991. - 312 p.
9. Booker, Keith M. Joyce, Bakhtin, and the Literary Tradition: Toward a Comparative Poetics / Keith M., Booker. - Ann Arbor : University of Michigan Press, 1997. - 273 p.
10. Cantor, Norman F. Twentieth - Century Culture: Modernism to Deconstruction / Norman F. Cantor; [publ. by Lang Peter]. - New York, 1988. - 454 p.
11. French, Marilyn. The Book as World: James Joyce's Ulysses / Marilyn, French. - Cambridge, MA : Harvard UP, 1976. - 295 p.
12. Joyce, James. Finnegans Wake / James Joyce. - Penguin Classics, 1999. - 672 p.
13. Joyce, James. Ulysses / James Joyce. - New York : The Modern Library, 1961. - 773 p.
14. Kurdubova N. Modernistic Aesthetics and Mythical Method in James Joyce's "Ulysses" / N. Kurdubova // RuBriCa. - Москва ; Калуга, 1996. - Iss. 1. - P. 73-85.
15. Lawrence, Karen. The Odyssey of Style in Ulysses / Karen, Lawrence.-Princeton, New Jersey : Princeton University Press, 1981. - XI, 229 p.
16. Leonard, Garry. Holding on to the Here and Now: Juxtaposition and Identity in Modernity and in Joyce // James Joyce and the Fabrication of an Irish Identity / Garry, Leonard; ed. by M.P. Gillespie. -Amsterdam : Rodopi, 2001. - Vol. 11. - P. 39-51.
17. MacKillop, James. Fionn mac Cumhaill: Celtic Myth in English Literature / James, MacKillop. - Syracuse, N.Y. : Syracuse University Press, 1986. - 266 p.
18. McGee, Patrick. Paperspace: Style as Ideology in Joyce's Ulysses / Patrick, McGee. - Lincoln : U of Nebraska P, 1988. - 243 p.
19. Nietzsche, Friedrich. On the Uses and Disadvantages of History for Life // Untimely Meditations / F.W. Nietzsche; [trans. R.J. Hollinngdale]. -Cambridge : Cambridge UP, 1983. - P. 57-123.
20. Quintelli-Neary, Marguerity. Folklore and the Fantastic in Twelve Modern Irish Novels / Marguerity, Quintelli-Neary. - Westport, CT : Greenwood Press, 1997. - 170 p.
21. Schork R.J. Greek and Hellenic Culture in Joyce / R.J. Schork. -Gainsville : Florida UP, 1998. - 328 p.
22. Wollaeger, Mark. Joyce and the Subject of History / Wollaeger M., Luftig V., Spoo R. - Michigan : Michigan UP, 1996. - 248 p.
