CC BY
2917. Page, Phillip. Dangerous Freedom: Fusion and Fragmentation in Toni Morrison's Novels. - Jackson, MS: University of Mississippi P, 1995. - 389 p.
8. Wilson, Charles R. «Manners.» // Encyclopedia of Southern Culture. Chapel Hill, NC: U of North Carolina P, 1989. - P. 434-527.
9. Morrison, Toni. Beloved. 1987. - New York: Plume Books, 1988. - 447 p.
Тихомирова О.В.,
кандидат фтолопчних наук, КиТвський нацюнальний лшгвютичний университет
ДЖ. Р. Р. ТОЛК1Н I Л1ТЕРАТУРА ХХ СТОЛ1ТТЯ
Окремою проблемою вивчення доробку видатного англшського м1фотворця Дж.Р.Р.Толкша, зумовленою неординарнютю та самобутнютю цього доробку, е загапьне позицюнування творчост1 письменника та встановпення и принапежност1 до певних течш. Одним з суттев1ших питань щентифкацп творчост1 Топк1на запишаеться ТТ зв'язок з п1тературним процесом ХХ стоп1ття, зокрема з п1тературним процесом Велико' Британп. Оск1пьки хронопог1чно письменницька д1япьн1сть Топк1на охоппюе п'ять десятир1ч (20-т1 - 60-т1 рр.), то цтком природною е проблема ТТ сшввщношення з реап1стичними теч1ями ц1еТ доби, з англшським модерн1змом, з поширеним у м1ж- та повоенн1 роки екзистенц1ал1змом та нав1ть з розпочатим у другш половин! стол1ття д1алогом модерну i постмодерну.
З точки зору об'еклв зображення найменш сптьних рис фантастичний часопростiр Арди мае з л^ературними системами вiдображення дшсносп, створеними за допомогою реапiстичного методу. Навпаки, романи Толкша нiби заперечують усi надбання реапiзму, починаючи з чосерiвськоТ доби, адже, як вщомо з бюграфи Топкiна, "Кентерберiйськi оповщання" Чосера вiн вважав одним з останых, а не перших видатних творiв англмськоТ пiтератури [26, 39 - 40]. ^i згаданi течи ХХ ст. виникли як нащадки символiзму та декадансу кiнця Х1Х ст. i несли у собi енергiю незадоволення позитивiзмом та спробами реалю^в рацiонапьним шляхом встановити со^ально детермiнованi межi внутрiшнього простору особистостк Модернiсти (В. Вульф, Дж. Джойс, Д.Г.Лоуренс та шшО входять у л^ературу iз стiйкою вiрою у безмежнють внутрiшнього свiту людини i починають доспiджувати його, смiпиво експериментуючи з формою пiтературного твору. Саме в цей час (напередодн ПершоТ свтовоТ вiйни) Топкiн створюе першi нариси з юторп Середзем'я. Але якихось формальних ознак модернютськоТ
прози, таких як, наприклад, cyб'eктивiзм зображення, викориcтання технiки "потоку cвiдомоcтi", iмпреciонicтична манера пиcьма тощо, ми не знайдемо у Толкша, а його мiфологiзм намагаeтьcя не поя^ити чи cтрyктyрyвати внyтрiшнiй проопр людини, а cтворити iнший простер, якомога бiльше вiддалений вiд людини ХХ ст. Отже, здаeтьcя, що зв'язок прози Толкша з ант^^ким модершзмом не e первинним, i доcлiджyвати його треба за допомогою глибинного аналiзy cемантико-образних кот^в вiдповiдних текcтiв.
Зразком такого аналiзy e розвiдка роciйcькоï доcлiдницi СТаа<аево'|' "Творчicть Толкiна i англiйcький модерызм", де доробок пиcьменника розглядаeтьcя cyro у контекcтi лiтератyрного процеcy Велико!' Британи' першо!' половини ХХ ст., i роблятьcя виcновки щодо необхщноап впиcaти його в еcтетичнy парадигму модерыстчв [12, 1]. Пiдcтaви для такого висовку доcлiдниця, cпирaючиcь на прац П. Конрада, знаходить, по-перше, у cпiльномy корiннi вщповщних творiв, якi доcлiдниця бачить у творчоcтi Л. Керрола. Твори Керрола про Алюу вона нaзивae визначальним для модершапв мicтком вiд романтизму до cимволiзмy, а також cвоeрiдним гральним майданчиком для екcпериментiв iз cловом [12, 4]. I хоча нам важко погодитиcя з С.Тacкaeвою у тому, що модернicтcькi ^роби "вивiльнити" cлово вiд необхiдноcтi бути лише знаряддям вщображення дiйcноcтi, додати йому авторского значення, зробити ^модо^^^м i впливовим об'eктом зображення виступали лише вiдгyком на творчicть Л.Керрола, виcновки про зв'язки мовноТ гри останнього з грою фiлологa Толкша звучать переконливо.
Другим кроком С.Тacкaeвоï e порiвняння хyдожнiх методiв модерыепв i Толкiнa, яке концентрyeтьcя навколо, як це можна передбачити, поняття мiфологiзмy. Цiлком cлyшно доcлiдниця вкaзye на те, що у модерыепв iншa реaльнicть, яка стоТть за мaтерiaльнicтю cвiтy, crae оcяжною за допомогою мiфологiчного або cимволiчного методу, причому про цю реaльнicrь нколи не говоритьcя напряму, оcкiльки вона ^ворк^ь^я мережею нaтякiв, acоцiaцiй, cимволiв [12, 8]. Але дaлi, порiвнюючи цю "iншy реaльнicть" модернicтiв з Середзем'ям Толкша, вона робить ви^овок, що "Володар Перcнiв" cпiввiдноcитьcя з "Сильмарилюном" так caмо, як "ynicc" cпiввiдноcитьcя з "Одiccеeю", причому як ^д^ея", так i "Сильмaрилiон" виступають як iнвaрiaнти мiфy [12, 9]. Такий висовок cyперечить логiцi поeднaння мiфологiчних нашарувань згаданих творiв: переплетення ^стеми обрaзiв "Улicca" i '^icœï" здiйcнюeтьcя, як i було згадано, не лшшно, а за допомогою мережi cимволiв, опоcередковaних aлюзiй та натяш, при чому "Одiccея" одноча^о нaдae глибини коливанням нacтрою, просторовим перемiщенням та рyховi думок героТв та cтрyктyрye хaоc cyчacноcтi; у
свою чергу зв'язок подiями "Володаря Персыв" та "Сильмарилюну" в межах Середзем'я е цiлком лiнiйним, а ремшюценци про минуле у першому творi створюють iсторично-мiфологiчну ретроспекцiю, яку б могли створити для "Улюса" книги з ютори та мiфологп 1рланди. 1ншими словами, Джойс, як й iншi модернiсти, мiфологiзуе сучаснiсть заради включення особистостi у вiчнiсть, а Толкш створюе альтернативну, "позасучасну" реальнiсть мiфу (яку вiн називае "subcreation"), де не юнуе особистостi як такоТ, оскiльки не iснуе ХХ стол^тя з його фiксацiею на внутршньому свiтi людини. За тонким спостереженням Н.Айзекса: "... на вщмшу вщ Джойса, Паунда i Елiота, природа алюзш у творах Толкiна не е вишуканим витвором майстра головоломок, сповненим надмiрного iнтелектуалiзму. Гра "розгадування" перетворилася у Толкiна в п'есу, де нема чого розгадувати" [20, 5].
З шшого боку, порiвняння, запропоноване С. Таскаевою, набуло б значно бшьше сенсу, якщо б вона замЫила у цiй пропорцп "Сильмарiлiон" на середньовiчнi твори, у котрих Толкш знаходив натхнення для створення власного свгголандшафту. Том Шипт, якш теж порiвнював "Володаря Персыв" з "Улiссом" Джойса, зробив у "Дорозi до Середзем'я" таке зауваження щодо цих двох творiв: "Можна помiтити, що стародавня iсторiя використовуються в "Володарi Перснiв" зовсiм не так, як, скаж1мо, в "УшссГ Дж. Джойса. В останньому зв'язок мiж гомерiвських "мiфом" i сучасним романом будуеться на iронiТ та трансформаций бiльше того, як це не дивно, мiфовi там надаеться вищий i стiйкiший статус чогось прослшого, бiльш архетипового, ближчого до священного й божественного. На вщмшу вщ цього, Толкш був, перш за все, переконаний, що його першоджерела, таю як "Беовульф", "Едда" Сноррi або "Брут" Лагамона, були творшнями таких самих людей, як i вiн сам, - тих, хто використовуе давнi iсторiТ для сучасних цтей" [23, 189]. Уточнюючи думку Т. Шиппi (наважившись розкодувати "сучасн цiлi" як безпосереднi ц^ автора, а не сучаснi ц^ лiтератури, як це може здатися), можна сказати, що Толкш не намагався узагальнити чи спростити "складнють" сучасност за допомогою мiфу, а навпаки, увшти у "складнiсть" стародавнього мiфу озброеним певними здобутками сучасностк
Одним з таких здобуткiв сучасност можна вважати надбання фiлософiТ екзистен^алю^в, яке виявилося у розширеннi меж свободи особистост та ствердження можливост вiльного вибору. Але, незважаючи на те, якоТ важпивостi набувае у Толкша категорiя вибору, його творчють в цiлому важко спiввiднести з дiяльнiстю екзистенцiалiстiв-лiтераторiв. Певною мiрою Середзем'я нав^ь виступае антитезою "свiту абсурду" екзистен^ал^в, а його героТ зовам
не "чужинцГ у цш краМ вони утворюють разом з нею справжню eni4Hy цiлiснiсть, i це вiдбиваeться на поетицi та фшософп TBopiB Толкiна. Вихiдне положення екзистенцiалiзму "iснування передуе сенсу" не спрацьовуе у позасучаснiй мiфологiчнiй ^cmMi Арди. У Середзем'Т саме сенс передуе юнуванню, вiдповiдно до того, як слово у ньому передуе його розгорнутш реалiзацN у мiфi. Якщо мiф можна назвати "першим типом художньоТ цiлiсностi твору" [4, 59], то мiфотворчiсть Толкiна безсумывно е спробою повернутися до такого типу цшюносп.
У статтi "Метафора i жанр у контекстi розподоблення мiфу" Б.1ванюк пише, що ^метично орiентоване мислення як таке, як продукт ^орично зумовленого вiдчуження вщ буття, завжди схильне до стввщнесення художнього цiлого з образом свтового цiлого, i ця обставина суттево ускладнюе можливiсть репродукування змiсту мiфологiчного, тобто абсолютно'!' свiдомостi та спонукае до його опосередкованоТ реконструкций заснованоТ на мнемозисi культури" [4, 59]. Можна припустити, що саме немiметичне за своею орiентацiею, мiфологiчне мислення намагаеться вттити Толкiн у своему художньому свт, i таким чином, проблема "вщчуження вiд буття" просто не зможе знайти у ньому проспр для розгортання. У свою чергу, категорiя втьного вибору виршуеться на теренi Середзем'я у дихотомп з категорiею фатуму або провидшня, що обумовлено i космогонiею цього свтоландшафту, i католицьким вiросповiданням самого письменника.
Роайський дослiдник РКабаков робить припущення про iзоляцiю (з вагомою долею самоiзоляцi'') Толкiна у лп"ературному процесi ХХ ст. [5, 6]. Вш зауважуе, що письменниковi була "чужа вишукана проза ДжДжойса i В.Вульф, загальна безвихiднiсть творчостi Ф.Кафки i екзистенцiалiстiв, iнтелектуалiзм Т.Манна i Г.Гессе" [там само]. Натомiсть РКабаков в^^чае наявнiсть ЫшоТ лгтературноТ традицп, до якоТ, за його твердженням, належав Толкiн. Джерела ^еТ традици вiн бачить поза межами ХХ ст.: у поемi Е.Спенсера "Королева фей", а ТТ представниками вважае Дж Макферсона, УБлейка, Дж. Макдональда, У ейтса, У Моррiса тощо. Останнього Кабаков називае "лгтературним вчителем Толк1на". Для це традици було характерними поринання у свгт власноТ фантазп, яка утворювала чарiвний "Never-Never Land" з його власними законами. Думка Кабакова перегукуеться iз зауваженням У.Еко, який, говорячи про три типи опов^ про минуле, першою назвав традицш бачити у минулому лише атмосферу, сприятливу для проявiв власноТ фантазп, хоча Еко вказуе ^i хронологiчнi рамки: "Перший споаб - romance. Вiд романiв бретонського циклу до Толкша, включаючи й "готичний роман". Тут минуле використовуеться автором як антураж, як привщ, як фантастична передумова: середовище, що дае волю уявк.. "Romance" - це iсторiя про "десь там" [15, 640].
Спроби встановити окрему традицш, до яко''' належав би Толкш, у чомусь перехрещуються з пошуком витокiв сучасного жанру фентезк Секцiя "ФентезГ з "Оксфордського довщника з англшсько''' лГтератури" називае серед перших творив "1нших свтв" Лорда ДансенГ, У. Моррiса, Е. Еддюона та iнших, зауважуючи при цьому, що Ухнш вплив на Толкша був незначним [25, 350 - 351]. Проте критики продовжують звертатися до ^еТ проблеми i пропонують сво''' набори авторiв "romance", з якими Толкша можна "поставити в один ряд". Не викликае подиву, що багато дослщниш проводять паралелi мiж свiтом, створеним Толкiном, та художшми системами доби романтизму (К.СГман, С.Кальдекотт). Чимало авторiв зосереджуються на зютавленш спадщини Толкiна з творчютю якогось конкретного мiфотворця: Т. Вуд обирае в якост такого автора Фшта Сiднi, Д.Слай - Джона Мтьтона, Ч. Нуд - Утьяма Блейка. Проте найбiльш аргументованим виглядае порiвняння Т. Шиппi, який в новш монографГ'' "Толкiн. Автор Столггтя" звертаеться до Х1Х ст. i таких фглологгв, що вдавалися до "реконструкци" нацiональних епосiв на базi розрiзнених легенд та пiсень: Е.Леннрота, укладача фшсько''' "Калевали", братiв гргмм, Н. Грундтвiга [22, xv]. Про принципову можливють таких експериментiв з мГфолопчним матерiалом писав Н.Фрай, зауважуючи, що матерiал "Калевали" прекрасно пщходить для тако'' реконструкцiТ [18, 56]. Вщповщно, мгфологгю Толкiна дшсно можна назвати лiтературним експериментом, певна частина якого полягае в творчш реконструкци невикористаних за юторичних обставин ресурав давньоанглiйськоТ епГчно''' поезГ''.
Осктьки творчгсть Толкiна важко пояснити певними лГтературними домiнантами ХХ ст., деяк дослгдники шукаюсь такi пояснення у його ГсторГ'' та спричинених нею духовних запитах. дгйсно, сама драматичысть цГе''' ютори дае пiдстави для подг6них пошукгв. Як коментуе особливост трансформацГ'' традицмних мгфологгчних сюжепв у ХХ ст. А.Нямцу в статт "Традиции сюжети (проблеми теорГ')", вщкритють традицiйних структур зумовлена специфiчними запитами сприймаючого духовного континууму та найвиразшше вона реалiзуеться у динамiчному i драматичному ХХ ст., яке втьно обходилося з попереднiми культурними взгрцями i активно вторгалося в 'х основоположнг онтологгчнг та характерологiчнi домшанти [9, 36]. Отже, один з ракурав вирiшення проблеми, поставленiй в цш розвгдцг, - це встановлення, як саме запити духовного континуума пщштовхнули Толкiна до настiльки смшиво''' трансформацГ'' мгфологгчних мотивгв та штеграци 'х у складну художню систему.
ДослГдниця В. ФлГгер у монографГ'' "Питання часу" вГдносить ТолкГна до поколшня авторГв, "ескапГстський поштовх" у творчостГ яких пояснювався Першою свГтовою вГйною: Д.ЛГндсей, Е.ЕддГсон, М. ПГк
[17, 16]. Т. Шипш присвятив цьому питанню окрему статтю "Толкш як повоенний письменник" [13], хоча вш мае на увазi не Першу, а Другу св^ову вiйну. На вiдмiну вщ свое''' монографп "Дорога до Середзем'я", де вiн дав чудову фтолопчну iнтерпретацiю творчостi Толкiна, тут вш застосовуе культурно-iсторичний пiдхiд. Можливо, у дослщника е для цього ус пiдстави: обидвi свiтовi вiйни без сумшву були кульмiнацiйними сценами драми ХХ ст., а Толкш був 'х свщком i безпосереднiм учасником. Першi нариси про Середзем'я вш створюе пiд час Першо' свгговоТ вiйни, а робота над романом "Володар Перснiв" тривала багато рош, включаючи й роки ДругоТ свп"овоТ' вiйни. Отже, Шиппi стверджуе, що правомiрно вiднести саме цей роман Толкша до групи нереалстичних творiв англiйських письменникiв, що вийшли у сороковнп'ятдесят i певним чином (у виглядi притчi, фантастики чи фентез^ несли у собi помiтний слщ iсторичних подiй [13, 143]. До феТ' групи Шиппi вiдносить також "1984" i "Звiроферму" Дж. Оруела, "Володаря мух" У. Голдiнга, "Короля минулого та майбутнього" Т.Уайта та "Космiчну трилогiю" К. Льюiса. Дослщник доводить, що усi цi письменники мали сшльний гiркий досвiд (участь у вшнах або втрата друзiв) i присвятили своТ твори проблемi зла, вiдмовившись вiд слiдування л^ературнш традици через те, що вона вже "непридатна для зображення зла у ХХ ст." [13, 145].
З багатьма висновками Шипш, безперечно, можна погодитися, особливо з його порiвняльним аналiзом осмислення категори зла уама згаданими письменниками, але його "юторичний" пщхщ мютить потенцiйну небезпеку iнтерпретацiТ Середзем'я як алегорп. На нашу думку, лише згадан твори Оруела та Голдшга алегоричнi за своею суттю, але з книгами Уайта, Льююа i особливо Толкiна справа обстоТ'ть набагато складыше. Твори Толкiна "Сильмарилiон" та "Володар Персыв" дiйсно мiстять у собi описи великих вiйн, у як були втягнутi усi народи Середзем'я, i навiть наприкiнцi казки "Хоб^" вiдбуваеться Битва п'яти армп; важко не почути у цьому вщгомш трагедп сучасного Толкiну столггтя.
Письменник сам зiзнавався, що "темрява сьогодення мала на нього (на продовження "Хобгга". - О. Т.) деякий вплив" [26, 41], але при цьому вш неодноразово просив чт^в не сприймати його романи як алегорш конкретних подiй. Вш писав про свою нелюбов до свщомо''' алегорп, хоча i визнавав необхщнють звернення до мови алегорп у штерпрета^ях мiфу [26, 145]. Всесв^ Толкiна, iз закладеними у ньому вщ початку авторськими концеп^ями добра i зла, розгортаеться у певному напрямку, створюючи по-своему драматичн ситуацп для звiльнення енергп слiв та реалiзацN мiфологем; вш слiдуе власнiй логiцi, а не лопц iсторичних подiй. К.Льюiс, що разом з Толкшом належав
до гуртка фiлологiв-лiтераторiв Чнклшги" i був його близьким другом та однодумцем, писав про удавану близькють легенд про Середзем'я та ДругоТ свтовоТ вiйни: "Ц юторп не для того були написаш, щоб вiддзеркалити якусь конкретну подш реального свiту. Все навпаки: реальн поди почали, у жахливий споаб, пiдтверджувати вiльну вигадку автора" [16, 193]. Особливють мiфотворчостi Толкша полягае саме в ТТ автентичносп, яка дозволяе поширити на неТ "формулу Гримма", як Т'Т називае А.Гуревич: "Треба шукати не юторичне в "Нбелунгах", а нiбелунгове в юторп" [3, 30].
Питання про алегоричнють творiв Толкiна та проблема Тх пояснення у контекстi загального лiтературного процесу двадцятого столiття перетинаються у ще одному важливому пункп: належнiсть Толкiна до письменникiв жанру фентезк УкраТнський дослiдник Д.Павкiн, який займався лшгвокогштивним аналiзом творчостi Толкша, називае письменника засновником жанру фентез^ а тексти самого Толкша та уах шших авторiв фентезi вш трактуе як алегоричнi за своею сутнютю, такi, що дають штерпретацш свiту в термiнах алегорiй, шакомовлення, форма якого умовна [10, 179]. Важко погодитися з таким розумшням Середзем'я (хоча Д.Павкш значно розширюе межi термiна), але думка про визначальний вплив Толкша на жанр фентезi здаеться цтком слушною i е загальнопоширеною. З шшого боку, росiйський дослiдник жанровоТ природи творiв Толкiна С. Кошелев розглядае "Володаря Перснiв" як жанрову модифкацш фiлософсько-фантастичного роману поруч з творами У. Голдшга та К. Утсона [6, 3]. Поняття "шакомовлення" у зв'язку з текстами Дж. Толкiна i К.Льюiса е базисним для дисертацмного дослiдження М. Штейман, яка доводить приналежнiсть фентезi у межах "великоТ лiтератури" до розряду тематики, а не жанру [14, 3].
Питання про сшввщношення фентезi i науковоТ фантастики залишаеться стрним, наприклад, Енциклопедiя науковоТ фантастики включае у себе усi твори фентез^ але робить декiлька зауважень щодо Тх "науковостГ або "ненауковостi", пщкреслюючи, що справа не в ненауковост авторiв фентезi, а в просякнутост Тхнiх текстiв фантастичними мотивами й модусами мислення, наративними стратепями, побудованими на лопц мiфу, метафорами з мапчних та релiгiйних вiрувань, розробками "часових коридорiв", що ведуть у минуле, коли ще не було й мови про науку та технолопю [24, 407]. На нашу думку, вщмшност мiж двома жанрами принциповi й тому, незважаючи на числены перетини i переплетення мотивiв i сюжетiв у вiдповiдних текстах, доцтьно розглядати Тх як рiзноспрямованi, причому постать Толкiна вiдiграватиме ключову роль у цьому розмежуваннi.
Розшт л^ератури жанру фен^ вiдбуваeться у другiй половинi ХХ ст., виступаючи своeрiдною антитезою жанру науковоТ фантастики, який почав розвиватися набагато рашше. Головна вiдмiннiсть двох жанрiв полягае у принципово рiзному пiдходу до розробки хронотопу фантастичного св^у i механiзмiв його розум i штучний штелект". На противагу цьому, твiр жанру фентезi будуе свш фантастичний свiт у минулому, причому, як правило, не юторичному, а мiфологiчному або квазiiсторичному, де головна проблематика обертаеться навколо взаемин людини i мiфу, а мюце технiки займае магiя. Саме толкУвське Середзем'я, популярнiсть якого серед молодi переросла в справжнiй культ та згодом трансформувалася в мiжнародний рух "рольовоТ гри" (Role-Play Games movement), розпочало безупинне продукування нових фантастичних свгголандшаф^в. Таким чином, можна говорити про феномен '^фотворчосл толкiнiвського зразку" i накреслити його основнi риси:
- вщносна незалежнiсть фантастично!' краТни вiд реального свiту;
- квестовий характер актуалiзацiТ свiтоландшафту (в основi бiльшостi творiв - подорожi мiфiчних геро'в з певною метою);
- атмосфера ностальгп, туги за прекрасним минулим, передчуття кiнця свiту фантастичних ютот i начало ери людей (з проспек^ею у свiт техшки, який лякае i викликае вщразу);
- чiтке змалювання фантастичних народiв, вироблення певних стереотипiв поведiнки представнимв ^еТ чи шшоТ раси (ельфи вже не мають крил та не мешкають у квiтах, карлики (або гноми) - це не окремi шкiдливi створiння, а раса майстрiв-ковалiв, тощо);
- детально розроблений свгголандшафт фантастично! краТни.
У такому напрямку працювали майже усi письменники жанру фентез^ яких iнколи називають епiгонами Толкiна. Польський фантаст i теоретик фентезi А. Сапковський, наприклад, вважае, що шсля Толкiна, який вперше зробив талановите i дуже вдале опрацювання основних архетишв европейсько! мiфологiТ (пошуки Святого Граалю, повернення короля, загибель Атлантиди та плавання до чарiвних захщних островiв, до Авалону), жодному авторовi фентезу не вдалося зробити ычого подiбного [11, 415]. З повагою Сапковський пише лише про творчють Урсули Ле ГуТн та ТТ казковий свп" Землеморе (Earthsea), архiпелаг, що складаеться з багатьох маленьких островiв, вщокремленють котрих символiзуе розщепленiсть людськоТ душ^ а пошуки головного героя, який замють ворога знаходить власну тшь, Сапковський трактуе у дусi юнпанства i пошуку анiми, довiчно!' жшочоТ складовоТ душi чоловiка [11, 428]. Не подтяючи рiзкого ставлення Сапковського до бтьшосп авторiв фентезi, ми все ж таки погоджуемося
з ним у тому, що творчють Толкiна знаходиться на значно вищому piBHi та нав^ь у дещо вiдокремленому та самостшному вимiрi, пiдкреслено фiлологiчному, адже шхто з фантастiв не намагався унаочнити у своТ'х свiтах красу мови фантастичних народiв. Але у будь-якому випадку орieнтацiя на Середзем'я усвщомлюеться кожним з окремих представнимв жанру, i у поеднанш з деякими постмо-дернiстськими тенден^ями саме це усвiдомлення може переходити у iронiю (чи самоiронiю з цього приводу) i стати оргаызуючим центром творчостi, яке це вщбулося, наприклад, з сучасним англiйським фантастом Т.Пратчеттом.
Оскiльки остаточне оформлення жанру фентезi хронологiчно спiвпадае з розвитком постмодерного св^овщчуття, не тiльки мiфотворчiсть окремих авторiв, а i сам хронотоп "фантастичний св^" подеколи набувае шших вимiрiв, близьких до постмодернютських. Дiйсно, слабкi зв'язки цього хронотопу з екстратекстуальною реальнiстю (чи Т'хня повна вiдсутнiсть) та його iгровий характер, аксiоматична для фентезi та науково'Т фантастики множиннють свiтiв дають пiдстави для розглядання цих жанрiв у межах постмодернютсько'Т парадигми. Теоретики постмодершзму Ж.-Ф. Лiотар, Ж.Бодрiйяр та особливо 1.Хассан запропонували сво'Т концепци повоенного захiдного мистецтва, для якого характеры еклектичнють, синтез високих та низьких жанрiв, епiстемологiчна непевнiсть, вщсутнють iерархiТ', панування iронil та гри тощо. Б. Макгейл у прац "Постмодернютська проза" визначае свiт науково'Т фантастики як один з чотирьох основних тишв постмодернютсько'Т прози поруч iз свiтом постмодернiстського iсторичного роману, св^у з художнiм зонуванням та св^у з синхронiзованим багатосвiттям [19, 68]. З огляду на дослщження гри зi свiтами iмовноl гри, притаманно'Т постмодерну, можна побачити перспективи переоцшки творчостi Толкiна з його пристрастю до мовотворчостi.
У такому ракурс розглядае творчiсть письменника укра'Тнський дослiдник В.Бойнiцький у сво'Тх статтях "Вщокремленють та автентичнiсть створеного св^у у романi "Володар Ктець" Цж.Р.РТолшна", "Володар Ктець" 1Цж.Р.Р.Толкiена: спiввiдношення окремост Серединно'Т Землi та ТТ' подiбностi до реального свiту" та "Створений свiт роману Цж.Р.Р.Толкiена "Володар Ктець" як iгровий феномен". У першш з названих статей дослiдник розглядае роман Толкша у системi текстуальних кодiв за зразком "S/Z" Р.Барта i доходить висновку, що "окремий свiт Серединна Земля визначаеться власним контекстом, що утворюеться культурним кодом i е вiдмiнним вiд контексту первинного св^у" [1, 189]. Ця вщмшнють, доводить
дослщник, полягае лише у деяких сферах (топографiя, топонiмiка, хронолопя, iсторiя, народи Середзем'я, магiя та безсмертя деяких ютот), але вона вправно виконуе функцш "ствердження автентичносп, удавано''' реальностi свiту "Володаря Юлець" [1, 192].
У другш з названих статей В.Бойнiцький розвивае сво''' думки про засоби створення Толкшом автентичного вторинного свiту, детальнее зупиняючись на балансi мiж вщмшнютю та знайомiстю у розбудовi Середзем'я. Дослщник намагаеться показати, що таю вщмшы ознаки вторинного св^у як безсмертя та мапя не опиняються у центрi авторсько''' уваги, а ттьки виконують допомiжнi ролi, причому В.Бойнщький бачить у цьому своерщне застосування прийому "очуження" (за В.Шкловським). У статтi "Створений свiт роману ДжР.Р.Толшна "Володар Кiлець" як iгровий феномен" дослiдник розглядае притаманнi Середзем'ю ознаки гри, залучаючи теорiю гри Й.Гейзшги, i доходить висновку, що "Серединна Земля е iгровим феноменом. П' реальнiсть як вторинного свiту актуалiзуеться в процесi своерщно''' гри у Серединну Землю, що вщбуваеться пщ час читання роману "Володар Ктець". Спiввiдношення мiж Серединною Землею та первинним св^ом подiбне до стввщношення мiж грою як самозавершеним феноменом та звичним плином життя" [2, 53]. З цим ствердженням варто погодитися, хоча взагалi пщхщ В.Бойнiцького не може не викликати певних зауважень. Як очевидно iз статей дослщника, вiн цiлком обмежуеться аналiзом лише одного твору Толкша - роману "Володар Перснiв", i тому його висновки спрацьовують лише у межах цього роману. Але цей текст - ттьки верхiвка айсбергу, i часопросторова органiзацiя Середзем'я у цьому роман окреслена лише поверхово. Тому деяк висновки В.Бойнщького щодо свiтобудови Арди можна спростувати звертанням до "Сильмарилюну" чи Чстори Середзем'я", наприклад, висновки про роль безсмертя та маги у вторинному свт.
Висновком цього короткого огляду може бути визнання сумывносп можливосп однозначно' щентифшацп доробку Толкiна. Подiбно до опису "Беовульфа" американським дослщником Ф. Робiнсоном, про тексти письменника можна сказати, що вони здаються сучасним читачам водночас дуже рщними та дуже дивними: iсторiя сама по ос^ унiверсальна, але в голосах геро'в з Тхым красномовством i замовчуванням, меланхолiею та стримаыстю вдчуваеться щось надзвичайно англiйське [21, 158]. Можливо, феномен творчост Толк1на доречно розглядати через положення Ю. Лотмана про семiосферу, зпдно з яким на синхронних зрiзах семiосфери вiдбуваеться зiткнення рiзних мов на рiзних етапах розвитку, i деякi тексти опиняються зануреними не у вщповщы 'м мови, а коди, що мають 'х дешифрувати,
можуть бути зовам вщсуш [8, 168]. Безперечною е лише загальна ор1ентац1я м1фотворчо''' д1яльност1 письменника на збереження, вщновлення, реконструкц1ю, переосмислення, творчу обробку еп1чних традиц1й, що стояли у витош англмсько''' л1тератури. Але в цшому варто погодитися з висновком С.Лихачово''', що м1фолог1я Толк1на - уыкальне явище: це л1тературний експеримент, який не вписуеться в жодну з традицй виходить за межi будь-яко' з них; експеримент, що викликав величезну к1льк1сть наслщувань, але за суттю своею заперечуе можлив1сть повтору [7, 6].
Лггература
1. Бойнцький В. В1докремлен1сть та автентичнють створеного св1ту в роман "Володар Ктець" Дж. Р.Р.Толк1ена // Мовн1 I концептуальн1 картини св1ту: Зб. наук. пр. - Ки'вський ун-т 1м. Тараса Шевченка. - 1998.
- С. 187 - 192.
2. Бойнцький В. Створений св1т роману Дж.Р.РТолк1ена "Володар Ктець" як 1гровий феномен // Вюник. 1ноземна ф1лолог1я. Випуск 29. -Ки'вський нац1ональний ун-т 1м. Тараса Шевченка. - 2000. - С. 51 - 53.
3. Гуревич А. Я. "Эдда" и сага. - М.: Наука, 1979. - 192 с.
4. ИванюкБ. П. Метафора и жанр в контексте расподобления мифа // Л1тература I культуролопя: Зб. наук. статей. Вип. 1. - Черывцк Рута, 2000. - С. 59 - 68.
5. Кабаков Р. И. "Повелитель колец" и проблема современного литературного мифотворчества. Автореф. дис... канд. фил. наук: 10.01.05 / Ленинградский гос. пед ин-т. - Л., 1989. - 20 с.
6. Кошелев С. Л. К вопросу о жанровых модификациях романа в философской фантастике // Проблемы метода и жанра в зарубежной литературе. - 1984. -Вып.9. - С. 133 - 141.
7. Лихачева С. Аллитерационная поэзия в творчестве Джона Рональда Руэла Толкина: Дис... канд. фил. наук: 10. 01. 05. - М., 1999.
- 206 с.
8. Лотман Ю. Внутри мыслящих миров. Человек - текст -семиосфера - история. - М.: Языки русской культуры, 1996. - 448 с.
9. НямцуА. Е. Традиционные сюжеты (проблемы теории) // Лггература I культуролопя: Зб. наук. статей. В1. - Чершвцк Рута, 2000. - С. 35 - 50.
10. Павкин Д. М. "Топофон божественный мир в романе Дж.Толкиена "Сильмариллион" // Вюник л1нгв1стичного ун-ту. Сер1я Фшолопя. - 1999. - Т. 2, № 2. - С. 174 - 184.
11. Сапковский А. Вареник, или Нет золота в Серых Горах // Дорога без возврата: Повести, рассказы, эссе: Пер. с польск. - М.: АСТ, 1999. - С.408
- 446.
12. Таскаева С. Ю.Творчество Дж. Р Р Толкина и английский модернизм. - http://www.kulichki.com/tolkien/cabinet/about/task.html.
13. Шиппи Т. Толкин как послевоенный писатель // Знание - сила. -1997. - №12. - С. 143 - 149.
14. Штейнман М. Поэтика английской иносказательной прозы ХХ века (Дж. РР Толкиен и К.С. Льюис): Автореф. дис... канд. филол. наук.: 10.01.05 / Рос. гос. гуманит. ун-т. - М., 2000. - 20 с.
15. Эко У. Заметки на полях "Имени розы"// Имя розы: Пер. с ит. - СПб.: Симпозиум, 2000. - С. 596 - 644.
16. CarpenterH. J.R.R.Tolkien. A Biography. - L. : Harper Collins, 1995. -288 p.
17. Flieger V. A Question of Time. J.R.R.Tolkien's Road to Faerie. - Kent, Ohio: Kent State University Press, 1997. - 288 p.
18. Frye N. Anatomy of Criticism: Four Essays. - Princeton: Princeton University Press, 1971. - 383 p.
19. McHale B. Postmodernist Fiction. - N. Y.: Methuen, 1987. - 262 p.
20. Isaacs N. On Possibilities of Writing Tolkien Criticism // Tolkien and the Critics. - L.: Notre Dame, 1976. - P. 1 - 11.
21. Robinson F. Beowulf// The Cambridge Companion to Old English Literature / Ed.by M.Godden and M.Lapidge. - Cambridge: Cambridge University Press, 1991. - P. 142 - 159.
22. Shippey T. J.R.R.Tolkien. Author ofthe Century. - Boston, N.Y.: Houghton Mifflin, 2001. - 347 p.
23. Shippey T. The Road to Middle-earth. - L.: Houghton Mifflin,1983. -337р.
24. The Encyclopedia of Science Fiction / Ed. by J.Clute and P.Nicholls. -N.Y.: St. Martin's Griffin, 1995. - 1386 p.
25. The Oxford Companion to English Literature / Ed. by M.Drabble. - Oxford: Oxford University Press, 2000. - 1172 p.
26. The Letters of J.R.R.Tolkien / Ed. by H. Carpenter. - L.: Harper Collins, 1995. - 463 p.
