CC BY
7Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 24 (65). 2012. № 4. С. 133-122.
УДК 130.2+124.5
ЦШШСТЬ I КУЛЬТУРОТВОРЧА Д1ЯЛЬН1СТЬ У КОНТЕКСТ НЕКЛАСИЧНОГО П1ДХОДУ К СОЦГУМУ
Романова Н.В.
В cmammi розглядаеться поняття культуротворчог дгяльностг, у основг яког, як i в ocHoei тших культурних форм, знаходиться принцип людиномiрностi ceimy, який спрямовуе кyльmyроmворчicmь на породження цттсних домтант та гх нормативних варiацiй - у cиcmемi певного анmропологiчного типу через опредметнення та розпредмечування цтностей.
Ключовi слова: цттсть, аксюдинамта, культуротворча дiяльнicmь, ткультуращя, культурш константи.
Проблема осмислення цшшсного ставлення до св^у людини призводить до визнання факту культурно! детермшаци цього ставлення, й навпаки - культурш диспозицп свщомосп, як iндивiдyальноi, так i суспшьно!, неможливi поза цшшсним контекстом. Цшност i культура е пов'язаними, i у класичному та сучасному аксюлопчному дискурсах. Однак щннюна площина соцюкультурно! динамiки е спiв-конститyтивною одночасно i3 антропосферою.
Сyбстанцiонально-сyб'ективна аксiологiя найбшьш повноцiнно виявила трансцендентально-суб'ективний фундамент у цшшсному ставленнi, однак у критищ цього фундаменту й у спробах вийти за його межi був виявлений iнтерсyб'ективний простiр фyнкцiонyвання щнностей, який був постульований як бшьш глибинний, нiж трансцендентально-суб'ективний. Однак щ пiдходи е методологiчно гомогенними, бо у обох випадках за основу розгляду сутносп щнностей береться людина, точшше - людина у li свiдомомy станi, людина як суб'ект суспшьно! практики.
Так, наприклад, Г. Герасимович, яка постулюе, що культуротворення це «спошб зберегти особову щентичшсть за допомогою засвоення та трансформаци культурних форм i оволодiння створеними рашше культурними смислами (iнтерiоризацiя, вщкриття !х «для себе»); це тотожний особовому саморозвитку процес перетворення власного життя на бутп-в-культурЬ> [6, 150]. Однак ця абстракщя не вщображае сyтностi реально! людини з ушма !! почуттями, емоцiями, афектами, штересами, бажаннями, життевим досвiдом, сyспiльними i культурними пресyпозицiями тощо. Це людина, яка вже занурена у аксюреальшсть, е невiд'емною частиною цiннiсного ставлення, i може свiдомо оперувати щнностями лише виходячи з певних щншсних диспозицiй.
В сучаснш укра!нськш наущ термiн «культуротворча дiяльшсть», («культуротворчють») розглядаеться як складна категорiя. В. Леонтьева вiрно помiчаe, що «таю поняття, як «культуротворчють», «культуротворчi сили», «культуротворча активнють», «культуротворчий процес», «культуротворча мюя» i т.п., активно використовуються в укра!но- та росiйськомовнiй фшософсько-культуролопчнш лiтературi останнiх рокiв, але вживаються вони практично без будь-яких пояснень, !х змiст вважаеться таким, що е зрозумшим сам собою за великого дiапазону !х значень» [15, 1]. Зрозумшо, що це е наслщком ряду причин, основною з яких е вщсутнють загально! дефшщи поняття культури, яка породжена рiзноманiттям культурологiчних i фiлософських методiв и пiдходiв до розумiння сутностi культури.
Феномен культуротворчосп у сучаснiй фшософськш думцi пов'язують у першу чергу iз антропобуттям. Як помiчае В.Федь, «стиль культуротворчосп можна визначити як такий спошб, прийом, метод, контекст якого зб^аеться зi стилем людського iснування. Стае очевидним: культуротворчiсть мае глибинш антропологiчнi основи» [20, 90]. Пов'язують культуротворчють так само i з цiннiсним ставленням: «поза вщношенням до культуротворчо! активностi i тим самим до цшностей, всi реальш об'екти е цiннiсно нейтральними» [18, 61]. Таким чином, саме iз зв'язку культури i людини треба виходити при визначеннi специфiки цшнюно! структури культуротворчо! дiяльностi.
Найбiльш продуктивним, на нашу думку, е шдхщ В.Федя, який пов'язуе культуротворчiсть iз аксiодинамiкою: «культуротворче буття являе собою духовну динамшу творчого смислоутворення (креаци, негацп, афiрмацi! та акцепци) як процесу вироблення цiннiсного свiту культури та усвщомленням себе й культури в просторово-часовому вимiрi» [20, 91]. Цшнюний зрiз культури е одшею з !! форм, i, у той же час, з одшею форм антропобуття (взагал^ тут культура i людина як сутностi е единим принципом, який виражае себе у модифшаци цiннiсного ставлення). Ми виходимо з визнання того факту, що людина е одночасно i суб'ектом, i об'ектом культуротворчо! дiяльностi. В.Балута визначае такий пiдхiд до культуротворчосп наступним чином: «З точки зору впливу людина як суб'ект культуротворчосп або власне творець культури характеризуемся виконанням таких культурних акпв, що перш за все сприяють прояву самостi культури, !! ствердженню, що i е розумiнням буття в культура Безумовно, ця нова форма культури, яку безпосередньо створюе людина-суб'ект, не завжди буде наслщком певного дискрету, адже в такому випадку будь-який культурний акт мав би породжувати якюно нову форму культури, тим самим заперечуючи редукщю традицшних механiзмiв культуро-творчостi, що е характерними для будь-яко! форми культури. З шшого боку, за допомогою процешв соцiалiзацi!' та iнкультурацi!' людина стае об'ектом впливу культури, тобто стае творшням культури. Тим самим культура стае для людини не стшьки св^ом штучним, суб'ективно змшеним, а навпаки, власною природою людини, що дае змогу розглядати певш ушверсальш моделi культуротворчостi та культурного впливу як на людину, так i вщ не!» [1, 11].
Культуротворчють, таким чином, е процесом, у якому людина розриваеться саме як людина, тобто як i об'ект, i суб'ект реалiзацi! антрополопчного змiсту соцiокультурних практик. Можна погодитися, що «феномен культуротворчосп е виконанням шдивщом та суспiльством культурних акпв (актiв афiрмацi!, актiв
ствердження культури, проявом И самореатзаци), при цьому культуротворчють як прояв самостi (цiлiсностi, тотальносп) культури реалiзуeться за допомогою образiв самостi, тобто сенсорного кодування у виглядi знакових систем» [там само], але треба зауважити, що це важлива, але не головна функщя культуротворчостi. Точнiше, культуротворча дiяльнiсть як функщя лише оформлюеться по вщношенню до рiзноманiття дiй, породжених людиною у своему «входженнi» у сустльну реальнiсть, а саме - до встановлення культурних констант, форм iнварiантiв буття людиною, на основi яких формуеться цiлiснiсть культури певного суспшьства i, в подальшому, пiдтримуеться ця цшсшсть. В першу чергу це пов'язано саме з дiяльнiсним аспектом культуротворчосп, з практичною формою сутносп людини.
Поняття дiяльностi дослiджувалося до недавнього часу переважно у рамках фшософи. Розумшня дiяльностi як ушверсального явища склалося у фшософи Нового часу, коли дiяльне, активне, перетворювальне ставлення людини до свiту було визнано у якост одного iз фундаментальних принципiв людського iснування [1, 25-26]. Основи теори дiяльностi були закладеш немецькою класичною фiлософiею. 1.Кант розглядав людину як суб'екта дiяльностi, а у якостi моменту, який 11 спонукае, бачив подолання розриву зв'язку тим часом, що е i тим, що мае бути [12, 75-76, 86-87].
У концепци Г.Гегеля дiяльнiсть постае у формi доцшьного процесу, який поеднуе цшь з результатом, обкреслюеться простiр, у рамках якого дiяльнiсть взагалi може бути визначена. Дiяльнiсний процес е об'ективним i виявляе принципи функщонування суспiльного органiзму, де первинною стае наявшсть глибокого змiстовного зв'язку мiж iндивiдами[5, 29-30].
Сучасна концепцiя дiяльностi тiсно пов'язана з марксисткою фiлософiею i 11 теоретично-методологiчною спадщиною, у рамках яко! дiяльнiсть виступае як складна системи, яка розвиваеться, вщображае процес становлення об'ективного i суб'екта, тобто процес створення необхiдного зв'язку мiж об'ективним i суб'ективним, шдивщом i суспiльством, потребою i предметом потреби, формою цшепокладання i формою доцшьносп процесу. Основними принципами марксистсько! теори дiяльностi е наступнi [5, 35-36 ]:
1) дiяльнiсть формуеться як породження опосередкованосп людини i природи суспiльством;
2) людська дiяльнiсть е унiверсальним принципом;
3) у ходi дiяльностi потреби набувають об'ективного характеру;
4) дiяльнiсть е об'ективним процесом;
5) дiяльнiсть з'являеться як вщдзеркалення суб'ективного моменту соцiальностi;
6) доцшьшсть дiяльностi е формою зв'язку суб'екта з об'ективним процесом;
7) людська дiяльнiсть завжди системна.
Одним з важливих питань в проблемi визначення дiяльностi е питання сшввщношенш дiяльностi i буття. С два шдходи до його вирiшення [22, 69-70]. У першому випадку дiяльнiсть розглядаеться як особливого роду реальшсть, яка мае свою власну будову i протилежна буттю. При цьому дiяльнiсть трактуеться як активний початок, а буття - як пасивний, вщсталий початок, якому вона нав'язуе сторонш йому форми оргашзаци. У другому випадку дiяльнiсть редукують до певних феноменiв природно! або сощально! дiйсностi i «гасять» 11 в них, хоча при
цьому сам факт юнування дiяльностi може i не заперечуватися. При цьому ршенш пiдкреслюeться субстанщональна тотожнiсть дiяльностi i буття, суб'екта i об'екту. Дiяльнiсна сутнiсть суб'екта розумieться тут як iманентний продукт розвитку самого буття, як атрибут субстанци [22, 70].
На феноменолопчному рiвнi явища дiяльнiсть нерщко розумieться як безсуб'ектна активнiсть, оскшьки тут данi лише ii результати у виглядi вiдчужених форм культури, якi протистоять iндивiдовi i «нав'язуються» йому як зовнiшня необхiднiсть [22, 77]. На рiвнi сутност дiяльнiсть в бiльшостi концепцiй трактуеться як активнiсть суб'екта, яким можуть виступати iндивiдуальний суб'ект або ж надшдивщуальний, тобто рiзнi соцiальнi групи.
Поза сумшвом, важливим в систем дiяльностi е аспект вiдношення дiяльностi до людини. Дiяльнiсть може розглядатися або як неодмшний атрибут окремо! людини (те, що нею виробляеться, створюеться i здiйснюeться), або як початкова ушверсальна цiлiснiсть ширшого порядку. При другому шдход^ як вiдмiчаe Г.Щедровицький, «унiверсум сощально! дiяльностi не може вже розглядатися як такий, що належить людям як 1х атрибут або надбання, навт якщо ми беремо людей у великих масах i органiзацiях. Навпаки, самi люди виявляються такими, що належать до дiяльностi, включеними в не! або як матерiал, або як елементи разом з машинами, матерiалами, знаками, сощальними органiзацiями тощо» [24, 85]. 1накше кажучи, «не окремi iндивiди створюють i виробляють дiяльнiсть, а навпаки: вона сама «захоплюе» ix i примушуе «поводитися» себе певним чином» [там само].
Центральне положення в характеристик акту дiяльностi займае категорiя мети, оскшьки саме на нш сфокусованi iншi компоненти структури дiяльностi. Ця щея добре виражена у А.Огурцова: <^яльшсть припускае рацiонально формульованi цiлi, ращональний вибiр засобiв, порiвняння цiлей i вибраних засобiв, рацiонально обгрунтоване ухвалення рiшення, цiлеспрямованi акти дiяльностi i, нарештi, об'eктивнi результати, далеко не завжди спiвпадаючi, а якi часто навт суперечать поставленим цiлям» [19, 193].
Треба тдкреслити, що сучасна фiлософiя, яка перебудовуеться на базi поняття дiяльностi, орieнтуeться на осмислення дiяльностi людини. У сучаснiй антрополопчно орieнтованiй фiлософськiй свiдомостi «розмiрнiсть людського буття розглядаеться як едина розмiрнiсть буття, а тим самим i фшософи» [19, 209], а дiяльнiсть як провiдна характеристика людського буття перетворюеться на «систему вiдлiку, яка виявляе differentia specifica людини, ii ставлення до свiту i ii мiсце в космосi» [там само].
Найбшьш фундаментальне визначення категори дiяльностi, на наш погляд, дане у концепци М.Кагана. Як вказуе дослщник, поняття «дiяльнiсть» найадекватнiше виражае активнiсть людини: «на вiдмiну вщ тварин, активнiсть людини покликана забезпечити не лише ii бiологiчну, але i ii соцiальне життя; вона тому стае нескшченно складнiшою i рiзноманiтнiшою. Означаючи цю людську актившсть, поняття «дiяльнiсть» охоплюе, таким чином, i бiологiчну життeдiяльнiсть людини, i його соцiокультурну, специфiчно людську дiяльнiсть» [11, 39].
Основна функцiя дiяльностi, як пiдкреслюe М.Каган, полягае в тому, щоб забезпечувати безперервний розвиток людського суспшьства, а тим самим i людини, оскiльки iснування суспшьства i його розвиток е неодмшною умовою буття i само! людини. Дiяльнiсть е такою формою життеактивносп, яка покликана
вщтворювати надприроднi умови буття людини - соцiальнi стосунки, культуру i саму людину [11, 48].
Культуротворча дiяльнiсть, виходячи з розглянутих нами принципiв, е конструктивно-репродуктивною практикою породження антропологiчних змiстiв у актах опредметнення та розпредмечування цих змiстiв у цiннiсно значущих об'ектах. Антрополопчне розумiння культуротворчо! дiяльностi передбачае розгляд культуротворчосп крiзь призму цшшсного розумiння явищ, якi оточують людину, у здатност цих явищ задовольняти iнтереси i соцiальнi запити людей. Породженш культуротворчою дiяльнiстю об'екти створюють цшшсно-практичне оцiнювання явищ навколишнього нас св^у та репрезентують !х у свщомосп у формi значущих моделей сощально необидно! поведiнки (способу суспшьного руху).
Це означае, що культуротворча дiяльнiсть, по сутi, породжуе конкретно-iсторичнi цiннiснi структури розумiння i полягання людиномiрностi, тобто продукуе аксюлопчно значущий для певного суспiльства тип людини у рiзних його модифшащях. Культуротворча дiяльнiсть формуе у певнш культурi антропрактики, практики розумiння природи людини та !х використання. Тип людини, в певному смисл^ постае як ядерна структура культуротворчо! дiяльностi, ядро цшшсного ставлення до св^у. Культура, дiяльнiсть, цiнностi варiюються та здшснюються навколо людини, через людину та за допомогою людини, однак не iндивiдуально! одинично! людини, а людини суспшьно!, людини колективно!, яка е единою з шшими представниками соцiуму, едина з ними у спшьнш дiяльностi, спiльнiй оцiнцi, спшьному руху. Ця спiльнiсть - не ушфшовано-гомогенна, це - еднiсть в рiзноманiттi, парадигмальна еднiсть, яка об'еднуе у культурному просторi як ядерш, так i периферiйнi явища.
Виходячи з людиномiрностi культуротворчо! дiяльностi, цшком можна погодитися, що «кожному конкретно-юторичному рiвню розвитку виробництва i сощально-пол^ичнш структурi суспiльства потрiбна людина певного типа. Рушшш сили суспiльства ставлять сощальне замовлення перед iнтелектуальною ел^ою i системою освiти розробку необхщних досягнутому рiвню соцiальних стосункiв св^оглядних основ i цiннiсних домiнант, яю обслуговують необхiдну поведiнку людини» [16, 333-334]. Культуротворча дiяльнiсть у сво!х засадах цiлком конституюеться цим моделюванням типу (щеалу) людини.
Варто вщм^ити, що фiлософсько-антропологiчний пiдхiд у сучаснш фiлософсько-культурологiчнiй думцi пов'язаний, в першу чергу, iз загальною «антропологiзацiею знань», яку переживае наука в останш десятилiття (см: [8, 7-11; 10, 13-14]). Проте сво! витоки цей тдхщ бере в фiлософськiй антропологи М.Шелера, який намiтив програму осмислення культури як процесу поступового досягнення людиною свое! сутi. М.Шелер виходив з того, що дух робить людину людиною, протиставляючи !! життю взагалi як принципу вiтальностi. Визначаючи людину як ютоту, «яка перевершуе саму себе i свiт» [23, 50], мислитель стверджував, що цей спошб буття як постшне просування у вiдкриту свiтову сферу (космос) i змусили людину «якось укоренити свш центр зовнi i по той бш свiту» [там само], змусили шукати опору, ексцентричну св^у. Таку опору М.Шелер бачив в релш!. Бог, за визначенням фшософа, це необхiдний людинi абсолютний центр, по вщношенню до якого людина осягае буття через себе. Мюце Бога - сама людина,
людське самозвеличання: «становлення Бога i становлення людини iз самого початку взаемно припускають один одного» [23, 49].
Таким чином, у антропологи М.Шелера вщношення «людина - абсолютний центр» е основним вщношенням культурно-iсторичного процесу. Цей зв'язок, який юнуе мiж свiдомiстю свiту, самосвiдомiстю i формальною свщомютю Бога, причому Бог розумiеться тут тiльки як забезпечене предикатом священне буття через себе, «самостшне в собi буття» [23, 48]. Розвиток св^ово! культури йде складним суперечливим шляхом варiативного вiдношення мiж людиною i абсолютним центром, через стосунки, яю об'ективують божество, а саме споглядання, поклонiння, молитви тощо людина височiе до «акту особисто! самовiддачi божеству, самоiдентифiкацi! iз спрямовашстю !! духовних актiв в будь-якому сенсЬ> [23, 49], до сшв-здшснення i дiяльного ототожнення себе зi сво!м абсолютним центром. Згiдно М.Шелеру, iсторiя показуе, що як тшьки виникла вiдкрита свiту поведiнка, то людина «зруйнувала властивi усьому попередньому !! тваринному життю методи пристосування до довкiлля i обрала шлях пристосування вiдкритого «свiту» до себе i своему життю, що стало оргашчно стабiльно» [23, 51]. Цей шлях досягнення абсолютного центру людство проходить за допомогою духу, що шзнае. Крок за кроком людина осягае сама себе, свою сутшсть, свое буття, свш центр, що лежить поза св^ом i спрямовуе людину усе до нових i нових вершин пiзнання. Фiлософ малюе iдилiчну картину злиття людини зi сво!м абсолютним центром: «мiсце цього самоздшснення, цього як би самообожнення, якого шукае через себе суще буття i заради становлення якого воно примирилося зi свiтом як «iсторiею» - i е сама людина, людське самозвеличання i людське серце» [23, 50].
Гносеологiчна антрополопя М.Шелера iгноруе суспiльну визначенiсть буття людини, але цiлком вiрно зосереджуе увагу на сутносп людини як на фундаментальному принцип культури. Цей принцип даеться не як ч^ко визначена структура, абсолютна модель, а скорше як принцип породження, система генерування антропоморфних смислiв, у корелятивному сшввщношенш з якими знаходиться суспшьна практика контролю i регуляцi! людсько! поведiнки. Як вiдзначае О.Гомiлка: «кожний культурний свiт отримуе свiй антрополопчний корелят. У своему буттi людина е «культурозмшною величиною». Ця величина, або вщповщний людський тип охоплюе вс вимiри людського буття: св^оглядш настанови, картину свiту, норми поведшки, органiзацiю волi, динамiку чуттевостi тощо» [4, 129]. О.Срьомша, спираючись на основш положення школи естетично! антропологи О.Воеводша, цей принцип формулюе наступним чином: «в естетичнш регуляцi! вщбуваеться конструювання й здiйснення норм антрополопчно! сутностi людини, встановлюеться !! суспшьна субстанщя саме як людини. Естетична регуляцiя конструюе антропологiчну типологiю емоцшного реагування. В основi конструювання антрополопчно! сутносп людини лежить принцип естетичного моделювання, а саме принцип створення на основi естетично! регуляцi! конкретних знакових систем впливу на людину. Людина стае людиною (соцюкультурною ютотою) саме завдяки естетичному моделюванню, естетичнш дiяльностi» [9, 58]. Естетичне моделюванню тут розумiеться як емоцiйно-чуттевий знаковий вплив, який не обмежуеться лише сферою мистецтва, а пронизуе усе суспшьне буття: «Сфера естетичного саме i являе собою сферу знакового, тобто «штучного» маншулювання i керування сощальними емоцiями» [9, 11].
Треба тдкреслити, що зв'язок культуротворчо! дiяльностi з естетичним моделюванням е 6e3cyMHÍBHHM, як у аксюлопчному, так i в антрополопчному аспектах. Цiннiсне ставлення неможливо поза емощями, iнтересами, потребами, мотивами тощо, а людина орiентyеться у свт в першу чергу через свою чуттевють. Взагалi, естетичне, в певному смисл^ е цiннiсне як таке, тобто антрополопчно-сyспiльна значyщiсть у !! афективнiй даностi людинi, й навпаки - цшшсне розкривае себе як естетичне як у його ушверсально-суспшьному значенш, так i у конкретно-художньому.
Культуротворча дiяльнiсть е специфiчною формою культурно! практики, у основi яко!, як i взагалi у основi iнших культурних форм, знаходиться принцип людиномiрностi свiтy, який спрямовуе культуротворчють на породження цiннiсних домiнант та !х нормативних варiацiй у системi певного антропологiчного типу (iдеалy людини) у конкретно-iсторичнiй сyспiльнiй едностi, структуруючи культурну традицiю навколо цього типу та його модифшацш через опредметнення та розпредмечування цiнностей. Культуротворча дiяльнiсть не е конкретним типом дiяльностi (мистецтвом, полiтикою, iмiджмейкiнгом тощо), як така вона е структурним принципом, який юнуе у кожному рiзновидy дiяльностi взагалi, i ми, говорячи о !! специфiчних рисах, особливих, належних лише до кyльтyротворчостi, а не взагалi yсiе! сфери культури, говоримо в першу чергу об абстрактних, всезагальних щодо рiзноманiття активност людини властивостях, якi самi по to6í не iснyють, а реалiзованi лише у конкретному актi дiяльностi. Механiзм цiе! реалiзацi!, певним чином, е ушверсальним для культурних форм, бо усяка культурна форма виконуе основну культурну функщю - постшно вiдтворюе i використовуе колективний досвщ попереднiх поколiнь.
Список лiтератури
1. Балута В.В. Методолопчт засади дослвдження феномену культуротворчосл / В.В. Балута // 1нтелект. Особиспсть. Цивiлiзацiя: зб. наук. пр.; гол. ред. О.О.Шубш. - Донецьк, 2009. - № 7. -С. 7-14.
2. Батищев Г. С. Противоречие как категория диалектической логики / Г.С. Батищев. - М.: Высшая школа, 1963. - 120 с.
3. Воеводин А.П. Адаптивно-защитная функция культуры / А.П. Воеводин // Фшософсью дослвдження: зб1рник наукових праць Смдноукра!нського нащонального ушверситету 1мен1 Володимира Даля; гол. ред. В.К. Суханцева. - Луганськ, 2008. - Випуск №9. - С. 43-51.
4. Воеводин А.П. Эстетическая антропология / А.П. Воеводин. - Луганск: МВД Украины, Луган. гос. ун-т внутр. дел им. Э.А. Дидоренко, Восточноукр. нац. ун-т им. В. Даля. - Луганск: РИО ЛГУВД им. Э.А. Дидоренко, 2010. - 368 с.
5. Гегель Г.В.Ф. Феноменолог духу / Г.В.Ф. Гегель; Пер. з шм. П.Таращук; Науков. ред. перекл. Ю.Кушаков. - К.: Основи, 2004. - 548 с.
6. Герасимович Г. Культуротворча суттсть людини як сощально! ютоти / Г. Герасимович // Вюник Льв1вського ушверситету. Сер1я фшософсью науки; в1дп. ред. В. Мельник. - Льв1в, 2010. - Випуск 13. - С. 149-155.
7. Гом1лко О. Метаф1зика тшесностг концепт тша у ф1лософському дискура / О. Гомiлко. - К.: Наук.думка, 2001. - 340с.
8. Гуревич П.С. Философское постижение человека: проблемы, тенденции и новые темы философской антропологии / П.С. Гуревич. - Germany, Saarbrucken: LAP LAMBER Academic Publishing, 2011. - 654 с.
9. Срьомша О.А. Естетичш чинники сощально! регуляцп : дис. на здобуття наук. ступ. канд. фшос. наук: 09.00.08 / Срьомша Олена Анатолйвна. - Луганськ, 2011. - 177 с.
10. Ильин В. В. Философская антропология: учебное пособие для вузов. — 2-е издание. — М.: Книжный дом Университет (КДУ), 2006. — 232 с.
11. Каган М. С. Человеческая деятельность (Опыт системного анализа) / М.С. Каган. - М., Политиздат, 1974. - 328 с.
12. Кант I. Пролегомени до кожно1 майбутньо1 метаф1зики, яка може постати як наука / 1.Кант; пер. з тм., вступ. ст., комент. i примгтки В.Терлецького. - Ки1в: ППС-2002, 2005. - 178 с.
13. Кьеркегор С. Или-или / С. Кьеркегор; Перевод с датского, вступительная статья, комментарии и примечания Н. Исаевой, С. Исаева. — СПб.: Издательство Русской Христианской Гуманитарной Академии: Амфора, 2011. — 823 с.
14. Лекторский В.А. Принцип предметной деятельности и марксистская теория познания / В.А. Лекторский // Эргономика: Сб. статей под ред. Э.Г. Юдина. - М., 1976. - № 10. - С. 60-67.
15. Леонтьева, В. Н. Культуротворческий процесс: основания и начала / В. Н. Леонтьева. - Х.: ХНУ им. В.Н. Каразина, 2003. - 423 с.
16. Маркс К., Энгельс Ф. Капитал. Книга первая / К. Маркс, Ф. Энгельс // Сочинения, изд. 2-е. Т.23; ред. Я.Б. Турчинс. - М.: Издательство политической литературы, 1957. — 920 с.
17. Маркс К., Энгельс Ф. Наемный труд и капитал / К. Маркс, Ф. Энгельс // Сочинения, изд. 2-е. Т.6; ред. Е.А. Степанова. - М.: Издательство политической литературы, 1957. — С. 428-459.
18. Норкус З.Б. Куда подевалась аксиология / З.Б. Норкус // Символы в культуре: сб. научн. раб.; отв. ред. В.В. Савчук. - СПб: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1992. - С. 54-66
19. Огурцов А.П. От принципа к парадигме деятельности / А.П. Огурцов // Эргономика: Сб. статей под ред. Э.Г. Юдина. - М., 1976. - № 10. - С. 191-237.
20. 20. Федь В.А. Методолопчш тдходи до анал1зу категорш «культуротворчють» та «культуротворче буття» / В.А. Федь // Мультиверсум: фшософський альманах: зб1рник наукових праць; вщп. ред. В.В. Лях. - К., 2008. - Випуск 67. - С. 89-98.
21. Черная Л.А. Русская культура переходного периода от Средневековья к Новому времени / Л.А. Черная. - М.: Языки славянской культуры, 1999. - 304 с.
22. Швырев B.C. Задачи разработки категории деятельности как теоретического понятия / В.С. Швырев // Эргономика: Сб. статей под ред. Э.Г. Юдина. - М., 1976. - № 10. - С. 68-80.
23. Шелер М. Положение человека в Космосе / М. Шелер // Проблема человека в западной философии / Сост. и послесл. П. С. Гуревича; общ. ред. Ю. Н. Попова. — М.: Прогресс, 1988. -С. 31-95.
24. Щедровицкий Г.П. Исходные представления и категориальные средства теории деятельности / Г.П. Щедровицкий // Избранные труды. — М.: Школа культурной политики, 1995. — С. 231280.
Романова Н.В. Ценность и культуротворческая деятельность в контексте неклассического подхода к социуму // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Философия. Культурология. Политология. Социология. - 2011. - Т.24 (63). -№2. - С. 133-140.
В статье рассматривается понятие культуротворческая деятельность, в основе которой, как и в основе других культурных форм, находится принцип человечности, который направляет культуротворчество на зарождение ценностных доминант и их нормативных вариаций - в системе определенного антропологического типа через опредмечивание и распредмечивание ценностей. Ключевые слова: ценность, аксиодинамика, культуротворческая деятельность, инкультурация, культурные константы.
Romanova N. V. Value and cultural activity in the context of nonclassical approach to society //
Scientific Notes of Taurida National V.I. Vernadsky University. Series: Philosophy. Culturology. Political sciences. Sociology. - 2012. - Vol. 24 (65). - № 4. - P. 133-140.
The article reveals the concept of culture making activity which bases, as any other cultural forms, on principles of world's humanity which directs the cultural creativity on the origin of value dominants and their regulatory variations in the system of concrete anthropological type of objectification and unobjectification values.
Keywords: value, axiodynamic, culturological activity, inculturation, cultural constants.
Статья поступила в редакцию 18.09.2012
