CC BY
18
УДК 347.12
А. С. Романова
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка",
канд. юрид. наук, доц., доцент кафедри теори та фшософп права
ДУХОВНО-ЕСТЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОФЕС1ЙНОГО БУТТЯ ЮРИСТА: 1НТЕЛ1Г1БЕЛЬНЕ ТА СЕНСИБЕЛЬНЕ ОСМИСЛЕННЯ
© Романова А. С., 2015
Висвгглено роль духовно-естетичного чинника як одного i3 головних елемен^в у процеа моделювання професшного буття юриста, що виступае способом самотворення особистост й пронизуе весь життевий свгг "й" нос1я. У наш час духовний чинник характеризуеться за допомогою таких понять, як споаб мислення, ментальшсть, щеали й щнносл, установки, цiннiснi орiентащT юриста.
Ключовi слова: духовнiсть, духовна культура юриста, естетична культура юриста, право, професшна свщомкть.
А. С. Романова
ДУХОВНО-ЭСТЕТИЧЕСКИЙ АСПЕКТ ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО БЫТИЯ ЮРИСТА: ИНТЕЛЛИГИБЕЛЬНОЕ И СЕНСИБЕЛЬНОЕ
ОСМЫСЛЕНИЕ
Отслеживается роль духовно-эстетического фактора как одного из главных элементов в процессе моделирования профессионального бытия юриста, что выступает способом самотворения личности и пронзает весь жизненный мир ее носителя. В наше время духовный фактор характеризуется с помощью способа мышления, ментальности, идеалов и ценностей, установок, ценностных ориентаций юриста.
Ключевые слова: духовность, духовная культура юриста, право, профессиональное сознание.
A. S. Romanova
SPIRITUAL AND AESTHETIC ASPECTS BEING PROFESSIONAL LAWYER: INTELLIGIBLE AND SENSYBLE COMPREHENSION
The article elucidates the role of the spiritual-aesthetic factor as one of the main elements in the process of modeling professional being of a lawyer, which takes the part of the personality self-creation and permeates his/her whole life. Nowadays the spiritual-aesthetic factor is characterized by means of such concepts as a way of thinking, mentality, ideals and values, aims, value orientations of a lawyer.
Key words: spirituality, spiritual culture of a lawyer, aesthetic culture of a lawyer, right, professional consciousness.
Постановка проблеми. Досягнення людства у рiзних галузях науки сприяють збшьшенню та вдосконаленню матерiальних ресуршв, забезпечують с^мкий науково-техшчний прогрес, але сучаснють ставить перед нами новi питання. Зокрема, йдеться про вщчутне зрощення
правознавства з людинознавством. Тобто у сферi юриспруденци цiлком закономiрним е зосередження уваги на проблемах особистосп юриста у всш И повнотi, що, власне, е результатом висунення на переднш план феномену персоноцентризму. Назрша потреба осмислення людини як вщкрито!, багатовимiрно!, автономно! iстоти, що здатна до саморозвитку, у такому ж (здатному до саморозвитку) свт. Розумшня людини стае екзистенцiйним: вона е особливим життевим свiтом у множинному бутп, усвiдомлюе себе його невщ'емною частиною.
Оскiльки феномен естетично! культури е проявом духовно! культури, то естетична культура юриста е складовою частиною духовно! культури юриста. А для дослщження останньо! спочатку треба вивчити питання духовносп як визначально! риси людини, оскiльки юрист е насамперед людиною, а лише по^м - носiем та виконавцем певно! соцiально-професiйно! ролi.
Аналiз дослiджень проблеми. Над щею проблемою працювало багато видатних зарубiжних та вiтчизняних мислителiв i науковцiв минулого, а саме: у вггчизнянш фiлософськiй лiтературi функцюнування культури у суспiльствi всебiчно розкрито у дiяльнiснiй концепцi!, яка розглядаеться у декшькох варiантах: однi дослщники у змiстi культури на переднш план висувають !! "технолопчний контекст", способи людсько! дiяльностi (В. Давидович, Ю. Жданов, Е. Маркарян, З. Файнбург та iншi); Е. Баллер, Н. Злобш, Л. Коган, В. Межуев та iншi тлумачать культуру як спошб особистiсного становлення, реалiзацi! творчих можливостей людини; В. Стьотн визначае культуру як сукупнiсть надбюлопчних програм людсько! життедiяльностi; П. Гуревич - як дiяль-нiсть, спрямовану на пошук "сакрального сенсу буття"; М. Каган розглядае культуру як буття, ство-рюване людиною у процес дiяльностi i таке, що творить саму людину у вшм розматгп !! проявiв.
У зазначених роботах культура здебшьшого представлена як сощально значущий феномен. У концепцп укра!нських фiлософiв (С. Бистрицький, С. Кримський, В. Мазепа, В. Табачковський, В. Шинкарук та шш^ тдкреслюеться !! особистiсно значуща сутнiсть.
Незважаючи на те, що окремi аспекти формування i розвитку естетично! культури особи привертали увагу фахiвцiв з фшософи права, а також правово! етики та соцiологi! права, дотепер в Укра!ш було вiдсутне !! комплексне дослiдження як елемента духовного модусу буття юриста.
Мета статп зумовлюе необхщнють фiлософсько-правового аналiзу широкого кола питань щодо змiсту i шляхiв формування та розвитку професшного буття юриста через гармонiзацiю духовного чинника.
Виклад основного матерiалу. Для якiсного розкриття теми нашого дослiдження необхiдно тдкреслити, що творцем, продуктом i ношем культури е людина. Культура як штегральне поняття вiдбивае якiсний аспект людсько! дiяльностi, !! творчий характер, мотиващю i стимуляцiю соцiально! активносп, механiзм соцiально! регуляцi! та саморегуляци тощо.
Культура особистостi е узагальненою системною характеристикою ступеня ушверсальносп розвитку людини в !! взаемодi! з навколишшм свiтом i самою собою. Як полюистемне явище вона е штегративним показником якостi, рiвня сощальносп, соцiально! зрiлостi, активностi людини. Тобто культура особистосп - це стутнь духовно-практично! унiверсальностi людини як суб'екта сощокультурно! творчостi. Унiверсальнiсть особистостi розумдать як всебiчнiсть та гармонiйнiсть !! розвитку (саморозвитку) у перетворювальнiй дiяльностi. Культура особистостi виявляеться через практично-духовну дiяльнiсть iндивiда як якiсно зрший прояв його соцiальностi, що свщчить про мiру засвоення соцiальних ролей, функцш i загалом соцiального досвщу. Це узгодженiсть елементiв внутрiшнього свггу людини, що виражають спрямованiсть !! дiяльностi [1, с. 5].
З позицп системного аналiзу культуру особистосп можна розглядати як складне полютруктурне явище, що виявляеться в едносп таких пiдсистем, як дiяльнiсно-психологiчна, дiяльнiсно-видова та життедiяльна [1, с. 5].
У дiяльнiсно-психологiчнiй mдсистемi характеризуються загальнi психолопчш механiзми, процеси становлення й функцюнування культури особистостi через визначення ieрархiчно органiзованих психологiчних явищ (елементiв), що становлять цiлiсну органiчну eднiсть. Особливу роль у становленш та функцюнуванш особистюно! культури вiдiграють духовнi потреби. Усвщомлеш потреби кристалiзуються в штереси, якi стають основою iндивiдуальних, групових, колективних i суспiльних цiнностей, що проявляються в цiннiсних орieнтацiях, мотивах особистосп. На основi цiнностей i цiннiсних орieнтацiй формуються iдеали, яю визначають спрямованiсть i характер духовно-практично! дiяльностi людини [1, с. 6].
Двояке трактування сутносп культури як надшдивщуального та особистiсно-унiкального явища часто призводить до методолопчних помилок. Складнють феномену культури, множиннiсть 11 дефшщш роблять необхiдним вибiр базово! категорп, яка б дала змогу синтезувати усталеш пiдходи щодо аналiзу культури i визначала б специфiку 11 соцiального буття. На цiй пiдставi культуру можна визначити як духовно-практичний спосiб самооргашзацп людського життя, спрямований на осмислення (розумшня), збереження та розвиток людини й сустльства i виражений в результатах дiяльностi. Тому уточнимо: коло штерешв нашого дослщження звужене культурою як особистiсно-унiкальним явищем. Хоча зауважимо, що цi види культури взаемопов'язаш та взаeмозумовленi. Людська iндивiдуальнiсть, зокрема представника певно! професи, е унiкальним культурним утворенням, що продукуе унiкальну культурну форму -шдивщуальну духовну культуру, яка не може бути зведена до зовшшшх, "етикетних" показникiв, а сприймаеться як така, що виражае культуру життя людини (адаптивно до теми нашого дослщження -культуру життя юриста). Це поняття - "культура життя юриста" - вщображае двостороннш процес взаемодп юриста (представника професи) та сощокультурного середовища, у контекстi якого створюеться особистюно зорiентоване соцiально-професiйне буття. Поняття "культура життя юриста" розкривае сутнюний зв'язок сощального буття культури з 11 унiкально-суб'ективною формою - духовною культурою юриста. Основою культури життя юриста е спшкування, яке надае життездшсненню полшопчного характеру, сприяе нарощуванню його сенсового осердя. Екзистенцшнють буття людини у культурi визначае нелшшнють iндивiдуального розвитку, множиннiсть шляхiв i способiв самотворення людини як ношя юридично! дiяльностi.
Потрiбно зазначити, що буття - це категорiя, що позначае реальнють, яка вщбиваеться i перетворюеться свiдомiстю, i виступае не тшьки матерiальною, а й духовно-душевною (особиспсть), а також реальнютю об'ективацп духу (культура). Тому можна говорити про буття природи, буття особистосп, буття культури. 1х взаемодiя - це основа буття людини. Буття природи характеризуеться необхщшстю, буття особистосп - свободою, буття культури - еднютю свободи й необхщносп [2, с. 32].
У професшнш дiяльностi важливо уникати так звано! "буденносп буття", що характеризуеться як шдкоренють iншим, невизначенiсть власного шляху та небажання вибору. Це насолода несвободою, вщсутшстю вщповщальносп, що низводить людину до рiвня об'екта. В буденному бутп можна виявляти величезну зовшшню активнiсть, однак вона завжди задана ззовнi, а не внутршньо, глибинно. Сприйняття буденного буття як самощнносп гальмуе актуалiзацiю непов-торно-особистiсного начала. Буденнiсть е результатом реалiзацi! волi до самозбереження [3, с. 65].
На вщмшу вщ буденного, граничне буття людини окреслюе вимiр людського буття, в якому вщбуваеться свiдомий вихiд за межi буденностi з !! безособовою гармошею в екзистенцiйний простiр, у якому людина актуалiзуе особистiснi ознаки, стаючи одночасно вщкритою свiтовi та самотньою стосовно нього. Це означае долучення процешв творення та сприйняття культури.
Буття людини - це складна i суперечлива взаемодiя в шдивщ i суспiльствi буття природи, особистосп й культури [2, с. 34]. В бутп людини буття природи стае буттям !! тiлесностi, що взаемодiе з психiкою й особиспстю, i, одночасно, це буття навколишньо! природи, що входить у
сферу людсько! дiяльностi. З шшого боку, саме культура стае природою людини, що робить комушкащю сутшсною рисою людського буття.
Буття юриста характеризуеться вщкритютю - здатнiстю до виходу за межi будь-яко! наявно! ситуацп, а також креативнiстю i плюральнютю виявiв. Це породжуе свiт людини як особливий спошб взаемоди людини i буття [2, с. 35].
Вироблеш на n^^^i осмислення культури способи самореалiзацiï юриста-особистостi iнтегруються в особистюну життево-професiйну парадигму, у якш вiдображене загальне спрямування iндивiдуально-професiйного розвитку. В культурi життя юриста формуеться шдивщуальна культура, що е сукупним персошфшованим культурним досвiдом людини.
Розвиток культури - суперечливий процес, у якому вщображаеться широкий спектр нерщко протилежних сощальних i нацiональних штереив конкретноï iсторичноï доби.
Наступнiсть у розвитку культури означае не лише активне використання новими генеращями накопиченого рашше досвщу, але i вплив минулих досягнень на формування культури майбутнього. Будь-яю порушення наступностi, особливо тд впливом зовнiшнiх чинникiв, суттево впливають на процеси культуротворення.
Можливi три типи взаемодiï "культури життя юриста" з культурою як об'ективною данютю (середовищем). Перший тип - "орiентацiйний", за якого особа "трактуе артефакти як речi в собГ' (в цьому випадку артефакти - елементарш одиницi культури, продукти дiяльностi людини, якi включають матерiальне й iдеальне). Другий тип взаемоди - "iнструментальний" - передбачае залученють артефакту в певну цiленаправлену дда та опосередковуе його. Третiй тип взаемоди ("рефлексивний") вказуе на певний рiвень осмисленостi в роботi з артефактами [4, с. 245].
Сьогодш аналiз духовностi можливий iз використанням феноменолопчних настанов: духовнiсть сучасноï людини можна проаналiзувати в тiй даносп, в якiй вона розкриваеться через культурш структури. Вiдтак, духовнiсть - це не лише свщома активнють суб'екта, зумовлена системою певних цшностей, але i цiлiсний процес життедiяльностi людини, в якiй нерозривно пов'язаш цiлерацiональнi дiï i переживання; це такий процес людсько1' життедiяльностi, який одночасно е i самощентифшащею, i самовизначенням, i самоздiйсненням особистостi.
У найширшому розумiннi духовна культура визначаеться як система духовних цiнностей.
Оскшьки духовнiсть втiлюе динамiчний характер людського буття i свггоставлення, то вона е специфiчним пошуком мiри людсько1' гармонiï зi свiтом. Саме в цш гармонiï людина здатна здшснювати свое iснування у скiнченному через включешсть у нормативнiсть життя, але збертаючи здатнiсть до реалiзацiï сво1'х творчих потенцiй. Буття людини пов'язане з юнуванням органiчного зв'язку мiж тiлесним, душевним i духовним, який уможливлюе ïï участь у всезагальносп й нескiнченностi унiверсуму, а звщси - представлення духовностi домiнуванням тих чи шших типiв цiнностей, титв духовностi [5, с. 106].
У наш час духовна культура характеризуеться за допомогою таких понять, як спошб мислення, ментальнють, щеали й цшносп, установки, цiннiснi орiентацiï тощо. Цiннiснi орiентацiï -це комплекс духовних детермшант дiяльностi людей або окремо1' людини. Роль таких детермшант можуть виконувати уявлення, знання, штереси, мотиви, потреби, iдеали, переживання людей. Поняття "цiннiснi орiентацiï" використовують стосовно окремо1' людини або групи ошб, а не суспiльства загалом. У процеш цiлiсного аналiзу суспiльства використовують поняття "духовш цiнностi культури", "жипе^ цiнностi". "Цiнностi культури" трактуються як мотиви культурного поводження людини.
Духовнють як весь масив життевого свггу чи життевого досвiду людини дае змогу виршити споконвiчну дилему "духовне - бездуховне", засвiдчуючи тим самим подолання прогресистських тенденцш у фшософи, звернення до онтолопчних передумов, що е основою будь-яких людських дш, яю в комплексi е не чим шшим, як самовизначенням. I водночас духовне розумдать як прекрасне, а бездуховне асощюеться з потворним, некрасивим.
Духовнють передбачае ще один аспект прояву власне людського в Людиш -iндивiдуалiзацiю. Процес iндивiдуалiзацiï може трактуватися як процес розвитку та збагачення особистосп людини та ïï власного Я. Е. Фром переконаний у тому, що кожний крок, спрямований на iндивiдуалiзацiю особистосп, мае супроводжуватися вщповщним ростом особистосп. 1накше кажучи, процес iндивiдуалiзацiï завжди супроводжуеться процесом iерархизацiï особистостi, що проявляеться у прагненш iндивiда до загальнолюдських iдеалiв i пошуку наскрiзного життевого сенсу. Необхщно зберегти зв'язок iндивiдуалiзованоï людини 3i свiтом через посередництво "активно!' солiдарностi з iншими людьми" [6, с. 56].
Сьогодш затребуваним е юрист, який володiе необхiдним фондом актуальних знань, умшь i навичок, керуеться у свош професiйнiй дiяльностi демократичними i гуманiстичними цiнностями, е цшсною особистiстю. Варто погодитися з I. Зязюном у тому, що проблема духовного розвитку людини, i юриста зокрема, е обов'язковою умовою виживання суспшьства. Причиною наших сьогодшшшх проблем часто е дефiцит культури i моральности доброти i милосердя, краси людських стосунюв [7, с. 20].
Через духовний свiт юриста встановлюються шформацшш зв'язки мiж ним як людиною та свггом, напрацьовуеться осмислене ставлення до цього свггу, формуеться здатнють до переживання. Особливого значення набувають таю феномени духовносп, як любов i вiра - формотворчi чинники культури почуттiв, суб'ективно-особистюного свiтовiдчуття; iнтелект, що iнтегруе шдивщуальш когнiтивнi здiбностi (почуття, уяву, штущда, мислення) та генеруе сенси культури життя людини; свггогляд, що виконуе роль особистiсноï самосвiдомостi й вщображае стутнь розвитку суб'ективностi, спрямованiсть вектора життевого вибору.
Динамiчна взаемодiя основних рiвнiв iндивiдуальноï культури активiзуе ушкальний процес життетворчостi юриста в культура Отже, культура життя юриста е процесом формування суб'ективносп, що здатна до самотворення та збереження оргашчного зв'язку з навколишшм свiтом.
Особиспсть (у контексп професiйноï належностi та поза нею) е способом оргашзацп руху окремоï людини до людяносп, тобто позитивною або "здоровою" особистютю. Особистiсть з розвиненим внутрiшнiм свггом - це, насамперед, особистiсть зi сформованим свiтоглядом, оскiльки через свггогляд сприймаеться, осмислюеться та оцiнюеться навколишня дiйснiсть як свiт буття i свгг дiяльностi. Тому спостерiгаеться взаемозв'язок та взаемозумовленють таких явищ, як "духовна культура - свггогляд" [8, с. 14,16].
Рiвень професiйноï самосвщомосп юриста е сформованою системою потреб-здiбностей юриста, яка уможливлюе його сощокультурне самовизначення i творчу самоорганiзацiю у життево-професiйних ситуацiях. Хоча професшна культура юриста i його професшна правосвiдомiсть не е сумарною кшькютю рiзновидiв культур, йдеться про особливе якюне присвоення особою юриста здобутюв загальнолюдськоï та нацiональноï культур [9, с. 61]. Загалом професшна культура юриста формуеться i стае можливою лише за умови наявносп таких видiв духовноï культури особистосп, як: нацюнальна, полггична, моральна, правова, психолопчна, естетична тощо.
Тому можемо говорити, що духовнють е самоiдентифiкацiею людини, яка мае креативно-базовий характер, i формою ïï соцiально-творчоï активносп. Взявши до уваги всю багатограннють духовностi як явища, можна видшити низку ïï особливих рис: духовнють людини - це суб'ективний свгг, це форма людськоï самосвiдомостi та самощентифшацп, це основа конституювання людини в ролi суб'екта вiдносин, це форма штерюризацп соцiального досвiду, iмперативно-детермiнацiйний компонент людського буття. Поняття духовносп охоплюе весь змют iнтелектуально-вольовоï, чуттево-емоцiйноï дiяльностi (i здiбностей) людини, вш ïï переживання i помисли.
Вщповщно до концепцiï Д. Лукача культура постае в суспшьному буттi як безперервнють естетичноï свiдомостi й естетичних переживань людини. 1накше кажучи, людське буття немислиме
поза межами естетично1' культури, природи й суспшьства. Через "естетичне" здiйснюеться антрополопчний вимiр феномену людини [10, с. 148].
Отже, фшософська думка, зггкнувшись у першiй половинi ХХ ст. з реальним, вкрай суперечливим i навггь трапчним соцiальним буттям найнестабшьшшого перiоду модерно1' iсторiï, коли лггература вiдобразила розiрванiсть i вiдчуженiсть культури, абсурднють i деструкцiю християнських етичних цшностей, запропонувала новi теоретичнi конструкти розумшня соцiального буття й сощально1' практики.
Загалом, естетичне як прояв духовносп i форма людського життесприйняття е способом органiзацiï та конструювання життя через упорядкування особистюних сташв i смислiв iндивiда, надае 1'м завершеного буття через образ, символ, метафору i багатограннiсть чуттевостi. Естетичне може здшснюватися лише в контексп "запитання - вiдповiдь", оскiльки естетичне - це спошб бачення свггу, спосiб iнтеграцiï буття у свт людини. Тобто естетичне виступае способом вщнаходження i реалiзацiï людиною себе у свт.
Естетична культура е сукупнютю вироблених суспiльством засобiв i способiв естетично1' дiяльностi, спрямовано1' на естетичне освоення дшсносп та естетичний розвиток людини. Разом з тим, естетична культура е порiвняно самостшною, замкненою в собi пiдсистемою, надшеною всiма ознаками цiлiсностi: структурним подшом i специфiчним зв'язком елементiв. Як i будь-яка система, естетична культура виявляе у свош структурi багатомаштнють елементiв, якi можна розрiзнити залежно вщ аспекту розгляду. Так, скажмо, за суб'ектом естетична культура подшяеться на естетичну культуру суспiльства, естетичну культуру сощальних груп (зокрема професшних груп) i культуру iндивiдiв; з боку форм дiяльноï активностi в естетичнш культурi видiляються такi градацшш рiвнi: споглядання, перетворення, виховання тощо.
Основними структурними елементами естетично1' культури, як i будь-якого шшого виду культури, е ïï суб'ект (людина як активне начало), його дiяльнiсть, що здшснюеться у певних формах, об'ективш результати ще1' дiяльностi та об'ект (людина, на яку спрямована взаемодiя) [11, с. 90].
Крiм статистично1' цiлiсностi, естетична культура володiе i дiахронiчною (iсторичною) цiлiснiстю: вона едина у своему поступальному рус та розвиваеться в напрямi поглиблення свое1' функцiональноï ефективностi, а також тотальносп (в смислi всеохоплення сощальних сфер i сощальних шдивщв).
Вщповщно до усталених естетичних поглядiв естетична культура суспшьства охоплюе естетичш об'екти та явища, все багатоманiття естетичних цшностей, естетичш знання про 1'х природу i функцiонування; естетичну свщомють людей, ïхнi естетичну дiяльнiсть i вщносини; естетично спрямовану поведiнку i взаемовщносини людей на основi естетичних цшностей; естетичне виховання як спещальний канал передавання наступним поколшням естетико-культурних засад, способiв естетичного освоення дшсносп, шляхiв формування естетично1' свщомосп i навичок естетично1' дiяльностi.
Естетична культура особи, з одного боку, е складовою естетично1' культури суспшьства, а з шшого - вирiзняеться неповторною шдивщуальнютю, яка поеднуе риси загального та одиничного. За походженням естетична культура особи е результатом творчого освоення людиною естетичних цшностей суспшьства, а також способiв дiяльностi, спрямованих на 1'хне створення. Освоення людиною всього багатства естетичних цшностей е способом формування нею свое1' 1ндивщуальносп, ушверсально1' здатностi перетворювати свiт за законами краси.
Як зауважуе С. Сливка, поняття "естетична культура" е значно ширшим, шж "чуттева культура", оскшьки чуттева культура стосуеться лише людини, а естетична може стосуватися ще й суспшьства. Тому для вивчення естетично1' культури особи потрiбен штерактивний шдхщ з урахуванням почуттевого та рацiонального. Естетична культура юриста, за визначенням ученого, -це стутнь почуттевого впливу '"щалогу мистецтва" i законiв краси у правовш естетицi на
формування професшно! правосвщомосп фахiвця-юриста з метою тзнання правових явищ [12, с. 100, 112].
Ус цi складники оргашчно взаемозв'язанi, е цiлiсною системою якостей i здiбностей естетично! культури особи. За змютом естетичнi здiбностi належать до загальних, генералiзованих людських здiбностей, необхiдних у будь-якiй сферi людсько! дiяльностi. Вони iснують лише у поеднанш з iншими професшними здiбностями, доповнюють !х i тим самим зумовлюють творчий характер ушх видiв людсько! дiяльностi. Вони становлять мщний фундамент розвитку людини, подолання !! професiйно! обмеженостi.
Висновок. Отож, духовний чинник у професiйному бутп е необхiдною передумовою, одним зi шляхiв формування творчого ставлення до дiяльностi. Естетична активнiсть особи проявляеться у !! прагненнi до краси мiжособистiсних стосункiв, культури поведiнки, гармоншних взаемовiдносин мiж людиною, соцiальним i природним середовищем, що е найважлившими чинниками реального здiйснення прав i свобод громадян. У зв'язку з цим основне завдання в естетичному вихованш юриста полягае у виробленш у нього естетичного ставлення до рiзних суспшьних явищ (правових, моральних), умшня протистояти тому, що спотворюе свгг справжнiх людських почуттiв, заважае здiйсненню прав i свобод особи.
1. Лозовой В., Уманець О., Ценко М. Культура особистост1 та етикет у дыовому стлкувант: навч. поаб. / за ред. В. Лозового - Х. : Рег1он4нформ, 2006. - 140 с. 2. Хамтов Н. Фыософський словник. Людина 7 св1т / Н. Хамтов, С. Крилова - К.: КНТ, 2007. - 264 с. 3. Юридична деонтолог1я / В. Горшеньов, Л. Богачов, I. Бенедик та т.; за ред. В. Горшеньова, В. Комарова. - Харюв: Знання, 1993. - 367 с. 4. Крылов Н. Антропологический деятельностный и культурологический подход / Н. Крылов - Тезаурус, Центр гуманистич. л-ры, 2005. - 215 с. 5. Наконечна О. Естетичне як тип духовност1 / О. Наконечна. - Р1вне: ВАТ Р1вненська друкарня, 2002. - 208 с. 6. Фромм Э. Бегство от свободы / пер. с англ. Г. Швейника; отв. ред. и послесловие П. Гуркевича. - М. : Прогресс, 1990. - 271 с. 7. Зязюн I. Краса педагог1чног дп /1. Зязюн, Г. Сагач -К.: Украгнсько-ф1нський тститут менеджменту 7 б1знесу, 1997. - 301 с. 8. Искусство в мире духовной культуры / Е. Шудря, В. Шинкарук, Л. Новикова и др. - К. : Наукова думка, 1985. - 239 с. 9. Сливка С., Рудницький М., Ыдгурський М., Штангрет М., Ссип I. Формування правосв1домост1 юриста: монограф1я; за ред. С. Сливки - Льв1в: Кальвар1я, 1997. - 96 с. 10. Лукач Д. К истории реализма / Д. Лукач - М. : Наук. мысль, 1939. - 239 с. 11. Юркевич П. 1стор1я фшософИ права. Фыософ1я права. Фыософський щоденник. - 3-те вид. - К.: Украгнський св1т, 2001. - 756 с. 12. Сливка С. Юридична деонтолог1я / С. Сливка - Р1вне: ВАТР1вненська друкарня, 1997. - 110 с.
