CC BY
67
ЗАГАЛЬН1 ОСНОВИ МУЗИЧНО1 ОСВ1ТИ
Олена ШЕВЧЕНКО КУЛЬТУРОТВОРЧ1 АСПЕКТИ МИСТЕЦБКО1 ОСВ1ТИ
В статтi розглядаеться дiалектика взаемодИ мистецьког освти та культури. Показано, що взаемозв'язок i взаемозумовлетсть освти й культури е головною умовою тдвищення рiвня профестног тдготовки майбуттх музикантiв-педагогiв.
Сучасна освиа, у тому чи^ мистецька, мае враховувати як свггов^ так i внутршш тенденци в сощокультурнш сфер^ На переднш план виступае проблема вiдповiдностi освiтнiх систем потребам розвитку культурних процесiв. Сьогоднi очевидна необхвдшсть принципово нового пiдходу до освии як надскладно1 самооргашзовано1 системи, що взаемодiе з iншими сощальними системами й утворюе з ними в межах держави единий оргашзм.
Важливим завданням е формування загально! культури студентiв, оск1льки саме культура виражае «олюднення» педагогiчного процесу i е однiею з форм самовизначення професiонала, розвитку його творчих здiбностей. Умiння наповнювати теоретичну й практичну дiяльнiсть високим культурологiчним змiстом украй необхвдне випускникам музичних педагогiчних ВНЗ. На культуролопчний розвиток особистостi звертаеться увага в Законах Укра!ни «Про осв^» i «Про вищу освггу», Концепцп нацiонального виховання та Нацюнальнш доктринi розвитку освiти Укра!ни в XXI столпт! Тому одним iз найважливiших завдань вищих та середшх навчальних закладiв (зокрема мистецьких) е культуролопчний тдхвд до професшно1 тдготовки майбутшх спецiалiстiв. Сучаснi соцiокультурнi реали, необхiднiсть домiнування культурологiчного тдходу в педагогiчнiй теорп i практицi визначають актуальшсть розробки iнновацiйних пiдходiв до проектування сучасних освiтнiх систем.
Мета нашоТ статтi — довести, що взаемозв'язок i взаемозумовленiсть освiти й культури е головною умовою тдвищення рiвня професшно! пiдготовки майбутнiх музиканпв-педагопв.
У педагогiчнiй науцi проблемам моделювання змiсту вищо! освiти були присвячеш роботи таких дослiдникiв, як А. Алексюк, В. Андрущенко, С. Барбша, I. Богданова, С. Бондаревська, С. Гончаренко, В. 1ль!н, М. Каган, Н. Ничкало, О. Пехота, В. Сластьонш та iн. Культурологiчну модель змюту освiти дослiджували Н. Бордовська, С. Гессен, I. Зязюн, I. 1саев, I. Лернер, О. Рудницька та ш. Але питания культуроввдповщносп освии, 11 культуротворчих основ сьогодш залишаються недостатньо вивченими.
Розвиток культури й розвиток освпи — процеси, як1 вiдбуваються в основному паралельно, синхронно i взаемопов'язано. В зв'язку з цим С. Гессен писав: «Зрозумпи систему освiти певного суспшьства — означае зрозумiти устрiй його життя» [2, 25]. Система освии в суспiльствi адекватно вiдображае ввдповщну культурну систему з 11 щнностями й орiентацiями. Культурно-iсторичний тип суспшьного розвитку детермiнуе не лише вдеал людини (особистостi), а й засоби i способи 11 формування та розвитку в дус цього вдеалу.
У культурно-iсторичному контекст поняття «освиа» визначаеться сучасною педагогiкою як «транслящя соцiального досвiду в часi юторп i вiдтворения стiйких форм суспшьного життя в просторi культури» [8, 5], як «процес прилучення особистосп до культури», а «становлення i розвиток освiти як надбання особистосп, з одного боку, i всього культурного оточення, з iншого» [5, 10]. На початку XXI ст. це поняття збагачуеться через включення до його змiсту цiннiсних прюритепв i глибину аналiзу сутнiсних сторш процесу. Розумiния освiти з позицш соцюкультурно1 динамiки узгоджуеться з 11 трактуванням у сучаснiй педагогiчнiй наущ. Так, С. Гончаренко вважае, що «освиа — духовне обличчя людини, яке складаеться пiд впливом моральних i духовних цiнностей, що е надбанням 11 культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, впливу, шлiфувания, тобто процес формування обличчя людини»
[3, 24]. У «Педагопчному енциклопедичному словнику» за редакщею Б. Бiм-Бада вiдзначено, що «в освiтi iндивiд опановуе систему цшностей, знань, умiнь i навичок, як1 вiдповiдають його iнтересам i суспiльним сподаванням» [7, 172].
Наявна система освии багато в чому вибудована на культурних домiнантах минулого: рацiональному поглядi на свiт, iнтелектуалiзмi, утилiтарностi. Пошуки моделi освiти, адекватно! сучасному типовi культури й ввдповвдно новому етаповi розвитку цившзацп, становлять найактуальшшу проблему сучасно! педагогiки.
Основоположш суперечностi невiдповiдностi освiти культурi мають глибоке коршня. У педагогiцi така суперечшсть виявляеться в тому, що гумаштарна за своею природою освта (незалежно вiд р1вня i профiлю) до цього часу дослiджуеться, проектуеться й реалiзуеться переважно на основi природничонаукових уявлень, хоча новi соцюкультурш обставини вимагають здiйснення виховання й освии в просторi культури гумаштарними методами i засобами та визначають так перспективнi вектори розвитку, як штегращя i дiалог, особистiсно орiентований i цiннiсно-смисловий пiдходи, повернення до духовних основ буття й культуротворчо! дiяльностi та iншi гуманiстичнi принципи.
Освiта е складним соцiокультурним феноменом. Це зумовлюе необхiднiсть звернення педагопки до И виток1в — сприйняття И як феномена i частини культури, культуроввдповвдно! системи, культуровiдповiдного середовища й культуротранслюючого процесу, тобто ввдображення передусiм таких фундаментальних властивостей культури, як едшсть у багатогранностi, цшсшсть [6, 253],
У сучасних умовах усе бшьше загострюеться проблема вдосконалення механiзмiв соцiалiзацi! та шкультурацп особистосп засобами освiти. Важливо забезпечити !х обопiльне функцiонування в педагогiцi, особливо в теори та практицi мистецько! освiти у зв'язку зi специфшою И спрямованост на вирiшення проблем культури. На думку С. Бондаревсько!, важливо зробити в педагопщ перехвд вiд просвиницько! парадигми до культуротворчо!, ввд «людини освiчено!» до «людини культури» [1].
Образ «людини культури» мае ввдповвдати актуальним потребам свиового спiвтовариства в людиш, яка орiентуеться на спiвробiтництво й не здшснюе деструктивних дiй. Це означае втшення в навчальному процесi таких вдей:
- людина культури — вшьна особистiсть, здатна до самовизначення у свт культури, тому педагоги й вихователi мають формувати в молодi так1 якостi: високий рiвень громадянсько! самосвiдомостi, почуття власно! гiдностi, самоповагу, самостшшсть, самодисциплiну, незалежнiсть суджень, здатшсть орiентуватись у свiтi духовних цшностей, вщповвдальшсть за сво! вчинки, потребу в особислсному i професiйному зростаннц
- людина культури — духовна особиспсть, здатна до виховання i самовиховання духовних потреб (зокрема, в шзнанш, рефлексi!, красi, спiлкуваннi, пошуку сенсу життя i щастя, прагненш до iдеал^), тому !! виховання передбачае орiентацiю на загальнолюдськ1 цшносп, свiтову й нацiональну духовну культуру, фшософш, етику, естетику i людинознавство;
- людина культури — творча особиспсть, здатна до самоствердження в уих сферах свое! життедiяльностi — навчанш, побут1, вiдпочинку, тому !! виховання мае бути спрямоване на розвиток таких властивостей, як потреба в перетворювальнш дiяльностi, поеднання анал^ичного та iнту!тивного мислення, прагнення i здатнiсть до життетворчостi;
- людина культури — адаптивна особислсть, здатна до життя в певному культурному простор^ в умовах дiалогу культур, ринково! економiки, ново! релiгiйностi тощо, а оск1льки адаптацiя до таких умов вимагае рiзноманiтних глибоких знань, навичок спшкування, адекватно! самооцiнки, то метою педагопв мае бути виховання витончених манер, естетичного смаку, дбайливого ставлення до власного фiзичного й психiчного здоров'я, здатностi обладнати власне житло, вести господарство, примножувати благополуччя сiм'! та кра!ни.
Отже, людина культури е втшенням культурного начала: свободи, гуманносп, творчостi, духовност1, адаптивность Цiлiсна людина культури в сучасному уявленш — це людина, здатна з максимальною ефектившстю реалiзувати сво! iндивiдуальнi здiбностi й сво! штелектуальш та моральнi можливостi. Недосконалiсть людсько! особистост1 спричинювала !! постiйне прагнення до творчосп, саморозвитку, самореалiзацi!. Вершиною людських чеснот е,
безсумшвно, моральш якосп, без яких неможливо долати дегумашзацш суспiльства в умовах ринкових ввдносин [4,243].
Створення образу людини культури вiдбyваeться в рамках професшно1 особистiсно орieнтованоï освии, де основним методом проектування повинен стати культуролопчний пiдхiд, який передбачае «поворот yсiх компонентiв освiти до культури й людини як ïï творця й суб'екта, здатного до культурного саморозвитку» [1, 87].
При визначенш змiстy мистецькоï' освiти культуролопчний шдхвд розглядаеться як реалiзацiя гyманiстичноï установки на розyмiння соцiальноï функцп людини. Це передбачае внесения у змют освiти культури в рiзноманiтних ïï проявах, передyсiм дyховноï культури (В. Краевський). Компонентами змiстy мистець^' освiти можна вважати загальну, базову та професшну культуру. 1нтегральним результатом кyльтyрологiчноï спрямованостi змiстy цiеï освии е становлення людини, яка здатна до гуматстично орiентованого розвитку i мае багатофyнкдiональнy компетенцiю. У культуролопчнш концепцiï змiст освiти iзоморфний змюту соцiального досвiдy та включае чотири компоненти: знання, способи дiяльностi, досввд творчоï дiяльностi, досвiд емоцiйно-цiннiсного ставлення до свiтy [9, 28-29].
Культуролопчний шдхвд до змiстy мистець^' освiти пiдкреслюе позицш, згiдно з якою культура, виступаючи основним ïï джерелом, розглядаеться як певна цшснють, що розвиваеться й функцюнуе за особливими законами.
На нашу думку, культуролопчний шдхвд до змiстy освии мyзикантiв-педагогiв забезпечуе так1 ïï кyльтyротворчi основи:
- глибоке i всебiчне опанування студентами культури рiдного народу як обов'язкова умова прилучення до шших культур;
- формування у студенпв уявлень про розмаггтя культур у свт i нашiй краш, розyмiния та внyтрiшнього прийняття ршноправносп народiв i рiвноцiнностi ïхнiх культур, виховання позитивного ставлення до культурних ввдмшностей як чинника поступального розвитку свiтовоï цивiлiзацiï й самореалiзацiï' особистостц
- створення умов для прилучення студенпв до культури iнших народiв;
- громадянське виховання на основi полiцентричноï моделi нацiональноï культури, що забезпечуе едшсть громадянських та етнокультурних iнтересiв особистостi;
- виховання представнишв yсiх нацiональностей у дyсi взаеморозумшня, довiри й толерантноси, готовностi до позитивного мiжетнiчного й мiжкyльтyрного дiалогy;
- формування й розвиток умшь i навичок взаемодiï з нолями iнших культур.
У запропонованому нами трактуванш кyльтyротворчоï основи мистецькоï' освии виокремлюються двi центральнi проблеми: тдготовка студенпв до життя i творчоï дiяльностi в сучасному свiтi на основi позитивноï взаемодiï з представниками рiзних етнокультурних систем та оргашзащя педагогiчного процесу в мистецьких навчальних закладах, який забезпечуе таку тдготовку.
Готовшсть стyдентiв до життя i дiяльностi в культурному середовищi визначаеться знаннями, yмiниями й навичками, а також певними якостями особистосп, що формуються в навчально-виховному процесi. Таким чином, за час перебування в навчальному закладi студенти мають опанувати кyльтyрологiчнy компетенцш. Пiд цим поняттям ми розyмiемо загальну здатнiсть до плiдноï життедiяльностi в умовах пол^льтурного сyспiльства, здатнiсть, що Грунтуеться на поеднанш особистiсних якостей, синтезованих знань, умшь i навичок позитивноï мiжкyльтyрноï взаемодiï'.
Звернення до теоретичних положень мистецькоï' освiти дозволило нам увести в систему тдготовки стyдентiв новi категорiï й поняття, так1, наприклад, як «мистецька картина свiтy», «творчий метод» та ш., а також штерпретувати мистецьк! явища з позицш педагогiки. Зазначимо, що стосовно цього культуролопчний шдхвд передбачае, разом iз цiлiсним аналiзом мистецьких надбань, розгляд тих загальних вщношень i залежностей, як1 створюють можливiсть цих надбань. Завдяки цьому пiдходy стае зрозумшим опосередкований вплив соцiальних чинник1в на творчють митця, природа й ушкальшсть рiзних вид1в мистецтва та закономiрностi ïхнього розвитку в сyспiльствi.
Мехашзм кyльтyрологiчного спрямування мистецькоï освiти — вивчення стилю, що е найважлившим елементом культури, однiею з найдосконалших форм дyховноï пам'ятi
людства. Шзнаючи pi3Hi мистецьк стилi, людина усввдомлюе xapaKTepHi стильовi особливост кожно1 епохи, починае розумiти вiдмiнностi, як1 щентифшуються або з духовним свiтом митщв, або з творами мистецтва як матерiальною продукцiею цiеï епохи. Тому майбутньому педагогу надзвичайно важливо знати та розумпи стильовi особливост кожного юторичного перюду, а також риси шдив^ального стилю митцiв у рiзних галузях мистецтва, умiти ïx зютавляти та аналiзувати.
Культурологiчний шдхвд до змюту мистецько1 освiти дозволяе поглиблювати музично-педагогiчну iнтерпретацiю творiв мистецтва й розробляти таку цшсну систему фахових знань, обумовлених онтолопчною, цшшсною, евристичною, просвiтницькою й комунiкативною функщями мистецтва, яка забезпечуе бiльш грунтовну професiйну пiдготовку та культурний розвиток майбутшх музиканпв-педагопв.
Культурологiчнi основи змюту мистецькоï освiти передбачають корегування освгтшх теxнологiй. На нормативному рiвнi це виявляеться у вимогах до змютовного компонента, що повинен бути «культуроемним»; до процесуальноï сторони навчання й виховання; до керування педагогiчною дiяльнiстю; до науково-освiтнього й виховного простору навчального закладу, який стае «культуродоцшьним середовищем»; до засобiв дiагностики й мошторингу якост освiти, що дозволяють об'ективно й диференцшовано оцiнювати рiвень професiйного й особислсного розвитку студенпв; до методiв вивчення педагогiчноï' дiяльностi та ïï iнновацiйного проектування.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бондаревская Е. В. Теория й практика личностно ориентированного образования. — Ростов-на-Дону, 2000. — 277 с.
2. Гессен С. И. Основы педагогики. — М., 1995. — 448 с.
3. Гончаренко С. У. Украшський педагопчний словник. — К., 1977. — 375 с.
4. Губерський Л., Андрущенко В., Михайльченко М. Культура. 1деолопя. Особислсть. — К., 2002. — 575 с.
5. Гусинский З. Н., Турчанинов Ю.И. Введение в философию образования. — М., 2003. — 248 с.
6. Огнев'юк В. О. Освгта в системш цшностей сталого людського розвитку. — К., 2003. — 440 с.
7. Педагогический энциклопедический словарь / Гл. ред. Б. М. Бим-Бад. — М., 2002. — 528 с.
8. Рубцов В. В. Развитие образовательной среды региона. — М., 1997. — 219 с.
9. Тушева В. Культуролопчш основи вищо1 педагопчжй освгти // Педагопка i психолопя професшно1 освiти: Науково-методичний журнал. — 2005. — № 5. — С. 25-34.
Олена БУРСЬКА
ТВОРЧ1 ВИМ1РИ ВИКОНАВСЬКОГО ОСЯГНЕННЯ МУЗИКИ: Ф1ЛОСОФСЬКО-ПЕДАГОГ1ЧН1 РЕФЛЕКСIÏ
В cmammi зроблена спроба феноменологiчноï дескрипцп процесу творчого осягнення музики, ттерпретацп ïï часопростору у коHmeKcmi виконавського тзнання. Розкриваеться педагогiчний потенщал виконавського тзнання музики як креативно духовного процесу у творчому саморозвитку особистостi.
На rai помпного прискорення життевого часу, калейдоскотчних сустльних змш, що або захоплюють людину у своему бурхливому вир^ або змушують залишатись над ними в позици фiлософського споглядання, гостро вiдчуваеться парадоксальнiсть сучасного етапу людського буття — прагматичнi прагнення i прюритети «людини суспiльноï» поступаються прюритетносп формування смисложиттевих установок «людини духовноЬ> в ïï поверненнi до пошуку себе, своеï сутност1 у вимiрi вiчностi. «Енергетика тiлесного^ змiнюеться креатурою духовност! — смислотворення», — зазначае Г. Миронов. З позицш сучасних фшософських поглядiв новi соцiальнi орiентацiï людини ХХ1 ст. полягають у «переведенш свiдомостi людини в штегральну цiлiсну культуротворчу площину» та на ïï реали, де «креатившсть духовного св^ людини i людства, взятого, по-перше, у едностi всix його штенцш, а по-друге, як ушверсальна форма його буття», розумiеться як «вшьне здiйснення свого духовного потенщалу, адже свобода приходить у творчосп i через творчiсть» [7].
