CC BY
21
ПРОФЕС1ЙНА ОСВ1ТА
Ольга ЩОЛОКОВА
ПРОБЛЕМА РОЗВИТКУ ТВОРЧО1 1НДИВ1ДУАЛЬНОСТ1 СТУДЕНТ1В В УМОВАХ КУЛЬТУРОЛОГ1ЧНО1 П1ДГОТОВКИ
В статтi розглядаються можливостi формування творчого потенщалу особистостi, визначаються складовi iндивiдуальностi, а також розкриваються умови щлеспрямованого творчого розвитку студентiв вумовах культурологiчноi тдготовки.
Аналiз свггових тенденцш у педагопщ вищо1 школи свiдчить про кардинальне зростання вимог до професшних та особислсних якостей майбутшх вчителiв. Високий рiвень освiтнiх стандарпв, новi прогресивнi технологи, едине шформацшне середовище створюють передумови для переосмислення змiсту навчання на користь особистiсно-орiентованоl парадигми.
Методологiчнi дослiдження в галузi педагопки привели до висновку, що майбутне в освт залежить не тшьки i не стiльки вiд шлькосп знань, ск1льки вiд рiвня щдивщуальнох культури, здатностi людини орiентуватись у нестандартних ситуащях. Гуманiстична концепцiя, що визначае освггу як розвиток людини, ввдштовхуеться вiд вде1 самоцiнностi шдивщуальносп, 11 здатностi до саморозвитку. Ввдповвдно вде1 креативност вiдображаються у педагопчному мисленнi, а педагогiчна творчiсть проникае у рiзнi сфери освiтнiх явищ, надаючи 1м нового забарвлення.
Освiченiсть в сучасному розумшш передбачае методологiчно гнучкий, проектно-орiентований iнтелект, здатнiсть особистосп до комушкаци позитивного типу, сформовану установку на соцiальну вiдповiдальнiсть. Сустльству сьогоднi потрiбнi викладачi яскравi, орипнальш, харизматичнi, думаючi, знаючi, мудрi, отже, устшш у сво!х справах.
Безумовно, устх професюнально1 реалзацц неможливий без розвинутого шдив^ально-творчого потенщалу. Щншсна складова тако! концепци грунтуеться на системi орiентацiй, прийомiв самовдосконалення, способiв вiльного вибору вiдповiдальних рiшень, яю забезпечують самореалiзацiю в дiяльностi, а також задоволешсть нею або сукупносп того, що можна назвати професшним буттям педагога. В цiй ситуацп важливим завданням пiдготовки фахiвцiв у галузi мистецько1 освiти е формування у студенпв творчо1 активностi, створення психолого-педагогiчних умов для повсякденного розвитку шд^дуальних якостей.
Зазначимо, що феномен творчосп був привабливим для людей на вих етапах цившзаци, сутшсна природа людсько1 iндивiдуальностi завжди хвилювала вчених. Так, що Арютотель стверджував: щойно народжена дитина е «чистою дошкою», а Дж. Локк писав: «Бог наклав певну печатку на душу кожно1 людини, яка подiбно до И зовнiшнього вигляду може бути трохи виправленою, але чи навряд и можна повнiстю змiнити i перетворити на протилежне. Тому той, хто мае справу з диьми, повинен досконало вивчати !х натури та здiбностi i за допомогою постшних спостережень слiдкувати за тим, в яку сторону вони легко схиляються, якими е !х природш задатки, як можна !х удосконалити i на що вони можуть здатися».
Людина завжди захоплювалась талантами, схилялась перед генiальними творшнями сучасник1в, але тiльки у ХХ ст. проблема творчо1 iндивiдуальностi стала предметом спещального вивчення у фшософських i психолого-педагогiчних науках.
Творчiсть як родова сутшсть людини стала предметом спещального до^дження багатьох вчених, зокрема, таких, як В. Андреев, А. Асмолов, М. Бердяев, I. Бех, С. Бондаревська, Л. Виготський, М. Каган, В. Розанов, В. Роменець, С. Сисоева,
П. Флоренський, А. Хуторськой, I. Якиманська та iн. Вони довели, що творчiсть завжди е проявом, вираженням iндивiдуальностi.
Розглядаючи вказану проблему в освiтянськiй галузi, В. Розанов конкретизував !х думки так: «Де iндивiдуальнiсть не збережена, подавлена або зневажаеться, там освиа не здшснюеться. Тiльки в якостi конкретно! людини, а не «людини взагалЬ) особистiсть може бути найбiльш винахвдливою у думках, сво!х почуттях i устремлшнях» [2, 92].
Витоки творчостi закладенi в глибинах людсько! iндивiдуальностi, яку характеризуе неповторне сполучення одиничних та особливих природних i соцiальних властивостей, суспiльно значимих i вiдмiнних вiд тих, що юнують у iнших людей. Утворюючи складну систему, iндивiдуальнiсть мае унiкальнi i разом з тим стшки характеристики, як сприяють високому рiвню досягнень людини. Саме тому творчi показники не можна «перемютити» вiд одше! людини до шшо!, оск1льки !х джерелом е творча дiяльнiсть окремо! iндивiдуальностi.
Отже, творча дiяльнiсть притаманна всiм людям, i якщо вони не працюють творчо, то це пояснюеться не внутрiшнiми психологiчними причинами, а вихованими i вкорiненими звичками наслiдувати чужим вказiвкам.
На основi аналiзу науково! лiтератури можна зробити висновок, що творча особиспсть — це шдиввд, який володiе високим рiвнем гуманiтарних i, зокрема, культуролопчних знань, мае потяг до нового та орипнального. Для творчо! особистосп творча дiяльнiсть е життевою потребою, що проявляеться у рiзноманiтних ситуащях.
Культурологiчнi засади розвитку духовности проблема актуалiзацi! мистецького досвiду як чинника компетентностi майбутнього вчителя знайшла грунтовно вiдображена у численних наукових до^дженнях. Разом з тим питания шдив^ального творчого розвитку студентiв, специфiки його формування в умовах культурологiчно! тдготовки висвiтленi недостатньо.
Сьогоднi як1сна тдготовка майбутнього вчителя мистецького профiлю в системi вищо! педагогiчно! освiти ускладнюеться протирiччями, як1 iснують у сощально-освинш сферi i практицi навчання. До них можна ввднести так1:
- мiж динамiкою державно! полiтики, що орiентуеться на доступнiсть, як1сть, ефектившсть вищо! педагогiчно! освiти, та вщносною рипдшстю освiтньо! полiтики педагогiчних ушверситепв, як1 зорiентованi на виживання в складних умовах конкуренцi!;
- мiж зростанням об'ективно! значущостi педагогiчно! пращ вчителя мистецького профiлю для сустльства та низьким статусом професiйно! дiяльностi вчителя загальноосвiтньо! школи;
- мiж потребами сучасно! школи в професiйно зрших, досконалих вчителях, здатних до адаптаци та ефективно! дiяльностi вiд початку свое! роботи, та недостатньою готовшстю випускнишв педагогiчних ВНЗ до рiзних видiв художньо-педагогiчно! дiяльностi.
Системний аналiз дозволив визначити в iндивiдуальностi людини певш складовi творчого потенцiалу, яш постiйно розвиваються, удосконалюються або коригуються. Серед них особливого значения набувають штелектуальна, мотивацшна, емоцiйна, вольова, сфера саморегуляци, предметно-практична i екзистенцiйна сфери.
1нтелектуальна сфера включае рiзнi види мислення (творче i пiзнавальне, теоретичне i емпiричне, дивергентне i конвергентне), стилi мислення (аналiтичний склад розуму, образне мислення), як1сть розуму (кштливють, гнучк1сть, самостiйнiсть, критичнiсть), пiзнавальнi процеа (увага, уявлення, сприймання, пам'ять).
Мотивацшна сфера об'еднуе сукупнiсть потреб, мотивiв i цiлей людини, як1 формуються i розвиваються протягом всього життя. Для студенпв суттеву частину мотивацшно! сфери становить мотивацiя учiния. Шд мотивацiею учiния розумiють систему цшей, потреб i мотивiв, як1 спонукають людину свiдомо оволод1вати знаннями, бути активними у навчальнiй дiяльностi.
Емоцшна сфера включае емоцi! i почуття, а також самооцiнку. Якщо самоощнка занижена або завищена, студент ввдчувае ускладнення в спiлкуваннi, неадекватно реагуе на зауваження.
Вольова сфера характеризуеться усввдомленою постановкою мети i завдань. Людиш з розвинутою волею притаманнi цшеспрямовашсть, подолання зовнiшнiх i внутрiшнiх перешкод, м'язового i нервового напруження, самовладання, iнiцiатива.
Сфера саморегуляцiï дозволяе вшьно вибирати мету i засоби ïï досягнення, усвiдомлювати свiй вибiр, ввдзначаеться самокритичнiстю, рiзнобiчнiстю мисленневих дiй, вмшням спiввiдносити свою поведiнку з дiями iнших людей, рефлексiею, оптимiстичнiстю, вмшням управляти своïми фiзичним i психiчним станом.
Предметно-практична сфера мiстить у соб! здiбностi, вчинки, вмiння в рiзних видах дiяльностi i стлкування. Розвивати предметно-практичну сферу — означае допомагати людиш реалiзувати себе як сустльну i як неповторну шдивщуальшсть.
Екзистенцiйна сфера характеризуеться гармонiею почутпв i вчинк1в, слова i дша, як1 виражаються у життевiй позици людини до себе та шших. Сьогоднi актуальним стае вмiння людини сввдомо вiдноситись до сво1'х дш, намагатися ïx удосконалити, контролювати своï потреби, керувати собою.
Вiдповiдно можна визначити так! складовi творчих проявiв вчителя мистецького профшю:
- творча спрямованiсть (потреба в творчому самовираженнi, установка на iндивiдуально i сустльно значимi результати);
- творчий потенщал (обдарованiсть у певному вид! д!яльносп, наявнiсть iнтелектуальниx i практичних знань, умшь i навичок, можливють застосовувати 1'х на практищ, наявнiсть лопчного мислення та штущп);
- !ндив!дуально-психолопчна своерiднiсть (вольов! якосп, здатнiсть до саморегуляцiï, усвiдомлення себе як творця матерiальниx i духовних цiнностей, емоцiйнi характеристики та ш).
Ведомо, що процес формування студента як майбутнього спещалюта складаеться з багатьох фактор1в: сприйняття соцiальноï рол! пращ вчителя; самовиховання необxiдниx якостей, яш формують його особиспсть; усведомлення вимог до себе; реалiзацiя творчо1' д!яльност! Щ фактори професiйного становлення вiдбуваються у навчально-виховному процесi. При цьому розвиток iндивiдуальностi е генеральною лшею гуманiстичного тдходу в мистецькш педагогiчнiй освт, а студент розглядаеться як суб'ект освинього процесу, здатний навчатися самостшно.
З урахуванням цих положень вважаемо за необхвдне знаходити нов! способи формування знань студенпв в процес! культуролопчно1' тдготовки. Ми бачимо, зокрема, широк! можливосп для розвитку творчо1' активносп кожного студента тд час вивчення базових курив «1стор!я художньо1' культури» i «Методика викладання художньо1' культури». 1х основне завдання полягае не тшьки у поглибленш юторико-теоретичних i методичних знань, а й сформованосп та розвитку умшь творчо працювати з учнями.
Передуим необхвдно створювати на лекщях i практичних заняттях педагопчне середовище, яке сприяе формуванню творчо1' особистосп й адаптацп студенпв до педагопчно1' д!яльност! В такому середовищ! важливим е:
- творчий шдхвд педагопв до викладання навчальних курив;
- активна позищя студенпв у педагопчному процес!;
- висока як1сть та ефектившсть результапв навчання.
Навчальний процес на лекцшних, семшарських i практичних заняттях спрямовуеться на формування у студенпв педагопчного свиогляду як компонента творчо1' д!яльност! Досягти цього можливо, на нашу думку, за таких умов:
- яшсного засвоення художньо1' картини кожно1' епохи та основних мистецтвознавчих понять;
- формування мистецького й педагопчного досввду, опора на нього;
- наявшсть псних зв'язк1в м!ж юторико-теоретичним i методичним курсами;
- посилення уваги до сучасних проблем художньо1' культури;
- проблемний виклад тематики навчальних курив;
- опора на самостшшсть та актившсть студенпв при ознайомленш з творами мистецтва, виявлення 1'х педагопчно1' значущосп.
У виршент завдань за кожною визначеною позищею ми намагаемось спрямувати студенпв на творчу д!яльшсть. Так, у теоретичних частинах обох курив розкриваються концептуальш погляди автор!в щодо формування особиспсно1' культури, проблем художньо-естетичного виховання, розглядаеться взаемозв'язок м!ж процесами сощал!заци та розвитком
iндивiдууму. Значне мiсце вводиться вивченню сучасних педагогiчних технологiй, як можуть реалiзовуватись не тiльки за типовими, а й авторськими програмами, зорiентованими на специфiчнi умови навчального процесу.
В курсi «1стори св1тово1 художньо1 культури» важливим аспектом творчо1 активiзацil студента стае орiентацiя на штенсивний розвиток художнього мислення як основи тзнання мистецьких явищ. Так, у ироцеа ознайомлення з художньою картиною кожно1 епохи студентам за шдивщуальним планом пропонуеться: вiдiбрати найбшьш характернi твори з рiзних видв мистецтва з видшенням 1х провiдних тем та iдей; зробити художньо-педагопчний анал1з творив у рiзних видах мистецтва, визначити кольоров^ музичнi, вербальт, пластичнi засоби художньо1 виразносп; пор^вняти мистецьк1 твори рiзних епох, створет рiзними авторами за однiею темою; пщбрати синонiми до певного кольору або настрою; розробити композицш орнаменту з використанням семантичних зв'язк1в — алегорш i метафор; проекспериментувати з лшею, плямою, формою, в якш фантазия i гра повинн1 дом!нувати в творчо-композиц1йному процесц написати рецензи на твори сучасних митщв; створити кросворди за темами художн1х творив та !х авторiв.
В кура «Методика викладання св1тово! художньо1 культури» студенти опановують методи розвитку творчо1 активностi учшв р1зних в1кових категорш. Перед ними ставляться проблемнi питания: «В чому специфiка дитячо1 художньо1 творчост1? Як розвинути творч1 зд16ност1 учня до 1х повно! реалiзацil? Як зберегти iнтерес до творчосл у датей п1дл1ткового в1ку?».
Ознайомившись 1з навчальними програмами з шильного курсу «Свиова художня культура», студенти починають розумии, що вчитель мае не лише оргашзувати вивчення того чи шшого художнього твору, а забезпечити сприятлив! умови для його художнього сприймання, яке грунтуеться на ди псих1чних механiзмiв емоцiйного переживання та сп1вчуття.
Важливо також, аби студенти усввдомили, що молодший, середнш i старший шк1льний в1к е своервдними етапами дитинства з р1зними характерними для них типами проввднох д1яльност1 та своерiдними психолог1чними новоутвореннями. Для кожного такого етапу юнуе своя, вiдмiнна в1д доросло1, форма повноцшного переживання мистецтва. Тому так важливо залучати учн1в до мистецтва i творчо1 д1яльност1 протягом уах рок1в навчання у школ1.
Отже, студентам необхвдно навчитись створювати педагопчш ситуаци, в яких би учш вiдчували потребу под1литися сво1м художшм враженнями i знахiдками, волод1ли образною мовою р1зних вид1в мистецтва, вмши спiлкуватися м1ж собою, точно i зрозум1ло висловлювати сво! думки.
Вважаемо за необхвдне показати студентам типов1 помилки, як1 часто зустрiчаються у робоп молодих вчителiв. Це передуам недостатня розробка композицИ уроку, неузгодження р1зного матерiал^, що не дозволяе поеднати урок у гармоншне цше. Серйозною вадою у проведеннi уроку може стати шдиферентшсть, байдужiсть, ввдсутшсть власного ставлення вчителя до твору, який розглядаеться на урощ.
Шдводячи п1дсумки розглянуто1 проблеми формування iндивiдуальноl творчост1 майбутнього вчителя в процеа культуролог1чно1 п1дготовки, можна констатувати, що навчальш курси «1стор1я св1тово! художньо1 культури» i «Методика викладання св1тово! художньо1 культури» сприяють зростанню фахових знань, удосконаленню професшних якостей, розвитку творчо1 активносп студентiв. Саме такий вчитель зможе наповнити шк1льний урок новим змютом, сучасними технологiями, оргашзувати стлкування учн1в з творами мистецтва та !х глибоке сприйняття. Тож оргашзацшно-педагопчне забезпечення процесу формування естетичного ставлення до мистецтва i розвитку художнього мислення допомагае студентам бачити перспектившсть свое1 роботи i надати !й творчого характеру.
Л1ТЕРАТУРА
1. Зубра А. Педагогическая культура преподавателя высшей школы: Пособие. — Минск, 2005. — 397 с.
2. Розанов В. Сумерки просвещения. — М.: Педагогика, 1990. — 624 с.
3. Романець В. Психолопя творчоста: Навч. поибник. — 2-е вид., доп. — К.: Либвдь, 2001. — 288 с.
4. Хуторской А. В. Методика личностно-ориентированного обучения: как обучать всех по-разному?
Пособие для учителя. — М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2005. — 383 с.
5. Щолокова О. П. Методика викладання свггово! художньо! культури. — К.: Вид-во НПУ
1м. М. П. Драгоманова, 2007. — 193 с.
