CC BY
50
шктор ГАДЯЦЬКИИ
ТОТАЛ1ТАРИЗМ НА Р1ВН1 ОСОБИСТОСТ1 ТА ЙОГО ПОДОЛАННЯ*
В чому сутшстъ / характерна риси авторитарно! особистостi, тоталтар-ног людини? Як подолати тоталiтарнi риси на особистiсному рiвнi? Щ питання тiсно пов'язанi з науковими та практич-ними проблемами сучасног освти, демо-кратизаци украгнського соцуму. Подолання тоталтарних тенденцш на рiвнi особистостi — у доступ до альтернативно! тформацИ, критичному аналiзi и, у самовдосконалент людини в процес практичног дiяльностi з удосконалення соцуму.
Проблему авторитарно! 1 тотал!тарно! особистост вивчали, зокре-ма, Т.Адорно з! своею командою («Дослщження авторитарно! особи-стоси», 1949 р.) [1], Г.Почепцов «Тотал!тарна людина» (1994 р.) [2]. Детально 1 блискуче дослщив цю проблему С.Г.Кара-Мурза у твор1 «Маншулящя свщомютю» [3], проанал1зувавши сутшсть, форми 1 типи маншуляцш, мiфи сусшльно! свщомоси, роль телебачення в цьому та шше. Адорно виходив з гшотези про те, що «сам споспб мислення е ви-разом прихованих рис шдивщуально! структури характеру», в центр! його дослщження — «потенцшно фашистський шдивщ», чия структура робить його таким, що легко шддаеться антидемократична пропагандi [1, 15]. Нав^ь сучасний iндивiд, тим паче маса, легко шддаеться такш пропаганд!, особливо якщо вона йде вщ владно-ол!гарх!чних ЗМ1 ! висмiюе парламент — на це авторитарна особист^ть легко клюе i на— впаки, — прихильно ставиться до чиновника, який демонструе бру— тальне ставлення до правових шститулв.
Друкуеться у порядку дискусп.
Видшення невир1шених рашше частин загальноУ проблеми.
Потребуе дослiдження симптоми неототалiтаризму та ïx подолання на piBHi особистостi, роль альтернативност iнформацiï у цьому процесс еднiсть самовдосконалення людини i суспшьства. Мета cmammi — в аналiзi цiеï проблеми.
* * *
Причинами тоталитаризму на екзистенцiйному рiвнi е i нерозви-ненiсть особистостi як гуманно:!, самопрограмуючоï та рефлексуючоï, вольовоï та цшсно:!, що освоïла людську культуру. Тоталиарна осо-бистiсть — це людина з нерозвинутим внутрiшнiм свиом i самореф-лексiею, з вщсутньою чи недостатньою самокритичнiстю, з невмшням адекватно-критично оцiнювати навколишнiй свiт i себе в цьому свт; однобока, одномiрна, духовно раxiтична особиспсть, яка не розвинула гар-моншно своï дуxовнi та iнтелектуальнi начала. Будучи залежною вiд об-ставин, влади, вщ власних вад, не мае сили волi з ними боротись.
Сусшльство, цивiлiзацiя, з уйма ïx вадами, починаючи вiд шкщливих звичок, що гублять мiльйони людей, i закшчуючи вiйнами i тоталггарни-ми режимами, вкрай недосконалi, в вторичному вимiрi знаходиться ще в сташ iнфантилiзму. Обставини тоталiтарного суспшьства не дають змоги масовiй людиш всебiчно розвинути своï здiбностi, реалiзувати себе. Вiдсутнiсть цiеï самореалiзацiï приводить до депресп, агресiï, збочених звичок. Людина тоталиарна не здатна до самопрограмування, програму ш диктуе хтось шший: влада, начальник, обставини, iншi люди.
Брак альтернативноï, всебiчноï шформацп приводить до зашореностi як наслщку манiпуляцiй, а то й зомбування. Тоталитарна людина знаходиться в вузькому шформацшному полi, ïï формуе однобiчна, безальтернативна шфор-мацк. Незважаючи на зовшшню рiзницю iнформацiï з рiзниx телеканалiв, вона все ж таки береться з одних джерел, як правило, тих самих шфор-мацшних агентств, перебувае в пол1 тяжшня невидимого «мшютерства правда»; глядачевi пропонуеться однобiчне концептуально-iнформацiйне меню. Навгть якщо нема якихось явних темниив i мiнiстерство iнформацiï, можли-во, i не дае прямих вказiвок телеканалам, яку шформащю пускати в ефiр, але оскiльки канали належать рiзним магнатам-олiгархам, якi мають близьи соцiальнi iнтереси, то iнформацiя просшеться слухняними редакторами з урахуванням побажань i навгть свiтосприйняття своïx господарiв. В результатi, навiть не змовляючись м1ж собою, рГзщ телекомпанiï дають в ефТр одну i ту ж, концептуально близьку шформащю з невеликою рТзницею. I уникають певних тем вони теж не стихшно, а так, що вщчуваеться направляюча рука або схож1 штереси. В шформацшних випусках провщних телеканалiв тшьки незначнi варiацiï у ви6орГ тем i сюжепв, рГзниця переважно в акцентах.
Характерним елементом радянського тоталиаризму була нашв-освiчена людина, що недавно оволодша грамотою i навчилася читати
«Правду», где нет известий И «Известия», где нет правды». Людина неото-талггарного суспшьства, клацаючи пультом телевiзора по рiзних каналах думав, гцо добре тямить в пол1тищ, бо 1Й здаеться, гцо мае р1зноб1чну iнформацiю. Насправдi потiк повiдомлень, що розповсюджуеться рiзними каналами, наливаеться з одше! бочки.
Вiдсутнiсть альтернативно! iнформацii формуе догматизм (який межуе з фанатизмом), страх, брак сили воль Це найважливiшi засади то— талиаризму на особистшному рiвнi, наслiдок iнформацiйних маншуляцш, перш за все телевiзiйних. «Справжня i найглибша передумова деспотизму полягае в iдеi непохибностi, у своерщнш, по сутi мiстичнiй свiдомостi во-лодшня абсолютною ¿стиною (■■■), деспотизм настыъки ж адекватный догматизму, наскшъки свобода адекватна критицизму» [4; 119, 125].
Згадаймо хоча б методи маншулювання масовою свщомштю в пертд вибор1в. Головш пщтасовки результапв вибор1в вщбуваються не на ви-борчих дшьницях 1 не при шдрахунку голос1в, а рашше, — тод1, коли людей, наче ковбаси, начиняють зомбуючою полирекламою, яка в сучасно— му свт називаеться безневинним словом шар, але це явище краще б на— звати старим термшом «гебельивська пропаганда». На пiдсвiдомiсть лю— дини дiе телереклама кiлькох перш за все двох основних кандидапв, яка зводиться до прим^ивних слоганiв, як прокричить в ефiр iстеричний або улесливий голос диктора ^ головне, що ця зомбуюча телереклама полгги— к1в якихось щей повторюеться багато раз1в на день. У багатьох людей те— левiзор просто не вимикаеться весь час, коли вони удома. Вщсутшсть альтернативно! шформаци породжуе шюзш, що ця iнформацiя i е iстина в останнш шстанци. А тотал1тарна людина нездатна до критично! само— оцiнки, нездатна сама формувати власну позищю, бо вона можлива тшьки iз зiткнення, альтернативних ощнок iнформацii, рiзних точок зору. Ряпвною i природною для мислячо! людини е звичка запитувати себе знову i знову: а що, як допустити iстиннiсть протилежного погляду? Але така настанова для масово! свщомосп скорiше виняток, нiж правило.
Сучасна людина, здавалося б, мае шформащю з багатьох джерел i ш дiйсно цiлком доступна по-справжньому альтернативна шформащя, особливо враховуючи величезну кшьисть газет, 1нтернет i т.д. Але наймо-гутнiша iнформацiйна зброя находиться в руках нашвноменклатурно-го-нашвкримшального олiгархату, фiнансовоi олiгархii i саме вони фор— мують свгтогляд сучасно! людини, який виявляеться деформованим у бш штереив нуворишiв, теперiшнього пануючого класу. У людини 30-х роив виникала iлюзiя всезнайства вщ того, що вона навчилась грамоп, читае газету «Правда» i ш здаеться, що весь свгт перед нею вщкрився, все ш зрозумiло, шшо! iстини немае i навiть бути не може. Сучаснш людинi, яка дивиться 10 телеканал1в, слухае кшька РМ-радюстанцш \ читае дв1 бульварщ газетки, здаеться, що вона отримуе багату, рiзнорiдну iнфор— мацiю, але ця шформащя ущфшована, вона сформована на базi спiльно— го штересу пануючого класу, який волод1е ЗМ1. Якгцо цю шформащю
сприймати некритично, виходить ефект зомбування, маншулювання ма— совою свщом1стю.
Серед екзистенцшних причин тотал1таризму — страх, брак сили вол1, втеча вщ свободи. Як вщомо, свобода — це вщповщальшсть 1 постшна на— пруга. Свобода виявляеться надто важким тягарем. Тотал1таризм — безвщповщальшсть, ось до нього 1 тшають, вш створюе щюзш звщьнення тим, що держава начебто бере вщповщальшсть на себе. Проблема подо— лання тотал1таризму суспщьно! свщомосп схожа на проблему — як в1рую— чого зробити атеютом, або атеюта — в1руючим. Завжди виникае ситуащя на кшталт: ви говорите опоненту про зв1рства шкв1зици, а вш вам — що це окрем1 збочення, перегини та вщступи вщ правильного вчення Христа.
Феномен страху заслуговуе окремого анал1зу. В основ1 страху — шстинкт самозбереження, але тотальний контроль 1 насильство роблять страх тотальним. Це давня фшософська проблема, як 1 нав1ювання м1фо-лопчних образ1в. «Можна припустити, що становления тоталп-арного суспщьства 1 держави проходило за сценар1ем сугестивно нав'язаного ар-хетипними образами, аналопчними м1фолог1чному св1тосприйманню, де суттеву роль грала нумшозна сугест1я. Тому вожд1 таких держав зобов'язан1 бути носпями сакральних якостей та грати мапчну роль» [5, 163]. Це в1рне зауваження, а можна додати й протилежне припущення: там, де в сощально-пол1тичних под1ях 1 масових акщях та рухах застосо— вують методи сугестивного нав'язування масам пол1тичних м1ф1в, а л1дери намагаються грати роль мапв 1 мес1й, — там виникають 1 розвива— ються злояк1сш метастази тотал1таризму.
Арендт писала про в'язшв концтабор1в, як1 пок1рно 1 мовчки йдуть на смерть, нав1ть не пробуючи чинити оп1р. Це прояв тих же закошв сощально! психологГ!, що керують 1 поведшкою наглядач1в та кат1в, служ— бовщв карально! системи. Кр1м того, це майже метафора проблеми: чи можуть ув'язнеш накинутись з насильством на сво1х наглядач1в-конво1р1в чи кат1в? Так, вони ризикують стати такими ж самими, якщо нездатш ви— значити допустиму м1ру застосування сили, неспроможш удосконалювати систему 1 самих себе. Сюжет 1 мораль давньо! притч1: той, хто вбивае дра— кона, сам стае драконом. Щоб реформатори чи револющонери не пере— творились у кат1в, 1м треба вбити дракона в соб1 — жадобу влади. I приру— чити дракона зовшшнього — зробити сощальну систему збалансованою стримуваннями его1зму 1 тирани, противагами прагненню до узурпацГ! влади та багатства.
Маркс 1 Енгельс писали, що «револющя необхщна не т1льки тому, що шяким 1ншим шляхом неможливо скинути пануючий клас, а й тому, що клас, який скидае тшьки в революци зможе скинути з себе всю стару мерзоту 1 стати спроможним створити нову основу суспщьства» [6; т.3, с.70]. Насправд1 революц1я неприйнятна не т1льки тому, що це згубний для суспщьства шлях, бо кардинальш змши призводять до протистояння у сусшльств1, переривають еволюцшний розвиток. А люди не тщьки не
скидають з себе старо! мерзоти, а й набувають ново! в результат! дегра— даци економ1чного ! суспшьного життя, деградують у жорсткому протис — тоянш.
Тоталггарна i неототалiтарна мiфологiя. За вс!х спроб позитивного культуролопчного тлумачення м1фу, тоталиарний м1ф у пропаганд! зали— шаеться, по суп, брехнею. Арендт справедливо писала, що идеально шдвладний тоталиарнш держав! — це той, для якого немае р1знищ м1ж фактом ! фшщею, ¿стиною ! брехнею [7, 527]. Це властиво ! релтйному мисленню, в тому числ! й пол1тичнш релш!. Вожд1 тоталиаризму зарази — ли пщвладних...специфично тоталитарным в1русом. Бо якщо ¿снуе така р1ч, як тоталитарна особиспсть чи ментальшсть, то !! найхарактершш! риси, безперечно, полягатимуть у надзвичайнш пристосовуваност й браку спадкоемност!. Тому було б помилкою вважати, що непостшшсть ! за— будькувапсть мас означають, що вони вилшувалися в!д тоталитарно! мани... » [7, 355].
Вщчужена людина, у яко! нема жагучого прагнення до ¿стини та сво— боди, прагне знайти опертя у м1ф1, а тому стае легкою здобиччю р1зного роду ловщв душ, голос1в та грошей. Це насл!док глибоко! самотност! сучасно! людини в середовищ! прагматичних комушкацш. Екзистенцшна проблема самотност! загострюеться в комп'ютерну епоху; зв'язки з шши— ми людьми стають дедал! в1ртуальшшими, взаемне сшлкування з живими людьми випсняеться його ерзацем — комп'ютерними ¿грами, споглядан — ням телеведучих, пол1тик1в, попсових кумир1в, голл1вудських з1рок, як стають ближчими за найближчих родич1в та приятел1в. Все це поглиблюе небезпеку тоталггаризаци масово! свщомостг
Тоталиарна особиспсть — це одном1рна людина (згадаймо Г.Марку-зе). У тоталиарно! людини св!дом!сть рстрвана, фрагментарна, догматич— на, «цшсна» у нев1гластвг Нема штенсивного розв'язання внутр1шшх протир1ч, пошуку, духовних метань. Вшьна демократична людина розви— ваеться через розв'язання внутр1шшх суперечностей. У вшьно! людини е постшне розв'язання протир1ч, внутр1шня боротьба, що дае оргашчну цшсшсть, а не застиглшть. Тоталитарна цшсшсть — це грубо-прим1тивна цшсшсть однокл1тинно! амеби. Оргашчна ! гармошчна цшсшсть пере— дбачае автономш елеменпв, внутр1шнш розвиток, взаемодш ! взаемозба— гачення елеменпв.
Суспшьна свщомють неототалггарного суспшьства з легистю приймае цишчш форми вщображення дшсносп, тим паче, якщо вони пщтверджу— ються знайомими цитатами. Серед них — в!домий слоган «первинне нако — пичення кашталу». Мовляв, хоч нас ! об1брали у процес! прихватизацп, але що поробиш, — об'ективний процес, без цього не буде кап!гал!зму; ось до-крадуть останне, то може й нам якусь истку кинуть. У Маркса — «так зва— не первинне накопичення кап!галу»[6; т.23. с.725], але це уточнення випа— дае з масово! свщомосп, та й Маркса майже шхто не читав, пам'ятають ТЦТЬКИ перекручену назву 24-го роздшу 1-го тому «Кашталу», яку конспек-
тували з чужих конспекпв. А тезу М.Вебера про протестантську етику як основу капiталiзму шхто з нуворишiв i не чув. Якби сталася повальна рiза— нина, хтось би згадав заспокшливу для себе цитату Маркса: «Насильство е бабою-пупорiзкою всякого старого суспшьства, коли воно вагiтне новим» [6; т.23, С.761]. I проковтнули б насильство, як проковтнули об1брання державою та нуворишами переважно! бшыносп людей. До реч1, первинне на— копичення кашталу ми вже пройшли в епоху кршосництва та в радянсь— кий час. Тоталитарна держава обiбрала всiх до нитки, накопичивши вели— чезш багатства. Тепер щ багатства вмить захопили номенклатурнi, аван— тюрш та кримiнальнi елементи.
Як подолати тоталиарш тенденцii на рiвнi особистостi? Проблема мае багато аспекпв, один з них: доступ до всебiчноi та альтернативно! iнформацii, критичний аналiз всього i вся. Це проблематично не тшьки для людини старого тоталиаризму, а й для сучасност теж. При всiх по— тенцшних можливостях для сучасно! особистост доступу до безмежного масиву шформацп, переважна бiльшiсть людей отримуе майже всю шформацш вiд електронних ЗМ1, формуе свiй свiтогляд, полiтичнi оцшки на Грунтi одноманiтноi iнформацii, яку вона отримуе з телебачен — ня. Людина формуеться у вузькому дiапазонi свиоглядних орiентацiй. Це створюе основу для неототалиарних тенденцiй у сощум^ в iндивiдуальнiй та колективнiй свщомость
Подолання тоталiтаризму як подолання масового психозу.
Як змшити тоталiтарну масову свщомють? Треба уникнути б1льшо — вицького шдходу з привнесенням свiдомостi ззовш (з боку олiгархiв та !хшх iдейних зброеносцiв i захiдних фондiв). Головне — саморозвиток. Масова свщомшть помалу долае старi мiфи, !й не властивi революцiйнi перевороти, !й потрiбна довготривала еволюцiя. Аналогiя з медициною: як вилшувати психiчно хвору людину (психосощально хворе — тоталггар — не суспiльство). Увага до хворого, терпшня i терпимiсть, психоаналiз.
Борщ з тоталиаризмом повиннi бути психоаналииками i психiатра— ми. Метод психоаналiзу: проаналiзувати спокiйно i детально причину травми — вона в дитинств^ в розладах фундаментально! сфери; у суспiльствi це вщносини власностi, сформован на попереднiх етапах суспiльного розвитку. Для буйного — сорочка: агресивш тоталиарш ор— ганiзацii повиннi бути приборкаш, лiдери iзольованi. Це стосуеться не тшьки тоталиарних сект, а й неототалиарних кольорових путчiв.
Неврози i психози тоталiтарноi людини — з несвободи i неможли — вост себе зреалiзувати (чи не це аналог лiбiдо?). За Фрейдом неврози — вщ подавлення, пригнiчення лiбiдо. А в суспiльствi — вщ несвободи, не-реалiзованостi, покинутостi. Це тема екзистенцiалiзму, зокрема, Сартра. Конформiзм, страх, жорстокiсть, — подоланню цих рис на шдивщуально — му рiвнi можуть допомогти i психотехнiчнi практики — йога, дзен i т.п. Для профшактик масових психозiв потрiбно створення ситуацп вiдкри— тостi, альтернативности нормального життевого рiвня, недопущення кри-
зи, масового збщншня, маргиналiзацii; соцiальний аналiз проблем су— спiльства.
Шокова терапiя вщкрипстю i правдою, «електрошок», на зразок до-повiдi Хрущова на XX з,iздi про культ, перебудовчо! гласность Люди по— винш подивитись у сощальне дзеркало i, злякавшись, вщсахнутись вiд злочинного режиму, побачивши в ньому i себе, свое вщображення. На жаль, тепер у значно! частини людей здатнiсть до шоку атрофувалась: !м вiдкриваеться вся нищсть i цинiзм полiтиканiв, а вони залишаються у по— лот догми про «менше зло».
Тоталиаризм призводить до деградаци людини (чи е наслщком п) — вiд бшьшовицьких лiдерiв, котрi зiзнавались, що вони шоземщ шпигуни i диверсанти, до простих людей, як в часи голодомору доходили до людо!дства. Неототал^аризм теж означае деградацiю людини, хоча i в шших формах: особливо роз'1дае суспшьну мораль тотальна КОрумпО-ванiсть. Подолання тоталiтаризму — це протидiя деградаци, кон— формiзму, страху людини у тоталиарному суспiльствi. Тоталиаризм несе з собою пригнiчення особистосп, а подолання — пробудження особи— стосп, становлення !!. Подолання тоталиаризму в кожнiй особистостi — i в розвитку смаку до самостшного мислення, потреби бути чесним з со— бою i не лiнувитись думати, шукати iстину, дiяти.
Реальшсть сьогодення — мiстечковий неототалiтаризм кланових структур. I це актуалiзуе проблему особистост саме в цих умовах. Про — блема особистост в цих умовах набувае тих же обри^в, що i в часи ста— рого тоталиаризму. Бос бо!ться чесно! особистостi, бо неототалiтарна корпорацiя побудована на тих же засадах, що й тоталиарна держава XX ст.: беззаконня, порушення прав людини. Коли вс мовчать, одна чесна i небайдужа особиспсть небезпечна для неототалиарно! структури та !! на— чальника. Тоталиарна особистiсть — це людина тоталиарно! секти, де секта — правляча пария, клан, клша. В неототал^арному суспiльствi кор— порацii перетворюються на своерщщ тоталiтарнi секти.
Маркузе писав про те, що в наш час револющя стае неможливою внаслщок маншулювання масами. I це маншулювання масовою пiдсвiдомiстю, додам вщ себе, видаеться за революцiю — як м^мум — революцiю в свщомости Кольоровi революцii показали, що маншулюван — ня поглинае термiн «револющя», використовуе його для того, щоб додати значущшть перевороту, замаскувати його сутшсть. Маншулювання за— мшть революци, воно експлуатуе цей термiн, виходячи з його позитивно — го забарвлення у масовш психологи, у колективному несвщомому пост— комущстичних кра!н.
Чому люди дозволяють маншуляторам себе обманута? Недостатне внутрiшне прагнення до справедливости потреби в нiй, вiдсутнiсть жаги до штини. Це формуеться не тшьки соцiумом, системою освiти i виховання, але й самою особиспстю. Життя «гвинтикiв» органiзоване за законами первшно! мiфологii. Оракул дiе мапчними словами, якi викликають авто-
матичш дп маршнетки. Догматична масова св!дом1сть легко шддаеться на масову ¿стерт. Тотал1таризм 1 неототалггаризм — це суспшьство догма— тик1в, а отже, й ¿стериив. Диктатура виникае на шдстав1 втоми народу в!д пол1тики 1 на Грунт зайво! полиизаци мас. Подолання тотал1таризму в соб1 означае: не бути людиною натовпу, не дозволяти якомусь начальнику, поп- чи поликумиру керувати собою, наче лялькою чи трупом. Вшьна осо— биспсть вгдкрита свггу, але й мае захисну систему збереження свое! !ден— тичносп, особиспсть, що саморозвиваеться за власною програмою, здат— ною до коригувань.
Розглядаючи мехашзми тоталитаризму на р1вш особиспсному, екзи-стенцшному ! сощальному, варто згадати ! працю З.Фрейда «Масова пси— холопя ! анал1з людського «я» (1921 р), де вш, слщом за Лебоном, який го— ворив про псих1чну заразу, цшком небезшдставно вживае термш «псих1чна шфекцж» [8, 35] . Важливють цього термшу можна зрозум!ти, бачачи на— товпи, що скандують ¿м'я лгдера, фюрера, кандидата в президенти, поп-з1рки ! таке шше. Натовп знаходиться шд гшнотичним впливом об'екта поклоншня ! самого натовпу. Псих1чне життя тоталиарних суспшьств набувае рис масово! патологи, на роль диктатор1в пробиваються парано!дальш особистост!. За Фрейдом, первинний феномен сощально! психологи — несвгдома гдентифшащя груповому лщеру. 1ндив!д може рег— ресувати до шфантил1зму, набуваючи рис мазох1зму, прагнення розчини — тися у натовп!. Ця щентифшащя людини натовпу з вождем чи кумиром може бути схожою на гротескно-парадоксальну ситуащю: «Людо!д сво!х воропв любить так, що «з'!сти хочеться» ! вш не з'!дае тих, кого з яко!сь причини не може полюбити» [8, 33] .
Про подолання тоталиаризму в свгдомосп доречно згадати афоризм Спенсера: «Нема тако! полиично! алх!ми, за допомогою яко! можна було б з1 свинцевих шстинкпв зробити золоту поведшку». Пол1тично! алх1мГ! ! справд! нема, але е примиивна тоталиарна полиична система, яка розг— нуздуе шстинкти аж до того, що одш громадяни всаджують у потилицю шшим громадянам свинцев! куль I е досконал1ша демократична система, яка не дае цим шстинктам розгулятися.
Проблема подолання тоталиаризму сшвпадае з фундаментальною фшософською проблемою: чи може людина шзнати ! змшити свгг. Це проблема подолання несвободи, питання людсько! д!яльност та !! наслоив. Як би не хотшось кому тотальних змш, подолання тотал!гариз — му революцшним чином, револющя зараз, як ! в 30-х роках, нереальна, ще неможлив1ша шж тод1, коли люди були у повному вщча! ! влада заслу— говувала насильницького усунення. Тод1 влада утримувалась насильст— вом, тепер — маншулящями. Як можлива криза маншуляцш? Це важли— вий аспект, бо саме тут можливий прорив ! розвиток. Криза маншуляцш вщкривае дорогу до подолання неототалиаризму. Бувають протир1ччя, як не знаходять свого розв'язання. Тод1 вгдбуваеться «вибух всередину» (В.А.Босенко); деструкщя, деградащя. Оболонку маншуляци пробити
майже неможливо, бо засоби масово! iнформацii знаходяться шд контро — лем нуворишiв. Револющя неможлива без органiзацii, а оргашзащя — без грошей. Проблема в тому, як оволод1ти ЗМ1. Чи можлив1 радикальш змiни i оргашзащя без засобiв масово! iнформацii? Сiтьовi органiзацii на зразок релiгiйних сект — бшьш нiж сумнiвно. Не революцшш, а ево— люцiйнi реформи. Вибори, а не барикади, не майдани i не балагани. Але як виграти вибори без грошей, якщо до того ж граеш iз шулером?
В тоталиарно! особистост нема прагнення до штини i справедли — вости Бердяев вважав, що навпаки — витоки тоталиаризму — у прагненш росiйськоi iнтелiгенцii до справедливости рiвностi, духу протесту та бо— ротьби, — риси, яи, впм, були поеднанi з сектантською нетерпимою, пiдозрiлим ставленням до культурно! елгти, доведенням матерiалiзму май— же до теологи [9, 100] . Отже, витоки тоталиаризму — в активное^ та прагненш до справедливой чи у протилежному — у смиренност та кон— формiзмi? Достоевський у «Легендi про великого Iнквiзитора» у формi ху— дожнього образу пропонуе тезу, яку можна витлумачити так: прагнення до свободи приводить до тирани. То що, кореш тоталиаризму — у праг— ненш до свободи? Нi, не саме прагнення до свободи, а хибш форми його здшснення. Приклад: бшьшовицька революцiя та радянський тоталиа— ризм. Прагнення Америки до свободи не призвело до страшного то— талиаризму тому, що батькам —засновникам Сполучених Штапв, на еко— номiчнiй основi приватно! власностi, вдалося побудувати збалансовану й урiвноважену полiтичну систему, що не допускае вщкрито! тиранii.
Треба уважшше проаналiзувати аргументи Бердяева. Духовна лшь, вiдсутнiсть моральних переконань або вiри — чи не в цьому справа? «В новому комушстичному тиш мотиви сили i влади випснили старi мо— тиви правдолюбства i спiвчутливостi» [9, 101]. Де актившсть i небай-дужiсть особистост нонконформiста перетворюеться у фанатизм, ак— тившсть позитивна у активнiсть негативну? Тотал^аризм — суцiльна межова ситуащя. Людина опиняеться в класичнiй екстремальнш ситу— ацii. Екзистенцiя — ^нування — вiдкриваеться особистостi саме в цш ситуаци екстриму i або ламае !!, або загартовуе. Активiзм, що нездатний утримати грань мiж допустимим i недопустимим, що не знае або iгноруе проблему «мета — засоби». Активiзм нав'язуе дшсносп свiй iдеал, не за— думуючись про насщки цього нав'язування. Нонконформiзм i позитивна активнiсть дiе у напрямку розвитку само! дшсносп, не Гвалтуючи !!.
Тоталiтаризм спираеться на певний тип свщомосп та психши. Про — блема в тому, щоб звшьнитись вiд внутрiшнього рабства. З приводу зна— менитого афоризму Чехова про видавлювання по крапл1 раба, бвтушенко зауважив, що пора виносити ВЩрами... А Каверш сказав ще влучшше: «Вже можна ходити на двох ногах, а дехто все ще плазуе рачки». Мiж тим, саме на протистоянш реакцшнш влад^ зовнiшнiм обставинам в!дбу— ваеться розвиток особистосп як громадянина, його здiбностей та жит— тево! енергii. Цю проблему ролi в iсторii звичайно! людини на iнших iсто-
ричних реал1ях добре проанал1зував теоретик революцшного народництва П.Л.Лавров. «Особист1сть не може шакше розвиватись всеб1чно, як на критищ реального» [10, 100]. Вщповщаючи на в1чне ниття скептик1в про те, що, мовляв, суспшьство не дозршо до змш, що шхто не здатен д1яти, Лавров писав: «Якщо середовище, в якому живе особиспсть, дозволила розвинутись гй до критичного ставлення до всього оточуючого, то (...) в нш може розвинутись 1 другий, 1 третш(.) Краще в нш можливе, якщо особиспсть не бачить цього, значить, вона недостатньо розвинула сама себе, а тшьки здаеться собг розвинутою» [10, 99]. Лавров ясно 1 иерекон— ливо говорить, на вщмшу вщ шзшшо! тотал1тарно! пропаганди, про те, що особист штереси не потр1бно приносити в жертву суспшьним; треба зрозум1ти суспшьш штереси як одночасно 1 особисту людина «повинна спрямувати свою д1яльшсть на внесення ¿стини 1 справедливост у суспшьш форми, тому що це е не якесь абстрактне прагнення, а найб— лижчий !! его!стичний штерес» [10, 98]. Актуально для мороку тоталгга— ризму 1 безвихщносп звучать думки старого революцшного народника: «Як не тяжко штовхатись м1ж сотнями нашвлюдей, щоб знайти з сотн1 одного-двох доступних пробудженню до життя, знаходити все-таки дово— диться (.) Розвинута людина в м1ру розширення свого розвитку повинна сплатити 1 значшшу цшу, використану людством на цей розвиток; тому на нш лежить моральний обов'язок обрати таке широке коло суспшьно! д1яльност1, яке ш тшьки досяжне» [10, 102—103] .
Ф1лософський конформизм.
У Чеслава Мшоша е стаття «Про форми штел1гентського кон— форм1зму в умовах тотал1тарного режиму». В1д себе додам: е проблема — ф1лософський конформ1зм в умовах неототал1тарного режиму. Прим1ром, спроба знайти обГрунтування в тез1 про неминуч1сть «первинного нако— пичення кашталу» шахрайського типу для ринково! економ1ки, прийнят— тя псевдореформ як безальтернативних. Звщси — конформ1зм 1 нав1ть служ1ння неототал1тарному режиму, особливо якщо вш прикриваеться демократичною 1 нащональною фразеолог1ею.
Несамост1йн1сть, ¿нфантил1зм, конформ1зм несумюш з наукою. Ран1ше — задравши штани б1гли за комсомолом 1 парт1ею. Тепер комсо— мольц1 стали банк1рами, а парт1йц1 — пол1тиками, тож за ними й б1жать. I зараз залишаеться в1чне питання: з ким ви, майстри фшософсько! халту— ри? Ознакою справжнього фшософа завжди був пошук ¿стини, а не конст— руювання 1 тиражування м1ф1в. Справжш ф1лософи завжди жили за сво!ми переконаннями, були незалежними вщ влади 1 правител1в, мали внут— р1шню силу протистояти тиранам 1 настроям юрби. Одностайшсть фщо— соф1в може бути т1льки тод1, коли вони з одн1е! стайш. I тепер, у часи кримшального ол1гархату м1с1я ф1лософа в тому, щоб чесно дослщжувати сучасну реальшсть без ¿люз1й 1 фанфаронства, допомагати шшим у пошуку ¿стини. М1с1я ф1лософа — зривати маски з правител1в, робити корол1в (1 ко— ролев) голими, зшмати з них штучне крашене шр'я. Гегель говорив, що
найганебнiше для фшософа — вiдмова вiд шзнання iстини. Але ще га— небшше — конструювання брехнi i тиражування мiфiв на соцiальне замов— лення олиархату. Фiлософiя i фiлософи не повинш бути служницею нуво— ришiв, гнути спину чи язика перед заокеанським дядьком, як ще недавно перед московським. До гранив треба ставитись так, як до подачок на ви— борах: гречку бери, але голосуй по совюп, гни свою лшш; якщо в межах грантового проекту можна дотримуватись сво!х переконань — працюй, поки можливо, а як ш — то покинь i будь вшьним.
Вчора суспшьствознавство було пов'язано марксистськими догмами i контролювалось iмперською Москвою. Патбонзи диктували, що дослщжувати i викладати, а що ш. Наша соцшлопя не подолала синдро — му неоколонiалiзму, тiльки й того, що змшився «старший брат». Тепер вона скута захщними лiберальними догмами у стилi Бжезинського, якi нав'язують нам, наче недоноски, щеолопчний секенд-хенд. Контролюе «порядок» у сощальних науках iмперський Вашингтон через рiзнi фонди та гранти, диктуе нам установки i табу. Як там у старому анекдоти в ЦК цикають,авЧКчикають. I щ вже цикають i навiть чикають — поки-що тшьки критичнi статп, а не голови. За деякими даними половина фшан— сування науки йде не з держбюджету Укра!ни, а через захщш гранти, подачки, наче морквинки перед мордою зашореного осла. Чи може бути вчений-грантожер об'ективним дослiдником? Може, якщо е характер, та й то недовго. А поки що згадуються слова Шолохова на XX з'!зд^ ска— заш у вщповщь на закиди радянським письменникам, що вони пишуть за вказiвкою парти: «Ми пишемо не за вказiвкою парти, а за вказiвкою власного серця, а наше серце належить парти!» Гранто!ди можуть сказа— ти: ми пишемо не за вказiвкою Сороса, а за вказiвкою власного гаман— ця, а його наповнення залежить вщ Сороса. Деяк мислител^ що стали шарщиками, спочатку наймаються до якихось грантодавщв, а потiм пiдлаштовують шд свiй вибiр iдейну платформу. «Точка зрения опреде— ляется местом сидения».
Тоталитарна держава прагне умх зробити функцшнерами, чиновни— ками i сшвучасниками злочинiв. Особистiсть i сама вщповщальна за те, щоб поступово i непомiтно, пiд впливом обставин чи ще якось, не стати функщонером-гвинтиком тоталiтарноi чи неототалiтарноi машини. За на— стання тотал1таризму в1дпов1даю я 1 система. Отже, вихщ — у самовдоско — наленш людини i удосконаленнi системи. Проблема вiдповiдальностi за настання тоталитаризму спiвпадае з загальнофшософською проблемою вiдповiдальностi за зло у свт. Ця проблема дослiджувалась здавна, в релтйнш фiлософii, зокрема, глибот думки висловлював С.Л.Франк: «Справжнiй сенс питання про «походження» зла е питання про «вщпо— вщальшсть» за нього» [11, 546—547]. «Перехiд вщ деспотii до демократii е не просто зовшшня подiя полiтичноi ютори; мiцно та остаточно такий перехщ може здiйснитись лише на пiдставi внутрiшньоi, духовно! ево— люц1!» [4, 127] .
Результати, висновки з дослщження 1 перспективи подальших розв1док у даному напрямку.
Тотал1тарну людину формуе антидемократичний сощум 1 вузькос-прямована шформащя, що призводить до нерозвиненост особистост як всеб1чно1 та цшсно!, рефлексуючо! та самопрограмуючо'!, що ув1брала в себе культуру. Подолання тоталиарних тенденцш на р1вш особистост! — у критичному анал1з1 альтернативно! шформацп, у пристраст! до ¿стини ! доброти. Удуховному свт людини, здатно! до штенсивного самовдоско-налення, е постшне розв'язання протир!ч, внутрппня боротьба, що дае оргашчну цшсшсть з достатньою автоном1ею елеменпв, а не цшсшсть одноклиинно! амеби. Там, де застосовують методи сугестивного нав'язування масам полиичних м1ф1в, а лщери намагаються грати роль мест, — там розвиваються злояисш метастази тоталитаризму. Профшак— тика масових психоз1в — створення нормального життевого р1вня, недо— пущення кризи, масового збщшння, маргинал!заци; у ситуацГ! вщкритосп та свободи. Корен! тоталиаризму — не в прагненш до свободи, а у хиб-них формах його здшснення. За настання тоталиаризму вщповщальш як шдивщ, так ! система, отже, вихщ — у поеднанн! процесу самовдоскона— лення людини з практичною д1яльшстю з удосконалення сощуму, або в такому вдосконаленш системи, яке невщдшьне вщ самовдосконалення особистост!. Перспективна проблема — конкретизащя форм ще! едност!.
Лiтература:
1. Адорно Теодор. Исследование авторитарной личности. — М. : Серебряные нити, 2001.
2. Почепцов Георгий. Тоталитарный человек: Очерки тоталитарного символизма и мифологии. — К. : Глобус, 1994. — 152 с.
3. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. — М.: Изд-во Эскимо, 2006. — 864 с.
4. Франк C.JI. Философские предпосылки деспотизма // Вопросы философии, 1992, №3.
5. Туренко О.С. Страх. Спроба фщософського усвщомлення феномена: Моно-граф!я. - К.: Вид. ПАРАПАН, 2006. - С.163.
6. К.Маркс и Ф.Энгельс. Соч. 2-е изд. — М.: Политиздат, 1955-1974.
7. Арендт X. Джерела тоталиаризму. — К.: Дух i лмера, 2002.
8. Фрейд З. Массовая психология и анализ человеческого «я». — В кн.: Зигмунд Фрейд. Избранное. — Книга 1. — М.: Издательство «Московский рабочий», 1990.
9. Бердяев H.A. Истоки и смыслрусского коммунизма. — М.: Наука, 1990.
10. Лавров П.Л. Исторические письма. — В кн.: Лавров П.Л. Философия и социология. Избр. призв. В 2-х томах. — Т.2.
11. Франк C.JI. Непостижимое. Сочинения. — М.: Правда, 1990.
Виктор Гадяцкий. Тоталитаризм на уровне личности и его преодоление.
В чем сущность И характерные особенности авторитарной личности, тоталитарного человека? Как преодолеть тоталитарные черты на личностном уровне? Эти вопросы тесно связаны с научными и практическими проблемами современного образования, демократизации украинского социума. Преодоление тоталитарных тенденций на уровне личности — в доступе к альтернативной информации, критическом анализе ее, самосовершенствовании человека в процессе практической деятельности по усовершенствованию со— циума.
Victor Hadyatskiy. Totalitarianism on the Personality's Level and Its Overcoming.
What are the essence and character peculiarities of the authoritarian human? How to overcome the totalitarian features on the level of the personality? These questions are closely bound with scientific and practical problems of the contemporary education, the tasks of Ukrainian society's democratization. The overcoming of the totalitarian trends on the level of a personality consists in access to the comprehensive, detailed information and its critical analysis, in self-perfection of a person during the practical activity on the perfection of the society.
