CC BY
52
THE INDIVIDUAL BEING PHILOSOPHICAL COMPREHENSION PROBLEM
IN MODERN CULTURE
Gorodiskaya O. N.
The individual being philosophical comprehension problem at the modern stage of culture development was considered in the article. Some types of human existence were revealed, and some strategies of human being building, its understanding and perspectives were defined and compared. Special attention was paid to the "abnormal" existence and to the possibilities of its understanding.
Key words: existence, immanence plan, myth, modern culture, private philosophising.
УДК 1: (13+130.2+130.3)
Л. М. С1дак, кандидат фшософських наук, доцент
МОРАЛЬНА ДЕГРАДАЦ1Я ОСОБИСТОСТ1 ЯК ОСНОВА КОНФЛ1КТНОСТ1 В СУЧАСНОМУ СВ1Т1
Розглянуто природу впливу егогзму таутилтаризму на сустльш вiдносини та !х мкце у виникненш конфлiктiв. Егогзм таутилтаризм осмислено як чинники форму-вання суб 'ективно! сторони конфлiктiв, гх духовна основа, розглянуто як ознаку морально! деградаци особистостi. Зроблено висновок про те, що конфлiктнiсть Грунтуешься на духовшй ницостi як джерелiрiзноспрямованих суб 'ективних ттенцш та готовностi дiяти вумовах конфронтацп. Отже, конфлiктнiсть е виявом кризи само-розвитку особистостi.
Ключовi слова: саморозвиток особистостi, егогзм, утилтаризм, конфлiктнiсть, глобалiзацiя, локалiзацiя.
Актуальтсть проблеми. Економiчна криза, що охопила увесь свгг, привернула увагу до кризових явищ як феномену, зокрема до проблем, яш щ явища репрезентують, i до 1х глибинних причин. Iсторiя сввдчить, що двом свгговим вшнам передували масштабш економiчнi кризи. Це дае можливють припустити, що у свт все псно пов'язано, що рiзнi кризовi явища можуть бути лише окремими виявами одного деградадшного процесу i мати спшьний знаменник. Найбшьш ймовiрно, що ним е недосконалють духовного життя людей, яка виявляеться у моральнш деградаци, невмшш любити, шзнати 1с-тину. Отже, е тдстави припустити, що глобальнi проблеми сучасносп, зокрема проблема конфлштносп i воен, кореняться у кризi духовнш, насамперед моральнiй, та кризi саморозвитку особистостi, якi е спустошливими для усього буття — шдивщуального, амейного, соцiального, економiчного, по© Сщак Л. М., 2010 49
логичного. Вони можуть призвести до загибелi людства. Вiдтак, слад визнати необхщшсть осмислення глобальних проблем людства i з-пом1ж них морально! кризи, проблеми конфлiктностi та кризи саморозвитку особистостi, при цьому 1х слiд розглядати як на особиспсному, так i на соцiальному рiвнях.
Зв'язок 1з важливими науковими i практичними завданнями. Осмислення глобальних проблем людства мае стати фшософсько-методолопчним тдгрунтям дослщжень духовних проблем суспшьства i особистостi у галузях педагопки, психологи, соцюлогп та iн. Нагальною потребою стало також дослщження феномешв саморозвитку та руйнацп особистостi як таких. А осшльки духовне життя особистостi як об'ект дослiдження приховане ввд безпосереднього споглядання (навiть спостереження сво1х власних почуттiв, iнтенцiй, мотивiв — справа не проста), методолопчно важливим е спостереження його виявiв у культурному, соцiальному, економiчному, полiтичному середовищах. I конфлiкти, вшни якнайкраще висвiтлюють кризовi явища в духовному бут особистостi.
Анал1з основних джерел i публшацш радянських вчених показуе, що соцiальнi кризи розглядалися як вияви закономiрних економiчних супереч-ностей, котрi в принципi не могли бути розв'язаш, а лише зняп в революцш-ному синтеза Зокрема, вiйни вважалися одним iз засобiв вирiшення полтшч-них завдань, як1 грунтувалися на економiчних штересах. Такi висновки част-ково мали ращю. Але логiка соцiальних та економiчних процесiв змушуе констатувати, що економiчнi iнтереси i породженi ними конфлжти у сво1й основi мають его1стичш прагнення, тобто в основi конфлiктiв слiд вбачати етичнi й антрополопчш чинники. Але заангажованiсть радянсько! науки вбачала его1стичш прагнення лише у представнишв одного соцiального класу i не визнавала зiпсованiсть людсько! природи взагалi. Недивно, що при осмис-леннi явищ розвитку, саморозвитку особистосп та вiдповiдно кризових, де-градацiйних процесiв переважав функцiональний шдхвд [3, с. 91-93].
Натомiсть Ф. Нщше наголошував на тому, що основою сощально! i политично! кризи «захщного» («буржуазного») суспiльства е криза культурна. Вш вбачав и вияви у перетвореннi моралi та релМ на iдолiв, тобто у неввд-повiдностi пануючих моральних i релiгiйних максим природi людини, ште-ресам саморозвитку особистостi, и творчому самовираженню. Але Ф. Нiцше (як i марксисти), заперечуючи «гнилу» захщноевропейську (буржуазну) культуру, вiтав найнепдшше з того, що в нш було1, те, до чого це загнивання мусило закономiрно призвести. Йому здавалося, що достатньо зруйнувати уа старi культурнi цiнностi, навiть заперечити цiннiсть людського життя, i лю-
1 Тобто пiднесення до рангу чеснот егшзму утилiтаризму та шгшзму. Було цшком очевидно, що саме вони стануть шструментом самознищення 6уржуозно! культури,
i тому вважалося, що вони i розв'яжуть И основну проблему — кризу саморозвитку особистостг Н1цше пропагував саме егоЬм як шструмент створення «надлюдини».
дина одержить необмежеш можливостi саморозвитку, можливостi перетво-рення на надлюдину. Це означае заперечення природи людини. Фактично Ф. Нiцше пропонував за допомогою воен, революцш, бунтiв перейти у нову юторичну фазу — постлюдяну. Власне, «надлюдина»» у Ф. Нщше — це осо-биспсть, яка, втративши людську природу, одержала «надможливосп».
Фiлософiя Ф. Нiцше мала величезний вплив на европейську, а також ро-сiйську, фiлософiю та гсторгю. I сьогоднi ця тема щкавить дослвднишв. Так, про вплив Ф. Нщше на С. Франка i взагалi на росiйську фшософш йдеться у статтi В. Поруса [6]. У нш, зокрема, наголошуеться: «Марксист Луначар-ський називав Нщше... «радiсним визволителем... вiд виснажливоГ хвороби совюп» [6, с. 52]. С. Франк теж пройшов через захоплення нiцшеанством, у якому насамперед вбачав критику духовноГ кризи, що виявлялася в егоiзмi та «надривному альтруг'змЬ», як1 за рахунок повноти власного духовного бут-тя, саморозвитку особистосл орiентували на «суспiльне благо» та «благо шшого», котрi розумiлися виключно в утил1тариському ключi [6, с. 53].
Отже, у 1902 р. С. Франк прочитував фшософш Ф. Нщше як протест проти кризи саморозвитку особистосп, як критику щеологп, що сприймае людську особиспсть «гвинтиком», i альтругзм як психологш людини-гвинтика [6, с. 52-53]. £ очевидним, що ця вдеолопя корениться у захщноевропейськш культурi, а радянськi комушсти, мабуть, закономiрно, через бунт проти неГ i критику дiйшли до Гг соцiального втiлення. Це доводить, що криза радянськог культури була кризою культури захвдноевропейськоГ i дае можливють перед-бачити, що крах радянського суспiльства був прологом руйнацп захiдноi цивiлiзацii.
С. Франк ввд романтизацii «надлюдини» як вищого ступеня духовного розвитку людства, вiд заперечення утилитаризму i вульгарного альтруГзму, заклишв створити умови «для вiльного розвитку вах духовних здiбностей людини» [6, с. 53] на шдсташ власного досвщу очевидця катастроф, викликаних захвдною культурою i лiберальним свiтоглядом, дуже швидко дiйшов розу-мiння «нового досввду наполегливостi та могутностi сил зла» як визначальног риси еволюци захiдноi культури у ХХ ст. [6, с. 51]. У Роси тсля 1905 р. бага-то хто зрозумiв це. Видатнi фшософи — автори збiрника «Вехи», зокрема й С. Франк, попереджали про симптоми культурног катастрофи i запропонува-ли iнтелiгенцii усвiдомити свою вщповщальшсть за неi, визнати хибнiсть основ свого свггогляду [6, с. 54]. Але застереження не були почуп.
Вони не переставали лунати й шзшше: «Поеднати "надлюдину" з люд-ством, повернути бунт проти культури на творення культури — завдання су-перечливе i тому не мае розв'язання» [6, с. 55]. Методолопчну основу «Зане-паду Заходу» О. Шпенглера можна охарактеризувати як «осмислення систем-ноГ культурног кризи». Дж. Оруел та О. Хаксл1 прогнозували втрату людиною своеi природи. Вже напришнщ ХХ ст. О. Зинов'ев у свогй антиутопii (1996)
[1] прогнозував переход гстори людства в iсторiю постлюдяну або «надлюдя-ну», «iсторiю без сщдовань». Вiн показав, що нове суспшьство не може по-збутися конфлжпв i навiть воен. Натомiсть воно !х iгноруе за допомогою атрофи душi, «морально! iмпотенцi!»: «Офiцiйно вважаеться, що ми живемо без воен ...п нашi операцi! . ..яш забирають сотнi тисяч i навiть мшьйони людей, вiйнами не вважаються». I при цьому й завдяки цьому вони пов'язанi з органiзованою злочиншстю i «навiть провокуються спецiально» правлячи-ми силами [1, с. 74-75]. А «постлюдина» при збiльшеннi функцюнальних можливостей мае мiнiмум позитивних емоцш, безрадiсне, емоцiйно нейтраль-не, ввдчужено замкнене духовне буття. Зв'язок мiж конфлiктнiстю та кризою саморозвитку особистосп, якщо останнiй розумiти не в утилиариському ключi, а як наближення до повноти буття, прозорий. I прогноз невтшний: припинення саморозвитку призведе до краху захвдно! цивiлiзацi!. Але характерно, що тсля ще! подi! можна буде говорити лише про народи, як вряту-валися [1, с. 439].
Американський фшософ Ф. Фук1яма аналогiчно, навiть у тих самих тер-мiнах описуючи у книзi «Наше постлюдяне майбутне: наслвдки бютехноло-гiчно! революцi!» (2003) [9] майбутне людства, вважае конфлштшсть явищем, характерним для старого, «людського» перюду iсторi!, i сучаснi конфлжти, як, наприклад, атаки 11 вересня 2001 р., «ввдчайдушними ар'ергардними ак-цiями», як1 «з часом будуть придушенi бiльш широкою хвилею модершзацп» [9, с. 18]. Так1 мiркування змусили його зректися власно! ще! «к1нця iсторi!» i говорити про и ввдновлення у «постлюдянiй» фазi. Подставою для цього е, на думку фшософа, сучасна бiотехнологiчна револющя, тобто збiльшення тих самих утилгтарних можливостей людства. Власне, позицiю Ф. Фушями (i Б. Юдiна) можна назвати «неонщшеанською». Хоча вона й не заперечуе, що основою кризових сощальних явищ е притаманна сучаснш культурi орi-ентац1я на утилиаризм, але грунтуеться на припущеннi, що подальша орiен-тацiя на утилитаризм та его!зм, особливо у питаннях манiпулювання потребами людини (як суб'ективними феноменами, штенц1ями), призведе до !х по-долання. Однак, на ввдмшу в1д Нiцше, Ф. Фушяма розумiе, що кардинальна змiна природи людини призведе до як1сно! деградаци людства, а отже, саморозвитку особистосл вiн вже не оч^е.
Можна погодитися з таким твердженням: зараз виникла можливiсть на-спльки кардинально змiнити природу людини, що постае запитання: що на нас оч^е — продовження iсторi! людства чи постлюдяна iсторiя? [9, с. 18]. Можливосп м'якого, «пастельного»1, але бшьш глибинного, грунтовного впливу на людину, якi виникають завдяки саме бютехнолопчнш революцi!,
1 Про те, що орiентування на б1льш «лапдне» манiпулювання людиною (на осо-биспсному i соцiальному р1внях) е реальшстю, свiдчать «оксамитовi» революцil, якi вщшумши вiд Балкан до Алатоо.
передбаченш ще 70 рок1в тому О. Хак^ у «Прекрасному новому свт». До реч^ загрозу людиш з боку таких технологий ввдчував ще Е. Фром [8, 154-155]. Натомють Ф. Фук1яма вважае, що зло стане не таким очевидним, оск1льки нiхто не страждатиме, а кожен одержуватиме те, що хоче [9, с. 19]. Але саш бажання будуть прогнозованими, наслiдком впливу. Свiтобачення, сумлiння, воля людини стають пiдконтрольними, а сама людина перестае бути собою, втрачае разом зi своею природою та релiгiею власну цiннiсть.
Ф. Фук1яма, вщдаючи належне прогнозам про можливостi iнформацiйних технологш, поданих Дж. Оруелом в антиутопп «1984», надае перевагу прогнозам О. Хак^ щодо полiтичного i культурного майбутнього людства. Але вплив шформацшних i бiоiнформацiйних технологiй на людину, прогнозова-ний А. С. Наршьяш [5], аналогiчний описаним Ф. Фушямою. Бiльше того, iнформацiйнi технологи i суто бiологiчнi взаемоiнтегруються. Характерно, що А. Наршьяш теж прогнозуе створення ново! людини, тобто змши И при-роди.
Така можливiсть матерiалiзуеться не завдяки тiльки дисбалансу мгж при-родничими та гуманiтарними науками, як вважае Л. Кисельов [2, с. 7], а й постшнш втрап людиною власно! свободи, небажанню бачити проблеми, чути власну совють. Але чи призведе втрата людиною свое! природи, морал^ куль-тури, людяносп до зменшення конфлiктiв? Хто визначатиме бажання пост-людини, i чи будуть вони вiльними ввд его!зму i прагнення використати кризи як випробуваний механiзм манiпулювання людьми?
Формулювання цлей. У статт ставиться завдання на основi аналiзу об'ективних i суб'ективних складових конфлiкту як рiзновиду людсько! ак-тивностi виявити !х глибиннi причини, що дозволить одержати метолопчну основу пошукiв шляхов усунення конфлiктностi як характерно! ознаки сучас-ного суспiльства. Насамперед треба виявити, чи зменшують конфлiктнiсть та загрозу збройних протистоянь моральна i духовна деградацiя, утилiтарнiсть прагнень людини (основна парадигма сучасно! цивiлiзацi!), !! его!зм. Водночас слад осмислити зв'язок саморозвитку особистост iз соцiальними проблемами, можливють людини самостiйно збагачувати i формувати власне буття, мати життевi орiентири, якi грунтуються на моральному ощнюванш власно! дi-яльностi, та проблемами, яш вона породжуе.
Вся iсторiя людства пронизана соцiальними проблемами i невдалими спробами !х розв'язати. Сусшльш вади у сво!й основi — це недосконалiсть особистостi, помножена на шльшсть членiв спiльноти. А боротися з ними намагалися майже винятково з допомогою вогню i меча, iнквiзицi!' та тюрем. Взагалi проблеми, як1 виникають в окремо! людини i людства в цшому, в сво-!й основi одш й тi самi — це проблеми життя i смертi, вiчностi i безсмертя, iстини, добра, краси. Вони завжди хвилювали й, сподiваемося, хвилюватимуть i людину, i людство, але насамперед людину як особиспсть, а потiм — людство як колектив. Тому a priori слад зазначити: тiльки розв'язавши проблеми окре-
moï людини, забезпечивши ïï саморозвиток, можна розв'язати проблеми людських спшьнот.
У соцiальнiй практицi людство впадае у двi крайностi: або за рахунок суспшьства недооцiнюеться, заперечуеться людина, або за рахунок людини (чи групи людей) потерпае суспiльство. Чому ж майже недосяжною залиша-еться повна гармошя мiж особистiстю i суспiльством? 1деальною е така стльнота, в якш особистiсть i суспшьство (колектив) доповнюють i шдтри-мують одне одного, сприяють обопiльному розвитку, в якш кожен духовно спорвднений з усiма й усi — з кожним. Тобто iдеальне суспшьство — це еди-ний оргашзм, в якому кожен його член — оргашчна частина, як оргашчною частиною цiлого е кожен член людського органiзму.
Уявiмо, що у людському органiзмi один з оргашв перестане «слугувати» iншим, тобто виконувати своï функцiï, а навпаки, прагнутиме одержати вiд iнших якомога бшьше, безмежно розростися за рахунок шших. Такi орган i органiзм у цшому слад визнати хворими. До хворого органу застосовують терапевтичнi чи хiрургiчнi заходи, як1 примушують його зменшити негативний вплив на весь оргашзм. Але у будь-якому разi лiкування шкодитиме iншим органам. В органiзмi вже не буде шеально1' гармони. Остання може бути порушена i в шший споаб: якщо певна проблема (наприклад, утома, голод та ш. ) пноруватиметься, а сигнали про не1' штучно блокуватимуться (наприклад, наркотиком). Так можна досягти стану, коли вiдсутнiсть гармони штучно по-еднуватиметься з вщчуттям насолоди, ейфорiï. Це тiльки прискорить руйну-вання органiзму. Такий стан можна порiвняти iз застосуванням бюшформа-тивних технологiй, про якi йшлося в антиутопiях О. Хакслi та Дж. Оруела, досл1дженнях А. С. Наршьяш, Ф. Фук1ями та ш.
У суспiльствi аналогiчна поведiнка його члешв — намагання скористати-ся певними ресурсами за рахунок обмеження доступу до них шших та праг-нення штучно вадвернути увагу вiд проблем (наприклад, наркотизацiею сустльства, обманом чи шщшванням конфлшту) — викликаеться его1'стичним спрямуванням духовно1' активностi або просто его1'змом. Для обмеження его1'зму членiв суспiльства застосовуеться комплекс заходiв, як1 примушують 1'х тiею чи iншою мiрою служити суспiльству i приборкувати сво1' егоспрямо-ванi забаганки. Але цi заходи школи не досягають свое1' мети повнютю i за-вжди шкодять суспiльству. Отже, его1'зм членiв спшьноти унеможливлюе в нiй гармонiю i перешкоджае саморозвитку особистостг Водночас подолання его1'зму особистостi — це проблема саморозвитку.
Але застосування сугестивних технологш, наприклад, у комерцiйнiй ре-RraMi чи п1д час передвиборчих кампанш, намагання створити завжди задо-волених ютот, як це пророкують О. Хак^ або О. Зинов'ев, чи наркотиза^ суспiльства — це водночас орiентацiя на его1'зм i посягання на свободу осо-бистостi, що перешкоджае саморозвитку. Це досить небезпечна справа, яка, позбавляючи людину сенсу юнування, позбавляе сенсу iсторiю людства й уне-
можливлюе и. Тому Ф. Фук1яма помиляеться, визнаючи можливiсть юнуван-ня позбавлено! сенсу постлюдяно! iсторi!: можлива або iсторiя людини i люд-ства, або н1яка неможлива.
Ще однiею спробою розв'язати соцiальнi проблеми вважаеться глобалiзацiя або протилежна 1й локалiзацiя суспшьства. Обидвi тенденци е давтми, як i саме людство. Перша виявлялася в намаганнях створити мпери, об'еднати народи в одну спiльноту, в той чи шший спосiб усунувши мiжнацiональнi, м1жконфе-сшш, економiчнi суперечностi рiзних регiонiв. 1х аксiологiчною основою були i е особа iмператора, римське громадянство, «нова юторична спiльнота — ра-дянський народа», «загальнолюдськ1 цшносп» тощо. Але подабт спроби завжди завершувалися глобальною кризою, смутою. Зворотна тенденщя виявлялася у сепаратизм^ ¿золяцд, военних та екожмчних змаганнях iз суодами. 1сторич-на доля суспiльств, побудованих на таких засадах, не менш трапчна. Спшьшсть ютори спонукае шукати подабтсть природи суспiльств, побудованих на засадах i глобалiзацil, i локалiзацi!. Перше, що впадае в очi, — це застосування для створення спшьнот i утримання !х вщ розпаду примусу, «вогню i меча», шквь зици i суду, права, умовно кажучи — «хiрургiчних» i «терапевтичних» заходiв обмеження его!зму членiв суспшьства. Отже, спiльним знаменником кризових явищ «глобалiзованих» та «локалiзованих» суспiльств е его!зм.
Чи принципово вiдрiзняегься !х природа? Глобалiзацiя означае об'еднання життевого простору (соцiального, економiчного середовища тощо) з метою усу-нення перешкод виявам людського его!зму, що в етищ репрезентуеться як реля-тивiзм. Локалiзацiя — це лише просторове, географiчне обмеження его!зму, але вона не усувае самого его!зму, викликаних ним суперечностей, принципу «лю-дина людиш — вовк» тощо. Якщо пацюк1в помiстити у невеликий мшок, то невдовзi у ньому залишиться лише один, найбiльший, який вирю i набрався сил за рахунок 1нших. Якщо ж мiшок перетворити на величезний iзольований котло -ван та наповнити його бшьшою к1льк1стю пацюк1в, процес буде бшьш тривалий, а фiнал — незмшним. Тiльки останнiй пацюк буде ще бшьшим i сильнiшим. У цьому i полягае вiдмiннiсть м1ж глобалiзацiею i локалiзацiею спiльнот, органi-зованих на засадах его!зму. А якщо ресурси можуть в1дновлюватися в обмеженш кiлькостi, то в умовах глобалiзацil зростуть сила i небезпечнiсть окремих его-iндивiдiв. Але й локалiзацiя не зможе розв'язати цю проблему.
У наш час спостерцжтъся катастрофiчне зб1льшення виявiв его!зму й утиль таризму. Тому локалiзацiя суспiльства (зокрема, нацiоналiзм) неспроможна розв'язати соцiальнi, економчш та iншi проблеми, що постали перед людиною i суспiльством, а глобалiзацiя свiту, тобто усунення географiчних, митних, право-вих обмежень, робить 1х ще бiльш небезпечними, глобальними. У будь-якому разi сл1д визнати, що 1х подолання можливе лише за умови змши духовного, передуст морального, середовища, а отже, саморозвитку члешв суспiльства.
Найнебезпечнiшим видом сощальних проблем е конфлiкти, тобто зпкнен-ня протилежних iнтересiв, поглядiв, бажань, прагнень, що викликають супе-
речки, боротьбу суб'еклв конфлшту. Отже, конфлшт мае двi сторони: об'ективну — наявшсть протилежних iнтересiв, погладв, прагнень тощо та суб'ективну — Гх усввдомлення i готовнiсть суб'екпв конфлiкту дiяти в умо-вах суперечки, боротьби, ускладнень тощо. Для того щоб морально оцшити конфл^, слiд визначити його ставлення до повноти буття i ступеня саморе-алiзацii суб'ектiв конфлiкгу, iнших члешв соцiуму, цшоГ' спiльноти, тобто до ступеня гармони кожноГ особистостi i суспiльства в цiлому як колективу. Од-разу зазначимо, що не бшьше як один спосiб самовизначення особистостi чи колективу (спiльноти) може наближати до абсолютноГ гармони, тобто бути визнаний благом, шляхом до досконалосп.
Отже, наявнiсть протилежних штереив, прагнень свiдчить про егоГзм члешв суспшьства. ЕгоГзм е спрямуванням духовноГ активностi на власне буття. Тому попередню думку можна висловити й шакше: об'ектами конфлш-тiв е так1 ввдносш цiнносгi, як власшсть i матерiальнi блага, влада, сощальний престиж, освiта, iдеологiя тощо, а щдгрунтям — прагнення переживати, уста-лювати або поглиблювати певнi духовт акти, що з ними пов'язаш Наприклад, влада може мати позитивну цiннiсть. Якщо владнi вiдносини грунтуються на ототожненнi власного буття з буттям суспiльства, повноти власного буття — з гармошею буття сустльства, то влада буде соцiальним шструментом, спря-мованим на гармонiзацiю стльноти, служ1ння суспiльству чи iншiй стльно-тi. Це унеможливить егоГзм i водночас конфлiкти. Так, в однш давнiй украГн-ськ1й легендi йдеться про те, як тiльки тсля усвiдомлення княжичами того, що кров князя належить його народовi, старий князь визнав дiтей своГми на-щадками. Якщо владнi ввдносини грунтуються на прагненш iхнiх суб'ектiв усталити чи досягти переживання значущостi власноГ особистостi чи праг-неннi збшьшити власнi статки тощо, тобто на егоГзм^ цiннiсть влади обов'язково матиме негативну складову i конфлiкти будуть неминучi.
Нередко конфл1кт мотивуеться характерним для певног культури чи субкуль-тури сталим моральним оцiнюванням пег чи шшог в1дносног цiнностi. Так, сут-нiсними рисами сучасног захвдног культури, з одного боку, е владний авторитет, який апелюе тшьки до своег влади, та авторитет свободи самовизначення осо-бистост1 незалежно в1д Гг досконалост1, розвитку, зокрема морального (вважаеть-ся, що судження i дебати щодо цiнностей не мають рацiонального обгрунтування, а виражають необмежену волю суб'екта) — з другого. Е. Маюнтайр зазначае, що завдяки соцiальному вт1ленню таког щеологи (емотивiзму) кiнцевi цiлi д1яльнос-п сучасног людини (наприклад, функцiонування щдприемства — у менеджера, демократ1я — у полтика та iн. ) вважаються первiсно визначальними i недосяж-ними для дослiдження чи критики [4, с. 41-44]. Якщо використати стиль С. Франка, можна сказати, що щдприемство, прибуток i демокрапя перетворенi на кумирiв. Така ситуащя об'ективно пород^е конфл1кти. 56
Отже, говорячи про об'ективну сторону конфлжпв, слад мати на уваз^ що вона грунтуеться на зшсованосп духовного буття особистостей i сустльства в цшому як джерел1 рiзноспрямованостi суб'ективних забаганок, прагнень (тоб-то моральнш ницосп). Наприклад, в Арютотеля моральнi правила — це елемент системи, котра включае людину як вона е; природу людини, тобто якою мае бути людина доброчесна; власне мораль як зааб перетворення першого на друге. Свщчення про можливють обожнення людини, досягнення нею повноти буття становить основу £вангел1я i християнсько! морал1'. Сучасна европейська тради-ця заперечила моральний вдеал, досконалу особистiсть, створила кумирiв iз щн-ностей вщносних i тому традицшш моральнi приписи, успадкованi ввд арктотеле-християнсько! традици, видаються штучними i необгрунтованими.
Але суперечностi, зумовлет его!стичними прагненнями, ще не тотожш кон -фл1кту. Вiн можливий, якщо його суб'екти !х усввдомлягь i виявлять специфiчну суб'ективну реакцш — розпочнуть протидш сво!м опонентам, боротьбу. Якщо принаймнi один iз суб'екпв конфлжту обере альтернативну поведшку: не розпо-чинати конфлжт, а розв'язувати суперечнiсть в iнший споаб, то конфл1кт немож-ливий. Вщтак, конфлiкгнiсть сучасного свiту свщчить про те, що у переважнш бшьшосп випадк1в его!зм доповнюеться невмiнням або небажанням людини усв1домлювати аморальнiсть конфлжпв. Найчастше суб'екти конфлiкгу не беруть до уваги його моральний аспект, адже цiннiсть мети дiяльностi, як щойно зазна-чалося, вважаеться визначеною a priori. Отже, сощальний конфлжт завжди е ви-явом морально! деградаци i яскравим прикладом кэнфлжту морального. Останн1й завжди грунтуеться на конкуренци моральних оц1нок в1дносних щнностей.
Найнебезпечнiшою з в1дкритих протистоянь, одним iз найбiльших виявiв ницостi, зла е вшна. I! аморальнiсть не викликае сумнiву. Багатовiковий досв1д доводить, що моральна нищсть не може оминути жодного з учасник1в вшни, що за великим рахунком справедливих воен майже не бувае. Але попри очевид-нiсть аморальностi вiйни люди свщомо знову й знову вдаються до не! як до засобу розв'язання конфлжпв i взагал1 проблем. Чому це в1дбуваеться? Мож-лива лише одна дост^рна вiдповiдь: люди ослшлет его!змом, i вiйна не е для них питанням морального вибору; мета, яко! прагнуть досягти за допомогою вшни, видаеться самоцiнною i виноситься за меж1 морального ощнювання. При цьому люди мо^ть зазнавати страждань в1д усв1домлення морального зла вшни i збройних конфл1кт1в, але це не стае мотивом !х дiяльностi. Зло доповнюеться ще й моральним конфлiкгом, який не мае розв'язання.
У промовi перед випускниками вiйськово-морсько! академi! 25 травня 2001 р. президент США Дж. Буш зазначив, що Збройш сили США викорис-товуватимуться тiльки вiдповiдно до американських цiнностей. Отже, приводом для вшни може стати неприйняття американських цшностей i в1дсто-
1 Погляди Арютотеля далеко не завжди узгоджуються з £вангелiем, тому говоримо виключно про традицiю розумшня моралi як ставлення до повноти буття, а вже у розумшш ще! повноти починаються суттевi розбiжностi.
ювання сво'х. А вони пов'язаш насамперед з релшею i культурою. Самобут-нiсть культури i релт! народу може бути приводом для вшни. Директор розвiдувального управлiння Мшстерства оборони США Т. Вiльсон у про-мовi «Глобальш загрози i виклики на перспективу до 2015 року» одшею з головних загроз назвав протидш волi США. Водночас воля противника (тобто народу — но^ самобутньо! культури) виявилася основною мшенню й у Перськiй затощ, й у Косово. Очевидно, що подiбна моральна позицiя спираеться на примггивш критерiï, притаманнi етицi Ф. Нщше. Лише «над-людина» перетворюеться на «наддержаву», а «нищ верстви людства» — на «краши^зго]!». I тому недивно, що моральне оцшювання вшни взагалi не бе-реться до уваги, а може бути й ввдсутне. Власна воля, власний его'зм уявляють-ся самоцiнними. Це свщчить про моральну деградащю. Так, й оцшювання та воля свого народу беруться до уваги лише тому, що можуть перешкодити планам створення «нового» порядку, а не для перевiрки досконалосп власного ршен-ня, i через це вони стають об'ектом впливу, сугести. I збiльшення можливостей впливу, якщо не подолати моральну нищсть, духовну нерозвиненiсть його суб'екпв, тiльки збiльшуе загрозу та ймовiрнiсть конфлiктiв.
Така позицiя характерна на лише для «наддержав». За даними Центру оборонно!' iнформацiï США, з перелшу воен, що велись на шнець другого тисячо-литя, 15 з них мали релшйт причини, вiсiм названi етнiчними, шють пов'язанi з наркотиками, п'ять викликаш iдеологiею, п'ять ведуться за незалежшсть i тiльки двi — за територш. В усiх вiйнах матерiальнi цiнностi вiдiграють не останню роль, але шдшмае народи на вшну власний его'зм, помножений на моральну нищсть. Вшни вже ведуться не заради «нацiональних iнтересiв» (дуже рщко вiйна, дiйсно, може сприяти самореал1зацп нацй), а заради принципiв i щннюних, насамперед моральних, орiентирiв. Мораль, яка тривалий час була засобом самовизначення, орiентиром дiяльностi, видалася людям самощнною. Заради не! само! люди готовi вбивати людей, нищити культури. Власне, шша культура за умови морально! кризи стае об'ектом агреси. Яскравий приклад цього — поди в Югослави. В останне десятилитя ХХ ст. в1дбулися понад 200 збройних конфл1кпв, у яких загинули майже 40 млн людей. Здавалося б, морального виправдання цьому знайти не можна, але мшьйони людей вже (чи знову) визнають за моральний обов'язок розв'язувати i вести вшни.
Висновки. Конфлжтшсть грунтуеться на зiпсованостi духовного буття особистостей i сусшльства в цiлому, моральнш ницостi як джерела рiзно-спрямованосп суб'ективних забаганок, прагнень та готовносп дiяти в умовах конфронтацй', вшни, бунту. Отже, конфлштшсть е виявом кризи саморозвит-ку особистостi. I тому розв'язувати цю проблему слщ починати зi створення умов i стимулювання саморозвитку особистосп, що дозволить пдно розв'язувати i соцiальнi проблеми. Найголовшша проблема сучасного свiту полягае в тому, що у переважнш бшьшосп випадкiв его'зм доповнюеться невмшням чи небажанням людини усв1домлювати аморальшсть конфлiктiв,
недосконалють власних щнтсних орieнтирiв. Тому основою усшшного само-розвитку в сучасних умовах може бути тшьки розвиток моральний.
За умови кризи саморозвитку особистостi збiльшення технологiчних можливостей людини, зокрема можливостей впливу на людину, формування И духовного свгту за допомогою бiоiнформацiйного впливу робить конфлжги бiльш небезпечними i бшьш ймовiрними, а продовження юторп людства — менш вiрогiдним. I якщо не подолати кризу моральну, кризу саморозвитку особистосп, то соцiальнi конфлжти, вiйни можуть стати вiрогiдним шстру-ментом самознищення людства. Натомiсть очжування вiдновлення юторп у будь-якiй постлюдянш фазi е позбавленим сенсу.
Л1ТЕРАТУРА
1. Зиновьев А. А. Глобальный человейник / А. А. Зиновьев. — М. : Алгоритм ; Эксмо, 2006. — 448 с.
2. Киселев Л. Л. От редукционизма к интегратизму / Л. Л. Киселев // Человек. — 2003. — № 4. — С. 7.
3. Лозовой В. А. Самовоспитание личности: философско-социологический анализ / В. А. Лозовой. — Харьков : Основа, 1991. — 207 с.
4. Макштайр Е. Шсля чесноти: Дослщження з теорп моралi : пер. з англ. / Е. Макш-тайр. — К. : Дух i лгтера, 2002. — 436 с.
5. Нариньяни А. С. Между эволюцией и сверхвысокими технологиями: новый человек ближайшего будущего / А. С. Нариньяни // Вопр. философии. — 2008. — № 4. — С. 3-17.
6. Порус В. Н. С. Л. Франк: антиномии Духа как основания культуры / В. Н. Порус // Вопр. философии. — 2008 — № 1. — С. 51, 64.
7. Фромм Э. Душа человека / Э. Фромм // Душа человека : перевод. — М. : Республика, 1992. — С. 13-108.
8. Фромм Э. Искусство любить / Э. Фромм // Душа человека : перевод. — М. : Республика, 1992. — С. 109-178.
9. Юдин Б. Г. О человеке, его природе и его будущем / Б. Г. Юдин // Вопр. философии. — 2004. — № 2. — С. 16-28.
10. Fukuyama F. Our Posthuman Future : Consequences of the Biotechnology Revolution. Farrar, Straus and Giroux / F. Fukuyama. — N. Y., 2002.
МОРАЛЬНАЯ ДЕГРАДАЦИЯ ЛИЧНОСТИ КАК ОСНОВА КОНФЛИКТНОСТИ В СОВРЕМЕННОМ МИРЕ
Сидак Л. Н
Рассмотрена природа влияния эгоизма и утилитаризма на общественные отношения и их место в возникновении конфликтов. Эгоизм и утилитаризм осмыслены как факторы формирования субъективной стороны конфликтов, их духовная основа, рассмотрены как признак моральной деградации личности. Сделан вывод о том, что конфликтность основывается на моральной низости как источнике разнонаправленных субъективных интенций и готовности действовать в условиях конфронтации. Таким образом, конфликтность есть проявление кризиса саморазвития личности.
Ключевые слова: саморазвитие личности, эгоизм, утилитаризм, конфликт, глобализация, локализация.
MORAL DEGRADATION OF PERSONALITY AS A BASIS OF CONFLICTNESS
IN A MODERN WORLD
Sidak L. M.
Was examined the nature of in fluence of selfishness and utilitariness on social relations and their place in arisening conflicts. Selfishness and utilitariness are comprehending as a parts offormation subjective side of conflicts, it's spiritual basis, examining as an indication of moral degradation of personality. Made a deduction result, that conflictness is based on spiritual mean-spiritedness as a source of different orienteering subjective intentions of confrontation. So, conflictness — it is a manifestation of crisis of self-development of personality.
Key words: self-development, selfishness, utilitariness, conflictness, globalization, localization.
УДК 930.1
О. М. Еременко, кандидат фшософських наук, доцент ВЧЕННЯ ПРО ПОД1Ю У ФШОСОФП А. УАЙТХЕДА
Показано, що вчення Уайтхеда про подю оргатчно вписуеться в основну ттенцт його фтософп — розумтня субстанцп як процесу. ОбГрунтовано можливкть викорис-тання уайтхедiвськоl онтологп подп для розроблення теорп кторичног подп.
Ключовi слова: субстанщя, процес, подiя, час.
Актуальтсть проблеми. Незважаючи на пророцтва про «шнець icropii», icropia тривае. Причому продовжуеться як звичайна юторична подieвiсть, так i те, що Ф. Фукуяма назвав «Великою iсторiею» [1, с. 8-9]. Стае очевидним псний взаемозв'язок цих пласпв юторп. У зв'язку з цим одшею з актуальних завдань сощально! фшософи е розробка теорп вторично! подо.
Як вщзначають сучасш дослщники, в постметафiзичнiй фшософи про-цесуальшсть набувае прюритетного онтолопчного статусу вщносно субстан-цшносп, якщо останню мислити у модуа речовосп. «На мюце едносп i само-тотожносп субстанцп ставиться еднiсть процесу; процесуальшсть — ось тепер найбшьш глибинна характеристика буття» [2, с. 130]. У сучасному пiзнаннi саме «характеристики буття, що стае»: становлення, змша, ставлен-ня в першу чергу цiкавлять фiлософiю [3, с. 92]. О. Столярова знаходить для цього парадигмального зсуву блискуче формулювання: «Фшософи слiд було
60
© Еременко О. М., 2010
